Хмельницький кооперативний коледж

Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту

Курсова робота з дисципліни

Менеджмент

Менеджер, його місце і роль в організації управлінської праці

Хмельницький - 2010

План

Вступ

1. Управлінська праця менеджера

1.1 Праця менеджера як складова управлінської праці

1.2 Зміст управлінської праці менеджера

1.3 Методи і інструменти управління в праці менеджера

2. Праця менеджера в ієрархії організації та її особливості

2.1 Функціональні обов'язки менеджера

2.2 Праця менеджера в контексті влади та лідерства

2.3 Роль часу як ресурсу в праці менеджера

3. Шляхи удосконалення діяльності менеджера

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Вступ

В умовах ринкових відносин в економіці України вирішальне значення приділяється реформуванню продуктивних сил і досягненню рівня продуктивності суспільної праці, що здатен забезпечити перетворення країни в економічно розвинену державу.

«Управління» та «керівництво» відрізняються. Керівництво - більш загальне поняття, воно може здійснюватись формально і стосуватися найбільш загальних питань.

Управління - це процес планування організації, мотивації та контролю, необхідний для досягнення цілей організації. При здійсненні процесу управління у складі системи підприємства чи організації виділяють об'єкт управління, у якості якого для промислового підприємства виступає виробнича підсистема, та суб'єкт управління або керуючу підсистему, між якими повинен здійснюватися зв'язок за допомогою інформації та методів впливу. Кожний етап (елемент) процесу управління реалізується за допомогою взаємозв'язаних управлінських процедур. Можна виділити наступні управлінські процедури: постановка мети; інформаційне забезпечення; аналітична діяльність; вибір варіантів дій; реалізація рішень.

Процедура постановки мети дозволяє: пояснити весь діапазон явищ, пов'язаних з об'єктом, підсистемою або підприємством в цілому; передбачити поведінку об'єкта, підсистеми або підприємства; оцінити ефективність рішень в момент, коли вони ще виносяться; менеджерам на всіх рівнях проаналізувати власну роботу в процесі управління та покращити її.

Процедура постановки мети необхідна і для виявлення суті та змісту ситуації, що виникла. Будь-яка ситуація повинна порівнюватися з метою, на досягнення якої вона може виявити вплив.

В менеджменті зустрічаються випадки, коли процедура постановки мети відбувається ніби несвідомо, автоматично або досить елементарно. Такі випадки мають місце в періодичних, повторюваних процесах. Однак удаваний автоматизм не означає, що менеджер здійснює процес управління без виявлення змісту мети. В таких випадках має місце підсвідоме виявлення мети, на досягнення якої менеджер направляє процес управління: мета менеджеру відома, а ситуація не настільки складна, щоб він не зміг одразу визначити характер її впливу. Тому створюється враження автоматизму в реалізації процесу управління. В умовах ринкової економіки висока якість продукції стає головним стратегічним напрямком підприємств в конкурентній боротьбі. Для забезпечення високої конкурентоздатності підприємства важливого значення набуває наявність високоякісного трудового потенціалу. Інноваційний характер виробництва, його висока наукомісткість, пріоритетність питань якості продукції змінили вимоги до праці та високого професіоналізму. Це призвело до істотних змін у принципах, методах, соціально-психологічних питаннях управління трудовим потенціалом на підприємстві.

Актуальність теми курсової роботи «Менеджер, його місце і роль в організації управлінської праці» заключається в тому, що трудовий колектив є основним каналом задоволення соціальних потреб людини і являє собою сукупність людей, об'єднаних спільною виробничою метою, спільною діяльністю на користь суспільства, єдністю інтересів, єдиною організацією і взаємною відповідальністю кожного, стосунками товариського співробітництва і взаємодопомоги. Управляють трудовим колективом менеджери.

Метою даної курсової роботи є розробка пропозицій щодо вдосконалення управлінської праці менеджера на Державному підприємстві «Новатор». Завдання: проаналізувати роботу менеджера, та роль управлінської праці менеджера на підприємстві.

Об'єктом дослідження виступає процес управління менеджерами ДП «Новатор». Предметом - управлінська праця менеджера.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- розкрити особливості та зміст праці менеджера;

- надати стислу характеристику ДП «Новатор»;

- провести аналіз управлінської праці менеджерів ДП «Новатор»;

- запропонувати вдосконалення особистої роботи менеджерів ДП «Новатор».

При написанні роботи використовувались розрахункові та дослідницькі методи дослідження: порівняння, метод моментних спостережень.

1. Управлінська праця менеджера

1.1 Праця менеджера як складова управлінської праці

Поняття управлінської праці у певній мірі пов'язано з поняттям управління як об'єкту або сфери його застосування. Управління як специфічний вид людської діяльності відокремився в ході розподілу і кооперації суспільної праці. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, задачами, яке воно вирішує, з іншого, - його предметом, засобами і самою роботою з управління.

Управлінська праця - переважно розумова праця. Вона, хоча безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, є невід'ємною частиною праці сукупного працівника[7,с.39]. Невипадково тому оцінка діяльності керівників (і, насамперед, вищого керівництва) пов'язана з результатами діяльності підприємства.

Управлінська праця - це вид суспільної праці, основним завданням якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Основні задачі управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т. д.) для їхньої реалізації, “встановленні гармонії” між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності працівників (додаток А).

Крім того, управління в сучасних умовах повинно бути спрямоване на задоволення потреб працівників, що, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності діяльності організації. Управління - це, насамперед, робота з людьми, а їхня трудова діяльність виступає об'єктом керуючого впливу. Трудова діяльність людей в організації, їхні відносини в процесі управління можуть посередньо виступати у виді інформації в її різних формах. В процесі управлінської роботи відбуваються збір, обробка, передання інформації. Зв'язки в процесі управління між різними управлінськими працівниками, між керівником і виробничим персоналом здійснюються також за допомогою інформації. Тому управлінська робота має інформаційну природу.

