Структурно-типологічні параметри порівняльних конструкцій в ідіостилі М.М. Коцюбинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

УДК 811.162.2'38

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

АВТОРЕФЕРАТ

СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ В ІДІОСТИЛІ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО

МАРЧУК ОЛЕНА ІВАНІВНА

Одеса - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор КАРПЕНКО Юрій Олександрович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Селіванова Олена Олександрівна, Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького, професор кафедри загального та російського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Лавриненко Світлана Томівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра історії та культури української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться “17” квітня 2003 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24 .

Автореферат розіслано “ 14 ” березня 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.М. Черноіваненко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Порівняннями сповнене мовлення і зокрема художнє, але - не лінгвістичні студії. Порівняння належать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще з античних часів, а тому дослідники стилістики вважають їх уже цілком знаними і шукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети - знайдені і на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має й порівняння. Якщо добре розібратися (як це зробив О.О. Потебня), то з'ясовується, що порівняння - не просто троп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і напрямком від знаного до незнаного. У термінах компаративної структури це шлях від об'єкта до суб'єкта. Цей шлях порівняння пізнавального, гносеологічного, яким ішло і йде людство, пізнаючи світ, по суті повторює й порівняння художнє. Однак останнє слугує не так пізнанню суб'єкта (він уже відомий), як глибшому й емоційнішому розкриттю його сутності.

Поза тим значний, усе зростаючий і всесвітній інтерес до метафори якось відсунув порівняння на другий план. При всій вагомості метафори для мови і художнього мовлення таке відсунення видається несправедливим. Відому тезу про те, що метафора - це стягнене порівняння, можна переформулювати й так: метафора становить собою порівняння, лише імпліцитне. Адже метафора - це перенос значення слова з одного предмета (явища, події, ознаки) на інший за їх схожістю. Так само перенос за суміжністю предметів - метонімія. Він відбувається, коли людина так чи інакше зближує два предмети. І таке зближення фактично є синонімом порівняння. Якраз порівняння і є психологічним механізмом будь-якого переносу значення - і метафори, і метонімії. Семантичне зрушення може фіксуватися в стадії своєї реалізації - як можливість, як імовірність. У цьому випадку називаються два предмети - і той, від якого значення береться, і той, на який воно переходить. Така ситуація дає класичну компаративну конструкцію - порівняння, про що і йде мова в нашій дисертації. Коли ж семантична зміна фіксується вже як результат, як закінчений процес, тоді маємо (залежно від підстави зміни - схожості чи суміжності) метафору або метонімію.

Тут існують сотні семантичних, експресивних та модальних варіантів, безліч переходових випадків, у яких проте практично завжди вдається встановити експліцитність, тобто порівняння, чи імпліцитність, тобто метафору. Відзначимо, що попри помітне відставання в теоретичному вивченні порівняння від дослідження метафори компаративні конструкції української мови не можна назвати недослідженими. Навпаки, вони активно вивчаються. Зокрема існує дуже насичена монографія І.К. Кучеренка [1959], розділи чи фрагменти розділів у курсах сучасної української літературної мови тощо. Різні аспекти порівнянь в українській мові стали предметом дисертаційних досліджень Г.Я. Довженко [1969], Л.В. Голоюх [1996], М.С. Заоборної [1997], Н.П. Шаповалової [1998], Л.В. Прокопчук [2000], С.М. Рошко [2001], причому дослідження проводились переважно або виключно на матеріалі художньої літератури. Однак невивченого, нез'ясованого в проблематиці компаративних конструкцій української мови залишається поки що значно більше, ніж з'ясованого. Наприклад, надійно обґрунтовану межу між порівняльним зворотом та підрядним порівняльним реченням так і не було проведено.

Отже, подальша (і поглиблена) розробка проблематики порівнянь в українській мові, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому і художнього мовлення зокрема, залишається нагальною потребою. У дисертації зроблено спробу розібратися в цій проблематиці, спираючись переважно на творчість М.М. Коцюбинського. Порівняння М. Коцюбинського в більшій чи меншій мірі використані майже в усіх названих (і неназваних) роботах, присвячених компаративним конструкціям української мови. Пояснюється це зрештою тим, що ліпшого, різнобічнішого майстра побудови порівнянь українська література не знає. Робота Г.Я. Довженко, насичена цікавим матеріалом, зосереджується навколо розмежування простого і складного речення із сполучниковими порівняльними конструкціями. Змістовні спостереження дослідниці, стосовні стилістичної ролі порівнянь у творах М.М. Коцюбинського, залишаються неповними і статистично необробленими. Порівняння М.М. Коцюбинського вимагають подальших студій самі по собі і водночас становлять собою лабораторію для дослідження порівняльних конструкцій української мови. Цим зумовлена актуальність нашої роботи.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є компонентом наукової теми кафедри української філології Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського “Образ світу в художньому слові та способи його інтерпретації”. Робота спирається на традиції вивчення художнього мовлення М.М. Коцюбинського, закладені і розвинуті в університеті професором В.П. Дроздовським. Тему дисертації затверджено вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету та координаційною радою Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України.

Об'єктом дослідження є художнє мовлення М.М. Коцюбинського. Це зумовило звернення не тільки до художніх текстів письменника, а й до всього творчого доробку митця, до чорнових варіантів, до пов'язаної з темою образної творчості інших письменників, зокрема до вжитих ними порівнянь.

Предмет дослідження становлять порівняння, компаративні конструкції М.М.Коцюбинського.

