Тропи як засіб концептуалізації образу "сонце" в миротворчості В. Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ТРОПИ ЯК ЗАСІБ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ОБРАЗУ «СОНЦЕ» В МОВОТВОРЧОСТІ В. СТУСА

Юлія РІЗНИК, здобувач

м. Київ

Анотація

стус тропа концепт сонце

У статті досліджено особливості використання тропів як засобів мовної об'єктивації образу «сонце» у мовотворчості В. Стуса. Проаналізовано ключові етнокультурні значення, використані поетом для вербалізації концепту сонце. Встановлено, що продуктивними тропеїчними моделями вербалізації поетичного простору В. Стуса виступають метафори, епітети та персоніфікації.

Ключові слова: мовна картина світу, індивідуально-авторська картина світу, тропи, образ «сонце», мовотворчість В. Стуса.

Annotation

Yuliia RIZNYK, applicant Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

FIGURES OF SPEECH AS MEANS OF IMAGE «THE SUN» CONCEPTUALIZATION IN VASYL STUS' POETRY

The article examines the peculiarities of the use of tropes as a means of linguistic objectification of the image «the sun» in Vasyl Stus' poetry. It is defined that an ethnostereotype is a form stable mental structures that are enshrined in language and accumulate condensed knowledge of the people about the world, themselves and others, that is created due to the interaction of language, culture and consciousness and have axiological and epistemological functions.

Figures of speech as signs of language, thinking and culture reflect the characteristics of the writer's ethnopsychological identity and are an important tool for modeling the ethnic picture of the world. As a result of correlation of the associative-image system with cultural-national stereotypes, ideas and standards, figures of speech acquire cultural-marked connotations. The analisys of the linguistic explication of Vasyl Stus's individual-authorial picture of the world shows that one of the productive ethnic constants is the ethnostereotype the sun.

The sun in Vasyl Stus' poetry is objectified in metaphors, which reveal the following ethnocultural meanings: a symbol of pagan and Christian God, the All-Seeing Deity and the power of God, which is also realized in the context of God's judgment; the supreme truth; the source of light, heat and life; the beginning of the world; a pleasant person; inspiration, kindness, greatness. Following the folklore tradition, the writer associates the absence of the sun with death and the decline of nature, old age, the end of a certain period of life. Epithets that characterise the ethnostereotype describe it depending on the time of day (morning, noon, night), seasons (summer, spring), distance from the Earth (high), reflecting the idea of the impact of this light on the life of nature and the mental state of people. The color epithets of the sun (fiery, spring, purple) objectify the belief in the prediction of the weather and the future, depending on the type of light. Oxymoron epithets (midnight, night, cold, black) should be singled out, indicating the significant psychological influence of the sun on a person. The sun as the center of the Ukrainian macro-space is verbalized by the epithets Trypillia, cherry, the sun of Ukraine.

Keywords: linguistic picture of the world, individual author's picture of the world, figures of speech, the image of the sun, poetry of Vasyl Stus.

Виклад основного матеріалу

В умовах глобалізації та розширення духовних кордонів людини важливим питанням постає формування духовних та світоглядних цінностей, що утворюють етнос та відрізняють його від інших. Взаємодія мови, культури та свідомості народу впродовж тисячоліть утворює стійкі ментальні структури, що закріплюються в мові й акумулюють сконденсовані знання народу про світ, самих себе та інших, мають аксіологічну та гносеологічну функції.

Особливості лінгвалізації етнокультурного простору реалізуються в різних вербальних структурах, зокрема тропеїчній системі. Тропи як знаки мови, мислення і культури віддзеркалюють характерні риси етнопсихологічної ідентичності письменника та є важливим засобом моделювання етнічної картини світу.

Проблема експлікації мовної картини світу письменників, зв'язок індивідуально-авторської та народної картин світ стали предметом дослідження в роботах таких мовознавців, як С. Єрмоленко, В. Русанівський, Ю. Дядищева-Росовецька, Н. Данилюк, В. Жайворонок, Л. Лисиченко та інші. Сучасний розвиток мовознавства стимулює до нових досліджень, зокрема теоретичного поглиблення етнолінгвістичних і лінгвофольклористичних студій. Тому актуальність дослідження мотивована необхідністю вивчення механізмів вербальної об'єктивації етнокультурних кодів, встановлення специфіки мовної картини світу автора й етноміфопоетичної основи тропів як одиниць, які позначають національно-культурні стереотипи.

Метою дослідження є аналіз вербалізації образу сонце в складі тропеїчних засобів у мовотворчості В. Стуса.

Матеріал дослідження становлять вибірки зі збірок «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Круговерть», «Палімпсести» та поетичні твори, що не ввійшли до збірок В. Стуса.

