Особливості функціонування фразеологічних синонімів у художній тканині повісті І. Франка "Захар Беркут"

Дипломна робота

Особливості функціонування фразеологічних синонімів у художній тканині повісті І. Франка „Захар Беркут”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця

1.2 Синонімічні відношення між фразеологізмами

1.3 Частиномовна належність фразеологізмів, використаних у повісті Івана Франка «Захар Беркут»

РОЗДІЛ ІІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВНИХ ФРАЗЕО-ЛОГІЗМІВ

2.1 Фразеологічні одиниці на позначення фізіологічних процесів у житті людини

2.2 Синонімічний ряд на позначення

інтелектуально-аналітичної діяльності людини

2.3 Синонімічні ряди, що позначають фрагменти людських взаємин

2.4 Синонімічні фразеологізми на позначення емоційних станів та почуттів

ВИСНОВКИ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

СПИСОК НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Повному і всебічному вивченню мови сприяє дослідження всіх її складових частин, а також їх взаємозв'язків. Саме тому важливим є вивчення фразеологічної системи української мови, зокрема такої важливої проблеми, як синонімія фразеологічних одиниць.

Проблеми дослідження синонімії фразеологізмів завжди перебували в центрі уваги вітчизняних мовознавців. Питання теорії та практики фразеологічної синонімії широко висвітлені в працях Л. Авксентьєва, В. Білоноженка, В. Ващенка, О. Тараненка, О. Пономаріва, М. Коломійця та ін.

Природа та статус лексичних та фразеологічних синонімів стали об'єктом досліджень зарубіжних мовознавців (В. Гумбольдта, В. Жукова, А. Бабкіна, А. Брагіної, В. Телії, М. Шанского, О. уфімцевої), які з'ясовували різні аспекти функціонування та структури фразеологізмів.

Незважаючи на значну кількість наукових студій, присвячених дослідженню проблеми фразеологічної синонімії, в сучасній мовознавчій науці недостатньо уваги приділено функціонуванню синонімічних фразеологічних одиниць у різних стилях, а особливо в художніх творах. У художніх текстах використання мовних засобів підпорядковується основним естетичним, комунікативним, зображально-виражальним завданням цих текстів - емоційно-оцінно відтворювати об'єктивну дійсність через художні образи за допомогою мови. Фразеологізми виконують у художньому мовленні дуже важливу функцію: це мовний засіб, який усталився і розвивався століттями. У фразеологізмах відображене особливе ставлення до морально-етичних, естетичних, явищ дійсності. Тут якнайповніше виявилась українська ментальність: сприймання і світобачення, стосунки між людьми, соціальна та фізична характеристика і оцінка людини, ставлення до справжніх і фальшивих цінностей тощо. Саме тому вони є безцінним мовним матеріалом у літературній практиці майстрів художнього слова.

Текст виступає найважливішою комунікативною одиницею, а художній текст відображає ставлення автора до об'єктивної дійсності, яке він передає через експресивність, емотивність, через оцінку, закладену у фразеологізмах.

Фразеологічний матеріал у мові художнього твору зазнає змін як зі структурно-граматичного, так зі смислового боку. Трансформації фразеологічних одиниць та пристосування їх до специфіки конкретного художнього тексту є показниками індивідуального стилю письменника. Тому мовознавці, котрі досліджували лінгвостилістику того чи іншого твору, не випадково акцентували свою увагу на дослідженнях стилістичних ефектів, які виникають у результаті трансформацій, одним з яких і є фразеологічна синонімія.

В українському мовознавстві відомо низку наукових розвідок, присвячених розкриттю особливостей функціонування фразеологізмів у художніх текстах. Ця проблема цікавила таких науковців, як: Л. Авксентьєва, м. алефіренка, М. Бабкіна, В. Білоноженко, І. Гнатюк, Н. сологуб, І. омелич, А. Панасенко, В. Паніш, Л. Полюгу тощо. Увагу дослідників привертала художня творчість М. Коцюбинського, О. Вишні, М. Стельмаха, М. Рильського, О. Гончара тощо. І. Франко є одним з корифеїв українського письменництва, які створили зразки словесно-художнього мистецтва, що за своїми естетичними вартостями посідають гідне місце в загальноукраїнському та світовому контексті. Показово, що в найавторитетніших українських лексикографічних працях (Словник української мови в 11-ти томах (1970 - 1980), Фразеологічний словник української мови (1993)) наведено ілюстрації з творів письменника і це не випадково, адже І. Франко не просто послуговується багатством фразеологічного запасу української мови, але й використовує його творчо, нерідко змінюючи узвичаєну форму чи значення. Його твори, у тому числі повість „Захар Беркут”, є невичерпною скарбницею, тим середовищем, де фразеологізми, незважаючи на статус сталих мовних одиниць, можуть набувати нових ознак, зазнавати найрізноманітніших змін.

