У частині 2 - “Утопія в “Фаусті”” -розкривається проблематика 4-ої і 5-ої дій “Фауста-2”, де поет торкається теми суспільства, історії, політики, куль-тури, а в співвіднесенні з ними - теми покликання людини на землі. У 4-й дії набуває монументального звучання тема gloria mundi, війни, влади і володіння. Такий поворот теми, що був відсутній у народній легенді, але в Гете відповідав Євангелію (див. Матвій, 4, 8), пов'язується дисертантом, відповідно до доку-ментальних матеріалів, з увагою поета до політичних катаклізмів того часу: наполеонівські війни, революційні події у Франції на початку 1830-х рр. тощо Написанням 4-ої дії наприкінці серпня 1831 р. Гете завершив роботу над “Фаустом”.. Показується, що тема війни проходить фактично крізь увесь твір; розкриваю-ться певні паралелі з трактатом Канта “Про вічний мир”; встановлюється ряд історичних паралелей між образом Цісаря і Наполеоном. Зустріч Гете з Напо-леоном в Ерфурті, на думку дисертанта, була “зашифрована” поетом в цій дії. “Політична” тема тут мала свій глибинний смисл: філософія становлення Шеллінга оперувала абстрактною категорією природи; але історичний розвиток (логіка якого ставала дедалі чіткішою в ці десятиліття) передбачав уже пильну увагу до життя суспільства. Разом з тим, ідеалістична традиція, з'ясовуючи суспільний статус людини, ніколи не відривала її від природи, прагнучи, навпа-ки, всіляко обґрунтувати цей симбіоз скінченного і нескінченного як фундамен-тальний. Недаремно, роздумуючи над “Фаустом”, М.Бердяєв написав: “Всі соціальні утопії, побудовані на ізоляції суспільного життя від космічного, - по-верхові і недовговічні (…) Досягнення (вищих) цінностей передбачає перехід від винятково соціологічного світовідчуття до світовідчуття космічного”. Отже, Цісар постає як жертва самодостатньої політики, “відчуженої” від природи. Видно, для Гете мав значення не один лише аспект злободенності. Відмічається певна близькість думки поета позиції Канта, який акцентував універсально по-зитивну роль антагонізму в розвитку суспільства й природи. Ця позиція відпо-відала погляду поета на природу як на таку повноту, що включає в себе супере-чливу багатоманітність. Поет і філософ визнавали неоднозначний, суперечли-вий характер переходу природного стану в стан культури і розвитку самої куль-тури. Кант наполягав на позитивній ролі війни як засобу для створення умов “майбутнього великого державного об'єднання” і, нарешті, “вічного миру як кінцевої мети”. Міркування Канта проливають світло на фінал 4-ої дії, де Цісар постає мудрим володарем, який встановлює у своїх землях мир і дарує князям постанови, спрямовані на зміцнення державної єдності. Тут розкривається істо-рична паралель - введення Карлом Августом конституції в герцогстві Саксен-Веймарському.

