Формування системи менеджменту на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

ЗМІСТ

менеджмент системний підхід

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Системний підхід в менеджменті

1.2 Концепція админістративного підходу до управління

1.3 Ефективність управління організацією

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ У КП «ВТП «ВОДА»

2.1 Організаційні відношення в системі менеджменту

2.2 Організаційна система КП «ВТП «Вода»

2.3 Ефективність і якість діяльності менеджера

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ В МЕНЕДЖМЕНТІ

3.1 Рекомендації щодо удосконалення системи менеджменту

3.2 Пропозиції щодо забезпечення ефективності адміністрування

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У міру того, як розвивається промислова революція, ріст великих організаційних форм стимулював появу нових ідей щодо того, як підприємства функціонують і як потрібно ними управляти. Ми маємо розроблену теорію, що дає напрямки для досягнення ефективного управління. Першу теорію, що з'явилася, звичайно називають класичною школою управління , також існують школа соціальних відносин, теорія системного підходу до організацій, теорія ймовірностей і ін.

У наш час відбувається небачений прогрес знань, що, з одного боку, привів до відкриття й нагромадження безліч нових фактів, відомостей з різних областей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої систематизації, відшукання загального в частці, постійного в тому що змінюється.

Головна ідея системної теорії полягає в тому, що не одна дія не приймається в ізоляції від інших. Кожне рішення має наслідок для всієї системи. Системний підхід в управлінні дозволяє уникнути ситуації, коли рішення в одній області перетворюється в проблему для іншої.

На базі системного підходу розроблялися завдання управління в декількох напрямках, так виникла теорія непередбачених ситуацій. Суть її полягає в тому, що кожна ситуація, у якій виявляється менеджер, може бути подібна з іншими ситуаціями. Однак в ній будуть унікальні властивості.

Завдання менеджера в цій ситуації полягає у тому, щоб проаналізувати всі фактори окремо й виявити найбільш сильну залежність. Однозначного поняття системи не існує. У найбільш загальному виді під системою розуміється сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють певну цілісність, деяку єдність.

Вивчення об'єктів і явищ як систем викликало формування нового підходу в науці - системного підходу.

Системний підхід як загально-методичний принцип використовується в різних галузях науки й діяльності людини.

Системний підхід є форма методологічного знання, пов'язаного з дослідженням і створенням об'єктів як систем.

Ієрархічність знань, вимагає багаторівневого навчання, предмета: вивчення самого предмета - «власний» рівень; вивчення цього ж предмета як елемента більше широкої системи - «вищестоящий» рівень; вивчення цього предмета в співвідношенні зі складовою даного предмету та елементами - «нижчестоящий» рівень.

Системний підхід потребує розгляд проблеми не ізольовано, а у єдності зв'язків з навколишнім середовищем, осягати сутність кожного зв'язку й окремого елемента, проводити асоціації між загальними й приватними цілями.

Системний підхід - це підхід до дослідження об'єкта (проблеми, явища, процесу) як до системи, у якій виділені елементи, внутрішні й зовнішні зв'язки, найбільш істотним образом, що впливають на досліджувані результати його функціонування, та мета кожного з елементів, виходячи із загального призначення об'єкта.

Можна також сказати, що системний підхід -- це такий напрямок методології наукового пізнання й практичної діяльності, в основі якого лежить дослідження будь-якого об'єкта як складної цілісної соціально-економічної системи. Розгляд системи менеджменту на підприємстві - як самостійного виду професійної діяльності припускає, що менеджер незалежний від власності на капітал фірми, у якій він працює. Праця менеджера - це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників, що забезпечують зв'язок і єдність усього виробничого процесу. Мотиваційні механізми забезпечують ефективність досягнення цілей.

Будь-яка ситуація, що виникає в процесі системи управління, є завданням для кожного менеджера й залежить від прийняття управлінських рішень і, зокрема, відносно зміни цілей і програми дій. Це стосується як внутрифірмового виробництва, товарів і послуг, а також комерційної діяльності.

Підходи до формування системи менеджменту в КП «ВТП «Вода» повинні бути орієнтовані на концепцію організаційного забезпечення й представляти його як найважливішу складову життя підприємства, що стосується трьох життєво важливих, ключових сфер виробничої діяльності, як вироблення й здійснення стратегії розвитку й поводження в зовнішнім середовищі, вироблення й здійснення стратегії у відношенні створюваного організацією продукту й послуги й, нарешті, вироблення й реалізація стратегії відносно персоналу організації.

У поняття формування системи менеджменту так саме входити постійне коректування цілей і програм залежно від стану ринку (а результати цієї діяльності проявляються вже на ринку в процесі обміну) і необхідність використання сучасної інформаційної системи з комп'ютерною технікою.

Управління персоналом є одним з найважливіших елементів формування системи менеджменту в КП «ВТП «Вода».

Управлінське рішення є результатом зворотного зв'язка з ринком і іншими елементами зовнішнього середовища.

Розгляд системи менеджменту на підприємстві - як самостійного виду професійної діяльності припускає, що менеджер незалежний від власності на капітал фірми, у якій він працює. Праця менеджера - це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічні виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників, що забезпечують зв'язок і єдність усього виробничого процесу. Мотиваційні механізми забезпечують ефективність досягнення цілей.

У магістерської роботі розглядаються питання формування системи менеджменту в КП «ВТП «Вода» на підставі системного підходу.

Тема магістерської роботи є актуальною і доцільною, має теоретичну та практичну значимість, оскільки ефективна система менеджменту на підприємстві дозволить визначити основні напрямки розвитку.

