Етико-естетична максима епістолярію В. Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”

УДК 821.161.2-2.09 Василь Стус

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Етико-естетична максима епістолярію Василя Стуса

Кузнецов Володимир Олександрович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Мишанич Степан Васильович Мукачівський державний університет професор кафедри філологічних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Мариненко Юрій Васильович Київський національний лінгвістичний університет Професор кафедри теорії і прикладної лінгвістики та української філології

кандидат філологічних наук Борисюк Ірина Василівна Гуманітарний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка доцент кафедри української літератури, компаративістики та соціальних комунікацій

Захист відбудеться “18” березня 2011 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.03 в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” (04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету “Києво-Могилянська академія” (04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2).

Автореферат розісланий “15” лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. І. Павленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У наші дні дослідники або констатують занепад епістолярного жанру, визнаючи, проте, його розквіт у XIX - XX ст. (О. Герман), або акцентують увагу на втраті значення епістолярію для прочитання доробку письменника (зокрема, М. Коцюбинська, К. Олійникова). Проте низка науковців відзначає пожвавлення епістолярної творчості (І. Василенко, О. Галич, В. Кузьменко, Г. Мазоха), зростання інтересу до “невигаданої літератури” (І. Берштейн), епістолярної, щоденникової і мемуарної зокрема (А. Єлістратова). Суттєвим стимулом активізації досліджень у цьому напрямку є поступовий перегляд власне мистецької вартості епістолярного тексту, що спирається на вивчення приватного епістолярію письменників, а також актуалізація проблеми документальної та мемуарної літератури, есеїзації літературної творчості.

Яскравим і малодослідженим зразком епістолярної спадщини шістдесятників є листування В. Стуса. Незаперечна мистецька, культурологічна та біографічна його цінність зумовлюють потребу глибокого та різнобічного вивчення цього явища із урахуванням його мистецької складової, широкого контексту та індивідуального тлумачення поетом явищ, які належать до сфери моралі й мистецтва.

Джерелознавче значення листів В. Стуса посилюється завдяки прагненню автора зберегти для нащадків через лист бодай окремі елементи своєї творчої спадщини. Нині в літературознавчих працях розглядаються питання естетичної ваги епістолярного тексту як явища, належного до сфери моралі та підсвідомості. Активна саморефлексія індивіда, питання моральної зорієнтованості автора, етичної довершеності його поглядів на світ - такий спектр проблем, що постають із цього унікального епістолярного масиву.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної теми “Творчість Василя Стуса в загальноєвропейському контексті” на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького національного університету (Г-06/07, номер державної реєстрації 0104003342). Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).

Мета дисертаційної роботи - дослідження етико-естетичних засад епістолярію В. Стуса у зв'язку із самобутнім вираженням морально-естетичних цінностей під час комплексного вивчення епістолярної спадщини митця як “єдиного тексту”.

Основні завдання дисертаційного дослідження:

- осмислити місце епістолярію митця в літературному процесі 1960-70 рр., що передбачає залучення епістолярної спадщини шістдесятників та яскравих зразків листування інших письменників;

- вивчити механізми та значення взаємодії художнього і документального в аналізованих текстах;

- дослідити етико-естетичну складову епістолярію В. Стуса, проблему співвідношення “автор - читач”, характер взаємодії творчої та теоретичної складових свідомості В. Стуса-митця й адресата листів, врахувавши спроможність текстів до розширення адресації;

- визначити основні закономірності та наслідки впливу процесу есеїзації мистецтва на епістолярій В. Стуса;

- дослідити значення адресата в листах до близьких та рідних і розкрити специфіку вияву морально-естетичних акцентів письменника;

- розглянути проблему сприймання адресатом автора епістолярного тексту і вдосконалити методологію її вирішення;

- розкрити сутність синкретичної єдності етичного й естетичного компонентів у листах митця;

- визначити глибину та якість залучення до епістолярного тексту ресурсів пам'яті та мотивів сновидінь митця;

- розкрити проблему жанровизначення та віднайти підходи до її вирішення;

- визначити ставлення письменника до мистецтва і ролі автора та пов'язані з цим індивідуальні максими;

- поглибити уявлення про роль та значення етико-естетичної максими творчості, з'ясувати, у якому зв'язку вона перебуває з максимою у значенні афористичного вислову.

Відтак, об'єктом дослідження постає епістолярна спадщина В. Стуса. Предмет дослідження - етико-естетична максима епістолярного дискурсу письменника. стус есеїзація епістолярій художній

Методи дисертаційного дослідження: історико-порівняльний, типологічний, психологічний, контекстуальний. Також використано системно-функціональний підхід до вивчення літературних явищ, принцип самототожності письменника. Теоретико-методологічну основу роботи становлять літературознавчі праці, присвячені проблемі епістолярного жанру, документалістики (мемуаристики, біографістики), есеїстики, проблемі самоідентифікації у процесі творення і читання, дослідження біографізму, інші критичні розвідки. Оцінка явищ морально-естетичного характеру потребує аналізу наявного матеріалу з позицій нормативної етики, деонтології, теорій консеквенційної (консеквенціональної), контекстуальної і ситуаційної етики, рецептивної естетики та загальноестетичних знань. Потребою вирішення проблеми комунікативного змісту епістолярію зумовлено залучення досліджень з комунікології, рецептивної естетики, праць, присвячених питанням адресації і рецепції художньої творчості.

Наукова новизна дисертації полягає у якнайповнішому вивченні епістолярного дискурсу в творчості В. Стуса, систематизації поглядів на світоглядну та художню моделі автора з урахуванням жанрових характеристик досліджуваних творів, у обґрунтуванні та практичному вирішенні проблеми етико-естетичної максими епістолярного тексту.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці актуальних питань теорії епістолярного жанру, а також у ґрунтовному дослідженні етико-естетичної максими художнього твору загалом та епістолярного жанру зокрема, у деталізації та поглибленні поняття “максима”. Результати дослідження сприятимуть глибшому опрацюванню проблеми естетичної вартості та визначення і взаємодії мемуарної, документальної та епістолярної літератури, визначенню складного зв'язку есеїстики та листування, поглибленому дослідженню взаємодії адресата й адресанта листа, вивченню особливостей використання ресурсів пам'яті та елементів сновидінь у епістолярному тексті.

