Часопросторова організація автобіографічного роману Марії Гагарін "Blonds etaient les bles d`Ukraine"

Івано-Франківськ

THE SPACIO-TEMPORAL SETTING OF THE AUTOBIOGRAPHICAL NOVEL BY MARIE GAGARIN “BLONDS ETAIENT LES BLES D'UKRAINE”

The article explores the autobiographical novel “Blonds etaient les bles d'Ukraine” by the French author of Russian origin Marie Gagarin, namely the memories of her childhood and adolescence spent in Ukraine. The analysis of the chronotopic setting revealed a threefold structure: the external chronotope, which reflects the real course of events, reconstructing the social and historical reality; the internal (psychological) chronotope, which indicates complex experiences and reflection aiming at the understanding of one's own identity; the author's chronotope, which combines the first two allowing to identify the author's attitude. The narrative time of the novel is open-ended depicting the forced escape of the narrator from the native house and country in order to save herself. The retrospective narrative focuses on the landmark stages of life, while the narrative unfolds in chronological order with retrospective and prospective digressions, indicating a shift in time registers and expands the space-time continuum of the novel. The topos images of the house, the road, and the threshold play a decisive role in the chronotopic organization. The image of the house in Vasylky is the symbol of a happy childhood, while the house in Kapliovka becomes the house of unfulfilled dreams. The image of the road makes it possible to go beyond the local space and embrace various geographical loci revealing the search for self-awareness and understanding of the region. Geographical toponyms depict Ukraine in the early twentieth century, providing details on the mode of life, customs, culture, and the multinational society, where Ukrainians, Poles, Jews, Romanians, Moldovans, and Russians coexisted peacefully, creating a unique and colourful image of the region. The image of the road is associated with the ordeals, obstacles, and dangers the girl overcame fighting for her right to freedom. The chronotope of the threshold, i.e. the border dividing the world into ours/theirs, is the river Dniester.

Key words: time, space, topos images, topos of home, threshold chronotope.

Постановка проблеми

Художня особливість автобіографічного жанру полягає в тому, що автор крізь призму спогадів із власного життя відтворює історичну та культурологічну пам'ять народу, країни, епохи. У романі французької письменниці Марії Гагарін зафіксовано переломні події, які відбувалися на території України початку ХХ ст. Особиста історія дівчинки, яка походила із впливової аристократичної родини російських князів Бельських-Гагаріних, зокрема південної гілки сімейства, Гагаріних-Стурдза, що володіли маєтками на території Бессарабії та Поділля, ілюструє трагедію родини на тлі буремних років революції 1917 р., трагедію багатонаціонального народу, який проживав на цій землі. Роман опублікований у Франції в 1989 р., як зазначає в передмові дочка письменниці Маша Меріль, “Cinquante ans plus tard, elle a su restituer son coeur de jeune fille avec une precision tout a fait surprenante pour une neophyte” (Через п'ятдесят років вона змогла реконструювати своє серце молодої дівчини з дивовижною точністю неофілки) (тут і далі переклад мій - Н. Я.) (Gagarine, 1989: 9). У творі представлено український період життя авторки, зокрема щасливе і безтурботне дитинство та буремну юність. Деталізовані описи українських міст та містечок, побуту, звичаїв, культури, освіти доповнюють цінні відомості про минуле нашої країни. Зважаючи на те, що роман не перекладений українською мовою й залишається невідомим в українському літературознавстві, спробуємо окреслити часопросторову організацію твору, проаналізувати образ України, який складається з окремих шматочків-спогадів про конкретні географічні локуси, визначити образи-топоси, їхню функцію в романі.

