Топос степу в новій українській літературі (проза)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

УДК 821.161.2.09

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТОПОС СТЕПУ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (ПРОЗА)

ТКАЧЕНКО ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

Кіровоград - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Клочек Григорій Дмитрович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри української літератури, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Руснак Ірина Євгеніївна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри української літератури.

кандидат філологічних наук, професор Гурбанська Антоніна Іванівна, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри української мови і літератури, директор Інституту журналістики і міжнародних відносин.

Захист відбудеться "10" грудня 2009 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка,1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка,1).

Автореферат розісланий "09" листопада 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Гольник

Анотації

Ткаченко І.А. Топос степу в новій українській літературі (проза). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2009.

У дисертації осмислено просторовий космос степу у прозі нової української літератури. У результаті дослідження вироблено цілісну концепцію топосу степу як історіософського концепту, естетичного феномену. Виявлено та проаналізовано відповідні просторові образи-конструктиви, окреслена їх роль в творах Т. Шевченка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара та О. Сизоненка. Вперше в українському літературознавстві розглянуто ґенезу літературного освоєння топосу степу у всій його тематичній поліфонічності. Підкреслено, що географія Степу в художніх концепціях зазначених письменників завжди відкривається в контексті історичної долі української нації, у широкому геософському дискурсі та національно-екзистенційному вимірі.

Еволюція художнього образу степу відбувалася по висхідній лінії, з виразною тенденцією до семантичної поліфонічності (степ переходив із статусу чужого/ворожого простору в геосвіт завойований і освоєний), ускладнення художньо-образної символіки і метафорики (до традиційних "степ широкий", "чисте поле" додаються індивідуально-авторські новоосмислення степу), ущільнення інформативності топіки, поглибленням історіософського і культурно-екзистенційного дискурсу.

У роботі обґрунтовано, що рецепція степу в українській прозі відбувалася за естетичними та історіософськими принципами. Степ - один із конструктивних топосів, що утворюють цілісність національного образу світу у художньо-літературній площині.

Ключові слова: топос степу, архетипний образ, сакральний простір, степ як палімпсест, степ-філософема, степ-міфологема, історіософія степу.

Ткаченко И.А. Топос степи в новой украинской литературе (Проза). - Рукопись. топос степ історіософський

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Кировоградский государственный университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2009.

В диссертации исследован пространственный космос степи в прозе новой украинской литературы. В результате исследования выработана целостная концепция топоса степи как историософского концепта, эстетического феномена. Выявлены и проанализированы соответствующие пространственные образы-конструктивы, очерчена их роль в произведениях Т. Шевченко, П. Мирного, И. Нечуя-Левицкого, М. Коцюбинского, Ю. Яновского, О. Гончара и А.Сизоненко. Впервые в украинском литературоведении рассмотрены генезис литературного освоения топоса степи во всей его тематической полифонии. Подчеркнуто, что география Степи в художественных концепциях указанных писателей всегда открывается в контексте исторической судьбы украинской нации, в широком геософском дискурсе и национально-экзистенциальном измерении.

Установлено, что эволюция художественного образа степи происходила по восходящей линии, с отчетливой тенденцией к семантической полифоничности (степь переходила из статуса чужого / враждебного пространства в мир завоеванный и освоенный), осложнения художественно-образной символики и метафорики (к традиционным "степь широкая" и "чистое поле" добавляются индивидуально-авторские видения степи), уплотнение информативности топики и усложнением историософского подтекста и культурно-экзистенциального дискурса.

В работе обосновано, что рецепция степи в украинской прозе происходила по эстетическим и историософским принципам. Степь - один из конструктивных топосов, образующих целостность национального образа мира, воссозданный в художественно-литературной плоскости.

Ключевые слова: топос степи, архетипный образ, сакральное пространство, степь как палимпсест, степь-мифологема, степь-философема, историософия степи.

Tkachenko I.A. Topos steppe in the New Ukrainian Literature (Prose). - Manuscript.

The thesis for the scientific Degree of the Candidate of the Philological Sciences for speciality 10.01.01. - Ukrainian Literature. - Kirovohrad State Pedagogical University named after V. Vynnychenko, Kirovohrad, 2009.

The steppe space in the prose of the new Ukrainian literature is investigated in the thesis of research. As a result, the research is regarded holistic concept of the topos steppe as a historiosophy concept and an aesthetical phenomenon. The relevant constructive space images are identified and analyzed. Their role in the works of T. Shevchenko, P. Myrniy, I. Nechui-Levitskiy, M. Kotsyubinskiy, Yu. Yanovsky, O. Gonchar and A. Syzonenko are determined. The genesis of literary reception of the Topos steppe throughout it's thematically varieties is studied for the first time in the Ukrainian literary critisizm. The author stresses that the geography of the Ukrainian Steppes in these writers' concepts always opens in the context of the historical destiny of the Ukrainian nation, in a wide historiosophy discourse, national and existential measurement. The notion of the steppe is analyzed on the diochronical level.

An original elaboration of the theoretic concepts of "national image of the world" and "steppe" in its correlation with concepts "mentality", "world", "world outlook", "nation", "art historiosophy" etc. is a theoretic and methodological basis of the thesis.

It is established that the evolution of the art image of the steppes was build on the line, with the trend to the distinct semantic varieties (step passed the status of alien / strange in the space of peace and mastered), complications of the art symbols and metaphors (to the traditional images "wide steppe" and "clear field" are added individual visions of the steppes). It determines an intensive condensation of the substance of the topics and existential and cultural discourse.

