Проблематика та особливості творів Мирного, Нечуя-Левицького, Карпенка-Карого, Старицького та Франка

Проблематика, сюжетно-композиційні та художні особливості творів Мирного (Хіба ревуть воли, Повія), Нечуя-Левицького (Кайдашева сім’я), Карпенка-Карого (Хазяїн, Сто тисяч), Старицького (Не судилося), Франка (Гімн, Україна мовить, Украдене щастя, Мойсей).

Рубрика Литература
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 49,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історія написання „Хіба ревуть воли”

Реформа 1861 р. та її наслідки привернули особливу увагу Панаса Мирного. Гнітюча атмосфера кріпосницької дійсності спонукала письменника до викриття її антигуманної суті, виняткової жорстокості. На весну 1872 року припадає задум Панаса Мирного написати великий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Прискоренню написання твору сприяли і певні обставини. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відрядженні. Під час поїздки з Полтави до Гадяча хлопчик-візник розповів Мирному жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, та що був засуджений до каторжних робіт. Особа Гнидки особливо зацікавила митця як «дуже цікавий суб'єкт» Доля сільського чесного парубка, що стає на хибний щлях, зацікавила молодого парубка, що стає на хибний шлях, зацікавила молодого письменника і він описав цей випадок в його нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Письменник задумався над причинами, що призвели Гнидку до розбійництва і цей випадок з життя ліг в основу повісті «Чіпка», над якою він працював протягом літа й осені 1872 року. Повість «Чіпка» -- перша редакція майбутнього великого соціально-економічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор зосередив головну увагу на постаті центрального героя твору -- Чіпки Варениченка. В повісті ще не були чітко окреслені сюжетні ходи -- історичні екскурси, розповіді про земство, царський суд, досить побіжно змальовувалося життя селян. І.Білик допоміг удосконалити твір , було здійснено кілька редакцій. У 1880 р. під назвою „Хіба ревуть воли” було надруковано

2. Мирний - майстер соціально-психологічної форми оповіді

В історію укр..літератури П. Мирний увійшов як автор психол. прози в добу розвиненого реалізму. Творчу діяльність Панас Мирний починав як поет. Та все ж таки в українську літературу Панас Мирний увійшов неперевершеним майстром прози. Справжню письменницьку славу принесли Панасу Мирному два великі романи: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія». Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» -- перший в українській літературі соціально-психологічний роман, у якому життя та боротьба українського селянства проти соціального гноблення напередодні та під час реформи 1861 р. подається через розкриття психології Чіпки Варениченка, його думок, прагнень і переживань. Психологічний роман- великий і складний за будовою епічний твір, у якому охоплені події долі однієї чи кількох осіб, як правило, від народження до кінця життя. Виділені настрої, почуття, душевний стан шляхом проникнення у найпотаємніші кутки души. Твір має своєрідну і складну композицію. Це зумовлено винятково широкими хронологічними рамками зображення життя. Автор, заглибившись в історію українського села, почав розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного закріпачення українського селянства. Композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», його сюжет підпорядковані головному завданню -- розкрити соціально-психологічні мотиви протесту селянства, зокрема Чіпки, показати причини того, чому розумна, енергійна й здібна людина стає на шлях розбою. Таким чином, внутрішня масштабність роману, його проникливий психологізм, філософічність дають підстави твердити про появу в українській прозі нового типу епічного полотна, відмінного багатьма жанровими якостями від зразків, створених не тільки раніше, а й одночасно з ним.

3. Проблематика „Хіба ревуть воли”

Роман „Хіба ревуть воли..” засвідчив новий етап у розвитку укр..прози. Це перший зразок соціально-психологічного роману в укр. літ, перший роман з народного життя, в якому змальовано майже столітню історію села, розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соц. Умови, конкретне життєве середовище сформували характер особистості, визначали її поведінку. Новаторство роману полягає в тому, що в ньому на повний голос „заговорило” життя укр.. суспільства перехідної епохи.

Проблематика цього твору:

- проблематика вибору

- проблема моралі

- проблема виховання

- проблема батьків та дітей

- проблема впливу середовища на формування особистості

- проблема духовності

- проблема соціальної несправедливості

- проблема кривди (відібрали у Чіпки ниву)

4. Сюжетно-композиційні особливості роману „Хіба ревуть воли..”

Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" багатоплановий. У ньому відображено життя українського селянства протягом кількох поколінь-від заселення південних степів і закріпачення сіл до реформи 1861 р. і введення пореформених порядків. Найбільше ж уваги автори приділили висвітленню передреформеного періоду, самого процесу розкріпачення селян і введенню земських порядків у країні. Письменники переконливо показали, що селяни були обдурені, що реформа не принесла справжньої волі,ї було здійснено в інтересах поміщиків та капіталістів. Це й привело народні маси до шукання виходу з нестерпного становища викликало стихійний протест, який вилився в численні повстання проти безправ'я і нового гноблення. Роман складається з чотирьох великих частин, кожна з яких поділяється на розділи, їх у творі тридцять. Кожна частина і розділ мають свій зміст і композиційну завершеність. У першій частині йдеться про дитячі і юнацькі роки головного героя Чіпки, у другій подано історію села Пісок за півтораста років, третя продовжує розповідь про тяжку долю селянського бунтаря, а остання знайомить читача з його трагедійним кінцем. Події в романі розгортаються кількома сюжетними лініями: життя, боротьба і шукання соціальної справедливості Чіпки; життєвий шлях Максима Ґудзя, змалювання його морального занепаду: зображення процесу закріпачення, кріпосницького свавілля, царської реформи і народних рухів проти гноблення на всіх етапах розвитку села Пісок. Полії в романі відбуваються не в хронологічній, а в логічно-психологічній послідовності. композиція роману складна, кожна складова частина ЇЇ підпорядкована розкриттю причин, чому кращі люди з народустають злодіями, розбійниками, власне "пропащою силою".

