Серед усіх творів, що входять до безсмертного «холмсівського списку» англійського письменна Артура Конан Дойля, особливе місце займає повість «Собака Баскервілів». І справа тут навіть не тільки в тому, що це один з кращих творів Дойля, присвячених Холмсу. Ця повість насамперед цікава з точки зору внутрішньої історії розвитку холмсівського циклу, яка розгорталася, як це видно вже з її хронології, досить нерівномірно і драматично.

Коли у 1888 році Холмс уперше з'явився перед читачами, його автор був сповнений ентузіазму і оптимістичних сподівань щодо свого героя. І він не помився. Достатньо швидко детективні твори Дойля здобули визнання і прихильність значного числа англомовних читачів європейського та американського континентів. Дві наступні збірки оповідань холмсівського циклу - 1892 і 1894 років - принесли письменникові освітню славу і популярність, масштаби якої в історії літератури були просто безпрецедентними. Здавалося все складається якнайкраще. Гідне місце в житті і в літературі знайдене. Залишається не гаяти часу і продовжувати стверджуватись в обраному літературному амплуа, тим більше, що читачі, які вже встигли призвичаїтись до Холмса як до чогось просто невід'ємного у своєму житті, постійно вимагали від письменника продовження його пригод. Але раптом усе пішло шкереберть.

Несподівано для всіх читачів, видавців і свого найближчого оточення Дойль категорично відмовився продовжувати так успішно розпочатий ним цикл холмсівських пригод, вирішивши раз і назавжди покінчити із своїм героєм. В останньому, 11-му оповіданні збірки «Записки Шерлока Холмса» він примушує свого героя вступити у смертний поєдинок з могутнім і підступним злочинцем, професором Моріарті. Звісно, і цього разу Холмс перемагає свого ворога, але тепер - ціною власного життя. Даремно Дойля вмовляли не робити цього. Йому постійно пропонували і навіть вимагали «воскресити» його героя, але Дойль, незважаючи ні на що, залишався невблаганним. Свою рішучість він пояснював тим, що Холмс йому страшенно надоїв, і що тепер він хотів би спробувати свої сили в чомусь іншому, наприклад, в історичному жанрі, який Дойль почав розробляти паралельно з детективним.

Лише через 8 років, у 1902, Дойль знову повернеться до свого вже призабутого героя, щоб розпочати новий виток його пригод. Щоправда, повість «Собака Баскервілів», про яку мова, ще не повертала до життя Шерлока Холмса, оскільки змальовувала події, які відбувалися ще до його трагічної загибелі. Остаточне «воскресіння» героя відбудеться трішечки пізніше, в 1905 році, в оповіданні «Порожній дім», що відкриє збірку «Повернення Шерлока Холмса», але й нова, після довгої перерви, поява улюбленого героя стала приємною несподіванкою для читачів і небезпідставно запалила в їхніх серцях вогник надії на те, що невдовзі Холмс повернеться не в згадках його незмінного супутника і літописця доктора Ватсона, а вже власною персоною. Так би мовити, живим і неушкодженим.

Таким чином, «Собака Баскервілів» стала своєрідною проміжною ланкою, що поділила холмсівський цикл на дві частини, які для багатьох дослідників Дойля асоціюються з «ранньою» та «пізньою» холмсіадою. Крім того, повість стала і своєрідним експериментом, полігоном для випробовування сил: 8 років, проведених без Холмса, «вселяли в серце і уяву Дойля певні сумніви щодо власних сил і спроможності впоратися із складним детективним сюжетом так майстерно, як він це робив раніше. І, зрештою, чи не найбільш цікавою в творчій історії «Собаки Баскервілів» є та обставина, що і сам задум повісті і, власне, ідея повернутися до свого колишнього героя Холмса, у великій мірі стала несподіванкою і для самого Дойля. Ось як це сталося. У 1900 році Дойль ненадовго перервав свою письменницьку кар'єру і повернувся до своєї фахової професії лікаря з тим, щоб на чолі військово-польового шпиталю відбути у Південну Африку, де в цей час точилася кривава англо-бурська війна. Наслідки цієї мандрівки не минули для Дойля безслідно. Черевний тиф, з яким він того ж року повернувся до Англії, дав ускладнення, яке значно погіршило стан його здоров'я.

