48

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

Курсова робота за темою:

“Аналіз продуктивності праці в системі кадрових заходів на Ружинській райспоживспільці”

Житомир 2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи поняття продуктивності праці та методи її аналізу

1.1 Продуктивнiсть працi: сутнiсть i значення

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

1.3 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

1.4 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

Розділ ІІ. Організаційна характеристика Ружинської райспоживспілки та аналіз факторів продуктивності праці

2.1Організаційна характеристика та фінансовий стан Ружинської райспоживспілки

2.2Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на рівень продуктивності праці

2.3 Аналіз впливу продуктивності праці на обсяг виробництва

Розділ ІІІ. Прогнозні заходи підприємства, які сприятимуть підвищенню продуктивності праці

3.1 Прогнозні заходи підприємства

Висновки та пропозиції

Використана література

Додатки

Вступ

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

* стратегічну - підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

* найближчу - підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкуренто-спроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів.Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості населення та відповідного вирішення цілого ряду соціальних питань суспільства.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є продуктивність праці конкретного підприємства, а предметом дослідження є аналіз продуктивності праці на Ружинській райспоживспільці.

Головною метою моєї курсової роботи є вивчення проблем аналізу продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Розділ І. Теоретичні засади принципів формування внутрішнього ринку організації

1.1 Продуктивнiсть працi: сутнiсть i значення

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) - збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людиниякості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Отже, продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

В=V/T (1.1)

Де: В - виробіток;

V- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому працює 50 осіб, виготовив за рік 1600 тонн цукру. Виробіток на цьому заводі становитиме 1600:50 = 32 тони цукру за рік у розрахунку на одного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці значення натуральних показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називають показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обгрунтованості використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньо-обліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

ТМ=Т/V (1.2)

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість(Т_т) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування(Т₀) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість(Т_в) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Т_у) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткістьпродукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

Тп = Т_Т + Т₀ + Ту = Тв+ Ту (1.3)

1.3 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1)ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2)ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

3)організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціальна-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1)внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

2)галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3)регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поюі що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці -це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв - це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

1)соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

3)організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

1.4 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

1)вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2)пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

3)розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

4)розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5)контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6)вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багато-факторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності грунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Розділ ІІ. Організаційна характеристика Ружинської райспоживспілки та аналіз факторів продуктивності праці

2.1 Організаційна характеристика та фінансовий стан Ружинської райспоживспілки

Споживча кооперація в Україні - це об'єднання громадян на добровільних засадах для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торгівельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє культурному і соціальному розвитку села, народних промислів і ремесел.

Діяльність РСС будується на принципах добровільності членства, демократизму, соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва, вільного господарського функціонування на основі ринкових відносин. Основним документом, що регулює діяльність РСС є статут.

РСС здійснює такі види діяльності:

- роздрібна і оптова торгівля продовольчими і непродовольчими товарами, транспортними засобами, міндобривами, отрутохімікатами, ліками, торгівля нерухомістю;

- громадське харчування;

- виробництво продовольчих і непродовольчих товарів, тари, матеріалів, будівництво;

- інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

Ефективність фінансової діяльності Ружинської райспоживспілки залежить від майнового стану спілки. Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів і пасивів.

Щоб оцінити ефективність діяльності Ружинської райспоживспілки, проаналізуємо фінансові результати.

Таблиця 2.1 Показники фінансових результатів господарської діяльності Ружинської райспоживспілки за 2006-2008рр. тис. грн.

