2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИСТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Інформаційний менеджмент

ТЕМА: Особливості інформаційного ринку України

Виконав:

Студента ІV-го курсу,

Заочної форми навчання

групи ДМ 126-К

Козак О.В.

Викладач: Сидоренко В.М.

Київ - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження інформації як товару

1.1 Інформація як загальнонаукова та економічна категорія

1.2 Основні види інформації в сучасному суспільстві

1.3 Інформаційні продукти та послуги

Розділ 2. Соціально-економічні засади формування та структура світового інформаційного ринку

2.1 Поняття та структура інформаційного ринку

2.2 Єдиний інформаційний простір

2.3 Розвиток інформаційного ринку в сучасному світі

Розділ 3. Особливості використання інформації на інформаційному ринку України

3.1 Основи формування інформаційного ринку в Україні

3.2 Основні тенденції сучасного розвитку інформаційного ринку України

3.3 Основні шляхи покращення функціонування інформаційного ринку України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Масштаби переваги та вплив інформатизації на всі сфери діяльності людини надзвичайно великі. На цьому наголошується майже в кожній публікації з проблематики інформатизації та переходу до інформаційного суспільства. Однак досліджень, і відповідно публікацій з економіки інформатизації на сьогодні недостатньо. А інтерес до цього є і з розвитком в Україні системи господарювання на ринкових засадах постійно зростає. Це обумовлено такими факторами.

По - перше, процес інформатизації суспільства спричиняє формування та розвиток інформаційної інфраструктури держави, а отже, виникають економіко - організаційні проблеми пов'язані з державним регулюванням цього процесу.

По - друге, на сьогодні в Україні досягнуто певного ступеня насичення економіки комп'ютерною та іншою інформаційною технікою. Період первинного накопичення технічних засобів добігає до кінця. Нові інформаційні технології перейшли до розряду засобів що обслуговують масових споживачів.

По - третє, почався перехід на мережеві технології інформаційного обслуговування. Збільшення парку ЕОМ та інших показників інформаційного потенціалу робить можливим формування інтегрованих інформаційних систем різного класу і призначення на базі мережевих технологій. Виникає зворотній зв'язок створення і розвиток комп'ютерних мереж, якісне поліпшення технічних засобів сприятимуть швидкому збільшенню числа користувачів. Але справа не тільки в кількісному зростанні користувачів, збільшення парку ЕОМ та інших інформаційних засобів, хоча вже одне це с кожним роком ускладнює економіко - організаційні проблеми використання інформаційного потенціалу країни. Нагальними стали перебудова інформаційно - комунікаційної основи суспільства, зміна організаційно - управлінської практики у зв'язку із переходом до ринкової економіки і зміною інформаційних потреб користувачів. Таким чином, практична значимість обраної проблеми зумовлює актуальність її дослідження на сучасному етапі розвитку України.

Об'єктом дослідження є інформація як предмет економічних відносин.

Предметом дослідження є інформація як товар та особливості її використання на інформаційному ринку України.

Метою курсової роботи є дослідження інформації з точки зору її товарних властивостей.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлені наступні завдання:

- визначити загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації;

- розглянути основні інформаційні продукти та послуги;

- дослідити поняття та структуру інформаційного ринку;

- проаналізувати особливості сучасного єдиного інформаційного простору;

- виявити основні тенденції розвитку інформаційного ринку в сучасному світі;

- визначити особливості формування інформаційного ринку в Україні;

- дослідити основні тенденції сучасного розвитку інформаційного ринку України;

- розглянути основні перспективи розвитку інформаційного ринку України.

Методологічну основу дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: діалектичного, історичного, моделювання, формально-логічного, аналітико-синтетичного тощо.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження інформації як товару

1.1 Інформація як загальнонаукова та економічна категорія

Людина -- це не просто біологічна система, здатна сприймати та переробляти інформацію. Отримання інформації із зовнішнього світу -- одна з умов її виживання як виду. В без інформаційному полі людина не може існувати і тим більше займатися будь-якою діяльністю. За тисячі років змінилися інформаційні потреби та способи отримання інформації. Але, крім цього, інформація за цей час накопичувалась у вигляді знань у різних сферах суспільного життя. І в усіх сферах інформаційний ресурс є одним з основних, оскільки є механізмом перетворення знань у систему, яка в свою чергу впливає на всі сторони життя. Суспільство має два види нематеріальних ресурсів: час, який невпинно спливає, та знання, які тільки нагромаджуються, ніколи не зникають назавжди і здатні до матеріалізації.

Відповідно, чим більший обсяг знань здобувається та матеріалізується в одиницю часу, тим вищий темп задоволення матеріальних і духовних потреб людей, тим ефективніше використовуються ці ресурси. Тому стан розвитку національних інформаційних ресурсів і засобів їх активізації визначають потенційні можливості успішного розвитку держави, забезпечення її національних інтересів.

Інформація - це універсальна загальнонаукова категорія. З одного боку, вона є субстанціональною основою існуючої економічної реальності у всій багатогранності її проявів [24, с. 102].

Усі різноманітні економічні явища мають одну суспільну основу, єдиний фундамент. Саме ця основа, яка на змістовному рівні має в собі інформаційну взаємодію або функціональне існування інформації, робить різноманітні економічні явища якісно компаративними та порівняними одне з одним. З іншого боку, зовнішні форми вираження та кількісного співвідношення, що характеризують різноманітні економічні явища, можуть бути розкладені на інформаційні складові та виражені в єдиних універсальних одиницях інформації.