Практичне значення роботи зумовлюється можливістю використання основних її висновків у підготовці навчальних дисциплін з української літератури. У навчальній практиці матеріал дослідження може бути використаний для підготовки лекційних та семінарських занять, спецкурсів з історії літератури і творчості В. Стуса.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на таких наукових конференціях: “Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення” (Київ, 2006); науково-практична конференція “Поетика Василя Стуса” (Донецьк, 2006); “Студентські філологічні студії початку ХХІ століття” (Донецьк, 2006); ІІ Стусівські читання “Василь Стус: сучасне сприйняття і осмислення життя і творчості” (Донецьк, 2007); ІІ Міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2007); “Сучасний соціокультурний простір 2007” (Інтернет-конференція, офіційний сайт http://www.intkonf.org); “Наука та практика - 2007” (Полтава, 2007).

Результати дослідження відображено у 7 статтях, опублікованих у виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Відповідно до поставленої мети та завдань, дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (258 позицій). Загальний обсяг дисертації - 212 сторінок, з них - 183 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” охарактеризовано стан дослідження проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, об'єкт і предмет роботи, визначено мету, завдання та методи дослідження, окреслено наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення дисертації, подано відомості про публікації та апробацію результатів роботи, її структуру і обсяг.

У першому розділі “Специфіка епістолярного жанру: документальна та мистецька складові” подано огляд літератури за означеною темою, проаналізовано історію дослідження епістолярію В. Стуса, визначено специфіку розгляду дослідниками властивостей листа і міри його художності, розглянуто характер етичного й естетичного в творчості автора, з'ясовано значення максими та її особливостей у листуванні В. Стуса, досліджено відмінності між документальним, художнім і мемуарним текстом, розглянуто проблему жанровизначення листа та проаналізовано характер взаємодії між адресатом і адресантом аналізованих текстів.

Підрозділ 1.1. “Лист як твір мистецтва” присвячений аналізу основних підходів до визначення мистецької вартості епістолярного тексту. Дослідження мистецької спроможності жанру, засноване на фундаментальних працях М. Коцюбинської, В. Кузьменка, Ж. Ляхової, Г. Мазохи, В. Святовця та інших дослідників, показало, що в межах художнього тексту та під його впливом сфера духовного й емоційного набирає такої ж значущості, як і диктат факту в документальному тексті. У творчо організованому епістолярному тексті відбувається перевтілення дійсності в художню реальність, що є характерним для будь-якого художнього твору.

Взаємодія документа і життя відображає процес “залучення змісту”. Документ віддзеркалює в собі елементи дійсності. Твір мистецтва також містить у собі ці елементи, але способи їх залучення суттєво відрізняються. У мистецькому творі не обов'язково відтворюється дійсність у її початковому, незмінному вигляді. Але її елемент потрібний для створення художньої реальності, що функціонує за законами мистецтва, і достовірну та інформативну площину факту автор використовує відповідно до цих законів. Вигадка письменника - це так само своєрідне авторське ставлення до факту, його тлумачення, а також моральна та соціальна оцінка.

У підрозділі 1.2. “Єдність етичного та естетичного в епістолярії В. Стуса” відзначається, що дослідження етико-естетичної максими епістолярію В. Стуса вимагає усвідомлення нерозривної єдності етичного й естетичного. Першочергове моральне поцінування та естетизм - характерна риса творчості митця. Характер естетичного світогляду автора є складною єдністю об'єктивно-ідеалістичної та персоналістської моделі естетичного: від усвідомлення духовного багатства людини як мірила краси - до розуміння краси як втілення абсолютної ідеї.

Виробити власний підхід до вирішення проблеми етико-естетичної максими епістолярного тексту допомагають визначення терміна в етиці, естетиці та філософії, дослідження Ю. Габермаса, А. Гусейнова, І. Канта, зауваження про існування специфічного типу моральних максим-мет М. Коцюбинської, визначення максим світогляду Г. Квітки-Основ'яненка і Т. Шевченка Я. Вільною, вчення про максими спілкування Г. Грайса.

Максима у В. Стуса набуває функцій поведінкової регуляції і поступово сама стає індивідуальною нормою. Роблячи максиму життєвим правилом, письменник водночас намагається зробити нормою моралі її найвищий прояв. Такі характеристики максими В. Стуса, як категоричність та “максимальність”, роблять її особистісною, індивідуальною, суб'єктивною, що унеможливлює загальне сприйняття, залишаючи її абсолютною лише в межах суб'єкта. Інакше кажучи, без самонастанови іншої людини на прийняття існуючої максими як нормативу вона залишатиметься індивідуальним виявом свідомості суб'єкта.

Визначено, що максима у значенні афористичного висловлювання і етико-естетична максима епістолярію митця лежать у різних площинах і різняться як масштабом свого вияву, так і метою використання. Максима у першому значенні - це афористичний вислів, морально орієнтована конструкція, створена за допомогою максимальної концентрації змісту автором. Межі таких максим збігаються із сентенціями. Такі максими ми називаємо афористичними висловлюваннями.

Етико-естетична максима творчості - відмінне явище. Її межі, а точніше, міра вияву залежить від обраного для аналізу тексту або групи текстів. Така максима виступає сукупністю ознак, морально-художньою характеристикою, акцентом на світоглядних цінностях автора і залежить від контексту, морально-естетичного рівня та досвіду автора. Водночас максима є ключем до розуміння творчості митця.

