Особливості відображення народних вірувань в літературі та Г.Квіткою-Основ’яненком в повісті "Конотопська відьма"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОБРАЗ ВІДЬМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

1.1 Фольклорний образ відьми

1.2 Інтерпретації фольклорного образу відьми в європейській та українській літературі

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕКАЗІВ ПРО ВІДЬОМ В «КОНОТОПСЬКІЙ ВІДЬМІ» Г. КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКА

2.1 Джерела написання «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ'яненка

2.2 Образ відьми в оповіданні «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблема фольклорно-літературних взаємин перебувала в полі зору філологів протягом 19-20 століття, і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна колективна та письмова індивідуальна творчість взаємодіють, перетинаються між собою, взаємно збагачуючись.

Тема відьомства в українській літературі до певного часу була табуйована, з одного буку через страх перед невідомим, таємничим, з іншого - через безглуздість.

Український народ здавна славився багатою уявою та вірою у надприроднє, тому не дивно, що образ відьми представлено настільки багатим та різноманітним.

Ця тема є малодослідженою через ряд причин. Це, як і говорилося раніше, існування церковної заборони, це і певного роду абсурдність у віруванні, і просто боязнь народу піднімати її з глибин, і як є зараз, неприйнятність в обговоренні в час науково-технічного прогресу. Між тим записані етнографами й фольклористами другої половини 19-початку 20 ст. народні оповідання про відьом та наукові розвідки того періоду містять важливу й цікаву інформацію з даної проблематики. Тож слід сказати, що основним джерелом для розгляду та дослідження теми відьомства є здобутки з фольклору: народні перекази, казки, легенди тощо [27, с. 6].

Опис і характеристика цієї демонічної постаті досить детально представлені в історико-етнографічних працях вчених другої половини 19 ст-початку 20 ст. Зокрема, стрижневою працею тривалий час залишалася розвідка В. Антоновича «Колдовство. Документы - процессы - изследование» (1877). Відомі науковці зупинялись переважно на вивченні генезису таких вірувань та їх особливостей в українських звичаях. Серед них

В. Милорадович, В. Антонович, М. Сумцов, В. Гнатюк, І. Левицький тощо [6, с. 87].

Цікавий образ не лише науковцям, а й письменникам, котрі отримали не малий простір для творення. Так на особливу увагу заслуговують твори славетного Миколи Гоголя. У відомих усім нам повістях письменник широко використав народні уявлення про міфологічний образ відьми. Одним з перших зобразив відьму І. Котляревський в «Енеїді» [21, с. 10].

Також одним із яскравих представників української літератури, котрий вдався до цього образу був Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, котрий у повісті «Конотопська відьма» чітко відобразив вірування та менталітет українського народу.

Значний внесок у дослідження творчості Григорія Квітки-Основ'яненка зробили О. Гончар, Д. Чалий, В. Вербицька та інші.

Однак саме генезис вірувань народу у відьму та використання безпосередньо в «Конотопській відьмі» не є значною мірою повністю розкритим. Цим і зумовлена актуальність теми курсової роботи.

Метою роботи є дослідження народних переказів про відьом, з'ясування особливостей відображення народних вірувань в літературі та Г.Квіткою-Основ'яненком в повісті «Конотопська відьма».

Завдання дослідження:

- проаналізувати народні вірування про відьом та чаклунство у фольклорних джерелах;

- співвіднести перекази із художніми творами;

- порівняти образ відьми у віруваннях українського та інших

народів;

- проаналізувати особливості творення образу відьми в повісті

Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма»;

- прослідкувати вплив на повість фольклорних джерел.

Об'єктом дослідження є фольклорні джерела, в яких містяться вірування та перекази у відьом як українського, так і інших народів, повість «Конотопська відьма».

Предмет дослідження - особливості відображення образу відьми та його функціонування в «Конотопській відьмі».

Тема відьомства є актуальною для вивчення і до сьогодні, оскільки є малодослідженою та має широкий спектр вивчення, так як фольклорно-літературні взаємини є багатогранним процесом. З фольклорних джерел ми краще пізнаємо менталітет народу, культуру та вірування.

РОЗДІЛ І. ОБРАЗ ВІДЬМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

1.1 Фольклорний образ відьми

У демонологічних віруваннях багатьох культур і традицій, при чому як архаїчних, так і досить розвинутих, аж до європейських середньовічних та новочасних, присутня постать відьми-чаклунки. Джерелом цього образу є одвічний страх людини традиційної спільноти перед «чорною» магією, чаклунством і тими, хто буцімто практикував таке заняття й, отже, був причетний до наслання нещасть і хвороб на носія традиції, його худобу й загалом руйнував благополуччя. На такі уявлення і накладалося сприйняття жінки як істоти, нібито за своєю природою причетної до магії, - упередження, яке зародилося, певно, ще за доби матріархату, набуло певного негативного відтінку в патріархальному суспільстві й утвердилося в християнському погляді на жінку як на джерело спокуси і гріха [36, с. 96].

Слово «відьма» походить від дієслова «відати», що означає володіти сокровенними знаннями. Відтак відьма не «все знає», а дещо знає із того, чого не відають інші. Загалом, як свідчать народні оповідки, відьми мали свої спеціалізації: ворожки, чарівниці, зелейниці, шептухи, знахарки тощо. Відьма могла своїми засобами лікувати хвороби - чинити добро, але на замовлення певної особи могла й чинити ворогові замовника напасті: тобто одному - добро, а іншому зло. Шепоти й заклинання - це психічні форми лікування, яких не заперечує сучасна наука, аби тільки шептун чи заклинальниця не були облудниками [18, с. 39].

Менталітет українського народу формувався протягом багатьох століть, зазнаючи впливів інших народів і змінюючись внаслідок певних суспільно-політичних реформ. Особливо значні зміни відбулися з упровадженням у Київській Русі християнства. Без усебічного вивчення цього процесу не можна достатньо зрозуміти культуру слов'ян у цілому і, зокрема, культуру українців, тому закономірно, що його наслідками цікавилися такі вчені, як М. Костомаров, М. Максимович, О. Потебня,

І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, Г. Булашев.

