Соціально-філософська проблематика романів В. Винниченка 1930–40-х рр.
Дослідження соціально-філософської проблематики та жанрово-стильових особливостей романів В. Винниченка. Характеристика концептуально-жанрових пошуків митця у контексті його творчості та в контексті доби. Осмислення художньої моделі В. Винниченка.
| Рубрика | Литература |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.04.2019 |
| Размер файла | 60,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНІВ В. ВИННИЧЕНКА 1930-40-х рр.
Спеціальність 10.01.01 - українська література
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
ВАРДАНЯН МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
Кіровоград - 2010
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Марко Василь Петрович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, їпрофесор кафедри української літератури.
Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор Поліщук Володимир Трохимович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри української літератури і компаративістики; кандидат філологічних наук, доцент Хархун Валентина Петрівна, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, доцент кафедри української літератури.
Захист відбудеться „25” лютого 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.
Автореферат розіслано „21” січня 2010 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О. О. Гольник
АНОТАЦІЯ
Варданян М. В. Соціально-філософська проблематика романів В. Винниченка 1930-1940-х рр. - Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2010.
Дисертація присвячена дослідженню соціально-філософської проблематики та жанрово-стильовим особливостям романів В. Винниченка 1930-40-х рр. Розглянуто концептуально-жанрові пошуки митця у контексті його творчості та в контексті доби. Це засвідчило, що романи „муженського циклу” „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!” стали підсумком творчих і світоглядних пошуків митця. Особливу увагу зосереджено на осмисленні художньої моделі, в якій утілені соціально-філософські погляди письменника. З'ясовано специфіку творення конфліктів, композиції, структури образів персонажів як носіїв певних ідей, зверненість автора до символіко-міфологічної поетики. У роботі уточнено жанрові номінації романів „муженського циклу”, визначено їхній синтетичний характер.
Ключові слова: проблематика, модель суспільства, утопія, рівні змісту, код, жанр, роман, стиль, поетика.
винниченко роман творчість жанр
АННОТАЦИЯ
Варданян М. В. Социально-философская проблематика романов В. Винниченко 1930-1940-х гг. - Рукопись
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. - Кировоград, 2010.
Диссертация посвящена изучению социально-философской проблематики и жанрово-стилистическим особенностям романов В. Винниченко 1930-40-х гг. В работе впервые системно исследуются проблемные и жанровые поиски писателя в отрасли романа (30-40-х гг. ХХ в.).
В работе произведен критический анализ работ, посвященных изучению творчества В. Винниченко. В критических работах его современников выявлено тенденцию движения художника к романам-утопиям. Указано, что на современном этапе исследования творчества писателя социально-философская проблематика и жанрово-стилистические особенности его романов 1930-40-х гг. не были предметом специального исследования.
В работе подчеркивается результативность исследований своеобразия жанра романов В. Винниченко 1930-40-х гг. и прочтения этих романов сквозь призму теорий экзистенциализма, психоанализа, гендерного подхода, мифокритики, что способствует осмысливанию художественной модели, в которой воплощены социально-философские взгляды писателя и обнаружению наиболее существенных аспектов изучаемой проблемы.
1930-40-е гг. определено как последний этап творчества В. Винниченко в г. Мужене (Франция), где писатель переоценивает свои взгляды и формирует новую мировоззренческую парадигму, которую выкладывает в труде „Конкордизм - система построения счастья”. Идеи конкордизма, колектократии нашли свое художественное выражение в романах „Вечный императив”, „Лепрозорий”, „Новая заповедь”, „Слово за тобой, Сталин”, что стали итогом творческих и мировоззренческих поисков писателя. В. Винниченко предложил свои концепции конкордизма, коллектократии как способ выхода с глобально угрожающего положения человечества. Желание автора популяризировать эти идеи определяло жанрово-стилистическую форму его произведений, в которых синтезируются черты социально-идеологического, утопического, социально-философского романа.
В центре романа „Вечный императив” проблема отношений в системе коллектив-индивид, которую автор пытается развязать через идею аккордизма (вечного императива). Его идеалом есть гармония индивидуального и коллективного без насилия.
В романе „Лепрозорий” писатель разрабатывает идею конкордизма как способ возвращения людям состояния счастья, поэтому в центр романа вынесено проблему счастья-страдания. Автор противопоставляет две модели „дискордическую” / „конкордическую”, которые в мифологическом аспекте представляют „не желаемый” (ад, „демоническая модель”) и „желаемый” (рай, „апокалипсическая модель”) миры. Олицетворением первого постает профессор Матур, такой мир несет людям страдание, а репрезентантом второго выступает главная героиня Ивонна, через индивидуальную коллизию, семантические коды которой автор разрешает проблему как человечеству достичь счастья.
В романах „Нова заповедь” и „Слово за тобой, Сталин” В. Винниченко апробирует идею коллектократии на разных уровнях (сюжетики, идеологическом, моральном, мифологическом, философском), так он стремился доказать, что эта идея есть мирным способом социальных преобразований, без крови может воплотиться в жизнь. В центре этих романов стоят глобальные проблемы войны и мира, выживания человеческой цивилизации, мирового порядка. Писатель обдумывает национальные измерения бытия и существования человека. В тоталитарную и капиталистическую системы заложен код войны, смерти, а в коллектократическую - код мира, жизни. Осуждая порабощение украинцев тоталитарной системой, художник-мыслитель усматривал в идее коллектократии способ национального освобождения, возрождения нации как ценности общественного устройства. Вместе с тем угроза уничтожения человеческой цивилизации, которая возникла вследствие развертывания „холодной войны” между США и СССР, за автором, должна была исчезнуть, ибо в идее коллектократии писатель-борец усматривал путь к мировой гармонии.
Ключевые слова: проблематика, модель общества, утопия, уровни содержания, код, жанр, роман, стиль, поэтика.
