Еволюція художньої метафори: лінгвокультурний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 811.161'373.612.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Еволюція художньої метафори: лінгвокультурний аспект

Спеціальність 10. 02. 01 - українська мова

Кіс Тетяна Євгенівна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент

ТКАЧ Людмила Олександрівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент

БУБЛЕЙНИК Людмила Василівна,

Волинський державний університет ім. Лесі Українки, завідувач кафедри слов'янських мов;

кандидат філологічних наук

ЛИСА Галина Іванівна,

докторант Інституту української мови НАН України.

Провідна установа

Харківський національний університет ім. В. Каразіна, кафедра української мови.

Захист відбудеться "02" жовтня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 172. 01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий "31" серпня 2001 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Озерова Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

метафоричний мовний синтетичний український

Метафора як універсальний спосіб і засіб людського мислення та процесів його вербалізації вже давно потрапила в коло наукової уваги філософів, лінгвістів, психологів та літературознавців. Уже від початку ХІХ ст. її почали досліджувати у стосунку до особливостей національної мови та фольклору (О.Потебня, Ф.Буслаєв, О.Веселовський та інші). У сучасних наукових розвідках метафору розглядають, як такий засіб формування понять, який узгоджується з основними цінностями певної культури , відображає та зберігає їх (М. Джонсон, Дж. Лакофф, Е. Мак-Кормак).

Інтеграція лінгвістичного, культурологічного, психологічного підходів до вивчення мови сприяла появі ряду нових дисциплін - лінгвокультурології, етнолінгвістики, лінгвокраєзнавства та ін., що призвело до виокремлення лінгвокультурного аспекту дослідження мовних явищ.

Метафора як мовне явище, що відображає певні закономірності людської психіки, особливості світосприйняття, а також фіксує цілий ряд культурно-історичних фактів життя певного суспільства (народу), повинна стати основним об'єктом лінгвокультурних досліджень. Складна природа метафори, як основної одиниці не лише мови, але й основного способу мислення, спонукає залучати до таких пошуків ще й ряд суміжних (невід'ємних) напрямків її вивчення, зокрема лінгвокогнітивного та антропоцентричного, а також орієнтуватися на найновіші досягнення філософської думки.

З лінгвокогнітивного погляду, метафора - це комплексний феномен, результат розумово-мовної діяльності людини, яка в процесі творення метафори спирається на культурно-історичний, пізнавально-емпіричний досвід свого народу, збережений у мовній скарбниці. Така природа метафори забезпечує їй великі реконструктивні можливості у дослідженні процесів становлення і розвитку мовної картини світу.

Попри значний доробок різноаспектних розвідок з теорії метафори лінгвокультурні пошуки представлені незначною кількістю робіт. Особливо це стосується українського мовознавства, де лінгвокультурні дослідження метафори лише частково висвітлюються у працях Н.Сукаленко, О.Тараненка, В.Русанівського, С.Кримського.

Актуальність теми дисертаційної роботи вбачаємо насамперед в тому, що лінгвокультурний аспект дослідження метафори в українській мові дозволить не лише застосувати новітню методику вивчення цього складного мовного явища, але й сприятиме з'ясуванню ряду проблемних питань сучасного мовознавства, як-от: національна специфіка мовної картини світу; еволюційні процеси мовної семантики загалом і семантики лексичних одиниць зокрема; механізми породження переносних значень та сталих образних засобів мови; рівні дослідження мовної генетики і збереження історичних зв'язків мовних одиниць, засвідчених різночасовими текстами і живою мовою в її численних територіально-діалектних виявах.

Метафора, як засіб поповнення словникового запасу мови, як засіб формування та розширення лексичного значення слів, а також як основний спосіб пізнавально-мисленнєвої діяльності людини, має здатність виступати моделлю (образом-схемою) репрезентації людських знань у свідомості та водночас надавати їм мовного вираження. Семантична система мови є найбільшим і найціннішим джерелом збереження відомостей людини про довкілля, національних особливостей світосприйняття. Саме метафора в сукупності семантичних процесів її породження, розвитку і способів вираження може виступати засобом системної організації мовної семантики і однією з типологічних ознак мови, що зумовлює актуальність дослідження метафори у контексті ідей побудови ідеографічної граматики української мови, опису відображених у ній концептів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з основною науковою проблемою, над якою працює кафедра сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, - “Розвиток української мови на лексичному та граматичному рівнях”.

Основна мета роботи полягає у тому, щоб встановити етносемантичні підвалини, особливості розвитку та типологічні ознаки художньої метафори української мови на тривалому історичному проміжку її функціонування, дослідивши при цьому чинники розвитку самої лексико-семантичної системи мови, відображення у семантиці слів і понять, поєднуваних в актах метафоризації, певного світоглядного рівня носіїв мови, еволюційних змін процесу пізнання, особливостей культурного довкілля, в якому перебуває мовець - творець метафори.

