Літературне питання в епістолярному дискурсі Г. Бюхнера
Розгляд епістолярного жанру в українській літературі. Історія і специфіка письменницького листування в Україні. Літературні смаки та естетичне кредо Г. Бюхнера. Дослідження впливу творчості Г. Бюхнера на подальший розвиток європейської літератури.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.02.2023 |
| Размер файла | 56,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Університет Григорія Сковороди в Переяславі
ЛІТЕРАТУРНЕ ПИТАННЯ В ЕПІСТОЛЯРНОМУ ДИСКУРСІ Г. БЮХНЕРА
Оксана СВИРИДЕНКО, доктор філологічних наук,
доцент, професор кафедри української і
зарубіжної літератури та методики навчання
Переяслав
Анотація
У статті зазначається, що, починаючи з 90-х років минулого століття, з'являється низка ґрунтовних досліджень, в яких здійснено спробу багатоаспектного аналізу письменницького епістолярію. Частина цих досліджень присвячена епістолярним доробкам окремих митців чи окремим явищам у національній епістолярній традиції. У цьому контексті вирізняються наукові студії, в яких здійснено спробу цілісного розгляду епістолярного жанру в українській літературі. Тобто маємо ґрунтовні дослідження, які у своїй сукупності цілісно прописують історію та специфіку письменницького листування в Україні. Водночас стверджується, що дослідники фактично обходять увагою західноєвропейську епістолярну традицію. Це стосується, зокрема, й епістолярію Г. Бюхнера, який дотепер не перекладений українською мовою і не простудійований вітчизняними літературознавцями. Мета статті - проаналізувати літературне питання в епістолярному дискурсі Г. Бюхнера. Г. Бюхнер у дослідженні постає як непересічний німецький поет, прозаїк та драматург, трактується як «герой не свого часу». Наголошується, що він мислив настільки революційно, що виявився куди ближчим читачам століття ХХ, аніж ХІХ. Підтвердженням цього є епістолярій митця. Крізь призму епістолярної спадщини творчість Г. Бюхнера тлумачиться як така, що мала вплив на подальший розвиток європейської літератури, зокрема на творчість натуралістів і неоромантиків; німецьких експресіоністів, представників «театру абсурду». У листах письменника, як і в його художньому доробку, громадянський пафос поєднується з тверезою логікою думки, романтичний культ героя постає у нього як культ громадянської жертовності. Г. Бюхнер сміливо заперечив німецький романтизм. Водночас він, як свідчить епістолярій, високо ставив домінування національного начала в романтичній літературі. Епістолярна спадщина підтверджує, що водночас митець був далеким від представників угрупування «Молода Німеччина», які на перший план ставили злободенність та публіцистичність літератури. Листи демонструють скептицизм Г. Бюхнера стосовно спроб «актуалізувати» літературу і з її допомогою вплинути на суспільне життя.
Ключові слова: лист, епістолярна спадщина, літературне питання.
Annotation
Oksana SVYRYDENKO, Doctor of Philology, Associate Professor, Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Teaching Methods Hryhoriy Skovoroda University in Pereiaslav (Pereiaslav, Kyiv region, Ukraine)
LITERARY QUESTION IN G. BUCHNER'S EPISTOLAR DISCOURSE
The article notes that since the 1990's, a number of in-depth studies have emerged that have attempted a multifaceted analysis of the writer's epistolary. Part ofthis research is devoted to the epistolary works of individual artists or individual phenomena in the national epistolary tradition. In this context, scientific studies stand out, in which an attempt is made to comprehensively consider the epistolary genre in Ukrainian literature. That is, we have thorough research, which together prescribe the history and specifics of literary correspondence in Ukraine. At the same time, it is argued that researchers are in fact ignoring the Western European epistolary tradition. This applies, in particular, to G. Buchner's epistolary, which has not yet been translated into Ukrainian and has not been studied by domestic literary critics. The purpose of the article is to analyze the literary question in the epistolary discourse of G. Buchner. G. Buchner in the study appears as an outstanding German poet, novelist and playwright, is treated as a “hero of the wrong time". It is noted that he thought so revolutionary that he was much closer to the readers of the twentieth century than the nineteenth. Proof of this is the epistolary of the artist. Through the prism of epistolary heritage, Buchner's work is interpreted as having an impact on the further development of European literature, in particular on the work of naturalists and neo-romantics; German expressionists, representatives of the “theater of the absurd". In the letters of the writer, as well as in his work, civic pathos is combined with sober logic of thought, the romantic cult of the hero appears to him as a cult of civic sacrifice. G. Buchner boldly denied German romanticism. At the same time, according to the epistolary, he highly valued the dominance of the national principle in romantic literature. The epistolary legacy confirms that at the same time the artist was far from the representatives of the “Young Germany" group, who put the topicality and publicity of literature in the forefront. The letters demonstrate Buchner's skepticism about attempts to “actualize" literature and use it to influence public life.