До лінгвістичного аналізу Франкової творчості мовознавці зверталися неодноразово. Серед показових праць - дослідження І. Франка, О. Сербенської, Є. Регушевського, Т. Панько, І. керста, М. Демського. лексикографічною розробкою художньої спадщини письменника займалася останнім часом група мовознавців під керівництвом професора І. Ковалика. Результатом досліджень стали покажчик слововживань у художніх творах І. Франка (Ковалик, Ощипко, Полюга, 1990) та розроблені наукові укладення і побудови словника мови художніх творів Івана франка (Ковалик). Фраземіку творів як науково-публіцистичних, так і художніх досліджували М. Яким та О. Пілько. Аналіз фразеологічної синонімії, зокрема у повісті Івана Франка „Захар Беркут”, ще не був об'єктом докладного вивчення, що і зумовило актуальність нашого дослідження.

Мета роботи - з'ясувати особливості функціонування фразеологічних синонімів у художній тканині повісті І. Франка „Захар Беркут”, пояснивши загальномовну та індивідуально-авторську мотивації їх використання.

Мета роботи зумовлює вирішення низки завдань, головними з яких є:

виявити фразеологічні синоніми у повісті І. Франка „Захар Беркут”, систематизувати та класифікувати їх за лексико-семантичними типами;

вивчити особливості семантичної структури фразем-синонімів кожної лексико-семантичної групи;

з'ясувати стилістичні функції фразеологічних синонімів у мовотворчості письменника;

розкрити специфіку індивідуально-авторського використання фразеологічного масиву, визначити стилістичний ефект оказіонального використання фразеологічних одиниць.

Об'єктом дослідження є фразеологічні синоніми, використані у повісті Івана Франка „Захар Беркут”. Предмет аналізу - фразеологічні синонімічні ряди, що становлять собою певні тематичні групи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у ній вперше здійснено спробу дослідити синоніміку фразеологічних одиниць, використаних у повісті І. Франка „Захар Беркут”.

теоретичне значення полягає в тому, що дослідження поглиблює новими відомостями теорію синонімії загалом. Визначення особливостей використання фразеологічних синонімів Івана Франка окреслює перспективи для вивчення ідіостилю письменника.

Практична цінність роботи. Матеріали та результати роботи можна використати у подальших дослідженнях індивідуального стилю і мовотворчості письменника, а також у розробці курсових робіт, практиці шкільного навчання та під час семінарських занять студентів.

Структура роботи. робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку довідкової літератури та наукових джерел. Загальний обсяг роботи 64 сторінки.

Розділ І Фразеологізми в системі української мови

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця

фразеологізми займають особливе місце серед інших одиниць мовної системи. Вони виникають у зв'язку з потребою виражальних засобів комунікації - вербального вираження почуттів, емоційних оцінок, засобів емоційного впливу, влучних характеристик людини, предметів, явищ тощо. фразеологізм виникає також у зв'язку з потребою конкретизації факту чи явища, яке названо словами. „Однак, характеризуючи вже названий предмет, фразема виділяє у ньому окремі сторони, грані, властивості й через них повторно його називає” [21, 240]. Тобто фразеологізм одночасно і називає, і характеризує явище чи факт навколишньої дійсності, дає йому емоційну, морально-естетичну, динамічну та іншу оцінку. Так, наприклад, вживані І. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають об'єкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: „людина, близька до природи (гір)”, „малопомітний, мізерний”, „недолік”, „образа”, „головна справа”, „ляклива, боягузлива людина”, „недоумкуватий”. В основі фраземного значення лежить образне (метафоричне) значення, яке виникає на підставі значень складників (мовного матеріалу), з яких утворилась фразеологічна одиниця. Лінгвіст В. Телія, визначаючи знакову специфічність фразеологізмів, вказує, що "вони являють собою мікротексти, у номінативну основу яких, пов'язану із ситуативним характером означуваного, втягуються при їхній концептуалізації усі типи інформації, характерні для відображення ситуації у тексті, але подані у фразеологізмах у вигляді „конверта”, придатного до вживання як текст у тексті” [53, 8 - 9].

В українському мовознавстві існують різні визначення фразеологічної одиниці (фразеологізму). „Словник лінгвістичних термінів” Д. Ганича, І. Олійника подає, зокрема, таке визначення: “фразеологічна одиниця (фразеологізм) - лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові” [21, 324 - 325].

Лінгвіст Л. Авксентьєв під фразеологізмом розуміє окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю [1, 16]. М. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, „яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію, а разом з нею характеризує називаний фраземою предмет чи його динамічні й статистичні ознаки” [21, 240].

Отже, термін "фразеологізм" усталився в сучасному мовознавстві як найменування семантично неподільного словосполучення слів, що називає предмет чи явище і дає їм оцінку. Крім того, фразеологізм може становити окреме речення або виконувати функцію окремого члена речення.