Прикладом може бути такий листовний спогад В. Стуса: “…в моїй пам'яті - поки й житиму - буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі… І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди - світ став кращий. Бо й мені й іншим захотілося й собі - жити так, аби голуби сідали на плечі” Стус В. С. Твори: У 4 т., 6 кн. / Вiддiл рукоп. фондiв i текстологiї iм. Т. Г. Шевченка; Iн-т лiт. НАН України. - Л. : Просвiта, 1994-1997. - Т. 6 (дод.): Листи до рiдних, Кн. 1. - 1997. - C. 350.. Маємо тут одночасно блискуче змалювання, високохудожню картину спогаду й універсальне втілення моральної цінності - доброти. Разом із уніфікованим образом доброї людини, про внутрішній світ якої ми робимо висновок вже з однієї лише деталі опису, маємо широку художню максиму, що створена на матеріалі спогаду. Вона стає надзвичайно вагомою дефініцією морально-естетичного характеру, втіленою у довільній, індивідуально-авторській інтерпретації.

Іншим яскравим прикладом є сентенція з листів до рідних В. Стуса “Освіта - це вид гігієни” Там само - С. 394.. Вона може розглядатись як афоризм, що оцінюється реципієнтом відповідно до власного досвіду і переконань, сприйняття її смислового навантаження читачем може бути досить варіативне, хоч це твердження і має універсальний зміст. Якщо ж ми залучимо контекст (біографічний, фактаж конкретного тексту, події, описані у масиві епістолярних текстів), то зміст наведеної сентенції збагатиться додатковими смисловими відтінками і суб'єктивується. Уже залучення змістового контексту самого твердження (“Освіта -- це вид гігієни. Письмо з помилками -- то як невмиті руки чи зуби… Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина -- тільки освічена. Людина -- це обов'язок, а не титул…” Там само - С. 394.) свідчить, що твердження втрачає універсальність і перетворюється на суб'єктивовану, пережиту автором максиму творчості. Відтак, неможливим є існування максими творчості без співвіднесення її з контекстом і світоглядом автора.

Такий підхід дозволяє розглядати висловлювання В. Стуса в його епістолярії не як окремі сентенції, а як повноцінні максими творчості, які, до того ж, часто збігаються з уявленнями митця про основні людські цінності. Так, максимами автора можна проілюструвати його погляди на світ (“Світ - це таночок усіх людей, що взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею… Усе, що ми робимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, а небо - голубіше, а сонце - ясніше” Там само - С. 349.), сенс життя (“…смисл життя - мати якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, зробити собою, тобто помінятися з нею місцями, інакше - з головою зануритися в ній - геть до останку, до повної втрати самого себе” Там само - С. 483.), віру (“Коли я вірю, то тільки в те, що бандити будуть покарані, а добродії - хай і по смерті - восторжествують. Іншої віри мені не треба” Там само - С. 51.), щастя (“…веселе щастя - порожнє і плитке, а сумне - змістовне і глибоке” Там само - С. 456., “Будь щасливий, сину, тобто прагни гідно прожити своє життя. Таке щастя - в наших руках. І воно дається - сміливим і чесним людям” Там само - С. 250.), самовдосконалення (“Будь чистий - за всяку ціну й передусім. Душею й тілом. Допомагає… душ для душі - коли ти регулярно вершиш над собою свій власний суд…” Там само - С. 454.), вибір (“У житті доводиться обирати: або цікаву муку, або нецікаве щастя” Там само - С. 452.), радість (“…на цьому світі тільки й радості - підставити свої руки під золотий потік натхнення - і пригубити води” Там само - С. 226.) тощо. Таким чином, максима епістолярію В. Стуса дає уявлення про найповніший вияв людського в людині.

В. Стус робить акцент на неприпустимості дегуманізації моралі, на злочинності спроб підлаштувати основні її положення під конкретні суспільно-політичні або ідеологічні наміри влади. Водночас автор наполягає на необхідності духовної чистоти митця, якщо його твори претендують на високу естетичну оцінку. Актуалізована таким чином проблема обставин життя письменника та його творчості увиразнюється в двох аспектах, підтверджених індивідуальними авторськими максимами: оточення митця та контексту існування самого продукту творчості.

Погляди ж В. Стуса на мистецтво, його уявлення про призначення митця, про неприпустимість надмірного акторства, самонастанова на абсолютну відвертість навіть у творчості, взаємодія документального та художнього у листах В. Стуса роблять етико-естетичну максиму епістолярію поета морально-естетичним, світоглядним та культурно-історичним феноменом.

У підрозділі 1.3. “Документальна природа епістолярного тексту і проблема жанру” наголошується на тому, що лист може розглядатися у межах мемуарної, документальної та біографічної літератури. Це є свідченням широких можливостей епістолярного тексту, зокрема його здатності віддзеркалювати життя. Якщо мемуари - це завжди спогад, то лист хоч і може містити їх, але співвіднесений із теперішнім для автора часом. Водночас, нерегламентованість організації матеріалу в епістолярії сприяє істотному обмеженню функціонування листа як жанру і перенесенню його ознак на інші жанри.

Суттєві корективи у вивчення епістолярію вносять дослідження есеїстики, яка стала новочасною філософською антропологією. У її межах автори долають основні парадокси існування через залучення цих парадоксів як ознак жанру та через їхнє творче подолання. Необхідність з'ясування зв'язку епістолярію з есеєм зумовила залучення класичних зразків есеїстичної творчості (тексти М. Монтеня, Б. Паскаля, Ф. Бекона) та критичних праць (О. Баган, Г. Бреза, Н. Глушков, М. Епштейн, В. Канторович, С. Квіт, Г. Швець та інші).

Спрямовуючи пізнання на людину, максимально суб'єктивуючи жанр, есеїстика постала перед необхідністю подолання суб'єктивності. Успіх есеїстики пояснюється блискучим рішенням, продемонстрованим М. Монтенем - відмовившись від максималізму та категоричності у висновках, від зверхності необґрунтованої критики, есеїст пізнає себе, вивчаючи через себе весь світ. Оскільки автор знає про світ лише через власне сприйняття, то особисте його знання про світ і те, чим світ є насправді, - не тотожні речі. Критикуючи різні погляди, есеїст насправді оцінює лише своє сприйняття цих поглядів, упереджуючи можливі закиди щодо неадекватної рецепції думок інших митців. Перебуваючи у діалозі з собою, есеїст одночасно знаходиться і в діалозі з усім світом.