У сучасній українській мові слово “інформація” має три значення:

1) дію за значенням дієслова інформувати, тобто повідомити про положення справ в якій-небудь області, про які-небудь події;

2) повідомлення про положення справ де-небудь, про які-небудь події і тому подібне;

3) відомості про навколишній світ і процеси, що протікають в нім, сприймані людиною або спеціальними пристроями.

Слово “інформація” походить від латинського слова informatio, що має теж три значення:

1) роз'яснення, виклад, тлумачення;

2) уявлення, поняття;

3) інформування, освіта .

Інформація може багато разів продаватися на ринку й при цьому вона не втрачає своїх споживчих властивостей та не відчужується від власника, на відміну від інших товарів. Якщо промислове використання енергії, матеріалів, сировини, палива веде до їх фізичного використання та своєрідного “знищення”, то використання доцільної інформації дає цілковито позитивний ефект - сприяє примноженню та накопиченню наукових знань, підвищенню ступеню впорядкованості зовнішнього середовища та сталості суспільно-економічних систем [12, с. 55].

Коли інформація пов'язана з матеріальним способом її уявлення, її економіка визначається основним законом, що полягає в зворотній залежності між багатством інформації і її доступністю. Доступність означає просто кількість людей, що обмінюються інформацією. Багатство визначають три аспекти самої інформації:

1) її насиченість, тобто об'єм інформації, що передається від передавача до приймача за певний час;

2) ступінь "кастомізації", тобто спрямованості на конкретного одержувача;

3) інтерактивність.

Таким чином, співвідношення між багатством і доступністю інформації визначає колишні основи не тільки економіки інформації, але і широких уявлень про функціонування бізнесу. Саме це співвідношення в даний час піддається ломці.

В цілому можна сказати, що інформація грала найважливішу роль в будь-якому суспільстві, будь то наш час або початок минулого століття. Проте тільки останніми роками, коли суспільство, держава, наука усвідомили той потенціал, який втілюють в собі інформація і інформаційні технології, можна говорити про перехід до інформаційного суспільства, зокрема і в сфері виробництва.

1.2 Основні види інформації в сучасному суспільстві

Системне уявлення щодо інформації потребує її системної характеристики і класифікації. Враховуючи багатозначність цього поняття, можна використовувати багато критеріїв для його характеристики. Інформацію можна розділити за видами, галузями, джерелами і т. ін.

Так, Закон України "Про інформацію" розподіляє інформацію за такими галузями, як: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Інформація складається з повідомлень. Повідомлення - це форма подання інформації. Вони можуть бути у вигляді мови, тексту, графіків, таблиць і т. ін. Осіб, які зацікавлені у змісті повідомлень, прийнято називати споживачами інформації. Повідомлення цілеспрямовано передаються від джерела інформації до споживача через інформаційні комунікації.

У науковій літературі прийнято розрізняти інформаційні комунікації як формальні і неформальні. Перші здійснюються за допомогою спеціально створених організацій: інформаційних служб, бібліотек, друку, теле - і радіомовлення. Другі - це особисті зустрічі, телефонні розмови, листування, тобто зв'язки, що виникають безпосередньо між створювачами та споживачами інформації.

Існують різні підходи до класифікації повідомлень. Наприклад, за формою подання повідомлення можуть бути документальними і не документальними. Історично спочатку виникли не документальні повідомлення. Вони передаються за допомогою мови, жестів і навіть запахів. Для їх передачі використовуються насамперед неформальні канали. Сьогодні для передачі не документальних повідомлень часто використовують такі технічні засоби, як радіо і телефон.

Повідомлення бувають як "безперервні", так і "дискретні". "Безперервність" - це відсутність проміжків. Якщо в дискретному повідомленні є цифри, то таку інформацію називають цифровою. Існують спеціальні способи, які дозволяють подати в цифровій формі як дискретні, так і безперервні величини повідомлення.

Всю інформацію ділять на види залежно від сфери виникнення, способу передавання й сприйняття, а також за соціальним призначенням [2, с. 86].

Прийнято розрізняти три види інформації відповідно до сфери її виникнення; елементарна нежива природа; біологічна; соціальна. Крім того, інформацію умовно поділяють на естетичну та семантичну.

Естетична інформація зобов'язана своїм походженням виникаючим у природі різним сполученням звуків, запахів, світла, кольорів і тіней. Різні твори мистецтва також відносять до естетичної інформації.

Семантична інформація виникає в результаті різної діяльності людей. В правоохоронній сфері прикладом семантичної інформації може бути повідомлення про вчинений злочин. Інформація, яка зібрана на місці злочину, також є семантичною. Вона - результат криміналістичної діяльності працівників органів внутрішніх справ.

Залежно від способу передачі та сприйняття можна виділити такі види інформації:

- візуальна (передається і сприймається візуальними образами);

- аудіальна (звуками);

- тактильна (відчуттями);

- смакова (запахами);

- машинно-орієнтована (сприймається і обробляється ЕОМ).

За соціальною орієнтацією в науці виділяють масову, особисту і спеціальну інформацію. Якщо масова інформація адресується найширшому колові споживачів, то особиста орієнтована на точно визначеного індивідуума або певну групу осіб. Спеціальна інформація розрахована на спеціалістів. Вона може бути науковою або художньою, технічною або гуманітарною і т. ін. Спеціальну інформацію часто підрозділяють за сферами людської діяльності за галузевим принципом.

