Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківська державна академія культури

УДК 002.2:316.74

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій

Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку

27.00.03 -- книгознавство, бібліотекознавство,

бібліографознавство

Маркова Вікторія Анатоліївна

Харків -- 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури,

Міністерство культури України

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Кушнаренко Наталя Миколаївна, Харківська державна академія культури, завідувач кафедри документознавства та книгознавства, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Ковальчук Галина Іванівна, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент Шемаєва Ганна Василівна, Харківська державна академія культури, професор кафедри бібліотекознавства та соціальних комунікацій

доктор історичних наук, професор Ляхоцький Володимир Павлович, Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, вчений секретар.

Захист відбудеться 22 червня 2011 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.807.02 в Харківській державній академії культури, 61057, м. Харків-57, Бурсацький узвіз, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: м. Харків-57, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий 21 травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Давидова І.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. За свою давню історію книжкова комунікація сформувалася як система інституцій, що відповідають за створення і поширення суспільно значущої інформації в часі та просторі. Книжкова комунікація завжди сприймалася як вагомий чинник цивілізаційного прогресу, духовного й інтелектуального розвитку суспільства. Однак друга половина ХХ ст. стала часом випробування для її розвитку. В умовах збільшення обсягу інформації книжковій комунікації все важче долати технічні бар'єри на шляху руху повідомлення від автора до читача. Поширення ж нових засобів комунікації сприяло подоланню цих перешкод, однак, створило технологічну загрозу книжковій комунікації в трансляції основних смислів. Постмодерністські концепції, в яких поставлено під сумнів ключові ідеї книжкової комунікації (смисл, автор, читач, книга), у свою чергу, стали ідеологічною небезпекою для її функціонування. Ці процеси спричинили і кризовий стан у книгознавстві, оскільки саме книга як складний феномен, що поєднує в собі духовну і матеріальну складові, тради-ційно була базовим об'єктом книгознавчих досліджень. Водночас, слід зважати на те, що книжкова комунікація є унікальною підсистемою соціальних комунікацій, яка здійснює селекційний відбір інформації за ціннісними ознаками, а тому подолання технічних, соціальних та психологічних бар'єрів на шляху повідомлення від автора до читача можливе лише за умов взаємодії та взаємовпливу книжкової та електронної комунікацій. Вирішення цієї проблеми передбачає розробку концеп-туальних засад функціонування і розвитку системи книжкової кому-нікації та визначення її перспектив в умовах розгортання електронного комунікаційного простору.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена його спрямованістю на вирішення деяких протиріч: між унікальним значенням книжкової комунікації в духовному й інтелектуальному житті сучасного суспільства та невизначеністю її місця в умовах інтенсивного розвитку електронної комунікації; між багатотисячолітнім пріоритетом книжкової комунікації в трансляції суспільно значущих цінностей і виникненням різноманітних конкурентних засобів комунікації; між довготривалим життєвим циклом друкованої книги і необхідністю забезпечення оперативного доступу до інформації, що є однією з головних умов інформаційного суспільства; між базовими вимогами до книжкового видання (закінчений характер змісту та форми, редакційно-видавнича обробка, дотримання норм авторського права) і реаліями електронного комунікаційного середовища (гіпертекстуальність, «відкритість», інтерактивність); між усталеним уявленням про окремі соціальні інституції книговидання, книгорозповсюдження та книгозберігання як самодостатні об'єкти книжкової справи і нагальною необхідністю об'єднати їх у цілісну систему книжкової комунікації, що презентує її як базову підсистему соціальної комунікації сучасного суспільства.

Вирішення означених протиріч можливе лише за умови переходу на вищий шабель теоретизації з позицій пізнавальних можливостей теорії соціальної комунікації. Соціокомунікативний підхід у книго-знавчих дослідженнях почали застосовувати у 20-х рр. ХХ ст. (М. М. Куфаєв, О. М. Ловягін, М. О. Рубакін). Однак можна констатувати, що й на сьогоднішній день немає цілісного дослідження книжкової комунікації в системній єдності всіх її елементів і підсистем. Проведення такого дослідження має важливе соціальне й професійне значення, оскільки створює теоретичне підґрунтя успішного розвитку й інтеграції книжкової комунікації як унікальної системи, що забезпечує суспільство надійною, достовірною, перевіреною інформацією, в якісно нове комунікаційне середовище.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в напрямі виконання законів України «Про Національну програму інформатизації», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми підтримки та розвитку читання на період до 2015 року».

Дисертаційна робота виконана відповідно до теми науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури «Документально-комунікаційні структури: інноваційні стратегії розвитку» (Державний реєстраційний номер 0109U000512).

Мета дисертаційного дослідження -- розроблення концептуальних засад функціонування і розвитку книжкової комунікації, визначення її перспектив в умовах електронного комунікаційного простору.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що подолання технічних, соціальних та психологічних бар'єрів на шляху руху повідомлення від автора до читача можливе лише за умови взаємопов'язаного розвитку книжкової і електронної комунікацій. Книжкова комунікація через свої унікальні комунікативні властивості здатна інтегрувати в новий електронний комунікаційний простір, активно впливаючи на конфігурацію інших видів соціальної комунікації.

Досягнення мети і перевірка робочої гіпотези передбачає постановку й виконання таких завдань:

-дослідити еволюцію наукових поглядів на сутність системи книжкової комунікації в дисциплінах документно-комунікативного циклу, виявити основні етапи її розвитку;

-обґрунтувати методологічний інструментарій дослідження теоретичних, історичних та прогностичних аспектів книжкової комунікації;

-уточнити поняттєвий апарат предметної сфери «книжкова комунікація»;

-простежити еволюцію структури книжкової комунікації та функ-цій її головних компонентів (автора, читача, посередників), виявити основні трансформації, що відбуваються з ними в новому комуніка-ційному середовищі;

-довести унікальність книги не лише як головного об'єкта, а й суб'єкта книжкової комунікації, з'ясувати вплив на підвищення комунікативних функцій і властивостей книги її форми, засобів тиражування, художніх елементів та апарату книжкового видання;

-дати порівняльну характеристику комунікативних можливостей друкованої книги та книги на електронному носієві;

-обґрунтувати об'єктивну закономірність співіснування й взаємо-впливу усної, книжкової та електронної комунікацій;

-розробити концептуальну модель розвитку системи книжкової комунікації в сучасному комунікаційному просторі.

