З’ясування ролі неолексем як комунікативних одиниць у поетичному мовленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-лінгвістичні засади дослідження авторських новотворів

1.1 Визначення неолексем(неологізмів) як лінгвістичного явища

1.2 Шляхи виникнення індивідуально-авторських новотворів

Розділ 2. Авторські неологізми в поезії Ліни костенко

2.1 Функції оказіональних слів у поетичному мовленні Ліни Костенко

2.2 Специфіка неологізмів Л. Костенко

Висновки

Використана література



Вступ

Актуальність теми. Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного вивчення індивідуально-авторських новотворів з лексико-семантичного, структурно-словотвірного та функціонального поглядів у поезії Ліни Костенко. Саме таке дослідження розкриває роль новотворів як засобів авторського самовираження, що виступають своєрідними формами зв'язку з читачем, допомагають авторові зорієнтувати реципієнта на певних фрагментах мовлення.

Одним з важливих питань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів - позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене лише одним або кількома носіями мови контекстне значення.

Поетичне мовлення є джерелом різноманітних мовних інновацій, сферою, в якій виразно розкриваються системні й функціональні можливості мови. Індивідуально-авторські новотвори в сучасному поетичному мовленні посідають помітне місце, і без всебічного вивчення їх не можна говорити про новаторство в поезії взагалі. Пошуки сучасних поетів у галузі індивідуального словотвору мають вплив на розвиток образної системи поезії, збагачують поетичний лексикон, визначають перспективи творення нових номінативних одиниць за певними словотвірними типами, спонукають поетів до подальшого активного використання виражальних засобів мови. У зв'язку з цим особливого значення набуває аналіз фактів, що зумовлюють виникнення і функціонування авторських новотворів.

Незважаючи на численні праці, присвячені дослідженню оказіональних слів та пов'язаних з ними проблем, у лінгвістичній літературі немає єдності в їх теоретичному висвітленні.

Об'єктом дослідження стали оказіональні слова, вжиті в поетичних творах Ліни Васілівни Костенко.

Предметом дослідження є структурно-семантична природа індивідуально-авторських новотворів Ліни Костенко, їх функціонування в поетичному мовленні.

Мета дослідження полягає у виявленні неолексем, встановленні їх структурної, семантичної та функціональної своєрідності, а також з'ясуванні їх ролі як комунікативних одиниць у поетичному мовленні.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

- установити обсяг неолексем в поетичному стилі даної поетеси;

- провести словотвірний аналіз авторських поетичних інновацій з урахуванням їх частиномовної належності;

- визначити продуктивність словотворчих засобів у творенні новотворів;

- виявити структурно-семантичні зв'язки і відношення між оказіональним словом і його твірною базою;

- розкрити основні функції нолексем у поетичному мовленні;

- визначити роль неолексем у формуванні поетичних текстів.

Матеріалом для дослідження послугували роботи Ліни Костенко.

Методи дослідження. Багатоаспектний характер неолексем визначає необхідність його різнобічного аналізу, що дає можливість розглянути їх з погляду семантики, словотвірної будови, особливостей функціонування в тексті порівняно з узуальною лексикою. Це зумовлює використання як основних описового та порівняльного методів дослідження, компонентного та контекстологічного аналізу, що охоплює також застосування прийомів спостереження, зіставлення і порівняння, частково статистичного опрацювання матеріалу.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшій розробці проблем, пов'язаних з семантикою і словотвором індивідуально-авторських новотворів у поезіях І. Драча, визначенні ролі й функцій цих одиниць у поетичному мовленні.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання отриманих результатів у курсах лексикології, словотвору і стилістики сучасної української мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, у спецкурсах і спецсемінарах з проблем семантики поетичного слова, при укладанні словників індивідуально-авторських новотворів. Результати дипломного дослідження можуть бути використані для подальшого наукового опрацювання авторських новотворів у поезіях І. Драча.

Структура дипломної роботи зумовлена логікою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і списку використаної літератури.



Розділ 1. Науково-лінгвістичні засади дослідження авторських новотворів

1.1 Визначення неолексем(неологізмів) як лінгвістичного явища

Виникнення нових слів у мові - процес перманентний. Його перебіг у різні періоди історії літературної мови відбувається нерівно, з неоднаковою інтенсивністю. Кінець XIX - початок XX ст. позначився значними суспільними змінами, економічними, соціальними та політичними катаклізмами, викликав появу величезної кількості нових реалій і понять, які потребували номінації. Так, у порівняно короткий часовий відтинок лексико-семантична система української мови поповнюється великою кількістю різноманітних інновацій, що зумовило справжній неологічний прорив.

Інтенсифікація інноваційних процесів зумовлює підвищення інтересу лінгвістів до проблем неології взагалі (Е.І. Ханпіра, О.Г. Ликов, В.В. Лопатін, М.О. Бакіна. О.А. Габінська, О.А. Земська, А.О. Брагіна, А.В. Березовенко та ін.), української зокрема (Г.М. Віняр, О.А. Стишов, Д.В. Мазурик, А. Самойлова та ін.), спонукає до осмислення природи неологізмів і до систематизації неологічного матеріалу [50, с. 220].

Досліджуючи процес неологізації, лінгвісти вкладають різний зміст у поняття неологізму. По-перше, неологізмом вважають слово або його лексичний зміст, що, на відміну від загальновідомих і узвичаєних лексичних одиниць чи їхніх традиційних значень, характеризується новизною і сприймається як незвичне. Тобто до неологізмів зараховують лексико-семантичні одиниці, які позначені стилістичним "відбитком свіжості". На цьому свого часу наголошував М.М. Шанський, який відзначав, що нове слово є неологізмом лише доти, доки мовець усвідомлює його предметно-логічну новизну або стилістичну своєрідність. По-друге, у лінгвістиці відоме й інше, хронологічне розуміння неологізмів. Зміст цього поняття значно ширший: воно охоплює всі нові явища в царині лексики або лексичної семантики, які виникли протягом певного, заздалегідь визначеного періоду, незалежно від того, чи відчувається в них стилістичний відтінок свіжості і незвичності, небуденності, чи він уже стерся, чи, може, не відчувався навіть у момент самої появи неологізму.

