Інноваційний процес
Інноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та діяльністю. Підготовча, виробнича та ринкова стадії інноваційного процесу. Філософське осмислення інноваційних процесі. Сучасні теорії циклічності.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.11.2009 |
| Размер файла | 57,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Зміст
- Вступ
- 1. Інноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю
- 2. Інноваційний процес та його стадії
- Підготовча стадія
- Виробнича стадія
- Ринкова стадія
- 3. Філософське осмислення інноваційних процесів
- Довгі хвилі М. Кондратьєва
- Сучасні теорії циклічності
- Інноваційні теорії технологічних змін
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Кардинальні соціально-економічні зміни у країні, перехід до ринкових відносин, звуження можливостей використання традиційних ресурсів економічного зростання обумовлюють необхідність (і безальтернативність) переходу до інноваційної моделі розвитку України.
Розуміння важливості питань розвитку інноваційної діяльності на макрорівні привело до активізації розробки науково-методологічних засад державної інноваційної політики та впровадження певних практичних заходів щодо створення окремих складових системи управління інноваційними процесами. Однак цілісна система ще не сформована, не вирішені питання організації ефективної взаємодії її елементів.
Складними та суперечливими залишаються у нашій економіці проблеми вибору пріоритетних напрямів, фінансування та стимулювання інноваційної діяльності, організаційних форм розробки, використання та комерціалізації нововведень, розвитку ринку інновацій та підтримки національного виробника інноваційного продукту, зниження багатофакторних інноваційних ризиків та прогнозування комерційної привабливості нових науково-технічних ідей.
Зростає інтерес до питань інноваційної діяльності й на мікрорівні. Ринкові умови господарювання викликали значні зміни у системі менеджменту українських підприємств: реорганізується виробнича структура, створюються комерційні та маркетингові служби, впроваджуються системи інформаційних технологій, вводяться в практику нові принципи бухгалтерського й управлінського обліку, інструменти фінансового менеджменту тощо. Проте все це виявляється недостатнім для формування довгострокової конкурентоспроможності.
Вітчизняний досвід підприємницької діяльності та історії комерційного успіху світових лідерів переконливо доводять, що саме інновації різної природи стають вирішальним фактором у сучасній конкурентній боротьбі. Сьогоднішній споживач, у тому числі і український, є вимогливим і розбірливим, він прагне купувати нові товари, послуги та технології високої якості і готовий платити за них відповідну ціну. Однак існує декілька базових проблем, які стримують розвиток нібито надприбуткової інноваційної діяльності та визначають особливості її економіки й організації. Передусім вони пов'язані із довготривалістю інноваційного процесу, різними цілями і можливостями його головних учасників та великою попередньою невизначеністю його комерційної результативності.
Ось чому помилковою є точка зору, що будь-яка перспективна науково-технічна ідея самостійно, за допомогою механізмів ринкової самоорганізації, знайде свій шлях до реалізації і автоматично буде визнана ринком. Саме питання організації та ефективного функціонування інноваційного ланцюжка від генерації ідеї і до створення й розповсюдження інноваційного продукту, забезпечення економічної ефективності у всіх ланках (що і визначає зацікавленість кожної ланки), а також форми і методи управління інноваційною діяльністю на підприємствах і становлять основу проблемних питань цього курсу.
Метою контрольної роботи з дисципліни „Економіка та організація інноваційної діяльності" є формування у студентів системи теоретичних та методичних знань і практичних навичок з економіки, організації та управління інноваційною діяльністю, зрозуміти роль інноваційної політики як інструменту підвищення ефективності підприємницької діяльності і виробництва конкурентоспроможної продукції, оволодіти принципами і методами організації інноваційного менеджменту, особливостями маркетингу, планування, фінансування, стимулювання та державного регулювання інноваційної діяльності, управління інноваційними ризиками, опанувати сучасні методики створення та оцінки інновацій, навчитися розробляти та впроваджувати інноваційні заходи, наприклад, з оновлення техніко-технологічної бази підприємства та його продукції.
1. Інноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю
У сучасній ринковій економіці найважливішою складовою частиною економічного управління діяльністю підприємства, яка визначає конкурентоздатність, є інноваційний менеджмент.
Сам термін "інноваційний менеджмент" означає визначення організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів на рівні не тільки первинних господарюючих суб'єктів (фірм, компаній, корпорацій), але й інших ланок економіки, галузей, регіонів, народного господарства у цілому.
Інноваційний менеджмент - один з напрямків стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Його ціллю є визначення основних напрямків науково-технічної та виробничої діяльності організації. І те перш за все розробка та впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація та удосконалення випущеної продукції та технологи, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції і зняття з виробництва застарілої продукції. Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратеги інновацій і заходів, спрямованих на їх реалізацію, тому саме розробці та впровадженню нових товарів, технологій приділяється основна увага. Вони визначають пріоритетні напрямки стратегії організації і її подальший розвиток [10].
Якщо у загальному вигляді процес управління трактувати як "методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління за допомогою прямих і зворотних зв'язків в умовах впливу дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою досягнення запланованого результату" [32], а "менеджмент - як науку про найбільш раціональну організацію й управління трудовим колективом з метою одержання запланованого ефекту" [32], то можна дати такі визначення поняттю "інноваційний менеджмент".
"Інноваційний менеджмент" - це сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об'єднань з максимальною ефективністю.
Деякі автори [23, 24] помилково порівнюють інноваційний менеджмент з одним з напрямків стратегічного управління на вищому рівні менеджменту компанії, тим самим істотно звужуючи сферу його використання.
Основною метою інноваційного менеджменту є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інноваційної стратегії фірми (компанії) на окремих етапах її розвитку. У процесі досягнення цієї мети механізми менеджменту спрямовано на рішення таких найважливіших задач:
1. Забезпечення високих темпів розвитку підприємства, її конкурентоздатності за рахунок ефективної інноваційної діяльності.
2. Забезпечення максимізації доходів (прибутків) від інноваційної діяльності.
3. Забезпечення мінімізації ризиків при комерціалізації нововведень.
4. Збереження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства при проведенні інноваційної діяльності.
5. Пошук шляхів прискорення реалізації інноваційних проектів. Усі перераховані задачі взаємозалежні і дуже важливі, однак серед них є пріоритетна - забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства, конкурентоздатності при достатній її фінансовій стійкості у процесі цього розвитку, а не максимізації доходу (прибутку) від інноваційної діяльності, як стверджується в багатьох публікаціях.