The analyzed volume of artistic material gave the possibility to determine the main constant levels of the art reception of the topos steppe: a steppe chronotope (steppe as the palimpsest - "steppe - thickness of the ages"); steppe nature (beauty and poetry of a steppe landscapes); steppe as the space for studying human beings (there is one special type of the Ukrainian people which called steppe man).

We point out that the childhood reception is one among the constructive elements of the art model of steppe. The child reception of the steppe is phenomenon which is analyzed in the in Y. Yanovsky's novel "Chilhood" ("Horseman"), in V. Blyznets's prose ("Canvases under Steppe"), in H. Tutunnuk's novels ("A Steppe fairy-tale", "A glow far away in the steppe"), in O. Honchar's novels ("Tronka", "Brigantine", "Your Star") etc.

In the thesis the classification of the steppe chronotope is proposed. The art steppe chronotope can be explicit and real, dynamic (through images of the roads, way, search, escape etc.); mythical (in the form of artistic battle); idyllic; adventure; alien / fired on their; hospitable / mortal; nation, spring, summer, autumn, winter, a morning, day's, evening, night etc. These variants are integrated.

Y. Yanovsky's novels open his neoromantic vision of the steppe. The author conception of this topos is based on the constant steppe images. The philosophy of active romanticism is relayed by such images as Sea, Space and Freedom. The special art form of Y. Yanovsky's vision of the steppe is "Ukrainian Texas".

Different aspects of steppe (time-space, smell/sound/taste/visual images) are considered in details in the works of O. Honchar. Accent is made on the base of writer's specific world-outlook reception, which is consisting of his direction to the Earth (Steppe), Sky and Water (Ocean, Sea).

In the work is proved that the reception of the steppe in Ukrainian prose was based for according to aesthetical and hystoriophofic principles. The writer's prose translates the specific way of national world outlook and national world image that is a result of the influence of the steppe. The paper focuses on analyse of the art historiosophy of the steppe in "Steppe" by O. Syzonenko. It is shown in the light of axiological values which are postulated in the author's historiosophy through the images Steppe and War.

Steppe - one of the constructive toposes, which creates an integral image of the national world, reflected in the art literary texts.

Key words: topos steppe, archetype image, sacred space, steppe-palimpsest, steppe-phylosophema, steppe-mythologem, historiosophy of the steppe.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Степ, як найщиріше втілення землі (В. Василенко), пов'язує в єдиний вузол проблематику міждисциплінарного характеру (концепт "степ" входить у силове поле народознавства, географії, етнопсихології, геософії, історіософії, культурології, літературознавства та популярного нині літературного ландшафтознавства). Степ як феномен найперше студіювався в річищі націософських та історіософських дискусій, проте його міждисциплінарна валентність мотивувала поглиблення пошуку розкриття цієї феноменальності, його онтологічної сутності й в інших змістових матрицях. Однією з таких, де якнайповніше відбивалася автентика Степу, стала художня література. Володіючи високим ступенем емпатичності, на степ реагували люди із творчим мисленням (артисти зору і чуття - письменники, поети, художники). Митці, тонко відчуваючи привабливість степу, його самобутність, у площину художнього тексту проектують потужні за концептуальністю вираження, часом переконливіші, ніж теоретизування провідних фахівців, аргументи на ствердження Степу як простору-знаку, яким адекватно вимірюється зовнішній і внутрішній образ України.

Українська природа, ландшафт країни формують її унікальний геобіокліматичний портрет. Підвищена увага до системного аналізу сакральної топіки в літературі виявляється у ряді наукових відкриттів (небо (О. Маленко, М. Шевченко), море (Г. Буткова), шлях (Т. Радзієвська), степ (Л. Фроляк), земля (І. Богданова, Я. Голобородько, І. Дишлюк, А. Гурдуз, Н. Лисенко, Н. Лобур, О. Турган, О. Тищенко, С. Форманова), проте художньо-літературна образна парадигма українського степу, його художньо-історіософська матриця залишалася поза увагою науковців або ж висвітлювалася фрагментарно.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена тим, що тема степу є наскрізною для української літератури починаючи з "Велесової книги", фольклору та "Слова о полку Ігоревім". Це тема природного середовища, у якому формувалася українська нація, її менталітет, світоглядні начала. Зв'язок між природним середовищем та менталітетом народу, його культурою, в тому числі і літературою, був у центрі уваги прихильників методологічної доктрини, що іменується як культурно-історична школа (тріада І. Тена "раса", "середовище", "момент").

Тема дослідження є складовою загальнолюдської проблеми "людина і природа". В контексті української літератури топос степу виходить за межі важливої, але вузькотематичної спрямованості суто екологічного виміру; концепт "степ" у його варіативних художньо-образних модифікаціях входить у етнометальну та етнокультурологічну площину художнього україно- та людинознавства, позбуваючись тематичних штампів так званої "селянської епіки".

Мотиви степу є наскрізними для української літератури, а для окремих видатних письменників (Є. Маланюка, Ю. Яновського, А. Головка, О. Гончара, П. Панча, Т. Масенка, О. Сизоненка, Я. Славутича та ін.) вони є провідними, проте в нашому літературознавстві поки що немає дослідження, в якому тема степу була б розглянута системно, з врахуванням усіх необхідних для наукового осмислення параметрів. Йдеться про висвітлення однієї з важливих ідейно-тематичних граней української літератури, змістової компоненти глобального дискурсу "людина-земля". Заглиблення в художні світи концептуальних письменників степу дозволило виявити та теоретично окреслити іманентно присутній в площині українського степу такий національно-екзистенціальний тип тезаурусу, що базується на українській національній ідеї, концентрує наріжні проблеми державотворчого процесу та націєствердження. Важко знайти в українській прозі та поезії художній текст, у якому не була б активізована через певні коди і деталі історіософська ідея Степу, ідея України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка у межах проблематики "Література та філософія". Тему роботи затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 4 від 16 жовтня 2007 року).

