Досягнення шкіл менеджменту в практиці вітчизняного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

школа менеджмент управлінська концепція

Вступ

1. Характеристика основних шкіл (підходів) менеджменту

2. Особливості сучасних управлінських концепцій та їх запровадження у практиці вітчизняних підприємств

3. Обґрунтування досягнень, опрацьованих школами менеджменту, найбільш актуальних для використання в сучасних умовах господарювання

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Управління існує завжди там, де люди працюють у групах -- організаціях. У процесі розвитку управління поступово нагромаджувалися знання, вміння, досвід, які передавали із покоління в покоління, фіксували, узагальнювали, хоч науково до початку XX ст. не осмислювали. Масове усвідомлення того, що організацією можна управляти системно і завдяки цьому досягати її цілей, сформувалося в 40-ві роки XIX ст. у США.

Менеджмент є специфічною сферою знань, наукою, яка виокремилася в самостійну галузь знань на початку XX ст. Наука менеджменту має свій об'єкт і предмет вивчення, специфічні проблеми і підходи (методи) їх вивчення та вирішення. Розвиток її охоплює три основні етапи: передфазу, фазу зародження і становлення науки менеджменту (наукових шкіл у менеджменті) та сучасну фазу.

Сучасна фаза розвитку науки менеджменту розпочалася у 40-ві роки XX ст. і продовжується дотепер. її розвиток має такі особливості та проблематику: широке застосування методів досліджень, основаних на формалізації процесів управління, моделюванні їх та обробленні результатів шляхом застосування досить складного математичного апарату; відсутність чітко оформлених наукових шкіл, очолюваних відомими науковими лідерами.

Вважається, що ця тема є актуальною та необхідною для вивчення, оскільки сучасна вітчизняна наука менеджменту повинна органічно поєднати напрацьовані актуальні теоретичні й методологічні розробки, які відображають специфіку функціонування господарюючих суб'єктів в Україні. Раціональні елементи зарубіжної науки здатні ініціювати якісно новий етап розвитку вітчизняної управлінської науки і практики. Нові практичні завдання вимагають цілісної, збалансованої концепції управління виробничо-господарськими організаціями, що стане надійним методологічним фундаментом економічних і соціальних змін у суспільстві.

Мета даної наукової роботи - дослідити розвиток підходів менеджменту та їх вплив на управління в Україні на основі теоретичних та практичних даних, проаналізувати доцільність використання світового досвіду у діяльності українських підприємств.

Завдання - дати характеристику основним школам менеджменту, відбразити еволюцію їх створення, дослідити сучасний стан менеджменту як науки.

Отже об'єктом є досягнення світових шкіл менеджменту , а предметом- їх застосування на практиці українськими підприємствами.

При дослідженні доцільно використовувати такі методи як:

1) Синтез

2) Метод критичного аналізу

3) Конкретизація

4) Метод дедукції

5) Метод індукції

Інформаційною базою наукової роботи є: підручники, статті, посібники, інтернет-ресурси та статистичні дані.

1. Характеристика основних шкіл менеджменту

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління в цьому питанні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, спрогнозувати майбутній розвиток.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі і формуванню нових ідей (Додаток А). Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції відкидалися, а залишалися тільки самі цінні, перевірені практикою і часом.

1. Школа наукового управління

Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор, Генрі Форд, Френк і Ліліан Гілбрейт, Генрі Гант, Гаррі Емерсон. Теорії ґрунтувалися на механістичному розумінні людини, її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямовані на вирішення проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій ручної праці на основі її наукової організації.

Значне місце в системі наукового управління відводилось персоналу. Суттєве досягнення цієї школи полягало у систематичному стимулюванні працівників з метою зацікавлення їх у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. При цьому передбачався відпочинок та перерви у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це надавало змогу керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевиконував заданий мінімум. Ф. Тейлор та його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Основні положення школи наукового управління:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2) досягнення соціальної стабільності, тобто вирішення проблем людей;

3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наукового управління є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).

Класична чи адміністративна школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні, або школою адміністративно-бюрократичного підходу займає відрізок часу з 1920 по 1950 р. Родоначальником цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, видатний менеджер-практик, один з основоположників теорії управління.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління.

Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною Файоль приймав адміністрування.

Ціллю адміністративної школи було створення універсальних принципів управління, випливаючи з яких, за переконанням творців школи, організація, безсумнівно, досягне успіху.

Видатними представниками цієї школи були А. Файоль (Франція), Л. Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А.К. Рейлі (США), М. Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у ширшому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади у фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар'єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи які можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах. Вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху.

Найчіткіше "універсальні принципи управління", сформулював А. Файоль, а М. Вебер - розробив "концепцію раціональної бюрократії" (1864-1920), характеристиками якої є:

1. Високий ступінь розподілу праці;

2. Чітка управлінська ієрархія;

3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи;

4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та привілеїв стосовно окремих робітників);

5. Підбір кадрів в організації за їхніми діловими професійними якостями.

Школа адміністративного управління зосереджувалася на мистецтві управління великими групами людей (управління організацією в цілому).

Внесок класичної школи в науку менеджменту: визначення принципів управління; опис функції управління; системний підхід до управління всією організацією.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах:

• чіткий функціональний поділ праці;

• передача команд і розпоряджень зверху вниз;

• єдність розпорядництва („ніхто не працює більш ніж на одного боса ");

• дотримання "діапазону контролю" (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Недоліки класичної школи менеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розглядання організації як замкнутої системи.

