Рецепція англійської класичної і масової літератури в детективному циклі Б. Акуніна "Пригоди Ераста Фандоріна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РЕЦЕПЦІЯ АНГЛІЙСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ І МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ДЕТЕКТИВНОМУ ЦИКЛІ Б. АКУНІНА «ПРИГОДИ ЕРАСТА ФАНДОРІНА»

10.01.05 - порівняльне літературознавство

ВАЛУЄВА Наталія Миколаївна

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ГУСЄВ ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КЕБА ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ, Кам'янець-Подільський національний університет, проректор з наукової роботи

кандидат філологічних наук, доцент

АЛЕКСЄЄВА НІНА СИМОНІВНА,

Харківський національний педагогічний

університет ім. Г.C. Сковороди,

доцент кафедри англійської філології

Захист відбудеться «1» липня 2008 р. о 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий «30» травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Глушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Характерною особливістю сучасного літературного розвитку є його своєрідна багатогранність та багатомірність, у ньому чітко простежуються два різноспрямованих вектори, перший з яких складає елітарна, експериментальна, а другий - масова, «формульна» література. На відміну від країн Заходу, масова культура та література на пострадянському просторі з'явилися порівняно нещодавно - наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. У цей час твори перекладної масової літератури стають не лише помітними на прилавках книжкових магазинів - досвід цієї літератури активно засвоюється російською словесністю. Внаслідок цього, за словами О. Веселовського, виникає потужна «зустрічна течія», що призводить до формування нового типу письменника, який творчо експериментує із жанрово-тематичними кано-нами (формулами) масової літератури. Дедалі більше текстів створюється на хиткій межі між елітарною, експериментальною й масовою літературою, що дає підстави літературним критикам говорити про появу «мейнстріму» - «мідл-літератури», орієнтованої на якнайширше коло читачів. До такої літератури, безумовно, належить і творчість Бориса Акуніна (Г. Ш. Чхартішвілі). Саме тому пошук генетичних зв'язків і типологічних зближень між детективною творчістю Б. Акуніна і західноєвропейською літературою може бути визнаним актуальним, оскільки наслідки такого дослідження сприятимуть вирішенню проблеми інтеграції слов'янських літератур у світовий літературний процес. У пропонованій дисертаційній роботі розглядаються різні форми між-культурної комунікації і передусім засвоєння Б. Акуніним художнього досвіду англійської літератури, що вплинув на жанрову структуру та ідейно-образне наповнення ретро-детективів Б. Акуніна «фандорінської серії».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі зарубіжної літератури Дніпро-петровського національного університету в межах теми «Закономірності функціонування літератури в контексті культури», що входить до наукової планової тематики ДНУ. Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро наукової ради з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 24 квітня 2007 року).

Об'єктом дослідження є романи, повісті, оповідання, що входять до циклу «Пригоди Ераста Фандоріна», а також ті тексти, що належать до англійської літератури, запозичення з яких знаходимо у цій детективній серії Б. Акуніна.

Предметом дослідження є типологічні сходження і генетичні зв'язки детективного циклу Б. Акуніна «Пригоди Ераста Фандоріна» з англійською класичною та масовою літературою.

Мета дослідження полягає у висвітленні характеру засвоєння традиції англійської класичної й масової літератур у ретро-детективах «фандорінського циклу» Б. Акуніна.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

- розглянути специфіку «мідл-літератури» як актуального явища сучасної художньої культури;

- визначити теоретичну базу компаративістських досліджень як масової літератури, так і «мідл-літератури»;

- виявити вплив західноєвропейської літературної традиції на становлення й розвиток детективного жанру в російській літературі;

- дослідити характер засвоєння традиції «високої» англійської літератури XIX ст. у ретро-детективі Б. Акуніна;

- проаналізувати генетичні зв'язки і типологічні зближення детективів Б. Акуніна «фандорінського циклу» з детективною класикою - текстами А. Конан Дойля, А. Крісті, У. Коллінза та Г. Честертона на рівні тематики, системи образів, сюжетних мотивів.

Теоретико-методологічною основою дисертації є роботи сучасних вчених з проблем компаративістики (Р. Веллека, О. Діми, Д. Дюрішина, Д. Кадіра, Дж. Харта), феномену масової літератури (Л. Гудкова, Б. Дубіна, О. Комарової, Ю. Лотмана, Б. Менцель, Р. Найя, С. Чупрініна, П. Свірські, М. Черняк, Г. Циплакова) і детектива (О. Анциферової, І. Бєлозьорової, Р. Вінкса, Ю. Ковальова, Л. Панека, Г. Пірхонен, Д. Портера, Н. Потаніної, Ц. Тодорова, М. Тугушевої тощо).

Методи дослідження. Відповідно до специфіки матеріалу, що досліджувався, застосовувались порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний та структурно-функціональний методи. Для ідентифікації різних форм взаємодії між текстами «фандорінської серії» і класичним англійським детективом також застосовано техніку аналізу «літературних формул», запропоновану американським культурологом Дж. Кавелті.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

- вперше у вітчизняному літературознавстві реалізується давно назріле завдання - аналіз текстів сучасних авторів як масової, так і «мідл-літератури» в аспекті впливу західноєвропейської традиції на їхню творчість;

- встановлюються типологічна співвіднесеність та генетичні зв'язки детективів Б. Акуніна з тими класичними зразками жанру, що склалися в англійській літературі;

- уточнюється дискусійне в сучасному літературознавстві питання про співвідношення елітарної, масової і «мідл-літератури», висвітлюється характер їхніх зв'язків з класичною спадщиною;

- простежується вплив англійської класичної літератури на творчість Б. Акуніна, зіставляються подібні жанрові структури, композиційні схеми, типи конфліктів, мотиви та образи;

- вперше розглядається провідна роль пізньовікторіанського детек-тиву в становленні ретро-детективу Б. Акуніна, позначено низку значущих паралелей із творчістю А. Конан Дойля, А. Крісті, Г. Честертона з'ясо-вується роль певної формульної схеми у створенні образу сищика та сюжетно-композиційної побудови детективного твору;