SUMMARY
Vardanjan M. V. The socially-philosophical problems of the novels of V. Vynnychenkо 1930-1940s. - Manuscript.
Thesis for a candidate degree in Philology on specialty 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Kirovograd State Pedagogical University named by V. Vynnychenko, Kirovograd, 2010.
The thesis is devoted to the research of the socially-philosophical problems and the genre-style features of the novels of V. Vynnychenkо. It is considered the conceptually-genre searches of the artist in the context of the creative work of V. Vynnychenkо and in the context of its time. It has testified, that the V. Vynnychenkо's novels of „muzhen cycle” „The Eternal Imperative”, „Leprosarium”, „The New Commandment”, „It is your turn to say somewhat, Stalin!” became the result of the creative and the world outlook searches of the artist. The especial attention is concentrated to the comprehension of the art model in which the socially-philosophical sights of the writer are embodied. The specificity of the author in the creation of the conflicts, the compositions, the structures of the images of the characters as the carriers of some ideas, its address to symbolistic-mythological poetics is found out. In the dissertation the genre nominations of the novels „muzhen cycle” are specified and the synthetic character of the form of the novels of V. Vynnychenkо is defined.
Key words: problems, model of the society, Utopia, the levels of the contents, code, genre, novel, style, poetics.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Проза В. Винниченка 30-40-х рр. ХХ століття - яскраве мистецьке явище української культури. Романи цього періоду „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова Заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!” позначені концептуально-жанровими шуканнями, появою нових аспектів соціально-філософської проблематики й типу героя, новим трактуванням та художнім моделюванням дійсності. Ідеї життя, здоров'я, свободи, миру, щастя, які утверджує письменник, визначають гуманістичну спрямованість названих творів. Прагнення В. Винниченка відвернути людство від самознищення і загибелі цивілізації, від втрати окремою особистістю внутрішньої суті та духовних цінностей співзвучні з філософсько-етичними проблемами нашого часу.
Актуальність теми дослідження зумовлена кількома чинниками. По-перше, у працях Г. Костюка, С. Погорілого, Г. Сиваченко розглядаються окремі аспекти романів В. Винниченка 1930-40-х рр., але творчість цього періоду системно не досліджувалась. Склалася парадоксальна ситуація: романи В. Винниченка періоду третьої еміграції викликають інтерес і водночас залишаються поза активним науковим ужитком. Роман „Вічний імператив” усе ще не надрукований. Його рукопис зберігається за межами України, в Колумбійському університеті США. Роман „Лепрозорій” був надрукований у 1999 році (журнал „Вітчизна”), але окремим виданням не друкувався; „Нову Заповідь” (українською мовою) маємо лише у виданні 1950 року, що давно стало раритетним. Роман „Слово за тобою, Сталіне!” за останні десятиріччя видавався неодноразово, але не був комплексно вивчений. По-друге, слід спростувати стереотипні судження, ніби ці романи не потребують художньо-естетичного аналізу через їхню заполітизованість та одверту тенденційність. Останні романи В. Винниченка справді особливі: у них втілився досвід автора як митця, філософа, політика, який витворив особливий художній світ, де проходять апробацію його улюблені ідеї конкордизму, колектократії; у них акумульовано жанрово-стильові пошуки митця, гідні уважного і всебічного вивчення.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах комплексної теми „Аналіз художнього твору” кафедри української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету. Тему роботи затверджено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №4 від 02 листопада 2006 р.).
Мета дисертації дослідити соціально-філософську проблематику та жанрово-стильові особливості романів В. Винниченка 1930-40-х років, передбачає виконання таких основних завдань: 1) опрацювати творчість письменника 1930-40-х років у контексті його великої прози; 2) вивчити критичну літературу, присвячену творчості митця; 3) обґрунтувати теоретико-методологічні основи вивчення соціально-філософської проблематики та жанрово-стильових особливостей романів 1930-40-х рр.; 4) визначити місце досліджуваних романів у системі концептуально-стильових пошуків В. Винниченка; 5) проаналізувати особливості проблематики й поетики (провідні жанротвірні чинники) романів „муженського циклу” „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”.
Об'єктом вивчення є романи „муженської доби” „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”, що розглядаються в контексті всієї спадщини В. Винниченка.
Предмет дослідження - соціально-філософська проблематика та жанрово-стильові особливості романів В. Винниченка 1930-40-хрр.
