Актуальність теми дослідження. Українська жіноча проза 80-90-х років ХХ століття, представлена творами Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Любові Пономаренко, Галини Тарасюк, Людмили Тарнашинської та інших письменниць, недостатньо осмислена в історії української літератури і критики.

Сучасні літературознавці звертаються до аналізу жіночої творчості, цікавляться інтелектуальним досвідом українських письменниць різних літературних епох (найчастіше кін. ХІХ - поч. ХХ ст), що представлено у працях В. Агеєвої, Т. Гундорової, О. Забужко, Н. Зборовської, С. Павличко та ін. Паралельно здійснюються спроби характеристики сучасної жіночої прози. При цьому поза увагою залишаються твори Н. Бічуї, Л. Пономаренко, Г. Гордасевич, видані у 80-х роках ХХ ст. (винятком є короткі міркування з приводу творчості названих письменниць В. Дрозда, В. Панченка, М. Кодака), але активно аналізується проза цього періоду Г. Пагутяк (статті Р. Мовчан, М. Жулинського, наукові дослідження Н. Мельник, О. Поліщук, О. Карабльової та інших).

Натомість ширшого розмаху набуває інтерпретація жіночої прози 90-х років ХХ ст. Так, твори О. Забужко викликали цікавість до еротичної та національної тематик, актуалізували проблему розвитку сучасної жіночої творчості. Про це свідчить низка досліджень, спрямованих на аналіз та ідентифікацію її письма, (див. праці В. Агеєвої, Н. Зборовської, О. Карабльової, Л. Масенко, М. Моклиці, С. Павличко, М. Романець; статті рецензійного характеру І. Андрусяка, Є. Барана, І. Бондаря-Терещенка, В. Неборака, Л. Таран та ін.).

Окремі літературознавці надають перевагу вивченню одного з аспектів творчості письменниць. На особливостях висвітлення чорнобильської тематики С. Йовенко наголошують Н. Зборовська, М. Зобенко, Г. Тарасюк. До питання жанрового та стилістичного новаторства Є. Кононенко звертаються А. Біла, О. Боронь, О. Сидор-Гібелинда.Л. Таран розглядає специфіку роману С. Майданської "Діти Ніоби", а С. Філоненко, аналізуючи творчість названої письменниці разом із творчістю О. Забужко, С. Йовенко, наголошує на проблемі апокаліпсису, розробленій сучасними прозаїками. Особливості трагізму авторської свідомості та презентацію стефаниківської новелістичної традиції В. Мастеровою простежує М. Хороб. Часто статті в періодичних виданнях, об'єктом яких є твори жінок-письменниць 80-90-х років ХХ ст., містять швидше формулювання питань, ніж їх розв'язання.

Новели письменниць, надруковані в антологіях 80-90-х років, стали об'єктом дисертаційного дослідження Ніни Мельник; аналіз деяких творів Оксани Забужко проведений у кандидатських дисертаціях Ірини Старовойт та Тетяни Шевченко. Окремі аспекти творчості жінок-присьменниць 80-90-х років ХХ ст. розглядали у наукових дослідженнях С. Філоненко ("Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ ст. ") та О. Карабльова ("Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі"). Вони аналізували жіночу прозу 80-90-х років ХХ ст. під різними кутами зору, тому актуальним є питання інтеграції та узагальнення наукових поглядів, оцінок і висновків.

У цілому через проблематико-тематичний, жанрово-стильовий, образно-нараційний та мистецько-філософський аспекти художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХ ст. ще не розглядалися. Очевидною є потреба поглиблення наукових уявлень про специфіку жіночого погляду на світ, природу жіночої творчості, "жіночого письма", типології жіночих образів. У цьому полягає актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі української літератури згідно з плановою науковою роботою, присвяченою проблемам історії літератури (зокрема вивченню своєрідності сучасного літературного процесу в Україні). Тема дисертаційної роботи затверджена науковою радою НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 3 від 9 липня 2002 року).

