Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти інноваційної діяльності

1.1 Коротка характеристика діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

1.2 Сутність і функції інноваційної діяльності підприємства

1.3 Організація і планування інноваційної діяльності підприємства

2. Комплексний аналіз діяльності ДП «Завод ім. Малишева»

2.1 Аналіз фінансової діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

2.2 Аналіз грошових потоків щодо інноваційної діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

2.3 Аналіз технології виробництва ДП “Завод ім. Малишева”

3. Шляхи удосконалення інноваційної діяльності ДП «Завод ім. Малишева»

3.1 Пропозиції та рекомендації щодо поліпшення інноваційної діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

3.2 Пропозиції щодо удосконалення технології виробництва

3.3 Охорона праці та техніка безпеки на ДП “Завод ім. Малишева”

3.4 Економічна ефективність запропонованих заходів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Один з найважливіших аспектів проблеми фінансування - визначення привабливості ідеї чи проекту. Інноваційний проект за змістом є проектом інвестиційним, що характеризується довготерміновістю і високим рівнем зв'язку значних матеріальних і фінансових витрат. Однак, у порівнянні з “класичним” інвестиційним проектом реалізація інновацій відрізняється такими принциповими особливостями:

значно вищий ступінь невизначеності параметрів проекту зменшує достовірність попереднього фінансово-економічного аналізу і передбачає використання додаткових критеріїв оцінки й відбору;

інноваційний проект орієнтується на довготермінові результати,що потребує створення надійної бази прогнозування і врахування ”часового фактора” у фінансово-економічних розрахунках;

3) пошук висококваліфікованих фахівців і унікальних ресурсів вимагають детальноі розробки окремих етапів проекту;

4) необхідно здійснювати оперативне управління з метою своєчасного прийняття рішень щодо продовження чи призупинення роботи над проектом;

5) існує висока ймовірність отримання випадкових побічних результатів дослідження, які становитимуть потенційну комерційну цінність. Це визначає додаткові вимоги щодо гнучкого управління інноваційним проектом,здатності до швидкого входження в нові галузі , ринки.

Враховуючи ці особливості, було б доцільно розрізняти поняття відбору в широкому та вузькому значенні. Оскільки інвестор володіє обмеженими ресурсами, у вузькому розумінні відбір означає вибір проекту для розробки та визначення послідовності етапів його виконання і фінансування.

З метою зменшення венчурного ризику фірма управляє декількома фондами. Кошти венчурного фонду можуть надаватись одночасно для здійснення декількох проектів. Отже ,можна говорити про вибір у широкому значенні, як про формування портфеля інноваційних проектів із наявних ресурсів так і потенційних ринкових можливостей кожного інноваційного проекту.

Економічний механізм нововведення повинен включати усі умови, які забезпечують прибутковість підприємства, оскільки прибуток - це ключовий показник діяльності підприємства, незважаючи на широкий спектр критеріїв.

Фінансово-економічні критерії повинні бути ключовими при оцінці та відборі проекту. Для венчурної фірми ці критерії відіграють важливу роль. Будучи міським підприємством, яке скоріше всього створюється для реалізації одного конкретного інноваційного проекту, вона повністю залежить від успішного виходу нововведення на ринок . Прибуток є основним показником того, що інвестори зможуть повернути витрачені кошти і отримувати прибуток, який виправдає ризик.

У даній роботі були розглянуті питання організації і планування інноваційної діяльності підприємства, мети і задачі інновацій, приділена увага самому процесу нововведень, а також розглянуті використані способи підвищення ефективності цього процесу та основні фактори, які необхідно враховувати при створенні підприємства.

Для розгляду інноваційної діяльності на підприємстві було обрано ДП “Завод ім. Малишева” - один із самих найбільших підприємств з виробництва танків, тракторів, комбайнів.

Була проаналізована існуюча на ДП “Завод ім. Малишева” система планування, виявлені наявні недоліки в цій області, запропоновані заходи щодо їх усунення, а також розрахована економічна ефективність даних заходів.

Тема дипломного проекту: "Організація і планування інноваційної діяльності підприємства".

База практики - ДП “Завод ім. Малишева”.

1. Теоретичні аспекти інноваційної діяльності

1.1 Коротка характеристика діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

“Завод ім. Малишева” заснований у 1985 році як “Харківський паровозобудівний завод”.

Машинобудування на заводі створювалося и розвивалось по трьом основним напрямкам:

- локомотивобудування;

- паровозобудування (1897-1941рр.);

- тепловозобудування (1947-1969рр.);

- дизелебудування:

- стаціонарне, судове (1911-1932рр. І з 1949 року по сьогодення);

- тепловозне (з 1947 року по сьогодення);

- швидкохідне танкове моторобудування (з 1939 року по сьогодення);

- тракове машинобудування:

- тракторобудування (1924-1940 рр.);

- танкобудування (з 1932 року по сьогодення);

- тягачебудування (1936-1941рр. Та з 1949 року по сьогодення).

По всіх цих напрямках були досягнуті значні успіхи, що є великим і коштовним внеском у народне господарство і підвищення обороноздатності країни.

Локомотивобудівники створили і виготовляли (на кожнім етапі - самі зроблені) паровози серій «Щ», «Э», «З», «З», тепловози ТЭ1, ТЭ2, ТЭ3, ТЭ7, ТЭ10, ТЭП10, 2ТЭ10, 2ТЭ40.

Дизелебудівники створили і виготовляли газові двигуни великої потужності, стаціонарні і суднові дизелі типу ДВ і ДД, «нафтянки», могутні суднові двигуни типу Зульцер, перший вітчизняний без комтанкорний стаціонарний і судновий дизель Д40, тепловозні дизелі Д50 і 10Д100 - стаціонарні і судові дизель - генератори, у тому числі - газові моторгенератори типу І1ГД100.