Досягнення цілей управління здійснюється шляхом підготовки і реалізації керуючих впливів на людей, що активізують їхню роботу в організації. Це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення. В процесі управління управлінські працівники вирішують різноманітні проблеми організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. їхнє різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці. Управління - процес багатогранний, неоднозначний. Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, прийняття на цій основі управлінських рішень залежать від складної і рухливої сукупності факторів, що постійно створює нестандартні ситуації. Саме ці обставини потребують відлюдний, що займається управлінською роботою, творчого підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, але і від особистих якостей, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Тому правомірно говорити про мистецтво управління. Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання багато в чому визначають культуру й ефективність управління.

Менеджер - це людина, яка професійно здійснює управлінські функції. Поняття “менеджер” у сучасному розумінні - це керівник або фахівець, який займає постійну посаду та має повноваження в області прийняття рішень з конкретних видів діяльності підприємства, що функціонує у ринкових умовах[5,с.7].

У даний час використовується широке трактування терміну “менеджер” - і як керівника, і як працівника апарату управління, що займає постійну посаду і має повноваження в області прийняття рішень по конкретних видах діяльності організації. Термін “менеджер” вживається стосовно: до організатора конкретних видів робіт у рамках окремих підрозділів або програмно-цільових груп; до керівника організації у цілому або його підрозділів (відділень, відділів); до керівника стосовно підлеглих; до адміністратора будь-якого рівня.

Визначають 3 категорії менеджерів:

менеджери нижчого рівня управління (технічний рівень) - керівники, які займаються щоденними операціями та діями, що необхідні для забезпечення ефективної роботи підприємства;

менеджери середнього рівня управління (управлінський рівень): зайняті управлінням і координацією у межах організації. Вони узгоджують різноманітні форми діяльності та зусилля різних підрозділів організації;

менеджери вищого рівня управління (інституціональний рівень): зайняті, в основному, розробкою довгострокових перспективних планів, встановленням цілей, адаптацією організації до різного роду змін, управлінням відносинами між організацією та зовнішнім середовищем.

На рис. (додаток) відображено, яким чином розподіляються стратегічні (СЗ), тактичні (ТЗ) та оперативні задачі управління (03) між трьома категоріями менеджерів. Менеджери вищого рівня - сама нечисленна, але найбільш впливова категорія. Вони визначають загальні напрямки функціонування і розвитку організації і її великих підрозділів, приймають ключові рішення щодо стратегії розвитку і поточних справ, наділені повноваженнями для придбання інших компаній, запуску нових виробничих потужностей, наймання працівників і т.п. Діяльність цих менеджерів характеризується масштабністю і складністю, пріоритетом стратегічної і перспективної діяльності, найбільш тісними зв'язками із зовнішнім середовищем, розмаїтістю прийнятих рішень, напруженим темпом роботи.

В останні роки в усьому світі спостерігається тенденція до зниження чисельності апарату менеджерів вищого рівня. Це підтверджують результати обстеження 89 багатонаціональних компаній (з них 2/3 - американські і 1/3 - європейські), які показали, що впродовж 90-х років мінімум 1 раз 85% компаній зробили реорганізацію своїх штаб-квартир. При цьому більш ніж у половині випадків реорганізації відбувалося скорочення центрального апарату з переведенням фахівців, що звільнилися, на середній рівень. На думку відомих консультантів, навіть у найбільших корпораціях апарат не повинен перевищувати 100-150 чоловік. В аналогічному дослідженні, проведеному Ашриджським центром стратегічного менеджменту (Великобританія), висловлюється думка, що питання про чисельність апарату вищої ланки не повинно вирішуватися однозначно.

1.2 Зміст управлінської праці менеджера

Змістом діяльності менеджера є процес реалізації функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю (додаток).

Функції управління і встановлення обсягу робіт з кожної функції є основою для формування структури керуючої системи і взаємодії її компонентів.

Загальні функції виділяються по етапах (стадіям) управління.

Відповідно до ДСТ 24525.0-80 до них відносяться:

- прогнозування і планування;

- організація роботи;

- мотивація;

- координація і регулювання;

- контроль, облік, аналіз.

Функції, виділювані по сферах діяльності, називаються конкретними. ДСТ рекомендує їхній типовий склад:

- перспективне і поточне економічне і соціальне планування;

- організація робіт зі стандартизації;

- облік і звітність;

- економічний аналіз;

- технічна підготовка виробництва;

- організація виробництва;

- управління технологічними процесами;

- оперативне управління виробництвом;

- метрологічне забезпечення;

- технологічний контроль і іспити;

- збут продукції;

- організація роботи з кадрами;

- організація праці і заробітної плати;

- матеріально-технічне постачання;

- капітальне будівництво;

- фінансова діяльність[12,с.96].

Кожна компанія по-різному розуміє роль штаб-квартири, але найчастіше її фахівці виконують три головні функції: по-перше, збереження і підтримка цілісності компанії; по-друге, розробка її політики, включаючи встановлення цілей і стратегії розвитку; по-третє, надання послуг, що дають компанії економію за рахунок зростання розмірів. У різних компаніях ці функції відіграють неоднакову роль, і цей факт впливає на чисельність апарату вищих менеджерів, викликаючи у ряді випадків її зростання.

Проте, організації приводяться в рух не топ-менеджерами, а середнім управлінським персоналом. Менеджери середнього рівня координують і контролюють роботу керівників низового рівня. У їхніх діях переважає рішення тактичних задач, що не виключає їхньої участі у розробці стратегічних проблем. Значну питому вагу в робочому часі цих менеджерів займає спілкування з менеджерами середнього (горизонтальна координація робіт) і низового рівня (вертикаль ієрархії управління).