Початок березня наступного 1901 року Дойль змушений був зустрічати не у своєму лондонському робочому кабінеті, а в невеличкій клініці містечка Кромер, що у Норфолку. Кілька днів відпочинку, до того ж проведених у приємному товаристві старого знайомого - Флетчера Робінсона, гадав Дойль, швидко поставлять його на ноги і зможуть повернути йому втрачену душевну рівновагу. Журналіст і давній партнер Дойля по гольфу Флетчер Робінсон зробив неможливе - про що мало не навколішки благали Дойля численні видавці і про що він сам навіть і згадувати не хотів. Коротко кажучи, Флетчер Робінсон несподівано став тим давно очікуваним каталізатором, який синтезував у творчій уяві Дойля хімічну реакцію, що викристалізувалась зрештою в історію нової пригоди його старого героя. Можливо, не всі читачі знають, що Англія, крім усього іншого, це ще й класична країна містики, країна, яка подарувала світові дивовижну квітку літературної фантазії, відому під назвою готичний роман - тобто роман містики і таємниць. художній повість дойль баскервіли

Не дивно, що саме берег туманного Альбіону став батьківщиною готичних настроїв. Атмосфера старої Англії з величезними і похмурими руїнами її середньовічних замків та величезною кількістю пов'язаних з ними страхітливих історій і таємничих легенд наскрізь готична. Щоправда, на благопристойні вікторіанські часи Дойля усе це було вже в далекому минулому. Але й у цій, новій Англії все ще залишалися окремі місцевості, один вигляд яких спроможний був навіяти сповиті містичним холодом хворобливі відчуття. Похмура і непривітна атмосфера Дартмура, що у графстві Девоншир, звідки походив Флетчер Робінсон, була живим тому свідоцтвом. Робінсон, який прекрасно знав історію свого краю, як і ті численні легенди, що були пов'язані з життям його мешканців, щедро ділився ними з Дойлем. У вечірні часи вони розпалювали камін, посувалися до вогню і в мовчазній напівтемряві, що обплутувала вітальню готелю «Роял-Лінкс», Флетчер Робінсон розповідав своєму співрозмовнику чергову страшну легенду з містичної історії Дартмура. Послухати тут було що, але одна з розповідей Робінсона особливо запам'яталась Дойлю і дуже його вразила.

Дивна легенда розповідала про трагічну історію подружжя Кебеллів, що жили у Дартмурі в XVII ст. Господар маєтку, сер Річард Кебелл, був людиною надзвичайно жорстокою і свавільною. Неконтрольований у своїй поведінці, він наводив справжній жах на сусідів і близьких. Останньою жертвою цього знавіснілого деспота стала його власна дружина. Запідозривши її у подружній зраді, він почав вимагати від неї зізнання, погрожувати їй страшними тортурами і смертю. Перелякана жінка спробувала було утекти, щоб сховатися на болотах від оскаженілого від люті чоловіка, але їй це не вдалося. Сер Річард наздогнав її посеред дарт-мурських боліт і безжалісно вбив. У наступну мить на його горлі зімкнулись щелепи величезного собаки, що належав його дружині. Він прибіг на місце трагедії, йдучи слідами сера Річарда. Помираючи, сер Річард встиг завдати собаці поранення, яке виявилось смертельним.

Враження, яке на Дойля справила ця надзвичайна історія, було настільки сильним, що він відразу разом із Робінсоном почав складати сценарій повісті. У цьому творі, за задумом Дойля, мова повинна була йти про одну девонширську родину, над якою висить фатальне прокляття: величезний собака-потвора, що вперто переслідує членів родини, зрештою являється зовсім не примарною, а живою - із плоті крові - істотою. Новий твір був задуманий Дойлем як детективний, але персона Холмса з'явилася у зв'язку^: із цим задумом далеко не відразу. Лише на якомусь етапі, очевидно, тоді, коли Дойль збагнув, що кращої кандидатури годі шукати, повість «Собака Баскервілів», в якій після довгої перерви перед читачами знову з'являвся улюбленець двох континентів неперевершений Шерлок Холмс, - побачила світ і відразу стала справжнім бестселером. Критики відразу заговорили про початок нового етапу у рохвитку холмсіади, а повість «Собака Баскервілів» майже одностайно була визнана одним із кращих творів холмсівському списку. В чому ж полягала причина такого незмінного успіху, який супроводжував упродовж всього життя Дойля його твори, присвячені розслідуванням Холмса? Відповідь не це питання ми отримаємо, коли складемо для себе уявлення про те, що таке детективний твір.

