Творча індивідуальність Миколи Понеділка-епіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Творча індивідуальність Миколи Понеділка-епіка

Супрун Володимир Миколайович

Спеціальність 10.01.01 - українська література

УДК 821.161.2-2.09

Кіровоград - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Погребенник Володимир Федорович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Барабаш Світлана Григорівна,

Кіровоградський національний технічний університет,

завідувач кафедри гуманітарної підготовки;

кандидат філологічних наук, доцент

Харлан Ольга Дмитрівна,

Бердянський державний педагогічний університет,

доцент кафедри української та зарубіжної літератури, докторант.

Провідна установа: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ.

Захист відбудеться “18” травня 2007 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розісланий “17” квітня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Гольник

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Протягом багатьох десятиріч тоталітарного минулого з історії українського письменства через поза літературні ідеологічні міркування свідомо вилучалась значна частина художньої спадщини українських письменників, зокрема діаспорних. Микола Понеділок (1922-1976) - епік, драматург, дотепний гуморист і дошкульний сатирик - належав до числа багатоманітно обдарованих творчих особистостей українців західного світу. Досі він - автор малознаний в Україні не з власної вини.

Аналіз стану вивчення творчості письменника показує: індивідуальний художній набуток М. Понеділка-епіка та його багатолітня самовіддана праця на літературній ниві досі не були об'єктом спеціального дослідження; донині бракує навіть концептуальних статей, присвячених його мистецькому доробку.

Літературознавче осмислення творчості белетриста розпочалось у кінці 50-х - на початку 60-х рр. минулого століття. Перші відгуки на його книги належать Ю. Клиновому (Ю. Стефанику), І. Керницькому, М. Гарасовській-Дацишин. Автори цих перших спроб, які переслідували мету дати письменницьку сильветку - здебільшого рецептивно-враженнєвого профілю, - загалом високо оцінили як сатирично-гумористичну, так і негумористичну епіку митця. Скоріше оглядами, аніж науковими осмисленнями творчості М. Понеділка є розвідки І. Боднарчука, В. Давиденка, Ю. Мовчана, В. Сварога, М. Білоус-Гарасевич, Ю. Клинового.

Почасти світло на проблему ідіостилю майстра слова (хоча вона ще не була предметом ґрунтовного обговорення науки про літературу) проливають праці В. Жили, М. Гарасевич, В. Сварога, однак навіть сукупно вони чітко не вимальовують константних особливостей епічного дискурсу Понеділка. Науково-популярними за своїм профілем є передмови до видань творів письменника Ю. Тиса, І. Вараниці, В. Давиденка, того ж Ю. Клинового, О. Кузьмович. В основному вони представляють творчий шлях письменника, іноді, що цінно, - й історію написання та публікації тієї чи іншої книги. Зокрема, історію впорядкування посмертної книжки митця Ю. Клиновий розкрив у передмові до неї (“Слово про збірку Миколи Понеділка “Диво в решеті”).

У СРСР М. Понеділок не згадувався принципово. Єдину памфлетну характеристику - “заслужений гітлерівець”, “фашистський офіцер” - знаходимо у нарисі “Плем'я упирів” (К., 1963) Ю. Мельничука. Після розвалу тоталітарної системи інтерес до письменника виявився лише в середині 90-х рр., коли з'явилась оглядова стаття Ф. Погребенника (1995). Хай і піонерна в українському літературознавстві, ця стисла бібліографічна студія не позначена аналітичним входженням у специфіку образного мислення епіка. У кін. ХХ - на поч. ХХІ ст. ім'я М. Понеділка залучалося в обойми інших імен у літературознавчих студіях таких дослідників письменства обабіч океану, як Г. Костюк, Я. Погребенник, В. Біляїв.

У книжці М. Білоус-Гарасевич “Ми не розлучалися з тобою, Україно” (Детройт, 1998) М. Понеділка згадано в контексті потреби вивчення життя і творчості письменників української діаспори. Про письменника та його духовне повернення на Батьківщину мовиться у кількох посмертних присвятах (остання з них датується 1996 р.) О. Тарнавського, Ю. Мовчана, Ю. Клинового, М. Гарасевич.

Тож стан наукового висвітлення проблеми на сьогодні ще показує фактично початок її входження в оперативне поле наукового літературознавства. Актуальність пропонованої дисертації, таким чином, зумовлена як недостатнім рівнем дослідження масиву епіки М. Понеділка на його вимушено набутій батьківщині, так і відсутністю в Україні спеціальної системної праці, присвяченої творчій індивідуальності митця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі української літератури Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського як складова частина комплексного кафедрального дослідження “Сучасний погляд на літературу”. Тему схвалено Науковою координаційною радою “Класична спадщина та сучасна художня література” НАН України (протокол № 1) від 6 лютого 2003 року.

Мета роботи - визначити своєрідність таланту М. Понеділка на основі аналітико-синтетичного дослідження його епічної творчості, розкриття особливостей її проблематики, образного світу, жанрової й ідейно-стильової самобутності, українознавчого характеру, з'ясування місця і почасти значення писань автора у “двоколійному” літературному процесі ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) схарактеризувати етапи життєтворчості М. Понеділка, еволюцію його образного мислення;

2) зінтерпретувати епічний набуток автора в парадигмі “олітературнення” важливих психологічних, морально-етичних, гуманістичних проблем;

3) розкрити майстерність белетриста у моделюванні дійсності засобами сатири і гумору, багатство його мовотворчості;

4) визначити ідейні константи художнього світу письменника та його літературну сюжетику і характерологію;

5) з'ясувати значущість індивідуального внеску літератора в українське письменство сучасної йому епохи, боротьбу за ідеали свободи і прогресу.

Об'єктом дослідження є саморух творчої думки М. Понеділка, виявлений у ліро-трагедійній і сатирично-гумористичній спадщині митця.

Предмет дисертаційного розгляду - ідейно-естетична специфіка, жанрово-стильова та мовна своєрідність епічної творчості М. Понеділка.

Методи дослідження. Для досягнення мети й розв'язання поставлених завдань у дисертації використано низку методів, серед яких провідними є естетичний, культурно-історичний, системний і біографічний, а також прийоми проблемно-тематичного, контекстуального й інтертекстуального аналізу, елементи герменевтичних та компаративних підходів.