5. Проблема „пропащої сили” і її вирішення у романі П. Мирного „Хіба ревуть воли..”

Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві - при виданні 1903 р, в Україні твір був названий “Пропаща сила”. У ній -- роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і.прекрасних, але яка так і не розкрилася в своїх потенційних якостях і можливостях»У центрі роману образ Чіпки - невтомного шукача правди, котрий зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Коли багатій Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він "поніс у серні гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робіт-ника...”. Кожний з етапів життя Чіпки виразно окреслений завдяки тонкому психологічному аналізу його поведінки. Різкі переходи віл сподівань щасливо жити на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв розкривають збентежену душу героя. Надто вразила кривда Чіпку, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара. У цей момент Чіпка втратив віру у справедливість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, а й до всіх людей. Звідси - сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Під впливом лихого “товариства” Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття “тієї кривої стежки”. Пішли розмови про земство, про вибори гласних, і Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи “по неблагонадежности”. то ця кривда стала останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

6. Історичні виміри зображення дійсності у романі „Хіба ревуть воли”

В основу художнього змалювання дійсності покладено принцип причинності, соціальної зумовленості дій і вчинків персонажів, котрими П. Мирний буде керуватися в усій подальшій творчій праці. Новаторство роману полягає в тому, що в ньому на повний голос „заговорило” життя укр. суспільства перехідної епохи. Реальна дійсність подалась в романі у найрізноманітніших зрізах - соціальних, національних, історичних, побутових, і саме вони, проведені на різних рівнях, надали творові достовірності, неповторного стильового зображення. Автор зображує майже столітню історію укр. села. Автори, заглибившись в історію українського села, почали розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного закріпачення українського селянства. айбільше ж уваги автори приділили висвітленню передреформеного періоду, самого процесу розкріпачення селян і введенню земських порядків у країні. Письменники переконливо показали, що селяни були обдурені, що реформа не принесла справжньої волі,її було здійснено в інтересах поміщиків та капіталістів. Це й привело народні маси до шукання виходу з нестерпного становища, викликало стихійний протест, який вилився в численні повстання проти безправ'я і нового гноблення.

7. Широта представлення народного життя в романі „Хіба ревуть воли..”

З-поміж повістей Мирного найбільший розголос здобула собі повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні. Герой повісті, Чіпка, стає палієм та розбишакою через тяжкі обставини суспільного життя Чіпка бачить що багачі живуть коштом та працею бідних, бачить, що всюди царює неправда, й це панування неправди робить його бунтарем. Соціальна неправда, конфлікт між панами-багачами -- з одного боку, та кріпаками, що все життя й усі сили віддавали на чужу користь, -- із другого е головним змістом і головною темою його творів. Другу частину повісті виповнює майже столітня історія села Піски, котру автор висвітлив із широким розмахом. Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими актами закріпаченим селянам надавалися права купівлі-продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, вільного заняття ремеслом, права на вільний шлюб, вирішення всіх родинних справ без дозволу поміщика. Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласники-поміщики. Для складання уставних грамот надавався дворічний термін, під час якого селяни лишалися тими ж кріпаками, тільки офіційно називалися тимчасовозобов'язаними. Поміщицькі лани лишалися у панській власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм примусово. Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, які користувалися нею раніше. Екскурс у минуле в другий частині роману, ясна річ, гальмує розвиток основних подій, дуже поширює експозицію, однак дає багатющий матеріал для характеристики головних персонажів, можливість авторам відобразити споконвічну боротьбу народних мас за волю, за людські права. Пер-ший серйозний конфлікт Чіпки з місцевою владою - це епізод, коли у нього відбирають землю, якою його матір наділила громада.

8. Типове й екстремальне у долі Чіпки у романі „Хіба ревуть воли...”

Наскрізним образом роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є образ Чіпки Вареника. Кожен епізод життя Чіпки, рисочка характеру, портретний штрих допомагають краще уявити цього сильного, розумного й талановитого чоловіка, який міг би принести багато користі людям, а силою соціальних обставин став розбійником-каторжником. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улае, Галя. Більше ображали: батько покинув, землю відібрали, вигнали із земства, навіть мати в дитинстві лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Тому ще з дитинства Чіпка прагнув помсти. Спочатку були горобці, потім багатій Бородай, який побив за непослух, потім пан, який привласнював плоди селянської праці. Раз ставши на шлях злодійства, розбою, пияцтва, Чіпка вже не зміг від нього відмовитись. Були в його житті й світлі моменти -- знайомство й одруження з Галею, господарювання на землі, вибори в земські гласні. Дружина й мати своєю любов'ю деякий час утримували Чіпку від темних справ. Але нові несправедливості та лихі друзі підштовхнули його до остаточного падіння, кривавого розбійництва. Хоч Нечипора називали стихійним бунтарем, борцем за соціальну справедливість, але нічим не можна виправдати його злочину, коли він убив сторожа, вирізав разом зі своїми співучасниками мирну сім'ю хуторян. Такий життєвий вибір зробили свого часу й батько Галі Максим та його дружина Явдоха. Іншими шляхами пішли Грицько, Христя, Галя. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Галя, дружина Чіпки, була «розбишацькою дочкою». Але вона ненавиділа крадене багатство, засуджувала батьків, відмовляла від злодійства Чіпку.

9. Актуальність проблеми стосунків батьків та дітей у повісті „Кайдашева сім'я”

Проблема стосунків батьки-діти є провідною темою багатьох творів як у світовій, так. Зокрема, і в укр. літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання конфлікту між дітьми та дорослими є усвідомлення його причини. Основною ж причиною між старшими та молодшими Кайданами є нескінчена суперечка за „твоє” і „моє”, дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Сюжет повісті нескладний - загострення взаємин у сім'ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім'я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб'язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу.

Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей. Але є ще один аспект - віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості, крім двох названих причин проблеми виховання („моє” - „твоє” та „старість”- „молодість”), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті „виховання дітей”

10. Нечуй-Левицький - майстер прозової форми оповіді

І. Нечуй-Левицький - один з найвидатніших укр. прозаїків реалістичного напрямку по шевченківської доби. Найвідоміші його літературні твори - „Кайдашев сім'я”, „Хмари”. В основу художнього змалювання дійсності покладено принцип причинності, соціальної зумовленості дій, вчинків персонажів, котрими Н.-Л. буде керуватися в усій подальшій творчій праці. Новаторство роману полягає передусім в тому, що в ньому на повний голос „заговорило” життя укр.. суспільства перехідної епохи. Реальна дійсність подалась в романі у найрізноманітніших зрізах - соціальних, національних, історичних, побутових. Мова повісті - проста, наближена до народної. Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був знайомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розповідь, що створювала ширші можливості для всебічного моделювання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник беззастережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос творчості спрямований на утвердження духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно художнього «вирівнювання» з літературами інших європейських народів.

11. Проблематика „Кайдашевої сім'ї”

Проблематика:

Проблема виховання

Проблема соц. Нерівності

Проблема моралі

Проблема стосунків між дітьми та батьками

Проблема духовності

Проблема пореформеного періоду, і впливу на свідомість народу

Побутова проблема

Проблема власності

Проблема кохання

12. Образна х-ка „Кайдашева сім'я”

У твоpі письменник показав обмежених людей, які нічого не бачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок. Коло інтеpесів цих людей сходиться на клаптику землі, на господаpстві. Омелько Кайдаш чеpез свій безвольний хаpактеp пеpетвоpився на посміщище в сім'ї. Але ж був він добpою і пpацьовитою людиною.Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок. Саме побутові, сімейні негаpазди вбили в ньому віpу в кpаще життя і довели до тpагічної смеpті. Маpуся Кайдашиха Письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Вона була працьовитою, вміла майстерно куховарити, але в той же час була егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною. Вплив панів зробив її такою. Розкpивається її хаpактеp чеpез побутові сцени: лайки з невістками, сваpка за мотовило. Старший Кайдашенко гордий, насмішкуватий. У стосунках навіть з близькими він егоїст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Жадоба власності заглушила в Каpпові pодинні почуття і доводить до того, що він на очах усього села женеться за pідною матіp'ю. На відміну від брата, Лаврін добрий, м'який, поетичний. Йому властиве почуття гумору. У безпеpеpвних pодинних сутичках Лавpін чеpствіє душею. Обидва бpати стали егоїстами, впеpтими людьми. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. Довгий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, Мотря далі все більше втрачає почуття міри. Mелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. В поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність і лагідність. Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Поступово вона переймає звички лайливу мову, грубість, що існували в сім'ї Кайдашів.

13. Художні особливості повісті „Кайдашева сім'я”

Н.-Л. - один з найвидатніших укр. прозаїків реалістичного напрямку пошевченківської доби. Повість "Кайдашева сім'я І.С.Hечуя-Левицького знайомить нас з яскpавими каpтинами життя і побуту, обpядів і звичаїв укpаїнського села після скасування кpіпацтва.З великою художньою силою і правдивістю розкрив Н.-Л. Розкрив у цьому творі духовні цінності, які складалися впродовж століть в укр. родині. Новаторство письменника якраз виявилося в тому, що він показав руйнування набутої духовності труднощами буденного життя. Він не обминав колоритних народних висловів і через їх освоєння показував світові неповторну душу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у „Кайдашевій сім'ї” . Мова твору проста, наближена до народної. Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті. До того ж мова кожного персонажа відображає його характер, його почуття. Як, наприклад, мова Лаврина, коли він закохався у Мелашку, насичена барвистими пестливими словами, епітетами. Мова Мотрі відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті.

14. Трагедія сім'ї Кайдашів за повістю „Кайдашева сім'я”

Повість "Кайдашева сім'я І.С.Hечуя-Левицького знайомить нас з яскpавими каpтинами життя і побуту, обpядів і звичаїв укpаїнського села після скасування кpіпацтва.У повісті показане життя людей, які нічого не бачать в житті крім своїх сварок. І поступово їх характери змінюються, всі вони стають грубими, нечуйними людьми. На початку повісті кожен з них має свій характер. У Мелашки - ніжна, поетична душа. Карпо - рішучий, сміливий парубок. Але всі гарні черти характерів героїв поступово зникають, починають переважати негативні. У нескінчених чваpах чеpствіє Каpпо, гpубіє все більше і більше. У безпеpеpвних pодинних сутичках Лавpін чеpствіє душею, гpубіє в нього мова. Обидва бpати стали егоїстами, впеpтими людьми. Подібні зміни відбулися і в хаpактеpах невісток - Мотpі і Мелашки. Омелько Кайдаш чеpез свій безвольний хаpактеp пеpетвоpився на посміщище в сім'ї. Але ж був він добpою і пpацьовитою людиною. Саме побутові, сімейні негаpазди вбили в ньому віpу в кpаще життя і довели до тpагічної смеpті. Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків. І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.

15. Мор.Українська ментальність у „Кайдашевій сім'ї”

Твіpи пеpежив свого автоpа, оповідаючи новим поколінням пpо побут і звичаї укpаїнського наpоду в ту далеку давнину. Повість "Кайдашева сім'я" увійшла до скаpбниці укpаїнської літеpатуpи як цінне художнє надбання. У повісті Hечуй-Левицький змалював каpтини буденного життя селян .Сюжет повісті нескладний - загострення взаємин у сім'ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Змальовуючи pеалістичні сцени побуту, автоp показує глибоке знання наpодних звичаїв, обpядів, тpадицій, віpувань, способу життя. Чудово подані у повісті описи каpтин сватання, оглядин, воpожіння, знахаpства, пpощі в Києві. Геpої твоpу живуть в уяві читачів і ще довго житимуть. Вчать і будуть вчити наpодних тpадицій, звичаїв, обpядів, пpавильної поведінки у побуті. Повість "Кайдашева сім'я "увійшла в історію української літератури, як соціально-побутовий твір, в якому автор змалював реалістичні образи селянЗмалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кайдашева сім'я” вирізнялася у літературі - адже тогочасні автори захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимова” жіноча робота - ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творі майстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоковікові традиції і вірування.