З урахуванням задач, які стоять перед інноваційним менеджментом, на рівні підприємства визначаються його функції, основними з яких є такі:
1. Дослідження зовнішнього інноваційного середовища, прогнозування розвитку науки і техніки. У процесі реалізації цієї функції досліджується правове поле інноваційної діяльності (у цілому і у розрізі окремих видів нововведень); аналізується поточна кон'юнктура відповідного ринку, фактори, що її визначають, і складається прогноз.
2. Розробка стратегії інноваційної діяльності має на увазі формування системи цілей інноваційної діяльності виходячи із загальної стратегії компанії і прогнозу кон'юнктури ринку. Крім того, визначаються пріоритетні задачі, які розв'язуються у найближчий період. Сюди ж необхідно віднести прогнозування потреби у ресурсах усіх видів для здійснення інноваційної діяльності.
3. Пошук і відбір інноваційних проектів. У процесі реалізації цієї функції вивчається поточна пропозиція на інноваційному ринку, відбираються ті, що найбільш відповідають загальній стратегії фірми, проводиться їх експертиза, розраховується ефективність, на основі якої ранжуються розглянуті варіанти.
4. Формування портфеля інновацій.
5. Поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих інноваційних програм і проектів припускає розробку системи планів, серед яких значне місце посідають календарні плани і бюджети окремих проектів.
6. Організація моніторингу реалізації окремих інноваційних програм і проектів відбувається за допомогою системи показників і виявлення причин їх відхилень від нормального рівня.
7. Підготовка рішень про вихід з неефективних інноваційних програм (проектів) базується на аналізі зовнішнього середовища і внутрішніх можливостей підприємства.
Діяльність підприємства, пов'язана з науково-технічними розробками, інженерною підготовкою виробництва до переходу на новий продукт чи технологію, а також інвестуванням нововведень, визначається як інноваційна діяльність.
До інноваційної діяльності також відносять роботи тривалого характеру зі створення і реалізації інноваційних проектів за участю проектних інститутів та наукових центрів у масштабах регіонів, галузей чи країни.
Такі проекти зумовлюють вибір варіанта стратегії розвитку, найбільш прийнятного з погляду економічної вигоди для організації. Стратегічне інноваційне мислення одержує все більшу підтримку, оскільки досвід показує його більш високу ефективність в умовах швидких змін, особливо технологічних, коли рівень передбачуваності дуже низький. Специфіка інноваційного менеджменту полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом, що наявний у тій чи іншій організації, у рамках функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль і т.п.).
Інноваційний потенціал - це здатність господарства (взагалі) чи суб'єкта господарювання (зокрема) виробляти нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового). Він містить у собі:
виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;
професійний і науково-технічний склад персоналу;
потужності експериментальної бази, пов'язаної з підготовкою нового виробництва;
інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;
можливості впровадження нововведень і його контролю.
Інноваційний менеджмент створює для суб'єкта господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом.1 Іри цьому може бути не менше п'яти можливих різновидів нововведень:
створення нового товару (послуги);
створення нового способу виробництва:
відкриття нового ринку збуту;
застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;
введення нових принципів організації діяльності фірми.
Інноваційний менеджмент має гарантувати ефективне використання інновацій і напрямків підвищення ефективності функціонування та розвитку організацій у ринковому середовищі. Основними підсистемами інноваційного менеджменту є:
аналіз;
прогнозування;
планування (стратегічне, поточне, оперативне);
організація;
мотивація;
облік;
контроль;
координація;
регулювання;
керівництво [17].
Конкретний склад цих підсистем залежить від рівня управління: держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту у цілому включає:
розробку планів та програм інноваційної діяльності;
нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;
розгляд програм розробки нової продукції та технології;
забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;
забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програмної інноваційної діяльності;
затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем - від ідеї до серійного виробництва продукції.
Таким чином, ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності". Він визначає:
роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволення потреб людей;
основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики;
форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері;
повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики;
економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності [4].
Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення продуктів, що раніше не існували, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.
Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов'язані, тому впроваджувати їх треба комплексно. Отже, головними принципами управління нововведеннями є:
безперервне прогнозування інноваційної ситуації;
динамічне попередження технологічного відставання;
системне впровадження нововведень у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності;
поєднання інвестицій з інноваціями;
поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень [16].
Якщо гроші на нововведення взято з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтовувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.
2. Інноваційний процес та його стадії
Інноваційним процесом називають підготовку і поступове здійснення інноваційних змін. Результатом цього процесу є інновація як реалізована, використана зміна.
В загальному вигляді інноваційний процес складається з трьох стадій - підготовчої, виробничої і ринкової, кожна з яких містить окремі етапи.
Підготовча стадія
На початку інноваційного процесу проводяться науково-дослідні роботи (НДР.), які можна розглядати як наукову підготовку виробництва. НДР виконуються в науково-дослідних підрозділах підприємства, в науково-дослідних інститутах, науково-технічних організаціях промисловості, інжинірингових компаніях, вищих учбових закладах, некомерційних організаціях персоналом високої наукової кваліфікації.
Першим етапом інноваційного процесу є фундаментальні науково-дослідні роботи (НДР.) - це базис всіх інноваційних процесів, генератор ідей, джерело нових знань. Вони направлені на:
живлення новими ідеями різних областей науки;
виявлення, вивчення і систематизацію об'єктивних явищ і закономерностей.
Фундаментальні дослідження можуть бути теоретичними і пошуковими.
Фінансування фундаментальних НДР здійснюється в основному з державного бюджету на безповоротній основі (за державними науково-технічними програмами) на умовах конкурсу.
На другому етапі інноваційного процесу проводяться прикладні НДР, які мають на меті:
дослідження областей найефективнішого додатку результатів фундаментальних досліджень;
висунення науково-технічних ідей про матеріалізацію наявних теоретичних знань і відкриттів;
вивчення найраціональніших шляхів використовування технічних рішень в певних областях;
оцінку їх технічної здійсненності;
прогнозування шляхів розвитку науки і техніки і т.д.
На основі прикладних досліджень розробляються технічні завдання на проектування, технічні умови, інструкції, стандарти, нормативи, забезпечуючі можливості створення конкретних продуктів, виробів.