Прихильники класичного напрямку приділяли основну увагу аналізові поведінки людей у процесі виконання роботи, їхній соціальній взаємодії.

У 20-30-і роки ХХ сторіччя зародилася школа людських відносин, у центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини "людських відносин" звичайно пов'язують з іменами американських учених Е. Мейо і Ф.Ротлісбергера, що відомі своїми дослідженнями в області соціології виробничих відносин.

Одною з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людського поводження.

Засновниками цієї школи стали: американський соціолог та психолог Елтон Мейо, Ф. Ретльсбергер, М.Л. Фолетт, Д. Мак-Грегор, Е. Майлс. Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до підвищення продуктивності праці. Школа людських стосунків стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним аспектом виробництва.

Основні тези Е. Мейо:

1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

2) в результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають задоволення в соціальних взаєминах;

3) люди більш чутливі до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до спонукання засобами контролю, що використовуються керівниками;

4) робітник виконує розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути зрозумілими.

Завдання менеджменту на цьому етапі розвитку управлінської думки полягало також і в розвитку плодотворних неформальних контактів в організації, оскільки дослідження показали, що вони є вагомою організаційною силою, здатною або бойкотувати розпорядження, або сприяти їх реалізації. Тому неформальні стосунки ні в якому разі не можна ігнорувати, ними слід керуватися на основі співпраці між робітниками та адміністрацією.

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування і самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Велике місце в дослідженнях учених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, що приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Е. Мейо та Ф. Ретльсбергер стали засновниками біхевіористської (поведінкової) школи наукового управління. Вони сформулювали принципи мотиваційного менеджменту, які не перестали бути актуальними і сьогодні:

- індивідууми, тобто робітники, працівники мають особисті потреби, цілі та мотиви для здійснення певних дій на підприємстві;

- позитивна мотивація вимагає, щоб з робітником поводилися як з особистістю;

- особисті та сімейні проблеми працівника можуть вплинути на продуктивність його праці;

- обмін інформацією та її ефективність - вирішальний фактор продуктивності. Лише не значна частина менеджерів є настільки досвідченою, щоб розв'язувати людські, політичні та соціальні проблеми суспільства.

Хоторнські дослідження прискорили поглиблення теорії людських потреб, одним із основних розробників якої є А. Маслоу. Його внесок в науку полягає в наступному- він визначив мотивацію як вивчення основних цілей людини та сформував три фундаментальних допущення теорії потреб:

1. люди мають потреби, які ніколи не можуть бути задоволені;

2. стан часткової або неповної задоволеності стимулює людину до діяльності;

3. існує ієрархія потреб: потреби низького і вищого рівнів.

Ці розробки стали основою так званої піраміди Маслоу, більш відомою, ніж його принципи. Але піраміда потреб використовується в основному для обґрунтування мотивації праці. Незважаючи на популярність, теорія Маслоу не знайшла відповідного та бажаного практичного використання. Справа в тому, що менеджерам важко розробляти конкретні мотиваційні програми та індивідуалізувати їх. Але дослідження американського медика і психолога А. Маслоу допомогли виявити причини багатьох вчинків людей.

Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагодження міжособистісних стосунків (концепція взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен підвищуватися, а це, в свою чергу, можна приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників: консультації з робітниками та надання їм ширших можливостей для спілкування на роботі. Школа була важливою тим, що надала змогу сприймати кожного працівника як особистість і застосовувати до нього індивідуальний підхід. Велися дослідження робочих груп і залежність рівня продуктивності праці від сформованості. Це й було особливою рисою даної школи, що є важливим і в наш час.

Період кінця 30 -х і особливо 50-60-х років привів до певної зміни ситуації. По-перше, різко зросло число працівників в системі управління. Ефективна робота цілого механізму управління вимагала особливої уваги до особи працівника. Працівник залишався головним елементом системи управління. Зростання числа працівників збільшило значення таких проблем, як мотивація працівника управління, його ініціатива. Дуже гостро стає проблема комунікабельності працівника, його здатності працювати в колективі. Не менш важлива адаптивність, пристосовність співробітника до різних людей: підлеглих і начальників.

По-друге, збільшення кількості працівників управління супроводилося появою професійних менеджерів. Все більше число господарів по особистих здібностях виявлялися не в стані керувати сотнями інженерів, бухгалтерів, фінансистів, юристів і так далі.

По-третє, змінився і характер управлінської діяльності. Вона вимагала все більше і більше не елементарної старанності і дисциплінованості, а повного використання знань і здібностей.

Школа науки про поведінку значно відійшла від школи людських відносин, що зосередилася, перш за все на методах налагодження міжособових стосунків. Новий підхід прагнув більшою мірою надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей, на основі застосування концепцій поведінкових наук, у побудові і управлінні організаціями. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Поведінковий підхід став настільки популярний, що він майже повністю охопив всю область управління в 60-і роки. Як і ранішні школи, цей підхід відстоював єдиний "найкращий шлях" вирішення управлінських проблем. Його головний постулат полягав в тому, що правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності, як окремого працівника, так і організації в цілому. Проте такі прийоми, як зміна змісту роботи і участі працівника в управлінні підприємством опиняються ефективними тільки для деяких працівників і в деяких ситуаціях. Не дивлячись на багато важливих позитивних результатів, біхевіористичний підхід інколи виявлявся неспроможним в ситуаціях, які відрізнялися від тих, що досліджували його прихильники. На думку дослідника менеджменту Лінделла Урвіка, недоліки цієї школи обумовлені тим, що мейоністи:

• втратили усвідомлення специфіки великих соціальних і технологічних систем;

• прийняли своєю передумовою положення, ніби робітником можна маніпулювати, щоб загнати його в існуючі промислові рамки;

• виходили з того, що кооперація і співпраця природні і бажані, обійшовши значно складніші питання в соціальних конфліктах;

• змішали цілі і засоби, передбачивши, що задоволення і щастя в майбутньому вели б працівників до гармонійної рівноваги і успіху в організації.