У основу роботи покладено цілий комплекс методів і прийомів. Осягнути художню цінність романів „муженського циклу” сприяє структуралістська концепція багатошаровості художнього твору Ю. Кудрявцева, яка здобула подальшого розвитку в працях В. Марка. Виходячи з її основних положень, у розглянутих творах виділяються рівні змісту (подієвий, ідеологічний, моральний, міфологічний, філософський), через зв'язок яких висвітлюється філософське осмислення загальних проблем суспільства й людини. Порівняльний метод сприяв визначенню спільних художніх і культурних домінант романів В. Винниченка та творів українських і європейських письменників. Метод психоаналізу дав змогу зосередитись на ідентифікації письменника з деякими персонажами, на мотиві „свідома/несвідома” жінка, сублімації як засобу творення утопічних моделей суспільства, на тлумаченні феномену масової психології, картин сновидінь, станів неврозу, на визначенні едіпового комплексу як механізму формування „мужності” „нової людини” та „національної мужності”. Застосування міфопоетичних прийомів сприяло тлумаченню архетипних образів „втраченого раю”, „роду”, визначенню структури та функціональної ролі міфологічних, біблійних, літературних та етнокультурних образів у романах В. Винниченка. Теорія екзистенціалізму сприяла глибшому прочитанню екзистенціальних смислів прози письменника. Ґендерний підхід дав змогу розглянути авторове розв'язання проблеми емансипації жінки.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці вітчизняних і зарубіжних учених з історії української літератури С. Павличко, В. Сулими, Ю. Шереха та ін.; з проблем жанру роману В. Агеносова, Г. Баран, М. Бахтина, Ю. Ганошенка, А. Есалнек, П. Єршова, П. Казаченка, Н. Колощук, Л. Новиченка, Є. Перліна, Лесі Українки; розвідки з проблем концепції людини та шляхів аналізу художнього твору - О. Галича, Г. Клочека, В. Марка; науково-теоретичні праці В. Агеєвої, А. Андрущенка, Р. Барта, М. Бахтина, Т. Гундорової, Н. Зборовської, А. Камю, Е. Касперського, А. Козлова, Ю. Кудрявцева, Ю. Лотмана, А. Нямцу, Ж.-П. Сартра, О. Ткачука, Н. Фрая, З. Фройда, К.-Г. Юнга. Використані роботи винниченкознавців М. Жулинського, Г. Костюка, В. Панченка, С. Погорілого, Г. Сиваченко, В. Солдатенка, П. Федченка.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача: у роботі вперше системно досліджуються проблемні й жанрові пошуки В. Винниченка в галузі роману (30-40-х рр. ХХ ст.). Крізь призму новітніх теорій (психоаналізу, ґендерного підходу, міфокритики) вперше прочитується велика проза митця цього періоду. Дається характеристика художньої моделі, в якій утілені соціально-філософські погляди письменника. Уточнюються жанрові номінації романів „муженського циклу”. У реалістично-символічних романах В. Винниченка відбилися його погляди на суспільну атмосферу 1930-40-х рр., що спонукало митця до пошуку нових суспільних моделей. Досліджено своєрідність конфлікту, образів персонажів як носіїв певних ідей; роль діалогів-диспутів, монологів-лекцій як засобів розкриття позиції автора; особливості відкритої композиції романів, місце в них притч, символіко-міфологічної поетики загалом.
Теоретичне значення дисертації. Визначено синтетичний характер форми романів, які поєднують утопійні, антиутопійні, інтелектуальні, психологічні, ідеологічні, політичні, соціально-філософські, авантюрно-пригодницькі жанрові риси. Основними рисами поетики романів „муженської доби” визначено контрастну композицію; ідеалізовані образи; у сюжетобудові втілення власне авторських утопійних прожектів; у розповідній структурі розгортається ідеологічний потенціал персонажного мовлення; загальнолюдський, соціально-філософський характер проблематики. Отримані результати є внеском у розуміння поетики та жанрової специфіки еміграційних романів 1930-40-х рр.
Практичне значення роботи. Результати дослідження дають матеріал для подальшого вивчення творчості В. Винниченка, її жанрової своєрідності та зв'язку з важливими соціально-філософськими проблемами ХХ століття; можуть бути використані при написанні історії української прози 30-40-х років ХХ століття. Дисертаційні напрацювання будуть доречними в навчальному процесі при викладанні вузівського курсу „Історія української літератури ХХ століття”, у спецсемінарах і спецкурсах, присвячених творчості В. Винниченка, при написанні дипломних та магістерських робіт.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в доповідях на щорічній Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006, 2007, 2008); Всеукраїнській науковій ювілейній конференції „Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка” (Київ, 2006); Всеукраїнській науковій конференції „Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2007); ХVІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2008). За матеріалами дисертації опубліковано 11 статей, 10 з яких у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Побудова дисертації обумовлена основною метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 203 сторінки, з них основний текст викладено на 186 сторінках. У списку використаних джерел 191 позиція.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано її мету й основні завдання, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет і об'єкт дослідження, окреслено його теоретико-методологічну основу, аргументовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про форми апробації результатів роботи, її обсяг і структуру.
Перший розділ „Історико-літературні та теоретико-методологічні основи дослідження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Головні аспекти вивчення творчості В. Винниченка” висвітлені питання динаміки творчих поглядів і практики В. Винниченка, віддзеркалення їх у критиці й літературознавстві та рівень наукового освоєння творчості письменника 1930-40-х рр. Дослідження його творчості поділено на дві частини: критика 1903-40-х рр. й літературознавчі праці від 1960 р. до наших днів. Аналіз критичних праць сучасників митця (О. Білецького, М. Вороного, Д. Донцова, М. Євшана, С. Єфремова, М. Зерова, Г. Кончіца, І. Лакизи, А. Річицького, М. Сріблянського, П. Христюка тощо) дав змогу простежити як відобразився у тогочасній критиці рух письменника до романів-утопій 1930-40-х рр. Серед моментів того руху окреслено такі: боротьба зі старим світом / перебудова світу на соціалістичних засадах та ідеї „визволення праці” („Хочу!”), „ощасливлення людства” („Сонячна машина”); пошуки „нової моралі” на принципі „чесності з собою”; гармонійна людина / дисгармонійна людина; діалектика між колективним та індивідуальним началами; взаємозв'язок моралі з питаннями соціально-політичного характеру; міфологічні способи втілення ідеї щастя (проводир-месія, „земний рай” у романі „Сонячна машина”); емансипація жінок („Брехня”). Стверджується, що згодом ці ідеї визріли у соціально-філософську систему, складовими якої є узгодженість слова й діла, взаємостосунки колективного й особистого начал, гармонія з природою, роль жінок як будівничих нового світу, перебудова суспільства. На основі проведеного аналізу пізніших критичних оглядів зроблено висновок про те, що ґрунтовне вивчення романістики В. Винниченка 1930-40-х рр. ще не відбулося. У працях Г. Костюка, С. Погорілого, П. Федченка, В. Панченка, Г. Сиваченко, присвячених вивченню світогляду, спадщині письменника 1930- 40-х рр., соціально-філософська проблематика не була об'єктом спеціального дослідження; немає одностайності серед науковців і у визначенні жанрової дефініції романів 1930-40-х рр. Отож, розгляд проблематики та специфіки жанру романів митця цього періоду мислиться нами як шляхи та перспективи подальшого вивчення його художньої спадщини.