Об'єктом дослідження послужила метафорична система української мови, яка досі ще не потрапляла у коло наукових зацікавлень сучасних мовознавців, як своєрідна цілісна сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених мовних фактів і явищ, що історично розвинулися за внутрішніми законами мови і для яких властивий цілий ряд ознак, які визначають поняття мовної системи, зокрема, наявність сітки відношень між її елементами, синтагматичних і парадиг- матичних зв'язків, планів діахронії і синхронії функціонування, відкритого і динамічного характеру.

Предметом дослідження обрано художню метафору, яку розглядаємо як таке мовне явище, що є результатом пізнавально-мовленнєвої діяльності людини і якому притаманна властивість відображати і зберігати національно-культурну інформацію. Художня метафора, будучи витвором конкретного мовця (автора художнього твору), все ж таки залишається здобутком національної мови, оскільки автор попри індивідуальне сприйняття ситуації так чи інакше залежний від тих мовних засобів, які він обирає.

Матеріалом для роботи послужили художні метафори, дібрані методом виписування із сучасних видань давньоруських текстів та їх перекладів українською мовою, а також із творів художньої літератури ХІХ-ХХ ст. та фольклорно-етнографічних записів цього ж періоду. До розгляду залучено матеріали лексикографічних джерел, зокрема таких: “Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: В чотирьох томах”; “Словник української мови: В 11-ти томах”; “Фразеологічний словник української мови: В 2-х книгах”; Даль В.“Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах”; Срезневский И. “Словарь древнерусского языка: В 3-х томах”; “Тлумачальны слоўнік беларусской мовы: В 5-ти томах”.

Для досягнення названої мети передбачаємо розв'язати такі завдання:

Систематизувати і узагальнити різноаспектні сучасні дослідження когнітивно-мовної природи метафори.

З'ясувати механізм появи метафоричного значення слова в архаїчній мовній картині світу, залучивши як матеріал дослідження найдавніші тексти, від яких українська мова веде свою писемну традицію, а також фольклорні джерела.

Дослідити образно-семантичну еволюцію метафоричного значення слова у зіставленні із сучасною мовною свідомістю, обравши матеріалом порівняльного аналізу метафори із культурним компонентом значення, які зафіксовані текстами пам'яток княжої доби, та якомога більшу кількість перекладів їх сучасною українською мовою.

Виділити базові метафори, засвідчені найдавнішими писемними джерелами.

З'ясувати особливості відображення аналітичного і синтетичного способів формування понять у становленні і розвитку метафоричної системи української мови на її різних часових зрізах, роль метафори в породженні сталих мовних зворотів.

Окреслити якісно нові підходи до типології української метафори, зокрема, охарактеризувавши її основні типологічні ознаки та способи і засоби вираження, подати аналіз метафор, представлених лексичними одиницями із культурно-зумовленим компонентом значення.

Проаналізувати розвиток давніх базових метафор та спосіб їх системної організації в сучасній українській мові, залучивши відповідні мовні факти з текстів художньої літератури ХІХ-ХХ ст. та фольклорно-етнографічних записів цього ж періоду.

Методи дослідження модифікуються залежно від конкретного аспекту дослідження. Для характеристики сучасних лінгвістичних праць із теорії метафори застосовуємо прийоми описового методу, зокрема прийом зовнішньої інтерпретації. У дослідженні механізму появи метафоричного значення слова в архаїчній мовній картині світу та у розкритті його образно-семантичної еволюції вдаємося до порівняльно-зіставлювального методу та до методів семантичної реконструкції і компонентного аналізу. Описовий та порівняльно-зіставлювальний методи використовуємо і для характеристики особливостей системної організації давніх базових метафор у сучасній українській мові.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що: 1) вперше в українському мовознавстві здійснюється спроба дослідити еволюцію метафори як комплексного антропометричного явища, закоріненого в реалії традиційного побуту і пов'язаної з ним народнообрядової культури, що на різних етапах розвитку мови реалізується в механізмах метафоричних перетворень значення слова; 2) вперше таке завдання здійснюється на хронологічно різному мовному матеріалі - від часів Київської Русі до нашого часу; при цьому вперше в науковий обіг залучено маловідомі переклади творів давньої літератури, здійснені західноукраїнськими письменниками ХІХ - початку ХХ ст.; 3) у роботі подано індивідуальну інтерпретацію ряду метафоричних образів давньоруських текстів, які досі або не були об'єктом спеціального дослідження, або, якщо й потрапляли в коло наукових зацікавлень, то мали інше тлумачення через певні історико-культурні причини; 4) ці інтерпретації здійснено із залученням матеріалу споріднених мов та діалектних одиниць української мови, які й досі побутують в народних говорах і які лише фрагментарно залучали для досліджень такого плану; 5) запропоновано власні класифікаційні підходи до дослідження метафори, відповідно до чого виділено базові метафори української архаїчної мовної картини світу; 6) вперше в українському мовознавстві впроваджене поняття метафоричної парадигми як способу системної організації мовних одиниць, у формі та значенні яких відображено діахронію метафоричних процесів, розвиток базових метафор через формування переносних значень дієслів, частково - іменників; 7) на фактах української мови деталізовано й теоретично та практично обрунтовано явище аналітичної номіналізації, запроваджене В. Гаком; 8) описано основні ознаки культурологічних метафор української мови.