Отже, можна говорити про наявність есеїстичного компонента в листах В. Стуса внаслідок процесу есеїзації літератури. Цей вплив дуже відчутний і помітний навіть під час аналізу основних рис жанру. Суб'єктивне авторське начало, вільний добір тематики, свобода міркування та критичних роздумів, відвертість та зануреність у буття є характерними для обох жанрів. Подібність виявляється і в залученні елементів інших жанрів, але якщо для листа цей метод обмежений і загрожує втратою незалежності жанру, то для есеїстики це одне з основних правил. Майстерне поєднання різножанрових елементів дозволяє есеїсту створити неповторне відчуття аудієнції з Людиною.

Підрозділ 1.4. “Паралельна адресність листів В. Стуса (адресат і адресант)” присвячений проблемі адресації. Тут проаналізовано основні здобутки концепцій діалогічності ХХ - поч. ХХІ ст. (фундаментальні праці М. Бахтіна, М. Бубера, М. Гіршмана, О. Розеншток-Хюссі) та дистантного спілкування в листі із залученням теорії комунікації (роботи В. Владимирова, Г. Почепцова, Н. Формановської, Т. Чонки, Р. Якобсона). Це дозволяє зробити висновок про те, що пряма адресація до конкретної особи в епістолярії В. Стуса зазнає впливу внаслідок індивідуального осмислення автором, з огляду на потенційне сприйняття учасника комунікативного процесу, реального і прихованого цензора, читача, сукупності читачів (аудиторії), критика, а також сакралізується через пошук вікового змісту мови. Таке бачення спростовує уявлення про одиничного адресата, але дозволяє говорити про онтологічне прагнення автора до єдності сприйняття - не як потреби одностайної оцінки, а як очікування комплексного аналізу епістолярного твору, смисловою єдністю якого автор розраховує задовольнити єдність сприйняття.

Адресованість конкретній особі є конститутивною ознакою епістолярію. Така своєрідна об'єктивна визначеність, з одного боку, звужує можливості окремого реципієнта, оскільки текст розрахований на особливості сприйняття та інтелектуальний рівень і конкретні комунікативні вимоги визначеної особи. Комунікативна ж основа епістолярію визначається подвійною діалогічністю. Співрозмовники в епістолярії формують сферу комунікації. Роз'єднані простором і часом, вони вимушені постійно тримати в полі зору основні тематичні орієнтири і нагадувати основні теми або висловлювання партнера. Стратегія структури тексту, мотивація залучення до нього тих чи інших елементів, що визначають естетичну та етичну цінність конкретного висловлювання, є для В. Стуса підпорядкованими взаємним інтересам адресатів та залежними від вимог і рівня обох дописувачів.

Конкретні соціально-історичні умови справляють безпосередній вплив на зміст та рівень епістолярного тексту. Попри визначеність своїх основних естетичних та етичних орієнтирів, В. Стус формує в уяві й образ читача, адресата, а це зумовлює певну поліваріантність образів і підходів, співпереживання та врахування системи цінностей дописувача при складанні відповіді. Важливим є не лише фактичний духовний та інтелектуальний рівень співбесідника, але й уявний образ, думка дописувача про цей рівень.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Листи В. Стуса в контексті епохи” простежено відображений у текстах взаємозв'язок поглядів митця з філософією екзистенціалізму, осмислено переконання автора, близькість його етичних оцінок до набутків інших представників “руху незгодних”, розглянуто фундаментальне питання самовибудови індивідуальних цінностей як підґрунтя для світобачення особистості та глибшого розуміння унікальної природи етико-естетичної максими епістолярію митця.

У підрозділі 2.1. “Життя В. Стуса - реалізація духовної максими особистості” підсумовуємо, що зацікавленість біографією письменника виступає одним із допоміжних факторів рецепції його творчості. Митець створює образ своєї особистості. Документальна основа епістолярію В. Стуса суттєво підсилює фактографічну вірогідність тексту. Листи автора містять його впізнаваний образ, корегують уявлення, доповнюють і “олюднюють” враження від поетичного світу автора, де ліризм частково приховує справжнє обличчя письменника.

У підрозділі 2.2. “Філософське підґрунтя та світоглядні засади автора, відображені в його листуванні” визначено, що епістолярій В. Стуса зосередив у собі моральні та естетичні орієнтири автора, що переважно є суголосними світоглядним засадам дисидентів. Формування етико-естетичної концепції стало дуже важливою рисою українських митців-дисидентів, адже вони прагнули надати нового звучання етичним категоріям для збереження гідності митця і людини в складних умовах і розбудувати власні шляхи естетичного осмислення дійсності. Порівняльну базу для оцінки характеристик епістолярних текстів формують щоденникові записи О. Довженка, листи В. Марченка, В. Мороза, І. Світличного, В. Симоненка, П. Тичини, В. Чорновола.

Фундаментальне для філософської науки ХХ століття дослідження проблем сутності та існування людини сприяє постановці одного з центральних питань - виживання людства взагалі, а через національну проблематику це питання специфічно звужується до проблеми виживання нації, народу. Раціоналістичне обґрунтування світу у В. Стуса з часом зазнає дедалі більшого впливу ідей ірраціоналізму та інтуїтивізму.

Для філософсько-естетичних поглядів В. Стуса характерним є залучення основних ідей різних філософських течій. Через критичну оцінку до екзистенціального світобачення додаються уявлення, на які безпосередній вплив мають філософські традиції християнства і буддизму, просіяні крізь світоглядне сито автора погляди представників Франкфуртської школи. Через праці Т. Адорно, Ю. Габермаса, М. Горкгаймера, Е. Фромма ми наближаємося до розуміння В. Стусом проблем свободи та відповідальності, тоталітарного суспільства і соціальної справедливості, приходимо до більшої ясності поняття “максима” (Ю. Габермас).