Закон України "Про інформацію" поділяє її на такі види:

- статистична; масова;

- про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова;

- про особу;

- довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна [1].

У наші дні найпоширенішим носієм інформації є папір. На ньому друкуються газети, журнали, книги. Для фіксування інформації застосовуються добре всім знайомі олівець та ручка, а також такі технічні засоби, як друкарська машинка, магнітофон, диктофон. Інформація може бути записана за допомогою пробивки отворів за спеціальним правилом на паперових перфораційних картках і стрічках. Носіями інформації є також креслення, схеми, карти, електротабло. Для наочного відображення інформації можуть бути використані також інші технічні засоби: магніто - і світлоплани, світлові планшети, проектори і діапроектори, автоматичні довідкові установки, засоби для читання мікрофільмів. В останні роки у зв'язку з широким застосуванням ЕОМ як носії інформації використовують магнітні стрічки і диски (дискети).

Передавання інформації здійснюється як шляхом пересилання носія інформації споживачу, так і за допомогою проводового та радіозв'язку. У перспективі з цією метою широко використовуватимуться супутникові та оптоволоконні лінії зв'язку.

1.3 Інформаційні продукти та послуги

Інформаційна діяльність, подібно до будь-якої іншої, характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

Розглянемо сутність цих елементів. Інформаційний ресурс -- це нова економічна категорія, що стає вирішальним чинником здійснення будь-якої діяльності. Під інформаційними ресурсами розуміють весь обсяг знань, відчужених від їхніх творців, зафіксованих на матеріальних носіях і призначених для суспільного використання. В українському законодавстві визначено, що до інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.

Інформаційним ресурсам притаманні специфічні властивості, які суттєво відрізняють їх від інших чинників виробництва. Основними з них є:

- споживання інформаційних ресурсів не веде до зменшення їх;

- взаємний обмін інформацією збільшує інформаційний потенціал усіх учасників обміну;

- тиражування й поширення інформації стають відносно простішими та дешевшими;

- споживання інформаційних ресурсів не призводить до зростання невизначеності господарської ситуації та сприяє її впорядкованості та прогнозованості [6, с. 71].

Разом із тим, інформаційні ресурси, подібно до матеріальних, мають відповідну цінність і можуть бути оцінені.

Наслідком поєднання інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є створення певної нової інформації або інформації у новій формі. Це продукція інформаційної діяльності, яка називається інформаційними продуктами і послугами. Офіційне тлумачення цих термінів наведене в Законі України «Про інформацію», де вказано, що:

«Інформаційна продукція -- це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій».

«Інформаційна послуга -- це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб».

З позиції виробника інформаційний продукт -- це сукупність даних, сформована виробником для поширення в матеріальній або нематеріальній формі. Якщо він пропонується ринку з метою його придбання, використання чи споживання, його варто розглядати як товар, що має певні особливості. До особливостей інформації як товару належать такі:

- інформацію можна продати, залишивши її у попереднього власника;

- ціна інформації прямо не залежить від місця, часу та способу її використання;

- володіння інформацією не є гарантією абсолютного права на її використання;

- цінність інформації на момент її створення та в час продажу здебільшого невідома і зазвичай визначається після використання;

- цінність однієї інформації може бути різною для різних користувачів;

- інформація здатна приносити користь, функціонально не пов'язану з витратами на її виробництво;

- інформація не втрачається в процесі використанні, але морально застаріває.

Варто наголосити, що на відміну від товарного ринку, на якому присутня не лише готова продукція, а й сировина, напівфабрикати тощо, інформаційний продукт набуває вартості тільки в готовому вигляді -- це інформація, що пройшла процеси впорядкування, структуризації й оцінювання та придатна для прийняття рішень.

Цінність інформаційних продуктів заснована на часовій сутності, тобто як правило, інформація є найціннішою в момент її створення. Мірою тиражування цінність її значно знижується.

Використання сучасних інформаційних продуктів у матеріальному виробництві й товарному обігу сприяє здешевленню готової продукції, багато в чому зумовлює цінність товару для споживача.

Інформаційний продукт можна поширювати в такі само способи, що й будь-який інший матеріальний продукт -- за допомогою послуг.

Інформаційна послуга -- це отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів. Головним видом інформаційних продуктів є інформація [17, с. 22].

У практичній діяльності потрібно розрізняти власне інформацію та носів інформації.

Носій інформації -- матеріальний об'єкт, призначений для записування, передавання і збереження інформації. Носіями інформації можуть бути документи та інші носії, що являють собою матеріальні об'єкти, які зберігають інформацію. За фізичною ознакою вони поділяються на носії із записом, що стирається, або не стирається. До носіїв із записом, що не стирається, належать паперові носії, які перебігають ручне опрацювання. Носіями із записом, що стирається, є магнітні стрічки, карти, барабани, диски, дискети тощо.

Більшість інформаційних послуг, пропонованих споживачам, ґрунтуються на різних базах даних у комп'ютерному або некомп'ютерному варіанті (каталог, картотека тощо).

Бази даних (БД) -- сукупність пов'язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання та маніпулювання даними. В них містяться різні відомості про об'єкти, події, явища, публікації тощо. Бази даних є джерелом і первинною інформаційною сировиною для підготовки інформаційних послуг відповідними структурами.