Матеріалом дисертаційного дослідження стали найбільш репрезентативні для виявлення художньої індивідуальності твори письменника, опубліковані у прижиттєвих збірках 1957-1973 рр. (“Вітаміни”, “Соборний борщ”, “Говорить лише поле…”, “Смішні сльозини”, “Зорепад”, “Рятуйте мою душу”), у посмертній книжці “Диво в решеті” (1977), а також епістолярій М. Понеділка (ті з листів, які висвітлюють світогляд, естетичні погляди й моральні імперативи митця) та спогади про нього.

Наукова новизна роботи та особистий внесок здобувача. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження епічної спадщини ще недовідомого в Україні М. Понеділка. Висвітлено посутні етапи його творчої біографії та мистецька еволюція. Окреслено та зінтерпретовано проблемно-тематичні, жанрово-стильові параметри епіки майстра слова, характер її пафосу, розкрито - подекуди вперше - її поетикальні та зображувально-виражальні особливості, засоби образотворення і характеротворення. Науково осмислено епічну спадщину митця у зв'язку з сучасним авторові письменством та попередніми літературними традиціями, проаналізовано ліро-трагедійну й гумористично-сатиричну її тональності, національно-репрезентативний характер й антитоталітарне ідейне спрямування, зв'язок із дійсністю і правдою життя. Аналітико-синтетичний аналіз творів М. Понеділка, більшість із яких уперше стали об'єктом літературознавчого дослідження, дозволив схарактеризувати життєву філософію епіка, самобутність його образного світу. Систематизовано літературно-критичні судження щодо творів белетриста, осмислено їх слушність. Уведено в науковий обіг деякі маловідомі матеріали й художні твори, що дало змогу створити цілісну концепцію творчості екзильного письменника.

Теоретичне значення дисертації зумовлюється тим, що одержані результати і наукові висновки розширюють уявлення про епічні види екзильної художньої творчості, конкретизують цілий ряд теоретико-літературних та історико-літературних проблем (особливості індивідуального стилю письменників-вигнанців, самореалізації та національної ідентифікації митців, специфіку епічного і сатиричного дискурсу), виформовують розуміння своєрідності екзильної й “материкової” літератури ХХ століття в її неоднозначності та більшій повноті.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в лекційному курсі історії української літератури ХХ століття, проведенні спецкурсів і спецсемінарів для філологічних спеціальностей інститутів та університетів, у шкільній практиці на уроках позакласного читання, під час вивчення літератури рідного краю (Кіровоградщина), для написання курсових, дипломних, магістерських робіт, підготовки науково-критичного видання творів М. Понеділка, у процесі створення підручників та посібників для ВНЗ. Результати дослідження можуть стати основою для створення літературного портрета митця, прислужитись у подальших історико-літературних студіях письменства ХХ століття.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені у доповідях на 15 конференціях і семінарах різних рівнів: 6 міжнародних (2004-2006), 6 всеукраїнських (2004-2005), 3 регіональних (2003-2007). Результати дослідження представлені у 24 публікаціях, 8 з них - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Матеріали дисертації були використані в процесі викладання української літератури у Летичівському НВК № 1 учням ліцейних класів філологічного профілю (довідка про впровадження № 134 від 5.09.2006 р.) та у Клекотинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів учням 11 класу (довідка про впровадження № 118 від 5.09.2006 р.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, який нараховує 131 позицію. Загальний обсяг дослідження 189 сторінок, з яких 179 - основного тексту.

1. Основний зміст дисертації

понеділок епік гуморист сатирик

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовано стан і проблеми дослідження, визначено наукову новизну, сформульовано мету й завдання дисертації, з'ясовано стан вивчення проблеми та названо методи наукового пошуку, встановлено теоретичну і практичну значущість роботи, конкретизовано її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено апробацію головних результатів.

У першому розділі “Епічний набуток Миколи Понеділка: сюжетобудова, проблематика, характерологія” розглянуто ліро-трагедійну складову малої прози митця, зображувально-виражальні засоби та ідейно-стильові домінанти його белетристики, окреслено процес становлення і розвитку Понеділка як письменника, досліджено формування виразної національної векторності епіки відповідно до світоглядних позицій майстра, етичних й естетичних ідеалів письменника.

У підрозділі 1.1. “Ліро-трагедійний дискурс творів антибільшовицької проблематики” констатовано, що у творах про історичні страждання України за радянської доби М. Понеділок виявив себе митцем-реалістом і свого роду документалістом (не нівелюючи при цьому принцип художності творчості).

Жорстокість ленінсько-сталінського правління в Україні, побачена письменником й у глобальному масштабі втрати загальнолюдських цінностей, лежить в основі “малої” прози антибільшовицької проблематики. Хронікально-“літописні” підходи посприяли моделюванню трагічних сторінок життя українців у часи насильницької колективізації, розкуркулення і як наслідок - голодомору 1932-33 рр. Цій темі письменник присвятив низку творів (“Чорні промені”, “Самогубство”, “Інвалід колективізації”, “Чорна хустка”, “Многая літа!”, “Обід собачий” та ін.), в яких зобразив персонажів у екзистенційних межових ситуаціях страху, насилля, голоду, смерті. Відтворюючи соціальну диференціацію суспільства, починаючи від шкільного колективу (“Моє школярство”) і закінчуючи колгоспною системою (“Самогубство”), письменник спростував радянські стереотипи рівноправ'я та всезагальної справедливості. Засобами контрасту Понеділок відтворив соціальну прірву між доведеними до відчаю людьми й вершителями їхніх доль.

Письменник розкрив методи і механіку вихолощення “червоними мрійниками” елементів національної ідентифікації українства: мови, автентичного укладу життя, віри в Бога як маркеру ментальності народу. Так, в оповіданні “Дорослий” ( зб. “Говорить лише поле…”) описуються “часи дикого розгулу проти церкви розбещених комсомольців” Вараниця І. Про автора і твір // Понеділок М. Говорить лише поле… - Торонто: Гомін України, 1962. - С. 8., у повісті “Многая літа!” об'єктивно відтворюються (через реалістичні картини) руйнування законів християнської моралі та впровадження штучних, спотворених ідеалів і заповідей.