Видатні успіхи досягненні по швидкохідному танковому моторобудувнні - у 30-і роки був створений і поставлений на крупносерійне виробництво дизель У-2 для середнього танка Т-34, а потім - його модифікації для важкого арттягача «Ворошиловец», важких танків КВ, ИС, важких самоходок СУ, САУ й ІСУ; у 60-і роки - сучасний танковий турбопоршневий дизель, що не має аналогів, для основних танків Т-64, а потім дизель, для основних танків Т-80УД і Т-64. у процесі конверсії розроблені для народного господарства сімейства дизелів ДН і ДТ.

В області гусеничного машинобудування вперше в СРСР були створені і поставлені на серійне виробництво гусеничні трактори «Комунар», потім «Комінтерн», важкі арттягачи «Ворошиловец».

Танкобудівники створили і поставили на серійне виробництво легкі швидкохідні колісно-гусеничні танки типу БТ, а потім - легендарний середній танк Т-34, післявоєнні покоління середніх танків - Т-54, Т-55 (у тому числі - вогнеметні), основні танки Т-64 (з модифікаціями), Т-80УД й Т-84. тягачі будівельники в післявоєнний період створили і поставили на серійне виробництво велике сімейство гусеничних важких тягачів і гусеничних шасі - транспортерів, у значній мірі уніфікованих з танками заводу; унікальними у світовому важкому тягачебудуванні є створені на заводі тягачі - снігохіди «Харків'янка» і «Харків'янка-2» (у двох варіантах), що зіграли велику роль в освоєнні і дослідженні Антарктиди; у ході конверсії розроблені для народного господарства на базі тягачів піднімальні крани, вогнегасні установки.

Завод є засновником лідером Харківських шкіл танкобудування, швидкохідного танкового моторобудування, важкого дизелебудування, гусеничного тракторо - і тягачебудуванні, тепловозобудування, добре відомих і пользующихся високим технічним і науковим авторитетом в Україні, СНД і далекому зарубіжжі.

Виробнича структура заводу. У 1896-1897 роках на заводі було створено два відділення: паровозобудівне і машинобудівне, котрі містили в собі: модельну майстерню, ливарну майстерню, мідно - ливарну майстерню, машинобудівний корпус, паровозозбиральну майстерню, котельню, кузню, малярську майстерню, паровозне депо, інструментальну майстерню, склад моделей, інструментальний склад, матеріальний склад.

Крім того, малися: будинок адміністрації для технічної контори і бухгалтерії, центральна електростанція, прохідна контора, прийомний спокій (лікарня) і т.д.

У 1903 році до них додалися цехи: мідницький, снарядний і інші.

У зв'язку з реконструкцією і переустаткуванням заводу в 1906 році введені в лад ремонтний і будівельний цехи. У 1916 році до складу виробничих цехів увійшли сталеливарний і болтовий цехи.

Будівництво заводу почали з чавуноливарного цеху. Площа чавуноливарного цеху склала 2320 кв.м. (довжина - 70м, загальна ширина двох прольотів - близько 33м).

З розвитком виробництва збільшилася й номенклатура металургії заводу, а це, у свою чергу, привело в 1910-1912 р. до розширення заготівельних цехів: у чавуноливарному - установили додаткове устаткування, у мідноливарному - розширили будинок, установили нову мідно -плавильну піч; у ковальському -- виготовили й установили тритонний паровий молот; у танкувальній майстерні зробили повне переустаткування.

ДО 1912 року на заводі закінчилося освоєння і почалося виробництво двигунів внутрішнього згоряння, для чого били переустатковані цехи і створений тепловий цех згодом Дзо.

Виробництво ДВС було більш прогресивним за технологією виготовлення, класу точності, якості і міцності застосовуваних матеріалів, по високих вимогах до кваліфікації і технічного рівня кадрів, чим виробництво паровозів, казанів і т.п. Воно значно підвищило технічний рівень усього заводу.

У 1914 році, після початку І світової війни завод приймає замовлення для нестатків оборони (споряди, ін.), починає випускати вагони, двотактні двигуни для підвідних човнів і іншу продукцію військового призначень.

На заводі мається велика номенклатура продукції як мирного, так і військового призначення.

В останні роки обсяг виробництва на заводі значно знизився (по більшій частині через відсутність держзамовлень, т. до 80% виробництва займає військове виробництво).

Виробнича структура промислового підприємства містить у собі виробничі підрозділи, їхнє раціональне співвідношення, зв'язки між ними., розміщення і спеціалізацію.

Основою формування структури підприємства є виробничий процес. Він являє собою сукупність основних, допоміжних і обслуговуючих операцій.

Найважливішою структурною одиницею підприємства є виробничий цех - підрозділ, що виконує визначену частину виробничого процесу. По характері своєї діяльності цехи підрозділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі.

Основні цехи виготовляють продукцію, характерну для даного підприємства: заготівельні (ливарні, ковальсько-танкові, зварювальні), що обробляють (механічні, термічні, металопрокатний, фарбувальні, деревообробні, складальні, іспитові).

Допоміжні цехи випускають продукцію, використовувану в основних цехах (інструменти., пристосування, оснащення). До них відносяться: інструментальний, модельний,, енергетичний, ремонтно-механічний, ремонтно-будівельний і ін.

Обслуговуючі цехи здійснюють збереження і забезпечення всією необхідною сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментом, паливом і т.д. На структуру підприємства, його цехів значний вплив роблять виробничо - технічні й організаційні фактори: масштаб виробництва, тип виробництва, рівень механізації й автоматизації. Від масштабу продукції, що випускається, залежить кількість цехів і їхні розміри.

Структура керування підприємством містить у собі склад і взаємозв'язок його підрозділів. Розрізняють три основні структури керування: корпусна (філія), цехова і безцехова. До 2003 року на заводі була корпусна структура керування. Цехова структура керування має три і більш ступені. Конкурентноздатним є підприємство, що успішно витримує конкуренцію на ринку, що покриває витрати виробництва за рахунок виторгу від реалізації продукції та отримує прибуток.