Теоретичне значення роботи полягає у подальшому розвитку лінгвокогнітивної теорії метафори, зокрема у закріпленні її лінгвокультурного аспекту дослідження. Мовні механізми творення метафоричного значення як реалізації метафоричних процесів мислення сприятимуть подальшим етнолінгвістичним дослідженням у галузі української мови, збагатять методику етимологічних пошуків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані для лексикографічних праць, які б практично узагальнили етнолінгвістичні дослідження в галузі українського та порівняльного слов'янського мовознавства, для створення словників образних висловів, які б виявляли національну специфіку української мови, способи відображення в ній знань про навколишній світ та індивідуальної мовної творчості письменників; для створення ідеографічної граматики української мови. Фактичний матеріал роботи може сприяти відбиттю типологічних ознак української метафори в її моделях, образах-схемах, парадигмах, з'ясуванню таких її характеристик, як частотність, традиційність, оказіональність.

Особистий внесок дослідника полягає у розробці нових підходів до лінгвокультурного аспекту вивчення метафор української мови. Подано індивідуальну інтерпретацію ряду метафоричних образів давньоруських текстів, чим засвідчено образно-семантичну еволюцію метафоричного значення слова і здійснено спробу відтворити елементи архаїчної мовної картини світу українців. Запропоновано розглядати поняття метафоричної парадигми, як способу системної організації мовних одиниць, та проаналізовано формування метафоричних парадигм у процесі еволюції таких базових метафор, як: “клюка - хитрощі, ворожбитські дії”, “весілля, бенкет - битва”, “хліборобські роботи - битва”, “вода - почуття людини”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи апробовано на науково-методичних семінарах кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (1997-2001рр.), а також у виступах на всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях і семінарах: “Творчість і доля Т.Осьмачки в контексті українського письменства ХХ ст.” (Черкаси, 1995), “Волинське Полісся в контексті слов'янської культури” (Рівне, 1997), “Актуальні проблеми синтаксису”, присвячена 85-річчю проф. І.І.Слинька (Чернівці, 1997), “Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.” (Чернівці, 1998), “Українська мова на Буковині: минуле і сучасне” (Чернівці, 1998), “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 1999), “Марко Черемшина в контексті української літератури кінця ХІХ -- початку ХХ ст.” (Івано-Франківськ, 1999), “Шевченко і Поділля” (Кам'янець-Подільський, 1999), “Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ-ХХ ст.” (Чернівці, 2000), семінар “Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2000); на міжнародних наукових конференціях: “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996), “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997), “Язык и культура” (Київ, 1998р., 1999р.), “Українська філологія: школи, постаті, проблеми”(Львів, 1998), “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), “Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001) .

Публікації. Виступи на конференціях опубліковано у збірниках матеріалів і тез. Загальна кількість публікацій - 16, з них - 8 статей у наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (310 позицій), переліку умовних скорочень. Повний обсяг дисертації -224 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито стан наукової проблеми у сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет дослідження, сформульовано мету та основні завдання роботи, вмотивовано вибір джерельної бази, визначено наукову новизну, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, а також відомості про апробацію роботи, зазначено кількість публікацій, у яких висвітлено основні результати дослідження.

У першому розділі “Метафора з погляду сучасних лінгвістичних досліджень” розкрито універсальну природу метафори як фундаментального способу і засобу мислення та розвитку мовної системи. Здійснено огляд наукової літератури з цієї проблематики із визначенням місця метафори в сучасних семасіологічних, ономасіологічних та лінгвокогнітивних дослідженнях мовних явищ.

Загалом розділ присвячено аналізові основних теоретичних питань, пов'язаних із провідними напрямками в галузі метафорології. Подано характеристику семантико-синтаксичних ознак метафори на основі огляду численних мовознавчих розвідок, які розкривають її структурно-семантичну природу, з'ясовують особливості формування метафоричного значення, виявляють лексико-семантичні ознаки процесу метафоризації, встановлюють місце метафори у граматичній системі мови; вказують на специфіку лексикографічного фіксування метафоричного значення, а також на особливості стилістичного функціонування метафори. Охарактеризовано особливості загальномовної і художньої метафор та відзначено, що механізм їх творення однаковий. Художня метафора з притаманною їй оригінальністю та непередбачуваністю за всіма своїми властивостями нічим не поступається перед загальномовною, потенціал створюваних цією метафорою значень цілком придатний для того, щоб стати з часом загальномовним надбанням.