Менеджери низового рівня складають саму численну управлінську групу в організації. Вони відповідають за виконання виробничих завдань і використання ресурсів. їхня робота пов'язана з рішенням переважно тактичних і оперативних проблем. Вона характеризується розмаїтістю дій, що виконуються, частими переходами від однієї задачі до іншої, коротким тимчасовим періодом реалізації прийнятих рішень, постійним спілкуванням з безпосередніми виконавцями (працівниками).

У структурі витрат робочого часу менеджерів низового рівня велике місце займають контроль і інструктування підлеглих. Менеджери вищого рівня третину свого часу витрачають на вивчення ділового навколишнього середовища (додаток).

Можна виділити такі типи «проблемних» менеджерських стилів:

1. Мікроменеджер. В основі його поведінки лежить відсутність довіри, оскільки він вважає, що крім нього ніхто не зможе виконати роботу або виконати її краще, ніж він сам. Тому мікроменеджери не застосовують в своїй діяльності делегування, а якщо і делегують, то виділяють для цього малі частини великого проекту і, згодом, ретельно перевіряють хід роботи та отримані результати. У сучасному світі співробітники, як правило, хочуть одержати більше автономії, але мікроменеджер не залишає для них «сфери діяльності» і не використовує їхні знання, навички і здібності. В результаті не тільки співробітники незадоволені, але й підприємство має збитки, оскільки мікроменеджер упускає можливість впровадити удосконалення за допомогою своїх підлеглих.

2. Ледачий менеджер посилає безліч невербальних сигналів своїм співробітникам. Це приводить до зниження якості виконання завдань і рівня задоволеності підлеглих. Прагнучи звільнити собі час для неробства, ледачий менеджер надмірно делегує повноваження. В результаті співробітники перевантажені роботою, а якість роботи страждає. Підлеглим, що працюють на ледачого менеджера, як правило, не вистачає необхідних навичок і належної підготовки, а менеджер не знаходить часу, щоб забезпечити необхідну підготовку Таким чином, підлеглі «ледаря» одержують свого роду індульгенцію на неробство. Як правило, ледачий менеджер не вміє планувати свої справи і ставить перед собою мінімум цілей.

3. Менеджер, що утішається владою. Такий менеджер зловживає законною владою, що властива його посаді. Ця риса найбільш характерна для нових недосвідчених менеджерів, які ще не навчилися виявляти співчуття до людей. Вони не здатні пристосуватися до середовища, у якому важливі міжособиетісні навички. Найбільша шкода, яку спричиняють такі менеджери - погіршення взаємин з людьми у підприємстві, а іноді і за його межами. Менеджер, що утішається владою, виходить із принципу «зроби так, тому що я сказав» і, як правило, не пояснює причин своїх вказівок. Це зовсім не переконливо. В результаті співробітники не тільки ображаються, але і навряд чи будуть прагнути викладатися заради справи на 100 %.

4. Неретельний менеджер. Приблизно в 30 % випадків розпорядження не виконуються через низьку виконавську дисципліну, ще 30 % - внаслідок непередбачених обставин, 30-40 % - через погану розробку рішень і підготовку вказівок, а також порушення доцільності в оргструктурі підприємств. Основні причини невиконання розпоряджень - погано поставлене і сформульоване начальством завдання, а також те, що співробітник знаходився в умовах, що не дозволяють йому виконати розпорядження.

5. Проблемний менеджер. Образ менеджера, що вирішує проблеми, може плавно перетікати в менеджера, що створює проблеми.

1.3 Методи і інструменти управління в праці менеджера

Економічні методи управління - це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). При цьому варто врахувати, що крім сугубо особистих учасник процесу переслідує і суспільні, і групові цілі.

Як основні методи управління тут виступає система заробітної плати і преміювання, що повинна бути максимально пов'язана з результатами діяльності виконавця. Оплату праці менеджера доцільно зв'язати з результатами його діяльності в сфері відповідальності або з результатами діяльності усієї фірми.

Основні принципи застосування методів управління в умовах ринкових відносин такі: забезпечення рентабельності, самоокупності, господарської самостійності, моральної та матеріальної зацікавленості, конкурентоздатності продукції, зменшення витрат тощо. Взагалі методи управління як виробництвом, так і господарським механізмом являють собою сукупність способів, що відповідають вимогам і наявності об'єкта управління і забезпечують реалізацію їхніх цілей і завдань. Головне призначення методів управління в умовах ринкових відносин полягає в тому, щоб забезпечити високу ефективність діяльності трудових колективів, їхню чітку, рівномірну роботу, всебічну зацікавленість кожного працівника у досягненні найвищих результатів виробництва.

Як основа економічного механізму управління економічні методик умовах ринкового виробництва проникають в усі системи виробничих відносин, стимулюючи повний їх розвиток у загальнодержавному масштабі на всіх рівнях управління.

Економічне забезпечення як метод управління ринковим виробництвом являє собою сукупність планомірно розроблюваних і здійснюваних заходів, спрямованих на збільшення зацікавленості колективів і кожного працівника у виконанні як власних, так і народногосподарських планів, у подальшому розвитку суспільного виробництва і підвищенні його ефективності[18,с.115].

Господарський розрахунок як метод управління господарським механізмом та виробництвом забезпечує планомірний розвиток усіх галузей у системі народного господарства і створює умови для всебічного розвитку ініціативи і господарської самостійності.

Організаційно-розпорядчі методи - це спосіб впливу, що ґрунтується на використанні об'єктивних організаційних стосунків між людьми, на їхніх вимогах до організації. Організаційні, розподільчі та дисциплінарні впливи між собою тісно пов'язані. Взаємозв'язок цих форм діяльності визначає одну з найважливіших сторін роботи керівників і апарату управління.

