Поезія Петра Скунця (художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 8-1 (833.3) І-19

Поезія Петра Скунця (художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя)

10.01.06 - теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Іванишин Петро Васильович

Львів 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства, м.Тернопіль

Захист відбудеться 22 грудня 2000 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул. Університетська 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “20” листопада 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради кандидат філологічних наук, доцент В.М. Івашків

література архетип художній

АНОТАЦІЯ

Іванишин П.В. Поезія Петра Скунця (Художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

Дисертацію присвячено теоретичній проблемі художнього вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя у поетичному дискурсі Петра Скунця - українського письменника, “шістдесятника”-нонконформіста, лауреата Шевченківської премії 1997 року. Розкрито філософсько-естетичний зміст національних емпатії та абстрагування. Уперше в українському літературознавстві дано детальний аналіз поетичного дискурсу письменника у контесті творчості закордонних та українських літераторів. Здійснено когерентно-когезійну інтерпретацію художнього вираження національно-духовної ідентифікації протагоніста на трьох фундаментальних герменевтично-психологічних рівнях: культурних кодів, національно-екзистенціальних модусів і архетипів національного підсвідомого. Запропонований тип дослідження поезії П.Скунця засвідчує концептуальну важливість естетичної експресії національно-духовної ідентифікації ліричного героя при інтерпретації лірики національного митця.

Ключові слова: національно-духовна ідентифікація, національно-духовна диференціація, емпатія, абстрагування, інтерпретація, структура, актуалізація, код, модус, архетип.

АННОТАЦИЯ

Иванишин П.В. Поэзия Петра Скунца (Художественное выражение национально-духовной идентификации лирического героя). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Львовский государственный университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертацию посвящено теоретической проблеме художественного выражения национально-духовной индентификации лирического героя в поэтическом дискурсе Петра Скунца - украинского писателя, “шестидесятника”-нонконформиста, лауреата Шевченковской премии 1997 года. Раскрыто философско-эстетическое содержание национальных эмпатии и абстрагирования. Впервые в украинском литературоведении дан обстоятельный анализ поэтического дискурса писателя в контексте творчества зарубежных и отечественных литераторов. Сделано когерентно-когезийную интерпретацию художественного выражения национально-духовной идентификации протагониста на трёх фундаментальных герменевтически-психологических уровнях: культурных кодов, национально-экзистенциальных модусов и архетипов национального бессознательного. Предложеный тип исследования поэзии П.Скунца свидетельствует о концептуальной важности эстетической экспрессии национально-духовной идентификации лирического героя при интерпретации лирики национального художника

Ключевые слова: национально-духовная идентификация, национально-духовная диференциация, эмпатия, абстрагирование, интерпретация, структура, актуализация, код, модус, архетип.

SUMMARY

Ivanyshyn P.V. Poetry of Petro Skunts (Art Expression of National-Spiritual Identification of the Lyrical Hero). - Manuscript.

Dissertation presented for candidete academic degree in filology, speciality 10.01.06 - Theory of Literature. - Lviv National Ivan Franko University, Lviv, 2000.

In this dissertation for the first time in the Ukrainian literary criticism speculative-natiological and literary aesthetic outlining of such complicated theoretical problem as national-spiritual identification is given. The national-spiritual identification is considered as subconscious-conscious process of identification by the individual himself with textual objects and subjects, in the resalt of wich the national identity of this individual is formed. National-spiritual differentiation is the process parallel to national-spiritual identification, which consists in distinguishing by the individual himself owing to anacceptance of these or other textual objects and subjects in the resalt of which the national identity of the individual is formed too.

Besides, an attempt of a complex research of poetry of the writer-nonconformist, “shistdesyatnyk”, Shevtchenco Prise winner in 1997 P.Skunts, directed first of all to revealing and outlining of the phenomenon of art expression of national-spiritual identification of the textual subject has been made. For the first time all the art heritage of the scriptor has been assembled, systematized and in particular the poem “Crucifixion” prohibited in the Soviet time has been analysed.

The consideration of the aesthetic expression of national-spiritual identification of the lyrical hero on levels of all types: external and internal structures, actual and potential, cohesial and coherent has been grounded. A special attention is paid to semantic majorants, aesthetic elements, which structure the art expression of national empathy: national codes (voice), national-existancial modes, archtype of national unconscious.

The stages of the protagonist of Petro Skunts are considered. The reseacher justifies the evolution of P.Scunts` outlook and his alter ego: from impireal (Soviet) - through Ukrainian Soviet - to National.

The whole poetic discourse of the writer is considered as semiosis. Behind the principle codes of the author's semiosis, outlined in the work these stands definite component of national identity: anthropological (Adam), spatial-territorial (Earth), conceptual-theoretical (Ideological), chronological (Time), ethnical-genetic and spiritual (Nation), subconscious connection (Love), intentional and ontical (Hermenevtic), irrational and rational logoses (Symbol and Science), effective (Actional), national-liberating (Occupation), state (Home). Verification nucleus of this code structure is formed by system creating elements -the voices of Adam and Nation. That`s why man and nation (people), man as a conscious partical of nation - these and derivated from them problems are central in the poetic discourse of the author.

Some existential parametres of national-spiritual identification of protagonist are represented on the basis of the poem “On the Boundary of Epoch”. The analysis of all main existentials of the text of the poem (nonsense, alienation, freedom, revolt, suicide, thinking, consciousness, fear, loneliness, suffering, death, future) allows to state that the process of national empathy in the poem has a distinct existential character.

The scriptor acts frankly in the spirit of national-existentional tradition (this confirms the contextual perusal too, through a comparison with the works (art products and essays) by J.P.Sartr, A.Camus, S.Baccat, M.Berdyayev, H.Ortega-i-Gasset and others) which since the times of Taras Shevtchenko and Lesya Ukrainka stood firmly on the priority of struggle for the preservation of national identity and individual authentity, or rather the patronage of individual identity was carried on only in the context of national self.