Важливим для розуміння фразеологічного значення є відмінність фраземи від лексеми. „фразема - нарізнооформлена одиниця мови і завжди становить єдність мінімум двох компонентів - генетичних слів, тоді як слово - цілісно оформлена одиниця, яка складається з морфем” [21, 241]. однак основною відмінністю вважається їх семантика. „Фраземне значення - це образне уявлення метафоричного, метонімічного чи порівняльного типу, через яке називається денотат і дається його конотативна характеристика в сигніфікаті”, тоді як лексичне значення - це насамперед його предметно-речовий зміст. Фраземне значення мотивується образом, що виникає на основі значень складників дериваційної бази, тоді як лексичне значення слова визначається морфемами” [23, 14 - 15]. тобто значення фразеологізму завжди має образну основу. Внутрішня форма фраземи - це образне уявлення, яке виникає на основі значень складників [21, 242]. відмінними, як зазначають науковці, є причини виникнення слова і фраземи. „Кожне слово виникає у зв'язку з тим, що людині потрібно номінувати якісь нові "шматочки" дійсності або усвідомлені нею нові грані, сторони вже номінованих. Виникнення нових фразем зумовлено причинами, закладеними в самій суті слова, тобто в його узагальненості” [21, 242]. Отже, фраземи виникають у зв'язку з новими потребами, наприклад, „конкретизації детонатів, уже названих словами: скажімо, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи „ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її - бити з нанесенням ударів по корпусу”; ставити синці, розписати спину - „бити до синців, помітних слідів бійки”; годувати потиличниками - „бити по потилиці”; фраземи зранку до вечора, зранку до смерку , зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок „весь день”, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок.

Складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке для більшості випадків не має нічого спільного із значенням складових компонентів. Отже, першою ознакою фразеологізму є його особливе значення, якого немає вільне сполучення слів. Це цілісне значення фразеологізму утворилося в результаті метафоризації вільного словосполучення.

У структурно-семантичному плані фразеологізми є складнішими утвореннями, ніж слова, оскільки його значення визначається як мінімум двома складниками. „компоненти фразеологічної одиниці на відміну від слів у словосполученні - це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові, формальні відношення і зв'язки, які є між словами у звичайних словосполученнях” [1, 16]. Отже, являючи собою єдність, виступаючи як одиниця мови, фразеологізм може виступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить мати граматичні категорії, а також вступати в системні зв'язки, як і окремі слова (синонімічні, омонімічні, антонімічні тощо). Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що фразеологічне значення кожного фразеологізму виражається такою структурою, у складі якої завжди перебуває не менше двох компонентів. Отже, наявність компонентного складу є другою диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Ще однією вагомою ознакою є відтворюваність, оскільки фразеологічні одиниці виступають у кожному випадкові як готові одиниці мови, які не треба щоразу конструювати. Вони на відміну від вільних словосполучень не створюються за відомими законами лексичних і граматичних сполучень, а виступають готовими надслівними утвореннями.

Оскільки фразеологічна одиниця „являє собою єдність форми і змісту” і реалізується з усіма особливостями у своїх відношеннях та зв'язках зі словами, а значить має граматичні категорії, виконує в реченні певну синтаксичну роль, науковці відносять їх до певного лексико-граматичного розряду. Отже, приналежність фразеологічних одиниць до певного семантико-граматичного розряду, їх здатність характеризуватися відповідними граматичними властивостями є також однією з диференційних ознак. Про лексико-граматичну співвіднесеність йдеться у працях м. Алефіренка, М. Демського, Г. Удовиченка, М. Шанського, О. Молоткова та ін.

Таким чином, фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І, розглядаючись як окремі самостійні частини мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві свої диференційні ознаки: цілісне фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисципліни.

1.2 Синонімічні відношення між фразеологізмами

Фразеології, як і лексиці, властива синонімія. Фразеологічна синонімія - явище значно складніше, ніж синонімія лексична.

Фразеологічними синонімами вважаються „фразеологічні одиниці, які позначають той самий предмет дійсності, виражають те саме поняття, відміняючи різні сторони його, і при різній внутрішній формі і неоднаковому лексичному складі мають однотипне категоріальне значення, однакову семантичну сполучуваність з словами оточення” [47, 25].

Мовознавець М. Шанський синонімічними називає фразеологізми, які позначають один і той же предмет об'єктивної дійсності і розрізняються між собою відтінками в семантиці, стилістичним забарвленням, сферою вживання, словесними зв'язками [63, 35 - 36]. Автор відзначає найбагатшу синонімію фразеологізмів дієслівного і прислівникового характеру.