Письменник цікавиться сучасною йому українською та іноземною літературою, доробком екзистенціалістів, структуралістів, до аналізованих ним творів входять тексти А. Швейцера і В. Тернера, М. де Унамуно та Е. Хемінгуея, ідеї Л. Гумільова та А. Камю, китайська філософія, японська та англо-американська проза, роботи в галузі історії, соціології, фізики, кібернетики, економіки, міжнародних відносин тощо.

Через проблеми свободи та божественного В. Стус глибоко занурюється у контекст екзистенціальної філософії. Цікаво, що в автора ці аспекти не лише взаємозалежні, але, і нерідко, - взаємозамінні. Насамперед, митець шукає звільнення через творчість, підтверджуючи самонастанову на вихід до трансцендентності і здобуваючи свободу через акт творчості. Бог як любов у С. К'єркегора не суперечить вертикальній трансцендентності Г. Марселя, сприйняттю Бога через свободу у М. Бєрдяєва і зрештою - трансцендентальному звільненню В. Стуса, який гостро відчув, що є щось більше за нього і за його уявлення можливого Там само - С. 46..

Своєрідного забарвлення у епістолярії набуває культивована в Європі (зокрема “літературним екзистенціалізмом”) проблема некомунікабельності людей. У В. Стуса вона логічно розглядається як зумовлене особливостями режиму замовчування соціальних, національних та етико-естетичних проблем поруч із розповсюдженою мімікрією, пристосуванством і намаганням позбутися ознак своєї національної приналежності.

Самовдосконалення для автора є одночасно й пізнанням світу. Воно полягає у випробуванні власних цінностей, їх спроможності бути основним мірилом оцінки. Відповідно, якщо людина може постійно вдосконалюватися (принаймні до своєї смерті, за якою, хоч і оптимістична, але невідомість), значить, і пізнання не може бути завершеним. Причому досконалість у цьому випадку не дорівнює гармонії, що передбачає постійний пошук компромісних рішень.

Різною мірою співвідносяться з низкою проблем, розроблених екзистенціалістами (насамперед М. Бердяєвим, М. Бубером, М. Гайдеґером, А. Камю, Г. Марселем, Ж.-П. Сартром, К. Ясперсом) питання, осмислені в епістолярії В. Стуса. Це ставлення до своєї долі, смерті, питання вибору, волі та відповідальності, провини та сенсу життя. Усі вони стосуються морально-етичної проблематики й осмислюються автором здебільшого з опертям на власну систему поглядів. Активний інтелектуальний та моральний бунт, протест відповідає трагічності ситуації та абсурдності світового й соціального устрою, і тому суб'єктивні та революційні ідеї замикаються на особистості. Відстоюючи свій індивідуальний і національний простір, В. Стус висловлює свій протест, що відповідає поглядам екзистенціалістів - бажаючи добра і свободи собі (зберігаючи свою особистісну та національну сутність), водночас ти борешся за добро і свободу для інших.

У підрозділі 2.3. “Самовибудова особистості” визначено основне завдання етики В. Стуса - захистити красу духовної особистості, естетичну практику співіснування зі світом, красу людської самоідентичності, зберегти право митця “…звільнитися од себе і бути чистим глядачем себе - справжньої людини” Там само - С. 131., що вимагає дієвої системи оцінок, запрограмованості на заздалегідь визначений тип реакції. Лише тоді з'явиться можливість для свободи “загальної”, коли індивід, переборовши страх та безнадійність, протиставить загальній унормованості внутрішню свободу етико-естетичної концепції. Ця дієва концепція В. Стуса розрахована на постійну активність, безупинну рецепцію зовнішнього та внутрішнього світу, регулярні “проби ґрунту” у прагненні віднаходити справжні цінності, творити себе (“…з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет…” Там само - С. 348.).

Містифікація цінностей - частина процесу їхнього знецінення, дегуманізації. Тому для В. Стуса існування можливе лише на полюсах. Онтологічна відмова від компромісів стає спробою відчути реальність існування, головним тлумаченням “прямостояння”, а самовибудова - змістом, процесом і метою життя. Зменшена подієвість листів, дивовижна гармонія світовідчуття, абсолютне нехтування матеріальними примарами побутування (“Треба нам усім долати бар'єр, до якого звикли. І триматися на тому, що все - стерпне. Навіть - смерть із-за рогу” Там само - С. 331.), вірші, що приходять самі собою - усе це демонстрація досягнутого стану, який відображено в листах митця. Кожний текст демонструє чергове долання меж, перемогу над розпачем та зневірою. З одного боку, лист фіксує це як документ, що у своїй здатності максимально чітко і точно документувати факти та події вже є підтвердженням цього розвитку. Лист не лише віддзеркалює певні етапні досягнення особистості, а й активно бере участь у цьому процесі як поліфункціональний текст, як вільна сфера для самовияву, що забезпечує діалог, розширення свідомості, зростання масштабів уявлення про світ.

У третьому розділі “Максима епістолярію В. Стуса як норма гармонійної особистості” розглядається питання мистецької якості та міри вияву морально-естетичних поглядів митця, що мають різну адресацію. Оцінюються масштаби використання В. Стусом ресурсів сну та пам'яті, процеси навіювання та естетичного спогадування, відображені в листах. За всієї складності однозначного тлумачення завдань і міри вияву діяльності “естетичної” пам'яті автора, моральних переконань та вартісних імперативних тверджень, аналізовані під визначеним кутом зору тексти дають можливість розглянути як умови формування етико-естетичної максими, так і своєрідність її відображення у творчості автора.

У підрозділі 3.1. “Листи до рідних: допис до другого “Я” наголошено на тому, що листовне спілкування В. Стуса з рідними людьми має інтимний і глибоко духовний характер. У відповідних текстах відчуття відповідальності та провини поєднується з певною самонастановою на постійне, тривале відчуття єдності орієнтирів, відчуттів, навіть єдності долі (“Знай, що Тебе я згадую щодня і все частіше. Стежу за годинами, коли Ти збираєшся на роботу, коли повертаєшся. Одне слово, зустрічаю Тебе і випроводжаю” Там само - С. 433.).

