Національно-культурний компонент у лексиці українських народних казок

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 82-343:81'373

Національно-культурний компонент у лексиці українських народних казок

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Масло Ольга Володимирівна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “15” лютого 2008 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розіслано “14” січня 2008 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

АНОТАЦІЯ

Масло О.В. Національно-культурний компонент у лексиці українських народних казок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2007.

У дисертації досліджено етнолінгвістичний аспект макротексту української народної казки. З'ясовано критерії виділення етнокультурознавчої лексики, яку складають слова з національно-культурним компонентом, та класифіковано її за семантичними параметрами. Акцентовано увагу на фактах ментального лексикону українців, реалізованого в текстах народних казок, із виходом на аналогічні мовні площини російського казкового тексту для більш ефективної ілюстрації означених теоретичних положень.

Дисертація є першим комплексним дослідженням способів і засобів реалізації національно-культурного компонента в текстах українських народних казок.

Ключові слова: мовна картина світу, національно-культурний компонент, денотативний та конотативний компоненти, слова-реалії, фонові слова.

АННОТАЦИЯ

Масло О.В. Национально-культурный компонент в лексике украинских народных сказок. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2007.

В диссертационном исследовании на материале украинских и русских народных сказок анализируется лексика с национально-культурным компонентом.

Национально-культурный компонент выступает этнолингвистической категорией, которая обеспечивает единство языка и культуры, даёт возможность описать их взаимодействие через выявление связи образной основы названий с мировоззрением народа. Комплекс национально-культурных компонентов создаёт не только систему общих украиноведческих понятий, но и национально-языковую картину мира с присущими ей стереотипами, которые основываются на народной культуре.

Для исследования национально-культурного компонента использован этнолингвистический и контекстуальный анализ, на основании которого выделен национально-культурный компонент на лексико-семантическом уровне языка. Его составляют семы `этническая принадлежность', `историческое соотнесение', `культурная ассоциация'.

Русская народная сказка в работе выступает фоном, который даёт возможность выявить своеобразие языковой картины мира украинского народа.

Национально-культурный компонент выявлен в украинских народных сказках с помощью таких способов, как определение этимологии слова, внутренней формы, исследование структурных компонентов слова, выявление способности слова вступать в синонимические отношения, выбор мотивационного признака, анализ лексической сочетаемости слов, установление закреплённости слова с национально-культурным компонентом в лексическом наполнении фразеологизмов.

Слова с национально-культурным компонентом входят в состав этнокультуроведческой лексики, которая в диссертационном исследовании разделена на слова-реалии и фоновые слова.

Основная семантическая структура слов-реалий содержит традиционно закрепленный набор информации, связанной с историей, бытом, культурой Украины. В украинской народной сказке эти слова представлены номенами материальной культуры (традиционное жилище, еда и напитки, национальная одежда, предметы быта, благоустройство сельских поселений, оружие, определенные области хозяйства), номенами духовной культуры украинского народа (традиционные музыкальные инструменты, игры, танцы, семейная обрядность, календарно-бытовые обычаи и обряды, общественный быт, мифические существа), этикетной лексикой.

В исследовании термин “реалии” определен как слова, в семантической структуре которых преобладают семы денотативно-сигнификативного компонента лексического значения. К ним отнесены как языковые единицы, не характерные для объективной действительности воспринимающего языка, так и те, которые в украинско-русском сопоставлении в денотативном плане могут совпадать.

Слова-реалии в украинских сказках выступают специфическим способом идентификации конкретного текста как культурного феномена, элементом отображения этнической картины мира; национально-культурный компонент слов-реалий - дифференциальным признаком, который отделяет обозначенные языковые единицы от единиц, в семантике которых отсутствуют национально-культурные признаки. С помощью семантико-этимологических комментариев раскрыты особенности наименований.

Богатство синонимических образований, разнообразие внутренней формы слов-синонимов бытовой лексики в украинских сказках указывают на своеобразие образного восприятия окружающего мира; дают возможность выделить слова-понятия украинского народа.

Слова, в которых денотативная информация отступает на задний план или практически аннулируется, а преобладает информация коннотативная, отнесены к фоновым словам. Фоновая лексика отображает явления и предметы внелингвистической действительности через различные коннотации, ассоциативные связи, фиксируя своеобразие отражения объективной действительности в слове. Дополнительное смысловое наполнение фоновых слов создаётся в результате воздействия этнопсихологических факторов, которые обусловливают возникновение сопровождающих явлений. К фоновой лексике в работе отнесены топонимы; антропонимы; апеллятивы личностной номинативной системы сказки; зоонимы, содержащие определения-приложения; эмотивные слова; языковые единицы, которым свойственны национальные ассоциации; слова-символы.

Национально-культурный компонент антропонимов, зоонимов с определениями-приложениями, слов-символов выражается с помощью коннотаций. Антропонимы сказок мотивированы внутренней формой слова; собственные имена характеризуются наличием разных вариантов и фоновой информации. Национально-культурный компонент наименований родственных связей репрезентирован структурными компонентами слова; семантикой слов, которые их сопровождают; постоянными эпитетами. Лексический фон слов-символов выявлен на основании социальной значимости предмета или явления в рамках конкретной национальной культуры, наличия в смысловой структуре языковых единиц национально-культурной информации (в той или иной степени).

Ключевые слова: языковая картина мира, национально-культурный компонент, денотативный и коннотативный компоненты, слова-реалии, фоновые слова.

SUMMARY

Maslo O.V. Nationally-cultural component in Ukrainian folk tales' lexicon. - Manuscript.

The dissertation is for claiming of scientific title of Candidate of Philological Science on speciality 10.02.01 - Ukrainian language. Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda, Kharkiv, 2007.

The dissertation investigates ethnolinguistic aspect of Ukrainian folk tale's macrotext. It ascertains a criterion of distinguishing of the ethnolinguistic lexicon that is complied from words having nationally-cultural component in them. This lexicon is also classified by semantic parameters. The attention is focused on the facts of mental lexicon of Ukrainians that is realized in folk tales' texts, with the transition to analogous language area of Russian tale's text to better illustrate given theoretical statements.