Мета дослідження - комплексно проаналізувати художньо-образні модифікації топосу степу в прозі нової української літератури.

Поставлена мета вимагає розв'язання в дисертаційному дослідженні таких завдань:

1. Увиразнити тему українського степу як складову історіософських, етнологічних, етнопсихологічних та літературознавчих студій.

2. Узагальнити осмислення цієї теми в літературознавстві й українській геософській критиці.

3. Дослідити художнє засвоєння теми степу, його художньо-образну еволюційність в діахронічному аспекті, дотримуючись такої рубрикації: усна народна творчість; літописні пам'ятки; "Слово о полку Ігоревім"; література епохи українського бароко; творчість поетів-романтиків першої половини ХІХ ст.; Тарас Шевченко; головні персоналії другої половини ХІХст. - Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський; знакові постаті в освоєнні теми степу в українській літературі ХХ століття - Юрій Яновський, Олесь Гончар, Олександр Сизоненко.

4. З'ясувати специфіку образу степу як естетичного об'єкту ("поезія і поетика степу").

5. Виокремити та осмислити провідні степові мотиви та образи-конструктиви концепту "степ", сюжети, метафорику, символіку (національну, філософську, міфологемну).

6. Сформулювати історичні, естетичні та світоглядні закономірності входження географічного об'єкту в художньо-літературний контекст.

7. Розробити типологію художнього простору степу в прозі української літератури.

8. Виявити пізнавальний та виховний потенціал теми степу в прозі української літератури.

Об'єктом дослідження є прозові твори українських письменників, де топос степу присутній як невід'ємна константа художнього мислення митців (а саме: Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара, О. Сизоненка, Ю. Мушкетика). Враховуючи особливість предмета дослідження, до наукового аналізу залучено націософську публіцистику Д. Донцова, Ю. Вассияна, В. Липинського, О. Ольжича, Ю. Липи, Є. Маланюка, В. Василенка, О. Гончара, а також деякі поетичні твори (Є. Маланюка, Є. Гуцала, Л. Костенко), ідейно-концептуальне авторське бачення степу у яких підсилює запропоновані нами положення.

Вибір саме цих персоналій серед когорти талановитих, непересічних майстрів слова, "поетів і співців степу", мотивувався кількісно-якісний показником, яким визначається ступінь присутності топосу степу у творчості того чи іншого митця, концептуальністю ідейно-тематичного наповнення тексту, яскраво вираженою домінантністю у художньому світі твору і світогляді письменника.

Предметом дисертаційного дослідження є художньо-образна матриця концепту "степ" у площині прози художньо-літературного мегатексту національного письменства. На нашу думку, специфіку національно-літературного степового дискурсу визначають такі істотні іпостасі:

- степовий хронотоп та його асоціативно-образні площини: степ як палімпсест ("степ - товща часу", "товща століть");

- степовий пейзаж та його індивідуально-авторські художньо-стильові рецепції;

- степ як людинознавчий простір (етнотип степовика у літературній інтерпретації та його знаковість для розкриття самобутності українського менталітету і увиразнення специфіки етнорегіональної картини світу).

Питання поетики степу в українському літературознавстві фрагментарно висвітлювалося, проте його евристичність послаблювалася позиціями позаконтекстного аналізу. У науковій роботі здійснена спроба виявити і встановити ідейно-естетичні закономірності посутніх художньо-образних модифікацій топосу степу (формувальний вплив степового "місцерозвитку" на автора/героя, позначення на тематичній спрямованості твору, його художній геософії та історіософії, домінування знакових степових мотивів, мікрообразів та деталей). Обраний історико-діахронічний принцип висвітлення теми відкриває можливість простежити еволюцію художньо-літературного образу степу, що полягає в ускладненості його символіки, її смислової поліфонічності (філософський, натурфілософський, націо- та історіософічний ракурси, архетипність образів-конструктивів топосу степу). Художньо-філософський комплекс "степ" в українській прозі виявляє міцні літературні традиції у засвоєнні й потрактуванні значущості географічного об'єкта, що полягає у його сакралізації.

Теоретико-методологічні засади. Враховуючи семіотичну природу і знаковість топосу степу, у роботі використовуються досвід структурно-семіотичної естетики (праці Р. Якобсона, К. Леві-Стросса, Р. Барта, У. Еко, Ю. Лотмана тощо), ідеї архетипної критики, психоаналізу, принципи французької школи тематології (Ж.-П. Вебер, Г. Башляр), націософські концепції представників українського літературознавства - Д.Чижевського, Р. Гром'яка, І. Дзюби, Д. Затонського, Д. Наливайка, Г. Клочека, М. Ігнатенка, В. Іванишина, праці російських науковців - О. Веселовського, М. Бахтіна, В. Проппа, В. Жирмунського, В. Виноградова, Д. Лихачова, В. Топорова, С. Аверінцева та ін. При дослідженні феномену історіософії степу використано праці В. Липинського, Д. Донцова, Ю. Липи, Є. Маланюка, О. Ольжича, Ю. Вассияна, Д. Чижевського, І. Лисяка-Рудницького, Л. Гумільова, М. Еліаде, Л. Февра, А. Астаф'єва, Ю. Барабаша та ін.