Об'єкт дослідження -- книжкова комунікація.

Предмет дослідження -- теорія, історія та перспективи розвитку книжкової комунікації в електронному просторі.

Методологія і методи дослідження визначаються міждисциплі-нарним характером теми, специфікою об'єкта дослідження, ґрунтуються на застосуванні комплексу методів та підходів.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є соціокомунікативний підхід, використання якого дозволило: з'ясувати сутність книжкової комунікації, її базову роль у системі соціальної комунікації; визначити й охарактеризувати головні компоненти системи книжкової комунікації, дослідити трансформації, що відбуваються з ними в сучасному комунікаційному просторі. Застосування системного підходу сприяло розгляду книжкової комунікації як системи взаємопов'язаних компонентів та підсистем. Структурно-функціональний підхід використано для дослідження функціональних трансформацій компонентів книжкової комунікації, системно-типологічний -- для визначення типології читацької діяльності. Використання когнітивного потенціалу синергетичного підходу дозволило на науковій основі виявити основні моменти біфуркації соціальної комунікації, що суттєво вплинули на становлення і подальший розвиток книжкової комунікації -- від словесності до книжності, від книжності до мультимедійності. Історико-генетичний та історико-типологічний підходи використано для дослідження головних етапів розвитку наукових поглядів на систему книжкової комунікації, а також для аналізу еволюції її структури і функцій. Соціокультурний підхід сприяв виявленню тих парадигмальних змін, що суттєво впливали на становлення моделей письма/читання в певних комунікативних культурах. Метод компаративного аналізу застосовано для порівняння змін, що відбуваються з компонентами структури системи книжкової комунікації в різних комунікативних культурах; метод семіотичного аналізу -- для з'ясування сутності книги як знакової системи; методи наукового прогнозування -- для визначення перспектив розвитку системи книжкової комунікації в новому комунікаційному просторі; метод моделювання -- для розробки її концептуальної моделі; метод термінологічного аналізу -- для уточнення поняттєвого апарату предметної сфери дослідження; джерелознавчий пошук і аналіз друкованих та Інтернет-публікацій -- для з'ясування еволюції наукових поглядів на об'єкт дослідження.

Теоретичну базу дослідження склали публікації фахівців у галузі теорії соціальної комунікації, ноокомунікології, книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, документології, інформатики, семіо-тики культури, літературознавства, культурології: С. С. Аверинцева, І. Є. Баренбаума, А. О. Бєловицької, К. Д. Ванхузера, Р. С. Гілярев-ського, О. А. Гречихіна, Є. А. Динерштейна, О. А. Добіаш-Рождествен-ської, Л. А. Дубровіної, В. О. Ільганаєвої, Г. Кавалло, Л. І. Кисельової, Г. І. Ковальчук, М. М. Куфаєва, Н. М. Кушнаренко, І. Я. Лосієвського, Ю. М. Лотмана, В. С. Люблинського, В. М. Ляхова, В. П. Ляхоцького, М. Маклюена, І. Г. Моргенштерна, Є. Л. Немировського, Д. Д. Пітерса, М. О. Рубакіна, М. І. Сенченка, М. С. Слободяника, А. В. Соколова, Ю. М. Столярова, В. О. Фаворського, Ф. І. Шаркова, Р. Шартьє, Г. М. Швецової-Водки, Г. В. Шемаєвої, О. Шпенглера, У. Еко, М. Епштейна, Т. Х. Еріксена та багатьох інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

-вперше запропоновано новий науковий напрям міждисциплінарного дослідження книжкової комунікації як базової підсистеми соціальної комунікації, визначено перспективи її успішного функціо-нування та розвитку в сучасному нонелектронному й електронному комунікаційному просторі;

-у результаті аналізу та синтезу існуючих та актуалізованих наукових парадигм, теорій і концепцій, законів, закономірностей, категорій, понять, пов'язаних зі становленням, формуванням та розвитком книжкової комунікації, отримано нові фундаментальні знання щодо її функціонування і успішної інтеграції в нове комунікаційне середовище, необхідні для подальшого ефективного розвитку книгознавства, бібліотекознавства, документології, соціальних комунікацій;

-запропоновано авторське визначення обсягу та змісту поняття «книжкова комунікація», за яким вона є системною взаємодією основних суб'єктів і об'єктів, що забезпечують рух смислів від автора до читача в соціальному часі та просторі з використанням семантичного повідомлення, зафіксованого в знаковій формі на стабільному матеріальному носієві;

-уточнено зміст понять «автор», «книга», «читач» у межах соціально-комунікативного підходу, за яким автор є тим, хто втілює в текст певний смисл з метою донесення його до читача і несе відпо-відальність за його якість; книга є культурно й історично зумовленою стабільною формою передачі зафіксованого на матеріальному носієві повідомлення від автора до читача, яка активно впливає на репрезентацію його змісту; читач є тим, хто здатний адекватно сприйняти смисл авторського повідомлення;

-обґрунтовано закономірність відповідності моделей письма/читання певному типу комунікативної культури, що, у свою чергу, впливає на формування матеріальної структури книги;

-виявлено етапи еволюції авторської діяльності, в основі якої -- пріоритетні концептуальні засади книгознавства (бібліології), інформатики та ноокомунікології;