This dissertation is the first complex research of ways and means of nationally-cultural component realization in the texts of Ukrainian folk tales.

Key words: language picture of the world, nationally-cultural component, denotative and connotative component, words-realities, background words.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Перехід до нової методологічної наукової парадигми - антропоцентричної - в сучасних лінгвістичних розробках супроводжується появою таких наукових напрямів, як етно-, соціо-, прагма-, етносоціо-, етнопсихолінгвістика, лінгвокультурологія. Низка досліджень присвячена вивченню національно-культурного компонента на лексико-семантичному рівні мови (І. Голубовська, Н. Данилюк, Л. Дяченко, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, В. Кононенко, Т. Космеда, В. Русанівський, О. Селіванова та інші). Національно-культурний компонент є тією категорією, що виразно відбиває єдність мови та культури, дає змогу описати їх взаємодію через зв'язок образної основи назв зі світоглядом народу.

Актуальність дослідження. Загальна спрямованість сучасних лінгвістичних розвідок на розгляд змістової сторони мовних одиниць, що містять національно-культурні компоненти, зумовила необхідність їх виявлення та вивчення на різних мовних рівнях. Зважаючи на те, що лексична система значно відрізняється від інших рівнів численністю елементів, складністю зв'язків між ними, у мовознавстві набули поширення дослідження національно-культурного компонента на лексико-семантичному рівні мови, який у сконцентрованому вигляді експлікує етнокультурну інформацію. Одним із джерел такої інформації є тексти українських народних казок.

Текст української народної казки постійно перебуває в центрі літературознавчих, фольклористичних, лінгвістичних досліджень. Особливе місце у вивченні казок відведено просторово-часовим категоріям (В. Ковальчук, Н. Пилипенко-Фрицак, О. Порпуліт, Т. Цив'ян); традиційним комплексам казки (О. Бріцина, Л. Дунаєвська, Н. Грицак), міфологічним інтерпретаціям тексту (З. Василько, В. Давидюк, Н. Тихолоз, М. Чумарна). Увага до проблем національного самовираження стимулює пошуки нових підходів щодо мовного аналізу казки як скарбниці народних традицій, побуту, обрядів і ритуалів українського народу. Деякі аспекти відтворення національно-мовної специфіки через призму казок побічно розглянуто в дослідженнях З. Василько, Л. Дунаєвської, С. Лавриненко, О. Порпуліт. Проте цілісного вивчення оцінних властивостей мови української народної казки з урахуванням національно-культурного компонента, що виявляє себе в усіх сферах семантичної структури мови, ще не проведено. Це й визначає актуальність обраної теми.

Національно-культурний компонент входить у систему способів і засобів формування національно специфічного тексту, є одним із елементів організації мовного матеріалу, отже, опрацювання національно-культурного компонента допомагає виявити особливості національно-мовної картини світу, в її конкретному відтворенні через мову казки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди: “Закономірності розвитку і функціонування української мови”.

Об'єктом дисертації обрано лексику українських народних казок.

Предметом дослідження є національно-культурний компонент у лексиці українських народних казок.

Мета дослідження - комплексний аналіз етнокультурознавчої лексики української народної казки, виділення в ній на денотативному та конотативному рівнях національно-культурного компонента.

Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:

Установити й схарактеризувати особливості національно-культурного компонента як етнолінгвістичної категорії та визначити його місце в структурі української народної казки.

Окреслити критерії виділення етнокультурознавчої лексики.

Розробити класифікацію слів із національно-культурним компонентом.

Проаналізувати особливості відтворення етномовної інформації в текстах українських народних казок.

Розкрити семантику аналізованих мовних одиниць і довести наявність у їхній структурі та змісті національно-культурного компонента, залучаючи діахронічний аспект, використовуючи принцип етимологічного аналізу та спосіб мотивації.

Виявити специфіку репрезентації національно-культурного компонента в українських народних казках на тлі російських народних казок.

Джерельною базою дослідження є українські казки у записах П. Чубинського, І. Манжури, М. Драгоманова, Б. Грінченка, Марка Вовчка, П. Куліша, М. Костомарова, В. Кравченка, М. Левченка, І. Березовського, М. Возняка, П. Попова, Л. Дунаєвської, М. Лук'яненко, О. Мак; українські народні казки, записані на Слобожанщині й видані в журналі “Основа” (1862) з назвою “З народних уст”. Тлом, що допомагає виявити слова з національно-культурним компонентом, є російські народні казки в записах О. Афанасьєва, Ю. Круглова, О. Алексєєвої. Названі записи опубліковані як у ХІХ ст., так і в другій половині ХХ ст.

На основі цих зібрань опрацьовано понад 2000 українських казок, у яких виявлено близько 2000 слів із національно-культурним компонентом. До загального числа розглянутих текстів увійшли окремі казки, представлені кількома варіантами в різних збірниках, оскільки вивчення національно-культурного компонента не може уникнути розгляду міжваріантного рівня.

Методологічною основою дисертаційної роботи є положення В. фон Гумбольдта, присвячене мові як діяльності народного духу та етнокультурній своєрідності мов, ідеї О. Потебні про мову, яка виражає національну специфіку народу, теорія про лінгвістичну відносність, згідно з якою структури національної мови визначають структуру мислення та спосіб пізнання довкілля носіями конкретної національної мови.