Розрізняють бази даних внутрішньої інформації та бази даних зовнішньої маркетингової інформації.

База даних внутрішньої інформації містить інформацію про всю діяльність фірми, яка надходить з різних внутрішніх джерел:

- бухгалтерія готує фінансові звіти й надає докладну інформацію про обсяги продажу, ціни та рух готівки;

- відділ матеріально-технічного забезпечення складає плани постачання, готує звіти про обсяги надходжень матеріальних ресурсів і стан матеріальних запасів;

- виробничі відділи складають виробничі плани, а також звіти про матеріально-технічні запаси.

Бази даних внутрішньої інформації використовують для розроблення ефективних маркетингових рішень.

До баз даних зовнішньої маркетингової інформації передусім належить, база даних про покупців. База даних про покупців -- це організований масив детальних відомостей про окремих наявних і потенційних покупців, зокрема й географічних, демографічних, психографічних, а також даних про особливості купівельної поведінки. Так, у базі даних про покупців товарів виробничого призначення інформація про конкретного покупця може містити дані стосовно того, які саме товари та послуги той придбав; щодо обсягів продажу й ціни в минулому; стосовно основних характеристик клієнтів; стосовно постачальників-конкурентів; щодо стану виконання поточних контрактів; стосовно очікуваних витрат покупця на найближчі роки; оцінку сильних та слабких сторін конкурентів щодо продажу й обслуговування поточних рахунків покупців та іншу важливу інформацію. Формуються бази даних про товари, постачальників, посередників, конкурентів тощо, інформація яких використовується для надання певних інформаційних послуг споживачам.

Залежно від характеру інформації у базах даних і поставлених маркетингових завдань розрізняють такі види інформаційних послуг:

- видання інформаційних матеріалів;

- ретроспективний пошук інформації;

- проведення маркетингових досліджень;

- дистанційний доступ до віддалених баз даних і пошук у них інформації;

- послуги зв'язку;

- підготовка і надання інформаційних послуг [21, с. 53].

Видання інформаційних матеріалів означає підготовку і видання друкованої продукції: прейскурантів цін, каталогів продукції, прайсів, довідкових видань тощо.

Ретроспективний пошук інформації -- це цілеспрямований за замовленням користувача пошук інформації у базі даних про товар, виробників тощо і пересилання результатів у вигляді роздруківок поштою або у вигляді файла електронною поштою.

Проведення маркетингового дослідження передбачає комплексне планування, збирання, аналіз та опис даних, необхідних для специфічної маркетингової ситуації. Воно здійснюється з метою вивчення потенціалу ринку та частки ринку, що належить фірмі; оцінювання рівня задоволення споживачів і споживчої поведінки; дослідження методів ціноутворення, товару, розподілу та просування. Інформація користувачам надається у вигляді кон'юнктурного огляду.

Залежно від характеру замовленого маркетингового дослідження обирають конкретну форму надання інформації.

Підготовка й надання інформаційних послуг включає: оброблення даних, програмне забезпечення; розроблення інформаційних технологій; розроблення інформаційних систем.

Основними постачальниками інформаційних послуг на товарному ринку виступають різноманітні організаційні структури, які діють на комерційних та некомерційних засадах (рис. 1.1).

Умови надання інформаційних послуг, порядок оплати та розрахунків узгоджується сторонами при укладанні угоди. Угода може укладатися в формі передплати на довідково-інформаційні видання, передоплати на підставі абонементної плати або оформлятися окремим договором.

2

Рис. 1.1. Головні постачальники інформаційних послуг на товарному ринку

Розділ 2. Соціально-економічні засади формування та структура світового інформаційного ринку

2.1 Поняття та структура інформаційного ринку

Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об'єктом купівлі-продажу. Отже, суттєвою особливістю розвитку ринкових відносин на сучасному етапі є формування інформаційного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до інформаційного суспільства і є головним фактором інформатизації всіх сфер діяльності людини.

На теперішній час поняття інформаційного ринку ще не є повністю визначеним, його змістовне наповнення змінюється разом зі зміною підходів до визначення інформаційної сфери економіки і відрізняється в різних країнах [25, с. 134].

Закон України «Про науково-технічну інформацію» так визначає інформаційний ринок: «Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг».

Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання -- у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продуктів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямованої діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв'язок між усіма складовими ринку.

Характеризуючи інформаційний ринок, ми спиратимемося на стандартну термінологію маркетингу, що поділяє ринок на сектори, сегменти.

Сектор ринку -- це сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Тобто поділ здійснюється за об'єктами купівлі-продажу.

Сегмент ринку -- це сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку.

Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн:

Апаратні засоби оброблення інформації;

Телекомунікаційне обладнання;

Програмні продукти;

Послуги;

Електронна інформація;

Електронні угоди;

Інтегровані інформаційні системи [30, с. 84].

1. Ринок апаратних засобів оброблення інформації включає:

- системи оброблення даних (обчислювальні системи);

- багатокористувацькі системи;

- великі системи;

- середні системи;

- малі системи;

- робочі станції;

- персональні комп'ютери (ПК);

- портативні ПК;

- настільні ПК;

- принтери для ПК;

- офісне обладнання;

- апаратуру передавання даних;

- мережеве обладнання.

2. Ринок телекомунікаційного обладнання включає:

- обладнання, що розміщується у приміщеннях користувача;

- обладнання, що забезпечує надання комунікаційних послуг.

3. Ринок програмних продуктів включає всі види програмної продукції.