-визначено основні типологічні моделі читача як комунікативного діяча в книжковій та електронній комунікаціях (читач-співбесідник, читач-послідовник, читач-користувач, читач-гравець);

-охарактеризовано роль комунікативних посередників, як соціальних інституцій, діяльність котрих спрямована, по-перше, на створення умов подолання авторським повідомленням технічних, психологічних та соціальних бар'єрів; по-друге -- на регулювання процесу поширення авторських повідомлень у комунікаційному середовищі через їх селекцію за ціннісними ознаками;

-доведено, що в межах дослідження сутності книжкової кому-нікації книга набуває сукупності ознак, які дають підстави розглядати її не лише як об'єкт, а й як суб'єкт, оскільки її матеріальна складова активно впливає на адекватне сприйняття змісту;

-запропоновано теоретично обґрунтований прогноз щодо перспектив подальшого розвитку книжкової комунікації; розроблено концептуальну модель розвитку системи книжкової комунікації в сучасному комунікаційному просторі.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можли-вістю використання висновків, результатів і рекомендацій дисертації для формування стратегії подальшого розвитку книжкової справи України, збалансованого співіснування усної, книжкової та електронної комунікацій на основі їх плідного взаємовпливу, взаємозбагачення та взаємодоповнення. Матеріали дослідження можна використовувати в акціях з підтримки книги та читання. Його наукові результати -- в навчальному процесі гуманітарних навчальних закладів під час викладання таких курсів, як «Соціальні комунікації», «Книгознавство», «Історія книги», «Бібліотекознавство», «Бібліографознавство», «Документологія», «Історія культури» та ін.

Наукові положення дисертаційного дослідження можуть стати надійним теоретичним підґрунтям для подальших наукових розвідок у книгознавстві, бібліотекознавстві, теорії й історії соціальних комунікацій.

Основні наукові висновки і результати дослідження використано для вдосконалення змісту та структури книгознавчої підготовки бібліотечно-інформаційних фахівців у Харківській державній академії культури взагалі та навчання бакалаврів, спеціалістів і магістрів спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія» зокрема. Вони сприяли суттєвому теоретико-методологічному збагаченню змісту робочих програм вступних і кандидатських іспитів ХДАК із наукової спеціальності 27.00.03 -- книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство, про що свідчить акт про впровадження.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, найважливіші наукові результати, положення, висновки одержано автором особисто. Переважна більшість публікацій за темою дослідження є одноосібними. У статтях, опублікованих у співавторстві з О. М. Суховієм, внесок автора дисертації складає 80% обсягу. Авторові належать головні концептуальні положення статей, що стосуються виявлення закономірності впливу типу комунікативної культури на стратегії письма/читання, ролі книги як одного з головних символів європейської культурної традиції.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднювалися і обговорювалися на 12 міжнародних та всеукраїнських конференціях, а саме: на міжнародних наукових конференціях -- міжнародній науково-практичній конференції (Мінськ, 2000 р.), «Человек в информационном пространстве цивилизации: культура, религия, образование» (Краснодар -- Новороссийск, 2000 г.), «Библиотечное дело -- 2001: российские библиотеки в мировом информационном и интеллектуальном пространстве» (Москва, 2001 г.), «Духовна культура в інформаційному пространстве » (Харків, 2002 р.), «Библиотечное дело -- 2002: библиотечное образование и практика: поиски взаимопонимания» (Москва, 2002 г.), «Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві» (Харків, 2003 р.), «Переяславська Рада та гармонія українсько-російських відносин на сучасному етапі» (Харків, 2007 р.), «Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики» (Київ, 2008 р.), «Соціальна комунікація в стратегіях формування суспільства знань» (Харків, 2009 р.), «Наука о книге: традиции и инновации» (Москва, 2009 г.); всеукраїнських науково-теоретичних конференціях -- «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2008, 2009 р.).

Текст дисертації, її основні наукові положення, висновки і результати обговорено на засіданні міжкафедрального науково-методологічного семінару Харківської державної академії культури.

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в 36 публікаціях. Серед них -- 1 монографія, 26 статей у наукових виданнях, серед них 21 -- у наукових фахових виданнях України, 9 -- тези доповідей на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях.

Кандидатську дисертацію «Бібліотечне обслуговування етнічних меншин України» захищено в 1998 р., її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертаційного дослідження. Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження, логікою викладення матеріалу та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 404 сторінки, з яких основний текст становить 354 сторінки, список використаних джерел -- 565 найменувань (на 48 сторінках), додатки -- 2 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами і планами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження; сформульовано гіпотезу та визначено теоретико-методологічні засади дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження та публікації автора.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження книжкової комунікації», який складається з трьох підрозділів, досліджено еволюцію наукових поглядів на книжкову комунікацію в дисциплінах документно-комунікативного циклу, визначено методологію і методи дослідження, уточнено терміносистему предметної сфери «книжкова комунікація». У першому підрозділі здійснено аналіз наукових публікацій за темою дослідження, що дозволило визначити проблемну ситуацію у сфері теоретичного осмислення феномену «книжкова комунікація», пов'язану з тим, що означене поняття широко використовується в науковому обігу, але офіційної інституціо-налізації ще не набуло. Водночас, можна констатувати той факт, що книгознавча думка минулого століття багата на приклади розгляду книжкової справи в контексті теорії комунікації.