Показники	Роки	Відхилення 2008р. (+,-) від 2006 та 2007 років	2008р. в % до 2006,2007рр.
	2006	2007	2008	2006	2007	2006	2007
Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	6303,0	7130,0	8093,0	+1790,0	+963,0	128,4	113,5
Собівартість реалізованої продукції	4699,0	5446,0	6024,0	+1325,0	+578,0	128,2	110,6
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	5234,0	6047,0	7013,0	+1779,0	+966,0	134,0	115,9
Чистий прибуток	535,0	601,0	989,0	+454,0	+388,0	184,9	164,6
Адміністративні витрати	256,0	263,0	362,0	+106,0	+99,0	141,4	137,6
Витрати на збут	504,0	473,0	600,0	+96,0	+127,0	119,0	126,8

Дані таблиці свідчать, що виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2006 році становила 6303 тис. грн., а у 2008 році збільшилась на 1790 тис. грн. або на 28,4% і становила 8093 тис. грн.

Собівартість реалізованої продукції в Ружинській райспоживспілці у 2006 році становила 4699 тис. грн., а у 2008 році зросла на 1325 тис. грн. і становила 6024 тис. грн., відповідно темп приросту становив 28,2%.

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2006 році становив 5234 тис. грн., а у 2008 7013 тис. грн. тобто відхилення становить 1779 тис. грн., а темп приросту відповідно - 34%.

Чистий прибуток у 2008 році в порівнянні з 2006 роком зріс на 454 тис. грн., а у процентному вираженні збільшився на 84,9%

Зросли і адміністративні витрати на 106 тис. грн., а витрати на збут 96 тис. грн.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що у 2008 році в Ружинській райспоживспілці збільшилась виручка від реалізації продукції, собівартість реалізованої продукції, чистий дохід (виручка) від реалізації продукції та зріс валовий прибуток. І водночас збільшились адміністративні витрати та витрати на збут.

Для запровадження господарської діяльності підприємство залучає грошові кошти (капітал),основні засоби та відповідно працівників. Показники характеризуючі залучений капітал підприємство представимо у слідуючій таблиці.

Таблиця 2.2 Динаміка капіталу Ружинської райспоживспілки за 2006-2008 роки. тис. грн.

Показники	Роки	Відхилення 2008р. (+,-) від 2006 та 2007 років	2008р. в % до 2006,2007рр.
	2006	2007	2008	2006	2007	2006	2007
Статутний капітал	3355,0	3081,6	3348,0	-7,0	-266,4	99,0	108,0
Пайовий капітал	822,0	214,3	890,0	+68,0	-675,7	108,0	415,3
Інший додатковий капітал	237,0	82,6	162,0	-75,0	+79,4	68,8	196,0
Резервний капітал	2,0	2,0	2,0	0,0	0,0	0,0	0,0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	15,0	-158,0	31,0	+16	+189	206,0	509,0
Разом	4431,0	3222,5	4433	2,0	- 1210,5	100,0	72,6

Статутний капітал Ружинської райспоживспілки у 2006 році становив 3355 тис. грн., а у 2008 році - 3348 тис грн., тобто маємо незначне відхилення на 7 тис. грн. Пайовий капітал у 2006 році становив 822 тис. грн., а у 2008 році збільшився на 68 тис. грн. і становив 890 тис. грн. або збільшився на 8%. Інший додатковий капітал у 2006 році складав 237 тис грн. і в 2008 році він зменшився на 31,2% і становив 162 тис грн. Резервний капітал у 2006 році становив 2 тис. грн. і в 2008 не змінився

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) у 2006 році становив 15 тис. грн. у 2008 - 31 тис. грн. Можна зробиби висновки, що найбільшу частину власного капіталу займає статутний капітал - 3348 тис грн., а найменшу - резервний - 2 тис. грн. Загальний висновок - за три роки розвиток діяльності Ружинської райспоживспілки незначний, це зумовили обставини які загальмували розвиток у 2007 році. Розглянемо показники з праці за ці ж роки в цілому по підприємству.

Таблиця 2.3 Показники з праці Ружинської райспоживспілки за 2006-2008 роки.