При вкладенні засобів в проведення прикладних НДР виникає ризик втрат (рискоинвестиції).
Прикладні дослідження фінансуються як за рахунок засобів державного бюджету, так і за рахунок засобів окремих замовників. .
Третім етапом інноваційного процесу є проведення дослідно-конструкторських робіт (ДКР), які є процесом практичного втілення ідеї в технічну документацію і досвідчений прототип нового продукту, матеріалу, технології.
Основні етапи ДКР наступні:
розробка конструкторської документації;
ескізно-технічне проектування, створення і випробування дослідної установки;
виробництво і випробування досвідченої партії продукції;
розробка технологічного регламенту;
визначення техніко-економічних показників технології, що розробляється.
В процесі ДКР обов'язково доповнюються технологічними, організаційними, будівельними розробками і проектами.
ДКР проводяться як в спеціалізованих лабораторіях вузів, в КБ, державних наукових центрах, галузевих НДІ, на досвідчених заводах, в науково-виробничих об'єднаннях (НВО), так і в науково-виробничих підрозділах крупних промислових організацій.
ДКР - самі капіталомісткі розробки, фінансування яких приблизно на 95% здійснюється власними засобами промислових організацій. Інвестиції в ДКР мають ризиковий характер.
Результатами інноваційної діяльності, отриманих на етапах НІОКР, є нові науково-технічні знання, розповсюдження яких відбувається шляхом трансферу знань.
Трансфер знань здійснюється в одній з двох форм:
Комерціалізація - це елемент трансферу, при якому споживач (покупець) виплачує винагороду власнику технології в розмірах, визначуваних взаємоузгодженими договірними умовами.
Дифузія науково-технічних знань є некомерційним елементом трансферу науково-технічних досягнень.
Якщо розроблену новину збираються упроваджувати у виробництво на підприємстві, то наступає четвертий етап інноваційного процесу - підготовка виробництва, яка передбачає: конструкторську підготовку виробництва, метою якої є проектування і створення дослідного зразка майбутньої новини, його випробування і відробіток принципових технічних рішень; технологічну підготовку виробництва, в ході якої створюється матеріальна база випуску новин; організаційну підготовку виробництва, яка викликана необхідністю проведення ряду підготовчих заходів щодо перебудови виробничих процесів.
В підготовці виробництва беруть участь практично всі служби підприємства. При підготовці виробництва потрібні крупні інвестиції, які продовжують носити ризиковий характер.
Всі вищеназвані етапи інноваційного процесу називаються підготовчими, в процесі яких формують новину (матеріал, виріб, технологію), його якість, технічний рівень, прогресивність.
Виробнича стадія
П'ятий етап інноваційного процесу полягає в освоєнні виробництва, яке включає:
запуск у виробництво настановної серії;
проведення кваліфікаційних випробувань виробів настановної серії;
маркетингове тестування виробів;
доробку і коректування технологічної і іншої документації.
На шостому етапі інноваційного процесу після завершення робіт по підготовці виробництва відбувається вихід підприємства на потужність і виробництво створеної продукції відповідно до портфеля замовлень.
Основним джерелом фінансування є власні, позикові і привернуті засоби підприємств. Якщо створені новини дозволяють організувати виробництво нової продукції, що не має зарубіжних аналогів або заміщаючі імпортні товари, то держава бере часткову участь у фінансуванні цих робіт.
Ринкова стадія
Сьомий етап інноваційного процесу полягає в розповсюдженні (реалізації) інновації на ринку відповідно до фаз життєвих циклів. Результат данного етапу - формування споживацького ринку для інновації. Витрати на організацію виробництва і збуту звичайно набагато перевищують витрати на пошук рішення.
Восьмий етап інноваційного процесу - це споживання або експлуатація інновації замовником. Включає роботи по сервісному обслуговуванню, відновленню і утилізації інновації. Результатом даного етапу є задоволення існуючих потреб і формування нових.
Повністю всі вказані етапи інноваційний процес проходить, як правило, тільки у разі крупних якісних інноваційних змін.
3. Філософське осмислення інноваційних процесів
До проблеми економічної циклічності вчені вперше звернулися на початку XIX століття. У 1801 р.У. Гершель довів наявність зв'язку між циклами появи плям на Сонці, погодою, ціною врожаю і в підсумку економікою в цілому.
У 1847 р. англійські вчені X. Кларк та В. Джевонс відзначили, що між двома світовими "економічними катастрофами" 1793 і 1847 років пройшло 54 роки, і припустили, що такий інтервал не випадковий і мають існувати якісь "фізичні" причини цього явища.
X. Кларк зробив натиск на ендогенний механізм саморегулювання (історичної живучості) капіталізму, де кризи та відродження закономірні й у цілому передбачувані. Але ця точка зору, на нашу думку, є помилковою, оскільки, як відзначає В. Бабурін, капіталізм XX ст. не дав жодного прикладу виходу з кризової фази на основі чисто внутрішніх, ринкових факторів. Щоразу, починаючи з "Великої депресії", було потрібно або масоване втручання держави, або тотальна мілітаризація і наступна хвиля для надання нового імпульсу розвитку господарства. Взагалі це недостатньо вивчена сторона циклічних процесів. Є підстави припускати наявність циклічності як у виникненні збройних конфліктів, так і їх певну синхронізацію в межах великих макрорегіонів планети. При цьому спостерігаються як лагові ефекти, так і одночасність подій на віддалених театрах воєнних дій. Останнє дає підстави припускати, що механізми інновацій діють не тільки прямо, але і через механізми непрямого впливу хвиль упровадження нововведень в інших секторах суспільства - механізми самоорганізації і господарських систем.
На основі статистичного матеріалу В. Джевонс вперше намагався довести існування тривалих коливань у економіці. Відповідно до його теорії кризи надвиробництва зумовлені появою через певні проміжки часу плям на Сонці. На основі аналізу рядів коливання цін було виявлено повторення тривалих періодів зростання і падіння, але вчений не зміг знайти пояснення цьому явищу.