Виявлено закономірність розвитку поглядів наукової спільноти на проблему книжкової комунікації, яка полягає в її відповідності парадигмальним змінам у загальнонауковій рефлексії в цілому та книгознавчій, зокрема. На цій основі умовно виділено й охарактеризовано три етапи. Перший етап (20-ті рр. ХХ ст.) -- бібліологічний, що базується на засадах традиційного книгознавства (О. М. Ловягін, П. Отле, М. О. Рубакін, М. М. Куфаєв), у межах якого було закладено підвалини теоретичної рефлексії щодо функціонування книжкової комуні-кації. Найдокладнішої розробки теза щодо комунікативної природи книги набула в праці М. М. Куфаєва «Книга в процесі спілкування». Другий етап (60-90-ті рр. ХХ ст.) -- інформаційний, сформований під впливом досліджень у галузі теорії комунікації, здійснюваних у межах нової метанауки -- інформатики (А. О. Бєловицька, О. А. Гречихін, С. П. Омилянчук, К. Мігонь, В. М. Ляхов, М. Червінський, Ж. Гаскюель), визначальною ознакою якого є застосування інформаційного та соціокомунікативного підходів до розгляду книгознавчих проблем. Третій етап (кінець ХХ -- початок ХХІ ст.) -- комунікативний (А. В. Соколов, М. П. Єльніков, Г. М. Швецова-Водка) -- дослідження книжкової комунікації базується на метатеорії соціальної комунікації і ноокомунікології, які претендують на статус метанаук для всіх дисциплін соціально-комунікативного циклу. Лише на цьому етапі книжкову комунікацію почали розглядати як підсистему документної комунікації в усій єдності її внутрішньосистемних і зовнішньосистемних зв'язків.

Аналіз наукової рефлексії щодо феномену книжкової комунікації засвідчив відсутність праць, у яких би вона була об'єктом дослідження.

У другому підрозділі відповідно до мети, об'єкта, предмета та завдань дисертаційного дослідження обґрунтовано його методологічні засади.

Вивчення наукових поглядів на книжкову комунікацію свідчить, що її розгляд тільки на рівні книгознавчого дослідження є недостат-нім. Всебічне дослідження книжкової комунікації передбачає застосування, по-перше, метатеорії соціальної комунікації, по-друге, книгознавчих концепцій. Головні положення, категоріальний апарат, закони метатеорії соціальної комунікації визнано теоретичним підґрунтям даного дослідження. Інструментарій же суто книгознавчих концепцій призначений для виявлення особливого в сутності і структурі, того, що вирізняє книжкову комунікацію з-поміж інших видів.

Методологічною базою дослідження визначено соціокомунікативний, системний, синергетичний, соціокультурний, історико-генетичний та історико-типологічний підходи. Застосування соціально-комунікативного підходу передбачає розгляд наукового об'єкта в категоріях комунікативного процесу. Тому дослідження книжкової комунікації потребує виділення її компонентної структури, що базується на елементарній комунікативній структурі, в якій обов'язкові елементи -- комунікант (відправник, адресант, передавач), повідомлення (об'єкт, що передається) та реципієнт (адресат, приймач). Комунікант кодує інформацію, а адресат декодує, причому в процесі передачі можливі шуми і перешкоди, які заважатимуть розкодуванню. Визначено, що структура книжкової комунікації містить обов'язкові елементи: автор, авторський текст (твір), інституції книговидання, книга як авторський текст, утілений у відповідну матеріальну форму, інституції книгорозповсюдження та книгозберігання, читач. Але така структура є надто спрощеною і не дозволяє отримати повного уявлення щодо комунікативної природи книги, оскільки вона не містить параметрів соціального часу і простору, є відображенням лише синхронного комунікативного процесу. Запропоновано виділити в структурі книжкової комунікації такі рівні, які відбивають і діахронний зріз: реальний світ -- автор, результатом комунікації на цьому рівні є певний текст; автор -- власна суб'єктивність, результатом комунікації (автокомунікації) на цьому рівні стає досягнення саморозуміння завдяки акту письма; текст -- культурно-історичний контекст, завдяки комунікації на цьому рівні текст набуває ознак моделі культури або актуалізує інші, приховані аспекти свого змісту, а також вбудовується в загальний інтертекст культури; комунікативні посередники (інституція книговидання) -- текст, у результаті комунікації на цьому рівні досягається створення книги як цілісності матеріального і духовного, завдяки чому авторське повідомлення долає просторово-часові обмеження; книга -- культурно-історичний контекст, у результаті комунікації на цьому рівні книга набуває конотативної функції; комунікативні посередники (інституції книгорозповсюдження і книгозберігання) -- книга, результатом комунікації на цьому рівні є подолання книгою технічних і частково -- психологічних та соціальних бар'єрів; книга -- читач, у результаті комунікації на цьому рівні книга набуває статусу рівноправного співрозмовника; автор -- читач, у результаті комунікації на цьому рівні книга виконує роль засобу передачі тексту як у просторі, так і в часі, а також є засобом зворотного зв'язку; читач -- соціальна пам'ять, у результаті комунікації на цьому рівні відбувається її поповнення або (і) актуалізація певних аспектів інформації, яка міститься в ній, та тимчасове чи повне забування інших; читач -- власна суб'єктивність, у результаті комунікації на цьому рівні під впливом книги відбуваються зміни в особистості самого читача.

Дослідження книжкової комунікації здійснюється з використанням системного підходу в різноманітті його складових: структурно-функціонального (під час дослідження еволюції структури книжкової комунікації та функцій її окремих компонентів), системно-типологічного (в процесі побудови типології читання як комунікативної діяльності). Книжкова комунікація розглядається як підсистема документної комунікації. Доведено закономірність ієрархічної побудови: соціальна комунікація -- документна комунікація -- книжкова комунікація. Розгляд книжкової комунікації як підсистеми документної комунікації актуалізує звернення до документознавчих праць.