The study the archatypesation of the process of national-spiritual identification is carried out through the archtypical perusal of the poem “Crucifixion”, prohibited in the Soviet times. The researcher underlines, that actualized in the poem archtypes (Hero, Crucifixion, Death, Road, Antihero, Word, Tree, Shadow, Paradise, Father, Mother, Divine Child, Heart, Sun, Water, House, God, Cycle, Self) concern not Soviet, but national conscious (the direct associative connection with Ukrainian folklore mithological and religious world) and through it the author draws up the Self of protagonist in national, not officially-Soviet plane. The Self is the central archtype of the person and at the same time it is the epicenter of its national identity - constituting in the resalt of not a simple for the narator process of identification with the collective soul as “by a way to oneself” (after Young).

The interpretation of the aesthetic empathy of national-spiritual identification of the textual hero Petro Skunts allows to verify the place of the writer in literary process and first of all in the literary process of the second half of XXth century. We have the reason to speak about an extremely talented “shistdesyatnyk”-nonconformist, national existentialist, whose creative road reflects all the nuances and contradictions of andercolonial and postsoviet society.

Thus, for the first time in Ukrainian scientific discourse the detail theoretical analysis of structured concepts “national-spiritual identification” and “national-spiritual differentiation” is represented, and the possibilities by their aesthetic expression in an art product on basis of Petro Scunts`s poetry are outlined. The interpretation of the poetic discourse of the writer as the text directed on shaping of national identity of Soviet and post-Soviet individual first of all by a realization of national-spiritual identification of protagonist is carried out.

Key words: national-spiritual identification, national-spiritual differentiation, empathy, abstractiveness, interpretation, structure, actualization, code, mode, archtype.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

“...Залишаючись самим собою, зовсім самотній на своєму життєвому шляху, поет здобуває для свого народу істину - сам за всіх і тому здобуває історію”, - ці слова М.Гайдеггера про Ф.Гельдерліна можна застосувати для характеристики чи не кожного справді національного поета будь-якої нації, у тому числі і лауреата Шевченківської премії 1997 року Петра Скунця, чия нова книга поезій вийшла під промовистою назвою "Один".

Українське літературознавство останнього десятиліття з плюралістичних методологічних позицій досліджує передусім заборонені в радянський підколоніальний час літературні періоди: міжвоєнну літературу Західної України та еміграції (зокрема творчість письменників-націоналістів "празької школи"), літературу "розстріляного відродження", діаспори тощо. Водночас очевидно, що наукового осмислення (чи переосмислення) потребують і феномени так званої української радянської літератури, перш за все явище “шістдесятництва”, його найчільніші постаті та творчі досвіди.

У даному сенсі необхідно вести мову принаймні про два процеси (передусім на найпродуктивнішому теоретико-методологічному рівні). По-перше, процес нового прочитання і наближення до читача творчості тих письменників, які, не протиставляючись відкрито, з викликом (скажімо, як дисиденти чи правозахисники) тоталітарній системі, виходили за межі нормативного соцреалістичного дискурсу, розширюючи так званий радянський патріотизм своїх читачів до національного. По-друге, цей процес не може відбутися без систематичних поліметодологічних досліджень (із запровадженням нових методів витлумачення літературних явищ, нових підходів та теорій) “білих плям” у теорії літератури, тобто без переосмислення категорій і понять, особливо актуальних у постколоніальному науковому дискурсі. Передусім ідеться про теоретичні проблеми художнього вираження національної ідентичності, зокрема естетичної експресії національно-духовної ідентифікації.

Обираючи тему (дослідження поезії Петра Скунця крізь призму художнього вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя), ми виходили ще й із наступного. Та роль, яку для України та її національного збереження відіграла західноукраїнська література 30-х рр. (після винищення покоління “розстріляного відродження”), проявилася в 60-80-х рр. у двох основних формах. По-перше, як діаспорна література, котра прагнула бути самодостатньою і намагалася замінити собою фактично закабалену владою літературу УРСР, при всіх своїх досягненнях (взяти хоча б творчість В.Барки) вона не могла відіграти вирішальної ролі естетико-націологічного чинника на материковій Україні, адже була недоступною для підколоніальної культури. Тому на перший план вийшла інша форма національного самозбереження - особистісна: окремі письменники в умовах російської окупації - “життя серед смерті” (С.Андрусів) - своєю творчістю виконували націозахисну та націотворчу функції. Для прикладу: М.Рильський, Б.Антоненко-Давидович, А.Малишко, Ю.Яновський, М.Стельмах, В.Симоненко, Л.Костенко, В.Стус та ін.

Актуальність дослідження зумовлена передусім браком досліджень, котрі стосуються естетичної експресії національно-духовної ідентифікації ліричного героя, а також станом вивчення поезії П.Скунця. Йдеться також про потребу нового прочитання творів письменника і з'ясування його ролі та місця в українському та світовому (передусім європейському) контексті.

Український науковий дискурс (радянський і пострадянський) переважно займався питаннями, що стосуються радше об'єкта (поезія Петра Скунця), ніж предмета (художнє вираження національно-духовної ідентифікації) нашої роботи. Майже по два десятки схвальних критичних відгуків з'явилося після виходу в світ поеми “На границі епох” (1968р.) та збірки вибраного “Розрив-трава” (1979р.). Серед дослідників Скунцевої творчості - Ю.Балега, В.Брюховецький, В.Греба, М.Зимомря, І.Зуб, М.Ільницький, В.Колодій, В.Кохан, Ф.Кривін, Р.Кудлик, І.Чендей, В.Марко, Т.Салига, Б.Марцінко, В.Моренець, М.Парцей, В.Поп, М.Слабошпицький, В.Фединишинець, Л.Федоровська та ін. Грунтовними літературознавчими оглядами є роботи В.Брюховецького (“Продовжує слово поезію”), І.Зуба (“Ми виросли і виростили день...”), М.Ільницького (“Цілюща сила розрив-трави”), Т.Салиги (“...Сказати, чим людська доба значима...”), Р.Кудлика (“Вогню очищеного кетяг”), В.Моренця (“Антитези Петра Скунця”), В.Попа (“Монолог духу”) тощо.