У підрозділі 1.2. „Теоретико-методологічні основи дослідження” обґрунтовано специфіку жанру роману, його різновиди та основи літературознавчих методів (психоаналітичного, міфопоетичного, ґендерного підходів, теорії екзистенціалізму), якими будемо користуватися, щоб простежити в романах В. Винниченка ідеї формування нової людина, нової моралі, ідеального суспільства, миру, щастя, єднання людини з природою, що представлені як домінанті в соціальному бутті.
Виходячи з теоретичних положень праць В. Марка, у роботі послуговуємось визначенням жанру як синтетичної форми, в якій акумулюється дія багатьох чинників і завершується пошук моделі світу, найбільш адекватної задумові автора. Аналіз розвідок А. Есалнек, І. Безпечного, Ю. Ганошенка, О. Коваленко, Л. Новиченка дав змогу стверджувати, що роман як жанр має структурну пластичність, здатний до трансформації, не має суворого канону, не належить до „чистих жанрів”. У результаті доведено, що синтетичність жанрової структури визначає внутрішньожанрову типологію романів В. Винниченка (система образів, проблематика, композиція, конфлікт), а також поєднання у творах митця рис соціальної утопії, антиутопії, ідеологічного, філософського, інтелектуального, психологічного романів, що надає творам жанрово-стильової еклектики. Так у підрозділі формулюються методологічні засади дисертації.
У другому розділі „Концептуально-жанрові пошуки В. Винниченка” розглянуто філософсько-етичні погляди письменника 1930-40-х рр. та визначено місце досліджуваних романів у системі його концептуально-стильових пошуків. Установлено, що в „муженський період” (зріз життя митця 1934-1951 рр. у м. Мужені, Франція) В. Винниченко сформував нову світоглядну парадигму. Пошуки морального та соціально-філософського характеру, висунуті періодом 1930-40-х рр. ХХ століття, зумовлювали інтерес митця до проблем перебудови суспільства, його моралі та ідеології, проблеми самовдосконалення людини. Стривожений загрозами світу, небезпекою трагічного кінця цивілізації він створив соціально-філософську концепцію, яку виклав у праці „Конкордизм система будування щастя” (1938-1948 рр.). Стверджується, що формування його соціальної філософії тісно пов'язане з поглядами попередників на приватну власність як джерело зла (французький утопіст Ш. Фур'є), на ідею „надлюдини” (Ф. Ніцше), на шляхи досягнення людством „світлого майбутнього”, на розбудову ідеального суспільства (марксизм), на можливості досягнення вічного миру на землі (І. Кант), на вдосконалення людства способом самовдосконалення людини (Г. Сковорода, Ж.-Ж. Руссо), на модель суспільства, розбудованого на природному виробництві, де працівник є водночас і власником (Ж.-Ж. Руссо), на натурфілософські ідеї та способи позбавлення людини від страждання (Епікур), на життєстверджувальні ідеї про способи існування людини в гармонії з потребами загалу (Ж.-М. Ґюйо). Художник-мислитель прагнув створити таку науку, яка перетворює світ.
Винниченкові ідеї конкордизму, колектократії, питання про „новий ідеал щастя”, „ідеальне суспільство”, „нову соціальну людину”, „нову мораль” знайшли своє художнє вираження в романах „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”, які витримані в спільному стильовому і тематичному ключі та об'єднані дослідниками у так званий „муженський цикл”. Соціально-філософська проблематика цих романів стосується таких соціальних та ідеологічних комплексів, як соціалістична й капіталістична ідеологія, релігія, природа соціальної нерівності, війна і мир, влада і народ, національне поневолення і співдружність між народами, щастя, рівновага, колектив та індивід; сенс людського існування, людське життя як найвища цінність, здоров'я і свобода як цінності. Така проблематика широко представлена в політичних доктринах того часу, підживлюваних загрозою ядерного апокаліпсису.
Розгляд концептуально-жанрових пошуків В. Винниченка дав змогу визначити рух митця до романів-утопій. У результаті з'ясовано, що в романах 1911-1917 рр. („Рівновага”, „Заповіт батьків”, „Божки”, „По-свій”, „Чесність з собою”) письменник прагнув у межах того світу змінити мораль і людину, перетворити світ на „соціалістичному ґрунті”. Автор обирав героями своїх творів інтелігенцію, революціонерів, які міркували над питаннями „нової моралі”, акцентували на морально-етичному аспекті соціалістичної програми. Стверджується, що з часом Винниченкова концепція людини зазнала ґенези. На зміну героям-ніцшеанцям романів 1911-1924 рр. (Вадиму Стельмашенку з дилогії „Божки”, „По-свій”, Мирону Купченку з „Чесності з собою”), які піддавали сумніву модель буття, приходять „культурні герої” (Івонна Вольвен, Панас Скиба), які здатні не лише опозиціонувати світу, а й знайшли способи його гармонізувати. Розчарувавшись у „радянському соціалізмі”, В. Винниченко доходив думки, що „соціалістичний рай” не можливий, а провідники цієї ідеї причетні до розгортання ядерної війни, до створення класової ворожнечі та соціальної нерівності. Тому він запропонував свою концепцію конкордизму як спосіб виходу з глобально загрозливого становища людства.
У розділі схарактеризовано риси індивідуального стилю митця, які виявляються в ідейній змістовності, моральному імперативі, філософській спрямованості, інтелектуальній гротескності, концентрації ідеї в образах, значній ролі ідеалу в художній концепції людини і дійсності, визначеності позиції автора, публіцистичності. На його стилі позначились риси реалізму (зображував кризовий стан суспільних зрушень, застерігав людство від нових помилок, використовував філософську, політичну публіцистику), модернізму (засвоював надбання імпресіонізму, експресіонізму, символізму, створював власний міф про „узгодженість всесвіту” на засадах конкордизму, колектократії). Конкретний аналіз жанрово-стильових особливостей та проблематики романів „муженського циклу” основний предмет вивчення в наступних розділах.