За спостереженням епіка, влада робила ставку на опанування свідомістю несформованої молоді, яка відносно легко вбирала нові форми життя. Дітей простих колгоспників письменник наділяє здоровою національною психологією та мораллю. Нащадки ж партійних бонз постають із здеморалізованою свідомістю, породженою комуністичним бездушшям. Так, дегенерат Ізотов-молодший заради самоствердження знищує шкільну вчительку української мови (“Моє школярство”).

Характерною особливістю диктату комунізму став яскраво виражений “матрицид” (О. Пахльовська). Новела “Буржуйка” (з тієї ж збірки) являє собою своєрідну скорботно-патетичну присвяту українській Ніобеї та її понищеним дітям. Тут письменник порушує проблему ієрархії справжніх та уявних цінностей у житті людини, адже мала героїня підпадає під вплив більшовицької системи, повіривши, що її мати - ворог народу.

Голодну смерть неньки двох дітей на тлі благополуччя сільської комуністичної верхівки показано письменником в оповіданні “Обід собачий” (зб. “Диво в решеті”). Заключне речення твору синекдохально підсумовує результати діяльності червоного тоталітаризму: мільйони безвинно убієнних загинули у голодних муках. Проте над жорстокістю й моральним падінням у епіка все ж домінують гуманістично-етичні цінності.

Авторське поклоніння матері та її внутрішній силі присутнє навіть у тих антитоталітарних творах, де її образ позбавлений портретних та значних подієвих характеристик. В оповіданні “Материнське благословення (З розповіді мого приятеля)” (та ж сама книжка прози) матір тринадцятирічного Андрійка показано лише в момент прощання із сонним сином: жінку вночі репресовують. Через усі катаклізми долі Андрій проніс неньчин “хрестик з чорною шовковою стяжкою” як символ святої любові до матері.

Сильна сторона епіки М. Понеділка - відповідність буттєвій істинності та історичній правді. Він не вдається до моделювання щасливого кінця. Навпаки, розв'язка його творів - відверто трагічна. Як правило, герої письменника гинуть під натиском влади, причому більшість з них - найменш захищена верства населення - діти (Катря (“Чорна хустка”), Клава (“Многая літа!”). Вони потерпають від більшовицького рабства, але у більшості не деградують морально, залишаючись людьми у найвищому сенсі слова.

У підрозділі 1.2. “Екзистенціал туги й самотності українського емігранта: національно-ментальні візії щастя” простежено, що туга письменника-вигнанця за рідним краєм стала каталізатором для написання цілого масиву творів з домінантною проблемою екзистенційної самотності українського емігранта у чужомовному суспільстві. Епік, як і його герої, не знаходить себе в іноментальному середовищі, тому постійно шукає зв'язки зі своїм минулим, з образами, редукованими з пам'яті. Чи не єдиною втіхою для героїв митця є занурення у внутрішній світ, де збереглися спогади про Україну. До такої авторемінісценції звертається автор у нарисі “Удвох” (зб. “Зорепад”). Центральними персонажами моногеройного твору є емігрант і його туга. За формою це суцільний внутрішній монолог протагоніста, який переривається екскурсами в минуле у формі вставних оповідань, діалогів з уособленим образом туги. Персоніфікувавши постійну тугу за рідною землею, М. Понеділок осягнув трансцендентну істину життя: потрібно пам'ятати, любити й оберігати місце, де народився й почав пізнавати світ. Письменник не дає відповіді, хто або що спричинилися до вимушеного втікацтва і як результат - ностальгії за Батьківщиною, але з контексту стає зрозуміло: безправне становище на рідній землі (наслідок московської експансії) не залишило вибору тисячам українців-безпритульників.

Гостро та невідрадно відчув розрив з рідною землею головний герой новели “Говорить лише поле…” (з однойменної збірки), названий автором “усесвітнім емігрантом”. І недаремно, адже ще Василь Стефаник назвав чужину “і болем, і поезією розлуки з рідним і близьким, розриву із землею в найширшому її розумінні” Цит. за: Розумний Я. Стефаників портрет емігранта (До сторіччя українського поселення в Канаді: 1891-1991) // Сучасність. - 1992. - № 12. - С. 151.. Події твору відбуваються у таборах “ді-пі”. Хоча на фактуальному рівні про це жодного разу не заявлено, проте історична реалія стала поштовхом до широких концептуальних узагальнень: Карпо (головний герой) і його товариш, очима якого ми й бачимо їхні життєві перипетії, змушені шукати кращої долі у вигнанні і тимчасово перебувають у переселенському таборі. Розв'язка новели акумульована у філософсько-етичному узагальненні: яке б не було горе, його легше пережити у звичному етнічному середовищі.

Освяченням “болючою, але солодкою тугою” (М. Білоус-Гарасевич) далекої і багатостраждальної Батьківщини позначилось оповідання “Не будіть мене… І.П.Б.” (зб. “Зорепад”). Автор уважно фіксує чуттєві враження, ліричними засобами простежує шлях до самопізнання головного героя через його вимушене перебування на чужині.

Концептуально значеннєвим у сюжетиці твору є образ матері. Хоч і окреслений досить епізодично, він акумулює в собі загальнолюдські цінності добра й гуманізму. З цим образом пов'язаний образ Батьківщини, синекдохально представленої низкою художніх подробиць, як-от: хліб і дрібка солі; піч у хаті; цвіркун під припічком; півень замість годинника. Смакові й звукові образи доповнені нюховими, що ще глибше передає ескалацію його туги: материні руки пахнуть головному героєві рідною землею. У кожному з цих творів письменник намагається з'ясувати ґенезу своєї печалі і доходить висновку, що немає нічого страшнішого, ніж втрата отчого дому, краю й рідного етнічного середовища.