На жаль, дуже мало і тільки епізодично (статті І.Зуба, В.Брюховецького, Ф.Кривіна, Л.Федоровської, Т.Салиги, Б.Червака, В.Моренця, В.Попа) спостерігаємо вихід на проблему художнього вираження національно-духовної ідентифікації, котра становить предмет нашої роботи (одна з основних причин - брак теоретичних розробок у цій ділянці в колоніальному літературознавстві). На наш погляд, саме такий ракурс естетичного витлумачення найбільш продуктивний у дослідженнях творчості національних митців, особливо таких, як Петро Скунць.

Отже, актуальність дослідження зумовлена відсутністю наукових праць: 1) які б стосувалися проблеми естетичної експресії національно-духовної ідентифікації взагалі й 2) естетичної експресії національно-духовної ідентифікації ліричного героя Петра Скунця зокрема. З іншого боку, актуальність теми нашого дослідження полягає в потребі докладнішого дослідження поезії Петра Скунця. Матеріалом дисертаційного дослідження є тексти усіх поетичних збірок Петра Скунця (з 1961 по 1997 роки). Основним джерелом роботи стало найповніше на сьогодні зібрання вибраних творів письменника “Один” (Ужгород,1997), що має понад півтисячі сторінок і вміщує як старі, поправлені автором поезії, так і нові для читача, так звані “шухлядні” твори, частина з яких публікувалася до того хіба що в часописах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зосередженої довкола “утвердження національної ідеї в українській літературі”.

Мета дисертації полягає у виявленні та окресленні когерентних (змістових) та когезійних (формальних) засобів художнього моделювання національно-духовної ідентифікації, а також в інтерпретації поетичного дискурсу письменника як тексту, спрямованого на формування національної ідентичності радянського та пострадянського індивіда передусім шляхом здійснення національно-духовної ідентифікації протагоніста. Саме це допомагає верифікувати в естетико-націологічному плані феномен естетичної експресії національно-духовної ідентифікації і водночас поставити поезію П.Скунця в широкий контекст української (передусім “шістдесятництва”) та світової літератур.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:

1) уточнення націологічного сенсу терміна “національно-духовна ідентифікація”;

2) з'ясування змісту естетичної експресії національно-духовної ідентифікації щодо художньої літератури, зокрема поезії;

3) простеження генезису та еволюції поетичного дискурсу і світогляду письменника;

4) окреслення характеру національно-духовної ідентифікації ліричного суб'єкта та виявлення стильової самобутності авторського ідеолекту;

5) визначення когерентного вираження національно-духовної ідентифікації протагоніста через семіотичні коди (на базі всього макротексту П.Скунця);

6) окреслення екзистенційного характеру національно-духовної ідентифікації ліричного героя П.Скунця (поема “На границі епох”);

7) виявлення ступеня актуалізації та значення архетипів національного несвідомого у процесі національно-духовного ототожнення (поеми “Розп'яття”);

8) верифікація загальнонаціонального значення творчості П.Скунця в контексті української літератури другої половини ХХ ст.

Методологічна база дослідження. Предмет дослідження зумовив відповідну теоретико-методологічну базу. У роботі використовуються передусім досягнення сучасного літературознавства: онтологічна герменевтика (М.Гайдеггер, Г.-Г.Гадамер, П.Рікер), структурально-семіотична інтерпретація (Я.Мукаржовський, Р.Якобсон, Р.Барт, Ю.Лотман, У.Еко, М.Ласло-Куцюк та ін.), архетипна критика (К.-Г.Юнг, Е.Нойман, Н.Фрай), рецептивна естетика (В.Ізер, Г.-Р.Яусс), феноменологія (Р.Інгарден, Ж.Пуле, Ж.-П.Рішар), інтертекстуальне прочитання (Р.Барт, Ю.Крістева), постколоніальна критика (С.Дюрінг, Г.Бгабга, А.П.Мукгерджі), теорії О.Потебні, Т.С.Еліота, М.Бахтіна тощо. Також враховані досягнення націо- та соціології в таких галузях: осмислення національної ідентичності (Е.Д.Сміт, П.Рікер, Е.Фромм, М.Жулинський, І.Дзюба, С.Андрусів та ін.), теорії нації (Л.Ребет, О.Бочковський), філософії та ідеології націоналізму (В.Липинський, Д.Донцов, Ю.Вассиян, Є.Маланюк, Ю.Липа, С.Бандера та ін.), етнопсихології та етнопедагогіки (Г.Шпет, І.Мірчук, Я.Ярема, О.Кульчицький, В.Янів та ін.). Використовуються також досягнення різних філософських систем (від найдавніших часів), зокрема ідеї філософів-екзистенціалістів (М.Гайдеггер, Х.Ортега-і-Гасет, М.Бердяєв, Г.Марсель, Ж.-П.Сартр, А.Камю та ін.). Методологічним орієнтиром стали також праці українських літературознавців Ю.Коваліва, Г.Клочека, М.Ільницького, Т.Салиги, С.Андрусів, В.Моренця, А.Ткаченка та ін., присвячені дослідженню української поезії ХХ ст.

Основними методами дослідження є: методи класичної та онтологічної герменевтики (використовуються упродовж усієї роботи), структурально-семіотичний метод (передусім у першому підрозділі другого розділу), екзистенційна інтерпретація (передусім у другому підрозділі другого розділу) та архетипне витлумачення (передусім у третьому підрозділі другого розділу).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві подано детальний теоретичний аналіз понять “національно-духовна ідентифікація” та “національно-духовна диференціація”, а також окреслено можливості їх естетичної експресії в художньому творі. Крім того, в роботі вперше дано спробу комплексного (різнопланового) дослідження поезії одного автора - П.Скунця, передусім спрямованого на виявлення й окреслення феномену художнього вираження національно-духовної ідентифікації текстуального суб'єкта. У дисертаційному дослідженні також уперше зібрано, систематизовано та проаналізовано весь художній набуток скриптора, зокрема проінтерпретовано заборонені в радянський час твори (поема “Розп'яття” та ін.).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в нормативних теоретичних та історико-літературних курсах, спецкурсах і спецсемінарах, присвячених проблемам художнього вираження національно-духовної ідентифікації та поезії Петра Скунця, при написанні дипломних і курсових робіт з проблем теорії та історії літератури, а також при підготовці нових монографічних праць про творчість П.Скунця.