Мета дослідження: спираючись передусім на вивчення порівнянь в ідіостилі М.М. Коцюбинського, запропонувати розв'язання деяких теоретичних проблем компаративних конструкцій в українській мові, їх структури й типології, а на цьому ґрунті якомога докладніше, різнобічніше й глибше проаналізувати порівняння, ужиті в художніх творах М. Коцюбинського.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

- максимально повно зібрати, інвентаризувати порівняння, вжиті в художніх творах М. Коцюбинського; в ідеалі, який ми намагаємося досягти, - всі порівняння;

- класифікувати зібрані порівняння, розглянувши засади наявних класифікацій компаративних конструкцій і притому пропонуючи уточнення цих засад; ідеться про типологію порівнянь М.М. Коцюбинського, яка може розглядатися як модель типології порівнянь української мови;

- визначити кількісні параметри порівнянь М.М. Коцюбинського і кожного їх типу чи структурного різновиду зокрема; це дозволяє точно встановити частотність, питому вагу кожного угруповання в мовленні М. Коцюбинського й приблизно - в українській мові;

- взявши за основу класифікації показник порівняння, на базі якого й вибудовується типологія компаративних конструкцій, з'ясувати всі варіативні форми кожного типу (структури) порівняння; це дає змогу, йдучи від форми до змісту, встановити семантичну та експресивну місткість порівняння, його значеннєвий потенціал;

- на конкретному матеріалі, беручи до уваги наявні концепції, з максимальною чіткістю: а) відмежувати порівняння від того, що не є порівнянням, передусім порівняння від метафори; б) розмежувати серед порівнянь різні їх типи, передусім порівняльні звороти (компоненти простого речення) та підрядні порівняльні речення, а також порівняльні звороти (очолюються сполучниками) та модально-порівняльні звороти (очолюються частками);

- визначити форми, характер, мету й частотність поєднання різнотипних та однотипних порівнянь у межах близького контексту, переважно в межах одного речення, розрізняючи при цьому паралельний ужиток порівнянь та включення одного порівняння в друге;

- спираючись на частотність ужитих М. Коцюбинським порівнянь та їх зіставлення з творчістю інших митців, визначити прикмети ідіостилю компаративних конструкцій у мовленні М. Коцюбинського і, відповідно, ступінь відображення ним загальномовних властивостей художнього (образного) порівняння;

У вирішенні названих завдань та одержаних у цьому зв'язку аналітичних описах враховуємо, що порівняння вибудовується не заради самого себе, а як компонент тексту, що воно є будівельним матеріалом художнього цілого, і прослідковуємо, як цей будівельний матеріал працює в тексті, зокрема на прикладі цілісного аналізу новел “Він іде!” та “Intermezzo”.

Основним джерелом матеріалу стало семитомне академічне видання творів М.М. Коцюбинського, де попри уважно вивірений текст подаються всі навіть найдрібніші відмінності, наявні в чорнових рукописах автора та прижиттєвих виданнях його творів (К.: Наук. думка, 1973 - 1975). На підставі опрацювання названого семитомника укладено картотеку, що включає 3718 порівнянь та ще понад 1000 текстів, які в кінцевому рахунку до складу порівнянь включені не були (метафори, також структури з відсутньою чи майже непомітною компаративністю тощо).

Дисертаційне дослідження вибудовано на засадничій філософській концепції цілого й частини. Це зумовлено як тим, що порівняння слугують побудові цілого художнього тексту як його частина, так і тим, що, за формулюванням Михайлини Коцюбинської, “не існує ніякої принципової ізоляції різних видів тропів, вони поєднуються, служачи одній меті - образному підсиленню зображуваного”. У такому переплетінні тропів та стилістичних фігур, дуже характерному для Михайла Коцюбинського, ми з необхідністю мусили, відповідно до проблематики дисертації, вилучати тільки порівняння, компаративні фігури. Подібне вилучення полегшується тим, що порівняння, як то визначається багатьма дослідниками, є основою більшості тропів.

Ця методологічна засада і сама проблематика дисертації призвела до потреби широкого використання низки методів: випробуваного часом і добре розробленого для філологічних потреб описового методу; методу зіставлення - як внутрішнього (в межах ближчого контексту, в межах усього твору, в межах усієї творчості, в межах чорнового й чистового текстів), так і зовнішнього (наприклад, зіставлення компаративних конструкцій М. Коцюбинського та М. Черемшини); власне типологічного методу - теж зіставлення, але вже не синтагматичного, а суто парадигматичного, що й дозволило усвідомити типологію компаративних структур М. Коцюбинського; кількісного методу, який дав змогу чітко визначити уживаність, а відтак і частотність різних порівняльних структур у письменника та динаміку цієї частотності протягом творчості автора.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що, продовжуючи шляхи, торовані попередниками, дисертант зробив спробу встановити, віднайти й обґрунтувати нові аспекти, нові підходи і нові розв'язання проблем структури й типології порівнянь узагалі й порівнянь М.М. Коцюбинського зокрема, оскільки тут непізнаного, незнайденого, мабуть, поки що більше, ніж пізнаного, відкритого.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше зібрано та проаналізовано усі порівняльні конструкції, наявні у художніх творах М.М. Коцюбинського; з'ясовано їх структурно-типологічні параметри, завдяки чому встановлено специфічні прикмети ідіостилю письменника. Паралельно обґрунтовано під новим кутом зору розв'язання ряду теоретичних проблем, пов'язаних з порівняльними конструкціями. Таким чином у дисертації:

- по-новому проведено й обґрунтовано демаркаційну лінію між порівнянням та метафорою;

- по-новому розмежовано порівняльні звороти та підрядні порівняльні речення, бо перші в багатьох працях інтенсивно витісняються другими на шкоду істині;

- побудовано типологію порівнянь М.М. Коцюбинського, яку, зрештою, можна розглядати як модель типології порівняльних конструкцій української мови, водночас відбиваючи яскраву виразистість ідіостилю письменника;

- розкрито закономірності функціонування порівнянь, їх роботи на цілий текст;

- з'ясовано основні риси динаміки компаративних уподобань М.М. Коцюбинського протягом його творчого шляху.

Практичне значення виконаної роботи передусім полягає в тому, що висунуті та обґрунтовані в ній концепції й одержані результати щодо визначення мовного статусу та питомої ваги порівняльних структур можуть бути використані для подальшої розробки проблем поетики (порівняння і метафора), сучасної української літературної мови (просте і складне речення в порівняльних конструкціях; розмежування порівняльних сполучників та модально-порівняльних часток), історії української літературної мови (розвиток компаративних структур від І.П.Котляревського до наших днів) і особливо лінгвістичного коцюбинськознавства (загальнонародне та індивідуально-авторське серед порівнянь М. Коцюбинського; динаміка співвідношення того й того в мовній творчості письменника). Певні моменти стосуються також історичної граматики української мови (походження порівняльних сполучників та деяких порівняльних структур; роль порівнянь у процесі розвитку мови). Усі названі аспекти, які стануть, гадаємо, корисними для науки і продовженими в ній, можуть одержати і навчальне, педагогічне застосування у вузівській практиці викладання відповідних дисциплін та розробки спецкурсів, з названої проблематики.