Основна умова конкурентноздатності підприємства - випуск конкурентноздатної продукції.

Для забезпечення випуску конкурентноздатної продукції необхідні інновації, щоб постійно її удосконалювати й обновляти при зниженні питомих витрат виробництва. Тому конкурентноздатність підприємства залежить від обсягів інновацій і ефективності їхнього використання, тобто ефективності інноваційної діяльності.

Під інноваціями на рівні підприємства варто розуміти вкладення грошей, майна й інших цінностей з метою одержання економічного, соціального, екологічного ефектів.

Відповідно до законодавства України інноваційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій.

Інноваційна діяльність як одна з форм інноваційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Об'єктами інноваційної діяльності може бути майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України й інших держав.

Інвестор - суб'єкт інноваційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних. позикових і притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції якого-небудь учасника інноваційної діяльності.

1.2 Сутність і функції інноваційної діяльності підприємства

Класифікація інновацій деякою мірою носить умовний характер і розрізняється в залежності від ознаки класифікації .

По напрямках і зв'язку з виробництвом виділяють виробничі і невиробничі інновації. Виробничі інновації спрямовані на розвиток виробництва, а невиробничі забезпечують розвиток соціальної, невиробничої сфери.

По характеру участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інновації. Під прямими інноваціями розуміють особисту участь інвесторів у виборі об'єктів і вкладенні засобів. Під непрямим інвестуванням розуміють інвестування через інноваційних посередників.

По спрямованості у відтворювальному процесі розрізняють інновації в реконструкцію і технічне переозброєння (удосконалювання виробничого апарата), інновації в розширення діючих підприємств (збільшення парку устаткування і виробничих площ) і інновації в нове будівництво (будівництво нових підприємств) [4 c.115].

По періоду інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інновації. Під короткостроковими інноваціями розуміють вкладення на період не більш 1-2 років. До довгострокових інновацій відносять вкладення капіталу на тривалий період часу.

За формою власності інноваційних ресурсів виділяють недержавні, державні, іноземні і спільні інновації.

По ступені ризику виділяють інновації з низьким і високим рівнем ризику. Рівень ризику визначається можливим відхиленням корисних результатів від очікуваних.

Розрізняють також капітальні (реальні) і фінансові інновації. Під капітальними інноваціями варто розуміти вкладення засобів у створення, чи придбання поліпшення основних фондів, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку персоналу, збільшення оборотних фондів, природоохоронні заходи, придбання нематеріальних активів і проведення маркетингових заходів.

До складу фінансових інновацій варто включати вкладення засобів у придбання корпоративних прав і цінних паперів [10 c. 233].

Класифікація джерел інновацій залежить від форми власності підприємства. Загальними для підприємств усіх форм власності є наступні джерела фінансування:

1) власні - чистий нерозподілений прибуток; амортизаційні відрахування; виторг від реалізації зайвого і непотрібного майна; страхові відшкодування за знищене чи ушкоджене майно.

2) позикові - довгострокові позички вітчизняних банків; довгострокові позички іноземних банків; лізинг.

3) притягнуті - селенг; залучення засобів вітчизняних і закордонних партнерів у рамках спільних підприємств.

Існують також державні джерела фінансування інновацій: державний бюджет, фонд сприяння конверсії, інноваційний фонд [8 c. 300].

Інноваційні можливості підприємства в першу чергу залежать від наявності власних засобів для фінансування інновацій - чим більше в підприємства власних засобів, тим більше в нього можливостей використовувати притягнуті і позикові засоби. Не маючи достатніх власних засобів, підприємство не може залучати інноваційні ресурси з зовнішніх джерел, тому що дана обставина знижує привабливість підприємства.

Передові закордонні фірми витрачають на науково-технічний розвиток до 15% виторгу від продажів.

У середині класифікаційного ряду інновацій (по якій-небудь з ознак) передбачаються різні вимоги до необхідного рівня ефективності вкладень.

Розрізняють такі типи технологічних інновацій: 1) продуктові інновації; 2) процесові інновації.

Технологічні інновації - це діяльність підприємства, пов'язана із розробкою та впровадженням як технологічно нових, так і значно технологічно удосконалених продуктів (продуктові інновації) і процесів (процесові інновації).

Технологічно новий продукт - це продукт, технологічні характеристики якого (функціональні ознаки, конструктивне виконання, додаткові операції, а також склад матеріалів і компонентів) чи передбачене використання принципово нові або суттєво відрізняються від аналогічних продуктів, що виготовлялися раніше. Такі інновації можуть бути основані на принципово нових технологіях чи на поєднанні існуючих технологій для нового використання результатів досліджень і розробок.

Значно технологічно удосконалений продукт - це існуючий продукт, для якого поліпшуються якісні характеристики, підвищується економічна ефективність виробництва за рахунок використання більш високоефективних компонентів чи матеріалів, часткової зміни (однієї або більше) технічних підсистем (для комплексної продукції).

Підприємства, які виконують окремі замовлення і виготовляють одиничні і часто складні види продукції на замовлення користувачів, відносять таку продукцію до інноваційної за умови, що для її виробництва здійснювалося створення і випробування дослідного зразка або інші види досліджень і розробок, які виконувались з метою внесення змін в одну або більше характерних якостей продукції, що вироблялася раніше, вона не відноситься до інноваційної.

Процесові інновації - це впровадження нових чи значно удосконалених методів виробництва. До даних методів можуть відноситися зміни технологічного устаткування або організації виробництва, а також одночасно разом. Ці методи можуть бути націлені на виробництво нових чи удосконалених видів продукції, яка не може бути вироблена при використанні традиційних заводських установ або методів виробництва чи підвищення ефективності виробництва традиційних видів продукції [5].

Критерієм віднесення процесу до інновації є впровадження машин і устаткування, які вдосконалюють виробничі методи.