Показники	Роки	Відхилення 2008р. (+,-) від 2006 та 2007 років	2008р. в % до 2006,2007рр.
	2006	2007	2008	2006	2007	2006	2007
Середньооблікова кількість усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості, осіб	139	147	158	+19	+11	113,7	107,5
Середньооблікова кількість штатних працівників, осіб	150	162	175	+3	+13	101,7	107,4
Фонд оплати праці усіх працівників, тис. грн.	430,6	560,6	794,9	+364,3	+234,3	184,6	141,8
Фонд оплати праці штатних працівників, тис. грн.	421,1	544,8	781,5	+360,5	+236,7	185,6	143,4

Середньооблікова кількість всіх працівників в еквіваленті повної зайнятості у 2006 році становила 139 особи, а у 2007 році збільшилась на 8 осіб і склала 147, у 2008 збільшилась на 11 і становила 158 осіб, темп зростання у 2008 в порівнянні з 2006 збільшився на 13,7%. Середньооблікова кількість штатних працівників також у 2008 році зросла в порівнянні з 2006 роком на 3 особи або на 1,8%.

Фонд оплати праці усіх працівників у 2006 році становив 430.6 тис. грн., а у 2008 році зріс на 364,3 тис. грн. і становив 794,9 тис. грн., темп зростання становив 84,6%. Фонд оплати праці штатних працівників у 2006 році становив 421 тис. грн. у 2008 року зріс на 464,3 тис грн. і темп зростання зріс на 85,6%.

З даними таблиці можна зробити висновки, що середньооблікова кількість працівників на підприємстві зросла, зростання відбулося за рахунок збільшення обсягу виробництва, через збільшення чисельності працівників фонд оплати праці зріс також.

Вартість основних засобів у 2008 році знизилась у порівнянні із 2007 роком на 71,0 тис. грн. Зниження загальної вартості основних засобів відбулося через вибуття по причині зношеності машин та обладнання на 5,7 тис. грн, через вибуття та зняття з балансу споруд та передавальних пристроїв на 94,1 тис. грн., при цьому відбулося зростання кількості і вартості транспортних засобів н 28,8 тис. грн.

Отже в цілому фінансовий стан Ружинської РСС у 2008 році покращився, відбулося зростання чистого прибутку, виручки, трудових ресурсів. Але в діяльності за 2008 рік відбулися і зменшення капіталу за рахунок вибуття основних засобів.

2.2 Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на рівень продуктивності праці

Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу, або кількістю часу, необхідного на виготовлення одиниці продукції. Для оцінки рівня продуктивності праці застосовують систему узагальнених показників, часткових та допоміжних показників.

До узагальнених показників відноситься середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток продукції одним робітником, а також середньогодинний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному виразі. Часткові показники - затрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або на випуск продукції певного виду в натуральному виразі за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують затрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу. За умов ринкового господарювання ці показники використовують для внутрішньої інформації оперативного управління виробництвом, при складанні інвестиційних та фінансових проектів, для оцінки економічної вигоди, очікуваної в майбутньому.

Продуктивність праці є універсальним грошовим вимірником, який дозволяє оцінити ефективність використання трудових ресурсів між підприємствами та галузями, але при умові, що для його визначення використовуються показник обсягів виробництва продукції, робіт та послуг у порівняльних цінах. Така вимога забезпечить об'єктивність оцінки аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Аналіз продуктивності праці доцільно розпочати з вивчення її рівня, динаміки та узагальненої оцінки виконання завдання.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим.

Визначимо вплив інтенсивних та екстенсивних факторів на рівень продуктивності праці.

Таблиця 2.4 Інтенсивні та екстенсивні фактори впливу на рівень продуктивності праці Ружинської райспоживспілки за 2007-2008 рр.