Визначені методологічні засади й поставлені завдання передбачають використання в дослідженні таких методів, як аналітико-описовий, що дає змогу розглянути етнокультурознавчу лексику в семантичному аспекті, індуктивний метод, що спирається на спостереження, аналіз, класифікацію окремих фактів з метою їх подальшого синтезу й узагальнення. Для порівняння схожих форм та їх рядів застосовуємо зіставний метод з елементами компонентного аналізу, який передбачає змістово-функціональний, етимологічний та контрастивний підходи до лексики української народної казки, що у зіставленні з російською казкою дає змогу виявити національномовну специфіку української казки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на широкому тлі текстів казок уперше проведено комплексне дослідження слів із національно-культурним компонентом, здійснено спробу систематизації, ідеографічного опису зазначених мовних одиниць. У дисертаційному дослідженні набуває нового змісту сам термін “національно-культурний компонент”, який акумулює різні погляди мовознавців; з'ясовано неоднорідний склад слів із національно-культурним компонентом і необхідність їх диференціації, зокрема здійснено розподіл цих мовних одиниць на слова-реалії та фонові слова. Окреслено способи виявлення національно-культурного компонента.

Теоретичне значення роботи полягає у виявленні специфіки мовної картини світу української народної казки, розширенні уявлень про духовну та матеріальну культуру українського народу через дослідження національно-культурного компонента в лексиці українських народних казок.

Результати й висновки роботи можуть стати підґрунтям для аналізу національно-культурного компонента в лексиці різножанрових текстів, що сприятиме поглибленню знань про організацію ментального лексикону та його зв'язок із національною свідомістю, характером, культурою народу.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання результатів роботи під час викладання лексикології сучасної української мови, проведення спецкурсів та спецсемінарів з актуальних проблем контрастивної лексикології, етнолінгвістики. Результати дослідження можуть бути використані в лексикографії (при укладанні словника етнокультурознавчої лексики).

Апробація роботи. Результати досліджень, включених до дисертації, оприлюднені на ІХ Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (м. Івано-Франківськ, вересень 2006 р.), на VI Міжнародній науковій конференції “Міжкультурні комунікації: Стратегії освіти і методика навчання мовам” (м. Алушта, Крим, травень 2007 р.), на ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень “Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)” (м. Харків, жовтень 2007 р.), на Всеукраїнській науковій конференції “Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві” (м. Харків, листопад 2006 р.), на Міжвузівській науково-методичній конференції “Сучасна україністика: проблеми мови, історії та народознавства” (м. Харків, квітень 2005 р.).

Публікації. Зміст дисертації відбито в дев'яти статтях, п'ять з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, літератури. Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок машинописного тексту. Бібліографічний покажчик містить 333 джерела.

етнолінгвістичний казка семантика

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет і джерельну базу дослідження, сформульовано мету, завдання, методи дослідження, вказано на наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі “Лінгвістичний аспект дослідження національно-культурного компонента лексики українських народних казок” розкрито сутність національно-культурного компонента як етнолінгвістичної категорії, висвітлено мовознавчі підходи щодо його розуміння, подано основні способи його виявлення.

Важливою теоретичною основою дослідження лексико-семантичної системи мови є поняття національно-мовної картини світу, вивчення якої дає змогу виявити специфіку сприйняття дійсності відповідним етносом. Комплекс національно-культурних компонентів створює не тільки систему загальних українознавчих понять, але й національно-мовну картину світу з властивими їй стереотипами, що ґрунтуються на народній культурі.

Поняття національно-культурного компонента (НКК) в працях мовознавців тлумачиться неоднозначно. Більшість учених уважає, що національно-культурний компонент є елементом семантичної структури слова (Є. Верещагін, А. Волошина, М. Комлєв, В. Костомаров). З іншого боку, національно-культурний компонент розглядають як сукупність “мікрокомпонентів” слова, як слова-поняття, визначальні для духовної та матеріальної культури народу (А. Вежбицька, Н. Данилюк, В. Кононенко, Н. Любчук). Автор дослідження ставить за мету охопити та проаналізувати найбільшу кількість складових, або “мовних цеглинок”, тексту казки, які формують його національне забарвлення. За робоче обираємо таке визначення національно-культурного компонента - це семантичні складники слів, словосполук, слова-поняття, за допомогою яких український мовний код фіксує національні особливості у світосприйнятті довкілля.

Підґрунтям національно-культурного компонента є національний менталітет - особливий спосіб бачення світу конкретним етносом.

Виявлення національно-культурного компонента здійснюємо за допомогою етнолінгвістичного та контекстуального аналізів і виділяємо національно-культурний компонент на лексико-семантичному рівні мови, залучаючи семантичний, функціонально-стилістичний критерії та зіставний прийом дослідження, який дає змогу розкрити розбіжності значень зіставлюваних мовних одиниць.

Слова, значення яких визначається національною самобутністю, науковці об'єднали в окрему лексичну групу - етнокультурознавчу. Цю лексику мовознавці розглядають під різним кутом зору: з'ясовують вплив національно-культурного компонента на конотацію слова, визначають естетичну функцію національно-культурного компонента, семантики слова, досліджують особливості відображення культурних явищ у мові. Слова з національно-культурним компонентом входять до складу етнокультурознавчої лексики, яку в дисертаційному дослідженні розподілено на слова-реалії та фонові слова. Основна семантична структура слів-реалій уміщує традиційно закріплений набір інформації, пов'язаної з історією, побутом, культурою України, а саме: номени матеріальної культури (традиційне житло, їжа та напої, національне вбрання, господарське начиння, зброя, номени деяких галузей господарства), номени духовної культури українського народу (традиційні музичні інструменти, ігри, танці, родинна обрядовість, календарно-побутові звичаї та обряди, громадський побут і звичаєвість, міфічні істоти), етикетну лексику.

У дослідженні термін реалії окреслено як слова, які містять знання про побут, культуру в конкретний історичний момент, у семантичній структурі яких переважають семи денотативно-сигніфікативного компонента лексичного значення. Отже, до слів-реалій віднесено як мовні одиниці, не характерні для об'єктивної дійсності мови-сприймача, так і ті, які в українсько-російському бінарному зіставленні в денотативному плані можуть збігатися.