У цьому розділі подаємо аналіз конотативно-денотативних співвідношень значень слів як основи виникнення метафори, зазначаючи при цьому, що метафора в такому аспекті постає перед дослідниками як результат мисленнєвої та прагматично-орієнтованої діяльності мовної особистості, яка у процесі творення метафори вдається до культурно-історичного, емпіричного, мовного досвіду чи соціальної пам'яті (праці М. Блека, М. Бірдслі, В. Телії та ін.). У структурно-семантичному аспекті метафори це знаходить своє відображення у взаємодії конотативно-асоціативних потенціалів мовних одиниць. Стосовно цього подаємо характеристику таких понять, як лінгвокраєзнавчий потенціал слова (чи лексичний масив), або лексичне тло слова, запропонованих Є.Верещагіним і В.Костомаровим, та встановлюємо роль даних лексичного тла у формуванні метафоричного значення.

Аналіз численних різнобічних досліджень метафори здійснюємо з метою підтвердити актуальність сучасних лінгвокультурних, лінгвокогнітивних пошуків у цьому напрямку. Залучення психологічних, когнітивних аспектів у дослідження мовних одиниць дозволило закріпити за метафорою статус головного засобу нашої концептуальної системи, за допомогою якого ми розуміємо і сприймаємо один тип об'єктів у термінах об'єктів іншого типу, при цьому фундаментальні цінності певної культури завжди узгоджуються з метафоричною структурою основних понять цієї культури (праці М. Джонсона, Дж. Лакоффа та ін.).

Головну увагу в першому розділі зосереджено на викладенні когнітивної теорії метафори, яка розробляється в європейській та американській лінгвістиці і яка своїм об'єктом дослідження визначила концептуальну метафору. Концептуальна метафора протиставляється мовній на основі того, що перша виступає явищем думки, а друга становить собою висловлення. Притаманними ознаками концептуальних метафор є їх здатність виникати і функціонувати у вигляді моделей (схем), впливати на формування та видозміни значень слів.

Ґрунтуючись на основних теоретичних положеннях когнітивної теорії метафори Дж.Лакоффа і М.Джонсона, Е.Мак-Кормака та інших, а також на провідних ідеях сучасних семантичних та ономасіологічних досліджень природи метафори, пропонуємо розглядати її як таке мовне явище, що є відображенням ментальних моделей, які виникають у свідомості людини внаслідок її пізнавально-мовленнєвої діяльності. До того ж на творення метафори мають вплив еволюційні зміни процесу пізнання, особливості культурного середовища, до якого належить індивід, творець метафори, а також невіддільний від цих чинників розвиток лексико-семантичної системи мови. Як одна із найдавніших форм людського мислення метафора відображає зв'язок між архаїчною та живою (сучасною) картинами світу і таким чином постає важливим об'єктом дослідження при етимологічному аналізі мовних одиниць, зокрема культурних концептів.

У другому розділі “Роль метафори у пізнавальному досвіді людини та в утворенні асоціативно-образної системи мови” встановлено місце метафори у взаємозв'язку між архаїчною та живою (сучасною) картинами світу. Пізнання “живої картини світу” завжди відбувається з урахуванням елементів архаїчної картини світу, які часто зберігаються на пізніших етапах мовного розвитку і при цьому залишаються ключовими для пояснення національної специфіки мовного бачення довкілля. У дослідженнях процесів історичного розвитку та становлення мовної і концептуальної картин світу (МКС і ККС) метафору розглядають як “призму”, через яку здійснюється сприйняття та інтерпретація людиною навколишнього світу відповідно до її національно-культурної належності. Саме метафора є своєрідною “картиною світу”, неоднаковою у носіїв різних культур чи тієї самої культури на певних історичних проміжках Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках: образ мира и миры образов.- М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОСТ, 1996.- С.16.. Таким чином, метафора виступає моделлю генези мовно-мисленнєвої діяльності людини, “структура, форма й наповнення цієї моделі змінюються залежно від характеру культурного контексту її функціонування” Свиблова О.Л. Метафоризация как способ репезентации художественной картины мира // Художественное творчество. Вопросы комплексного изучения, 1984.- Л.: Наука, 1986.- С. 181., тобто метафора постає виразником національних особливостей МКС.

З цього погляду доцільним видається дослідження базових метафор (БМ) в архаїчній мовній картині світу для виявлення тих еволюційних змін, яких зазнає метафорична система української мови. Базову метафору визначаємо як один із засобів найменування пізнаваних людиною предметів і явищ; вирішальну роль в утворенні БМ відіграють цілком конкретні мотиви, зароджені магічним світосприйняттям. Основою БМ виступають не стільки елементи порівняння чи перенесення назви з одного предмета на інший, скільки знання людини про навколишній світ і її місце у цьому світі. Ці знання на первісних етапах формування людського світогляду мали міфологічний характер і закріпилися у віруваннях, традиціях і обрядах народу, що, в свою чергу, відображає ще й його національні особливості. Таким чином, основою базової метафори виступає асоціативно-образне сприйняття дійсності, яке підкріплюється певною світоглядною позицією мовця (творця метафори). Типовими, наочними прикладами найдавніших базових метафор є метафори-символи, метафоричні формули, які виникли на основі психологічного паралелізму, а також чимало слів із “затемненою” або втраченою (стертою) внутрішньою формою.