Ці два розуміння неологізму істотно відрізняються одне від одного.

Найновіші праці, що сконденсовано подають визначення неологізмів, звичайно враховують обидва названі вище підходи, хоч і з певними відмінностями. Зрештою, незважаючи на деякі розбіжності в дефініціях, поняття неологізмів зводяться до двох формулювань:

1) неологізми - це слова або мовні звороти, створені для позначення нового предмета, явища чи вираження нового поняття;

2) неологізми - слова, а також їхні окремі значення, сполучення слів чи вислови, які або з'явилися в мові на певному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми), або були вжиті тільки в якомусь тексті, ситуації спілкування чи в мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські, неологізми - оказіоналізми). Незважаючи на ґрунтовність цих обох визначень, їх не можна прийняти як повністю вичерпні, оскільки вони охоплюють не всі різновиди інновацій, а також ураховують не всі їхні особливості та нюанси. Активний процес перетворення таких слів в одиниці загальномовного словника підтримується мовною модою.

Отже, неологізми (або неолексеми) - це слова, словосполучення, фразеологізми, окремі їхні значення, що з'явилися на певному етапі розвитку мови для позначення нових реалій і понять, актуалізація яких зумовлена соціальними і територіальними чинниками функціонування літературної мови, а також оказіоналізми (індивідуально-авторські новації), використані одноразово в мовній практиці певного автора, видання, редакції чи в конкретному тексті.

Новизну цих номінацій усвідомлюють мовці.

Неологізми - складний і неоднорідний масив лексики. Зосереджуючи увагу на хронологічному змісті поняття неологізм, або інновація, розглядаються також нові загальномовні лексичні явища, що зародилися й вживалися в українській мові в попередній період. Крім того, зважаючи на брак в українській лексикографії словників нових слів і значень, непослідовну їхню фіксацію в матеріалах Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, точно визначити час появи тих чи інших нових лексико-семантичних одиниць часто досить складно. Поряд із загальномовними неологізмами виникає також потреба розгляду індивідуально-авторських утворень.

Загальномовні інновації в українській мові істотно домінують. З-поміж таких неологізмів виокремлено кілька груп. Досить численну з них становлять одиниці на позначення нових понять, явищ чи предметів, тобто позасинонімічні неологізми: полтергейст - містичні явища та процеси, які неможливо пояснити (стугоніння, пересування предметів тощо).

Розрізняють також синонімічні неологізми, що по-новому передають ставлення мовця до вже відомих понять, явищ, предметів, виділяючи в них своєрідну, досі не відому чи не помічену особливість, рису: спринтер (1, с. 224) - бігун, пловець на короткі дистанції.

Серед нових слів, що активно поповнюють лексико-семантичну підсистему будь-якої мови, помітне місце займають словотвірні неологізми. Кожна лінгвальна система використовує закладені в ній можливості морфемного поєднання, а також постійно залучає іншомовні морфеми: кіберцентр (1, с. 223).

Збагачення словника відбувається також завдяки процесу зміни семантики ряду відомих лексичних одиниць, тобто за рахунок семантичних неологізмів. Майже ніколи неологізми не творяться заново, з невідомих у мові елементів [57, с. 60]. Найчастіше використовуються відомі слова, семантичний компонент яких (семема) виявляє потенційну здатність до переносного вживання, а згодом усталюється як переносне самостійне значення: саркофаг - спеціальна споруда над ядерними реакторами, установками, призначена для захисту довкілля від радіоактивних речовин.

Досить інтенсивно продукуються в українській мові й індивідуально-авторські неологізми, чи, як ще їх називають, оказіоналізми. Їх варто розглядати як складне явище системного (реалізація словотвірних можливостей, закладених у системі певної мови) і асистемного (не нормативність, функціональна й експресивна зумовленість, створення для ситуативних потреб) характеру. Як правило, це позанормативні периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою - увиразнення якоїсь ситуації, образу, фрагменту дійсності, на що вказує контекст. Основна сфера функціонування таких одиниць - художній та розмовний стилі. Досліджуваний період характеризується великою кількістю індивідуально-авторських оказіоналізмів у мові І. Драча, що зумовлено взаємодією позамовних і внутрішньомовних чинників. Функціонуючи в мові поета, оказіоналізми виконують номінативну, когнітивну, експресивно-оцінну функції.

Поряд із терміном індивідуальний новотвір, або оказіоналізм, у мовознавчій літературі паралельно використовують такі назви цього поняття, як індивідуальні слова, авторські, індивідуально-авторські неологізми, стилістичні, індивідуально-стилістичні неологізми, неологізми контексту, одноразові неологізми, літературні неологізми, слова-саморобки, слова-експромти, слова-метеори, неологізми поета, поетичні неологізми. На означення незвичних слів, створених відповідно до ситуації, випадку чи контексту з переважною настановою не на номінацію, а на експресію, стилістичну маркованість тощо, у сучасній україністиці закріпився термін оказіональне слово, або оказіоналізм. Серед диференційних ознак оказіоналізмів дослідники називають такі:

1) регулярна відтворюваність (не відтворюваність);

2) словотвірна похідність;

3) не кодифікованість;

4) функціональна одноразовість;

5) експресивність;

6) номінативна факультативність;

7) синхронно-діахронна дифузність;

8) індивідуальна належність.

Мовний матеріал засвідчує найрізноманітніші стилістичні функції оказіоналізмів. У кожному окремому контексті вони використовуються як виразний малюнок-характеристика кого- або чого-небудь, причому, як позитивно-оцінного, так і негативно маркованого характеру.

Також існують такі класифікації функцій оказіональних слів:1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети;

2) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.

Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.

Враховуючи дериваційні можливості новотворів, їхні стильові та стилістичні особливості, можна виділити такі групи.

Оказіональні деривати, утворені продуктивними словотвірними типами, моделями, а часто за аналогією: зеленокрилий (1, с. 224), зеленоступінчатий тощо.

