Стильові тенденції імпресіоністичної прози в українській, російській та англійській літературах початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 821(161.2 +161.1+111).091

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СТИЛЬОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ІМПРЕСІОНІСТИЧНОЇ ПРОЗИ В УКРАЇНСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРАХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.05 - порівняльне літературознавство

КОНДРАТЮК ЛЕСЯ МИКОЛАЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України НАЛИВАЙКО Дмитро Сергійович, Інститут літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України, завідувач відділу компаративістики

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ЛІМБОРСЬКИЙ Ігор Валентинович, Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, завідувач кафедри теорії і практики перекладу та компаративістики

кандидат філологічних наук, доцент ТКАЧУК Олена Петрівна, Хмельницький національний університет, доцент кафедри перекладу

Захист відбудеться “21” жовтня 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “11” вересня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. М. Нога

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці ХІХ сторіччя імпресіонізм як стильова течія поширився у багатьох європейських країнах та, залежно від національних й індивідуально-авторських особливостей, зазнав певних стильових трансформацій і модифікацій. Творчість імпресіоністів відзначається новизною бачення світу, свіжістю закладених у них відчуттів, емоційністю, сміливістю і нестандартністю виражальних засобів. Яскраво проявився імпресіоністичний стиль у живопису (Едгар Дега, Едуар Мане, Клод Моне, Берта Морізо, Каміль Піссарро, Огюст Ренуар, Альфред Сіслей, Ігор Грабар, Костянтин Коровін, Валентин Сєров, Джеймс Ебот Макніл Вістлер, Мері Кассат, Жорж Леммен, Дж. Сінге Сагент, та ін.), музиці (Клод Дебюссі, Поля Дюкб, Морис Равель, Жан Жуль Роже-Дюкас, Флоран Шміт, Василь Барвінський, Сергій Василенко, Нестор Нижанківський, Анатолій Лядов, Микола Римський-Корсаков, Денис Січинський, Олександр Скрябін, Ігор Стравінський та ін.) й літературі, де осередком імпресіонізму була Франція (брати Едмон і Жуль Гонкури, Едуар Дюжарден, Поль Верлен та ін.), з якої імпресіоністичний стиль поширився в німецькій і австрійській (Арно Гольц, Йозеф Шлаф, Рихард Демель, Гуго фон Гофмансталь, Петер Альтенберг, Артур Шніцлер), англійській (Оскар Вайлд, Кетрин Менсфілд, Джордж Огастас Мур, Джордж Гіссінг), норвезькій (Кнут Гамсун), російській (Антон Чехов, Борис Зайцев, Іван Бунін, Костянтин Бальмонт), українській (Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Михайло Яцків) літературах.

Імпресіоністичні стильові тенденції окремо в українській, російській і англійській літературах досліджувались багатьма науковцями (слід, зокрема, згадати праці Віри Агеєвої, Юрія Кузнецова, Сергія Пригодія та ін.), але компаративного дослідження вищезгаданих літератур не проводилось, хоча для з'ясування й увиразнення особливостей літературного імпресіонізму таке дослідження є потрібним. Це й визначило актуальність запропонованої роботи “Стильові тенденції імпресіоністичної прози в українській, російській та англійській літературах початку ХХ ст.”.

Вітчизняні й зарубіжні літературознавці Віра Агеєва, Леонід Андрєєв, Наталія Жлуктенко, Вікторія Захарова, Олена Євніна, Інна Корецька, Юрій Кузнецов, Дмитро Наливайко, Джеймс Нейджел, Сергій Пригодій, Валентина Силантьєва, Леонід Усенко, Дебора Шнітцер та ін. досліджували імпресіонізм як стильове явище. Широке філософсько-естетичне й культурно-історичне осмислення імпресіонізму запропонували Володимир Адмоні, Вернер Вайсбах, Рихард Гаманн, Бенджамін Роуленд, Джон Ревалд та ін. Генетичний і типологічний зв'язок імпресіонізму з реалізмом з'ясовував Андрій Чегодаєв. Твори окремих авторів (Михайла Коцюбинського, Кетрин Менсфілд, Антона Чехова) вивчали Володимир Звиняцковський, який дослідив стильову поетику Михайла Коцюбинського та Антона Чехова, Леонід Цилевич (Антона Чехова), Марія Шерешевська (Кетрин Менсфілд) та ін. Не всі твори зазначених авторів можна назвати суто імпресіоністичними, адже для початку ХХ століття є характерним взаємопроникнення різних стилів. Це явище в літературі й інших видах мистецтва відзначили у своїх працях Михайло Алексєєв, Дмитро Лихачов, Дмитро Наливайко та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з науковою темою відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України “Антологія літературної компаративістики ХХ” (затверджена протокол № 3 від 06 березня 2003 року) та програмою наукової діяльності Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України “Порівняльна поетика української і зарубіжної літератур” (шифр - 0102U007094; затверджена 18.12.02). Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 10 лютого 2004 року). Тему скоординовано на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 2 від 25 травня 2004 року). Мета дослідження - виявити спільні та відмінні стильові тенденції в імпресіоністичній прозі початку ХХ століття на матеріалі творів українських (Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Михайла Яцкова), російських (Івана Буніна, Бориса Зайцева, Антона Чехова) і англійських письменників (Оскара Вайлда, Джорджа Гіссінга, Кетрин Менсфілд, Джорджа Мура).

Для досягнення означеної мети передбачається розв'язати наступні завдання:

§ виявити інваріант художньої системи імпресіонізму та його вираження в живописі, музиці й літературі;

§ з'ясувати зв'язок українського, російського та англійського літературного імпресіонізму з реалізмом, символізмом та натуралізмом;

§ розглянути умови виникнення імпресіоністичних тенденцій, простежити їхню конвергенцію та національну специфіку;

§ дослідити імпресіоністичні стильові засоби (художню деталь, хронотоп, пейзаж) в творах українських, російських та англійських письменників початку ХХ ст.

Об'єкт дослідження - українська, російська й англійська проза початку ХХ століття.

Предмет дослідження - імпресіоністичні стильові тенденції в українській, російській та англійській прозі початку ХХ сторіччя.