Key words: letter, epistolary legacy, literary question.
Постановка проблеми
Георг Бюхнер (1813-1837) - відомий німецький поет та драматург, «герой не свого часу», як його часто називають сучасні критики. Сучасник Й. В. Гете і Г. Гейне, він мислив настільки революційно, що виявився куди ближчим читачам століття ХХ, аніж ХІХ. У ХХ столітті його було проголошено невизнаним генієм, пророком від літератури, чиє ім'я носить найпрестижніша в Німеччині літературна премія. Творчість Г. Бюхнера мала вплив на подальший розвиток європейської літератури, зокрема на творчість натуралістів і неоромантиків, надто таких митців, як Ф. Ведекінд, Ґ. Гауптман, Б. Брехт; німецьких експресіоністів, представників «театру абсурду» (насамперед А. Адамова та Е. Йонеско).
Він був сином лікаря, братом лікаря та натураліста Людвіґа Бюхнера. Г. Бюхнер навчався в університетах міст Страсбурга та Гіссена, де вивчав природничі науки і практичну медицину. Г. Бюхнер відомий як автор памфлету «Der Hessische Landbote», що містив крамольний епіграф: «Мир - хатам, війна - палацам». За створення цього політичного памфлету його розшукувала поліція. У 1834 році Г. Бюхнер брав активну участь у революційному повстанні в місті Гіссен, де за зразком французьких революційних гуртків заснував «Товариство прав людини». У 1835 році він втік до Страсбурга, щоб врятуватися від арешту. У Страсбурзі він взявся за вивчення нової філософії, насамперед Декарта та Спінози. У цей же час Г. Бюхнер працював над дослідженням «Про нервову систему карася-вусача». У травні 1835 року за матеріалами свого дослідження він виступив із доповіддю у страсбурзькому Природничо-науковому товаристві й був обраний членом-кореспондентом товариства. У цьому ж році його робота була опублікована, а в листопаді 1835 року Г. Бюхнер отримав повідомлення з Цюріха, що філософський факультет Цюріхського університету має намір присвоїти йому за це дослідження ступінь доктора філософських наук (ступінь було присвоєно в серпні 1836 року). У листі до рідних про цей період свого життя Г. Бюхнер писав так: «Из Швейцарии я получил очень приятные вести. Возможно, что еще до Нового года мне будет присвоена степень доктора наук на философском факультете Цюрихского университета; в этом случае я смогу со следующей весны, после пасхи, начать чтение лекций. В двадцать два года от человека вряд ли можно требовать большего...» (Бюхнер, 1972: 303). Біографи Г. Бюхнера підтверджують, що з нього міг «вирости» непересічний учений. У жовтні 1836 року Г. Бюхнер прибув до Цюриха. Тут він отримує дозвіл на читання лекцій. Проте 19 лютого 1837 року, фактично відразу після початку читання свого курсу порівняльної анатомії, Г. Бюхнер помирає від епідемічного висипного тифу.
Г. Бюхнер відомий як автор лише трьох драматичних творів. Перед останньою мандрівкою до Страсбурга він створив у Дармштадті впродовж кількох тижнів драму «Смерть Дантона» (1835), яка вважається одним з перших зразків сучасної драми. У Страсбурзі Г. Бюхнер здійснив переклад п'єс В. Гюго «Лукреція Борджіа» та «Марія Тюдор» (1835). У рукописах, окрім філософських робіт і фрагментів поетичних творів, митець залишив комедію «Леонс та Лена» (опублікована у1839 році), яка сповнена дотепів, гостроти та різкої іронії, а також фрагменти повісті «Ленц» (1835) про німецького письменника Я. Ленца, який був представником руху «Буря і натиск». Вершинним твором Г. Бюхнера називають п'єсу «Войцек» (1837). Поетична спадщина митця була видана його братом під заголовком «Nachgelassene Schriften» (1850).