- вперше здійснено аналіз «Пригод Ераста Фандоріна» як цілісного циклічного утворення, внаслідок чого вдалося точніше визначити його жанрову природу та місце у сучасному літературному процесі.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослід-ження можуть бути використаними у вузівських курсах історії російської та зарубіжної літератури кінця XX - початку ХХІ ст., у спецкурсах, присвячених вивченню масової літератури та розвитку детективного жанру. Поданий у дисертації матеріал також може бути використаним для подальшого наукового вивчення закономірностей розвитку сучасної літератури в компаративістському аспекті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Дніпро-петровського національного університету, а також оприлюднювались у доповідях на всеукраїнських конференціях «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2005, 2006, 2007 рр.), XI і XII міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л. Я. Лівшиця (Харків, 2006, 2007 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 статей і тез доповідей, у тому числі 8 - у спеціалізованих виданнях, ліцензованих ВАК України. література детектив акунін

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку і списку використаних джерел, що містить 257 позицій. Повний обсяг роботи становить 228 сторінок. Основний текст дослідження - 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність, формулюються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначається його наукова новизна, практичне значення, а також теоретична основа і методи дослідження.

У першому розділі дисертації - «Засвоєння художнього досвіду масової культури Заходу російською літературою кінця ХХ - початку ХХІ століть» репрезентовано огляд наукової літератури, присвяченої проблемам співвідношення елітарної, масової та «мідл-літератури», розвитку детективного жанру та його основних різновидів, характеристиці детективної творчості Б. Акуніна і перспектив її вивчення в компара-тивістському аспекті.

У підрозділі 1.1. йдеться про «мідл-літературу» як одну зі складових сучасного літературного процесу, тобто явища, характерного для американської та західноєвропейської культури, що виникає також в нових реаліях російської та української культури. «Мідл-література», синтезуючи принципи експериментального постмодернізму і масового мистецтва, займає серединне, проміжне становище між ними, прагнучи задовольняти смаки та запити найширшого кола читачів, про що небезпідставно писали С. Чупринін, Г. Юзефович, Г. Циплаков та інші літературні критики. У точці зближення масової та елітарної літератури виникає «мейнстрім» якісної белетристики, яка продовжує класичну традицію і до якої належить і творчість Б. Акуніна. Розробка традиційних сюжетів, імітація жанрових стилів часто зустрічаються у сучасній літературі; інтертекстуальність нерідко розглядається дослідниками як характерна риса багатьох творів ХХ - ХХІ ст. Однак у масовій літературі класичний канон не розробляється, а лише позначається, для чого використовуються цитати, імена та афоризми, що упізнаються читачами. У «мідл-літературі» форми інтертекстуальності є більш складними. Так, у романах «фандорінської серії» Б. Акуніна, як правило, відсутні беззастережні маркери інтер-текстуальності у вигляді прямих посилань на прототекст. Певна група читачів, захоплена детективною інтригою, просто не помічає інтертекстуальних вкраплень. Натомість іншій групі читачів безпосередні посилання на першоджерела не потрібні: у цьому випадку спрацьовує принцип подвійної адресації, що послідовно втілюється авторами «мідл-літератури». У зверненні до класики з її оформленими естетичними та етичними канонами реалізується прагнення письменника до відновлення втраченої гармонійності, до «старих, добрих часів» як втілення стійкого світопорядку. Таке ставлення до традиції є характерним і для жанру ретро-детективу.

Одним із жанрів, що активно розробляється у сучасній белетристиці, є жанр детективу, аналізу природи якого і присвячено підрозділ 1.2. Як відомо, для детективу характерним є особливий вид конфлікту, основу якого складає розгадка злочину, тому головною сюжетною ситуацією і є його розкриття: таємниця - це і найважливіша ланка сюжету, і його рушійна сила. Розповідь, як правило, починається з факту злочину, поступово окреслюється коло підозрюваних, пропонується певна реконструкція подій, виникають, а згодом заперечуються «хибні сліди», що заводять розслідування у глухий кут, - все це створює сюжетну динаміку. Головному герою-сищику завжди протистоїть антигерой, і розкриття таємниці є перемогою над ним. У детективі створюється впорядкований і передбачуваний світ, що співвідноситься з усталеними, стереотипними уявленнями про добро й зло; у ньому, як правило, використовуються образні і словесні формули, які легко упізнаються реципієнтом, оскільки вони знайомі йому з попереднього читацького досвіду. Разом з тим завдяки своїй властивості опановувати найрізноманітніший життєвий матеріал і втілювати його в захоплюючому сюжеті детектив є одним з найбільш популярних жанрів.

У 1990-х рр. XX ст. детектив суттєво еволюціонував: внаслідок літературних експериментів, пов'язаних з поєднанням прийомів письма і жанрових форм «високої» та масової літератури, виникають твори з так званим «подвійним кодуванням» або «подвійною адресацією». Елементи детективу, історичного та інтелектуального романів знаходимо у творах Б. Акуніна, Д. Брауна, Е. Л. Доктороу, А. Перес-Реверте, У. Еко, Л. Юзефовича та ін. На межі між елітарною і масовою літературою часто знаходиться ретро-детектив. На відміну від російської літературної традиції, у західному літературознавстві за ретро-детективом закріпилося визначення «історичний детектив» (historical mystery). Джерелом форму-вання цього явища вважають англомовні детективні твори 40 - 50-х рр. XX ст. з історичною тематикою, та особливе місце серед них займає роман А. Крісті «Death Comes At The End» (1944). Події роману точаться у Давньому Єгипті, структура твору майже не відрізняється від традиційної детективної схеми. Однак у цьому детективі письменниця знехтувала низкою правил щодо створення класичного детективу: окрім перенесення дії в екзотичну країну і занурення в історичне минуле, у романі є елементи містики, у сюжеті виникає лінія кохання, що, як відомо, вважалося неприпустимим в епоху класичного детективу. Але саме така сюжетна схема детективного роману стає найбільш поширеною наприкінці XX - початку XXI ст.