В. Стус бачить у здійсненні свого покликання запущений механізм визначення істини. Це вимагає чіткої ієрархізації цінностей, гранично загостреного почуття справедливості та щоденної оборони власної честі та совісті. Моральна домінанта самовдосконалення дає митцю ясність перспективи на рівні відчуттів, хоч план подієвий, біографічний часто залишається неосягненим.

У підрозділі 3.2. “Листи до сина: послання в майбутнє”, аналізуючи відповідні тексти, звертаємося до найбільш споріднених із цією групою листів творів - листів В. Чорновола, так само адресованих синові, а також “Листів до сина” Ф. Честерфілда. Цікаво, що висловлені побажання, орієнтири у звертаннях до сина у В. Стуса є не стільки взірцями, остаточними висновками, станом, до якого слід прагнути, скільки проміжними моментами, контрапунктами самовибудови, що, за умови їхнього досягнення, “забарвлюють” особистість, ілюструють рівень її розвитку і роблять можливим визначення нових цілей або їх уточнення, концентрацію прагнень (“…є люди справжні, які ніколи не вмирають… Завжди прагни бути справжньою людиною” Там само - С. 52-53., “…мужчина - це значить залізний” Там само - С. 325.). Першочерговою і необхідною рисою людини, що стала до праці над власною долею, В. Стус бачить саме відповідальність. Попри те, що на матеріалі епістолярію автора можна вести мову лише про прихований дидактизм митця, у своїх листах до сина автор реалізує своєрідне дистанційне виховання (“За своєю душею треба стежити так само, як за тілом… Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував собі сповідь…” Там само - С. 416.), акцентуючи увагу сина на максимі самовиховання і зростання.

У підрозділі 3.3. “Листи до друзів та знайомих: звернення до сучасника-однодумця” відзначено той факт, що тексти, адресовані людям, яким митець довіряє, надзвичайно важливі через спільність уявлень і довіру автора до адресата. Далеко не комплементарна оцінка світу та самого себе в таких листах зумовлена прагненням щирості та відкритості, прагненням бути готовим до усвідомлення нових смислів існування. Епістолярій В. Стуса демонструє процес естетизації спогаду, що стає активною частиною теперішнього і допомагає позбутися умовностей “порційованої” дійсності. Включені в епістолярний текст спогади та мрії, втілені у художньо вартісній формі, знайомі та близькі адресатам, є і елементами естетичного виховання, підсилюючи таким чином продуктивність звернень у листах В. Стуса, адресованих сину. А ефективне самовдосконалення, що постає як основа апробованої та пропонованої практики самовивершення, спирається на єдність результатів фізичного, морального та естетичного збагачення.

Підрозділ 3.4. “Внутрішнє буття особистості як спосіб (простір) творення максими” присвячений аналізу снів та спогадів, залучених до листів митця, їх спроможності переносити в текст високі морально-естетичні інтонації. Досліджуючи відображення снів у епістолярному тексті, використовуємо праці А. Борбелі, А. Вейна, Е. Фромма, психоаналітичні версії О. Козир і З. Фрейда, естетично зорієнтовані дослідження Г. Віват і О. Козир та зауважуємо, що психотехніка “снотворення”, як і інші практики “двоіснувань”, розглядається митцем як така, що дає звільнення, розширює контекст духовного співіснування зі світом. Втілюючи суть сну в невеличких уривках епістолярного тексту, В. Стус документально засвідчує продуктивність власних психофізіологічних експериментів. Неодноразові авторові намагання перевірити можливість реального двостороннього зв'язку з рідними під час сну дають свої результати. А спроби роз'яснення та тлумачення результатів, що містяться у листах, зумовлюють не лише аллюзивність та антиципацію в тексті як наслідок спроб осягнення неможливого, отримання інформації про невідоме, але й зростання естетичної ваги листів.

Не менш важливими для “ідентифікації душі” митця є його спогади. Довершеність процесу та творчий потенціал, що забезпечує сутність процесу спогадування, не завжди відповідає простій реакції спогаду. Часом вона позначає повернення до сфери належного, хоч, можливо, і ніколи не знаного. Таке спогадування у В. Стуса веде дух та розум шляхом, пройти яким дозволяє міра їхнього розвитку. Пасеїстична ж привабливість спогадування сприяє вивершенню естетичних максим та індивідуальних художньо ціннісних тверджень.

У “Висновках” дисертації узагальнено результати дослідження проблеми етико-естетичної максими в епістолярному тексті, досліджено специфіку відображення в листах критеріїв оцінки та характеру пізнання дійсності В. Стусом, охарактеризовано специфіку морально-естетичних цінностей митця, висвітлено основні світоглядні орієнтації автора, визначено значення епістолярного доробку митця для осягнення його творчості та оцінки цієї визначної постаті.

Доведено, що епістолярій - це документальне свідчення, якою б мірою автор не використовував у ньому художні прийоми, бо це свідчення моменту, характеристика стану людини у конкретну мить її існування, що, здебільшого, власноруч занотовується на папері та мислиться як інформаційне послання адресатові. Автор подає в ньому свої оцінки, думки, переконання, настрої, занотовує потенціал цього моменту для майбутнього, зберігає пам'ять про себе і, певною мірою, - для себе. Діалогічність же листа як документа свідчить про його відкритість, спроможність до залучення різних думок, толерантність та терпимість навіть до спростовуваних ідей. Підкреслимо: це здебільшого не терпимість автора, це “терпимість жанру”, який за будь-яких умов, за будь-якого рівня естетизації тексту зберігає свою онтологічну характеристику комунікації та інформативності.

Сфера морального в епістолярії митця постає як практична деонтологія, як поєднання власного досвіду, народної моралі та інтуїтивізму. У житті й творчості В. Стус спирається на отриманий досвід, постійну психологічну саморефлексію, суб'єктивізм та визначені ціннісні бінарні опозиції. У науковому розумінні цю схему живить етична й естетична амбівалентність, що суголосна як зазначеній бінарності, так і ситуації морального вибору, в якій так часто опиняється митець.