Підкреслено, що оскільки книжкова комунікація не є явищем ізольованим, вона завжди функціонує в певному соціокультурному середовищі, яке здійснює на неї активний вплив, тому необхідна складова дослідження її історичних та прогностичних аспектів -- застосування соціокультурного підходу, який передбачає розуміння суспільства як єдності культурного і соціального, що створені і перетворені діяльністю людини. Для застосування в межах даного дослідження соціокультурного підходу методологічно важливими є праці з культурології, особливо ті, що стосуються безпосередньо проблем розвитку книжкової комунікації (концепція М. Маклюена, напрям історії читання в межах досліджень французької історичної школи «Анналів», рецептивна естетика, герменевтика, постструктуралізм, теорії інформаційного суспільства).

Трансформація головних компонентів структури книжкової комунікації розглядається із застосуванням історико-генетичного, історико-типологічного підходів. Оскільки в дисертації книга розглядається як суб'єкт комунікації, що здатний активно впливати своєю формою на зміст того тексту, який вона репрезентує, важливе місце в дослідженні посідають праці з історії книги та з мистецтва книги.

Вирішенню окремих дослідницьких завдань сприяло використання таких методів, як компаративний аналіз, наукове прогнозування, моделювання, термінологічний аналіз.

У третьому підрозділі визначено зміст і обсяг базових понять дослідження. Обґрунтовано, що формування терміносистеми предметної сфери «книжкова комунікація» має відбуватися через інтеграцію традиційних книгознавчих термінів (автор, книга, читач, видавництво, поліграфія, книготоргівля, бібліотека та ін.) з терміносистемою теорії комунікації (комунікант, реципієнт, повідомлення, комунікаційний канал, комунікативний посередник, соціальна пам'ять та ін.), тому що дефініція цих термінів у межах книгознавства не акцентує уваги на їх комунікативній складовій.

Оскільки специфіку книжкової комунікації визначає те, що в ролі засобу передачі повідомлення постає книга, методологічно важливим є її визначення з позицій соціокомунікативного підходу. Термінологічний аналіз поняття «книга» дозволяє дійти висновку, що це поняття використовується як у вузькому сенсі слова (друковане видання обсягом понад 48 сторінок у формі кодексу), так і в широкому, яким позначаються усі можливі носії семантичних повідомлень, що призначені для суспільного використання. Розгляд книги в межах соціокомунікативного підходу довів, що за ним вона визначається як кому-нікаційний канал (А. В. Соколов, Г. М. Швецова-Водка), комунікаційний (комунікативний) засіб (В. Ляхов, М. Червинський), комунікативний спосіб (А. О. Бєловицька, Є. Л. Немировський). Обґрунтовано, що такий підхід відображає сутність комунікативної природи книги, але дещо односторонньо, педалюючи технічну сторону процесу. Доведено що книга є нерозривною єдністю матеріального і духовного, а розгляд її як каналу, способу, засобу комунікації порушує цю єдність, акцен-туючи увагу тільки на її матеріальній складовій. Обґрунтовано, що для з'ясування сутності книжкової комунікації доцільно розглянути книгу саме як суб'єкт комунікації, який активно впливає на репрезентацію змісту повідомлення. Такий підхід дозволяє зосередити увагу на аксіологічній складовій книжкової комунікації, яка і визначає її особливість у структурі документної комунікації. Як робоче запропоновано таке визначення: книга є культурно-історично зумовленою стабільною формою передачі зафіксованого на матеріальному носієві, зазвичай, соціально значущого семантичного повідомлення від автора до читача, яка активно впливає на репрезентацію його змісту.

В умовах інтеграції книжкової комунікації в нове електронне комунікативне середовище особливої актуальності набуває уточнення обсягу таких понять, як «електронна книга», «електронне видання». Аналіз використання цих понять у професійному обігу дозволив дійти висновку, що поняття «електронна книга» коректно вживати стосовно пристроїв для читання електронних текстів, у яких зберігається видимість поєднання змісту і форми. Для самих же текстів, що існують в електронній формі, прийнятнішим є поняття «книга на електронному носієві», «електронний текст», «електронне видання», залежно від того, чи мають вони редакційно-видавничу обробку та вихідні дані.

Визначення сутності книжкової комунікації допомогло виявити таку закономірність: одне й те ж повідомлення може передаватися в часі і просторі з використанням різних комунікативних каналів (друкованих, електронних, аудіальних). Тому пріоритет у виборі форми втілення змісту повідомлення належить читачеві, який водночас має усвідомлювати, що зміна форм активно впливає на репрезентацію змісту.

У другому розділі «Книжкова комунікація: еволюція структури і функцій», який складається з двох підрозділів, розглянуто культурно-історичні передумови та наслідки виникнення і розвитку книжкової комунікації, детально охарактеризовано головні компоненти структури книжкової комунікації (автор, читач, посередник) в їх еволюційному розвитку.

У першому підрозділі розглядаються культурно-історичні передумови та наслідки виникнення і розвитку книжкової комунікації. Зосереджено увагу на біфуркації іконічного каналу, що відбувався у ІІІ тис. до н. е. на території високорозвинутих цивілізацій Сходу і полягав у винайденні писемності. Цю подію майже одностайно вчені визнають першою комунікативною революцією, оскільки вперше людство набуло можливість надійної трансляції повідомлення в часі і просторі. Саме вона стала необхідною передумовою формування книжкової комунікації.

На основі аналізу джерел з історії винайдення та розвитку писемності доведено, що цей процес відбувався нелінійно. Ставлення до письмової фіксації інформації в різних культурах було різним. Сформульовано чинники, які визначали статус письма в певному типі культури. Серед них: сприйняття часу в культурі (міфологічне чи історичне), ступінь сакралізації письма (богодане, богонатхненне чи профанне), ставлення до тілесності в культурі, суспільний устрій (демократія чи тиранія). Визначено, що межі книжкової комунікації в давніх цивілізаціях є надто умовними, з огляду як щодо форми, так і стосовно змісту.