Результати дисертаційної роботи використовуються в лекціях та підготуванні практичних занять з курсів “Вступ до літературознавства”, “Теорія літератури” та “Історія української літератури ХХ ст.” на філологічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданнях кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Основні її теоретичні положення викладено в доповідях, виголошених на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Національна ідея - основа ідеології державного будівництва” (Тернопіль,1998), Міжнародній науковій конференції “Національні дискурси: пост-модерн чи пост-мортем?” (Львів,1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективи націоналістичного руху” (Дрогобич,1999), Перших Франківських читаннях “Іван Франко і питання модернізації української літератури межі ХІХ - ХХ ст.” (Дрогобич, 2000), а також на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів Дрогобицького державного педагогічного університету. За темою дисертації опубліковано шість наукових праць.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (387 позицій). Загальний обсяг дисетації 232 сторінки, з них 204 сторінки основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, з'ясовано ступінь її опрацювання в науково-критичній літературі, визначено мету і завдання роботи, а також висвітлено ті методологічні критерії, на яких базується подальше дослідження. Дається детальний аналіз інтерпретації поетичного дискурсу П.Скунця в радянській та пострадянській критиці.

У першому розділі - “Національно-духовна ідентифікація: естетично-спекулятивні аспекти” - (термін “спекулятивний” вживаємо не в публіцистичному сенсі - з негативною конотацією, - а в сенсі філософського абстрактно-теоретичного поняття) детальніо досліджується фундаментальне поняття національно-духовної ідентифікації, що стало фактом і фактором буття як письменника, так і його літературних героїв. Саме воно є одним із тих засобів, що допомагають зрозуміти і раціоналізувати внутрішні сенси творчої свідомості, окреслити “таємниці особистості” й верифікувати той “мікрокосм”, що “містить у собі все” (М.Бердяєв).

У підрозділі 1.1. - “Теоретичне окреслення національно-духовної ідентифікації” - дається спекулятивне витлумачення національно-духовної ідентифікації як важливого елемента національної ідентифікації, в основному з націологічної, філософської, психологічної, культурологічної та політологічної перспектив. Проаналізовано праці М.Гайдеггера, П.Рікера, М.Бердяєва, З.Фрейда, К.-Г.Юнга, Е.Сміта, К.Леві-Строса, Ю.Вассияна, О.Бочковського, Л.Ребета, Ю.Шереха, Я.Радевича-Винницького, В.Іванишина тощо з цього питання.

Вказується, що з-посеред усіх “МИ” (чи референтних груп), з котрими ототожнює себе особистість, аксіальною (серцевинною) є нація. “Ідентифікувати себе з нацією, - пише Ентоні Сміт, - це більше, ніж ідентифікувати себе із справою або з колективом. Це означає дістати особисте оновлення й гідність у національному відродженні й через нього. Це означає стати частиною політичної “надродини”…”. Таким чином, національна ідентифікація, що виступає в ролі домінуючої самоідентифікації особистості, -це підсвідомо-свідомий процес ототожнення себе із певною групою як усвідомленою природно-духовною єдністю (нацією).

Виходячи з опрацьованого наукового матеріалу, наводиться дефініція національно-духовної ідентифікації. Це - підсвідомо-свідомий процес ототожнення суб'єктом себе із духовно-культурними феноменами як взірцями, у результаті котрого формується національна ідентичність цього суб'єкта. Відповідно від того сенсу, котрий вкладають у поняття “культура”, буде залежати й обсяг національно-духовної ідентифікації. При занадто розширеному - національно-духовний процес ототожнення практично зливатиметься із національною ідентифікацією (порівняймо: національна ідентичність як “культурна” в Е.Сміта), і навпаки, чим вужчим буде цей сенс, тим вужчою буде й роль національно-духовної ідентифікації. Таким чином, статус національно-духовної ідентифікації (як культурного процесу) в системі національної ідентифікації залежить від об'єму сукупності духовно-культурних феноменів (мистецьких, релігійних, етичних тощо).

Власне, лише в контексті культури (особливо мистецтва), зазначає дослідник, увиразнюється суть та принципи дії національно-духовної ідентифікації як духовного процесу конституювання особистості. Саме тут чітко проступають евристичні та гносеологічні потенції цього онтологічно-екзистенційного феномена: пізнання невідомого-себе (і через ідеал-Я (З.Фрейд)), і через пласт колективного національного підсвідомого (К.-Г.Юнг), верифікація свого “Я” зі своїм(-и) “МИ”, осмислення в рамках референції своєї телеології, етосу, буття (й екзистенції) взагалі тощо.

Узагальнюючи, дисертант виділяє декілька основних типів (що мають свої підтипи) об'єктів національної ідентифікації. Це: люди як втілення певних національно-психічних констант (національного менталітету), історико-культурні персоналії (історичні діячі, митці, духовні батьки нації тощо), релігійні ідеї, церковні ритуали, топоси рідної землі, міфологічні символи, легенди, культурні артефакти, моральні принципи, історичні події, природні феномени, національні аксіси, фольклорна система, характер родинних зв'язків, традиції народу, загальнонаціональна мова (усі її структурні елементи) тощо.

У підрозділі 1.2. - “Літературно-естетичні параметри національно-духовної ідентифікації ліричного героя: характер художнього вираження” - уточнюється власне літературно-естетичний характер національно-духовної ідентифікації, оскільки націологічна інтерпретація мистецького феномена не може замінити естетичної.