Досліджень, присвячених історичному детективу, порівняно небагато. Лише у 80 - 90-х рр. XX ст. у критичній літературі з'являється ряд оглядових статей, у яких міститься аналіз цього жанрового різновиду детективу (Р. Браун, Л. Панек та ін.). Незаперечний інтерес становить колективна монографія американських учених «The Detective as Historian: History and Art in Historical Crime Fiction» (2003). Як слушно зазначає один з авторів цієї книги Р. Вінкс, сучасний «…історичний детектив мало чим відрізняється від попередньої кримінальної літератури, але є суттєві відмінності у техніці та засобах, доступних як детективу, так і злочинцю» (“…the historical mystery is not greatly removed from a rousing puzzle set, but there are great differences in technique and in the tools available to both the detective and the criminal”)» Winks R.W. Preface / Robin W. Winks // The Detective as Historian: History and art in Historical Crime Fiction / Ed. by Ray B. Browne. - N.Y.: Bowling Green State University Popular Press, 2003. - P. IX. . До сказаного варто додати, що історичний детектив, на відміну від детективу, пов'язаного із сучасністю, передбачає більш активний діалог з текстами попередніх культур. Тільки у такий спосіб можна реконструювати минуле. Все вищезазначене є, безумовно, характерним і для ретро-детективів Б. Акуніна, хоча персонажів цього письменника більш правильним було б називати псевдоісторичними. Детективним жанрам властива повторюваність наративних моделей, «формульність». Побудова цих творів у цілому передбачувана, але разом з тим можливі незліченні варіанти ситуацій, авторські імпровізації, для чого багатовікова історія людства становить, звичайно, найрізноманітніший і цікавий матеріал.

У підрозділі 1.3. подано огляд наукових праць і літературно-критичних статей, які присвячені аналізу детективних творів Б. Акуніна. Властива цим творам подвійна адресація, стилізація, прихована цитатність, ускладнена поетика інтертекстуальності дали підстави критикам говорити про їх постмодерністську природу (М. Липовецький, А. Захаров, Л. Данилкін, В. Щербакова, Ч. де Лотто, Н. Волкова, О. Метеліщенков). Автори ряду критичних статей виокремили та проаналізували інтертекстуальний шар російської класики в романах Б. Акуніна (Л. Данилкін, А. Ранчін, К. Ропоткін, О. Ісакова), але про вплив англійської літературної традиції у цих творах вони згадують лише побіжно. Певно, тільки Н. Потаніна у статтях «Англоманія Б. Акуніна: фактор успіху?» та «Діккенсівський код “фандорінського проекту”» звернула увагу на зв'язок творчості Б. Акуніна з англійською літературою, визначивши у такий спосіб безпосередню передумову для ґрунтовних спостережень і узагальнень.

Різні форми міжкультурної комунікації, які даються взнаки у «фандорінському циклі» Б. Акуніна, можна описати за допомогою методів компаративістики, про що йдеться у підрозділі 1.4. Як правило, увагу дослідників зосереджено на соціальних аспектах функціонування масової літератури. Утім, специфіку цієї літератури можна вивчати і з позицій порівняльного літературознавства, враховуючи принаймні той чинник, відповідно до якого формування сучасної російської як масової, так і «мідл-літератури» здійснювалося під впливом західноєвропейської та американської культур.

Протягом останніх десятиліть компаративістика значно розширила свою методологічну базу, а відтак методи компаративістського дослідження можуть виявитися ефективними та продуктивними у процесі вивчення різних форм міжкультурної комунікації й у «Пригодах Ераста Фандоріна» Б. Акуніна.

Теорія інтертекстуальності увібрала у себе досвід компаративістських досліджень, отже, на нашу думку, використання компаративістикою досягнень сучасного літературознавства також може виявитися науково перспективним. Д. Наливайко зазначає, що зараз компаративістика звернулась «до рецептивної естетики та теорії інтертекстуальності, адаптуючи їх відповідно до специфіки своїх завдань та засобів» Наливайко Д. Теорія літератури і компаративистики / Д. Наливайко. - К.: Києво-Могилянська академія, 2006. - С. 7.. Певно, дискусійні питання щодо змісту понять та співвідношення методів інтертекстуального аналізу та компаративістики можна вирішити, врешті-решт, лише у процесі безпосередніх історико-літературних досліджень. Однак немає майже жодних сумнівів у тому, що особливості проблематики та поетики романів Б. Акуніна не можна виявити та дослідити без порівняння подібних або контрастних літературних явищ в різних національних літературах.

У другому розділі - «Англійська класична література XIX століття і ретро-детектив Б. Акуніна» - досліджується вплив міжтекстових зв'язків на створення художніх образів у циклі «Пригоди Ераста Фандоріна» та сюжетно-композиційну організацію творів, що увійшли до нього.

Формування детективного жанру здійснюється у період панування романтизму, тому деякі конструктивні ознаки цього літературного напрямку позначилися і на сучасному детективі, - ці питання розглядаються у підрозділі 2.1. Духу романтичної традиції відповідає образ сищика - неординарної особистості з аналітичним складом розуму і творчою уявою. Головний герой акунінської серії Ераст Фандорін цілком відповідає цим вимогам: це людина позапобутова, незвичайна; він нерідко виступає на боці безправних або знедолених, а відтак протистоїть можновладцям. Романтичний герой, намагаючись вирватися з тенет оточуючої його недосконалої дійсності, іноді вірушає у далекі мандри, наприклад, на Схід, у пошуках екзотики та внутрішньої гармонії. Схожий на такого героя і Фандорін: його також вабить Схід, але Далекий Схід. В епоху романтизму виникає дендізм, що не лише став унікальним напрямком моди, а й вплинув на літературу. Образ денді втілено у багатьох літературних творах XIX ст. Риси дендізму притаманні й Фандоріну. Цей герой вирізняється чіткою, хоча й дещо екстравагантною структурованістю особистості, своїм власним стилем вишуканої спортивної елегантності і легкою манерою спілкування. Б. Акунін у кожному з творів свого циклу підкреслює вибагливість туалету головного героя та його увагу до модних дрібничок.