Методологія дослідження визначається специфікою поставлених завдань. Основний методологічний принцип - системний підхід, який передбачає осмислення художнього засвоєння теми українського степу як системно організованого об'єкту. Потреба осмислювати розглянуту проблему в діахронічному ракурсі обумовлює звертання до методів історико-літературного підходу. Осмислення поезії і поетики степу потребує підходу з позиції рецептивної поетики. У контексті дослідження художнього засвоєння географічно-фізичних об'єктів у літературі ми послуговуємося категорією топос. Топос - тематична, імагологічна категорія на позначення повторюваних локусів й будь-яких інших тематичних елементів. Відтак топос степу розуміється як феноменологічний часопростір, який визначається розлогою ідейно-естетичною та концептуальною матрицею. Степ, як літературна тема, розглядається нами в історіософському, геософському, етноімагологічному, естетичному, екзистенційному та міфопоетичному аспектах.

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає в тому, що на основі аналітичного підходу вперше зроблена спроба системного осмислення топосу степу в українській літературі. Степ розглядається із позицій герменевтичного розуміння явища, що передбачає осмислення його онтологічної сутності як феномену природи та культури, закріплення за топосом трансцендентного та сакрального змісту. Особистий внесок автора у вирішення даної проблеми полягає в упорядкуванні матеріалів для бібліографічного покажчика "Благословенний степ! Благословенне життя! Проклятий степ! Прокляте життя!" (Топос степу в українській прозі)".

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуалізацією проблеми, яка розширює проблемно-тематичний діапазон вивчення української літератури (художня історіософія та націософія, художня антропологія, літературне ландшафтознавство тощо). Отримані в процесі дослідження результати можуть бути використані при читанні нормативних історико-літературних та теоретичних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії української літератури, літературного краєзнавства та порівняльного літературознавства.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації дозволяють поглибити й уточнити існуючі уявлення про художньо-поетичну складову комплексу "степ", про роль і значення в ній пейзажних мотивів та образів. Окрім цього, обрана методологія інтерпретації топосу степу відкриває можливість застосування її категоріального апарату при зіставленні степових тематичних варіацій у літературних традиціях українського письменства та у світовому контексті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції "Поетика художнього тексту" (Дніпропетровськ, 2007), VIII Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність і ментальність" (Кривий Ріг, 2008), Міжнародній науковій конференції "Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи" (Бердянськ, 2008), Всеукраїнській науковій конференції "Література та історія" (Запоріжжя, 2008), V Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції "Україна наукова" (Київ, 2008), VII Всеукраїнській науковій конференції "Слобожанщина: літературний вимір" (Луганськ, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців "Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи" (Луцьк, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасна україністика: наукові парадигми мови, літератури й документознавства" (Київ, 2009).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 11 наукових статей у фахових виданнях України, затверджених ВАК.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження - 224 сторінки, обсяг основного тексту - 198 сторінок. Список використаних джерел містить 267 найменувань.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, методи й методологічні засади, сформульовано мету й основні завдання, вказано форми апробації результатів дисертації.

У першому розділі "Український степ: історіософський, етнологічний та літературознавчий аспекти" проаналізовано теоретичні джерела, в яких порушувалася проблематика степу (історіософська, націософська, етнологічна, філософська, духовно-екзистенційна, літературознавча). Здійснена спроба вибудувати модель розуміння значення українського степу в історії нашої держави, культурі українського народу, становленні його менталітету.

Зміст підрозділу 1.1. "Природне середовище та менталітет нації: літературознавчий ракурс" розкриває особливості бачення Степу в українській та світовій науковій думці, сутність якого полягає в трактуванні фізично-географічного степу як духовної й екзистенційної субстанції, що детермінувала важливі аспекти націєствердження українців, їх націостановлення та тожсамості. Літературно-художній корпус української прози у такому контексті виступає перспективним евристичним полем для дослідників, адже "найбільш адекватне вираження проблема осягнення історичного буття народу як етнознаку (і вирішується) не в наукових концепціях, філософічних трактатах, а в творчості поетів, художників, композиторів, музикантів"Степико М.Т. Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи (філософсько-методологічний аналіз). - К.: Товариство "Знання", КОО, 1998. - 251 с. - С.180.. "Степи для нас більше, ніж географічне поняття" Гончар О.Т. Українські степи / Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. - Т.6.: Берег любові: Роман; Оповідання; Статті / Примітки В.Коваля. - К.: Дніпро, 1988. - 703с. - С.546-557. - С. 548. - якнайточніша афористична формула для визначення художньо-образної, націософської парадигми топосу cтепу в українській історії та культурі.

Проблема впливу географічного комплексу на менталітет нації розглядається згідно об'єктивних, доведених фактів. Вагомість геооточення для українського етносу диктувалася його екофільністю - традиційною рисою етнопсихокультури українців, яка визначається приязним, доброзичливим, довірливим ставленням до природи. У ситуації зі степом - ця риса входить у дихотомічний комплекс сприйняття степу як свого і ворожого простору. За доказами науковців, "природа й простір становлять історичну домівку народів, священну скарбницю їхніх спогадів", "озера, гори, ріки та долини - все можна обернути на символи народних чеснот і "автентичний" етнічний досвід", а без цього "сакрального змісту вона (земля. - Т.І.) стає просто територією, географічним ландшафтом"Швецова А. Культурні проекції національного характеру / А.Швецова // Сучасність. - 2000. - №7-8. - С.123-134. - С. 128.. І той промовистий факт, що українська проза засвідчує степ як сакральний топос, дає підстави розглядати його в контексті визначальних менталетворчих та духовноформуючих етноландшафтних констант українського етносу.