Встановлено, що книжкова комунікація поступово завойовувала домінування в трансляції основних суспільно значущих смислів, потіснивши в цьому усну, що сприяло формуванню нового типу комунікативної культури -- книжності. Пам'яткою перехідного періоду від панування усної до панування книжкової комунікації є епізод з діалогу Платона «Федр». Показовим є те, що саме в другій половині ХХ ст. він викликав підвищений інтерес у гуманітарній сфері, свідченням чого є його численні інтерпретації. Таку зацікавленість можна пояснити спорідненою ситуацією -- моментом переходу від домінування книжкової до електронної комунікації -- і відповідно хвилюваннями з приводу наслідків означеного переходу.

Визначено, що культурно-історичними наслідками виникнення і розвитку книжкової комунікації стали: «народження» індивідуальності, виділення індивідуальної свідомості, що зумовило формування інституту авторства; виникнення релігій Книги (іудаїзм, християнство, іслам), у яких сакральне ставлення поширюється не лише на Слово, а й на Книгу, наслідком чого стало функціонування релігійної комуні-кації в книжковій формі; народження філософії як першої рефлексії та перших зачатків наукового освоєння світу, що привело до виокремлення інтелектуальної праці в окремий вид діяльності і поступового формування наукової комунікації; створення системи опанування писемності як практичного навику, яка стала підґрунтям розвитку системи освіти та формування освітньої комунікації; сприяння розвиткові міжкультурної комунікації; фіксація основних соціально значущих повідомлень у документальній соціальній пам'яті, формування погляду на фонди документів як на її головне довготривале сховище.

У другому підрозділі розглянуто еволюційний розвиток структури книжкової комунікації і функцій її головних компонентів (автора, читача, посередника).

Аналіз джерел документно-комунікативного циклу засвідчив, що постать автора майже залишалася поза увагою в книгознавчих та біб-ліотекознавчих дослідженнях, крім праці М. М. Куфаєва. Найрозробленішим питання щодо постаті автора є в літературознавстві стосовно художніх текстів. Для традиційного літературознавства фігура автора в процесі смислоутворення була домінуючою. У ХХ ст. функція смислоутворення по черзі передавалася то тексту, то читачеві, щоб у подальшому, в студіях постмодерністів, узагалі відмовитися від претензії на будь-який смисл, замінивши його лише грою смислу. Визначено, що такі спроби похитнути позицію автора як центру смислоутворення є симптоматичними. Їх слід розглядати в контексті взаємовідносин культури і релігії, традиції і новації, колективного й індивідуального.

Обґрунтовано, що феномен авторства в книжковій комунікації виникає на певній стадії розвитку комунікативної культури і відбувається в декілька етапів: на першому етапі автор є уособленням авторитету, а ім'я (автора, писця) -- знаком влади, що делегується особі, саму ж владу уособлює традиція. Саме від її імені говорить автор. Його функ-ція може втілюватися в таких моделях: ім'я автора взагалі відсутнє; ім'я автора відсутнє, але є ім'я писця, як того, хто несе відповідаль-ність за правильну трансляцію традиції; замість імені того, хто є творцем, наявне ім'я авторитетної особи. У будь-якому разі адресантом комунікації є традиція, а авторство має виражені релігійні конотації. Рефлексія щодо авторства як суспільної інституції відсутня. Другий період характеризується розмежуванням понять «автор» й «авторитет». Творчість авторів цього періоду, до якого можна долучити як Давню Грецію від кінця архаїчної доби, так і середньовіччя, у більшості своїй не є анонімною, але юридично інститут авторства ще не склався. Третій період пов'язаний з набуттям автором юридичних прав як гаранта неповторності і цілісності дискурсу та можливістю контролювати втілення свого твору в певну матеріальну форму. Завдяки правовій легітимації він стає повноправним учасником книжкового ринку і, як результат, набуває певної матеріальної незалежності. Віднині його діяльність є повністю новаційною, а плагіат не тільки осуджується суспільством, а й переслідується юридично.

На відміну від авторської, читацька діяльність посідала належне місце в книгознавчому та бібліотекознавчому дискурсах. Насамперед, це стосується двох потужних дисциплін -- бібліосоціології і бібліо-психології. Але комунікативну діяльність читача вони залишили майже поза увагою. У ХХ ст. відбулися парадигмальні зміни щодо погляду на роль читача в процесі смислоутворення, викликані змінами в самих текстуальних практиках, що у свою чергу були спричинені змінами у світосприйманні сучасної людини. Постать читача набула провідну роль у гуманітарній рефлексії (постструктуралізм, семіотика, рецептивна естетика). Визначено, що комунікативна функція читача полягає, насамперед, в його здатності до адекватного сприйняття авторського повідомлення.

Ґрунтуючись, по-перше, на семіотичному та феноменологічному підходах, які описують читання як комунікативний акт у статиці, по-друге, на міждисциплінарному підході французької школи історії читання, що розглядає читацькі практики в динаміці, виділено й охарактеризовано моделі читача як комунікативного діяча: читач-співбесідник, читач-послідовник та читач-користувач. Мета такої типології -- виявити, яким чином в історичному розвиткові читацьких практик склалися певні інваріанти ставлення до смислу, вкладеного автором у текст, з метою бути сприйнятим читачем. Обґрунтовано, що ставлення до читання як до сакрального акту, в процесі якого досягається момент богоспілкування, породив діалогічну модель читання. Така модель перед-бачає відповідальне ставлення до смислу, ретельне з'ясування позиції автора, постановку відповідних питань тексту, повторне повернення до нього. У межах зазначеної моделі читач є співрозмовником. У подальшому вона поширилась і на читання книг інших жанрів. Ця модель передбачає певне дистанціювання, критичність і водночас -- доброзичливість, відкритість до сприйняття думки іншого. Для комунікативної діяльності читача-послідовника характерне повне занурення у світ твору, повна довіра до його автора. Історичні джерела зазначеної моделі можна знайти в давнині. Це і казки Давнього Єгипту, і «масова» література Давнього Риму, і середньовічний епос та його варіації в куртуазній літературі. Під час такого читання читач опановує віртуальний світ твору, переноситься в інший вимір. Таке читання -- це досвід Іншого. І таким воно є безумовно корисним, особливо в тому разі, коли автор залишається авторитетним тільки як «авторитетний керів-ник» (М. Бахтін) читача твору, написаного ним. Зворотна сторона такої моделі читання -- відсутність дистанції, безпосередність сприйняття. Комунікативна діяльність читача-користувача передбачає прагматичний підхід до твору. Вперше така модель виникла у ХІІ ст. і пов'язана зі схоластичними практиками, які потребували фрагментарного читання. Головною ознакою зазначеної моделі є те, що книга перетворюється на робочий інструмент інтелектуальної діяльності. Поширеною ця модель була і в подальшому. Саме вона -- основа сучасної наукової думки й освіти, адже інформаційний потік невпинно зростає й опанувати його можливо лише в результаті аналітико-синтетичної обробки. книжковий комунікація тиражування художній