У підрозділі 1.3. “Проблема “безґрунтярства” та етнічної ідентифікації як ключова у творчості М. Понеділка” увага зосереджена на потлумаченні епіком конфлікту “людина-соціум”. Катаклізми ХХ століття не раз змушували українців покидати “насиджені місця”, рятуючись від неприйнятного існування. Соціальну мотивацію вимушеного втікацтва М. Понеділок зводить до проблеми “безґрунтярства”, що дало змогу показати велику трагедію маленької людини, відірваної від рідної землі. Світло письменницького юпітера спрямоване у духовне “безґрунтярство” як чинник національної самоідентифікації. Втративши рідний ґрунт під ногами, герої М. Понеділка почуваються безпритульними й незахищеними, адже філософія “свого місця” для них полягає в усвідомленні руйнації родоментального зв'язку й історичної пам'яті, зміни сенсу буття.

Внутрішній світ особистості, психічний саморух душі, зболеної втікацтвом заради фізичного порятунку, цікавить епіка у новелі “Пісня” (зб. “Зорепад”). На кількох сторінках розкрито душу героя, єдиним сенсом існування якого була рідна земля. Твір не має автобіографічних внесень, проте асоціативно висвітлює тугу людини, що залишила рідний край. Осмислення душевних мук головного героя спричинилось до введення у художню структуру твору двійника-опонента, своєрідного візаві. На очах у реципієнта розгортається дискусія протагоніста зі своїм опонентом (критичний, безкомпромісний і безапеляційний голос сумління), де перемогу отримує останній. Він велить облишити думки про втікацтво й залишатись у своїй хаті, хай навіть із загрозою для життя. Письменник моделює трагедію людини-борця, яка змушена залишити рідну землю, але не підкоряється долі й тим самим свідомо прирікає себе на смерть. І хоч він гине, але кладе край особистому (внутрішньому) “безґрунтярству”, бо помирає на рідних просторах.

Літературно оформивши власний життєвий досвід, М. Понеділок зумів з майстерністю психолога передати втрату індивідуумом історичного ґрунту. Потребою бути закоріненим у рідний ґрунт персонажі письменника схожі на дерева (метафоричне зіставлення на основі життєвої форми існування), вростаючи тілом й усіма нервами у цілющу твердь землі. Цілу концепцію такого “вростання” епік розгорнув в оповіданні “Казка недосказана моя” (зб. “Зорепад”), центральним у якому є по-шевченківськи алегоричний образ дуба. Московські руйнівники знищують його, викорчовують з коренем, позбавляючи сакрального місця - простору предків.

Історію “вирваних з коренем дерев” (У. Самчук), що не здатні до кінця прижитися в умовах чужини, письменник змалював у повісті “Зорепад” з однойменної книжки. Головного героя твору - малого Грицька Кучеренка - М. Понеділок “закинув” у чужий для нього світ (батьки хлопчика гинуть у Другій світовій війні), змушуючи читача спостерігати за перипетіями його долі. Письменника насамперед цікавить проблема “безґрунтярства”; аби показати трагедію людини, “вирваної” з рідної землі, епік з художнім успіхом використав контрастні природні стихії: мальовничі українські краєвиди (згідно з дією закону психічної інерції майже щоночі уява відносила Грицька на херсонські баштани) та білу одноманітність бурятського села, озера Байкал. Автор не розгортав широкого полотна подій, не множив зовнішню перипетійність, акцентуючи увагу на психологічному розкритті образу головного героя. Через внутрішні переживання хлопчика М. Понеділок зумів донести до читача проблему духовного “безґрунтярства” багатьох українців, ґвалтовно позбавлених Батьківщини.

У підрозділі 1.4. “Концепт “поле” і моделювання образу України” з'ясовано, що, відповідно до світоглядних засад М. Понеділка, художній образ України осмислюється ним крізь призму індивідуально-неповторних, естетико-символічних структур (концептів). У митця такою структурою став емблематичний концепт “поле”. Цей образ-мотив виявився своєрідним “художнім “брендом” (Я. Голобородько) письменника і є наскрізним у творчому дискурсі майстра слова. Ототожнюючись з образом України, індивідуально-суб'єктивізований концепт “поле” в епічних контекстах М. Понеділка щоразу набуває різних смислових й емоційних відтінків. Так, у короткому вступі (етюд без заголовку) до збірки “Говорить лише поле…”, описуючи “посріблене козацькими могилами” поле, М. Понеділок заявив про героїчне минуле, втрати і нескореність свого народу, чим надав етюдові виразного національно-патріотичного пафосу.

Народнопоетичний образ поля у епіка - це і туга вигнанців-емігрантів за працею, що робить світ кращим, а суб'єкта - рівним творцеві, і болючий стан утрати рідної людини (чимало воїнів полягло в полях під час Другої світової війни (новела “Говорить лише поле…”). У художній площині епіки митця концепт “поле” набуває ще однієї несподіваної смислової парадигми: прагнення волі, без якої немає життя. Згадка про польовий спориш стає животворним чинником, який повертає українському полоненому, що впав у безнадію та відчай, бажання жити (новела “Стежка”). Стильове оздоблення образу поля у М. Понеділка, на наш погляд, позначене сугестивним впливом “Intermezzo” М. Коцюбинського, хоча й не вирізняється такою динамічною метафоричною вишуканістю художньої манери визначного попередника.

Зауважимо, що пряме номінування України в епічному набутку письменника не використовується. Її синонімом є крайобраз українського поля, а присвійні займенники моє, наше (поле) та порівняння з батьківськими порогами надають творам особливої інтимності, ліричності. Поле для белетриста - це уособлення добра, достатку, душевного спокою, матеріальних гараздів, чесної праці на користь сім'ї, народу й Батьківщини. Саме таку українську візію щастя втілив письменник на далекій чужині.