Основними критеріями при віднесенні продукції і процесів до інноваційних є новизна і значущість.

Новизна інновації визначається:

· з точки зору її технологічної новизни: використання нових матеріалів, використання нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових видів функцій або принципово нових видів продукції; нові технології виробництва, більш високий ступінь механізації і автоматизації, нова організація (застосування нових технологій) виробничого процесу;

· з точки зору ринкового середовища: новизна для промисловості у світовому масштабі або ж новизна для промисловості конкретної країни, новизна лише для підприємства.

Значущість інновації для підприємства визначається метою та результатами, що очікуються або вже отримані підприємством у звітному періоді і мають як технологічний, так і економічний характер. А саме:

· розробка нових видів продукції для створення нових ринків збуту або утримання сегментів ринку;

· упровадження результатів лідерів у сфері інновації;

· адаптація розробленої на стороні технології відповідно до потреб підприємства;

· поступове удосконалення традиційних видів продукції;

· зміна способу виробництва традиційних видів продукції;

· заміна застарілих видів продукції;

· розширення асортименту продукції як у рамках основної товарної групи, так і поза ними (але не з метою забезпечення сьогоденного попиту і збільшення доходу підприємства);

· підвищення гнучкості виробництва;

· зменшення виробничих витрат за рахунок зменшення питомої ваги оплати праці, зменшення споживання матеріалів,зменшення споживання електроенергії, зменшення браку виробництва, зменшення витрат на оформлення і конструкцію продукції;

· підвищення ефективності виробництва традиційних видів продукції (під ефективністю розуміють збільшення відношення результату виробництва / обсяг виробленої продукції / до витрат на її виробництво);

· поліпшення умов праці;

· зменшення шкоди, що завдає підприємство навколишньому середовищу.

Економічні цілі та результати можуть відрізнятися в залежності від виду продукції підприємства. Однак, окремі цілі та результати матимуть місце в усіх випадках інноваційної діяльності.

Не належать до інновацій:

· незначні модифікації естетичного чи технічного характеру. Наприклад, нові види тканин та товарів легкої промисловості (новий колір або нанесення нового малюнку на тканину, нові фасони одягу, моделей взуття, виробів шкіргалантереї тощо), якщо зміни в них суттєво не вплинули на характеристики, властивості, собівартість продукції, а також на матеріали і компоненти, використані для її виготовлення. У харчовій промисловості використання нових смакових добавок у продукції старого асортименту, наприклад фруктових та інших добавок у традиційні види йогурту, морозива, хлібобулочних та кондитерських виробів тощо. Нові моделі складної продукції, такої як автомобілі або телевізори, не відносяться до інновацій, а є модифікаціями, якщо внесені зміни нової моделі суттєво не відрізняються від тих, що виготовлялися раніше;

· розширення номенклатури продукції за рахунок налагодження випуску підприємствами нової продукції, що раніше ним не випускалась, але вже достатньо відомої на ринку збуту (можливо непрофільної), з метою забезпечення сьогоденного попиту і збільшення доходу підприємства;

· придбання машин і устаткування для розширення виробничих потужностей за рахунок установки додаткових машин традиційних моделей і типів або навіть заміна машин на новіші модифікації тієї самої моделі [5].

1.3 Організація і планування інноваційної діяльності підприємства

Планування інноваційної діяльності забезпечує учасникам програми розуміння мети і опис робіт, які повинні виконуватись, створює основу для розподілу робіт між учасниками програми і призначення ресурсів. Тобто план програми забезпечує структуру для організації робіт з її реалізації [1 c. 301].

Інноваційні програми звичайно є складовою частиною діяльності більш великих організаційних структур. Результати реалізації таких програм спрямовані на досягнення мети організацій-замовників. Виконання програм може здійснюватися в рамках однієї чи кількох організацій. Таким чином організаційна структура програми визначається метою, змістом робіт, а також структурами організацій, які беруть участь в цій програмі.

Зазвичай виділяють три основні підходи до організації програми інноваційної діяльності підприємства: функціональна структура, програмна структура, матрична структура.

Функціональна структура дає можливість використання існуючої функціональної ієрархічної структури організації. Пакет робіт розподіляється між функціональними підрозділами. Менеджери підрозділів забезпечують виконання доручених їм завдань і несуть відповідальність за результат виконання цих завдань. Менеджер здійснює лише загальну координацію робіт. Недоліком цього підходу є те, що менеджери різних відділків мають різне уявлення про пріоритети тієї чи іншої програми, що може привести до затримки робіт окремими підрозділами. Функціональна організаційна структура організації на практиці часто трансформується в більш адаптивні типи структур, які можуть достатньо легко модифікуватися, у відповідності зі змінами навколишнього середовища і потребами самої організації.

Програмна структура організації інноваційної діяльності підприємства передбачає розробку комплексу робіт незалежно від ієрархічної структури організації. Менеджер програми керує виділеною йому командою, а функціональні менеджери не мають впливу на персонал програми. Основна проблема даного підходу пов'язана з оптимальним завантаженням членів команди роботою, яка відповідає їх кваліфікації.

Матрична структура передбачає виконання робіт програми всіма співпрацівниками. Менеджер програми має можливість обґрунтовано планувати призначення ресурсів. Виділяють три різновиди матричної структури організації: слаба матриця; збалансована матриця; тверда матриця. Слаба матриця - це координатор програми, який відповідає за координацію завдань програми, але має обмежену владу над ресурсами. Недоліком підходу є незбалансованість між високою відповідальністю і недостачею повноважень. Збалансована матриця - менеджер програми координує усі роботи та розподіляє відповідальність за досягнення мети з менеджерами функціональних підрозділів. Менеджер програми відповідає за тимчасові вартісні параметри завдань, функціональні менеджери - за зміст робіт та якість. Проблема даного підходу - тире баланс відповідальності може бути порушений при посиленні влади тієї чи іншої сторони (програмного або функціонального менеджменту). Тверда матриця - менеджер програми несе повну відповідальність за виконання завдань програми. Менеджери підрозділів відповідають за призначення персоналу на завдання програми. Менеджер програми в даному випадку має можливість здійснювати більш ефективний контроль над програмою, але вплив організації на результати програми слабшає. Загалом матрична форма організації програми потребує більш чіткої і формалізованої системи комунікацій, контролю менеджменту [14 c. 35].