Але як письменник Г. Бюхнер був забутий на тривалий час. Поверненню літератора до читача сприяло критичне видання всіх творів Г. Бюхнера («Sдmtliche Werke und handschriftlicher Nachlass», 1879, Франкфурт-на-Майні) з біографією, яка була написана австрійським митцем Карлом-Емілем Францозом.
Уперше деякі листи Г. Бюхнера були опубліковані в 1850 році в першому виданні його творів. Повне зібрання листів, які (а насамперед ті, що були адресовані рідним та нареченій) збереглися лише в уривках, було опубліковане в другому виданні творів Г. Бюхнера у 1879 році.
Аналіз досліджень
Починаючи з 90-х років минулого століття, з'являється низка ґрунтовних досліджень, в яких здійснено спробу багатоаспектного аналізу письменницького епістолярію. Частина цих досліджень (маємо на увазі праці І. Григоренко, Т. Заболотної, М. Пангелової, І. Котяш та ін.) присвячена епістолярним доробкам окремих митців (йдеться про П. Мирного, І. Франка, С. Черкасенка, В. Винниченка, У. Самчука та ін.) чи окремим явищам (наприклад, вивчення епістолярної літературної критики, яке здійснила Л. Вашків) у національній епістолярній традиції. У цьому контексті вирізняються наукові студії, в яких здійснено спробу цілісного розгляду епістолярного жанру в українській літературі. Мовиться про дисертації М. Назарука, В. Кузьменка, Г. Мазохи, А. Ільків. Тобто маємо ґрунтовні дослідження, які у своїй сукупності цілісно прописують історію і специфіку письменницького листування в Україні. При цьому дослідники фактично обходять увагою західноєвропейську епістолярну традицію. Це стосується, зокрема, й епістолярію Г Бюхнера, який дотепер не перекладений українською мовою і не простудійований вітчизняними літературознавцями, що й зумовило вибір теми запропонованого дослідження.
Мета статті - проаналізувати літературне питання в епістолярному дискурсі Г. Бюхнера.
Виклад основного матеріалу
Епоху, до якої Г. Бюхнер увійшов як письменник (драма «Смерть Дантона» з'явилася в 1835 році), К. Гуцков поіменував «проміжним часом»; інший німецький письменник, сучасник Г. Бюхнера К. Іммерман, назвав її «епохою послідків». Обидва ці визначення, як легко помітити, у тлумаченні епохи виходять не з її власних внутрішніх характеристик, вони підкреслено відносні. Прагнучи вказати на найбільш характерні риси свого часу, вони теж відсилають нас назад, до певного попереднього етапу. Йдеться про етап романтичний.
Ця атмосфера ще зберігала свою привабливу силу в пору дитинства та юності Г. Бюхнера. У Дармштадтській гімназії (він вступив до неї в 1825 році) Г. Бюхнер читав передромантичних «бурхливих геніїв» - поетів «Бурі та натиску» - і геніїв романтичних, сам дотримувався всіх крайнощів романтизму - складав меланхолічні елегії, оспівуючи руїни старовинних замків, записував свої роздуми на полях твору, що трактує проблему самогубства. Але іноді раптом у розпливчасті юнацькі мрії вривався чіткий і сильний звук, провісник власне бюхнерівського голосу: у шкільному творі про Катона Утичного (1830) пафос громадянськості поєднується з тверезою, хоча ще й дещо незграбною логікою думки, вже тут відчувається, що цьому поетові дано у спадок «вітійства грізний дар», що романтичний культ героя постає в нього як культ громадянської жертовності.
Окрім романтичного, крізь душу вразливого юнака йшов також інший струмінь. Коли Г. Бюхнер слідом за своїми вчителями-романтиками починає студіювати В. Шекспіра, він не тільки захоплюється поезією високих пристрастей, а й значно серйозніше сприймає демократичний, плебейський елемент шекспірівської драми. Культ В. Шекспіра фігурує і в листах митця. «Бедняга Шекспир был писец по профессии, работал целый день и мог сочинять только ночью, а я, недостойный завязать ему шнурки на башмаках, живу гораздо лучше...» (Бюхнер, 1972: 319), - писав Г. Бюхнер у листі від 20 січня 1837 року з Цюриха.