У широкому розумінні слова, детектив - один з різновидів так званої пригодницької літератури, специфіку якої, як це видно вже з її назви, визначає підкреслена увага до зображення таких випадків історій з людського життя, які виходять за межі чогось буденного, звичайного і в силу свого виключно характеру саме й сприймаються нами як пригоди. Основний інтерес у пригодницьких творах зосереджено не на характерах героїв, не на думках та авторських оцінках, а на стрімкому перебігу подій, на раптовій зміні ситуацій, до яких потрапляють персонажі, на якихось незвичайних фактах та явищах, зв'язаних з перешкодами, що їх долають герої. Інтрига ( тобто конфлікт, що не має суспільного звучання), яка мотивує розвиток сюжету і зв'язує між собою дії персонажів, у пригодницькому творі, як правило, виступають у максимально загостреній і напруженій формі. В свою чергу, детектив - це достатньо специфічний різновид пригодницької літератури. Саме слово «детектив» походить від англійського to detect, що означає «розкривати», «знаходити». Таким чином, у центрі зображення детективного твору висуваються не пригоди взагалі, а ті з них, які пов'язані з процесом розслідування і розкриття якогось злочину.

З одного боку, розвиток сюжету у детективному творі в загальних рисах нагадує звичайну структуру побудови пригоднцьких творів. Тобто в основі детективного твору, як правило розміщується захоплююча інтрига, яку характеризує прагнення максимально активізувати і загострити сюжет так, щоб читач ні на мить не втрачав цікавості до нього і, стежачи за розвитком подій, перебував у постійному напруженні. З іншого боку, розвиток сюжетної дії в детективному творі (на відміну від ппригодницького) підпорядковується ще й певним правилам та вимогам, дотримання яких для автора детективу майже обов'язкова умова.

У відповідності до цих вимог у структурі класичного детективного твору чітко виділяються чотири основні етапи розвитку сюжетної дії. На першому етапі, що виконує функцію зав'язки дії, автор повинен поінформувати читача про характер та обставини скоєного злочину, а також познайомити його з особою людини, якій запропоновано розкрити цей злочин. Другий етап - це, власне сам процес розслідування, під час якого детектив відпрацьовує версії ймовірних мотивів скоєного злочину, встановлює міру приналежності до нього кожної з підозрюваних ним осіб. Третій етап виконує функцію розв'язки і простежує дії детектива після того моменту, як особа злочинця ним уже встановлена. Ці дії пов'язані з проблемою нейтралізації (розшуку і затримання) злочинця або ж з необхідністю підготувати для злочинця пастку, потрапивши в яку, він себе видасть (переважно у тих випадках, коли його особа встановлена, але у детектива бракує прямих доказів для офіційного звинувачення). На четвертому, останньому етапі розвитку сюжетної дії, як правило, реконструюється повна картина злочину і наводяться (знову ж таки у повному обсязі) ті логічні аргументи, які дозволили детективу розкрити його. Інколи четвертий етап немовби зливається з третім, але частіше він подається окремо, в кінці сюжетної розповіді, і приймає форму своєрідної лекції, яку детектив дає здивованому злочинцю або ж тим, хто допомагає йому вести розслідування чи потребував його.

У центрі зображення класичного детективного жанру не злочин, а постать людини, яка розслідує злочин. Автор рідко звертає увагу на особистість, психологію цієї людини, оскільки в детективному творі головне - продемонструвати її професійну майстерність і, насамперед, непересічну здатність цієї особи до логічного мислення. Те, наскільки (у своєму життєвому досвіді, умінні бути спостережливою, всебічно ерудованою, спроможною співставляти і з'єднувати розрізнені факти в струнку картину причинно-наслідкових залежностей) вона відрізняється від звичайного кола людей, повинно вражати читача, викликати у нього подив і захоплення, інакше «магія» детективного твору не спрацює. В сучасному детективі зазвичай на роль такої людини автор «запрошує» представника закону - поліцейського (хоча б в минулому) або адвоката, але генетично детективний твір сходить до іншої традиції, за якою у ролі слідчого виступала приватна особа. Цю традицію започаткував родоначальник детективного жанру - Едгар По, в «кримінальних» новелах якого розслідування веде приватний детектив Дюпен. Приватний детектив, яким є Шерлок Холмс, це особливість і творів Дойля. Особливість детективних розповідей Дойля становить також і те, що поряд із детективом діє його незмінний супутник, приятель і «літописець» доктор Ватсон, який, у міру своїх сил, допомагає Холмсові розкривати доручену йому справу, а потім описує увесь процес розслідування в своїх мемуарах. Усі детективні твори Дойля побудовані у формі «записок» Ватсона, в яких він від своєї особи і під своїм кутом зору описує минулі справи свого приятеля Холмса.