Так, у фольклористичних дослідженнях М. Костомаров дотримувався думки про своєрідність рис національного характеру українців. Саме Костомаров, усебічно досліджуючи не тільки релігійні, морально-етичні, естетичні погляди, а й жанри народної поезії, символіку, вірування, започаткував в українській науці соціологічне вивчення суспільства [28,

с. 14]. відьма фольклор магія інквізиція

Свого часу проф. В. Антонович звернув увагу на різницю в відношенню до відьом у нас, в Україні, і на заході Європи, де відьом дуже гостро переслідували і палили - першу відьму спалено в Тулузі в 1275 р. На заході головною підставою для переслідування відьом було запідозрювання в стосунках із нечистою силою, відступі від правдивої релігії, себто в т.зв. апостазії. У нас, натомість, всі процеси проти відьом були побудовані на скаргах про якусь конкретну шкоду, що її ніби заподіяла відьма. І якщо на заході притягали відьму до відповідальності державні, а частіше церковні установи, то у нас, як правило, подібні процеси розпочиналися тільки за позовом приватних осіб, при наявності скривдженої сторони. Особливо цікава в нас повна відсутність церковної ієрархії, цілковита її незацікавленість справою. І на Лівобережжі, і на Правобережжі систематичного переслідування відьом у нас не було. А тим менше можна говорити про його масовий характер, який воно набуло на довший час на заході Європи.

Причина м'якості судових присудів щодо відьом в Україні і взагалі відмінного від заходу трактування відьом полягала, як писав В. Антонович - «не стільки в гуманному настрої суддів, як у відсутності в Україні тих демонологічних уявлень, що викликали на заході жорстоке переслідування чарівників». Припускаючи можливість чародійного таємничого впливу на побутові, повсякденні обставини життя, не дошукувався підстави цих впливів у зносинах із злим духом; демонологія не тільки не була розвинена, як струнко уложена система уявлень, але до кінця XVIII ст, наскільки можна судити по процесах, зовсім не існувала в народній уяві. Народний погляд на чарівництво був не демонологічний, а винятково пантеїстичний. Припускаючи існування в природі сил і законів, невідомих загалові, народ уважав, що багато з цих законів відомі особам, що зуміли в той чи інший спосіб їх пізнати. Отже, само по собі посідання тайни природи не вважалося за щось гріховне, суперечне релігійному навчанню. [4, с. 11].

Мову про образ відьми в українознавстві варто розпочати з того, що наша історія не знає масових переслідувань та страт відьом, як це було в Західній і Центральній Європі. Більше того, українці не звинувачували своїх відьом у зв'язках з дияволом, а карали лише за ту конкретну матеріальну шкоду, яку було завдано людям - крадіжку молока, наслання, порчу тощо. При цьому не мало значення, яким способом завдано шкоду - магічним чи ні. Отже, українська відьма дуже відрізняється від відьом у європейській та російській традиціях.

В Україні публічні страти траплялися лише під час великого лиха. Приміром, Іван Франко писав про спалення відьом у селі Нагуєвичі під час епідемії. Притому спалювали і чоловіків, і жінок (говорили, що вони - упирі). Але подібні випадки були дуже рідкісними [9, с. 96].

Практично всі вчені наводять народну класифікацію відьом. Вони стверджували, що народна уява поділяє відьом на два види, які мають своїх представників як серед чоловіків, так і серед жінок: 1) відьми вроджені, які здобувають силу відьмацтва від природи; 2) навчені, які отримують надзвичайні можливості у процесі навчання від чортів, або в обмін на свої душі [22, с. 98].

Сьогодні дослідники-етнографи не вкладають у це слово суто негативного значення. За однією з версій ( зокрема, Оксани Кісь), відьмами називали жінок, які були здатні в той чи інший спосіб впливати на події, лікувати, пророкувати майбутнє. Зрештою, розмежувати, де знахарка, де ясновидиця, а де відьма - майже неможливо. Щоправда, в народі чітко розмежовували відьму вроджену і відьму навчену. Вважали, що перша (людина з надприродними здібностями) є не такою лиховісною та злосливою. Вона не завдає людям шкоди, а навпаки - допомагає. Та коли йдеться про навчену відьму, то ставлення до неї змінюється, оскільки вважається, що свідомо ставши на цей шлях, вона прагнула здобути надприродні знання [18, с. 432].

Дослідники були переконані, що розходження у сприйнятті відьом вроджених і вчених полягали у народних уявленнях про спосіб придбання ними надлюдських можливостей. Науковці відзначали, що якщо знання й уміння вродженої отримані мимоволі, «ненавмисно», то навчена знаходить їх свідомо, за власним злим наміром, шляхом боговідступництва й укладання договору з дияволом. Значна кількість народних оповідань повідомляють про попрання ними християнських святинь і контактів з нечистими істотами [2,

с. 42].

П. В. Іванов писав, що перша категорія відьом у відносинах зі звичайними людьми проявляє деякі риси доброзичливості. Наприклад, цей вид відьм допомагає одним у лікуванні хвороб та обороняє інших від злих нападів своїх сестер - навчених відьом [19, с. 431]. Тому, на думку харківського вченого, природжені відьми та відьмаки часто не відрізняється від знахарок, за винятком здатності до перевтілень та можливості літати [1, с. 38]. За народними уявленнями, боротися з відьмою було досить легко. Над нею глумились козак, чумак, коваль - люди, що теж знають немало, та й звичайний парубок міг легко побити відьму палицею, якщо знав, що треба схопити її за волосся лівою рукою. Відьми боялися собак-ярчуків (перше щеня в третьому поколінні), яких намагались тримати в хліві, святої води і маку, хреста. Звичними засобами захисту від відьом і засобами їх виявлення вважались втикання в одвірок ножа, голок, освячення хатнього порога свяченою водою, кип'ятіння на сковороді молока (якщо корова стала погано доїтися). Народна мораль була досить поблажливою до відьми. Кожна людина сама відповість за свої вчинки перед Богом; якщо ж вона розкаялась за життя, то її прощали. А щоб іншим не кортіло ставати відьмою, то переповідали повчальні історії про двох сусідок чи кумів, одна з яких була відьмою родимою, а інша хотіла навчитись цього ремесла. Картини страшного терзання душі відьми після смерті, які родима відьма відкривала своїй сусідці, як правило, зупиняли охочу в її прагненні легкого життя. Зупиняли також і випробування, які, за народними уявленнями, мала пройти неофітка: опівночі вийти на роздоріжжя, потоптати вінчальну ікону і хрест, продати душу сатані [7, с. 73].

Міфічні народні характери, сформовані у межах вищої системи, створеної за правилами міфології. Ці міфи на противагу їх жанровій приналежності теж до певного ступеня відображають зміни настроїв епохи, опосередковують колективну думку, самокритику, само висміювання [12,

с. 70].