Обґрунтовано, що виникнувши у відповідь на потребу суспільства подолати просторово-часові обмеження усної комунікації, книжкова комунікація поступово сформувала відповідні посередницькі соціальні інституції, які б сприяли реалізації зазначеної функції. Посередницька діяльність у структурі книжкової комунікації представлена інституціями книговидання, книгорозповсюдження та книгозберігання. Доведено, що головна функція комунікативного посередника полягає, по-перше, в подоланні авторським повідомленням комунікаційних та комунікативних бар'єрів (технічних, психологічних і соціальних) -- перешкод на шляху руху смислу від автора до читача, по-друге, в регулюванні поширення авторських повідомлень у комунікативному середовищі за допомогою селекції за ціннісними ознаками. Видавнича соціальна інституція як генеративний комунікативний посередник сприяє подоланню технічного та психологічного бар'єрів. Інституція книгорозповсюдження (книжкова торгівля) -- транзитний комунікативний посередник -- виконує соціально-необхідну функцію -- доведення книговидавничої продукції до споживача. Його діяльність спрямована, насамперед, на подолання просторових обмежень у розповсюдженні авторського повідомлення, оскільки осередки реалізації книжкової продукції передбачають її короткострокове зберігання. Для подолання ж часових обмежень у розповсюдженні авторського повідомлення існує термінальна книжково-комунікаційна підсистема, яка представлена інституціями книгозберігання (публічні та приватні бібліотеки). Поряд з кумулятивною і меморіальною функціями, які сприяють подоланню авторським повідомленням технічного бар'єру, публічна бібліотека виконує місію подолання психологічного бар'єру, оскільки створює певний комунікативний простір, що допомагає читачеві в сприйнятті авторського повідомлення завдяки консультаційній діяльності бібліотекарів, можливості звернутися до довідково-бібліографічного апарату, участі в заходах, які забезпечують комунікацію з іншими читачами (наприклад, читацьких конференціях). Безплатність доступу до головних бібліотечних послуг сприяє подоланню соціального бар'єру. Збільшення обсягу написаного, а потім надрукованого викликало необхідність виникнення бібліографічної соціальної інституції, яка сприяє поширенню інформації про видання і таким чином створює умови для подолання авторським повідомленням технічного бар'єру.

У третьому розділі «Книга як головний об'єкт і суб'єкт книжкової комунікації», що складається з чотирьох підрозділів, розглянуто головні чинники, які сприяють поліпшенню комунікативних властивостей книги і перетворюють її на повноправного суб'єкта книжкової комунікації.

У першому підрозділі розглянуто вплив еволюції книжкової форми на репрезентацію змісту книги. Обґрунтовано, що зміна культурно-історичних умов спричиняє і відповідні зміни в комунікативній сфері. Тому впродовж своєї еволюції як матеріальної форми, книга поступово набуває таких елементів, що сприяють подоланню її монологічної природи, тобто всю історію еволюції книги можна розглядати як історію набуття нею здатності до діалогічних відносин із читачем, подолання обмеженості однолінійної трансляції думок від автора до читача.

Показано, що на потребу соціокомунікативній функції книги виникали нові елементи й еволюціонували ті, що були їй притаманні від часів виникнення. До ХVI ст. усі елементи, які сприяють поліпшенню комунікативних можливостей книжкового організму, повністю сформувалися. Подальша еволюція відбувалася переважно в галузі тиражування та поширення книги, що також значною мірою сприяло поліп-шенню її комунікативних можливостей. З'ясовано, що поряд з первинною (денотативною) функцією означувального, в складних знакових системах, до яких, безумовно, належить книга, паралельно виникають також «символічні» конотативні функції. Доведено, що еволюція книжкового організму не відбувалася лінійним маршрутом через подальше поліпшення комунікативних можливостей, вона мала свої «зупинки», а інколи й відхилялася від нього. Так, у Середні віки денотативна функція явно поступалася конотативній, що полягала в сприйнятті будь-якої книги як відображення Біблії, священної для тогочасної ментальності. Звідси перевантаженість художнього оздоблення, великий формат, значна вага -- ознаки, які значною мірою лише погіршують функціональність книги, але в межах даної культури конотативна функція є домінуючою.

З'ясовано, що найважливішими чинниками підвищення комунікативних властивостей книги як матеріальної форми стали: винайдення паперу як найекономічнішого й найпластичнішого матеріалу; перехід до найзручнішої в порівнянні з іншими форми книги -- кодексу, яка забезпечувала дискретність у поданні тексту й уможливлювала діало-гічні відносини з книгою, а також сприяла її здешевленню; зміни у форматі книги, що поступово привели до набуття форматом комунікативного виміру (бути відображенням цільового і читацького призначення певного видання, елементом видавничої стратегії та інструментом впливу на читачів щодо сприйняття творчості певного автора).