Зіткнення неординарної особистості сищика з банальним обивательським світом, у якому панує стереотипне мислення, - один з канонів детективу, що надає цьому жанру романтичні риси, хоча розвиток жанру і відбувався вже в умовах іншої системи естетичних координат - реалістичної. Про це йдеться у підрозділі 2.2. Романам Б. Акуніна властивий соціальний «діккенсівський код», і розлогі описи життя великого міста органічно вписуються у детективну інтригу його творів. Найбільш яскраво діккенсівський код дався взнаки у романі «Коханець Смерті». Діккенсівські мотиви й образи знаходять розвиток і постають у цьому романі у модифікованому, трансформованому вигляді. Так, діккенсівський образ фатальної жінки у Б. Акуніна ніби розпадається на два: центральний образ Смерті і фоновий, що доповнює його, образ Ташки. Злочин Сайкса («Олівер Твіст») трансформується у серію жорстоких вбивств у романі Б. Акуніна. У творах обох письменників простежується мотив фатального передсмертного погляду. Рецепція творчості Ч. Діккенса відчувається і в інших детективах Б. Акуніна. Наприклад, в «Азазелі» Б. Акунін, як і Ч. Діккенс, зображає життя як постійну боротьбу добра й зла, але водночас вірить у перемогу добра.

Б. Акунін услід за Ч. Діккенсом та У. Коллінзом уводить у свої романи декілька оповідних ракурсів. Події зображуються нібито «зсередини», а переключення точок зору надає більшого динамізму розвитку сюжетів «Декоратора», «Левіафана», «Коханки Смерті» та інших романів «фандорінського циклу». На кожному сюжетному повороті автор-оповідач та герой-розповідач пропонують читачеві новий матеріал, новий кут зору на злочин, що розслідується, і це дозволяє реципієнту поступово просуватися від незнання до знання, від страшної загадки до її логічного пояснення.

Опис побуту Ч. Діккенсом і Б. Акуніним також має певні спільні риси. В книгах обох авторів завжди ретельно відтворюється обстановка, середовище, у яких діють їхні персонажі, і такі достеменні описи допомагають читачам зрозуміти, чому саме так, а не інакше функціонують діккенсівські та акунінські герої. Ч. Діккенс виступає як письменник-мораліст, який проповідує на сторінках своїх творів добро. У його творах ми знаходимо розлогі авторські коментарі, у яких письменник не приховує свого ставлення до несправедливості, до неприродності існуючого суспільного устрою. Моральні настанови нерідко зустрічаються і в детективах Б. Акуніна, але висловлювання такого типу в романах цього письменника належать персонажам, а не автору. Наприклад, у романі «Коронація» дворецький найяснішої родини Афанасій Зюкін радить керуватися таким золотим правилом: всім знати своє місце і робити свою справу - незалежно від походження та соціального статусу.

Але не лише моральний аспект у змісті романів - моральні проповіді та настанови - дозволяє визначити певні паралелі між творчістю Б. Акуніна та великого англійського романіста. У структурі творів обох письменників можна виявити низку спільних рис: побудова сюжету навколо центрального героя, деяка одноплановість персонажів, виразні портретні замальовки, різноманітність картин міського пейзажу, які, як і опис інтер'єрів і у Ч. Діккенса, і у Б. Акуніна, служать не лише фоном - вони відіграють важливу роль у тих драматичних подіях, що розгор-таються в романах цих письменників.

У третьому розділі - «Продовження традицій пізньо-вікторіанського детективу в “Пригодах Ераста Фандоріина”» - розглядається питання про засвоєння Б. Акуніним художнього досвіду А. Конан Дойля, А. Крісті, У. Коллінза, Г. Честертона.

Питання щодо типологічних та генетичних зближень у творах Б. Акуніна з детективами А. Конан Дойля, А. Крісті, У. Коллінза, Р. Стівенсона тощо розглядається у підрозділі 3.1. Детективний жанр базується на передбачуваних моделях і жорстких канонах розповіді. Декларований постмодернізмом принцип безкінечності інтерпретацій тексту у цьому випадку не спрацьовує. Усі лінії детективного сюжету обов'язково мають сходитися у фіналі, коли повністю вимальовується загальна картина злочину, і поліваріантність у цьому випадку є просто неможливою.

Б. Акунін, хоча й ставиться іронічно до детективного канону, проте зберігає ядро основних сюжетних конвенцій. Чим більш витонченою є інтертекстуальна гра, тим більш суворо автор дотримується основних жанрових обмежень, необхідних для того, щоб не налякати і не відштовхнути широке коло читачів. Разом з тим жанровий канон детективу радше передбачає, ніж відкидає різного роду інтертекстуальні запозичення. При цьому не становить винятку й використання алюзій, що, як це показав Б. Акунін у своїх творах, можуть бути досить складними. Цей прийом надає детективам письменника семантичної глибини, але не порушує «формули» відповідного жанру. Б. Акунін насичує свої романи алюзіями, безпосередніми або опосередкованими цитатами, застосовує прийом «тексту в тексті» (щоденники, листи, газетні статті). У «Пригодах Ераста Фандоріна» автор послідовно використовує також прийом подвійного кодування, що включає гру зі знайомими читачу текстами, важливе місце серед яких займає англійська література.

Б. Акунін продовжує у своїй творчості класичні зразки детективного жанру. Зокрема, англійський детектив - це передусім чесна гра з читачем (to play the game): дотримуватись правил гри - справа честі. І сищик, і читач з волі автора отримують рівні шанси: весь обсяг інформації, докази, покази свідків їм доступні. Читач має можливість раніше, ніж сищик, встановити, хто саме є злочинцем, якщо, звичайно, він зможе це зробити, адже мета автора ускладнити завдання. Нерідко письменник вводить у сюжет друга-розповідача або помічника головного героя, який стає безпосереднім свідком того, як геній-детектив поєднує в одне ціле факти та докази, завдяки чому складається цілісна картина злочину. Таким героєм у «фандорінському циклі» є Тюльпанов. Але, починаючи зі «Смерті Ахіллеса», у Фандоріна з'являється постійний помічник - японець Маса, майже так само проникливий, як і його хазяїн. У цьому плані співдружність акунінських персонажів відрізняється від традиційних стосунків у парі «Шерлок Холмс - доктор Ватсон» і радше нагадує пару «принц Флоризель -? Джеральдін» Р. Стівенсона.