В управлінні проектом планування (програмування, детальна програма) займає основне місце, яке втілює в собі організуючий початок усього процесу реалізації проекту. Основна мета планування - інтеграція усіх учасників проекту для виконання комплексу робіт, які забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту. План реалізації інноваційного проекту являє собою детальний, розвернутий в часі, збалансований по ресурсам і виконувачам, взаємозалежний перелік науково-технічних, виробничих, організаційних та інших заходів, які направлені на досягнення загальної мети або рішення поставленого завдання. Таким чином, план містить вказівки кому, яке завдання, і в який час вирішувати, також які ресурси необхідно виділити для вирішення кожного завдання.

Змістовно плани поділяються на продуктово-тематичні, обсяжно-календарні, техніко-економічні (ресурсні) та бізнес-план.

Продуктово-тематичний план являє собою пов'язаний з ресурсами, виконувачами та строками здійснювання комплексу завдань НІОКР, а також робіт по їх забезпеченню та ефективної реалізації.

Обсяжно-календарний план визначає тривалість та обсяги робіт, дату початку та закінчення робіт, тем, завдань проблемно-тематичного плану, резерви часу і величину ресурсів, необхідних для виконання проекту. Як метод календарного планування в системі управління інноваційними проектами рекомендується використовувати методи мережного планування і управління (МПУ), які з початку 60-х років розповсюджились в нашій державі. Система МПУ передбачає детальне вивчення майбутніх робіт і надання їх у виді спеціального креслення - мережевий графік. Технологічно процес побудування мережевого графіку та розробки календарного плану поділяється на наступні етапи та кроки: уточнення цілей і обмеження проекту; побудування мережевого графіку; розробка календарного плану (аналіз проекту у часі); оцінка наявних ресурсів, виявлення необхідних ресурсів, їх вартості і розподілення ресурсів по завданням проекту [14 c. 42].

Техніко-економічний план - це план ресурсного забезпечення інноваційного проекту, який виявляє склад і потребу в ресурсах, строки поставок і потенційних постачальників і підрядчиків. Особливим видом ресурсів є засоби (фінанси). Планування витрат повинно здійснюватись таким чином, щоб вони могли задовільнити потребу в фінансових ресурсів на протязі всього часу здійснення проекту. Для цього складається бюджет проекту - це план, виражений в кількісних показниках, відображаючих витрати, необхідні для досягнення поставленої мети.

Бізнес-план інноваційного проекту дозволяє оцінити і обгрунтуватти можливість реалізації проекту в умовах конкуренції. При складанні бізнес-плану необхідно відповісти на такі запитання, як: Чи гарна сама ідея? На кого розрахований новий продукт чи послуга? Чи найде цей продукт або послуга свого покупця? З ким прийдеться конкурувати? Бізнес-план - це короткий програмний документ, який дає уявлення про мету, методи здійснення і результат інноваційного проекту. Склад бізнес-плану і ступінь його деталізації залежить від виду інноваційного проекту, тобто масштаб, значення для народного господарства наукової направленості, розмірів прогнозуємого ринку збуту та наявність конкурентів. Але зразковий склад, зміст розділів, методи і загальні вимоги до складання бізнес-плану інноваційного проекту такі самі, як і до розробки будь-якого бізнес-плану в інноваційній сфері. Діяльність по розробці інноваційних планів охоплює всі етапи проектного управління від розробки концепції проекту до контролю виконання календарних планів і витрат ресурсів.

Розробка інноваційного проекту закінчується підготовкою проектної документації. Єдиного складу проектної документації поки що не встановлено і в кожному конкретному випадку її склад визначається у вихідному завданні. Інноваційний проект будь-якого рівня повинен включати наступні рзділи: зміст проблеми і обгрунтування необхідності її рішення у рамках проекту; основна мета і завдання, строки та етапи реалізації проекту; система заходів програми проекту; склад НТР - головного (по розділам або етапам) проекту; ресурсне забезпечення за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерел, бюджетів суб'єктів держави; оцінка ефективності соціально-економічних та екологічних наслідків від реалізації проекту, механізм реалізації проекту, організація управління проектом і контроль за ходом його реалізації. Кожний з перелічених розділів представляється табличним або графічним матеріалом. До проекту повинні додаватися пояснювальна записка і бізнес-план з соціально-економічним і техніко-економічним обгрунтуванням [12 c. 213].

Кожне промислове підприємство усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання не пізніше 10 числа після звітного періоду подає органу державної статистики за місцезнаходженням підприємства форму № 2-пром (інновація) “Звіт про інноваційну активність підприємства”, де відображається:

· розробка і впровадження нової, а також значне технологічне удосконалення продукції;

· розробка і впровадження нових чи значне технологічне удосконалення виробничих процесів;

· придбання і впровадження підприємством засобів механізації і автоматизації виробництва, пов'язаних з технологічними інноваціями, машин і устаткування, що необхідні для впровадженнянових чи значно значно удосконалених технологічних процесів, або машин і устаткування, які не удосконалюють технологічні процеси, але необхідні для виготовлення нової продукції;

· проставляється обсяг реалізованої у звітному періоді інноваційної продукції, яка була впроваджена протягом останніх трьох років;

· наводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво у звітному періоді видів інноваційної продукції.Виробництво інноваційної продукції вважається освоєним, якщо відпрацьована конструкторська і технологічна документація, освоєне технологічне устаткування, інструмент, технологічне оснащення, необхідне для виробництва цієї продукції, організовано систематичний випуск її згідно з розробленим технологічним процесом, технічна характеристика виробів, що випускаються, повністю відповідає заданим;

· наводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво видів техніки4

· приводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво у звітному періоді нових технологічних процесів, що забезпечують підвищення продуктивностіпраці та поліпшення якості продукції, зниження витратна її виготовлення, комплексне використання сировини, матеріалів, палива, енергії тощо;

· наводиться кількість маловідходних, ресурсозберігаючих технологічних процесів;

· вказується кількість придбаних підприємством нових технологій, що використані для реалізації технологічних інновацій, включаючи придбання як патентних ліцензій, так і безпатентних, “ноу-хау”, нових технологій у розукомплектованому вигляді, а також товарних знаків, інших інжинірингових, консалтингових послуг (виключаючи дослідження і розробки), придбані у сторонніх підприємств;

· приводиться кількість придбаних патентів, а також ліцензійна використання об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, топографій інтегральних мікросхем тощо), спрямованих на розробку і впровадження нових видів продукції або технологічних процесів [13].

2. Комплексний аналіз діяльності ДП «Завод ім. Малишева»

2.1 Аналіз фінансової діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

Фінансовий аналіз - спосіб нагромадження, трансформації, використання фінансової інформації з метою: оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, оцінити доцільні темпи розвитку підприємства з позиції їхнього фінансового забезпечення, виявити можливі джерела фінансових ресурсів, спрогнозувати положення підприємства на ринку капіталів [15 c. 101].

Фінансовий стан підприємства - комплексне поняття, що характеризується системою показників, що відбивають наявність, розміщення, використання фінансових ресурсів підприємства, виконання його зобов'язань перед державою й іншими суб'єктами, що хазяюють [15 c. 103]/

Аналіз фінансового стану ДП «Завод ім.. Малишева» проведений на підставі даних балансу підприємства (Форма 1) і звіту про фінансові результати (Форма 2) за період роботи з 1 січня 2003 року по 1 січня 2004 року (Форма 1 і Форма 2 додаються).

Фінансовий аналіз включає:

q аналіз балансу підприємства, q аналіз фінансової стійкості,	q аналіз ліквідності, q аналіз рентабельності

Аналіз балансу підприємства

Аналіз балансу підприємства включає горизонтальний і вертикальний аналіз балансу.

Горизонтальний аналіз полягає в побудові таблиці, у якій абсолютні балансові показники доповнюються розрахунком їхньої зміни в абсолютному і відносному вираженні. Ціль даного аналізу в тім, щоб виявити абсолютні і відносні зміни різних статей і розділів балансу на кінець періоду в порівнянні з його початком і дати оцінку цим змінам.

Горизонтальний аналіз балансу ДП «Завод ім. Малишева» приведений у додатку Б (таблиця 2.1 і таблиці 2.2).

Горизонтальний аналіз балансу підприємства показав, що всі дані по рядках змінилися на кінець періоду в порівнянні з початком. Зміни спостерігаються як убік зменшення, так і збільшення, що свідчить про відносно стабільний фінансовий стан.

Протягом 2004 року оборотні кошти підприємства збільшилися на 1163,00 тис. грн. чи на 19,94 % від їхньої величини на початок року. Але якщо проаналізувати саму структуру оборотних коштів, то можна виявити такі негативні тенденції, котрі можуть привести к нестабільному стану підприємства, зокрема: зменшилося незавершене виробництво на 82,36%, збільшилася дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом на 82,36%. Таким чином, зменшення незавершеного виробництва приведе до зменшення випуску продукції в один виробничий цикл, а збільшення дебіторської заборгованості сприяє зменшенню вкладів в оборот.

Аналіз показав, що збільшилися і вартість необоротних активів на 293,00 тис. грн.(366,25 від їхньої величини на початок року). Насамперед, це зменшення зумовлене зростанням довгострокової дебіторської заборгованості відстрочених податкових активів на 348,00 тис. грн. Але, такі елементи як нематеріальні активи, незавершене будівництво та основні засоби на кінець року зменшились.

Про не зовсім стабільний фінансовий стан свідчать і зміни в структурі пасиву балансу, а саме: зростання короткострокової кредиторської заборгованості на 1101 тис. грн., в одно час довгострокові кредиторські заборгованості лишились не змінними. Але тот факт, що збільшився власний капітал, говоре про зміцнення стійкості підприємства.

Для більш повного вивчення балансу ДП « Завод ім. Малишева » проведемо вертикальний аналіз. Сутність вертикального аналізу полягає у визначенні питомої ваги окремих статей і розділів балансу в загальному підсумку балансу й аналізі змін, а також питомих ваг окремих статей балансу в підсумку роздягнула.

Вертикальний аналіз балансу ДП « Завод ім.. Малишева » приведений у додатку Б (таблиця). Даний аналіз дозволив визначити процентну зміну статей балансу в загальному підсумку. Аналіз показав, що в структурі активу балансу найбільшу питому вагу займають оборотні активи (98,61% на початок року і 94,94%на кінець) з найбільшою питомою вагою в розділі інша поточна дебіторська заборгованість.

У структурі пасиву балансу найбільша питома вага займають поточні зобов'язання (103,42% і 100,96% відповідно на початок і кінець періоду)

Такий розподіл коштів на підприємстві між необоротними та оборотними активами може привести к таким наслідкам, як банкрутство, коли, наприклад, власного капіталу не вистачає щоб розрахуватися за кредиторську заборгованість. Таким чином, підприємству необхідно вирівнювати структуру балансу: між необоротними та оборотними активами, між власним капіталом та залученими коштами.

Аналіз фінансової стійкості.

Фінансова стійкість підприємства - такий стан його фінансових ресурсів, їхній розподіл і використання, при якому забезпечується розвиток підприємства на основі росту його прибутку і капіталу при збереженні його платоспроможності і кредитоспроможності.