Підрозділ 1.5. “Образ війни в художньому репродукуванні М. Понеділка” присвячений низці творів, ідейно-емоційною домінантою яких став антивоєнний та гуманістичний пафос. У цих творах епік розвінчав соцреалістичні ідеологеми про непогрішимість радянського воїна. Нелюдами, хай і у формі червоноармійців, виступають “штрафбатівці” з повісті “Без назви” ( зб. “Говорить лише поле…”). Для репрезентації цих образів автор навів низку епізодів, де вони розкриваються в усій жорстокості. В образотворенні письменник керувався принципом антиномій, увів бінарні антропоцентри, гідні осуду (Вогненне око, Залізний прищ) чи наслідування (Наталка, бабуся, командир). Першу групу дійових осіб становлять нелюди, що вміють знайти найвразливіше місце в душі людини і з насолодою знущаються зі своєї жертви. До другої можемо зарахувати особистостей, мірилом життя яких є самовіддане, навіть альтруїстичне служіння знедоленим. Виявляючи внутрішні якості героїв, прозаїк вибудував принципи виховання читача, показав без зайвого дидактизму людські недоліки та зразки, які треба наслідувати.

У творах антивоєнної проблематики М. Понеділок ототожнив злодіяння фашизму і кривавого сталінізму. Головний герой оповідання “Білі айстри” (зб. “Диво в решеті”) поліг не від нацистського набою: смертельна куля була випущена з радянського літака. Конфліктотворча ситуація у моделюванні епіка полягала в тому, що кращі сини української землі гинули в апокаліптичному двобої ворожих Україні систем.

Проблему війни та материнства письменник реалізував у новелі “Стежка” (зб. “Говорить лише поле…”), центральну позицію в якій посідає образ Марії. Це мати-страдниця, рідна не лише своїм, але й чужим синам за глибоко гуманним духом, яким вона, як і мати Ісуса Христа, зріднилася з усіма стражденними, переймаючись їхніми муками.

Мистецько-об'єктивне висвітлення Другої світової у творах М. Понеділка не було б повним без зображення ним втрати кохання у психофізичному екстремумі війни. Літературний внесок у цю проблему письменник започаткував повістю “Без назви” (зб. “Говорить лише поле…”) й продовжив іще двома творами - “А” маленьке” (зб. “Зорепад”) й “Посивіла жінка” (зб. “Диво в решеті”). Мотив кохання, лірично зінтерпретований М. Понеділком у цих творах, призвів до втілення ідеї невмирущості почуття вірності й любові, яким не стануть на перешкоді ні апокаліпсис війни, ні роки, адже навіть попри загибель одного із закоханих пам'ять серця житиме в душі іншого.

У підрозділі 1.6. “Повість “Любисток на рани”: від символічної парадигми до життєвої реальності” з'ясовано, що в аналізованому творі автор звернувся до вже знаної в українській літературі (О. Довженко, М. Стельмах, І. Багряний, У. Самчук та ін.) теми - поневолення рідних землі і людей окупантами під час Другої світової війни. Але трактування її у М. Понеділка своєрідне: він показав як коричневу нацистську окупацію, так і червоний більшовицький режим.

Цікавою є архітектоніка повісті: головний конфлікт (зіткнення двох ворожих сил) розгортається незалежно від життя малого Корнелька, який став центром письменницького “я” автора. Сюжет наче розгалужується на дві взаємозалежні лінії. Першу сюжетну площину складає боротьба нацизму і радянського тоталітаризму. В її основу внесена головна проблема твору - драма української підневільної нації, яка перебувала одночасно у подвійному ярмі. Автор психологічно ускладнив ситуацію, прямо натякаючи на ще одну трагедію - чергове братовбивство. Протистояння двох військовиків, німецького офіцера (українця у нацистській формі) і радянського солдата, власне, й маніфестує головний конфлікт - зіткнення двох українців, причиною ненависті яких є служіння різним режимам.

Друга сюжетна площина, внутрішня, визначається психологічним сприйняттям дійсності головним героєм повісті. У дитячому розумінні немає диференціації на “совєтських” і “німців”, своїх та чужих. Корнелько далекий від усвідомлення значення і мети війни, тому простягає, як і Божий Син, руку допомоги всім стражденним, скривдженим, поневоленим. М. Понеділок створив глибоко гуманістичний образ дитини, в основі якого - вічні загальнолюдські категорії любові до ближнього та саможертовності. Дитячу “несвідомість” автор осмислив як антитезу до жорстоких дорослих “свідомостей”. Психологічне ядро образу водночас підпорядковане реалістичності його зображення. Проте епік надав образу дитини ще й символічного забарвлення. Корнелько у творі - олюднений символ людяності, справедливості, добра й любові. Він гоїть Христові рани, приклавши до них любисток (звідси й назва твору). Але лікування любистком - це значною мірою алегорія, бо прикласти його до Христових ран - означає загоїти виразки, завдані добру, честі. Узагальнивши риси хлопчика, письменник провів паралель між Корнельком і Дитям з Вифлеєму. Для цього М. Понеділок створив сцену, де Корнелько несе на собі хрест із розп'яттям, який символізує високу, але складну місію людинолюба, правдоборця, патріота, покладену на нього долею. Символ хреста привносить у твір християнсько-містичний підтекст й акцентує увагу на основній антитезі існування світу: житті і смерті, добрі і злі. Закладено автором у цей символ і національний сенс духовної єдності українців. Так, поетикою натяків епік сповістив про початок національного відродження та визволення Батьківщини з подвійного окупаційного ярма.

У другому розділі дисертації “Поетика гумористичної і сатиричної творчості” об'єктом вивчення стала гумористично-сатирична спадщина митця, її поетикальні координати, багатство яких виявляється вже у майстерному оперуванні епіком стильовими і тропеїчними засобами, а широта - у колі проблематики від підсовєтської дійсності до життя української еміграції.

У підрозділі 2.1. “Сатира на “підсовєтську” дійсність” зінтерпретовано викривальні твори епіка на тему “підсовєтської” української дійсності, які з упевненістю можна назвати своєрідним літописом “шляху нашого народу” (І. Дузь). Сатира М. Понеділка завжди реалізується в парадигмі трагічного, тому разом зі сміхом викликає почуття співпереживання й тривоги. Такий перманентний синтез трагічного й комічного зумовлений своєрідністю художнього світосприймання письменника, який засобами сміху примушував задумуватися над екзистенційно-онтологічними проблемами буття людини в контрольованій тоталітарній державі.

Сатиричне перо М. Понеділка викривало потворні явища совєтської дійсності, як і “серйозна” епіка, підкреслювало гірку правду життя: колись багата українська земля перетворилась у край гнаних і голодних. Такі умови існування письменник пов'язує з дійсністю “під чужими владарями”, що завела сколективізованих українців за межу бідності.