Зважаючи на суперечливий характер теорії мистецтва ХХ ст., дисертант верифікує власну естетичну позицію із націоцентричною концепцією Мартіна Гайдеггера. На думку німецького вченого-герменевта, саме у мистецтві, зокрема поезії, поєднуються людина і народ (через “охорону”, “землю” і “світ”) у процесі екзистенції із істиною як аксіальним поняттям мистецтва: “Джерелом художнього творіння, тобто разом джерелом творців і джерелом охоронців, а значить, джерелом звершено-історичного тут-буття народу, є мистецтво”. Ідея про злютованість національної ідентичності та мистецтва (зокрема літератури) характерна і для позиції значної частини українських постколоніальних літературознавців. Національну літературу розглядають “як один із найпотужніших засобів збереження і утвердження у світі мезокосму - етнічної, національної ідентичності, виховання національної самосвідомості”, вона “найпромовистіше розповідає світові і самому народові про своєрідність його мелодії у симфонії народів на “небесах буття”.

Подальший розгляд поняття нацонально-духовної ідентифікації провадиться через окреслення спорідненого феномена. Ідеться про естетичну ідентифікацію чи емпатію в інтерпретації Карла-Густава Юнга. На думку швейцарського теоретика, “емпатія є свого роду процесом сприйняття, котрий відрізняється тим, що деякий істотний психічний зміст вкладається за допомогою почуття в об'єкт, і об'єкт таким чином інтроектується, - цей зміст завдяки своїй приналежності до суб'єкта, асимілює об'єкт суб'єктом і до такого ступеня пов'язує його із суб'єктом, що суб'єкт, так би мовити, відчуває себе в об'єкті”. З'являється можливість окреслити процес національно-духовного ототожнення як процес національної емпатії. Водночас розглядається і протилежний процес - абстрагування.

Далі наводяться вже суто літературознавчі дефініції досліджуваного поняття. Національно-духовна ідентифікація - це підсвідомо-свідомий процес ототожнення індивідом себе із текстуальними об'єктами та суб'єктами, в результаті котрого формується національна ідентичність цього індивіда. Національно-духовна диференціація (чи національне абстрагування) - паралельний національно-духовній ідентифікації процес, котрий полягає у розрізненні індивідом себе, внаслідок несприйняття тих чи інших текстуальних об'єктів та суб'єктів (відмежування себе (дистанціювання) від них), у результаті якого теж формується національна ідентичність індивіда. У залежності від того, хто виступає суб'єктом процесу емпатії (автор, реципієнт чи літературний персонаж), виділяють три взаємопов'язані рівні національно-духовної ідентифікації: авторський, рецептивний і текстуальний. Дисертант досліджує національну емпатію вербального суб'єкта П.Скунця саме на текстуальному рівні.

У дисертаційній праці обгрунтовується розгляд естетичної експресії національно-духовної ідентифікації ліричного героя на всіх рівнях: зовнішніх і внутрішніх структур, експліцитному (актуальному) та імпліцитному (потенційному), когезійному та когерентному тощо, із виявленням основних формозмістових домінант - концептів, тем, проблем, провідних мотивів, ключових слів, характеру паралелізмів, хронотопів, маркерів, тропів, стилістичних фігур, фоніки, ритміки, основних жанрів, ліричних сюжетів, характеру ліричних персонажів, монологів, діалогів, портретів, пейзажів тощо. Однак, виходячи з органічної пов'язаності художнього твору із глибинами народного буття (за Ф.Ніцше, М.Гайдеггером, Т.С.Еліотом, К.-Г.Юнгом, Н.Фраєм, С.Дюрінгом, Г.Бгабгою, Т.Шевченком, Д.Донцовим, М.Жулинським, С.Андрусів, Л.Сеником та ін.), системотворчими естетичними елементами, що структурують художнє вираження національної емпатії, виступають у роботі семантичні домінанти: національні коди (голоси), національно-екзистенційні модуси і архетипи національного підсвідомого.

Слід відзначити, що вибрані дослідником інтерпретаційні напрямні співвідносяться із структурою психіки будь-якого індивіда, а отже, і вербального суб'єкта як моделі людини. Ідеться про те, що дослідження естетичного вираження національної емпатії узгоджує семіотичні коди (у психоаналітичних термінах) із сферою “над-Я” (супер-его, морального закону), екзистенціали - із рівнем “Я” (свідомості), архетипи - із сферою “Ід” (“Воно”, підсвідомості, причому підсвідомість тлумачиться за К.-Г.Юнгом як сфера “колективного несвідомого”, зокрема національного).

У другому розділі - “Естетична експресія національної емпатії ліричного героя поезії Петра Скунця” - розглядається художнє вираження національно-духовної ідентифікації текстуального “Я” Петра Скунця на рівні когерентного дослідження семіотичних культурних кодів, національно-екзистенційних модусів і архетипів національного підсвідомого.

У підрозділі 2.1. “Семіозис поезії Петра Скунця: формування і становлення національно-духовної ідентифікації ліричного героя" розглядаюється специфіка поетичного світогляду та поетики П.Скунця з точки зору художнього вираження національно-духовної ідентифікації авторського alter ego.

У пункті 2.1.1. - “Особливості формування текстуального “Я” Петра Скунця” - з'ясовуються етапи формування протагоніста Петра Скунця. Оскільки інтерпретована поезія має переважно ліричний характер (рідше - ліро-епічний та епічний), то у фокусі дослідження й питання взаємовідносин між автором та ліричним героєм. Становлення авторських національної та естетичної ідентифікацій прямо пов'язується із проходженням ідентичних процесів у ліричного суб'єкта. Цю діалектичну пов'язаність Мартін Гайдеггер формулює так: “У художникові - джерело творіння. У творінні - джерело художника. Немає одного без іншого”.

Дисертант обгрунтовує напрям еволюції світогляду в П.Скунця: від імперського (радянського) - через український радянський (“шістдесятницький”, із вірою “в соціалізм з людським обличчям”) - до національного. Постійна демаргіналізація власної індивідуальності, формування свого супер-его (З.Фрейд) на основі національної ідеї притаманні значній частині і нонконформістів, і власне дисидентів. Саме вони - “кожен зокрема - пережили ту світоглядну, моральну і психологічну еволюцію, яку зараз, у даний час, переживають мільйони українців. І тому в життєписах і творах дисидентів багато людей знайде не тільки надихаючий приклад жертовної посвяти себе ідеї відродження і визволення народу, але й власні сумніви, вагання, розпач та шляхи їх подолання - через опору на цінності вищі, постійні, вічні”.