У другому підрозділі визначено, що розвиток засобів тиражування сприяв реалізації головної комунікативної функції книги як матеріальної форми -- розповсюдження авторського повідомлення в часі і просторі. Особливо цьому сприяли винайдення книгодрукування, яке вважається другою комунікативною революцією. З огляду на комунікативні переваги воно забезпечувало: полегшення процесу виготовлення друкарської форми сторінки із заздалегідь зроблених елементів-літер та можливість їх повторного використання; отримання тиражу абсолютно ідентичних видань; спрощення процесу коректури тексту, завдяки чому зменшується кількість помилок; уніфікація шрифту, поліпшення його якості та зручності читання; збільшення швидкості тиражування.

У третьому підрозділі доведено, що художня інтерпретація тексту задає нові регістри його сприйняття, тобто перетворює книгу на повноправного учасника комунікації. Вона здійснюється на рівні як зовнішнього оформлення книги (обкладинка, оправа, суперобкладинка, форзац), так і внутрішнього -- шрифт, ілюстрації та убранство книги. Дослідження еволюції художньої інтерпретації тексту дозволило дійти висновку, що комунікативної функції вона набувала поступово, починаючи з доби Відродження, для якої головною стало міжособистісне спілкування. Виявлено, що сучасний стан розвитку художньої інтерпретації тексту характеризується, на жаль, превалюванням утилітарної функції над комунікативною.

У четвертому підрозділі обґрунтовано, що на підвищення комунікативного потенціалу книги суттєво впливає її апарат. Такі його елементи, як титульний аркуш, анотація, зміст сприяють ідентифікації певного видання серед інших. Поділ на глави (розділи, підрозділи) та система покажчиків сприяє посиленню дискретності книжкового простору. Підвищують статус книги як повноправного учасника комунікативного процесу передмова, післямова, коментар, оскільки впливають на інтерпретацію тексту. Дослідження еволюції апарату книги довело, що більшість його складових виникли ще в Середньовіччі, але їх удосконалення відбувається й нині. Значні перспективи розвитку апарату книги відкриває використання нових інформаційних технологій.

У четвертому розділі «Трансформації книжкової комунікації в електронному просторі», який складається з п'яти підрозділів, розглянуто процеси, що відбуваються з книжковою комунікацією в новому комунікаційному середовищі.

У першому підрозділі виявлено й охарактеризовано ті виклики, з якими нині зіткнулася книжкова комунікація. Екскурс в історію розвитку книжкової комунікації засвідчив, що вона поступово набувала нових функцій, пристосовуючись до певних культурно-історичних умов, балансуючи на межі елітарності й масовості, сакральності й профанності саме завдяки своїй двоєдиній природі. Визначено, що виникнення і розвиток інших засобів соціальної комунікації поставили під загрозу її домінуюче становище в поширенні основних смислів. Соціокультурний контекст цієї події найплідніше описано в межах таких концептів, як «інформаційне суспільство», «постмодернізм», «масова культура». Хоча на перший погляд вони належать до різних сфер гуманітарної думки, об'єднуючим для них є те, що підґрунтям тих процесів, які описують дані концепти, є неконтрольоване збільшення обсягів інформації і спроби людства врегулювати його. У межах пост-модерністського дискурсу підлягав сумніву існуючий канон, натомість виник новий, сформований уже масовим попитом. Окрім того, постмодерністські концепції піддали критиці принцип лінійності, уособленням якого є книга, і протиставили йому мережевий принцип. Поширення ж масової культури здійснювалося зокрема завдяки книзі, а тому вона стала вразливою для критики за втрату свого трансцендентного статусу. До зазначених ідеологічних викликів додались і технологічні. Розвиток телебачення склав конкуренцію книзі в розподілі дозвіллєвого часу та вплинув на модель читання, зробивши його фрагментованішим, а поширення й постійне вдосконалення новітніх інформаційних технологій узагалі поставили питання щодо подальших перспектив книжкової комунікації.

Визначено, що символом переходу від домінування книжкової комунікації до електронної став гіпертекст як подання інформації у формі взаємопов'язаної мережі вузлів, у яких читач вільно прокладає шлях нелінійним способом. На відміну від тексту звичайної книги, гіпертекст характеризується: дисперсністю структури (інформація подається як фрагменти-вузли, «увійти» в структуру можна з будь-якої ланки); нелінійністю (читач сам обирає послідовність читання і створює при цьому свій текст); різнорідністю та мультимедійністю (застосування всіх засобів впливу на споживача-читача). Гіпертекст не прив'я-заний до технології, змісту або середовища, а є лише організаційною формою. Оскільки нелінійність притаманна взагалі процесу мислення, віднайти приклади застосування гіпертексту можна і в традиційній книжковій комунікації, але там він був вторинним до лінійного тексту і виконував допоміжну роль. Комп'ютерні технології -- лише засіб, який надав можливість повного втілення ідеї гіпертекстової організації простору, причини ж, що перетворили його на реалію культури, криються в зміні типу культури, що спричинила виникнення нової моделі письма/читання, спонукала до трансформацій в організації текстуального простору. Такі постмодерністські концепти, як «ризом» Дельоза і Гваттарі, «нелінійність письма» Ж. Дерріди, «інтертекстуаль-ність» Ю. Кристєвої, можна вважати метафорами гіпертекстуального простору. У структурі гіпертексту відображаються всі основні ознаки постмодерністського стану культури: плюралізм, фрагментація, розсіювання, децентрація, деконструкція. Його структура, що заперечує лінійність, повністю збігається із сучасним відчуттям часу, в якому замість модерністського історичного сприйняття часу виникло «вічне зараз». Водночас гіпертекст повністю відповідає потребам нового комунікативного середовища і має значні комунікаційні переваги порівняно з лінійною організацією текстуального простору.