К. Маркс у 60-ті роки XIX ст. за розробки теорії циклічних криз капіталізму використовував 7-11-річні цикли К. Жуглара і створив теорію неминучості економічних циклів відтворення тривалістю близько 10-13 років. Ця теорія відображала реальність, тому що на той час К. Маркс мав у своєму розпорядженні дані про економічні кризи, що не знаходили пояснення у його сучасників. Ця теорія дала поштовх до вивчення феномена довгих хвиль вченими марксистської школи. К. Маркс бачив матеріальну основу циклічності в середньому терміну життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва. На його думку, на економічні процеси істотно впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно удосконалюються на основі кожного нового ступеню науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Однак цей рух нерівномірний, і К. Маркс розрізняв екстенсивний та інтенсивний технічний прогрес. Він схилявся до думки про зовнішню (екзогенну) природу інновацій і вважав, що винаходи є результатом наукової роботи винахідників (які мають свої власні інтереси). Водночас К. Маркс вказував на прямий зв'язок між впровадженням винаходів та нормою прибутку, тобто наголошував на внутрішніх мотивах, якими керуються власники капіталу, приймаючи певні рішення (про впровадження нових зразків техніки чи нехтування ними).
Система поглядів К. Маркса включала: причини, що визначають тривалість циклів; природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва та приватним характером присвоєння його результатів.
Не давала відповіді на причини цього нового явища і класична політична економія, що спирається на можливість досягнення економічної рівноваги на основі вільної дії ринкових законів вартості, попиту та пропозиції.
У противагу вченню К. Маркса немарксистські школи спочатку виступили із запереченням неминучості економічних циклів або з доказом можливості подолання циклічності як явища в рамках традиційного ринкового механізму.
Непримиренність двох економічних шкіл другої половини XIX ст. була викликана тим, що марксистське вчення про циклічність у економіці акцентувало увагу на руйнівному характері економічних криз, їх зв'язку з капіталістичною приватною власністю та можливостями запобігання криз і нейтралізації їхніх негативних наслідків для робітників тільки з загибеллю самого капіталістичного способу виробництва.
Російський марксист А.І. Гельфанд у 1901 р. уперше сформулював, що капіталістичній економіці властиві тривалі періоди спаду та застою. Він відзначав, що циклічні кризи, що припадають на період підйому, виражені слабше, а в період спаду, навпаки, глибші і триваліші. Причинами підйому ринку на початку XX ст. цей вчений вважав екзогенні фактори: війни та революції, відкриття нових ринків, впровадження електрики і зростання видобутку золота.
Вивченням довгих хвиль займалися також голландські економісти - прихильники екзогенної теорії економічних циклів (марксистська школа) Я. ван Гельдсрен і С. де Вольф. Спираючись на різноманітну статистику (що включала як довгі ряди цін, так і більш короткі ряди виробництва, показники фінансів, дані про міжнародну торгівлю, міграцію, зайнятість) ван Гельдерен у 1913 р. розробив теорію хвилеподібного еволюційного руху при капіталізмі. Вчений стверджував, що прискорення зростання суспільного попиту та пропозиції зумовлене зовнішнім поштовхом: появою нових ринків або введенням нових технологій, які через механізм мультиплікатора поширюються на економіку. Однак із часом ринок переповнюється готовою продукцією, прибутки знижуються, зменшується попит, а з ним - і виробництво, що спричиняє кризу. Ван Гельдерен заперечував вплив внутрішніх причин на поворот кон'юнктури - від тривалого спаду до підйому.
Його роботу надалі продовжив С. де Вольф, який основою періодичності циклічного руху економіки вважав середній термін життя основного капіталу, вкладеного у транспортну інфраструктуру, оборот капіталу. Цей термін життя основного капіталу складає приблизно 40 років. Він припускав, що існує фіксоване співвідношення між середньостроковими та тривалими циклічними кризами: в одному довгому циклі виникає п'ять циклічних криз. Вчений стверджував, що довгі цикли зумовлені внутрішньою природою, хоча підтримуються зовнішніми імпульсами.
Формула Ротшильдів, яка відображає закономірності в динаміці процентних ставок, була відтворена у той же час. Проблемами циклічності розвитку світового господарства займалися також такі дослідники, як М. Туган-Барановський, Ж. Лескюр, А. Афталіон, Г. Мур, В. Лейтон, А. Шпітгоф та ін.
Наприкінці XIX ст. український економіст М. Туган-Барановський відзначив існування довгострокових коливань, розглядаючи промислові кризи в Англії. Він довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування в основний капітал. Учений розглядав циклічність як внутрішню характеристику виробничої системи [21] і виявив промислові цикли, породжувані періодичним нагромадженням позикового капіталу. Він вважав, що циклічність припливів та відпливів у промисловості залежить від дії закону виробництва: зростання виробництва зумовлює зростання споживання.
Запропонований К. Марксом і підтриманий його послідовниками підхід щодо пояснення причин циклічних коливань економіки перенакопиченням капіталу розвивають інші вчені у своїх концепціях. Однак їхні теорії розрізняються визначенням ключового чинника, який зумовлює новий виток економічного розвитку [9].
Ж. Лескюр на основі аналізу статистичних даних по Франції й Англії виявив довгострокові синхронні коливання у динаміці цін, відсотка дивідендів, ренти і заробітної плати. Він вважав, що відображає зміни, які відбуваються в сфері виробництва. Висхідна хвиля, на його думку, виникала внаслідок нововведень та появи нових галузей, низхідна - закінчення інтенсивного зростання нових галузей. Концепцію Ж. Лескюра можна вважати однією з перших теорій, пов'язуючих нововведення та довгі хвилі [13].
Найбільш були вивчені промислово-капіталістичні цикли тривалістю 7-12 років, відомі під назвою "промислово-капіталістичних циклів" [13, с.173], які складаються з трьох повторюваних фаз: "підйом - криза - депресія" [5]. Найбільший внесок у аналіз промислово-капіталістичних циклів тривалістю 7-12 років зробив К. Маркс. Його вчення про періодичні кризи надвиробництва є фундаментом для дослідження економічної циклічності. К. Маркс визначив фази циклу та зробив науковий аналіз кожної з них. У своїх роботах про циклічність кон'юнктури М. Кондратьєв [11 - 13] відзначав, що ці 7 - 12-річні цикли, досліджувані у Європі і 3,5-річні цикли, досліджувані у США, властиві кон'юнктурі. І (Д. Кітчіна (3,5-річні) являють собою 7 - 11-річні, але більш стислі.