У світлі сказаного визначальними характеристиками епістолярію В. Стуса постають не лише морально-естетична орієнтація, інтертекстуальність і сповідальність, межова відвертість та сугестивність тексту, але й істинність висловленого, індивідуально сприйнята і відверто втілена в тексті дійсність.

У роботі визначено характер розбіжності максими епістолярію В. Стуса та максими у значенні вислову етичного характеру, різновиду афористики. Зрозуміло, що етико-естетична максима митця неспроможна стати загальним правилом, нормою. Вона існує лише в межах суб'єкта, завжди залишаючись суб'єктивною та особистісною. Відповідно, етико-естетична максима творчості (у цьому випадку - епістолярію) визначена як моралістична сентенція, втілена в творчості (тексті чи групі текстів) автора, що має орієнтуючий зміст, морально-художнє значення, часто є максимальним виявом певної ознаки чи ідеї автора, робить важливі акценти на світоглядних цінностях автора. Якість її вияву залежить від групи чинників: морально-естетичного розвитку суб'єкта, художньої майстерності і психологічного стану автора на момент написання художнього твору, міри та способу застосування художніх прийомів, залучення контексту, досвіду автора, ресурсів пам'яті тощо. При цьому, будучи відірваною від контексту, розглядаючись безвідносно до постаті і досвіду її автора, така сентенція втрачає свій вихідний суб'єктивний зміст і може перетворюватися на афористичне висловлювання.

За рядками непересічного твору мистецтва письменник хоче бачити непересічного, порядного та людяного автора. Це визначило відповідне розуміння автором завдань, ролі та долі митця, самого призначення мистецтва, що пов'язане з мораллю та їх спільною спроможністю бути носіями справжнього гуманізму. За В. Стусом, митець мусить донести до людей своє розуміння прекрасного, водночас демонструючи високі стандарти на своєму власному життєвому прикладі. Відтак, ми маємо два основних напрями для втілення етико-естетичної максими В. Стуса стосовно митця і мистецтва: власне мистецький (неможливість “справжньої” творчості без чистоти душі і ясності серця) та загальнолюдський (“негарні люди не можуть творити красу”).

Необхідно також враховувати вплив есеїстики на листування. Ознакою есеїстики є образ автора, що виростає із безмежжя міркувань суб'єкта про самого себе. В есеїстиці ми цікавимося не тим, ким є автор, а тим, як він ішов до себе-теперішнього на момент написання твору. Наявність аналогічних характеристик у листах В. Стуса свідчить про значний вплив есеїстики на літературу, зокрема на епістолярій автора.

Водночас свобода жанрових запозичень в есеїстиці, її по граничність і гібридність ще не свідчать про тотожність з епістолярієм. Якщо есеїст розгортає тему максимально широко за вимогою жанру, відтак, враховуючи всі можливі думки і позиції (вводячи їх у текст прямо чи опосередковано), то В. Стус у своїх листах більш конкретний. Він не може бути есеїстом як “геніальним непрофесіоналом” (Т. Бреза). Його сфера зацікавлень визначена (хоч і постійно розширюється), моральна та інтелектуальна компетенція для нього - передумова не лише для висновків, але і для роботи із самим матеріалом.

Гранична визначеність В. Стуса є запорукою існування та реалізації себе. Проміжна позиція есеїстики аж ніяк не може бути правилом для епістолярію, і листи В. Стуса це доводять через відхід від компромісу як у поведінці автора, так і в пізнанні. Якщо епістолярій, втрачаючи свої риси (і в тому числі формальні показники адресації та часової деталізації), може перетворитися на інший жанр, то для есеїстики, з можливим для неї ситуативним жанровизначенням, такої проблеми не існує, що наштовхує на висновок про формальну (але не тематичну) перевагу есеїста.

Задресований текст епістолярію містить емоційний відбиток авторського стану на конкретний момент написання твору, а також об'єктивну й усталену авторську реакцію у певний момент дійсності відповідно до його ж ідеалів. Цим визначається велика роль адресації тексту для вивчення максими епістолярію, і саме це “складання образу” адресата в його безупинному поцінуванні і має значний вплив на текстуальні видозміни, певною мірою нівелюючи дію автоцензури.

Якщо документалістика зумовлює розгляд тексту передусім як документа, мемуаристика - як спогаду, а біографістика - як свідчення про певну особу, то лист може аналізуватися в межах кожної з цих груп. Але про епістолярій ми ведемо мову як про відмінне ціннісне явище. Це низка текстів. Визнання за сукупністю епістолярних текстів їхньої вартісності (історичної, художньої тощо) дорівнюватиме праву називати їх епістолярієм. Без такого визнання лист залишається листом, епістолою. Якщо мемуари - це завжди спогади, то лист, хоч і може їх містити, співвіднесений із теперішнім часом автора. Інакше кажучи, якщо для сучасного читача мемуари - це роздуми сучасності про минуле, то лист - це роздуми минулого про минуле, якщо мемуари для реципієнта - спогади про минуле, то лист - це, передусім, спогад про автора.

Ціннісна характеристика свободи дуже приваблювала В. Стуса, як і екзистенціалістів, для яких вона була одним із центральних філософських понять і попри абсурдність існування вабила образом людини, яка намагається її здобути. Інакше кажучи, характеристика і цінність свободи полягала не у сукупності переваг, які здобуде людина, що досягла свободи, не у сталому образі вільної людини, а в процесі досягнення свободи, в образі людського звільнення, що охоплює безліч аспектів, зокрема - пошуки сенсу існування. Для В. Стуса свобода мислиться не менш складною і важкодосяжною, відчуття чого посилюється на фоні фізичної несвободи і виливається у пошуки трансцендентного звільнення, духовної практики унезалежнення від абсурдного буття. Відповідно, актуалізується саме морально-естетична оцінка свободи й індивіда, що її прагне. Своєрідно вирішує В. Стус питання волі, свободи, природного та набутого абсурду. Мотиви бездомності людини у М. Гайдеггера та мандрівні умови існування Г. Марселя митець доповнює поетичним образом “бездомної України” та епістолярним образом “маленького українця”.