Апробація результатів дослідження. Матеріали та основні положення дисертації в процесі її творення було викладено на міжвузівських наукових конференціях “Шляхи посилення ефективності практичного курсу української мови та виховання читацької майстерності” (1992), “Класична педагогіка і філологія в світлі сучасних завдань шкільної і вузівської словесності” (1993), “Роль філологічної спадщини О.О. Потебні в гуманізації і гуманітаризації педагогічної і філологічної освіти” (1994) та на міжнародній науковій конференції “Національна ментальність і культура” (1999), організованих і проведених Одеським педагогічним інститутом (нині - Південноукраїнським державним педагогічним університетом), а також на міжвузівській науковій конференції “Проблеми контрастивної лінгвістики” (1993), проведеній Кіровоградським державним педагогічним університетом спільно з Інститутом мовознавства та Інститутом української мови НАН України, та на наукових конференціях, проведених Одеським національним університетом - обласній “Громадянський патріотизм і проблеми викладання україністики в вузах Одещини” (2000), всеукраїнських “А.А. Москаленко - до 100-річчя від дня народження” (2001), “Мова та національна свідомість” (2001). Матеріали дисертації обговорено на кафедрі української філології Південноукраїнського державного педагогічного університету в 1999 та 2002 рр.

Основні результати дослідження викладено у 10 публікаціях, серед яких 6 - у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (220 позицій). У додатку до дисертації наводиться аналіз новел М.М. Коцюбинського “Він іде!” та “Intermezzo”, у якому вивчається робота порівнянь у цілому художньому тексті, тобто спеціально висвітлюються стосунки досліджуваної частини (порівнянь) та цілого (тексту). Поний обсяг дисертаційного дослідження - 229 сторінок, із них 195 основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт і джерельну базу дослідження, його мету й завдання, вказано на наукову новизну роботи, теоретичне і практичне використання одержаних результатів, методи аналізу та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації, “Порівняння як спосіб пізнання дійсності” (с.12 - 49), обґрунтовується й розлого ілюструється теза, що порівняння так чи інакше стає засадою всіх семантичних зрушень мови на всіх її рівнях. Чотири перші підрозділи присвячено компаративній сутності семантичних перетворень у лексиці, словотворі, морфології та синтаксисі. Поява нового значення слова - це завжди його перенос з одного предмета (явища, ознаки, дії, стану) на інший, перенос за схожістю (метафора) чи суміжністю (метонімія з її різновидом синекдохою). Механізмом того і другого є порівняння двох речей. Цю тезу деталізовано розглянуто на переносі назв пір року на людське життя (схожість) чи на позначення всього року (суміжність). Те і те - результат порівняння.

Порівняння слугує не лише для семантичних зрушень, а й для витворення нових слів. Кожне похідне слово - це суб'єкт порівняння з більш відомим твірним словом, що є об'єктом порівняння і семантично зберігається (певний час) в похідному як його внутрішня форма. Стосунки твірного і похідного слів, тобто мотивація, незалежно від її типу, завжди включає елемент компаративності. Сам акт номінації, наймення неназваного обов'язково передбачає побудову порівняння, пошук компаративної пари. Для суб'єкта, що потребує наймення, підшуковується оптимальний об'єкт, який уже має словесне вираження. У такий спосіб будується порівняльна конструкція, без якої словотворення відбутися не може.

Визначальну роль порівняння в морфологічних процесах добре обґрунтував О.О. Тараненко. Учений, власне, говорить про подібність чи суміжність реальних явищ або мовних одиниць. Для того і того потрібні дві речі і їх зіставлення, тобто - порівняння. Саме воно, порівняння, є механізмом, що запускає, приводить у дію ту чи іншу семантичну зміну в морфології. При цьому в морфології порівняння віднаходимо, як правило, лише в генезі форми, а в реалізації тієї форми порівняння рано чи пізно вивітрюється. Утім, таке вивітрювання порівняння притаманне семантичним зсувам на всіх рівнях мови. У підрозділі розглянуто роль порівнянь у розвитку граматичної категорії роду, вищого та найвищого ступенів прикметників, прислівників і категорії стану, вживання множини замість однини зі стилістичною метою.

Усі процеси семантичного синтаксису прямо чи опосередковано (експліцитно чи імпліцитно) проходять стадію зіставлення двох речей - стадію порівняння. Оскільки, приміром, речення стандартної структури “підмет - присудок - прямий додаток” розраховане на активного діяча, то все, що може стати в ньому підметом, антропоморфізується чи бодай анімалізується. Власне, це один із суто лінгвальних шляхів витворення міфології. Позиція ж предиката (присудка), як засвідчили дослідження останніх десятиліть, є основним шляхом номінації, витворення нових слів, базою яких є зіставлення, порівняння в межах психологічного предиката.

Отже, будь-який семантичний процес породжує порівняння, зіставлення двох одиниць. Таке порівняння можна назвати пізнавальним, гносеологічним. Воно діє протягом перебігу семантичного процесу, а потім досить швидко вивітрюється, губиться в діахронії. Але семантичний процес може бути зупиненим на стадії порівняння і в такому вигляді стати художнім надбанням мови. Існує чимала група порівняльних фразеологізмів (голодний, як вовк). Однак, зберігаючи компаративну експресивність, такі усталені порівняння не творяться, а відтворюються, стаючи узуальними. Письменники віддають перевагу новоствореним, свіжим, самобутнім порівнянням. Такі побудови теж є способом пізнання дійсності - але вже художнього, мистецького пізнання. Якщо гносеологічне порівняння творить нове значення, творить невідоме відомим, то художнє порівняння розкриває нові, невідомі аспекти вже відомого, надаючи йому ще й експресивного забарвлення.