Наукова методологія. Дослідження ґрунтується на компаративному методі та його різновидах: культурно-історичному, генетико-контактному, порівняльно-типологічному; інтертекстуальному. Виклад побудований переважно в індуктивний спосіб - від текстуального аналізу творів до часткових і загальних висновків. За допомогою культурно-історичного методу проаналізовано умови виникнення імпресіоністичних тенденцій у прозі українських, російських, англійських письменників початку ХХ ст. Із застосуванням порівняльно-типологічного методу визначено імпресіоністичні домінанти побудови тексту. Генетико-контактний та інтертекстуальний методи виявляють стильові особливості імпресіоністичної прози.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові розробки вітчизняних та зарубіжних учених із компаративістики: Олександра Білецького, П'єра Брюнеля, Ульріха Вайсштайна, Григорія Вервеса, Рене Веллека, Клаудіо Гільєна, Олександра Дими, Діоніза Дюришина, Віктора Жирмунського, Франсуа Жоста, Юрія Лотмана, Андріана Маріно, Дмитра Наливайка, Ірини Неупокоєвої, Дмитра Чижевського, Ганса Роберта Яусса та інші.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше прозу українських, російських та англійських письменників початку ХХ ст. проаналізовано в порівняльному аспекті імпресіоністичної поетики; простежено функціонування компонентів імпресіоністичної поетики залежно від індивідуального світосприйняття письменника; уточнено поняття літературного імпресіонізму в межах компаративної теми дослідження; проаналізовано структурні константи імпресіоністичного стилю та їхню національну специфіку в прозі українських, російських, англійських письменників початку ХХ ст.; з'ясовано роль і місце імпресіоністичної поетики у збагаченні художніх форм української, російської, англійської прози початку ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки роботи можуть бути використані при підготовці лекційних курсів і практичних занять з імпресіонізму, спецкурсів і спецсемінарів з творчості Івана Буніна, Оскара Вайлда, Джорджа Гіссінга, Бориса Зайцева, Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Михайла Коцюбинського, Кетрин Менсфілд, Джорджа Мура, Василя Стефаника, Антона Чехова, Михайла Яцкова та ін., а також з питань імпресіоністичного стилю в українській, російській, англійській літературах початку ХХ століття. Результати дослідження можуть служити підґрунтям для наступного міждисциплінарного вивчення імпресіонізму, використані при викладанні курсів з історії літератури. Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, VII Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2004), Всеукраїнській науковій конференції “Наукові записки” (Вінниця, 2004), VIII Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2005), Вузівській конференції “Філологічні студії” (Вінниця, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006), IХ Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відбиті в семи одноосібних публікаціях автора, з них шість надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел (331 позиція). Повний обсяг дисертації - 190 сторінок, із них 160 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

імпресіоністичний проза стильовий література

У вступі обґрунтовано вибір й актуальність теми дослідження, визначено мету, об'єкт, предмет дослідження, сформульовані завдання роботи, визначені основні методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення. Вказано на зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами і планами, виведено його методологічну основу, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Літературний імпресіонізм як дискурс взаємодії мистецтв” - розглядаються витоки, формування і типологія стильового розвитку імпресіонізму в живописі, музиці й літературі, визначаються домінанти художнього мислення імпресіоністів, звертається особлива увага на художні та смислові взаємодії в різних видах мистецтва як проблему порівняльного літературознавства. Серед науковців немає одностайності у трактуванні літературного імпресіонізму. Імпресіонізм тлумачиться широко (як художня система) і вузько (як стильова течія, що існувала на рубежі ХІХ - ХХ століть). Ця робота спирається на ширше трактування імпресіонізму.

Розуміння синестезії в літературі допомагає повніше дослідити явище імпресіонізму. Література є основним полем творчих експериментів та відображенням філософських пошуків представників цього напряму. Особлива увага приділялася іншим мистецтвам, звідки імпресіоністи запозичували форми й прийоми, прагнучи якісно оновити свою художню мову, виявити раніше невідомі можливості слова. Особливо важлива роль у таких експериментах відводилася живопису та музиці.

З імпресіонізмом у літературі пов'язані й нові форми психологізму, які органічно ввійшли в нове мистецтво (настрій, підтекст, “підводні течії”). Вони дали змогу письменникові показати нюанси характеру і психології персонажів, які були неможливими в літературі попереднього етапу. Людина розкривається перед нами у складних взаємозв'язках із зовнішнім світом на тлі її різнопланового внутрішнього життя. Цей психологізм апелює безпосередньо до інтуїції читача і розрахований на його асоціативне мислення. Сучасні дослідники літературного імпресіонізму відзначають намагання імпресіоністів проникнути у внутрішній світ персонажа. Психологічне переважає над подієвістю, звідси “згортання” фабули та збільшення конденсованих сцен і фрагментів, які пов'язуються між собою в послідовний ланцюг і показують читачеві плинність і неоднозначність внутрішніх аспектів людини, зростає увага до фіксації нюансів настрою, психічних реакцій героя.

Майже одночасно з художниками-імпресіоністами з'являються романісти й новелісти, поети і драматурги, чия творчість базується на миттєвих враженнях від побаченого. У літературі імпресіоністичні принципи живопису виявилися у подрібненні, розпорошенні дійсності, за якої найменше часткове враження набувало самодостатньої цінності. Але, на відміну від живопису, увагу перенесено на відображення внутрішніх процесів; збагатилися прийоми і засоби психологічного аналізу. Імпресіоністична проза спирається насамперед на невідповідність реальності та людської рецепції. Тому персонажі прозового імпресіонізму повсякчасно тлумачать довколишній світ, відрізняючи власне бачення світу від реальності. Звідси походить конфлікт та основна теза імпресіонізму - “ілюзія versus реальність”, що урізноманітнюється залежно від індивідуального сприйняття і спричинює певну алієнацію персонажа, його епістемологічний релятивізм, напрочуд розмаїтий психологізм, який адекватно виражається не “всезнаючим автором” чи автором - деміургом, а “точкою зору” персонажа, ліричного героя.