Чимало спільного з детективами А. Конан Дойля, як і в цілому з традиціями класичного англійського детективу, можна відшукати у сюжетному оформленні творів Б. Акуніна. Якщо говорити про безпосередні сюжетні запозичення, то їх легко знайти у сюжеті оповідання «Скарпей Баскакових», генетично пов'язаного із сюжетом «Собаки Баскервілей». Однак передусім Б. Акунін запозичує у А. Конан Дойля не сюжети, а найважливіші риси образу сищика, російський автор наділяє свого героя певними рисами, характерними особливостями та виразною зовнішністю. Шерлок Холмс - втілення раціоналізму, однак йому властиві нетипові для сищика риси: він палить трубку, грає на скрипці, і все це допомагає йому концентруватися та правильно вибудовувати лінію розслідування. Фандорін зосереджується в інший спосіб: для того аби сконцентрувати свої думки, він перебирає нефритові чотки, виводить ієрогліфи, і, таким чином, заглиблюється в себе та знаходить шлях до розгадки злочину. Ці риси формують, здавалося б, образ, протилежний стереотипному образу сищика, але саме вони надають героям Б.Акуніна переконливості, роблять їх привабливими в очах читачів.

Для відтворення внутрішнього світу своїх героїв обидва письменники використовують форму «опосередкованого» психологізму, коли характер персонажу розкривається передусім через його вчинки, виразні жести і мовленнєву поведінку (Фандорін, наприклад, у моменти внутрішньої напруги і зосередженості перестає заїкатися). Створений Б. Акуніним образ сищика має кілька літературних прототипів і втілює у собі формулу «абсолютно позитивного героя»; він асимілює характеристики відомих літературних персонажів та становить унікальний і парадоксальний образ російського інтелігента, що поєднує якості британського джентльмена та японського самурая.

Фандорін і Холмс, без сумніву, мають багато спільного у способі життя, світогляді, що стосується, зокрема, і їхніх уявлень щодо порядку та хаосу. Так, Холмс у плутанині зовнішніх обставин розрізняє внутрішній порядок і узгоджує з ним своє життя. Фандорін також встановлює для себе подібні правила. Утім, Б. Акунін наділяє свого героя й дещо іншим досвідом: Фандорін більш гостро, ніж Шерлок Холмс, відчуває небезпечну динаміку буття. Проте Ераст Петрович завжди виступає на боці порядку, хоча йому важко захищати права підданих Російської імперії: законами вони не гарантовані. Тому Фандорін часто протиставляє зовнішньому адміністративному «порядку» внутрішню порядність. Але, як і Холмс, він прагне до того, щоб злочинця було покарано. Причому це повинно бути не обов'язково покарання юридичне - іноді Фандорін знищує злодія сам (як у повісті «Декоратор») або ж справедливе покарання здійснює якийсь «вищий суд» (як це відбувається, скажімо, у «Статському раднику»). Англійський класичний детектив стверджував цінності стабільного суспільства. Ці цінності близькі й Б. Акуніну, однак його герой, попри те, що він захищає стабільність і закон, іноді змушений і сам порушувати його, а навіть насамкінець вступати в конфлікт з можновладцями, відмовляючись від державної служби та блискучої кар'єри.

Ще раз підкреслимо: в організації сюжету або фабули розслідування Б. Акунін орієнтується переважно на детективну класику. Наприклад, роман «Коронація» включає сюжетні мотиви «Місячного каменя» У. Коллінза, а в «Коханка Смерті» використано сюжет «Клубу самовбивць» Р. Стівенсона. У цьому плані характерною є збірка оповідань і повістей «Нефритові чотки», у якій читачам пропонується ігрове, постмодерністське переосмислення творів відомих письменників. Так, наприклад, «Долина мрії» - це «переспів» легенди про «Сонну Лощину» В. Ірвінга, «Перед кінцем світу» містить вказівки на роман «Ім'я троянди» У. Еко тощо, але прототексти збірки Б. Акуніна не обмежуються лише згаданими творами - їх значно більше. Згадуючи у присвяті авторів, а не їхні конкретні твори, Б. Акунін дає можливість читачеві самому відшукати подібність або відмінність у творах названих письменників та своїх власних текстах. Б. Акунін по-своєму інтерпретує та пародіює чужі тексти, внаслідок чого виникає оригінальний художній твір, у якому «старе» виглядає, як нове.

Досвід Агати Крісті також був засвоєний Б. Акуніним: він, як і «королева детективу», пропонує читачеві захоплюючу гру, наслідком якої є розкриття злочину. Фандорін є екстравагантним та проникливим не менш, ніж Пуаро; разом із ним читач просувається лабіринтом, що веде до розгадки таємниці. Як відомо, А. Крісті прагнула максимально зменшити кількість учасників подій, що описуються у творі, і локалізувати місце дії - тоді підозрювані утворюють відокремлене, обмежене коло. Подібна композиція характерна й для «Левіафану» Б. Акуніна, якого автор у жанровому відношенні визначив як герметичний детектив.

Сищики з класичних англійських детективів часто розгадували таємниці через інтерпретації розповідей потерпілих та свідків, чим, безперечно, захоплювали читачів цією інтелектуальною грою. Наприклад, в оповіданні А. Крісті «Клуб “По вівторках”» розкриття злочинів для міс Марпл є чимось на зразок щотижневого ритуалу, обов'язкова вправа для тренування розуму та інтуїції. Ці риси притаманні й акунінському персонажу - міс Пармл. Вона полюбляє читати кримінальну хроніку і водночас розгадувати таємницю зникнення інспектора, спираючись при цьому лише на ті відомості, які прочитала в газетах. Так само і Фандорін в оповіданні «Table-tаlk 1882 року» лише через шість років після скоєння злочину і тільки з розповіді Архипа Гіацинтовича реконструює картину подій і вказує на вбивцю та його спільника.

В Англії першої половини XX ст. відчувалася потреба в ідеалізації нещодавнього минулого: країна переживала період краху імперії, коли відбувалися кардинальні зміни у соціальному, громадському, індиві-дуальному житті, що з огляду на національні особливості англійців було особливо болючим. Тому у багатьох романах А. Крісті їхня авторка пропонує читачам заспокійливі картини усталеного патріархального побуту. Відтворює колишній затишок XIX століття і Б. Акунін, але жодною мірою не ідеалізує його.

