ПІЗНІ РОМАНИ В. ҐОЛДІНҐА: ПОЕТИКА І ПРОБЛЕМАТИКА «ВІДКРИТОГО ТВОРУ»

10.01.04 -Література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь - 2008р.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Міхільов Олександр Дмитрович, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Козлов Олександр Спиридонович, професор кафедри українознавства, педагогіки і культурології Севастопольського національного технічного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Чернокова Євгенія Семенівна, доцент кафедри іноземних мов Харківського національного економічного університету

Захист відбудеться «10» вересня 2008 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий «8» серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Остапенко І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлено сучасною онтологічною та культурологічною ситуацією. ХХ століття поставило перед людством більше запитань, аніж усі попередні епохи. Але єдиної вірної відповіді на них не існує, оскільки стало неможливим говорити про загальну картину реальності, характерними особливостями якої стають хаотичність, випадковість, децентрація, незавершеність. Отже, зараз, як ніколи, актуальною є проблема постановки питань, адекватних сучасній ситуації тотальної невизначеності та місцю людини в ній.

Паралельно до зазначених тенденцій змінюється форма сучасного літературного твору, особливо філософського роману, який поступово трансформується із «твору-відповіді» на «твір-запитання». Тому з'ясування жанрової специфіки нового філософського роману є актуальним завданням літературознавства. Як правило, цей роман модифікується в залежності від ідеї чи проблеми, яку вирішує автор. У ситуації тотальної невизначеності остаточно поставити проблему зусиллями одного митця практично неможливо, але можна створити простір для її формулювання читачем. Отже, особливої уваги потребує поетика творів, адже саме вона сприяє самостійному пошуку читача, осмисленню ним сучасного світу та свого місця в ньому. Прикладом подібного філософського запитування може стати доробок В. Ґолдінґа, У. Еко, Дж. Фаулза та ін. Творчість переважної більшості авторів філософських творів ґрунтовно досліджено критиками, чого не скажеш про пізні твори В. Ґолдінґа, лауреата Нобелівської премії 1983 року в галузі літератури, а також Букерівської премії 1984 року, які досі ставлять більше запитань, аніж пропонують відповідей.

Творчість В. Ґолдінґа традиційно поділяють на два періоди: ранній та пізній. Філософські романи-притчі «Володар мух», «Спадкоємці», «Злодюжка Мартін» «Вільне падіння», «Шпиль», «Піраміда» належать до ранньої творчості. Пізній період представлено романами «Видима темрява», «Паперові люди», «Подвійний язик» і творами морської трилогії «До краю землі». Якщо ранню творчість і морську трилогію було досліджено досить вичерпно як зарубіжною, так і вітчизняною критикою, то специфіка інших пізніх романів В. Ґолдінґа вивчена недостатньо. Так, досі точиться дискусія стосовно визначення їх жанру: одна група дослідників, не звертаючи уваги на дванадцятирічну перерву між раннім та пізнім періодами, вважає, що В. Ґолдінґ, подібно до ранніх романів, пише притчі (С. Бойд, Я. Грегор, Дж. Джиндін, Дж. Доеринг, М. Кінкід-Вікс, Д. Кромптон, М. Лефкович,); інші фіксують зміни у проблематиці пізніх романів В. Ґолдінґа і на цій підставі визначають жанровий різновид для кожного роману окремо (Дж. Бейлі, П. Кроуфорд, П. МакКеррон, Дж. Стейп, В. Тайгер). Слід зазначити, що поетика пізніх творів, на жаль, вивчалася не досить детально. Хоча деякі дослідники (П. Кроуфорд, В. Тайгер) і фіксують наявність постмодерністських прийомів (інтертекстуальність, стилізацію, пародію, пастіш) у пізніх романах В. Ґолдінґа, однак не доходять висновку, що вони суттєво вплинули на авторську класичну манеру письма. Отже, залишаються не дослідженими такі важливі риси авторської поетики, як децентрація композиції, симулякральність образів, часово-просторові зсуви, втрата сталого місця наратора тощо.

На відміну від зарубіжної радянська критика (Г.В. Анікін, М.Зінде, В.В. Івашова, Н.П. Міхальська, В.С. Муравйов, В. Скороденко) не прийняла «модерністські експерименти» пізньої творчості В. Ґолдінґа, розкритикувала відхід від реалістичної форми зображення, але не здійснила детального дослідження поетики романів та її впливу на проблематику. Ситуація в українському та російському літературознавстві не дуже різниться. Якщо морська трилогія «До краю землі» навіть була предметом дисертаційного дослідження (Л. Мірошниченко), то дослідження романів «Видима темрява», «Паперові люди», «Подвійний язик» носить фрагментарний характер (Л. Мірошниченко, С.Д. Павличко, С. Чамєєв) та обмежується розглядом деяких проблем у творах.