Традиція народжує відьом, вбиває їх, стежить за їхнім життям. І конкретна людина, поведінка якої не відповідає морально-етичним стереотипам її оточення, легко стає жертвою традиції, бо дуже непомітний той крок між порушенням норм своєї соціальної групи та відповідністю казковим уявленням про зло та добро. Сьогодні твоя поведінка здається незрозумілою, а завтра ти ототожнений з казковим злочинцем або нечистою силою. Людина не може зрозуміти та пояснити самій собі чи іншим кожну з тих подій, що трапляються довкола - традиція пояснює все; фольклорні тексти, кожен відповідно до своїх жанру та функцій, містить поняття про світ, людину та природу; і для тих, чиє життя складає фольклорна основа, сам фольклор у сукупності та різновиді його жанрів підказує норми соціальної поведінки.

Сьогодні ми не помічаємо того, який вплив на кожного із нас мають традиційні уявлення та забобони, як підпорядковане наше життя, а особливо життя сільської людини, стереотипним формулам, що прийшли від предків [6, с. 108].

1.2 Інтерпретації фольклорного образу відьми в європейській та українській літературі

Протягом усіх відомих нам років у демонологічних віруваннях великої кількості народів та культур завжди невід'ємно присутній образ жінки, що може легко підкорити собі тварин, людей чи, навіть, стихію. Вона часто «є посередником між світом живих і світом мертвих» [9, с.134].

В. Милорадович, посилаючись на відомого дослідника Г. Спенсера вважав, що демонологічні вірування українського народу, співпадаючи у найдрібніших деталях із західноєвропейськими, «відкривають цікаві риси найдавнішого світогляду людства: віру в перевертнів, в основі якої, як гадає Спенсер, - постійні зміни рослинних та тваринних форм у самій природі; віру у дуалістичне існування, тобто в діяльність душі окремо від тіла, що ґрунтується на уявленнях про реальність сновидінь; віру в можливість управляти стихіями і викрадати зірки; в основі якої - незнання законів природи і величини небесних тіл» [23, с. 61].

Як і в багатьох інших традиційних суспільствах, віра в існування відьом в середньовічній Європі була невід'ємним компонентом народної культури. Люди вірили в те, що існують жінки і чоловіки, що «володіють магічною здатністю здійснювати дії, які можуть завдати шкоди оточуючим: викликати смерть або хворобу, завдати шкоди посівам, худобі і майну. Подібні повір'я були поширені в Європі як у язичницькі, так і в християнські часи. Давні германці і скандинави бачили в деяких жінках віщунок і провидиць, що володіють надприродною силою.» [12, с. 62].

Безперечно, від таких знань та можливостей віяло чимось зловісним та лихим. Тому чаклунів і чаклунок зустрічали з побожним трепетом, а часом і з неприхованим страхом. Однак їх не завжди вважали прислужниками зла. Навпаки, ще за первісних народів, а також у всіх давніх культурах вони мали славу жерців, пророків, цілителів або чародіїв, що виганяють злих духів. Тому ці люди мали своєрідну пошану серед земляків. Там, де людських сил було недостатньо, могли стати в нагоді надприродні можливості цих людей. Навіть у розпал полювання на відьом при дворах багатьох європейських правителів жили знамениті маги і чорнокнижники, що займалися своїм таємничим ремеслом за велінням ясновельможних осіб. Але горе тим чаклунам, на яких падала підозра в зловживанні своєю могутністю. Станься неподалік загинути худобі, розігратися негоді або спалахнути пожежі, як починали повзти чутки: щось тут нечисто, чи не так? Вірно, не обійшлося без чорної магії? Така підозра могла бути для чаклуна дуже небезпечною. Адже, якщо його визнавали винним в «нанесенні шкоди чаклунством», кара була суворою [31, с. 68].

Жінок Західної Європи звинувачували у відьомстві частіше саме з причин, зумовлених релігією, єрессю. В нас же це здебільше якась конкретна шкода: нестача молока у корови, пропажа дощу влітку тощо [29, с. 461]. Так «за фольклорно-етнографічними матеріалами 18-19 ст., рядова сільська відьма промишляє тим, що краде вночі молоко у чужих корів, лякає парубків та дівчат, обернувшись на собаку, копицю сіна чи кішку. Особливо сприятливими для неї є час проти великих свят: Різдва, Великодня, Івана Купала» [3, с. 19].

Цим зумовлені і судочинства, що велися в країнах. Закордонних відьом знищували згідно певного закону, у нас частіше це своєрідне самоправ'я народу, яке часом не поступалося жорстокістю славнозвісній інквізиції [19,

с. 13]. Проте у більшості досліджень наводять яскраві приклади самосудів, катувань і страт шляхом утоплення, спалення, поховання живцем підозрюваних у нанесенні чаклунської шкоди всій громаді.

Вчені зазначали, що на відміну від більшості міфологічних персонажів (чортів, русалок, домовиків тощо), відьма не є істотою однозначно демонічною. Двоїстість її природи визначалася також одночасною її приналежністю до двох світів - людського, в якому вона реальна особа як жителька села, і потойбічного, в якому відьма виступає знаряддям шкідливих сил світу смерті.

Маючи подвійне життя у цих двох вимірах, відьма чергує дві свої ролі (людини вдень і демона вночі). У народних віруваннях відьма не втрачає зв'язків з одним світом, перебуваючи в полоні іншого [8, с. 30].

Саме слово «відьма» має давньоруський корінь «в?дъ», пов'язаний зі значеннями «відати», «знати», «провидіти». Санскритське «vеdа» означає «священне знання». Отже, можна припустити, що за найдавніших часів відьмами називали жінок, які зберігали таємні знання про світ і людину [28, с. 123]. Це найпоширеніше значення цього слова, проте іноді зустрічаємо й дещо інше трактування. За ним ми бачимо, що «слово «witch» («відьма») походить від староанглійського слова «wicce», яке в свою чергу утворилося від кореня «wikk-», що означало чаклунство і магію. Багато вчених вважають, що слово «witch» («відьма») означає «wise» («мудра») або «wisdom» («мудрість»). Таким чином, відьма - це мудра людина, а чаклунство - ремесло мудрих. Однак слово «wicca» походить від німецького кореня «wic», що означає «згинати», «повертати»; це стосується чаклунства в тому сенсі, що відьми можуть підпорядковувати собі різноманітні сили, щоб домогтися дієвих змін.» [28, с. 125].

Тож праобразом сучасного портрету відьми була особа, що могла чинити як зло, так і добро, що збереглося у народних віруваннях і дотепер. Проте сьогодні дослідники не наголошують у негативному значенні відьом, все частіше вони є добродійками.