У першому підрозділі - “Художні взаємодії різних видів мистецтв як проблема порівняльного літературознавства” - з'ясовується, що образотворчі та музичні імпресіоністичні елементи субкатегоризують і літературні твори.

У п.1.1.1. “Імпресіонізм у живописному мистецтві” стисло викладено історію імпресіонізму, що сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві, та доведено його ґрунтування на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Термін походить від назви картини Клода Моне “Враження. Схід сонця” (“Impression. Soleil levant”, 1873).

Цим своїм твором Моне виступив проти так званого “мистецтва музеїв” із його коричневими тонами. Художник нового часу, прагнучи природних фарб і тонів, вийшов із чотирьох стін на пленер, на простір передавати зовнішні враження, залишаючи без уваги глибину душевного переживання, емоції, викликані побаченим. Для нього був важливим виражений багатьма фарбами певний аспект побаченого світу і єдине злите зображення, де все рухоме, змінне охоплюється одним поглядом та підпорядковується складному та розмаїтому ритму.

Наявність в художників-імпресіоністів особливого “кута бачення” реального світу вплинула на поетику їх творів, спричинивши:

· відмову від фабульної дії, замість якої передається особливий стан людини чи природи, та постання “культу етюду” як одного з засобів подолати принцип літературного мислення, що панував у живописі попередньої доби;

· нове тлумачення пейзажу - одночасно реального й символічного, яке вбирає миттєве, несподіване і невловиме, перетворює реальні предмети на згустки кольорів. Цю його рису влучно відзначив Яків Тугендхольд, аналізуючи характер руху в передачі імпресіоністів;

· відсутність чітко заданих форм і прагнення передати кожне враження у фрагментарних, миттєво фіксованих штрихах.

Отже, імпресіонізм увійшов до образотворчого мистецтва як особливий художній стиль зі своєю концепцією художнього образу та арсеналом специфічних образних засобів. Цей стиль виявився настільки значним, що істотно збагатив все мистецтво і вплинув на щляхи його розвитку, небезпідставно живописність багатьма дослідниками розглядається як одна з характеристичних рис стилю літературного імпресіонізму.

У пункті 1.1.2. - “Імпресіонізм у музичній творчості” - розповідається про максимально наближений до картин такого ж самого стилю імпресіоністичний музичний твір, в основі якого лежить саме зоровий, а не звуковий образ. Музика стає зорововідчутною. Естетика музичного імпресіонізму виявляється в чуттєво-емоційному сприйнятті явищ і предметів навколишньої дійсності, в асоціативних настроях, які також характеризують більшу частину імпресіоністичних літературних творів. Конструктивні елементи організації форми підпорядковуються інтуїтивно-емоційній логіці. Зовнішній світ існує лише як безперервний потік асоціацій, що простежується і в літературі (“На полях” Ольги Кобилянської, “Маленький роман” Івана Буніна, “Озеро” Джорджа Мура та ін.).

Малярський і музичний імпресіонізм постали на ґрунті національних традицій. Художників і композиторів-імпресіоністів об'єднують колоритні жанрові сценки, портретні замальовки, виняткова роль пейзажу. Спільне для образотворчого й музичного імпресіонізму - прагнення передати перше безпосереднє враження від явища: прелюдія Дебюссі “Вітрила” і пейзаж Мане “На березі Сени біля Аржантей ” (1874) чи пейзаж Моне “Регата в Сен-Адрес” (1867).

Слід відзначити тяжіння імпресіоністів до мініатюрних форм, пов'язане з тим, що вони надзвичайно цінували швидкоплинність живих вражень. Тому художники звертаються не до великої композиції чи фрески, а до пейзажу, портрета, етюду; музиканти - не до симфонії чи ораторії, а до романсу, оркестрової або фортепіанної мініатюри. Найбільше малярський імпресіонізм вплинув на музику у сфері засобів музичної виразності. Так само як і в живописі, пошуки музикантів-імпресіоністів покликані були розширити коло виражальних засобів, щоб утілювати нові образи та максимально збагатити кольорово-колористичний бік музики. Ці пошуки зачепили лад, гармонію, мелодію, метроритм, фактуру, інструментовку. Зросла роль ладогармонічної мови й оркестрового стилю завдяки можливості передавати картинно-образне й колористичне начала. І живописний, і музичний імпресіонізм покликані творити радісне мистецтво, що дарує людям насолоду. Крім того, як і художники-імпресіоністи, музиканти відмовилися від роботи в ательє і вийшли на пленер, де їм відкрилися нові мальовничі мотиви, інше бачення форм та фарб. Музична термінологія імпресіонізму багато запозичила із малярської - звукові фарби, інструментальний колорит, темброва палітра, які підказували музикантам нові ідеї розвитку та естетичного сприйняття.

Пункт 1.1.3. - “Імпресіонізм в літературі” - присвячено вивченню імпресіонізму в літературі в аспекті порівняльного літературознавства.

Поступове накопичення фактів і спостережень за взаємопроникненням мистецтв потребувало ширших узагальнень, комплексного вивчення проблем, пошуків критеріїв зіставлення та оцінок, серед іншого і шляхом порівняння видів мистецтв у рамках художніх напрямів, течій та стилів. Дмитро Лихачов відзначив схожі методи для зображення людини в літературі й живописі. Серед вітчизняних дослідників слід насамперед назвати Дмитра Наливайка, котрий історичні художні системи аналізує на матеріалі різних видів мистецтва, відводячи центральне місце літературі. Отже, компаративістика вже досить давно сформулювала потребу в дослідженнях, які поєднують і порівнюють явища різних видів мистецтва.

Імпресіонізму властивий синкретизм відчуттів, фонетичне відчуття, мальовничість, посилене значення асоціативних зв'язків, пошук нових взаємозалежностей, які допомагають розширити сприйняття дійсності. Характерним для імпресіоністичної літератури є зв'язок з малярством. Зближення цих видів мистецтва вплинуло на появу нових жанрів письменства: замальовки, етюду, акварелі, триптиха. Імпресіоністичні зображувальні засоби частково були перенесені в літературу із живопису: динамізм, моментальна зміна явищ, мова яскравих мазків.