Мета магістерської роботи - дослідження процесу формування системи менеджменту на підприємстві на основі системного підходу.

В процесі виконання магістерської роботи були вирішені наступні завдання:

- сформульовані та обґрунтовані наукові положення, сукупність яких можна класифікувати як теоретичні аспекти проблеми формування системи менеджменту на підприємстві на основі системного підходу;

- були проведені дослідження організаційного забезпечення системи менеджменту як головнійшої складової управлінської діяльності;

- розглянуті особливості організації управління підприємством та використання основних функцій менеджменту;

- надані рекомендації шодо удосконалення системи менеджменту на підприємстві;

- надані пропозиції щодо забезпечення ефективності адміністрування.

Об'єктом дослідження магістерської роботи є теоретичні основи формування системи менеджменту в сучасних умовах.

Предметом дослідження є механізм формування і функціонування системи менеджменту на підприємстві КП «ВТП «Вода», на основі системного підходу.

Практичне значення отриманих результатів може повністю бути використано в процесі управління діяльністю КП «ВТП «Вода». Практична цінність одержаних результатів була застосована в організаційному забезпеченні на підприємстві, вертикальному та горизонтальному розподілі праці, функціональним блокам виконання робіт, а також моделям делегування повноважень.

У магістерської роботі розглядаються питання формування системи менеджменту в КП ВТП «Вода» на підставі системного підходу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Системний підхід у менеджменті

Історія менеджменту нараховує кілька тисячоріч. За ці довгі роки розвиток теорії й практики менеджменту відбувалося в основному еволюційно, шляхом безперервного нагромадження досвіду, що відображає зміни, які відбувалися в суспільстві, економіці й всій системі соціально-економічних відносин.

Наука управління виникла на основі багаторічного нагромадження емпіричних знань, що сформувалися теорій управління. Предметом науки менеджменту є суспільні відносини між людьми в сфері управління, виявлення факторів і умов, безпосередньо або опосередковано впливають на ефективність організаційної й трудової діяльності. Як самостійна наука, зі своїм предметом і методом, менеджмент сформувався наприкінці XIX століття.

Теорія й практика керування виробництвом у ХХ столітті. Вона формувалася під впливом успіху в інших областях знань, пов'язаних з менеджментом, таких як математика, інженерні науки, соціологія, психологія й т.д. Досягнення в цих областях виявляли нові фактори, що впливають на управління. Це дозволяло знаходити нові підходи до управління й відмовитися від старих теорій, які не витримали перевірку практикою.

Школа наукового менеджменту (1885-1920) найбільше тісно пов'язана з іменами Ф. У. Тейлора, Ф. і Л. Гилберт і Г. Гантта. Засновником її по праву вважають Ф. У. Тейлора, що почав свої наукові експерименти по управлінню виробничими процесами в 1880 році.

Головна мета наукового менеджменту - забезпечити ефективність виробництва по формулі «вхід - вихід». Звідси суть її полягає в тому, що керуюча система в цілому й кожному менеджері окремо відповідають за раціональне розміщення й витрату ресурсів, а також за вдосконалювання всієї виробничої системи. Науковий підхід по керуванню виходив з того, що на підставі спостережень, вимірів і аналізу трудових операцій можна вдосконалити процеси ручної праці й виконувати їх з більшою ефективністю. Основний натиск робиться на принцип відділення управлінських функцій від виконання робіт, тобто на поділ праці по керуванню від праці робітників. При такому підході керування розглядалося як самостійна сфера діяльності, а робітник зосереджував на тім, що він здатний зробити успішно всього.

Ф. Тейлор на практиці в ряді випадків визначив обсяг робіт, що може виконати робітник, найбільше раціонально віддаючи свою робочу силу в плині тривалого часу.

Теорія Макса Вебера, по суті, є ідеологією бюрократії. Однак, це не означає, що бюрократія як форма організації виникла лише в період, коли з'явилася ця теорія. Бюрократія була властива практично всім формам автократичного керування в древні, середні століття й збереглася до нашого часу. Бюрократія, у неупередженому розумінні її сутності, є досить життєвою й потужною формою організації й має свої позитивні й негативні сторони.

За твердженням наукового менеджменту сприяв Г. Гантт. Низьку продуктивність праці робочих він пояснював тим, що завдання й методи роботи формулюються на підставі старого досвіду без необхідного наукового обґрунтування того, що потрібно робити. Розходження між старим і новим підходами складалося в способах планування й розподілу завдань, а також способах заохочення робітників (працівників) за їхнє виконання. М. Гантт обновив систему постановки завдань перед працівниками й розподілу заохочень за їхнє виконання. Якщо система Тейлора дозволяла платити всім працівникам відрядно однаково, то по системі Г. Гантта працівники могли заслужити премію на додаток до відрядної оплати. На думку Д. Гвишиані навчання Ф. Тейлора, а бо,як його називають,«тейлоризм» - це:

- створення наукового фундаменту, що замінив старі, традиційні, практично сформовані методи роботи, наукові дослідження кожного її елемента;

- відбір робітників на основі наукових критеріїв, їхнє тренування й навчання;

- співробітництво між адміністрацією й робітниками для практичного впровадження розробленої системи організації праці;

- рівномірний розподіл праці й відповідальності між адміністрацією й робітниками.

Адміністративна або функціональна школа управління (класична школа).

Роботи Ф. Тейлора і його послідовників присвячені питанням управління на його нижньому рівні, де відбувається безпосереднє з'єднання робочої сили з коштами й предметами праці.