Поряд з розмежуванням гносеологічних та художніх порівнянь у розділі з тією ж докладністю зроблено спробу розмежувати порівняння і метафору. Активізація багатьох учених у дослідженні метафори негативно позначається на вивченні порівняння. Погляд на метафору як на стягнене порівняння заступається поглядом на порівняння як на недорозвинену метафору. Трапляється, що, навіть дуже відомі мовознавці розглядають порівняння як метафору. Пор. приклади метафор А. Вежбицької (Очі - вогонь), Х. Ортеги-і-Гассета (“твердий, як скеля”), Дж. Лакоффа і М. Джонсона (Час - гроші), які всі є порівняннями. Поки в тексті є поряд А (те, що порівнюється) та В (те, з чим порівнюється), цей текст являє собою порівняння. Лише з настанням одномоментності, коли А (суб'єкт) зливається з В (об'єктом) і окремо, експліцитно не називається, маємо справу з метафорою. В роботі розглянуто переходові випадки, ситуації незавершеного ще перетворення порівняння в метафору. Зрештою, будь-яка метафора - це порівняння або наслідок, результат порівняння, тоді як далеко не кожне порівняння - це метафора чи бодай стане колись метафорою.

На завершення розділу розглянуто місце, форми та функції порівнянь у творах М.Коцюбинського. З усіх тропів та фігур письменник найчастіше обирав саме порівняння. Він полюбляє їх нагромаджувати, включаючи одне порівняння в друге, а в це друге - ще одне чи два. Нерідко в одному реченні вжито два або навіть три (чи більше) порівняння. При цьому залежно від потреби порівняння мають однакові сполучники, а іноді й усю структуру: “згадки життя займаються, як іскри, і гаснуть, попеліють, як іскри”. Різні сполучники сигналізують про якусь розбіжність, різноаспектність, вказуючи на нетотожні дії або стани, темпоральне, причиново-наслідкове чи інше розмежування, різноскерованість синтаксичних зв'язків, контрастне зображення: “На вершинах, жовтих, як ананаси, лежать чорні корони, мов волохаті папахи”. Найчастіше в межах одного речення поєднуються порівняння зі сполучниками як і мов. Нерідко “для видобування і передачі емотивної експресії” (В.А. Чабаненко) письменник вдається до парцеляції порівняння, тобто виділення його в окреме речення. В.П. Дроздовський нарахував у творах М. Коцюбинського 102 випадки парцеляції. Для посилення експресії, а також для художньої когезії М. Коцюбинський дистантно повторює (іноді з незначними видозмінами) ті ж порівняння. Один з найразючіших прикладів - ужите чотири рази порівняння Семена Мажуги зі складеним ножиком у повісті “Fata morgana”. Сполучникові порівняльні звороти у творах М. Коцюбинського нерідко мають при собі залежні роз'яснювальні підрядні речення, що не заважає їм залишатися саме порівняльними зворотами.

Другий розділ роботи, “Сполучникові порівняльні конструкції у творах М.М. Коцюбинського: структурні та функціональні прикмети” (с.50-135), присвячено сполучниковим компаративним конструкціям. Мова має незліченну кількість структурних виходів порівняння в мовленні, які певним чином узагальнюються, систематизуються у своєму вжитку. Ця систематизація осмислюється дослідниками неоднозначно. У принципі порівняльна конструкція є чотирикомпонентним утворенням, що включає суб'єкт, об'єкт, основу і показник порівняння, що добре показала Н.П. Шаповалова. Але необхідний мінімум включає тільки два компоненти - суб'єкт та об'єкт, злиття яких, як то аргументувалося в першому розділі, породжує метафору. Що стосується основи, засади порівняння - того спільного, за яким зіставляються А і В, тобто суб'єкт і об'єкт, - то вона може бути й імпліцитною чи настільки очевидною, що не потребує окремого позначення. Показника ж порівняння не може не бути, але по суті це не окремий компонент порівняння, а спосіб поєднання А і В: як їх не поєднуй - використаний спосіб поєднання і стане показником порівняння. Саме ця специфіка показника порівнянь стає досить надійною базою для побудови їх типології. Мова протягом свого розвитку виробила спеціальні засоби для поєднання А і В - досить велику серію сполучників, а на їх базі - меншу серію часток, пристосувала для побудови порівнянь деякі прийменники і синтаксичні конструкції - орудний відмінок, генітивні структури, прикладку тощо. Більшість цих показників не витворено саме для порівняння, а вилучено з інших семантико-синтаксичних структур непорівняльного сенсу для обслуговування компаративних конструкцій.

Усе це робить саме показник зручним засобом групування порівнянь, їх типологічної класифікації. Усі порівняльні конструкції поділено на сполучникові та безсполучникові, з подальшим членуванням кожної групи. При цьому серед сполучникових розглянуто всі службові слова, що слугують побудові порівняння, - як власне сполучники, так і частки й навіть прийменники. Розгляд цієї групи починається з аналізу двох вагомих і складних проблем - розмежування порівняльних зворотів (компонентів простого речення) та підрядних порівняльних речень, а також розмежування модально-порівняльних сполучників і модально-порівняльних часток.

Серед 3718 порівнянь М. Коцюбинського до сполучникових належить 2780 (74,8%, тобто три чверті). Серед них переважають порівняльні звороти. Їх нараховано 2431, тоді як підрядних порівняльних речень - 190 (ще 159 конструкцій належать до модально-порівняльних зворотів і очолюються частками). У поглядах на розмежування порівняльних зворотів та речень до сьогодні панує значний різнобій і, здається, немає двох учених, які б здійснювали таке розмежування однаково. При цьому, як правило, питома вага зворотів неправомірно звужується за рахунок запровадження розмаїтих концепцій неповних порівняльних речень. Розглянувши всі ці концепції, ми дійшли висновку, що неповні порівняльні речення насправді є порівняльними зворотами простого речення. Скажімо, наддискусійний називний відмінок іменника зі сполучником не в якійсь частині випадків, а завжди є порівняльним зворотом. Підрядними порівняльними реченнями є тільки ті конструкції, що мають повний предикативний центр - і підмет, і присудок (чи головний член односкладного речення). Над мовознавцями тяжіє думка, що порівняльні звороти - то стягнені підрядні речення, то їх дериваційне продовження. Але ж порівняння існує стільки, скільки існує мова, а складнопідрядні речення виникли значно пізніше, вже на досить високих етапах розвитку мови. Скоріше підрядне порівняльне речення розвинулося з порівняльного звороту, а не навпаки. Поза тим умовне доповнення підрядних речень “пропущеним” членом дуже часто неможливе граматично (Н.П. Шаповалова) і завжди спотворює їх естетично. Присудок з “пропущеним” підметом у порівняльному звороті є уточненням, розшифровкою попереднього присудка (отже, це однорідні присудки простого речення). Підмет же з “пропущеним” присудком насправді є прикладкою (в прислівно-підрядній позиції) або обставиною (в детермінантно-підрядній позиції). Інакше кажучи, “пропуск” підмета чи присудка в порівняльній структурі є зовсім не пропуском, а просто його відсутністю і свідченням того, що перед нами порівняльний зворот, а не підрядне порівняльне речення.