16. Морально-етична проблематика у повісті „Кайдашева сім'я”

Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім'я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства. Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді. В творі яскраво зображено розшарування селянства, послаблення родинних зв'язків у цих обставинах. Члени родини ніяк не можуть встановити мир. Їх постійні лайки, сварки роблять з них нікчемних, недалеких людей. Ця повість показує, як можуть змінюватися люди і що кожен з нас повинен усвідомлювати, що родинні зв'язки більш важливі, ніж якийсь клаптик землі. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді суперечки та чвари. Поступово із гарних,по своєму цікавих людей, головні герої повісті стають обмеженими, грубими. Нечуйними людьми. Сім'я свариться по поводу й без повода. Заводієм всіх сварок у сім'ї, всієї колотнечі була насамперед Кайдашиха. І в час сварок вона потрапляла водночас у смішне і сумне становище. Так, під час однієї "баталії" за горшки Мотря вибила свекрусі око. А читачі не співчувають їй, бо сварка, що довела її до каліцтва була почата Кайдашихою. Часто своїми словами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечку Кайдашиху. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах темноти і безкультурності, в цареві нікчемної боротьби за дрібну власність, Нечуй-Левицький зумів показати оновний конфлікт повісті, використавши сміх.

17. Розмаїття характерів у повісті „Кайдашева сім'я”

У повісті "Кайдашева сім'я "Нечуй-Левицький досяг високої майстерності у створенні глибоко індивідуальних характерів. Омелько - працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок. Його слабості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки. Кайдашиха є заздрісною, злою, сварливою людиною, але вона не завжди була така. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства. Отже, вплив панів зробив її такою. Перехід від лицемірства, улесливості до гніву - також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів Характери синів Кайдаша формуються в інший час, тому в них немає тієї забитості й приниженості, що в їх батька. Карпо був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись. навіть рідному батькові. Kарпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Лаврін зовсім інший, ніж його брат. Він добрий, м'який, з ніжною душею. Йому властиве почуття гумору. Мотря - сильна духом жінка, уперта і незалежна. Вона дуже працьовита. Мелашка спокійна вдачею, ласкава, привітна. У повісті показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності, безпросвітної темряви і ворожнечі. І тому всі позитивні риси характерів героїв майже счезли...зосталися одні погані.

18. Поетизація жіночих образів у романі «Хіба ревуть воли..»

Трагедія людської особистості чи не найбільш зворушливо відтворена в образі Мотрі. Мотря - одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. Із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Так образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад нашого народу. Ідеєю шукання правди освітлені в романі також образи Христі і Галі.Галя, дружина Чіпки, була «розбишацькою дочкою». Але вона ненавиділа крадене багатство, засуджувала батьків, відмовляла від злодійства Чіпку. Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Це красуня, „польова царівна”. Вона зачарувала Чіпку з першої зустрічі і потмі стала його дружиною. Все зло, що її оточувало, не спотворило душі дівчини. Вона добра, щира, справедлива. Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, Галя накладає на себе руки.

19. Роман „Повія” Панаса Мирного - зразок нового роману в укр. Літературі

Друкуючи час від часу коротші повісті, в яких зустрічаємо і типи міського та інтеліґентського оточення, Панас Мирний довший час працює над другим, остаточно так і не довершеним романом «Повія» (інша назва -- «Гуляща»). Останні спроби довершити його відносяться до 1905 року. Цей роман є не лише малюнком особи та долі героїні Христі, що під впливом обставин стає повією, але і того оточення, середовища, що штовхнуло її на цей шлях. Поруч із нею зустрічаємо тут й інші жіночі постаті, почасти з тією самою долею. Роман може справити враження певної ідеалізації села, мешканці якого лише в місті втрачають позитивні риси характеру української людини. Таке враження хибне.Панас Мирний подає картину вже нового села, після реформи, і показує, що вже тут люди псуються під впливом того нового оточення, яке навряд чи є ліпшим від старого. Але коли автор переходить в оповіданні до міста, то тут маємо в кожнім разі значне поширення тієї сільської проблематики, яку хотіли б затримати певні реалісти. Цікаво відзначити, що такому реалісту, як Панас Мирний, не пощастило дати «вдалих» театральних п'єс, які могли б затриматись у репертуарі українського театру. Важливо встановити, що твори не лише Панаса Мирного, які були відомими тільки певному (вузькому) колу читачів, мали чимале значення для пробудження національної та політичної свідомості серед тих ширших кіл, до яких їм іноді щастило дістатися. Але, зокрема, твори з міського та інтеліґентського оточення мали на Наддніпрянській Україні велике значення, доводячи той факт, що українська мова, хоч би й селянська, могла стати мовою соціально та політично середніх і вищих прошарків суспільства. Навіть така мінімальна пропаганда мала в ті часи на Наддніпрянщині чимале значення.

20. Розвиток української драматургії і театру у 2 пол. 19 ст.