Якщо прихильники наукового менеджменту концентрували основну увагу на питаннях управління процесом виробництва, то прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва. Управління ними розглядався як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як сума всіх функцій. Як основні функції А. Файол обґрунтував планування, організацію, управління, координацію й контроль, за допомогою яких здійснюється процес управління.[19, 33]

Надалі Л. Гулик і Л. Урвик більш чітко розмежували й систематизували ці функції. Вони сформулювали принципи адміністративного управління, які практично не змінилися до тепер:

планування - постановка підлягає виконанню завдань і вказівка способів їхнього рішення для досягнення цілей підприємства;

- організація - створення формальної структури для поділу управлінських робіт між підрозділами, визначення функцій і координації їхньої діяльності по досягненню конкретної мети;

- комплектування штату - підбор і підготовка кадрів, створення необхідних умов для трудової діяльності;

- керівництво - постійна функція ухвалення рішення і їхнє оформлення;

- координація - забезпечення погодженості в роботі всіх підрозділів підприємства, що утворять єдине ціле;

- звітність - забезпечення інформацією вищих інстанцій і власної адміністрації про хід роботи за допомогою доповідей і перевірок;

- складання бюджету - складання фінансових планів і контроль фінансової діяльності.

Найбільш важливою частиною управління А. Файол вважав адміністрування, що ґрунтується на 14 загальних принципах: поділ праці, повноваження й відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність напрямків (цілей), підпорядкованість особистих інтересів загальним, винагорода персоналу (оплата), оптимальна централізація, ієрархія, порядок, справедливість, стабільність кадрів, ініціатива, корпоративний дух. Ці принципи поряд з виробничо-технічними враховують і деякі людські фактори.

Головна заслуга А. Файола, поряд з іншими, полягає в тому, що він уперше висловив думку про необхідність виділення питань організації й управління в самостійну теорію, що носить універсальний характер, по суті, поклавши початок професійному менеджменту. Його дослідження не тільки вдосконалювали систему Ф. Тейлора, але й привели до поділу проблем управління на два напрямки:

- організація й управління безпосереднє технологічними й трудовими процесами (організація виробництва, організація й нормування праці);

- управління виробничими системами (теорія управління виробництвом).

Цікавий погляд А. Файоля на організаційне планування. З 70-80х років повний облік і прорахунок заздалегідь, до дріб'язків стає малореальним, тому завдання управління полягає в створенні адаптивних, швидко реагуючих управлінських механізмів, а менеджера - у реалізації обмежених системних підходів.

Школа людських відносин і поведінкових наук. Школи наукового менеджменту й адміністративного управління(функціонального) управління формувалися без належного обліку впливу людських відносин на ефективність діяльності в сфері виробництва та управління. Значення людського фактору в управлінні обмежувалося такими аспектами як справедлива оплата праці, економічне стимулювання й встановлення формальних функціональних відносин між працівниками управління.

Роль людини в організації, його здатність до самоорганізації, підвищенню ефективності праці за рахунок внесення в нього творчого початку або в результаті поліпшення психологічного клімату в організації привернули увагу соціологів і менеджерів.

Було встановлено, що відносини між людьми в трудових колективах нерідко більше сприяли росту ефективності праці, чим чітка організація праці й матеріальні стимули. Мотивами до високоефективної праці є не стільки економічні інтереси, як вважали представники попередніх управлінських шкіл, а задоволеність працівників своєю працею, в основі якої лежить соціально-психологічний клімат у колективі.

З 50-х років переросла в школу поведінкових наук, що розвивається й у цей час. Із цим напрямком зв'язані імена А. Маслоу, що запропонувало піраміду мотивів поводження людини в організації.

Свій підхід до визначення мотивів і відповідного комплексу стимулів запропонували прихильники так званого поведінкового напрямку, у числі яких були названі автори й ін. Розвиток соціології й психології дозволило підвести наукову базу у вивченні поводження людей у трудових колективах. Взаємна довіра, повага, сприятливі відносини в колективі створюють гарний морально-психологічний клімат, що робить істотний вплив на мотивацію працівників до високоефективної праці.

Школа поведінкових наук зосередилася в основному на методах налагодження міжособистісних відносин у трудових колективах. Основною її метою було підвищення ефективності організацій за рахунок підвищення ефективності використання їхніх людських ресурсів.

Школа наукового менеджменту, школа адміністративного управління, так і поведінкова школа відстоювала свій шлях як єдиний і найкращий. Однак, як згодом довела наука й практика управління, зміна змісту роботи й участь працівників в управлінні підприємством впливають лише в деяких виробничих ситуаціях і не на всіх працівників [19, 33].

Школа науки управління або кількісний підхід. Розвиток математики й обчислювальної техніки заклало основу нового напрямку в теорії управління, що одержало назву «наука управління». У її основі лежить кількісний підхід, що припускає використання наукових методів аналізу функціонування виробничих систем і рішення проблем управління із застосуванням математичного апарата рішення завдань, комп'ютерної техніки й інформаційних систем. Застосування даного підходу, на думку його прихильників, можливо при наявності чотирьох умов:

- проблеми управління настільки складні, що менеджери потребують допомоги при аналізі великої кількості змінних величин;

- велика кількість факторів виробництва легше піддаються кількісному аналізу по коштам науки управління, причому економічні показники використаються як орієнтири при прийнятті рішень;

- наука управління характеризується застосуванням математичних моделей для одержання подання про реальне положення речей і шляхи поліпшення ситуації;

- складність проблем управління й математичного апарата вимагає застосування комп'ютерів для переробки й аналізу більших обсягів інформації.

Використання кількісних методів і математичних моделей знайшло застосування у зв'язку з появою й широким використанням комп'ютерів у сфері управління й розвитку інформаційних систем.