Показник	2007 р	2008 р
Товарна продукція у порівняльних цінах, тис. грн.	363,0	491,0
Число людино-днів відпрацьованих за рік	36002,4	38838,6
Число людино-годин відпрацьованих за рік	288019	302941
Середньоспискова чисельність робітників, осіб	147	158
Середньорічний виробіток одного робітника, тис. грн	2,469	3,107
Середнє число днів відпрацьованих одним робітником, людино-дні	245	249
Середнє число годин відпрацьованих одним робітником (працівником), людино-години	1959,3	1917,3
Середньогодинний виробіток одного робітника, тис. грн.	0,0012	0,0016
Середньоспискова чисельність усіх працівників, осіб	162	175
Середньорічний виробіток одного працівника, тис. грн.	2,24	2,8
Середньогодинний виробіток одного працівника, тис. грн.	0,0012	0,0014
Середнє число днів відпрацьованих одним працівником, людино-дні	222	222
Тривалість робочого дня, годин	7,9	7,8

Проаналізуємо вплив інтенсивних факторів за допомогою нижче наведених факторних моделей:

(1.4)

(1.5)

Використовуючи факторну модель та дані приведені в таблиці 2.4 проаналізуємо як вплинули на продуктивність праці такі фактори, як середнє число людино-днів відпрацьованих одним робітником, середня тривалість робочого дня, а також товарооборот на одну людино-годину.

;

;

За результатами розрахунків можна зробити такі висновки:

1) за рахунок середнього числа днів відпрацьованих одним працівником у 2008 році проти 2007 середньорічний виробіток збільшився на 0,04 тис. грн.;

2) за рахунок зменшення тривалості робочого дня у 2008 році проти 2007 виробіток зменшився на 0,03 тис. грн.;

3) за рахунок зростання в 2008 році проти 2007 року товарообороту за одну людино-годину зростання виробітку є незначним і становить - 0,78 тис. грн. А загальний виробіток 2008 року проти 2007 року зріс лише на 0,79 тис. грн. Отже можемо зробити висновок, що ці фактори значно не вплинули на продуктивність праці товариства.

Проаналізуємо вплив факторів, що наведені у факторній моделі та дані приведені в таблиці 2.4: доля робітників в загальній чисельності персоналу, людино-дні відпрацьовані одним робітником за рік та товарооборот за один людино-день.

;

;

;

;

Проведені розрахунки свідчать, що загальне зростання виробітку в 2008 році проти 2007 року становило 0,384 тис. грн., у тому числі:

1) за рахунок зростання долі робітників у загальній чисельності персоналу середньорічний виробіток збільшився на 0,3 тис. грн.;

2) внаслідок збільшення середнього числа днів відпрацьованих одним робітником за рік виробіток знизився на 0,004 тис. грн.;

3) за рахунок зростання товарообороту одного людино-дня виробіток збільшився на 0,08 тис. грн. Загалом можна сказати, що ці три фактори значною мірою не впливають на виробіток і з розрахованих показників ми бачимо, що значних змін не відбулося у 2008 році в порівнянні з 2007 роком.

Аналіз впливу інтенсивних факторів на продуктивність праці Ружинського районного споживчого товариства, що найбільше зростання середньорічного виробітку відбулося за рахунок збільшення товарообороту за одну людино-годину, а відповідно і за один людино-день, зменшення середнього числа днів відпрацьованих одним робітником за рік спостерігається в другій моделі внаслідок чого і зменшився виробіток на даному підприємстві.

2.3 Аналіз впливу продуктивності праці на обсяг виробництва

На обсяг виробництва впливають як чисельність працівників, так і їх виробіток, наявність основних фондів, витрати робочого часу на одиницю продукції та ін.

Для аналізу впливу факторів на обсяг виробництва скористаємося наступними факторними моделями.

Розглянемо за допомогою першої факторної моделі як на обсяг виробництва впливає чисельність працівників, наявність основних фондів та питома вага машин і обладнання в середній вартості основних фондів:

(1.6)

Таблиця 2.5 Показники впливу на обсяг виробництва Ружинської райспоживспілки за 2007-2008 роки.