Результати поетапного духовного переродження і формування якісно нової (передусім авторської) національно-духовної ідентифікації мають фундаментальне значення для семіотичної екзегези поезії Петра Скунця. Відповідно до творчої періодизації виділяються наступні текстуальні групи: 1) радянська (соцреалістична), 2) українсько-радянська і 3) питомо українська. Остання своєю чергою поділяється на псевдорадянську і націоцентричну.

У пункті 2.1.2. - “Структура семіозису поетичного дискурсу П.Скунця” - уточнюється поняття поетичного макротексту письменника як семіозису (“знакового процесу” (за Ч.В.Моррісом)) та з'ясовується роль “фундаментальних кодів культури” (М.Фуко) у процесі національно-духовного ототожнення ліричного героя. При цьому “…прочитання твору відбувається серед постійного коливання, яке веде від твору до навіяних ним автентичних кодів, а звідти - до спроби правильного прочитання твору, а так знову до наших власних кодів і словників з метою випробувати їх на даному комунікаті”.

Дисертант застосовує до інтерпретації поетичного дискурсу П.Скунця структурально-семіотичний підхід (на кшталт Бартівського), відбираючи найприкметніші коди (здійснюючи одночасно перекодування “з тексту про Мене в текст про Іншого” (С.Андрусів)), котрі стосуються формування і становлення національно-духовної ідентифікації протагоніста. Текстуальні культурні коди, отже, утворюють не лише поетичний семіозис, водночас вони (через твір) конституюють національну ідентичність вербального героя.

Приклад інкарнування національного єства у текстуального героя П.Скунця підтверджує думку С.Андрусів про позитивний зміст українського “шістдесятництва”, яке “намагалося реанімувати загрожену національну ідентичність, окремішність українського світу, контури якого дедалі успішніше й вигадливіше розмазувала метрополія”. За основними кодами авторського семіозису, окреслених у дисертаційній праці, стоять певні компоненти національної ідентичності: антропологічний (Адама), просторово-територіальний (Землі), ідейно-теоретичний (Ідеологічний), хронологічний (Часу), етногенетичний і духовно-конвенціональний (Нації), підсвідомого зв'язку (Любові), інтенціонально-онтичний (Герменевтичний), ірраціонального та раціонального логосів (Символу і Науки), дієвий (Акціональний), національно-визвольний (Окупації), державницький (Дому).

Верифікаційне ядро цієї кодової структури утворюють системотворчі елементи - голоси Адама (антропологічний) і Нації (етногенетичний та духовно-конвенціональний). Тому людина і нація (народ), людина як свідома частинка нації - ці та похідні від них проблеми є центральними у поетичному дискурсі П.Скунця.

При цьому слід враховувати і таке. Якщо “між життєвими ситуаціями і “ліричними ситуаціями” поетичного тексту розташовується певна кодуюча система”, а однією з основних кодуючих систем є “структура художнього мислення і - на більш високому рівні - структура ідеологічних моделей” (Ю.Лотман), то доречним буде ідентифікувати структуру голосів макротексту Петра Скунця з ідеологічною матрицею націоналізму, відповідність його “художнього мислення” (через декодування мислення (характеру взагалі) протагоніста) ідеологічній моделі націоналізму.

Саме цей “ідеологічний рух за досягнення й утвердження незалежності, єдності та ідентичності нації”, взятий не як доктрина політики, а як “форма культури” (ідеологія, мова, міфологія, символізм, свідомість тощо) (Е.Сміт), починає визначати характер національно-духовних ідентифікаційних та диференційних актів ліричного суб'єкта, що особливо яскраво проявилося у творах “україноцентричного” періоду. За Ентоні Смітом, націоналізм, окрім того, що дає свої відповіді на питання “Хто я?”, “Хто ми?”, “Яка наша мета і роль у житті і в суспільстві?”, розглядає або “усвідомлює” “індивідуальну ідентичність у межах нової колективної культурної ідентичності нації”.

У підрозділі 2.2. - “Текстуальне вираження екзистенційних модусів у поемі П.Скунця “На границі епох” (екзистенційні параметри національно-духовної ідентифікації протагоніста)” - проводиться дослідження національної емпатії текстуального “Я” через екзистенціали архітвору письменника - поеми “На границі епох”.

У пункті 2.2.1. - “Теоретичний аспект екзистенційної інтерпретації поеми" - даються передусім три рівні мотивації створення поеми (суб'єктивно-творчий, професійний та світоглядний). Вказується, що поема “На границі епох” (Ужгород, 1968) складається із двадцяти розділів-частин. Кожна з них має свою назву і є самодостатньою в худжожньо-смисловому плані. Сюжет у його епічному трактуванні відсутній: твір ліричний у своїй цілісності. Його основні конструктивні елементи - не взаємозумовлені події, а взаємозв'язані переживання (як у “Хто ж ми?”), роздуми (як у “Із студентського щоденника. Рік 1942.”) та пристрасні апеляції (як у “Лист із 1968 року”) збунтованої особистості. Вони виражаються через монологи, а оскільки особа “мовця” запрограмовано дуалістична, двоїста (ліричний герой-об'єкт, тобто Д.Вакаров, і ліричний герой-суб'єкт, авторське друге “Я”), то виникає відчуття граничної злютованості інтегральних частин тексту.

Незважаючи на самодостатність кожного розділу, твір не справляє враження змістової строкатості, оскільки весь він просякнутий триєдиним лейтмотивом (котрий водночас і визначає характер національної емпатії протагоніста): докопування до суті, трощення заперечуваних життям стереотипів, пошук істини. Тим більше, що вони виступають не нарізно в окремих розділах, а становлять ссмислову суть кожного з них.