Ефективність застосування моделей залежить у першу чергу від вірогідності вихідних даних, обмеженні в одержанні інформації, слабкого застосування на практиці, надмірно високої вартості.

Внесок цієї школи в теорію управління полягає в наступному:

- поглиблення розуміння складних проблем управління шляхом розробки й застосування моделей;

- розвиток кількісних методів при рішенні керівниками завдань управління в складних господарських ситуаціях.

Зазначені школи заклали науковий фундамент у теорію управління, на основі якого сформувалися нові підходи, такі як процесний підхід, системний підхід і ситуаційний підхід. Сучасна ідеологія й теорія управління виробничими системами ввібрала в себе найважливіші елементи основних управлінських шкіл і підходів до вивчення проблем управління.

Процесний підхід. Концепція процесного підходу, що розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій, позначила великий поворот у розвитку управлінської думки. Вона широко застосовується й у цей час.

Уперше процесний підхід був запропонований прихильниками адміністративної (функціональної) школи управління, які розробили функції управління.

Однак вони розглядали ці функції як не залежні друг від друга. На противагу цьому погляду процесний підхід розглядає функції управління як взаємозалежні. Управління розглядається не як одноразова дія, а як процес, що складається із серії безперервних, взаємозалежних дій. Кожне із цих дій саме по собі є процесом. Їх називають управлінськими функціями.

Ступінь дроблення процесу управління на функції в різних авторах залежить від прийнятого підходу до дослідження управління й істоти розв'язуваного завдання. Найчастіше вказують на наступні функції: планування, організація, розпорядження (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбор персоналу, представництво й ведення переговорів або висновок угод.

Загальна характеристика процесного підходу заснована на об'єднанні найважливіших видів управлінської діяльності в невелике число функцій, які застосовні до всіх організацій.

За допомогою планування встановлюються єдині цілі й координуються зусилля всіх членів організації по досягненню цих цілей.

Функція організації складається в створенні якоїсь структури для ефективного розподілу завдань між працівниками, що повинна забезпечити реалізацію стратегії підприємства по досягненню поставлених цілей і виконання планів у взаємодії з навколишнім середовищем.

Функція мотивації укладається у визначенні потреб працівника про забезпечення умов для задоволення цих потреб через гарну роботу.

Функція контролю розглядається як процес забезпечення умов для досягнення цілей організації. Суть у тім, що в процесі виробництва можуть виникати відхилення від заданого плану виконання робіт.

Прийняття рішень - це вибір керівником одного з альтернативних варіантів можливих дій, що вказують, що і як планувати, організовувати, мотивувати й контролювати.

Комунікація - це процес обміну інформацією між людьми. Оскільки організація являє собою структурований тип відносин між людьми, функціонування залежить від якості комунікацій [20, 33].

Процес управління заснований на реалізації взаємозалежних функцій управління за допомогою прийняття рішень і комунікацій. Функції менеджменту це елементи системи управління. Функції управління представлені на рис.1.1. Функції менеджменту та їхній взаємозв'язок представлені на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1. Функції управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2. Функції менеджменту та їхній взаємозв'язок

Системний підхід. При всіх розходженнях у підходах і виборі об'єктів організації в них є щось загальне, і це загальне використання - використання універсального інструментарію менеджменту. Відомо, що розходження звичайно виявляються в міру деталізації аналізу явищ, а загальне вже проявляється на більше високому рівні абстрагування. Досягти цього рівня дозволяє системний підхід до організації й управління.

Системна методологія в менеджменті одержала своє визнання й широке поширення вже в другій половині ХХ століття. Науково-технічний прогрес, що дав потужний поштовх широкої автоматизації виробничих процесів, став робити свій революціонізуючий вплив і на процеси управління.

Системний підхід увійшов у сучасну теорію організації та управління як особлива методологія наукового аналізу й мислення. Здатність до системного мислення стала одним з вимог до сучасного керівника.

Суть системного підходу в менеджменті укладається в поданні про організації як про систему. Система, по визначенню багатьох авторів, - це сукупність взаємозалежних елементів. Характерною рисою такої сукупності є те, що її властивості як системи не зводиться просто до суми властивостей, що входять до неї елементів.

Основні принципи системного підходу (системного анализа):

- цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле й у той же час як підсистему для вищестоящих рівнів;

- іерархичность будови, тобто наявність безлічі (по крайній мері, двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня - елементам вищого рівня; реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації; як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої й керованої; одна підкоряється інший;

- структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи і їхнього взаємозв'язку в рамках конкретної організаційної структури; як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури;

- множинність, що дозволяє використати безліч кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Якість організації системи звичайно виражається в ефекті синергії. Він проявляється в тім, що результат функціонування системи в цілому виходить вище (нижче), чим сума однойменних результатів окремих елементів, що становлять сукупність.

Особливість системного підходу полягає в тому, що він не містить набору яких-небудь керівних принципів. Системний підхід говорить лише про те, що організація складається з великої кількості взаємозалежних підсистем і є відкритою системою, що взаємодіє з навколишнім середовищем.

Теорія систем уперше була застосована в точних науках і в техніку. Застосування теорії систем у керуванні наприкінці 50-х років з'явилося подальшим розвитком науки управління. Системний підхід - це не набір якихось принципів. Це спосіб мислення стосовно організації та управління. Щоб зрозуміти, як системний підхід допомагає керівникові краще зрозуміти організацію, варто зупинитися на понятті «система». Система - це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Машини, комп'ютери, телевізори - все це приклади систем. Всі організації - це теж системи. Існують два основних типи систем:

- закриті,

- відкриті.