Третій розділ „Проблематика та жанрові модифікації романів „Вічний імператив”, „Лепрозорій” В. Винниченка” складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню проблемних і жанрових пошуків В. Винниченка. У підрозділі 3.1. „Проблема стосунків у системі „колектив-індивід” (роман „Вічний імператив”)” увага зосереджена на характеристиці Винниченкової художньої моделі, в якій утілена ідея акордизму (вічного імперативу), що покликана розв'язати проблему взаємин між колективом та індивідом. Настанова митця на популяризацію цієї ідеї та її апробація активізували такі жанротвірні чинники як композицію, наративні моделі, життєвий матеріал, що посилювало форму соціально-ідеологічного роману. Персонажі твору привнесли в роман багатоголосся ідейно непримиренних наративів та зіткнення позицій, що надало твору рис роману-диспуту. У творі наявні риси фантастичного (екран пам'яті, „радіо-пушка”) та авантюрно-пригодницького (хронотоп дороги, мотив випробування) романів. Композиція твору будується на полеміці з ідеологіями існуючих режимів з позиції авторської концепції перебудови суспільства. Вона складається з викриття тотальної ідеї (антиутопійна ознака роману) й популяризації нової світоглядної системи акордизму, яка покликана повернути людство до природи, узгодити колективні та індивідуальні інстинкти, позбавити світ ворожнечі й панування (утопійні жанрові риси). За рахунок обрамлення й вибору оповідача з майбутнього (носія „історичної пам'яті”) письменник представляє ідею акордизму як прогностично нову модель світу, тим самим через оповідача він утілює ідею віри в краще майбутнє. До подібного принципу композиції („спогади з майбутнього”) звертався і Ю. Яновський у романі „Майстер корабля”, головний герой якого висловлює позицію про відповідальність кожного за майбутнє.
У „Вічному імперативі” персонажі є носіями певних ідей і стоять на протилежних позиціях: професор філософії, акордист Даніель Брен, художник-індивідуаліст Моріс Брен, прихильник фашизму, за колективізм - Поль Брен. Через ідеологічні диспути персонажів твору, експресивно-символічні образи Іванища, Івана автор проводить гіпотезу про витоки невлаштованості соціальної дійсності, які пов'язує з неправильним харчуванням; викриває захисників ідеї „дискордиського” світу комунізм-фашизм-капіталізму та релігію, їхню неузгодженість у різних сферах життєдіяльності, що зумовило перетворення колективу на „жорстокого бога-ідола”, який вимагає страшних жертв від індивіда. Роздумуючи над проблемами соціальної дійсності, озброєння, насилля і панування, соціальної нерівності, В. Винниченко у центр роману ставить не нову для нього проблему стосунків у системі „колектив-індивід”, до якої звертався у творах „Голота”, „Великий молох”. До розв'язання цієї проблеми він підходить з позицій акордизму, індивідуалізму, колективізму, які апробує за рахунок моральних випробувань, ризикованих ситуацій. Митець доводить, як важко втілювати теорію в життя, як трьом носіям соціальної ідеї (Даніелю, Морісу, Полю Бренам) не вдається бути відданими їм до кінця. Проте через саможертовну діяльність Даніеля Брена, самогубство короля Франсуа ІІІ та вчинок Моріса письменник стверджує ідею гармонії інтересів колективу й індивіду, бо це, на його переконання, віковічний закон природи.
За допомогою міфологічного прийому було визначено Винниченкову художню модель Всесвіту. Опозиція космос / хаос визначає біполярність художнього світу його твору: все, що було до геологічної катастрофи, - це первозданний, сакральний світ, золотий вік історії людства. А геологічна катастрофа зруйнувала порядок, внесла хаос, який не завершився до цих пір. Неприйняття світу таким, як він є, неприйняття начал моральної світобудови ідентифікується у літературній традиції з однією з ранніх форм критики релігійних уявлень - богоборством. Такими бачаться герої-богоборці творів Дж. Мільтона „Загублений рай”, Дж. Байрона „Каїн”, У. Годвіна „Мандевіль”. У В. Винниченка не приймають установленого світового розподілу, борються з ним і одночасно заперечують його брати Брени Даніель, Моріс, Поль. Даніель Брен як репрезентант нової світоглядної концепції акордизму зіставляється із Дон Кіхотом, який постає поборником моральних начал і водночас своєрідним Деміургом створеного ним світу. Моріс асоціюється із Мефістофелем, деструктивність якого спрямована на моральні засади недосконалої дійсності. Вони шукають рівноваги для себе і для оточуючого світу. У митця ідеальний світ, космос - це засоби утвердження ідей гармонії людини й природи, ідеального колективу, інтереси якого узгоджуються з індивідуальними; принципів харчування сировиною, розбудови „Ліги щастя на Землі”. Ідея „вічного імперативу” постає авторським міфом про „узгодженість всесвіту”.
До розкодування філософського закону художнього світу письменника ведуть два місткі концепти: „колектив” (вічний імператив) / „Іванище”. Автор критикує Молох, Іванище, як явище, що виникло внаслідок соціального прожектерства - реформування „будучих людей”, про що він пророче застерігав у „Великому Молоху”. Іванище - це збір масових індивідів, людей-маси, індивідів з масовою свідомістю, яких витворили сучасні диктатури (комунізм, фашизм) як об'єкт маніпулювання. Іванище (Молох) - це і негативне ставлення до сучасного колективу, який поглинає особистість, робить її безвольним автоматом; це влада певних елементів, які підпорядковують своїм особистим інтересам інших. „Колектив” же має формуватися з особистостей, а не з безособової маси. В. Винниченко наголошує, що людина, самостійно осмисливши себе і своє оточення, самостверджується, лише узгоджуючи свої потреби з інтересами колективу. Гармонія індивідуального й колективного без насильства - то результат утопійного типу свідомості художника.