Пошуки базових метафор приводять до найдавніших писемних текстів та фольклорних джерел, які у вербалізованій формі фіксують особливості первісного світогляду та мисленнєвої діяльності людини. Насамперед вдаємося до вивчення метафоричних значень слів у найдавніших писемних памятках, зіставляючиі ці значення із сучасним змістом відповідних мовних одиниць.

Здійснюючи аналіз образно-семантичної еволюції метафоричного значення слова, подаємо насамперед детальний опис метафор у текстах давньоруської літератури і виділяємо три основних типи метафор: 1) метафори, які привносилися з інших джерел і отримали національно-культурне змістове наповнення; 2) метафори, які були безпосереднім називанням явищ довкілля; 3) аналітична номіналізація - як особливий тип метафорично-мовного відтворення дійсності.

Спільність міфологічної основи для язичницького і християнського світосприйняття знаходить відображення в існуванні спільних (базових) образів, змістове наповнення яких залежить від світоглядних позицій того чи іншого типу культур. Поширеною групою метафор, які активно функціонують і в оригінальних давньоруських текстах, і в книгах Святого Письма, і в народнопоетичних творах є “землеробські” метафори. Найчастіше вони використовуються для позначення таких понять, як “битва”, “смерть”, “поширення знань, християнства”. Так, наприклад, військові події у “Слові о полку Ігоревім” змальовано через переосмислення хліборобської термінології - жнив, молотіння, косьби. Частотою функціонування позначаються також образи серця, вінка (рідше - кісток), які так само були ознакою метафоричного стилю Святого Письма і народнопоетичних творів. Названі метафори закріпилися за широким колом понять, пов'язаних найчастіше із духовним життям людини (інколи - фізичним), що в свою чергу свідчило про становлення особливих християнських та моральних засад української культури. До того ж такі метафори зазнали активного семантичного розвитку в сучасній українській мові.

Вдаємося до розкриття внутрішньої форми базових метафор, засвідчених нами у “Слові о полку Ігоревім”, “Повісті врем'яних літ” та інших текстах. Для аналізу обираємо приклади метафорично-образного функціонування таких слів у текстах давньоруської літератури: потребити (у значеннях `вилущити', `вичистити', `спожити', `знищити', `покарати'); спрягти (у значеннях `спекти', `висушити', `викривити'); розтлівати (у значенні `розпалювати пристрасть'); стягнути ум (у значенні `зібратися думкою, духом'); хвостатись (у значенні `бити себе віником'). Вони становили собою нерозчленовану єдність образного сприйняття і значення слова, тому поставали як уявлення, знання людини про певне явище дійсності, якими супроводжувалося відповідне слово. У дослідженні послуговуємося методом порівняльного аналізу мовних засобів вираження, які застосовуються для відображення тієї ж самої ситуації і того ж самого змістового завдання, зіставляючи при цьому давньоруські тексти з їх філологічними перекладами українською мовою, які, на відміну від поетичних переспівів, максимально наближені до мови пам'ятки й водночас подають такі текстові перетворення і зміни, які спричиняються структурою і нормами сучасної мови.

Для розгляду ми обрали такі приклади метафоричних образів із давньоруських текстів, у перекладах яких українською мовою метафора замінена сучасним відповідником, який уже не відображає тих давніх образно-асоціативних зв'язків, що були в основі появи значення слова. Метафоричність таких висловів видається нам безсумнівною й цілком сприйнятною для сучасної мовної свідомості і тому повинна бути збережена і відтворена мовою перекладу. Саме невідповідність між текстом пам'ятки та її перекладом дозволяє припустити те, що мова перекладу засвідчує сучасний рівень сприйняття того самого явища, образність якого не завжди доступна для безпосереднього розуміння. Вона потребує проникнення у внутрішню форму слова, що, на наш погляд, повинно бути обов'язковим для здійснення будь-яких перекладів, тим більше таких, які відображають культурно-духовне надбання того чи іншого народу, його притаманні національні ознаки.

Наприклад, у фрагменті “Повісті врем'яних літ”, в якому йдеться про зникле плем'я обрів: : “Бяху бо Обри тhлом велицh, а умомЇЇъ горди, и потреби я Богъ, и помроша вси, и не оста ни единъ Обринъ”, дієслово потребити вжите у незвичному для нас контексті, оскільки сучасні деривати з коренем -тереб- (-треб-) і в українській, і в білоруській,і в російській мовах належать до різних семантичних полів: як до сакральної, так і до побутової лексики.