Ринок програмних продуктів можна поділити за іншими ознаками. Зокрема:

За класом ЕОМ і способом виготовлення програм розрізняють:

1. Стандартні (масові) програми;

2. Програми на замовлення.

За типом споживача заведено виділяти такі сегменти ринку:

1. Корпоративний сегмент (юридичні особи);

2. Ринок SОНО;

3. Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи).

Кількість програмних продуктів, пропонованих на ринку ПП, щорічно зростає у багато разів. Численність програмних продуктів зумовлена багатьма факторами, серед яких можна виділити такі:

Стрімкі зміни технічних засобів, які дають змогу ставити та вирішувати все складніші задачі на якісно новому рівні;

Постійне поліпшення характеристик технічних засобів за умови значного зниження вартості одиниці корисного ефекту;

Власна, незалежна від техніки, логіка розвитку програмних систем;

Посилення тенденції до інтеграції та комплексування;

Посилення тенденції до спеціалізації, спрямованої на вирішення проблем певних груп користувачів;

Бажання не відставати у конкурентній боротьбі та надавати своєму ПЗ властивостей, які сподобалися користувачеві у ПЗ, пропонованому конкурентами;

Створення своєрідного симбіозу великих і малих фірм, які працюють на ринку ПП, завдяки чому досягається взаємний виграш.

4. Ринок послуг охоплює::

- послуги у сфері інформатизації;

- послуги з навчання, підготовки і перепідготовки;

- мережеві послуги;

- телекомунікаційні послуги.

Послуги у сфері інформатизації у свою чергу поділяються на:

- консультативні послуги;

- послуги зі створення програмного забезпечення;

- послуги з оброблення даних;

- послуги, пов'язані з базами даних;

- послуги з технічного обслуговування і ремонту конторських, лічильних машин і комп'ютерної техніки;

- інші послуги у сфері інформатизації.

До послуг з навчання і перепідготовки, відповідно до ДК 016-97 віднесено:

- постійну підготовку, що надається організаціями чи запрошуваними спеціалістами;

- постійну підготовку в межах підприємств, стажування, самопідготовку;

- підготовку у сфері засобів оброблення інформації і навчання мовам;

- заочне навчання (всіх рівнів);

- освітні радіо - чи телепередачі;

- підготовку службовців державних адміністрацій;

- навчання дорослих письму [12, с. 99].

До сектору мережевих послуг входять: електронна пошта, телеконференції, система електронного обміну даними EDI та обчислювальні мережі, що забезпечують транспортні послуги, електронні мережеві дошки оголошень (BBS), інші системи, що об'єднують користувачів ПЕОМ.

Сектор телекомунікаційних послуг включає:

послуги мереж передавання звуку (голосу);

послуги мереж передавання даних (обслуговування приватних ліній, послуги з комутації даних);

послуги з установлення та обслуговування обладнання у приміщеннях користувача.

5. Ринок електронної інформації має чотири сектори:

Сектор ділової інформації -- охоплює:

біржову та фінансову інформацію -- інформацію про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів і капіталу, інвестиції, ціни. Генераторами цієї інформації є біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії та банки.

економічну та статистичну інформацію -- числову економічну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів, прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами.

комерційну інформацію про підприємства, фірми, корпорації, напрями їх роботи та продукцію, ціни, фінансовий стан, зв'язки, угоди, керівників тощо.

інформацію про комерційні пропозиції -- про купівлю/продаж за певними товарними групами.

ділові новини у сфері економіки та бізнесу -- надаються спеціальними інформаційними службами.

Сектор юридичної інформації -- включає системи доступу до електронних збірників указів, постанов, інструкцій та інших документів, виданих органами державної та місцевої влади.

Сектор інформації для фахівців -- охоплює:

професійну інформацію -- спеціальні дані та інформацію для фахівців різних спеціальностей;

науково-технічну інформацію -- документовану, бібліографічну та реферативну, довідкову інформацію і дані у сфері фундаментальних, прикладних, природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва та інших сфер людської діяльності;

доступ до першоджерел -- доступ до бібліографічної та реферативної інформації, а також до повнотекстових електронних баз даних.

Сектор масової, споживчої інформації -- включає:

новини і літературу -- інформацію служб новин та агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії;

споживчу та розважальну інформацію -- місцеві новини, погоду, програми радіо - і телепередач, розклад руху транспорту, довідники готелів, ресторанів, інформацію щодо прокату машин тощо.

6. Ринок електронних угод -- включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо.

7. Ринок інтегрованих інформаційних систем, здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні кілька років. Можна виділити два сектори цього ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи [4, с. 96].

Для опису сегментів ринку інформаційних продуктів і послуг скористаємося пропозицією М. Поппеля та Б. Голдстайна класифікувати сегменти цього ринку на основі двох характеристик:

кому призначені продукти і послуги;

що робиться за допомогою інформаційних продуктів і послуг для споживача;

За першою ознакою -- залежно від типу споживачів інформаційних продуктів і послуг -- можна виділити такі сегменти ринку:

споживчий сегмент -- передавання інформації та розваг і споживання їх приватними особами;

сегмент взаємодії -- взаємодія фірм-розробників інформаційних продуктів;

сегмент забезпечення бізнесу -- споживання інформаційної продукції та послуг, інформаційних технологій під час реалізації різних видів діяльності: закупівлі, виробництва, обслуговування, маркетингу, поширення продукції.;

інтелектуальна робота -- передавання і споживання інформації менеджерами та іншими фахівцями. Життєвий цикл виробів на цьому сегменті короткий.