«Відьма може народитися тоді, коли вагітна жінка, готуючи страву на Святий Вечір, з'їсть вуглинку з печі, яка необережно впала до горщика. В сім'ї, в якій народилися підряд сім дівчаток, одна з них стане відьмою, бо з малих літ уже буде вміти чаклувати» [35, с. 12]. Відьмою могла народитися дівчинка і у тієї матері, на яку було наслане закляття. Ще «українці вірили, що дівчинка, мати якої годувала її своїм молоком три Великі п'ятниці перед Великоднем, могла стати відьмою. Якщо батьки цієї дитини негідно поводили себе в громаді, або ж якщо її мати та й вона сама були народжені поза священним шлюбом, то це теж могло призвести до відьмацтва» [33,

с. 98].

Зазвичай відьми ділилися за фахами. Котра зналася на відбиранні молока в корів, та здебільшого не бралася викрадати місяць із неба. Проте були відомі й «універсали», які могли нашкодити й людям, і тваринам. Одне з головних вмінь таких - перевертництво [2, с. 43].

«Відьма може перевертатися на різних тварин, найчастіше на сороку, свиню, собаку та на жовту кішку» [25, с. 3]. Відьма легко може ставати жабою, кішкою, собакою, свинею, вороною, гускою, ластівкою і навіть лелекою, конем, коровою, вовчицею, перекинутися на мишу, вужа, гадюку або черепаху, покотитися раптом колесом, решетом, обручем, посунути копицею сіна, вирости кущем. А карпатська босорканя могла набути вигляду мухи або й метелика, що її поєднувало із південнослов'янською вештіцею. Здебільшого тварини, в яких перекидалася відьма, були «нечистими», а предмети відігравали важливу роль у ритуалі й мали міфологічне значення. Так клубок, яким іноді ставала відьма, - це символ шляху, зв'язку живих із мертвими, цього світу з потойбіччям, а відьма й мала саме таку подвійну природу: людську і демонічну [25, с. 5]. «Здатність відьом до перетворень, за народними переказами, безмежна. Відьма може прийняти вигляд голки і копиці сіна, мухи і коня, колоди, що повільно повзе, і вихору,що швидко летить. Чим же і як пояснюють селяни таку дивовижну здатність відьом? Більшість бачить в цьому мистецтві вміння відьом за допомоги нечистої сили відводити очі, морочити, меншість визнає, що піддається перетворенням не тіло відьми, а душа її, що тіло її залишається вдома бездиханним в той час, коли блукаюча душа змінює свій образ, являючись людям у різних видах.» [34, с. 35].

Такі ж перетворення відомі і в зарубіжному фольклорі. Шотландські відьми переслідують парубків у вигляді кішок, італійки особливо часто на початку 17 століття оберталися на кішок, валлонки і фламандки - на собак, кішок, ворон і сорок, сицилійки - на жаб [8, с. 13]. Про ці такі діяння відьом свідчать і різноманітні перекази, от, наприклад, як наступний. «У одного чоловіка була мати відьма. От вона раз зняла з неба зірку і зробилась собакою. Той чоловік вийшов вночі і бачить - чужа звірина по двору ходить. Він на неї почав кричати: «Пішла, пішла, поганко!» А вона стоїть собі, наче не чує! Він як схватить сокиру - так їй і одрубав лапу. На другий день лежить його мати та квохче на печі без руки» [9, с. 18].

«Вирушає на свої темні справи неодмінно через димар». Вони літають на мітлі, лопатах, граблях чи просто ціпках. Для польотів часто використовуючи спеціальну мазь. Саме цей переказ, наприклад, використав Михайло Булгаков у своєму відомому творі «Майстер та Маргарита». Мазь може бути приготовлена зі «зварених частин дитячого тіла, особливо тих дітей, котрих вони вбивають до хрещення; за наказом демона намазують нею яке-небудь сідало чи палку, після чого в той же час піднімаються в повітря; це буває і вдень, і вночі, видимо і невидимо» [9, с. 38]. Але це саме цей жорстокий рецепт притаманний не нашим українським чаклункам, а західноєвропейським. В Україні ж переказують, що «перед подорожжю відьма роздягається догола, звертається з магічним замовлянням до хатнього порогу, з-під якого вона добула глини, щоб виготовити мазь, в яку додає різне зілля, зміїні голови та жаб'ячі лапи. Користується вона і відваром тирлич-зілля, яким натирається під пахвами.» [7, с. 301].

Місцем для зібрання відьом, чаклунів та всякої нечисті є шабаш, що відбувається на Лисій горі. Недарма й зараз майже в кожному селі є лисі гори. «Особливими для проведення шабашу були визначені дні: 2 Лютого, 30 квітня (Вальпургієва ніч), 22-23 червня (напередодні дня святого Іоанна Предтечі), 31 жовтня. Взагалі, шабаші можуть відбуватися в будь-яку ніч, за винятком ночі з суботи на неділю.» [32, с. 13]. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на гульбища, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе в нього увійти. Вважалося, що «учасники шабашу так витоптували траву під час танців, що вона навічно переставала рости, бо коріння її згорали від вогненних ніг. Називалися такі залисини «Відьминими колами» [9, с. 39].

Зовнішній вигляд відьми може бути досить різноманітним. Вона може бути бабою і дівчиною, красивою і потворною. Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз, - такий портрет відьми в малоруських та західноєвропейських етнографічних збірниках [34, с. 36]. Очі у відьми, наприклад, Лубенського повіту чорні. Проте часто вважають що саме українська відьма має очі зелені, неначе болотяні вогники. Наприклад, у 16 столітті за зелені очі та чорне волосся жінок спалювали на вогнищі. «Ще одна ознака відьми - чорна смуга волосся від потилиці до пояса (як у в'ятки) - трапляється тільки в народних оповіданнях про відьму в Харківській губернії.» [33, с. 112]. Іноді зазначали, що за народними віруваннями відьма видає себе незвичайним поглядом: почервонілі очі, похмурий погляд, звичка не дивитися прямо у вічі, бо в її зіницях можна побачити перевернуте відображення людини.

За часи інквізиції однією з ознак потворниці була маленька вага - до 50 кг., адже саме такою вважали вантажопід'ємність мітли, проте на проукраїнських землях цього повір'я не встановлено.

Серед особливостей відьом називають і похмурий погляд, вуса, відсутність грудей та інших статевих ознак, брови, що зрослись на переніссі, два ряди зубів, невеличкий хвіст або курячі лапи, як у карпатської босоркані. «…Родимі, що походять з відьомського кодла. Вони мають невеличкий на два пальці хвостик, на кшталт чортячого, який у сні висовується, а як проснеться - ховається. То він уже згодом, коли відьма відьмує, виростає оброслим, як у собаки.» [6, с.236]. Проте, наприклад, сучасний етнограф-дослідник П. Дубровський наголошує, що хвіст - це «атавізм, нагадування про наше походження. У справжніх відьом є мітка - родима пляма на тілі у вигляді метелика, ягідки тощо» [23, с. 64].