Окремі сторінки присвячені аналізу теми природи і війни в їх переплетенні (наводиться документальне свідчення Гете, яке показує, що поет саме так сприймав війну). Першообразом війни виступає природа з такими її рисами, як непередбачуваність, нестриманість, некерованість, різноманітність, масштаб-ність і навіть демонізм. Тут примхливо поєднані політичні амбіції і втручання нелюдських сил, людська доцільність і непередбачені випадковості, ясні наміри і позірна видимість. Перемога виявляється результатом випадковості і незбаг-ненного збігу обставин. Різні наміри переплітаються, утворюючи не завжди уз-годжений, погано диференційований рух, що врешті-решт приводить до кінце-вого результату. І в цьому війна подібна до природної стихії. Війна служить дрібному, розбійницькому збагаченню (Хапай і Підбирайка) і масштабній на-живі, пов'язаній з визискуванням (Архієпископ вимагає, щоб народ безплатно будував храм); але приводить і до позитивного результату - до встановлення справедливого порядку, що демонструє своїми постановами Цісар; і уможливлює здійснення високих планів, далеких від цілей війни, - так Фауст одержує в нагороду приморську мілину. Порівнюються образи трьох “будівничих”: Ціса-ря, що будує державу на нових засадах, Архієпископа, що зводить храм, і Фау-ста, що освоює прибережну мілину. Якщо політик і церковник дивляться на людину лише як на знаряддя для досягнення мети, що виходить за межі самої людини, то творчі поривання Фауста відповідають головному постулату кантів-ської етики: людина, з точки зору найвищого призначення природи, - не засіб, а сама мета, причому мета нескінченна. Будівельна діяльність Фауста насампе-ред возвеличує його самого. Адже він реалізує свою нескінченну сутність у скінченному; його будівництво неначе опредмечує його вічний потяг до свобо-ди - до духовної повноти власного буття. При цьому він вступає у змагання з деструктивними силами природи, оскільки сприймає чергування припливу і відпливу в морі як якийсь ірраціональний круговорот, без смислу і мети; він прагне утвердити себе через підкорення сліпої стихії, природи нетворчої як “дурної скінченності”. Усе створене Фауст передає людям як естафету культу-ри, спрямовану в нескінченність. На відміну від держави і церкви, суть та фор-ми яких зазнають безперервних історичних змін і значною мірою залежать від завдань скінченного (буденного) світу, цілі культури - як феномена духовного буття людини - перебувають у сфері нескінченного. Так дисертант виходить на розгляд важливої у творі проблеми “прекрасної миті”.

Якщо, за Гегелем, історія - це фатальне розгортання “світового духу”, що не рахується з індивідуальною волею людини, а використовує її лише як своє знаряддя, то, в розумінні Фіхте і А.В.Шлегеля, людина не підкоряється пасивно зовнішнім фатальним силам, рушійні сили перебувають не поза суб'єктом, а в ньому самому; історія (культури) - це шлях безкінечного самоствердження осо-бистості. Фауст постає як джерело власного внутрішнього самовизначення че-рез діяльність. Він постійно висуває перед собою нову “межу” (Фіхте), яку має подолати, тож зупинитися у своїх прагненнях, задовольнитися досягнутим не може без небезпеки втратити себе як особистість. Вільна воля, в акті якої лише й спроможне виявити себе Я, може задовольнитися тільки нескінченним. З по-гляду фіхтеанства, “зупинити мить” принципово неможливо, тож усі спроби Мефістофеля захопити Фауста скінченним приречені на поразку.

В плані цієї складної проблематики далі аналізуються образи Філемона і Бавкиди, Турботи (“Опівнічна доба”). Сцена “Просторе дворище перед пала-цом” і зокрема знаменитий монолог Фауста аналізуються в плані кантово-фіх-теанської філософії “негативної і позитивної свободи (коли індивід) утверджує не самого себе, а щось більше, ніж він сам”. Для Гете свобода постає як усві-домлення індивідом самого себе через безперервність власного діяння, але не з огляду на зовнішню необхідність, а завдяки внутрішньому вольовому імпульсу. Тоді, дійсно, індивід мусить оволодівати (erobern muss) свободою в безперерв-ному (tдglich, щоденному) діянні, інакше він втрачає самовідчуття власної іден-тичності. Фауст бачить свою заслугу перед народом не в тому, що він ушляхетнив його життя, а в тому, що передає йому свою істину “діяльної свободи”, то-бто не істину досягнення скінченного, а істину прагнення до нескінченного. Це робить його щасливим. Готовність постійно долати невідповідність кінцевого результату ідеальним цілям містить у собі парадигму культури. На відміну від гегелівської ідеї вичерпаності історичного процесу, епоха Канта сповідувала ідею нескінченності культури. Ось чому Фауст у своєму знаменитому монолозі говорить про майбутнє (що увиразнюється через порівняння остаточного текс-ту з чернетками). Оскільки, на думку Канта, вищі прагнення людини знаходять задоволення “не в індивіді, а в роді”, то Мефістофель опиняється перед завдан-ням, яке неможливо виконати. Ось чому диявол зазнає поразки.