”Кропивницький. Карп.-Карий, Садовський, Старицький, Заньковецька, Саксаганська)Реалістичний театр зміг голосно заявити про себе, зростаючи на основі художньо довершеної драматургії. Саме драми і комедії І. Карпенко-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, Панаса Мирного, І. Франка стали надійним фундаментом на шляху розвитку сценічного мистецтва. Новий укр. театр веде свій початок від вистави „Наталка Полтавка” Котляревського в Полтаві.Тривалий час основу укр. репертуару складали п'єси Котляревського, Шевченка, Основ'яненко. З кінця 50х років 19 ст. Виникають аматорські театральні гуртки. Нове пожвавлення в театральному житті виявилося на початку 80х років. З ініціативи марка Кропивницького та Миколи Садовського було дано кілька укр. вистав акторами російської трупи Ашкаренка. Потім Кропивницький створив укр. професійну трупу, до складу якої увійшли М. Занковецька, О. Вірина, три брати Тобілевичи - Микола Садовський, І. Карп-Карий, П. Саксаганський та їхня сестра Марія Садовські-Барілотті. Зложилася трупа, що робила фурор не тільки на Україні, але й в Москві й Петербурзі. Однак укр. професійному театру довелося зіткнутися із значними труднощами. Укр. театр перебував у важкому матеріальному становищі - не мали постійного приміщення, житла для акторів. Але ідея народного театру окрилювала цих людей. Намагаючись збагатити репертуар укр. театру, Кропивницький і Старицький вдаються до інсценізації повістей та поем інших письменників. Вони ставили Гоголя („Вечори на хуторі..”, „Тарас Бульба”, Шевченка („Катерина”, „Тополя”).Водночас вони пишуть чимало оригінальних драм, комедій, історичних п'єс і виставляють їх на сцені.

21. Жанрова різноманітність укр. драми 2 половини 19 ст. Корифеї укр. театрального мистецтва.

22. Жанрово-стильове багатство укр. літератури 2 половини 19 ст.

23. Драматургія І. Карп-Карого (”Хазяїн”, „Сто тисяч”)

Драматургічна спадщина його складається з 18 оригінальних п'єс, в яких він устами знедолених селян, безталанних жінок-страдниць,бурлак-наймитів розповідав прогніт і страждання народу Захоплювало його і героїчне минуле рідного народу. Особливо благородні лицарі. Його комедія „Хазяїн” - зля сатира на чоловічу любов до стягання, без жодної іншої мети. Ненаситна жадоба до наживи, що стає самоціллю, перетворює поміщика на моральну потвору. Засобами їдкого сміху ця сатирична комедія викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість й жорстокість. Дія драматичного твору, його сюжет виникають на основі конфлікту, породженого суперечностями суспільства, в якому одиниці стають місіонерами, а тисячі - наймитами і жебраками. В постійному, непримиримому конфлікті перебуває мільйонер Терентій Пузир з усіма. Хто стає на перешкоді його планам. Пузир знає, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. Комедія тримає глядача в напруженні майстерними діалогами, які є невимушеними і передають усі переживання героїв. Новаторство І. Карпенка-Карого в п'єсі «Сто тисяч» полягає ще й у тому, що в ній виникають елементи авантюрної драми -- жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені в цій комедії, а також у п'єсі «Хазяїн» -- художньому продовженні «Ста тисяч», є актуальними «болючими» проблемами і нашої сьогоднішньої дійсності. При всій своїй комічності п'єса Г. Карпенка-Карого змальовує проблеми тогочасного суспільства, яке вважає, що цінність людини вимірюється кількістю грошей, тому в бажанні здобути гроші люди здатні на все, навіть втратити душу. Для головного героя, Герасима Калитки, головне гроші. І він ладен померти заради них. Щоб мати гроші на купівлю землі Герасим готовий на все, і його не хвилює, як буде жити його син, якому шукає невістку з грішми. Коли його обдурили, він не знаходить нічого кращого як повіситись, але його рятують.

24. Проблематика драми Старицького „не судилося”

Драма «Не судилось» є однією з найкращих п'єс М. Старицького, над якою він працював під час нового революційного піднесення в країні. Закінчена п'єса у 1881 році. Первісна назва «Панське болото» більше відповідає її змістові, точніше розкриває задум автора Драматург показує типового поміщика Ляшенка, який пристосовувався до нових умов. Користуючись з того, що в його руках залишилися земля, ліси, пасовиська і водойми, він і після реформи 1861 року продовжує визискувати селян. Проблематика:1проблема моралі (Маючи дружину, дорослих дітей, старий Ляшенко залицяється до молодої гувернантки. Не далеко втекла від нього і його дружина Анна Петрівна. Зовні -- це манірно-сентиментальна, а насправді -- деспотична й морально розбещена жінка. Як і її чоловік, Анна Петрівна шукає любовних пригод, залицяється до лікаря Павла Чубаня, силоміць нав'язується йому в полюбовниці, хоча він ровесник її сина Михайла)2Проблема виховання (Під впливом своїх батьків формується особистість їхньої егоїстичної дочки Ляшенків, Зізі, що грубістю й цинізмом імпонує своїм батькам.)3проблема української мови(Михайло приїхав під час літніх канікул у село до своїх батьків, заявляючи про свій намір попрацювати «на користь народові». Більш того, він рішуче засуджує зневажливе ставлення до народу та його мови)3проблема відносин панів і простих людей (Селяни не хочуть працювати на поміщика за низьку плату. Довідавшись про це, Ляшенко з люттю вигукує: «Ах, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гадюк!» Він готовий силою примусити селян працювати на своїх ланах. Його презирливе ставлення до селян виявляється навіть у мові. Для нього селяни «каторжні», «прокляті», «гадюки», «гайдамаки», хоч на словах він вдає друга селян і говорить лише по-українському)4Проблема духовності 5проблема боротьби за народні інтереси

26. Дати визначення психологічного роману. Навести приклади у контексті укр. літератури 2 половини 19 століття

Психологічний роман - великий і складний за будовою епічний твір, у якому охоплені події долі однієї чи кількох осіб, як правило, від народження до кінця життя. Виділені настрої, почуття, душевний стан шляхом проникнення у найпотаємніші кутки души. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного-- перший в українській літературі соціально-психологічний роман, у якому життя та боротьба українського селянства проти соціального гноблення напередодні та під час реформи 1861 р. подається через розкриття психології Чіпки Варениченка, його думок.