Часто відьмам приписували і певних супутників. «Супутники відьом, історично, - нижчі духи, підручні відьом, що допомагають їм насилати чари і заклинання. Вони зазвичай постають у вигляді тварин - кішок, жаб, сов, мишей і собак. Таким чином, супутником відьми могла бути будь-яка тварина чи комаха. На процесах, присвячених чаклунству, якщо під час слідства або допиту відьми у вікно починала битися муха, то комаху вважали супутником відьми.» [32, с. 28]. В Україні ж найчастіше ним є саме кіт, наприклад, якщо взяти до уваги знову ж таки «Конотопську відьму». Таких котів в нас називають «шептуни». «Особливу чаклунську силу вони [відьми] одержують у Купальську ніч. Саме в цю ніч вся нечиста сила отримує величезний запас енергетики, щоб потім використати його у своїх чорних справах.» [1, с. 36]. «Вони ходять на Івана Купала і ждуть, як цвіте папороч. (…) Розрізують долоню і запинають під шкуру, щоб все знать» [23, с. 48] - так описує В. Милорадович цю дію.

До менш небезпечних справ відноситься «їзда на хлопцях, як у гоголівському «Вію» та подібних до нього народних казках, а також примусове літання з допомогою тирлича» [21, с. 8]. «А ще вони вміють насилати серед літа град або сніг. Одного разу відьма вкрала навіть райдугу з неба.». «Але пізніше вже ассирійська відьма, проникаючи в хату, отруює їжу, зурочує очима, язиком, вузлами, зіллям, напоями, чарами; західноєвропейська теж умертвляє, викрадає, наводить причину на дітей, спричиняє викидні і народження калік (…) Малоруська відьма також ходить уночі з відром і ссе кров з сонних, умертвляє людей, викрадає дітей або «псує», «їсть їх очима», пожирає трупи. Від шкідливої діяльності, що направлена виключно на особу, відьма переходить до заламування закруток на хворобу, смерть, пошесть, збитки, всихання лісу, псування хліба.» [23,

с. 60]. З переказів дізнаємося, що відьма могла зібрати у торбу землю зі слідами людини, якій вирішила заподіяти зло. Торбу із землею вона вішала у димарі, при цьому замовляла, щоб людина так само сохла, як і земля у торбі. «Роблять відьми на житі, пшениці так звані закрутки (жмут жита, пшениці посеред ниви, скручений у вузол) - закляття на господаря. Той, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам «скрутиться», захворіє. Цих «закруток» не можна навіть торкатися, їх може зняти хіба який знахар, ворожбит. У старих київських требниках наведені були навіть особливі молитви на зняття таких закруток.» [5, с. 172].

А коли хто хоче побачити відьму, має подивитися через поліно, в якому випав сук, або крізь такий самий отвір у дошці, яку тешуть на труну. Можна побачити відьму і крізь осикову борону, виготовлену за один день. Про найближчу відьму можна дізнатись і прикликавши її різними способами: варити кусень сирого полотна, заткнувши в нього дев'ять шпильок; всунути в піч молоко на сковороді, вкинувши заздалегідь три рази по дев'ять голок; розігріти кінську підкову в печі й покласти її на поріг; доїти корову на живу форель; на Великдень розпалити в печі полінами, відкладеними щопонеділка впродовж Великого посту із дров, які вносять до хати для розпалу. Неодмінно прибіжить відьма, якщо заткнути в колиску дитини біля ніг долото, перед тим обійшовши з ним тричі навколо самої колиски і промовляючи певні слова. Впізнати відьму можна також по тім, що вона на Великдень не обходить із процесією довкола церкви, а після того, як люди заходять до храму, цілує замок. Парубок може одягти картуза дашком назад, а руки, скрутивши попередньо дулі, сховати: одну - в кишеню, а іншу за пазуху. Відьма при цьому починає злоститися й лаяти його. Щоб виявити відьму, на Велике пущення слід було позначити перший вареник, зварити його, а потім засушити. Того ж дня треба починати робити осикового стільчика - й майструвати його весь піст, аж до Великодня. Тоді взяти того стільчика із собою до церкви, стати на нього, а до рота вкласти засушеного вареника - всі відьми стануть помітними, бо на голові у них будуть скопець і цідилко. Так само на пушення можна протримати цілу ніч у роті сир, загорнувши його перед тим у шматок полотна. Взяши «витриманого» таким чином сиру на Всенічну на Великдень, неодмінно побачиш відьму. Під язиком на Великдень можна тримати і шкаралупку з яйця, звареного на Пущення, або ж часник, посаджений після Різдва із того зубця, який був на святвечірньому столі. Відьма зараз же приступить й буде випитувати, що в роті [32, с. 23]. Також досить поширеним способом віднайти чаклунку було вірування в те, що вона закричить собачим голосом в церкві, коли будуть співати «Іже херувими». А якщо вже це не допомагає, то бралися шукати хвостика. Це було досить морально важким для обвинувачуваної, адже в такій процедурі часто брали участь усі бажаючі, іноді збиралося й усе село. Це повір'я, наприклад, було використано М. Коцюбинським в творі «Відьма» [4, с. 18].

«Звичними засобами захисту від відьом і засобами їх виявлення вважались втикання в одвірок ножа, голок, освячення хатнього порога свяченою водою, кип'ятіння на сковороді молока (якщо корова стала погано доїтися)» [13, с. 103]. Здавна від відьом оберігалися маком. Для цього слід на Святий Вечір (6 січня) обсипати маком двір, хлів, стайню. Вважається, що чаклунки дуже люблять мак, і, прийшовши з наміром зробити людям шкоду, забувають про все і починають його збирати. Доки відьма не визбирає мак до останньої мачини, нічого поганого нікому у цьому дворі зробити не зможе. Не люблять відьми полину і часнику через їх запах. Тому, щоб уберегтися від них, часто кладуть зубочок часнику і гілочку полину на підвіконня або над вхідними дверима [10, с. 15]. «Зловити відьму можна на гарячому - шлюбним очкуром, заклавши на нього шлюбні обручки, або тим очкуром, із яким ходиш сім літ, особливо ж святити паски. Мотузка, всукана нетрадиційно - «від себе», - теж добрий засіб для виловлювання відьом.» [28, с. 199].

В народі відомо, що відвадити відьму можуть так звані «мартинята» - собака чи півень, що з'явились на світ у березні. Із весною, буйною, «ярою» силою пов'язана й назва «ярчук». Ярчук - цуценя від третього покоління сук, які ощенилися вперше й першою приводили саме суку. В деяких місцевостях ярчуком вважають узагалі будь-якого первістка собаки. Коли ярчук виростає, то може кусати або навіть загризати відьом, чого звичайні собаки ніколи не роблять, бо не мають, як ярчуки, вовчого зуба. Рана від укусу ярчука дуже небезпечна й майже невиліковна. Здебільшого відьма намагається знищити ярчука ще маленьким цуценям. Найпевніший спосіб урятувати від неї песика - викопати яму, посадити його туди і прикрити бороною (зазвичай осиковою), якої відьми бояться. Але виростити таке собача непросто - тому ярчуків особливо оберігали [29, с. 465]. Знову ж таки повертаючись до питання суддівства над відьмами необхідно сказати, що в Україні хоч і рідше, аніж на західноєвропейських землях, але траплялися і масові суди. Про це свідчить багато народних переказів та сказань, а також розвідки дослідників. Найчастішими випадками таких помст чарівницям у нас було топлення відьом, значно рідше - палення. Так, наприклад, В. Антонович у своїй роботі «Чари на Україні» пише про зв'язування відьми перед купанням, яке відбувалося на Поділлі під 1709 роком: «великий палець правої руки прив'язували до великого пальця лівої ноги і так само ліву руку до правої ноги» [1, с. 66]. Свого часу відомими дослідженнями про суди над відьмами були праці Івана Франка, К. Цибульського та ін.

В народі неодноразово наголошували, що відьми перед смертю довго та сильно страждають. В. Милародович у своїй праці зробив узагальнення переказів про тривалий процес вмирання відьми такими словами: «Природна смерть відьми важка. Щоб полегшити муку, вона повинна передати кому-небудь свою силу, наприклад дочці: ця остання зразу ж стає відьмою. Щоб полегшити передсмертні страждання відьми, свердлять іще черінь на печі і зривають крайній сволок» [23, с. 60]. Проте існують і інші легенди, наприклад, існує таке повір'я, що до чарунки під час її смерті прилітає ворон, який і забирає душу з собою, адже вона дуже обтяжена гріхами і не може сама піднятися вгору. Тому задля цього необхідно також розбивати дах у хаті цієї жінки.

На сьогодні існує безліч вірувань у нечисть, такими є і перекази про відьом. Вони розрізняються за територією поширення, адже є дуже давніми. Фольклорний образ відьми творився протягом усіх цих років і дуже вплинув на розвиток цього образу в літературі, проте, і вони мають надзвичайно багато як відмінного, так і спільного.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕКАЗІВ ПРО ВІДЬОМ В «КОНОТОПСЬКІЙ ВІДЬМІ» Г. КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКА

2.1 Джерела написання «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ'яненка

Оригінальна й самобутня творчість Г. Ф. Квітки-Основ'яненка щедро увібрала в себе багаті набутки фольклору.

Квітка-Основ'яненко виявляв великий інтерес до народного побуту, звичаїв, був широко обізнаний з усною поезією.

З народною піснею, казкою, переказом, прислів'ям пов'язані все життя й діяльність Квітки-Основ'яненка. Документальні свідчення, розкидані по матеріалах різних біографів та творах самого письменника, переконливо говорять про ту насичену фольклорну атмосферу, в якій постійно він перебував [20, с. 79].

М.Ф. Сумцов писав зі слів харківського старожила, що «Квитку в воскресные и праздничные дни всегда можно было встретить на базаре. Здесь он изучал народное слово и подмечал тонкие оттенки народной мысли. Следует заметить, что харьковский базар 50 лет назад действительно представлял народное собрание» [32, с. 30].

Вірування у відьом завжди було сильне на Україні. Особливо це помітно у гумористично-сатиричній повісті «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка.

Григорій Квітка-Основ'яненко написав свою повість в 1883 році. В цьому творі письменник в сатирично-карикатурній манері зобразив представників української козацької старшини середини і другої половини 18 ст. та створив оригінальний в літературі образ відьми.

Автор вдається до використання фантастики народних повір'їв, майстерно переплітає реальні факти й події з казковими, фантастичними, йдучи за Гоголем та насамперед дотримуючись манери народних переказів, казок, анекдотів. «…Все это основано на рассказе старожилов», - писав Квітка про свою повість [16, с. 26].

Квітці в нагоді стали численні народні повір'я. Описуючи сцени чаклунства, він виявляє добру обізнаність з деталями ворожіння, знахарства, заговорювання. Насичуючи повість подібним матеріалом, автор твору переслідував і етнографічну мету - опублікувати відомості про вірування народу. Водночас фольклорні мотиви підпорядковуються основній сюжетній лінії повісті і допомагають розвивати дію, надають ситуаціям твору дотепності. Такими, зокрема, є чаклування відьми, її польоти на днищі разом із сотником та перетворення відьми [30, с. 168].

Він сам вказує і на джерела написання «Конотопської відьми». Так, у листі до Плетньова письменник, посилаючи автопереклад «Конотопської відьми» для журналу «Современник», писав: «И я буду утешен, найдя суд, а не безусловное снисхождение. С такою надеждою на благорасположенность Вашу прилагаю «Конотопскую ведьму», нелепую по содержанию своему, но все это основано на рассказе старожилов. Топление (мнимых) ведьм при засухе не только бывалое, со всеми горестными последствиями, но, к удивлению и даже ужасу, возобновленное помещицею соседней губернии» [17, с. 40]. Тож «імпульсом до написання повісті (…) був справжній факт, очевидно, пов'язаний із страшною засухою та неврожаєм 1833р., коли з наказу однієї поміщиці за поширеним у середньовіччі варварським звичаєм топили у воді запідозрених у «відьмуванні» жінок, щоб виявити «достеменних» відьом». (…) Повість побудована на матеріалі спостережень Квітки над сучасною дійсністю, поширених розповідей про «відьом» та відомостей про негативні явища побуту й урядування колишньої козацької старшини [14, с. 35].

2.2 Образ відьми в оповіданні «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка

Г. Квітка-Основ'яненко своєрідно знайомить читача з відьмою. Перші два розділи повісті ніби готують місце для розгортання подій, пов'язаних з проявами відьомства у Конотопі. Спочатку знаходимо описи, характеристики відьом у діалогах козацької старшини. І тільки згодом на «сцену» виходить відьма, але не одна, а аж сім. І тільки третьою у переліку виявляється головна героїня повісті - відьма Явдоха Зубиха: «Стара-стара та престаренна!. вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а в саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старітися і до схід сонця вп'ять стане така стара, як була вчора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, тай піде доїти по селу коров, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотам жаб, ящериць, гадюк… Уже пак така не здоїть, кого задума!» [20, с. 39].