Дослідження Й. Г. Гердера і романтиків у царині фольклору також вражають Г. Бюхнера. Але й народну творчість він сприймає не розумом філософа і не чуттям естета, а серцем громадянина. Коли він пізніше стане створювати для своїх драм супровід із народних пісень, йому будуть згадуватися пісні переважно трагічні, що йдуть не від патріархальних «поселян», а від стражденних трудівників, які потом і кров'ю поливають чужу землю.
«Земне тяжіння» від початку нейтралізувало в Г. Бюхнерові романтичне відштовхування від дійсності. Однолітки згадували згодом, що йому не подобався Ф. Шиллер - він здавався надто риторичним, пишномовним. Цей імпульс тверезості, реалістичності йшов до нього вже від сім'ї. Його батько був лікарем-хірургом, і тверезий, практичний сенс багато в чому визначав атмосферу будинку. Заняття природничими науками ще більше сприяли формуванню у Г. Бюхнера переважно матеріалістичної системи переконань. Утім, реалістичне начало як у художній творчості, так і в епістолярній досить часто поєднується у нього з романтичним струменем.
Про літературні смаки та естетичне кредо Г. Бюхнера можемо судити з його поодиноких листів до К. Гуцкова та з окремих висловлювань, уміщених у листах до рідних. бюхнер література епістолярний жанр
К. Гуцков - відомий німецький письменник, у 1830-ті роки тісно пов'язаний з рухом «Молода Німеччина». У цей час він редагував додаток до газети «Фенікс». К. Гуцков взяв надзвичайно дієву участь у літературній долі Бюхнера-початківця, опублікувавши його драму «Смерть Дантона». Звертаючись до К. Гуцкова з проханням прорецензувати п'єсу, Г. Бюхнер демонстрував типову для письменника-початківця скромність, а водночас крайню вимогливість до самого себе: «О самом произведении могу сказать Вам лишь одно: несчастные обстоятельства заставили меня написать его в спешке, самое большее за пять недель. Говорю это, чтобы смягчить Ваше суждение об авторе, но не о самой драме. Не знаю, что мне с ней делать; знаю только, что у меня есть все основания краснеть перед историей; утешаюсь мыслью, что все поэты, за исключением Шекспира, склоняют голову перед историей и природой, как пристыженные ученики» (Бюхнер, 1972: 289).
Водночас цей лист є ілюстрацією натури митця, який ніколи не втрачав почуття власної гідності: «Тон этого письма может показаться вам странным, но поймите, что мне легче просить милостыни в лохмотьях, чем подавать прошение во фраке; легче сказать с пистолетом в руке: «La bourse ou la vie!» - чем прошептать дрожащими губами: «Да вознаградит Вас бог» (Бюхнер, 1972: 289). Пізніше, дізнавшись про реакцію К. Гуцкова на п'єсу, Г Бюхнер писатиме в листі: «Гуцкова я читал и, к радости своей, заметил, что не склонен к честолюбству» (Бюхнер, 1972: 298).
К. Гуцков опублікував п'єсу, щоправда, в дещо спотвореному вигляді. «...Издатель злоупотребил моим разрешением внести некоторые изменения в текст» (Бюхнер, 1972: 310), - писав автор в одному з листів. Дійсно, як зауважує А. Карельський, перша публікація «Смерті Дантона», яку здійснив К. Гуцков, украй багата на купюри та правки, зроблені з цензурних міркувань (Карельський, 1972: 377). У статті, присвяченій пам'яті Г. Бюхнера і надрукованій в журналі «Франкфуртський телеграф» у червні 1837 року, К. Гуцков писав про першу публікацію драми так: «Его Дантон доставил мне немало хлопот, ибо вещи, которые Бюхнер там написал, выражения, которые он себе позволял, в нынешних условиях не могли быть напечатаны. Дух санкюлотства бушевал в этой драме, «Декларация прав человека» шествовала по ее страницам, увенчанная розами, но нагая... Поэтическую флору книги образовывали цветы полевые и ртутные: первые рассыпала его фантазия, вторые - его дерзкая сатира. Чтобы не доставить цензору удовольствия кромсать драму, я взял эту миссию на себя и ножницами добровольной цензуры обрезал буйный демократизм этой поэзии. Тут только я почувствовал, что именно эти обрезки, принесенные в жертву нашим нравам и обстоятельствам, были лучшей и оригинальнейшей частью целого... Подлинный «Дантон» Бюхнера еще не появился. Мы знаем пока только скудный остаток, руину, стоившую мне огромных душевних мук» (цит. за: Бюхнер, 1972: 378).