Основним завданням кількісної школи в менеджменті є забезпечення керівників інформаційною базою, необхідною для прийняття рішень. Представники інженерних наук, статистики, математики зробили вагомий внесок у розвиток кількісної школи. Суттєво впливає на впровадження рекомендацій даної школи і процес комп'ютеризації.

Отже, актуальність дослідження завдань кількісної школи полягає у необхідності вивчення проблеми сучасного застосування підходів кількісної школи, оскільки процес прийняття рішень є складовою частиною роботи будь якого керівника і від правильності та своєчасності його здійснення залежить результативність (ефективність) роботи підприємства.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур): виявлення операційної проблеми; вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно; надання змінним моделі кількісних значень з метою опису кожної змінної та зв'язків між ними. Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

• головна увага зосереджується на прийнятті рішення

• основний кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу.

• процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників;

• використання формалізованих математичних моделей, які дозволяють сформувати можливі варіанти вирішення проблеми;модель - це форма зображення реальності; зазвичай, вона спрощує реальність або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складності реальності.

Представники кількісної школи розглядали управління як певний логічний процес, котрий можна відобразити за допомогою відповідних математичних моделей і на основі цього забезпечити прийняття оптимальних управлінських рішень.

Отже, якщо прихильники школи людських відносин зосереджувалися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники школи наук поведінки намагалися допомогти працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, що у кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

На відміну від школи наукового управління, що займалася в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому.

Але підводячи підсумки бачимо, що всі школи та підходи направлені на те, щоб покращити ефективність управління (і, відповідно, функціонування) організації, але кожна з них пропонує для цього різні інструменти, спираючись на попередній досвід та привносячи щось своє відповідно до часу, отже далі- детальніше.

2. Особливості сучасних управлінських концепцій та їх запровадження у практиці вітчизняних підприємств

Сукупність сучасних концепцій менеджменту можна звести до трьох видів (підходів): процесного, системного, ситуативного. Короткий огляд інших концепцій наведений в Додатку Б.

Процесний підхід - це розгляд всієї діяльності компанії як мережі взаємодіючих процесів, що протікають усередині організаційної структури компанії і реалізовують мету її існування [1, c 1].

Системний підхід -- це філософія управління, метод виживання на ринку, метод перетворення складного в просте, сходження від абстрактного до конкретного.[2 с. 58].

Ситуативний підхід до управління полягає в тому, що при реалізації функцій менеджменту (планування, контроль тощо) слід виходити з умов конкретної ситуації, що склалася на момент прийняття (виконання) рішення. При цьому мають місце чотири обов'язкових компоненти ефективного управління: аналіз ситуації, вибір оптимального підходу до здійснення управління в конкретній ситуації, підтримання гнучкості та рухомості застосовуваного управлінського стилю, управління повинно забезпечити необхідні зміни для пристосування до конкретної ситуації [11].

Найважливішими стають ті принципи, які дають змогу повністю розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:

? розвиток творчих здібностей персоналу;

? залучення співробітників до розроблення управлінських рішень;

? опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу та особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням;

? використання таких методів співпраці з людьми, які забезпечують їх задоволення роботою;

? постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми і організацій, які з нею співпрацюють;

? чесність і довіра в ділових відносинах;

? орієнтація на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень;

? обов'язкове визначення розміру внеску працівника у загальні результати;

? орієнтація на перспективу розвитку;

? опора на загальнолюдські цінності та соціальну відповідальність бізнесу перед людьми та суспільством загалом.

Наведені вище принципи взято за основу сучасної парадигми управління. Використання їх дає змогу будь-якій організації розвиватися, видозмінюватися відповідно до вимог часу. Але кожна організація, спираючись на потенціал своїх працівників, має відшукати, для себе ті принципи і методи, що сприятимуть успішній роботі і відповідатимуть вимогам і запитам ринку.

Ці правила мають визначати філософію ведення бізнесу, організаційну поведінку, формувати уявлення про ринки споживачів, про конкурентів, про технології та її зміни тощо. Вони повинні спиратися на сильні сторони фірми і враховувати слабкі, окреслювати сфери діяльності і визначати орієнтири розвитку, давати змогу адекватно оцінити результати діяльності і своєчасно формулювати нові цілі.

Важливою складовою сучасного управління є цільовий підхід .

Згідно з “Енциклопедією бізнесмена, економіста, менеджера”, програмно- цільове управління визначається як один з видів управління, в основу якого покладено орієнтацію на досягнення певної цілі, шляхи і способи її досягнення, управління окремими елементами програми [5].