У підрозділі 3.2. розглядається вплив творів Г. Честертона на детективну творчість Б Акуніна. Романи Б. Акуніна подібні до честертонівських детективів за морально-повчальним пафосом. Обидва письменники розповідають не лише про злочин і пошуки злочинця, а й розкривають соціально-психологічні мотиви, що зумовили появу злочинця. Як і Г. Честертон, Б. Акунін широко використовує різного роду символічні образи - «Азазель», «Левіафан», «Ахіллес». Простежується очевидна подібність між персонажами повісті Б. Акуніна «Піковий валет» і оповідань Честертона: Фламбо - Момус, Браун - Фандорін. Зовні Фламбо й Момус не схожі, але методи скоєння злочинів у них подібні: це свого роду естети, витонченість їхніх афер не може не дивувати, вони вкладають у шахрайство весь свій талант, уяву та акторську майстерність. Але й Фандорін виявляє у поєдинку з Момусом свій талант психолога і вправність тактика. Обидва письменники продовжують традицію шахрайського роману і вже завдяки цьому привертають увагу та симпатію читачів.

І патеру Брауну, і Фандоріну часто доводиться вибирати між обов'язком та совістю. Так, в оповіданнях «Три знаряддя смерті» і «Зламана шпага» Г. Честертона йдеться про проблему вибору: приховувати правду чи розкрити таємницю злочину. Цей мотив простежується також і в романах Б. Акуніна «Смерть Ахіллеса» та «Коронація». Детективні оповідання Г. Честертона через уведення ним авторського морально-філософського узагальнення у канву детективної оповіді визнаються класичними зразками жанру. Патер Браун, схильний до моралізаторської християнської проповіді, вірить у можливість духовного відродження злочинців. Браун зумів спрямувати і Фламбо, і Майкла-Лунатика на правильний шлях, і вони змогли очиститися духовно.

Фандоріну також вдається врятувати від злочинного життя Масу і Скорика, уберегти від обману Коломбіну. Фандорін також вдається до повчань: він розмірковує про сутність буття, про мінливість людської долі. Прикладом моралізаторства є листи Ераста Петровича до Смерті («Коханець Смерті»), в яких у дусі патера Брауна формулюється проблема морального вибору, йдеться про Бога, що живе в душі кожної людини; Фандорін вдається до проповіді, хоча все ж таки просить свою кореспондентку вибачити його за це. І А. Конан Дойль, і Г. Честертон, як і їхні головні герої, ще не втратили надію на торжество закону та порядку, що мають вічно панувати у старій добрій Англії. Натомість Б. Акунін знає, що, попри прагнення його героя встановити правопорядок у своїй вітчизні, здійснити цей намір йому ніяк не вдається через те, що Російська імперія приречена.

Детективи, як правило, утворюють серії, об'єднані провідними персонажами. Свого часу вимога читачів повернути їм їхнього улюбленого героя змусила А. Конан Дойля продовжити розповідь про пригоди Шерлока Холмса. Та якщо А. Конан Дойль започаткував кримінальні серії, то Г. Честертон по-новаторські продовжив цю традицію та створив свій цикл детективних оповідань. «Пригоди Ераста Фандоріна» з самого початку також задумувались як детективний цикл. Серіальність проекту Б. Акуніна наближає його до масової літератури, але романи, повісті й оповідання письменника у дусі елітарної літератури об'ємно відтворюють картини життя Росії, Японії, Англії й Америки кінця XIX - початку ХХ ст. - картини, у яких знайшли своє відображення ті катастрофічні зміни, що назрівали у, здавалося б, благополучному, цивілізованому світі. Причому центральний персонаж «фандорінського циклу» не намагається врятувати імперію, яка гине, а лише прагне зберегти та продовжити культурні традиції Європи і Далекого Сходу. Генетичні зв'язки і типологічна подібність романів, повістей, оповідань Б. Акуніна з англійським пізньовікторіанським детективом простежуються незаперечно, однак у «фандорінському циклі» звична жанрова формула детективу усклад-нюється за рахунок поєднання різних сюжетних ліній, відсилання читача до попередніх текстів, стилізації та м'якої іронії.

У Додатку розглядається роль інтерфігуральних алюзій, або так званих «алюзій-антономасій», пов'язаних з власними іменами, у творах Дж. Фаулза «Колекціонер» і Б. Акуніна «Коханка Смерті» та їхій зв'язок із прецедентним текстом - із п'єсою В. Шекспіра «Буря».

Результати дослідження узагальнено у Висновках.

За останні десятиліття літературна ситуація ускладнилася, і нині важко чітко розмежувати елітарну та масову літературу. Вже сьогодні творчість ряду сучасних письменників здобула визнання найширшого читацького кола і до певної міри конкурує зі зразками високої словесності, що дає підстави говорити про появу «мейнстріму» - «мідл-літератури». Ця високоякісна белетристика посіла місце між елітарною, експери-менттальною та масовою, розважальною літературою, вона постала внаслідок їхньої динамічної взаємодії і адресована чисельному читацькому загалу; ця література, як і масова, орієнтується на класичні традиції, однак, на відміну від масової, здійснює ці зв'язки через більш складні форми.

Автори популярної і «мідл-літератури» не можуть дозволити собі радикально порушувати звичні жанрові конвенції і певні інтерпретаційні правила, що обмежує їхні можливості у літературних експериментах, але все ж залишає простір для творчості, яку У. Еко у «Нотатках на полях “Імені троянди”» порівнював із джазовою імпровізацією, - це унаочнено, зокрема, у творчості Б. Акуніна. Створені ним ретро-детективи знаходяться саме у цій проміжній зоні, яка, однак, не порушує межі загальнодоступного дискурсивного поля, що охоплює творчість і Ч. Діккенса, і А. Конан Дойля, і А. Крісті, і Г. Честертона тощо. У детективах Б. Акуніна інтерпретуються та взаємодіють художні явища, що постали у певних національних літературах на різних етапах їхнього історичного розвитку. Б. Акунін точно вловив потреби та запити сучасної читацької публіки, у його творчості засвоєні та асимільовані американські та західноєвропейські «формульні» моделі і адаптовані ним до реалій російської історії.