Мета дослідження - висвітлити та узагальнити художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХ століття як феномена, літературного явища, визначити головні риси та тенденцій її розвитку у контексті сучасного літературного процесу.

Задля цього порушено низку питань, які визначили логічну структуру дисертації та зумовили її основні завдання:

розглянути проблеми, пов'язані з еволюцією української жіночої літературної традиції;

з'ясувати питання функціонування жіночої прози в літературному контексті 80-90-х років ХХ ст.;

визначити специфічні риси "жіночого письма" та провідні тенденції текстотворення письменниць;

висвітлити новизну прозового доробку авторок та простежити жанрові модифікації, своєрідність поетики творів малих форм;

виявити особливості "експериментальної прози" Г. Пагутяк, своєрідність "чорнобильського жанру" С. Йовенко, жанрову специфіку романів О. Забужко, С. Майданської, Г. Тарасюк та ін;

дослідити типологію жіночих образів, оригінальних засобів їх творення;

проаналізувати концепт автобіографізму як одного із важливих принципів характеротворення у жіночій прозі;

інтегрувати наукові погляди, оцінки та висновки літературознавців щодо жіночої прози 80-90-х років ХХ ст.

Об'єктом дослідження стали прозові художні твори Н. Бічуї, Г. Гордасевич, О. Забужко, С. Йовенко, Є. Кононенко, С. Майданської, В. Мастерової, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко, Г. Тарасюк, Л. Тарнашинської, видані як окремими книжками, так і опубліковані в періодиці та антологіях у 80-90-х роках ХХ ст.; літературно-критичні розвідки, рецензії, огляди, передмови до збірок письменниць.

Предмет дослідження - художні особливості жіночої прози, пов'язані із специфікою художнього мислення, жіночого погляду на світ, "жіночого письма", виявленого на рівні тематико-проблематичного кола, жанрово-стильових модифікацій, образної та наративної систем у використанні специфічних художніх способів і прийомів створення жіночих образів, побудови художнього мікрокосму.

Методологічна основа дисертації. Характер поставлених завдань визначив методику дослідження, яка ґрунтується на системному підході до об'єкта вивчення, що передбачає органічне поєднання історико-типологічного, порівняльно-історичного та описового методів. Типологічний підхід, що розглядає художні явища у синхронній площині, значною мірою є продуктивним при зіставленні тематико-проблематичних, жанрово-стильових та образно-наративних характеристик. Порівняльно-історичний метод простежується у виявленні конкретно-історичних зв'язків та аналізі генези літератури (зокрема "жіночого дискурсу"; репродукцію традицій української літератури кін. ХІХ ст., 20-х, 60-х років ХХ ст.) на діахронній (історичній) осі, які безпосередньо мали вплив на творчість письменниць. При з'ясуванні художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ століття залучено окремі засоби біографічного та психоаналітичного методів.

Теоретико-методологічні засади дослідження закладені на концепціях та ідеях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: М. Бахтіна, К. Вольф, Л. Гінзбург, Р. Гром'яка, Т. Гундорової, І. Денисюка, В. Дончика, Г. Клочека, М. Кодака, Н. Копистянської, В. Пахаренка, В. Фащенка, І. Франка, В. Шкловського та ін.

Аналіз своєрідності жіночої творчості, "жіночого письма" проводиться з урахуванням позицій і теоретичних концепцій феміністичної критики (Сімони де Бовуар, Ю. Крістевої, К. Мілет), гендерних досліджень (зокрема гінокритики Е. Шовалтер), наукових розробок "нової хвилі" українських вчених (В. Агеєвої, М. Богачевської, Н. Гапон, Т. Гундорової, О. Забужко, Н. Зборовської, С. Павличко), з акцентом на питаннях еволюції і законів української жіночої літературної традиції, історії, стилів, тем, жанрів.