При використанні організаційно-розпорядчих методів управління в ринкових умовах необхідно враховувати насамперед економічні інтереси, соціальні потреби і психологічні особливості керівників і підлеглих, виробників і споживачів.

Соціально-психологічні методи управління посідають важливе місце в процесі управління, яке визначається роллю колективу в задоволенні соціальних потреб людини. Це конкретні способи і прийоми впливу на процеси, які відбуваються всередині нього.

Мета соціально-психологічних методів - забезпечити всезростаючі соціальні потреби людини, її всебічний гармонійний розвиток і підвищення на цій основі трудової активності та ефективної діяльності колективів.

Методи соціальною нормування дають змогу впорядкувати соціальні відносини між колективами І певними працівниками шляхом уведення різних соціальних, моральних, етичних норм, які включають правила внутрішнього розпорядку, статути громадських організацій, кодекс робочої честі, правила виробничого етикету, форми дисциплінарних дій.

Соціально-політичні методи являють собою сукупність методів і способів формування ідейної впевненості, гуманістичної моралі, патріотичної активності мас. До соціально-політичних методів відносяться політична пропаганда і агітація, політичне виховання трудящих, контроль за діяльністю адміністрації.

Методи соціального регулювання використовують для впорядкування» і гармонізації соціальних відносин шляхом виявлення і регулювання інтересів s цілей різних колективів, груп та осіб. Це статути громадських організацій, угоди, взаємні зобов'язання, системи добору, розподілу і почерговості задоволення соціальних потреб та інтересів[9,с.234].

Методи соціального почину, новаторства призначені для формування і підтримки в колективі найбільш прогресивних соціальних норм, інтересів, потреб, тенденцій соціального розвитку. Це економічне змагання, обмін досвідом, почин і новаторство, критика і самокритика, посвячення в робітники, організація різноманітних святкових зборів тощо.

Психологічні методи управління спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом створення оптимального психологічного клімату в колективі. До психологічних належать методи комплектування малих груп і колективів, гуманізація праці, психологічного впливу, професійного добору і навчання.

Конкретні соціально-психологічні методи управління використовують на основі збирання соціальної інформації шляхом інтерв'ювання, анкетування, вивчення документів, структурних карт, спостереження і самоспостереження тощо та аналізу цієї інформації.

У зв'язку з тим, що зміна соціальних параметрів колективів відбувається під впливом факторів, тривалого характеру дії, особливого значення в цьому процесі набуває соціальне прогнозування і планування.

До методів соціального прогнозування належать прогнозування за передісторією, функціонально-динамічне прогнозування, методи хронологічних спектрів схожості та аналогії, експертних оцінок, науково-художнього опису.

Соціальне планування включає методи планування за історико-логічним критерієм, агрегування показників, диференційоване планування.

Механізм використання економічних, організаційно-розпорадчих та соціально-психологічних методів повинен бути побудований таким чином, щоб у процесі управління забезпечувалася можливість обліку інтересів суспільства, колективу та окремих осіб, його мотивація.

Методи управління в практиці повинні бути тісно ув'язані з методами планування. Ефективність кожного методу великою мірою залежить від комплексності використання їх та володіння технологією і технікою управління. Застосування методів менеджменту тісно пов'язане з організацією процесу управління в організації та на організаційному рівні.

Організація процесу управління - це всебічне впорядкування, яке визначає чіткість, послідовність і припустимі границі його здійснення. Вона передбачає побудову процесу управління в часі і просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці та підвищення її ефективності. У конкретному своєму вираженні організація процесу управління проявляється в розподілі робіт за етапами, встановленні послідовності виконання робіт, обов'язкових вимог їхньої часової тривалості, забезпечення тих чи інших ланок системи управління у виконанні цих робіт. На сьогоднішній день роль організації процесу управління підвищується.

Організація процесу управління повинна будуватися на науковій основі, а тому завдання удосконалення організації процесу управління включають:

1) інтенсифікацію прискорення процесу управління;

2) посилення його цільової орієнтації;

3) скорочення циклів розробки управлінських рішень шляхом удосконалення методології, використання сучасної техніки управління та спрощення процедурної частини затвердження рішень;

4) забезпечення процесу управління необхідною і достатньо цінною Інформацією.

Організація управління базується на певних принципах. Ці принципи сприяють науково обґрунтованій побудові процесу управління, обліку основних факторів, які впливають на його організацію. Вона повинна будуватися на основі його попереднього проектування, яке ґрунтується на глибокому і всебічному аналізі умов І особливостей управління. До проектування організації процесу управління входять:

1) визначення логічно обґрунтованої та найбільш раціональної послідовності виконання робіт;

2) визначення необхідних процедур оформлення робіт;

3) порядок використання часу по окремих видах робіт;

4) просторове проектування процесу управління;

5) проектування зв'язків між ланками при спільному виконанні робіт певного виду.

Взаємозв'язки між регіонами України в умовах ринкових відносин повинні регулюватися угодами, які забезпечуватимуть рівноправ'я, взаємну зацікавленість. Самостійність підприємств і організацій, наприклад, області щодо розвитку співробітництва з підприємствами інших регіонів країни і за кордоном передбачає, що органи управління стимулюють і координують ці зв'язки. Продукція і послуги, які перевищують державне замовлення і задовольняють потреби області, теж залучають у відносини ринкового обігу з іншими регіонами та зарубіжними країнами.

Перехід регіону до ринку і економічної самостійності передбачає розповсюдження ринкових відносин на рівні об'єднань і підприємств, розширення приватизованого сектора. Свою виробничу і соціальну діяльність трудовий колектив здійснює за рахунок зароблених коштів, забезпечуючи соціальний розвиток колективу, формування сучасної матеріально-технічної бази і соціальної сфери, утворення сприятливих можливостей для високопродуктивної праці, послідовне здійснення принципу розподілу по праці, соціальну справедливість, охорону І поліпшення навколишнього середовища. При цьому розвиток форм самоуправління трудового колективу, які утворюють глибоко особисту зацікавленість у результатах виробничо-господарської діяльності, стає умовою дієвості госпрозрахунку. На практиці це означає пріоритет інтересів соціального розвитку.