І.Р. Вихованець чітко розмежував порівняльні сполучники за їх функціями на три групи: 1) власне-порівняльна функція (як), 2) модально-порівняльна функція (велика група сполучників), 3) порівняльно-об'єктна функція (ніж, аніж і як у значенні “ніж”). Перша група скерована на побудову порівняння реальної схожості, а третя, навпаки, належить порівнянням несхожості, розбіжності. Друга ж група пов'язана з порівняннями ймовірними, у принципі - ірреальними. Майже всі належні сюди сполучники функціонують і як модально-порівняльні частки. Розмежування цих двох типів компаративних показників теж належить до нелегких теоретичних проблем.

Загалом модальні частки слугують для виразу невпевненості, недостовірності, здогаду, припущення, тому їх називають гіпотетичними. Але всі ці семантичні відтінки вибудовуються як порівняння, як зіставлення з узуальним еталоном (“як має бути”), тому в таких частках наявна сема компаративності, а побудови з такими частками входять до складу компаративних конструкцій.

У творах М. Коцюбинського, як уже згадано, ми виділили 159 модально-порівняльних зворотів, очолюваних частками. До добору часток письменник дуже вимогливий, уживаючи тільки шість із них - у порядку частотності: наче (76), немов (42), мов (16), аж (14), неначе (10), ніби (1), тоді як дослідники називають 10 (І.Р. Вихованець), 15 (Н.П. Гальона) часток. Додамо, що так само обмежував себе М.Коцюбинський і в доборі порівняльних сполучників. Це - яскрава прикмета його ідіостилю. Серед порівняльних зворотів він уживав лише 11 сполучників (С.М. Рошко відшукала в різних авторів 21), за частотністю - як (1390), мов (485), немов (384), наче (318), ніж, неначе, аніж, як (“ніж”), гейби, ніби (3), що (2), а серед підрядних порівняльних речень - шість: наче (86), немов (40), мов (28), як (21), неначе (8), мовби (1). порівняння метафора художній ідіостиль

Семантична специфіка модально-порівняльних зворотів полягає у відношенні суб'єкт (реальна форма) - об'єкт (ірреальна форма), причому суб'єкт часто взагалі не називається, бо це й так зрозуміло. Формальна ж їх специфіка в тому, що модально-порівняльна частка нерідко поєднує підмет і присудок (що для сполучників абсолютно виключено), а в межах звороту може поступатися місцем службовому чи повнозначному слову.

Після аналізу цих загальних проблем сполучникових компаративних конструкцій аналізуємо в окремих підрозділах структурно-типологічні параметри порівнянь за їх показниками. Найуживанішими є порівняльні конструкції з власне-порівняльним сполучником як, ужитим (у зворотах та реченнях) 1411 разів. Це - більше половини всіх сполучникових порівнянь М. Коцюбинського. Порівняльний сполучник як переважає не тільки в усій творчості М.Коцюбинського, а й у майже кожному творі зокрема. Схильність до цього сполучника проявилась і в тому, що письменник замінив на як чернеткове наче в чотирьох випадках, а в двох - мов. Близько 10% ужитків порівняльного як останнє являє собою не сполучник, а прислівник, сполучне слово: “Як Маланці дороге борошно, так Андрієві снилась фабрика”. У цих випадках як має співвідносне слово так, такий, часто з їх поширенням. Узвичаєне місце порівняльного звороту (чи речення) з як, також й іншими порівняльними сполучниками, - постпозиція. Висунення звороту в препозицію підкреслює його, збільшує експресивну напругу: “Як вовк, поводив він навкруги очима”. Порівняльний сполучник як посилюється чи конкретизується поєднанням із іншими компаративними засобами (як дзвонами, як ніби, як от). Серед порівняльних зворотів з як переважає детермінантно-підрядна позиція (50,7%), від якої не дуже відстає прислівно-підрядна (42,1%) і дуже - присудково-підрядна (7,2%). Приблизно в таких же пропорціях групуються синтаксичні позиції з іншими порівняльними сполучниками.

Якщо зібрати всі випадки порівняльного вжитку сполучника й частки наче, то виявляється, що цей показник займає в М. Коцюбинського за частотою друге місце після як, хоч мовознавці другим уважають переважно сполучник мов. При цьому популярність наче в письменника помітно зростає: в першому томі семитомника цей показник трапився лише 72 рази, а в третьому - 300 разів. Службове слово наче більше імпонувало письменникові своїми модальними нюансами: ступінь ірреальності, неповної достовірності тут вищий, ніж у мов. Не випадково саме наче найчастіше очолює і порівняльні речення, і, як частка, модально-порівняльні звороти. Часте поєднання сполучника наче з прислівником так призвело до витворення складного порівняльного сполучника так наче, пор. у парцельованій позиції “Так наче збирався писати життєпис або некролог”. Узагалі, додамо, сполучник наче в М. Коцюбинського парцелюється дуже легко - мабуть легше, ніж усі інші: “Не його двір. Наче чужий”.

Далі так само детально вивчено структурно-типологічні параметри порівняльних конструкцій зі сполучниками мов, немов, неначе. Зазначимо, що сполучникові пари мов - немов, наче - неначе є унікальним явищем українських компаративних показників. Префікс не- тут не є запереченням, як у випадках типу друг - недруг, бо пари мов - немов, наче - неначе не антоніми, а синоніми. Річ у тому, що компонент *n в індоєвропейські часи мав не лише заперечне, а й порівняльне значення, яке О.М. Трубачов уважав навіть первинним. Ось це порівняльне значення не- і законсервувалося в укр. немов, неначе, які тому мають більшу порівняльну силу, ніж сполучники мов, наче.