Як сказано було вище, нашу цікавість детективний жанр викликає насамперед своєю захоплюючою і напруженою інтригою. Затамувавши подих, ми спостерігаємо за стрімким перебігом подій, за різкою зміною ситуацій, за діями детектива, який упевнено розплутує клубок кримінальних хитросплетінь. Але спостерігати за розвитком подій у творі і за діями детектива, зокрема, нам цікаво ще й з іншої причини, а саме тому, що кожен читач, усвідомлює він це чи ні, вступає з ним у своєрідне інтелектуальне суперництво. Принцип і можливість чесного суперництва - це чи не найголовніша запорука того, що детективний твір викликає цікавість у його читача. Цей принцип зокрема означає, що всі необхідні для розкриття злочину умови і деталі пропонуються увазі не лише слідчого, а й читача, який стежить за його діями і не просто спостерігає, а увесь той час, який читає твір, намагається самотужки розв'язати завдання, що стоїть перед детективом. І хоча, як правило, має для цього рівні з детективом можливості, все ж програє, так що ті висновки, до яких приходить його суперник, виявляються для нього повною несподіванкою. Пересічний читач взагалі мало що може втямити з того, що робить слідчий. Дії детектива видаються йому незрозумілими і дивними. Цікаво, що ту ж саму роль у детективних творах Дойля виконує і доктор Ватсон, який намагається самостійно дійти правильних висновків або хоча б збагнути логіку дій Холмса, але йому це майже ніколи не вдається, як і більшості з читачів Дойля. Між тим, нічого фантастичного і загадкового в діях Холмса немає. У своїх діях він керується виключно здоровим глуздом, до правильних висновків приходить на підставі життєвого досвіду і знань, уміння логічно мислити, спостерігати та співставляти факти. Дойль, в свою чергу, чесно ставить читача, Ватсона і Холмса в рівні умови щодо можливості дійти до всього власним розумом. Отож, давайте спробуємо переконатися у цьому самостійно, ще раз проаналізувавши поведінку Холмса і Ватсона, логіку їх міркувань та дій у повісті А. Конан Дойля «Собака Баскервілів». Особа злочинця і мотиви скоєного ним злочину нам відомі наперед, тому спробуємо спочатку реконструювати картину злочину, зображеного у повісті, а потім простежимо той логічний хід думок, через який Холмс зміг цей злочин розкрити. Спробуємо також встановити, чи насправді доктор Ватсон, а разом з ним і читачі Дойля мали рівні з Холмсом можливості, і якщо це так, то що саме і в який момент розгортання сюжетної дії повісті вони проґавили.

Увесь подальший аналіз твору «Собака Баскервілів» можна побудувати у вигляді діалогу між учителем та учнями, мета якого буде полягати у перевірці того, як учні засвоїли зміст повісті, а також своєрідній грі, яка прийме форму інтелектуального суперництва учнів з Холмсом і допоможе вчителю конкретизувати та поглибити ті теоретичні уявлення про загальну структуру сюжету детективного твору, особливості та етапи розвитку його сюжетної дії, типи та функції його персонажів, своєрідність позиції читача детективних творів, про які йшла мова вище. Окремі учні отримають випереджальні завдання і будуть допомагати вчителю в процесі діалогу з класом. Решта мають уточнювати відповіді, а вчитель, крім того, повинен стежити за тим, щоб розмова спрямовувалась у потрібному напрямі.

2.2 Галерея портретів у повісті А. Конан Дойла «Собака Баскервілів»

Таємничі історії, які розгадують Шерлок Холмс і доктор Ватсон, приваблюють мільйони читачів у всьому світі. Однак найбільшою загадкою для письменника завжди була людина з її неповторним внутрішнім світом, своєрідною психологією, що обумовлює вчинки й поведінку. Артур Конан Дойль створив не тільки класичні зразки детективних колізій, а передусім цілу галерею психологічних типів людей, пізнавати яких і було головним завданням приватного детектива Шерлока Холмса, - на цьому грунтувався його дедуктивний метод.

У зв'язку з цим урок, присвячений вивченню повісті «Собака Баскервілів», доцільно побудувати як психологічне розслідування, в якому візьмуть участь усі учні класу під керівництвом учителя. Це допоможе уникнути поширеної помилки - захоплення цікавим сюжетом натомість глибокого проникнення в текст і в характери персонажів. На уроці школярі мають навчитися спостерігати не тільки за перебігом подій, а передовсім за людською натурою, яка завжди була і залишається таємницею.

Тему уроку можна сформулювати так: «Галерея портретів у повісті А. Конан Дойля «Собака Баскервілів».

Епіграф - слова письменника, які промовляє в одному з творів Шерлок Холмс: «Розгадати злочин означає розгадати людину».