За другою ознакою -- дії, що виконуються за допомогою елементів інформаційних технологій зі створення інформаційних продуктів і послуг, -- у рамках виділених раніше сегментів інформаційного ринку пропонується вирізняти:

транспортування -- організація фізичного потоку інформаційного продукту різними засобами;

перенесення з носія на носій -- перенесення інформаційного продукту з одного носія на інші (людина -- ЕОМ);

зберігання -- зберігання інформаційного продукту електронними або традиційними засобами;

оброблення -- перетворення інформаційного продукту;

інформацію -- вид інформаційного продукту, що включає дані, знання, а також програмні засоби їх оброблення, призначені в основному для пізнавальних цілей;

розваги -- вид інформаційного продукту, призначений в основному для забезпечення дозвілля та отримання задоволення.

Оскільки має місце конвергенція сегментів ринку, то перетин усіх основних елементів інформаційних технологій і сегментів ринку інформаційних технологій дає уявлення про основні сфери поширення інформаційних технологій. У такий перетин називається «Решітка ІТ». Це дає змогу визначити межі попиту споживачів на окремі види продукції, прогнозувати розвиток ринку інформаційних технологій.

2.2 Єдиний інформаційний простір

Як уже відзначалося, в останні десятиріччя світ переживає перехід від “індустріального суспільства” до “суспільства інформаційного”. Відбувається кардинальна зміна способів виробництва, світогляду людей, міждержавних відносин. Рівень розвитку інформаційного простору суспільства вирішальним чином впливає на економіку, обороноздатність і політику. Від цього рівня в значній мірі залежить поведінка людей, формування громадсько-політичних рухів і соціальної стабільності. Цілями інформатизації в усьому світі і, в тому числі, в Україні є найбільш повне задоволення інформаційних потреб суспільства в усіх сферах діяльності, поліпшення умов життя населення, підвищення ефективності суспільного виробництва, сприяння стабілізації соціально-політичних відносин у державі на основі впровадження засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій.

В Україні соціально-економічні і політичні перетворення, формування ринкової економіки об'єктивно призвели до необхідності суттєвої зміни інформаційних відносин у суспільстві. Незважаючи на значне розширення останнім часом ринку інформаційних послуг і продуктів, інформаційне забезпечення органів державної влади, суб'єктів господарювання і громадян залишається на низькому рівні. Можливість доступу до інформації, як правило, обмежується її відомчою належністю й обумовлена найчастіше посадовим становищем і соціальним статусом споживача. Не вирішена ще проблема доступу до територіально-віддалених інформаційних ресурсів. Більшість населення одержує інформацію в традиційному вигляді -- друковані видання, радіо, телебачення тощо [6, с. 106].

Інформаційний простір є основою соціально-економічного, політичного і культурного розвитку та забезпечення безпеки України. Ефективний інформаційний простір повинен забезпечити побудову інформаційного суспільства в країні і входження її у світовий інформаційний простір.

Єдиний інформаційний простір являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб. Іншими словами, єдиний інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

- інформаційні ресурси (IР) -- бази і банки даних, усі види архівів, системи депозитаріїв державних IР, бібліотеки, музейні сховища і т. ін.;

- інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура:

- територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення та загального користування, мережі і канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;

- інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології -- базові, прикладні і забезпечувальні системи, засоби їх реалізації;

- науково-виробничий потенціал в галузях зв'язку, телекомунікацій, інформатики, обчислювальної техніки, поширення і доступу до інформації;

- організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури;

- ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

- система взаємодії інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами;

- система забезпечення інформаційного захисту (безпеки);

- система масової інформації;

- система інформаційного законодавства.

Слід зауважити, що засоби інформаційної взаємодії громадян та організацій, що забезпечують їм доступ до інформаційних ресурсів, засновані на відповідних інформаційних технологіях, які включають програмно-технічні засоби й організаційно-нормативні документи. Таким чином, інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру утворюють організаційні структури і засоби інформаційної взаємодії.

Характерною рисою процесу формування єдиного інформаційного простору України є не тільки створення технологій і технологічної структури інформатизації для забезпечення взаємодії виробників інформації і її споживачів, розподіл знань, що накопичені в інформаційних банках даних, але і врахування соціальних, економічних і політичних аспектів його формування та інтеграції у світовий інформаційний простір. Об'єктивні знання, що зберігаються в інформаційних банках даних, тільки тоді можуть стати чинником прогресивних соціально-економічних якісних змін, коли вони знайдуть зацікавленого в них споживача і будуть йому доступні [8, с. 86].

Інформаційна діяльність як сукупність інформаційних процесів у суспільстві визначає економічний потенціал суспільства нарівні з матеріальним виробництвом. Головним політичним і економічним аспектом формування єдиного інформаційного простору України є подолання інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур щодо відкритості інформаційних ресурсів -- перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації на законодавчій та економічній основі. Відомо, що саме інформаційний монополізм може стати головним живильним середовищем бюрократизму, волюнтаризму і корупції.

Юридична підтримка відкритості державних інформаційних ресурсів є необхідною передумовою забезпечення інтеграції єдиного інформаційного простору України з європейським і світовим інформаційним простором.

