Останнім часом в умовах становлення ринкових відносин в незалежній Україні загальна інвестиційна діяльність планування, та фінансування, як приватизованих, так і державних підприємств значно погіршилися. Тому проблема формування фінансових ресурсів, удосконалення управління фінансовою діяльністю набуває зараз особливого значення.

Актуальність теми. Для забезпечення ефективного функціонування підприємства необхідним є планування та формування такої структури джерел фінансових ресурсів, яка б сприяла досягненню фінансової стійкості підприємства при мінімізації фінансових ризиків, що неминуче виникають у процесі його господарчої діяльності.

Крім того, оскільки функціонування капіталу на підприємстві характеризується постійним його кругообігом, важливим аспектом є розробка діючого механізму використання фінансових ресурсів відповідно до пріоритетних напрямків розвитку господарської діяльності підприємства.

Актуальність рішення вищевказаних питань, на наш погляд, обумовлюється проблемами розвитку виробничого процесу господарюючих суб'єктів в умовах обмеженості фінансування, що має місце на сьогоднішній день в Україні.

Про актуальність теми дипломної роботи свідчить і те, що підприємництво в Україні потребує сучасного теоретичного, методологічного та методичного забезпечення планування господарської діяльності, наукових рекомендацій щодо процесів формування та використання фінансових ресурсів підприємств.

Теоретичні та практичні аспекти вирішення задач, щодо планування господарської діяльності розглядалися в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, як І.А. Бланк, В.М Гриньова, О. Д. Василика, В.С. Пономаренко, В.Г. Белолипецький, В.М. Суторміна, І.В. Зятковський та ін. Незважаючи на значну кількість публікацій, що освітлюють окремі аспекти проблем управління господарською діяльністю, дослідження цього процесу, його сутності, особливостей, факторів, що впливають на здійснення управління вимагають подальшої розробки.

Значення і актуальність даних питань для українських підприємств обумовили вибір та постановку мети дипломної роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження дипломної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка методичних рекомендацій щодо прийняття зважених управлінських рішень у сфері планування господарської діяльності підприємства.

Відповідно до поставленої мети у роботі були вирішено такі задачі:

1) дослідження сутності фінансових ресурсів підприємства та особливостей їх формування в умовах планування господарської діяльності;

2) аналіз фінансової діяльності ТОВ «КЛІЄНТ»

3) розробка методичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-методичного забезпечення планування господарської діяльності на підприємстві, обґрунтування доцільності фінансування інвестиційного проекту та оцінка його ефективності.

Предметом дослідження у магістерській дипломній роботі є форми та методи економічного обґрунтування вибору джерел фінансування діяльності підприємства та вибору напрямків їх використання.

Об'єкт дослідження - фінансово-інвестиційна діяльність ТОВ «КЛІЄНТ»

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою проведеного дослідження являлись сучасні економічні теорії, Закони України, постанова та рішення Кабінету Міністрів, Укази Президента України. У процесі постановки мети роботи та вивчення існуючих підходів щодо її вирішення, були використані методичні матеріали, економічна та довідкова література, наукові праці ведучих вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, дані фінансової звітності ТОВ «КЛІЄНТ»

З метою досягнення поставленої у роботі мети були використані наступні методи дослідження: монографічний - для вивчення теоретичних методів призначення та управління фінансовими ресурсами; класифікації - для вивчення видів капіталу; аналізу та синтезу - для диференціації та узагальнення факторів підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства; статистичного та фінансово-економічного аналізу - для оцінки ефективності діяльності підприємства в умовах трансформаційної економіки.

Наукова новизна результатів дослідження, представлених у роботі, полягає у:

рекомендації щодо удосконалення організаційно-методичного забезпечення планування господарської діяльності на підприємстві, визначення економічної сутності та характеристики базових фінансових стратегій розвитку підприємства: стратегія інтенсивного розвитку, стратегія утримання, стратегія скорочення витрат;

удосконаленні послідовності обґрунтування фінансування інвестиційного проекту, поточне фінансове планування господарської діяльності підприємства;

рекомендації щодо проведення оцінки ефективності інвестиційного проекту.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх використання буде сприяти підвищенню економічної обґрунтованості управлінських рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства. Практичне значення мають запропоновані у роботі рекомендації стосовно вибору фінансової стратегії підприємства ТОВ «КЛІЄНТ», а також послідовність обґрунтування доцільності фінансування інвестиційного проекту.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи - 121 сторінок машинописного тексту. Робота містить 22 рисунка, 33 таблиць, 2 додатка, список використаних літературних джерел з 97 найменувань.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРІДПРИЄМСТВІ

У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.

Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце , на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу. Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, від вкладання коштів на депозитні рахунки, від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на її підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток [83].

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди -- це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать, статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фони й обігові кошти [24].