Аналіз досліджень

Методологія дослідження фокусується на хронотопі, який демонструє «істотний взаємозв'язок часових та просторових зв'язків» (Бахтін, 1986: 121), що в автобіографічному творі набувають концептуальних значень, адже автор не просто оповідає історію, а ретроспективно проживає власні життєві події в динаміці певного часу для реконструкції особисто пережитого в певному просторі. Концептуальні засади дослідження часу та простору в літературі закладені М. Бахтіним, доповнені Ю. Лотманом, Н. Копистянською й іншими, що свідчить про продуктивність такої методології для дослідження поетики художнього твору, специфіки його художніх стильових засобів, визначення оповідної манери та постаті автора. М. Бахтін уперше визначив хронотоп як «суттєвий взаємозв'язок часових та просторових відносин, художньо опанованих у літературі» (Бахтін, 1989: 121). Ю. Лотман надавав більшого значення художньому простору, визначав хронотоп у жанровому аспекті як «структурний закон жанру, відповідно до якого природний часопростір деформується в художній» (Лотман, 1988: 325). У працях Н. Копистянської художній простір визначається як об'єктивно-суб'єктивна категорія, «у художній літературі - час і простір сприйняті, пережиті і відтворені, наново змодельовані суб'єктом» (Копистянська, 2012: 87). Аналіз поетикальної структури твору доповнюється ідеями «Поетики простору» Г. Башляра.

Мета статті - відповідно до сучасних літературознавчих концепцій хронотопу висвітлити художню специфіку часопростору, його роль у формуванні образу України початку ХХ ст. в романі М. Гагарін “Blonds etaient les bles d'Ukraine”. Оскільки роман написаний французькою мовою, оповідає про український період життя авторки, він є важливим джерелом відомостей про нашу дійсність із погляду людини з багатим життєвим досвідом, переосмисленим крізь призму історичних, соціальних, національних, політичних та культурних реалій.

Виклад основного матеріалу

Визначаючи хронотоп як художній образ місця і часу в літературі, зосередимо увагу на особливості вираження хронотопу в романі М. Гагарін “Blonds etaient les bles d'Ukraine”. Авторка чітко конкретизує часові маркери в романі, розповідь героїні розпочинається із трирічного віку, коли родина поселилася у Васильках, і завершується звільненням із Чернівецької в'язниці вісімнадцятирічної дівчини (1907-1922 рр.), отже, автобіографічний дискурс накладається на тло суперечливих революційних та військових заворушень, драматичних моментів в історії українського народу. Таким чином можемо визначити соціально-історичний хронотоп твору, оскільки М. Гагарін формує образ соціально-історичного часу як форми існування і розвитку суспільства. На думку Н. Копистянської, «від авторської позиції, кута зору, усвідомлення та узагальнення суспільного процесу і людини в ньому залежить його відтворення чи моделювання» (Копистянська, 2012: 161). Соціально-історична дійсність у романі представлена по-різному у двох частинах. У першій частині «Коріння» ідеться про дитинство оповідачки, тому увага зосереджена на родинній генеалогії, на соціальному статусі сім'ї, проблемі виховання і навчання дітей у родині, ролі церкви, гувернанток, батьків у формуванні особистості. Навчання Марії у школі благородних дівчат у Києві, а пізніше в Одесі теж вписується в соціально-історичний хронотоп, розкриває ідеологію навчального процесу в таких закладах освіти, які на території тогочасної України нав'язували шовіністичні ідеї русофобії. Зауважимо, що авторська позиція першої частини виражається в наративі з домінуванням гумору й іронії, авторська уява пригадує різні кумедні приклади життя в родинному помешканні на хуторі Васильки, фіксує елементи побуту та звичаїв.

Друга частина роману «В дорозі» позначена конкретними історичними подіями, як-от: революція 1917 р., більшовицький переворот, радянсько-українські війни та претензії європейських держав на території України. У художнє тло роману авторка вводить конкретні історичні маркери (датування, імена історичних персоналій, назви місцевості), однак важливішим є суб'єктивний погляд на історичну дійсність. Цей суб'єктивний досвід, пережитий родиною, фіксує в оповіді страждання, поневіряння, безпомічність родини перед хаосом військових та революційних переворотів, які породжували насильство, голод, смерть. Факти, закарбовані в пам'яті, відтворюють поведінку і ставлення військових угрупувань до селян та багатших власників маєтків. Поляки на Поділлі прагнули відновити закон і порядок, бо вважали ці території своїми. Радянські війська сіяли паніку, грабували, розстрілювали: “les champs saccages, les recoltes brulees, les villages pilles et reduits a la misere. Partout les bons etaient persecutes et les mechants eleves au pinacle ! Tout cela ne pouvait que presager la fin du monde” (поля спустошені, врожаї спалені, села пограбовані й доведені до нещастя. Усюди добрих людей переслідують, негідники на вершинах! Це все веде до кінця світу) (Gagarine, 1989: 330).