Гнучка рівновага між об'єктивним і суб'єктивним, між миттєвістю сприймання і художнім образом, традицією і новаторством забезпечує імпресіонізму актуальність, надаючи мистецтву яскравих, сугестивних, психологічних форм. Чуттєво-емоційне тлумачення явищ і предметів навколишньої дійсності об'єднує твори імпресіоністів: живописців і композиторів, поетів і прозаїків. Порівняльне літературознавство передбачає активне засвоєння і виявляє великий інтерес до використання художніх і культурних “претекстів” при створенні нового художнього твору сучасної культури, тому проблема взаємодії мистецтв як проблема порівняльного аналізу виходить на принципово новий рівень осмислення і вимагає уважного та поглибленого вивчення.

Як приклад можна навести відому казку Оскара Вайлда “День народження Інфанти”. Сам Вайлд визнавав її зв'язок із картиною Дієго Веласкеса. Опис Інфанти у Вайлда точно повторює портрет іспанського художника. Літературне цитування живописного полотна майже дослівне. Але при цьому важливо, що Веласкес створив образ чистий, наївний і крихкий: дівчинка, “закута” в розкішний одяг, як у броню придворних умовностей, що стискають її життя. Картина Веласкеса підкреслює контраст між живою людською душею і штучністю придворного світу. У Вайлда навпаки: зовнішня краса Інфанти, відтінена розкішним одягом, - це єдине, що в ній важливо. Її справжня душа егоїстична, потворна і жорстока.

Отже, у цьому характерному прикладі порівняльний аналіз живопису й літератури, з одного боку, розкриває специфіку художнього мислення письменника, в основі якого лежить розуміння мистецтва як джерела творчості, а з другого - вказує на характер і зміст художнього діалогу як результату “зустрічі культур”. Цей приклад також засвідчує, що порівняльне літературознавство порушує проблему не лише художньої взаємодії на підставі взаєморозуміння і взаємозбагачення, а й проблему взаємної полеміки в художній дискусії.

Відзначимо, що для імпресіоністичної поезії характерний зв'язок із музикою, для прози - із живописом. Імпресіоністична проза - це складна ритмічна динамічність, модуляція ритму (від нерухомості до швидкого руху) відповідає зміні атмосфери й характеру подій. Музичні образи і переживання у багатьох письменників стають головними засобами розкриття психології персонажів (Джордж Гіссінг, Джордж Мур), а малярсько-музичні принципи - основою будови твору (“Valse melancholique” Oльги Кобилянської, “Intermezzo” Михайла Коцюбинського).

У другому розділі - “Інваріант та специфіка імпресіонізму в українській, російській та англійській літературах” - досліджені зв'язок літературного імпресіонізму з реалізмом, натуралізмом і символізмом; розвиток малих форм в літературі; конвергенції української, російської, англійської літератур.

У першому підрозділі - “Зв'язок літературного імпресіонізму з реалізмом, символізмом та натуралізмом” - визначається, що на певній стадії свого розвитку, зароджуючись усередині реалізму, імпресіонізм тривалий час зберігав генетичний зв'язок із його традиціями і вихідними принципами. Імпресіонізм і натуралізм з реалізмом поєднує певний типологічний зв'язок, адже всі три стилі відштовхуються від об'єктивної реальності, співвідносяться з дійсністю, хоча, на відміну від реалістів і натуралістів, імпресіоністи не зосереджувались на проблемах взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин.

Основа натуралізму зумовлена загальним творчим принципом - звертанням до реальної дійсності і прагненням максимально наблизитися до зображуваного. Натуралісти ставили за мету предметну достовірність та максимально точне відображення факту, в той час як імпресіоністи старалися найповніше передати враження від факту. Імпресіонізм хотів бути достовірним у зображенні відтворення відчуттів, які викликав предметний світ - і це нагадує намагання натуралістів точно відобразити стан персонажа.

Імпресіонізму властива висока синкретичність, тому він природно поєднується з іншими стилями, особливо символізмом. В літературі кінця XIX - початку XX ст. в багатьох письменників спостерігається синкретизм стилів - у їх творах поєднувалися реалізм, символізм та імпресіонізм. Зімкнення імпресіонізму з символізмом виражалося в сугестії переживань, почуттів, вражень.

У другому підрозділі - “Малі форми як жанровий корелят імпресіоністичного стилю в літературі” - з'ясовано, що в імпресіоністичних творах тяжіння до фіксації миттєвих вражень, намагання передати мінливість навколишнього світу викликало фрагментарність, уривчастість структурної форми твору і позначилися на змістовних і формально-кількісних аспектах літературних жанрів. Акцентування настрою, відчуттів, враження у прив'язці до конкретного моменту призводило до втрати значення послідовності сюжетного розвитку. Цільне полотно перетворилось на мозаїку, зв'язок між минулим, теперішнім та майбутнім виявляється порушеним: у центрі уваги залишається лише теперішнє. Тому у жанровому аспекті відбулося поступове витіснення цілісних епічних картин окремими замальовками, етюдами, нарисами, мініатюрами, невеликими сценками - і це вплинуло на архітектоніку імпресіоністичних творів. Саме у малих формах, завдяки механізму компресії, відбувається концентрація всіх рівнів - емоційного, змістовного, функціонального. В літературному, до речі, як і в живописному імпресіонізмі, жива і рухлива мала форма найкраще відповідала меті митців, вона була найбільш зручною та органічною для віддзеркалення життєвого потоку і найбільш спроможною для динамічного відображення подій. Отже, мала форма оповіді стає характерним проявом імпресіоністичного стилю в літературі.

У третьому підрозділі - “Конвергенції української, російської, англійської літератур” - розглядається культурна ситуація на межі двох століть: через бурхливий розвиток цивілізації докорінно змінюються естетичні уявлення, тому одним з найважливіших завдань часу постає необхідність виробити нову поетичну мову. Імпресіоністи, поставивши за мету повернення до природи, створили свою поетику і нову стильову систему, цим самим заклавши підґрунтя розвитку нових художніх напрямів.

