Інноваційний процес

Починаючи з 60-х років XX ст. широкі дослідження з вивчення нововведень проводились у ФРН, зокрема професором Г. Меншем, який став найпослідовнішим продовжувачем теорії Й. Шумпетера та розвинув його концепцію на сучасному рівні наукових знань. Внеском Г. Менша в теорію інновацій було уточнення класифікації інновацій та висування "гіпотези перервності" [14].

Аналіз, проведений Г. Меншем, виявив, що кластери базисних нововведень (згустки інновацій, що характеризуються близькістю в часі й області застосування) збіглися в таких напрямках як енергоносії, інфраструктура, засоби праці, конструкційні матеріали і споживчі товари з періодами істотного погіршення соціально-політичного положення країни, а самі нововведення стають фактором його подолання. Базисні нововведення виникають у період, коли технологічні системи вичерпали можливості свого удосконалювання і виникла необхідність у новій технологічній системі. Часто факт появи кластера нововведень свідчить про початок формування нового технічного укладу, що сприяє істотному підвищенню темпів економічного розвитку [10].

Інноваційна "довга хвиля" складається ніби з двох "гребенів" ("хвиля" винаходів і "хвиля" інновацій), які з її поширенням зближаються (лаг між винаходами й інноваціями зменшується з розвитком "хвилі"). Однак відстань між послідовними "хвилями" (як винаходів, так і інновацій) відрізняється стабільністю і складає близько 55 років (між центрами інновацій і винаходів). Це було відзначено Г. Меншем і пов'язано ним з кондратьєвським довгим циклом в економічному розвитку, у ході якого змінюється динаміка багатьох економічних показників від фази виходу до фази спаду. Як вважає більшість дослідників виходячи із сучасних тенденцій розвитку науки, техніки, технології і соціально-економічних об'єктів довгі цикли скорочуються за часом до 35 - 40 років [14].

Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш пояснює особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються економічною кон'юнктурою, випускаючи з поля зору довгострокові альтернативи технічного розвитку. До впровадження радикальних інновацій вони приступають тільки внаслідок різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямках, коли вже накопичено значні надлишкові потужності, і уникнути сповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. Впровадження базисних інновацій виявляється єдиною можливістю прибуткового інвестування і зрештою інновації переборюють депресію.

Депресія відіграє роль генератора умов щодо появи інновацій (за Г. Меншом), що складають технологічний базис нової довгої хвилі. Вчений вважає, що кожний довгий цикл має форму не відрізка хвилі, а 8-подібної логістичної кривої. Ця крива описує траєкторію життєвого циклу певного технічного способу виробництва. А на завершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня 8-подібна крива не плавно переходить у нову. їх накладання породжує нестабільність і навіть турбулентність (лат. turbulentus - безладний, неспокійний). Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів є "технологічним патом", часом структурної перебудови, чи кризи, вихід з якої можливий лише за появи принципово нових технологій. Г. Менш дійшов висновку, що технологічний прогрес відбувається не безперервно, а дискретно. Гіпотеза дискретності пояснила протиріччя між періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи і відпливи базисних інновацій визначають зміни у періодичності зростання та стагнації економіки [9].

X. Фрімен ввів категорію нової технологічної системи (це комплекс інновацій, пов'язаних загальною технологічною базою, поширення яких дуже впливає, навіть безпосередньо, на не пов'язані з ними галузі економіки) і технологічної революції (зміст полягає в зміні техніко-економічної парадигми, а поширення пов'язане з рухом "довгих хвиль" економічної кон'юнктури) [19]. X. Фрімен вважає, що депресія скоріше придушує, ніж прискорює впровадження інновацій. Під час депресії збільшується соціальна напруга, зняття якої вимагає різного роду змін, що створює у свою чергу сприятливі можливості для організаційних інновацій. Останні створюють умови зміни технологічної структури економіки, "розчищаючи ґрунт" для технологічних інновацій. Тому, X. Фрімен вважає: шторм інновацій трапляється під час пожвавлення або бума.

Нідерландський економіст Дж. ван Дейн (1979) на підставі детального аналізу основних теорій довгих хвиль дійшов висновку, що підґрунтям циклів є три головних взаєпов'язаних блоки: інновації, життєвий цикл та інвестиції в інфрастуктуру. Вчений розробив типологію інновацій, поділивши їх на основні продуктивні (формують нові ринки та є основою нових галузей); доповнюючі продуктивні (розширюють ринок в існуючих галузях); основні технологічні (складають базу великих технологічних систем); доповнюючі технологічні. Він приділив надмірну увагу ролі інфрастуктури, тому була припущена помилка, яка перешкодила йому сформувати цілісний механізм інноваційного розвитку, який грунтувався б на внутрішніх (ендогенних) рушійних силах [9].