За Кантом, умовою розвитку людської культури може бути лише боротьба, бо має бути прийнятий виклик, кинутий природою. Уявляючи собі “райську країну” майбутнього (“ein paradiesisch Land”), Фауст зовсім не виключає небез-пеку з життя людей, тож їхнє життя і в майбутньому позначене діяльним долан-ням погрози, що постійно таїть у собі море. Проте саме в цих умовах і можливе повноцінне життя всіх поколінь. У невтомній діяльності не окремий індивід, а лише рід у своїй сукупності (тобто в безкінечності) досягає стану повної свобо-ди, про що й говорить Гете вустами свого героя. До людського роду як цілісно-сті Фауст зараховує і себе. Індивід смертний, але рід безсмертний, тож Фауст готовий до смерті, передаючи свою індивідуальну естафету людському роду.

Так Гете розв'язує у творі проблему смерті, що він представляє як апофеоз. “Фаустіанський” трагізм не потребує моменту катастрофи, його призначення - возвеличення цінності життя, прощання з яким злилося для Фауста з моментом глибокого задоволення і втіхи, як колись у давньогрецьку добу, омріяну Гете і Шиллером: “Damals trat kein grдssliches Gerippe // Vor das Bett des Sterbenden. Ein Kuss //Nahm das letzte Leben von der Lippe, //Seine Fackel senkt' ein Genius”.

Висновки. “Фауст” Гете - це завершення і водночас початок: в суто худож-ній області (жанр, стиль, сюжетобудова і тематика) його вплив сягає не далі від доби романтизму; що ж до естетичних і світоглядних аспектів, “фаустіанство” слід, разом зі О. Шпенглером, розглядати як наріжний камінь нової європейсь-кої культури. Без “Фауста” не змогла б, безсумнівно, виникнути (і саме в Ні-меччині!) “філософія життя”. Г.Зіммель, розглядаючи Гете як один з головних аргументів на користь цієї філософії, акцентував особистість як “законодавця” (Кант) потоку життя і себе в ньому, вважав творче начало найважливішим в лю-дині, а все її існування розумів як “самотворення” Зиммель Г. Избранное: В 2 т. - Т. 1: Философия культуры. - Москва: Юрист, 1996 (Лики культуры). - С. 168.. З традиціями Гете пов'язу-вали сучасний європейський гуманізм Т.Манн, Г.Гессе, А.Швейцер, Г.А.Корф, Е. Кассірер та ін. Людина вносить у світ людське начало тим, що, перетворюю-чи пасивну і неживу природу, викликає тим самим до життя закладену в ній потенцію; розвиток духовності відповідає намірам природи. Гете зазначав: “Мис-тецтво, що втілюється у високому митцеві, створює таку потужну живу форму, що здатна облагородити і перетворити кожний матеріал. Більш того, для вели-кого митця гідний субстрат у певному сенсі є перешкодою, бо він зв'язує його і позбавляє тої свободи, якою він хоче насолодитися як творець і як індивід”. Ці слова синтезують ідеї Канта, Шеллінга, Фіхте. Зокрема, це нове розуміння фор-ми, що лежить в основі гуманізму Гете: вона єдина організовує “хаос відчуттів” (Кант) у щось одне ціле і певне, надаючи йому статусу життєвості, і, виходячи з духовності самої людської природи, “ушляхетнює” об'єкт, що сприймається. Рецептивний акт, тотожний з креаційним, розглядається тут водночас як акт ес-тетичний. Мистецтво не віддзеркалює механічно природу, а є рівноправним з нею у своєму реальному бутті. Гуманізм Гете грунтувався далі на вченні Шел-лінга про тотожність природи і свідомості, необхідності і свободи. Цим долав-ся розрив між природою і культурою; культура бралася під захист як творіння людського духу та його найвищий вираз. Альтернативи їй не могло бути; зрек-тися культури, що базується на фундаментальних основах людського мислення, можна, якщо хіба знищити людський розум як такий. Так в “Докторі Фаустусі” Т. Манна Адріан Леверкюн прагне “знищити Дев'яту симфонію” - втілення симбіозу мистецтва, життя, людяності. Гуманізм Гете виявляється і в акті худо-жньої творчості, коли митець мав долати “гідний субстрат” - те, що Фіхте ви-разив формулою “Не-Я”, долати саме як “достойну” перешкоду, а не сліпу, во-рожу силу; “долати” її як “гідний субстрат” тим, щоб перетворювати відповід-но з її власними законами. Гуманізм Гете і Фіхте виражався в розумінні того, що творча активність свідомості була єдиною умовою і формою існування осо-бистості. Оскільки розум спрямований у нескінченність, то творчість (зокрема і художня) не підвладна скінченному, емпіричному. Ця думка є провідною для “Фауста”. Людина, згідно з власною високою природою, не може задовольни-тися випадковим і необов'язковим за своєю сутністю. Ось чому Мефістофелю ніколи не вдалося б спокусити Фауста скінченним, миттю емпіричного задово-лення. Гуманізм “Фауста” виявляється в уявленні про “справжню культуру”, в царині якої нація і окремий індивід відчули б себе духовно розкріпаченими і повернули б собі втрачену єдність з природою, але вже на вищому, духовному рівні. Тоді має змінитися сам зміст мистецтва, і характерною рисою особистості має стати її надзвичайна сприйнятливість - не до витончених форм мистецтва, як у сучасній поетові Європі, а до безпосередньої краси життя, хоч би в яких формах вона виявлялася, і яка сприйматиметься як внутрішній закон, суть при-роди і всього земного в безпосередньому цілісному спогляданні “з глибин не-скаламученої, розвинутої душі” Goethe J. W. West-цstlicher Divan: Gesammtausgabe. - Im Insel Verlag, 1965. - S.159..