Т. бертагаєв і В. Зимін визначають фразеологічні синоніми як такі фразеологічні сполучення, які виражають одне і те ж предметне значення і відрізняються одне від одного тими чи іншими експресивно-смисловими відтінками або тим, що належать до різних функціональних типів мовлення чи поєднуються з певним колом слів, що є для кожного із синонімів звичним семантичним середовищем [7, 4-9].

Науковці виділяють синоніми ідеографічні, тобто такі, що відрізняються додатковими значеннєвими відтінками, обсягом семантики, напр.: закачавши рукава - в поті чола - не складаючи рук (відтінки загального значення „ревно працювати - інтенсивно”, „напружено”, „невтомно”, „сумлінно”) і стилістичні, тобто різні за експресивно-емоційним забарвленням, сферою вживання, приналежністю до функціональних стилів мови; в одних рядах стилістичних синонімів стрижневе слово нейтральне, а решта - емоційно-забарвлені, в інших усі слова мають емоційно-експресивне забарвлення, напр: вводити в оману (книж. ) - водити за ніс (розм. ) - „обдурювати”[12, 250]. Найпоширенішими синонімами автори вважають фразеологізми, які мають однорідну структуру і однакову або близьку граматичну оформленість.

В. Телія підкреслює, що фразеологічні звороти вступають у синонімічні зв'язки за тієї умови, якщо вони мають спільне основне значення, але розрізняються семантичними ознаками, які входять у структуру значення.

Ми сформулювали окремі визначення фразеологічної синонімії. Очевидно, що вони різняться між собою, але усі науковці сходяться на тому, що синонімія ґрунтується на семантичній спільності, категоріально-граматичній однорідності, спільній синтаксичній функції.

В один синонімічний ряд об'єднуються тільки тотожні або близькі за значенням фразеологізми, співвідносні семантично і функціонально з однією і тією ж частиною мови. Саме за цим принципом об'єднано в синонімічні ряди і проаналізовано відтінки фразеологізмів-синонімів, що функціонують у тексті повісті І. Франка „Захар Беркут”.

Між членами синонімічного ряду існують семантичні відмінності. Наприклад, члени синонімічного ряду зі значенням „старанно” (працювати) - засукавши рукав (рукава) - не покладаючи рук - у поті чола відрізняються відтінками значень - „інтенсивно”, „невтомно” - „тяжко заробляючи на прожиття”.

Семантичні відмінності у фразеологізмах виникають під впливом закладеного в них образу, постійного сполучення їх з певним колом слів тощо. Так синонімічні фразеологізми хоч греблю гати, кури не клюють і по саму (самісіньку) зав'язку мають спільне значення "багато", але образна підоснова їх різна; сполучувана здатність першого значно більша, ніж двох інших.

Зворот кури не клюють вживається лише стосовно грошей (в нього грошей кури не клюють), а по саму (самісіньку) зав'язку (шию) - звичайно поєднані з словами типу „роботи”, „справ”(має роботи по самісіньку зав'язку).

Семантичні відмінники можуть бути пов'язані з різними емоційними оцінками, стилістикою, наприклад: дати дуба, віддати кінці, простягти ноги - зійти зі світу, віддати богові душу - піти до прабатьків - закрити очі. Всі ці звороти мають спільне значення - „померти”. Однак вони не еквівалентні стилістично: одні вживаються в стилі розмовному, близькі до просторіччя, інші вживаються без стилістично зниженого відтінку, останні несуть деякий відтінок урочистості.

Окремі фразеологізми-синоніми розрізняються одночасно і за стильовими, і за емоційно-експресивними, і за стилістичними ознаками: прописати іжицю кому, книжн., заст., фам.; ще й чорти навкулачки не билися, розм., заст., фам.; за велику (панську) стопу, розм., заст., діал.

Чимала кількість фразеологізмів української мови утворена від уже існуючих фразеологічних сполучень. При цьому виникають різні структурні типи синонімічних фразеологізмів. найбільш поширеними є синоніми, що зберігають свою структуру; це буває тоді, коли якесь слово чи словосполучення замінюється іншим, з таким же або близьким значенням. У такий спосіб у фразеологічних сполученнях можуть змінюватися іменники, дієслова, рідше - прикметники, прислівники, прийменникові сполучення. Утворюються лексичні варіанти того чи іншого звороту. При цьому зміна в лексичному складі дуже часто в'яжеться із зміною семантичних і стилістичних відтінків, як наприклад: потрапити в руки - потрапити в лапи - потрапити в пазури [1, 26].

У синонімічному ряді прийнято виділяти домінанту - найуживаніше з-посеред усіх членів синонімічного ряду, найзагальніше за значенням, по можливості стилістично нейтральне слово чи словосполучення, яке виступає як головне, стрижневе (а в синонімічному словнику, як реєстрове) [25, 29].