Англійський, український і російський літературний рух на рубежі двох епох були тісно пов'язані. Відомий англійський поет і культуролог кінця XIX століття Метью Арнольд підкреслював, що під впливом творчості Чехова в англійській літературі змінюється не лише тематика і зовнішня форма оповідання, а й саме розуміння жанру. Те саме можна сказати і про українську літературу. Цей факт визнаний на сьогодні (А. Пучкова, В. Звиняцковський).

У 80-х роках ХХ століття в Україні й Росії поглибилася критична оцінка літературного імпресіонізму. Леонід Андрєєв, Дмитро Наливайко, пізніше Юрій Кузнецов на матеріалі західноєвропейської літератури розкривають генезу імпресіонізму, його еволюцію й відмінність від експресіонізму та символізму. Цікаві й слушні спостереження Наливайка щодо взаємодії імпресіонізму з натуралізмом і реалізмом, а також думка про те, що імпресіонізм - одне з тих історико-типологічних утворень, які особливо схильні до взаємосполучень з іншими художніми системами.

В українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, доти переважно побутово-етнографічній зі стилізованою під народне життя описовістю, проявилися риси тієї переломної доби, що у літературознавстві отримала назву модернізму. Творчість нової генерації українських письменників, серед яких Леся Українка, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Михайло Яцків, визначила цей новий період в історії українського письменства. Його прикметною рисою суголосно настроям доби було заглиблення у внутрішній світ людини. Так, М. Коцюбинський в оповіданнях “На острові”, “Intermezzo”, “Цвіт яблуні”, “На камені” під впливом західноєвропейських літературних тенденцій вдосконалює авторську манеру і використовує у своїй творчості імпресіоністські засоби зображення. Розлогий описовий стиль замінюється потоком швидкозмінюваних асоціацій та вражень.

Надзвичайна інтенсивність духовного життя російського суспільства на рубежі двох сторіч і в перші десятиліття нового, двадцятого століття викликала бурхливий розквіт різних напрямків художньої творчості. Загальний стан російського мистецтва на початку XX ст. був складним, внутрішньо суперечливим, навіть строкатим, у ньому багато течій розвивалися синхронно, із взаємним впливом або протистоянням. Виникали дуже складні й суперечливі “перехідні”, “порубіжні” або “проміжні” явища, що поєднували у собі не лише різні стильові риси, але й різні типи свідомості. Одним з таких явищ був літературний імпресіонізм, який у початковій стадії свого розвитку мав характерні риси реалістичного мистецтва XIX століття.

Як самостійний ідейно-художній напрям імпресіонізм проявився у різних національних літературах, інваріанти яких були досить яскравими. У російській літературі імпресіонізм найбільш активно взаємодіяв з символізмом і реалізмом. В українській літературі він близький до реалізму й романтизму, в англійській літературі - до натуралізму й романтизму. Тобто в українській, російській та англійській літературах маємо відмінності в співвідношеннях імпресіонізму з іншими стилями. Можна визначити основні риси світогляду імпресіоністів:

· важливість не самого предмету, а враження від нього (“Бачити, відчувати, виражати - у цьому все мистецтво”, - проголошували брати Гонкури);

· орієнтація на почуття, а не на розум;

· відмова від ідеалізації: прагнучи зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеалу немає в конкретній реальності;

· ущільнення і подрібнення часопростору: предметом мистецького інтересу стає не послідовна зміна подій і явищ, не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

· пасивність героя імпресіоністичного твору: головне не активність, спрямована на перетворення зовнішнього світу, а “пасивна” здатність сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, колекціонером вражень.

В Англії художні напрями кінця століття формувалися не так як стилі мистецтва, а радше як стилі життя. Це відбилося у спробі англійського теоретика мистецтва Волтера Пейтера дати означення не стилю мистецтва, а стилю сприйняття мистецтва, стилю поведінки перед твором мистецтва. За Пейтером, враження - основне поняття інтерпретації. Внутрішній світ - це потік миттєвих вражень, у якому предмет розділяється на цілу низку вражень, що виникають від кольору, запаху, самого явища. Сприйняття настільки суб'єктивне, що пізнати його неможливо: той, хто сприймає, не може розібратися, що таке реальність.

Ідеальним мистецтвом Пейтер вважав музику, бо будь-яке мистецтво намагається досягнути стану чистої музики, коли зникає різниця між матерією і формою. У світі все суб'єктивне й відносне, крім мистецтва, яке застигає в певній формулі, позбавлене невизначеності.

Імпресіонізм і символізм в англійській літературі розвивалися під безпосереднім впливом французької літератури й значною мірою завдяки контактам із нею. Перше вагоме дослідження про символізм (Артур Сімонз “Символістський рух у літературі”) як результат цих контактів з'явилося в Англії досить пізно.

Імпресіонізм в Англії не сформувався в чітко визначених межах художньої школи, тому не рідкісні й розпливчасті характеристики у дослідженнях про англійське мистецтво на межі ХІХ-ХХ ст. Ці нові тенденції можуть називатися в літературі реалізмом, а в живописі - імпресіонізмом. Кожен із сучасних художників є імпресіоністом на свій лад, тому імпресіонізм здається неокресленим. Наприклад, Джордж Огастас Мур, Джордж Гіссінг розпочинали свою творчість у руслі натуралізму. Їхній натуралізм подається за допомогою імпресіоністичної техніки. Натуралізм та імпресіонізм виникали та розвивалися разом. Ці тенденції виразно вирізняються у Гіссінга та Мура. Існувала концепція імпресіонізму - це трансформація натуралізму в живописі.

Третій розділ - “Імпресіоністичні стильові засоби та їхнє втілення в творах українських, російських, англійських письменників кінця ХІХ - початку ХХ століть” - концентрується на аспектах поетики української, російської та англійської імпресіоністичної прози ХХ ст. Аналізуються мовні та образотворчо-виразні, композиційні та сюжетні компоненти імпресіоністичної поетики. Особлива увага приділяється живописності в організації твору.

У першому підрозділі - “Художня деталь - стильовий засіб в імпресіоністичних творах” - з метою всебічно осмислити багатогранність імпресіонізму в українській, російській та англійських літературах виокремлено деталь - характерний засіб, за допомогою якого автори-імпресіоністи збільшували семантичну ємність певної лексеми.