“Фаустіанські” ідеї суттєво вплинули на рубежі 19-20 ст. на естетичну дум-ку в Росії, яка, переживши найбільше з усіх європейських країн захоплення ні-мецьким ідеалізмом, знайшла у Канта і Гете ідею “соборності” культури (В.С. Соловйов, Вяч.Іванов). У Соловйова міркування Канта і Гете про нескінчен-ність культури розвинуто у вигляді ідеї нескінченності реального існування людської природи (тобто перемоги над смертю), що наближає філософа до Ге-тевого розуміння “ентелехії”. Вяч.Іванов не лише наближається до ідей Шел-лінга і Ф.Шлегеля, до естетичних висловлювань Гете і Шиллера, але й синтезує їх із Вагнеровими прозріннями “мистецтва майбутнього”, коли пише, що поезія нічого іншого не хоче, як бути “вселенською, дитинною, міфотворчою”, повер-нутися “до істини і простоти дитинної”, бути прилученою “знову, як рівнопра-вний член і сестра, до хороводу мистецтв: музики, живопису, скульптури, тан-цю” Иванов Вячеслав. Собр. соч. - Брюссель, 1978. - Т. 3. - С. 76, 75., а сам творчий акт мусить спрямовуватися не розсудливістю чи гіпертро-фованою рефлексією поета, а відчуттям цілісності внутрішнього буття, в якому відбивається цілісність буття загального. Серед важливих завоювань доби Кан-та-Гете Вяч.Іванов виділив естетичну утопію, яка долає раціоналістичну, реф-лексивну культуру, що перетворює художню творчість на самодостатню, вузь-ко інтелектуальну сферу і цим роз'єднує народ і митця. Т.Манн ніби розвиває інтенції Вяч.Иванова, коли стверджує, що мистецтво “післябюргерського сві-ту” буде звільнене “від урочистої ізоляції, яка була результатом відділення ку-льтури від культу (…). Воно відкине свої меланхолійні амбіції, і його долею бу-де нова невинність, навіть простодушність. Майбутнє побачить у ньому (…) служницю спільноти, яке охоплюватиме набагато ширше коло, ніж коло “осві-чених”, яка не буде володіти культурою, а стане, можливо, самою культу-рою” Манн Т. Письма. / Издание подготовил С.К.Апт. - Москва: Наука, 1975. - С. 195.. Йому вторить Г.Гайдеггер, для якого ідеал мистецтва - такий його стан, коли творець, втягнутий у сутність буття, у “відкритість сутнього”, відбивати-ме його на собі, а зрозуміти художній твір означатиме зрозуміти образ самого буття, переданий митцем, а не самодостатній твір як акт суб'єктивного “схоп-лення” Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. - Москва: Республика, 1993 (Мысли-тели ХХ века). - 336-337.. Всі троє мислителів бачать причину деградації мистецтва і самого життя в “обмирщенні”, в його розчиненні в емпіричному, в розриві з об'єктив-ними основами буття і з його трансцендентними началами.