Слова, у яких денотативна інформація відступає на задній план, а переважає інформація конотативна, віднесено до фонових слів. Такий розподіл зумовлено, з одного боку, різноплановістю “картини життя” в слові, яка часто відображає явища і предмети позалінгвістичної дійсності, а з іншого, тим, що в іншій мові можуть існувати лексичні еквіваленти деяких слів, однак ці слова відрізняються емоційними відтінками, асоціативними зв'язками, структурними елементами. Мовний матеріал казок сприяє виявленню “культурного фону” мовних одиниць, тобто комплексу історичних, національно-культурних асоціацій, які належать конкретним носіям мови. До фонової лексики у дисертаційному дослідженні віднесено топоніми; антропоніми; апелятиви особової номінативної системи казки; зооніми прикладкового типу; емотивні слова; мовні одиниці, яким властиві національні асоціації; слова-символи.

Зважаючи на те, що пізнання будь-якого об'єкта вимагає визначення його будови, виникнення, походження, функціонування, у роботі послуговуватимемося такими способами виявлення НКК: розгляд етимології слова, внутрішньої форми, дослідження структурних компонентів слова, а також здатності слова вступати в синонімічні відношення, вибір мотиваційної ознаки номенів, аналіз лексичної сполучуваності слів та закріплення слів із НКК у лексичному наповненні фразеологізмів.

Розгляд національно-культурного компонента в лексиці української народної казки зумовлює доцільність зіставного аналізу мовних одиниць. Перші спроби дослідження фольклорного матеріалу на основі його зіставлення належать дослідникам усної народної творчості ХІХ ст. - М. Максимовичу, І. Бодянському, М. Костомарову. На їхню думку, фольклор різних народів є вихідним матеріалом для визначення особливостей характеру, психології етносів.

На сьогодні особливої актуальності набуває зіставлення мовних одиниць української та російської мов, історія розвитку й функціонування яких позначена різними контрастними явищами та взаємовпливами. Незважаючи на подібність сюжету, композиційної структури, персонажів, мова українських і російських народних казок суттєво відрізняється засобами відтворення національно-мовної картини світу, зокрема однією з численних її складових - національно-культурним компонентом, який демонструє особливості національного способу об'єктивації різних явищ і понять. Отже, зіставлення є необхідним прийомом, який дає змогу окреслити своєрідність мовної картини світу, виявити специфіку національного світосприйняття.

У другому розділі “Слова-реалії української народної казки” виділено та досліджено мовні одиниці, у яких на лексико-семантичному рівні виражається характеристика історичного життя, побуту, культури, етнічне пояснення й усвідомлення світу.

Слова-реалії в українських народних казках є специфічним засобом, який дає змогу ідентифікувати певний текст як культурний феномен.

Історично накопичений соціокультурний, екологічний, господарський досвід акумулюється в етнокультурному просторі українця через побутову лексику, яка характеризується в українських казках багатством синонімічних утворень, до складу яких увійшло чимало призабутих, застарілих, рідковживаних, діалектних слів. Паралельний огляд та зіставлення лексико-семантичних груп слів-найменувань предметів побуту, традиційного одягу і страв, назв частин житла й інтер'єру хати, висловів зі сфери традиційних промислів і ремесел у російських та українських казках сприяє більш глибокому дослідженню самобутності українського народу.

Етнічні традиції, зумовлені світоглядними уявленнями сільського населення, матеріалізуються в різних варіантах забудови садиб, особливостях внутрішнього обладнання української хати. Українська казка репрезентує “культуру житла”, яку формують не тільки етнічні смаки, але й національне бачення довкілля.

Мікросвіт кожної української родини зароджувався в обійсті та хаті господаря. Подвір'я / садиба / обійстя в українських казках представлене такими спорудами, як хлів; стайня / конюшня / застайка (діал.); кошара / чабарня / салаш (діал.); загорода / обора / загін; льох / погріб; повітка / карник (діал); клуня / стодола; тік / гумно (діал.); комора / амбар (розм.) / хижа (розм.) / винбар (розм.) / гамазей (заст.); засіка; свинарник / куча (діал.); дровітня; сарай / база (діал). Синоніми подвір'я / садиба / обійстя поєднані спільним денотатом - `обнесена огорожею ділянка землі коло хати'. Слово подвір'я походить від “по” і “двір”; обійстя - мотивується лексемою “обійти”, тобто те, що обійдено, обведено на знак привласнення; у слові садиба специфічним є суфікс -иб-. Слово льох - запозичене з середньоверхньонімецької мови: loch - “сховище, яма, в'язниця”. В українській народній казці наявне слово льох-темниця: “Котигорошко пішов тоді в льохи-темниці глибокі, відімкнув своїх братів” (Возняк). Семантика слова гребти - `розгрібати, розривати що-небудь' - лягла в основу номінації погріб. Етимологія слів тік і гумно пов'язана з первісним способом молотіння за допомогою худоби. Мотивацію реалії тік виводимо зі слів текти, ток, поток, адже під час молотіння зерно тече.

До групи номенів у російській та українській казці, які містять у семантичній структурі тотожний денотативний компонент, віднесено сарай; комору (рос. амбар); засіку (рос. сусек); погріб; загату (рос. поскотину); хлів; конюшню. До самобутньої лексики віднесено номени: укр. дровітня; рос. задворье - “задний, скотный двор, хлев под общим навесом” Даль; овин - “строение для сушки хлеба в снопах топкою” Даль. Повітка залежно від ужитку має в українських народних казках й окремі назви: дровітня - на дрова; інколи кошара - на овець; клуня, стодола - для збіжжя.