Цілі формування і розвитку єдиного інформаційного простору України:

- забезпечення прав громадян на інформацію згідно з вимогами Конституції України;

- створення і підтримка необхідного для стійкого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу;

- підвищення узгодженості рішень, які прийняті центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- підвищення рівня правосвідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, що визначають їх права, обов'язки й можливості;

- надання можливості контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю центральних і місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

- підвищення ділової і суспільної активності громадян шляхом надання рівної з державними структурами можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури тощо;

- інтеграція зі світовим інформаційним простором.

Інформаційний простір буде ефективним, якщо він стане відкритим для суспільства, що в свою чергу надасть можливість реалізувати узгоджені інтереси громадян, суспільства та держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і почне розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Цей рух повинен спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології і технології зв'язку, розвиток яких призводить до бурхливого розвитку відкритих інформаційних мереж, насамперед Internet, що дає принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну і на його основі трансформації різноманітних видів людської діяльності. Перспективні інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології багаторазово посилюють вплив ЗМI на соціально-політичне і культурне життя людей.

2.3 Розвиток інформаційного ринку в сучасному світі

Світовий інформаційний ринок -- це головним чином продаж і купівля послуг з використання різних баз даних (БД). До цього ринку можна віднести інформаційні матеріалів, що готуються в науково-дослідних інститутах, центрах аналізу інформації та інших інформаційних установах. Крім того, в інформаційний ринок можна включити різні засоби електрозв'язку для автоматизованого пошуку у мережевих БД тощо.

Інформаційний ринок США склався у 60-70 роки. Його розвитку значною мірою сприяло те, що у США традиційно розвинутий приватний сектор. Держава приділяє значну увагу розвитку системи науково-технічної інформації, про що свідчать матеріали Міжнародної конференції з наукової інформації, Національної програми розвитку бібліотечного і інформаційного обслуговування, І і II Конференції Білого дому про бібліотечні і інформаційні служби. За останні роки конгресом США було прийнято більш ніж 300 законодавчих актів з питань інформаційної діяльності [11, с. 54].

До кола органів наукової інформації федерального уряду входить біля 2,5 тис. інформаційних центрів і бібліотек. Органи наукової інформації приватного сектору включають інформаційні центри в великих промислових фірмах, електроні бібліотеки і інформаційні фірми, що винятково на комерційних засадах надають різні види інформаційного обслуговування. До останніх можна віднести Institute for Scientific Information, Data Resources, Predicast, Mead Data Central, Dialog Information Services.

Використання БД для інформаційного пошуку в режимі інтерактивного мережевого доступу забезпечується спеціалізованими банками даних. Для доступу в ці банки даних використовуються швидкісні мережі передачі даних, переважно Інтернет. Найбільшими національними і транснаціональними бібліотечними мережами США є:

- OCLC (Online Computer Library Center);

- RLIN (Research Libraries Information Network);

- WLN (Western Library Network);

- FEDLIN (Federal Library and Information Network).

Оцінюючи можливості, що надає світовий інформаційний ринок, слід зазначити, що організація і використання БД важке завдання, яке не гарантує значних прибутків.

На світовому інформаційному ринку електронної інформації доля продукції Німеччини е невеликою порівняно з долею продукції США (54%), Великобританії (17%), Японії (12,5%). Зросло виробництво БД з економіки та бізнесу (6,8% світового виробництва), з науки та техніки (9,7% світового виробництва). Найбільшу частину світового інформаційного ринку (9% у грошовому вираженні) Німеччина має в секторі друкованої інформації [15, с. 8].

На інформаційному ринку Франції функціонують державні і муніципальні органи науково-технічної інформації (НТІ) (в тому числі інформаційні центри міністерств та відомств); регіональні центри (агенції) науково-технічної інформації; галузеві і тематичні підрозділи науково-технічної інформації недержавних науково-дослідницьких інститутів, центрів, наукових асоціацій, підрозділи науково-технічної інформації приватних фірм та приватні посередницькі фірми. Головними багатогалузевими центрами НТІ Франції є Інститут наукової і технічної інформації (Institut de Г information scientifique et technique -- INIST) і Національний інститут промислової власності (Institut national de la propriete industrielle -- INPI).

У провідних країнах сектор економіки, пов'язаний з виробництвом, зберіганням і передачею інформації, розвивається прискореними темпами. Обсяги світової інформаційної індустрії на початку 2009 року досягли 2 трлн. доларів, а сьогодні зросли на порядок.

У інформаційній сфері працює понад 400 млн. чоловік, зокрема у США, Японії та інших розвинутих країнах -- понад 60 % працюючого населення. Наведемо деякі дані ЮНЕСКО, що детальніше характеризують світовий інформаційний ринок (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Обсяги інформаційного ринку (у млрд. доларів США)

Регіони/Роки	2008 рік	2009 рік
Північна Америка	205	250
Західна Європа	192	238,3
Південно-Східна Азія	136,8	238,3
Інші регіони разом	159,8	121,6

Отже, підсумовуючи наведене вище, можна констатувати, що інформаційна сфера поступово стає вирішальним чинником розвитку сучасної країни.

Найважливішою складовою сучасної інформаційної сфери є комп'ютерні мережі, серед яких найбільшого значення набула глобальна мережа мереж Internet. Розроблена в інтересах військово-промислового комплексу США ця система, завдяки вдалим технічним рішенням, перетворилася на феномен загальносвітового значення. Особливого значення Internet набув після винаходу технології WWW, використання якої перетворила мережу науковців на інформаційну систему загального користування. Проілюструємо швидкість розвитку наступними даними: у 2007 р. у світі було 213 серверів, а у 2008 р. -- вже 12 881 000, у 2009 р. -- понад 100 мільйонів [18, с. 128].

