Історія та міф у творчості Міхала Чайковского

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.03 - література слов'янських народів

Історія та міф у творчості Міхала Чайковского

Цьолик Наталія Миколаївна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Радишевський Ростислав Петрович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри полоністики.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук Єршов Володимир Олегович, Інститут філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка, доцент кафедри теорії та історії світової літератури;

кандидат філологічних наук Янішевський Олександр Олександрович, Видавничо-поліграфічний інститут Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», доцент кафедри видавничої справи та редагування.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська.

Анотація

література романтизм козакофільство

Цьолик Н.М. Історія і міф у творчості Міхала Чайковського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.03 - література слов'янських народів. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація є літературознавчою спробою комплексного дослідження творчості Міхала Чайковського у контексті «української школи» польського романтизму. У дисертації проаналізовано історіософські й соціокультурні передумови появи історичних творів автора. Досліджено три основні джерела літературної творчості М. Чайковського: козакофільство, слов'янофільство й авантюрну біографію. Визначено жанрові та композиційні особливості епічних творів письменника. Розглянуто наративну концепцію автора та роль позасюжетних елементів - передмова, постскриптум, посвята, післямова, ремарка, коментар - у створенні М.Чайковським прозової формули романтичного українізму.

Ключові слова: романтизм, «українська школа», козакофільство, слов'янофільство, вальтерскоттизм, багатокультурність, історична проза, ґавенда.

Аннотация

Цьолык Н.Н. История и миф в творчестве Михала Чайковского. ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.03 ? литература славянских народов. ? Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. ? Киев, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию творчества Михала Чайковского в контексте «украинской школы» польского романтизма. Этот феномен получил свое развитие на украинских землях, «украинскую школу» невозможно рассматривать вне украинского контекста, непосредственно повлиявшего на формирование творчества М. Чайковского. В работе проанализированы историософские, социокультурные и литературные предпосылки появления епических произведений писателя. Предпосылкой создания рассказов, повестей и романов стала эмиграция писателя, где создались исключительные условия, чтобы литературное творчество стало образом жизни, а роль творца тесно переплеталась с другими видами общественной деятельности человека. Мир, изображенный в произведениях, становится патриотической проекцией идейных основ М. Чайковского.

Основой литературного творчества М. Чайковского стали козакофильство, славянофильство и колоритная личность автора. Всю жизнь писатель служил ценностям Польши и Украины. Родину М. Чайковский отождествлял с многоэтническим и полирелигиозным обществом Польши, а Украина навсегда оставалась центром отечества - казачество было носителем вожделенных ценностей. Идея всеславянского единения, пронесенная через всю жизнь, имела вариативные формы польско-славянского мира, славянофильско-турецкой коэгзистенции, словяно-турецкого единения, турецко-русского компромисса. В исторической прозе М. Чайковского предстает целая галерея героев разных эпох, придуманных и изображенных реалистично. Автор посвящает сюжет своих произведений историческому периоду Сечи, спонтанно использует события прошлого. Героями произведений М. Чайковского становятся разноплановые личности, с положительными и отрицательными характерами, особенно это становится очевидным в произведениях с национальной проблематикой.

Во всех произведениях М. Чайковского проявляются признаки романтической многокультурности. Украина для него была мифической отчизной, которую писатель берег в своем сознании. Своеобразной была идеальная модель независимого государства - выведенная из героического прошлого, где Украина должна стать «сердцем Европы». Последовательное историко-хронологическое расположение произведений составляет казацкую летопись. Произведения М. Чайковского колеблятся между двумя полюсами: элементами поэтической прозы и историческим романом.

Ключевые слова: романтизм, «украинская школа», казакофильство, славянофильство, вальтер-скоттовский тип романтизма, многокультурность, историческая проза, гавенда.

Annotation

Tsolyk N. History and myth in the works of Michal Tchaikovsky. ? Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Philology Degree, Speciality 10.01.03 ? Slavonic Literature. - Kyiv National Taras Shevchenko University. ? Kyiv, 2011.

The dissertation is a comprehensive literary study of Michal Tchaikovsky works in the context of the «Ukrainian school» in Polish Romanticism. The investigation studies the historosophical and sociocultural prerequisites of this author historical works appearence. The main three sources of M. Tchaikovsky literary creation: kozakofilstvo, slavophilism and adventurous biography are analyzed. The genre and compositional features of historical prose, a narrative conception of the author and the role of additional elements in creation of romantic prose formula in Ukrainian Romanticism by M. Tchaikovsky are defined.

Keywords: Romanticism, «Ukrainian school», kozakofilstvo, slavophilism, valterskotyzm, multiculturalism, historical fiction, havenda.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Поява та розвиток у польській літературі доби романтизму «української школи», яка сформувалася із зацікавлення письменниками історією, а також формування літературного міфу про Україну, спонукає до дослідження творчої спадщини її представників. Історія та міф стали основними засобами зображення українського минулого, яке було ключем до розуміння історії. В історичному літературознавстві традиційно значну увагу приділяли вивченню доробку поетів «школи», залишаючи, як правило, поза увагою їх епічні твори. Помітною та неординарною постаттю серед польських письменників, які відтворювали українську проблематику у своєї творчості був Міхал Чайковський (Садик Паша, 1804-1886), творчий доробок якого складають романи, оповідання, ґавенди у більшості з них українська основа. Безперечним є значення автора у польській романтичній літературі, але не менший інтерес дослідників він викликає у контексті українського письменства.

Народна перспектива створення мистецького світу, мовний компонент свідчать про приналежність М. Чайковського до польської літератури, проте проблематика, історичні, фольклорні, топографічні елементи пов'язують його творчість з українською культурою. Творча спадщина письменника включає літературні твори, щоденники та кореспонденцію, а також задокументовані прояви політичної, дипломатичної та військової діяльності, тобто все те, що мало вплив на перебіг історії, на формування етнічної самосвідомості поляків і українців.

Серед генерації, яка опинилася після польського повстання 1830-1831 рр. за межами вітчизни, М. Чайковський заслуговує на увагу з двох причин: як відомий у Франції, а потім у Туреччині (з 1850 р. як Садик Паша) політичний діяч угруповання «Готель Ламберт» та автор творів, написаних польською мовою на історичну проблематику. Він створив, насамперед, романи і повісті, а також менші прозові форми: оповідання та ґавенди. Протягом 1837-1841 рр. вийшли друком у Парижі, Лейпцигу, Познані понад тридцять творів, що становили десять томів зібрання його творів. Наступний - «східний» період склали твори, видані в Туреччині (1841-1872). Наприкінці ХІХ ст. літературні праці М. Чайковського почали забуватися, поширювалася натомість легенда про захоплюючу біографію автора. Письменник у цій романтичній легенді поставав екзотичною, навіть демонічною постаттю, що має неоднозначний характер і надзвичайну силу волі, бореться за визволення Вітчизни.

Попередні дослідники творчості М. Чайковського користувалися переважно двома підходами - біографічним та історичним. Найдетальнішим стало опрацювання Я. Худзіковської, а також роботи Б. Марковського, З. Мілковського, Ф. Равіти-Гавронського, Є. Сковронка. Окремі аспекти висвітлені у працях Ю. Кіяса, К. Чаховського, З. Швейковського. Проте створення М. Чайковським прозової формули романтичної візії України, пошук нових форм перенесення українських мотивів на польський ґрунт досі залишається мало вивченим. Це визначає актуальність вибору теми дисертаційного дослідження «Історія та міф у творчості Міхала Чайковського» й зумовлює необхідність вивчення ролі автора у формуванні міфу України на тлі прозаїків «української школи» польського романтизму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукової теми Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України «Академічна історія української літератури» (державний реєстраційний № 0101U002081). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 1 березня 2005 р.) та на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література». Робота відповідає напрямку наукових досліджень кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до науково-дослідницької теми «Українсько-слов'янський мовно-літературний дискурс» в рамках комплексного плану «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (06 БФ 044-01).

Мета дисертаційної роботи полягає у цілісному осмисленні особливостей епіки М. Чайковського та спробі виокремити її місце та роль у розвитку «української школи» польського романтизму.

Досягнення мети передбачає реалізацію комплексу завдань:

з'ясувати історіософські, соціокультурні та літературні передумови створення М. Чайковським епічних творів на тлі доби романтизму;

визначити домінанти письменницької творчості, обґрунтувати втілення романтичної ідеї чину та козакофільство М. Чайковського в контексті проблемно-літературних тенденцій романтизму;

дослідити вагомість концепції Вітчизни в життєво-творчому просторі письменника;

охарактеризувати жанрову та композиційну парадигму епічних творів М. Чайковського, здійснити аналіз наративної стратегії автора;

ідентифікувати роль позасюжетних елементів творів М. Чайковського, здійснити їх систематизацію та класифікацію.

Матеріалом дослідження слугували твори М. Чайковського: «Болгарія» («Buіgaria», 1871), «Боснія» («Boњnia», не видана), «Вернигора» («Wernyhora», 1868), «Ганна» («Anna», 1840), «Гетьман України» («Hetman Ukrainy», 1863), «Ґавенди» («Gawкdy», 1840), «Кірджалі» («Kirdїali», 1862), «Козаччина в Туреччині» («Kozaczyzna w Turcji», 1857), «Козацькі повісті і ґавенди» («Powieњci kozackie i gawкdy», 1850), «Кошовата» («Koszowata», 1841) «Легенди» («Legendy», 1885), «Немоляка» («Nemolaka», 1871), «Нові розповіді і ґавенди» («Nowe powiastki i gawкdy», 1852), «Овручанин» («Owruczanin», 1863), «Повісті» («Powieњci», 1844), «Розповіді і ґавенди» («Powiastki i gawкdy», 1850), «Стефан Чарнецький» («Stefan Czarnecki», 1840), «Українки» («Ukrainki», 1841), «Щоденники» («Pamiкtniki», 1898). У дисертації використано архівні та рукописні фонди бібліотеки Варшавського університету, Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.

Об'єктом дослідження є текстовий масив творчої спадщини М. Чайковського романи, ґавенди, оповідання, легенди. Проаналізовано його епістолярну спадщину, щоденники.

Предмет дослідження - вияви рецепції та типології прози, художня майстерність М. Чайковського в контексті «української школи», зв'язки між літературним процесом доби, творчістю та самоідентифікацією митця, а також особливості втілення романтичного етногероя, погляд на козаччину, що висловлені як у самих творах, так і у авторських передмовах, коментарях, примітках, які становлять інтегральну частину творчого доробку письменника.

Методологічною основою дисертації є загальнонаукові принципи історизму, цілісності та об'єктивності, процес становлення особистості в багатокультурному просторі, концепція діалогу культур. При вивченні прози М. Чайковського враховувалися світоглядні позиції автора, що дало змогу системно окреслити проблематику, поетичні та жанрові особливості творів. Дослідження спирається на принципи герменевтичного (доводить варіативність аналізованого феномену), наративного (застосовується для визначення специфіки наративної ситуації та ролі наратора, тла зображення, образної системи), культурно-історичного (забезпечує об'єктивність, враховуючи біографію письменника, його культурне оточення, переконання, історичні обставини), інтерпретації міфу (дозволяє пояснити формування міфологем), філологічного (забезпечує науковий підхід до літературного аналізу епічних текстів) методів. Під час дослідження історії та умов написання твору використовувався біографічний метод. Реконструкція процесу та міри трансформації життєвого матеріалу у його перетворенні в художню дійсність вимагає застосування моделюючого методу.

Теоретичну основу дослідження становлять здобутки теоретиків та істориків літератури І. Франка, М. Грушевського, що отримали розвиток у працях українських полоністів О. Астаф'єва, М. Брацкої, Ю. Булаховської, Г. Вервеса, В. Вєдіної, В. Гнатюка, Р. Гром'яка, В. Єршова, Р. Кирчіва, В. Крементуло, Д. Наливайка, Є. Нахліка, А. Нямцу, Л. Оляндер, Н. Петриченко, Н. Поплавської, Р. Радишевського, російських - Г.Д. Гачева, І.К. Горського, Л.А. Софронової, В.А. Хорєва, польських - Б. Бакули, А. Вітковської, З. Вуйчіцької, М. Ґловінського, Е. Касперського, М. Квапішевського, Г. Круковської, Ст. Маковського, В. Смоховської-Петрової, Ст. Ульяша, А. Фабіановського, М. Яньон, а також зарубіжних вчених Г. Грабовича, Г. Рітца, що забезпечує теоретико-методологічне підґрунтя вивчення історії та міфотворчості та становить основу для комплексного висвітлення творчості М. Чайковського.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю, метою та завданнями дослідження і полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено ґрунтовний аналіз прози М. Чайковського у літературно-культурному контексті доби романтизму, проведено літературознавче опрацювання його історичних творів, з'ясовано світоглядно-політичні засади творчості письменника. Новизна проявляється також в системному вивченні спадщини М. Чайковського в контексті властивої творчої індивідуальності письменника як представника «української школи» польського романтизму. Виявлено характерні особливості наративної стратегії, рефлексії минулого і дійсного відображення світу та визначено ключові параметри жанроутворюючої тенденції епіки автора. Творчість М. Чайковського розглядається як феномен, що поєднує в собі аспекти багатокультурності, авантюризму, історизму, міфологічності.

Теоретичне значення отриманих результатів. Робота є подальшим кроком на шляху осмислення місця і ролі творчості М. Чайковського в польському романтизмі через призму особливостей історичної прози. На теоретичному рівні вона є спробою наукового прочитання творів у контексті історичних, суспільних та культурних чинників. Дисертаційне дослідження є внеском у сукупність теоретичних знань герменевтики, теорії літератури, соціальної антропології. Практичне значення отриманих результатів полягає в подальшому їх використанні під час поглибленого і комплексного вивчення історії польської та української літератур доби романтизму. Дисертаційна праця може мати практичне застосування у проведенні спецкурсів і спецсемінарів, прислужиться під час написання нових підручників та посібників, збагачення сучасних знань з теорії та історії «української школи» польського романтизму.

Особистий внесок здобувача полягає у:

дослідженні ідейно-світоглядних та естетичних поглядів письменника, його літературних контактів;

окресленні жанрово-тематичних та композиційних особливостей прози М. Чайковського;

здійсненні аналізу наративної стратегії автора;

визначенні місця письменника в розвитку польської літератури романтизму;

з'ясуванні значення його творчості та діяльності через втілення романтичної ідеї чину;

аналізі візії польських літературних критиків, що засвідчують певну рецепцію життєвого шляху, а також осмислення творів письменника у контексті «української школи» польського романтизму.

Дисертаційне дослідження є самостійною роботою, наукові праці виконано одноосібно без участі співавторів. Апробацію результатів дисертації здійснено в процесі її обговорення у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, а також на наукових конференціях:

Міжнародній конференції «„Українська школа” в літературі і культурі українсько-польського пограниччя» (9-14 жовтня 2004 р., Київ - Умань); Miкdzynarodowa Szkoіa Humanistyczna Europy Њrodkowo-Wschodniej. Nowe metodologie w badaniach i nauczaniu. Sesja Mickiewiczowskie dialogi kultur (11?21 грудня 2005 р., Варшава); ІІІ міжнародній науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих науковців (18-19 травня 2006 р., Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції «Європейський вимір української полоністики» (11-13 жовтня 2007 р., Київ - Умань - Ірпінь); «Szkoіa ukraiсska w romantyzmie polskim» (9-10 листопада 2007 р., Варшава); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології та перекладознавства» (24 березня 2007 р., Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології та перекладознавства» (20 березня 2009 р., Луцьк); Міжнародній конференції «Польська література і європейський контекст. До 50-річчя творчості Віслави Шимборської» (15-16 березня 2010 р., Луцьк); Literaturoznawstwo, jкzykoznawstwo i kulturoznawstwo jako pіaszczyzny przekazu we wspуіczesnej glottodydaktyce (24-25 травня 2010 р., Хелм); Міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції з нагоди 10-ліття заснування кафедри полоністики «„Польсько-український бюлетень”: європейська традиція діалогу культур» (22-24 вересня 2010 р., Київ - Ірпінь).

Окремі розділи обговорювалися на щорічних науково-практичних конференціях працівників і студентів ВНУ ім. Лесі Українки, науковому методично-лінгвістичному семінарі кафедри, міжнародному семінарі для викладачів-філологів (11-17 вересня 2010 р., Закопане), Першому науково-практичному семінарі «Мовні універсалії в міжкультурній комунікації» (29 жовтня 2010 р., Луцьк).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено у тринадцяти статтях українською мовою і трьох тезах доповідей на міжнародних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі «Вступу», трьох розділів (кожен містить кілька підрозділів), «Висновків», «Списку використаних джерел». Загальний обсяг роботи - 205 сторінок, з них 172 сторінки основного тексту. Список використаних джерел містить основні джерела, літературно-критичні статті і дослідження українською та іноземними мовами.

2. Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, охарактеризовано стан вивчення проблеми, основні завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, окреслено методи дослідження, практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію роботи та публікацію результатів наукового пошуку.

Перший розділ - «Романтична біографія і творчість Міхала Чайковського на тлі доби» - присвячено вивченню специфіки синтезу етико-антропологічних та історіософських проблем і втілення їх у художню форму, скристалізовану в дусі «української школи» польського романтизму.

У підрозділі 1.1 - «Історична проза М. Чайковського в контексті естетичних шукань „української школи”» - акцентується увага на жанрову і стилістичну різноманітність епічного доробку творців «української школи» польського романтизму. Україна була батьківщиною багатьох польських романтиків, серед яких С. Гощинський, М. Грабовський, А. Гроза, Т.Т. Єж, Г. Жевуський, Т. Заборовський, Б. Залеський, А. Мальчевський, Т. Падура, Ю. Словацький, З. Фіш, М. Чайковський, з якою більшість цих митців пов'язала свою суспільну та літературну діяльність, кожен з яких обрав власний спосіб вираження почуттів до української стихії, природи, побуту, традиції, фольклору та історії, індивідуалізовано інтерпретуючи події попередніх епох, що стало свідченням широкого процесу взаємодії української та польської культур. У ХІХ ст. українська проблематика, зокрема історична, у творчості польських романтиків рефлексувала не лише естетичні уподобання, а насамперед давала можливість висловлення власних світоглядних і естетичних позицій, підпорядкованих головній меті - боротьбі за відродження державності.

У романтичному доробку «української школи» синтезувалися східні (українські) та західні (європейські) соціокультурні елементи, що дало дослідникам підставу назвати її своєрідним явищем «на Cхід від Заходу, та на Захід від Сходу» (М. Яньон). Попри численні дослідження, присвячені творчості окремих її представників та аналізові загальних тенденцій розвитку на тематичному, образному, стилістичному рівнях ліричних творців, маловивченою залишається епічна спадщина «української школи». Більше того, твердження щодо її характеру є диференційованими, адже сам прозовий наратив був надзвичайно різноманітним. У польському романтизмі він лише почав формуватися хоча Західна Європа вже мала значні надбання.

Принципи історизму, запроваджені В. Скоттом, культивували на польсько-українському ґрунті М. Грабовський, Г. Жевуський, М. Чайковський. Натомість інший відомий письменник доби - Ю.І. Крашевський - у своїх історичних повістях не пішов за традицією В. Скотта, надавши перевагу документу над сюжетом, при цьому увиразнював дегероїзацію національної історії, висловлюючи песимістичний погляд на неї. Реалії українсько-польського пограниччя ставали природнім тлом не лише для селянських повістей Ю.І. Крашевського, а й для історичних, суспільно-політичних і суспільно-побутових романів Т.Т. Єжа, Я. Захар'ясевича, Ю. Коженьовського, Г. Лозинського, М. Лозинського, А. Марцінковського, З.Фіша.

М. Чайковський залишався під впливом англійського письменника, оспівував та ідеалізував козацький світ у переломних моментах його історії, даючи читачеві зразки пластичного й динамічного вальтерскоттівського роману. Саме тому М. Чайковський вважається піонером польського історичного роману. Міфологізована візія історії та сучасні польсько-українські відносини знаходять своє вираження в різних наративних формах - щоденника, ґавенди («Ґавенди», «Легенди», «Дивне життя поляків і польок»), авантюрної пригоди («Вернигора», «Кірджалі», «Стефан Чарнецький», «Кошовата», «Овручанин», «Гетьман України»), сучасної повісті («Родина Гілів», «Анна»), повісті-памфлету («Болгарія», «Немоляка», «Боснія», «З часів гетьмана Ляха»). Невідомими залишаються слов'янсько-турецькі повісті про наддунайських козаків, рукописи яких згоріли в Стамбулі. У підрозділі 1.2 - «Твори М. Чайковського як маніфестація романтичної ідеї чину» - досліджується життєвий шлях і творчі здобутки письменника, проводиться текстуальний аналіз прози та визначається її періодизація.

Стихією М. Чайковського був рух життя - безпосередня дія, в якій вбачається розмах, упевненість, бажання внести в дійсність все те, чим він марив. Саме тому найменшу увагу романтик звертав на свою літературну творчість, адже вона була компенсацією того, що не вдавалося втілити в дійсності. Поміж прагненнями М. Чайковського і навколишнім світом існувала разюча прірва, що зводила нанівець усі його починання. Саме завдяки літературній діяльності автор «Вернигори» реалізовував свою тугу до минувшини, мріяв про Україну, створював світ, який хотів би бачити навколо себе. Джерелами його письменницької творчості були козакофільство, слов'янофільство та життєвий досвід автора.

У ті моменти, коли втрачається суспільна роль політика і жовніра - приходить момент літературної творчості. У ній окреслюються три періоди. Перший - це 1835-1841 рр., коли М. Чайковський перебував в еміграції і писав (спочатку французькою) козацькі оповідання, розпочавши згодом найкращу частину своєї прозової творчості вже польською мовою («Козацькі повісті» /1837/, «Вернигора» /1838/, «Кірджалі» /1839/, «Стефан Чарнецький», «Анна» та «Ґавенди» /1840/, «Кошовата», «Українки», «Овручанин», «Гетьман України» /1841/). Події, описані в цих творах, відбувалися переважно в Україні, часом у Польщі.

Саме тому проблематику цього періоду творчості можна окреслити як польсько-козацьку. Дворазове перебування в Італії (1840-1841) приносить певну зміну наповнення творів М. Чайковського. Письменника зацікавив не стільки стародавній Рим, як боротьба італійців з французами за часів Наполеона. Постають оповідання, акція яких розгортається на початку ХІХ ст. в Римі та Флоренції. З італійськими мотивами тісно переплітаються козацько-українські ідеї, тому проблематика цих оповідань визначається як італійсько-козацька. Сюди належать невеличкі твори, що ввійшли до тому «Повісті» (1844), та публікації в часописах. Третій період охоплює роки постійного перебування М. Чайковського в Туреччині, на Балканах, російській Україні - від 1843 р. і до смерті в 1886 р. Низка польських дослідників (М. Квапішевський, Ю. Кіяс, А. Фабіановський) неоднозначно оцінювала літературну вартість прози та письменницький талант Садика Паші, вважаючи цей період часом занепаду таланту. Виходять друком твори, об'єднані новою турецько-слов'янською тематикою: «Болгарія», «Немоляка» (1871), «Легенди» (1872, 1883 - 1884), «Родина Гілів» (1874), оповідання в альманасі «Козаччина в Туреччині» (1857), автобіографічні твори, зібрані в «Дивному житті поляків і польок» (1865), залишилася рукописом повість «Боснія», що зберігається в бібліотеці Варшавського університету. Літературна діяльність не була для М. Чайковського головною справою життя, за її допомогою він досягав іншої мети - відкриття шляху до втілення романтичної ідеї чину.

Підрозділ 1.3 - «Козацький міф як художня візія М. Чайковського» присвячено явищу козакофільства. Польських письменників, які писали на козацьку проблематику (тобто «українська школа» в широкому розумінні) і наголошували на своєму предметі як на головному історичному явищі, в певному сенсі можна бачити речниками узагальненого козакофільства. М. Чайковський втілював свої погляди не лише в літературних творах - усе його життя є спробою реалізувати мрію про слов'янську єдність на ґрунті відродження козацтва.

Письменник спрямував усю творчість на те, щоби представляти, популяризувати й прославляти козацьку Україну, а наприкінці життя, - щоб відродити її політичну й мілітарну силу для порятунку Європи. Це є проблемою його численних романів («Вернигора», 1838; «Овручанин», 1841), повістей («Стефан Чарнецький», 1840; «Гетьман України», 1841; «Кошовата», 1841), ґавенд («Овручани 1794», 1840; «Старокияни 1809», 1840; «Житомиряни 1812», 1812, 1840; «Лучани 1812», 1840; «Битва під Ільжею», 1840; «Тринадцятий», 1840; «Сватання запорожця», 1852; «Могила», 1852; «Сагайдачний», 1852), оповідань («Ян Виговський», 1844; «Чаруюча русалка», 1844; «Свято-Михайлівська лавра», 1844). Козакофільство М. Чайковського стало синкретичним феноменом, що з'єднало літературу, політичну агітацію, історію, археографію, патріотизм та національне відродження. У творчості М. Чайковського міф козацької України переходить у різновид історії - ідеалізованого минулого.

На Історичному конгресі в Парижі 1835 р. письменник, назвавшись козаком, виступив із доповіддю про значення українського козацтва для європейської літератури «Яким був вплив козаків на літературу Півночі і Сходу». Основна ідея доповіді полягала в тому, що козацька Україна є досконалим втіленням справжнього слов'янського духу і що козацький первень спричинив відродження новітньої польської та російської літератури. Він звертався до «української школи» в польській романтичній поезії, передусім до Б. Залеського та К. Ф. Рилєєва. М. Чайковський схвально відгукувався про козацьких гетьманів, не тільки про І. Мазепу, але подібно як його попередник Т. Заборовський у своїй трагедії «Богдан Хмельницький» про Б. Хмельницького який став символом слов'янського визволення.

Слов'янська проблематика була ідеологією М. Чайковського, основою його світобачення. Це мало обґрунтування, адже письменник виріс в оточенні українців, поляків, росіян, сербів, болгар, чорногорців. Особливого значення для М. Чайковського набуває ідея єдності слов'ян на еміграції в Парижі, власне тут відбувається ідеалізація країни дитинства, визрівання слов'янського міфу. Ці тенденції М. Чайковський виразно подав у першій слов'янській повісті «Кірджалі», де утверджував єдність слов'ян з метою визволення з турецької неволі. Особливістю твору стали події на Балканах, про які раніше написав О. С. Пушкін. Протягом майже десяти років (від 1841 р.) М. Чайковський з великим запалом і вірою реалізовував свою слов'янську програму, користуючись досить широкою мережею агентів. Вражає різноманіття і багатство галузей та форм заходів, скерованих на впровадження цього «слов'янського» проекту. Крім організаційно-мілітарних та політичних заходів, М. Чайковський ініціює пропагандистські, освітні, економічні, релігійні акції. Відбувається не лише нагромадження зброї і формальна політично-військова співпраця, а втілюються проекти слов'янської друкарні, болгарського календаря, створення шкіл і торгових об'єктів, надання фінансової підтримки для молоді, запрошення поляків на службу вчителями, лікарями, інженерами, військовими інструкторами (які мали безпосередній вплив на місцевих жителів).

М. Чайковський хотів воскресити давню Січ, козацьку Україну. Вільна Україна - це не локальна проблема, а важлива ідея для усієї Європи. У період розчарування, невдалої реалізації проектів М. Чайковський опрацював власний варіант ідеї політичного слов'янофільства. Він озвучував можливість слов'янофільсько-турецької коегзистенції - добровільного об'єднання слов'янського світу на чолі з султаном. За майже двадцять п'ять років втілення слов'янської ідеї в Туреччині М. Чайковському вдалося створити козацькі полки, що мали стати початком армії слов'ян, прийняти іслам і стати Садик Пашею, всю літературну творчість присвятити слов'янсько-турецькому єднанню. Матеріальним синтезом авторських мрій про державу стала «Боснія», вона була своєрідною слов'янською епопеєю. У цій балканській повісті М. Чайковський відійшов від літературної моди на орієнт, характерний для «Кірджалі», став над релігійними амбіціями, вираженими у повісті-памфлеті «Немоляка», оминув утопічні політичні концепції, якими вирізнялася «Болгарія».

На початку сімдесятих років зруйнувався і цей протурецький варіант слов'янофільства. М. Чайковський уже переконаний, що повернення до Росії і визнання її найсильнішою - це дорога для визволення слов'янського люду. На сприйняття і реалізацію такої перспективи серйозно вплинули ліквідація слов'янського характеру козацьких полків та недавня катастрофа Франції. У такій ситуації можна було стати проросійським слов'янофілом або повністю відмовитися від політичних ідей. Реалізувати ідею турецько-російського компромісу заради слов'янської єдності ані колишньому полководцю, ані літератору не вдалося. Дисертанткою встановлено, що М. Чайковський бурхливою діяльністю вирізнявся серед представників «української школи», адже походив з польсько-українського пограниччя, був знайомий з історією та традиціями «козацького лицарства». Письменник у творчості втілював романтичну ідею чину, що вказувала дорогу до свободи, формувала національну самосвідомість, впливала на політичні погляди. М. Чайковський для пропагування ідеї єдності українців і поляків використовував трагічні події історії обох народів. Другий розділ «Ідеалізація минувшини у творчості М. Чайковського» висвітлює авторську візію вітчизни, компоненти її багатокультурності, а також історію та міф як засоби зображення української минувшини.

У підрозділі 2.1 - «Конфлікт ідентичностей у творах М. Чайковського: між двома вітчизнами» - проаналізовано роль суспільно-політичного чинника у визначенні й творчому вираженні літературного зацікавлення М. Чайковського Україною. Ця проблема також існує як суспільне та історичне явище і як така заслуговує на увагу, але в цілій низці конкретних творів психологічні й символічні моменти мають явно принижене звучання, а часом їх зовсім бракує. І в польській, і в українській, і, до речі, російській літературах першої половини ХІХ ст. Україна виступає в різних тематичних і жанрових контекстах: в описово-подорожньому, етнографічному й фольклорному, побутовому й історичному. Її недавнє минуле стає ґрунтом для роздумів про суспільний лад. Не менш істотним є факт, що для романтиків, польських і українських, історія України - це майже виняткова історія козаччини; давніша історія, період Київської Русі, по суті не враховується. У творчості М. Чайковського це явище стає окремою проблемою, навіть мономанією, і матеріалом для численних варіантів та інтерпретації.

Усе життя М. Чайковський присвятив двом цінностям: Польщі та Україні. Батьківщину ототожнював з багатоетнічним і полірелігійним суспільством Польщі, а козацька Україна назавжди залишалася центром вітчизни. Успіх України є умовою історичної величі Речі Посполитої, що, у свою чергу, гарантує козацькі свободи і щастя Україні. Зі свободи починалася любов до батьківщини, з гідності - доблесть. У літературному баченні М. Чайковського європейський лад має спиратися на силу незалежної Польщі, створеній на основі вірності старим звичаям та збереженій козаками. Історія Польщі, на думку М. Чайковського, містить темні сторінки злочинів та брехні. Ці епізоди чергувалися зі світлими, радісними моментами, коли польське та козацьке лицарство отримувало перемогу за перемогою. Автор стверджує, що головною бідою Польщі є недолуге керівництво й занепад давньої віри, звичаїв, захоплення всім іноземним. Старопольські цноти і глибокий, патріотичний сенс сарматської волі зберігся лише в Україні, у неспокійній козацькій стихії. Україна була не лише силою, а й реліквією - книгою, котру писали різні культури, мови, релігії.

М. Чайковський вірив, що Україна не сказала ще останнього слова в історії. На його думку, українська стихія привнесла в літературу оригінальність, самобутність. У нотатках до першого видання «Козацьких повістей» письменник подав не лише пояснення української історії, топографії, звичаїв, а й свої переконання щодо польсько-українських (польсько-козацьких) стосунків. Аби наблизити Україну до читача, він тлумачить українські слова та фразеологізми, переказує історії життя отаманів, подає бібліографічні довідки, посилаючись на книги з історії козацтва, пояснює виникнення певних сюжетів, критично переглядає традиції польської літератури.

Спроба М. Чайковського зафіксувати новий образ України, козацької минувшини і польсько-українського співіснування, відкрити їхню найправдивішу сутність залишилася нездійсненою, тому що і в українському, і в польському середовищі відбувалася подальша поляризація. Саме тому у творчості М. Чайковського знаходимо багато матеріалу, який розкриває шляхи розвитку української культури в тісному взаємозв'язку з польськими традиційними надбаннями серед слов'янських народів у рамках загальноєвропейського контексту.

Основою підрозділу 2.2 - «Романтичний етногерой у художньому сюжеті» стали образи народного середовища, які М. Чайковський створював на основі романтичних стереотипів поезії «української школи». Читач не відчуває штучності чи збентеження, у творах панує атмосфера гармонійної цілісності, окремі елементи, зовнішні впливи приєднуються до потоку почуттів та авторської фантазії. Письменник спостерігає за життям, змальовуючи його з правдивістю, хоча більшість образів не належить до фіктивних і звичних фігур, а це найчастіше дійсні герої, з характерними моральними рисами. Варто звернути увагу на те, що об'єктивізм героя зникає лише тоді, коли автор починає розвивати свої ідеологічні концепції.

Найвеличніші літературні твори романтичної доби були створені на основі особистих переживань та життєвих перипетій самих авторів, тому більшість художніх образів, долі яких так притягують до себе читача, створюють враження насправді існуючих, вони є ніби двійниками своїх творців. В спробі окреслити романтичного етногероя потрібно врахувати жанрову різноманітність творів, в яких герой є основним носієм сенсу твору та представником визначеного середовища або психотипу. Окрім того, різні сюжетні лінії твору не дають нам змоги говорити про однорідність його героїв. Особливої уваги потребують різноманітні нетипові фігури, диваки, міфічні постаті. М. Чайковський, використавши свої давні інтереси, сягнув до добре знайомої йому шляхетської культури та народного середовища України. Літературний автопортрет М. Чайковського-козака складали дві невід'ємні частини - письменник та жовнір.

Романтичний етногерой у творах М. Чайковського, це, насамперед, козак. Використовуючи мистецькі прийоми, письменник створив цілий авантюрний світ козацтва, який перестав бути лише історичним чинником, набув сенсу міфотворчого явища тому, що автор наділяє козака найкращими рисами як героїчного лицаря, сина степу, дитя природи. Козаки М. Чайковського складають добре організоване лицарське братство, об'єднане спільною вірою і войовничим покликом, цінують свободу, прагнуть пригод, ігнорують спокійне щоденне життя. Разом із тим, вони ідейно свідомі, автор їх вважає повноправними партнерами польської і української шляхти. Найголовніше, що вкладав в образ козака митець - це силу, здатну рухати морально і політично польський народ. Навіть звичайний підлеглий козак у творах М. Чайковського є вираженням упевненості й свободолюбства.

Особливе місце у творах М. Чайковського займає образ польського шляхтича та сарматської традиції. Позиція автора є неоднозначною до героя: з одного боку, бачимо пересічне середовище, а з другого - переконання в протилежному, що шляхта є своєрідним ідеалом. В «Овручанині» шляхта добре відпочиває, п'є, гуляє, грає в карти і прикривається тим, що чекає на наказ керівника, аби організувати повстання. Овруцька шляхта втратила давню велич та ідеологію, хоча десь у душі ще жевріє вогник національної свідомості, але вже немає сил для плідних дій. У передмові до «Кірджалі» М. Чайковський відзначив, що фундаментом справжнього героїзму, а разом з тим народної епопеї може бути лише шляхта, котра вийшла з того ж народу. Автор відображає то неприйняття шляхти і любов до козацького люду, то ідейний, полемічний настрій еміграції.

У творчості М. Чайковського чітко прослідковуються дві ідеологічні стихії - з одного боку, він отримав у спадок усі привілеї польського шляхтича, з другого - став проявом козацького міфу. Його ставлення до юдаїзму теж не мало чітко виражених консеквентних рис, ані не було однозначним. Причиною цього стали загальноприйняті поміж шляхтою пересуди, приправлені відкритою агресивністю до єврейського народу. Окрім цього, у М. Чайковського був свій власний досвід співпраці з євреями - варто хоча б пригадати той факт, що під час перебування у Туреччині М. Чайковський створив єврейський загін для участі у Кримській війні. Збірний образ єврея у творах письменника дуже колоритний та індивідуалізований. Героями творів М. Чайковського стають своєрідні особистості, з притаманними позитивними чи негативними рисами, незалежно від етнічної приналежності. Особливо це стає видимим у творах з національною проблематикою, в яких патріоти духовно близькі автору. В епічних творах М. Чайковський представив героїв різних епох, вигаданих і зображених реалістично. Охоче автор присвячує фабулу своїх творів Січі, не вагаючись використовує події героїчного минулого.

У підрозділі 2.3 «Багатокультурність у прозі М. Чайковського» дисертантка розглядає багатокультурність в історичному вимірі українсько-польського пограниччя, адже за висловом А. Міцкевича Україна «стала пограничною землею, де стикаються різні народи і культури». Поняття багатокультурності в останні роки набуло популярності в гуманітарній рефлексії. Явище, споріднене з «культурним релятивізмом», стало основою сприйняття світу. Література, присвячена цій проблематиці, включає різноманітні елементи - польські, українські, білоруські, литовські, татарські, караїмські, єврейські, німецькі тощо. Долі є відображенням життя конкретних людей, що належали певній культурі, але могли знайти в чужих для себе культурах щось рідне та материнське. Багатокультурність не була свідомим вибором, найчастіше її причиною ставала реальна, часто трагічна історія співіснування різних політичних, релігійних та суспільних груп. Окремого пояснення потребує наближення в даній темі понять біографії та творчості. Дисертантка виходить з положення, що, не можна зводити дослідження життя автора до простого біографізму, адже сучасні літературознавці розглядають біографію як паралельний текст до літературного твору. Термін «біографія» означає вид тексту. Формування життя за зразком фабули роману мало своє ідеологічне підґрунтя.

На прикладі життя і творчості М. Чайковського видно, наскільки трагічною була доля людей, котрі в непрості часи для своєї держави перебували у постійному пошуку шляхів до поставленої мети. Саме тому багатокультурність у долі і творчості М. Чайковського не була беззаперечною істиною а лише своєрідною дійсністю. Його доля - це «casus Чайковського», в якому вдалося з'єднати неможливе: козацьку і польську, східну й західну культури. Ознаки романтичної багатокультурності виявляються у всіх творах М. Чайковського, якщо не буквально, то у підтексті. Речником національної ідеї та втіленням носія багатокультурності є міфічний образ Вернигори. Письменник змалював головного героя на основі польської версії легенди - огорненого таємничістю козака-ляха. Головного героя оточують козаки та шляхтичі, поляки та росіяни, євреї та цигани. Той факт, що Вернигора враховує позицію Франції, запорізького козацтва, татарського Криму та Туреччини, вказує на багатонаціональну політичну настанову, яку автор хоче донести до читача. Описуючи особливості побуту, культури, звичаїв, природи М. Чайковський не може їх замінити спорідненими міфічними уявленнями іншого народу: епічні твори насичені лексикою, що відтворює національний колорит, етнічну чи релігійну належність до певної громади.

В епічному творі «Овручанин» автор підкреслює, що мешканці волинських земель живуть поза часом - так, як жили їхні предки і як будуть жити правнуки. М. Чайковський відтворює багатокультурність Овруча - це ніби мініатюра цілого світу, макрокосмос, замкнутий у тісний простір міста. У складний з погляду сюжетної лінії історичний роман «Овручанин» автор вплітає розповідь про перевдягання посланців у вуглярів, потім у селян, пізніше у євреїв, аби тільки уникнути переслідувань. Сюжетною віссю оповідання «Могила» є розповідь про могилу, в якій спочивають три сестри-українки та їхні кохані. М. Чайковський завжди свідомо трагедією завершував розв'язку твору, тому в одній родині не зустрілися представники трьох народів, трьох культур.

Багатокультурність творчості виявляється і в балканському циклі повістей М. Чайковського. У 1838 р. вийшла повість «Кірджалі», а згодом ще три твори, написані в Туреччині: «Боснія», «Болгарія» та «Немоляка». У кожному зі згаданих творів виражається спільна ідея історичної ролі слов'ян у Європі. Родинна історія також була для письменника джерелом багатокультурності. М. Чайковський пишався тим, що його мати походила з роду, запорізького гетьмана. Прадідусь, батько бабці по материнській лінії був вихрещеним на православного єврея. М. Чайковський у епічних творах відображає багаторівневий, динамічний та багатокультурний образ міфічної України, що було не типовим для «української школи», яка славилася насамперед своїми поетами. Вона була втіленням найвищих ідеалів М. Чайковського: ні Європа, а тим більш ні Польща не могли існувати без вільної козацької України. М. Чайковський у творах використовує образ романтичного етногероя для втілення своїх ідей, що не реалізувалися у дійсності.

У третьому розділі «Жанрова парадигма прози М. Чайковського» аналізується своєрідність сюжетних площин, концепти прози, створені автором, що були результатом осмислення тематичних і жанрових парадигм. Підрозділ 3.1 - «Канон і жанрові трансформації у творчості М. Чайковського». Визначаються жанрові різновиди відтворення подій, через які автор на історичному матеріалі намагався порушити актуальні проблеми того часу. Будучи в еміграції та розпочавши літературну діяльність, М. Чайковський звернувся до близької і зрозумілої йому української тематики. Для того, щоб перенести поетичний стереотип вітчизни на прозовий ґрунт - мусив шукати нових шляхів, адже романтична література ще не створила потрібних прозових форм. Перед письменником повстало завдання втілити у прозову форму романтичний українізм, адже Україна як тема для прозаїків залишалася неопрацьованою.

Автор-початківець самостійно мав обрати, яким чином народні пісні та перекази перевтілити в художню прозу, літературна критика дещо пізніше винесе цю проблему на обговорення, окрім того, жодної письменницької традиції теж ще не існувало. Повстала потреба опрацювання мовно-стильової наративної схеми. Перша книга («Козацькі повісті») була анонсована як змалювання характеру й життя козацького люду на основі історичних переказів. Автор розумів термін повість як малу нараційну форму і ототожнював її з легендою чи переказом. М. Чайковський, послуговуючись фольклорними джерелами, знайомить читача з історією запорізького козацтва, використовує виключно ті події, які співзвучні його ідеологічним переконанням. Пошук наративної моделі відбувався у різних напрямках, часто протилежних. Серед прикладів стилізації виділяються українські думи, народні оповідання, легенди, перекази, балади та літописи. У наступний період творчості М. Чайковського (італійський) усе напрацьоване жанрове різноманіття виступало на рівних правах у межах одного літературного тексту («Вернигора», «Ґавенди», «Українки») або ж трактувалися автором як альтернативні можливості поетичної прози та історичного роману («Кірджалі», «Гетьман України», «Кошовата», «Стефан Чарнецький», «Овручанин»). Світогляд письменника вагався між двома полюсами, М. Чайковський поєднав історичний роман та історичну розвідку.

Жанрові ознаки своїх творів М. Чайковський визначав своєрідно і вказував на них читачеві. Ось лише деякі назви: «Козацькі повісті і ґавенди», «Нові розповіді і ґавенди», «Ґавенди», «Гетьман України, історична повість», «Повісті», «Вернигора, віщун український, історичний роман з 1768 року», «Овручанин, історичний роман з 1812 року», «Анна, повість». Це був дійовий автор; зібрання його художніх творів складається з дванадцяти томів романів і коротких оповідань, спогадів. У чергові книги входять як нові, так і старі твори. Сам письменник по-різному визначає їх жанр: ґавенди, розповіді, оповідання. Цікаво, що одні й ті самі твори він називає то повістями, то ґавендами.

Таким чином, козацькі повісті «Сватання Запорожця», «Могила», «Сагайдачний», «Орлик і Орленко» у 1852 р. виходять друком під назвою «Нові ґавенди». У творчості М. Чайковського існує два піджанрових різновиди ґавенди. Перший віддзеркалює ідеологічний погляд: вища цінність людини та часу, що відійшли в минуле, їх пріоритет над сучасністю. Другий характеризується пізнавальною тезою: варто відродити із забуття все, що давало уявлення про покоління. Досить часто ці тенденції перехрещувалися. Однією з домінантних рис ґавенди була анекдотична (ситуативна) стихія. Різноманітні пригоди та епізоди, що відбуваються з оповідачем та героями твору, характеризують перебіг розповіді. Створені М. Чайковським ґавенди показали історичну модель ментальності та звичаїв шляхтичів, їхню поведінку, подали канон мовно-стилістичної архаїчності, зберегли реалії давнини в анекдотах, звичаях, традиційній поведінці головних героїв. Дисертантка детально висвітлила різні аспекти польського історичного роману, розглянула елементи історичної поетики, аналізу світобачення та синтезу історичного роману, створеного М. Чайковським. Особливу увагу звернено на джерела, ідейне сприйняття історії, протиставлення правди та вимислу.

У підрозділі 3.2 «Вальтерскоттизм як спосіб вираження концепції оповідача» йдеться про концепцію «романтичного історизму» В. Скотта, що у своєму характері і спрямованості у творчості М. Чайковського набула своєрідних інтерпретацій. Детально розглядається наративна техніка та стратегія автора: в яких комбінаціях може виступати оповідач та якою є концепція творення образів, рефлексії природи. У польському романтизмі вона полягала у поєднанні тенденцій зацікавлення історією народу та її відображенням у народних піснях, думах, легендах. Романтичний історизм став складовою історичного роману. Вальтерскоттизм в літературі посідає важливе місце, адже дозволяє передати важливі історичні події у зрозумілий спосіб, дає відчуття описуваної епохи.

В. Скотт та його літературні послідовники зуміли зобразити історію в новому світлі, передавши наступним поколінням знання про культуру та звичаї народу. У польській літературі історичний роман став «вступом» до романтизму. М. Чайковський поетизує красу козацтва і степу, створивши козацький міф. Завдяки таланту та манері зображення світу сучасники порівнювали М. Чайковського з В. Скоттом. Особливо це явище простежується в балканських творах Садика Паші, де вальтерскоттизм стає наративною стратегією автора. Для творів у такому стилі характерним є те, що у вступах чи висновках автор підкреслює дійсність фактів та джерел. У додатках до «Кірджалі» натрапляємо на пояснення М. Чайковського щодо ідеї та образів твору. У своїх творах англійський романтик показує родинні чвари, релігійні протистояння, через які ускладнюються сюжети творів. З такими ж проблемами стикаються і герої М. Чайковського. Окрім соціальної прірви, героїв часто розділяють релігійні переконання. Події твору відбуваються на тлі важливих історичних часів. М. Чайковський описує складні міжнаціональні відносини та протистояння на берегах Дунаю, зображуючи життя різних народів.