У підрозділі 3.2. „Роман „Лепрозорій”: проблема щастя-страждання” проаналізовано Винниченкову ідею конкордизму, що поверне кожній людині втрачену гармонію, стан щастя та домінантні жанротвірні чинники (систему образів, композицію). Щоб зацікавити читача ідеєю конкордизму, письменник урізноманітнював форму її втілення, поєднуючи у своєму творі жанрово-стильові риси романів утопії (гармонія через повернення до природи, розбудова ідеального суспільства), антиутопії (мотив катастрофи), психологічного (внутрішній світ, екзистенціальний конфлікт головної героїні, її моральні пошуки та еволюція), інтелектуального (герої-антиподи як носії ідей), соціально-ідеологічного (критика життя з позиції ідеологічного тезису про досягнення щастя на засадах конкордизму, що визначає відкриту композицію, ідейний конфлікт).
Досліджуючи закономірності розвитку суспільства, висловлюючи ставлення до влади, релігії, моралі, духовної культури, суспільних ідеалів, В. Винниченко у центрі роману поставив проблему щастя-страждання. Головні герої роману Матур та Івонна як „теза” й „антитеза” втілюють авторську концепцію, символізують певні світоглядні позиції: Івонна - образ-ідея, символ нового суспільства на засадах конкордизму; Матур - уособлення віджилого, „дисгармонійного” людства - „лепрозорію”. Викриваючи причини страждання людини, письменник відтворює способи повернення втраченої гармонії, щастя. Відтак в основу композиції закладено протиставлення двох світів: „дискордистського” (побудованого на ідеологіях капіталізму, комунізму й релігії) та „конкордистського”. Акцентуація божевілля, хворобливості сучасного автору світу закладена в назві твору. Семантика назви роману (лепрозорій - медичний заклад, де лікуються хворі на проказу) є симптоматичною для 1920-40-х рр.: „Санаторійна зона” М. Хвильового, „Лепрозорій” В. Винниченка, „Чума” А. Камю - метафори тогочасного світу. У „Лепрозорії” небажаний, демонічний світ (лепрозорій) представлений символічною образністю екзистенціального пекла з богом-тираном, його служителями, жерцями та „сірими кардиналами” (в образі пані Пужероль), які сповідують ненависть, приниження, соціальне рабство, безлад (війни), а лепрозорій, ями-долини, оточені скелястими горами постають як образи мертвого механізму. Сучасне автору суспільство розкривається як світ страждань.
Вихід для „хворого світу” В. Винниченко вбачав у програмі „конкордизму”, прийнявши яку, суспільство досягне стану щастя. Репрезентантом конкордистського світу є головна героїня Івонна Вольвен. Вона постає взірцем досконалої людини й асоціюється з „естетизованою культурою” (код мужності) та „божественною природою” (код природності). Формування коду мужності Івонни простежується з позицій фройдівського психоаналізу - через едіпів комплекс (ідентифікацію з батьком, чоловічим началом). Письменник сконструював тип самодостатньої і сильної жінки, яка почуває себе рівноправною в світі, в культурі, де домінують чоловіки. Її свідомість спроектовано на представників „сильної статі” та їхні культурні позиції. Проблема руйнування патріархальних цінностей, роздуми тогочасної інтелігенції (зокрема В. Підмогильного, М. Хвильового, В. Домонтовича) про кризу маскулінної культури були вельми актуальними вже на початку ХХ століття. Зазирнути в психіку жінки В. Винниченко пробував у своїх ранніх творах, у яких на душах своїх героїнь (Ріни з „Божків”, Труди з „Сонячної машини”, Лесі з „Покладів золота”) він апробував ідеї нової моралі, вільного кохання, шлюбу та моделював образ „нової жінки”. Образом Івонни митець прагнув запропонувати людству нові зразки можливого існування на засадах конкордизму, що розкривається і семантичним кодом природності. Цей код закладений у портретній характеристиці героїні та її способі харчуванні рослинною їжею, що у контексті авторських поглядів є запорукою здоров'я людини, її єдності з природою. На його переконання, зміна способу харчування поставить людей у сприятливі умови, виробить спільність їхніх інтересів.
У романі увага сконцентрована на екзистенціальному конфлікті головної героїні, її шляху до самовдосконалення. У роботі визначено етапи становлення світогляду Івонни, що відповідають теорії екзистенціалізму про осягнення справжнього сенсу існування людини: спокійно-споглядальний, непорозуміння з власним „я”, пізнання та вибір власних вартостей (етап „межової ситуації”) та етап рішучості, впевненості. Через духовне самовизначення Івонни В. Винниченко вирішує сутнісні проблеми людського буття, а способи розв'язання соціальної невлаштованості вбачає у правилах індивідуальної моралі (самовдосконалення людини вдосконалення суспільства). Моральний ідеал автора розкривається через образ Івонни як культурного героя, який об'єднує в одну ідентичність органічний (природа), неорганічний (сонце, комуна) та людські світи. Досліджуючи усі сфери суспільного життя, митець визначає систему цінностей: рівність, добротворення, самопожертва, відповідальність, єдність з природою, життя, здоров'я, щастя, це є смислом і метою існування людського суспільства.