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління, ним -- одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих ним акцій, а державного і муніципального підприємства, як правило, -- вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити (зменшити) статутний капітал можна за рахунок випуску в обіг додаткових акцій, а також шляхом збільшення (зменшення) номіналу старих акцій.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У нефондовій формі підприємства також дають дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так, у не фондовій формі. Фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості [76].

Така значущість категорії фінансові ресурси в організації, та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі. Необхідно розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців.

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансовому словнику: "Фінансові ресурси -- це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ" [30]. У наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими.

Ю.В Петленко вважає, що "фінансові ресурси -- це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу" [57]. В цьому разі необхідне деяке уточнення оскільки не всі грошові фонди, які формуються на підприємстві, є фінансовим ресурсами, наприклад фонд заробітної плати. Крім того, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.

На думку О. Д. Василика: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання" [19]. Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання.

Тому що по-перше, кошти не надходять до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної гривні, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну гривню підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену гривню перетворює у фінансовий ресурс, а згодом -- через купівлю основних і оборотних засобів -- у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Зокрема, В.Г. Бєлолипецький вважає, що фінансові ресурси фірми -- це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення. Розвиваючи цю думку, він, зокрема, стверджує, що "в умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста -- об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал -- це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів" [12] .

Так, замість фондів знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед -- він розглядає фінансові ресурси у контексті часу:" В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу".

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йде мова, можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми -- зобов'язання і капітал". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань не акціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену гривню має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях.

Цікаво, що зовсім протилежної точки зору, ніж В. Г. Бєлолипецький, дотримується І.В. Зятковський-- цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств" [32]. Погляд науковців, які вважають, що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим". Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "Фінансові ресурси .-- це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства". "...Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" -- близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого -- не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу" [53].

У зв'язку з цим необхідно довести, власне, що спонукає виділяти фінансові ресурси в окрему категорію. На це запитання тільки один із авторів, а саме О. Д. Василик, дає впевнену відповідь: "... для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення" [19]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі -- з його капіталу, а треті і з капіталу, і з доходу одночасно. В такій ситуації важко не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією" [32]. На цьому фоні визначення фінансових ресурсів, яке наводить цей автор, дещо суперечливою видається його думка, що "основними ознаками фінансових ресурсів підприємств є джерела їх походження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень". Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу. Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких вони очікують певної віддачі. Згадаймо про те, що власний капітал, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам). Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

Отже проаналізувавши всі наведені думки авторів різних економічних шкіл Росії та України, автор дійшов до висновку, що поняття "фінансові ресурси" досить складне й потребує детального дослідження і постійного вдосконалення. Оскільки визначення будь-якого явища має відображати його сутність, то й визначення фінансових ресурсів повинне чітко визначати їх форму, джерела, й призначення. Тому, фінансовими ресурсами доцільно вважати сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції, які залучаються до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовуються на забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні.

Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств [11].

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей.

Для ефективного функціонування окремого підприємства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов'язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб'єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і по'язанене із потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту [21].

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно чи послідовно.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якийсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства [27].

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки позичених та залучених ресурсів що до власних фінансових ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів в умовах планування господарської діяльності підприємства

Можливість мобілізації підприємством фінансових ресурсів із різних джерел фінансування залежить від багатьох факторів. До цих факторів можна віднести: галузеву приналежність підприємства, вартість фінансових ресурсів на ринку капіталу, політичну та фінансову стабільність країни, рівень конкурентоспроможності підприємства, загальний обсяг необхідних фінансових ресурсів, напрямки їх використання та інше. Одним із найбільш впливових внутрішніх факторів виступає рівень загального керівництва підприємства, що в свою чергу знаходить відображення на стратегії розвитку підприємства. Стратегія розвитку підприємства є орієнтиром щодо вкладення капіталу у діяльність підприємства з боку інвесторів та кредиторів.

Стратегія розвитку підприємства, розробка якої здійснюється відповідно до місії, має бути спрямована на виконання призначення підприємства найкращим із доступних варіантів діяльності. У процесі розробки та реалізації стратегії складові, які визначено у місії, ототожнюються та деталізуються в конкретних стратегічних цілях, планах, технологіях та інноваціях, необхідних змінах асортименту та властивостей продукції, організаційної структури управління.