У дослідженні виділено три основні типи художньої деталі, властиві імпресіоністичній прозі: психологічна, уточнювальна, символічна. Для імпресіоністичної деталі характерні певні функції: зображувально-виразні, типізаційні, індивідуальні, ліричні, суб'єктивно-оцінювальні. Певною мірою їх використання ідентичне техніці швидкого мазка в художників-імпресіоністів. Своєрідність уживання імпресіоністичних деталей стосується не лише портретних описів, але й описів узагалі (пейзаж, інтер'єр тощо).

Наприклад, за допомогою пейзажної деталі Ольга Кобилянська передає не тільки відчуття, емоції, а й думки. Скажімо, в новелі “Природа” ліс і гори заспокоюють головну героїню. І ось несподівана деталь у сцені зустрічі з сільським хлопцем: дівчина йде краєм урвища, ніби граючись із життям і смертю. Природа в новелі підсилює психологічну характеристику. Пейзажі антропоморфічні, попри те що мають порівняно самостійне значення і зливаються з душевним станом героїв: “Він стояв, оперся о смереку й подивився далеко наперед себе. Краще й тужніше, як коли-небудь, пишалося перед його очима ціле пасмо гір. Освічене магічним світлом, мільйонами звізд, було воно гарне, мов у казці”. Гуцула охопив глибокий сум, журний пейзаж гармонує з сумом в очах дівчини. Сум і блиск очей - деталь-лейтмотив у її характеристиці: “…її очі, великі, трохи нерухомі й вогкі, були сумні”. Сум природи і смуток душі зливаються в один акорд.

Переважно на зображенні деталей, які характеризують внутрішній стан персонажа через думки автора і дійової особи, побудована англійська імпресіоністична проза. Наприклад, Кетрин Менсфілд за допомогою деталі майстерно передає відчуття - колір, звук, холод, смак, запах, - які, своєю чергою, виражають якнайтонші відтінки, нюанси людських переживань. Складну психологічну асоціацію викликає звуковий образ у її оповіданні “Доньки покійного полковника”: “But Josephine felt they were not sparrows, not on the window-ledge. It was inside her, that queer little crying noise. Yeep-eyeep-yeep. Ah, what was it crying, so weak and forlorn?”. Натомість українська і російська проза ґрунтуються ще й на сприйнятті природи на підставі традиційного для українського й російського мистецтва психологічного паралелізму між станом людини і станом природи. Велика кількість яскравих, виразних уточнювальних деталей характерне для творчості Буніна. В оповіданні “Сосни” вжито портретні деталі, які допомагають читачеві яскравіше уявити зовнішність героя: “Это был высокий и худой, но хорошо сложенный мужик, легкий на ходу и стройный, с небольшой, откинутой назад головой и с бирюзово-серыми, живыми глазами”;“Лицо у него багровое, - по голосу чувствуется, что оно задеревенело от морозу, - усы, борода и углы воротника на тулупе смерзлись в ледяные сосульки…”.

Характерні уточнення і для пейзажу: “к шуму леса за окнами и к высоким жалобным нотам ветра”, “…прислушиваясь падает огонек, который, казалось, мелькнул сквозь вьюгу”, “пугливо и зыбко мерцают мои освещенные окошечки”; “Лампа на столе горит ровным сонным светом”, “певучий визг шагов по сухому бархатистому снегу”, “чувствую холод и свежий запах январской метели, сильный, как запах разрезанного арбуза”. Захоплення самодостатніми і самооцінними уточнювальними деталями пояснюється прагненням письменника відтворити неповторне розмаїття світу, його естетику та красу.

Отже, результати здійсненого аналізу підтверджують, що основні імпресіоністичні риси української, російської і англійської прози типологічно близькі, хоча специфіка національних культур і авторські особливості визначають закономірні літературні відмінності, які і складають своєрідність імпресіоністичної прози України, Росії та Англії.

Спільна типологічна риса у творах українських, російських і англійських авторів - імпресіоністичні прийоми, які допомагають точніше відобразити “пласт життя”, пізнати всі сфери індивідуального життя людини, не тільки фізичного, а й духовного. Тому їхні твори відзначаються психологічною масштабністю і водночас деталізацією, насичені трагічними фактами й картинами, людськими стражданнями, болем. Звідси інтерес до внутрішнього, духовного світу людини, до перехідного психологічного стану, до зображення вражень, переживань.

У другому підрозділі - “Просторово - часова модель світу як віддзеркалення естетично - філософських уявлень письменників” - здійснений аналіз творів дає підстави виокремити дві універсальні хронотопні моделі, використовувані імпресіоністами: побутова та буттєва моделі. Побутовою вважається модель, у якій через просторово-часові зв'язки автор розкриває через побут героїв їхнє обмежене, філістерсько-обивательське сприйняття світу. Буттєва модель представляє вихід героя поза рамки побуту, пошук ним смислу життя, розв'язання філософських проблем. Активність героя, спрямована на перетворення зовнішнього світу, стає другорядною. З цією метою автори вводять звуки, запахи, кольори в опис побутового простору, що привертає увагу читача до подробиць повсякденного життя.

Побутові маленькі “світи” складаються з деталей і дрібниць. Примат відчуттів конкретизує та індивідуалізує простір у творах. У результаті авторами представлено дріб'язковість філістерського життя людини, обмеженої власним „маленьким світом”. Зобразити замкнутість людського життя авторам допомагають часові особливості: “лад життя, обмежений побутом”.