Як можна побачити, “Фауст” містить, нехай імпліцитно, запитання, зверну-те і до України. В усякому випадку, в ньому окреслено шлях для її культури - ті можливості розкриття її духовного змісту, що допоможе Україні не тільки під-нестися, але й збагатить всю європейську культуру.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

“Фауст” Й. В. Гете: Містерія, міф, утопія: До проблеми духовної сутності людини в німецькій літературі на рубежі 18-19 ст.: Монографія. - Київ: Вежа, 2002. - 280 с. (17 др. арк.).

Рецензії: Науменко А. М., доктор філологічних наук, професор. Й. В. Гете як естетик і митець. // Нова філологія. - № 1 (16): [Сб.] - Запоріжжя: Вид-во ЗДУ, 2003. - С. 287-297; Рогозинський В. В. Нові сторінки вітчизняного гетезнавства. // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2003, № 2. - С. 60.

Естетика Й. В. Гете: Дослідження. - Київ: Вежа, 2002. - 152 с. (6 друк. арк.).

Німецька література ХУІІІ ст.: Х. М. Віланд. Г. Е. Лессінг. Й. Г. Гердер і “штюрмерство”. Й. В. Гете. Ф. Шиллер. // Вікно в світ. - Київ, 1999. - № 1. - С. 22-90 (4, 5 друк. арк.).

“Фауст” Й. В. Гете в колі ціннісніх орієнтаций школяра. // Вопросы изуче-ния литературы в школе и вузе: [Сб.].- Полтава: Вид. ПДПУ ім. В. Г. Королен-ка, 1993. - С. 114-126 (0, 5 друк. арк.).

Хіба актуалізація самоціль?: Про “нове” прочитання “Фауста” Гете. // Відро-дження: Мови, література, історія народів України в національних школах. - Київ, 1993. - № 12 - С. 19-21 (0, 45 друк. арк.).

“Благородною будь, добротворною будь, людино!”: Лірика Й.В.Гете. // Від-родження: Мови, літератури, історія народів України в національних школах. - Київ, 1994. - № 1. - С. 47-52 (0, 7 друк. арк.).

“Фауст” Й. В. Гете як містерія.// Наук. зап. НаУКМА.- Т. 4: Філологія: [Сб.]. - Київ: Вид. НаУКМА, 1998. - С. 135-140 (0, 7 друк. арк.).

Гете і Шеллінг.//Вікно в світ.- Київ, 1999.- № 3. - С. 24-28 (0, 45 друк. арк.).

У чому істина буття?: до 250-річчя від дня народження Й. В. Гете. // Україн-ська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - Київ, 1999. - № 2. - С. 54-58 (0, 45 друк. арк.).

Й. В. Гьоте в контексті німецької філософії своєї доби. // Питання літерату-рознавства: Вип. 6 (63). : [Сб.].- Чернівці: 2000. - С. 3-12 (0, 6 друк. арк.).

Історія одного бунту: юнацький “Фауст” Й. В. Гете. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2000, № 12.- C. 26-29 (0, 5 друк. арк.).

Аналіз “Фауста” Й. В. Гете з точки зору герменевтичного кола. // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2001, № 1. - С. 42-47 (0, 6 друк. арк.).

Реминисценции философии Якоба Бёме в “Фаусте” Й. В. Гёте. // Вісник До-нецького університету: Серія Б: Гуманітарні науки: № 2 : [Сб.].- Донецьк, 2000. - С. 296-303 (0, 5 друк. арк.).