Теоретико-лінгвістичним підґрунтям для дослідження стали наукові розвідки, у яких досліджуються українська етнокультура й етностереотипи (В. Жайворонок, В. Красних, О. Комар, І. Заремська, О. Огуй), визначається специфіка функціонування етнічних компонентів у фольклорних та літературних текстах (О. Калита, С. Єрмоленко, В. Русанівський, Ю. Дядищева-Росовецька, Н. Шарманова, Р. Марків, Т. Єщенко), використовується лінгвістичний підхід до аналізу тропів (Н. Арутюнова, Н. Слухай, Н. Данилюк, М. Жуйкова, Н. Коломієць, О. Мисик, Л. Мацько, О. Селіванова).

У контексті досліджень мовної картини світу стереотипи є тією зв'язною ланкою, яка поєднує сприйняття, мислення і мову. «Етностереотипи становлять своєрідні константи мовної картини світу, оскільки через ці імена в концептуальну картину світу вплітається те побутове уявлення про світ, яке зафіксоване цією мовою» [9, с. 46].

Кожна мова містить особливий погляд на світ, тобто погляд носія мови як представника певної культури. Виходячи з цього факту, людина наділяє свою мову певними національно-етнічними й індивідуально-психологічними характеристиками. Якщо останні можна визначили на рівні ідіостилю, то національно-етнічні особливості глибоко закорінені в структуру мову, тому можемо визначити, що кожна мова визначається ідіоетнічними особливостями.

І. Голубовська зазначає, що ця «частина національно-мовних картин світу, яка втілює національну специфіку, утворюється внаслідок перекодування єдиного для всіх етносів мисленнєвого коду на вербальний у межах конкретної етнічної мови, що супроводжується накладанням національно-специфічних нюансів світовідчуття, світоосмислення й світооцінки на універсальну логікопоняттєву основу» [2, с. 11].

Оскільки тропи виникають внаслідок образності світобачення та її вербальної репрезентації, вони активізують мережу асоціацій, за допомогою якої усвідомлена реальність втілюється в мовній формі. Унаслідок співвіднесення асоціативно-образної системи з культурно-національними стереотипами, уявленнями й еталонами, тропи набувають культурно-маркованої конотації, виступають «експонентами культурних знаків» [10, с. 201].

Реальна картина світу - це частина об'єктивної дійсності, навколишній світ, що оточує людину. При цьому культурна картина світу - це своєрідне відображення реальної картини світу через призму усталених поглядів на світ. Така картина світу є унікальною для кожного народу, що проживає в специфічних історичних, географічних, кліматичних та соціальних умовах. Усі ці фактори формують своєрідний світогляд народу, що базується на національних стереотипах.

Ще конкретнішим є поняття національно-мовної картини світу, що об'єднує реальний світ, мовну свідомість та мову як засіб репрезентації навколишнього світу. Іншими словами, це «певний спосіб відображення сприйнятої реальності через призму мови та національних історико-культурних особливостей її носіїв. Мовна картина світу створюється конкретною лексикою, опредмеченням процесуальних знань та синтаксичними конструкціями, які відображають відношення між предметами сприйнятої дійсності» [3, с. 104].

Культурна картина світу є первинною щодо національномовної, але саме завдяки останній культурні поняття реалізуються та вербалізуються у мові й, відповідно, передаються наступним поколінням.

Етнічний концепт (або «лінгвокультурний факт» [2, с. 6]) є виявом взаємовпливу навколишньої дійсності, що оточує мовну спільноту, етнічної свідомості, суб'єктивної оцінності й духовної культури, саме він концентрує в собі лінгвокультурний зміст окремої мови. Зазвичай матеріалом для етностереотипів виступає флора і фауна, географічні й ландшафтні об'єкти, міфологія й інше.

Аналізуючи мовну експлікацію В. Стусом індивідуально-авторської картини світу як елемента національно-мовної картини світу, можемо стверджувати, що однією з продуктивних етнічних констант є образ сонця. За допомогою тропеїчних засобів В. Стус продуктивно актуалізує народно-поетичні уявлення про сонце як про божественну силу, що сягають язичницьких вірувань слов'ян, на які згодом наклалося християнське вчення.

Поряд із прямою інтерпретацією константи сонце, що має визначення «центральне небесне світило сонячної системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло» [41, с. 564], поет реалізує низку уявлень про сонце як один із найважливіших для кожного народу природних об'єктів.

У творчості В. Стуса виразно виявляються слов'янські уявлення про сонце як символ Всевидючого божества, Вищої космічної сили, пов'язаної ще з язичницькими віруваннями. У язичницьку епоху сонце акумулювало образи таких богів, як Дажбог, Сварог, Купало, Ярило та Хорс. Такі вірування українців можемо простежити в складі наступних метафоричних конструкцій: Трипільських сонць шалена коловерть / волого ллється у трипалі руки / богів поганських [7, с. 54]; У прориви хмар ввірветься небо, / і доносить сонце громохке / вічності високу нетактовність [7, с. 100]; Чотири сонця відгорять вгорі,/ чотирикрилий день відмайоріє. / Загрузнуть в ніч язичницькі бори. / Самі тіла жалобні бовваніють [7, с. 54]; Та прозимом осінь віє, / німує земля Сварога, / і сонце божеволіє, / бо ж холодно і волого [8, с. 46].