Дослідження культурного компонента значення дієслова потребити важливе не лише для глибокого розуміння його лексичного потенціалу, адекватного часові і закріпленого вищенаведеним фрагментом “Повісті...”, а й для практичних потреб перекладу давніх текстів сучасними мовами. Адже навіть у межах однієї мови переклади дієслова потребити спираються на різні його відповідники. Так, Л.Махновець залишає це дієслово :“Були обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх Бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин”. А В.Яременко замінює його синонімом винищити. “Були обри тілом великі, а умом горді, і винищив їх Бог, і померли всі, і не залишилося жодного обрина”. Шукати аргументів на перевагу того чи іншого слова потрібно передусім у культурному компоненті його лексичного значення.

Обшир лексико-семантичних варіантів слова потребити (`потягти', `обчистити, облущити', `з'їсти', `зжерти', `знищити'), які зафіксовані у “Словарі української мови” Б.Грінченка, “Толковом словаре живого великорусского языка” В.Даля, “Тлумачальному слоўніку беларуской мовы” та “Словнику української мови” (1970-1980), свідчить про язичницький підклад культурного компонента його значення, оскільки, за багатьма відомостями, слов'яни в давнину приносили жертви богам чи окремому богові. “Приносити жертву визначалося словом “жрати” або “жерти”, що полишилося аж до нашого часу в розумінні “багато й сквапливо їсти”. Жертовне м'ясо варилося в казанах, і те, що належалося по жертві людям, тут же врочисто й сквапливо “пожиралося”, “жерлося в присутності бога”. Існувало ще таке вірування, що принесені жертви боги поїдали самі або це робив той дух, який ховався в них у середині Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К.: “Обереги”, 1991.- С. 162-170.. Отже, зближення семантики слів жерти і теребити відбулося на основі їх прилученості до обряду жертвоприношення у буквальному, фізичному змісті цього слова, бо “звірину на требу тягнули, “теребили”, забирали з її звичного місця”. Це значення закріпилося і досі зберігається в українській мові, що засвідчує словник Б.Грінченка та “Словник української мови”.

Для давньої свідомості один предмет і є іншим, тому немає місця для жодного перенесення значення, тобто, ще немає місця для метафори в сучасному її розумінні. З розвитком людської свідомості архаїчний зміст метафоричної оболонки замінюється іншим, в якому сучасна мовна свідомість вбачає лише позбавлене видимої мотивації перенесення назви з одного предмета (поняття) на інші предмети (поняття), між якими втрачено сакральний перехідний місток. Тому досі вислови типу “потребив їх Бог” сприймаються як метафора, але коли її тлумачать через одне із сучасних значень дієслова потребити - “знищити”, то цілковито спотворюють самий її зміст, захований у внутрішній формі дієслова теребити (требити). “Потребивши” Обрів, Бог забрав їх, відірвав від коріння на землі. Тоді стає зрозумілим, чому продовженням цієї фрази є така - “і померли вони всі”. З погляду сучасної мовної свідомості вона видається зайвою, оскільки в семантиці дієслова винищити (знищити) вже закладене поняття загибелі, смерті. Очевидно, на час написання “Повісті...”, дієслова потеребити і винищити ще не мали цього спільного компонента семантики. Тому він не міг бути основою метафоричного змісту вислову “потребив їх Бог”, а отже, варто було враховувати це у виборі сучасного синоніма дієслова потребити і залишити це дієслово без змін. Тим більше, що його “архаїчність” не перешкоджає розумінню, адже в сучасних українській, білоруській, російській мовах вживаються його прямі семантичні і словотвірні континуанти. Збереження цього дієслова забезпечило б збереження і культурного компонента (культурно-історичного тла) його лексичного значення, який у суті своїй визначає семантику метафоричних перетворень.

В аналогічний спосіб аналізуємо й інші БМ, які містять культурологічний компонент значення і відображають особливості давнього світосприйняття.

Ще однією притаманною ознакою метафорично-мовного відтворення дійсності у текстах давньоруської літератури є аналітична номіналізація, під якою (слідом за В. Гаком) розуміємо розгорнуті (двокомпонентні) вирази з опорними складовими елементами іменниками, назвами конкретних предметів, які у свідомості давньоруського суспільства піддавалися переосмисленню і як наслідок цього набували певного конотативно-асоціативного змісту. Ці вислови виступали лексичним позначенням самої лише дії, для чого використовувалася не тільки її назва, але й метонімічно назва діяча, предмета, засобу, результату, місця дії, наприклад: перебувати під рукою князя; зєднатися в одне серце; розслабилися кості; додуматися високого стола (подаємо сучасні переклади цих висловів, оскільки вони за своєю структурою збігаються з оригіналами). Такий спосіб творення архаїчної мовної картини світу відображає цілісно-частинне предметне сприйняття ситуації, позначаючи її розгорнутими висловленнями, які у сучасній мові функціонують здебільшого як дієслова чи дієслівні сполучення із залежним іменником, які наділені прямими значеннями (наприклад, розслабити кості - знесилитися).