Таким чином, перехід до ринкових відносин і економічної самостійності регіонів потребує докорінної зміни існуючої організації управління, планування, форм і методів планомірного регулювання процесів соціального розвитку території та її структурних елементів.

Нами пропонується схема реалізації програми забезпечення умов переходу до ринку всіх відносин і ліквідації збитковості господарювання.

Досвід розробки і реалізації планів соціального розвитку області І трудових колективів виявив неспроможність існуючої практики, її невідповідність сучасним вимогам.

Зміни в структурі управління і системі планування повинні відображати зростання самостійності регіонів та підприємств, цілеспрямованість впливу на них засобами економічних методів, розвиток форм s сфер самоуправління трудових колективів і приватного сектора[19,с.62].

Як показує практика, розгляд такої складної проблеми необхідно здійснювати комплексно. Сам по собі ринок (ринкові відносини) проявляються:

- у сфері товарообміну, діяльність якої спрямована на забезпечення насамперед населення товарами народного споживання;

- у сфері обміну засобами виробництва, призначення якої - сприяти формуванню раціональних напрямів розвитку галузей народного господарства;

- у сфері обміну цінних паперів, яка покликана сформувати систему раціонального грошового обігу, всіх грошових ресурсів;

- у координації та регулюванні в сфері трудових ресурсів, яка забезпечить раціональне використання висококваліфікованих кадрів, соціальний захист трудящих тощо. Однак у перехідний період вважаємо за необхідне: - визначити по кожній галузі регіону конкретні цілі із взаємним урахуванням специфіки життєдіяльності регіону і галузі;

- інвентаризувати основні виробничі та інші фонди, визначитися у майнових фондах регіону тощо;

- розробити конкретні напрями та дати методичні поради щодо розвитку малого бізнесу, міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків;

- продовжити роздержавлення власності і приватизацію, впровадження прогресивних форм організації праці; - удосконалити систему ціноутворення;

- налагодити систему економічного та професійного навчання.

Однією з ефективних форм організації процесу управління в умовах ринкових відносин повинна стати його стандартизація. Вона являє собою сукупність регламентів і нормативів поетапної взаємодії ланок в процесі управління, встановлює міру й характер такої взаємодії, чим звільняє лінійних керівників від поточного узгодження при розв'язанні багатьох типових проблем управління. Стандарти можуть мати вигляд технологічних або процедурних карт, які мають статус організаційного регламенту чи нормативу.

Це - основні, стратегічні напрями підготовчої роботи. Питання тактики в кожній галузі народного господарства, в кожній сфері діяльності мають свою специфіку. Зокрема, особливою складністю відзначаються проблеми соціального захисту населення при переході до ринкових відносин. На їхнє розв'язання спрямовані державні програми.

2. Праця менеджера в ієрархії організації та її особливості

2.1 Функціональні обов'язки менеджера

Державне підприємство “Новатор” входить у структуру Міністерства промислової політики України. Це - сучасне підприємство з виробництвом високого технічного рівня, сучасними технологіями, на якому працюють спеціалісти високої кваліфікації, які володіють здатністю проектування нових виробів, виготовлення складної радіоелектронної апаратури з використанням сучасного програмного забезпечення, виготовлення приладів точної механіки, мікроелектроніки, приладів СВЧ, радіолокаційної техніки.

Базове підприємство “Новатора” - Хмельницький радіотехнічний завод - було засновано у 1966 році у структурі Міністерства радіопромисловості СРСР як одне з підприємств з виготовлення бортового радіоелектронного, радіолокаційного, радіонавігаційного та іншого обладнання для авіаційної та аерокосмічної галузей.

Одним з перших зразків продукції, освоєних заводом наприкінці 60-х - на початку 70-х років, були вузли для бортових прицільних систем винищувачів МіГ-21.

Одночасно підприємство розвинуло серійне виробництво пласких мікромодулів, які в той час зіграли велику роль як елементна база для стратегічного ракетобудування, авіації і космонавтики, дозволивши виграти час до освоєння електронною промисловістю твердотільних технологій.

Ця технологія постійно вдосконалювалась, набуваючи сучасні риси у вигляді виробництва тонко- та товстоплівкових гібридних сучасних мікрозборок.

Спеціалістами підприємства розроблена і впроваджена у виробництво система автоматизованого контролю параметрів виробу Н019 та його основних блоків. Розроблені і серійно випускаються експлуатаційно-ремонтні пульти для перевірки параметрів і поточного ремонту виробів і блоків у споживачів.

Наукові і виробничі зв'язки з підприємствами-розробниками цих систем дозволяють заводу приймати участь у модернізації виробів, зокрема виготовляти вузли і блоки для виробів “Спис”, “Топаз”, “Сапфір”, “Жук” та інші, які є модернізованими радарами для літаків МіГ-21, МіГ-23, МіГ-29, Су-27. Виробляється цілий спектр комплектуючих виробів і вузлів. Виробляється також сервісна апаратура, що входить у склад стаціонарних і мобільних комплексів для обслуговування цих систем.

Підприємство здійснює широке співробітництво зі споживачами з питань модернізації, післягарантійного ремонту, пропонує послуги, пов'язані з підтримкою працездатності поставлених виробів, навчає спеціалістів з їх ремонту і обслуговування.

Основне завдання менеджерів ДП «Новатор» полягає у створенні навколишніх умов для групової діяльності таким чином, щоб індивіди вносили свій внесок у досягнення групових цілей з мінімальною витратою грошей, часу, зусиль і матеріалів, а також з мінімальними незручностями.

