Творчість І. Нечуя-Левицького та О. Кониського

Основний конфлікт у поемі - це конфліктміж магнатами, шляхтою, буржказією, з одного боку, і експлутованим трудовим народу - з другого. В епілозі поеми розкривається її основна ідея - засудження зрадництва, дворушництва українських буржуазних націоналістів. Поет картає українську буржуазну інтелігенцію за те, що вона відвертається від народу, зраджує його.

29. Новаторство у створені образів просмислових робітників. Цикл «Бориславські оповідання». Змалювання життя робітників. Розкриття внутрішнього світу героїв

Франко перший в українськiй лiтературi розробляє тему працi робiтничого класу в умовах капiталiстичного визиску. Своїм об'єктивним показом життя, працi i домагань бориславських рiпникiв, отих вчорашнiх селян, що пройшли пекло нафтових копалень, заробляючи грошi на iснування, письменник не тiльки пiдкреслює закономiрнiсть боротьби робiтничого класу, а й наголошує, що така боротьба - єдиний можливий вихiд. Це - шлях пiдневiльних трударiв до полiпшення економiчного i соцiального становища.

Доля людини за умов первісного нагромадження капіталу - наскрізна тема бориславських оповідань І. Франка. Зображення процесів зародження та формування протесту проти усякого визиску та експлуатації промисловцями-чужинцями учорашніх хліборобів - тема оповідання «На роботі» (1877). Головний герой - зубожілий селянин Гринь, що прийшов до Борислава на заробітки. Саме це й визначає його погляд на події, явища, навколишній світ загалом, спонукає думати, зіставляти, аналізувати, робити висновки. Внутрішній монолог, який становить першу частину твору, постійне зіставлення бажаного і реального, конфліктний характер відносин між промисловцями і робітниками - художній прийоми, завдяки яким І. Франкові вдалося створити цілісний характер сильної, вольової, критично мислячої натури, такої, що «хоть до чорта в зуби» піде, аби досягти свого.

В оповіданні «Ріпник» змальовано тяжке життя робітників на нафтових промислах і жорстоку експлуатацію їх підприємцями. Так, Іван, головний герой оповідання «Ріпник», втратив будь-які ознаки своєї людності. Важка робота і викликані нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звірину, зомбі, робочого вола без пам'яті, почуттів, думки. Іван зрікається Фрузі, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого від смерті. Його не турбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпника, отруєна в шинку чи в шахті, вже давно сконала і похована у бориславській багнюці, на згадку про неї лишилася лише подоба людини, що рухається, їсть, спить і працює. Але спогади про колишні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживили людину, стали тією ниткою Аріадни, яка вивела Івана з лабіринту забуття. Молодий парубок постановив собі почати нове життя, не марнувати грошей і відкупити у жида запродану батьківщину. Проте, одурений підступним жидом-касиром, Іван знаходить свою смерть в шахті.

Реалістично змалював Франко портрети робітників: «Їх лиця пожовкли з нужди, їх руки немов обросли глиною і земним воском, їх одіж - то розшиване лахміття, що ледве-ледве держиться на тілі. Старі, недугами та гризотою поорані лиця лежать обік молодих, що ще не стратили слідів красоти, хоча й їх уже зв'ялила передчасна тяжка праця і нужда…».

У «Наверненому грішникові» розповідь ведеться від першої особи. Письменник не стільки дбає про розкриття характерів людей (образ старого Півторака, як і інших персонажів оповідання - Мордка, Шміла, попа, тут накреслено в загальних рисах), скільки про те, щоб розчулити читача описами разючих умов «навернення грішника», тобто повернення до землі селян, які беруться не за свою справу - добування нафти.

Переживання героїв бориславського циклу простежуємо і в художньому відображенні почуттів провини, совісті та вибору. З'ясовано, що, власне, кожен із них приходить до усвідомлення своєї вини, і таке почуття пов'язане з їх глибинною совістю і глибинною відповідальністю перед родом, землею і Богом. Моральні перетворення, спричинені внутрішньою деформованою совістю, простежуємо в кінцевій поведінці персонажів, що вияскравлює їх справжню людську глибинну суть. Так змінюється Іван («Ріпник»), який у першій редакції оповідання спокутує свою вину перед Фрузею - разом з маленьким сином він повертається до роботи на землі, а у другій редакції прагне повернути собі людське обличчя. Свій гріх перед смертю спокутує і Ганка («Ріпник», друга редакція).