Звідси можна зробити висновок, що пізня романна творчість В. Ґолдінґа не була адекватно, повно та всебічно вивчена ані зарубіжною, ані вітчизняною літературною критикою. Поза увагою дослідників залишився найважливіший аспект творчості письменника: створення вільного текстуального простору, який стимулює самостійний читацький пошук і постановку запитання, але не містить однозначних та кінцевих відповідей. Унаслідок цього багато аспектів творчості англійського письменника, характерних для філософського роману кінця ХХ ст., залишилися поза увагою: жанрова своєрідність пізніх робіт, елементи поетики (образна система, специфіка композиції, наративна і часово-просторова структури) та принципова невизначеність проблематики.

Характерні риси модерністського філософського роману, окреслені у працях В.В. Агеносова, В.В. Бікульчюса, А. Бочарова, Ю. Давидова, Г.М. Костенко, С.Г. Семенової, та його різновиду - філософської притчі (роботи С.А. Демченка, Б. Діка, А. Кетла, С. Медкафа, С.Д. Павличко, В. Скороденка) повною мірою не охоплюють специфіки поетики пізніх філософських романів В. Ґолдінґа, якій притаманні такі особливості, як гетерогенність, множинність, невизначеність, що не дає можливості визначити заздалегідь закладену автором проблематику, а саме дозволяє читачу її вперше поставити. На думку дисертанта, пізня творчість В. Ґолдінґа є новим типом філософського роману кінця ХХ століття, який можливо адекватно осягнути лише на підставі вивчення ідей і концепцій сучасної філософії.

Філософською основою осмислення поетики і проблематики пізніх романів В. Ґолдінґа є запроваджена У. Еко гіпотетична модель «відкритого твору», сутнісною рисою поетики якого є невизначеність. На думку дисертанта, в поетиці пізніх романів В. Ґолдінґа невизначеність досягається завдяки постмодерністським образам-пристроям: симулякру, ризомі, до-(за)-повненню (supplйment), які теоретично обґрунтовано в роботах Ж. Бодрійяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда, Ж. Делеза.

Можемо зробити висновок, що, оскільки пізні твори В. Ґолдінґа є новим різновидом філософського роману (філософський роман «відкритого типу»), який досі не було осягнуто літературною критикою, вивчення специфіки поетики і проблематики пізніх романів англійського письменника в контексті загального процесу осмислення людиною сучасної онтологічної ситуації є актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах наукової теми кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Розвиток і взаємодія художньо-естетичних систем». Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол № 8 від 24 березня 2006 року) і схвалено на засіданні бюро наукової ради Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 25 березня 2008 р.).

Мета роботи - осмислення специфіки поетики і проблематики «відкритого твору» в пізніх романах В. Ґолдінґа. Вказаною метою обумовлено наступні завдання:

- виявити основні напрямки дослідження пізньої творчості В. Ґолдінґа у радянській, вітчизняній та зарубіжній критичній літературі;

- встановити жанрову своєрідність пізніх романів В. Ґолдінґа;

- проаналізувати феномен «відкритого твору», розглянувши його сутнісну рису - невизначеність;

- розглянути постструктуралістсько-постмодерністські образи-пристрої (симулякр, ризому, до-(за-)повнення) як способи створення невизначеності в пізніх романах В. Ґолдінґа;

- виділити основні тенденції романної творчості В. Ґолдінґа;

- проаналізувати елементи відкритості у філософських романах «закритого типу» «Володар мух», «Вільне падіння», «Шпиль», «Піраміда», а також у романах морської трилогії «До краю землі»;

- осмислити специфіку поетики і проблематики «відкритого твору» у філософському романі В. Ґолдінґа «Видима темрява»;

- розглянути образні, сюжетно-композиційні та наративні особливості філософського роману «відкритого типу» В. Ґолдінґа «Паперові люди»;

- проаналізувати жанрову, образну і сюжетно-композиційну специфіку філософського роману «відкритого типу» В. Ґолдінґа «Подвійний язик».

Об'єктом дослідження є пізня творчість Вільяма Ґолдінґа, зокрема романи «Видима темрява», «Паперові люди», «Подвійний язик». Об'єктом вибіркового аналізу є також романи «Володар мух», «Вільне падіння», «Шпиль», «Піраміда», романи морської трилогії «До краю землі»: «Ритуали плавання», «Близьке сусідство», «Пожежа там, унизу».

Предмет дослідження - поетика і проблематика «відкритого твору» в пізній творчості Вільяма Ґолдінґа.