Домінанта - один із членів синонімічного ряду, навколо якого групуються всі інші слова - синоніми цього ряду і стрижневе слово. Домінантою чи стрижневим словом синонімічного ряду, є слово, найбільш загальне за лексичним значенням і здебільшого нейтральне в експресивному і стилістичному відношенні [12, 70].

Фразеологізми пройшли складний і тривалий шлях становлення як самостійні мовні одиниці від вільних словосполучень до стійких образно-метафоричних зворотів з таким цілісним значенням, яке ускладнене додатковими семантичними, стилістичними і емоційно - експресивними відтінками. Тому серед групи близьких чи тотожних за значенням фразеологізмів, як правило, не можна виділити такий зворот, який би в найзагальних рисах виражав поняття, спільне для всіх членів синонімічного ряду [25, 29].

Синонімічні ряди української мови нерівнозначні. Вони можуть нараховувати від двох до п'яти, а почасти й кілька десятків і навіть сотень одиниць. Появу великої кількості фразеологізмів-синонімів М. Демський пов'язує з двома основними причинами. „Перша полягає в тому, що людське мислення залежно від конкретної ситуації виділяє то один, то інший бік конкретного явища, дії, що веде до різного вираження тієї самої думки. І якщо в новій сполуці є якийсь додатковий семантичний чи стилістичний відтінокё вона починає побутувати поряд з уже існуючою і стає її синонімом” [20, 42]. Отже, перша причина пов'язана з потребою номінації. Друга - „зумовлена особливостями формування самого корпусу фразем сучасної української мови, завдяки чому в межах української фраземіки надзвичайно розвинувся особливий тип синонімії - дублетність” [20, 42] .

Яскрава образність, емоційна насиченість, стилістичні та художньо-зображальні можливості фразем пояснюють їх часте вживання у мові художніх творів. Під пером майстрів слова вони можуть зазнавати змін та перетворень. Дослідження стилістичної палітри такого майстра слова, як І. Франко, дає можливість простежити, наскільки оригінально, своєрідно він використовує мовні одиниці фразеологічного рівня, творчо застосовує їх семантичний потенціал.

1.3 Частиномовна належність фразеологізмів, використаних у повісті Івана Франка «Захар Беркут»

У художній структурі повісті І. Франка „Захар Беркут” нами виділено фразеологічні одиниці, які співвідносяться з різними частинами мови.

Залежно від співвіднесеності з тим чи іншим категорійним значенням фразеологізми поділяються на:

- субстантивні (категоріальне значення предметності, граматичне значення роду, числа, відмінка, синтаксична роль - підмет, додаток), напр.: поганий звір (12)*, цар ломів (16); леговище медведів (12), медведячі гаври (16);

- дієслівні (категоріальне значення дії, процесуальності, граматичні категорії виду, часу, способу, синтаксична роль - присудок, інфінітивна частина дієслівного складеного присудка, дієприкметникові форми у ролі - у ролі іменної частини складеного присудка тощо), напр.: пора спочити (152), впаде трупом (80), не зводив очей (28), міряли поглядом (35);

- ад'єктивні (прикметникові) (позначають певні якості, властивості і ознаки особи чи неособи; граматичні ознаки - час, рід, відмінок (у фраземах, які вживаються у ролі узгодженого означення), синтаксична функція - означення узгоджене і неузгоджене, іменний складений присудок, іменна частина іменного складеного та подвійного присудка), напр.: добре серце (11), чиста душа (41);

- прислівникові (значення ознак дії, стану, ступеня чи міри виявлення ознаки, в реченні виступають як обставини), напр.: якимсь чудом (61), всім на диво (102);

- вигукові (визначають різноманітні емоції, почуття, вольові спонукання), напр.: дасть бог (80), бог зна (29), богу дякувати (14), нехай же бог помагає (38).

У синонімічні відношення найчастіше вступають дієслівні фразеологізми, а тому вони і будуть безпосередньо у центрі нашої уваги у другому розділі.

Дієслівними фразеологізмами є неподільні словосполучення, які мають цілісне значення, співвідносне з дієсловом, тобто означає дію або стан предмета: обібрати до нитки; обдерти як липку; пустити з торбами - довести до цілковитого зубожіння; танцювати під дудку чию; співати з голосу чийого - бути несамостійним, залежним; піймати облизня; дістати гарбуза; зазнати фіаско - зазнати невдачі.

Дієслівні фразеологічні одиниці мають виразну емоційну навантаженість, оцінну забарвленість. Вони позначають різноманітні дії, пов'язані з різними сферами життя людини, а також психічні стани та емоції.

Як відзначає Л. Скрипник, „більшість їх розвинулася із вільних словосполучень, зазнавши певних семантичних зсувів. Частина з них є найменуваннями простих фізичних дій людини, що внаслідок образного переосмислення і розширення семантики фразеологізувалися і стали позначати вже не фізичну дію людини, а особливості її поведінки, взаємин з іншими людьми, ставлення до праці тощо” [45, 97].