Аналіз фінансової стійкості містить у собі:

- аналіз абсолютних показників фінансової стійкості;

- аналіз відносних показників фінансової стійкості.

Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування [15 c. 120].

До абсолютних показників фінансової стійкості відносяться:

1. Наявність власних джерел формування запасів і витрат (ВОК), являють собою різницю між реальним власним капіталом і необоротними активами, де реальний власний капітал визначається по пасиву балансу підприємства і представляє суму підсумків 1, 2 і 5-го розділів і складає -202 тис. грн на початок і -71 тис. грн на кінець звітного періоду, а величина запасів і витрат відбивається в 1-му розділі активу балансу і складає по балансу аналізованого підприємства на початок звітного періоду 80 тис. грн і на кінець звітного періоду 373 тис. грн.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму довгострокових пасивів.

3. Наявність загальної величини джерел формування запасів і витрат (ЗВ) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позикових засобів.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідає три показники забезпеченості:

1. Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних коштів (? ВОК):

?ВОК=ВОК-З (2.1)

де 3 - запаси.

2. Надлишок чи недолік власних і довгострокових джерел формування запасів і витрат (?ВД):

?ВД=ВД-3 (2.2)

3. Надлишок чи недолік загальної величини джерел формування запасів і витрат (?ЗВ):

?ЗВ=ЗВ-3 (2.3)

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві використовують чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна фінансова стійкість спостерігається на підприємстві тоді, коли виконуються наступні умови:

?ВОК> 0; ?ВД>0, ?ЗВ>0

2. Нормальна фінансова стійкість підприємства відповідає наступній умові:

?ВОК<0, ?ВД > 0, ?ЗВ> 0

3. Хитливий фінансовий стан підприємства, коли:

?ВОК<0, ?ВД<0, ?ЗВ>0

4. Кризовий фінансовий стан, близький до банкрутства при наступних умовах:

?ВОК<0, ?ВД<0, ?ЗВ<0

Розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості приведений у таблиці Б.6 (додаток Б)

З таблиці видно, що фінансовий стан ДП « Завод ім.. Малишева » характеризується як кризовий, тому що в підприємства недостатньо власних джерел формування оборотних коштів, власних і довгострокових джерел формування оборотних коштів, а також загальної величини джерел формування запасів і витрат.

Проведемо аналіз відносних показників фінансової стійкості, до яких відносяться наступні:

1. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними засобами.

(2.4)

2. Коефіцієнт забезпеченості запасами власних джерел формування

(2.5)

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

(2.6)

4. Коефіцієнт реальної вартості майна - показує частку у валюті балансу засобів виробництва:

(2.7)

5. Коефіцієнт автономії підприємства - показує частку власного капіталу в загальному капіталі підприємства.

(2.8)

де ЗПБ- загальний підсумок балансу.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів.

(2.9)

7. Коефіцієнт фінансової стійкості підприємства - показує частку власного капіталу і довгострокових пасивів у загальному капіталі підприємства

(2.10)

Розрахунок відносних показників фінансової стійкості приведений у додатку Б.

Розрахунки показали (таблиця Б.6), що всі показники не задовольняють нормативам: коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними засобами дорівнює -0,06; коефіцієнт забезпеченості запасами власних джерел формування -1,75; коефіцієнт реальної вартості майна 0,04; коефіцієнт автономії підприємства -0,01; коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів -104,79; коефіцієнт фінансової стійкості підприємства дорівнює -0,01, коефіцієнта маневреності 6,25, що можна пояснити великою питомою вагою залученого капіталу в загальній сумі капіталу.

Отже , аналіз абсолютних і відносних показників фінансової стійкості ДП « Завод ім.. Малишева » показав, що підприємство в даний момент має дуже хитливе фінансове положення. Про це свідчить насамперед той факт, що в підприємства відсутні власні і довгострокові джерела формування запасів і витрат. Крім того значення цих показників на кінець року мають тенденцію до зменшення. Аналіз відносних показників підтверджує зроблений висновок.

Аналіз ліквідності

Аналіз ліквідності включає аналіз ліквідності балансу й аналіз ліквідності підприємства [15 c. 141].

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів активу підприємства згрупованих по ступені ліквідності, і розташованих у порядку убування останньої з зобов'язаннями по пасиву, згрупованих по термінах їхнього погашення і розташованих у порядку зростання цих термінів. По ступені ліквідності всі активи підприємства групуються:

A1 - найбільш ліквідні активи. До них відносяться кошти , а також короткострокові фінансові вкладення.

А2 - швидко реалізуємі активи, активи для звертання яких у кошти потрібен визначений час (дебіторська заборгованість, термін якого менше 12 місяців, а також інші оборотні активи).

A3 - повільно реалізуємі активи (запаси, дебіторська заборгованість, термін якої більше 12 місяців).

А4 - важко реалізуємі активи (необоротні активи підприємства).

Пасиви підприємства в залежності від зростання термінів їхнього погашення групуються в такий спосіб:

П1 - найбільш термінові зобов'язання (кредиторська заборгованість підприємства і позички непогашені в термін).

П2 - короткострокові пасиви підприємства (короткострокові кредити банку і поточна заборгованість по зобов'язаннях).

П3 - довгострокові пасиви підприємства (підсумок 3 розділу пасиву балансу).

П4 - стійкі пасиви підприємства (РСК).

Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1=П1; А2=П2; А3=П3; А4=П4.

Аналіз ліквідності балансу представлений у додатку Б.

Аналіз ліквідності балансу показав, що баланс підприємства є не ліквідним, тому що виконуються всі умови.