На думку економістів Б.А. Райзберга та А.Г. Лобко, програмно-цільове управління є методом вирішення складних проблем шляхом прийняття та проведення системи програмних засобів, орієнтованих на цілі, при досягненні яких вирішуються проблеми [13, 128 с].

На підставі аналізу літературних джерел можна стверджувати, що найбільш прийнятним визначенням сутності програмно- цільового управління є: це один іх видів досягнення певної цілі, шляхи і способи її досягнення, розробка програми прийняття рішень по певній реальній ситуації (задачі), управління окремими елементами програми, що дозволяє контролювати взаємодію всіх ланок та елементів організаційно- економічного механізму діяльності підприємства.

Розглянемо застосування програмно-цільового управління на прикладі вітчизняного підприємства, що виготовляє сільськогосподарську продукцію.

Для багатогалузевих сільськогосподарських підприємств економічно вигідне виробництво продукції рослинництва та тваринництва. За допомогою програмно-цільового підходу до управління розроблено програми приорітетів вирощування товарних культур. На основі запропонованої моделі складено матрицю економіко-математичної задачі, що дало можливість дослідити формування підприємницьких варіантів господарювання залежно від обраної стратегії розвитку підприємства та наявного ресурсного потенціалу.

Для виявлення причин, що впливають на пріоритетність виробництва сільськогосподарської продукції на підприємствах України проведено дослідження щодо застосування економіко- математичних методів в системному підході .

Однією з умов ефективного функціонування сільськогосподарського підприємства є одержання максимуму прибутку від реалізації виробленої ним продукції. З огляду на це розроблено варіанти рішень щодо пріоритетності виробництва сільськогосподарських культур в умовах приорітетності виробництва сільськогосподарських культур в умовах обмеженого фінансово-кредитного забезпчення. За допомогою даних було побудовано можель залежності пріоритетності вирощування товарних культур від рівня фінансово-кредитного забезпечення .

Враховуючи ринкову кон'юктуру та нестабільність цінового механізму на ринку сільськогосподарської продукції, при прийнятті стратегічних управлінських рішень слід враховувати можливі ситуації розвитку підприємства за найбільш вірогідним, песимістичним та оптимістичним сценарієм ( табл 2.1-2.3)

Програма пріоритктів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі (найбільш вірогідний сценарій)

Таблиця 2.1

Показник	Отриманий план розвитку галузей залежно від ресурсного забезпечення , %
	100	90	80	70	60	50
Рілля, всього ,га	1000	1000	1000	1000	920	766
Зайнята плоза під культурами, га: Озимою пшеницею	300	300	101	0	0	0
Озимим житом	0	0	199	300	276	230
Ярою пшеницею	275	330	400	400	368	306
Цукровими буряками	200	170	100	39	0	0
Кукурудзою на зерно	200	200	200	200	184	153
Багаторічними травами на сіно	25	0	0	61	92	77
Потреба у фінансово-кредитному забезпеченні, грн	2686905	2418215	2149524	1880834	1612143	1343453
Прибуток, грн	938383	918606	876037	788955	695216	579347

Аналіз даниз таблиці 2.1 свідчить, що для оптимального розвитку підприємств принайбільш вірогідому сценарію потрібне фінансово-кредитне забезпечення в 100% розмірі (2686905 грн).

Програма пріоритeтів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі ( песимістичний сценарій розвитку)

Таблиця 2.2

Показник	Отриманий план розвитку галузей залежно від ресурсного забезпечення , %
	100	90	80	70	60	50
Рілля, всього ,га	1000	1000	1000	1000	920	766
Зайнята плоза під культурами, га: Озимою пшеницею	7	0	0	0	0	0
Озимим житом	293	300	300	300	300	300
Ярою пшеницею	45	206	301	372	400	400
Цукровими буряками	120	113	129	155	195	200
Кукурудзою на зерно	200	42	0	0	75	17
Багаторічними травами на сіно	80	87	72	45	5	0
Потреба у фінансово-кредитному забезпеченні, грн	3656784	3291106	2925427	2559749	2194071	1828392
Прибуток, грн	511568	503882	492014	478664	462724	421757

Як показують дані табл 2.2 за песимістичного сценарію розвитку підприємства, стратегія дозволяє господарству одержати 50% необхідного фінансового забезпечення , а отже 421757 грн прибутку.

Програма пріоритетів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі ( оптимістийчний сценарій розвитку)

При цьому сценарії повна перевага вирощування товарних культур виявляється при 100% рівні забезпеченості фінансово-кредитними ресурсами.

Отже, зважаючи на результати проведених дослідженя, для сільськогосподарських підприжмств існує оптимальний рівень фінансово кредитного забезпечення, що дозволяє досягти максимального ефекту, враховуючи природно-економічні умови, виробничу структуру, оборотність обтгових коштів, раціональне поєднання рослинницких і тваринницьких галузей, тобто 100 відсоткове фінансування дозволить підприємству отримати найбільші прибутки.

Вивчення впливу різних факторів на ефективність виробництва товарних культур у сільськогосподарських підприжмствах різного виробничого напряму в умовах застосування програмно-цільового управління, їх кількісна оцінка свідчить про необхідність комплексного підходу до розробки напрямів і шляхів підвищкння економічної ефективності діяльності підпримств.