Дослідник хронотопу М. Бахтін зауважував, що модель хронотопу в художньому творі є досить складною, оскільки «у межах одного твору і в межах творчості одного автора ми спостерігаємо безліч хронотопів і складні <...> відношення між ними, причому звичайно один з них є всеохоплюючим, або домінантним <...>. Хронотопи можуть включатися один в один, співіснувати, переплітатися, змінюватися, зіставлятися, протиставлятися або перебувати в більш складних взаєминах <...> Загальний характер цих взаємовідношень є діалогічним» (Бахтін, 1986: 284). Дія автобіографічного роману “Blonds etaient les bles d'Ukraine” відбувається на соціально-історичному тлі перших десятиліть ХХ ст. з яскравим екскурсом в історичні події, однак фокус зображення спрямований у внутрішній хронотоп, який охоплює душевний світ персонажа, позначений простором його спогадів, роздумів. Отже, у часопросторовій структурі роману можна виділити три складові частини, які перебувають у постійному полілозі: по-перше, зовнішній хронотоп (сюжетний / об'єктивний / хронотоп зображуваної дії), який відображає реальний перебіг життя, рух часу, послідовність подій, містить інформацію про світ, що оточує наратора; по-друге, це внутрішній хронотоп (психологічний), що характеризує буття та внутрішній світ персонажів, дозволяє зазирнути у світ їхніх почуттів, зрозуміти особливості їхньої свідомості та сприйняття реальності; по-третє, це хронотоп авторський, що об'єднує два перші, допомагає осмислити зміст твору та його часопросторові параметри, дозволяє виявити позицію автора, який розповідає про події та вчинки персонажів із величини часової дистанції, що породжує дихотомію тексту, яка виявляється в суміщенні різних за часом поглядів: того часу, про який пише автор, і часу, у якому він пише, отже, різний час презентує різні погляди на ту саму подію: людини / дитини в минулому і сучасному.

Особливістю автобіографічних творів є ретроспективна оповідь та ґрунтовний опис доленосних етапів життя, що виражається і в композиції творів. Класичним ознакам автобіографічного твору притаманна хронологічна послідовність викладення подій, тому що наратив розгортається від зображення початку життєвого шляху до моменту написання твору. Із цього погляду роман М. Гагарін можна вважати класичним зразком, адже розвиток сюжетної лінії розвивається лінійно послідовно, хоч маємо й кілька прикладів ретроспекції та проспекції. Зустріч із матір'ю та сестрами після повернення з російського «полону» доповнюється ретроспективним описом грабування й руйнування будинку російським солдатами після відходу командувача гарнізону. Опис прогулянки по Києву і відвідування Лаври сповнений численними алюзіями на життя монахів, які переховувалися в лаврських катакомбах від переслідувань, та роздумами про те, чому більша частина того підземного світу з похованнями святих була знищена в часи революції та сталінізму, водночас доповнюється проспективним відступом про зустріч із молодим радянським інженером у 1965 р. Коли розмова зайшла про Київ та Лавру, юнак розповів про екскурсії в катакомби, які відновили на прохання українців. Такі часові стрибки трапляються не часто й не порушують хронологічної послідовності, однак вони розширюють часопросторовий континуум художнього твору.