Петро Скунць, і це не раз відзначали дослідники (Т.Салига, В.Моренець, В.Поп, І.Чендей та ін.), схильний до філософських рефлексій та узагальнень поет. Його поема “На границі епох” ставить руба питання існування індивіда в тоталітарному суспільстві. Тому доцільним було накреслити саме екзистенційний контекст аналізованого твору взагалі та його місце у традиції філософії екзистенціалізму зокрема.

Дисертант розрізняє західну та українську екзистенційні традиції. Основна відмінність між двома екзистенціалізмами (а з 20-х років XX століття можна впевнено говорити про становлення вже саме українського екзистенціалізму в творчості ряду письменників “розстріляного відродження” та “празької школи” на рівні “філософської течії”, а не “екзистенційного філософствування” (Н.Михайловська)) - європейським та українським - була не так і не стільки методологічною, скільки казуїстичною. Якщо західноєвропейський екзистенціалізм боровся в основному проти дегуманізації суспільства через нівелюючий вплив техногенної цивілізації (у цьому випадку маємо справу із переважно секуляризованою “філософією болю і відчаю”, що покликана “допомогти знайти сенс буття не людству загалом, а окремій особі”), то українські мислителі вирішували попри цю ще й іншу, страшнішу проблему - проблему, з котрою, скажімо, французи зіткнулися аж під час німецької окупації (40-і роки). Це - проблема існування (виживання!) нації в умовах денаціоналізуючої окупації рідної землі. Звідси українська літературна проблематика не стільки екзистенціальна, пов'язана з існуванням окремого індивіда, скільки національно-екзистенціальна, пов'язана з виіснуванням нації в суто екзистенціальній ситуації “на межі”.

Поема П.Скунця не просто вписується в національно-екзистенціальну українську традицію, а є її яскравим продовженням - через осмислення проблем буття індивіда в структурі національних проблем: від екзистенції - до національної онтології. Уже сама поетика назви твору (хронотопу “На границі епох”) глибоко символічна, а тому - неоднозначна. Оскільки естетичне мислення П.Скунця не феноменологічне, а переважно онтологічне (радше, екзистенційно-онтологічне, Гайдеггерівського типу), творчою метою для нього є не стільки художнє освоєння явища життя, скільки виявлення закономірності буття, породженням якої є дане явище.

У пункті 2.2.2. - “Екзистенційні модуси поеми “На границі епох” - дисертант обирає один з найпродуктивніших видів екзистенційної інтерпретації. Він полягає у дескрипції та аналізі специфічних екзистенціалів, котрі є реаліями як суто філософського, так і художнього дискурсу. У цьому сенсі екзистанс передбачає вивчення твору через призму основних екзистенційних категорій чи модусів (за М.Гайдеггером). Така інтерпретація нагадує розгляд з “екзистенційної перспективи” Максима Тарнавського, застосованого ним для прочитання “Міста” В.Підмогильного.

Екзистенціальна філософічність поеми Петра Скунця “На границі епох” проявляється тільки тоді, коли реципієнтові відомо про запрограмовану автором бінарність універсалій тексту. Ідеться про те, що і Людина (ліричний герой), і Хронос (час), і Топос (місце розгортання ліричного сюжету) мають двоїсту природу: актуальну (явну, текстуальну) та потенційну (приховану, підтекстову).

Експліцитний рівень поеми на догоду компартійній цензурі доволі шаблонний, типовий для радянської літератури. На цьому рівні роздвоєння протагоніста відбувається за умов тотального переважання “Митра” над авторським “Я”. Більшість розділів-монологів немов озвучують голос поета-антифашиста. Хронотоп поеми в основному відповідає реаліям екзистенції прототипа - Дмитра Вакарова, закарпатського російськомовного поета, замученого нацистами за антифашистську діяльність у концтаборі Нацвайлер у 1945 році. На імпліцитному рівні помітна абсолютна перевага авторського “Я” поета-“шістдесятника”, для якого “Митро” - просто референт. Часті запрограмовані автором анахронізми вказують на іншу локально-темпоральну єдність: окупована територія є не Закарпаттям сорокових, а Україною шістдесятих.

Аналіз усіх основних екзистенціалів тексту поеми (абсурду, відчуження, свободи, бунту, відчаю, самогубства, мислення, свідомості, страху, самотності, страждання, смерті, майбутнього) дозволяє стверджувати, що процес національного емпатування в поемі має виразний екзистенційний характер. І якщо “кожна людина реалізує себе, реалізуючи певний тип людства” (Ж.-П.Сартр), то протагоніст “На границі епох”, формуючи власну ідентичність, утверджуючи її в умовах дегуманізуючої системи, утверджує передусім “певний тип” національної спільноти, “реалізуючи” таким чином українську націю.

Автор відверто виступає в дусі національно-екзистенційної традиції (це підтверджує і контекстуальне прочитання, через порівняння з роботами (художніми творами та есе) Ж.-П.Сартра, А.Камю, М.Бердяєва, Х.Ортеги-і-Гасета, С.Беккета, тощо), котра з часів Т.Шевченка і Лесі Українки твердо стояла на позиціях пріоритету боротьби за збереження національної ідентичності над індивідуальною автентичністю, точніше, протекція індивідуальної тотожності здійснювалася лише в контексті національної самості.

Екзистенційна актуалізація національно-духовної ідентифікації ліричного героя у поемі тільки підтверджує висновок М.Павлишина: “Імпліцитним в дискурсі українських відлиг є відчуття, що, поки не розв'язано підставових питань національного і національно-культурного виживання, не можна перейти до нових проблем і нових культурних завдань”. Звідси й концепт “ангажованої” (Ж.-П.Сартр) поеми “На границі епох” перегукується із лейтмотивом усієї творчості П.Скунця: щоб бути людиною, слід зважитися на активне протистояння знелюднюючій (і нелюдській!) імперкомуністичній системі.

У підрозділі 2.3. - “Поетичний дискурс Петра Скунця в координатах архетипної інтерпретації (архетипізація процесу національно-духовної ідентифікації ліричного суб'єкта: на базі поеми “Розп'яття”)” - досліджується заборонена в радянський час поема “Розп'яття” (Ужгород, 1972).