Першу пряму згадку про потворниць у цьому творі зустрічаємо у словах писаря Пістряка. Тут же він і говорить про їх походження: «Є на свiтi нечестивії баби, чаятельно от племене ханаанського, по толкованiю, канальського, іже вдашася Веєльзевулу i iмуть упраждненiє у вiдьомствi» [20 с. 39]. Тобто походження всього відьомства автор виводить аж з Ханаану. Це стародавня назва території Палестини, Сирії та Фінікії в Передній Азії. А точніше від племені, яке носило назву проклятого Ноєм сина Ханаана. Тут звучить і ім'я демона Веєльзевула, який є покорителем мух і всіх літаючих об'єктів і в ряді демонів часто стоїть поряд з Люципером. Тому звідси відразу бачимо як давність відьмування, так і його нечестивість. Проте перша теорія йде від біблійного переказу і не є дуже поширеною серед українського народу, яке надає перевагу більше фольклорним, аніж релігійним джерелам. Вона навіть більше нагадує західноєвропейські повір'я, адже тут відьма пов'язана з демоном, а не безпосередньо з Сатаною чи чортом, як це вважається на нашій прабатьківщині.

Основним заняттям лихих жінок є вчинення шкоди. Так, вони вночі, поки всі чесні люди сплять, «iсходють iз домов своїх i, воздiвше на ся бiлую сорочку, розпускають власи свої, яко вельблюжiї, i, пришедше до сосiдських i других жителей пребиванiй, увходють у кравницю, просто рещи, хлiв, i iмають тамо крав, i доять i їх, i кротких овечат, i бистроногих кобилиць, i сук злаго собачого iсчадiя, i, (…) воздояють дряпливих кiшок, вредоносних мишей, розтлiнних жаб… i усякоє диханіє ползущее i скачущее, iмущеє млековмiстимия устроєнiя, доять їх токмо нечестивим iзвiсним художеством; i собравши усi сiї млека, диявольським обаянiєм претворяють оноє у чари i абиє проїзводять усе по своєму намiренiю, яко-то: викрадають ссущих младенцiв з утроб матерних i влагають ув ония або жабу, або мишу, або єще i щеня; поселяють вражду i роздор промiж супружнього пребиванiя; возбуждають любовноє преклоненiє у юношi к дiвi от ония к оному, i прочеє зло неудоборекомоє (…)» [15, с .6]. А найбільшим злом, за ствердженням Пістряка, є те, що вони «затворяють хляби небеснiї i воспрещають дождевi орошати землю», щоб загинуло усе людство. Згадані у творі вірування є дуже поширеними, особливо серед слов'янських народів, адже, як уже згадувалося, західноєвропейських відьом звинувачували найчастіше у зовсім інших гріхах.

Відьом неприховано бояться: «Чи мало старi люди такого розказують, так що, наслухавшись, цiлу нiч дрижаки спати не дадуть», але їм навіть намагаються перешкодити. Проте в творі з цього приводу вжите ще одне з доволі поширених, особливо на Київщині, повір'їв: «Ти за неї, а вона перекинеться клубком, кинеться тобi пiд ноги, зiб'є тебе та й щезне.» [39, с. 86]. Це стосується невловимості відьми та її вміння до «перекидання» в живі та навіть неживі предмети. Так, на сторінках «Конотопської відьми» можна побачити і інші випадки перетворення. Наприклад, то собакою, то мишею, жабою, чи рибою, колодою тощо.

Дуже цікавими є описи підозрюваних у відьмацтві. Тут можна побачити і знахарок (Пріська Чирячка, до якої ходили про допомогу звідусіль), лжеясновидиць (Химка Рябокобилиха, яка скоріше майстерно володіла вмінням брехати, аніж чаклувати) та інших. Проте майже кожна тут через особисті невподобання Пістряка. Слід зазначити, що це не єдиний випадок, коли звинуватити могли будь-кого, адже часто засуджували навіть невинних, але комусь «зайвих» людей. Так само під неправдиве покарання підпадає і Талимон Левурда, який зі слів Пістряка «видiв i осязав живого чорта; убо вiн є колдун, чаклун» [18, с. 26]. Звідси також можна виокремити і те, що вірили не лише у чарівниць - жінок, але і у відьмаків, хоча саме Талимон таким не був. Не випадково автор ставить Явдоху Зубиху останньою серед перерахованих жертв. Це дало змогу краще показати основні причини через які жінок (рідше - чоловіків) звинувачували у чаклунстві. Це також є свідченням про те, що здебільше ці звинувачення були неправдивими, вигадками. Тож жертвою «лихих язиків» міг стати будь-хто і в будь-який момент.

Щодо суддівства, то масові суди в нас були доволі розповсюдженими та жорстокими. Про це свідчить навіть те, що на впізнання і навіть на страчення відьом збиралися величезні маси людей. Найпоширенішим видом розпізнавання відьми перед остаточним судочинством було пошук хвостика, топлення, останнє з яких і описує Григорій Квітка-Основ'яненко. Вони є доволі важкими для самих обвинувачуваних. Адже це все проводилося публічно і з великим осудом народу, та й не кожен виживав після такого. Я вважаю, що воно є досить нерозумним. Справді, адже можна використати безліч альтернативних способів, щоб розпізнати відьму, уже згаданих в першому розділі. Наприклад, ведення жінок до церкви, використання осинових борозен. Проте письменник знову ж вживає саме топлення не просто так. Адже, по-перше, саме такий випадок лежить в основі написання твору. А по-друге, це, насамперед, вказує про темність козацької старшини та безглуздість її вчинків, навіть корисливість в образі Пістряка, який прагнув одним махом вбити два зайця : помститися жінкам і підставити Забрьоху.

Дуже цікавим персонажем в повісті є Демко Швандюра як приклад відьмака. За народними повір'ями, відьмак - той, хто керує відьмами, а то й сам може творити незвичайні справи [16, с. 36]. В творі він робить саме добру справу для народу і зазначає: «Та не бійтесь нічого. При мені не здужа навести. Коли ж і наведе, то я відведу. (…) Нехай вона і природжена, а я тільки вчений(…)». Тут письменник дещо відступає від фольклорного образу, адже за всіма відомими розповідями вчена відьма (в цьому випадку - відьмак) не може відробляти вже «пороблене», та й взагалі в жодному випадку не може чинити добро. Так само вчений відьмак не має змоги керувати природженою відьмою. Тому написане в творі можна допустити лише в тому випадку, якщо між Швандюрою та Зубихою є особисті непорозуміння, через які відьмак може зробити зло Явдосі, тобто помститися, чого в тексті твору зазначено не було.