Закрита система характеризується фіксованими границями її дії відносною незалежністю від зовнішнього середовища. Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Всі організації складаються з підсистем, які у свою чергу складаються з більше дрібних частин.

Різні школи управління зосереджували своя увага на конкретних підсистемах і спеціалізувалися в них [6, 22].

Структура й послідовність дій в організації як відкритої системи представлені на рис. 1.3, 1.4.

Вхід Перетворення Вихід

Рисунок 1.3. Структура й послідовність дій в організації як відкритої системи

Тут наведений процес управління з погляду відкритої системи, яка і є в організації. Структура організації, що складається з відділів (підсистем), вплив керівника і типи мотивації в групах дозволяють прогнозувати функціонування всієї організації. Елементи системи управління представлені на рис.1.5.

Механізм управління включає: місію, цілі, функції, систему управління, принципи, методи управління.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформація про можливості та небезпеку для організації (конкурент и,споживачі, закони, політика, технологія,соціокультурні зміни)

Керівники		Спілкуються і приймають управлінські рішення	щоб виконувати	Функції планування, організації, мотивації, контролю	для того, щоб	Координувати вплив людей і використання ресурсів.	щоб досягнути	Ціль організації

Інформація про сильні та слабкі сторони організації

Рисунок 1.4. Організація - відкрита система

Організаційна структура управління визначається підрозділами, функціями, предметом діяльності підприємства.

Процес управління включає: ціль, ситуації, проблеми, рішення. До стадій процесу відносяться: цілеспрямованість, інформаційна робота, аналітична робота, вибір варіанта дій, організаційно-практична робота.

Технічні засоби - АРМ-менеджера, локальні комп'ютерні мережі підприємства, ксерокс, сканер, Інтернет-мережа, електронна пошта.

Ситуаційний підхід. Традиційні школи управління заклали науковий фундамент менеджменту.

Застосування теоретичних знань на практиці розглядалося як мистецтво управління, що осягається досвідом роботи. Ситуаційний підхід вніс значний вклад у теорію управління, розкривши можливості прямого додатка теоретичних положень до конкретних умов і ситуацій. Він не є набором правил, це скоріше спосіб мислення про проблеми організації й шляхи їхнього рішення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.5. Елементи системи управління

Ситуаційний підхід не відкидає досягнення інших підходів і шкіл управління. У ньому збережені основні концепції й підходи, які застосовні до всіх організацій. Але визнаючи, що загальний процес управління однаковий, ситуаційний підхід затверджує, що специфічні прийоми, які використаються на практиці для досягнення цілей підприємства.

Ситуаційний підхід став логічним продовженням системного підходу до управління. Системний підхід дозволив визначити, що організація є відкритою системою, активно взаємодіючої із зовнішнім середовищем.

Виробничі системи, як системи відкритого типу, мають вхідні й вихідні канали, які дозволяють взаємодіяти із зовнішнім середовищем.

Відповідно до ситуаційного підходу вся організація усередині підприємства є відповідь на різні по природі впливу факторів зовнішнього середовища. Ситуація - центральний момент цього підходу. Вона означає конкретний набір обставин, які роблять у даний період часу істотний вплив на роботу підприємства. Число факторів зовнішнього середовища, що впливають на виробничу систему, настільки велика, що із цього різноманіття виділяють тільки головні. Різні автори вказують на різне число факторів, що впливають на управління. Але більшість із них вважають, що існує не більше десятка факторів внутрішніх і зовнішнього змінних, істотно значимих для успішного управління підприємством.

Ситуаційний підхід, увібравши в себе всі достоїнства попередніх шкіл і підходів, розширив практичне застосування теорії систем, визначивши основні внутрішні й зовнішні змінні, які впливають на виробничі системи. Відповідно до цього підходу всі відомі концепції й методики повинні бути застосовні до конкретних ситуацій. Ситуаційний підхід, або, як його часто називають, ситуаційне мислення, вважають у цей час кращим способом зробити управління ефективним.

1.2 Концепція адміністративного підходу до управління

Класичне розмежування функцій управління на підприємстві, розроблене А. Файолем, пройшло перевірку часом (з 1923 р.). Всі новомодні теорії управління, що стосуються цього питання, нічого краще не змогли запропонувати. На практиці саме класифікація управлінських функцій по Файолю залишається у своїй основі без змін. Застосування теорії Файоля в практичній роботі керівника дасть можливість:

- правильно визначати пріоритети у вашій роботі;

- правильно неї планувати;

- швидко й ефективно виконувати коригувальні дії.

Знаючи ці теорії, це дозволить керівникові визначитися у своєму оточенні й побачити розв'язувані проблеми в їхньому взаємозв'язку з іншими, і, отже, знайти "крапку відліку" для початку роботи й уточнити проблеми; оцінити доцільність своїх дій; з'ясувати, яких ресурсів не вистачає для ефективного рішення проблем. У сукупності все це допоможе знайти нові способи й шляхи рішення проблем організації [28, 36].

Багато принципів управління дотепер мають практичну цінність. Наприклад, японська компанія. «Мицусита електрик» керується наступними сімома принципами управління: об'єктивність, справедливість, згуртованість, благоустрій, скромність, гармонія, оцінка - вони перегукуються із принципами розробленими Файолем.

Засновники адміністративної школи менеджменту керувалися завданням створення універсальних принципів управління, проходження яким дозволяє досягти максимального ефекту діяльності будь-якого підприємства.

Безсумнівно, Файоль і його послідовники досягли своєї мети. Визначивши управління як процес передбачення, організації, розпорядительства, координації й контролю, Файоль чітко визначив функції менеджера. Подібний поетапний поділ процесу адміністрування дозволяє найбільше раціонально здійснювати управління виробництвом.

Уроки власного досвіду Файоль підсумував у переліку «Основних принципів менеджменту». Всі розроблені їм фундаментальні принципи Файоль розділив на структурні, процесуальні й результативні. До першої групи ставляться поділ праці, влада й відповідальність, централізація, єдність керівництва, єдиноначальність, скалярний ланцюг (ієрархія). Принципи процесу - це дисципліна, винагорода, справедливість, підпорядкованість приватних інтересів загальним і корпоративний дух. До принципів кінцевого результату Файоль відносив порядок, стабільність робочого місця для персоналу, ініціативу.

Ставши фундаментальними, принципи теорії адміністрації не перестали носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Система принципів завжди залишається відкритою для доповнень, змін, заснованих на новому досвіді. Навіть саме застосування принципів на практиці, за словами Файоля, «важке мистецтво, що вимагає вдумливості, досвіду, рішучості й почуття міри». Однак навіть фахова освіта навряд чи допоможе розвити адміністративні здатності менеджера. Для найбільш ефективного управління від керівника потрібні такі якості, як інтелект, стриманість, воля, почуття довге, рішучість у прийнятті рішень, здатність управляти людьми й ін. Адміністратор, що володіє перерахованими вище якостями, являє собою сполучення інтелектуальної сили й емоційного впливу.

Заслугою Файоля є твердження про те, що кожний член суспільства має потребу в більшому або меншому ступені в знанні принципів адміністративної діяльності. Крім А. Файоля представниками адміністративної школи були Л.Урвік, М. Вебер, Д.Муні, Г. Черч і ін.

Описаний Вебером ідеальний тип організації викликаний появою особливого соціального шару бюрократії, що спеціалізується на управлінні. В основі бюрократичного типу організації лежать знання, досвід і адміністративні навички менеджера. Очевидно, що й донині багато успішних компаній і індивідуальних підприємців для ефективної роботи малих і великих підприємств використають принципи, розроблені більше ста років тому представниками адміністративної школи менеджменту. У цьому й складається незамінний внесок А.Файоля і його послідовників у розвиток науки управління.

Адміністративний менеджмент - це складова частина загального менеджменту. Його завданням є з'ясувати, як виникали й розвивалися структури управління, одержати узагальнюючі моделі структур управління, досліджувати їх, спробувати скорегувати деякі структури. Організаційні структури управління діють не у вакуумі, підкоряючись волі менеджера, тут впливають власники: держава, підприємство, профспілки, банки, впливають ідеологія, традиції й ін. Закони адміністративного менеджменту: закон спеціалізації управління, закон інтеграції управління, закон економії часу - він проявляє себе як закон управління часом. Ефективність управління залежить від швидкості реакції менеджера на зміну ринку, від швидкості мобілізації ринку. Методи менеджменту: порівняння, спостереження, експеримент.

Теоретичні методи - дедукція, індукція (від часткового до загального). Метод абстракції (відволікання від другорядного). Зв'язок з іншими науками: правові науки, філософія, математика, соціологія, психологія, управління персоналом.

Найбільша заслуга в поданні про державне управління належить Сміту. Він зробив аналіз різних форм поділів праці, дав характеристику держави. Ідеї Оуена гуманізації управління виробництвом, а так само визнання необхідності навчання, поліпшення умов праці й побуту робітників хвилюють і зараз.

Підприємство це основна первинна характерна одиниця в економічній системі, що, виготовляючи й реалізуючи виробу, забезпечує досягнення своїх цілей. Головна ціль - одержання мах прибутку в довгостроковій перспективі. Для здійснення головної мети підприємство вирішує ряд завдань. Центральне завдання - повне й своєчасне задоволення потреб споживача, що є вищим змістом і нормою діяльності кожного трудового колективу. Воно повинне забезпечувати конкурентоспроможність своєї продукції на основі її високої якості, гнучкого відновлення залежно від постійно мінливого попиту. Підприємство забезпечує розвиток і підвищення ефективності виробництва, робить і освоює нову техніку. Організує роботу раціоналізаторів і винахідників, забезпечує соціальний розвиток колективу, створює сприятливі умови для працівників і охорону навколишнього середовища. Для нього характерно виробничо-технічна й організаційно-економічна єдність, а так само господарська самостійність.

Всі підприємства в менеджменті є організаціями. Організація становить основу миру менеджерів, є причиною існування менеджменту. Створення відділів (підрозділів) шляхом групування аналогічних виробничих функцій і службовців дозволяє домогтися більше ефективного управління, необхідної гнучкості керівництва компанією в період розширення її господарської діяльності.

Методи розподілу обов'язків по відділах залежать від покладених в основу ознак:

- по-перше, за принципом розподілу на рівні по розмірі групи, цей метод застосовується, коли професійні працівники однакові, а для досягнення якої-небудь мети необхідно певне число людей;

- по-друге, по функціональній ознаці, це найпоширеніший спосіб створення відділів по виробництву, маркетингу, кадрам, фінансовим питанням і т.д. Їхнє число залежить від потреб самої організації;

- по-третє, по територіальній ознаці, цей спосіб найпоширеніший у випадках, коли підприємство здійснює свою діяльність на території різних районів, всі види операцій компанії на даній території можуть бути доручені регіональному керуючому по збуті;

- по-четверте, на основі випуску продукції, цей спосіб у цей час одержує все більше поширення на великих підприємствах, що розширюють асортименти виробленої продукції, де інший метод привів би лише до ускладнення структури організації;

- по-п'яте, на основі інтересів споживача, у тих галузях, де покупець є ключовим чинником, його інтереси впливають на структуру організації [28, 36].

Це особливо характерно для служби сервісу. У великі по масштабах діяльності організаціях використовуються всі або деякі з вищенаведених засобів.

Прийняття управлінських рішень є важливим елементом в адміністративному менеджменті. У теорії прийняття рішень існує три типи моделей прийняття рішень у залежності від ступеня інформованості особа яка приймає управлінські рішення:

- модель прийняття рішень в умовах визначеності, у цій моделі особа яка приймає управлінські рішення знайома з визначеністю наслідку реалізації будь-якої альтернативи чи обраного рішення;

- модель прийняття рішень в умовах ризику, особа яка приймає управлінські рішення знає імовірність появи результату чи наслідків для кожного вибору;

- модель прийняття рішень в умовах невизначеності, особа яка приймає управлінські рішення не знає імовірність появи результату для кожної альтернативи.

Отже, наявність чи відсутність інформації, її повнота, своєчасність і вірогідність визначає умову (визначеність, ризик чи невизначеність) прийняття управлінських рішень і, в остаточному підсумку, можливість створювати модель поводження системи, визначену «законом необхідної розмаїтості і швидкодії». Усякий процес рішення проблем, як він описується одним з найбільших фахівців в області управління - Расселом Акоффом, припускає наявність наступних компонентів:

особа приймаюча рішення - це той, кому має бути вирішувати проблеми, це може бути як властиво керівник, так і якийсь колегіальний орган або навіть великий колектив;

- керовані змінні - набір заходів і їхніх параметрів, якими може управляти особа, що приймає рішення, так здобуваючи автомобіль, покупець може вибирати марку й модель автомобіля, додаткове встаткування салону, спосіб фінансування покупки й т.д., ці змінні можуть бути кількісними (наприклад, потужність двигуна автомобіля) або якісними (наприклад, кольори автомобіля);

- вибір, тобто ухвалення рішення - це процес знаходження ліній поводження (стратегій), обумовлених значеннями однієї або великого числа керованих змінних, повинне існувати не менш двох можливих стратегій, у противному випадку проблеми не виникає, тому що немає вибору, у принципі, можливі ситуації, у яких може існувати й нескінченна безліч ліній поводження;

- некеровані змінні - ситуації, охоплювані проблемою, якими не може управляти особа, що приймає рішення, але які разом з керованими змінними можуть впливати на результат його вибору [28, 36].

1.3 Ефективність управління організацією

Актуальність вивчення й застосування методів наукового управління у всіх сферах суспільної діяльності важко переоцінити. Практика показує, що ефективність менеджменту в окремих галузях, організаціях (підприємствах) багато в чому залежить від умов зовнішнього середовища, зокрема від глибини загальноекономічних рішень державних і муніципальних органах.

Виробництво - сфера діяльності людини по створенню благ: матеріальних, духовних, культурних. Суспільне виробництво включає матеріальне виробництво (виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг) і нематеріальне виробництво (виробництво нематеріальних благ і нематеріальних послуг).

За структурою й організацією виробництво підрозділяється на два типи: натуральне й товарне. Виробництво - це частина суспільного процесу поряд з розподілом, обміном і споживанням благ. Для нього створюються підприємства (організації). Вони є суб'єктом підприємництва, цивільного права, юридичними особами.

Сучасні економічні відносини, починаючи із другої половини 70-х років, прийнято характеризувати як етичний, соціально-етичний маркетинг. Цим підкреслюється особлива значимість соціальної відповідальності й етичних підходів до економічних рішень. Система ринкової економіки регулюється взаємини людей у сфері підприємництва, у тому числі й усередині фірм, регулюються неписаними законами ринку - етикою бізнесу.

Саме етика бізнесу диктує норми ділового протоколу й етикету, принципи прийняття етичних рішень і т.д.

Менеджер - це професія, що вимагає не тільки покликання й кваліфікації, але й поводження, що відповідає прийнятим у ринковій економіці нормам. Незнання або навмисне порушення таких норм робить його поводження непередбаченим, а тому небезпечним для ділових взаємин. Історія менеджменту нараховує кілька тисячоріч. За ці довгі роки розвиток теорії й практики менеджменту відбувалося в основному еволюційно, шляхом безперервного нагромадження досвіду, що відображає зміни, які відбувалися в суспільстві, економіці й всій системі соціально-економічних відносин.

Поняття ефективності управління багато в чому збігається з поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Однак управління виробництвом має свої специфічні економічні характеристики. Як головний критерій результативності управління виступає рівень ефективності керованого об'єкта. Проблема ефективності управління - складова частина економіки управління, що включає розгляд:

- управлінського потенціалу, тобто сукупності всіх ресурсів, якими розташовує і які використає система управління. Управлінський потенціал виступає в матеріальній і інтелектуальній формах;

- витрат і видатків, які визначаються втримуванням, організацією, технологією й обсягом робіт по реалізації відповідних функцій управління;

- характеру управлінської праці;

- ефективності управління, тобто ефективності дій людей у процесі діяльності організації, у процесі реалізації інтересів, у досягненні певних цілей.

Ефективність - це результативність функціонування системи й процесу управління як взаємодії керованої й керуючої систем, тобто інтегрований результат взаємодії компонентів управління.

Ефективність показує, якою мірою керуючий орган реалізує мети, досягає запланованих результатів. Ефективність управління проявляється в ефективності виробництва, становить частину ефективності виробництва. Результати дії, співвіднесені з метою й витратами, - це і є втримування ефективності як управлінської категорії.