Довгі хвилі М. Кондратьєва
Ідею циклічності розвитку у світовому господарстві сформував у виді теорії у 20-ті роки XX ст. радянський економіст М. Кондратьєв [11 - 13]. Ці цикли згодом одержали назву "довгих хвиль Кондратьєва" [13, 16]. Він розглядав господарство як систему взаємин та зв'язків її елементів і відзначав різні підходи щодо аналізу господарства з динамічної та статичної точок зору.
Дослідження економічної динаміки, на думку М. Кондратьєва, охоплюють, принаймні, дві групи проблем [13, с.253]:
основних тенденцій економічного розвитку у межах даної системи побудови народного господарства;
коливань, що виявляються у процесі цього розвитку і звичайно підводяться під поняття економічної кон'юнктури.
Концепція великих циклів кон'юнктури М. Кондратьєва складається з таких основних частин:
1) емпіричний доказ "великої моделі циклу", заснований на аналізі динаміки показників відносної кон'юнктури;
2) ряд емпірично встановлених закономірностей ("правильностей"), що супроводжують тривалі коливання кон'юнктури;
3) теоретичне пояснення закономірностей (теорія великих циклів кон'юнктури).
На основі аналізу статистичних даних чотирьох провідних капіталістичних країн (Англії, Франції, Німеччини і США) за період у 140 років [12,13] М. Кондратьєв емпірично виділив великі цикли у динаміці ряду показників (середній рівень товарних цін, позичковий відсоток, заробітна плата промислових робітників, оборот зовнішньої торгівлі, виробництво і споживання вугілля, чавуну, свинцю, золота).
Результати аналізу, який провів М. Кондратьєв, представлено у табл.3.1 [13, с.179 - 194].
Цикли були виявлені також у динаміці таких показників:
1) портфель Французького банку;
2) внески в ощадні банки Франції;
3) французький і англійський імпорт і експорт;
4) добування вугілля у США, Німеччині;
5) світове виробництво чавуну;
6) виробництво чавуну, свинцю і сталі у США;
7) кількість веретен бавовняної промисловості у США;
8) посівні площі бавовни у США і вівса у Франції.
У той же час не вдалося виявити великих циклів кон'юнктури у динаміці споживання бавовни у Франції, виробництві вовни і цукру у США та ряді інших показників [13, с. 195].
М. Кондратьєв визначив також ряд закономірностей розвитку коливань та передумови формування нової хвилі розвитку кон'юнктури [11-13]. У розвитку цих хвиль вчений [12, 13] визначив чотири закономірності ("чотири емпіричних правильності"):
Таблиця 3.1
Аналіз результатів дослідження динаміки показників
|
Хвиля/ Динаміка |
Середнє |
||||||
|
Рівень |
|||||||
|
товарних цін |
відсотка на капітал |
номінальної заробітної платні |
оборотів зовнішньої торгівлі |
виробництва і споживання вугілля, чавуну, свинцю |
|||
|
Перша висхідна хвиля |
1789-1814 рр. |
початок 90-х рр. XVIII ст. - 1813 р. |
90-ті рр. XVIII ст. - 1805-1817 рр. |
Немає даних |
Немає даних |
1790-1815 рр. |
|
|
Перша низхідна хвиля |
1814-1849 рр. |
1813 р. - сер.40-х рр. XIX ст. (1844 р. - для англійської консолі, 1845 р - для французької ренти) |
1812- 1817 рр. - кін.40-х-початок 50-х років XIX ст. |
1810-1815 рр. - 1848 р.3 |
до кінця 40-х років XIX ст. |
1812-1847 рр. |
|
|
Друга висхідна хвиля |
1849-1873 рр. (1866 р. уСША) ' |
1844-45 рр. - початок 70-х рр. XIX ст. (1870-1874 рр) 2 |
кін.40-х-поч.50-х років XIX ст. - 1873-1876 рр. |
кінець 30-х - початок 50-х років XIX ст,-1872-1873 рр. |
кін.40-х рр. XIX ст. - 1865 р. (1873 р. - в Англії) |
1845-1872 рр. |
|
|
Друга низхідна хвиля |
1873 - 1896 рр. |
1870-74 рр. - 1897 р. |
1873 - 1876 рр-1888-1895 рр. |
1872-1873 рр. 1894-1896 рр. |
1865 р. (1873 р) - 1890-1894 рр. |
1872-1894 рр. |
|
|
Третя висхідна хвиля |
1896-1920 рр. |
1897-1921 рр. |
1888-1895 рр. - 1920-1921 рр. |
1894-1896 рр. - 1920 р. |
1890 - 1894 рр. |
1894-1915 рр. |
|
|
Третя низхідна хвиля |
Починається у 1920р. |
Починається у 1921 р. |
Починається у 1920-1921 рр. |
Починається у 1920 р. |
Починається у 1920 р.4 |
Починається у 1920 р. |
|
|
1 У США дане відхилення пояснюється громадянською війною.2 Різке падіння курсу у 1866 р. відбувається у зв'язку з підвищенням відсотка перед грошовою кризою 1866 р. і австро-пруською війною.3 Такий великий розрив пов'язаний зі скасуванням хлібних мит (1849 р), європейською революцією на континенті і Кримською війною (для АнглГі].4 Поява низхідної хвилі у 1920 р. пов'язана з першою світовою війною. |
1. "... перед початком висхідної хвилі кожного великого циклу, а іноді на самому її початку спостерігаються значні зміни в умовах господарського життя суспільства". Значні винаходи, що ведуть до глибоких змін техніки виробництва; науково-технічні революції; зміни техніки обміну, умов грошового обігу; створення нових держав, посилення їхньої ролі у світовій економіці і ін. Усі ці події протікають безупинно, але у той же час нерівномірно, і найбільш інтенсивно виражені вони перед початком висхідних хвиль великих циклів.
2. "... періоди висхідних хвиль великих циклів, як правило, значно багатші великими соціальними потрясіннями та переворотами у житті суспільства (революції, війни), ніж періоди низхідних хвиль".М. Кондратьєв [13] підтвердив цю емпіричну закономірність простим переліком історичних подій, які було проаналізовано і представлено у табл.3.2
Таблиця 3.2 Кількість соціальних подій у циклі
|
Хвиля |
Кількість соціальних подій |
|
|
Висхідна хвиля першого великого циклу |
18 |
|
|
Низхідна хвиля першого великого циклу |
5 |
|
|
Висхідна хвиля другого великого циклу |
23 |
|
|
Низхідна хвиля другого великого циклу |
4 |
|
|
Висхідна хвиля третього великого циклу |
22 |
3. "... низхідні хвилі цих циклів супроводжуються тривалою депресією сільського господарства".
