Управління формуванням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції

Концепція ланцюжка цінностей, таким чином, ґрунтується на розширювальному підході до формування і управління витратами і пропонує враховувати витратостворені механізми по всьому ланцюжку цінностей в рамках злагодженого набору видів діяльності.

Концепції альтернативних витрат або витрат упущених можливостей, ґрунтується на тому, що будь-яке фінансове рішення ухвалюється в результаті порівняння альтернативних витрат, і практична реалізація всякого управлінського рішення в цьому випадку пов'язана з відмовою від якогось альтернативного варіанту.

Дія даної концепції розповсюджується:

на поточні операційні витрати:

на ухвалення фінансових рішень поточного характеру, наприклад відносно управління дебіторською заборгованістю;

на організацію внутрішньофірмового управління, зокрема на створення системи управлінського контролю;

на ухвалення і проведення інвестиційних рішень, наприклад при оцінці варіантів можливого вкладення капіталу.

Альтернативні витрати, названі також ціною шансу, або ціною упущених можливостей, є сумою економії (приріст доходу), яку могло б одержати підприємство, якби вибрала інший варіант використання ресурсів.

За управління витратами вивчають й аналізують їх структуру, тобто співвідношення за певними ознаками. Практичне значення мають такі аспекти структури витрат:

* видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомістке, трудомістке виробництво);

* співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рівень і складність калькулювання;

* співвідношення змінних і постійних витрат: показує частку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Чим більшою є частка постійних витрат у загальній їх величині, тим більший обсяг виробництва забезпечує його беззбитковість і тим суттєвішою є реакція прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продукції.

Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продукції підприємства, складності виробництва та ін.

1.2 Теоретично-методологічні засади управління витратами та його складовими

З переходом до ринкових умов в економіці України набирає силу конкуренція, як основний механізм регулювання господарських процесів. В сучасних економічних умовах діяльність кожного підприємства є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, зацікавлених в результатах його функціонування. Всіх учасників ринкових відносин характеризує прагматизм: кожний із ділових партнерів переслідує близькі йому інтереси, а тому кожний з них розглядає цінності, які відносяться до цієї сфери з точки зору їх корисності для досягнення своїх інтересів. У ділових колах розглядається перш за все можливість одержання економічних вигод з найменшими втратами. Цього підприємство може досягти вміло упроваджуючи системи управління витратами.

В умовах конкурентного середовища основним фактором підвищення прибутковості виробничо-господарської діяльності вітчизняних підприємств, забезпечення їхньої стабільності у ринковому середовищі є створення ділової системи управління витратами.

З позиції економічної теорії будь-яке виробництво правомірно розглядати як перетворення витрат в результати. При такому підході виявляється, що управління витратами охоплює всі сторони управління виробництвом. Але ці явища не тотожні: друге більш широке, перед ним (виробничим менеджментом) стоїть і безліч цілей, що не входять в перше. Проте, на практиці доцільне відособлення менеджменту витрат через його найважливішу роль у виробничому процесі, як відособленого виду управління (рис. 1.5).

Роль менеджменту витрат в тому, щоб знайти і забезпечити найбільш економічний спосіб виробництва продукції (як зараз, так і в перспективі, що піддається прогнозуванню). Власнику небайдуже, а, навпаки, найбільш важливо, за допомогою якої величини витрат створюється продукція.

Рис. 1.5. Місце і роль управління витратами підприємств в системі управління виробництвом

Оцінка ролі витрат поступово міняється у бік визнання ключової ролі управління витратами в забезпеченні ефективного розвитку підприємств. Не буде перебільшенням твердження, що управління витратами стає одним найважливіших сегментів виробничого менеджменту. При цьому послідовно розширяється коло задач, що стоять перед фахівцями даного напряму.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізація цілісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.

План за витратами продукції є одним з найважливіших розділів плану економічного й соціального розвитку підприємства. Планування витрат продукції на підприємстві має дуже важливе значення, тому що дозволяє знати, які витрати будуть потрібні підприємству на випуск продукції, які фінансові результати можна чекати в плановому періоді.