Частини хати / господи / халупи (зневажл.) / хижі / дому / халабуди / оселі / терема (заст.) / куреня (зневажл.), а також предмети, які є її складовими, представлені в українській народній казці словами: ґанок / рундук; світлиця / покої / горниця / кімната / палата; сіни; піч / груба / кабиця (літня піч); частини печі: челюсти, черінь, заслонка, запічок, опічок, штандари - місце під піччю для дров; димар / комин; покуть; поріг; призьба / приспа (діал.); сволок / трам (діал.) / банта (бантина) (діал.); пічурка; підлога / долівка / поміст (розм.) / міст (діал.); припічок / припік / лежанка; лава / ослін; мисник / полиця; підпілля; колиска; скриня; купеля; жердина; горище. Синонімічний ряд з опорним словом хата складають слова зі спільною семою денотативного компонента значення - `житловий будинок'. Халупа, хижа, халабуда містять додатковий конотативний компонент значення - `убога, злиденна житлова будівля'. Хижа в українській народній казці має два лексико-семантичні варіанти: 1) хата: “Чи вже там довго та бідна дівчина ходила, чи ні, але прибилася до якоїсь хижі… Хижа мала й стара, до половини в землю вгрузла, але все ж якийсь захисток” (Мак). 2) комора: “Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок” (Дунаєвська). У російській мові цій мовній одиниці відповідають два еквіваленти: хижина - дом, хизок - амбар.

Більшість давніх українських хат складалися з трьох частин: світлиці, комори та сіней. Таку будову засвідчили й українські казки: “Чоловік входить до хати, замкнув сіни і комори” (Чубинський). Слово комора в казці вжито у двох значеннях: 1) приміщення в житловому будинку, де тримають хатні речі та продукти харчування; 2) окрема будівля для зберігання зерна.

Українські та російські казки зафіксували відмінності у семах предметно-кваліфікативної характеристики денотатів, коли номени виконують однакову функцію, але відрізняються будовою або матеріалом виготовлення; а також у семах, що позначають функціонування денотата. В українській казці хата - “ліплена з глини” (Возняк), у російській казці - “изба дубовая” (Афанасьєв).

До слів з однаковим денотативним компонентом у лексичному значенні двох мов віднесено сіни, рундук, поміст, лаву, горище (рос. чердак), призьбу (рос. завалинка), стелю (рос. потолок), піч, горницю. Самобутні номени: укр. димар, долівка, причілок, сволок; рос. голбец, коник, грядка, залавок; деякі номени частин печі: укр. запічок, опічок, штандари; рос. загнётка, попелушка.

До понять різної прототипової віднесеності в казках належать слова: укр. покуть - рос. кут; покуть (кут) в українській хаті - найсвятіше місце в оселі, символ багатства та достатку. Рос. кут - “угол крестьянской избы, место под полатями” Даль. У російській казці номену покуть відповідає “красный, сутный угол”.

У номенах традиційних страв національно-культурний компонент виявляється в диференційних семах `найбільш уживана страва' (як ритуальна, так і повсякденна). У казках найуживанішими є видові назви тематичного угрупування “хліб”: укр. книш, паляниця / кулибка, гречаник, корж, пундик, пиріжок, пампушки; весільні борошняні вироби різної форми: калач, шишки, паляниця, коровай. В українській казці представлені такі страви та продукти, як сало / солонина, борщ, галушки, лемішка, куліш, вареники, локшина, каша, млинці, холодець / студенець, юшка, кутя. Борщ в українських народних казках уживається також як поминальна страва, пшоняна каша - як ритуальна їжа на весіллі. Самобутнім українським напоєм є варена (варенуха) та узвар. Якщо кутя в українських казках, зібраних на сході України, диференціюється семою `різдвяна їжа', то в російській казці - `обрядова їжа на поминках': “И я тут был - поминал, кутью большой ложкой хлебал” (Афанасьєв).

Мовні одиниці тематичного угрупування “хліб”, а також страви та продукти - корж, паляниця, пиріжок, борщ, вареники, сало є номенами, що репрезентують найхарактернішу їжу українців; пирог, пирожок, лепёшка, щи, блины - росіян. Сказане засвідчує частотність уживань та синонімічні утворення (рос. лепёшка / калитка / катламка / колобок [Круглов]).

В українській казці деякі номени одягу, окрім традиційного призначення, виконують функцію оберегову та обрядову (вінок, кожух, намисто), пов'язані з ритуально-магічним укладом предків (рукавичка).

До ряду підтипів входять номени кухонного та господарського начиння, національно-культурний компонент яких визначається в семі `національна належність': солом'яник, копистка, дійниця, макітра, ворок, макогін та інші. За аспектом призначення виділено одинадцять підгруп номенів, які характеризують побут українського народу. Своєрідність образного сприйняття українцями довкілля засвідчують особливості внутрішньої форми, мотивація слів побутової лексики, багатство синонімічних утворень, наприклад, начиння для виготовлення тіста: ночви / нецьки (діал.) / вагани (діал.) / сарма (діал.); начиння для переробки і зберігання молочних продуктів: глек / гладущик / тиква / гладишка / збанок (діал.) / збан (діал.) / кубушка; начиння для механічної обробки їжі під час її приготування: макогін / товкач / м'яло. Семантика номена копистка пов'язана з внутрішньою формою: процес розмішування тіста нагадує те, як деякі тварини риють землю, ударяючи її копитами, отже, в основу назви покладена образна асоціація з процесом копання, биття, розворушування землі; номени рогач, рожен мотивуються зовнішньою подібністю реалій з рогом; макітра є складним утворенням з основ слів мак і терти (тру), вживається у складі порівняння: “шапка в його така здорова, як макітра” (Марко Вовчок), тобто “велика, кругла”. Ковганка - дерев'яна ступа для товчення сала, ковган - шматок криги, на якому діти катаються з гори, семантику номена ковганка пов'язуємо з внутрішньою формою слова - процес товчення сала в ступі нагадує “катання, ковзання по кризі”. Мотивацію реалії деркач виводять від дерти, адже під час царапання, дертя по твердому та підмітання деркачем (віником без листя) утворюються подібні звуки.

Додаткового смислового навантаження набувають деякі номени зброї (булава, шабля), асоціативні зв'язки яких окреслені історичними подіями.