У сатиричних творах “Добробут Дьомки Стріхи”, “Завод “Червона Гайка”, “Лекція про бактерії”, “Стахановська курка” (зб. “Вітаміни”) автор розкрив практику етноциду українства, безправність української людини в епоху будівництва соціалізму. При цьому яскраво комедійними фарбами епік змалював бундючність, самодурство, зажерливість, відірваність від життя зверхників комуністичної системи за допомогою портретних характеристик, мовного автопредставлення персонажів, їх показових вчинків. Скажімо, жадібність політичного інспектора (новела “Стахановська курка”) розкривається через ностальгійний погляд за цигарковим бичком, викуреним ним аж до ризику обпекти губи.

Епік подає й етапи становлення адептів комунізму (дилогія “Невдачі Васі Прища” і “Про культурні танці” зі зб. “Соборний борщ”), лейтмотивна риса характеру яких висловлена устами одного з них, Васі Прища, - сільського злодія, нероби і шахрая, для якого легше вкрасти, “озброївшись білетиком”, аніж поцупити “пощербленим ножем”. У такий спосіб письменник явив справжню сутність “коліщаток” системи. Просту ж людину белетрист бачив як мішень, у яку спрямовано стріли комуністичного режиму.

Понеділок-сатирик уважний до духовної сфери особистості. Він вдало змалював: усе, навіть найсвятіші людські почуття та ідеали, пропускалося в СРСР через горнило комуністичної догматики. Ці спостереження лягли в основу сатиричного фейлетону “Любов за директивами партії” (зб. “Вітаміни”). Перед читачем постає закохана пара: бригадирша свиноферми Мура Кривозуб і сільський дантист Вася Пузир. Логіка стосунків між радянськими закоханими не передбачає, згідно із суб'єктивними загостреннями автора, дарування квітів, а лиш ударну працю за накресленнями партії. Такою гіпертрофованою відданістю керівній партії, що межує з абсурдом, письменник передав зомбованість і нівеляцію особистого життя людей, які беззастережно повірили у “загірню комуну”.

У підрозділі 2.2. “Опозиція “людина-влада” у сатирі М. Понеділка” висвітлено ідеалістичну позицію митця як прихильника і палкого послідовника ідеї визволення Батьківщини від більшовицького окупаційного ярма. Тому власній творчості М. Понеділок надав функції зброї у боротьбі за збереження національної свідомості. Свободу духа й усвідомлення національної тожсамості письменник протиставив усякому конформізму.

Глибоке розуміння ним колоніального становища України та українців у період совєтчини втілилося у сатиричних творах із чільною проблемою прихованої опозиції владі. У ряді сатир М. Понеділка квієтизм персонажів щодо комуністичного режиму є одним із засобів маскування та іманентного спротиву. Так, художня рецепція проблеми прихованого опору у фейлетоні “Вівчур-розбійник” (зб. “Соборний борщ”) прикметна тим, що громадянська позиція головного героя пристрасна й чесна до рідної нації, але приховано антитетична до системи і її вождя.

Самобутнім художнім баченням України в колоніальному ярмі прикметне оповідання “Хрущик” (зб. “Вітаміни”), пуантом якого є спародійована сатириком картина мітингів у СРСР. Тут реконструйовано умовну ситуацію вдаваної толерантності, за якою стоїть опозиція до влади, політична мімікрія заради самозбереження. Більш гостро опозиція “людина-влада” представлена у сатиричному фейлетоні “День урожаю” (зб. “Соборний борщ”). Ідею спротиву письменник реалізував на цей раз не як одиничний випадок, а як пульсуючий фактор, який виникає в атмосфері блокади національної свободи. Підкресленню зачаєної опірності владі слугує залучення до твору мотиву дружби, яка зроджується між людьми різних регіонів нашої землі. Ворожий до України й українців світ у зображенні М. Понеділка не зламав почуття їх національної сутності та єдності. Вони вчаться жити по-новому, приховуючи справжнє ставлення до режиму, вимушено змінюють поведінку на таємну опозицію до нього. Таке приховане змагання реалізується у тексті і підтекстово, за допомогою езопової мови, що маскує неприйняття тиску держави.

У творах цієї тематичної групи М. Понеділок подав формулу життя у СРСР, засновану на мудрих хитрощах - основі збереження нації від повального фізичного й духовного винищення.

Підрозділ 2.3. “Повість “Армія” - гостра сатира на військову і соціополітичну систему СРСР” присвячений аналізові твору, який є однією з вершин сатиричної творчості М. Понеділка. Під критичний погляд автор виставив совєтську мілітарну машину насилля та гніту. Письменник обстояв ідеали свободи й незалежності індивіда всупереч тиску системи, затаврував обмеження особистості, будь-які прояви мілітаризму і солдафонства. Новизна тематики совєтської військової служби, засудження калічення під її тягарем особистості, що сповідує ідеали краси, гуманізму і високої моральності, розвінчання казенного патріотизму та інших явищ, які до цього подавалися радянським письменством надзвичайно позитивно - саме у цьому проявилося новаторство Понеділка-сатирика.

У творі докладно змальовано життя совєтської армії з її статутами та правилами, декотрі з яких успадковані Червоною армією ще від царського війська. Перед читачем постала панорамна сатирична картина дисгармонії між внутрішньо вільною особистістю, далекою від військової справи, й армійськими трибом життя та побутом. При цьому Понеділок сатирично скритикував не саме військове ремесло, а штучно зідеалізоване уявлення про нього, подане в ореолі фальшивої героїзації, та методичне насадження духу мілітаризму в суспільстві. У дещо комічному світлі автор зобразив образ головного героя Миколи, який виступає своєрідною травестією постаті ідеального солдата. Авторська характеристика персонажа подається у подвійній категоріальності: зовнішній та внутрішній. Зовнішня імагінативність персонажа змінюється й ампліфікується через його комічно-недоладні дії. З ним весь час щось трапляється: його мобілізовують, муштрують, кидають на різні роботи, але все, за що б не брався Микола, закінчується трагікомічно.