Гете и Томас Манн: классическая традиция в литературе ХХ столетия. // Вік-но в світ.- Київ, 2001.- № 1. - С. 28-35 (0, 5 друк. арк.).

Гете в рецепції Шіллера: Біля витоків “веймарської класики”. // Наук. зап. НаУКМА.- Т. 19: Філологічні науки: [Сб.].- Київ, 2001.- С. 92-99 (0,5 др. арк.).

Гете про роль зла у розвитку суспільства: Роздуми літературознавця про проблеми, пов'язані з образом Мефістофеля (“Фауст” Й. В. Гете). // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.- 2003, № 1.- С. 57-58 (0, 45 друк арк.).

До проблеми міфологічної типології образа Фауста (“Фауст” Й. В. Гете). // Питання літературознавства: Вип. 8 (65): [Сб.]. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 3-10 (0, 5 друк. арк.).

Про зцілення залізом і вогнем: Фрідріх Шиллер. - Зарубіжна література в на-вчальних закладах. - 1996. - № 12. - С. 12-17 (0, 6 друк. арк.).

“Блаженное томление” Й. В. Гете. // Анализ одного стихотворения: [Сб.]. - Київ: Вид-во КДПІ ім. М. П. Драгоманова 1991.- С. 61-75 (1 друк. арк.).

Світова література і духовні цінності культури. //Зарубіжна література в нав-чальних закладах. - 1996, № 1. - С. 39-42 (0, 5 друк. арк.).

Роль німецької літератури у збагаченні загальнолюдських духовних ціннос-тей. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999, № 3. - С. 41-43 (0, 55 друк. арк.).

Музыкальная эстетика А. Леверкюна как средство его характеристики (по роману Т.Манна “Доктор Фаустус”). // О литературе: Ученые записки. - Т. 70: [Сб.].- Пермь, Изд-во Пермск. Гос.пед.института, 1969.- С. 174-190 (1 др. арк.).

Данте, Шекспір, Вольтер, Гете, Толстой “панують над умами мільйонів лю-дей, які за все своє життя не прочитали жодного рядка з їхніх творів”. // Всесві-тня література в середніх навчальних закладах України.- 1999, № 7.- С. 5-7 (0, 5 друк. арк.).

Немецкий “Дон Кихот”: Опыт эвристической реконструкции. // Вікно в світ. - Київ, 2001.- № 3. - С. 32 - 42 (0, 6 друк. арк.).

Образи хтонізму в “Фаусті-2” Гете. //Нова філологія.- №3 (14): [Сб.] -Запо-ріжжя: Вид-во ЗДУ, 2002.- С.144-154 (0, 55 друк. арк.).

Додатковий список

“Фауст” Й. В. Гете: людина між богом і дияволом. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - Київ, 2000. - № 12. - С. 45-46 (0, 45 др. арк.).

Філософсько-евристичні імпульси у ранній творчості Й.В.Гете. // Магістері-ум НаУКМА: Вип. 2: Літературознавчі штудії: [Сб.] - Київ, 1999.- С. 103-109 (0, 5 др. арк).

“Фауст” Й.В.Гете як утопія.//Магістеріум НаУКМА: Вип.4: Літературознав-чі студії.: [Сб.] - Київ: Стилос, 2000.- С. 64-72 (0,65 др. арк).

“Фауст” Й. В. Гете як ораторія. // Всесвітня література та культура в навча-льних закладах України. - Київ, 2003. - № 1. - С. 45-47.

Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривку з “Фауста” Й. В. Гете.// Іно-земні мови в навчальних закладах.- 2003, № 1. - С. 35-37 (0, 5 друк. арк.).

Загальна характеристика доби Просвітництва. Й. В. Гете. Ф. Шиллер. // За-рубіжна література: Західна Європа від античності до початку ХІХ ст.: Підруч-ник для 9 кл. середн. шк.- Київ: Вежа, 1995; 1998. - С. 146-204 (4 друк. арк.).

Й. В. Гете. Ф. Шиллер. // Зарубіжна література: Від античності до першої по-ловини ХІХ століття: Підручник для 9 кл. загальноосвітн. навч. закладів.- Київ: Вежа, 2002. - С. 113-145 (2 друк. арк.).