Кошторис витрат на виробництво складається без внутрішньозаводського обороту на основі розрахунку по кожному елементі і є основним документом для розробки фінансового плану. Вона складається на рік з розподілом всієї суми витрат по кварталах.

Витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо й енергію в кошторисі витрат визначаються насамперед на виробничу програму виходячи із планового обсягу, норм і цін.

Загальний розмір амортизаційних відрахувань розраховується на основі діючих норм по групах основних фондів.

Собівартість реалізованої продукції представляє собою повну собівартість товарної продукції мінус приріст плюс зменшення собівартості залишків нереалізованої продукції в планованому періоді.

Розрахунок собівартості одиниці продукції називається калькуляцією. Калькуляції бувають планові, нормативні, звітні.

Планова калькуляція (річна, квартальна, місячна) складається на освоєну продукцію, що передбачена виробничою програмою.

Нормативна калькуляція відбиває рівень собівартості продукції, обчисленої за нормами витрат, що діють на момент її складання. Вона складається в тих виробництвах, де існує нормативний облік витрат на виробництво.

Звітна калькуляція включає всі виробничі витрати фактичні.

На практиці найбільше поширення одержали два методи планування собівартості продукції: нормативний і планування по техніко-економічних факторах. Як правило, вони застосовуються в тісному взаємозв'язку.

Сутність нормативного методу полягає в тім, що при плануванні собівартості продукції застосовуються норми й нормативи використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто нормативна база підприємства.

Метод планування собівартості продукції за техніко-економічними факторами є кращим у порівнянні з нормативним методом, тому, що він дозволяє врахувати багато факторів, які будуть істотно впливати на собівартість продукції в плановому періоді. При цьому методі враховуються наступні фактори:

– технічні, тобто впровадження на підприємстві в плановому періоді нової техніки й технології;

– організаційні. Під цими факторами розуміється вдосконалення організації виробництва й праці на підприємстві в плановому періоді (поглиблення спеціалізації й кооперування, удосконалення організаційної структури управління підприємством, НОП тощо);

– зміна обсягу, номенклатури й асортиментів продукції, що була випущена;

– рівень інфляції в плановому періоді;

– специфічні фактори, які залежать від особливостей виробництва. Наприклад, для цукрових заводів - зміна змісту цукру в цукровому буряку.

Всі ці фактори в остаточному підсумку впливають на обсяг випуску продукції, продуктивність праці (виробку), зміну норм і цін на матеріальні ресурси і відповідна собівартість продукції.

Крім цього, поглиблення процесів бюджетування забезпечує зацікавленість широкого кола працівників у результатах діяльності кожного місця виникнення витрат, дає змогу змінити зміст роботи фінансових служб підприємства та організувати планово-фактичний контроль витрат за місцями їх виникнення.

Отже, на сьогодні перше місце в системі управління підприємством
займає фінансове планування. Одним із його інструментів є бюджетне планування.

Організація системи бюджетного планування позитивно впливає на фінансовий стан будь-якого підприємства. Ця система дає можливість знаходити внутрішні фінансові резерви, запобігати критичним ситуаціям, своєчасно на них реагувати, впевнено здійснювати управління підприємством.

Визначення витрат підприємства необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрівиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Витрати на виробництво і реалізацію продукції є одним з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то при інших рівних умовах розмір прибутку за цей період обов'язково повинний зменшитися за рахунок цього фактора на таку ж величину. Собівартість є однієї з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

В умовах економічної зацікавленості в кінцевих результатах діяльності підприємствам потрібна така система управління витратами, головна функція якої була б зумовлена ефективністю використання ресурсів. На сьогодні ж досвід підприємств і організацій у здійсненні управління витратами поводиться переважно до перевірки виробничих показників, фінансових результатів, стану майна. Вирішення завдання організації системи управління витратами передбачає реорганізацію всієї системи управління. До неї мають входити дві підсистеми: зовнішня - фінансова, що забезпечує облік майна, виявлення результатів діяльності підприємства та складання звітів, і внутрішня - управлінська, що забезпечує вирішення управлінських завдань на основі одержання оперативної, своєчасної, достовірної інформації про витрати і результати в цілому по підприємству та його окремих ділянках. Напрямки удосконалення цієї системи можна пов'язувати з організацією здебільшого нової системи управління економікою на мікрорівні.