Дослідження рядів агрегованих показників світового промислового виробництва з 1792 до 1974 рр. німецьким економістом А. Кляйкнехтом підтвердили висновки М. Кондратьєва та Й. Шумнетера щодо існування довгих хвиль. Він стверджує, що базисні інновації з'являються не в період депресії, коли підприємства мінімізують свій ризик і відмовляються від нововведень, а у фазі пожвавлення та на початку зростання. А. Кляйнкнехт підкреслює, що інновації ризиковані, і під час депресії стратегія максимізації прибутку змінюється стратегією мінімізації втрат та невизначеності. Але ризик - поняття відносне. Під час підйому існують можливості поліпшуючих інновацій у напрямках техніки які швидко розвиваються і під час депресії стають безперспективними, внаслідок чого менш ризикованими виявляються радикальні продуктові інновації. В період підйому економіки більша увага звертається на поліпшуючі й технологічні інновації. Цей висновок сучасні науковці вважають хибним [9].

Російські економісти Д. Львов і С. Глазьєв теж є прихильниками інноваційної концепції довгих хвиль економічного розвитку. Вони досліджували міжгалузеві технологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають внаслідок процесів кооперації та спеціалізації і мають зазвичай стійкий характер. Сукупність таких технологічних ланцюгів автори [9] називають технологічним устроєм, який належить одній парадигмі та утворює стабільний елемент відтворювальної структури економіки. У кожному технологічному устрої можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології.

Американський економіст Р. Фостер (який поділяє концепцію Г. Менша) запропонував використовувати динаміку циклів для аналізу інноваційної діяльності та науково-технічного прогнозування. Він зазначав, що в процесі переходу від однієї технології до іншої має місце технологічний розрив. За назрівання технологічних змін необхідно з'ясувати, якому саме відрізку 8-подібної логістичної кривої відповідає наявна технологія чи продукція, що виготовляється; чи не настав час, коли вкладання щодо вдосконалення виробничих процесів та продукції не даватимуть очікуваних результатів через наближення межі об'єктивного розвитку наукової, інженерної або організаційної ідеї. У цьому разі кошти слід спрямовувати на розроблення та впровадження нових ідей, підготовку, освоєння та випуск техніки нових поколінь.Р. Фостер визначав інновацію як засіб конкуренції та отримання прибутку (ефекту, результату).

Я. ван Дейн висунув гіпотезу про те, що поява інновацій різних типів пов'язана з різними фазами соціально-економічного та науково-технічного розвитку, представленими у вигляді "довгої хвилі". Теорії "довгих хвиль" акцентують увагу на вивченні довгострокових квазіперіодичних коливань. З цією метою Я. ван Дейн розробив типологію інновацій, розділивши їх на такі групи:

основні продуктові інновації (що формують нові ринки і лежать в основі нових галузей);

продуктові інновації, що доповнюють (розширюють ринок в існуючих галузях);

основні технологічні інновації (складові базису великих технологічних систем);

доповнюючі технологічні інновації.

Моделі економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом з'явилися на рубежі 90-х років XX ст. їх автори (американські дослідники П. Ромер, Ф. Агійон, П. Хоувіт, Ч. Джонс та ін.) пояснюють технологічні зміни бажанням економічних агентів максимізувати свій прибуток протягом тривалого часу, для чого ініціюють та проводять відповідні НДДКР. Автори моделей зробили деякі припущення щодо причин різних темпів економічного зростання деяких країн, ефективності різноманітних заходів державної науково-технічної й промислової політики, впливу процесів міжнародної інтеграції та торгівлі на темпи економічного зростання.

Таким чином, інноваційні теорії технологічних змін сформували концептуальні засади розвитку суспільств та економік, які ґрунтуються на постійному оновленні технологічної бази виробничої діяльності, зміни технологій, технологічних устроїв. Спонукають до таких змін економічні мотиви - прагнення підприємців щодо підвищення норми прибутковості. Але незважаючи на широкі дослідження проблеми інноваційного розвитку у світовому масштабі, всеохоплюючої теорії поки що не створено.

Зростаючий вплив нововведень на розвиток економіки й бізнесу вже стала усвідомлювати більшість господарських керівників та підприємців України. Тільки з інноваціями сьогодні пов'язуються найбільші успіхи в бізнесі і підприємництві, а тому необхідно вивчати й застосовувати сучасні методи та форми інноваційного менеджменту.

У рамках інноваційної теорії розробляються і практичні рекомендації з подолання затяжної економічної депресії. Найбільш надійний засіб, з погляду розглянутої концепції, - масове здійснення базисних інновацій, а засоби для цього можуть бути різними:

пасивне чекання "природного" закінчення депресії (Г. Менш);

штучне стимулювання інновацій (X. Фрімен);

здійснення інституційних змін.

Це може відбуватися з метою не тільки прискорення виходу з кризи, але й недопущення поглиблення кризи для того, щоб забезпечити економіці можливість самій використовувати стимулюючу роль депресії щодо активізації інноваційної діяльності (А. Кляйнкнехт). Всі положення сучасної теорії інновацій відносяться до ринкової економіки, тобто обов'язковою умовою дії механізму інновацій є наявність ринкового середовища і тільки в такому середовищі можливий природний процес виникнення й поширення економічно ефективних інновацій [9].

Висновки