Бригхем Ю. відзначає, що від правильності вибору стратегії залежить не тільки положення підприємства в довгостроковій перспективі, але й можливість мобілізації фінансових ресурсів у початку його діяльності. Так, неточне або необережне визначення мети діяльності підприємства може привести до зниження його інвестиційної привабливості для стратегічних інвесторів або, наприклад, до зниження курсу акцій за визначений період часу [17,С.214]. Таким чином, визначення цілей підприємства є вихідним етапом стратегічного управління підприємства. Для розуміння процесу формування, як загальної стратегії підприємства, так і її складової - фінансової стратегії, представляється необхідним визначити сутність стратегії. А. Чендлер під стратегією розуміє визначення головних довгострокових цілей і задач підприємства, прийняття курсу дій та розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей. Інший відомий економіст І. Ансофф не включає цілі або задачі підприємств у свою концепцію стратегії. За думкою Ансоффа стратегія - це набір правил та прийомів для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності, та за допомогою яких досягаються базові цілі розвитку цієї організації [10,С.154]. Приблизно цієї ж думки дотримується Ю. Брикхем, який вважає, що питання формування стратегії, виникає після того, як сформульовані мета, масштаб, сфера діяльності та задачі підприємства. Під стратегією він розуміє загальні підходи до організації та здійснення діяльності підприємства, а не ретельні плани [17,С.217]. Найбільш розширеним є тлумачення стратегії В.С. Пономаренка, який включає до неї як цілепокладання, так і опис засобів досягнення цілей [58]. Таким чином, під стратегією підприємства будемо розуміти комплексну програму дій, яка містить як формування цілей підприємства, так і опис засобів їх досягнення, а також яка спрямована на досягнення конкретних довгострокових цілей підприємства.

Часткою загальної стратегії підприємства є фінансова стратегія, теоретично вона є функціональною стратегією (так само як цінова, інноваційна, маркетингова тощо). В.М. Суторміна, В.М. Федосов визначають фінансову стратегію як основу для вибору, альтернативи, що зумовлює природу й напрям організації фінансових відносин [70]. За умов ринкової економіки, самостійність підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає обєктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства .Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи обєктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки та інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, обєктивно оцінюючи характер зовнішніх та внутрішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденцій розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливостей диверсифікації діяльності підприємства [73].

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства, тощо. Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи [59,С.329].

Фінансова стратегія охоплює завдання дещо вторинного характеру, які підпорядковані фінансовому забезпеченню загальних завдань, визначених у стратегічному плані. Щоб мати успіх упродовж тривалого проміжку часу, компанія повинна бути спроможною забезпечити фінансовими ресурсами ефективне виготовлення виробу, який відповідатиме потребам ринку. Невдача у будь-якій із цих функцій зменшить успіх компанії. Це не означає, що фінансова стратегія є найважливішою, ніж інші стратегічні елементи, проте вона є тільки одним з елементів загальної конкурентноздатної стратегії.

Як вважають А.Р. Стерлін та І.В. Тулін, в американській практиці управління сферою функціонування стратегічних і фінансових планів має суперечливий характер. Це пояснюється тим, що основи таких планів різні. Фінансова стратегія базується на вивченні ринку капіталів, загальна стратегія - на врахуванні можливостей зміцнення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг. Тенденції у розвитку цих ринків можуть не збігатися ні за часом, ні в просторі, тому загальна стратегія часто не може бути підтримана відповідним фінансовим забезпеченням [68].

Таким чином, фінансова стратегія містить оцінку можливості різноманітних економічних сценаріїв та інших змін навколишнього середовища, витоків і розуміння результатів впливу цих чинників на результат діяльності підприємства, розгляд альтернативних варіантів розвитку, розуміння відносності угод і оцінку можливої реакції конкурентів. Ґрунтуючись на цих передбаченнях майбутніх подій, формуються управлінські рішення щодо подальшої діяльності підприємства.

Належним чином сформульовані фінансові стратегії слугують доповненням до стабільності фірми щодо основного виробництва й маркетингової політики. Щоб мати успіх упродовж тривалого проміжку часу, підприємство повинно бути спроможним забезпечити фінансовими ресурсами ефективне виготовлення виробу, який відповідатиме потребам ринку. Невдача у будь-якій із цих функції зменшить успіх підприємства. Це означає, що фінансова стратегія є важливішою, ніж інші стратегічні елементи, проте вона є тільки одним з елементів загальної конкурентноздатної стратегії.

У межах фінансової діяльності будь - якого підприємства до двох головних задач належать залучення ресурсів для здійснення господарської діяльності та розподіл цих ресурсів. Ці задачі мають між собою тісний взаємозв'язок. Від достатності фінансових ресурсів залежить досягнення конкретних цілей підприємства. Поряд з цим, від напрямків використання фінансових ресурсів залежить доступність та можливість скорішої мобілізації фінансових ресурсів із найбільш привабливих джерел фінансування у визначений строк [42].

Під час розробки фінансової стратегії встановлюються мета, часові межі, а також рекомендації, характер дій, що передбачаються, відповідно до яких з'ясовується можливість досягнення мети. Принцип формування фінансової стратегії, як і при створенні загальної стратегії, полягає в передбаченні майбутнього та вибору напрямку досягнення конкретної мети. Важливою умовою формування ефективної фінансової стратегії полягає в погляді з майбутнього на теперішні ресурси підприємства, а не екстраполяції поточного стану та внутрішніх обмежень на майбутній період. Формування фінансової стратегії підприємства можна деталізувати на конкретні етапи, які представлені на рис. 1.7.