Особливо яскраво ця риса простежується у Чехова в розлогих побутових описах, які акцентують мізерність людського існування, обмеженого побутом: “Чуть ли не полкомнаты занимала постель, тянувшаяся вдоль всей стены и состоявшая из грязной перины, серых жестких подушек, одеяла и разного безымянного тряпья… От постели до двери, выходившей в холодные сени, тянулась темная печка с горшками и висящими тряпками” (“Відьма”); “Деревянная церковь, к которой подъехал Кунин, была ветха и сера; колонки у паперти, когда-то выкрашенные в белую краску, теперь совершенно облупились и походили на две некрасивые оглобли. Образ над дверью глядел сплошным темным пятном”; “Дом священника снаружи ничем не отличался от крестьянских изб, только солома на крыше лежала ровнее да на окнах белели занавесочки. Отец Яков ввёл Кунина в маленькую светлую комнату с глиняным полом и со стенами, оклеенными дешёвыми обоями; несмотря на кое-какие потуги к роскоши, вроде фотографий в рамочках да часов с прицепленными к гире ножницами, обстановка поражала своей скудостью. Глядя на мебель, можно было подумать, что отец Яков ходил по дворам и собирал её по частям: в одном месте дали ему круглый стол на трёх ногах, в другом - табурет, в третьем - стул с сильно загнутой назад спинкой, в четвёртом - стул с прямой спинкой, но с вдавленным сиденьем, а в пятом - расщедрились и дали какое-то подобие дивана с плоской спинкой и с решетчатым сиденьем. Это подобие было выкрашено в тёмно-красный цвет и сильно пахло краской” (“Кошмар”).

Втім, письменники не обмежуються рівнем побутового маленького світу і побутового часу, адже для них важливо по-філософськи досліджувати дійсність, розгадати таємницю життя.

Імпресіоністи не тільки добре відчувають простір, але й насолоджуються та захоплюються ним. Такі почуття й емоції викликаються найчастіше спогляданням якогось конкретного простору. Просторово-географічні образи, як і весь ментальний простір у цілому, не є відокремленим відображенням об'єктивного світу: вони навантажені інтерпретаціями і вимагають певного мистецтва прочитання. Для експресивної тенденції розуміння простору в мистецтві характерне вже не копіювання зовнішнього світу з його характеристиками, а реконструкція сприйняття цього світу людиною з властивим цьому сприйняттю власним простором і часом. Природне сприйняття - результат спільних процесів зору і свідомості. В імпресіонізмі не існує обмеженого простору. Він за своєю суттю нескінченний і нематеріальний.

Фабульний часопростір українських, російських та англійських сюжетів обмежений просторовою сферою буття, не проникаючи в середину соціально-історичного світу, а в плані часовому - рамками життєвого досвіду сучасного покоління. Національні ландшафти, краса рідної природи передається і дається як зміст переживання, залучаючи до тексту більш комплексну інформацію про світ.

Сприйняття навколишнього світу імпресіоністами виражається також і через відображення у творах своїх життєвих позицій, буттєвих концепцій. Основа імпресіоністичного бачення світу - неможливість осягнути світ одночасно і цілком. Кожний елемент світу віддзеркалює його основну суть. Для імпресіоністичного хронотопу характерна фрагментарність. Таким чином, просторові структури як апріорні форми почуттєвого сприйняття є основою креативного освоєння навколишньої дійсності.

Однією з ознак відображення ідеї фрагментарності світу, представленої ущільненням і подрібненням часопростору, вважаємо, серійність хронотопу твору, тобто побудову його з окремих умовних частин.

Серійна послідовність розгортається не лінійно, а по спіралі, являючи собою багаторазове концентричне повернення до однієї і тієї ж теми (проблеми). Накладаючись одна на одну, кальковані інтерпретації щільно перекриваються в центральному секторі, кристалізуючись у ядро певного семантичного середовища.

Ще одна філософсько-світоглядна позиція, характерна в основному для слов'янських імпресіоністів - зв'язок долі чи дій людини і зовнішнього світу. У їхніх творах часто відображено явища природи чи пейзаж, які увиразнюють настрій твору чи дають змогу читачеві спрогнозувати перебіг подій. З цією метою в імпресіонізмі використовується симультанність елементів художнього образу, тобто одночасне сполучення таких компонентів образу, які в дійсності можуть сприйматися тільки різними спостерігачами. Іноді опис розпадається на окремі сцени, кожна з яких дається зі своєї просторової позиції, проте у свідомості читача складається в єдине ціле.

Ще одна філософська проблема, яка знайшла відображення у творах імпресіоністів усіх трьох країн - плинність життя. Рух часу, його невпинність та невблаганність спричиняє темпоральність імпресіоністичного простору. Вічна, безумовна реальність сприймається й переживається людиною максимально тільки крізь час. Епізод - це мить у вирі життя, прив'язана до певної хронотопічної єдності. У цьому світі нічого не змінюється, не з'являється нічого нового. Імпресіонізм описує події, що відбувалися, як ті, що вічно відбуваються. При цьому кожен письменник концентрується на власному переживанні життя у своїй просторово-часовій і ціннісній системі.

Українські імпресіоністи відобразили свої буттєві концепції, що відбивають невпинність часоруху. Російським імпресіоністам притаманне відчуття часу, його динаміки. Велику увагу мінливості, моментальності всього сущого приділяють англійські письменники-імпресіоністи.

У третьому підрозділі - “Імпресіоністичні функції пейзажу у творах українських, російських та англійських письменників” - визначено, що таке імпресіоністичний пейзаж та розглянуто його функції.

Імпресіоністичний пейзаж - це вже не спеціально виокремлена обрамлена часточка природи, а описана із багатьма подробицями її психологічна характеристика. У пейзажі підкреслюється його повсякчасна мінливість, непостійність, причому ці зміни можуть бути спричинені як різним освітленням, сонячними ефектами, порою доби, так і настроєм спостерігача. Прозаїк легко жертвує широтою, всеохопністю опису, виокремлюючи промовисту деталь, суголосну чи контрастну з душевним станом героя.

Зазначимо наступні найважливіші функції пейзажу і пейзажних деталей в імпресіоністичних творах:

· психолого-характерологічна (відповідність внутрішньому стану персонажа, підкреслення істотних рис його характеру);

· метафоро-символічна (метафоризація життєвих або психологічних явищ і процесів; позначення прихованої аналогії, додаткового сенсу, не тотожного змісту);

· лірична (естетизація твору через музично-малярське відображення прекрасного).