У висновках систематизовано основні теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи. Дослідження лінгвокультурного аспекту еволюції художньої метафори дозволяє стверджувати, що:

Метафора (внаслідок узагальнення її семасіологічних, ономасіологічних та лінгвокогнітивних розвідок, а також власних спостережень) постає як таке мовне явище, що є відображенням ментальних моделей, які виникають у свідомості людини в результаті її пізнавально-мовленєвої діяльності. На творення метафори мають вплив еволюційні зміни процесу світосприйняття, особливості культурного середовища, до якого належить мовець, творець метафори, а також невіддільний від цих чинників розвиток лексико-семантичної системи мови.

Саме художня метафора постає як таке мовне явище, якому притаманна властивість відтворювати і зберігати національно-культурну інформацію. Будучи породженням окремого індивіда, вона виступає водночас надбанням певної національної мови, оскільки автор попри індивідуальне сприйняття ситуації залежний від тих мовних засобів, які він обирає.

Еволюція художньої метафори представлена діахронічними змінами засобів її мовного вираження та потенційною відкритістю метафоричної моделі на синхронному рівні функціонування мови. Такі умови сприяють системній організації мовних одиниць на основі поняттєво-асоціативних відношень між ними. Ці відношення породжуються метафоричними механізмами виникнення і розвитку лексико-семантичної структури одиниць мови, їх словотвірної будови та сітки синтагматичних зв'язків.

Дослідження метафор у текстах давньоруської літератури спонукає виділити функціонування трьох основних типів метафор: 1) метафори, які привносилися з інших джерел і мали національно-культурне змістове наповнення; 2) метафори, які були безпосереднім називанням явищ довкілля; 3) аналітична номіналізація - як особливий тип метафорично-мовного відтворення дійсності.

Для архаїчної мовної картини світу властиві базові метафори (БМ), генетично пов'язані з традиційною обрядовою культурою, звичаями, віруваннями. Внутрішня форма БМ, які побутували в живому народному мовленні, містила вказівку на те, як здійснювався процес перевтілення конкретних образних мотивів, пов'язаних із почуттєвою сферою людини, та притаманних ознак її побутової та ритуально-магічної сторін життя у значення слова. Затемнення або втрата внутрішньої форми призводила і до завуальовування БМ, сприйняття якої, особливо для сучасної мовної свідомості, значною мірою ускладнювалося. У мові перекладів текстів давньоруської літератури частіше спостерігаємо вживання на місці метафоричних образів таких слів та зворотів, які позбавлені первісної образної основи, або ж її видозмінено.

Властивість БМ відображати національно-культурні особливості світосприйняття зображено на основі зіставно-семантичного аналізу дієслівних образних зворотів, взятих із текстів давньоруської літератури та їх змістових еквівалентів у перекладах сучасною українською мовою. Оскільки семантичні, словотвірні та фразеологічні континуанти базових метафор відтворюються й досі в говорах південно-західного наріччя української мови, у перекладах варто зберігати внутрішню форму слова як генетичний аргумент на підтвердження спорідненості сучасної української мови та мови найдавніших літературних пам'яток, що походили з часу Київської Русі. Дослідження культурологічного аспекту еволюції метафоричних значень, їх денотативної бази доводить, що саме метафора є діахронічно сталою ознакою семантичної системи мови і може з не меншою вірогідністю, ніж історико-фонетичні та морфологічні ознаки відображати національні особливості мови.

Образно-семанична еволюція розглянутих нами слів засвідчує перехід від конкретно-образного сприйняття довкілля, у якому метафора поставала передусім засобом пізнання світу, до абстрактно-узагальненого позначення його реалій. Найчастіше такі процеси супроводжувалися впливом екстралінгвістичного чинника - змінами у світосприйнятті мовців.

Одним із поширених способів творення архаїчної мовної картини світу було цілісно-частинне предметне сприйняття ситуації, що знаходило своє мовне втілення в аналітичній номіналізації. Такі конструкції загалом мали метафоричне значення і їх внутрішня форма була пов'язана із конотативно-асоціативним значенням опорного компонента - іменника. Сучасною мовою вони передаються здебільшого за допомогою дієслів чи дієслівних сполучень із залежним іменником, які виступають у прямому значенні.

Серед типологічних ознак метафоричної системи української мови виділяємо такі, що пов'язані із характеристикою формування та функціонування метафори як результату когнітивно-мовної діяльності людини, на якій позначаються особливості світосприйняття та культурного середовища, в якому перебуває мовець. Насамперед ці ознаки проявляються у засобах передачі синтагматичного та асоціативного потенціалу мовних одиниць, що залучаються у процес метафоризації. Різноманітні засоби вираження метафори характеризують її здатність проникати в різні семантичні рівні мовної системи і розкривають найважливішу ознаку метафори - бути показником еволюційних змін, яких зазнають мовна та концептуальна картини світу, які у свідомості людини становлять когнітивну єдність.

Особливості національно-мовного сприйняття довкілля позначаються на формуванні культурологічних метафор, виникнення яких найчастіше спричинене способом народно-обрядового життя та щоденного побуту людини. Притаманними ознаками таких метафор є імен-никове вираження переносного значення, зумовлене конотативно-асоціативним потенціалом мов-них одиниць, які позначають предмети побуту і все те, що оточує людину у повсякденному житті.