Інтроспективна організація образу залишається без змін: герой уперто і по-своєму (як і головний персонаж роману “Записки полоненого” О. Кобця) протистоїть антигуманній російсько-державній мілітаризації, що прагне зломити волю людини й безкарно збиткуватися над людською гідністю під час перетворення її у “ґвинтик”.

Обставини, в яких опинився і діє герой, по суті відверто трагічні як в історико-соціальному плані (українські хлопці змушені захищати імперію та її правителів), так і в особистісному: незважаючи на інтенсивний тиск радянської ідеології й армійської муштри, Микола залишився внутрішньо незалежним, з українською впертістю витримуючи всі знущання. Сатиричне перо М. Понеділка типізує систему муштри й потоптання поглядів, національної ідентичності, через яку свого часу довелося пройти і самому письменникові.

Герой живе і співіснує з іншими в пережитому минулому і реальній своїй сучасності, однак органічно пов'язаний з майбутнім. Він прагне осмислити свій час і себе в ньому та, абстрагуючись від сірості й буденщини, впевнено дивиться у щасливе, мирне прийдешнє. Це і є втіленням мрії всіх українців, історичний, життєвий, моральний досвід яких тяжкий, але душа не зламана, бо в серці вони носять “те, що не вмирає” (Леся Українка).

У підрозділі 2.4. “Сатирично-гумористична повість “Рятуйте мою душу”: українство у таборах “ді-пі” розкрито реалізацію проблеми незахищеності й скитань українських вигнанців у повоєнній Європі зі статусом біженця з СРСР.

Письменник реалістично докладно зобразив життя скитальців з його монотонним ритмом, заведеним барачним порядком та сірим, майже голодним існуванням у напівізольованому табірному оточенні. Історичної автентики повісті додають сцени примусової репатріації українців до Радянського Союзу. Белетрист реалістично показав методи психологічного й політичного тиску на людей, які не бажали добровільно повертатися на радянську “родіну”: від улесливості й обману до погроз і сили. Документальну основу твору автор доповнив картинами нелюдського поводження з біженцями під час репатріації.

Достовірність натуралістичних художніх деталей (як-от: кров на кофтині у жінки, яка, щоб не їхати, сама на себе наклала руки), старанно занотованих епіком, працює не лише на автентичність зображуваного. Ці описи - констатація злочинів проти мирних людей, протест проти примноження антигуманності й насилля у світі. При цьому письменник знімає кліше добротворців з американських солдатів, зараховуючи їх, як і совєтських, до когорти жорстоких вандалів.

М. Понеділок не байдужий до долі кожного табірника, емпатійно переймається його турботами. Белетрист актуалізував проблему незахищеності людини у часи лихоліть, стан “перекотиполя” українських біженців. Вирвавшись із совєтської кабали, біженці ладні терпіти будь-які тимчасові незручності й нестатки, адже покладають великі надії на Новий світ. Письменник вдався до точної деталізації, докладно відтворив життя людей, події та обставини табірної дійсності. Обравши за домінанту стилю реалістичну манеру, М. Понеділок подбав про історичну достовірність описуваного. Не відійшов від історичної правди епік і у розв'язці твору - корабель везе людей на невідомий їм континент. Автор розкрив їх непевність у майбутньому, зміну радощів свободи смутком за рідними порогами, інваріантом яких були європейські землі. Українці залишають тяжке табірне життя, а разом із ним - частку свого серця на вимушено набутій європейській батьківщині.

У підрозділі 2.5. “Між асиміляцією і національною самобутністю: українці за океаном” здійснено цілісний аналіз сатирично-гумористичних творів М. Понеділка на тему життя української спільноти за океаном. Про гіркоту й радощі, психологічну неприкаяність і способи самореалізації, душевну зболеність і проблиски щастя на чужині, про себе і своїх побратимів письменник написав у манері “сміх крізь сльози”. Змальовуючи життя діаспори, письменник цікавився передусім питанням етноасиміляції, яку не вітав. Тому у низці творів М. Понеділок осмислив проблему збереження національної автентичності.

Степовик-херсонець, жадібний до творчої діяльності, волелюбний, зміцнений національним духом письменник, - таким він був сам, і цих останніх якостей вимагав від співвітчизників, викарбовував у характерах персонажів, які є активними членами української громади та виявляють прагнення не розчинитись у міжкультурних потоках західного світу. Це стосується головної героїні фейлетону “Ріжок каменю”, автобіографічних протагоністів оповідань “Свій до свого тягнеться” (зб. “Диво в решеті”), “Зневажений скарб”, “Чи, може, інакше треба?” (зб. “Смішні сльозини”). Усвідомлюючи національну тожсамість, позитивні персонажі М. Понеділка проходять певну внутрішню духовну еволюцію, каталізатором якої стала чужина. Їх духовним орієнтиром завжди була вимріяна Україна, чужина ж - реальність, сповнена тривоги й самотності.

Тож не все в епіці М. Понеділка виглядає так патріотично й ідилічно. Інший бік медалі - драматичний: ідучи шляхом найменшого опору, чимало українців бездумно асимілюються в інонаціональному середовищі. Понеділок “із глибоким сумом спостерігає, як у душах багатьох затомлених земляків тане, зникає ота Україна, і це рве йому серце” Сварог В. Сміх і сум Миколи Понеділка // Нові дні. - 1966. - Листопад. - С. 3-6.. Ця проблема стала об'єктом зображення у низці сатиричних творів митця, герої яких зневажають своє українство (Іван Крикливий з новели “У день народження”), забувають і плюндрують мову й культуру (сім'я Бульків з “Пісні з Нової Гвінеї”, горе-артисти зі “Зневаженого скарбу”), безопірно вливаються до іноментального соціуму (Гриць Кваша з новели “Добродій “Н”), деморалізуються під впливом американського меркантилізму (головний герой новели “Скільки горя і… радості”).