Значна кількість мовних одиниць в українських казках репрезентує конкретну галузь господарства, ремесла та промисли: землеробство, рибальство, тваринництво, ковальство, ткацтво. Вони ілюструють народну агротехніку, різноманітні землеробські знаряддя, оригінальні міри землі, знаряддя вилову риби, деякі атрибути пастухів. Одним із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу є ткацтво, представлене у казках широким колом не тільки номенів прядильно-ткацьких знарядь і їх деталей, але й технологією виготовлення тканих виробів, наприклад: веретено, мотовило, кужіль / куделя, мички, насмич, пряжа / прядиво / починки, днище, гребінь, повісмо, гребінка, заполоч та інші, “микати”, “плоскінь вибирати”, “прядиво зім'яла, потіпала, спряла, помотала, поткала, побілила” (Возняк).

Матеріальну й духовну культуру етносу в українських казках репрезентують семантичні коди родинних і календарно-побутових обрядодій, номени громадського побуту і звичаєвості (жнива / сінокіс / косовиця, оранка, вечорниці, досвітки), номени традиційних музичних інструментів, ігор, танців, міфічних істот. Національно-культурний компонент номенів музичних інструментів, ігор виявляється в денотативних компонентах їхніх лексичних значень: особливостях виготовлення, побудови, гри; міфічних істот - у внутрішній формі номінацій. Інструмент сопілка утворює звуки з присвистом (сопить); давньоруське слово “соплю” мало значення “грати на трубі”. Сутність дитячої гри “Довга лоза” (казка “Півник і двоє мишенят” (Дунаєвська)) полягає у перестрибуванні один одного й утворенні “довгої лози”, гра може тривати, поки її учасники не потомляться. В основу назви гри “Свинки” (казка “Дурень на небі” (у зібранні Драгоманова)) покладено один з атрибутів гри - камінець чи кулька, тобто “свинка”, яку хлопці - пастухи намагаються найшвидше загнати в ямку - хлів.

У казках яскраво представлені назви дійових осіб весільного обряду (молодий, молода, старости, свати, дружки, коровайниці), назви реалій обряду (рушник, гарбуз, шишки, хліб, коровай), весільні обрядодії: передвесільний період (подання рушників, обмін хлібами з батьками молодої, частування за столом, заручини, бгання (замішування) короваю, запросини, приготування приданого - посагу молодої); власне весілля - приїзд у будинок нареченої “весільного поїзду”, вінчання, посад молодих за столом; післявесільний період - перезва. Слова хліб, рушник, гарбуз є компонентами весільних фразеологізмів, які виразно демонструють етнічно-ментальну специфіку українців: “взяти хліб” (Манжура), “подати рушник”, “взяти рушник”, “стати на рушник” (Манжура, Чубинський, Марко Вовчок), “гарбуза давати” (Чубинський) та інші.

Своєрідним феноменом духовної культури українського народу є його мовний етикет. Етнопсихологічні риси українців виявляються в багатьох етикетних висловах української народної казки, їх семантичний центр складають слова з коренем добр-, здоров-, ласк-, благ- : Добридень! Добре здоров'я! Добривечір! Здоров'я бажаємо! Здорові були! Дай, Боже, здоров'ячка! Бувай здорова! Благословіть нас! Будь ласка, коли буде ласка ваша! та інші.

Важливим засобом вияву комунікативної функції мови є звертання, у варіантних формах яких відображені культурні цінності та норми мовної спільноти: добродію, пане. Звертання в українській народній казці представлені як власними, так і загальними назвами простої та складної структури різних типів: доненько, дівонько-голубонько, серденько, пане милий, голубчику-братику, добрі люди, вельмишановний пане ведмедю та інші. У казках переважають звертання з прикладками, звертання-емотиви, поширені звертання.

Окрім словесних форм вираження етикетних стереотипів, в українській казці широко застосовувані невербальні засоби вираження ввічливості: цілування руки, шапкування, уклін, рукостискання, обійми.

Третій розділ “Фонова лексика української народної казки” присвячено опису номенів, сема конотативного компонента лексичного значення яких превалює над семою денотативного компонента, а саме: топонімам, антропонімам, апелятивам особової номінативної системи, зоонімам прикладкового типу, словам-символам, а також елементам експресивного фонду казок.

Невід'ємним сюжетно-композиційним, а також лексичним компонентом національного забарвлення в українській казці є власні назви, значення яких відображає своєрідну мовну картину світу. Окрім своєї основної функції, деякі топоніми в казках сприяють виникненню асоціацій з історичними подіями, соціально-економічними умовами: “Два парубки ходили на Бессарабію заробляти гроші” (Грінченко), “Великий шлях, що ним їздили чумаки у Крим” (Дунаєвська). Власне ім'я в казці може бути позбавлене лексичного значення, але його лексичний фон досить широкий і складний. Антропоніми у своєму значенні можуть містити фонову (національну, культурну, історичну) інформацію, яка є своєрідною мовною формулою світосприйняття народу. Виділенню національно-культурного компонента сприяють специфічні суфікси, національні варіанти імен, позначення-характеристики персонажів - носіїв цих імен, мотивація та внутрішня форма імені. Наприклад, ім'я Котигорошко утворене шляхом зрощення наказової форми дієслова коти й іменника горох. Горох був пов'язаний зі шлюбом і дітонародженням (у казці після того, як мати з'їла горошину, у неї народився незвичайний хлопчик, Котигорошко). Як захисник народу, Котигорошко близький до Перуна. Невипадковий і фонетичний збіг слів “грохіт”, “грохнути” зі словом “горох”, за повір'ям, горох краще сіяти в четвер - день Перуна. Подібно Перуну, горох символізує родючість. Компонентом імені Семиліточка є число сім - “божественне число Всесвіту”, у казці дівчина є виразницею народної мудрості. Телесик з'явився з деревини, яку баба поклала у колисочку, колихала та співала. Колихати - злегка гойдати що-небудь, гойдати - приводити що-небудь у рух із сторони в сторону, телесуватися - кидатися то в один бік, то в другий, отже, мотивація імені Телесик пов'язана з дією колихати, гойдати, телесуватися. Семантичне наповнення антропоніма Іва виражене через лексичний фон - поетичний знак засмученої жінки, а також лексичну сполучуваність: діва Іва (“Кривенька качечка” (Лук'яненко)).