Для покращення фінансових результатів необхідно оптимізувати витрати, пов'язані з усіма видами діяльності підприємства.

Для розроблення ефективної системи управління витратами треба врахувати такі складники:

наявність системи обліку витрат, що будується на чіткому розподілі зон відповідальності й повноважень між керівниками центрів відповідальності;

складання звітів про показники функціонування з інформацією про відхилення, що аналізуються за категоріями контрольованих і неконтрольованих витрат, і вжиття коригувальних заходів для унеможливлення їх в подальшому.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізацій цілісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.

В процесі управління витратами важливе місце відводиться бюджетуванню і аналізу. Функції бюджету полягають у наступному:

планування операцій, що забезпечують досягнення цілей підприємства;

координація різних видів діяльності і окремих підрозділів, інтересів окремих робітників і груп в цілому по організації;

стимулювання керівників всіх рангів в досягненні цілей своїх центрів відповідальності;

контроль поточної діяльності;

контроль виконання робіт центрами відповідальності;

навчання менеджерів.

Для розроблення ефективної системи управління витратами треба врахувати такі складники:

наявність системи обліку витрат, що будується на чіткому розподілі зон відповідальності й повноважень між керівниками центрів відповідальності;

складання звітів про показники функціонування з інформацією про відхилення, що аналізуються за категоріями контрольованих і неконтрольованих витрат, і вжиття коригувальних заходів для унеможливлення їх в подальшому.

В ринкових умовах господарювання економісти повинні звернути особливу увагу на організацію робіт за нормування витрат як фактора, що сприяє стабілізації діяльності підприємств. Найважливішим завданням нормування витрат є визначення суспільно необхідних витрат на виробництво продукції. Нормування сприяє ефективному впровадженню у виробництво прогресивних технологій за рахунок чого знижується собівартість продукції. Необхідними на підприємстві визначаються ті витрати, які відповідають ефективному використанню трудових і матеріальних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізацій цілісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.

Останнім часом спостерігається посилена увага керівників до питань управління витратами. Зростання ризику при плануванні витрат відбувається за рахунок підвищення цін на енергоносії, паливо; конкурентного попиту на продукцію, що виробляється, можливостей використання замінників товару, інвестиційних ризиків.

Саме це зумовлює розуміння того, що управління витратами є одним із важливіших рішень, з якими зіштовхується управлінський персонал, Саме ці рішення визначають чи матиме можливість потенційний споживач купити товар, якою буде ціна на продукцію, наскільки ефективним буде виробництво і діяльність в цілому.

Вивчивши існуючі підходи до сутності управління витратами пропонуємо своє бачення даного складного, багатогранного процесу. Пропонуємо під управлінням витратами продукції розуміти планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції, виявлення резервів її зниження.

Основними елементами системи управління витратами на виробництво і реалізацію продукції є: прогнозування і планування, нормування витрат і мотивація, регулювання і організація, облік і калькуляція, аналіз, координація і контроль за витратами підприємства (див. рис. 1.5).

Для виділення витрат продукції підприємства розробляється кошторис витрат на виробництво. Він визначає загальний обсяг витрат на випуск всієї продукції по економічних елементах витрат. В кошторис витрат на виробництво включаються всі витрати як основного, так і допоміжних виробництв, необхідні для випуску промислової продукції, а також виконання робіт і послуг непромислового характеру як для господарств свого підприємства (капітального будівництва, житлово-комунального господарства, ремонту та ін.), так і для інших організацій, включаючи витрати на здійснення робіт, що не входять до складу валової і товарної продукції підприємства. Кошторис витрат розраховується без внутрізаводського обороту як сума витрат всіх цехів підприємства мінус вартість напівфабрикатів свого виробництва, робіт промислового характеру і продукції допоміжних цехів, що споживаються усередині підприємства

Дані про витрати на виробництво за економічними елементами визначаються в розрахунках до бізнес-планів підприємств.