30. Худ. майстерність твору, роль образів-символів у повісті « Boа constrictor»

Вершиною прози Івана Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.). У ній автором уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. У 1905--1907 pp. І. Франко докорінно переробив повість, створивши нову її редакцію. Вона вийшла окремою книжкою: Іван Франко. Boa constrictor. У другій редакції І. Франко значно розширив твір. Докладніше змальовано дитинство Германа, введено образ Вольфа, з яким Герман зайнявся гендлярством, зовсім інакше подано образ Рифни та її сім'ї, одруження Германа; їх син тут зветься не Готліб, а Дувідко, відсутня сцена, де Готліб душить батька. Знято також розповідь про Івана Півторака та його сім'ю. Інше й закінчення повісті -- Герман гине від випадкового вибуху у штольні. Тому цю другу редакцію передруковано як самостійний твір у 22 томі за вказаним прижиттєвим виданням Що ж стосується власне Франкових редакцій повісті «Boa constrictor», то всі вони (1878, 1884, 1905-1907) теж у різних пропорціях позначені синтезом реалізму, натуралізму й елементів символізму. У первісному варіанті твору (1878) поетика натуралізму проявляється інтенсивніше, ніж у наступних редакціях. Натуралізм у творі наявний у змалюванні важкого дитинства Германа Гольдкремера, у зображенні того життєвого бруду, який постійно оточував його; у «фактографічному» відтворенні особливостей злиденного життя і побуту робітників копалень; у зацікавленості патологічними проявами психіки Рифки та Готліба. Торкнувся автор повісті й проблеми спадковості. Готліб успадкував певні риси психічної патології від батьків, що проявляються у його нервовості, у постійному роздратуванні, у схильності до садизму. Можливо, І. Франко зумисне ввів такий образ спадкоємця справи Германа, щоби підкреслити безперспективність подальшого розвитку капіталізму з його безмежною владою грошей, падінням моралі, втратою людяності у суспільстві. Головну ідею твору можна вбачати у тому, що капіталізм сам породжує силу, яка рано чи пізно спричиняє його загибель. В образі ж Boa constrictor Франко втілив не тільки конкретний людський темперамент, але й владу грошей взагалі, і це відповідало його соціалістичним (на певному етапі) поглядам на приватну власність. Доказом може бути епізод, у якому описано сон-візію Германа Гольдкремера «Се не вуж, се безмірно довга, зросла докупи і оживлена чарівною силою зв'язка грошей, срібла, золота блискучого! О, так, се певно так! Хіба ж весь блеск, що б'є в очі від вужевої луски, - хіба ж се не блиск золота та срібла? А сесі різнобарвні латки на нім, хіба се не векселі, контракти, банкноти? О, се певно, се не вуж його обводив своїми велетними звоями, а його власне багатство!».

31. Повість «Борислав сміється». Соціальна основа твору. Сюжет. Композиція. Проблематика. Образи

Джерелом до написання цієї повісті з життя робітничого класу стали розповіді в батьківській кузні про бориславців, про страшну смерть у нафтових ямах; власні почуття й власний досвід: ще будучи гімназистом, І. Франко мав друзів серед бориславських робітників, побутом і працею яких він постійно цікавився, а як керівник робітничого гуртка знав усі подробиці страйку в Бориславі 1873 року.

Композиція й розвиток подій, а також образ головного героя цілком відповідають головній ідеї твору -- ідеї становлення й самоусвідомлення робітничої маси як колективу. Тому й образи героїв Франко виписав у реалістичній манері, хоча не уникнув й деякого символічного та романтичного забарвлення (наприклад, символічним є образ Борислава, який сміється над гнобителями, а доля молодого робітника Прийде волі окреслена романтичними барвами). Проте на першому плані завжди події і вчинки, що підкреслюють нелегке життя робітничого класу та зростаючу свідомість у боротьбі проти своїх гнобителів. Образи побратимів наділені відповідними рисами. Вони виділяються своїм зовнішнім виглядом, своїми вольовими якостями. їм притаманні фізична й духовна сила, твердість і рішучість вдачі, вони готові навіть ціною власного життя постати за правду.