Специфіка антропонімів казок виражена і через словотворчі особливості мови: Іванко, Кулинка, Петрусь, Маруся, Гриць; національні варіанти імен: Івашко, Івась, Іванко, Іван, Йван, Йвасик.

Лексичним фоном імен по батькові на -ич, -ович, -евич, як в російській (більшою мірою), так і в українській казці, є влада, сила, могутність, пошана (лише в українській казці): Султан Султанович, Бова Королевич, дяк Тит Григорович; рос. Вихорь Вихревич, Ворон Воронович, Змей Змеёвич, Левон Иванович та інші. Російські казки, на відміну від українських, засвідчили соціальну диференціацію імен: Іван - лише царські сини, князі, королевичі; Ванька, Ваня, Ванюха, Ванюшка - селяни, батраки, пастухи, слуги. В українських казках така соціальна диференціація імен відсутня: доньки царя мали імена Мінька, Оленка (Чубинський).

Своєрідність логіко-поняттєвої категоризації дійсності різними мовами демонструють назви спорідненості, назви за родом діяльності та соціальним станом, а також “національні клички”. Національно-культурний компонент цих номенів окреслений різним семантичним обсягом і складом лексико-семантичних варіантів в українських та російських казках, внутрішньою формою, мотиваційною основою. Національно-культурний компонент міститься в конотативному значенні назв спорідненості і виражається через розмаїття словотворчих засобів (матінка, матуся); семантику слів, які їх супроводжують (таточко-голубчику, мамо-серце); постійні епітети (братику рідненький, батьку мій любий, моя мати рідна). Українські казки засвідчили і вживання таких слів, як панібрат, паніматка, панотець, побратимство, посестринство, семантичним компонентом яких є лексеми брат, сестра, мати, отець.

Найрізноманітніші сфери буття народу, його світобачення, особливості побуту й виробництва, суспільні взаємовідносини між народами демонструє аналіз лексичного фону апелятивів особової номінативної системи української народної казки. Виявлення способу мотивації слів за родом діяльності в казках показало, що в дериваційних процесах творення цих номенів в українських казках беруть участь переважно дієслівні твірні основи, в російських - іменникові: швець - “шити” / чеботарь, сапожник, башмачник - “чоботы, сапоги, башмаки”; кравець - “кроїти” / портной - “порт”; коваль - “кувати” / кузнец - “кузнь”; мисливець - “мислити”, стрілець - “стріляти”, ловчик - “ловити” / охотник - “охота”; рибар, рибалка - “риба”, невідничі - “не відати” / рыбак - “рыба”. Відмінності у мотивації номенів спричинені давнім осілим способом життя українців, пов'язаним з їх хліборобською діяльністю. Осілий спосіб життя українців спонукав їх до дії - постійно опікуватися своїм господарством, дбати про нього. В українській казці хліборобську діяльність репрезентує ціла низка назв за родом діяльності: орач / хлібороб / ратай / плугатар, молотники, сапальники, женці, косарі, мірошник. У цьому випадку мотиваційна ознака є категорійним поняттям номенів, адже зорієнтована на відображення позамовного змісту, що сприяє виділенню національно-культурного компонента.

Українська народна казка засвідчила багатство синонімічних утворень номенів за родом діяльності й соціальним станом: укр. солдат, жовнір, москаль, ратник, вояка, некрут - рос. солдат; укр. пастух, чабан, табунщик, свинар, вівчар, стадар, чередник, ватажник - рос. пастух; укр. хазяйка, господиня, попрятниця - рос. хозяйка та інші. Це вказує на своєрідність образного сприйняття довкілля українським народом.

В українській казці слово козак має три лексико-семантичні варіанти: 1) мужня людина, вояк; 2) слуга, робітник; 3) утілення чоловічої краси. Лише другий лексико-семантичний варіант збігається з поняттям “козак” у російській казці. Це слово також є складовою сталих висловів, зворотів: “Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі” (Дунаєвська), “добрий козак усе по волі ходить” (Яйце-райце), “сюди-туди обертається, козацького ума набирається” (Манжура), виступає у функції звертання до парубка, чоловіка: “Пора, пора, козаче” (Чубинський); “Здоров, козаче” (Кравченко).

Асоціативне мислення українського народу розкривають прикладки до зоонімів та стійкі сполуки як означення характерних рис тварин. Особливості зовнішності та дій тварини проходять крізь призму міфосвідомості народу, відбиваючись через мову в образній характеристиці зооніма.

Широко представлені в українських казках зооніми, другий компонент яких є віддієслівним іменником, утвореним за допомогою здрібніло-пестливих суфіксів -ок-; -чик-; -ушк-; -ишк-; -оньк-; -ечк-; -к-: коничок-ступачок; зайчик-побігайчик; зайчик-боботунчик; мишка-гризушка; мишка-шкреботушка; жабка-скрекотушка; жабонька-кваконька; мишка-хупишка; уточка-ташечка; собачка-крутілка.

Рідковживані в українських казках зооніми, другий компонент яких містить аугментивну семантику: -ищ-; -ил-; -юх-; -ун-: вовчище-помелище; вовк-гаврило; жабонька-шкапелюха; лис-курижерун.

Хліборобські засади побуту наших предків відбиті в заголовку “Солом'яний бичок”. Означення солом'яний не лише доповнює, але й розширює символічне навантаження зооніма. Бик - “носій плодючості”, “жито символізує силу, життя і здоров'я”. Бичок, зроблений із соломи, приносить добробут, багатство в оселю діда та баби.

Назва “Вовча колядка” допомагає переосмислити зміст казки відповідно до давніх уявлень українців щодо тотема, яким у казці є вовк, як до божества, якого треба задобрювати всіма засобами.

