Досягнення шкіл менеджменту в практиці вітчизняного управління

Щодо зміни парадигми управління в Україні можна зазначити, що вона органічно пов'язана з радикальними перетвореннями і реформуванням усіх аспектів життєдіяльності нашого суспільства. Найбільш важливими положеннями управління українською економікою можна вважати такі: гнучке поєднання методів ринкового та державного регулювання соціально-економічними процесами як на мікро-, так і на макрорівнях; формування й функціонування підприємницьких структур як відкритих і соціально орієнтованих; самоврядування на всіх ієрархічних рівнях; поєднання ринкових і адміністративних методів управління на підприємствах.

Ефективність формування та реалізації нової управлінської парадигми може бути забезпечена при дотриманні принаймні двох головних умов: у ній необхідно врахувати особливості попереднього розвитку і сучасний стан економіки, менталітет і особливості країни; в її основу має бути покладено принципи і механізм менеджменту країн із розвинутою ринковою економікою. Це дасть змогу в перспективі інтегрувати вітчизняне народне господарство в світову економічну систему, посісти гідне місце в ній.

Отже, з огляду на економічну ситуацію, в Україні доцільно використовувати програмно-цільовий метод управління, оскільки в умовах нестабільності він дозволяє прорахувати три варіанти розвитку подій (найбільш вірогідний, песимістичний і оптимістичний). Необхідним є використання аналізів внутрішнього та зовнішнього середовища, і найбільш доцільним буде використання PEST аналізу, оскільки він дозволяє проаналізувати зовнішні фактори впливу на підприємство.

Висновки

Всі школи менеджменту формували свої теорії з метою покращення ефективності виробництва: в основу школи наукового управління було покладено раціоналізацію, стабільність, ефективність, в той час як в класичній адміністративній школі в основі є високий рівень поділу праці, чітка ієрархія управлінців, в поведінковій школі та біхевіористський найбільного значення набувають стосунки між людьми в колективі, та працівник як особистість.

Отже, сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: теорію керівництва; практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

В Україні теоретична і прикладна статистика, економіко-математичні моделі рішення задач для прийняття рішень, інженерних розрахунків і т.п. розроблені досить добре, але менш розвинена автоматизація процесів обробки необхідної інформації, управління виробництвом, прийняття рішень.

Однак ефективність управління залежить не тільки від способів рішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму і системи державного регулювання. Тому багато які моделі управління ( стратегічного і оперативного ), що успішно використовуються за кордоном, не завжди можуть бути ефективно застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових відносин.

Після проведених досліджень можна зробити висновок, що доцільним є використання цільового та планового управління, проведення аналізу ефективності діяльності підприємства.

Практичне втілення нових принципів управлінн вельми складне і вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих (в тому числі менеджерів), підвищення їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу. Відсутність менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи керування організацією повинні стати одним з пріоритетних напрямів державної політики.

Це не може бути просто, дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного менеджменту в Україні дають змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського "ґрунту" з урахуванням ментальності типового українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи керування виробництвом - людська особистість, яка одночасно є об'єктом керування (виконавцем) і суб'єктом керування (керівником).

Підприємство - це, перш за все, соціальна система, ефективність роботи якої залежить від працівників. Завдання керівництва полягає в умінні максимально використовувати цей потенціал. Вирішальне значення тут мають такі чинники, як лідерство, стиль керівництва, мотивація поведінки, культура, моральність, стосунки в колективі. Довготривале панування тоталітарної системи призвело до того, що в українському суспільстві знизився моральний рівень найактивнішої частини населення. У трудових відносинах глибоко вкоренились такі негативні риси, як безвідповідальність, несамостійність, неповага до праці інших людей, інертність та безініціативність, бажання задовольнити лише свої інтереси та ігнорувати чужі, зневажливе та безвідповідальне ставлення до свого здоров'я і довкілля, небажання цінувати робочий час, ігнорування інструкцій, стандартів, правил, законів та ін.

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Ідеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівниками. Цілісну систему керування організацією, що с предметом стратегічного менеджменту, не можна формувати без впровадження механізму керування "за цілями і результатами". Цей механізм відображає універсальні підходи до керування організаціями як соціальними системами, що складаються з окремих груп працівників. Стратегічне керування потрібно провадити на засадах таких принципів соціального керування, як визначення мети, цілеспрямована орієнтація працівників, зворотний зв'язок з результатами діяльності.

Сучасне господарське керування характеризують багатоваріантність можливих вирішень, гнучкість і неординарність господарських ситуацій та неповторність способів дії в конкретній ситуації. Менеджмент не дає універсальних рецептів. Він лише навчає, як, знаючи прийоми, способи та шляхи вирішення тих чи інших управлінських завдань, досягти успіху в умовах конкретного підприємства. Керівник-менеджер стає центральною фігурою керування, розробляє варіанти господарських вирішень, бере на себе відповідальність за розробку та впровадження управлінських команд. Проте сформований сьогодні корпус керівників-технократів у більшості об'єктивно непридатний до керівної діяльності.

Створення ефективної системи керування виробництвом в Україні треба починати зі старанного підбору керівних кадрів та їхнього навчання. Потрібно також пам'ятати, що ефективно керувати ніколи не зможуть люди, які хоча глибоко теоретично пізнали науку керування, однак не мають задатків і здібностей до специфічної діяльності менеджменту. Державна кадрова політика повинна передбачити створення системи пошуку молодих осіб, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора. Шляхи можуть бути різними: від організації окремих груп або класів у школах до формування спеціалізованих шкіл або ліцеїв.

Список використаних джерел:

1. Балацкий О.Ф. Економічний потенціал адміністративних і виробничих систем. Монографія 2006.

2. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник. 2002.

3. Гаркавенко С.С. Маркетинг : підруч. [для студ. ек. спец. вищ. навч. закл.] 2004.

4. Друкер П. Практика менеджмента.: Пер. с англ.: Уч.пос. - видавничий дім «Вильямс», 2000.

5 Дяків Р. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. Міжнар. екон. фундація, 2000

6. Ивасенко А.Г. Менеджмент : Учеб. пособие / А.Г. Ивасенко. 2001.

7. Интернет проект "Компьютерная история в лицах".

8. Кабушкін Н.И. Основи менеджмента : Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. - 5-е изд. Стереотип, видавництво “Новое знание” 2002.

9. Кузнєцова Н.В. "Історія менеджменту: формування основних шкіл" Видавництво Далекосхідного університету, 2002 р.

10. Мартін Groeger http://www.silicon-valley-story.de

11. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента,1992.

12. Попов С.А. Стратегическое управление. 17-модуль-ная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 4. - М.: ИНФРА-М, 1999

13. Райзнберг Б.А. Програмно- целевое планирование и управление: підручник, 2002

14. Румянцева З.П. Менеджмент организации : Учеб. Пособие, видавництво ИНФРА 1995.

15. Скібіцька Л.І., Скібіцькии? О.М., Менеджмент: Навчальнии? посібник. 2007

16. Теоретические основы менеджмента : Конспект лекцій / Н.В. Комарова. - М. : Доброе слово, 2005.

17. Федулова Л.І. “Актуальні проблеми менеджменту в Україні” видавництво Фенікс , 2005р.

18. Філіна А.П., Клочко В.П. "Основи менеджменту", підручник 2007

19. Ципкина Ю.А. "Менеджмент" видавництво “ЮНИТИ -ДАНА” , 2001

20. Шегда “Менеджмент”, підручник, 2002

21. Ю.Н. Барышников „Эволюция управленческой мысли”.

Размещено на Allbest.ru