Готуючись до уроку, вчитель пропонує учням намалювати портрети персонажів повісті, дібрати цитати для їхньої характеристики й спробувати дати мотивацію їхніх вчинків.

Перший крок розслідування - ціпок доктора Мортімера.

Зазвичай події у творах Конан Дойля починаються з того, що до Шерлока Холмса приходить якийсь відвідувач, котрий розповідає загадкову історію, а вже потім детектив починає своє розслідування. Однак у повісті «Собака Баскервілів» розслідування почалося ще до того, як з'явився відвідувач. Забутий ціпок доктора Мортімера дав поштовх до розумових спостережень Холмсу і Ватсону.

Запитання для учнів:

1. Що «розповів» ціпок Ватсону і Холмсу? Хто з них виявився правим у своїх висновках?

2. Знайдіть психологічну характеристику доктора Мортімера, яку дає йому Шерлок Холмс ще до появи персонажа.

3. Чи підтверджує цю характеристику портрет героя?

4. Що ми ще дізнаємося про Мортімера з його розмови з мешканцями Бейкер-стріт?

У ході бесіди з'ясовується, що Ватсон і Холмс мали різні припущення щодо доктора Мортімера. Думка Ватсона про солідного літнього домашнього лікаря була безпідставною, оскільки ціпок, вірогідно, Мортімеру подарували, коли він полишив міську лікарню й подався в село, що ніколи не зробив би лікар із солідною лондонською практикою. Виходячи з цього, Шерлок Холмс дає точну психологічну характеристику Мортімеру, якого він ще не бачив: «Молодик років під тридцять - приємний, нечистолюбивий, неуважний і з улюбленим собакою… більшим від тер'єра і меншим від англійського дога» [8]. Цю характеристику підтверджує портрет відвідувача квартири детектива: «Це був дуже високий на зріст, худорлявий чоловік з довгим, схожим на пташиний дзьоб носом, що стирчав між гострих сірих і вузько посаджених очей, які яскраво блищали за скельцями окулярів у золотій оправі. Одягнений він був так, як і належить людям його професії, але досить неохайно: поношений сюртук і потерті штани. Хоч і молодий, але з уже зсутуленою спиною, він ішов, похиливши голову вперед і всім своїм виглядом випромінюючи доброзичливість» [8]. Із розмови Мортімера з Шерлоком Холмсом можна зробити додаткові висновки про характер героя: він скромний (чесно каже, що не має докторського ступеня - «я тільки звичайнісінький член Королівського хірургічного товариства»), захоплений наукою, ентузіаст своєї справи (цікавиться будовою черепа Холмса, його міркуваннями), відповідальний чоловік (полишив міську лікарню, щоб дбати про сім'ю; турбується про долю Генрі Баскервіля і мешканців Девоншира).

Другий крок розслідування -- загадкова смерть сера Чарлза.

Запитання для учнів:

1. Що розповів Мортімер Шерлоку Холмсу?

2. Як пов'язана давня легенда про Гуго Баскервіля зі смертю сера Чарлза?

3. Схарактеризуйте образ Чарлза Баскервіля. Як доповнюється характеристика героя протягом твору?

4. Що стає відомо про родичів померлого?

5. Чому Шерлок Холмс зауважує: «Справа набуває чіткості. Вона стає логічно послідовною і зрозумілою»? Що стало «зрозумілим» детективу?

Легенда про загибель жорстокого й підступного Гуто Баскервіля, яку розповів доктор Мортімер Шерлоку Холмсу, на думку відвідувача, мала певний зв'язок зі смертю Чарлза Баскервіля: на місці трагічної події в Баскервіль-холі Мортімер бачив сліди величезного собаки, до того ж обличчя сера Чарлза було спотворене від жаху. Сер Чарлз був чоловіком похилого віку, мав великий спадок, щоб забезпечити собі спокійну старість, але його надзвичайно турбувало жахливе прокляття, яке, за його словами, тяжіло над його родом. Його постійно переслідувала думка про присутність чогось страшного, і він не раз розпитував Мортімера, чи не бачив той якої-небудь незвичайної істоти, чи не чув собачого гавкання. Чарлз Баскервіль добре знав давню легенду, але його страх був пов'язаний не тільки з минулим. Його турбували незвичайні звуки, що лунали з пустища. Страх посилював хворобу серця і, врешті-решт, призвів Чарлза до смерті. Протягом твору стає відомо, що сер Баскервіль був доброю і чуйною людиною. До нього нерідко зверталися з проханням по допомогу мешканці Девоншира. Наприклад, він матеріально й морально підтримував Лауру Аайонз, дочку містера Френкленда, котра невдало вийшла заміж і залишилася без засобів існування. Лист Лаури Лайонз змусив сера Чарлза вийти тієї трагічної ночі на прогулянку, але Лаура не прийшла, а він сам, зустрівши щось жахливе й невідоме, загинув від страху.