В імпресіоністичних творах пейзажі часто виконують психолого-характерологічну функцію, тобто відображають душевний стан, настрій персонажа, створюючи тло подій. У результаті здійсненого дослідження імпресіоністичної функції пейзажу було з'ясовано, що кожен з аналізованих прозаїків мав власне розуміння ролі пейзажів у своїх творах. Так нами було відзначено, що пейзаж у більшості російських авторів-імпресіоністів (І. Бунін, Б. Зайцев, А. Чехов) виконують психолого-характерологічну та метафоро-символічну функції. Подібні функції зустрічаємо і в українській імпресіоністичній прозі. У творах М.Коцюбинського переважають пейзажі, що відображають психологічний настрій чи характер героя, та пейзажі, що додатково естетизують поетику твору. Проте, в основному для українських імпресіоністів (О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М.Яцківа) характерна передача поетичного відчуття краси світу через гармонію чуттєвих вражень, тобто лірична функція пейзажу. У творах англійських імпресіоністів (Дж. Гіссінга, О. Вайлда, К. Менсфілд, Дж. Мура), навпаки, пейзаж практично не використовується для підсилення ліричності твору. Для зазначених авторів не є характерним захоплення і оспівування природи заради неї самої. Вони віддають перевагу таким описам, які додатково підсилюють основну думку твору (метафоро-символічна функція) чи розкривають особливості особистості персонажа (психолого-характерологічна функція).

У висновках узагальнено результати дослідження.

У дисертаційній роботі досліджено спільні й відмінні стильові тенденції імпресіоністичної прози українських, російських та англійських письменників кінця ХІХ - початку ХХ століття. У ході дослідження розв'язано такі завдання:

Уточнено поняття “літературний імпресіонізм” стосовно теми дослідження. Доведено, що літературний імпресіонізм певною мірою є утворенням взаємодії мистецтв. З метою з'ясувати особливості літературного імпресіонізму, в дисертаційній роботі проаналізовано його характерні риси в образотворчому мистецтві, музиці; з'ясовано типологічні риси імпресіоністичного стилю, який виявився в різних видах мистецтва. Встановлено, що образотворчі й музичні імпресіоністичні елементи субкатегоризують також літературні твори. Чільне місце в естетиці й поетиці імпресіонізму посідає синестезія. Найчастіше синестезія виникає на літературній основі. Виявлено інваріант художньої системи імпресіонізму та його вираження в живописі, музиці й літературі.

Визначено зв'язок українського, російського й англійського літературного імпресіонізму з реалізмом, натуралізмом та символізмом. Зароджуючись усередині реалізму, імпресіонізм тривалий час зберігав генетичний зв'язок із його традиціями. Багато спільного імпресіонізм має з символізмом.

Досліджено умови виникнення імпресіоністичних тенденцій, їхню конвергенцію й національну специфіку.

Досліджено функціонування компонентів імпресіоністичної поетики залежно від індивідуального світосприйняття письменника.

Відстежені імпресіоністичні стильові засоби (художня деталь, хронотоп, пейзаж) у творах українських, російських та англійських письменників початку ХХ ст.

У дисертації розглянуто стильові моделі імпресіонізму та особливості їх функціонування. В ході дослідження з'ясовано, що імпресіоністичні моделі накладаються одна на одну, а це ускладнює їх розрізнення. Проте доведено, що всім їм притаманні спільні імпресіоністичні ознаки: просторово-часовість, психологізм, пейзажність, ліризм, музичність, сугестивність тощо.

Для дослідження імпресіоністичних моделей визначено найвідповідніші літературному імпресіонізму ознаки: художню деталь, просторово-часовість та пейзажність. Також сформульовано основне завдання імпресіонізму - детально зобразити внутрішній світ персонажа, калейдоскоп мінливих душевних станів, миттєвих вражень, думок і відчуттів.

З'ясовано, що імпресіоністичність творів еквівалентна характеристикам простору і часу, бо саме через відчуття простору й часу можна зрозуміти й відчути, що таке миттєвість, швидкоплинність - найхарактерніші поняття імпресіонізму. На думку автора, імпресіоністичний хронотоп у мистецько-естетичному континуумі - це використання не дієслівної, а асоційованої в часі прикметникової форми; показ часових констант (часу, дати) за допомогою окличних речень; показ не часу, а враження; розмитість часових рамок; відсутність чіткої послідовності дій.

Визначено найважливіші функції пейзажу і пейзажних деталей в імпресіоністичних творах: психолого-характерологічну, метафоро-символічну та ліричну. На нашу думку, диференційоване ставлення письменників різних країн до ролі пейзажу в художньому творі можна пояснити особливостями менталітету різних націй. Проте ця гіпотеза потребує додаткового обґрунтування й доведення. Психологічні передумови вибору функції пейзажу, їх зв'язок із глибинною родовою пам'яттю нації можуть становити інтерес для досліджень з етнопсихології імпресіонізму.

Констатовано, що у творчості досліджуваних письменників багато спільного, що звичайно не виключає численні відмінності. Наприклад, у творах українських письменників ідеться про ілюзорність часу і людського буття в ньому, про їхню підпорядкованість закону відносності, про співіснування суспільства й окремої людини з неповторністю людської індивідуальності. У російських авторів головні об'єкти художнього аналізу - психологія індивідуума і психологія маси, зображення людини в критичній ситуації, в момент душевної кризи, внутрішній світ людини підданий глибокому психологічному і філософському аналізу. Твори англійських письменників мають радше камерний характер, вони пов'язані з локальною, приватною сферою буття, з неповторністю людської індивідуальності, що виявляється у відчуттях і переживаннях. Розкриваючи внутрішній світ особистості, вони не беруться прямо, безпосередньо досліджувати діалектику душі своїх героїв. Українські й російські письменники, навпаки, в поетиці своїх творів особливої ваги надають ліричній атмосфері, яка сприяє глибокому розкриттю внутрішнього світу героїв.

Отже, спільним для українських, російських та англійських письменників того часу є пошук і художній аналіз взаємозв'язку людини зі світом. Саме в цьому аспекті простежено еволюцію творчої думки письменників від абсурдних відносин людини зі світом (герої побутових маленьких світів), від страху героїв перед таємницею і парадоксальністю життя до усвідомлення єдності всього живого і свого місця в багатогранному світі (герої філософської моделі поведінки). На відміну від часу, простір у зазначених художніх творах не збігається з місцем розгортання подій чи перебування персонажів.