Зовсім окрему нішу в українській порівняльній системі займає сполучник ніж та його синонімічні структури. Якщо всі інші порівняльні сполучники акцентують схожість (бодай ірреальну) суб'єкта й об'єкта, то ніж, також підсильне аніж та як у значенні “ніж”, зосереджують увагу на несхожості, на відмінності. Такі структури нерозривно пов'язані з формою вищого ступеня (рідше - зі словами - інший, інакше), залежно від порівнюваного суб'єкта: “Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!”. Такі конструкції і виникли для синтаксичного вираження компаративного потенціалу граматичної категорії вищого ступеня. Без цієї категорії сам по собі вжиток сполучника ніж компаративної конструкції не створює, тоді як сам по собі вжиток форми вищого ступеня може створювати компаративну конструкцію і без ніж, заступаючи цей сполучник прийменником за чи від (од) або просто формою родового відмінка. Взагалі, в українській порівняльній системі найвагомішу структурну роль відіграють, як ми переконалися, сполучники, але досить активними тут є і частки. Однак не варто забувати і про третій тип службових слів (синтаксичних аналітичних морфем, за термінологією І.Р. Вихованця) - прийменників. Вони стають показниками порівнянь не лише в порівняннях несхожості, пор. “Випаде здоровий град, завбільшки з баранячу голову”.

Решта порівняльних сполучників уживається поодиноко. Вони нехарактерні для ідіостилю М. Коцюбинського так само, як і ті, що не вживаються зовсім. У всій художній творчості письменника порівняльний сполучник мовби трапився 1 раз, що - 2 рази, ніби - 3 рази (і раз омонімічна частка), гейби - 4 рази. Цей останній ужито для мовного колориту тільки в “Тінях забутих предків”. У багатьох говорах південно-західного наріччя української мови він дуже популярний. Так, у творах М. Черемшини, за нашими даними, він є третім за популярністю (другим - гей і першим, звичайно, як, з варіантом єк). За складом і вживаністю порівняльних сполучників ідіостиль М. Коцюбинського найближчий до ідіостилю Лесі Українки, хоч і тут є істотні відмінності. Наприклад, лише в цих двох авторів відсутні сполучники буцім та буцімто, які є, за даними використаних словників і словопокажчиків, в І. Котляревського, Т. Шевченка, І.Франка, М. Черемшини та в сучасній прозі.

Художні тексти М. Коцюбинського дають можливість виділити ще одну групу сполучникових порівнянь, яку ми назвали квазікомпаративними. Це структури із прислівником сливе, часткою та сполучником аж і сполучником хоч. У ряді конструкцій з цими словами досить виразно прозирає сема компаративності. Наприклад, у реченні “Іван вступав звичайно у порожній, сливе мертвий дім” за типовим для сливе значенням “майже” відчувається компонент порівняльності. Заміна сливе на немов, наче тут виглядає природнішою, ніж заміна на майже, бо мертвий тут - явне порівняння, образ тієї порожності, яка розкривається всім змістом образка “Поєдинок”. Прислівник функціонально стає сполучником. Загалом сполучникові конструкції є основним шляхом побудови порівнянь у М. Коцюбинського.

У третьому розділі дисертації, “Безсполучникові порівняльні конструкції у творах М.М. Коцюбинського: структурні та функціональні прикмети” (с.136-184), проаналізовано безсполучникові порівняння, які складають лише чверть усіх компаративних конструкцій, ужитих М. Коцюбинським. Навіть якщо додати сюди модально-порівняльні звороти, що очолюються частками, а тому теж є безсполучниковими, та кілька прийменникових конструкцій, що розглянуті задля зручності опису в другому розділі, то все одно виходить, що їх у творах письменника лише 31,2%. Водночас за структурно-типологічними параметрами вони є помітно розмаїтішими. Безсполучникові порівняння, на відміну від сполучникових, глибше відшліфованих узуально, мають значно більший ступінь свободи.

До словотвірних порівнянь, на відміну від інших дослідників, віднесено лише ті похідні лексеми, які дійсно містять у собі порівняння, а не просто можуть стати матеріалом порівняння залежно від контексту, від семантичного наповнення. Таких в українській мові, на нашу думку, є тільки три типи: 1) прислівники з конфіксами по-....-ому та по-...-и: по-людському, по-дитячи; 2) прикметники з суфіксоїдами -видний, -подібний: скловидний, склоподібний. Жодного такого утворення, більш характерного для наукового стилю, у М. Коцюбинського немає; 3) дієслова типу остобісіти, остогидіти (в українській мові є чотири таких дієслова, два з яких ужив письменник).

Серед безсполучникових компаративних конструкцій панує орудний порівняльний - 296 ужитків. У письменника є і кілька ужитків орудного перетворення, з якого і виріс орудний порівняльний і який завжди містить відгомін язичництва: “Бабо! Душа пташкою вилетить з вас?”. Найчастіше в орудному порівняння у М. Коцюбинського виступають назви динамічних неживих предметів - вогонь, хвиля, найрідше - назви людей. Ця безсполучникова конструкція нерідко вступає в стилістично дуже ефектний симбіоз із сполучниковою, найчастіше - з мов: мов рукою, мов довбешкою, мов водою холодною.

Друге місце серед безсполучникових порівнянь посідають генітивні конструкції (217 ужитків), які часто, але тим не менш несправедливо вважаються метафорами. У таких порівняннях суб'єкт знаходиться в родовому відмінку, що керується об'єктом: полотно моря, дзеркало моря (море - суб'єкт); море зелені, море облич (море - об'єкт). У поодиноких випадках у родовому відмінку опиняється об'єкт порівняння: руки крота.

Серед порівнянь з валентно недостатніми ознаковими словами (134) переважають як показники дієслова, передусім дієслово здаватися (в цій ролі вживається ще 21 дієслово), наявні також прикметники, точніше тільки один прикметник подібний (до), а також прислівники.