У підрозділі 1.2. "Степ як елемент української націософії" розглянуто основні напрями націософського мислення українських істориків, культурологів та літературознавців у контексті історичної української прози (Б. Лепкий "Мазепа", З. Тулуб "Людолови", Ю. Мушкетик "Яса"), що дозволило змоделювати закономірність націософської парадигми, посилити взаємоаргументованість художньо-авторських інтенцій та теоретико-історіософських трактувань. У романі "Яса" Ю. Мушкетик утверджує націософську, чи не найсуттєвішу в художньо-філософічному змісті твору, синтезу хлібороба-воїна, у свій час означену О. Ольжичем, І. Крип'якевичем ("Войовник і господар - це тип давнього українця" Крип'якевич І.Український світогляд / Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. - Львів, 2001. - С.151-166.): "Для запорожців ця пора (жнива - Т.І.) особлива ще й тому, що вони при ділі, либонь, чи не єдиний раз на рік при ділі всі, і їхня хліборобська совість, - вона ж таки хліборобська, косарська, - мовби упокорена, заспокоєна..." Мушкетик Ю. Яса: [роман]. - Київ: Дніпро, 1990. - 829с. - С.703. (Ю. Мушкетик "Яса"). Націософські роздуми письменника, віссю яких є степ, увиразнюють і підтверджують гіпотези українських націологів, етнопсихологів та історіософів Читаємо у "Ясі": "Козаки ніколи не говорили між собою, що цей степ може родити пшеницю. Вони відали про те, але й не знали, плугатарство тут заснуло в далекій далечі пам'яті, навіть не їхньої, а багатьох поколінь. Степ існував для того, щоб доганяти і втікати, заступити справжнє поле, на якому ще виростають пшениці і діти" Мушкетик Ю. Яса: [роман]. - Київ: Дніпро, 1990. - 829с. - С.159..

В. Липинський, М. Шлемкевич, Д. Донцов, Ю. Липа, О. Ольжич, Є. Маланюк інтерпретують степ як "Campus Martius" ("Поле мертвих", поле бою) - одна із усталених художньо-образних іпостасей степу в національній літературі: "Копають шаблями могили. Замість зерна - гаряча картеч... І вже скільки років! Століття! Інші народи хоч встигають зібрати посіяне. А вони ледве посіють - треба переймати чужі коні" Мушкетик Ю. Яса: [роман]. - Київ: Дніпро, 1990. - 829с. - С.704..

В площині "степ-ворог"/"степ-прокляття" В. Липинський означив першопричини деструктивних процесів у державотворчій ґенезі України: географічне положення нашої держави у Європі (так званий битий шлях), яке було невигідним з точки зору державницьких процесів, хоча й сприятливим для економічного прогресу України (пошук причин неспроможності реалізувати географічно-кліматичний потенціал триває й далі в сучасній геополітичній національній думці); південна степова смуга чорноземів постійно притягала до себе завойовників, що зумовлювало нівеляцію громадянських інстинктів у людей (в постійній боротьбі, в умовах зовнішньої загостреної небезпеки складно було будувати міцну державу, яку підточували внутрішні міжусобні чвари); "неусталеність раси" (споконвічний брак расової та політичної єдності, "повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків"); "перевага в нашому характері емоціональності над волею і інтелігентністю". Відтак у науковій спадщині В. Липинського Український Степ інтерпретується як "найбільше прокляття нашої землі".

Словами Івана Мазепи про степ Б. Лепкий ("Мотря") доповнює спільний історіософський дискурс української прози (художня історіософія) та класичної теоретико-історіософської традиції: "В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах [...] Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ - ворог держави"Лепкий Б. Мотря. Історична повість. - Том І. Сотниківна. Історична картина з часів Івана Виговського. - Тернопіль: Збруч. - 2004. - 350с. - С.202..

У символіко-національному вимірі та в системі української націософії (філософічне осмислення етногенетичних явищ українського народу, націєтворчих чинників - території, мови, культури) степ, як знакова геоетнічна і геофілософська реальність українського буття, виступає важливим світомисленним елементом, через призму якого відкриваються націєстверджуючі константи (територія, відвойована мечем і освячена хлібом, простір державницьких дій, національного ствердження), етнічно ціннісні первні (рідна земля, рідний край, географічний ландшафт, який акумулює історичну пам'ять, степ як "місце пам'яті", сакральний топос), які покликані пробудити і стимулювати національну свідомість українців, оскільки в окремих націософських та історіософських контентах української літератури та геософії маємо підстави розглядати степ і українськість як тотожні поняття.

Підрозділ 1.3. "Особливості художньої рецепції топосу степу в українській прозі. Хронотоп степу" присвячений проблемі аналізу художньої рецепції географічного образу у літературознавчих аспектах, пов'язаних із такими важливими складовими художнього світу твору як художній час і художній простір. Степ - просторово-ландшафтний топос, який конденсує в собі, крім географічної інформативності, що відіграє важливу роль у творенні національного образу світу, часову/епічну тяглість, історичну континуальність. Семіотично хронотоп степу є валентно спроможним виражати глибоку смислову поліфонію на рівні індивідуально-авторських інтенцій. Час і простір степу сприяють вираженню індивідуально-авторської позиції, світогляду митця. Вибір просторових та часових координат є значущим для втілення авторської концепції національного образу світу. Художній час і художній простір степу є жанротворчим чинником: ця функція пов'язана із такими специфічно степовими атрибутивними ознаками як безмежність, просторінь, відкритість, неосяжність. Образ степу зазвичай органічно входить у романну форму, де є можливість розгорнутого наративу, тяжіння до пейзажної описовості. Проте за своєю здатністю конденсувати, ущільнювати степовий обшир і безмежність продуктивним виявляється жанр подорожнього нарису, оповідання, новели.