Велике значення надається вибору часових меж для досягнення мети. Фінансова стратегія, як і будь-яка інша має бути зосереджена на довгострокових результатах діяльності підприємства, даючи йому змогу конкурувати тривалий час. Але це не означає нехтування короткостроковими замовляннями оскільки це може мати негативні наслідки і для довгострокових. Визначення часового періоду функціонування фінансової стратегії дає керівництву підприємства змогу оцінити її результат та ефективність, що в свою чергу дозволяє своєчасно внести необхідні поправки в первісну стратегію. В залежності від різних факторів, на кожному підприємстві часова обмеженість фінансової стратегії у кожному випадку окрема.

Важливою умовою створення раціональної фінансової стратегії є збір даних та отримання інформації для моделювання майбутнього, виявлення тенденцій ринку, визначення стану конкурентів та інше. При визначенні схеми дій, що передбачаються, мають ураховуватися сьогоднішні умови діяльності підприємства та їхні зміни в майбутньому.

Після вибору напрямку діяльності підприємства, визначення його стратегічних цілей формується фінансова стратегія.

Підприємство проводить також свою фінансову політику. Погоджуючись з думкою В.М. Суторміной, необхідно визначити відмінність фінансової політики та фінансової стратегії, яка полягає в тому, що фінансова політика базується на детальних, конкретизованих фінансових даних, в той час як фінансова стратегія - на виборі альтернативного варіанту фінансового розвитку в умовах невизначеності. У загальній структурі процесу формування стратегії фінансова політика являє собою конкретну форму і спосіб реалізації окремої цільової функції фінансової стратегії. Така деталізація здійснюється за кожним із аспектів фінансової діяльності системи менеджменту [70].

І. Бланк зазначає, що, з одного боку, фінансова стратегія є частиною загальної стратегії економічного розвитку підприємства, а з іншого -- вона сама впливає на формування стратегії розвитку. Погодженість стратегій здійснюється на етапі оцінки розробленої фінансової стратегії з використанням відповідних механізмів і методів взаємоузгодженої розробки фінансової і загальної стратегій розвитку підприємства [15].

Основними етапами стратегічного фінансового планування є:

1) розробка довгострокової стратегії фінансування, що; включає визначення джерел довгострокового фінансування, способів використання ресурсів, випуску акцій та інших цінних паперів;

2) розробка бюджету капіталовкладень, заснованого на класифікації інвестиційних проектів, порівнянні й оцінці альтернативних інвестиційних проектів, на виборі найбільш перспективного з них;

3) довгострокове фінансове планування, засноване на прогнозі балансу, звіту про прибутки і збитки [59,С.330].

Опис структури можливих напрямків удосконалювання процесу розробки й реалізації фінансової стратегії розвитку (ФСР) можна подати у вигляді схеми (рис. 1.8).

Важливою умовою реального застосування фінансової стратегії є її узгодження з іншими стратегіями підприємства. Головним призначенням загальної стратегії підприємства є створення комплексу конкурентних переваг для досягнення успіху в довгостроковій перспективі.

Ефективна стратегія повинна мати кількісну та якісну оцінку своїх цілей, а також відображати економічне зростання підприємства, тобто мати як співвідношення росту обсягів продажу та прибутковості так і темпи цих змін. Призначенням фінансової стратегія є забезпечення втілення загальної стратегії підприємства в реальність.

Оскільки фінансова стратегія носить довгостроковий характер та до одної із її задач належить вибір джерел фінансування загальної стратегії її можна поділити на інвестиційну та кредитну стратегії (рис. 1.9).

Результатом деталізації фінансової стратегії є тактичні фінансові цілі підприємства. До яких належать:

1) збільшення швидкості надходження грошей;

2) зниження швидкості грошових виплат;

3) забезпечення максимальної віддачі від вкладення грошей у діяльність підприємства.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі своєю стратегічною ціллю забезпечує :

1) Формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

2) Виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

3) Відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

4) Визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами;

5) Створення та підготовка стратегічних резервів;

6) Ранжування та поетапне досягнення цілей;

Таким чином успіх фінансової стратегії підприємства гарантується при рівновазі теорії і практики фінансової стратегії, при співпаданні стратегічних цілей з реальним економічним та фінансовим можливостям через жорстку централізовану фінансову стратегію.

Фінансова стратегія та тактика втручається у фінансову діяльність підприємства шляхом фінансового прогнозування та планування.

Фінансове прогнозування та планування визначають фінансові перспективи розвитку підприємства, а також тактичні кроки по забезпеченню щоденної діяльності та запобігання негативного впливу змін зовнішнього та внутрішнього середовищ. Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА