КУРСОВА РОБОТА

За темою: ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЕМСТВА ТА ЇЇ УПРАВЛІННЯ

Зміст

Вступ

1. Сутність і причини інноваційної діяльності підприємства

1.1 Особливості інновацій у менеджменті

1.2 Природа інновації

1.3 Взаємозв'язок окремих видів інноваційних процесів

2. Стадії підготовки та здійснення нововведення

2.1 Сприйнятість нововведень виробничою системою

2.2 Основні шляхи й етапи на новий продукт

2.3 Суть і причини планування інновацій

3. Урахування різних факторів при виробі інноваційного проекту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У ринкових умовах господарювання інноваційні процеси в розвитку економіки будь якої галузі народного господарства мають вирішальне значення. Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються у виробничій сфері господарювання умовно поділяють на дві групи - традиційні та інноваційні.

Маючи в достатній кількості відповідно природно-сировинні ресурси, протягом тривалого часу економіка розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, тобто постійного зростаючого обсягу суспільних ресурсів основних виробничих фондів, чисельності виробництва персоналу. Та з часом екстенсивні фактори вичерпали себе, а в багатьох випадках стали економічно не вигідними. У зв'язки з цим розвиток сучасного виробництва і його інтенсифікація мають базуватися на нових вішеннях щодо нової техніки, технології організаційної форми і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація рішень такого ряду і складають зміст інноваційних процесів. Тобто в загальному розумінні інноваційні процеси, які займають чільне місце в будь якій складовій виробничо-господарської системи, є сукупністю якісно нових прогресивних змін що постійно відбуваються у часі і просторі.

У нинішній період ринкових відносин науково технічної революції інноваційні процеси стали основою розвитку будь-якої галузі не тільки народного господарства, а й підприємств різної форми власності Вони є передумовою розвитку економіки в майбутньому.

Інноваційні процеси є результатом наукових досліджень і розробок певними галузями науки, а завершуються вони впродовж у виробництво новин, сприяючи прогресивними змінами останнього.

У сучасній літературі часто вживаються слова “новація” та “інвенція”. Ці слова латинського походження. Новація - означає оновлення, зміну, щось нове. Інвенція - винахід вигадка.

Є кілька видів інноваційних процесів, та між окремими їм видами існує відносно тісний взаємозв'язок. Отже впровадження технічних новин у будь-яку господарську-виробничу діяльність обумовлює перш за все відповідні нововведення, які вимагають, як правило певних змін в економічному механізмі діяльності п-в. Впродовж в виробництво та в інші сфери діяльності людини широкомасштабні комп'ютеризації і зумовлює появу нового виду господарювання - промислового сервісу і відповідно організаційно - економічних форм.

Всі нововведення які впроваджуються на підприємстві і зорієнтовані на динамічний розвиток, підвищення ефективності виробництва мають спиратися на власні юридичні, відповідні нормативно законодавчі акти і такий напрямок сприятиме досягненню соціально економічних цілей діяльності п-в і організацій. Локальні і глобальні нововведення різно спрямовані можуть забезпечувати оптимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови що вони системно, комплексно і гармонійно використані підприємствами.

Отже з вище написаного можна визначити основну мету курсової роботи - вивчення інноваційної діяльності підприємницьких структур. Та проаналізувати її виконання.

Завдання:

1. з'ясувати сутність і причини інноваційної діяльності;

2. визначити стадії підготовки та здійснення нововведень;

3. навчитись вдало вибирати інвестиційного проекту;

4. розглянути загальні принципи організації інноваційної діяльності;

5. дослідити причини що спонукають впродовж інновації;

Суб'єктом інноваційної діяльності е підприємства, установа, а також будь-яка країна. Об'єктом є дане п-во.

1. Сутність і причини інноваційної діяльності підприємства

Сучасним підприємствам, що функціонують у складному соціально-економічному середовищі, слід постійно створювати і впроваджувати різноманітні інновації для забезпечення ефективної діяльності у ринковій економіці. Необхідність інноваційної діяльності зумовлена загальною закономірністю розвитку та прогресу індивідуального й суспільного відтворення. Вихід з економічної кризи будь-якого підприємства неможливий без здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності, спрямованої на оновлення виробництва на принципово новій, конкурентній основі.

У науковій літературі описано велику кількість підходів до визначення інновації. Наприклад, деякі автори інноваційну діяльність фірми зводять до освоєння нових продуктів і технологій. Теоретичною основою міркувань щодо дефініції інновація може слугувати визначення Й. Тумпетера: "...непостійне проведення нових комбінацій у випадках впровадження нового товару; нового методу виробництва; відкриття нового ринку; оволодіння новим джерелом сировини або напівфабрикатів і проведення нової організації".

При функціональному підході інновація розглядається як процес свідомого здійснення змін у техніці, технології та організації праці. Атрибутивний підхід зводиться до управлінського підходу, коли інновація розглядається як одна з можливих реакцій підприємства на суспільні потреби, або ж до соціального підходу, коли вона стає елементом соціально-економічного прогресу. Предметний підхід акцентує увагу на сукупності виробів, процедур і методів, що характеризуються відповідними рисами. У даному разі інновація виявляється: у застосуванні нових видів інструментів або ж нових принципів користування інструментом; у впровадженні нового технологічного процесу або ж матеріалу; у використанні нового місця або території, раніше невідомих; у здійсненні нової дії.

П. Друкер інновацію розглядає як специфічний інструмент підприємливості, як дію, що передає ресурсам нові можливості створення багатства. Підприємці мають цілеспрямовано шукати змін і їхнього вияву, які вказують на можливість успішної інновації. Вони мають знати й застосовувати принцип ефективної інновації. Інновація не може бути лише технічною, матеріальною, вона має бути перш за все соціальною, яку важче застосувати, ніж технічну, але саме вона забезпечує прогрес (розвиток) суспільного виробництва і суспільства в цілому. Технології можна імпортувати, але для того, щоб вони розвивалися, вони мають міцно увійти в культуру народу. Тому інновації слід розглядати скоріш як економічні або соціальні поняття, ніж як технічні.

Менеджмент інновацій, або нововведень, -- це управління комерціалізацією нових наукових знань, товарів, послуг, технологічних і організаційних ідей. Оскільки досвід свідчить, що менеджери мають дуже різні уявлення про реальний зміст нововведення (інновації) та його відмінності від таких близьких понять, як винахід, впровадження, оновлення, то уточнимо їх.

Нововведення (інновація) -- це перше використання нового: перше свідчення того, що кінцевий споживач визнав корисність новинки й готовий за неї заплатити. Матеріальне забезпечення інноваційної діяльності на підприємстві забезпечується на основі формування інноваційного фонду, проведення науково-дослідних і науково-технічних робіт.

Удосконалення -- це магістральне нововведення, тобто певне поліпшення, яке є оригінальним і корисним, але не настільки, щоб викликати наслідки стратегічного характеру.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням, використанням нової концепції або ідеї. Визнання її корисності кінцевим споживачем викликає зміну соціально-економічного середовища. Користь, корисна функція -- це відмінність нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винахід не мають соціальної або економічної цінності, якщо вони не стають основою нововведення на ринку.

Інноватор застосовує щось нове і вперше. Новинкою воно є не тільки для нього самого, а й для всіх. Той, хто використовує вже існуюче нововведення, що є новим для нього, але не для інших, інноватором не є. Він є імітатором -- правильно використовує те, що вже відоме й доступне за межами його організації. Правда, для самої організації результати в багатьох аспектах подібні. І нововведення, створене самою організацією, і адаптація вже існуючого нововведення порушують статус-кво і позначаються на балансі сил та впливів у організації.

Нововведення -- це своєрідна гра в перевагу, доступна лише деяким. Вони перші, іншим доведеться наслідувати їхній приклад. Тому розглядати нововведення як необхідність для всіх фірм настільки ж абсурдно, як абсурдно чекати від усіх спортсменів участі в олімпіадах. Нововведення не обов'язкове для всіх фірм, але оновлення обов'язкове. Коли конкуренти домагаються зниження витрат, використовуючи нові технології, тоді немає іншого шляху, як наслідувати їхній приклад. І лише в тому разі, коли дана фірма претендує на лідерство в створенні нових технологій, їй необхідно займатися нововведеннями. Таким чином, необхідність нововведення залежить від позиції фірми стосовно існуючої технології.

Творець нової технології виділяється завдяки нововведенню, керуючись при цьому такими категоріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність, а не продуктивність. Така стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши новий виріб або новий вид послуг, щось таке, що буде визнане унікальним у масштабі всієї галузі. А унікальності може бути досягнуто лише в тому разі, якщо фірма володіє особистими оригінальними знаннями й навичками, що належать даній галузі (сфері). Користувач нової технології імітує шляхом оновлення -- нововведення. Його стратегія спрямована на досягнення лідерства в зниженні виробничих витрат і вимагає енергійної боротьби за економічно вигідні масштаби виробництва, за зниження собівартості, жорсткий контроль за накладними витратами на дослідження й розробки, сервіс, збутову мережу та рекламу.

Технічне нововведення -- не єдиний спосіб робити гроші. Нововведення важливе тільки для тих організацій, що продають ліцензії. А головна мета -- досягти переваги, бути кращим -- доступна лише деяким. Оновлення необхідне всім фірмам. Отже, головна мета -- це правильно використовувати те, що вже відоме і доступне. Велику користь тут можуть принести консультанти.

Процедура творчого пошуку передбачає визначену послідовність дій у напрямі до деякого результату, що піддається перевірці. Вона аж ніяк не є невпорядкованим підходом, при якому ставка робиться на раптове осяяння. В управлінській діяльності термін творчість часто неправильно тлумачиться й використовується. У загальноприйнятому розумінні це поняття означає оригінальне відкриття. На практиці дослідження в абсолютно нових напрямах ведуться дуже рідко. Більшість інновацій -- це звичайне розширення різноманітності вже відомого. Основну частину творчих зусиль менеджерів спрямовано на вдосконалення існуючих продуктів, процесів і методів.

1.1 Особливості інновацій у менеджменті

Менеджери частіше всього опиняються в ситуації, коли вони мають виробляти нові, більш ефективні шляхи розв'язання проблем або досягнення результатів. А це краще робити за допомогою інноваційного процесу, ніж неприборканого творчого польоту. Розглянемо деякі загальні принципи організації інноваційної діяльності. Перший принцип. Створіть інноваційний клімат у роботі, який би допускав відхилення від загальноприйнятого, "необгрунтовані" ідеї та інші форми роботи в колективі. Якщо не ввести правил, що заохочують свободу дій (звичайно, у відомих межах), то інноваційна діяльність не матиме розвитку. З усіх принципів організації інноваційної роботи цей найважливіший.

Другий принцип. Починайте з простих і доступних альтернатив. У більшості проблемних ситуацій немає потреби переробляти світ. У кращому разі необхідно провести скромні вдосконалення або виправлення. Тому насамперед слід розглянути вже відомі рішення, якими користувалися раніше або які застосовуються в інших підрозділах організації і зараз.

Третій принцип. Не починайте відразу з пошуку ідеального рішення. Оскільки більшість прийнятних варіантів рішень, як правило, виникають під час вибору найкращого рішення з кількох конкуруючих між собою, було б нереалістично очікувати, що якась альтернатива виявиться ідеальною з першої спроби. Разом з тим не варто відкидати відразу ті альтернативи, що, на вашу думку, не є ідеальними. Таке відкидання відбудеться пізніше за допомогою більш систематичного аналізу при порівнянні альтернатив.

Четвертий принцип. Залучайте людей, охоче приймайте допомогу інших у виробленні широкого кола альтернатив. Хоча група працівників -- не завжди найефективніший засіб для розв'язання проблем, вона може виявитися дуже ефективною формою організації вироблення найширшого спектра варіантів рішення. Використання ідей інших або реагування на них допоможе виробити більш новаторські й більш практичні рішення, ніж це може зробити окрема людина. Групове обговорення саме компенсує властиву окремій людині схильність дотримуватися один раз обраної версії. Вони дають змогу подивитися на ситуацію збоку й підвищити об'єктивність процесу вироблення альтернатив.

Менеджера можна порівнювати з настроювачем рояля, що перевіряє, чи досить натягнуті струни, чи може інструмент (підприємство) відтворювати гарну музику.

Самі по собі інновації не гарантують комерційного успіху. Менеджер має дуже тонко відчувати баланс між стабільністю, що гарантує доведення процесу управління до досконалості, наприклад між традиційною технологією, і зусиллями щодо впровадження новітньої технології. Природно, виникає запитання: чим керуватися менеджеру при ухваленні рішення про долю нової технології на його підприємстві? Для такої ситуації існує кілька правил.

Правило перше. При виборі нової технології менеджери виходять з її привабливості та можливостей, які вона обіцяє. Насправді треба виходити з того, наскільки вона буде задовольняти вимоги споживачів.

Правило друге. При виборі нової технології необхідно виходити не тільки з аналізу теоретичної раціональності та доцільності її впровадження, а й враховувати сильний вплив існуючої практики і минулий досвід (те, що раніш було неперспективним, сьогодні може бути ефективним).

Правило третє. Усі вдосконалення і нововведення врешті-решт буде сприйнято, впроваджено і перейнято. Насправді треба усвідомлювати, що більшість із них не увінчаються успіхом. Якщо відкриття або винахід припускає розв'язання прогнозованої проблеми, воно буде впроваджуватися вкрай повільно навіть за умови, що це нове слово в науці. Тому менеджерам варто пам'ятати, що відкриття -- це півсправи. Ще потрібно підприємство, що візьме на себе ризик стати лідером у його впровадженні. На це здатне не кожне підприємство.

Правило четверте. Технологічні вдосконалення не мають самостійної цінності. Тільки споживач визначає їхню справжню цінність.

Правило п'яте. Не завжди виграють принципово нові технології. Насправді нове -- не завжди краще. Еволюційний шлях, на відміну від революційного, завжди менше ризикований, швидше дає практичний ефект і не вимагає настільки різкого збільшення витрат. Менеджер повинен мати тверезий підхід.

Правило шосте. На практиці вирішальним фактором часто є не нова технологія, а інфраструктура, необхідна для її впровадження. Винахід нового матеріалу з унікальними властивостями ще нічого не означає, якщо для його виробництва не вистачає сировини, кваліфікації інженерів і виробничих потужностей.

1.2 Природа інновації

У нашому взаємозалежному світі впровадження нововведення має бути співвіднесене з усіма іншими елементами виробничої системи. Ефект від цих нововведень залежить від готовності й здатності всієї системи сприйняти їх.

У науковій літературі прийнято вважати, що результатом інноваційних процесів є новини, а впровадження їх в господарсько-виробничу практику визначається як нововведення. Інноваційні процеси є результатом наукових досліджень і розробок певними галузями науки, а завершуються вони впровадженням у виробництво новин, сприяючи прогресивним змінам останнього.

Первісними імпульсами виникнення і впровадження новин в виробничій і діяльності підприємств є не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного І досвіду в галузі технології й організації виробництва та сучасних форм і методів і господарювання.

Технічні новини і нововведення виявляються у вигляді нових товарів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (нові машини, устаткування, нові види енергії, конструкційних матеріалів).

У сучасній літературі часто вживаються слова "новація" та "інвенція". Ці слова латинського походження. Новація -- означає оновлення, зміну, щось нове. У комерційній діяльності -- погодження сторін про заміну одного зобов'язання (векселя) іншим. Інвенція -- це винахід, вигадка.

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами виробництва і науки, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо).

Економічні нововведення -- це методи господарського управління наукою та виробництвом шляхом реалізації функцій прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінювання ефективності результатів діяльності.

Соціальні нововведення -- це різні форми активації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов праці і постійне підтримування високого рівня її безпеки, охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення належних умов життя тощо).

Юридичні нововведення -- це нові та змінені закони і різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств, установ та організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності окремих ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення об'єднують у дві групи: локальні (поодинокі, окремі) і глобальні (великомасштабні).

1.3 Взаємозв'язок окремих видів інноваційних процесів

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) є відносно тісний взаємозв'язок. Впровадження технічних новин у будь-яку господарсько-виробничу діяльність обумовлює перш за все відповідні організаційні нововведення, які вимагають, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Наприклад, створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва методом його поточного планування й оперативного регулювання, а також в окремих випадках -- перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи основних виробничих цехів з гнучкими виробничими системами. Впровадження в виробництво та в інші сфери діяльності людини широкомасштабної комп'ютеризації зумовлює появу нового виду господарювання -- промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Всі нововведення, які впроваджуються на підприємствах і зорієнтовані на динамічний розвиток, підвищення ефективності виробництва мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти. Такий напрямок сприятиме досягненню соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій.

До причин або спонукальних мотивів, що змушують організації впроваджувати нововведення, передусім належать такі: 1) пошук розв'язання проблем, що виникають у діяльності організації; 2) наслідування інших організацій (хтось впроваджує цю технологію, і ми не відстанемо); 3) бажання поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності; 4) інтуїтивні уявлення, що нововведення може поліпшити діяльність організації; 5) підтримка або підвищення престижу; 6) реалізація знань про нові технології та інші нововведення працівників, які приходять в організацію з вищих навчальних закладів, після підвищення кваліфікації або з інших організацій; 7) забезпечення потреб людей, що знаходять задоволення у впроваджувальній діяльності, як діти знаходять задоволення в грі; 8) поради консультантів у період реорганізацій на підприємстві; 9) потреби споживачів; 10) конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати прибуток у конкурентній боротьбі.

Беручи до уваги ступінь новизни і предмет інновації, вчені поділяють їх на три групи: новинка світового масштабу -- винахід ніде не має аналога, це перше у світі впровадження зміни; новинка в масштабах країни -- інновація має відтворювально-адапційний характер: немає аналога в країні, але існує за кордоном; новинка в масштабі одного підприємства -- інновації, що мають аналоги на інших підприємствах у даній країні, а також інновації, придатні до застосування тільки на одному підприємстві.

На мікрорівні поняття інновації трактується, як правило, вузько, тільки з технічного погляду. Зазвичай предметом аналізу в інновації є зміни, здійснювані в сфері виробництва нових або удосконалених продуктів (продуктові інновації) і технологічних процесів (технологічні інновації). Організаційні зміни, що відбуваються в сфері виробництва, частіш за все розглядаються в сукупності зі змінами в техніці.

Таке трактування інновації на підприємстві зумовлене, по-перше, величезною роллю технічних змін в економічних процесах на підприємстві; по-друге, недооцінкою важливості організаційних, економічних і соціальних змін, що відбуваються на підприємстві; по-третє, більш детальною і глибокою науковою розробкою проблеми техніки, ніж зміни, що відбуваються в економіці, організації і соціальних умовах підприємства; по-четверте, більш легким визначенням і досить швидким досягненням економічних результатів за допомогою технічних інновацій порівняно з іншими інноваціями.

Залежно від масштабів інновації можна класифікувати на стратегічні, що служать реалізації стратегічної мети розвитку й мають соціально-економічний характер, і на поточні (фактичні), метою яких є підвищення ефективності господарської діяльності на більш коротких часових відрізках. До них належать різноманітні поточні зміни у виробах, методах виробництва й організації праці.

Організаційні інновації на підприємстві є організаційним удосконаленням його функціонування як цілого, а також організаційним удосконаленням окремих його підрозділів з метою одержання відповідних економічних результатів. Організаційні інновації можуть виявлятися в двох основних формах: організаційні інновації, не пов'язані з технічними інноваціями, метою яких є поліпшення діяльності та використання наявних трудових і фінансово-матеріальних ресурсів; організаційні інновації, викликані технічними інноваціями, з якими вони активно взаємодіють і сприяють зростанню економічної ефективності.

2. Стадії підготовки та здійснення нововведення

Процес нововведення є багатостадійним. На кожній стадії його робиться вибір найраціональнішого варіанта. У межах менеджменту інновацій аналізуються і розв'язуються такі проблеми та завдання.

1.Дослідження ринку нових продуктів: потреба, місткість ринку, еластичність очікуваного попиту за ціною продукту, переваги продукту за його якісними параметрами, умов його постачання й обслуговування з урахуванням мети та ін. Вибір цільових сегментів ринку для нового продукту і його модифікацій, а також стратегії просування продукту до споживачів: вироблення методів ознайомлення їх із продуктом; сертифікація продукту; реклама; робота з клієнтом; визначення пропорцій в орієнтації на первинні або вторинні купівлі продукту.

2.Прогнозування діяльності, характеру і стадій життєвого циклу нового продукту. На цій основі приймаються рішення про розмір і характер створюваних під продукт виробничих потужностей, оптимальний обсяг капітальних вкладень, методи амортизації спеціального технологічного устаткування, про вибір між купівлею й орендою устаткування, типи і терміни трудових контрактів для працівників, котрі будуть залучатися, про ступінь їхньої перекваліфікації та ін. Сьогодні як основа прогнозування все частіше використовується сценарій, який є описом майбутніх обставин.

3.Визначення способів продажу нового продукту. Вибір посередників того або іншого типу, організація фірмової торгівлі, продаж через оптово-торгові підприємства та інше.

4.Дослідження кон'юнктури ринків, необхідних ресурсів для виробництва й продажу нового продукту. Доступність цих ресурсів, прогнозування заходів стабільності виявленої кон'юнктури, можливого її погіршення, подорожчання ресурсів та ін.

5.Пошук субпідрядників на освоєння і постачання комплектуючих виробів, устаткування й оснащення, необхідних для нового продукту. За необхідності -- пошук специфічних способів стимулювання таких субпідрядників: створення спільних підприємств, укладення договорів про партнерство тощо.

6.Аналіз патентної чистоти нового продукту, порівняння способів її забезпечення. Придбання ліцензій, повторна розробка й одержання рівнобіжних патентів, пряма імітація з ризиком судової відповідальності й відшкодування збитку, планування методів і надійного захисту нового продукту (отримання більшої або меншої кількості патентів у різних країнах, засекречування, вступ до інноваційних центрів, пул).

7.Опрацювання можливих варіантів кооперації з конкурентами щодо розробки й освоєння технічно складного і/або ризикового продукту.

8. Комплексний аналіз витрат, обсягів виробництва і продажів нового продукту з метою планування оптимальних (у короткостроковому і довгостроковому плані) обсягів випуску, цін продажу й контрольних цифр за цінами закупівлі ресурсів і операційних витрат.

9.Оцінка ефективності й планування інновацій як інвестиційного проекту з використанням критеріїв справжньої цінності інновації, норми віддачі й терміну окупності капітальних вкладень.

10.Аналіз технічних і комерційних інноваційних ризиків, визначення методів їхньої мінімізації та страхування.

11.Вибір організаційної форми створення, освоєння і розміщення на ринку нового продукту (планування, бюджетування й моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчур, придбання фірми-інноватора).

12.Аналіз доцільності й планування найбільш адекватних форм передачі технологій у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку і підтримки необхідного обсягу продаж нового продукту (ліцензії, трансферти дочірнім фірмам, відрядження фахівців, видача або виконання замовлень на дослідження та розробки, науково-технічна співпраця тощо).

Стосовно процесних інновацій (нових технологічних процесів, форм організації праці) менеджмент інновацій розв'язує аналогічні проблеми і практичні завдання з тією лише різницею, що тут визначальним фактором є не створення нового продукту, нового ринку, а можливість за допомогою продуктивніших технологій більшою мірою наситити ринок наявним продуктом. Для цього менеджменту підприємства необхідно досконало знати й уміло використовувати або "нейтралізовувати" в своїй практичній діяльності систему факторів, котрі сприяють інноваційній діяльності та стримують її.

Суттєвим стримувальним фактором інноваційної діяльності є відсутність або нестача засобів фінансування інноваційних проектів. Інновації та інвестиції -- це дві нерозривно пов'язані сфери економічної діяльності, котрі найбільшою мірою страждають від економічної кризи. Разом з цим вихід з економічної кризи неможливий без здійснення активної інноваційно-інвестиційної діяльності, спрямованої на радикальне оновлення виробництва на принципово новій науково-технічній, а отже, і конкурентоспроможної основі.

2.1 Сприйнятість нововведень виробничою системою

Тими и науково-технічного розвитку виробництва залежать від того наскільки виробнича система готова сприйняти те чи інше нововведення. Сприйняття нововведення може мати форму визнання нововведення, коли виробнича система зацікавлена і підготовлена до впровадження чи заперечення нововведення, коли воно суперечить інтересам підприємства чи коли виробнича система не готова до його впровадження. Ступінь визнання і заперечення нововведення має бути різним в залежності від співвідношення впливу факторів, випробовують визнання, і факторів, що обумовлюють запереченим Якщо вплив цих факторів збалансовано, виробнича система буде байдужа до впровадження нововведення [6].

Чим вищий ступінь визнання нововведення, тим вищі темпи його поширення і впровадження. Непідготовленість підприємства до принадження нововведення чи незацікавленість у ньому приводять збільшення інноваційного циклу і є причиною широко розповсюдження його "довгобуду".

Сприйняття нововведень визначається властивостями (параметрами) виробничої системи і нововведення. Тому що виробнича системи є соціотехнічною, то для визначення впливу системних властивостей на сприйнятливість доцільне формування адекватної їй системи, що складається із загально системних факторів сприйнятливості: монопологічної системи, підприємства і персоналу.

Характер сприйняття того самого нововведення окремими частинами виробничої системи може бути різним. Наприклад, технологічна системи відкрита для нововведення, а загальносистемні фактори перешкоджають йому. Організація консервативно відноситься до нововведень, але персонал його підтримує. У таких випадках характер сприймити нововведення залежить від співвідношення ступеня його визнаним ступеня заперечення. Виробнича система в цілому визнає нововведення, якщо ступінь визнання нововведення одними частинами системи перевершує ступінь його заперечення іншими її частинами. У протилежному випадку буде мати місце заперечення нововведення.

На поліпшення якості виробничої системи в результаті нововведення можна розраховувати лише в тому випадку, коли має місце його пізнання виробничою системою в цілому. Тому одним з найважливіших завдань управління науково-технічним розвитком є створеним умов, що забезпечують визнання нововведення якнайбільшою кількістю складових (параметрів) виробничої системи. Якщо не вдається перебороти відкидання нововведення, доцільно відмовитися від нього і шукати альтернативу, що буде визнана.

Диверсифікованість виробництва (і властива їй розмаїтість діяльності) полегшує зародження ідей, створює умови для їхньої реалізації в тій чи іншій галузі діяльності підприємства, полегшує дифузію нововведень з однієї галузі діяльності в іншу, веде до сприйняття нововведення як звичного процесу.

Стандартизація, здійснювана методами уніфікації конструкцій, нормування параметрів виготовлених виробів, а також методами параметрування техніки і технології (формування параметричних рядів виробів), полегшує процес впровадження нововведення й адаптації до нього. Без стандартизації не можна здійснити розвиток виробництва шляхом заміни окремих елементів технологічної системи і зміни їхніх поколінь, тобто не може бути реалізований один з основних принципів розвитку. Таким чином, стандартизація сприяє рої-витку нововведеного конвеєра.

Опір персоналу нововведенням багатьма авторами розглядається як результат егоїстичного поводження. Але егоїстичність поводження є не причиною, а наслідком (саме наслідком) недостатньої орієнтованості технічного розвитку на соціальні інтереси і посилення трудової мотивації. Цей висновок із всією очевидністю підтверджується результатами виробничих експериментів [6].

Технічний розвиток повинен мати економічні і соціальні цілі рівноцінної значимості, якщо не вдається віддати пріоритет соціальним цілям. Звичайно, ці цілі розглядаються як несумісні. І віддається явний пріоритет економічним цілям на шкоду соціальним інтересам працівників. Наслідком такої спрямованості є підвищення ваги праці і неповноцінне використання техніки внаслідок зниження працездатності і низького рівня мотивів схильності до праці. Таким чином, технічний розвиток, що не має соціальної орієнтації, саме породжу» опір нововведенням. Виникає проблема пошуку напрямків технічного розвитку, у яких економічні і соціальні цілі були б сумісні. Така сумісність може бути досягнута в стратегії розвитку, що має метою полегшення й інтелектуалізацію праці.

Багато закордонних фірм компенсують негативні наслідки технічного розвитку організаційними нововведеннями. Так, зниження творчого характеру праці при впровадженні електронної тех. намагаються компенсувати поєднанням професій і ротацією працівників за робочими місцями (на наших підприємствах цей місяць не використовувався з метою компенсації неявки на роботу), посиленням безробіття, введенням підрядного методу, включаючи роботу вдома (з використанням електронної технології).

Викладені раніше результати досліджень мотиваційного комплексу виробничих підрозділів дозволяють запропонувати мотиваційну модель поширення нововведень.

Суть внутрішньої мотивації сприйняття нововведення полягає в им, що нова технологія підсилює мотиви схильності до праці, задоволення від процесу і (чи) результатів праці. Варто очікувати, що ці мотиви найбільш послідовно будуть виявлятися в колективах, що мають кращу структуру мотиваційного комплексу праці. При наявності такої структури фахівці-розроблювачі нововведень -- у результаті впровадження нововведення будуть у більшій мірі задоволені своєю пильністю. Фахівці, що впровадили нововведення, можуть придбати податковий статус, тому що вміють звертатися з новітньою технікою. Робітники, для яких праця являє собою самостійну цінність і, що відчувають внутрішню потребу добре робити свою справу, легко приймають нововведення, активізуючи звичну діяльність і підтверджуючи свою майстерність.

Позитивна зовнішня мотивація сприйняття нововведень виявляться, коли впровадження нововведення підсилює спонукання до праці внаслідок того, що впровадження нововведення приводить до підвищення доходів (чи їхнього збереження в умовах конкуренції), до полегшення процесів праці і зниження "психологічної вартості" результатів праці. Якщо впровадження нової технології не забезпечують досить надійного досягнення цих цілей, опір нововведенням варто розглядати як природну реакцію.

Негативна зовнішня мотивація сприйняття нововведень може мати місце, коли впровадження нововведення підсилює ризик неприємностей для працівника в силу того, що він побоюється погіршення його становища. Спектр негативних наслідків впровадження нової технології дуже широкий: від спрощення праці, у результаті чого губиться потреба в кваліфікованій праці, до втрати роботи в результаті підвищення продуктивності праці. Опір нововведенням, що мають писі наслідки, очевидний.

Зі сказаного випливає висновок, що нововведення одержує підтримку в тому випадку, якщо воно веде до посилення внутрішніх і позитивних зовнішніх мотивів праці і послабляє негативні зовнішні мотиви. Нововведення зустрічає опір, якщо знижує внутрішні і позиційні зовнішні й підсилює негативні зовнішні мотиви.

Характер сприйняття нововведень, у залежності від стану мотиваційного комплексу праці і кваліфікації персоналу, виявляється на етапі впровадження нововведення, коли воно починає впливати на мотивацію праці. На відмін)' від цього, вплив мотивів господарювання виявляється, у першу чергу, на етапі планування нововведення чи ще раніше -- при розробці інвестиційної і дивідендної політики акціонерного товариства. На цьому етапі заплановане чи передбачуване нововведення ще не може безпосередньо впливати на мотиви господарювання. При господарському стилі поводження персонал віддає пріоритет доходам у перспективі і готовий підтримувати реінвестиції їхнього прибутку в нововведення радикального характеру. При егоїстичному стилі поводження можна розраховувати лише на підтримку мало радикальних нововведень, а радикальним нововведенням буде чинитися опір.

Вплив на сприйняття нововведень мотивів інженерної творчості ли-являється в залежності від орієнтації на ті чи інші мотиви конкуренції кооперації розроблювачів нововведень. Очевидно, одержать підтримку ті нововведення, що відповідають мотиву, кращим фахівцям. До інших нововведень буде виявлене чи нейтральне відношення, чи опір. Так, як що фахівці керуються мотивом суперництва, то вони будуть:

*рішуче підтримувати нововведення, що забезпечують максимізацію відносного успіху (щодо суперника);

*помірковано підтримувати чи залишатися нейтральними, який нововведення відповідає мотиву індивідуалізму;

*чинити помірний опір нововведенням, що відповідають мотивам рівності, і сильний опір нововведенням, що відповідають мотивам кооперації.

Таким чином, сприйняття нововведення може здійснюватися в рамках зміни стандартних видів діяльності (рутинні зміни), у рамках подолання інерції поводження (реадаптація малої складності) чи в рамках прищеплювання нового типу поводження (більш складний характер реадаптації). Процес впровадження нововведення за своєю формою різноманітний, і ця розмаїтість визначається різною складністю реадаптації. Відповідно подолання інерції поводження може здійснюватися порівняно легко»чи носити важкий характер.

2.2 Основні шляхи й етапи на новий продукт

Етап проектно-конструкторських розробок -- заключний для стадії дослідження. Дослідження повинно завершуватися пошуком діючих форм впровадження у виробництво отриманих знань, здатних забезпечити його якісні зміни. Виконання цієї вимоги можливе за допомогою нововведень, що сприяють впровадженню винаходів у виробництво.

У процесі проектно-конструкторських, дослідно-технологічних робіт формується нова науково-технічна інформація, відбита у відповідній документації. На даному етапі часто виготовляється перший зразок нової техніки чи іншого нововведення, що є формою вираження отриманої інформації, її своєрідною ілюстрацією.

Основними цілями фази технологічного освоєння виробництва є його підготовка до впровадження результатів розробок і забезпечення необхідних для цього умов. Тут здійснюється безпосередня взаємодія науки і виробництва, від якого залежать темпи освоєння прогресивних нововведень, терміни їхнього впровадження і початок масового виробництва нових продуктів.

На наступній фазі відбувається тиражування нових продуктів. Стабільне виробництво покликане забезпечити задоволення потреб суспільства в конкретних видах виробів заданої якості і кількості. У цьому полягає суть даного етапу.

Заключний етап інноваційного процесу, пов'язаний з освоєнням масштабного виробництва нової продукції, вимагає реконструкції виробничих потужностей, удосконалювання технології, підготовки персоналу, рекламної діяльності і т.д. На фінансування робіт на даному етапі буде потрібно значно більше (приблизно в 6--8 разів) витрат, ніж на дослідження і розробки [1]. Величина цих витрат також залежить від обсягів освоєння нових видів продукції. Однак інвестиції продовжують носити ризиковий характер, тому що реакція ринку на цьому етапі ще невідома і ризики відторгнення пропонованого товару дуже ймовірні.

Тут важливо пам'ятати, що новий продукт, створений з урахуванням усіх досягнень науково-технічного прогресу, може бути не потрібний на ринку. Тому дуже важливий етап комерціалізації, де через маркетинг формується попит на нову продукцію, здійснюється зворотний зв'язок зі споживачами зробленого нового продукту і визначається подальший хід досліджень і розробок. "Усі розглянуті етапи інноваційного процесу допускають свої методи організації праці, управління, фінансування, кадрового навчання. Для зменшення ризику і забезпечення успіху підприємство повинне інтегрувати різні етапи інноваційного процесу в єдиний ланцюг, кожна ланка якого виконує важливе завдання в досягненні загальної мети-- одержання нововведення, а потім нового виробу чи технології. Тут особливу важливість набуває стикування ланок, що забезпечує безперервність, гнучкість і динаміку всього процесу, коли результат попереднього етапу є основою для поступального руху на наступний етап. Ці процеси супроводжуються прийняттям інноваційних рішень щодо пріоритетних напрямків інноваційної діяльності підприємства.

Складною ланкою в непростому ланцюзі етапів і робіт інноваційного циклу є етап запуску -- освоєння виробництва нового виробу. Тут використовуються результати всіх попередніх науково-дослідницьких проектних і творчих робіт з відновлення виробництва. Відразу виникають і нові проблеми.

Проблема переходу до нової технології ще більше ускладнюється, якщо вона одночасно і плідна, і мінлива. Коли виникає нова технологія. фірма вже глибоко втягнена в конкурентну боротьбу, створила нові види продукції в рамках старої технології. Проведені поки дослідження і розробки спрямовані на забезпечення цієї боротьби не стануть перешкодою на шляху переходу до нової технології.

Нові технології разом з автоматичними системами проектування і виробництва ведуть до революційних змін у розробці і випуску нової продукції. Завдання керівництва фірми полягає в тім, щоб реально оцінити наслідки застосування нової технології. В умовах емоційних навантажень, обумовлених низьким попитом, дуже просто прийти до висновку, що нова технологія докорінно змінить продукцію викликає широкомасштабне розширення попиту.

2.3 Суть і причини планування інновацій

На базі виконаного прогнозу і розгляду можливих критеріїв керівництво підприємством вирішує питання про спрямованість інноваційних планів, завданнями яких є вибір і обгрунтування цілей Інноваційного розвитку підприємства і підготовка рішень із забезпечення і досягнення запланованих результатів.

Планування складає один з основних елементів системи внутріфірмового управління інноваційною діяльністю організації. Як елемент системи менеджменту планування являє собою відносно самостійну підсистему, що включає сукупність специфічних інструментів, правил. структурних органів, інформації і процесів, спрямованих на підготовку і забезпечення виконання планів. Планування інновацій -- система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей інноваційного розвитку організації і підготовку рішень, необхідних ля їхнього безумовного досягнення. У рамках інтегрованої системи менеджменту підсистема планування виконує наступні сім часток функцій [2]:

1. Цільова орієнтація всіх учасників. Завдяки погодженим планам цілі окремих учасників і виконавців орієнтовані на досягнення генеральних цілей Інноваційної програми чи організації в цілому.

2.Перспективна орієнтація і раннє розпізнавання проблем розетку. Плани завжди орієнтовані в майбутнє і повинні базуватися на ґрунтованих прогнозах розвитку ситуації. План намічає бажане в майбутньому стані об'єкта і передбачає конкретні заходи, спрямовані підтримку сприятливих тенденцій чи стримування негативних.

3.Координація діяльності всіх учасників інновацій. Координація здійснюється як попереднє узгодження дій при підготовці планів і як узгоджена реакція на виникаючі перешкоди і проблеми при викопні планів. У процесі планування інновацій використовуються чотири основні форми координації: розпорядницька, ініціативна і бюджетна. Розпорядницька форма координації виражається в директивному твердженні планових документів, обов'язкових для виконання всіма учасниками інноваційних процесів.

Ініціативна форма координації виражається в добровільному й усвідомленому узгодженні дій менеджерів і всіх учасників у межах делегованих ним повноважень і загальних планових обмежень. Програмна координація здійснюється у формі встановлених кожному учаснику приватних планових завдань відповідно до загального плану робіт з інноваційної програми. Бюджетна форма координації здійснюється при розробці планового бюджету у вигляді обмежень з матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виділених кожному учаснику.

4.Підготовка управлінських рішень. Плани являють собою найбільш розповсюджені в інноваційному менеджменті управлінські рішення. При їхній підготовці проводиться глибокий аналіз проблем, виконуються прогнози, досліджуються всі альтернативи і виробляється економічне обґрунтування найбільш раціонального рішення. Планування вносить високий рівень економічної обґрунтованості і раціональності в систему менеджменту в організації.

5.Створення об'єктивної бази для ефективного контролю. Плани встановлюють бажаний чи необхідний стан системи на визначений період часу. Їхня наявність дозволяє робити об'єктивну оцінку діяльності організації шляхом порівняння фактичних значень параметрів із запланованими за принципом “факт - план”. При цьому контроль стає предметним, спрямованим на забезпечення цільового стану системи.

6.Інформаційне забезпечення учасників інноваційного процесу, плани містять важливу для кожного учасника інформацію про мету, прогнози, альтернативи, терміни, ресурсні й адміністративні умови проведення інновацій. Стійкість системи планування дозволяє забезпечувати ефективну актуальність інформації завдяки своєчасним контролю і коректуванню планових завдань.

7.Мотивація учасників. Успішне виконання планових завдань, як правило, є об'єктом особливого стимулювання і підстави для взаємних розрахунків, що створює діючі мотиви для продуктивної і скоординованої діяльності всіх учасників. Значимість відзначених приватних функцій підсистеми планування робить її найважливішою складовою системи менеджменту в організації.

У процесі планування здійснюються:

- обґрунтований вибір основних напрямків інноваційної діяльності для організації у цілому і для кожної структурної одиниці;

- формування програм досліджень, розробки і виробництва інноваційної діяльності;

- розподіл програм окремих завдань за окремими відрізками часу і закріплення за виконавцями;

- встановлення календарних термінів проведення робіт із програм;

- розрахунок потреби в ресурсах і розподіл их за виконавцями на основі бюджетних розрахунків.

Здійснення інноваційної діяльності організацій спрямоване на досягнення визначених економічних результатів, завдань господарського і фінансового розвитку. Однак як соціально-економічна система організація повинна забезпечити комфортні соціальні і психологічні умови в колективі для ефективної творчої діяльності.

3. Урахування різних факторів при виробі інноваційного проекту

Необхідність вибору оптимального варіанта капіталовкладень виникає перед кожним підприємством, фірмою. Капіталовкладення реалізуються за допомогою розробки і здійснення конкретних інвестиційних та інновпроектів, які слід систематично аналізувати, щоб вище керівництво могло визначити їхню корисність, хоч для інвестиційних проектів деталі не настільки важливі. Є кілька найважливіших запитань щодо мети й ефективності інновацій окрема: яку мету переслідує проект; який вплив справить проект на поточну і прогнозовану діяльність компанії; як зміниться організаційна структура; як швидко буде досягнуто повної ефективності; чи володіє компанія необхідним досвідом для реалізації можливостей, створюваних проектом; який досвід необхідний для реалізації проекту; які можливі ризики і можливість скорочення їх? Визначення раціонального варіанта використання інвестиційних засобів підприємства є окремим випадком проблеми вибору оптимального рішення. Ця проблема в кожному конкретному випадку являє собою послідовність виконання таких завдань: вибір критерію оптимальності (прибуток, прибутковість, частка ринку, розширення асортименту, благополуччя, якість продукції, послуги та ін.); математична інтерпретація цільової функції та несприятливих умов; вибір методу розрахунку при розробці алгоритму для встановлення екстремальних значень цільової функції; встановлення діапазону оптимальних значень (рішень) з урахуванням похибок як вихідних даних, так і розрахункових залежностей; вибір рішення, що рекомендується з оптимального діапазону. Успішний вибір інноваційного проекту в умовах динамічно змінюваного ринкового середовища передбачає відповідні маркетингові дослідження, результати яких має бути покладено в основу як вироблення стратегії інноваційної діяльності підприємства.

Як правило, процес ухвалення рішення про інновації включає етапи: розробки проекту, аналізу витрат і прибутків проекту, оцінювання його відносних переваг і вибору проекту для реалізації.

Одним із перших питань, на яке дає відповідь менеджер, оцінюючи інноваційний проект, є визначення точки беззбитковості. Менеджер має знати точно, який прибуток принесе запропонований проект, принаймні, він має бути впевнений, що реалізація проекту не завдасть збитку. Рівень продажів, при якому повні прибутки дорівнюють повній собівартості (а чистий прибуток дорівнює нулю), називається точкою беззбитковості. Для цього необхідно визначити кількість одиниць продукції, яку фірма має продати, щоб забезпечити беззбитковість.

Отже, в точці беззбитковості виторг від продажів (ВП) має дорівнювати повній собівартості продукції (ПС):

ВП = ПС.

При аналізі беззбитковості повна собівартість обчислюється як сума постійних і змінних витрат на виробництво, а також процентних і податкових платежів. При цьому процентні платежі трактуються як частина постійних витрат, оскільки величина їх не залежить від кількості проданих товарів. Податкові ж платежі розуміються як частина змінних витрат, тому що вони залежать від розміру прибутку, що, у свою чергу, залежить від кількості проданих товарів.

Виторг від продажів можна визначити множенням ціни продажу товару P на кількість проданих одиниць товару X:

ВП = P * X.

Повна собівартість, як відомо, складається з постійних і змінних витрат. Змінні обчислюються шляхом множення змінних витрат на одиницю продукції і на кількість проданих одиниць товару в такий спосіб:

ПС = СС + YX,

де СС -- постійні витрати; У -- змінні витрати на одиницю товару. Підставляючи їхнє значення в перше рівняння, дістанемо

РХ = СС + УХ,

Звідси

X (Р - У) = СС;

.

Фірма нічого не втратить і не одержить прибутку, якщо продасть X одиниць товару. Розглянемо приклад розрахунку точки беззбитковості.

Вихідні дані

Витрати на реалізацію проекту, грн.

Утримання заводу 1500

Витрати на рекламу 200

Зарплата управлінського персоналу250

Процентні платежі 50

Разом: постійні витрати 2000

Зарплата в розрахунку на одиницю товару 8

Вартість матеріалів на одиницю товару 5

Торгові витрати на одиницю товару 2

Разом: змінні витрати на одиницю товару 15

Ціна за продаж одиниці товару 20

Розрахуємо розмір рівня беззбитковості:

Обсяг продажів понад 400 тис. од. буде приносити чистий прибуток, тоді як продажі нижче цього рівня обернуться для фірми чистими збитками. Тепер відмітимо положення точки беззбитковості на графіку (рис. 56). Відкладемо на горизонтальній осі кількість проданих товарів, а на вертикальній -- валовий виторг і собівартість.