У сучаних умовах господарювання, використання програмно-цільового підходу в управлінні виробничими процесами сільськогосподарськиз підприжмств дозволить розробити оптимізаційні стратегії розвитку, оптимізувати розміщення посівниз площ культур. Для сільського господарства застосування програмно-цільового управління можна віднести до числа найбільш важливих напрямів виходу аграрної сфери з кризи, забезпеення стабільності та подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва. Це повязано з тим, що в умовах невизначенкості ринкових умов домсягнути необхідного рівня ефективності цього виробництва можливо саме за допомогою програмно-цільового підходу до управління.

Тепер розглянемо використання цільового управління на прикладі компанії "HP", для наочного порівняння з практикою вітчизняного управління.

Планомірно виправляючи помилки управління всередині компанії, Дейв Паккард домігся створення філософії та практики бізнесу, гідною уважного вивчення.

Цільове управління - це пряма протилежність контрольованому управлінню. Під останнім розуміється жорстка система управління військового типу, де люди призначені на виконання (очікується, що вони відповідають призначенням) певних робіт, з якими вони справляються точно так, як наказано, причому їм немає потреби знати занадто багато про цільові установки організації. Цільове управління припускає наявність системи, в якійцільові установки чітко декларовані і узгоджені, а людям дозволена гнучкість в роботі, спрямованої на досягнення поставлених цілей такими способами, які вони самі знаходять найкращими в рамках сфери своєї відповідальності. Це філософія децентралізації управління та першооснова вільного підприємництва.

Все більше і більше компаній усвідомлюють реальну вигоду децентралізації цільового управління. При цьому вони переконуються, що в концепції роботи людей в умовах загальних цільових установок і атмосфери особистої свободи немає нічого нового. Її дієвість була продемонстрована суперництвом Афін і Спарти 2 тисячі років тому. І в історії, і в сучасному бізнесі можна знайти безліч доказів того, що організації, що забезпечують можливість особистої ініціативи, вирішують свої завдання краще, ніж ті, які працюють з використанням корпоративних директив і жорсткого контролю.

Отже, на керівниках лежить непорушний обов'язок сприяти налагодженню хороших зв'язків і взаєморозуміння. І, навпаки,що працюють під їх керівництвом люди повинні бути настільки зацікавлені в своїй роботі, щоб їм хотілося її планувати, пропонувати нові рішення старих проблем і гаряче братися за справу, коли у них з'являється можливість зробити якийсь внесок. [20]

Пітер Драккер, добре відомий фахівець з управління, висловив своїміркування з цього питання в одному з інтерв'ю, опублікованому у весняному номері 1993 року «Гарвардського ділового огляду» [21]. Драккер говорив про те, що він називає «посткапіталістіческім суспільством». Уцих нових суспільних і корпоративних умовах керівники, на думку Драккера, «будуть вчитися управляти в ситуаціях, де не існує командних авторитетів і де ніхто не контролює і ніхто під контролем ». А далі він підкреслює, що «скелетом або внутрішньою структурою традиційної організації - організації останніх 100 років - була комбінація рангу і влади. У виникаючих нині організації на зміну їм приходять взаєморозумінняі відповідальність ».

У перші роки існування «Хьюлетт-Паккард», як це відбувається вбудь-якої невеликої компанії, не дуже замислювалися над наступністюуправління. Але в міру зростання компанії проблема вибору найбільш кваліфікованої особистості на якийсь певний пост ставала всебільш серйозною. Зростання розмірів «Хьюлетт-Паккард», обсягу та номенклатури продукції, що випускається приводили до відповідного збільшення кількості керівних посад, тому стало важливим розробити якийсь ефективний процес відбору людей на керівні посади.

Цей процес складається з кількох елементів, але його коріння знаходяться в давно прийнятій політиці цільового управління. Відповідно до принципівцільового управління менеджерам всіх рівнів надаються сприятливіможливості продемонструвати свої здібності - розробляти плани,приймати та оцінювати рішення, забезпечувати керівництво своїми людьми. На менеджерів часто покладається відповідальність одночасно кількавидів діяльності, але це, швидше за все, дає їм змогу проявити себе краще, ніж під час роботи з керівництвом підрозділом або діловим підприємством «Хьюлетт-Паккард». Менеджерам в умовах цільового управління і при децентралізованій структурі надається повна відповідальність за обсяг і номенклатуру виробництва, облік прибутку і витрат. Власне, вони керують невеликим бізнесом - включаючи все, що це тягне за собою. І більшість займається цим з самого початку своєї кар'єри. Це дозволяє виховувати покоління за поколінням молодих менеджерів, готових для ведення бізнесу в «Хьюлетт-Паккард».

Отже, вітчизняній управлінській практиці властиві невміння брати на себе відповідальність, жорсткий контроль, очікування розпоряджень та зволікання з їх реалізацією. Становище ускладнюється й тим, що вітчизняний менеджмент формується під впливом західних теоретичних концепцій, які були актуальними чверть століття тому. Для роботи на внутрішньому ринку вони є цілком придатними, але українські підприємства повинні прагнути до конкурентоспроможності і на зовнішньому ринку. Нині, в епоху глобалізації, конкуренція набуває іншого виміру, і входження у світовий розподіл праці для України є важким завданням. Величезна концентрація капіталу у високорозвинутих країнах витісняє дрібний і навіть середній бізнес із традиційних сфер діяльності. На преференції споживача вже не звертають увагу, а їх формують. Протистояння тиску транснаціональних компаній можливе лише у деяких сферах і то за умов ефективного менеджменту, який спирається на новітнє сприйняття ринкових реалій і відбирає адекватні методи взаємодії з ними. Кожна організація в цих умовах мусить для себе визначити основні правила ведення бізнесу, дотримання яких дасть їй змогу здобути конкурентну перевагу.