Степ розгортає внутрішній простір твору, дає відчуття свободи (порівнюючи твори, у яких домінантною формою існування простору є замкнуті локуси, із художнім текстом, у якому просторовим детермінантом витупає степовий ландшафт, зримо відчуваємо його відкритість, здатність до внутрішнього діалогу). Звичайно, вибір письменника того чи іншого вмотивований ідейним задумом, тому абсолютизувати художні переваги топосу степу буде не коректним.

Топос степу має достатньо розгалужену фреймову структуру, що посилює полісемантичність його художньо-асоціативної образності. Міфопоетичний комплекс "степ" входить у загальнонаціональний дискурс української духовності, оригінальної ментальності. Час і простір степу у літературному творі сприяють створенню і розкриттю художнього образу - людини, природи, країни, епохи. У цьому контексті варто наголосити на особливій інформативній ролі художньої літератури у рецепції сакрального географічного образу. Це той знаковий випадок, коли література "відіграє роль джерела інформації не про саму себе, а про щось зовнішнє стосовно себе"Астаф'єв О. Уроки психосинтезу: буття для читача / О. Астаф'єв // Слово і час. - 2001. - № 7. - С. 45-49. - C.47. (О. Астаф'єв). Художній твір містить окрім описової характеристики біокліматичних, ландшафтних особливостей степової зони України ще один важливий інформативний сегмент - культурологічний, історіософський, антропологічний, етнопсихологічний, екзистенційний.

Враховуючи масштабність і варіативність художньо-рецептивних моделей степу в прозі української літератури, виникає необхідність розробити класифікацію степової типології у художньому часопросторі творів укладена нами класифікація не претендує на вичерпність через існуючу художньо-образну варіативність індивідуально-авторських рецепцій. Текстологічний аналіз "прози про степ" дав підґрунтя виокремити такі художні часопросторові площини степу, як-от: за природно-циклічним критерієм - весняний (сюжетика і метафорика сіяння в землю); літній (теми і мотиви достигання пшениці); осінній (філософія збирання врожаю); зимовий "Кого зимовий степ обiйме, тому й не жити більше" (А. Чайковський "За сестрою"); ранішній; денний; полуденний; вечірній; нічний; за історично-географічним критерієм: дикий; язичницький; половецький; скіфський; кіммерійський; давньоруський; причорноморський; компанійський; донецький та інша онімна конкретика степу-ландшафту; за характером зображуваного художнього об'єкта: фольклорний (народнопісенні ремінісценції із ключовим образом степу у художніх творах М. Коцюбинського ("На крилах пісні"), Ю. Яновського ("Чотири шаблі"), З. Тулуб ("Людолови"), Ю. Мушкетика ("Яса"); міфологічний (міфологізація степу полягає в його зображенні як містичного та міфічного топосу: втілений у мотиві вічності степу ("Навіщо взагалі родитися й жити на цій землі, якщо судилася кожному смерть і забуття перед лицем вічності таких мертвих і, по суті, примітивних матерій, як земля, вода, небо, море чи камінь? Чому людині судилася смерть, а їм вічність? […] Такі думки виникали іноді в нього і в степу, коли він (Василь. - Т.І.) лишався з ним наодинці…"Сизоненко О. Степ: Роман. Кн. 2. - К.: Радянський письменник, 1987. - 735 с. - С. 651. (О. Сизоненко "Степ"); фантастичний (уявлення степу та спогади про степ); біблійний (у новелі "Intermezzo" М. Коцюбинського втілений в образі біблійного Ісава: "повертаюся з поля, як біблійний Ісав - із запахом польових квітів на одягу"); оніричний (степ у сні Нимидори у романі "Микола Джеря" І. Нечуя-Левицького); за художньо-семантичним змістом: побутовий (агрокультурний вимір степового часу і буття); культурологічний (етносамобутність степовиків, українців); екзистенційний (людина в степу, який для неї є медіативним простором, наднаціональний вимір відчуття степу людиною).

У другому розділі "Поезія і поетика українського степу в українській літературі: витоки, джерела, традиції" розв'язується літературознавча проблема витоків поезії і поетики образу степу, окреслюється коло суттєвих питань щодо специфіки семантичних площин художньо-естетичної рецепції топосу степу, формування особливих стилістичних канонів у зображенні географічного об'єкту у творі та усталенні провідних степових мотивів, сюжетів, образів, проблематики.

У підрозділі 2.1. "Степові мотиви в українському фольклорі: історіософський ракурс" з'ясовано, що колективна свідомість відображає у слові відвічні, суперечливі мотиви степу як втілення землі (ідейно-тематична лінія образу степу як метафори життя) та поля бою, моделюючи таким чином образ українця як "хлібороба-войовника". Відтак в українському фольклорі, зокрема в героїчному епосі, зафіксовані ключові художньо-образні рецепції степу.

У підрозділі 2.2. "Образ степу у "Слові о полку Ігоревім" розглянуто поетично експлікований образ степу в тексті давньоруської пам'ятки, що відкриває дивовижну картину степового буття часів Київської Русі, позначену як прямими акцентами (степ як поле бою, ворожа земля), так і метафорично-образними (степ як земля незнаєма, міфічна субстанція, ворожа людині).

Постать Тараса Шевченка як творця національно знакового образу степу розглянуто у підрозділі 2.3. "Тарас Шевченко як творець знакового степового пейзажу", де підкреслено, що усталені уснопоетичні степові знаки, збагачуючись авторськими поетикальними інноваціями (маємо на увазі багатство і геніальність зображально-виражального інструментарію Т. Шевченка-пейзажиста), індивідуальними смисловими штрихами і рельєфними образними увиразненнями, проходили черговий етап закономірного процесу літературно-поетичної "леґітимізації" топосу степу як національно-знакового пейзажного образу з яскраво вираженим історіо- та націософським осердям.