Й. В. Гете. Ф. Шиллер. // Зарубіжна література: Від античності до першої по-ловини ХІХ століття: Хрестоматія для 9 кл. загальноосвітн. навч. закладів. - Київ: Вежа, 2001. - С. 176-244 (4, 5 друк. арк.).

“Хто їде в негоду тим лісом густим…”: Про баладу Й. В. Гете “Вільшаний король”. // Зарубіжна література. - 1996. - № 4 (1 друк. арк.).

Курьёзы романтизма. // Art-Line: Культурно-аналітичн. журнал.- Київ, 1999. - № 3. - С. 62-63 (0, 4 друк. арк.).

Немецкая философия ХХ века в приближении к методике литературы. // Вік-но в світ. - Київ, 1999. - № 3. - С. 73-80 (0, 5 друк. арк.).

Німецький геній та формування особистості. // Зарубіжна література. - 1999. - № 6 (0, 55 друк. арк.).

Анотація

Шалагінов Б.Б. “Фауст” Й.В. Гете і проблема духовної сутності людини в німецькій літературі на рубежі 18-19 ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ. 2003 .

Здійснено синтетичне дослідження “Фауста” Гете в плані кантіанської філософсько-естетичної парадигми. Розглядається спорідненість твору з магістральними пошуками в гносеологічній, етичній, естетичній, художній царинах доби. “Містеріальність” “Фауста” виявляється в пориві героя до “нового життя” через подолання принад “емпіричної” моралі, яку втілює Мефістофель. Міфоло-гічний субстрат розкривається як відтворення поетом життя природи в усьому її багатстві, розмаїтості, чудесах і комізмі. Утопію у творі потрактовано як ідею повернення людини до мислимої повноти духовного існування в єдності приро-ди і культури. “Фаустіанська” істина пов'язується з проблемою естетичного й етичного самовизначення особистості, її свободи. Для з'ясування жанрово-ком-позиційної, загально-стильової своєрідності вводиться поняття “містеріального полістилізму”. Досліджується специфіка комічного, міфологічна типологія го-ловних персонажів. По-новому пояснюються “складні місця” твору.

Ключові слова: штюрмерство, містерія, міф, утопія, кантіанство, ідеалі-стична філософія, романтизм, етичний імператив, природа, полістилізм.

Summary

Shalaghinov B. B. “Faust” of J. W. Goethe & the Problem of the Human Spi-ritual Essence in the German Literature on the break of 18th - 19th century. - Manuscript.

Theses for a Doctor's Degree of Philology. Speciality: 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Institute of Literature named after T.G.Shevchenko of the Natio-nal Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv. 2003.