Враховано також досвід історико-літературних досліджень української прози другої половини ХХ століття Є. Барана, В. Даниленка, Л. Демської-Будзуляк, М. Жулинського, Н. Мельник, Т. Салиги, О. Солов'я, І. Старовойт, Л. Таран, Л. Тарнашинської, С. Філоненко, М. Хороб, Т. Шевченко та ін.

Наукова новизна роботи та особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше зроблена спроба узагальнення художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ ст., з'ясування співвідношення традиції і новаторства у творчості Н. Бічуї, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко, О. Забужко, С. Йовенко, Є. Кононенко, С. Майданської, В. Мастерової, Г. Пагутяк, Г. Тарасюк, Л. Тарнашинської та інших письменниць з урахуванням наукових поглядів, оцінок та висновків літературознавців. Аналіз відображення жіночого сприйняття, специфіки "жіночого письма" проведено в контексті розгляду жіночої літературної традиції та виокремлення провідних тенденцій текстотворення письменниць. При дослідженні жанрових структур жіночої прози 80-90-х років ХХ ст. доведено експериментальність художніх творів Г. Пагутяк, підтверджено жанрову специфіку романів О. Забужко, С. Майданської, Г. Тарасюк та ін., розроблено типологію жіночих образів, визначено своєрідність художніх засобів і прийомів, принципів характеротворення, що ілюструють специфіку жіночої творчості.

На захист виносяться такі положення: жіноча проза 80-90-х років розвивалась у контексті модернізму та постмодернізму, запропонувала нове розв'язання тематико-проблематичних питань, свою інтертекстуальну практику та формування якісно нових жанрових структур; проза письменниць окреслених етапів творчо переосмислює українську жіночу літературну традицію; основними ознаками сучасного "жіночого письма" виступають: жіноча суб'єктивність, сповідальність, відвертість, безпосередність, автобіографічність, емоційність, жіноча модель образної та наративної систем; серед аналізованих творів вирізняється проза Г. Пагутяк, експериментальність якої виявилась у змістовому і жанрово-стильовому плані, у вмінні створити специфічний "герметичний" художній світ, інтегрувати реальне та ірреальне, елементи казкового і лірико-романтичного, психологічного і фантастичного, використовуючи сюрреалістичні тенденції, традиції класичного та "нового" роману, біблійні ремінісценції, художні прийоми сну, фрагментарний "потік свідомості" тощо; своєрідність творів "чорнобильського жанру" С. Йовенко закладена у жіночому баченні чорнобильської трагедії і місця жінки в зоні, внутрішньому авторському переживанні "чорнобильського синдрому", екстрапольованому на психологічному рівні образотворення; жанр роману у творчості письменниць 80-90-х років ХХ ст. зазнає постмодерних трансформацій, уподібнюючись до лекції, щоденникової сповіді, умовно-реальної фантастики, детективного бестселера, а романне мислення насичене художньою дійсністю, сформованою авторським суб'єктивним сприйняттям, заглибленням у внутрішній світ творчої індивідуальності; розроблена типологія жіночих образів у творчості письменниць засвідчує наявність трьох груп моделей: від традиційного образу дівчини, яка самореалізацію знаходить у вдалому заміжжі, образу матері-берегині і аж до типу жінки-аристократки духом, "нової жінки", з її претензіями на власний простір; складний світ жінки у творах висвітлено з використанням принципів сповідальності, автобіографізму, психологічної самохарактеристики персонажів у внутрішньому монолозі, діалозі тощо, що в свою чергу виражає художні особливості жіночої прози, специфіку художнього мислення жінок-письменниць.

Теоретичне значення дисертації. Висновки, отримані в результаті дослідження, покликані поглибити існуючі уявлення про жіночу прозу 80-90-х років ХХ ст., природу жіночої творчості, її відмінні риси й особливості (у змістовому, жанрово-стильовому аспектах) і водночас розширити наукове осмислення основних тенденцій літературного процесу та розвитку української літератури кінця ХХ ст.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можна використати, викладаючи лекційні курси історії і теорії української літератури, спецкурси і семінари, присвячені літературі кінця ХХ століття, розвитку жіночої літературної традиції. Висновки та основні положення дисертації можуть стати теоретичною базою для написання курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в доповідях на Всеукраїнській конференції "Ольга Кобилянська - письменниця і громадянка: національне та загальнолюдське" (Чернівці, 2003), Четвертих лесезнавчих читаннях (Луцьк, 2004), VІІ-VІІІ Міжнародних наукових конференціях молодих учених (Київ, 2004, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук" (Луцьк, 2004) та звітних наукових конференціях аспірантів і викладачів Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (Ів.-Франківськ, 2002-2005). Дисертацію було обговорено на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Матеріали, що висвітлюють положення наукового дослідження, викладені у 13-ти публікаціях, з яких 9 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (270 позицій), приміток та додатка. Обсяг дисертаційного дослідження - 180 сторінок. Загальний обсяг роботи - 217 сторінок.

жіноча проза художня письменниця

Основний зміст дисертації

О. Забужко в романі "Польові дослідження з українського сексу" відверто демонструє своє жіноче бачення як у змістовому, так і в жанрово-стильовому планах (мова від першої особи, безпосередність виповідання, фрагментарність, емоційність розповіді тощо). У центрі твору - образ жінки на тлі нівеляції традиційних стереотипів образу чоловіка, інверсії гендерних ролей. Обравши жанр роману, письменниця конструює твір у вигляді лекції (форма викладу твору асоціюється з читанням лекції). У публіцистичних та есеїстичних відступах крізь призму жіночого суб'єктивізму-самоствердження, що чергується з використанням принципу "вписування тілесності в тест", декларації жіночої сексуальності за допомогою стилістичного прийому зізнання, емоційного виповідання, інтерпретує широке коло питань національного, філософського, мистецького, морально-етичного й особистого характеру.

Інтеграцію традиційного і модерного способів побудови художнього твору репрезентують романи С. Майданської "Землетрус", "Діти Ніоби", в яких у жіночій інтроспекції суспільно-історичної тематики відбиті апокаліптичні мотиви, есхатологічний тип художнього мислення письменників кінця століття. Маємо зразок "жіночого письма" із суб'єктивним, індивідуальним, одиничним світом жінки, її досвідом, психологією, внутрішнім "Я". Національні мотиви стають не диференціальним, а перехресно-інтегруючим чинником, створюють пафос єдності розгалуженого, розпорошеного на окремі людські долі сюжету.

Національно-фольклорними, релігійно-філософськими ремінісценціями виокремлюється з масиву "жіночої романістики" 90-х років ХХ століття "Казка про калинову сопілку" О. Забужко, в якій на тлі жіночого буття рецептовано біблійний мотив братовбивства (образ Ганнусі асоціюється з образом Каїна). Екстраполяція останнього в сестровбивство носить гендерний характер, є ядром жіночої моделі образної системи. Причинно-наслідковий зв'язок (спокутування батьківських гріхів дітьми), релігійно-християнська алюзійність, фольклорно-казкова стилізація наближають твір до форм переказу, легенди з "народних уст", сукупності окремих оповідань-історій містично-реалістичного характеру, до "химерної прози" з фольклорною образністю, підкресленою ліричністю оповіді, що відбито й у своєрідному авторському жанровому визначенні - "казка".

Містичні концепти мають місце й у романах відмінного стильового спрямування Є. Кононенко "Імітація" і "Зрада", які репрезентують авторську інтерпретацію сучасності з акцентом на вищій, духовно-моральній сфері буття.

Жанр роману обирає і Г. Тарасюк. Проблематичний спектр роману "Смерть - сестра моєї самотності" охоплює кілька аспектів: екзистенційно-психологічний, морально-етичний, історично-національний, гендерно-соціальний. Нестандартна побудова твору у вигляді щоденника-сповіді надає йому рис автобіографічності. Образ сильної жінки з її "маленькими секретами-заповідями", екзальтованим відчуттям тріумфу, влади над іншими нівелюється фінальним акцентом, закладеним у прагненні "гармонізувати" буття. Композиційна строкатість, відсутність деяких конкретизуючих елементів у сюжетному розвитку, ескізність та монтаж часовопросторових, реально-уявних категорій провокують своєрідний стиль самого роману, рецепцію його читачами.

У проаналізованих романах О. Забужко, С. Майданської, Г. Пагутяк, Г. Тарасюк, Є. Кононенко виявлено тематичні мотиви апокаліпсису, людської екзистенції, філософії абсурду сучасного існування, інтеграцію гендерного, жіночого та національного аспектів, використання подібних принципів творення художнього світу, репрезентації "жіночого письма". Жанр роману в жіночій прозі виокремленого періоду асимільовано до різних прозових форм: лекції, щоденникової сповіді, умовно-реальної фантастики, детективного бестселера.

У третьому розділі роботи - "Система художніх образів в українській жіночій прозі 80-90-х років ХХст. ", який складається з трьох підрозділів, проведено аналіз образної системи художніх творів, здебільшого представленої вибудованою на жіночому досвіді й світосприйнятті "жіночою моделлю".

Перший підрозділ - "Модель героя і особливості характеротворення в українській прозі 80-90-х років ХХст. " - містить дослідження таких проблем, як: герой/героїня української прози 80-90-х років ХХ ст., форми характеротворення та портретописання, домінувальні риси, притаманні персонажам. Так, якщо до 80-х рр. ХХ ст. переважали у літературі герої типові, то з кінця 80-х - початку 90-х домінують індивідуальні образи. Герой сучасної літератури мислить новими категоріями, відчувається криза старих ідеалів і формування нових. На противагу соцреалістичним "зовнішнім" портретам головних героїв, активно впроваджується художнє відтворення трансцендентного світу персонажів, їхніх думок, почуттів та переживань за допомогою різних художніх засобів. Стрижнем характеротворення стає психологізм.

Психологічна авторська розповідь (коментарі психологічного стану героя, інтерпретація його вчинків, сповідь, сни, щоденник, видіння) - невід'ємна риса "жіночого письма", індивідуального стилю С. Майданської, О. Забужко та інших письменниць.О. Забужко фіксує внутрішній конфлікт головної героїні Оксани ("Польові дослідження…"). Активними є "внутрішній" авто-діалог (розмова героя з самим собою), в якому відчуваються два голоси роздвоєної душі (як і в повісті "Я, Мілена") та "ускладнений" монолог (внутрішній монолог, у структуру якого вплетено уявний діалог). Жіноча суб'єктивність із активізованим інтровертним поглядом на жінку посилюється сповідальністю письма авторок, що в свою чергу відображається на жанрово-стильовому рівні твору і на типології жіночих образів.

Героями "жіночої прози" 80-90-х років ХХ століття найчастіше є творчі особистості, що попри "надломленість", деструктивність, "відчуття духовної неповноцінності", фобії і манії, відзначаються високим рівнем інтелекту. ("Землетрус", "Провідна неділя" С. Майданської; "Польові дослідження з українського сексу", "Інопланетянка", "Я, Мілена" О. Забужко; "І німе нерозуміння" Л. Тарнашинської; частково "Дві в колодязі" Л. Пономаренко; "Жінка в зоні", "Юлія" С. Йовенко).

У жіночій прозі 80-х (твори Н. Бічуї, Г. Пагутяк, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко) можна виокремити дві групи персонажів: позитивні і негативні, а в 90 - х модель героя значно трансформується. Характери будуються за принципом "кривих дзеркал", які непослідовно відтворюють дві сутності людини: добру, прекрасну і злу, огидну. Так, розхристаність, розмитість, а одночасно заглиблення в екзистенцію героя, стають провідними принципами характеротворення. Альтернативою героя реального (презентованого О. Забужко, С. Майданською, С. Йовенко, Л. Тарнашинською та ін.) є герой умовний, створений фантазією, часто наділений людськими рисами (Г. Пагутяк, "Радісна пустеля", "Смітник Господа нашого").

У сучасній жіночій прозі переважає психологічний динамічний портрет. Авторки простежують внутрішні переживання, показують глибину свідомості й підсвідомості героя, в яких значною мірою відбита сутність жіночої природи, вираження особливого жіночого бачення світу. Останнім часом автори уникають повних портретописань, домінують "умовні обличчя", зосередження на деталі, яка несе асоціативну інформацію, є символічним кодом. Спостерігається увага до опосередкованого і безпосереднього відтворення характеру героя. У побудові образної системи можна виокремити такі тенденції: героєм, як правило, є творча особистість (хоч часто "деструктивна"); акцент поставлено на інтровертній сфері, на психології героя, його екзистенції (яка часто співзвучна буттю суспільному, національному); переважає зображення кризових станів людини (фобії, манії, депресії), пов'язаних з апокаліптичним, есхатологічним типами мислення, співзвучними епосі кінця століття. У жіночій прозі означеного періоду центральним є образ жінки, для якого характерні різноманітні характеристики.

Другий підрозділ третього розділу - "Типологія жіночих образів" - містить класифікацію та аналіз жіночих образів у жіночій прозі 80-90-х років ХХ ст. У проведенні типології жіночих образів використано "збірний критерій", який включає структуру образу, поведінку героїв, що залежать від тематичного центру твору і сповідуваної письменницями тенденції творення художніх текстів і артикуляції "жіночого письма" (традиційного, "синтетичного", феміністичного спрямування). Звичайно, подібні класифікації створюються передусім для зручності й завжди відзначаються умовністю, однак є одним із засобів систематизації матеріалу, що потребує аналізу й оцінки. Проаналізовано типи жіночих образів: дівчина, яка самореалізацію власного "Я" бачить у вдалому заміжжі (Юлія з повісті Є. Кононенко "Сестра"); мати; "пасивна жінка"; жінка-аристократка духом; жінка-романтик; жінка, що живе за законами свого часу; "перехідний тип" (від пасивної до активної) жінки; "нова жінка"; феміністка.

Чи не найпоширенішим є тип "нової жінки", репрезентований О. Забужко: Оксана ("Польові дослідження. "), Ганна ("Казка про калинову сопілку"), Рада ("Інопланетянка"), Мілена ("Я, Мілена"), Дарка ("Дівчатка"). У жіночому характері тісно переплетені фемінні й маскулінні риси. Авторка не просто висвітлює характер героїні, а й зупиняється на процесі її становлення ("Дівчатка"). Специфічним є використаний художній принцип "опозиції" - зіставлення й порівняння характерів, паралельного показу двох світів, емоцій і пристрастей двох типів жінок.

Поширеним є також тип жінки-аристократки духом, який змальовує С. Майданська (Делія з "Провідної неділі", Анна з "Землетрусу", Марта з роману "Діти Ніоби"), презентуючи гендерну колоритність, дотримуючись принципу симетричного моделювання жіночих і чоловічих характерів, поєднуючи фемінні та маскулінні риси. Натомість культ матері, материнський інстинкт С. Майданська драматично розкриває в типовому образі Рахілі: переживання за долю своїх дітей, їх життя сягають критичної межі й стають для неї фатальними. З цим пов'язана назва роману "Діти Ніоби", що є суцільною метафорою.

У 90-х письменниці демонструють інший рівень свідомості, пропагують інші норми моралі, поведінки, демократизацію гендерного плану та риси фемінізації. Однак попри постмодерну нівеляцію морально-етичного критерію в образотворенні, деформацію гендерного плану, пропаганду "ненормованості", розмитості героя/героїні, можна стверджувати, що в характеротворенні жіночої прози цього періоду наявні риси протилежного змісту. Маємо на увазі типи жіночих образів другої групи: тип жінки-аристократки духом і тип жінки романтичної, такої, як Юлія - головна героїня однойменної повісті С. Йовенко.

Розроблена типологія жіночих образів у творчості письменниць 80 - 90-х років ХХ ст. засвідчує наявність трьох груп моделей: героїні, які відповідають традиційним патріархальним уявленням про роль і місце жінки в сім'ї і суспільстві; жінки, в характерах яких синтезовано заперечення патріархальних поглядів і апологетику традиційних норм; образи жінок, які відстоюють феміністичні тенденції з претензіями на "власний простір" (таким чином авторки трансформують модерну феміністичну традицію української літератури попереднього fin de siecle та регенерують особливості сучасної постмодерної епохи, морально-етичних цінностей суспільства).

Письменниці розкривають складний світ жінки-матері, дружини, подруги, колеги, вибираючи для цього різноманітні конфігурації гендерних стосунків, зовнішніх обставин, використовуючи принципи сповідальності письма, психологічної авторської самохарактеристики персонажів у внутрішньому монолозі та діалозі, реалізуючи окремі автобіографічні моменти

У третьому підрозділі третього розділу - "Автобіографізм як один із основних і специфічних принципів характеротворення у жіночій прозі" - в основному на прикладі прози О. Забужко розглянуто тенденцію автобіографізму як особливої риси "жіночого письма" в жіночій прозі 80-90-х років ХХ ст., що не є новою на українському літературному грунті, адже плідно розвивалася Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською.

Звернення до автобіографізму - тієї особливості, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника, психологічно-аналітичної інтерпретації пережитого, зумовлені процесом "повернення" і переосмислення минулого, природою жіночого художнього мислення (потреба виповідання власного досвіду, зовнішнього осмислення свого "Я"). Автобіографічний концепт (з національним акцентом) є одним із базових у творах О. Забужко, в яких поєднані три сфери, виділені Г. Винокуром у структурі автобіографії як жанру, - "сфера переживання" - "сфера духовного досвіду в широкому значенні слова" - "сфера особистого життя як творчості".

У роботі зроблено спробу побудувати "автобіографічний синерген" (К. Дуб), враховуючи творчий доробок О. Забужко. Крім творчості О. Забужко, прикладом використання автобіографічного конструкту як принципу характеротворення та нарації є проза Г. Тарасюк, С. Йовенко ("Про що мовчить Книга Йова"), а загалом автобіографічні моменти (хоч би і в зображенні своєї епохи, долі жінки в сучасному суспільстві) присутні в прозі кожної письменниці (на рівні введення в твір реальних фактів з власного життя, завуальованих під історію головних героїв і т.п.). За допомогою наративних концептів (мова від першої особи, сублімація образу автора в образ головної героїні, манера виповідання у формі сповіді, щоденника, внутрішнього монологу) та образної системи письменниці активно використовують автобіографічний конструкт і відкрито демонструють особливості "жіночого письма" та внутрішній світ жінки.

У "Висновках" узагальнено результати дисертаційного дослідження художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ ст., яка, сформувавшись у контексті літературного процесу, є виразником основних його мистецько-світоглядних та художніх тенденцій, має свою специфіку, зумовлену особливістю художнього мислення, "жіночого письма" і природою жіночої творчості.

Активізація жіночої творчості у кінці ХХ ст. наштовхує на проведення аналогій з попереднім fin de siecle, аналіз еволюції української жіночої літературної традиції, певним чином пов'язаної із феміністичними тенденціями. Прозові твори письменниць демонструють жіночий досвід, художній світ жінки і художні засоби літературної виразності, які сприяють зображенню жіночих емоцій, типу мислення і світорозуміння. У дослідженні класифіковано поняття "жіноча література", "жіноча традиція", "жіноча творчість", "жіноче письмо".