27. Творчість М. Старицького

Творча спадщина М. Старицького дуже багатогранна: поезії «Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян» та інші; історичні романи і повісті, оповідання, написані здебільшого російською мовою: «Осада Буши», «Богдан Хмельницкий; драматичні твори: «Не судилось», «Талан»; блискучі драматичні переробки творів інших авторів (цікаво, що в більшості випадків переробки стали відоміші за оригінали); а проведені вченими текстологічні дослідження засвідчили значний внесок Старицького в здійснені ним інсценізації та переробки, що дало підстави включати їх у видання спадщини драматурга); чисельні переклади та переспіви творів Й. Ґете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, словацького та сербського фольклору. Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні системи жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У своїх поетичних творах автор відкинув ту стилізовану образність «співучого селянина», яка була притаманна його попередникам, Уже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями звернувся не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування». Але він робив це настільки щиро, що йоголоезія не має якогось «соціального розподілу». Проте ім'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з розвитком українського театру й драматургії. Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша професійна об'єднана українська трупа. І хоча урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем: історія України -- «Оборона Буші», життя інтелігенції -- «Не судилось», філософська тематика -- п'єса «Талан».

28. Образна х-ка за драмою „Не судилося”

Драма «Не судилось» є однією з найкращих п'єс М. Старицького Драматург показує типового поміщика Ляшенка, який пристосовувався до нових умов. Поміщик Ляшенко не тільки жорстокий у взаєминах з селянами, він некультурний, обмежений і розпусний у побуті, в родинному житті. Маючи дружину, дорослих дітей, старий Ляшенко залицяється до молодої гувернантки. Анна Петрівна шукає любовних пригод, залицяється до лікаря Павла Чубаня.В такому оточенні виростає егоїстична дочка Ляшенків, Зізі, груба і цинічна. Тут же перебуває їх родич, також розбещений, поміщики Белохвостов. Отже, побут поміщиків Ляшенків заповнений мерзотою й розпустою. Михайло приїхав під час літніх канікул у село до своїх батьків, заявляючи про свій намір попрацювати «на користь народові». На перший погляд може показатися, що Михайло справді має добрі наміри, що він буде приносити користь селянству. Але иявляється, що панич нерішучий, не здатний не тільки до боротьби за громадські справи, але й за своє особисте щастя. Ось чому вся його так звана діяльність зводиться до ходіння в добротному українському національному вбранні та залицяння до Катрі, яке для неї закінчується трагічно. Михайлові в драмі «Не судилось» протиставлено образ лікаря Павла Чубаня. Це, за задумом письменника, образ прогресивної людини, борця за народні інтереси. Драматург змальовує Павла щирим, добродушним і чутливим до горя інших. Він всюди дотримується принципу: «Жити працєю своїх рук». Глибоким співчуттям проймається читач і глядач до Катрі, загалом вольової, сердечної дівчини, яка стала жертвою свого щирого захоплення поміщицьким сином. Привабливими рисами М. Старицький наділив простого сільського хлопця Дмитра Ковбаня. Це з чистою совістю і добрим серцем юнак, який бореться не тільки за своє особисте щастя, але й за щастя всіх скривджених, особливо за долю коханої Катрі. Юнак ладен зробити все задля щастя Каїрі.

29. Творчість Старицького і Кропивницького. Порівняльний аналіз

М. Старицький і М. Кропивницький були видатними діячами укр. театру, талановитими творчими індивідуальностями.Вони обидва входили в укр. професійну трупу, яку створив Кропивницький. Вони поєднали театральну діяльність з літературною творчістю. М. Старицький увійшов у літературу як поет-гроадянин, автор багатьох повістей і романов, вдумливий, серьозний драматург і перекладач. М. Кропивницький -автор понад 40 оригінальних драм, комедій і водевілів. Вніс значний вклад у розвиток реалістичної соціально-побутової драми. Кропивницького визнали як здібного режисера аматорських вистав. У 1863 році написав п'єсу „Микита Старостенко”, де порушував злободенні соціальні і морально-етичні проблеми. Вершиною драматургічної творчості можна вважати його драму „Глитай, або ж Павук”, в якій створено колоритний тип багатія, показано соціально-економічні умови пореформеного села, які його породили. Заслугою Кропивницького є те, що він одним із перших в літературі зумів помітит в пореформеному житті новий тип експлуататора і художньо розкрив його убогий внутрішній світ. У спадщині письменника є чимало інших соціально-побутових драм. Писав також п'єси на сюжети інших авторів. Старицький інсценізував повісті Гоголя, твори польських письменників. Він пристосовує до сцени мало сценічні п'єси укр. авторів. Оригінальна драма „не судилося” відзначається новаторським трактуванням традиційної теми кохання дівчини-селянки з паничем. Композиційно драми Старицького будуються на контрастності окремих картин, на розгортанні активної дії. Новаторською за ідейною спрямованістю є драма „талан”, в якій правдиво змальоване життя акторів дореволюційного театру. Старицький був одним із перших драматургів, що працювали над створенням віршованої драми

30. Значення творчості Старицького для розвитку української літератури і театру

Інтенсивній роботі Старицького в галузі драматургії сприяли суспільні й особисті обставини. Ставши па чолі української професійної трупи, М. Старицький послідовно боровся за справді народний реалістичний театр. Будучи не лише режисером і антрепренером, а й художнім керівником нового театру, він добре розумів потребу розширення репертуару. Драматург написав близько 30 п'єс -- оригінальні, на запозичені сюжети популярних прозових творів та ґрунтовні переробки малосценічних драм інших авторів. М. Старицький невтомно шукає сюжети для інсценізацій і переробок: театр відчував постійний репертуарний голод. Твори в переробках М. Старицького зажили новим життям -- театральним. Справді невмирущими стали «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «Різдвяна ніч». І річ тут в міцній життєвій основі, у вмінні автора заволодіти увагою глядача від початку до кінця, зробити конфлікт глибоко переконливим, психологічно достовірним на сцені.Саме тут, у зовнішній обстановці дії, в побуті нерідко шукає митець додаткові психологічні нюанси для розкриття характерів дійових осіб. Це ж надає персонажам п'єс історичної та національної визначеності, робить твори життєвішими. Серед оригінальних творів письменника особливої уваги заслуговують соціально-психологічні драм «Не судилось», «Талан», «У темряві», соціально-побутова -- «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичні -- «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка.