Дослідження показують, що значимість різних функцій управління в діяльності менеджерів різних рівнів неоднакова. Так, менеджери вищого рівня витрачають більше часу на планування, на нижчому ж рівні управління найбільш важлива функція мотивації. У той же час менеджери усіх рівнів управління витрачають майже в два рази більше часу на планування, ніж на організацію, координування, мотивацію і контроль разом узяті. Управлінська діяльність передбачає розподіл функцій, повноважень, відповідальності. Менеджер виконує наступні функції:

1. адміністраторську;

2. стратегічну;

3. експертно-консультативну;

4. представницьку;

5. виховну;

6. психотерапевтичну;

7. комунікативно-регулюючу;

8. інноваційну;

9. дисциплінарну.

Так, у ролі адміністратора менеджер виконує свої повноваження для забезпечення руху системи у відповідності до цілей організації та суспільства в цілому.

Виконуючи адміністраторську функцію менеджер розробляє та реалізує кадрову політику, зокрема, комплектує штати, здійснює добір, навчання, розставлення та переміщення кадрів. До того ж, менеджер реалізує усі функції управління. Особливу роль при цьому відіграє стратегічне планування та контроль.

Контроль в діяльності менеджера повинен відповідати наступним вимогам:

- контроль повинен бути постійним;

- контроль повинен бути об'єктивним (не повинен залежати від особистих симпатій або антипатій менеджера по відношенню до підлеглих);

- контроль не повинен бути тотальним (оскільки це губить у робітників всіляку самостійність, а також схильність до ініціативи);

- контроль повинен здійснюватися відкрито (підлеглі повинні знати, хто їх контролює, у якій формі та якими засобами реалізується контроль);

- контроль повинен бути економічним;

- контроль не повинен розглядатися як форма особистого відношення менеджера;

- контроль є проявом уваги до робітника (хто не контролює, той не цікавиться досягненнями свого персоналу);

- результати контролю повинні бути доведені до виконавців.

В основі стратегічної функції полягають планування та прогноз можливих подій як у сфері діяльності конкретного менеджера, так і стосовно організації в цілому. Реалізація цієї функції пов'язана, з одного боку, із встановленням найближчих планів, з іншого із визначенням роботи на перспективу.

Визначають три напрямки реалізації експертно-консультативної функції:

- реалізація професійної компетентності;

Професійна компетентність менеджера обумовлює ефективність його дій не тільки у виробничо-економічній, комерційній сферах функціонування організації, а й стосовно сфери міжособистих відносин.

- делегування повноважень - передавання менеджером окремим підлеглим деяких своїх прав та відповідальності, що стосуються виконання тих чи інших завдань;

- використання у повсякденній роботі менеджера елементів консультування підлеглих, проведення з ними співбесід і т.п.

Здійснюючи представницьку функцію, менеджер представляє свій колектив на різних рівнях внутрішньо-організаційної вертикалі та горизонталі. Можливий також і міжорганізаційний вид реалізації даної функції: представництво своєї організації у взаємовідносинах із зовнішніми партнерами.

Виховну функцію менеджер здійснює шляхом його реальних повсякденних вчинків. Основу виховної функції складають:

принцип єдиної моралі, який означає визнання менеджером тієї обставини, що моральні норми, на які належить орієнтуватися людям у повсякденному житті (зокрема - у самій організації), слід застосовувати в абсолютно рівному ступені як керівникам, так і підлеглим;

єдність слова і справи менеджера;

використання фундаментальних законів соціального навчання людей;

адаптація робітників до колективу;

культура внутрішньо-організаційних відносин;

створення і підтримка у колективі позитивних традицій.

Виконуючи психотерапевтичну функцію, менеджер створює атмосферу психологічного комфорту у колективі, основними елементами якого є:

- відчуття безпеки у робітників;

- відсутність у робітників неспокою за майбутнє;

- оптимістичний погляд на події, що відбуваються у колективі;

- бажання зберігати членство в організації;

- впевненість у підтримці і захисті з боку керівництва та колег у складній ситуації.

Сутність комунікативно-регулюючої функції менеджера полягає у регулюванні і координації індивідуальних зусиль членів організації з подальшою трансформацією та переводом у єдиний упорядкований організаційний процес.

Виділяють наступні сфери комунікативної взаємодії керівництва з персоналом на підприємстві:

· найняття на роботу (мета комунікації у даному випадку - переконати потенційного робітника у перевагах роботи на даному підприємстві, а також отримати певне враження про претендента на роботу);

· орієнтація (мета комунікації - забезпечення робітника необхідною інформацією про його робочі функції та ролі в організації);

· індивідуальна оцінка (за допомогою комунікації менеджер повідомляє підлеглому свою оцінку його вкладу у діяльність підприємства);

· особиста безпека (комунікація дозволяє надати робітникам інформацію про заходи та ступень їх безпеки у трудовому процесі);

· дисципліна (мета комунікації - ознайомлення робітника з правилами та інструкціями підприємства).

До причин неефективних комунікацій можна віднести:

несприятливий соціально - психологічний клімат у колективі;

особисті аспекти;

неповнота інформації, яка сприймається;

погана структура повідомлень;

слабка пам'ять;

відсутність зворотного зв'язку.