З розповіді Мортімера читач дізнався, що у Чарлза було ще двоє братів. Середній брат, який помер молодим, є батьком сера Генрі, котрий приїхав із Канади в Англію. Молодший, Роджер, був у сім'ї «паршивою вівцею». Він походив з давньої деспотичної баскервільської породи і був як дві краплі води схожий на старого Гуго. З Англії Роджер утік у Центральну Америку, де й помер від жовтої лихоманки. З відгуків, які дійшли до мешканців Девоншіра, сер Генрі був «прекрасною людиною» і ніяк не міг бути причетним до загибелі Чарлза Баскервіля.

Смерть у Баскервіль-холі зацікавила Шерлока Холмса. Хоча він не розгадав одразу всієї таємниці, однак йому стало зрозумілим, що смерть сера Чарлза пов'язана з боротьбою невідомого нащадка за спадщину. Детектив відчув загрозу для Генрі Баскервіля, проте утримався від подальших висновків до знайомства з ним.

Третій крок розслідування - приїзд сера Генрі.

Запитання для учнів

1. Які незвичайні події сталися із сером Генрі в Лондоні і як вони вплинули на умовиводи Холмса?

2. Дайте характеристику образу Генрі Баскервіля за таким планом:

а) портрет;

б) поведінка, вчинки героя;

в) зображення душевних переживань;

г) ставлення героя до інших персонажів, природи тощо;

д) мова героя;

є) характеристика образу іншими персонажами;

ж) авторська характеристика;

з) еволюція героя.

3. Хто входив у коло підозрюваних, яке визначив Шерлок Холмс після зустрічі із сером Генрі й доктором Мортімером у Лондоні?

Коли Генрі Баскервіль приїхав до Лондона, із ним сталися дві незвичайні події: по-перше, вій отримав анонімного листа з попередженням: «Якщо життя не набридло і ви не хочете збожеволіти, тримайтеся далі від пустища»; і по-друге, в нього десь зникли черевики - спочатку новий, а потім старий. Хоча пошуки автора листа, як і спроба знайти пояснення зникненню черевиків, ні до чого не призвели, Шерлок Холмс упевнився, що за сером Генрі хтось стежить (це припущення підтверджує бородатий незнайомець у кебі, який назвався іменем детектива) і що його життю загрожує небезпека. Отже, смертю сера Чарлза справа не закінчується - існує якийсь жахливий і підступний план знищення всіх законних спадкоємців Баскервіль-хола.

Образ Генрі Баскервіля дає цікавий матеріал для сформування в учнів уміння характеризувати літературного героя, узагальнювати прочитане, робити висновки щодо психології персонажа. У ході бесіди слід зазначити, що Генрі Баскервіль тривалий час жив у Канаді, але серцем він завжди залишався англійцем, що особливо відчуває, приїхавши в рідні місйя. Він прагне підтримувати родинні традиції, звичний порядок у Баскервіль-холі, але водночас хоче поліпшити гнітючу атмосферу замку, перебудувати й прикрасити його. Портрет сера Генрі свідчить про надзвичайну енергію і жвавість героя: «Той виявився невеликим на зріст, але дуже міцним, жвавим чоловіком років тридцяти з темними очима й густими чорними, бровами на енергійному обличчі, яке мало задерикуватий вираз. Одягнений він був у твідовий костюм, а його засмагла шкіра свідчила те, що більшу частину часу він проводить просто неба, проте твердий погляд і спокійна впевненість у поводженні виказували в ньому джентльмена» [8]. У своїй поведінці Генрі Баскервіль виявляє пристрасність і рішучість, про що свідчать мова і вчинки героя. Хоча його бентежить таємниця смерті сера Чарльза, а також загадкові події у його домі, він прагне дії, намагається з'ясувати невідоме. Разом із доктором Ват соном він стежить за Беррімором, не боїться вночі вдатися до пошуків убивці Селдена. Сер Генрі відвертий, довірливий і шляхетний чоловік. Він щиро захоплюється місіс Степлтон, відкриває їй свою душу. Хоча на заваді їхньому коханню стає містер Степлтон , Генрі Баскервіль не відступає. Він справедливий по відношенню до себе й інших, може визнати свої помилки, з повагою ставиться до людей незалежно від їхнього соціального стану (наприклад, до Беррімора, перед яким сер Генрі навіть вибачається за те, що порушив слово і пішов шукати Селдена у пустині).