Саме з вище зазначених слів Демка Швандюри ми можемо дізнатися і про те, що Явдоха є рожденною відьмою, а не робленою (вченою). Проте цей факт можна виділити і в тому, що Григорій Квітка-Основ'яненко неодноразово вживав у повісті згадки про те, як Зубиха допомагала людям. З цих згадок можна віднести її до шептух, адже вона замовляла хвороби шепотом, так, щоб хвора людина не могла почути сказаного, що є однією з основних особливостей шептухи. Про те, що Явдоха є родимою відьмою також свідчить те, що вона може відробити зроблену комусь капость назад. Так, це бачимо у «причаруваннях - відчаруваннях» Явдохою Зубихою Олени.

Відьми мають велику кількість усіляких торбинок, глечиків, кухлів, у яких міститься усіляке ворожбитське начиння, мазі тощо. Так і Явдоха не залишилася осторонь цього. «Під полом лежали усякі трави i коріння: мнята, любисток, терлич, папороть, собаче мило, дурман, усякi реп'яхи, куряча слiпота та й багато дечого.» [18, с. 30]. Тобто тут знову ж бачимо перелік усіляких трав, які використовують при чарах. Наприклад, вказаний дурман здатен викликати видіння та довгий сон, терлич - загальновідоме політне та приворотне зілля. Вона навіть вкрадені хмари тримає у горщику. Проте у творі зазначено, що більше нічого в хазяйстві у відьми не було, адже Явдоха могла у будь-який час перетворитися якоюсь твариною, комахою і здобути все, що забажає: «Бiльш у неї не було нiякого хазяйства, та й нащо їй? Чого забажала, то уночi перекинулась чи собакою, чи мишею, чи жабою, чи рибою, i чого їй треба, усього достала, i є у неї.» [16, с. 29]. Це також тісно перекликається з усною народною творчісю.

Має Явдоха Зубиха і тварину-супутника. На слов'янському грунті найчастіше це саме кіт. Проте, як уже зазначалося, ці тварини можуть бути різноманітними. Доказом того, що кіт є її супутником можна вважати те, що тварина відповідає своїй хазяйці, навіть дає поради. А особливо участь кота в чарах: «Кiт як розплющиться, як гляне своїми очима, так так як жар засяли, а Явдоха i бачить, що йде Микита Уласович Забрьоха, конотопський пан сотник, а за ним писар його, Прокiп Ригорович пан Пiстряк, i щось у руках i пiд плечем щось несуть; от вона зараз шатнулась, достала каганець, пiднесла до кота, тернула його проти шерстi, так iскри з нього i посипали, i вона засвiтила каганець» [16, с. 30].

Дуже старовиним є використання сліду людини в чаклунських справах. Результати можуть бути доволі різними у зв'язку з різним призначенням чар, проте завжди є негативного характеру: смерть людини, приворот тощо. Явдоха ж також використовує цей спосіб - пече коржик для Олени з борошна, сліду, кошачого мозку та інших інгредієнтів. Наприклад, слід у повісті використовується при привороті: «На лишень отсей капшучок та на шнурочку почепи на шию, то усе гаразд буде. - Та, сеє кажучи, i почепила на шию, а в тiм капшуцi жаб'яча задня права лапка, та з неї ж пересушене серце, та лобова кiсточка, та Микитиного слiду трохи. Тiльки що се їй почепила, як панна Олена i повеселiшала, - як з води вийшла.» [16, с. 36].

Також Явдоха Зубиха, використовуючи в своєму зіллі терлич, переносить Забрьоху повітрям. В народі кажуть, що літати за допомогою згаданого зілля можна рівно стільки, скільки воно кипить. Або ж «трава наділяє здатністю літати на мітлі - головному засобі пересування відьом. Варто лише натертися тирличем попід пахвами» [20, с. 131]. Тут же вжито відоме власне українське заклинання про прикликання милого. Переміщується відьма окрім мітли і за допомогою інших предметів домашнього вжитку. Це може бути деркач, лопата тощо. В творі ж це надано так: «- Сiдай на днище по-козацьки, мов на коня; а я де-небудь причеплюсь; менi не первина. Тiльки таки що Уласович занiс ногу, Явдоха як свисне, як цмокне!.. днище пiднялося угору, на ньому пан сотник верхи, а ззаду пiдсiла Явдоха, та знай веретеном поганя та цмока, та приговорює, мов на кобилу, i пiднялися пiд самiї небеса!..» [20, с. 148]

Чарівниця гарно володіє і засобами та способами як привороту, так і відвороту. Задля цього, як і в народних переказах, використовує уже згаданий слід, терлич та інші зілля. Окрім цього використовує той спосіб, коли дівчина сама приносила воду на захід сонця.

Про захист від відьми тут не сказано, проте слід вказати, що, наприклад, наведення мороку діє не на всіх, а лише на тих, хто був присутнім при цьому. На людину ж, яка прийшла пізніше, цей морок не буде поширюватися. Це зображено у приході відьмака, який «свіжими очима» побачив справжню картину дій, а не ту, яку усім присутнім показувала відьма.

Розповідає Григорій Квітка-Основ'яненко і про смерть відьмину. Вона, як і у фольклорі усіх без винятку народів, є дуже важкою та довготривалою: «Що вже страждала! Умира i не вмира; i руками, i ногами не двига; а стогне на всю хату, - так що i на вулицю чути було.» [20, с. 59]. Знову-таки тут же вказується про ще одну особливість тварин-супутників відьом: вони не можуть прожити без своєї хазяйки. Так само як і відьма не може жити без свого супутника: «А тут ще кiт її розходився та нявчить за нею скiльки є духу... От там-то не страшно було!..(…) а кiт так i лопнув,, як пузир; а ворон, хто його зна, де i дiвсь!..» [20, с.5 0]. Про повір'я, яке також є поширеним повсюди говорять, наприклад, такі рядки з «Конотопської відьми»: «Далi зiрвали стелю... тут де взявся ворон, та чорний-чорний; улетячи у хату, надлетiв над неї, крилами махнув... тут їй i амiнь... тiльки зуби вискалила! (…) Нiкуди її по-людськи ховати; виволокли за село, зарили ниць у яму, прибили осиковим кiлком та зверху i заплiшили, щоб ще не скочила.» [20,