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності. Для аналізу ліквідності підприємства використовують наступні коефіцієнти:

1.Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Кабс. = А1/(П1 + П2) > 0,2.. .0,25 (2.11)

2. Коефіцієнт поточного покриття:

Кпот-пок. = (А1+А2)/(П1+П2)) > 0,7.. .0,8 (2.12)

3. Загальний коефіцієнт покриття:

Кзагпокр.= (А1+А2+АЗ)/(П1+П2) >2.. .2,5 (2.13)

4. Відношення дебіторської заборгованості до кредиторської:

Кдз = ДЗ/КЗ = 1 (2.14)

Результати розрахунків приведені у додатку Б.

Аналіз показників ліквідності свідчить про те, що баланс є не ліквідним і кошти і поточні фінансові інвестиції підприємства не в стані покрити найбільш термінову кредиторську заборгованість підприємства, про це ж свідчить значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (0,0075). Але коефіцієнти абсолютної ліквідності поточного і загального покриття відповідають нормативним значенням і навіть перевищують їх (коефіцієнт поточного покриття перевищує нормативне значення на 0,2).

Таким чином, загальна ліквідність балансу і підприємства не є абсолютно ліквідної. Усі показники мають значення нижче нормативних і тенденцію до подальшого зниження. Це свідчить про погіршення стану платоспроможності підприємства.

Аналіз рентабельності підприємства

Аналіз фінансових результатів і рентабельності діяльності підприємства.

До фінансових результатів діяльності підприємства відноситься:

Чистий доход чи виторг від реалізації продукції розраховується шляхом вирахування з доходу ПДВ, акцизного збору і інших податків і зборів.

Валовий прибуток (збиток) - це різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції. До складу собівартості реалізованої продукції входять: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, виробничі накладні витрати.

Операційний прибуток (збиток) визначається як алгебраїчна сума валового прибутку підприємства, інших операційних доходів і витрат за винятком адміністративних витрат і витрат на збут.

Прибуток (збиток) від основної діяльності визначається як алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності і доходів і витрат від фінансової й інвестиційної діяльності.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності дорівнює прибутку від основної діяльності за винятком податку на прибуток.

Чистий прибуток визначається з урахуванням доходів і витрат від надзвичайної діяльності і їхніх податків [15 c.84].

Усі ці показники відбиваються у формі 2.

У цьому розділі фінансового аналізу можна оцінити зміну фінансових результатів діяльності підприємства в звітному періоді в порівнянні з попереднім, провести факторний аналіз діяльності підприємства, розглянути операційний прибуток по видах продукції.

Для проведення цього аналізу необхідне залучення додаткової бухгалтерської документації. Цей етап аналізу відноситься до внутрішнього фінансового аналізу.

Аналіз рентабельності підприємства містить у собі розрахунок наступних показників:

1. Рентабельність активів (Pa):

Ра=ПР/Аср*100% (2.15)

де ПР - прибуток;

Аср - середня величина активів підприємства

2. Рентабельність власного капіталу (Рск):

Рск=ПР/СКср*100% (2.16)

де СКср. - середня величина власного капіталу

3. Рентабельність продукції (Рпр):

Рпр=ПРопер/Спр*100% (2.17)

де ПРопер. - операційний прибуток;

Спр - собівартість реалізованої продукції.

4. Рентабельність виробництва (Рвир-ва):

Рвир-ва=ПРопер/(ОПФср+МОСср)*100% (2.18)

де ОПФср. - середня величина основних виробничих фондів;

МОСср. - матеріальні оборотні кошти.

5.Рентабельність продажів (Рпрод):

Рпрод=ПРопер/ВР (2.19)

Як показав проведений аналіз рентабельності діяльності підприємства, рентабельність активів збільшилась на 1,82%, завдяки зниженню власного капіталу. Рентабельність виробництва, рентабельність продукції та рентабельність продажів залишилась на незмінному рівні(0,00%).

2.2 Аналіз грошових потоків щодо інноваційної діяльності ДП “Завод ім. Малишева”

Інформація щодо руху грошових коштів дає можливість підприємству визначити його прибутковість і в той же час - дефіцит або надлишок значної суми грошових коштів. Цьому і відповідає звітність про рух грошових коштів підприємства. Форма 3 показує порядок фінансування операцій будь-якого підприємства та використання ним фінансових ресурсів. Інформація про рух грошових коштів корисна тим, що вона надає користувачам фінансової звітності базу щодо оцінки спроможності підприємства залучати та використовувати грошові кошти та їх еквіваленти [12 c. 300].

Звіт про рух грошових коштів щодо інноваційної діяльності підприємства вміщує інформацію, яка дає можливість оцінити фінансову гнучкість підприємства. Фінансова гнучкість, або його дієздатність, -- це спроможність підприємства генерувати значні грошові кошти для своєчасного реагування на несподівані виникаючі (надзвичайні) потреби та його можливості. Інформація про рух грошових коштів за минулі періоди, а особливо від основної діяльності, допомагає оцінити фінансову гнучкість підприємства. Оцінка здатності підприємства пережити, наприклад, несподіване падіння попиту може включати у себе аналіз руху грошових коштів від основної діяльності за минулі періоди. Чим істотніше потоки грошових коштів, тим вище здатність підприємства витримати несприятливі зміни економічних умов.

Аналізуючи звіт про рух грошових коштів щодо інноваційної діяльності за 2004 рік ДП « Завод ім.. Малишева », можна зробити наступні висновки: чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності за звітний період - -71 тис. грн., за попередній період - -286 тис. грн..; чистий рух грошових коштів у результаті інвестиційної та інноваційцної діяльності за звітний період - 0, за попередній період - -15 тис. грн.; чистий рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності за звітний період - 0, за попередній період - 0.

Таким чином, загальна оцінка якості управління інноваційною діяльністю підприємства визначається як кризова, сутність такої структури капіталу полягає у тому, що підприємство фінансує витрати операційної діяльності за рахунок надходжень від інвестиційної та фінансової діяльності, це насамперед залучення кредитів.

2.3 Аналіз технології виробництва ДП “Завод ім. Малишева”

Аналіз технологічного процесу виготовлення деталі.