Генрі Баскервіль - емоційна і трохи романтична натура. Його захоплюють краса природи, духовна принадність місіс Степлтон, нерозгадані таємниці. Він людина честі й слова, і це дає йому змогу врятуватися. Шерлок Холмс точно розрахував, що сер Генрі виконає все, як пообіцяв, і це дало можливість детективу врятувати сера Генрі від величезного собаки. Мешканці Баскервіль-хола згодом стали ставитися до сера Генрі з повагою і вдячністю, недаремно Беррімор розкриває йому таємницю листа Лаури Лайонз за те, що господар був добрим до нього. Ват сон щиро полюбив сера Генрі як друга. Навіть місіс Степлтон, котра знаходилася під сильним впливом Степлтона, хвилювалася за Баскервіля, незважаючи на небезпеку, що їх загрожувала. Автор відверто виявляє симпатію до свого героя, співчуває йому. Протягом твору сер Генрі усвідомив небезпеку надмірної довірливості, через яку ледве не постраждав. Драматичні події зробили його більш розважливим, але не похитнули його духовної сили.

Уже після перших зустрічей із сером Генрі та спілкування з доктором Мортімером Шерлок Холмс досить правильно визначив коло підозрюваних: Беррімори, натураліст Степлтон і місіс Степлтон, містер Френкленд і ще «двоє-троє сусідів». Наступний крок розслідування - методом виключення відкинути тих, хто не міг брати участі в жорстоких підступах. Четвертий крок - хто не причетний до вбивства?

На цьому етапі уроку доцільно розділити учнів на кілька пошукових груп. Перетворившись на "детективів", вони мають уважно придивитися до персонажів, дати їм різнобічну характеристику і визначити ті риси і вчинки, які викликали підозру, а також ті особливості поведінки, які навпаки свідчать на їхній захист. Свої спостереження школярі можуть узагальнити у формі таблиць. Після складання таблиць представники кожної групи "детективів" виступають на захист своїх героїв.

Таблиця № 1. Беррімор: «Це був дуже примітивний на вигляд чоловік - високий, гарний, з квадратною чорною бородою і блідим обличчям з тонкими рисами» [8].

Що викликало підозру	Позитивні риси й вчинки
1. Наявність бороди (чоловік у кебі, що стежив за сером Генрі у Лондоні, теж мав бороду). 2. Телеграму від Шерлока Холмса з Лондона передали місіс Беррімор, бо чоловік, за її словами, був на горищі. 3. Загадкові нічні прогулянки Беррімора по замку. 4. Беррімор подає знаки свічкою у вікно. 5. Допомога каторжнику Селдену. 6. Беррімор із дружиною хотіли полишити Баскервіль-хол після смерті Чарлза.	1. Любов до господаря: «Ми душею прихилилися до сера Чарлза, а його смерть нас приголомшила, і нам тяжко тут залишатися». 2. Беррімор охороняє честь хазяїна навіть після його смерті (не одразу розповідає про лист Лаури Лайонз). 3. Відданий сім'ї, підтримує дружину, хоча не поділяє її прихильності до брата -- каторжника Селдена. 4. Уміє зберігати таємниці: «Не питайте мене, сер Генрі, не питайте! Слово честі, сер, це не моя таємниця, а тому я не видати її. Якби вона нікого, крім мене, не стосувалась, я розповів би вам усе». 5. Може бути вдячним: розповів серу Генрі про лист Лаури Лайонз за його доброту. 6. Сміливий: може прямо сказати серу Генрі про те, що він був неправий, коли почав шукати Селдена.

Беррімор спочатку викликав підозри у Шерлока Холмса і доктора Ватсона, однак його загадкова поведінка була пов'язана зі справою каторжника Селдєна, до якої він став причетним унаслідок родинного обов'язку. Беррімор - чесна і шляхетна людина, він уміє дотримуватися слова і ніколи не зробив би нічого, що зашкодило б іншим людям.

Таблиця № 2. Місіс Беррімор: «Це була велика спокійна жінка з різкими рисами обличчя й суворо стиснутими губами»; «Це дебела здорова жінка, очевидно, з пуританськими нахилами, дуже обмежена і надзвичайно шаноблива. Важко навіть уявити більш незворушну особу» [8].