Важливим елементом управління витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і пошук можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточним і перспективним. Перспективний план розробляється на декілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції і величину витрат на одну гривну товарної продукції.

Розрахунки планової собівартості продукції використовуються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін.

При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану по собівартості повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат

Послідовність складання плану по витратам наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва і управління; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної і реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування витрат повинне спиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування направлена на організацію контролю витрат і отримання прибутку, а також координацію всіх планів організації. Організація внутрішньовиробничого планування і обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрачання персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування - це метод розробки і встановлення граничних величин запасу і витрачання виробничих та інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва продукції.

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів; співставлення виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці і стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми і нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку із зміною технології і організації виробництва, характеристик матеріалів, оновленням продукції, що випускається.

Норми і нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвого витрачання ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик продукції, що випускається; дотримання нормальних умов праці і охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Вдосконалення нормативної бази передбачає широке запровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахунково-обґрунтованих норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, затвердження, автоматизації, збору, накопичення, систематизації і оновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.

Управління витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, покращує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їх ефективне використання в майбутньому.

Іншим найважливішим елементом управління є облік витрат на виробництво. Його основне призначення контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення [35, с. 13].

Основними задачами обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції є:

- формування повної і достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва і управління, а також для використання податковими і банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими і банківськими органами та іншими зацікавленими організаціями і особами; облік фактичних витрат на виробництво продукції і контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових та інших ресурсів в зіставленні із затвердженими нормами, нормативами і кошторисами в цілях виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

- калькуляція витрат на виробництво і реалізацію продукції і контроль за виконанням плану за витратами підприємства;

- виявлення і оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;

- виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, їх мобілізація і ефективне використання;

- систематизація інформації виробничої діяльності для ухвалення рішень, що мають довгостроковий характер; окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортименту продукції, що випускається, ефективність капітальних вкладень в основні фонди і виробничі запаси тощо.

У вітчизняній практиці калькуляція витрат на виробництво і реалізацію продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку.

У даний час в нашій країні реформовано систему бухгалтерського обліку з метою «приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з міжнародними стандартами фінансової звітності». Необхідність реформування вітчизняного обліку була викликана змінами, що відбулися в економіці України, її активним вступом до світового економічного та інформаційного простору.

Економічний аналіз, як елемент управління витратами знаходиться в тісному взаємозв'язку з рештою його складових. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу - виявлення можливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво і реалізацію і забезпечення прибутку.

Детальний аналіз рівня витрат, що склався в базисному періоді повинен передувати плануванню і прогнозуванню витрат на виробництво і реалізацію продукції. В процесі аналізу виявляються резерви зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, які потім враховуються при розробці поточних і перспективних планів.

Аналізу належить найважливіша роль в забезпеченні оптимального рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а, отже, максимізації прибутків і підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Проте, останніми роками аналізу господарської діяльності не уділялося достатньої уваги, оскільки в ньому не було об'єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалення методології аналізу з урахуванням особливостей ринкової економіки і міжнародного досвіду.

Ефективне управління витрати неможливе без строгого і регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.

Контроль - завершальний процес планування і аналізу, що спрямовує діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяють розкривати і усувати виникаючі відхилення. Вважають, що витрати виробництва краще всього контролювати по місцях виникнення, центрах витрат, центрах відповідальності.

Таким чином, слід ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано один від одного, а в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

1.3 Процес управління витратами підприємства в сучасних економічних умовах

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції [58, с. 40].

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни. Аналіз собівартості продукції має такі завдання: перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з'ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції; розробка заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві [46, с. 40].

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація, зокрема «Звіт про фінансові результати» ф. 2, «Звіт з праці» ф. 1-ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

Собівартість продукції - це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці. У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду.

Залежно від об'єкта та інших ознак виділяють такі види собівартості (табл. 1.2).

Цехова собівартість - це витрати конкретного цеху на виробництво продукції. Виробнича собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Цехові витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати робітників.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць становила 75 млн. гривень, а основна заробітна плата робітників - 100 млн. гривень. Це означає, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені в розмірі 75% від суми основної заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за окремими видами продукції [54, с. 40].

Таблиця 1.2 - Класифікація показників собівартості

Ознака класифікації	Показник
Місце виникнення витрат	Цехова собівартість
	Виробнича собівартість
Тривалість періоду	Середньомісячна собівартість
	Квартальна собівартість
	Середньорічна собівартість
Метод розрахунку	Планова собівартість
	Нормативна собівартість
	Фактична собівартість
Об'єкти розрахунку	Собівартість одиниці продукції
	Собівартість порівнянної продукції
	Собівартість непорівнянної продукції
	Собівартість усієї товарної продукції (витрати на одну гривню товарної продукції)

Суть інших видів собівартості продукції випливає вже із самої їх назви.

Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:

1) собівартість одиниці продукції;

2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції;

3) витрати на 1 грн. товарної продукції.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати.

Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу, його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., в СРСР було введено узагальнений показник - виконання плану зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Порівнянною вважалася продукція, яка виготовлялась у минулому періоді. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції в абсолютній сумі та у відсотках. На продукцію, що вироблялась уперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість у цілому і за статтями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці продукції, а порівнянна продукція - за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року [14, с. 230].

Порівнюванням фактичних витрат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялась економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Проте прискорене оновлення промислової продукції привело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, у машинобудуванні порівнянна продукція уже 1958 року становила близько 30%, а тому показник собівартості порівнянної продукції в народному господарстві охоплював менше половини її.

Тому, починаючи з 1960 р., на підприємствах почали вводити (поряд з існуючими) новий універсальний показник - витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Водночас планувались також інші показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

За умов ринкових відносин підприємства (залежно від потреби) використовують один чи більше показників. Аналіз порівнянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50%. Там, де переважає нова продукція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості одиниці продукції.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості, продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. Завдання зі зниження собівартості продукції треба пов'язувати з ефективністю цих заходів.

Дослідження і виявлення особливостей впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на процес виробництва дозволили узагальнити організаційно-економічні умови зниження витрат на нього.

У ринковому середовищі підприємства ефективність своєї діяльності оцінюють за кінцевим результатом [47, с. 52]. Тому в якості основних умов зниження витрат виробництва, на яких сфокусована увага, є внутрігосподарські організаційно-управлінські та фінансові, що конкретизовані у вигляді основних задач, які необхідно вирішувати позачергово в період трансформаційної перебудови з метою зниження витрат виробництва, а саме:

вдосконалення інформаційного забезпечення процесу виробництва;

розробки підходу щодо формування асортименту продукції;

вдосконалення механізму покриття витрат.

Одним із напрямків формування організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва є вдосконалення інформаційного забезпечення управління процесу виробництва.

Це зумовлено тим, що в ринкових умовах інформація стає одним із найважливіших ресурсів, від якості якого залежить ефективність прийняття управлінських рішень, а також величина тих чи інших витрат.

Розв'язання цього завдання, на мою думку, полягає в обґрунтуванні окремої інформаційної стратегії, яка сама може ділитися на декілька стратегій. Одночасно розробка такої стратегії, спрямованої на розв'язання конкретної задачі, є одним із наукових завдань економічного розвитку виробництва в сучасних умовах.

При цьому, як правило, ця розробка проводиться на глобальному рівні, хоча вирішення багатьох задач потребує конкретизації стратегії на функціональному рівні. Для зниження ризику при прийнятті оптимальних рішень на функціональному рівні треба враховувати конкретні дані, їх актуальність, повноту і достовірність.

Основними складовими частинами інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва є: стратегія сприйняття інформації, стратегія аналізу та інтерпретації інформації, стратегія розповсюдження інформації, стратегія захисту інформації.

Визначення складових частин загальної інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва в якості стратегій засновано на тому, що в широкому розумінні стратегія - це послідовність дій для досягнення поставлених цілей. Тобто кожна складова частина загальної стратегії є окрема діяльність зі своїм планом дій, який спрямовано на досягнення головної мети - зниження витрат виробництва.

Разом з цим головною рисою інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва є, з одного боку, розглядання ієрархії конкретних (окремих) цілей загального завдання мінімізації витрат виробництва на її певних функціональних рівнях, а з іншого - скорочення сукупних витрат виробництва в залежності від повноти і достовірності інформації на кожному рівні її реалізації [44, с. 260].

Ключовим елементом інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва, який дозволить здійснити заходи щодо реалізації основних умов зниження витрат виробництва, є стратегія аналізу та інтерпретації інформації. Це пов'язано з тим, що ця складова є базою для прийняття оптимальних рішень.

Для наповнювання стратегії аналізу та інтерпретації інформації виділимо низку задач (оцінки ефективності співвідношення витрат, обсягу виробництва та прибутку; врахування динаміки постійних витрат виробництва; розробки механізму покриття витрат виробництва), які в межах інформаційної невизначеності є суттєвими для формування організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва.

Однією з умов зниження витрат виробництва є оцінка оптимального співвідношення обсягу виробництва, витрат і прибутку. Дослідження показали, що більшість існуючих підходів до вирішення даної проблеми не завжди прийнятні у трансформаційний період розвитку економіки, якому притаманні насамперед швидкі зміни інформаційних образів. Це і зумовило необхідність розробки нових підходів до побудови прогнозних оцінок, що відображено у вигляді удосконалення імовірнісного підходу до оцінки прогнозування співвідношення витрат, обсягів виробництва та прибутку підприємства.

Тому необхідно проводити поетапний аналіз залежності одного з параметрів моделі (обсяг виробництва, витрати, прибуток) від двох інших. Таке поетапне порівняння дає можливість уникнути притаманних класичним підходам недоліків та одночасно одержати точні оцінки, які враховують сукупність факторів вирішення завдання зменшення витрат виробництва. При цьому відмінною рисою такого підходу є можливість формування асортименту продукції, виходячи з прогнозних значень зміни обсягу виробництва і можливих витрат [27, с. 24].

Реалізація цього підходу щодо формування асортименту продукції потребує також всебічної оцінки зміни витрат - як перемінної, так і постійної їх складової.

Як правило, всі дослідження зведені до врахування перемінної складової витрат. Насправді ж необхідно враховувати також зміну постійної складової (амортизаційні відрахування, відсотки по кредитах та ін.), бо її коливання можуть привести до коливань прибутку підприємства і, як наслідок, підвищення ризику збитків.

Тому з метою адекватного обліку зміни динаміки постійних витрат виробництва слід використати комплексний підхід, який полягає у:

1) використанні графічної моделі "витрати - обсяг - прибуток" для наочного відображення доходу підприємства і рівня сукупних витрат;

2) врахуванні можливих змін деяких факторів виробництва;

3) врахуванні того, що можлива зміна динаміки рівня постійних витрат.

Одним із напрямків вирішення задачі зменшення витрат виробництва є розробка ефективного механізму покриття цих витрат як за рахунок раціонального використання наявних ресурсів, так і за рахунок залучення необхідних додаткових ресурсів на основі ринкових методів господарювання.

Власних коштів у багатьох підприємств недостатньо для покриття витрат виробництва, що і зумовлює розробку механізму покриття витрат виробництва на основі залучених коштів.

Тому необхідно вжити низку заходів щодо реалізації такого механізму, в основу якого покладено послідовність короткострокових банківських позик, а саме:

- з метою ефективного використання умов та обмежень при прийнятті рішення про запозичення коштів для покриття витрат виробництва слід використати виробничо-фінансову модель оцінки залучення позикових коштів. В основу даної моделі необхідно покласти комплексний аналіз фінансового і виробничого впливу (фінансові і виробничі моделі), котрий дозволяє врахувати, з одного боку, вартісні характеристики ресурсів, а з іншого - вартісні характеристики позикових коштів, що в кінцевому результаті сприяє прийняттю найбільш ефективних рішень при розгляданні завдання мінімізації витрат виробництва;

- розробити критерій оптимальності залучення позики для покриття витрат виробництва в умовах обмеженості ресурсів.

Відмінною рисою механізму покриття витрат виробництва є те, що вирішення завдання покриття витрат виробництва в умовах обмеженості ресурсів адекватне вирішенню завдання покриття витрат у часовій площині через те, що основним змінним параметром, який бере участь як у визначенні обсягів залучення позикових коштів, так і засобів їх залучення, є часовий фактор [13, с. 6].

Для оптимізації рівня витрат проводиться аналіз беззбитковості. Розрахунок беззбитковості може бути проведений як для фірм, спеціалізованих на виробництві та (чи) продажі одного виду продукту, так і багатопрофільних, за одним принципом аналізу.

Основна формула для розрахунку беззбитковості така:

S = FC + VC,

де S - рівень беззбитковості продажу,

FC - постійні витрати, VC змінні витрати.

Постійні витрати залишаються незмінними незалежно від обсягу продажу. Вони включають накладні витрати (оренду, адміністративні витрати, заробітну плату та інші виплати, податки і т.п.), а також амортизацію, відсотки за кредитами.

Змінні витрати пов'язані безпосередньо з продажем товару, наймом додаткової робочої сили, виплатою комісійних оптовим покупцям, витратами на рекламу.

Якщо потрібно не розрахувати беззбитковість у грошовому виразі, а визначити необхідний беззбитковий обсяг продажу, то показник беззбитковості у грошовому виразі за одиницю товару ділиться на кількість одиниць товарів, що продаються.

Для більшої наочності розрахунків, які проводяться у межах аналізу беззбитковості, доцільною є побудова діаграм для постійного аналізу динаміки показників.

Формулу для розрахунку беззбитковості перепишемо наступним чином:

Q*Р = FC + Q*C_Q, (1.1)

де Q - обсяг виробництва, шт.;

Р - ціна, грн.;

C_Q - витрати на одиницю продукції.

Q = FC / (Р - C_Q). (1.2)

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо: валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів); здійснення загальногосподарського управління підприємством; виконання господарських операцій по збуту продукції; сплати податкових платежів; здійснення капітальних інвестицій; виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності [49, с. 125].

У процесі планування здійснюється:

- розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

- обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

- визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах;

- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

- облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

- норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

- економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

- плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню товарної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції: сировина та матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальні заходи; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситись зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції [24, с. 197].

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

- складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів;

- складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;

- складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;

- калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

- складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

- витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

- основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

- кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

- кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

- кошторису загальновиробничих витрат;

- кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Отже, в цьому розділі ми визначили економічну сутність витрат виробничого підприємства, розглянули їх класифікацію та розглянули підходи до управління собівартістю на підприємстві.

Розділ 2. Сучасний рівень управління витратами підприємства ТОВ «Олвія»

2.1 Організаційно-виробнича та економічна характеристика підприємства

Об'єктом дослідження в даній роботі є ТОВ «Олвія». Товариство засновано 30.08.2003р.

Юридична адреса - м. Чернігів, вул. Інструментальна,37.

Вид економічної діяльності - харчопереробна промисловість.

Основна продукція підприємства - виробництво хлібобулочних виробів та роздрібна торгівля.

Організація основного виробництва у ТОВ «Олвія» здійснюється за допомогою серійних методів у сполучені з потоковими. Для такої організації характерно те, що після закінчення виробництва однієї партії виробів переходять до іншої. Даний метод використовується для здобних і булочних виробів, які ТОВ «Олвія» виготовляє з певними проміжками часу. Таку продукцію, яку підприємство випускає щодня і в близьких за значенням кількостях (батон дорожній, хліб хотинський тощо), виготовляється із застосуванням потокових методів.

ТОВ «Олвія» працює за такою технологічною схемою, яка сприяє максимальному випуску продукції високої якості з мінімальними витратами. Оскільки цехи по виробництву хлібобулочних виробів працюють цілодобово, тому вибрана така схема, яка сприяє безперервному процесу переробки сировини в готову продукцію.

По типу організаційна структура ТОВ «Олвія» являє собою лінійно - організаційною.

Організаційна структура управління підприємством наведена на рис. 2.1.



Рис. 2.1. Організаційна структура управління ТОВ «Олвія»

Розглянемо функціональні обов'язки між керівними працівниками ТОВ «Олвія».

Директор, згідно з статутом ТОВ «Олвія» та законодавства України, повинен виконувати функціональні обов'язки щодо здійснення керівництва усіма видами діяльності товариства.

Заступник директора з питань виробництва - організує роботу та ефективну взаємодію виробничих одиниць, цехів та інших структурних підрозділів підприємства; направляє їх діяльність на досягнення високих темпів розвитку та удосконалення виробництва з метою цілковитого забезпечення населення відповідними видами продукції; постійного зростання продуктивності праці, ефективності виробництва та якості продукції на основі впровадження нової та прогресивної технології; виробництва та управління, удосконалення господарського механізму. Забезпечує виконання програми оновлення та удосконалення асортименту, підвищення якості продукції, освоєння нових видів продукції, усіх зобов'язань перед держбюджетом, постачальниками, замовниками та банками. Організує діяльність ТОВ «Олвія» на базі використання нових методів управління виробництвом, нових технологічних процесів, нормативів, матеріальних, фінансовій та трудових витрат, широкого розповсюдження попереднього досвіду. А також максимальної мобілізації резервів виробництва для отримання високих показників, всебічного підвищення технологічного рівня та якості продукції, раціональних та економічних витрат усіх видів ресурсів для забезпечення високого рівня прибутку. Приймає заходи для забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, використання знань та досвіду працівників, створює працівникам безпечні умови праці.

Здійснює заходи соціального розвитку колективу підприємства: забезпечує складання, укладання та виконання колективного договору; проводить роботу по вихованню кадрів, забезпеченню виконання інтересів держави, зміцненню трудової та виробничої дисципліни; сприяє розвитку творчої ініціативи та працездатності робітників та службовців.

Забезпечує поєднання економічних та адміністративних методів керівництва та єдиноначальності в керівництві: матеріальних та моральних принципів підвищення ефективності виробництва, а також посилення відповідальності кожного працівника за довірене йому діло та підсумки роботи колективу.

Головний інженер підпорядковує собі:

Відділ головного механіка з ремонтно-механічним цехом;

Відділ головного енергетика з:

- Насосною станцією;

- Електроцехом;

- Сантехнічним цехом;

Інженер з екології;

Санітарний лікар з радіологічною лабораторією.

Ці структурні підрозділи визначають технічну політику, перспективи розвитку підприємства та шляхи реалізації комплексних програм удосконалення, реконструкції та технічного переозброєння діючого виробництва, його спеціалізації, досягнення високих темпів росту продуктивності праці, забезпечує постійне підвищення рівня технологічної підготовки виробництва, його ефективності, зменшення матеріальних, фінансових та трудових витрат для виробництва продукції, високу якість, надійність та витривалість в роботі відповідно до державних стандартів технічних умов, раціональне використання основних виробничих фондів, здійснює розробку перспективних планів розвитку підприємства, реконструкції та модернізації заходів по запобіганню шкідливих дій виробництва на навколишнє середовище. Дотримання санітарних режимів виробництва. Здійснює контроль за додержанням проектної, конструкторської та технологічної дисципліни, правил-норм по охороні праці тощо. Приймає заходи до удосконалення організації виробництва, праці та управління, впровадження обчислювальної техніки, механізації та автоматизації інженерних та управлінських робіт.