Меншу за обсягом групу становлять оказіоналізми, що входять до складу нових, незвичних, нетрадиційних словотвірних типів, моделей, не зафіксованих у попередні періоди розвитку української мови, а також поодинокі лексеми, у словотворчій структурі яких виступають нові форманти.

В оказіональному словотворенні відзначено активізацію поєднання афіксів із твірними основами-абревіатурами, зокрема ініціальними.

Деривати нерідко продукуються із наперед визначеною стилістичною метою - ними досягається створення високої експресивності усного чи писемного мовлення, його влучності, дотепності, іронічності, гротескності, розвінчання когось тощо.

Демократизація в мові ХІХ-ХХ ст., зростання рівня освіченості, зокрема володіння іноземними мовами, сприяли новій тенденції - творенню оказіоналізмів із запозиченим графічним складником.

Фактичний матеріал засвідчує ще ряд випадків неординарного оказіонального словотворення, зокрема сполучуваності кореневих та афіксальних морфем: абиякість.

Відзначені оказіональні утворення не можуть бути об'єктом нормативної лексикографії: теоретично їх у мові може з'являтися безліч. Однак такі слова почасти розглядаються в дослідженні, оскільки вони є продуктом дії тих самих словотвірних тенденцій, які спостерігаються в процесі неологізації.

У сучасній лінгвістиці спостерігаються не тільки різні погляди вчених на неологізми, але й нетрадиційні класифікації цих лексико-семантичних одиниць. Враховуючи те, що новизна може стосуватися або лише семантики слова (новація за змістом), або тільки його матеріальної форми, або одночасно і змісту лексеми, і її форми, розрізняються такі типи неологізмів (неолексем):

Власне неологізми - слова, що характеризуються абсолютною новизною як щодо форми, так і щодо змісту. В українській мові значну групу становлять одиниці, які лінгвісти називають ще матеріальними неологізмами. Насамперед це пов'язано зі зростанням необхідності для суспільства дати найменування новим реаліям і поняттям, що виникли в зв'язку з динамічним розвитком соціально-політичного, економічного, науково-технічного, культурного життя, побуту як у світовому масштабі, так і в межах України. До таких слів-"свідків" можна, зокрема, віднести лексичні одиниці, наприклад: дефолт.

Новоутворення - слова, що відзначаються новизною форми. У них відомі морфеми виступають у незвичних поєднаннях, утворюючи слова із зовсім новими значеннями: україно-ментальний - характерний для ментальності українців.

Трансформації - слова, у яких нова форма поєднується із значенням, яке передавалося раніше іншими лексичними засобами. Власне, це синонімічні неологізми, які становлять у сучасній українській мові кількісно обмежену групу. Вони з'являються в мові здебільшого з метою надання більшої емоційності найменуванням предметів чи осіб, які мали до цього стилістично нейтральну назву. Такі одиниці відображають тенденцію до активізації вживання експресивніших форм, до необхідності вдосконалення мовного механізму: елеватор (1, с. 222) - зерносховище.

Семантичні неологізми - слова, у яких нове значення передається формою, наявною в мові. Серед таких одиниць доцільно виділити два різновиди:

а) слова, що повністю змінюють своє значення, втрачаючи всі властиві їм раніше;

б) слова, у семантичній структурі яких виникає ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при збереженні всіх попередніх.

Запозичення. На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв'язків України із західними країнами українська мова відреагувала масовим запозиченням чужих слів: арт-салон, брифінг, ваучер, екстрадиція, імідж, креативний, мас-медіа, піцца, хіт, кіберцентр (1, с. 223).

Моментальні входження нових явищ дійсності - предметів, процесів, абстрактних понять. Одним з найважливіших джерел розвитку словникового складу мови є номінативна діяльність її носіїв. Під номінативною діяльністю розуміють створення слів для позначення нових явищ дійсності -- предметів, процесів, абстрактних понять. Важливе значення має також походження інновацій - чи це неологізми-запозичення, чи неологізми на основі питомої лексики. Щодо першої групи відомо, що вони входять до мови-реципієнта разом із реалією або поняттям і відразу ж засвоюються. Інтенсивність процесу освоєння неолексем названої вище другої групи має різні етапи, які визначаються названими чинниками. Позитивною рисою абревіатури є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації, наприклад: Чорнобильська АЕС. Але абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а то й незрозумілим.

Неологізми творяться за наявними в мові моделями. Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія, за зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера - оболонка Землі, яку заселяють живі істоти; за типом бібліотека, картотека утворено фільмотека, дискотека, слайдотека. На взірець давно вживаних у мові слів буряківник, кукурудзівник, лісівник творяться нові назви людей за фахом: звірівник, маралівник, рисівник, чаївник. Утворення зі складником -вод на позначення тих самих понять лісовод, рисовод є дублетами, які нічого нового не додають, а тільки засмічують мову. Компонент -вод закономірний в утвореннях типу вагоновод, екскурсовод, пов'язаних з дієсловом водити, а не доглядати, відгодовувати чи вирощувати. Поява й існування неологізмів виправдана лише тоді, коли є потреба у виконанні певної називної або художньо-зображувальної функції. Коли такої потреби немає, новотвір зайвий і позбавлений перспективи закріпитися в лексичному складі мови. Не прищеплюються в мові ті неологізми, що не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям. Приміром, штучно створені і занесені в деякі словники неологізми гружчик, грузовик, золушка, новомісяччя, щелкунчик у мовній практиці витіснені більш удалими відповідниками: вантажник, вантажівка, попелюшка, молодик (новий місяць), лускунчик.



1.2 Шляхи виникнення індивідуально-авторських новотворів

Перебуваючи в постійному русі, мова безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє сьогодення, минуле і майбутнє. Збагачення словника - це один з найважливіших факторів розвитку мови, свідчення його динамічного характеру. Лексика мови знаходиться в стані безперервної зміни у відповідності з мовними законами. З розвитком суспільства з'являються нові предмети, явища, вони втілюються в нових словах і нових значеннях.

Проблема виникнення та вживання нових слів завжди цікавила лінгвістів, особливо в нашу епоху, епоху кризи економіки, характерною рисою якої стала розкутість мови, ослаблення «внутрішнього цензора» і як наслідок - велика кількість всіляких новоутворень.