Аналіз хронотопної організації художнього твору передбачає дослідження часової та просторової складових частин як осмисленого і конкретного цілого, як різною мірою напружений діалог між часом та простором (Бахтін). Художній простір роману “Blonds etaient les bles d'Ukraine” чітко локалізований - дія відбувається на території України. Локальний простір як місце перебування метафорично означено вже назвою твору. Україна Марії Гагарін топографічно маркована назвами українських земель - Поділля, Буковина, Бессарабія, Галичина, конкретизована географічними топонімами - Рашків, Капльовка, Нова Ушиця, Кам'янець-Подільський, Хотин, Одеса, Київ, Чернівці. Центральним локусом, семантичним ядром часово-просторової організації виступає хутір Васильки, куди родина переїхала, коли Марії виповнилося три роки. З опису хутора розпочинається роман, а саме з будівництва дому для родини, де виросли діти. Півтора тисячі гектарів родючої землі поблизу хутора за 10 кілометрів від Дністра княгиня Бельська-Гагарін придбала для свого сина Всеволода, сама поселилася в Рашкові, а замок у Капльовці віддала сину Ростиславу. Місце для будівництва визначила мати, для якої найважливішим був вид із будинку, тому його вирішили побудувати на пагорбі посеред лісу, вдалині від дороги, ферми і села.

Г Башляр у «Поетиці простору» зауважує, що дім - це «втілення образів, які дають людині опору чи ілюзію рівноваги» (Башляр, 2004: 36). Філософ наводить приклад психологічного тесту, коли дитину попросити намалювати будинок - значить, попросити її розкрити заповітну мрію про те, де вона б хотіла поселити своє щастя. Щаслива дитина зуміє знайти собі закритий, надійно захищений, міцний і глибоко вкорінений будинок (Башляр, 2004: 76). Цікаво, що батьки довго не могли визначитися із проєктом дому, розцінюючи запропоновані варіанти занадто претензійними чи некрасивими, зрештою за основу взяли малюнок п'ятирічного сина Емануеля, який, слухаючи розмови про будівництво будинку, намалював свою мрію. Батько поглибив ідею, доповнив деталі і розробив проєкт: великий будинок на два крила, з надбудовою над середньою частиною та величезним балконом, який опирався на ряд колон уздовж фасаду (Gagarine, 1989: 16). Дитяча пам'ять фіксує лише окремі моменти, спогади стерлися із плином часу, однак окремі образи закарбувалися назавжди, як-от закладання першого каменю майбутнього замку. За спостереженнями Г. Башляра, розташування дому у просторі відповідає місцю людини у світі, дім утілює затишок, спокій, сховок, забезпечує стрижневий корінь функції життя. За геометричними формами будинку можна визначити психологічний стан його мешканців, так, чіткі геометричні форми, прямі лінії символізують міць, вказують на прагнення мешканців до простого життя, безпеки, до протистояння стихіям (Башляр, 2004: 61). У наратив спогадів М. Гагарін вплітаються роздуми оповідача сучасного, зрілого, досвід підказує слушну оцінку дому. Батьки переймалися зовнішньою красою, міццю, розмахом, подбали про розкішний парк, але зовсім забули про комфорт: у домі не було електрики, води, каналізації, опалення. Ці елементарні речі, які забезпечують нормальне функціонування життя людини, були недоступні й невідомі для родини, діти навіть не здогадувалися про їх існування. Моделювання простору дому здійснюється всіма засобами. На візуальнооптичному рівні авторка дає можливість читачу уявити родину за столом при світлі гасової лампи, дім просторий, відкритий, у ньому можна бігати, веселитися, місця вистачало всім. Про гармонію і відчуття безпеки внутрішнього простору персонажа свідчить і акустичний рівень: у домі часто лунала музика, мама любила грати на фортепіано, дитячий гамір і пустощі іноді переривалися окриками «Маня! Вєра! Ольга! Пора подавати чай!» (Gagarine, 1989: 20), тому що дзвінок, яким викликали прислугу, завжди десь губився. У домі пахло медом, корицею, гвоздикою (Gagarine, 1989: 67), усі діти брали участь у випіканні калачів та тістечок перед Різдвом та Пасхою, кожен міг виробляти з тіста фігурки і стежити, як вони підростають у великій печі, поливати їх солодкою помадкою. Візуально-оптичні маркери доповнюються акустичними характеристиками, а фіксація відчуттів запахів, смаку, дотику доповнює уяву асоціативним рядом і дає можливість простежити роботу пам'яті у відтворенні картин минулого.