Автор не тільки переконливо розкрив образи персонажів, але й виразно протиставив світ лицемірних хижаків ділового бізнесу світові вчорашніх хліборобів, нинішніх робітників, що керуються у своїх діях нормами добра, честі й справедливості. До того ж, у повісті І. Франка «Борислав сміється» вперше в українській літературі було показано робітників, що постали проти свого тяжкого становища, як суспільну організовану силу, а також зростання з цієї маси свідомого робітника-організатора й ідеолога справедливої боротьби трудового народу за свої права.

32. Історія написання «Іван Вишенський», проблематика, художня досконалість поеми. Патріотизм твору. Філософська ідея поеми

Твір «Іван Вишенський» виник в результаті вивчення життя і творчості видатного українського письменник-полеміста XVI--XVII ст. Івана Вишенського. За основу поеми взято історичний факт його відречення від світу (аскетичне усамітнення на горі Афон) та звернення в 1621р. православних українців до Вишенського з проханням остаточно повернутися в Україну, щоб допомогти захистити православ'я від католицької експансії. Для втілення головної ідеї твору -- служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу» (В. Погребенник). І. Франко відступив від історичної правди й завершив твір умовно-символічною картинкою: поверненням Вишенського по морю (як по суші) додому. Насправді ж він кілька разів лише відвідував Україну, два роки жив у Львові, у Скиті Манявському і було то значно раніше -- 1604--1606 рр. Помер І. Вишенський на Афоні як «аскет-печерник».

Поема Івана Франка «Іван Вишенський» -- це твір на історичній основі, але твір насамперед філософський: автор ставить непросту проблему вибору, співвіднесення індивідуального та суспільного, самопожертви та саморозвитку.

Тема: зображення аскетичного усамітнення Івана Вишенського на горі Афон.

Ідея: «служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу» (В. Погребенник). Основна думка: призначення кожної людини -- жити заради інших, прагнути надати допомогу ближньому, навіть якщо для цього потрібно пожертвувати своїм життям.

І. Франко дуже переконливо і з надзвичайною художньою майстерністю показує психологічні вагання відлюдника-аскета, які, здається, крають йому душу. Ці муки вибору стають зрозумілими, якщо ми зважимо на те, що йдеться про вибір між вимогами розуму й релігійних переконань і обов'язком сина рідної землі. Землі, яка страждає без його допомоги. Ми бачимо, як душу Івана Вишенського вже майже повністю огорнула ідея відречення від світу. Та досить було в його самітницьку печеру залетіти вишневим пелюсткам, і їх дивний, рідний запах нагадав про Україну. А коли з'являється на морі козацька барка і земляки кличуть Вишенського на Батьківщину, його патріотичні почуття беруть верх, відроджують сили. (Пролема морального вибору)

33. Поема «Мойсей» як осмислення істор.долі укр.народу. Символічно-філософська основа твору, романтична укруписність характерів

Поема «Мойсей» -- це духовний заповіт митця своєму народові, філософський твір на матеріалі біблійного сюжету про українців і Україну. Створюючи поему, автор думав насамперед про український народ, тому перед читачем постає його доля: минуле, сучасне, майбутнє. Видатний український літературознавець Ю. Шевельов зауважив, що поема «Мойсей» -- це «другий «Заповіт» української літератури». Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело -- образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи 1904 року в Італії. Поема має алегоричний характер. Автор найперше думав про власний народ, тому так легко провести паралель з історичною долею українців.

За основу поеми І. Франко обирає біблійну легенду про єврейського пророка Мойсея (Друга книга Мойсеєва: Вихід), що підтверджує таким словами: «Моя поема основана майже на біблійних темах, отже, що ж природніше для кожного критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них». Ідучи за біблійною легендою, він не подає біографії Мойсея в хронологічній послідовності. Як відомо, біблійна історія детально в кількох книгах викладає «життєпис» Мойсея від його народження до смерті. Франко бере тільки один епізод, обмежує сюжет твору найбільш трагічним моментом життя Мойсея, коли народ відвернувся від свого пророка і прогнав його. На цій основі будується глибоко психологічна і емоційна драма.

Зазначаючи, що поема «Мойсей» майже вся основана на біблійних темах, І.Франко підкреслює, що основною темою він обрав смерть Мойсея, як пророка, не признаного своїм народом. У передмові до другого видання поеми він пише: «Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданню».

Размещено на Allbest.ru