Проблеми новоутворень в різний час присвячували роботи такі вчені, як І.І. Срезневський, П.Д. Первов, А.Г. Горнфельд, Г.О. Винокур, А.І. Смирницький, М.І. Фельдман, В.В. Виноградов. Найбільш активно нові слова досліджуються у вітчизняному мовознавстві починаючи з 60-х років ХІХ століття, про що свідчать монографії, дисертаційні дослідження, численні статті, в яких новоутворення розглядаються в різних аспектах: словоутворюючому, лексикологічному, соціолінгвістичному, нормативному, стилістичному (роботи О.А. Александрової, М.А. Бакіної, О.А. Габинской, Г.Є. Гончаренко, Е.А. Земської, В.П. Ізотова, М.Ц. Калниязова, В.В. Лопатіна, А.Г. Ликова, М.С. Зайченковой, Н.З. Котеловой, Р.Ю. Намитоковой, Л.П. Крысина, В.В. Панюшкіна, І.С. Улуханова, Э.И. Ханпиры, Н.М. Шанського, Л.В. Егліт та інших). Інтенсивне поповнення словника новими словами, активне слововиробництво, відзначаються останнім часом, є факторами безперечними, а необхідність їх лінгвістичного дослідження очевидна.

Як показують спостереження, новоутворення останнього часу широко представлені в українській мові. Джерелом мовного матеріалу також є мова періодичної преси. Це пояснюється тим, що газета, як один з видів масової комунікації, різнобічно і швидко відображає події кожного нового дня. У наші дні газета - самий чуйний реєстратор нових слів, значень, виразів. Вона значно швидше всіх інших жанрів письмової мови відображає зрушення, які відбуваються у всіх сферах життя суспільства, і в більшості випадків є першим письмовим джерелом, що фіксує появу нових слів, значень і виразів, які претендують на входження в лексику.

Поява нових слів безпосередньо в мові газети і, крім того, «посередництво газети» при переході нових слів у загальноспоживчу лексику - все це може служити ілюстрацією особливостей словотворчих процесів у мові. Крім того, саме в газеті виникають і визначаються багато важливих тенденцій розвитку сучасної літературної мови.

Аналіз новоутворень у цих тимчасових рамках дозволить зробити деякі висновки про появу нових слів у межах певного відрізку часу, визначити зростання або згасання продуктивності тієї чи іншої словотвірної моделі або морфеми, встановити найбільш активні ланки тогочасних словотворчих процесів.

Кожне новоутворення аналізується з урахуванням конкретного оточення, особливостей його вживання в певному контексті. Зафіксовані слова називаються об'єднуючим терміном «новоутворення». В лінгвістиці досі немає загальноприйнятого розуміння термінів «неологізм», «оказіоналізм», «потенційне слово».

При широкому тлумаченні до неологізмів відносять нові факти мови, різні індивідуально-авторські утворення, нові фразеологічні обороти. При вузькому розумінні терміна до неологізмів відносять ті нові одиниці лексичної системи мови, які виникли в силу суспільної потреби дати ім'я новому предмету або висловити нове поняття і які функціонують у мовленні як готові.

Відсутність єдиного визначення базового поняття «неологізм» пояснюється відмінністю висунутих критеріїв. Так, В.Г. Дак, вважаючи головним часовий критерій, що визначає неологізми як «нові слова, що виникають на пам'яті застосовує їх покоління». Л.В. Сахарный, спираючись на критерій входження/не входження новоутворень в мову, підкреслює, що «вони до тих пір лише залишаються неологізмами поки остаточно не освояться з мовою...» .

Найбільш повним представляється нам визначення Н.З. Котеловой, яка під новими словами розуміє як власне нові вперше утворені або запозичені з інших мов слова, так і слова, відомі в українській мові і раніше, але чи вживання обмежене, за межами літературної мови або пішли на якийсь час з активного вживання, а зараз стали широко вживаними, а такі похідні слова, які б існували в мові потенційно і були утворені від давно утворюваних слів з відомим моделям лише в останні роки (їх реєструють письмові джерела тільки останніх років).

У зв'язку з неоднозначністю самого поняття «неологізм» є різнобій у класифікації нових слів. Серед новоутворень української мови виділяються дві категорії: неологізми і оказіоналізм (останні на словоутворюючому рівні диференціюються на потенційні і оказіональні слова). Термін «оказіоналізм» широко використовується в лінгвістичній літературі, але загальновизнаного визначення оказіонального слова немає. Очевидно, це пов'язано з неоднорідністю класифікаційних ознак, покладених в основу визначення терміна.

У лінгвістичній літературі виявляються дві тенденції, спрямовані на розмежування або не розмежування потенційних і оказіональних слів. Перша тенденція реалізується в роботах Г.О. Винокура, Е.А. Земської, М.А. Бакіної, М.У. Калниязова, Л.І. Джоглидзе, Н.А. Богданова та інших. Інша тенденція представлена в роботах А.Г. Ликова, В.М. Хохлачевой, В.В. Лопатіна. О.А. Габинской, Л.І. Загрузний, Е.А. Жигаревой та інших. В.В. Лопатин об'єднує під загальною назвою «оказіональні» і потенційні оказіональні слова, відсутні в мовній традиції, отже, такі, що створюються в момент мовлення, тоді як усі інші слова в момент мовлення відтворюються як готові одиниці мови».

Протиставлення даних розрядів має сенс лише при словоутворюючому аспекті дослідження: потенційні слова утворюються за продуктивними словоутворюючими моделями, а оказіональні - за малопродуктивними, непродуктивними і оказіональними моделями. Ступінь продуктивності моделей враховується, але не є основною, отже, розмежування потенційних і оказіональних слів не представляється необхідним. Це дозволяє застосувати об'єднуючий термін «оказіональні слова» і синонімічні - «новоутворення» і трактувати їх як новоутворення, що характеризуються індивідуально - мовною приналежністю і не відтворюваністю загалом, мовою.