Що викликало підозру	Позитивні риси й вчинки
1. Нічні приглушені схлипи жінки, серце якої розривається від нестерпного горя. 2. Заплакане обличчя місіс Беррімор. За словами Вотсона: «Іноді в мене виникає думка, що її мучать докори нечистого сумління, іноді я починаю підозрювати Беррімора в тому, що він - хатній тиран».

Страница:

•  1 
•  2 

курсовая работа "Методика застосування пообразного аналізу художнього тексту під час вивчення творчості Артура Конан Дойля на уроках зарубіжної літератури" скачать

Подобные документы

• Символіка англомовного художнього роману У. Голдінга "Володар мух"

  Особливості вживання символів як складової частини англомовних художніх творів. Роль символу як важливого елемента при розумінні ідейної спрямованості й авторського задуму художнього твору. Аналіз портретних та пейзажних символів в романі У. Голдінга.
  
  статья [20,0 K], добавлен 31.08.2017
  

• Артур Конан Дойл, його життя та творчість

  Детективні твори про Шерлока Холмса, науково-фантастичні про професора Челленджера, історичні романи, п'єси та вірші Артура Ігнатіуса Конан Дойла. Характеристика та історія його персонажів. Пригоди сищика Шерлока Холмса, характеристика його прототипу.
  
  реферат [15,5 K], добавлен 03.11.2013
  

• Этико-эстетическая проблематика А. Конан Дойля

  Этапы жизни А. Конан Дойля – увлекательного рассказчика, создателя Шерлока Холмса. Влияние людей на мировоззрение и творчество писателя, успех детективных произведений, исторических романов и научной фантастики. Требования писателя к своему творчеству.
  
  реферат [23,9 K], добавлен 16.12.2009
  

• Своеобразие художественных образов учёного-исследователя в произведениях Артура Конана Дойля

  Понятие художественного образа с точки зрения современных исследований. Тема научного преобразования мира в английской литературе рубежа XIX–XX веков. Своеобразие научного мировоззрения А. Конан Дойля. Образ Шерлока Холмса и профессора Челленджера.
  
  курсовая работа [66,2 K], добавлен 26.09.2010
  

• Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського

  Творчість Й. Бродського як складне поєднання традицій класики, здобутків модерністської поезії "Срібної доби" та постмодерністських тенденцій. Особливості художнього мислення Бродського, що зумовлюють руйнацію звичного тематичного ладу поетичного тексту.
  
  реферат [41,0 K], добавлен 24.05.2016
  

• Поетика художнього простору в романах Ю. Андруховича "Рекреації" та "Московіада"

  Традиційний підхід до вивчення простору в художній літературі. Специфіка художнього простору у постмодерному романі. Позаміський простір, міські хронотопи в романі Ю. Андруховича "Рекреації". Простір "реальної" та підземної Москви в романі "Московіада".
  
  дипломная работа [85,7 K], добавлен 07.11.2010
  

• Рассказы о Шерлоке Холмсе

  Биография английского писателя Артура Конан Дойла, его произведения о Шерлоке Холмсе. Прототип великого сыщика - профессор Эдинбургского университета Джозеф Белл. Первый рассказ о Шерлоке Холмсе "Этюд в багровых тонах". Популярность Шерлока Холмса.
  
  презентация [2,1 M], добавлен 24.04.2010
  

• Методика вивчення ліричного твору в школі (на матеріалах лірики Г. Гейне)

  Методичні особливості вивчення ліричних творів у 9 класі загальноосвітньої школи. Методична розробка уроків за творчості Генріха Гейне в 9 класі. Місце творів Гейне у шкільній програмі з зарубіжної літератури. Розробка уроків по творчості Г. Гейне.
  
  курсовая работа [36,6 K], добавлен 05.01.2008
  

• Особливості художнього втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"

  З`ясування значення поняття художнього образу, засобів втілення його у поетичному творі. Аналіз образу радості в творчості українських поетів. Дослідження даного образу у пейзажній ліриці збірки В. Стуса "Зимові дерева". Особливості розкриття теми.
  
  курсовая работа [61,0 K], добавлен 06.05.2015
  

• Функції цитати, як одного із засобів організації художнього простору тексту (на прикладі твору Л.Н. Большакова "Повернення Григорія Вінського")

  Дослідження сутності цитації чужого тексту - одного із засобів зображення реального світу, ситуації й одночасно способу осягання її глибини. Особливості цитування документів, читача, Г. Вінського у творі Л.Н. Большакова "Повернення Григорія Вінського".
  
  реферат [24,6 K], добавлен 20.09.2010
  

Другие документы, подобные "Методика застосування пообразного аналізу художнього тексту під час вивчення творчості Артура Конан Дойля на уроках зарубіжної літератури"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам