Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський Національний університет

імені В. Н. Каразіна

УДК 821.161.2 - 1Максимович.09

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

«Алфавит собранный, риимами сложенный…»

архієпископа Іоана Максимовича

як явище агіографічної культури українського бароко

Журавльова Світлана Сергіївна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, доцент Ісіченко Юрій Андрійович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, доцент кафедри історії української літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Пелешенко Юрій Володимирович, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу давньої української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Павленко Ганна Іванівна, Національний університет «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри літератури та іноземних мов.

Захист відбудеться «24» березня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 6-85.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «18» лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. М. Кремінська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

агіографічний поезія максимович

Актуальність теми дослідження. в Україні барокової доби першорядного значення набуває агіографія, покликана художньо відтворювати життєпис і праведний шлях подвижників. Зокрема, митцями Чернігівського літературно-філософського кола другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. твориться агіографічна поезія, що усвідомлюється як дієвий засіб впливу на реципієнта. Поети трансформують у барокових формах літературну агіографічну спадщину, керуючись житійним каноном і настановами тогочасних поетик.

В українському літературознавстві бракує студій, присвячених історії формування, розвитку і природі функціонування агіографічної поезії в епоху Бароко. не стала об'єктом літературознавчого аналізу саме як зразок агіографічної поезії і книга «Алфавит собранный, риимами сложенный…» відомого українського проповідника, культурно-освітнього діяча кінця XVII - початку XVIII ст., представника чернігівського літературно-філософського кола архієпископа Іоана Максимовича (1651-1715).

Враховуючи завдання сучасної літературознавчої науки витворити об'єктивне й цілісне уявлення про історію української літератури, видається неприпустимим залишати й далі поза увагою художню спадщину свт. Іоана Максимовича. Отже, актуальність дослідження зумовлюється такими чинниками: відсутністю системного літературознавчого аналізу творчості свт. Іоана Максимовича в контексті тогочасної культури, зокрема його книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…»; формуванням у сучасному українському літературознавстві нової моделі літературного процесу

Х-ХVІІІ ст. і необхідністю перегляду традиційних оцінок барокової агіографії; зростанням уваги до творчості письменників києво-чернігівської літературної школи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури філологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

й пов'язана з основним напрямком її роботи за проблемою «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури Х-ХVІІІ століть». Тема й план-проспект дисертації схвалені на засіданні Бюро науково-координаційної ради «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України 24 квітня 2007 р., протокол № 2.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження джерел і жанрово-тематичної специфіки книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архієпископа Іоана Максимовича як явища української барокової агіографії.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

– проаналізувати наукові розвідки про творчість архієпископа Іоана Максимовича;

– уточнити визначення агіографічної поезії та з'ясувати її жанрові ознаки;

– розкрити особливості рецепції в бароковій агіографічній поезії традиційних для житійної літератури мотивів мучеництва й чуда;

– проаналізувати основні постулати аскетичної програми свт. Іоана Максимовича, пропонованої у книзі «Алфавит собранный, риимами сложенный…»;

– дослідити основні принципи побудови письменником образу святого

– в параметрах барокової антропології;

– з'ясувати місце книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича в контексті розвитку агіографічної культури українського бароко.

Об'єктом дослідження обрано книгу «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича. Як додатковий матеріал залучено агіографічні твори українських («Їywoty њwiкtych…» та «Lutnia Apollinowa…» архієпископа Лазаря Барановича, цикл епіграм «В?нець верху апостол святому Петрови от зв?зд дванадесяти молитв к нему в сем слови» митрополита Варлаама Ясинського, «Книги житій святих» та агіографічні вірші свт. Димитрія Туптала) і польських («Їywotуw њwiкtych…» о. Петра Скарги) авторів, Біблію, твори Отців Церкви.

предметом дослідження є поетика книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича як явища агіографічної літератури українського бароко.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу роботи складають праці з історії української та інших слов'янських літератур барокової доби О. Гнатюк, архієпископа Ігоря Ісіченка, В. колосової, В. Крекотня, Б. Криси, О. Мишанича, Д. Наливайка, ю. Пелешенка, В. Перетца, Р. Радишевського, Т. Рязанцевої, Л. Сазонової, Л. Софронової, М. Сулими, І. Франка, Д. Чижевського та ін.; розвідки про життя і творчість свт. Іоана Максимовича М. Абрамова, В. Аскоченського, Є. Болховітінова, К. Борисенко, С. Демченко, О. Засько, О. Зосімової, Т. Камєнєвої, В. Колосової,

О. Лаппо-Данилевського, Ів. та М. Максимовичів, С. Маслова, О. Матушек, В. Модзалевського, М. Сумцова, О. Травкіної, Л. Ушкалова, О. Чорного та ін.; студії з агіографічної літератури Л. Дмітрієва, Є. Джиджори, В. Живова, архієпископа Ігоря Ісіченка, М. Кушлаби, Г. Павленко, Ю. Пелешенка, С. Полякової, Р. Радишевського, І. Савченко, Д. Сироїд, Л. Софронової та ін.; праці з богослов'я та історії Церкви о. Іночензо ґарґано, єп. Калліста (Уера), архим. Кипріана (Керна), прот. Іоана Мейєндорфа, Дж. Омена, о. Томаша Шпідліка та ін.

дослідження ґрунтується на використанні описового, порівняльно-історичного, культурно-історичного, контекстуального методів, текстологічного й типологічного аналізу. При написанні першого розділу використано загальнонаукові методи систематизації матеріалу. Типологічний аналіз у сполученні з описовим методом забезпечив визначення характерних ознак агіографічної поезії й виявлення її зразків в українській бароковій літературі. контекстуальний метод дозволив розглянути книгу свт. Іоана Максимовича у двох площинах: як явище агіографічної традиції християнського Сходу і як твір конкретної історичної епохи в Україні - Бароко - з її конфесійними та морально-етичними детермінантами. Культурно-історичний метод у поєднанні з порівняльно-історичним, а також з елементами текстологічного аналізу уможливили виявлення особливостей осмислення свт. Іоаном Максимовичем знакових для агіографії феноменів мучеництва

й чуда, окреслення генези аскетичної програми, пропонованої у книзі «Алфавит собранный, риимами сложенный…», основних принципів творення письменником образу святого.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше

в українському літературознавстві здійснено спробу комплексного вивчення книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича як явища української барокової агіографії; впроваджено до термінологічного обігу поняття «агіографічна поезія», окреслено і презентовано її жанрові ознаки та зразки; проведено текстологічний аналіз віршів свт. Іоана Максимовича

в зіставленні з першоджерелами (Біблією, житіями святих, творами Отців Церкви); у контексті барокової антропології досліджено особливості творення поетом образу святого; проведено паралелі між українською бароковою агіографічною поезією і творами іспанських містиків, що дозволило встановити певні відповідності на змістовому рівні; розширено уявлення про своєрідність українського історико-літературного процесу другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. і жанрово-тематичні ознаки барокової агіографії зокрема.

Практичне значення роботи. Результати дисертації можуть бути використані як матеріал для викладання курсу історії української літератури у вищих і середніх навчальних закладах, при укладанні спецкурсів та спецсемінарів із проблем українського бароко, при написанні курсових, бакалаврських, магістерських робіт та подальшому вивченні творчої спадщини архієпископа Іоана Максимовича.

Особистий внесок здобувачки. Дисертантка врахувала досягнення українських та зарубіжних учених, однак усі засадничі ідеї та висновки роботи належать авторці дослідження. Цитатне використання результатів інших наукових робіт оформлено відповідними посиланнями.

Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна, а також на наукових конференціях і наукових читаннях, зокрема: Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми слов'янської філології» (м. Бердянськ, 19-20 вересня 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Масова література: від давнини до сучасності» (м. Бердянськ, 14-15 вересня 2006 р.), ІХ Міжнародна наукова конференція молодих учених (м. Київ, 19-21 червня 2007 р.), Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми сучасної компаративістики» (м. Бердянськ, 10-12 вересня 2007 р.), міжнародна наукова конференція «Етика Отців

у київській богословській думці епохи реформи (к. XVI-XVIIІ ст.)» (м. Київ, 20-23 вересня 2007 р.), Міжнародна наукова конференція «Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті» (м. Луцьк, 30-31 жовтня 2007 р.), наукові читання «Інтертекстуальний вимір літературної творчості Григорія Сковороди» (м. Бердянськ, 6 грудня 2007 р.), VІ Всеукраїнська наукова конференція «Слобожанщина: літературний вимір» (м. Луганськ, 15 лютого 2008 р.), Міжнародна Інтернет-конференція «Українська література і загальнослов'янський контекст» (м. Бердянськ,

16-18 квітня 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (м. Чернігів, 23-25 травня 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів» (м. Харків, 18-20 вересня 2008 р.), Міжнародна заочна конференція «Поэтика художественного текста» (м. Борисоглібськ, Росія, 25 листопада 2008 р.), наукові читання «Полемічна література в контактно-генетичних і типологічних зв'язках» (м. Бердянськ,

11 грудня 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Наукова спадщина

Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова» (м. Харків, 17-18 грудня 2008 р.), Всеукраїнська наукова конференція «Літературний процес: від класики до постнекласики» (м. Київ, 3 квітня 2009 р.), Х Міжнародна наукова конференція молодих учених (м. Київ, 23-25 червня 2009 р.).

Публікації. результати дослідження знайшли відображення в 11 статтях, 9 з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, ліцензованих

ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 165 сторінок основного тексту та 30 сторінок списку використаних джерел, що містить 255 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об'єкт, висвітлено зв'язок теми дисертації з науковими програмами і планами організації, у якій її виконано, показано наукову новизну й теоретичну цінність отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі роботи - «Творчість архієпископа Іоана Максимовича в інтерпретації дослідників української барокової літератури» - проаналізовано наукову літературу за темою дослідження. Архієпископ Іоан Максимович належить до кола тих митців, творчість яких не здобула прихильності серед сучасників, унаслідок чого була забута майже на три століття. В історії українського літературознавства ХІХ - початку ХХ ст. маємо поодинокі схвальні відгуки, але лише наприкінці ХХ - на початку

ХХІ ст. твори свт. Іоана Максимовича привернули до себе увагу науковців. поцінування художнього хисту свт. Іоана Максимовича сучасними літературознавцями не вирізняється однозначністю: з одного боку, продовжує побутувати теза про надмірну схильність письменника до віршування (Я. Ісаєвич, В. Соболь); з другого - група науковців (С. Демченко, О. Засько, О. Зосімова, О. Матушек, Л. Ушкалов, В. Шевчук) активно досліджує творчість архієпископа Іоана Максимовича з метою повернути йому належне місце

в історії українського літературного процесу кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст.

У другому розділі - «Книга архієпископа Іоана Максимовича “Алфавит собранный, риимами сложенный…” у контексті розвитку національної агіографічної поезії ХVІІ-ХVІІІ ст.» - обґрунтовано підстави для введення до літературознавчого обігу поняття агіографічної поезії, визначено її жанрові ознаки. до агіографічної поезії належать великі за обсягом епічні вірші, а також епіграми (короткі й більш розлогі), панегірики, молитовні вірші, в яких ідеться про житія святих, розкриваються богословські й історико-церковні аспекти святості, функціонують мотиви аскези, мучеництва, чуда, небесної допомоги праведнику, молитовного звернення до святого, уславлення подвижника за його діяння, заступництва тощо.

Дисертанткою визначено, що барокова агіографічна поезія представлена такими зразками:

– польськомовна поетична збірка «Їywoty њwiкtych…» архієпископа Лазаря Барановича, а також вірші, присвячені святим, з його польськомовної збірки «Lutnia Apollinowa…»;

– цикли молитовних епіграм «В?нець з зв?зд дванадесять христовой десници, предтечи святому, з мольб дванадесяти», «В?нець верху апостол святому Петрови от зв?зд дванадесяти молитв к нему в сем слови», «В?нець святой Софіи з зв?зд дванадесять з молитв о седми дарах и талантах пяти» митрополита Варлаама Ясинського;

– низка віршів свт. Димитрія Туптала («В?нец от дванадесят зв?зд святой Варвар?, от молитв к ней о крайнем доброи смерти дар?», «В?нец от дванадесят зв?зд архієрейскій, от д?л, чрез них же молим єст пастыр миррейскій», «В?нец зв?зд дванадесят Христовой денницы, Предтечи святому, з молю дванадцяти», «Богослове, умоли Слова воплощенна…», «К Златоусту бренными устнами молюся»,

– «В прозорах древле копіи ношаху…», «ДАНІИЛ преподобный, на столп? стоящи…», «С[вятому] м[ученику] Севестіану», «Преподоб[ному] Герасиму», «Преподобному Євстратію Печерському», «Святому Игнатію», «от Патерика слово ХІХ о смотреніи», «там же. Рече авва Пімин», «От святаго Ніла. Глава LVІІІ», «От Патерика, глава ХІІІ», «От того ж, глава ХСVІІІ», «Д?янія святых апостол», «О преподобном Лаврентіи Печерском», «Преподобному Антонію Печерскому», «На образ вс?х преподобніх печерских, вколо с[вятого] креста написанных на стин? в церкви Честнаго креста», «Каков Василій, Єфрем молитствуєт…», «Святому Дамаскину в?рши», «Ілія, Сидонскую страну шествующе…», «Петру, до Іопіи в пропов?дь пришедшу», «Павел, єгда Христова закона учаше», «Добраго воя цареви избранна», «Аще кая писмена испытати треб?…»);

– більшість віршів із книги «Алфавит собранный, ри?мами сложенный…» свт. Іоана Максимовича.

Відзначено, що автори агіографічних віршів використовували різні жанрові модифікації: значні за обсягом епічні твори, де в поетичній формі викладено житіє святого («Їywoty њwiкtych…», «Lutnia Apollinowa…» архієпископа Лазаря Барановича, «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича); епіграми, іноді поєднані в цикли, в яких реалізуються співвідношення понять «святий / людина» («Lutnia Apollinowa…» архієпископа Лазаря Барановича, твори митрополита Варлаама Ясинського, свт. Димитрія Туптала, свт. Іоана Максимовича); розлогі епічні вірші, у яких мотиви аскетизму, мучеництва, чуда, духовного наставництва проілюстровано певним прикладом із житія святого («Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича).

агіографічні вірші барокової доби не обмежуються службовим призначенням. поети-агіографи дозволяють собі відступити від традиції, що, наприклад, виявляється у пропонуванні читачеві лише уривка з житія

(свт. Іоан Максимович) або скорочення його змісту до обсягу епіграми (свт. Димитрій Туптало, митрополит Варлаам Ясинський). Митці прагнуть подати у віршах скорочену версію житія святого. Саме такий принцип дозволяє свт. Іоанові Максимовичу окреслити тип святості кожного персонажа, увиразнити особливості його сприйняття за барокових часів, виявити з метою напучування читачів можливі варіанти аскези.

у колі зацікавлень архієпископа Іоана Максимовича як автора агіографічної поезії перебуває зображення внутрішнього світу персонажа - святого. це засвідчує психологічна наснаженість роздумів персонажів, перейнятих відчуттям власної гріховності й пошуками шляхів духовного порятунку. Використання своєрідного прийому апеляції до уяви реципієнта дозволяє поету наблизити агіографічні сюжети до реалій сьогодення, спонукає навіть в епічних віршах-житіях частково відступати від трафаретної схеми.

Яскравим прикладом відхилення від традиційного агіографічного сюжету є вірш «Житіє Алексія челов?ка Божія» свт. Іоана Максимовича, в якому поєднано різні жанрові форми - власне житіє й тезоіменне привітання царському роду. Автор усуває деякі житійні епізоди (опис дитинства св. Олексія, портретні характеристики його матері та нареченої), позбавляє конкретності хронотоп вірша й виводить на перший план (порівняно із попередніми житіями) постать Олексія, чоловіка Божого, з певною метою - наблизити зміст твору до реального життя й підготувати читача до сприйняття другої, панегіричної частини вірша.

Свт. Іоан Максимович як поет-агіограф активно використовує рекомендовані поетиками тропи - епітети, алегорії, метафори, порівняння. Важливим для нього є й антитетичний та алегоричний принципи зображення. незважаючи на дотримання певних традицій творення житія, агіографічній поезії другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст., зокрема й віршам із книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…», уже не притаманні такі жанрові особливості, як риторичність, прагнення до суворого дотримання канону. відбувається пристосування житійних сюжетів і мотивів до естетики барокової доби.

Мета агіографічних віршів, як і всієї агіографії в цілому, - утвердження християнського світовідчуття, наведення читачам прикладів, вартих для наслідування. Агіографічна поезія свт. Іоана Максимовича є одним із тих явищ, у яких яскраво зреалізовано прагнення барокового письменства створювати варіанти раніше відомого. Отже, книга «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архієпископа Іоана Максимовича як пам'ятка української агіографічної культури другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. трансформує в барокових формах художньо-естетичну спадщину ранньохристиянського Сходу та Київської Русі, опановуючи нові для себе жанрові форми - поетичні.

У третьому розділі дослідження - «Феномени мучеництва й чуда

у поетичному вимірі барокової агіографії» - проаналізовано індивідуальні особливості функціонування названих явищ (невід'ємних складових канонічної житійної схеми) у віршових творах архієпископа Лазаря Барановича, митрополита Варлаама Ясинського, свтт. Іоана Максимовича та Димитрія Туптала. Відзначено, що українські поети-агіографи другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. розглядають феномени мучеництва й чуда не лише у традиційному річищі, але й з позицій барокової естетики, у контексті нагальних потреб тогочасного духовного життя суспільства, у межах барокової аксіології.

звернення поетів Чернігівського літературно-філософського кола другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. до теми мучеництва зумовлене не лише прагненням зберегти серед сучасників пам'ять про величні подвиги святих, але й спонукати вірян стати на шлях аскетичного життя як внутрішнього мучеництва.

свт. Іоан Максимович дотримується мартирологічної традиції в зображенні апостольської місії мучеників та їхньої страдницької смерті: вчинок святих страстотерпців свідчить про добровільний і свідомо зроблений ними вибір життєвого шляху, внаслідок чого буде зреалізовано прагнення кожного християнина до обоження своєї природи («О том же святом» із циклу, присвяченого св. Діонісієві Ареопагіту, «Святый великомученик Христов Димитрій», «З?новій», «Святый апостол Петр»).

В агіографічній поезії свт. Димитрія Туптала втілюється сприйняття мучеників як заступників за людей перед Творцем, характерне для християнської традиції («Добраго воя цареви избранна…», «В?нец от дванадесят зв?зд святой Варвар?, от молитв к ней о крайнем доброи смерти дар?», «В?нец от дванадесят зв?зд архієрейскій, от д?л, чрез них же молим єст пастыр миррейскій»). Поет звертається до великомучеників із благанням про допомогу як усім вірянам-сучасникам, так і йому самому. Цим свт. Димитрій засвідчує власну співучасть у Христових стражданнях; співпереживання митця переходить із фізичного у вимір духовний, творчий, що втілюється в молитовному зверненні до святих.

Архієпископ Лазар Баранович в агіографічних віршах зі збірок «Їywoty њwiкtych…», «Lutnia Apollinowa…» наголошує: Церква Христова нездоланна саме тому, що збудована на твердій вірі мучеників, а хресна жертва першомученика Стефана стала лише першим каменем у підґрунті величної справи - будівництва Дому Господнього, продовженій подвигами наступників (св. мученики Діонісій Ареопагіт, Сергій і Вакх, Димитрій Солунський, Нестор, Ігнатій Богоносець, св. мучениці Катерина, Варвара, Юліанія та ін.).

Українські поети-агіографи другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст.

у зображенні страстотерпців наслідують мартирологічну традицію: мученик для них - це віруюча людина, яка віддає власне життя на славу Божу перед невіруючими. відповідно до канону, феномен мучеництва осмислюється поетами як вияв вірності Творцеві, реалізація прагнення наслідувати хресний шлях Ісуса Христа, а самі мученики виступають заступниками за людей перед Богом. Підкреслюються барокові риси в рецепції митцями феномену мучеництва: співвіднесення власної аскези з мучеництвом святого через використання прийому паралелізму (архієпископ Лазар Баранович, свт. Димитрій Туптало); спрямування читачів у бік внутрішнього, духовного мучеництва - аскези (свт. Іоан Максимович).

Велич чудес, здійснених святими, залишається для барокових поетів поза сумнівами, тому закріплення сакрального статусу святого через художній виклад чуда вже не є пріоритетним завданням тогочасної літератури.

Для агіографії ХVІІ-ХVІІІ ст. визначальним є усвідомлення чуда в контексті євангельських традицій - як знамення для невіруючих через незнання. Мета агіографів - закріпити в мирян віру, яку Творець засвідчив чудами, подати їм взірці для наслідування. визначального значення набуває морально-дидактична функція чуда - повернути людей до лона Церкви.

Свт. Димитрій Туптало лише констатує факт чудотворення, здійсненого святим, що певним чином обумовлюється зверненням до жанру епіграми, лаконічного за своєю природою («В?нец от дванадесят зв?зд архієрейскій, от д?л, чрез них же молим єст пастыр миррейскій», «Д?янія святых апостол», «Преподоб[ному] Герасиму»). В агіографічній поезії митець повністю відокремлює епізод чудотворення від сюжетної канви відповідного житія і проектує його зміст на сучасність. поет прагне, як і в епізодах про св. мучеників, уподібнити себе святому і відповідно - Синові Божому.

Агіографічна поезія свт. Іоана Максимовича, матерією для якої стали сюжети про чудесні діяння святих, яскраво свідчить про зацікавленість митця проблемою поглиблення віри серед сучасників-мирян («Герасим Іорданскій», «Д?ва Єкатерина», «Чудо святого Николая»). якщо у віршах свт. Димитрія Туптала головна увага зосереджується на аспектах духовного життя автора, то у свт. Іоана в центрі художнього зображення перебуває образ святого. поет продовжує традицію сприйняття постаті чудотворця як зримого свідоцтва присутності Бога на землі.

Знаковим для агіографічної поезії є лейтмотив чудесного заступництва святого («Варвара святая», «Чудо святого Николая» свт. Іоана Максимовича; «В?нец от дванадесят зв?зд архієрейскій, от д?л, чрез них же молим єст пастыр миррейскій», «В?нец от дванадесят зв?зд святой Варвар?, от молитв к ней о крайнем доброи смерти дар?», «Добраго воя цареви избранна…» свт. Димитрія Туптала). чудо заступництва святими тлумачиться традиційно для барокових часів - двері Небесного Царства відкриваються перед людиною, якщо вона докладе вагомі духовні зусилля.

образ чудодійного мироточення тіла святого сприймається митцями як закономірний наслідок його праведного життя: «O њ. Nikoіaiu Cudotworcu archiepiskopie Mirryliciyskim», «O њ: wielkimкczeniku Dimitrim» (збірка «Їywoty њwiкtych…») та «O њ: wielkim mкczenn: Dimitrym. U њwiкtego Dimitra iaka na Niebie mitra?» (збірка «Lutnia Apollinowa…») архієпископа Лазаря Барановича; «Житіє Алексія челов?ка Божія» свт. Іоана Максимовича.

Барокові поети-агіографи наслідують житійну традицію, презентуючи чудо як ідеальну ситуацію, що дозволяє змалювати святого в найвигіднішому ракурсі. святі чудотворці сприймаються як втілення морально-етичного ідеалу, популярного в українській поезії кінця XVII - початку XVIII ст., - подвижника, який цілком свідомо обирає шлях доброчинності, терпіння, відречення від світських спокус. Митці барокової доби прагнуть стати свідками величного чуда - сходження на них Божої благодаті, намагаються віднайти особистісний контакт із горнім світом. В агіографічній поезії, присвяченій чудотворцям, також порушуються тогочасні міжконфесійні проблеми, оскільки митці, презентуючи читачам чудеса апостолів і лику святих, прагнуть оживити в мирян полум'я віри, повернути тих, що сумніваються, до лона Православної Церкви.

Звернення до житійних образів і ситуацій дозволяє поетам унаочнити власне розуміння тогочасних проблем. Митці ставлять перед собою завдання морального виховання читача і з цією метою використовують відповідні художні засоби (метафори, алегорії, влучні епітети), що допомагають розкрити певну дидактичну настанову. Поети доби бароко пропонують повчальне уподібнення в доступному та зримому образі мученика або чудотворця, благочестя якого, відтворене у слові, спрямовується на внутрішній світ людини, який потребує змін.

У четвертому розділі роботи - «Генеза аскетичної програми архієпископа Іоана Максимовича» - доведено, що своєрідність інтерпретації аскетичної теми в агіографічній поезії свт. Іоана Максимовича обумовлюється поєднанням визначальних для православ'я аскетичних програм східних Отців, ісихастського вчення про мовчазну молитву з ігнатіянськими концепціями духовного вдосконалення. Якщо для автора житій попередніх часів центральним питанням було відтворення життєвого шляху святого, зокрема сповідування ним віри, то архієпископ Іоан Максимович прагне донести до читача провідні засади патристичних учень, підкреслюючи найважливіші моменти становлення аскетичних програм Отців Церкви. Пропонуючи сучасникам долучитися до аскетичної містики, свт. Іоан Максимович закликає їх до наслідування життєвого шляху праведних як ідеалу християнської поведінки й окреслює власну схему аскези.

порушення свт. Іоаном Максимовичем теми монашого життя зумовлене актуалізацією за доби Бароко потреби в ідеалі самовдосконалення людини, який вбачається в чернечій аскезі. свт. Іоан Максимович знайомить своїх читачів із провідними постулатами основоположників монашого руху (прп. Антоній Великий, прп. Пахомій Великий, прп. Макарій Великий, прп. Євагрій Понтійський, прп. Єфрем Сирійський), що відігравав важливу роль у християнському житті тогочасної України, і разом із цим відкриває їм містику аскези.

свт. іоан Максимович, викладаючи у книзі «Алфавит собранный, риимами сложенный…» власні аскетичні погляди, переймає досвід багатьох знакових для східної патрології постатей - прп. Сисоя Великого, прп. Онуфрія Великого, авви Ісидора, прп. Аммона, свт. Іоана Золотоустого, прп. Нила Синайського, прп. Пімена Великого, прп. Арсенія Великого, свт. Василія Великого, прп. Іоана Дамаскина, прп. Марка Скитського та ін. підсумовує аскетичні переконання барокового поета-агіографа апеляція до «Ліствиці» прп. Іоана Синайського, в якій подано опис монашого шляху, що базується на ідеї послідовності в подвижництві, ідеї ступенів духовного вдосконалення.

Популярність твору прп. Іоана Синайського в Україні доби бароко зумовила інтерпретацію свт. Іоаном Максимовичем форми ліствиці як духовного алфавіту. Кожна літера книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» представляє цикл віршів, присвячених Отцям, які вже піднялися сходинками символічної ліствиці до небесної брами цілими й неушкодженими. Отже, утворюється символічний ланцюг: літера алфавіту презентує житіє святого; він же є втіленням певної чесноти як сходинки на шляху духовного зростання християнина. Алфавіт постає як алегорія подвижницького життя, спрямованого до єдиної мети - повернути людину до первісного стану безгрішності, відновити сяйво її душі.

Ідучи за патристичним ученням, архієпископ Іоан Максимович визнає вершиною аскетичного подвигу осягнення священної безмовності тіла й душі - ісихії. В агіографічній поезії свт. Іоана домінує традиційне для аскетичної культури розуміння ісихії як шляху уникнення комунікативного простору, що відволікає від внутрішньої зосередженості. Поет розкриває основний постулат ісихастського вчення: мовчання (ісихія) має охоплювати як зовнішній (усамітнення, відмова від спілкування), так і внутрішній (молитовне мовчання

й споглядання) бік життя аскета. Отже, однією з обов'язкових умов аскетичного життя архієпископ Іоан Максимович уважає дотримання засад ісихастського вчення.

Властиве українській бароковій культурі використання західноєвропейського досвіду й вірогідність безпосереднього знайомства свт. Іоана Максимовича зі спадщиною католицьких богословів дає підстави для порівняльного аналізу книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…»

з творами іспанських містиків. Український поет створює більшість агіографічних віршів, керуючись принципами, подібними до пропонованих св. Ігнатієм Лойолою у книзі «Духовні вправи». свт. Іоан Максимович рекомендує читачеві уявити поведінку святого в ситуаціях боротьби зі спокусами та наслідувати його приклад. спільним мотивом для творів українського й іспанського авторів є увиразнення ролі благальної молитви про Господню допомогу в духовній битві зі спокусами.

символічний образ гори Хорив, виведений архієпископом Іоаном Максимовичем, дозволяє провести паралель із використаною св. Терезою з Авіли та св. Іоаном від Хреста алегорією - сходженням на гору Кармель як наслідування Христа заради досконалого єднання з Богом. Гора Хорив в уяві українського поета сповнена радістю благодаті, що несе спасіння. прагнення допомогти вірянинові наблизитися до Бога, поєднатися з ним через любов, відновити інтерес до давніх аскетичних практик християнського Сходу як незаперечного шляху до обоження стають спільною домінантою творчості іспанських містиків і свт. Іоана Максимовича як представника українського бароко.

Архієпископ Іоан Максимович переконаний, що для християнина передусім потрібне знання святоотцівського вчення й наслідування аскетичного праксису східної традиції. духовний поступ християнина, визначальною передумовою якого є наслідування Сина Божого, постає наскрізним мотивом книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…». як людина свого часу, свт. Іоан Максимович не заперечує думки, що молитовне споглядання, містичне візіонерство західної традиції сприятиме глибшому розумінню настанов Отців Церкви, осягненню Божественних таїнств, переживанню єднання з Богом. Книга «Алфавит собранный, риимами сложенный…» постає як збірник дидактичних текстів, покликаних зцілити душу людини й відкрити їй шлях до Бога. Посередником між Творцем і вірянином виступає святий (авва), який своїм подвижницьким життям уподібнився євангельському ідеалу. Отже, свт. Іоан Максимович презентує новий тип святого як втілення барокового світогляду.

У п'ятому розділі дисертації - «Образ святого у книзі “Алфавит собранный, риимами сложенный…” як відображення барокової антропології» - наголошується на тому, що для творчості свт. Іоана Максимовича, як і багатьох інших барокових митців, визначальною є антропологічна проблематика. суперечності барокової антропології певною мірою накладають відбиток на образ подвижника, наділяючи його іконічними рисами. Агіографічний персонаж стає яскравим репрезентантом духовних орієнтирів української людини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. й одночасно абсолютним взірцем на шляху наслідування ідеалу - Ісуса Христа.

Ознаками святості в агіографічній поезії свт. Іоана Максимовича традиційно виступають послух, терпіння, добровільне відречення від світських турбот і спокус, безперервна молитва, постування, любов до ближнього, сила волі, байдужість до смерті, повсякчасна пам'ять про Христову жертву заради спасіння людства. Митець використовує традиційний для агіографії прийом imitatio Christi, що вимагає уподібнення: людина через своє гріхопадіння вже не є образом і подобою Божою, однак, наслідуючи найдосконаліший взірець - Сина Божого, вона може знову уподібнитися Творцеві. Свт. Іоан Максимович, як і агіографи-попередники, зосереджується на зображенні духовного подвигу святого, що є поетичним утіленням Первообразу.

В агіографічних віршах свт. Іоана постають різні типи святих: мученики, чудотворці, аскети. Кожен із них, з погляду митця, є досконалим взірцем для наслідування пересічною людиною. Однак найважливішу дидактичну функцію у творі виконує образ старця, визначальний для православного чернецтва: старець-самітник, який дає поради зневіреним ченцям, і старець-авва в кіновіяльному монастирі, який повчає братію праведності й послуху.

Свт. Іоан Максимович не надає перевагу конкретній формі подвижництва - відлюдницькій чи кіновіяльній. Поет-агіограф наголошує, що покора ігуменові, повсякденна праця в монастирі є таким же певним шляхом до обоження, як і анахоретство. Майбутній подвижник має вільно обирати дорогу, зважаючи на власні переконання й уподобання. Обидві форми дозволяють практикувати молитовне мовчання як важливий крок до містичного споглядання й поєднання з Богом.

відродження «внутрішньої» людини свт. Іоан Максимович пов'язує з декларованим Святими Отцями гаслом «Пізнай себе!». Людина, яка розпізнала й випробувала закладену в неї Творцем сутність, подолає двонатурність своєї природи й увійде у трансцендентний простір Бога. Перевагу «внутрішньої» людини над «зовнішньою» увиразнює й відсутність в агіографічній поезії свт. Іоана портретного зображення персонажів. духовний світ людини тлумачиться в контексті біблійної алегорії «засвіченого світильника» (Лк. 11:33), якого не можна приховати.

Образ святого в агіографічній поезії архієпископа Іоана Максимовича постає яскравим прикладом того, як людина-Альфа (початок), створена за подобою Божою, пройшовши земне життя, переходить у стан людини-Омеги (кінця) і постає перед Страшним Судом. Аввине життя є постійним очікуванням смерті й Останнього Суду. Поет закликає читача наслідувати Святих Отців у сприйнятті смерті й позбутися остраху перед нею.

В агіографічних віршах митця поглиблюється сприйняття категорій смирення й розчулення, гріховності та покаяння. Свт. Іоан Максимович звертається до людини грішної (стан після Адама) із закликом відновити втрачене світло душі, увійти в Царство Небесне в образі «нового Адама». Подвижник, як і кожна людина, є Божим творінням, позбавленим чистоти через первородний гріх, що вимагає спокутування.

Свт. Іоан Максимович відзначає особливу місію пастиря. Завдання духовного отця - позбавити людину темних помислів, відтворити в мирянинові чистий і неспотворений богоподібний образ. Аскет прикладом свого життя, означеного твердістю переконань, непорушністю послуху, безупинною молитвою й смиренням укріплює віру мирян, що стає його вагомим внеском у справу розбудови Церкви й дозволяє уподібнитися новозавітному «каменю» - апостолові Петру.

зберігаючи сюжетну канву житійного епізоду й помітно деталізуючи розповідь, що є характерною ознакою української барокової агіографії, свт. Іоан Максимович усю увагу зосереджує на внутрішніх переживаннях подвижника, посилює індивідуальне начало житія, що дозволяє читачеві співпереживати зображувані події. Митець, керуючись настановами тогочасних поетик, увиразнює окремі риси характеру персонажа, відтворює особливості їх вияву в складній ситуації.

Свт. Іоан Максимович ставить людину в ситуацію протистояння сакрального і світського, про що свідчить його зацікавлення образом «преподобного у світі». Зокрема, простежується новаторський підхід агіографа до творення вербального образу Олексія, чоловіка Божого. Св. Олексій виступає ідеальним об'єктом для реалізації свт. Іоаном розроблюваної митцями Чернігівського кола концепції «нової людини», мета існування якої гідна наслідування кожним християнином. поет накреслює образ майбутнього святого, проектований на наслідуваний агіотип - аскета-страдника, біблійним прототипом якого є Син Божий та Його апостоли.

свт. Іоан Максимович в агіографічних віршах із книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» прагне зрушити кордони між уявним і реальним світом і тим самим допомогти читачеві реалізувати у своєму земному житті пропоновані приклади праведності. антропологія барокового поета є абсолютно христологічною, ґрунтується на біблійних джерелах, вбирає в себе духовний досвід святих Отців і враховує потреби сучасності. агіографічний персонаж книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича презентує модель поведінки, орієнтовану на трансцендентний ідеал - Сина Божого. Центральною онтологічною й моральною категорією агіографічної поезії митця стає категорія святості. свт. Іоан Максимович переосмислює образну систему ранньохристиянської агіографії, надаючи їй нового змістового наповнення.

ВИСНОВКИ

Поціновування поетичного таланту чернігівського архієпископа Іоана Максимовича та його художньої спадщини еволюціонувало протягом понад трьох століть від безапеляційної неґації до визнання істориками літератури його творів як повновартісних і гідних аналізу в контексті барокової культури.

Із кінця ХХ ст. набирає сили тенденція до об'єктивного визначення місця свт. Іоана Максимовича як письменника барокової доби в історії української літератури.

У творчості представників Чернігівського літературно-філософського кола другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. (архієпископа Лазаря Барановича, митрополита Варлаама Ясинського, свтт. Іоана Максимовича та Димитрія Туптала) наявні поетичні твори, в яких агіографічну спадщину презентовано через нові інтерпретаційні моделі. У бароковій агіографічній поезії згідно з каноном презентуються житія святих, висвітлюються богословські й історико-церковні аспекти святості, розкриваються теми мучеництва, чуда, аскетизму, духовного наставництва. водночас цей матеріал пристосовується до естетичних смаків бароко. Свт. Іоан Максимович послуговується різними поетичними формами - як значними за обсягом епічними віршами, так і лаконічними епіграмами, панегіриками, молитовними віршами. У центрі уваги поета-агіографа - образ святого як втілення барокового ідеалу «вищої людини».

Барокові митці, зокрема свт. Іоан Максимович, слідом за церковною традицією ототожнюють мучеництво із чернецтвом, наголошуючи на важливості духовного страдництва - подвигу, що відкриває двері Небесного Царства. Поетична рецепція феномену мучеництва не позбавлена барокових рис - співвіднесення власного духовного поступу із мучеництвом святого, закодовування своїх переконань в алегоричних образах тощо.

Відтворення на вербальному рівні чудес, здійснених святими, в агіографічній поезії доби Бароко переслідує дві мети: справити наочний вплив на реципієнта через використання різноманітних засобів поетичної мови та здійснити внутрішній вплив - словом пронести віру в розум і серце людини. Архієпископ Іоан Максимович дотримується характерної для барокових поетів-агіографів тенденції. митець виокремлює епізод чудотворення із сюжетної схеми житія і проектує його на сучасність, загалом наслідуючи агіографічну традицію: через опис чуда увиразнюють образ святого як Христового послідовника, людини, яка віднайшла внутрішній зв'язок із Творцем.

Аскетичне відновлення релігійного життя в Україні барокової доби знайшло безпосереднє втілення в агіографічній поезії свт. Іоана Максимовича, представленій у книзі «Алфавит собранный, риимами сложенный…». Інтерпретація аскетичної теми здійснюється поетом у контексті знакового для барокової культури синтезу східного та західного богослов'я. свт. Іоан Максимович не заперечує можливості сполучення визначальних для східного християнства аскетичних програм Святих Отців із концепцією духовного вдосконалення, розробленою іспанськими містиками. На відміну від агіографів-попередників, свт. Іоан обирає за мету не зображення життєвого шляху Отців Церкви, а ілюстрацію провідних засад їх учень, що дозволить читачеві долучитися до містики аскези, втіленої в досвіді подвижників, і поступово обрати власну схему аскетичного життя.

Посилаючись на досвід Отців Церкви, митець розкриває сенс любові як ключового етапу на шляху до обоження людини, пропонує читачеві такі засоби дотримання праведного життя, як відчуття безтілесності, відстороненість від гріховного світу, пам'ять про страх Божий, Останній Суд, упокорення Господній волі. «Ліствиця» прп. Іоана Синайського спонукає свт. Іоана Максимовича викласти свою аскетичну програму за схемою алфавіту, де кожна літера презентує комплекс духовних сходинок. Архієпископ Іоан Максимович не надає переваги певним чеснотам, однак вершиною аскетичного подвигу вважає опанування практики ісихії - молитовного мовчання. Спільними лейтмотивами творчості українського поета й іспанських містиків є прагнення відкрити реципієнтові шлях до Бога через любов, відродити інтерес до подвижницьких практик християнського Сходу.

свт. Іоан Максимович, керуючись житійним каноном, творить у книзі «Алфавит собраный, риимами сложенный…» образ святого як втілення найвищого ідеалу - Христа. Поет-агіограф представляє читачеві різні типи святих (мученики, чудотворці, аскети), проте визначальну роль у справі духовного напучування людства відводить двом образам старця - самітника та авви в кіновіяльному монастирі. свт. Іоан часто відходить від традиції в зображенні агіографічного персонажа й зосереджується на внутрішніх переживаннях святого, увиразнює окремі риси його характеру у складних ситуаціях, використовує художні засоби, рекомендовані бароковими поетиками. Образ святого тлумачиться свт. Іоаном Максимовичем в контексті біблійної алегорії «засвіченого світильника»; як Альфа (початок), що по земному житті перетворюється на Омегу (кінець) і опиняється перед Останнім Судом. Зацікавлення митця образом «преподобного у світі» поступово переростає у прагнення накреслити образ майбутнього святого, що є проекцією наслідуваного агіотипу - аскета-страдника.

Безперечне дотримання свт. Іоаном Максимовичем житійного канону в рецепції знакових для нього феноменів мучеництва й чуда і в розкритті аскетичної тематики дозволяє розглядати книгу «Алфавит собранный, риимами сложенный…» як явище агіографічної культури українського бароко. Бароковий підхід до відтворення образу святого, відчутний вплив західної містики, розробка агіографічної поезії дає підстави до вивчення творчості чернігівського архієпископа Іоана Максимовича як важливого складника українського літературного процесу ХVІІ-ХVІІІ ст.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Журавльова С. С. Рецепція постаті св. Миколая в поетичній творчості свтт. Димитрія туптала та Іоана Максимовича / С. С. Журавльова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2008.

2. № 1 (140) січень. - С. 76-83.

3. Журавльова С. С. житіє олексія, чоловіка божого, у віршовій обробці архієпископа Іоана Максимовича (до проблеми впливів на творчість митця) / Світлана Журавльова // Слово і час. - 2008. - № 2. - С. 62-69.

4. Журавльова С. С. Символічний простір візантійської літургії у книзі «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Йоана Максимовича / Світлана Журавльова // Київська академія / [ред. кол. : Н. Яковенко (голова) та ін.]. - К., 2008. - Вип. 5. - С. 42-51.

5. Журавльова С. С. Давні монаші устави і художній світ поезії свт. Іоана Максимовича (за книгою «Алфавит собранный, риимами сложенный…») / С. С. Журавльова // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. - К.-Ніжин, 2008. - Вип. ХVІІ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 451-456.

6. Журавльова С. С. Особливості функціонування мотиву мучеництва в агіографічній поезії доби Бароко (за творами свтт. Іоана Максимовича та Димитрія Туптала) / С. С. Журавльова // Вісн. Харк. нац. ун-ту

7. ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2008. - № 798, вип. 53. - С. 142-147.

8. Журавльова С. С. Агіографічна поезія свт. Іоана Максимовича в контексті духовних традицій ісихазму / Світлана Журавльова // Сіверянський літопис. - 2008. - № 5. - С. 128-133.

9. Журавлева С. С. Феномен мученичества в агиографической поэзии свт. Димитрия Ростовского (Туптало) / С. С. Журавлева // Литература и культура в контексте христианства. Образы, символы, лики России : материалы V Международной научной конференции (Ульяновск,

10. 22-25 сентября 2008 г.) / [сост., отв. ред. проф. А. А. Дырдин]. - Ульяновск, 2008. - Ч. І. - С. 11-16.

11. Журавльова С. С. феномен чуда у поетичному вимірі барокової агіографії (за книгою «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича) / С. С. Журавльова // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. - Донецьк, 2009. - Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 32-39.

12. Журавльова С. С. феномен чуда в агіографічній поезії свт. Димитрія Туптала / С. С. Журавльова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. - 2009. - № 843, вип. 55. - С. 198-202.

13. Журавльова С. С. недосліджений панегірик із книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архієпископа Іоана Максимовича / Світлана Журавльова // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених / відп. ред. Я. В. Цимбал. - К., 2009. - Вип. 14. - С. 136-142.

14. Журавльова С. С. Жанрова природа агіографічної поезії доби Бароко // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. - Бердянськ, 2009. - Вип. ХХІ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 422-430.

АНОТАЦІЯ

Журавльова С. С. «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архієпископа Іоана Максимовича як явище агіографічної культури українського бароко. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2009.

У роботі досліджуються джерела й жанрово-тематична специфіка книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архієпископа Іоана Максимовича як явища української барокової агіографії. Твір свт. Іоана Максимовича розглядається як зразок агіографічної поезії, в якій трансформовано в нових формах художньо-естетичну спадщину ранньохристиянського Сходу та Київської Русі. Простежуються індивідуальні особливості функціонування феноменів мучеництва й чуда в агіографічній поезії доби Бароко. своєрідність опрацювання аскетичної теми в агіографічних віршах книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» свт. Іоана Максимовича полягає в поєднанні аскетичних програм східних Отців, ісихастського вчення про молитву розуму з ігнатіянськими концепціями духовного вдосконалення. образ святого, представлений у поетичній книзі архієпископа Іоана Максимовича, аналізується як відображення барокової антропології.

Ключові слова: агіографічна поезія, бароко, чудо, мучеництво, аскеза, образ святого.

АННОТАЦИЯ

Журавлева С. С. «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архиепископа Иоанна Максимовича как явление агиографической культуры украинского барокко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2009.

В работе исследуются источники и жанрово-тематические особенности книги «Алфавит собранный, риимами сложенный…» архиепископа Иоанна Максимовича как явления украинской барочной агиографии. произведение свт. Иоанна Максимовича рассматривается как образец агиографической поэзии, в которой трансформируется в новых формах художественно-эстетическое наследие раннехристианского Востока и Киевской Руси. раскрываются индивидуальные особенности функционирования феноменов мученичества и чуда в агиографической поэзии эпохи Барокко. своеобразие разработки аскетической темы в агиографических стихотворениях книги «Алфавит собранный, риимами сложенный...» свт. Иоанна Максимовича заключается в сочетании аскетических программ восточных Отцов, исихастского учения об умной молитве с игнатианскими концепциями духовного совершенствования. образ святого, представленный в поэтической книге архиепископа Иоанна Максимовича, анализируется как отображение барочной антропологии.