3. Обгрунтування досягнень, опрацьованих школами менеджменту, найбільш актуальних для використання в сучасних умовах господарювання

Суттєвим досягненням світового менеджменту є засоби економічного аналізу SWOT, PEST,ABC, XYZ, що дозволяють слідкувати за рентабельністю та успішністю підприємства.

SWOT-аналіз -- аналіз в стратегічному плануванні, що полягає в розділенні чинників і явищ на чотири категорії:

сильних (Strengths)

і слабких (Weaknesses) сторін проекту,

можливостей (Opportunities), що відкриваються при його реалізації,

та небезпек (Threats), пов'язаних з його здійсненням.

Цей акронім може бути представлений візуально у вигляді таблиці:

АВС-аналіз полягає у виявленні та оцінюванні кількісних значень небагатьох величин, частка яких у загальній сукупності вартісних показників найбільша, здійснюється з метою селективного добору найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини та матеріалів, найбільш вагомих елементів витрат, найрентабельнішої продукції, найефективніших напрямків капіталовкладень. Кінцева мета- концентрування уваги на пріоритетних напрямках зниження собівартості продукції, а також визначення реальних шляхів підвищення обсягів реалізації.

На практиці досить часто АВС-аналіз комбінують з іншим методом контролінгу -- XYZ-аналізом, який широко використовується з метою нормування оборотних коштів, для створення виробничих запасів. Під час XYZ -аналізу здійснюється класифікація сировини залежно від рівномірності споживання :

1) Х-сировина -- рівномірно споживана у процесі виробництва без істотних коливань;

2) У-сировина -- споживана з відчутними коливаннями, залежними, наприклад, від виробничого циклу чи сезонності виробництва;

3) Z-сировина -- споживана нерегулярно.

Потреба в Х-сировині вимагає найвищої, в У- сировині середньої точності прогнозування й нормування, потребу в Z-сировині спрогнозувати дуже важко. Робиться висновок щодо оптимізації розміру запасів (обсягу оборотних коштів, які заморожуються в них):

o запаси Х-сировини повинні бути мінімальними;

o У -- високими в певні періоди;

o Z -- постійні запаси створювати недоцільно.

Основною метою АВС (XYZ) - аналізу є пошук резервів зниження собівартості за окремими центрами витрат, оптимізація портфеля продукції, що її виробляє та реалізує підприємство, максимізація обсягів реалізації продукції.

Як і використання методів внутрішнього аналізу підприємства, ефективним в управлінні є аналіз зовнішнього середовища.

Існує така їх класифікація:

1. Економічні -- фактори, що пов'язані з обігом грошей, товарів, інфор-мації та енергії.?

2. Політичні -- фактори, що впливають на політичні погляди та поділя-ють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію. ?

4. Технологічні -- фактори, що пов'язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і тех-нологій, а також know-how.?

5. Конкуренція -- фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конку-рентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

?6. Географічні -- фактори, пов'язані з розміщенням, топографією місце-вості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами). 

На сільськогосподарську галузь найбільший вплив мають такі фактори:

Економічні фактори. Темпи інфляції, рівень зайнятості, міжнародний платіжний баланс, стабільність національної валюти повинні постійно оцінюватися під час аналізу зовнішнього середовища. Що для однієї організації є економічною загрозою, для іншої дає нові можливості для розвитку [1, с. 25].

Одним із впливових специфічних для аграрного сектору економічних факторів макросередовища є світові тенденції зростання цін та попиту на продукти харчування. Крім впливу на це явище інфляційних процесів мають місце і інші причини, наприклад, при світових тенденціях збільшення виробництва і споживання зерна все більше його використовується на інші нехарчові цілі

Таблиця 3.1

Світовий баланс виробництва і споживання зерна, млн. тонн (за даними FAO) [3, с. 13]

Показники	Маркетингові роки	2007-2008рр. у % до:
	2005-2006	2006-2007	2007-2008 (проект)	2005-2006	2006-2007
Виробництво	2051,4	2009,4	2108,9	102,8	105,0
Торгівля	246,6	255,4	251,5	102,0	98,5
Споживання	2037,6	2062,4	2105,0	103,3	102,1
у тому числі:
для продовольчих цілей	982,5	997,5	1008,7	102,7	101,1
для фуражних цілей	748,7	735,9	739,6	98,8	100,5
інше споживання	306,4	329,0	356,7	116,4	108,4
Кінцеві запаси	471,4	428,0	427,0	90,6	99,8

 

У 2006-2007 маркетинговому році на інше споживання використали на 22,6 млн. тонн або 7,4% зерна більше, ніж у 2005-2006 маркетинговому році, у 2007-2008 році - на 27,7 млн. тонн або 8,4% більше, ніж у попередньому році.

Зростання популярності біопалива прямо пропорційно позначається на підвищенні попиту на його сировину. Щорічно посіви ріпаку все більше витісняють з полів пшеницю та соняшник. За 2007 рік зайнятість земель соняшником в Україні зменшилася на 501 тис. га або 12,8%. Загальна площа збирання зернових та зернобобових культур склала 13,4 млн. га, що на 0,8 млн. га або 5,4% менше показників у 2006 році та на 1,2 млн. га або 8,1% менше значень 2005 року. В той же час значно збільшилися землі під ріпаком. За останній рік посіви розширилися більш ніж у 2 рази, а в порівнянні з 2000 роком - майже в 5 разів [13]. Популярність культури серед господарників пояснюється вищою вигідністю. Так, за ціни реалізації пшениці влітку-восени 2007 року менше 300 дол. за 1 тонну, ріпак продавали по 500 дол. за 1 тонну.

Обумовлене цими причинами зниження пропозиції продовольчого та фуражного зерна при збільшенні на нього попиту й призводить до росту цін.

Позитивний економічний вплив світового зростання цін на підвищення рівня доходів відчули на собі господарники вже поточного 2007-2008 маркетингового року. Негативною стороною складеної ситуації є повна її залежність від тенденцій зовнішнього ринку та відсутність участі держави. та нерегульованість державою ринку аграрної продукції може призвести до того, що в певний сезон користуючись олігопольним становищем заготівельно-переробні структури, не зважаючи на світові тенденції, почнуть втримувати ціни внутрішнього ринку, що неодноразово мало місце на практиці. Крім того, подорожчання сільськогосподарської сировини викликає підвищення цін на готову продукцію - продукти харчування. В умовах низького рівня доходів і платоспроможності населення це призводить до посилення соціальної напруги в країні.

Регулювання державою цін аграрного ринку знизить для його учасників ступінь непередбачуваності зовнішнього середовища та сприятиме соціальній стабілізації в суспільстві.

Другим важливим економічним фактором зовнішнього середовища є баланс руху сільськогосподарської продукції, який в Україні не складається і державою не контролюється. Виробництво та експорт, у більшості випадків, відбувається стихійно. Єдине - обмеження урядом на протязі двох років експорту зерна, що отримало неоднозначну оцінку. За введення і збереження квот виступають фахівці тваринницької, хлібопекарської та спиртової галузей: заборона експорту зерна призведе до збільшення його пропозиції на внутрішньому ринку і, як наслідок, зниження цін сировини.

Проти лімітуючих заходів стоять інші учасники ринку. Квотування викликало мільйонні збитки сільгоспвиробників, переробників та трейдерів. Тисячі тонн зерна згнило в засіках. За оцінками експертів, сумарні втрати вітчизняного АПК від обмеження експорту зернових у 2006-2007 маркетинговому році склали близько 1,5 млрд. доларів США. Таку цифру збитків було визначено на підставі підрахунків надлишків продукції на внутрішньому ринку за результатами сезону. Фахівці вказують, що експортні обмеження негативно впливають на авторитет країни на зовнішньому ринку і не сприяють поліпшенню інвестиційного клімату в АПК. Згідно правил світової організації торгівлі, Україна може вводити квотування експорту зерна, якщо підтвердить його нестачу всередині країни [22].

Проведені дослідження показали, що споживання зерна в Україні за останні десять років знаходиться майже на однаковому рівні, в той час коли валові збори зазнають значних коливань (рисунок 3.1).

 

Рис. 3.1. Динаміка валових зборів зернових та зернобобових культур та обсягів внутрішнього споживання основних видів зерна в Україні, тис. тонн [23,24]

Рисунок показує, що за останній десятилітній період 2006 та 2007 роки не були низьковрожайними. Більшу кількість збіжжя отримали тільки в 2001-2002 та 2004-2005 роках. За весь час (крім 2003 року) в Україні вироблялося зерна більше його внутрішньої потреби, що підтверджує наявність експортного потенціалу. Проте лишки не були занадто великими, що свідчить про необхідність регулювання процесів і об'єктивність підстав квотування зерна.

За останній час мала місце відносна сталість споживання продукції. При великих коливаннях врожаю це досягається експортно-імпортними операціями (рисунок 2).



Рис. 2. Динаміка експорту та імпорту пшениці в Україні, тис. тонн [23]

 

Посилення контролю держави за рухом продукції полягає в необхідності уникнення спонтанності зовнішньоторговельної діяльності, підтвердженням чого стануть події 2002-2003 маркетингового року. Великі експортні партії на початку сезону викликали навесні необхідність формування зернового продовольчого фонду країни за рахунок імпорту в обсязі 3,4 млн. тонн пшениці. Такого великого обсягу закупок не було за період з 1990 року. Виняток склав 1995 рік, коли імпортували 15,4 млн. тонн. Після цього максимальне ввезення складало 0,8 млн. тонн у 2002 році.

Відсутність своєчасної точної інформації про величину запасів продовольства, на підставі яких регулюються обсяги та строки експортно-імпортних операцій, спричиняє дисбаланс в економіці. Тому, квотування як вид державного регулювання ринку може мати місце, проте проводити його потрібно на вищому рівні організації без втрати економічної ефективності діяльності учасників національного ринку. Великі збитки сільгоспвиробників та псування у зерносховищах продукції свідчать про неправильно вибраний підхід урядовців.

Відсутність балансу сільськогосподарської продукції, нерегульованість її надходження в масштабах країни призвели до перевиробництва окремих її видів. Так, перевиробництво цукру, що мало місце у 2006 році при посівах цукрового буряку на площі 788 тис. га, встановлення індикативної ціни на рівні 170 грн./тонну буряку за витрат на нього не нижче 200 грн./тонну, завдало нищівного удару по цукровій і буряковій галузях. В результаті у 2007 році посіви культури скоротили всі регіони України. Загальне зменшення склало 204 тис. га або 25,9% [23].