Сюжети детективів будуються за усталеною архетипною схемою, але через те, що, на відміну від англійської, французької або американської, російська література у жанрі детективу не створила «класичних» зразків - у ній важко знайти персонажів і сюжетні блоки-мотиви, які відповідали б «формулі» детективного жанру. Тому, можливо, у перших російських детективах-бойовиках 1990-х рр. (Ч. Абдуллаєва, С. Доценка, Д. Корець-кого, Ф. Незнанського та ін.) було запозичено досвід англомовних «крутих» детективів, а Б. Акунін орієнтується на класичний пізньо-вікторіанський детектив. Відтак у його текстах виникає «перегук» з англійською літературною й культурною традицією. Творчість цього письменника заповнила ту нішу у російській літературі, яку в англійській займають детективи А. Конан Дойля, А. Крісті, Г. Честертона.

У сучасному детективі спрацьовує «пам`ять жанру» (М. Бахтін), що формувався ще в епоху романтизму. Поєднання неймовірного з правдо-подібним, утаємниченого з раціональним, а також особлива структура образу головного героя визначаються у детективах Б. Акуніна романтичною традицією. Зіткнення неординарної особистості сищика з банальним обивательським світом, у якому панує стереотипне мислення, - це та ознака детективного жанрового канону, що формувалася ще в добу романтизму Е. По і через це наділила цей жанр романтичними рисами, хоча й розвивався він вже у межах іншого літературного напрямку - реалістичного.

Отже, сучасний детектив засвоїв естетичний досвід як романтизму, так і класичного реалізму з його установкою на достовірність, на об'єктивне відображення первинної реальності. У ретро-детективах Б.Акуніна «ефект реальності» (Р. Барт) виникає у процесі взаємодії з комплексом читацьких уявлень про XIX ст., що сформувалися після знайомства з класичною літературою. Саме тому різного роду запозичення з літератури згаданого періоду виявилися значущими в акунінських романах, а в текстах письменника виникає перегук з англійською літературною та культурною традицією; відчутним є також і соціальний «діккенсівський код». Рецепція творчості Ч. Діккенса простежується в романі Б. Акуніна «Коханець Смерті» та й в інших детективах письменника спостерігаються посилання на відомі сюжети та мотиви, що активізують певні асоціативні зв'язки.

У детективній творчості Б. Акуніна відчувається не лише рецепція високої класичної англійської літератури, а й засвоєння письменницького досвіду А. Конан Дойля, Р. Стівенсона, А. Крісті, У. Коллінза, Г.Честер-тона тощо. Порівняльний аналіз детективів «фандорінського циклу» з творами вказаних письменників дозволяє виокремити цілу низку запозичень на різних рівнях текстів - ідейно-змістовному, персонажному, сюжетно-композиційному, мотивному. Так, Б. Акуніну вдалося створити образ сищика, у якому поєднуються кілька літературних прототипів (Холмс, Браун, Пуаро) і який втілює формулу «абсолютно позитивного героя» класичного детективного роману, послідовного та проникливого борця зі злом.

Основним прототипом Ераста Фандоріна є, звичайно, Шерлок Холмс. Головний персонаж акунінської серії втілює у собі аналітичний геній і стриманість Холмса, він запозичує метод розслідування злочинів і навіть систему поглядів останнього. Але Фандоріну, на відміну від англійського джентльмена, близькою є і філософія Сходу, конфуціанство; він не лише перераховує «це раз, це два, це три», вибудовуючи логічні концепції, а й, розкриваючи злочин, більше покладається на інтуїцію, на властиві йому миттєві осяяння.

У морально-повчальному аспекті романи Б. Акуніна є найбільш близькими до традиції честертонівського детективу, що нагадують жанр притчі. Г. Честертон, услід за У. Коллінзом, продовжив розвиток детективу у психологічному напрямку, але при цьому надав йому й нові риси - філософічність та деяку іронічність. Цю ж традицію наслідує й Б. Акунін. Як і Г. Честертон, він пропонує читачеві замислитися над загадками і протиріччям життя, а його героя, як і честертонівського патера Брауна, цікавить не лише техніка скоєння та розкриття злочину, а й соціальні та психологічні мотиви злочинця.

Б. Акунін успадкував від Г. Честертона й іронію, що ніби відтіняє і разом з тим пом'якшує проповідницькі інтонації. Б. Акунін засвоїв і досвід романів-загадок Агати Крісті. Він теж пропонує у своїх творах складні головоломки, втягує у такий спосіб читача у своєрідну гру і тримає його у постійній напрузі до кінця твору, аби змусити реципієнта свого тексту до розгадування складних логічних ребусів. В цілому у «фандорінському циклі» увиразнюються риси англійської культури й традицій англійської літератури. Англійську концептосферу (такі поняття, як «чесна гра», «стриманість джентльмена», «вірність службовому обов'язку», «почуття власної гідності», «свобода і незалежність особистості», «дім-фортеця»), що асоціюється у масовій свідомості з англійським романом XIX ст., перенесено у «Пригоди Ераста Фандоріна»; це свого роду асимільований код традицій Ч. Діккенса, А. Конан Дойля, А. Крісті, Г. Честертона та інших англійських письменників.

В акунінських детективах прецедентні тексти іноді пародіюються, традиційна сюжетна схема піддається своєрідним трансформаціям, ускладнюється оригінальними сюжетними лініями. Наприклад, у «Статському раднику» є два негативних персонажі, які однаково протистоять сищику, - Грін та Пожарський, що не є характерним для концентричного сюжету, притаманного пригодницькій літературі. Детективний сюжет ускладнюється, але не перестає бути детективним. Як основу для сюжетів і мотивів своїх детективів Б. Акунін обирає добре знайомі читачеві твори, що асоціюються з певними жанрами та стилями, культурними й літературними традиціями.

Домінування «цитатно-ремінісцентної» моделі сюжетобудови - явище, характерне для сучасної літератури в цілому, воно пов'язане з перекодуванням «свого» й «чужого», а також з одночасною орієнтацією на елітарного та масового читача. Для тієї форми міжкультурного діалогу, що здійснюється в романах Б. Акуніна, властивим є не лише безпосереднє продовження традицій, а й їхнє іронічне переосмислення, коли преце-дентні тексти, що легко розпізнаються читачем, набувають нових смислів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Валуева Н. Н. Классическое наследие и «фандоринский цикл» романов Б.Акунина / Н. Н. Валуева // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. Вип. 15. - Дніпропетровськ.: ДНУ, 2005. - С. 25-31.