4. "... середні цикли, що припадають на низхідний період великого циклу, повинні характеризуватися тривалістю та глибиною депресії, стислістю та слабкістю підйомів; середні цикли, що приходяться на висхідний період великого циклу, повинні характеризуватися зворотними рисами". Історичні факти цілком підтверджують цю емпіричну закономірність (табл.3.3, складена за даними А. Шнітгофа).
У період низхідних хвиль великого циклу переважають депресії, а у період висхідних хвиль - підйоми (табл.3.3).
Статистичний аналіз часових рядів та виділення даних емпіричних закономірностей привели М. Кондратьєва до обґрунтування теорії ендогенного характеру довгих хвиль (внутрішньо властивий капіталістичній економіці характер їх виникнення). Відповідно до цієї теорії жодна з наведених "емпіричних правильностей" не виникає випадково. Зміна техніки викликана запитами виробництва, створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим та необхідним. Війни та революції є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин. Потреба в освоєнні нових територій та міграції населення - також результат подібних обставин, тобто відзначені явища відіграють роль не випадкових поштовхів, що породжують черговий цикл, а є частиною властивого капіталізму механізму, що забезпечує його хвилеподібний розвиток. Кожна послідовна фаза є результатом кумулятивних процесів, що накопичуються у ході попередньої фази. Не використовуючи терміну "нововведення", вчений, за сутністю, досліджував саме динаміку нововведень, вказуючи на різницю між ними і відкриттями и винаходами. М. Кондратьєв наголошував, що необхідно розрізняти момент їх появи та момент застосування на практиці. Він проаналізував динаміку найважливіших винаходів, відкриттів та нововведень [9].
Таблиця 3.3
Дані про підйоми та депресії у період перших трьох хвиль кон'юнктури
|
Періоди |
Кількість років підйому |
Кількість років депресії |
|
|
Низхідна хвиля великого циклу (1822 - 1843 рр) |
9 |
12 |
|
|
Висхідна хвиля великого циклу (1843 - 1874 рр) |
21 |
10 |
|
|
Низхідна хвиля великого циклу (1874-1895 рр) |
6 |
15 |
|
|
Висхідна хвиля великого циклу (1892 - 1912 рр) |
15 |
4 |
Періоди циклів А. Шпітгофа не зовсім збігаються з М. Кондратьєвим, але останній вважав, що вони дуже близькі [12].
Основні елементи внутрішнього ендогенного механізму довгого циклу у теорії М. Кондратьєва такі:
1. Ринкова економіка являє собою рух навколо декількох рівнів рівноваги. Було виділено три види рівноважних станів (табл.3.4).
Таблиця 3.4 Види рівноваги
|
№ з/п |
Вид |
Характеристика |
|
|
1 |
Рівновага "першого порядку" |
Рівновага між ринковим попитом та пропозицією. Відхилення від нього народжують короткострокові коливання періодом 3 - 3,5 року - цикли в товарних запасах |
|
|
2 |
Рівновага "другого порядку" |
Досягається у процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, вкладеного головним чином в устаткування. Відхилення від цієї рівноваги - цикли середньоїтрива-лості-7-11 років |
|
|
3 |
Рівновага "третього порядку" |
Рівновага запасу "основних капітальних благ" із усіма факторами, що визначають існуючий технічний спосіб виробництва (промислові будинки, інфраструктурні спорудження, кваліфікована робоча сила, що обслуговує даний технічний спосіб виробництва). Визначаються галузевою структурою виробництва, існуючою сировинною базою і джерелами енергії, цінами, зайнятістю і суспільними інститутами, станом кредитно-грошової системи і т. ін. Відхилення від рівноваги пов'язане з необхідністю створення нового запасу "основних капітальних благ" - цикли кон'юнктури |
2. Відновлення "основних капітальних благ" відбувається не плавно, а поштовхами. Науково-технічні винаходи та нововведення при цьому відіграють вирішальну роль.
3. Тривалість довгого циклу визначається середнім терміном життя виробничих інфраструктурних споруд, що є одним з основних елементів капітальних благ суспільства.
4. Усі соціальні процеси - війни, революції, міграції населення - результат перетворення економічного механізму.
5. Заміна "основних капітальних благ" і вихід із тривалого спаду вимагають нагромадження ресурсів у натуральній та грошовій формі. Коли це нагромадження досягає достатньої величини, виникає можливість радикальних інвестувань, що виводять економіку на новий підйом.
Кожен цикл складається з висхідної та низхідної хвиль. Дослідження та систематизація основних характеристик цих хвиль наведено у табл.3.5
Таблиця 2.5 Основні характеристики хвиль
|
Період циклу |
Характеристика |
|
|
Висхідна хвиля |
Відновлення й розширення основного капіталу. Радикальні зміни й перегрупування основних виробничих сил суспільства [18]. Підйом цін, розширення виробництва та товарообігу й загострення конкуренції. Залучення у світове господарство нових країн, районів і більш інтенсивне використання старих. Загострення боротьби за зовнішні ринки й створення передумов щодо зовнішньополітичних конфліктів. Загострення боротьби нових та старих соціальних сил усередині країни й створення передумов для внутрішніх конфліктів |
|
|
Низ- хід- на хвиля |
Падіння цін, ставки відсотка. Ослаблення темпу зростання виробництва й торгівлі. Завмирання зовнішньополітичних і внутрішніх соціальних взаємин. Підвищення інтенсивності заощаджень, особливо в тих соціальних групах доход яких під впливом падіння товарних цін відносно підвищується. Численність технічних винаходів та відкриттів. Припинення росту відсотка на капітал |
На основі аналізу робіт М. Кондратьєва [12,13] зроблено такі висновки про основні передумови формування висхідної хвилі кон'юнктури:
1) значне нагромадження капіталу;
2) низький рівень цін, що стимулює заощадження та довгострокові інвестиції;
3) концентрація капіталу у підприємницьких та фінансових центрах;
4) дешевина і значна пропозиція капіталу.