Осмислення виразно естетичного модусу степу є у підрозділі 2.4. "Степ як естетичний феномен у творчій інтерпретації Івана Нечуя-Левицького". Художньо-естетична концепція топосу степу у творчості митця живиться гармонійністю, яка підпорядковує і впорядковує степовий космос з універсумом людини в єдину цілісність.

У підрозділі 2.5. "Натурфілософія степу у прозі Панаса Мирного (на прикладі нарису "Серед степів") закцентовано на художній натурфілософії митця, у якій топосу степу відведене особливе місце. Системний аналіз степового хронотопу в нарисі відкриває семантичні площини, тісно пов'язані із українською націософією, національним менталітетом та духовністю. Аналіз поетики натурфілософського зображення образу степу П. Мирним слугує ключем до розуміння націософського підтексту буття степу і народу.

У підрозділі 2.6. "Психологема степу у творах Михайла Коцюбинського" системна увага надається імпресіоністичним засобам психологізації топосу степу та розкриттю його психоемотивної валентності у "новелістичному шедеврі М. Коцюбинського" (В. Панченко) - "Intermezzo". В геопсихічних координатах степу герой М. Коцюбинського налагоджує автентику вітальної гармонії землі і людини. Степ, повноколосі ниви і сонце над ними - унікальна багатовимірна психопарадигма (вертикальна, горизонтальна і внутрішня), котру М. Коцюбинському вдалося художньо відтворити через стислі, але багатозначні і сильні за своїм філософічним звучанням мікроконтексти.

Застосований у другому розділі діахронічний підхід в осмисленні художньо-образної парадигми топосу степу в українській літературі відкриває можливість простежити еволюційність процесу художньо-літературного засвоєння теми степу у вітчизняному письменстві, що полягає в розширенні семантичної поліфонічності (степ переходив із статусу чужого/ворожого простору в геосвіт завойований і освоєний), ускладненні символіки і метафорики, ущільнення інформативності топіки та поглибленням історіософського і культурно-екзистенційного дискурсу. В контексті осмислення поезії і поетики степу особлива увага надавалася стильовим детермінантам у художньому засвоєнні топосу степу (реалістичність письма - у І. Нечуя-Левицького і П. Мирного, імпресіоністична поетика М. Коцюбинського тощо).

Третій розділ "Образ степу як домінанта художніх світів Юрія Яновського, Олеся Гончара та Олександра Сизоненка" присвячений осмисленню художньо-образного оприявлення топосу степу у творчості названих митців. В контексті національного образу світу концепт "степ" у художньому просторі прози письменників постає українотворчим, з виразним смисложиттєвим концентром, навколо якого обертається життя людини і нації. Творчість Ю. Яновського, О. Гончара та О. Сизоненка відкриває широкий історіософський дискурс, у якому топос степу відіграє ключову роль. Похідними від нього (історіософського дискурсу) є мотиви націософського, етнофілософічного, геософського спрямування, заявлені на імпліцитному та експліцитному рівнях. Важливим аспектом інтерпретації для нас виступає естетичний модус степу.

У підрозділі 3.1. "Неоромантична візія степу у творчості Юрія Яновського" окреслено ідейно-художні модифікації авторського осмислення фізично-географічного космосу степу. Якщо домінуючим образотворчим компонентом у парадигмі степу у романах "Чотири шаблі", "Вершники" виступає національна історіософія та пов'язаний із нею визначальний для української історії атрибутив "мортальність", то в романі "Майстер корабля" посилюється харатеротворчий потенціал топосу степу як особливої філософеми. Константні ейдоси степу у художньому світі роману транслюють філософію активного романтизму.

Ю. Яновський відриває націософський дискурс, наріжну проблему якого втілює мотив амбівалентності українського характеру - маємо на увазі дихотомічний образ українця хлібороба-ратая і воїна. Тематично цей мотив споріднює Ю. Яновського із "Словом о полку Ігоревім", українським фольклором ("Ой поля, ви, поля, // Ви широкі степа, // Чом на ваших полях // Урожаю нема?"). Мотив нескошених пшениць і спраглої до рала землі знаменує націософську драматичну колізію, в центрі якої відступ людини, належної до агрокультурного виміру, від своєї "сродної" праці. Міфологема степу в художньо-образних трансформаціях у творах Ю. Яновського є не лише естетичною, але й філософською та морально-етичною категорією. Вона транслює авторське розуміння національної етнопросторової моделі світу, декларує усвідомлення знакових для українського світомислення архетипно-психологічних комплексів. Художній світ степу у творах Ю. Яновського становить собою індивідуалізований, підкреслено самобутній, яскравий фрагмент цілісної картини мистецької інтерпретації національного буття, що її здійснювали митці у першій третині ХХ століття.

Головні способи експлікації художньо-образної парадигми степу в його романах вмотивовані авторським неоромантичним міфом про степову романтику й етноекзотику, естетично самодостатнього "Українського Техасу" (оригінальна авторська модель бачення національного образу світу). Образ степу відкривається у творчому доробку митця оригінальними національно-екзистенційним, танатологічним та історіософським дискурсами.

У підрозділі 3.2. "Поетизація степу у творчості Олеся Гончара" з'ясовано художні засоби поетизації степу у прозі Олеся Гончара, ті знакові художньо-стилістичні "крупиці", якими письменник досягає артистичного максималізму у поетизуванні українських степів. Проза О. Гончара слугує прикладом довершеного і витонченого геопоетизування, онтологічна сутність якого полягає в утвердженні краси рідного краю, в увиразненні його світотворчої функції і ролі як охоронного модусу нації.