Українська мова надзвичайно багата на фразеологічні одиниці, які, як і слова, можуть виступати у ролі синонімів до окремих слів і одна до одної. У нашій мові закладено величезні синонімічні можливості, які майстерно використав іван франко у повісті „Захар Беркут”.

РОЗДІЛ ІІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

2.1 Фразеологічні одиниці на позначення фізіологічних процесів у житті людини

Синонімічний ряд зі значенням „умирати, загинути”.

Дієслово умирати в сучасній українській мові позначає поняття, пов'язане з життям людини: Умирати (вмирати) - переставати жити, існувати; протилежне жити (СУМ, Х, 432).

У „словнику фразеологічних синонімів” М. Коломійця і Є. Регушевського подано низку синонімічних фразеологізмів на позначення цього поняття:

Умерти - піти з життя (в могилу, від нас); лягти в землю (в труну, домовину, гріб, яму, могилу); закрити (заплющити, замкнути) очі; тільки док.; заснути навіки (довіку, вічним сном); книжн. уроч.; відійти у вічність (у довічний сон); книжн. уроч.; відійти у небуття, уроч.; відійти у царство небесне, заст.; віддати (оддати) богові (богу, богам) душу (дух) заст.; піти з цього (сього) світу (світа), заст.; спустити дух, заст.; тепер ірон. ; піти, полетіти до праотців, жарт.; піти під білу березу, фам.; дуба дати (врізати), груб.; зіграти в ящик, груб.; віддати кінці, груб. (СФС, 128).

Позначаючи єдиний акт життя людини - смерть, фраземи наведеного ряду відрізняються один від одного відношенням до цього акту (жартівливе, грубе, зневажливе), що позначається ремаркою, стилістичним компонентом, який залежить від емоційного ставлення: груб. - зіграти в ящик; уроч. - покинути світ, спочити навіки тощо. Перші з наведеного ряду властиві розмовному стилю, другі є елементами книжного стилю.

Романтичний пафос художнього твору Івана Франка, оповитий ореолом величі і наукової піднесеності, зумовлює вживання фразеологічних одиниць, які відповідають змістові і стилю повісті: „ - нічого, синку, нічого, - сказав потиху, з усміхом Захар. - сторож кличе мене до себе. Чую його голос, синку. Він кличе до мене: „Захаре, ти зробив своє діло, пора спочити” (152).

Як бачимо, у словнику фразеологічних синонімів зареєстровано фразему спочити навіки з ремаркою книж. уроч. Словник української мови в 11-ти томах тлумачить значення лексеми відпочити, спочити ще й як переносне - лежати в могилі (СУМ, І, 622).

Характер дії фразеологізму у тексті твору передається з певним стилістичним відтінком. Тут не просто констатується факт швидкої смерті героя, а й викликаються певні емоції, певне ставлення до нього. Захар Беркут прожив довге життя, був головою і опорою роду виконав свій обов'язок перед громадою і тепер може „спочити”. Поєднання експресійного „спочити” поряд зі словом „пора” вказує на те, що герой усвідомлює наближення смерті, відноситься до неї спокійно і навіть „з усміхом”, як людина, яка виконала високу місію. Тому використання фраземи „спочити” є цілком вмотивованим і стилістично виправданим.

Фразеологічна одиниця зійти до гробу уживається з двома суб'єктами - “старцями” і персоніфікованим образом “давньої віри”, напр.: “Вимирали звільна старці. Тямущі давньої віри, а хоч деякі й жили ще, то вони не сміли визнавати її одверто, не сміли навчати її молоде покоління, але жили собі самітно, ховаючи свою віру в серці, з тим сумним переконанням, що разом з ними й вона зійде до гробу” (122).

Фразема лягти в могилу означає піти з життя і є синонімом до зійти в землю, могилу, спочити навіки. У повісті використано трансформований зворот ввійти в могилу: у контексті твору він має значення загинути, напр.: “Та хто знає, може, то біда судилася нам, а тоді знайте й ви, що, ввійшовши в нашу долину, ви всі ввійшли в могилу” (143).

Отже, низка фразеологічних одиниць позначає смерть як природний акт життєвого циклу людини. Проте у повісті використано звороти у значенні загинути (від чиєїсь руки) в бою тощо.