Розділ 3. Особливості використання інформації на інформаційному ринку України

3.1 Основи формування інформаційного ринку в Україні

У формуванні інформаційного ринку України можна виділити три етапи.

Перший етап розпочався ще в глибині радянських часів й закінчився приблизно в 1988 р. масовим поширенням ПЕОМ. Цей етап характеризувався тим, що існувала досить чітка система державних закупівель комп'ютерної техніки, в основному радянського виробництва. Поняття «програмна продукція» практично не існувало, оскільки програмне забезпечення закуповувалося разом із комп'ютерами та сприймалося невіддільно від нього. Більшість радянських користувачів не уявляли, що ту саму задачу можна вирішити, використовуючи різні програмні продукти, які на той час вже існували на Заході.

На цьому етапі в Україні кожна організація, що мала комп'ютер, була змушена запрошувати програмістів для написання програм під виробничі задачі підприємства. Персональних комп'ютерів було дуже мало, в основному організації мали складні у використанні машини, працювати на яких могли лише спеціалісти [27, с. 86].

Державні структури здебільшого «крали» програмні продукти. Обчислювальні центри або інші організації, що використовували програмне забезпечення, працювали на «піратських» копіях програмних продуктів, причому не стільки на закордонних, скільки на продуктах радянських програмістів, ринок яких тільки формувався.

У цей час починають заявлятися різні фірми, що перекладали відомі західні програмні продукти на російську мову та продавали їх (за іншими назвами) як свою власність. Наприклад, Всесоюзний центр алгоритмів і програм «Центрпрограммсистем» переклав dBASE і продавав цю програму як «REBUS», а FохРго -- як «Карат». Ні про який захист прав на інтелектуальну власність на програмні продукти не було й мови.

Послуги з оброблення інформації та інформаційного обслуговування у цей період здійснювалися мережею відомчих обчислювальних центрів різних видів і полягали у централізованому обробленні інформації за замовленнями користувачів .

Значного розвитку набув сектор послуг з упровадження (монтажу, налагодження та введення в експлуатацію), ремонту та технічного обслуговування ЕОМ та інших засобів обчислювальної техніки. Для надання таких послуг було створено мережу спеціалізованих підприємств «Захід -ЕОМ - комплекс».

Другий етап характеризувався появою персональних комп'ютерів у масовому масштабі. Розвиток і становлення приватного підприємництва в Україні потребували нової техніки. Кордони відкрилися, в Україну стала надходити велика кількість інформації про західні програмні продукти, поширюються піратські копії різних програм. На початку 90-х років в лексиконі програмістів і користувачів з'являється поняття дистриб'ютора, який встановлює програмні продукти на диск. Програмні продукти іноді вже можна купити в магазинах, але роблять це лише окремі «сміливці». Купівля спричинюється здебільшого не самими програмними продуктами, а документацією до них, без якої розібратися та ефективно працювати з ПП було вже досить важко.

На цьому етапі через перехід від адміністративно-командної системи господарювання, за якої переважали вертикальні інформаційні зв'язки, до ринкової, за якої виникла потреба в організації горизонтальних (між підприємствами) інформаційних потоків, кардинально змінились інформаційні потреби споживачів. Але через відсутність відповідних системно - технічних рішень (технічних і програмних засобів) вони не задовольнялися. З одного боку, через економічну кризу держава виявилася неспроможною оплачувати роботи зі створення нових системних рішень, а з іншого -- споживачі були неплатоспроможні. Відсутність попиту на працю вітчизняних ІТ - фахівців і програмістів спричинила їх масовий виїзд, здебільшого на Захід. Розвитку інформаційного ринку в Україні також не сприяла практична відсутність механізму його функціонування.

Третій етап розпочався в 1992 р. і продовжується й сьогодні. На ринку значно збільшується кількість представництв іноземних компаній, що займаються виробництвом як програмного забезпечення, так і наданням інформаційних послуг. На теперішній час багато великих корпорацій із світовим ім'ям мають представництва в Україні -- Microsoft, Oracle, Informix та ін. Досить широка дистриб'юторська та дилерська мережа кожної з цих компаній є підтвердженням того, що в Україні розвивається інформаційний ринок [10, с. 108].

Збільшується кількість українських фірм, які займаються розробленням ПЗ, системною інтеграцією та наданням інформаційних послуг. Вітчизняним фірмам досить важко конкурувати з іноземними корпораціями. У більшості випадків з допомогою програмних продуктів українських компаній вирішуються задачі, що пов'язані саме з українськими реаліями і не можуть бути вирішені з допомогою програм іноземного виробництва (бухгалтерські, різні антивірусні програми, орієнтовані на віруси «українського походження», лінгвістичні програми).

3.2 Основні тенденції сучасного розвитку інформаційного ринку України

Розвиток українського інформаційного ринку відбувається в основному за рахунок іноземних програмних продуктів. Але їх поширення має й негативні наслідки. Через нерозвиненість власного виробництва ПП вітчизняні програми не можуть на належному рівні конкурувати з іноземними. Ця проблема є типовою для українського ринку. Вона може бути вирішена тільки за умови подолання економічної кризи.