Четвертий розділ „Тематичні коди та жанрові інваріанти романів „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!” складається з двох частин і присвячений аналізу жанрово-стильових особливостей, проблематики двох останніх романів В. Винниченка. У підрозділі 4.1. „Ідеологічні коди роману „Нова заповідь”: мир-війна, життя-смерть” розглянуто ідею колектократії, яка, на переконання В. Винниченка, є мирним способом соціальних перетворень, без крові може бути втілена в життя та схарактеризовано особливості композиції, систему образів. У романі є активізованими такі аспекти: соціально-ідеологічні (конфлікт твору розгортається в полеміці з тогочасними ідеологіями з позиції авторської концепції колектократії), детективно-пригодницькі (інтриги, злочини, перевдягання) та соціально-філософські (міфологічні способи втілення ідеї колектократії, пошуки культурного героя, символіко-міфологічна поетика, відкрита композиція, глобальна проблематика). Композиція твору, підпорядкована руху ідеї, характеризується відкритістю, побудована на принципі контрасту: з одного боку, автор як і творці антиутопій розвінчує тогочасні форми господарювання „приватний капіталізм” та „державний радянський деспотизм”, моделює суспільство, яке роздирають суперечності, в наслідок чого людству загрожує ядерний апокаліпсис, а з іншого, за жанровими особливостями утопій, проектує „новий світ” на засадах колектократії, безконфліктне справедливе суспільство, в якому питання війни навіть не поставатимуть.
У „Новій заповіді” автор моделює ідеологічні диспути між різними соціальними представниками (Жан Рульо - соціаліст, Жак Ленуар - капіталіст, Стовер - капіталіст), які викривають певне соціальне явище: культивування соціальної нерівності, перевагу особистих інтересів членів партії, нереалізованість ідеї рівності й братерства (ідеологами соціалізму); комуністичну мораль, що будується на демагогії, жертвах індивіда в ім'я колективу, пропаганду війни (провідниками комунізму); меркантильність, нещирі наміри щодо ліквідації війни, владу грошей (у представників капіталізму). У тоталітарну, капіталістичну моделі світу закладено код війни, смерті. Детально аналізуючи різні ідеології, їхню мету, засоби й результати перетворень, В. Винниченко прагне переконати, що вони несуть бездуховність, соціальну нерівність, війну, загибель людського життя. Ці способи (комуністичний, соціалістичний і капіталістичний) доводять, що людство у своєму розвитку зайшло в глухий кут. У передчутті катастрофи письменник висловлював ідею колектократії як способу виходу суспільства з кризи. У колектократичну систему він заклав код миру, життя. На відміну від пануючих ідеологій колектократія має іншу основу: не соціальну ієрархію, а рівність; не панування одного над іншими, а єдність; не війну, а мирний шлях перетворень.
Здатним бути рушійною силою творення нового суспільного устрою зображений Панас Скиба, через образ якого митець порушує проблему формування людини нового типу, нової соціальної людини. Герой проходить ряд випробувань, що тяжіють до міфологічного обряду ініціації. Його адаптація не відбувається в змодельованих автором світах, тоталітарному й капіталістичному, з притаманними їм вадами. Скиба не кориться законові ініціації, що пов'язано з небажанням приймати закони „старого світу”. У ситуації вибору: дегуманізуватися, зайнявши пасивну роль, чи перейти на активну культуротворчу позицію, - він обирає друге. Здійснюючи вибір колектократії, герой досягає гармонії у власному світі та відповідає інтересам колективу.
Винниченкова модель світу на засадах колектократії за своєю природою межує з міфом. Актуалізація міфології та утопійного продукування як модерністська тенденція виявляється й у творчості М. Хвильового, Ю. Яновського, У. Самчука, І. Багряного, Т. Осьмачки. У „Новій Заповіді” актуалізується фундаментальна проблема життя / смерті та загострюється проблема віднайдення ідеалу. „Старий світ” (кривава, сталінська / мирна, капіталістична моделі) сіє хаос, а уособленням зла виступають боги-тирани (Сталін) і представники влади, які катують і змушують людей страждати; деструктивність антагонізмів між „ліберальним американським капіталізмом” та „деспотичним російським капіталізмом” закодовано у міфічному двобої Дракона і Святого Юрія. У В. Винниченка атрибутами сталінської культури визначено: „імітацію марксизму” в поєднанні з функціональними категоріями „старої інквізиції” - покарання, доноси, гіпноз; „непохитна віра” не лише в майбутнє, а й у теперішнє в Радянському Союзі; тип нової радянської людини (конформіст, безвольний автомат). Невдоволення такою дійсністю, викликало у митця бажання шукати інші ідеали. Через символічний „едіпів комплекс” синтез „молодим сином” (Скиба, українець) досвіду „батька” (Жан Рульо, француз, носій ідеї колектократії) письменник пропонував засвоювати найкращі способи реалізації свободи реформаторської Франції, орієнтуватися на освічену Європу, а не на деспотію „Радянської Росії”, прагнув зробити продовжувачем культурного надбання цього разу ідеї колектократії українця, тим самим утвердити нову форму мужності, висловити віру у відродження й щасливе існування людської цивілізації.
Врятувати людство від війни - головна ідея В. Винниченка. Осмислюючи один із варіантів миру між Заходом і Сходом, він наголошує, що такий мир ґрунтується на страхові, гонці озброєння. Мир через мир - тільки така ідея придатна для художника-мислителя. Встановлення світової гармонії, миру, а не розбрату можливе шляхом морального удосконалення людини і суспільства, за рахунок утілення колективної власності й суспільного устрою „колектократії”, що будується на засадах справедливості, свободи, життя.