Природно, що зазначені екстралінгвістичні чинники не могли не позначитися на номінативному фонді української мови. У зв'язку зі зміною суспільної ситуації відбувається закономірне оновлення мови. Інноваційні процеси дозволяють відтворити «номінативний образ епохи» і картину світу тогочасної України. Незважаючи на те, що впливу зовнішніх факторів належить суттєва роль у розвитку словникового складу мови, далеко не завжди лексичні зміни знаходяться в прямій залежності від екстралінгвістичних причин. Поповнення словника регулюється факторами не тільки зовнішнього, але і внутрішнього порядку. Як зазначає Б.А. Серебренников, вже саме функціонування мови як знаряддя комунікації «здатне породити імпульси таких змін, які самі по собі не є залежними від народу».

Внутрішні перетворення менш помітні. Обумовлені ними новоутворення не позначають нових предметів і понять, вони використовуються для найменування вже існуючих реалій, які раніше позначалися або описово, або вже відомим у мові окремим словом. В силу цього вони менш помітні, експресія новизни в них виражена не так яскраво; в ряді випадків їх виявлення пов'язане з відомими труднощами. Мабуть, ця обставина, а також складність, недостатня розробленість загальної проблеми внутрішніх законів розвитку мови пояснюють той факт, що внутрішньо-системні новоутворення, як правило, залишаються поза увагою дослідників. Внутрішньо-системні новоутворення різноманітні як за своєю природою, так і за характером виконуваних ними функцій. Автономні процеси, що відбуваються всередині лексичної підсистеми мови, опосередковані зовнішніми стимулами. Останнє приводить в дію мовний механізм, який прагне дати вже відомому поняття зручне для даного стану мовної системи позначення, що відповідає тим чи іншим тенденціям в сучасному розвитку. Таким чином, зовнішні стимули як би «оформлюють» внутрішньомовні фактори.

Значна частина лексичних інновацій, що виникли для перейменування вже відомих понять, є результат дії породжуючої функції мовної системи, яка робить можливим появи тих чи інших членів словотворчої ланки, ніколи не існуючої у мові у своєму повному складі. До своєї появи подібні інновації існували як би потенційно, в силу чого ті чи інші реалії позначали період часу описово.

Одним з потужних внутрішньомовних стимулів, що забезпечують появу нових словникових елементів, є також тенденція, яка отримала назву «мовної економії» (О. Еперсен) або «закон економії мовних зусиль» (А. Мартіне). Дія цієї закономірності проявляється в тому, що в процесі вживання мови здійснюють відбір найбільш раціональних для цілей спілкування мовних засобів. Це відповідає культурному прагненню сучасного суспільства до збільшення інформативності тексту за рахунок його скорочення, а також певним прагматичним прагненням - економії площі друкованої продукції і часу усних повідомлень. Зазначений внутрішній стимул знаходить своє вираження в заміні словосполучень, що носять, як правило, характер стійкої мовної номінації, найменуваннями, як більш економічними за своєю формою.

Широко відомо й інше явище словотворчого порядку, що служить джерелом значної кількості внутрішньо-системних новоутворень, - абревіація, яку також пов'язують з раціоналізацією мови. Не дивлячись на певні недоліки, абревірувані слова дійсно економні, бо значно скорочують «площу» словесних знаків: красноярської ГЄС, рокоче БєлАЗ, НТР , БСЄ .

Економія мовних засобів може проявлятися не тільки в появі новоутворень, але і в запозиченні слів з яких-небудь інших мов. Процес запозичення в цьому випадку здійснюється не з метою номінації нових для української дійсності реалій, а з метою більш раціонального вираження тих чи інших вже відомих понять; тобто, пов'язаний з законом економії. Прагнення до економії мовних засобів вираження, змикається з іншим внутрішнім стимулом збагачення словникової мови - тенденцією до регулярності (типовості) внутрішньомовних відносин. Вона виражається в намаганні мовців до скорочення складних, складових найменувань, розчленована форма яких вступає в протиріччя з цілісністю і єдністю їх номінативної функції.

В якості причини, що обумовлює появу новоутворень, які не позначають нові реалії, виділяють і прагнення до узагальнення. Дане явище визначається для надання загально-родової назви однотипних явищ, видів, понять. Саме цей внутрішній стимул сприяв, наприклад, тому, що речовини, що прискорюють і полегшують пристосування організму до умов навколишнього отримали назву «адаптогенів». Різного роду апарати та пристрої для запису зображення та звукового супроводу на магнітну стрічку (відеокамера, відеомагнітофон тощо) були узагальнені в родовому понятті «відеотека». Громадські, профспілкові організації, що не є розпорядчими органами влади, отримали назву «неурядові».

Помітне місце займає проблема перекладу неологізмів, тобто нових слів, що з'явилися в мові в зв'язку з розвитком громадського життя і виникненням нових понять. Особливо багато неологізмів з'являється в науково-технічній мові в результаті бурхливого прогресу науки і техніки. Так, наприклад, у українській мові розвиток атомної енергії приніс із собою нові терміни: дефектоскопістика.

Очевидно, що такі слова сприймаються як неологізми тільки доти, доки поняття, що виражаються ними, не стануть звичними, після чого вони міцно входять у словниковий склад і вже не сприймаються як нові.

Неологізми, як правило, виникають на базі існуючої мовної традиції, використовуючи наявні вже в мові словотворчі засоби.



Розділ 2. Авторські неологізми в поезії Ліни костенко

2.1 Функції оказіональних слів у поетичному мовленні Ліни Костенко

У мовознавстві упродовж останніх десятиріч пильну увагу дослідників викликають проблеми мовотворчості (праці С. Єрмоленко, В. Герман, Н. Вовчук, О. Жижоми, Г. Вокальчук, Н. Адах та ін.). Незважаючи на те, що чимала кількість спеціальних наукових розвідок присвячена проблемам індивідуально-авторської лексичної номінації, усебічне дослідження новотворів як мовних явищ не втрачає актуальності. В українському мовознавстві досі практично відсутні праці, присвячені комплексному аналізу прикметникових утворень у поезіях Ліни Костенко, тоді як це дає змогу простежити, яким чином вони допомагають зорієнтувати читача на сприйняття поетичного тексту. Отож, для досягненя мети роботи необхідно виокремити та описати (із погляду семантики) найрепрезентативніші тематичні групи авторських складних прикметникових новотворів І. Драча, з'ясувати їх ролі крізь призму психолінгвістичного сприйняття поетичного тексту.