У наступних підрозділах розглянуто структурно-типологічні параметри безсполучникових порівнянь, що виражаються прикладками (88): тут ідеться, зрозуміло, лише про безсполучникові прикладки; присудками та іншими членами речення (52), прикметниками-означеннями (49). Далі проаналізовано заперечні порівняння різного типу; порівняння, що виражаються сполученням прийменника з та орудного і родового відмінків (зі сліпою завзятістю зраненого оленя), а також рідковживані ситуативні порівняння, порівняння розміру, об'єднання-перетворення, вільні порівняння та порівняння з показником зібрати на. Вивчення всіх цих компаративних структур, у різній мірі притаманних ідіостилю М. Коцюбинського, засвідчує, що вони не містять манірності чи самодостатності. Вони скеровані на побудову довершеного художнього цілого.

Результати дослідження сформульовані у висновках. При цьому зазначимо, що основні теоретичні здобутки роботи вже викладено вище, при реферуванні розділів дисертації (розмежування: 1) гносеологічного та художнього порівняння; 2) порівняння та метафори; 3) порівняльних зворотів та підрядних порівняльних речень; 4) модально-порівняльних сполучників та часток). Тут стисло викладемо схему структурно-типологічних параметрів сполучникових та безсполучникових порівнянь в ідіостилі М. Коцюбинського.

2780 сполучникових компаративних конструкцій у М. Коцюбинського поділено на три групи, так би мовити, і вздовж, і поперек. Поперек тому, що тут є: 1) група власне-порівняльних конструкцій, очолювана тільки сполучником (іноді прислівником) як; 2) група порівняльно-об'єктних конструкцій, очолювана сполучником ніж, а також його підсильним варіантом аніж та всюдисущим сполучником як у значенні “ніж”; 3) група модально-порівняльних конструкцій, куди входять усі інші порівняльні сполучники. Перша група формує реальні порівняння, просто порівняння, вказує на схожість, бодай метафоризовану. Друга група, навпаки, вказує на несхожість, на відмінність, і тісно пов'язана з категорією вищого ступеня прикметників чи прислівників. Третя ж група формулює схожість ірреальну - підкреслено неповну, уявну, недостовірну. Саме у зв'язку з таким семантичним навантаженням у першій групі сполучник не ділиться своїми функціями ні з яким службовим словом і може очолювати тільки порівняльні звороти та підрядні порівняльні речення. У другій групі сполучник може з успіхом заступатися прийменником за чи від (у М. Коцюбинського - тільки у варіанті од), причому те й те творить виключно порівняльні звороти. Третя група до своїх численних сполучників має, як правило, формально тотожні частки і тому може творити порівняльні звороти, модально-порівняльні звороти (очолюються частками) та підрядні порівняльні речення (які за визначенням можуть очолюватися тільки сполучниками). Це і є поділ “вздовж”.

Власне-порівняльна група творить семантично найпростіші компаративні конструкції. Тому вона не потребує розмаїття будівельних засобів - показників порівняння, обмежуючись одним сполучником як, хоч останній і може поєднуватися з різними додатковими будівельними компонентами, переважно займенникового походження. З тієї ж причини ця група панує серед порівняльних зворотів (у М. Коцюбинського їх 1390, тобто 57,1% з 2431), але займає досить скромне місце серед підрядних порівняльних речень, яких у М. Коцюбинського менше, ніж зі сполучниками наче, немов та мов - усього 21, тобто 11,1% зі 190.

Семантична сфера компаративних конструкцій другої групи теж окреслена досить чітко й вузько - несхожість, відмінність, більший чи менший вияв певної ознаки в об'єкті порівняно із суб'єктом. Тому тут також переважають порівняльні звороти. У М. Коцюбинського їх 80, тобто лише 3,3% від усіх наявних у письменника порівняльних зворотів, причому всі вони включають до свого складу форму вищого ступеня, а в п'яти випадках порівняльно-об'єктний сполучник (ніж, аніж, як) з успіхом заступається прийменником за чи од, бо вказівку на відмінність можуть виражати також і прийменники. Компаративні конструкції відмінності включають також і підрядні порівняльні речення, але у творах М. Коцюбинського ми таких не знайшли.

Модально-порівняльна група компаративних конструкцій має значне сполучникове розмаїття. У М. Коцюбинського це 11 сполучників з уживаних ним 15, причому багатьох модально-порівняльних сполучників, наявних в українській мові, письменник узагалі уникає (буцім, буцімто, начеб, начебто, мовбито, немовби, немовбито, нібито та ін.). У цій групі порівнянь закріпилася така велика кількість сполучників тому, що це - семантично найскладніші порівняння. Тут до власне компаративного сенсу долучаються ще різні відтінки сенсу модального, що зрештою виражає в цих конструкціях різні відтінки ірреальності, неповної достовірності. Для передачі цих різних відтінків і витворилася така велика група сполучників, а посилення модальності може ще і перетворювати більшість із них у частки, що, відповідно, формують модально-порівняльні звороти. У М. Коцюбинського вживається 6 таких часток, що в сукупності очолюють 159 модально-порівняльних зворотів. Порівняльні ж звороти та підрядні порівняльні речення, що належать до модально-порівняльної групи компаративних конструкцій, складають відповідно 961 зворот (39,6%) та 169 речень (88,9%). Тобто модально-порівняльні сполучники формують досить помітну, але меншу частину порівняльних зворотів і панівну більшість підрядних порівняльних речень. Це, серед іншого, є виявом (і водночас доказом) їхньої більшої семантичної складності порівняно з власне-порівняльними структурами. Характерно й те, що серед порівняльних зворотів найчастотнішим модально-порівняльним сполучником є мов, а серед речень наче. У дисертації обґрунтовано думку, що модально-порівняльний сполучник мов за своїми функціями та значенням є найближчим до як, чого не можна сказати про сполучник наче.