Найвищим метафоричним потенціалом відзначаються такі похідні слова, які з'явилися на основі регулярно відтворюваних актів асоціативно-образного сприйняття явищ навколишньої дійсності. До них належать відіменникові дієслова, що утворилися від твірних іменників таких тематичних груп: 1) назв тварин і реалій, пов'язаних із їх життям; 2) назв знарядь праці та предметів побуту; 3) назв рослин та предметів рослинного походження; 4) назв явищ природи; 5) назв обрядів; 6) назв страв, речовин та ін.

Сучасне індивідуально-авторське пізнання світу характеризується намаганням митців відтворити в мовних формах цілісно-образне (синтетичне) сприйняття ситуації, що відображається в образних дієслівних формах та метафорах-складних словах. У творах письменників ХХ ст. - М.Хвильового, М.Семенка, Л.Костенко та ін. спостерігаємо якісно новий рівень метафоричного освоєння реалій сучасного світу, зміну оцінної шкали щодо традиційних образних координат, які визначають національний світогляд та світовідчуття українців, формування нового типу метафор, у яких відображено урбаністичне довкілля та шляхи духовного вдосконалення людини.

10. Еволюція базових метафор супроводжується рядом семантичних модифікацій первинного образу (моделі), які відбуваються у процесі розвитку мови та користування її засобами, а також унаслідок впливу індивідуальної мовної свідомості. Результатом еволюції БМ є формування метафоричної парадигми, як цілісного мовного явища, що відображає притаманні ознаки становлення образної системи та лексичного складу української мови.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Варіації на тему землі і космосу (спроба етнолінгвістичного портрету Т.Осьмачки) // Творчість і доля Т. Осьмачки в контексті українського письменства ХХ століття. Черкаси, 1995. С. 7071.(Тези доповіді у співавторстві з Тарновецькою Л.О.).

2. Знакові функції “сонця” у традиційній мовній картині світу на текстах української поезії кінця ХІХ початку ХХ ст. // Матеріали V Міжнародної конференції “Семантика мови і тексту. Івано-Франківськ, 1996. С. 80-82.

3. Лексико-семантичний контекст астральної назви “сонце” в українській поезії кінця ХІХ початку ХХ ст. // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових праць. Чернівці, 1996. С. 3-10. (У співавторстві з Тарновецькою Л.О.).

4. Фольклорні тексти як джерело вивчення асоціативно-образної системи мови // Українська культура в іменах і дослідженнях: Наукові записки Рівненського державного інституту культури. 1997. Вип. 1. С. 155-157. (У співавторстві з Тарновецької Л.О.)

5. Конструкції з О.в. в “Слові о полку Ігоревім” // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І. Слинька.Чернівці, 1997. С. 83-85. (У співавторстві з Тарновецькою Л.О.).

6. Пізнання системи базових метафор за текстами писемних памяток // Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Частина ІІ. Чернівці: “Рута” “Митець”, 1997. С. 193-197. (У співавторстві з Тарновецькою Л.О.)

7. Образні вислови “Слова о полку Ігоревім” на тлі діалектної лексики української мови (“жаждею имъ лучи съпряже”) // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. К.: ІЗМН, 1998. Ч. ІІІ. С. 204-216. (у співавторстві з Тарновецькою Л.О.).

8. Національно-культурний аспект метафоричних перетворень лексичного значення // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 34: Словянська філологія. Чернівці: ЧДУ, 1998. С. 70-77.

9. Метафоричні парадигми художньої мови Т. Шевченка // Шевченко і Поділля: Збірник наукових праць за матеріалами Другої Всеукраїнської наукової конференції. Камянець-Подільський: Камянець-Подільський державний педагогічний університет, інформаційно-видавничий відділ, 1999. С. 148-151.

10. Образно-семантична еволюція метафоричного значення слова і відтворення архаїчної мовної картини світу // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник. К.: Брама, 1999. С. 28-33. (У співавторстві з Тарновецькою Л.О.)

11. Базова метафора як основна одиниця лінгвокогнітивних досліджень // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 52-53: Словянська філологія. Чернівці: Рута, 1999. С. 130-137.

12. Загальномовне та індивідуальне в художній метафорі (на матеріалі творів Ольги Кобилянської) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.81: Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 1999. -- С.105-113.

13. Метафоричні засоби “Слова о полку Ігоревім” у перекладах та коментарях (за галицькими виданнями ХІХ - початку ХХ ст.) // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті, Львів, 23-25 жовтня 1998р. - Львів: Світ, 1999.- Ч. 2.- С. 22-28.

14. Вплив біблійної образно-метафоричної системи на давньоруські літературні тексти // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.84: Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 2000. -- С.104 - 109.

15. Аналітична номіналізація в системі образних засобів давньоруських текстів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.93: Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 2000. -- С.79 - 87.