Використання складних прикметників є традиційним для української поезії. Такі одиниці служать або своєрідним стилістичним засобом Ї складним епітетом, за допомогою якого поетичне мовлення набувало урочистості, пафосу, або ж виконують номінативні функції, розширюючи таким чином словниковий склад мови.

Індивідуальний словотвір Ліни Костенко помітно збагачує виражальні можливості сучасної української літературної мови через активізацію дериваційних ресурсів і нові способи їх сполучування.

Отож, головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму, оскільки тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. На особливу увагу в цьому плані заслуговують інноваційні деривати. Їх поява, з одного боку, зумовлена тим, що талановитий митець часом відчуває брак виражальних засобів, з іншого, - українська мова характеризується високою дериваційною спроможністю, що й стимулює процес творчого пошуку. Словотвір письменника спричинений також потребою виділити певні відтінки смислу, дати оцінку зображуваному, а також необхідністю назвати нові поняття. Поетичні новотвори певною мірою відображають і особливості світобачення та світосприйняття письменника. За спостереженнями дослідників, оказіональне словотворення є однією з найхарактерніших ознак української поезії ХХ - початку ХХІ століть. неолексема лінгвістичний поетичний ліричний

Відтак цілком природним видається посилення інтересу до вивчення особливостей творення, семантики та стилістичних можливостей інновативів на матеріалі української художньої творчості (С.Вовченко, В.Герман, О.Жижома, Ж.Колоїз, Л.Кучеренко, Л.Масенко, Л.Павленко, І.Принцевський, О.Рудь, В.Савчин, В.Чабаненко, Т.Юрченко та ін.). Особливо активно сьогодні студіюються дослідниками поетичної мови стилістичні функції оказіоналізмів.

Однією з прикметних рис ідіостилю Ліни Костенко є наявність у її творах великої кількості індивідуально-авторських новотворів, які в художньому контексті набувають вагомого експресивно-стилістичного значення. На думку В.Чабаненка, „особлива виразність цих утворень пояснюється їх новизною, свіжістю, несподіваністю, а головне - їх контрастністю по відношенню до нормативних лексем".

За словами Л.Краснової, „авторський словник Ліни Костенко - надзвичайно багатогранний. Поетеса високої культури й освіченості, вона не прагне до прісної пуританізації своєї поетичної лексики, "нейтральних барв", за її ж висловом. Тому лексеми її віршів - це унікальне своєрідне явище органічного співіснування різних мовних і стильових рівнів".

Для досягнення необхідних стилістичних ефектів Ліна Костенко звертається до найрізноманітніших способів словотворення. Зокрема, вона використовує активні моделі суфіксального творення для інтенсифікації художнього мовлення, вносячи у твір додаткові експресивно-емоційні конотації. Насамперед в індивідуальному стилі Ліни Костенко привертає увагу наявність цілого ряду надзвичайно виразних утворень із суфіксом -ість: позосталість, покинутість, рідність тощо. Загалом суфіксість і моделі з ним належать до продуктивних в українській мові. За допомогою цього суфікса утворюються абстрактні іменники від основ якісних прикметників. Натомість розглядувані оказіоналізми утворюються від основ дієприкметників (причаєність, утопленість, відносних прикметників (безборонність, дніпровість або навіть іменників (дібровість). Такі іменники-новотвори породжують експресію урочистості, піднесеності: У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня.

Подібним забарвленням позначені й оказіональні прислівники із суфіксом -о: пташно, камінно, оружно тощо. Особливо яскраво експресія піднесеності виявляється при застосуванні прийому градації: Мені нестерпно, душно, передгрозно, Ліловим чадом туманіє без. Окремі оказіональні прислівники такого типу утворюються черезступенево: пташно, птично, притульно. Експресивне забарвлення таких прислівників зумовлене не тільки лексичним значенням, а й способом творення, оскільки всі вони утворені не від якісних прикметників.

Розмовним колоритом відзначаються здебільшого дієслівні оказіональні утворення поетеси: жумрати, швандрикати, тембрячити.

Відтінок розмовності за відповідних контекстуальних умов та семантики твірної основи можуть набувати також новотвори Ліни Костенко із суфіксами -ящ-ий / -ущ- ий, як-от: забрехуще слово, немрущий дід.

Трапляються у творах поетеси й словотвірні моделі, типові для просторіччя, зокрема з суфіксом -ерія, який, за словами В.Чабаненка, є розмовним іменниковим суфіксом, за допомогою якого утворюються „яскраві стилістеми, експресивні домінанти висловів". Наприклад: З яких жінок - бува, чи не з своїх - він брав натуру для отих баберій, що на фасадах стали, як на сміх, на литки осідаючи дебелі.

Окремі оказіоналізми характеризуються експресією іронії та сарказму. Вони підсилюють ідейне звучання творів, спрямованих на викриття негативних явищ нашого часу і минулих епох - бездуховності, безвідповідальності, зрадництва, прагнення до збагачення тощо: Б'єте своїх, прокляті дурнолобці, наївні бевзі, телепні, хохли! Особливо яскравими у цьому плані є емоційно-оцінні назви осіб, більшість з яких у творах поетеси позначена саме негативним оцінним забарвленням: гуляйда, кидик, кліщак та інші. Такі новотвори поповнюють узуальні синонімічні ряди, як-от: кліщак, перевертень, убоїще; женило, джиґун, не послідній таки бабодур.

Прикметникові та дієприкметникові суфіксальні інновативи залежно від контексту та семантики твірної основи теж можуть набувати різних експресивних відтінків. Наприклад, оказіональні дієприкметники у відповідному контексті можуть породжувати експресію сатири: В яких лісах іще ви забарложені? Що яничари ще занапастять? І мертві, і живі, і ненароджені нікого з вас довіку не простять!

Певний експресивний потенціал властивий також префіксальним оказіональним утворенням. Вони привертають увагу читача насамперед своєю незвичайністю. Це найвиразніше проявляється при їх ампліфікації: Не знав, не знав звіздар гостробородий, що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки.

Іронічних відтінків сповнений префікс пів- у новотворах півгетьман, напівнездари, напівталанти.

Оказіоналізми допомагають створити певний колорит архаїчності. Наприклад, у поемі «Скіфська одіссея», ампліфікуючи новотвори із префіксом пра-, Ліна Костенко створює атмосферу давнини: В кабиці дотлівала дровиняка. І вітер віяв із вечірніх плес. І спало все - пракішка й праконяка, прапівень, пракорова і прапес.

У поезії Ліни Костенко наявні іменники, утворені способом нульової суфіксації, які посилюють емоційну насиченість слова і сприймаються як синоніми до суфіксальних слів: : брид, гукіт, млява, ушкода. Трапляється у віршах поетеси і пов'язане з нульсуфіксацією явище „воскрешення" (термін В.Винокура) безсуфіксних форм, а саме відновлення з топонімів імен їх засновників: місто Чернігів ^ Черніг, Труханів острів ^ рибалка Трухан.

Представлені у доробку поетеси й оказіоналізми, утворені способом конфіксації, що теж мають певне експресивне навантаження. Яскравими є, наприклад, конфіксальні дієслова, які у відповідних контекстуальних умовах можуть набувати іронічного забарвлення: Все гнав думки мулькі та недоречні.

Та, наробившись, храповито спав. Погладшав, запузатів, постаречнів. І втратив серце до козацьких справ. Залежно від контексту аналізовані утворення можуть передавати також оцінне ставлення до зображеного, наприклад, негативне: То що ж ти серце із мене вийняла? Ти ж мені душу всю запомийнила.

Конфіксальні прикметники використовуються поетесою в гумористичному плані: Отак жили ті греки безодежні. Вели човни вздовж берега в рогіз. І німфа, що жила в печері прибережній, дивилася на них, сміялася до сліз.

Привертають увагу читача й оказіональні конфіксальні прислівники, утворені за аналогією до узуальних від неочікуваних твірних основ: І так щодня, щовечора, щоранку, так щодуші! - мигтить у всі кінці.

Семантика слова може набувати того чи іншого стилістичного забарвлення не лише внаслідок афіксації, а й при осново- та словоскладанні. Різнотипне поєднання слів, основ і коренів у таких лексичних одиницях, на думку В.Савчин, дає можливість виражати найрізноманітніші суб'єктивно-експресивні відтінки думки. Серед оказіоналізмів, утворених способом складання , найбільшу частину становлять іменники та прикметники. З-поміж таких новотворів-іменників вирізняються насамперед назви осіб, які „завдяки своїй багатокомпонентності мають більші стилістичні можливості в порівнянні з простими, велику понятійну й естетичну місткість". Вони позначені як негативною, так і позитивною конотацією: гидомир, дев'ятосил, масткослов, страхолюд, дурнолобці, великовоїн, хан-здобичник та ін.

Прикметники-композити можуть надавати зображуваному відтінку огиди, зневаги: І як же ту блідороту неміч ти брала собі, рознещасна, на ніч? За інших же контекстуальних умов композити містять відтінок ліризму, замилування: вишневогуба Румунія, ожиново-пташиний ліс.

Колориту врочистості надають композити, утворені за зразком старослов'янізмів: Було столів велике застеляння. Були землі всещедрої плоди.

Новотвори-юкстапозити у поетичному контексті мають переважно поетичне, урочисте забарвлення: Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога. Такі оказіоналізми часто будуються на основі метафоричного перенесення, являють собою згорнене порівняння. У поезії Ліни Костенко вони виступають яскравими художніми образами: слово-філігрань, руки-митарі, вітер-голодранець, дорога-безконечниця, горобці-хвилини тощо, що особливо підкреслюється при їх ампліфікації: Є вірші - квіти. Вірші - дуби. Є іграшки вірші. Є рани. Є повелителі й раби. І вірші є - каторжани. Окремі неолексеми використовуються поетесою для стилізації під народнопоетичну творчість: Земле ж моя, нащо ти рожаїста? А чом же ти, земле, не з каменю-трути?

Залежно від семантики твірної основи оказіоналізми цієї групи можуть набувати розмовного або навіть просторічного забарвлення, містити відтінок іронії: Ось я тут п'ю горілку-задрипуху. А може, хай вже гетьманує він?

Оказіональні прикметники-юкстапозити, що вражають своєю оригінальністю й несподіваністю, набувають експресивно-оцінного забарвлення й використовуються для сатиричної характеристики персонажів: Така вона стомлена, анемічна, гіпопотамо-гіпотонічна. Волосся фарбоване під мімозу, обличчя в стані анабіозу [4, 400].

Значного стилістичного ефекту досягає письменниця внаслідок нагромадження складних слів з однаковим першим компонентом: Божевілля моє, божемилля, богомілля моїм сльозам!

Стилістичні можливості індивідуально-авторських неологізмів зростають завдяки їх використанню разом з однокореневими словами загального вжитку: Комарі на скрипку грають, комарівни завмирають. Ні вікна, ані зорі, - комарюють комарі. Вживання оказіоналізму поряд з його твірним словом спричинює появу тавтології, проте саме вона допомагає виділити смислову домінанту поезії: Люди мої, рідна моярідність! Щось мені так сумно, аж лякаюсь; Такі чужі чужіші чужини.

Оказіоналізми, утворені за аналогією, вживаються паралельно з узуальним словом і надають поезії стрункості й викінченості композиції, створюють ефект паралелізму: Росла у тілі передсмертна втома, передпісенна туга - у душі.

Лексичні оказіоналізми виступають важливим засобом при створенні поетесою різних описів. Так, у пейзажній замальовці авторські новотвори допомагають увиразними картину природи, надають певної настроєвості, ліризують пейзаж: І ті корчі, і те коріння, розлите повінню з весни, і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни. Важливе значення для опису природи мають оказіональні кольороназви, як-от: Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги.