У своїх наслуханнях В. Стус апелює до естетичного суб'єкта, виходячи за межі сприйняття образів, створених насамперед через корекцію вже існуючих вражень про людину на матеріалі листування. У багатьох випадках практика емоційного та суб'єктивно витлумаченого співіснування зі світом та рідними сприяє здобуттю необхідних переконань, що втілюється у зростанні сугестивності тексту, розбудові максим, пов'язаних із проблемами щастя, свободи, страждання, справедливості, продуктивної самотності, змісту існування, особистої гідності, плекання духовної та фізичної чистоти і досконалості особистості. Визначені моральні орієнтири вимагають постійного і рішучого захисту власної позиції, норм моральної свідомості, поведінкових норм особистості.

У здебільшого коротких описах снів В. Стусом переважають образи та фрагменти із потужним емоційним потенціалом. Почасти це відповідає вже згаданій тезі про те, що сни часто є дуже емоційно місткими, а джерело цих емоцій у дійсності, поза межами сну - образ, який легше піддається аналізові та описові, ніж почуття, що його супроводжували в реальному сні. Проте актуалізована самим автором через “сон наяву” онірична проблематика не є вичерпною для пояснення всіх функцій сну в епістолярному тексті митця. Етико-естетична ж природа відповідних картин у листах В. Стуса великою мірою залежить від вираження. Така “непідконтрольність” та незалежність одного із “двоіснувань” містить значні перспективи вільної творчості та існування, а тому сни часто включаються автором у текст і в ньому ж аналізуються. Здебільшого це короткі описи сюжетів сну, які митець використовує для коментування свого стану, останніх роздумів, здогадок.

Оцінки пам'яті самим В. Стусом засвідчують усвідомлення всієї складності відображення результатів спогадування і самого процесу, який часто більше цікавить поета. У цьому випадку усвідомлення пам'яті або можливого завдяки їй спогадування близьке до коментарного. Як зміщується внутрішня зацікавленість зі створення предмета (образу, твору) на рефлексію, на зацікавленість у виявленні його контексту, так і процес евристичного спогадування може бути цікавішим за мисленнєвий та отриманий результат цього процесу. Приходить розуміння значно більшої глибини, творчої сили самого спогадування, ніж “об'єкта спогадування”. У цьому контексті цілком нового імпульсу набуває тлумачення естетизованого акту такого спогадування як процесу, цілком умотивованого спільним досвідом дописувача та реципієнта.

Підсилюючись духовною чистотою автора, його прагненням максимальної достовірності отримуваного досвіду, вихованою в собі чесністю, граничною відвертістю, самодостатністю активної позиції особистості та значними виражальними можливостями епістолярної форми, етико-естетична максима листів В. Стуса не лише впливає на якість тексту, стимулює зростання довіри читача до автора, але й робить вагомі акценти, суттєво поглиблює уявлення дослідників про видатного українського поета, докорінно змінюючи погляди на мистецькі потенції епістолярію і художні спроможності творчості ув'язнених митців.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кузнецов В. Естетичне втілення категорії пам'яті в епістолярії Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. - Випуск 10. / Донец. держ. ун-т, каф. укр. л-ри i фольклористики; редкол.: С. В. Мишанич (вiдп. ред.) та iн. - Донецьк : ДонНУ, 2006. - С. 415-421. - (На пошану Степана Мишанича) (0,46 др. арк.).

2. Кузнецов В. Етико-естетична максима “Листів до рідних” Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ “Нове слово”, 2007. - Вип. 4. - С. 119-125 (0,51 др. арк.).

3. Кузнецов В. Етико-естетичний напрям самовибудови особистості на матеріалі епістолярію Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Мандрівець. - 2007. - №4. - С. 37-41 (0,47 др. арк.).

4. Кузнецов В. Естетизація образу адресата в епістолярії Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Літературознавчий збірник. - Вип. 29-30. - Донецьк : ДонНУ, 2007. - С. 216-220 (0,24 др. арк.).

5. Кузнецов В. Втілення етико-естетичної максими у поглядах Василя Стуса на призначення митця та мистецтва / Володимир Кузнецов // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ “Нове слово”, 2008. - Вип. 2. - С. 105-109 (0,36 др. арк.).

6. Кузнецов В. Епістолярний текст: документальна природа і “терпимість жанру” / Володимир Кузнецов // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ “Нове слово”, 2008. - Вип. 1. - С. 161-165 (0,37 др. арк.).

7. Кузнецов В. Втілення етико-естетичної максими в листах до сина Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. - Випуск 12 / Редкол.: С.В. Мишанич (відп. ред.) та ін. - Донецьк : Норд-Пресс, 2008. - С. 232-245 (0,88 др. арк.).

Додаткові публікації:

1. Кузнецов В. Етико-естетична максима епістолярію Василя Стуса: історіографічний аспект / Володимир Кузнецов // Студентські філологічні студії початку ХХІ століття: Збірник доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 17-18 квітня 2006 року. - Т.1. Літературознавство. - Донецьк : ДОУ, 2006. - С. 257-261 (0,32 др. арк.).

2. Кузнецов В. Епістолярна спадщина Василя Стуса: листи як форма існування / Володимир Кузнецов // Молода нація. Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття і переосмислення. - 2006. - №1(38) - С. 251-254 (0,17 др. арк.).

3. Кузнецов В. До проблеми літературознавчого аналізу морально-естетичної складової епістолярного тексту (на матеріалі листів Василя Стуса) / Володимир Кузнецов // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К. : Поліграфічний центр “Фоліант”, 2007. - С. 280-292 (0,87 др. арк.).

4. Кузнецов В. Етико-естетичні особливості картин сновидінь в епістолярії Василя Стуса / Володимир Кузнецов // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: Збірник наукових праць. - Ч. І: Вип. 3. - Хмельницький, ХНУ, 2007. - С. 289-291 (0,16 др. арк.).