У пункті 2.3.1. - “Особливості архетипного прочитання поеми” - вказується, що ключем до інтерпретації усієї поеми є не стільки “символічний у багатьох аспектах образ Івана”, скільки ліричний суб'єкт-наратор і передусім процес становлення його національної ідентичності. Щоб витлумачити “головний і незаперечний пафос твору” - “пошанування героїв і любов до Вітчизни”, - дослідник звертає увагу на стиль поеми. У цілому він відображає еволюціонування авторської свідомості від псевдохудожнього соцреалізму до реалізму “тенденційного” (І.Франко) чи “ангажованого” (Ж.-П.Сартр). Однак, окрім реалізму, фіксуються й інші стильові тенденції: романтична, сюрреалістична, експресіоністична, імпресіоністична тощо.

“Усна інформація” та “езопівська мова” тексту поеми подаються в основному через використання маси фольклорних (міфологічних і християнських) мотивів та образів (як і в Т.Мельничука, І.Калинця, І.Малковича, В.Герасим'юка). Інтенсивна фольклорна симоволізація національно-екзистенціального базису твору близька до міфічного моделювання картини світу. При цьому міф розуміємо, за Магдалиною Ласло-Куцюк, як “фундаментально-базисну категорію культури”. Оскільки у “Розп'ятті” характер естетичної дійсності (в тому числі національно-духовної ідентифікації протагоніста і наратора) зумовлюють не численні (переважно автологічні філософсько-ораторські) афористичні структури, як у “На границі епох”, а першою чергою архетипні образи - національні міфологеми, то накреслюється саме архетипна екзегеза досліджуваної проблеми.

Базис архетипної інтерпретації дисертант вибудовує, орієнтуючись в основному на роботи Дж.Фрейзера, К.-Г.Юнга і Н.Фрая. Для К.-Г.Юнга архетипи - це “універсальні символи”, “первісні образи”, котрі разом з інстинктами складають колективне несвідоме психіки індивіда. “Творчий процес.., - за К.-Г.Юнгом, - полягає у несвідомій активізації архетипного образу і в наступній розробці та оформленні цього образу в завершений твір". Архетип “збуджує нас тому, що пробуджує в нас голос набагато могутніший, ніж наш власний”. Письменник, що “говорить” “початковими образами”, “говорить тисячею голосів, полонить і скоряє, і разом з тим вивищує ідею, котру виражає, зі сфери випадкового та минущого до сфери сущого”. Він “пробуджує в нас ті благотворні сили, котрі час від часу давали людям можливість знайти прихисток від будь-якої небезпеки і пережити найдовшу ніч”.

За Н.Фраєм, літературу можна дослідити, виходячи з її найкрупніших структурних принципів: 1) умовностей, 2) жанрів, 3) “повторюваних груп образів” (тобто архетипів). Дослідник виходить з того, що кожен поет має свою “чітко виражену структуру образності, …котра в основі своїй не міняється і змінюватись не може”. Звідси, архетипи - це “деякі періодично повторювані образи або разки образів”. Тому інтерпретація національно-духовної ідентифікації через дослідження підсвідомої колективної реальності, об'єктивованої у художньому творі, дозволяє краще пізнати надбудову - національну свідомість.

У пункті 2.3.2. - “Актуалізація архетипів національного несвідомого у тексті поеми “Розп'яття” - з'ясовується механізм актуалізації національних архетипів. Представленість архетипів у текстуальній свідомості вербального суб'єкта дозволяє здійснити архетипне прочитання поеми “Розп'яття” через інтерпретацію архетипних образів, котрі є актуалізацією тих чи інших архетипів національного несвідомого (будучи “схильностями і розуміннями” певної нації) і водночас визначають характер національно-духовної ідентифікації ліричного героя. При цьому слід враховувати, що фактично головним текстуальним “Я” поеми виступає ліричний наратор, а Іван - лише головний герой ліричних рефлексій і медитацій авторського alter ego, ключовий архетип його психіки.

Національну ідентичність протагоніста витлумачується через процеси індивідуації (“процес, за допомогою якого “людина стає тим, чим вона справді є”) та адаптації (котра є не “вихолощенням індивідуальності, а, передусім, оновленням колективності”) (за К.-Г.Юнгом). У цьому плані “Розп'яття” виступає своєрідним продовженням “На границі епох”. Тільки там проблема індивідуації була поставлена гостро-екзистенційно, а тут, у “Розп'ятті”, письменник на прикладі протагоніста-наратора витворює внутрішньо-психічний механізм дії індивідуації (актуалізуючи передовсім потужний ряд першообразів), становлення і боротьбу за самість (ідентичність), першою чергою за її національну основу. Виразний фольклорний базис поеми розпадається на міфічний (виражений більш актуально) та релігійний (прихований у підтексті) аспекти. Уже сама назва твору вказує на певний зв'язок поеми з релігією, зокрема з християнством, що має в Україні понадтисячолітню традицію і не могло не вплинути на підсвідомість та свідомість нації.

Архетипні образи поеми представлені найчастіше ключовими лексемами (Іван, явір, мати, криничка, хатка, серце, небо, солдатня тощо), котрі дають, за Ю.Лотманом, приблизні “контури того, що складає світ, з точки зору поета", у нашому випадку - світ індивідуації протагоніста. Усі ці слова-архетипи мають фундаментальне значення не лише для індивідуального, а й, передусім, для національного буття. Вже Райнер Марія Рільке у листі до Гулевича підкреслює вагомість оточуючих людину феноменів саме у плані національно-духовної ідентифікації, протиставляючи їх "порожнім байдужим речам, речам-привидам, сурогатам життя” космополітичного типу, котрі “вторгаються” з Америки: “Ще для наших дідів був “дім”, була “криниця”, знайома їм башта та просто їх одяг, їх пальто; все це було безконечно більшим, безконечно ближчим; майже кожна річ була посудиною, з котрої вони черпали щось людське і в котру складали щось людське про запас”. Ще потужнішим є вплив цих речей у вербальному просторі художнього твору.