І за формою, і за змістом ця п'єса не вписувалася ні в один з існуючих у той час літературних напрямів. Г. Бюхнер сміливо заперечив німецький романтизм: його головні герої, Дантон і Робесп'єр, замість пафосних монологів виголошують непристойні жарти й відвідують куртизанок. Ще менше Г. Бюхнеру імпонували традиції драми-хроніки, з широким історичним фоном і хронологічною послідовністю подій. «Смерть Дантона» - це не монолітна п'єса, а швидше фрагменти, яскраві замальовки з життя історичних персонажів. Згодом таку манеру письма назвуть експресіоністичною, проте в ХІХ столітті про експресіонізм ще ніхто не мав уявлення. Незвичним був і сам погляд Г. Бюхнера на історичну перспективу. Він писав про одинаковість людських доль, про невідворотність подій, про диявольський фаталізм історії. Особистість в історичному процесі, за Г. Бюхнером, не означає нічого. Невипадково його наївні герої, які вірять у те, що можуть щось змінити, гинуть першими, як-от Дантон, який завершує своє життя на гільйотині.
Подобные документы
Літературне бароко в Україні. Специфіка бароко, становлення нової жанрової системи в літературі. Пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця ХVІІІ ст. "Історія русів", його перше опублікування 1846 року. Антитетична побудова твору.
курсовая работа [55,4 K], добавлен 06.05.2010Панегірика: поняття, історія виникнення в української літературі. Різновиди панегіричних віршів: пасквілі, геральдичні епіграми. Дослідження Максимовичем творчості поетів цього жанру. Орновський – панегірист XVII – початку XVIII ст. Тематика його творів.
реферат [28,7 K], добавлен 18.05.2016Чорнобиль як наслідок історичної долі України та питання існування чорнобильського жанру в українській літературі. Методичні рекомендації вивчення теми Чорнобиля у школі. Вивчення творчості письменників-шістдесятників у школі: Драч, Костенко.
курсовая работа [84,1 K], добавлен 07.05.2011Вільям Шекспір як найбільший трагік епохи Відродження, аналіз його біографії та етапи становлення творчості. Оцінка впливу творів Шекспіра на подальший розвиток культури, їх значення в сучасності. Гамлет як "вічний герой" світової літератури, його образ.
курсовая работа [37,3 K], добавлен 04.05.2010Життєвий шлях та формування світогляду Є. Гребінки. Стиль і характер ідейно-естетичної еволюції його творчості. Поняття жанру і композиції, їх розвиток в українській літературі ХІХ ст. Провідні мотиви лірики письменника. Особливості роману "Чайковський".
курсовая работа [55,8 K], добавлен 21.10.2014Течія американського романтизму та розвиток детективу в літературі ХІХ століття. Особливості детективу як літературного жанру у світовій літературі. Сюжетна структура оповідань Eдгара По. Риси характеру головних героїв у його детективних оповіданнях.
курсовая работа [48,2 K], добавлен 20.03.2011Розвиток дитячої літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. Специфіка художнього творення дитячих образів у творах сучасних українських письменників. Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни. Богдан як образ сучасного лицаря в романі.
дипломная работа [137,8 K], добавлен 13.06.2014Оцінка значення творчості великого драматурга Вільяма Шекспіра для світової літератури. Дослідження природи конфлікту як літературного явища, вивчення його типів у драматичному творі "Отелло". Визначення залежності жанру драми твору від типу конфлікту.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 21.09.2011Філософська трагедія "Фауст" - вершина творчості Йоганна Вольфганга Гете і один із найвидатніших творів світової літератури. Історія її створення, сюжет, композиція та особливості проблематики і жанру. Відображення кохання автора в його творчості.
реферат [13,8 K], добавлен 25.11.2010Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.
дипломная работа [104,1 K], добавлен 26.06.2013