Висхідна хвиля - це нова хвиля підйому господарської системи. З ходом висхідної хвилі поступово назріває відносна нестача капіталу та його дорожчання. З іншого боку, зовнішньополітичні та внутрішні конфлікти викликають розширення непродуктивного споживання і навіть прямі господарські руйнування і загострюють цю тенденцію. Підвищення товарних цін і падіння купівельної спроможності золота гальмує подальше зростання його здобування і послабляє можливість подальшого підвищення кон'юнктури. Усі ці тенденції, підсилюючи, обривають, нарешті, висхідну хвилю. Активність усієї господарської системи зменшується.
Починається низхідна, тобто депресивна, хвиля. Б міру розвитку низхідної тенденції усе сильніше починають діяти фактори, що підсилюють нагромадження й акумуляцію капіталу. Крива темпу нагромадження значно перевершує криву його інвестування. Капітал дешевшає, і знову виникають умови, сприятливі для підйому [13, с.221].
Не обов'язково настає підйом. Органічні зміни самої системи народного господарства можуть узагалі деформувати характер економічної динаміки. Але якщо таких змін не відбулося, то за низхідною хвилею настає підйом. Новий цикл не повторює попереднього в точності, тому що народне господарство наприкінці першого циклу перебуває вже у новій фазі свого розвитку. Однак загальний механізм нового циклу в основному залишається колишнім [11]. "Кожен новий цикл протікає в нових конкретно-історичних умовах, але на новому рівні розвитку виробничих сил" [13, с.222].
Деякі вчені [17, 22] вважають, що М. Кондратьєв йшов шляхом близьким М. Туган-Барановському й А. Шпітгофу. Останній довів, що позиковий капітал починає працювати тільки під тиском наукових відкриттів та технологічних змін. Для формування теорії довгих хвиль М. Кондратьєв запозичав також окремі елементи грошових теорій циклів у К. Жюгляра, Сиджуіка, Хоутрі й ін. Однак саме М. Кондратьєв на основі економіко-статистичного аналізу низки показників кон'юнктури висунув гіпотезу про існування великих циклів кон'юнктури капіталістичного господарства середньою тривалістю 50 років.
На відміну від багатьох попередників та послідовників (наприклад, Й. Шумпетера) М. Кондратьєв вважав науково-технічний прогрес не зовнішнім, а органічно вбудованим у механізм великих циклів елементом. Наука може досліджувати тільки регулярні події, і тому М. Кондратьєв негативно поставився до спроби Й. Шумпетера створити динамічну теорію, центральним елементом якої була інноваційна діяльність підприємця [11,17, 25].
Досвід розвитку світової економіки показав, що довгі хвилі М. Кондратьєва вірогідно прогнозують розвиток суспільного відтворення, тому його теорію взято на озброєння у багатьох країнах світу, і в закордонній соціально-економічній літературі затвердилося поважне ставлення до великих циклів [22].
Сучасні теорії циклічності
Сучасні наукові праці західних вчених з проблем циклічності ґрунтуються на результатах досліджень А. Бернса й У. Мітчелла, що прийняли таке допущення: існування спільної для всіх секторів економіки перемінної - економічного циклу. Єдність економіки дозволяє визначити низку макроекономічних показників, що піддаються циклічності [24].
Слід зауважити, що дедалі більше дослідників підтримують хвильову, циклічну концепцію розвитку економіки. Так, американський дослідник Маркетті (Маrchetti, 1982), проаналізувавши появу винаходів та нововведень за останні 200 років, зробив висновок, що вони з'являються хвилями і мають певну конфігурацію та частоту, тобто услід за хвилями винаходів з певним часовим лагом виникають хвилі нововведень [7]. Зіставлення й аналіз трьох хвиль дали йому підстави для висновку, що часова дистанція між центральними точками кожної хвилі залишається постійною і дорівнює 55 рокам для нововведень і 63 - для винаходів, що відповідає періодичності довгих хвиль, відкритих М. Кондратьєвим [14].
Сьогодні провідними фахівцями у вивченні проблеми циклічності є Р. Нельсон і 3. Уїнтер, що обґрунтовують еволюційний підхід до проблеми часу в економічній науці [17]. Це пов'язано з прагненням не тільки відійти від рівноважних моделей із їх базисними передумовами (наприклад, про екзогенність технологій і переваг), але і відмовитися від ньютоновських уявлень про економічний порядок як стан і замінити їх трактуванням порядку як становлення.
Найбільш відомою школою, що займається проблемами економічних циклів, є Національне бюро економічних досліджень (National Bureau of Economic Research). Економетричні моделі, розроблені Бюро, є основою багатьох досліджень фахівців МВФ та інших фінансових установ, спрямованих на вивчення феномена циклічності економіки [24].
Поряд із М. Кондратьєвим значний внесок у розуміння та розвиток економічних циклів внесли російські вчені: П. Сорокін, І. Трахтенберг, Р. Ентов, В. Автономов, С. Аукцмонек, А. Анікін і ін. [24].
Розглянуті теорії є лише частиною більш спільної класифікації концепцій економічних циклів, найбільш яскравими представниками і найбільш повними прикладами сучасних наукових течій у цій області.
Інноваційні теорії технологічних змін
Роль інновацій у економічному розвитку людства й мотиви, які спонукають суб'єктів підприємницької діяльності відмовлятися від звичних методів роботи і, ризикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені багатьох країн. Найповнішою є теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера, сформульована на основі узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX - початку XX століть. У ній вперше вжито терміни "інновація", "інноваційний процес". Й. Шумпетер сформулював гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-меньш одночасно освоюваних поєднаних новацій - кластерів [9].
Кластер (лат. сlassis - розряд) - це сукупність базисних інновацій (цілісна система нових продуктів і технологій), що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу. Гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у виді кластерів, уперше висловив саме М. Кондратьєв [13].Й. Шумпетер і Г. Менш [6] систематизували висновки про основні інновації, які мають значний вплив на розвиток економічної системи.
Господарський розвиток, за Й. Шумпетером, є тільки там, де має місце активність і творчий характер господарської діяльності, і тільки там, де людина створює "нові господарські комбінації", спостерігається розвиток. Там, де людина у своїй господарській діяльності пасивно пристосовується до умов, розвитку немає [13]. Й Шумпетер підкреслював роль підприємця в інноваційному процесі і вважав, що підприємець є сполучною ланкою між винаходом та нововведенням. Він обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань капіталістичної економіки є хвилеподібна динаміка технічних та технологічних нововведень [22]. Концентрація важливих нововведень в окремих галузях призводить до того, що від базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють вже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю [9].