The basic subject-matter of the theses contains 4 chapters: “Faust” of the Stьr-mer's Time; “Faust” as a Mystery; “Faust” as a Myth; “Faust” as an Utopia. Basical-ly new scientific image of the main Goethes creation has been suggested, based on the investigation of the originally new concept of historical-literary process in Ger-many on the break of the 18th - 19th centuries, which has the joint idealistic aestheti-cally-philosophical paradigm. “Faust” by Goethe is considered as an embodied ar-tistic synthesis of his time on the break of the 18th - 19th cent., which the dissertant proposes to name The Kant-Goethe's Age causially for its universally-aesthetical unity. Different philosophical and aesthetic ideas by Leibniz, Spinoza, Shaftesbury, Winckelmann, Herder, Kant, Fichte, Schelling, F.Schlegel, Hegel are employed together with artistic and aesthetic searches by Schiller, Hцlderlin, of the Jena-roman-tics and other contemporary poets. The dissertant takes into account previous scien-tific investigations of the individual creative principles of Goethe, Shiller etc. but widely spread his task trying to search the numerous joint points between them in the aspect of common world-outlook and aesthetic paradigm. The author of the theses rejects the approach, under which the participants of the artistic epoque belonged to the contrary parties and make the accent on the integrative moment of the poetic development on the break of the 18th - 19th cent. Authorized investigation of “Faust” posesses specific monographic character that extremely seldom occurs in the world-wide Goethe research. The proposed work cardinally differs from the “Erlдuterun-gen”-genre, which utilized the traditional conceptions and data missing the texto-logical and source approaches. Ideological concept and poetics of Faust is shown in its singal unity. The history of Faust creation is observing from the principally new point of view. Particularly its connection with philosophical ideals of Shaftesbury is accented. For the first time the mythical underground of “Faust” is widely considered that gives the possibilities to outline some features assosiated with Schelling and to excavate the enigmated polemy with Hegel. The new accents are provided into the traditional understanding of the Weimar classical aesthetics usually considered only as a singal result of antic influenses. The auther shows that Goethe in his masterpiece resolutely made up with contemporary Winckelmanns conception of the myth. For the first time the idea of the German Utopia is introduced into the scientific literary field which helps to expose the great productivity of the aethic ideals by Fichte for the main conception of the work. Originally the poetics by Goethes masterpiece is exposed from the very beginning of its mysterial plot and is united with aesthetical peculiarities of other kinds of art disseminated in that time. That gives the possibility to propose the new concept of the “mystery polistylism” as the vivid characteristic of “Faust” style phenomena in the context of art style life in the 17th-18th cent. The prin-cipal genre-compositional and commonstyle features of the masterpiece are analized, particularly in the rich field of comism. The main characters are analized together with their poetical typology. The author of the theses proposes the new interpretation of some black spots in the plot of “Faust” (the Mothers, Emperor, Homunculus, He-lena, Euphorion, Philemon and Baucis etc.) operating the new complex approaches. The main character of Mephistopheles the dissertant tries to explain as the embodied Goethe's polemy with Mandeville philosophy, that was not done for today yet. By the way, while analizing the poem the author proposes the new transcription of ano-ther pieces of classical West-European fiction, particularly Dante's and Milton's po-ems, dramas by Shakespeare, Calderon and Hцlderlin, some opera masterpieces by Mozart and Wagner etc. analizing their mysterial or utopia essence. The theoretical value of the investigation is determined by the new integrative approaches for the sci-entific discoveries in the historical-literary heritage on the break of the 18th-19th cent. in Germany. The conclusions of thesis enlight some peculiarities in the development of aesthetic-philosophical ideals this period, especially the problems of early German romantism and previous literary epoques. The investigation opens up good prospects for the next excavations in the field of historical and theoretical poetry.

Key Words: “Sturm-and-Drang”, mystery, myth, Utopia, Kanticism, idealism philosophy, romanticism, etical imperative, nature, polystilism.

Аннотация

Шалагинов Б. Б. “Фауст” И. В. Гете и проблема духовной сущности че-ловека в немецкой литературе на рубеже 18-19 вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Институт литера-туры им. Т. Г. Шевченко НАН Украины, Киев. 2003.

Осуществлено синтетическое исследование “Фауста” Гете в плане кантиан-ской философской парадигмы. Рассмотрена близость произведения магистраль-ным поискам в гносеологической, эстетической, этической и художественной сферах эпохи. “Мистериальность” “Фауста” обнаружена в активных стремле-ниях главного героя к “новой жизни” через преодоление соблазнов “эмпирической” морали, которую воплощает Мефистофель. Мифологический субстрат раскрыт как воссоздание поэтом жизни природы в её полноте, разнообразии, чудесах и комизме. Утопия в произведении рассмотрена как идея возвращения человека к мыслимой полноте духовного существования в единстве природы и культуры. “Фаустианская” истина связана с проблемой эстетического и этиче-cкого самоопределения личности, её безусловной свободы. Исследованы жанрово-композиционные, общестилевые черты (“мистериальный полистилизм”), специфика комического в “Фаусте”; предложена мифологическая типология главных персонажей. Предпринята попытка по-новому раскрыть “трудные ме-ста” произведения (Матери, Гомункул, Эвфорион, Филемон и Бавкида и др.).

Ключевые слова: штюрмерство, мистерия, миф, утопия, кантианство, идеалистическая философия, романтизм, природа, этический императив, полистилизм.

Размещено на Allbest.ru