2. Валуева Н. Н. Нравственно-поучительный аспект романов Б.Акуни-на / Н. Н. Валуева // Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. Наукові записки. Серія Літературознавство. Вип. 1 (45). - Х.: ППВ «Нове слово», 2006. - С. 138-145.

3. Валуева Н. Н. Функция авторских морально-философских обобще-ний в детективном творчестве Г. К. Честертона и Б. Акунина / Н.Н.Валуева // Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. Наукові записки. Серія Літературознавство. Вип. 2 (46). - Х.: ППВ «Нове слово», 2006. - С. 138-147.

4. Валуева Н. Н. Традиции классической английской литературы в «диккенсовском» детективе Б.Акунина / Н. Н. Валуева // Вісник Дніпро-петровського ун-ту. Серія Літературознавство. Журналістика. Вип. 8. - Дніпропетровськ.: ДНУ, 2006. - №1. - С. 212-218.

5. Валуева Н. Н. Традиции романтизма в современном детективе / Н.Н. Валуева // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. Вип. 16. Т.2. - Дніпропетровськ.: ДНУ, 2006. - С. 3-11.

6. Валуева Н. Н. Функция традиционных мифологических образов в рассказе Г.К.Честертона «Проклятие золотого креста» и романе Б.Акунина «Левиафан» / Н. Н. Валуева // Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. Наукові записки. Серія Літературознавство. Вип. 1 (49). - Х.: ППВ «Нове слово», 2007. - С. 164-170.

7. Валуева Н. Н. Трансформация образа «Великого детектива» в «Приключениях Эраста Фандорина» Б.Акунина / Н. Н. Валуева // Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. Наукові записки. Серія Літературознавство. Вип. 3 (51). - Х.: ППВ «Нове слово», 2007. - С. 155-162.

8. Валуева Н. Н. Что в имени тебе моём? (Аллегории-антономасии в романах «Коллекционер» Дж. Фаулза и «Любовница Смерти» Б.Акунина) / Н.Н. Валуева // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія Літературо-знавство. Журналістика. Вип. 9. - Дніпропетровськ.: ДНУ, 2007. - № 1. - С. 109-115.

Додаткові публікації:

9. Валуева Н. Н. Генетические взаимосвязи и типологическая близость образов в романах Г.К.Честертона и «Пиковом валете» Б.Акунина / Н.Н. Валуева // Східнослов'янська філологія: Зб. наук. праць. Серія Літера-турознавство. Вип. 7. - Горлівка: ГДПІІМ, 2006. - С. 61-70.

10. Валуева Н. Н. Массовая культура в оценках литературной критики / Н.Н. Валуева // Одиннадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Сб. тез. докл. Харьковского национального педагогического ун-та им. Г.С. Сковороды. - Х.: б/и, 2006. - С. 15.

11. Валуева Н. Н. Детективное творчество Бориса Акунина в оценках критики / Н. Н. Валуева // Двенадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Сб. тез. докл. Харьковского национального педагогического ун-та им. Г.С. Сковороды. - Х.: б/и, 2007. - С. 17.

АНОТАЦІЯ

Валуєва Н. М. Рецепція англійської класичної і масової літератури в детективному циклі Б. Акуніна «Пригоди Ераста Фандоріна». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню детективної творчості Б. Акуніна (романи, повісті, оповідання, які входять до циклу «Пригоди Ераста Фандоріна»), типологічних сходжень та генетичних зв'язків його детективів з англійською класичною і масовою літературою.

Проведене дослідження показало, що у «фандорінському циклі» відчутно дається взнаки рецепція традицій Ч. Діккенса, А. Конан Дойля, А. Крісті, Г. Честертона та інших англійських письменників. У детективах Б. Акуніна прецедентні тексти трансформуються, іноді пародіюються, ускладнюються низкою оригінальних сюжетних ліній. Домінування «цитатно-ремінісцентної» моделі сюжетобудови - явище, характерне для сучасної літератури в цілому, воно пов'язане з перекодуванням «свого» й «чужого», а також з одночасною орієнтацією на елітарного та масового читача. Для тієї форми міжкультурного діалогу, що здійснюється в романах Б. Акуніна, властивим є не лише безпосереднє продовження традицій, а й їхнє іронічне переосмислення, коли прецедентні тексти, що легко розпізнаються читачем, набувають нових значень.

Ключові слова: рецепція, типологічні зближення й контактно-генетичні зв'язки, інтертекстуальність, жанрова формула, ретро-детектив, сюжет, алюзія, традиція.

АННОТАЦИЯ

Валуева Н. Н. Рецепция английской классической и массовой литературы в детективном цикле Б. Акунина «Приключения Эраста Фандорина». - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2008.

Диссертация посвящена изучению детективного творчества Б. Акунина (романы, повести, рассказы, входящие в цикл «Приключения Эраста Фандорина»), типологических схождений и генетических связей детективов писателя с английской классической и массовой литературой.

В работе рассматриваются основные особенности такого, относительно нового явления в современном литературном процессе, как «миддл-литература», которая возникла на достаточно зыбкой границе между элитарной и массовой литературами и которая продолжает классическую традицию; к «миддл-литературе», по нашему мнению, относится и творчество Б. Акунина. В исследовании отмечено, что в детективах Б. Акунина преломляются и взаимодействуют художественные явления, возникшие в определённых национальных литературах на разных этапах их исторического развития. Писатель сумел точно уловить потребности современной читающей публики, усвоить и ассимилировать американские и западноевропейские «формульные» модели, адаптировав их к реалиям русской истории. В отличие от английской, французской или американской, русская литература не создала в жанре детектива «классических» образцов, в ней трудно отыскать те персонажи и сюжетные блоки-мотивы, которые соответствуют «формуле» детективного жанра. Видимо поэтому Б. Акунин ориентируется на классический поздневикторианский детектив. В его текстах возникает перекличка с английской литературной и культурной традицией. Он заполнил своими произведениями ту нишу в русской литературе, которую в английской занимают детективы А. Конан Дойля, А. Кристи и Г. Честертона.