Кожен цикл індустріального розвитку Й. Шумпетер визначив щодо специфічного об'єднання ключових інноваційних факторів і новітніх (пріоритетних) галузей. Останні, поєднуючись у міжгалузеві технологічні ланцюжки (від виробництва сировини - до кінцевого споживання), створюють відповідні технологічні уклади [4].
Й. Шумпетер зробив істотний внесок у розвиток теорії економічних циклів. Основні положення його теорії стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій, розроблених західними економістами, які полягають у тому, що:
рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише інновації, тобто введення принципово нових товарів, техніки, форм виробництва та обміну;
кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як "процес творчого руйнування";
численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків, або згустків (кластерів);
різні види інновацій спричиняють порушення статичної та формування динамічної рівноваги.
Одночасно з Й. Шумпетером цією проблемою займалися німецькі вчені В. Зомбарт та В. Мітчерліх. Перший вважав підприємця носієм інновацій, саме цс є його головним вкладом в інноваційну теорію. Зараз цю концепцію поділяє II. Друкер, який наголошує, що інноваційність - особливий інструмент підприємництва. Його новаторство полягає в тому, щоб знайти в існуючих ресурсах нові якості з метою створення нових благ, у процесі нововведення створюються нові ресурси. Погляди В. Мітчерліха теж стосувались ролі підприємця в поширенні досягнень науково-технічного прогресу, а висновки схожі з висновками В. Зомбарта [14].
До теоретиків класичного напрямку інноваційної теорії належить відомий американський економіст С. Кузнець (1901 - 1985), який розкрив теорію будівельних циклів тривалістю 15 - 20 років, пов'язаних з періодом масового оновлення житла та виробничих споруд. Основне пояснення цьому явищу С. Кузнець знаходив у демографічних процесах. Вчений повністю не погоджувався з інноваційною теорією Й. Шумпетера, проте всупереч самому собі підтвердив своїми дослідженнями наявність об'єктивних механізмів, з яких складається великий цикл [14]. С Кузнець вважав, що немає ніякої закономірності у бажанні підприємців інвестувати у принципово нові види техніки чи товари. А революційні інновації виникають значною мірок" випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни у політиці, економіці, поява нових відкриттів тощо). Існування економічних циклів С. Кузнець пов'язував з циклами інноваційних технологій.
До 70-х років XX ст. функціонувала теорія, згідно з якою економічний розвиток суспільства відбувається хвилеподібно: періоди зростання чергуються із періодами стагнації та спаду. Інновації є ключовим чинником економічного зростання. Однак для появи інновацій необхідні певні умови. Щодо цього питання існують різні точки зору. Одні науковці вважають, що імпульсом до інноваційної діяльності є певні зовнішні обставини (екзогенний механізм); інші причину нововведень вбачають у прагненні підприємців максимізувати свій прибуток, що дає підстави стверджувати про внутрішній (ендогенний) механізм технологічного прогресу Існування різних, інколи спірних, думок щодо ролі інноваційних факторів в економічному зростанні показує труднощі становлення теорії інноваційного розвитку, сумніви у деяких її постулатах. Значний внесок у подальший розвиток інноваційної теорії зробили Г. Менш, X. Фрімен, А. Кляйхнехт, Дж. ван Дейн та Р. Фостср [9].
Подобные документы
Розглянуто формування системи управління інноваційними проектами. Визначені основні фази життєвого циклу інноваційного проекту. Досліджено процес впровадження системи стратегічного управління інноваційною діяльністю господарюючих суб’єктів підприємств.
статья [50,2 K], добавлен 24.04.2018Інновації як засіб підвищення конкурентоспроможності. Інноваційний процес, класифікація та ринок інноваційної продукції. Роль інноваційного менеджменту в комплексі менеджменту організації, його ефективність. Форми управління інноваційною діяльністю.
реферат [26,7 K], добавлен 23.04.2010Класична теорія інновацій. Основний склад і взаємозв’язок інноваційних процесів за видами діяльності. Аналіз побудови системи управління інноваційними процесами. Аналіз інноваційної політики в Україні. Проблематика управління інноваційними процесами.
курсовая работа [172,4 K], добавлен 01.12.2015Інноваційний процес та його основні стадії. Аналіз інноваційної діяльності на підприємствах України. Методики оцінки ефективності інноваційної діяльності компанії. Процес впровадження на підприємстві стратегічного управління інноваційною діяльністю.
реферат [26,0 K], добавлен 03.01.2011Сукупність основних локальних цілей системи управління інвестиційними процесами на підприємстві. Процедура вивчення та оцінки проектних ризиків: інтегрального, часового, відкличного та інноваційного. Розрахунок суми, яка може бути вкладена в банк.
контрольная работа [26,6 K], добавлен 04.10.2012Специфіка циклів інноваційного менеджменту. Ефективність роботи цільової групи в інноваційних організаціях. Визначення мінімуму приведених витрат по варіантам інноваційних проектів. Управління ризиками при реструктуризації підприємства, їх особливості.
лекция [36,9 K], добавлен 20.10.2009Вплив інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства. Поняття інновації, інноваційної діяльності, інноваційного процесу. Типи шляхів економічного розвитку. Методи, функції, система управління інноваційним розвитком на макрорівні.
лекция [65,0 K], добавлен 17.11.2009Організаційні структури і фактори впливу інноваційного менеджменту. Вибір організаційних форм інноваційної діяльності. Види інноваційних стратегій. Інноваційна роль експлерентів. Методи експертизи інноваційних проектів, оцінка їх економічної ефективності.
курс лекций [55,9 K], добавлен 13.03.2010Управління нововведеннями охоплює різноманітні функції (маркетинг, планування, організацію, контроль), кожна з яких націлена на вирішення специфічних питань взаємодії між підрозділами фірми. Розгляд інноваційної діяльності як об'єкту управління.
курсовая работа [824,0 K], добавлен 21.01.2011Етапи процесу управління персоналом торговельного підприємства. Інновації в управлінні персоналом та фактори впливу на інноваційний процес. Дослідження ефективності процесу управління персоналом підприємства ТОВ "Корпорація "Українські мінеральні води".
дипломная работа [119,5 K], добавлен 26.05.2013