Особливого виражального ефекту при зображенні природи Ліна Костенко досягає, поєднуючи узуальні й оказіональні кольороназви: А вже язик пурпуровий у миснику лиже тарілку. А вже оранжеве небо у чорно-ятряних віхтях.

Дериваційні новотвори поповнюють арсенал засобів образності, виступаючи в ролі яскравих епітетів, як-от: безшабельні нащадки, левино-жовті береги, зрівноважені чола.

Оказіональна експресія може увиразнюватися за допомогою різних стилістичних прийомів - каламбурів, омонімів, паронімів, парономазії, оксиморона, тавтології тощо. Ефект каламбуру Ліна Костенко досягає завдяки зближенню однакових за звучанням слів, що належать до різних частин мови: Десь був Дега. Де? Га?; Казна козацька. Казна що? Болить, що ти таке казна-що! Зближувані одиниці найчастіше виступають омонімами: Тут бій, тут смерть, тут стогін на сто гін або паронімами: Лежу розп 'ятий, та вже раз п'ятий! ; Он Димер - все димарики й домарики.

Трапляються випадки, коли обидва антонімічні слова є оказіональними утвореннями: Було нам важко і було не зле. І західно, і східно. Яскравими зразками антонімії є парні оказіоналізми з однаковим формантом: напівмандрівний - напівосілий, напівнездари - напівталанти .

Важливе значення мають лексичні оказіоналізми і для фонетичної організації художнього полотна. Так, виступаючи членом синонімічного ряду, новотвори підтримують загальну ритмічну організацію вірша: У передмістя вулиці вузенькі. Такий там брязкіт, гуркіт, гукіт, дзенькіт!

2.2 Специфіка неологізмів Л. Костенко

Аналізуючи специфіку творення неологізмів Л.Костенко, варто відзначити, що переважно поетеса використовує морфологічні способи словотворення - афіксальний і складання. Серед афіксальних неологізмів досить поширені ті, що утворені суфіксальними способом:

1. І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерявин проблиски скупі.

2. У присмеркові доброї дібровості

пшеничний присмак скошеного дня.

На крутосхилах срібної дніпровості

сідлає вічність чорного коня.

З наведеного прикладу бачимо, що суфікси -в-, -ин- надають одиничному іменнику «озеро» значення збірності. У другому прикладі суфікс -ість надає оказіоналізму «дібровість» узагальненості, вживається у значенні «усі діброви». Оказіональне утворення «дніпровість» також є досить оригінальним, вислів «на крутосхилах срібної дніпровості» означає, що схили омивають води Дніпра.

Досить продуктивним є творення неологізмів префіксальним і префіксально-суфіксальним способами:

Чужинець ти. І всі ви - яничари.

Турецьке зілля хиже і безнебе.

Слово «небо» в поетичному мовленні часто вживається в переносному значенні, символізуючи святість, духовність людини. Префікс без- надає лексемі негативного емоційного забарвлення, означає ворожість, неприязнь.

При новотворенні поетеса використовує застарілі префікси о-, од-, у-, які хоч і не становлять норми сучасної української мови, проте несуть певне стилістичне навантаження у творах на історичну тематику:

1. Я вже не я. Мене вже улелекали,

Уже рука не вдержить булави.

2. І тільки гриви…курява…і хвіст…

лунких копит оддаленілий цокіт.

Рідше вдається Л.Костенко до творення неологізмів безсуфіксальним способом, зазвичай це іменники-неологізми, утворені від прикметників:

…гілка суха, як рука кармеліте,

тримає у жмені оранж горобини.

Найбільш численну групу поетичного новотворення Л.Костенко становлять слова, утворенні способом складання:

і ми…і степ…і жовтий падолист…

і цих дворів передвечірній клопіт.

Оказіональне слово «падолист» є відповідником до загальновживаного «листопад», від якого даний неологізм утворився шляхом перестановки основ.

Також складні неологізми допомагають надати більш точну, влучну характеристику суспільним проблемам і явищам:

Є боротьба за долю України.

Все інше - то велике мискоборство.

Оказіоналізм «мискоборство» досить влучно передає думку авторки про те, що розбудові української держави завжди перешкоджала внутрішня боротьба за її владу, матеріальні багатства, а не культурні цінності.

На думку З.Валюх, окремо в творчості Л.Костенко слід виділити оказіоналізми, «утворені за зразками малопродуктивних типів, а також лексеми, що творяться з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів». Зокрема, дослідниця зазначає, що з граматичними порушеннями відбувається процес словотворення дериватів із суфіксом вищого ступеня порівняння -іш-. Закономірним є те, що формотворчі суфікси -ш-, -іш- служать для творення форм вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників. У поезії ж Л.Костенко ці афікси приєднуються до іменникових і займенникових основ: «А він мене списом припер до намету та так свердлить мені у груди, щоб татари бачили, що він татаріший»; «було всього, а буде ще всьогіше».

Оказіональні прислівники на -о можуть утворюватися від основ не лише якісних, а й відносних прикметників, подекуди - від субстантивних основ, що також є порушенням норм сучасної української мови: «Король сидів, немов забувши про свою ганьбу. Велично і камінно»; «У них там в небі зоряно і птично».

Улюбленими композитами Ліни Костенко є деривати.

Дослідники вже відзначили високу напругу поезії великої поетеси нашої сучасності, глибоку афористичність та багатство метафор, що з'являються в результаті осмислення тонких асоціативних зв'язків між найнесподіванішими проявами життя в його динаміці. Метафора як один із проявів семантичної деривації потребує спеціального дослідження, ми ж спинимось на деяких дериваційних особливостях неологізмів Ліни Костенко, оскільки навіть у лінгвістичному аналізі поезії такого ґатунку звучить симфонія мови - української, ошуканої навіть у своїй державності, невмирущої.

Ліна Костенко сміливо виходить за рамки норм морфологічної деривації, якщо потрібно створити відповідний образ. Так з'явилися деривати, що утворені від основ інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду:

1. «балкончиків причалені гондоли»,

2. «до кінських грив припадені грудьми»,