В українській мові існує набір паралельних засобів вираження сфери, яка потребує евфемістичної заміни вихідного поняття смерть: накладати головою - складати кістки - лягти кістьми - лягти трупом - піти з життя тощо. І. Франко майстерно використовує величезний потенціал рідної мови на позначення вихідного поняття померти / загинути: лягти (полягти) трупом 1. Загинути в боротьбі (ФСУМ, І, 456), напр.: “Одно тілько рятує тебе від моєї месті, - а се те, що ти нині вирятував мою доньку з небезпеки. Інакше ляг би ти в тій хвилі трупом за такі слова” (36), “ - Забудь того смерда! Гарна будучність чекає тебе, а він... Що він! Завтра в полудне він упаде трупом від мойого меча” (80), “ - Хто впаде трупом? - повторила вона. - він, Максим?” (80) від фразеологічного звороту спочити (навіки) - померти, що позначає смерть як природний кінець людського циклу життя (у контексті Франкового твору - бажана смерть після виконання свого обов'язку перед громадою), вислови ляг би ти трупом / упаде трупом / впаде трупом відрізняються семантичним значенням (тут загинути від руки когось). Цілком вмотивованим є використання майбутнього часу і дієслова умовного способу дії.

Фразему повалився трупом у значенні загинути в боротьбі використано в описі загибелі могутнього і страшного звіра. У динамічному, напруженому, емоційно насиченому описі фразема являє собою пік події і одночасно її розв'язку, напр.: “Мов ножем перетятий, урвався рик звіра, і він повалився трупом на землю” (19), “Лягти (впасти трупом) лягти головою”. Те саме значення має фразеологічна одиниця лягти головою - загинути в боротьбі (ФСУМ, І, 456).

У повісті вислів використано зі стилістичною метою. Епізод героїчної битви тухольців проти переважаючої сили монголів закінчився їхньою загибеллю. Фразеологічний зворот полягли головами надає описові героїчної піднесеності та урочистості. Для підсилення колориту зображення битви використано низку емоційно насичених епітетів та порівнянь, напр.: монголи, мов важка скала; непобіджена купка героїв; скажені крики та ін. Останнім урочистим акордом у зображенні цього епізоду є смерть героїв: “На кожного з героїв навалилася ціла юрба монголів - і всі полягли головами” (97), “ Майже половина цілої громадки відразу полягла головами, - решта мусила вертатися” (143).

Загинути від руки ворога в нерівнім бою було великою честю для тухольців.

Письменник використовує фразему лягти головами для позначення смерті благородних тварин - оленів-рогачів і чорногривих турів, яких винищували бояри. Ставлення до природи як до божественної сили, анімістичні, тотемістичні уявлення складають цінності світогляду і всього укладу життя тухольської громади. Тому про смерть тварин на боярських лавах тухольці прирівнюють до смерті людини і щоб підкреслити шанобливе ставлення до величних тварин, письменник використовує цей вислів: “багато оленів-рогачів і чорногривих турів лягло головами від стріл ратищ боярськи” (12).

Семантичним ядром фразеологізмів на позначення дії вмирати (умирати) є лексема смерть у зворотах смерті не минути; іти на смерть; шукати смерті.

Стрижневим компонентом фраземи смерті не минути є дієслово: не минути кому, чого; не уникнути кому-небудь (перев. небажаного) (ФСУМ, І, 487). Акт життєвого циклу людини смерть набуває значення неминучості, обов'язковості, а у контексті твору передбачається смерть від руки ворога, тобто набуває додаткового значення - бути убитим, напр.: “Ну, звісна річ, смерті йому не минути, на смерть він готов віддавна, - але вмирати не додержавши слова чоловікові, який на те слово поклався, якого будучність, може й життя, лежить на тім слові, - вмирати зрадником хоч би тільки в очах зрадника, - се страшно, се мука, се гірше самої смерті”(134).

В іншому контексті поняття умерти чи жити залежить від умови, яку ставить ворог, напр.: “тілько, небоже, ти все-таки лишишся під вартою, бо скажу тобі правду, ані Бурунда, ані я не довіряємо тобі, і скоро би показалось, що ти зводиш нас, то буть смерті не минеш” (135).

Умову, за якої героя повісті чекає смерть, теж сформульовано за допомогою фразеологічного виразу зводити / звести в могилу (в труну і т. ін. ) доводити до загибелі, до смерті (ФСУМ, І, 326).

Зважаючи на численність дієслів та фразем на позначення смерті (в аналізованому епізоді тексту таких дієслів та виразів кілька - смерті йому не минути; на смерть він готов; вмирати (2 рази); смерть / смерті (3 рази) (134 - 135), автор з метою економії мовних засобів та намагаючись уникнути тавтологічних висловів і метафор, вдається до скорочення, тобто зменшення числа компонентів фраземи, використовуючи лише стрижневе дієслово - зводиш нас (тобто доведеш до загибелі, до смерті, наразиш на небезпеку тощо).

Вислів іти назустріч смерті / піти на смерть має значення “не боятися загинути, бути готовим на самовідданий вчинок заради кого-, чого-небудь” (ФСУМ, І, 355). Зі значенням бути готовим померти використано вислів у творі: “Ви готові йти сліпо на смерть, не питаючи чи буде з того кому який хосен, чи ні”(120).