Духовну убогість і примітивізм цих персонажів автор підкреслив вигадливим добиранням прізвищ, чи, за терміном І. Герус-Тарновецької, “назовництвом” (Посмітюха, Наївник-Наївненко тощо), показом браку ідейних та гуманних переконань. Автор акцентував контраст бажаного й дійсного, сатирично зобразив моральну деградацію українських антипатріотів-покручів. “Крізь дуже гіркі сльози я сміюся…”, - болісно підсумував письменник, який узагальнив драматичну сутність людського існування на чужині, трагедію руйнування української автохтонності й спотворення світопорядку.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

1. Сформований у вільному світі творчий доробок Миколи Понеділка став посутнім компонентом вітчизняного “двоколійного” літературного процесу ХХ століття. Свій письменницький хист митець зреалізував насамперед у ліро-епіці, що глибоко відобразила історичні та соціальні конфлікти доби, розкрила особливості “ройового” й індивідуального життя українців обабіч океану. Досить широка проблематика белетристики М. Понеділка, актуальність відображених онтологічно-екзистенційних явищ буття означили специфіку його літературного реконструювання дійсності.

2. Письменником-реалістом й документалістом виявив себе М. Понеділок у несатиричних творах антибільшовицької проблематики. Описуючи моторошні своєю правдою картини життя українців СРСР (“Чорна хустка”, “Обід собачий”, “Многая літа!”), М. Понеділок синекдохально зобразив метаобраз тоталітарної держави. Письменник зафіксував і психологічно репрезентував етногенетичну схильність українців до виявів спротиву (новела “Самогубство”). Проза митця примножила антибільшовицькі інтенції українського письменства ХХ століття, стала у західному світі ідейно-художнім феноменом, що репрезентував правду життя українців під тиском більшовизму.

3. Вимушене Понеділкове втікацтво на Захід знаменувало народження його як митця слова, активізувало “олітературнення” до того плеканих у душі свіжих тем творчості, насамперед українського “безґрунтярства” і самотності на чужині. Нарис “Пісня”, оповідання “Казка недосказана моя” та повість “Зорепад” - реквієм за покинутими рідною землею та краянами, мнемонічна й літературна посвідка кордоцентризму української вдачі. Позбавлені простору предків персонажі-вигнанці тяжко знаходять своє автентичне існування на чужині. Тому епік постійно редукував з автопсії мотиви смутку й дійсні переживання емігрантів, які сполучилися у творах з національно-ментальними візіями міфологізованих картин-мрій, мирної праці на землі предків, що є антидотом для недужого на ностальгію духу. Звідси мистецьким “фірмовим знаком” М. Понеділка є суб'єктивно-індивідуалізований концепт “поле”, який, абсорбуючи історичний та морально-етичний досвід українського етносу, став для письменника синонімом і навіть корелятом далекої Батьківщини.

4. Реалістична правдивість сформувала образний лад малої прози М. Понеділка про часи Другої світової війни. Автор порівняльно осмислив злочини націонал-соціалізму і комунізму, виходячи з руйнівної антигуманної природи цих систем. До честі письменника, у нього відсутній образ ворога як такий, адже кожен персонаж з обох таборів підліг індивідуалізації зі збереженням родових іманентно людських рис. Понеділок-психолог та людинознавець розкрив мотиваційні чинники й стимули, які визначили людську свідомість і поведінку в апокаліпсисі війни. Реалізм ліро-епічного зображення посилився символізацією вираження: сюжетика повісті “Любисток на рани” підпорядкована сакральному символу хреста - історичних доль України. Показом жертв війни й людських втрат у ній (чи не найтрагічнішим у творах “Без назви”, “Білі айстри”, “Посивіла жінка”) письменник примножив антимілітарний дискурс української літератури, образами ж духовних українських людей, що не деградують навіть у боротьбі за виживання, підніс людяність і гуманізм над силою зброї.

5. Синхронно із “серйозною” епікою талант М. Понеділка реалізувався в гумористично-сатиричних жанрах. Успадкувавши з несатиричної прози постійні теми та ідеї, письменник у гострокритичному світлі розвінчав тоталітарну імперську політику. Це характерне для тих творів, у яких автор показав становлення “диктатури пролетаріату” з її антигуманними діями (“Цвітуче колгоспне поле”, “Добробут Дьомки Стріхи”), зомбуванням і залякуванням людей (“Дві енциклопедії”, “Завод “Червона гайка”), вихолощуванням національно-патріотичних ідей (“День урожаю”). Письменник представив справжню суть совєтської дійсності через образи утискуваних системою простих українських людей, які чинять мовчазний спротив, розуміючи, що сили в “державі-казармі” (І. Малкович) поки що не на їхньому боці (образ Васі з фейлетону “Вівчур-розбійник”). Понеділок гротескно розвінчав мілітаризацію країни під гаслами боротьби за мир. Письменник-гуманіст підніс ідеали свободи незалежної особистості, яка латентно протистоїть насиллю, злу, “осолдафоненню” свідомості мас.

Сатиричний ефект у М. Понеділка ґрунтується на виявленні назовні характерних ситуацій і протиріч у дихотомії “світла комуністична мета - антигуманний результат” (“Дві енциклопедії”). Функції лексико-стилістичних засобів творення комічного в прозі митця - викриття внутрішнього світу охоронців режиму, убогості їх мислення і світовідчуття, розвінчання стереотипів про духовно-інтелектуальний рівень режимних високопосадовців, динамізація емоційної напруги сюжетних колізій.

6. Характерним для прози М. Понеділка з життя вигнанців є її соціально-національний оптимізм (напівбіографічна повість “Рятуйте мою душу”). Автентичність відтворення табірного світу підпорядкована концепції, згідно з якою він не є кінцем усього, а труднощами початку нового життя української людини, нехай і за кордоном.

Історично-документального характеру посвідчень очевидця надають повісті епізоди примусової репатріації до СРСР, причому її жорсткими виконавцями поряд з нелюдами-сталіністами виступають й американські офіцери. Письменник концептуально ствердив тяжкість шляху до волі, який навчав людей гуртуватися в часи випробувань, допомагати один одному і не впадати у відчай. Серед ідейних констант мислення українців на чужині М. Понеділок виокремив як важливу і доленосну соборницьку ідею, носіями якої виступають центральні персонажі твору (Іван, Люція, Степан, Вадим, Кирило).