Таблиця - Динаміка основних показників діяльності ДП “Новатор” та ефективності його системи менеджменту з 2007 по 2009 роки

Назва показника	Од. виміру	Дані за роками	Динаміка, %
		2007 р.	2008 р.	2009 р.	2008	2009
Дохід від реалізації	тис. грн.	46220,1	68161,5	78967,0	147,5	115,9
Валовий дохід	тис. грн.	12046,3	20052,0	18793,0	166,5	93,7
Валові витрати	тис. грн.	10627,8	19895	20157,0	187,2	104,3
Балансовий прибуток (збиток)	тис. грн.	1418,5	157,0	-1364,0	11,07	-869
Чисельність працівників, у т. ч. управлінських працівників	чол.	1980 403	2084 415	2260 448	105,25 103,0	108,4 108,0
Фонд оплати праці, у тому числі управлінських працівників	тис. грн.	9672,8 6050,0	33487,5 10060,0	36847,5 11970,0	139,4 116,7	167,5 127,1
Середньорічна вартість основних фондів	тис. грн.	169995,8	178149,6	171622,7	104,8	0,96
Середньорічний виробіток на одного працівника	грн.	23343,5	32707,1	34941,2	140,1	106,8
Середньорічна зарплата одного працівника	грн.	4885,25	6471,93	16303,65	132,5	115,2
Фондовіддача основних засобів	грн./грн.	0,272	0,383	0,460	140,8	120,1



Назва показника	Од. виміру	Дані за роками	Динаміка, %
		2007 р.	2008 р.	2009 р.	2008	2009
Рентабельність	%	3,3	1,0	0,6	30,3	0,6
Витрати на управління	тис. грн.	5809,1	7262,7	8851	125,0	121,9
Валовий дохід на одного управлінського працівника	тис. грн.	29,89	48,32	41,95	161,66	86,82
Прибуток на одну гривню витрат на управління	грн.	0,24	0,02	-0,15	8,33	-750
Питома вага витрат на управління у валових витратах	%	54,66	36,5	43,9	66,78	120,3
Питома вага управлінських працівників у заг. чисельності працюючих	%	20,35	19,91	19,82	97,84	99,55
Питома вага зарплати упр. персоналу в загальному фонді заробітної плати	%	62,54	52,34	53,24	83,69	101,72

Слідкуючи за динамікою показників у таблиці, можна зробити висновок про загальне погіршення діяльності підприємства за 2009 рік. Збільшення виручки від реалізації продукції на 15,9% можна пояснити розширенням асортименту та ринків збуту, що призвело до збільшення рівня витрат, як виробничих, так і валових, причому темпи росту витрат більші за темпи росту виручки, що і призвело до збитковості діяльності (балансовий збиток на 2009 рік становить -1364,0, хоча за попередні роки діяльність була прибутковою).

2.2 Праця менеджера в контексті влади та лідерства

Проблеми лідерства й ефективного його використання в менеджменті приділяється особлива увага. Теорії лідерства прагнуть з'ясувати, які характеристики лідерства виявляються Найбільш ефективними та чому. Дослідники цієї проблеми справедливо підкреслюють, що для успішного виконання своїх функцій керівник-менеджер має бути і лідером.

Слово лідер означає: той, хто веде за собою, очолює.

Лідер здійснює важливу функцію управління - показує шлях руху вперед, веде за собою виконавців. Сьогодні у світі склалася так ситуація, що без визнаних лідерів неможливо вижити ні підприємницькій, ні іншій організації. Лідерство є тим видом діяльності, який поряд із керівництвом та прийняттям рішень властивий всій системі управління. Якщо ефективний керівник однозначно позитивно впливає на ефективність управління, то ефективні лідери не завжди є одночасно й ефективними керівниками. Про ефективність лідера можна судити з того якою мірою він впливає на персонал організації. Інколи ефективне лідерство (неформальний лідер) може бути перепоною досягненню мети організації.

Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. керівництво - це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і вирішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов'язково посідаючи формальну посаду.

Посада керівника - це результат свідомої дії формальної організації. Лідерами стають не з волі організації, і дії лідерів не обмежуються рамками повноважень та структур. Дуже часто керівник є лідером без будь-якого зв'язку з його посадою в існуючій управлінській ієрархії. Тому проблема поєднання функцій лідера і менеджера в одній особі все більш привертає увагу теоретиків. Теорія лідерства прагне з'ясувати й передбачити, які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними і чому з позиції спрямування зусиль персоналу на досягнення мети організації в конкретних умовах.

Згідно з теорією особистих якостей лідерства (теорією великих людей), кращі керівники - це ті, котрі мають певний набір властивих усім людям особистих якостей. Наприклад: знання, інтелект, чесність, здоровий глузд, ініціативність тощо. Знаючи про необхідність цих рис, люди можуть навчатися виховувати їх у собі й ставати хорошими керівниками. Для успішного здійснення лідерства потрібно, щоб особисті риси керівника співвідносилися з особистими рисами, діяльністю, метою і завданнями його підлеглих.

Діловим людям, незалежно від місця здійснення бізнесу, необхідний лідер думки, лідер інтуїції, лідер дії, лідер результату. Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:

мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;

мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;

мистецтво розв'язувати конфлікти - здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;

мистецтво обробляти інформацію - здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;

мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення - здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;

мистецтво розподіляти ресурси в організації - здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;

захист підприємця - здатність іти на виправданий ризик і впровадження інновацій в організації;

мистецтво самоаналізу - здатність розуміти позицію лідера, його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію[11,с.179].

Під лідерством розуміється спроможність впливати на окремі особистості та соціальні групи, трудові колективи, спрямовувати їхні зусилля на досягнення мети організації, фірми, підприємства.

Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні:

1. характеристики лідера;

2. позицію, потреби й інші характеристики його послідовників;

3. характеристику організації - її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано;

4. соціальне, економічне і політичне середовище.

Лідерство - це складне поєднання зазначених змінних.

Вплив лідерів у підприємницькій діяльності з погляду менеджменту виявляється в зміні настроїв, форму ванні бажань і уявлень про розвиток бізнесу персоналом організації.