31. Патріотична лірика Франка („Гімн”, „Україна мовить”)

Як і великий Кобзар, Франко говорить у своїх творах саму правду. Його поетичне слово стало виразником громадсько-поетичних ідеалів, зброєю у боротьбі за інтереси народу.

Героєм лірики Франка стає людина-борець, що підіймає людей на боротьбу. Своєю творчістю І, Франко звершував безнастанний подвиг - вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга «З вершин і низин» (1887) засвід-чила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу. У вірші «Гімн» мільйони пригноблених і скривджених покликав голос «вічного революціонера», що не мириться з неволею. Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі». Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно "поневоленого народу.

Поезія „Гімн” сповнена світлим настроєм, вірою в перемогу. Бадьорого, наступального характеру надають ій слова, що виражають напружену дію, епітети, що підкреслюють незламність вічного революціонера, чотиристопний хорей, який надає творові прискореного маршового темпу. У сукупності і гармонії цих засобів, у цілковій відповідності художньої форми його змістові - секрет майстерності вірша.

32. Поетична творчість Франка

Іван Франко - автор 9 поетичних збірок. У гімназії Франко починає писати власні твори. Перший його вірш називався «Великдень» і був присвячений пам'яті батька, який помер у Великодню ніч. У 1874 р. його ранні вірші була надрукувані на сторінках львівського студентського журналу «Друг». 1876 р. з'явилася перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази». Свої перші поетичні твори поет назвав „документом молодечого романтизму”. Першою ластівкою була поезія „наймит”, надрукована в журналі „Друг”. У алегоричному образі наймита показано укр народ, закований у кайдани, висловлено надію на його визволення із соціального рабства. 1885 року відбулася перша поїздка Івана Франка до Києва. Він знайомиться з Ольгою Хоружинською і 1886 р. одружується з нею. У 1887 р. Франко створює поетичну збірку «З вершин і низин», яку присвятив О. Хоружинській. У 1896 р. створено поетичну збірку «Зів'яле листя», у 1897 -- «Мій Ізмарагд». У 1900 р. письменник створив поетичну збірку «Із днів журби. У збірнику «Зів'яле листя», «Мій ізмарагд» переважають мотиви філософської та інтимної лірики. Окремі поезії покладено на музику.Збірка „З вершин і низин”складається з поезії, в якій є передчуття соціальної бурі і яка наповнена вірою у майбутнє свого народу. До неї входять цикли: „Україна”,”Думи пролетарія”, „Веснянки”, „Галицькі образки”. Цикл „Веснянки” - Франко відображає в них визвольні прагнення народу. Картини чарівної весняної природи потистоять злиденному життю народа. Збірка „Зів'яле листя” -розкривається трагедія ліричного героя,розповідається про його нерозділене кохання. „Зів'яле листя” - образ втрачених надій.Найбільш відомий вірш - „Чому являєшся мені у сні”. Збірка „Мій ізмарагд” з'явилася в результаті глибокого вивчення Франком народної старовини та поетичної мудрості народов Сходу. Поет брав матеріали старовинних народних збірок, переосмислював їх, надавав їм нового ідейного значення.

33. Громадянська лірика Франка

Героєм громадянської лірики І. Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу за свою волю та незалежність. Класичними зразками революційно-політичної лірики є його вірші „Товаришам із тюрми”, „Гімн”, „Каменяри”, „Беркут” та інші. Це була поезія, сповнена передчуттям соціальної бурі, вірою в світле майбутнє свого народу. З таких віршів склалася збірка „З вершин і низин”. Вона звучала як голос болю, гніву, правди. Для громадянської лірики Франка характерні тематичне багатство і жанрова різноманітність. Зміст поезії збірки наповнюють різні за характером почуття ліричного героя. Тут і заклики до боротьби, і радість передчуття благодатних змін у суспільстві, роздуми над долею народу, мотиви смутку, викликані народним горем. Залежно від змісту та жанрових ознак поезії збірки об'єднаються в ідейно-тематичні цикли. Одним з найкращих поезій є „Гримить” із циклу „Веснянки”. У ній відтворено очікування соціальних змін. Він побудован за художнім прийомом паралелізму. Спочатку малюється картина весняного передгроззя. Земля жде плодотворної зливи, яку віщує грім. Як земля потребує дощу, так і народ - коренних змін у суспільстві. Звідси і паралелізм - зіставлення явищ природи і людського життя. Образи хмар і грому - провісники революційної бурі. Франко один із перших змалював страждання, боротьбу і сподівання пролетаріату. У вірші „Каменярі” він змальовує символічний образ невтомних працівників-каменярів, серед яких і сам автор. Справа відбувається уві сні. Усі каменярі скуті ланцюгами і якийсь громовий голос закликає їх:” Лупайте сю скалу...” і говорить також, що їм призначено цю скалу розбити. Автор мав на оці працівників во ім'я прекрасного майбутнього. Праця каменярів важка, але Франко зазначає, що їх труд принесе людям щастя.