Другий компонент зоонімів в українській казці часто є образною характеристикою персонажа за його внутрішньою властивістю: півничок-співачок, кіт Мурлика, півник Голосисте Горлечко; у російській казці - зовнішньою характеристикою персонажа: петушок - золотой гребешок; котик - золотой хвостик; котишко-мурлышко, серый лобишко; на поле краса (лисица); полевая прикраса (заяц).

Основою семантики експресивного слова є національно-культурний компонент конотацій, виражений структурно-словотвірними елементами - суфіксами демінутивності та аугментивності, які вносять додаткове емоційне забарвлення у значення слова. В українських казках вжито своєрідні форми здрібнілості: недоїдочки, мерщішенько, достеменнісенько, тамечки. Негативна оцінка може бути пов'язана з семантикою зменшеності: зміючка, каменючка, неволенька, поганесенький, драненька, дурненький. Інколи навіть зневажливий суфікс -аг- звучить з елементом співчуття: чолов'яга, паруб'яга; у слові козарлюга відсутня негативна оцінка, з'являються додаткові значення: “міцний”, “вольовий”. У російській казці пестливі суфікси можуть набувати відтінку іронії, сарказму, зневажливості: ок-, -ушк-, -онк-, -енок-, -ишк-,
-ешк-, -к-, -иц-, -иньк-, -еньк-, -ц-, наприклад, мужичок, мужичонка, муженёк, головешка, деньжонки, жёнушка, жёнка, бабица, ушица, пирок, старушонка.

“Кордоцентричність” української психічної структури яскраво виявляється в дієслівних, займенникових, числівникових та вигукових зменшено-пестливих формах, наявних в українській казці: їсточки, лишенько, лишечко, такенька, отакісінька, усеньке, всенька, самісінький, нічогісінько, парка (воликів), двійко (діток), одненька, Божечку мій! Здоровенькі! Дай, Боже, здоров'ячка!

Константами мовної картини світу є стереотипи, адже через мовне їх вираження створюється певне уявлення про націю. Стереотипні уявлення про красу дівчини / парубка в українській казці сконденсовані у внутрішній характеристиці героя: у дівчини, перш за все, цінували такі риси, як доброта, слухняність, працьовитість, у парубка - відвага, працьовитість; зовнішність є другорядним елементом характеристики й експлікується обмеженою кількістю слів: гарний, молодий; у російській народній казці - у зовнішності героя, яка експлікується цілою низкою мовних одиниць, а також антропонімів. “Красная Краса, черная коса”; “Елена - царевна прекрасная - невиданной красоты, алый цвет у ней по лицу рассыпается, белый пух по груди расстилается, видно, как мозжечок из косточки в косточку переливается”; царевна Неоценённая Красота, Ненаглядная Красота царевна, Василиса (Елена, Анна) Прекрасная, Василиса (Настасия) золотая коса, Настасья прекрасная королевна (Афанасьєв).

Своєрідними фіксаторами відомих конкретному народові ознак зовнішності є “реакції-порівняння” з опертям на національно-культурний мовний шар: як панянка, ясна зірниця, як зірочка ясна, зоря ранішня, як сонечко, як квітка, як мак цвіте, як соколи.

Слова-символи визначено в казках за ступенем наявності / відсутності в змістовій структурі мовних одиниць національно-культурної інформації. Символічного навантаження в українській казці набувають слова гай, поле, степ. Найуживанішим є степ, він постійно супроводжує казкових героїв. Доповнюється атрибутивним значенням епітетів дикий, широкий, безкраїй, які передають загальні враження від степу - незайманість, безмежність. Народнопоетична назва перекотиполе (Грінченко) є не лише символом українського степу, але й своєрідним трансформатором стародавніх поглядів слов'ян на дерева, кущі, рослини як на обереги, захисники від злих сил. Перекотиполе в однойменній казці стає свідком злочину, а отже, символічним оберегом душі вбитого. Зі степом асоціюється й поле, яке може наділяти героїв казки надзвичайною силою: “Моя сила в полі”, - каже змій (Дунаєвська); богатирський кінь, погулявши в полі, набирається незвичайної сили (Манжура). Слово поле входить до складу прислів'я: “Три роки прожить - не поле перейти” (Чубинський).

Яскраво виражена в українській казці символічна сутність рослин і тварин, адже у світоглядній системі народу вони займали особливе місце: калина, верба, тополя, осика, явір. Інформація, закладена у фразеологізмах з рослинним компонентом, стає виразником культури та етноспецифічності сприйняття дійсності: “не будеш більше рясту топтати” (Чубинський), “котові не раз діставалось на горіхи” (Березовський), “піднести гарбуза” (Манжура, Чубинський). Тваринна символіка в українській казці є своєрідним кодом розуміння міфосвідомості наших предків, їх образного мислення: зозуля, голуб, качка (вутінка), бичок, коза, жаба.

Етнічна символіка матеріальної культури в українській казці представлена побутовими словами-символами: хата, покуть, поріг, піч, криниця, калач, паляниця, крашанки, вишивка, рушник, вінок. Матеріальним і духовним осередком родини в українській казці є хата. У ній живуть не лише селяни, а й царі, царівни, змії, святі. Атрибутивні значення чистенька, гарна, пишна, чепурна, біленька доповнюють і розширюють образ хати як символу української культури. Експресія слова підвищується за рахунок активного функціонування у складі сталих сполук. Через мову української казки реалізується семантико-символічне наповнення слова покуть: казки “Злидні” (Манжура), “Іван Світайло-Попельник…” (Марко Вовчок), “Про Марусю - козацьку дочку” (Чубинський). Поріг в українській казці - “символ початку або закінчення дому, місце перебування душ предків, оберіг”: “Уходить змій, на поріг ступає - вже умирає” (Марко Вовчок); кров молодих, взята під порогом, наділяється незвичайною властивістю оживлення (Чубинський); є компонентом фразеологізму “не показуйся з нею на поріг” (Мак).