Для того щоб зробити своє лідерство і вплив ефективними, керівник має розвивати і застосовувати владу. Будь-яка людська діяльність так чи інакше пов'язана з проявом владних відносин. Однак в економічній теорії частіше говорять не про владу, а про відносини, права, повноваження, вплив або про силу впливу суб'єкта на об'єкти своєї діяльності: на людей або ж на речі. У спілкуванні й публікаціях ми часто згадуємо силу впливу, про що б не йшла мова - про примус, звичаї і традиції, мистецтво, авторитет, закон, віру, переконання або звички. Незважаючи на очевидні розбіжності між цими поняттями, у кожному з них інтуїтивно схоплюється єдиний внутрішній зміст - скрізь мається на увазі силове, примусове обмеження свободи вибору. Це дає змогу розглядати владу в узагальненому вигляді як систему обмежень свободи особи.

Кожний керівник, зокрема, на ДП «Новатор» може реалізувати свої функції завдяки впливу на підлеглих. Вплив - це поведінка індивіда, яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуттів іншого індивіда. Конкретні засоби впливу надзвичайно різноманітні: від тихого прохання до насильницької дії. Вплив також здійснюють за допомогою ідей. Багато філософських, соціальних чи релігійних ідей, обґрунтованих людьми, які ніколи не мали офіційних повноважень, протягом тривалого часу впливали на поведінку багатьох націй.

Для того щоб керувати людьми, менеджер повинен впливати на них. Цей вплив має забезпечити не лише прийняття індивідом чи групою людей певних ідей, а й дії, що виражаються у праці, спрямованій на досягнення цілей організації. Він можливий лише за наявності у керівника влади.

Влада керівника, на перший погляд, передбачена його повноваженнями. Однак у системі формальних повноважень керівника закладена потенційна влада над підлеглими, а реальна влада залежатиме від того, як формуються його відносини з навколишнім середовищем - безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами.

Влада в менеджменті - реальна можливість впливати на поведінку інших, змінювати їх у визначеному напрямі. Влада є необхідною умовою успішної діяльності організації.

На перший погляд може здаватися, що володіння надає можливість нав'язувати свою волю незалежно від почуттів, бажань і здібностей іншої особи. Якби це відбувалося насправді, то абсолютно всі керівники організацій мали б владу для впливу на підлеглих.

Існує два види влади: влада керівника над підлеглими; влада підлеглих над керівниками.

Влада завжди є предметом боротьби між її представниками, між особами, наділеними нею і охочими її здобути. У процесі цього змагання в організаціях об'єктиви встановлюється баланс влади. Чим швидше він встановиться, тим більша ймовірність ефективного функціювання організації. Усвідомлюючи це, сучасні менеджери обмежують свою владу, передають частину її підлеглі-застосовують м'які форми її реалізації.

Влада керівника на ДП «Новатор» над підлеглими реалізується у таких формах:

1. Влада, що ґрунтується на примушуванні. Поширена в організаціях, де керівники не визнають іншої влади над підлеглими, хоча, можливо, інтуїтивно відчувають обмеженість засобів примушування. Суть цієї влади полягає в наявності в керівника засобів покарання підлеглого, що можуть зашкодити задоволенню його суттєвих потреб і спричинити певні неприємності.

2. Влада, заснована на винагороді. Передбачає використання винагороди як головного важеля впливу підлеглого, що означає задоволення його суттєвих потреб.

2.3 Роль часу як ресурсу в праці менеджера

Від діяльності менеджерів залежить ефективність діяльності всієї організації. Але досягнення ефективності в сучасних умовах стає все більш важким завданням. Якщо менеджери не будуть максимізовувати ефективність у своїй роботі підприємство може збанкрутіти.

Кожен менеджер робить багато справ, які не можна назвати власне управлінськими. Більш того, на виконання цих справ може йти левова частка його робочого часу. Менеджер зі збуту, наприклад, займається статистичним аналізом, старший майстер ремонтує верстат або заповнює накладну, менеджер з виробництва складає план нового цеху або проводить випробування нових матеріалів, президент компанії опрацьовує деталі отримання банківської позики або веде переговори про укладення великого контракту.

Всі перераховані роботи побічні по відношенню до тієї роботи, яку кожен менеджер виконує незалежно від того, як називається його посада, і яка є загальною для всіх менеджерів і характерною тільки для них. Найкращим доказом цього положення буде те, що до роботи менеджера систематичний аналіз "наукового менеджменту".

У роботі менеджера можна виділити п'ять базових операцій. У сукупності вони призводять до об'єднання ресурсів в живий організм, що постійно розвивається.

Менеджер в першу чергу займається постановкою цілей. Він визначає, якими повинні бути ці цілі, якими мають бути приватні цілі в кожної ключової сфері підприємства, вирішує, що потрібно робити, щоб досягти цих цілей. Менеджер робить ці цілі досяжними, викладаючи їх працівникам, від ефективності яких і залежить досягнення цих цілей.

Потім менеджер займається організаторської роботою. Він аналізує необхідні дії, рішення і відносини, класифікує роботу в цілому, ділить її на види діяльності, якими можна ефективно керувати. Ці види діяльності менеджер ділить на групи робіт, якими потрібно управляти. Групування здійснюється у вигляді організаційної структури, що складається з ряду підрозділів. Менеджер компанії підбирає людей для управління цими підрозділами.

Третім важливим обов'язком менеджера є мотивація працівників і спілкування з ними. З безлічі людей, що відповідають за виконання різних робіт, необхідно створити команду однодумців. І зробити це необхідно на основі власного практичного досвіду управління людьми. При цьому застосовуються ті або інші методи стимулювання і винагороди за гарну роботу. Використовується можливість підвищення по службі працівників, що найбільш відзначились. Менеджер робить це, постійно спілкуючись з підлеглими, причому це спілкування обов'язково має носити двосторонній характер.