Методи дослідження. Специфікою поставленої проблеми і власне творчістю В. Ґолдінґа обумовлено звернення як до традиційної літературознавчої методології, так і до методології постмодерністсько-постструктуралістського комплексу. Феномен «відкритого твору» привертав увагу багатьох дослідників (Д. Затонський, Ф. Клотц, М. Поляков), проте найбільш вичерпно та фундаментально його було розглянуто лише У. Еко. Специфіку поетики «відкритих творів» В. Ґолдінґа було досліджено на основі праць філософів-постструктуралістів: Ж. Бодрійяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда, Ж. Делеза, в яких висвітлено особливості функціонування ризоми, симулякру, до-(за-) повнення. Методологічним орієнтиром у питаннях поетики роману стали також дослідження М. Бахтіна в галузі жанру, діалогізму, «народної сміхової культури». При розгляді художньо-естетичних парадигм ХХ сторіччя ми спиралися на праці В.В. Бичкова, Д.В. Затонського, І.П. Ільїна, Н.Б. Маньковської, І.С. Скоропанової та ін.

У роботі використано наступні методи:

- порівняльний аналіз критичних праць для виділення основних тенденцій дослідження специфіки творчості В. Ґолдінґа в радянській, вітчизняній, російській та зарубіжній критиці;

- діахронічний аналіз для встановлення еволюційних змін притчі та філософського роману;

- жанрово-типологічний аналіз для визначення жанру творів В. Ґолдінґа;

- системний аналіз феномену «відкритого твору» та його співвідношення з жанром філософського роману;

- комплексний аналіз літературного тексту із застосуванням постмодерністських образів-пристроїв: ризоми, симулякру, до-(за-) повнення, які є необхідними для дослідження специфіки поетики і проблематики романів В. Ґолдінґа кінця 70-х - 90-х років.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснено цілісне осмислення поетики і проблематики пізніх романів В. Ґолдінґа як «відкритих творів». Зазначений підхід дозволяє здійснити аналіз жанрової специфіки пізньої творчості В. Ґолдінґа, комплексне дослідження його романів на засадах тенденцій художнього твору до «відкритості-закритості», а також виявити сутність поетики і проблематики «відкритих творів» В. Ґолдінґа, яка полягає у невизначеності.

Наукова новизна роботи полягає в наступних положеннях:

- вперше проведено дослідження основних тенденцій осмислення поетики і проблематики пізніх романів В. Ґолдінґа в зарубіжній, радянській, російській та українській критиці, під час якого було виявлено провідні напрямки потрактування їх жанрової специфіки;

- вперше встановлюється жанрова своєрідність пізніх творів В. Ґолдінґа, які визначаються як філософські романи «відкритого типу»;

- концепція «відкритого твору» У. Еко є новою методологічною засадою дослідження пізньої творчості В. Ґолдінґа, що дозволяє адекватно проаналізувати її поетику і проблематику та виявити їх сутність, яка полягає у невизначеності;

- вперше проаналізовано постмодерністські образи-пристрої: ризому, симулякр, до-(за-)повнення як способи створення невизначеності в пізніх романах В. Ґолдінґа;

- запропоновано новий підхід до цілісного осмислення доробку В. Ґолдінґа, який полягає в розумінні його творчості як поєднанні тенденцій до «відкритості» або «закритості»;

- представлено нове потрактування ранніх романів та романів морської трилогії, які традиційно вважалися притчами, як романів «закритого типу», в яких також визначено тенденції до «відкритості»;

- вперше досліджено поетику та проблематику пізніх творів В. Ґолдінґа та доведено, що способом їх організації є невизначеність, яка створюється на композиційному, образному, часово-просторовому, наративному, стилістичному рівнях за допомогою ризоми, симулякру, до-(за-)-повнення, гротеску, іронії тощо.

Теоретичне значення дисертації полягає у виділенні специфічного жанрового різновиду: «філософський роман “відкритого типу”», який визначається на матеріалі пізніх романів В. Ґолдінґа.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані при підготовці курсу лекцій з історії англійської літератури ХХ сторіччя, а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемам розвитку літератури ХХ сторіччя, зокрема жанровим модифікаціям роману.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація роботи проводилась на засіданнях кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Основні положення дисертації було представлено на міжнародних конференціях: «Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст.» (Харків, 2003), «Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя університету і філологічного факультету» (Харків, 2004); на науковій конференції аспірантів ХНУ ім. В.Н. Каразіна: «Актуальні проблеми сучасної філології» (Харків, 2006), а також на «ІХ Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди» (Харків, 2004) та «Х Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди» (Харків, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових робіт, із них 5 статей надруковано у провідних наукових фахових виданнях України, 2 - тези доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків та списку використаної джерел (231 позиція). Обсяг дисертації - 201 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