Казковість (в ейдологічному розумінні особливий тип художньої образності і світовідчування) як художня, стилетвірна домінанта дискурсу "степ" є одним із чинників, які визначають ідейно-естетичні принципи поетизації степу у художньому світі О. Гончара. Художньо-образний діапазон стилетвірних іпостасей степу крізь призму дитинства і казки у романі широкий і достатньою мірою філософічний. Попри закладену в основу розуміння дитинність світовідчуття, цей степовий космос не тривіальний, за ним закріплюються непомильні істини універсального характеру. Письменницька позиція розуміння дитинства і дитини щонайточніше відповідає сформульованій В. Моренцем ідейно-змістовій формулі художнього твору для дітей, що "гносеологічна своєрідність "малого" світу - це не механічна спрощеність великого". Степ як місце відкриття дитиною принад світу - епічний сюжет романів "Тронка", "Твоя зоря", "Бригантина", який, завдяки залученню психології дитячого сприйняття, розкриває ключові молекули поетичності степу, які вміщують в собі пастушача романтика степових буднів, степові свята, ярмарки, в яких вчувається "сарматське рипіння коліс, іржання коней", храми, "довгождані нагороди за всі твої пастушачі труди", феєрія тернівщанського літа, "переповненого світлом", прекрасні степові дощі ("Твоя зоря"). У дисертації підкреслено, що в українській прозі існує особливий за змістовою й естетично-емоційною спорідненістю корпус творів, у яких співживуть степ і дитинство ("Вершники" Ю. Яновського, маємо на увазі новелу "Дитинство", "Степова казка", "Вогник далеко в степу" Г. Тютюнника, повісті "Паруси над степом" і "Мовчун" В. Близнеця та ін.). Дитинство мотивує авторську сюжетику й метафорику, визначає ту самобутність простору степу, яка приваблює маленьких шукачів пригод, відіграє ключову роль у визначенні ракурсу художнього зображення степу.

Одним із естетичних ракурсів поетизації степу у творчому континуумі О. Гончара виступає художньо-поетична "гіпертрофія запахового смислу" (І. Франко), яка доповнює музичний та візуальний образ степу. Художня ольфакторна парадигма степу у О. Гончара керована формулою "запахи породжують спогади" (так М. Монтень пояснював феномен запахів). Спогад як конденсат найважливіших подій та їх сакральних значень - у такій художній модифікації існує Гончареве уявлення про світ і степ, людину і навколишній природний степовий космос: "І все тут пахне. І хоч пахне не якимись там особливими пахощами степового різнотрав'я, бо траву тут майже геть стирловано, одначе син таки каже істинну правду, що ніщо йому так не пахне, як цей степ, навіть коли він пахне просто гарячим лоєм отари, батьковим чабанським духом та відкритою навстіж сухою кошарою" Гончар О. Тронка / Гончар О. Тронка. Собор. - К.: Сакцент Плюс, 2004. - 512с. - С. 5-262. - С.6-7. ("Тронка"). Семіосфера запаху степової флори вміщує у О. Гончара сакральний контент. "Це наша трава… По-нашому й пахне" Гончар О.Т. Прапороносці / Гончар О.Т. Людина і зброя: Роман; Прапороносці: Трилогія. - К.: Дніпро. - 719с. - С. 310-718. - С. 361. ("Прапороносці") - художній факт універсалізації запаху степової трави як національно ідентифікуючого маркеру, яким формулюється авторська рецепція найхарактерніших смислових і емоційних доменів українського буття, підкреслюється багатство чуттєво-естетичного діапазону світосприймання людини.

Степ у творах О. Гончара - людинознавчий простір, у периметрі якого випробовується людина на людяність. Олесь Гончар - майстер художньої деталі. Степ у нього варіюється у кольорових, звукових, ольфакторних тонах, від чого посилюється полісемантична образна парадигма. Весь поліфонічний спектр онтології степу (відображений у тріаді земля-повітря-вода), презентований у дискурсі творчості письменника, системотвірним началом має людину.

У підрозділі 3.3. "Історіософська семантика степу у трилогії Олександра Сизоненка "Степ" осмислено семіосферу степового часопростору у художньому метасвіті трилогії О. Сизоненка. Відзначено її україноцентричність, поліфонічність історіософської проблематики, виразне тяжіння до сакралізації топосу степу. Проте іпостась степу як чужого простору, ворога виступає одною із стрижневих у світоглядній системі митця. Війна і степ - історіософська проблематика, яка хвилює і бентежить О. Сизоненка. Драматизм цієї синтези посилений наявністю в ній безпосереднього і неуникного зв'язку із людиною. У танатологічному контексті степ стає ворожим простором, який забирає життя, калічить і знищує навіки. Війна як лакмус для визначення непроминальних цінностей, вічних істин, смисложиттєвих первнів показана письменником реалістично. Історіософський сюжет у романі розгортається у межах дихотомічної синтези - Степ як батьківщина і степ-ворог. Знаковою рисою художнього відображення лихоліття війни у трилогії виступає філософічність. Ця ж світомисленнєва домінанта визначає й історіософське осмислення степу: "Щоб тебе (степ. - Т.І.) описати словами чи фарбами, багато достойних людей клали таланти й життя. Люди пішли в небуття, людей не стало, а ти залишився" Сизоненко О. Степ: Роман. Кн.2. - К.: Радянський письменник, 1987. - 735 с. - С.726. (О. Сизоненко "Степ").