Ускладнюється проблема тим, що вступивши до СОТ Україна зобов'язується щороку імпортувати 260 тис. тонн цукру-сирцю з тростини практично без ввізного мита. Для допомоги галузі Міністерство аграрної політики пропонує встановити квоту на виробництво цукру для внутрішнього споживання (квота А) в розмірі 1,985 млн. тонн [22].

Перевиробництво продукції загрожує й галузі птахівництва. За 2005 рік утримуване її поголів'я в усіх категоріях господарств збільшилося на 4,9%, за 2006 рік - на 8,5%, за 2007 рік - на 12,3% і склало станом на 1 січня 2008 року 168,3 млн. голів [24]. За оцінками фахівців, рівень виробництва м'яса птиці в Україні є близьким до насичення внутрішнього ринку, за якістю продукція відповідає всім світовим стандартам, що створює передумови для експорту. Особливо перспективним вважається російський ринок [6, с. 30]. Успіх співпраці з ним буде залежати від перебігу політичних подій в Україні та ступеня позитивності розвитку стосунків держав.

Неприйнятність практики складання балансу виробництва сільськогосподарської продукції, нерегульованість цих процесів, що негативним чином впливають на сталість розвитку аграрного сектору, є наслідком відсутності державної регуляторної цінової політики. Практика розвинених країн світу та вітчизняний досвід переконують, що ринкова економіка не може забезпечити таке саморегулювання цін на аграрному ринку, яке б створювало умови для сталого розвитку сільського господарства. З метою усунення провалів ринку об'єктивно необхідним виявляється втручання держави в механізми ринкового ціноутворення.

Задача державного регулювання цін полягає у розробці міжгалузевого балансу розподілу прибутку по технологічному ланцюгу виробництва, переробки і збуту продукції з метою уникнення явища диспаритету цін. Стримуючим фактором справедливого розподілу прибутку є закритість інформації щодо розміру і складу витрат учасників ланцюга. Зняття комерційної таємниці дозволить регулювати процес ціноутворення шляхом призначення рівновеликого для всіх учасників рівня рентабельності на об'єктивно обґрунтовану суму витрат.

Політико-правові фактори. Найважливішими елементами політико-правового середовища є: законодавство, урядові установи, впливові групи населення. Митні тарифи, податкова система, закони та нормативні акти уряду, політична стабільність або політичні конфлікти безпосередньо впливають на підприємницьку активність. Об'єднання споживачів, екологічні організації дедалі активніше впливають на прийняття рішень щодо закриття підприємств, діяльність яких суперечить регіональним, екологічним та іншим життєво важливим інтересам населення [3 с. 25].

Політична криза, що склалася в Україні, негативним чином позначається на її економічному розвитку. Непорозуміння урядовців змушують підприємців проявляти обережність у діях. Так, у квітні 2007 року експортери через невизначеність політичної ситуації зупинили закупки пшениці на внутрішньому ринку, не зважаючи на нещодавнє його пожвавлення та зростання закупівельних цін.

Ще з більшою обережністю до урядових конфліктів ставляться зарубіжні партнери і, зокрема, інвестори. З огляду на несприятливий політичний клімат в Україні, вони зволікають з новими великими капіталовкладеннями. Так, починаючи з весни 2007 року ціла низка німецьких підприємців вичікувала, як буде розвиватися політична ситуація в Києві, перш ніж наважитися вийти на український ринок. Стабільне політичне становище стимулює прогнозованість у складанні бізнес-планів на три-чотири роки наперед. Якщо іноземці й надалі бачитимуть хаос, що відбувається, про інвестиції у сільське господарство годі мріяти. Додамо сюди й великі кліматичні ризики, які зупинили не одного потенційного інвестора [4, с. 23].

Суттєвий вплив на діяльність агровиробників справляє податкова система. На великий податковий тиск скаржаться і керівники фінансово стійких високорентабельних підприємств. Коментуючи передбачене проектом нового податкового законодавства зняття пільг по сплаті податку на додану вартість при продажу сільськогосподарської продукції, господарники вказують на невигідність виробничої діяльності для більшості з них, яка за цим прослідує. Реформування повинно враховувати, що податкам належить не тільки фіскальна, а й стимулююча функція. З одного боку вони повинні забезпечувати сталу фінансову базу держави, з іншого, - максимальну зацікавленість суб'єктів господарювання в результатах своєї діяльності. Вихідною умовою напрямів змін повинні бути особливості та стан галузей економіки, а також цілі державної політики по прискоренню розвитку окремих з них. Має бути запроваджена паритетна основа, за якої сплата податків була б необтяжливою для бізнесу й разом з тим давала можливість забезпечувати соціальні обов'язки та інші потреби держави.

Проведене дослідження дає можливість робити наступні висновки.

1. Фактори зовнішнього середовища мають на даний час мало стимулюючих мотивів розвитку аграрних підприємств.

2. За відсутності сторонньої підтримки успішність діяльності сільськогосподарських товаровиробників буде залежати тільки від рівня організації в них менеджменту.

3. Необхідною умовою розвитку економіки є політична стабілізація в країні.

4. Регуляторна політика економіки має стати обов'язковою функцією держави.

5. Податкова політика держави повинна бути стимулюючим фактором розвитку бізнесу й джерелом стабільних доходів бюджету.