У підрозділі 4.2. „Національне визволеннясвітова гармонія як центральна проблема роману „Слово за тобою, Сталіне!” проаналізовано домінантні жанротвірні чинники роману (композицію, викладову форму, систему образів), проблеми нації та міжнародного порядку в ідеологічному, моральному, міфологічному, філософському вимірах. В останньому романі В. Винниченко продовжував апробувати ідею колектократії, розгортаючи сюжет на теренах Радянського Союзу. Розвінчання тоталітарної ідеології та настанова на популяризацію власної ідеї колектократії, що активувало роль конфлікту, позначилось на системі образів (через кожного персонажа розкривається певне соціальне явище), визначеності позиції автора, викладовій формі (третьоособовий наратив), використанні в тексті документів, публіцистичної гостроти, все це дає підстави відносити „Слово за тобою, Сталіне!” до жанрової модифікації ідеологічного роману. Водночас осмислення митцем глобальних проблем (виживання людської цивілізації, встановлення світової гармонії) і глибинних пластів духовного життя українського народу, перевірка ідеї „чесності з собою” та колектократії символіко-міфологічною поетикою (легенда про Юдиту й Олоферна, біблійні образи Марії, Іуди, пекла / раю, метафоричний бунт проти людського суспільства) визначають ознаки соціально-філософського роману. Його структура подібна до структури трактату „Конкордизм”, обидві речі будуються на протиставленні: одна позиція передбачає засудження й викриття соціально-політичних систем, зокрема вад радянського суспільства, побудованого на утопії „комунізму”, що зближує твір В. Винниченка з романами-антиутопіями (Є. Замятіна „Ми”, Дж. Орвелла „1984”); друга дає перспективу людству за рахунок ідеї колектократії, яка тяжіє до утопій.
Тема роду, родинності як запорука збереження української нації, її духовності та ментальності активізується в творчості митців слова в межових суспільних ситуаціях. Трагедію нації, а водночас сподівання, що український рід не буде знищено, а Україна здобуде свою власну державність, втілено у творах „Вершники” Ю. Яновського, „Україна в огні” О. Довженка, „Сад Гетсиманський” І. Багряного, „Ротонда душогубців” Т. Осьмачки. У романі В. Винниченка події розгортаються навколо родини Іваненків, проблема роду яких розкривається як вплив „імперії-асимілятора” на національний характер колонізованого. Духовне нищення особистості через нехтування родинними цінностями стає трагедією нації - така позиція автора. Через образи членів родини порушуються проблеми, які відтворюють духовну атмосферу в СРСР 1940-х рр., моральне становище українців: зрада / спокута (Євген, священик, алюзії Іуди, Нерона), відчуження індивіда від своєї спільноти, зречення роду та конформізм (Леонід, символічні деталі „пушкінсько-кучерява голова” та зміна прізвища на Іванов), психічне нищення особистості, формування неврозів (Катерина Семенівна), моральності та „натягування масок” (Сергій Іваненко, символічний образ „хитрої мишки”), збереження роду як запоруки української державності, відданість національній ідеї (Марко, через його лист до братів висловлено психоісторію нації), проблема формування українця нового типу та самопожертви (Маруся, біблійний образ Юдити).
В. Винниченко разом із У. Самчуком („Марія”), В. Баркою („Жовтий князь”), Т. Осьмачкою („План до двору”), І. Багряним („Сад Гетсиманський”) викривали радянську систему, яка приховує правду про соціальну дійсність за „Залізною Завісою”, через образи й ситуації порушували проблеми голодомору 1933 року, масових репресій, геноциду, насильної колективізації. Картини життя в досліджуваному романі подано в символічно-ідеологічному плані: людей зображено як „гвинтиків велетенської державної машини у ході”. За рахунок сюжетної лінії Степана Іваненка автор викриває соціальне становище українського народу (символічний образ „термітів” - невдоволених людей) та влаштовує обговорення ідеї колектократії серед різних прошарків суспільства (профспілкового лідера Микити Горигори, урядовця Семена Семеновича Строганова, робітників, шахтарів, селян). Ідея колектократії висувається як мирний спосіб перетворень у розгорнутій публіцистичній доповіді Дев'ятого.
Подобные документы
Кожен твір Винниченка складав нову сторінку літературної кризи, в контексті якої читач переставав бути об'єктом впливу чи переконання, а робився до міри співавтором, бо ж з іншого полюса брав у часть у ситуаціях, змодельованих як межові.
курсовая работа [21,3 K], добавлен 08.05.2002Конфлікт як екзистенційна категорія в драматургії XX століття. Конфліктність у драматичних творах В. Винниченка. Сутність характеру як реальної категорії в драматургії. Репрезентування характерів у драмах В. Винниченка. Танатологічні мотиви в драматургії.
курсовая работа [62,9 K], добавлен 10.12.2010Дитинство та роки навчання Володимира Винниченка. Участь у діяльності Революційної української партії та УСДРП. Спроби співпрацювати з більшовиками. Творчість В. Винниченка — художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності.
презентация [100,9 K], добавлен 22.11.2012Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру. Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії. Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми "Чорна Пантера і Білий Медвідь".
курсовая работа [53,1 K], добавлен 01.04.2011Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.
дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013Сенс життя, щастя людини в новелі В. Винниченка "Момент". Узагальнений образ миті щастя людини у новелі О. Гончара "За мить щастя". Творча інтерпретація "вічних" проблем у творчості І. Роздобудько, роздуми над романом "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю".
научная работа [738,3 K], добавлен 13.08.2013Біографічні відомості Володимира Винниченка в загальному історичному процесі. Політичні питання у драмах письменника. Співпраця літератора з видавництвами "Знание" та "Рух". Значення публіцистики В. Винниченка для подальшого розвитку журналістики.
курсовая работа [68,1 K], добавлен 03.06.2014Проблема впливу неореалізму та неоромантизму на малу прозу В.Винниченка. В творах "Раб краси" і "Біля машини" аналізуються такі модерністські особливості як конфлікт індивіда і середовища, роздвоєєня особистості, символізм в творах. Сучасне літературознав
статья [11,7 K], добавлен 16.10.2004Новаторство творчого методу Вальтера Скотта, основна тематика його романів, особливості використання метафор. Загальна характеристика роману В. Скотта "Айвенго": проблематика даного твору, роль та значення метафори у відтворенні історичної епохи.
курсовая работа [55,3 K], добавлен 20.07.2011Дослідження жанрово-стильової природи роману, модерного характеру твору, що полягає в синтезі стильових ознак та жанрових різновидів в єдиній романній формі. Огляд взаємодії традицій та новаторства у творі. Визначено місце роману в літературному процесі.
статья [30,7 K], добавлен 07.11.2017