34. Інтимна лірика Івана Франка

Франко не зазнав усієї глибини щастя любові і все ж таки свято беріг спогади про скупі дари великого почуття. Біль кохання породив 3 жмутки пісень, зібраних у збірці „Зів'яле листя”, що була видана у 1896 році. Ця збірка об'єднала поезії переважно з сумними мотивами. Написаними в один з найважчих періодів життя поета. Збірку „Зів'яле листя” Франко у підзаголовку назвав „ліричною драмою”. Вона має „три жмутки”, де розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана тяжкими обставинами у житті. Зокрема нерозділеним коханням. Звідси і назва „Зів'яле листя” - образ втрачених надій, задавленого у дущі великого почуття. Ліричний герой - людина з ніжною душею і разом з тим - сильним характером. З усім горем він готов помірятися, та не може вирвати з душі кохання.Багато віршів збірки написані у стилі народної пісні. Майже весь „другий жмуток” - сплав народних образів з почуттями і образами поета. Автор збірки надає народно-пісенним образам нового звучання. Поезії „Зелений явір”, „Ой, жалю мій, жалю” сприймаються як задушевні народні пісні. Поетичний твір „Чому являєшся мені у сні” вважають найкращим в інтимній ліриці І.Франка. Ця поезія вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Він намагається забути дівчину. Епітети., порівняння передають красу. Чарівність дівчини, її стримане ставлення до ліричного героя.

35. Патріотична та громадянська лірика Івана Франка

Іван Франко - геніальний поет, що залишив своїм нащадкам свої чудові вірші громадянської та патріотичної лірики. У багатогранній творчій спадщині І.Франка визначне місце належить його ліриці, значна її частина належить до найкращих надбань світової поезії. Його поезія проста і глибока. Герой його лірики - людина-борець. Його поезія сповнена вірою в світле майбутнє свого народу.(збірка „З вершин і низин”) Вона звучала як голос болю, гніву, правду, що іде з глибин народних низів. Для громадянської лірики характерні тематичне багатство, жанрова різноманітність. Поезії збірки „З вершин і низин” об'єднаються в ідейно-тематичні цикли. Цикл поезій „Україна” пройняті ідеєю боротьби за національні та загальнолюдські ідеали. Вони закликають рвати кайдани національного і соціального гноблення, які сковують природний розвиток людських сил. Ідейна основа - любов до рідного народу, поневоленої України, прагнення бачити її вільною і щасливою, незалежною державою. Цикл „Веснянки”. Використовуючи традиційні народнопісенні форми, Франко написав свої веснянки, наповнивши їх визвольними прагненнями народу. У цьому циклі 15 поезій, що створюють єдину картину оновлення природи, настрій чекання корінних змін у суспільному житті. Цикл „Гріє сонечко”- поетичний заклик, звернений до демократичної інтелігенції, бути сіячами революційних ідей серед народу.


Подобные документы

  • Дитячі та юнацькі роки Івана Тобілевича. Вплив сім'ї на характер і світовідчуття. Участь в аматорському драматичному гуртку. Вступ в театральну трупу Михайла Старицького. Заслання до Новочеркаська. Видання творів Карпенка-Карого. Зустріч з Л. Толстим.

    реферат [15,9 K], добавлен 15.11.2009

  • Процес переосмислення творчості митців. Творчість самобутнього художника слова І. Нечуя-Левицького. Характери персонажів творів з погляду національної своєрідності. Національно-культурні фактори та "подружні" сварки. Реалізація тропу "сварки" у повісті.

    реферат [17,5 K], добавлен 10.04.2011

  • Біографія Панаса Мирного. Характеристика та особливості композицій творів: "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Лихі люди". Відображення письменником основних рис характеру дійових осіб повістей - Петра Телепня, Тимофія Жука, Шестірного, Григорія Попенка.

    реферат [21,3 K], добавлен 30.10.2013

  • Перші роки навчання майбутнього драматургу. Робота Івана Карповича Тобілевича у повітових канцеляріях. Утворення аматорського гуртка у Єлисаветграді. Революційна діяльність Карпенка-Карого, роки заслання. Сценічність, щирість та безпосередність п'єс.

    реферат [18,8 K], добавлен 22.11.2010

  • Короткий нарис життя, особистісного та творчого становлення великого українського письменника М.П. Старицького, особливості та відмінні риси його драматургії. Мотив самотності героїв драматичних творів Старицького, історія створення "Не судилось" та ін

    курсовая работа [66,9 K], добавлен 07.04.2009

  • Творчість майстра художньої прози Нечуя-Левицького Івана Семеновича очами письменників. Праця творчості письменника " на звільнення народу з-під духовного і національного ярма. Походження письменника з простої сім'ї, його педагогічна діяльність.

    реферат [20,1 K], добавлен 19.07.2010

  • Умови та обставини створення Іваном Карпенко-Карим п’єси "Бондарівна" на початку творчого шляху. Особливості будови та сюжетної лінії п’єси, її ідеї, проблематика, характеристика головних героїв, а також її значення в театральному процесі того часу.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 13.10.2009

  • Загальна характеристика творчості одного із найвидатніших українських прозаїків реалістичного напряму пошевченківської доби - І.С. Нечуя-Левицького, його рецепція в українському літературознавстві. Аналіз циклу оповідань про бабу Параску та бабу Палажку.

    реферат [36,9 K], добавлен 21.08.2010

  • Особливості творчості Нечуя-Левицького, майстерність відтворення картин селянського побуту. Характеристика героїв повісті, вкладання у їх характери тих рис народного характеру, якi вважав притаманними українцям. Зображення українського побуту і звичаїв.

    презентация [7,6 M], добавлен 20.12.2012

  • Етнографічно–побутове начало – одна із форм реалізму, яка заявляє про себе на початку ХІХ століття у зв’язку з формуванням літератури нового типу і пов’язана з увагою до життя народу. Етнографічно–побутове начало в реалізмі повісті "Кайдашева сім'я".

    курсовая работа [36,3 K], добавлен 29.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.