Показники	2007 рік	2008 рік
1. Дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	7130,0	8093,0
2. Вартість основних фондів, тис. грн.	2295,1	2224,1
3. Середньооблікова чисельність робітників, осіб	162	158
4. Машини і обладнання в вартості основних засобів, тис. грн.	166,8	161,1



Отже, у 2008 році в порівнянні з 2007 роком дохід від реалізації продукції збільшився на 963,0 тис. грн. або на 13,5%. Це відбулося за рахунок наступних факторів:

1) внаслідок зменшення працівників на 4 особи дохід зменшився на 2,6%;

2) за рахунок збільшення фондоозброєності виручка збільшилась на 1,168%;

3) внаслідок зменшення питомої ваги машин і обладнання в основних фондах на 5,7 тис. грн. дохід від реалізації продукції зменшився на 2,3%;

4) за рахунок збільшення фондовіддачі на 2,0 тис. грн. виручка зменшилась на 0,001%.

В другій моделі на обсяг виробництва впливатиме: середньоспискова чисельність працівників, доля робітників в загальній чисельності персоналу, людино-дні відпрацьовані одним робітником за рік та товарооборот за один людино-день.

 (1.7)

;

;

Тож ми можемо зробити висновок, що обсяг виробництва у 2008 році в порівнянні з 2007 роком збільшився на 128 тис. грн. У тому числі:

1) за рахунок долі робітників в загальній чисельності персоналу не змінився;

2) за рахунок товарообороту за один людино-день зріс на 443,9 тис. грн.;

3) за рахунок середньоспискової чисельності працівників зменшився на 317 тис. грн.;

4) внаслідок збільшення людино-днів відпрацьованих одним робітником за рік на 1,1 тис. грн.

Отже, за двома моделями можна сказати, що у 2008 році проти 2007 року помітний зріст обсягу виробництва і в обох моделях значну частину зміни результативного показника припадає на товарооборот. Але видно, що присутнє зменшення виробництва, яке відбулося за рахунок відпрацьованих днів працівниками та чисельності працівників загалом. Райспоживспілка повинна збалансувати чисельність працівників і їхнє трудове навантаження, що приведе до покращення діяльності підприємства, а звідси і до збільшення обсягу виробництва.

Розділ ІІІ. Прогнозні заходи підприємства, які сприятимуть підвищенню продуктивності праці

3.1 Прогнозні заходи підприємства

Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:

1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

2) покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;

3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють ще не використані, але реальні можливості її підвищення, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані впродовж певного періоду.

До народногосподарських належать резерви, пов'язані зі здійсненням заходів, які впливають на підвищення рівня продуктивноcті праці у всіх галузях матеріального виробництва (наприклад, удосконалення галузевої структури, переважний розвиток перспективних галузей, впровадження ринкових економічних реформ тощо).

Галузеві резерви характерні для даної галузі і пов'єязані з дією заходів галузевого значення (удосконалення управління галуззю, впровадження нових технологій, удосконалення форм суспільної організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо).

Міжгалузеві резерви - це можливості, які створюють одні галузі для зростання продуктивності праці в інших, суміжних галузях (наприклад, створення в машинобудівній галузі нових засобів праці для обробних галузей, поліпшення у сировинних галузях якості матеріалів для обробних галузей).

Внутрішньовиробничі резерви - це резерви, пов'язанні з поліпшенням використання техніки, технології, організації виробництва і праці, поліпшенням використання робочого часу на окремих підприємствах.

Перспективні резерви можуть бути використані через тривалий період і, як правило, пов'язані з суттєвими удосконаленнями техніко-технологічної бази підприємства, організації і управління виробництвом.

Поточні резерви використовуються протягом року: це резерви поліпшення використання робочого часу, ефективного використання діючого устаткування тощо.

Внутрішньовиробничі резерви підвищення продуктивності праці поділяються на три групи:

1. Резерви зниження трудомісткості продукції, яке забезпечується шляхом механізації, автоматизації трудомістких робіт, заміни застарілого устаткування та його модернізації, удосконалення технологій, поліпшення організації виробництва, раціоналізації методів і прийомів роботи;

2. Резерви поліпшення використання робочого часу, що забезпечується шляхом підвищення коефіцієнта змінності роботи, ліквідації втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці, раціональної організації робочих місць, удосконалення нормування праці;

3. Раціональне розміщення і використання працівників виробництва, що передбачає ряд заходів по вдосконаленню організаційної структури управління, зменшенню частки управлінського та обслуговуючого персоналу, раціоналізації та суміщенню функції, скороченню плинності персоналу.

Визначимо прогноз для ружинської райспоживспілки на наступний рік. Візьмемо три показники: виробіток, товарну продукцію та середньооблікову кількість працівників.

;

,0;

Прогноз для райспоживспілки на наступний рік є позитивним. Результати розрахунків підтверджують помітне збільшення показників, які ми розрахували, а саме: виробіток збільшиться на 3.08 тис. грн., товарна продукція - 540 тис. грн. та середньооблікова кількість працівників - 154 особи. Тож якщо підприємство і далі буде працювати за такої тенденції то доходи будуть зростати.

Важливу роль у досягненні високих результатів праці працівників підприємств відіграє мотивація їх трудової діяльності.

Під мотивацією розуміють сукупність причин психологічного характеру, яка пояснює поведінку людини, скеровану на досягнення певної мети.

Мотивація праці - це цілеспрямоване спонукання працівника до високоефективної праці шляхом стабільного впливу на його потреби, інтереси, цілі.

Мотивація є складовим елементом системи управління персоналом і спрямована на досягнення особистих інтересів працівника і спільних цілей діяльності підприємства. Оскільки в основі трудової діяльності працівника лежать його потреби та інтереси, головними з яких є матеріальні, то для створення тривалих мотивів його праці необхідно створювати такі умови, за яких працівник сприймав би свою працю як джерело справедливої матеріальної винагороди, основою його професійного зростання, визнання і об'єктивної оцінки його здібностей і результатів праці. Основою мотиву трудової діяльності людини є її різноманітні потреби:

1. Фізіологічні (голод, спрага і т.ін.).

2. Безпеки і захищеності.

3. Потреба в належності і прихильності (належати до колективу, бути визнаним і прийнятим ним, спілкуватися і відчувати прихильність).

4. Потреба поваги.

5. Пізнавальні (потреби дізнаватися, досліджувати, розуміти, знати).

6. Естетичні (потреба порядку, краси, гармонії).

7.Потреба в самоактуалізації (реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток особистості).

Мотивація виступає як сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, впливають на її поведінку, надають її діяльності цілеспрямованості (досягнення особистих цілей і цілей підприємства).

Мотивація праці працівника визначається системою його цінностей, які залежать від віку, статі, рівня самосвідомості, освіченості, вихованості, професійної підготовки, трудових стосунків тощо.

Системи мотивації, як складові частини сучасних систем управління персоналом, базуються на розумінні працівника як головної рушійної сили виробництва. Основою роботи з персоналом має бути не просто мотивація до високопродуктивної праці, а розвиток трудового потенціалу підприємства, підвищення конкурентоспроможності персоналу, комплексна мотивація трудової діяльності.

Висновки та пропозиції

Трудові ресурси підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежить результати діяльності підприємства і його конкурентоздатності. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі прибутку. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці і модифікації неприйнятих, з його погляду, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям чи у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з підприємства за власним бажанням.

Центральною ланкою аналізу ефективності використання трудових ресурсів є аналіз продуктивності праці. Його здійснюють, як правило, в такій послідовності: дають оцінку досягнутому рівню продуктивності праці, його динаміці і вивчають взаємозв'язок різних показників продуктивності праці; визначають вплив на продуктивність праці екстенсивних й інтенсивних факторів, виявляють не використані резерви підвищення продуктивності праці.