На ефективність діяльності менеджера впливає ряд факторів: потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти діяльності персоналу й колективу в цілому; культура організації. Всі ці фактори діють спільно, в інтеграційній єдності.

Таким чином, ефективність управління - один з основних показників удосконалювання управління, обумовлений зіставленням результатів управління й ресурсів, витрачених на їхнє досягнення. Оцінити ефективність управління можна шляхом порівняння отриманого прибутку й витрат на управління.

Критерії й показники ефективності управління. Аналіз категорії ефективності, факторів, її визначальних, утримування й результатів управлінської праці дозволяє зробити висновок, що адекватними втримуванню й формам прояву ефективності є групи показників, які можуть виступати як вимірник, критерію ефективності залежно від призначення організації й умов її функціонування. Кожному варіанту системи управління відповідає певне значення критерію ефективності, і завдання управління полягає в тому, щоб знайти такий варіант управління, при якому відповідний критерій приймає найвигідніше значення.

Як критерій ефективності виробництва й управління використовуються узагальнюючі показники, що характеризують кінцеві результати (обсяг виробництва, прибуток, рентабельність, час і ін.), і приватні показники використання окремих видів ресурсів - праці, основних фондів, інвестицій.

Показники прибутку й рентабельності найбільше повно характеризують кінцеві результати діяльності, відповідно й ефективність управління. При цьому варто виключити вплив на прибуток факторів, не пов'язаних з діяльністю даної господарської ланки. Узагальнюючі показники відображають результат господарської діяльності й управління в цілому, але не повною мірою характеризують ефективність і якість управління трудовими процесами, виробничими фондами, матеріальними ресурсами.

При оцінці ефективності управління необхідно комплексне застосування всієї системи узагальнюючих і приватних показників.

Ефективність управлінської діяльності стосовно до суб'єкта управління може характеризуватися кількісними (економічний ефект) і якісними показниками (соціальна ефективність) [19, 25].

Кількісні показники діяльності системи управління включають: комплекс трудових показників - економія живої праці в сфері управління (чисельність, скорочення трудомісткості процесів управління) і ін.; фінансові показники діяльності системи управління (скорочення видатків на управління й т.п.); показники економії часу (скорочення тривалості циклів управління в результаті впровадження інформаційних технологій, організаційних процедур).

Особливо важливе значення мають показники соціальної ефективності управління (якісні): підвищення науково-технічного рівня управління; рівень інтеграції процесів управління; підвищення кваліфікації менеджерів; підвищення рівня обґрунтованості прийнятих рішень; формування організаційної культури; керованість системи; задоволеність працею; завоювання суспільної довіри; посилення соціальної відповідальності організації; екологічні наслідки.

Якщо в результаті раціоналізації управління вдається досягти високого рівня зазначених вище показників, то відбувається позитивне зрушення в організації системи управління й досягається економічний ефект.

Основні напрямки удосконалення системи управління в Україні. На сучасному етапі в умовах переходу України до ринкової економіки особливе місце в управлінні повинні займати економічні методи. Їхній творчий розвиток і використання набуває особливе значення для здійснення економічної та адміністративної реформи.

Основні напрямки вдосконалювання методів управління та ефективного їхнього використання наступні:

- розвиток методології вибору методів управління та вироблення управлінських рішень;

- визначення принципів оптимального управління та тенденцій їхньої зміни;

- розробка методів управління для різних рівнів і ланок;

- визначення області ефективності використання конкретних методів управління;

- розробка та широке використання типових завдань і процедур управління на різних рівнях;

- розробка та використання методів контролю та оцінки ефективності застосовуваних методів управління;

- організація проведення системного аналізу методів управління, узагальнення та передача передового досвіду в області управління;

- навчання і підвищення кваліфікації на основі використання теорії сучасного менеджменту та маркетингу;

- впровадження в управлінні електронно-обчислювальних машин і інших технічних засобів і інформаційних технологій.

Все це буде сприяти підвищенню рівня управління виробництвом і забезпеченню більше ефективного використання економічного потенціалу країни.

Широкий суспільний інтерес до системи менеджменту в значній мірі пов'язаний зі становленням і розвитком шкіл бізнесу або шкіл менеджменту, найбільше розповсюджених у закордонних країнах і інфраструктури, що є частиною, управління. Інфраструктурні галузі у виробництві - енергетика, транспорт, телекомунікації, комунальні підприємства й т.ін., і в невиробничій сфері - утворення, видавнича справа, комп'ютерні мережі загального користування, консалтинг і т. ін. - досить розвинені саме в ринковій економіці, де особливо важливі горизонтальні зв'язки, і послуги загального користування, що задовольняють якусь суспільну потребу та сплачування споживача, швидко оформляється в самостійний великий, середній або малий бізнес. У недавньому минулому в розвитку систем менеджменту була лідером Європа та США тепер ці позиції займає Китай і Південна Корея.[19, 25]

Висновки до розділу 1

Системний підхід в управлінні ґрунтується на тім, що всяка організація являє собою систему, що складається із частин, кожна з яких має своїми власними цілями. Керівник при прийнятті управлінських рішень повинен виходити з того, що для досягнення загальних цілей організації необхідно розглядати її як єдину систему. При цьому варто виявити й оцінити взаємодію всіх її частин і об'єднати їх на такій основі, що дозволить організації в цілому ефективно досягти її цілей. Системний підхід є форма методологічного знання, пов'язаного з дослідженням і створенням об'єктів як систем. Суть системного підходу в менеджменті укладається в поданні про організації як про систему. Система, по визначенню багатьох авторів, - це сукупність взаємозалежних елементів.