Безсполучникові ж компаративні конструкції типологічно поділено на комунікативні і номінативні. З 14 віднайдених нами у творах М. Коцюбинського типів безсполучникових порівнянь виокремлено шість виразних комунікативних побудов. Це порівняння з валентно недостатніми словами: “хата здавалась темницею”; присудок та інші члени речення у складі порівнянь: “хата без хазяйки - сирота”; заперечні порівняння: “Адже то “бидло”, а не люди!”, а також три рідкісні типи порівнянь: ситуативні, об'єднання-перетворення та вільні. Разом це 231 від усієї кількості 938 безсполучникових порівнянь. Тісно прилягають до комунікативних ще чотири типи порівнянь. Це передусім орудний порівняльний, найуживаніша з безсполучникових компаративних конструкцій. У цій конструкції суб'єкт, як правило, є підметом, а основою - присудок. Але об'єкт, найспецифічніший компонент порівняльної конструкції, є обставиною способу дії (“світились веселкою риб'ячі очі”), хоч може бути і присудком (“Я хотіла б бути струмочком”). Сюди ж належать порівняльні структури, об'єкт яких уводиться прийменником з, за яким слідує орудний відмінок і далі (необов'язково) родовий відмінок. Тут же маємо два рідкісні типи - порівняння розміру та унікальне (не входить до жодного ширшого типу) порівняння зібрати губи на шнурочок. В обох випадках об'єкт також уводиться прийменником. Порівнянь цієї групи є 310, отже, разом ці дві групи складають 57,6% усіх безсполучникових порівнянь.

Номінативних безсполучникових порівняльних конструкцій є 397, або 42,4%. Сюди належать генітивні та атрибутивні порівняння, а також прикладки. Номінативна сутність цих трьох різновидів компаративних конструкцій настільки очевидна, що не потребує додаткової аргументації, як і четвертого різновиду - словотвірних компаративем, що є номінативними за визначенням, будучи однослівними. Натомість до словотвірних порівнянь нами віднесено, на відміну від інших дослідників, лише ті лексеми, що дійсно містять у собі порівняння, а не одержують контекстуальний компаративний сенс від суміжних слів. Це прислівники з конфіксами по-...-ому та по-...-и (пор. назву оповідання М. Коцюбинського “По-людському”) і дієслова типу остобісіти, а також відсутні в письменника прикметники з суфіксоїдами -подібний та -видний.

Головна прикмета компаративної майстерності М. Коцюбинського - вжити потрібне порівняння у потрібній формі і в потрібному місці. Майстерно письменник також умів поєднувати різні порівняння в одному реченні. У нього в таких поєднаннях з'являються порівняння-антоніми, порівняння-синоніми, просто різнобічна компаративна характеристика того ж суб'єкта. Улюблений прийом М. Коцюбинського - включення порівняння в інше порівняння. Можуть бути і порівняння третього, навіть четвертого ступеня. Це надає словесній тканині рельєфності. Взагалі можна сказати, що порівняння Коцюбинського стирають грані між художнім словесним текстом і скульптурою, живописом і музикою. Грані не можуть не залишитися. Але письменник раз у раз намагається вийти з літератури в інші види мистецтва. І все це робить словом. Словом узагалі і порівнянням зокрема.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Структура порівняльних конструкцій у мові М.М. Коцюбинського // Щорічні записки з українського мовознавства. - Одеса: ОДУ, 1996.- Вип. 3.- С.90 - 92.

2. Порівняльні конструкції в новелі М.М. Коцюбинського “Intermezzo” // Записки з українського мовознавства. - Одеса: Астропринт, 2000. - Вип. 10. - С. 78 - 86.

3. Порівняння як спосіб пізнання дійсності // Записки з українського мовознавства. - Одеса: Астропринт, 2001. - Вип. 11. - С. 39 - 45.

4. Порівняльні конструкції зі сполучником як у мові Михайла Коцюбинського // Волинь - Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Житомир, 2002. - № 8. - С. 48 - 59.

5. Як розрізнити порівняння і метафору? //Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. - Ужгород, 2002. - Вип. 6. Збірник пам'яті Кирила Галаса. - С. 312 - 315.

6. Художнє порівняння як мовне явище // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного ун-ту. - Ізмаїл, 2002. - Вип. 12. - С. 152 - 155.

7. Мовностилістичний спектр сучасної освітянської прози з позицій контрастивності // Проблеми контрактивної лінгвістики: Тези міжвузів. наук. конф. - Кіровоград, 1993. - С. 153 - 154.

8. Порівняння у спектрі новелістичної художньо-образної оповіді: На матеріалі новел М.Коцюбинського, О. Гончара, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала // Класична педагогіка і філологія в світлі сучасних завдань шкільної і вузівської словесності: Матеріали і тези обл. міжвузів. наук.- практ. конф. - Одеса, 1993. - Част. 2. - С.153 - 154.

9. Порівняльні конструкції в українській новелістиці: З погляду структури і функцій за мотивами філологічної спадщини О.О. Потебні // Роль філологічної спадщини О.О. Потебні в гуманізації і гуманітаризації педагогічної і філологічної освіти: Тези і матеріали міжвузів. наук.-теорет. конф. - Одеса; Ізмаїл; Білгород - Дністровський, 1994.- С. 97 - 99.

10. Вузівський аналіз порівнянь у творах М.М. Коцюбинського: На матеріалі новели “Він іде!”// Громадянський патріотизм і проблеми викладання україністики у вузах Одещини: Матеріали наук.-практ. конф. - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 47- 51.

АНОТАЦІЯ

Марчук О.І. Структурно-типологічні параметри порівняльних конструкцій в ідіостилі М.М. Коцюбинського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 2003.

У дисертації докладно проаналізовано всі 3718 порівнянь, віднайдених в основному корпусі художніх творів М. Коцюбинського. Значну увагу приділено чіткому розмежуванню порівнянь та метафор, а також встановленню меж компаративності. Структурно всі порівняння поділено на сполучникові (74,8%, тобто три чверті) та безсполучникові (25,2%, тобто чверть). У складі перших по-новому розмежовано порівняльні звороти (їх 2431 з 11 сполучниками) та підрядні порівняльні речення (їх 190 з 8 сполучниками). Окремо виділено модально-порівняльні звороти, очолювані частками (159 з 6 частками). Ці структурно-типологічні параметри сполучникових порівнянь М. Коцюбинського доповнюються характерним для його ідіостилю невжитком ряду сполучників (буцім, усі сполучники з суфіксом -то та ін.). Типологія безсполучникових порівнянь (тут виділено 14 типів) полягає передусім у їх поділі на комунікативні та номінативні. Виразно комунікативними є 6 типів, а 4 прилягають до них (разом 541, тобто 57,6%). Виразно номінативними є тільки 4 типи (397, тобто 42,4%). Від структурно-типологічних параметрів порівняльних конструкцій безпосередньо залежить їх зміст і художні функції.