Склад фразеологічної одиниці поширено ще одним компонентом - прислівником сліпо. Значення фразеологізму лишається тим самим, додатковий компонент уточнює значення стрижневого дієслова йти, підсилює експресію фразеологічної одиниці. Таке явище визначається як експлікація: (фр. explicite - явний, реально виражений) - той, що явно виражений, розгорнутий [12, 56].

Фразеологічний зворот шукати смерті має значення “не боятись загинути, ризикувати життям” (ФСУМ, 2, 969) або “робити щось необачно, ризикуючи життям” (СУМ, ІХ, 402).

І. Франко поширює фразеологічну одиницю дієсловом бажав, яке виявляє себе у контексті речення як рівнозначний семантичний компонент, напр.: “Але ви ж будете знати, що я сам бажав і шукав смерті” (83).

Семантичним центром багатьох фразеологічних зворотів, що мають різні відтінки значень поняття умерти / вмерти / загинути, є лексеми життя, голова:

Віддати життя / віддавати життя перев. за кого - що. Загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось (ФСУМ, І, 119).

Зложити (покласти) голову. Загинути в боротьбі (ФСУМ, І, 338).

Словник фразеологічних синонімів (М. Коломієць, Є. Регушевський) кваліфікує їх як синоніми: Загинути - прийняти смерть; віддати (покласти) життя (душу) за кого- що; покласти (зложити, положити) [свою] голову за кого- що; накласти (наложити) головою (головами, життям) за кого- що; зложити (покласти) [своє] життя; кістки зложити; лягти (полягти) головою (головами, трупом, кістьми), впасти трупом; позбутися життя (голови, душі) та ін. (СФС, 47).

У значенні віддати своє життя / загинути за когось використано вислови:

- віддати власну голову: “Коли б діло йшло тілько між мною й твоїм бегадиром, то я радо віддав би йому все, що маю, навіть власну стару голову, за увільнення сина”(126);

- віддав би був життя: “Хоч і як ненависний був йому боярин, але все-таки він був вітцем тої, котра мов чаром опанувала його серце і його мислі, за котру він віддав би був життя” (61);

- віддала життя: “ - ні, Максиме, ні, милий мій, - сказала дивна дівчина. - се я сама, та сама Мирослава, що тебе так дуже любить, що радо б віддала життя своє, щоб зробити тебе щасливим!” (118).

Вкажемо на деякі особливості використання автором цих фразем. Перший приклад ілюструє явище поширення компонентного складу фразеологічної одиниці, при цьому поширюється як дієслівний компонент, так і іменниковий. Дієслівний компонент розгортається додатком віддав би все, що маю; іменниковий - означенням стару. У двох наступних прикладах спостерігаємо зміну вживання категорії способу дії дієслова: письменник використовує умовний спосіб: поєднує форму минулого часу віддав / віддала з відокремленою часткою би / б, внаслідок чого дія стає ірреальною, або такою, яка є лише бажаною або можливою.

Синонімічний ряд зі значенням „дивитися”

Серед великої кількості фразеологічних сполук-синонімів, які позначають процес людської діяльності дивитися переважають головним чином два семантико-структурних типи:

1) фразеологізми, в яких основним семантичним центром є слова око (очі) погляд в різноманітних його формах, напр.: обводити (обвести) поглядом (очима, оком); (оцінюючи) міряти (обмірювати, обміряти) поглядом (очима) кого, з чого; впинати (втуплювати, впирати, уполювати, утоплювати, устромляти, рідко впирати і т. ін. ) очі (погляд) в кого, що, рідко на кого, що; впиватися (упиватися, упинатися, уп'ястися і т. ін. ) очима (оком, поглядом) в кого, що; їсти (поїдати, пожирати) очима кого; (стежити, спостерігати за кимсь) не спускати ока (очей) з кого та ін. (СФС, 33);

2) фразеологізми, в яких основним семантичним центром є дієслівна форма на позначення дивитися: дивитися (задивитися, витріщивши очі), як (мов) баран (теля, корова) на нові ворота; поглядом скоса; зизом (сизим оком) дивитися на кого та ін. (СФС, 35).

У повісті „Захар Беркут” автором використано низку фразеологічних зворотів на позначення настирливого чи допитливого погляду, напр.: “Максим, ідучи позаду, не зводив очей з Мирослави” (28), “Максим давно вже побачив її й не зводив з неї очей”(139).

Фраземи у тексті функціонують зі значенням: не зводити (не відводити, не спускати) / не звести (не відвести, не спустити) погляду з кого - чого:

1. Пильно дивитися на кого- , що-небудь, уважно розглядати, милуватися кимось, чимось (ФСУМ, І, 328). Наприклад, замилування гарною дівчиною, до якої весь час повертаються очі Максима, передано фразеологічним зворотом не зводити очей, який згущує характеристику почуттів героя: він з подивом глядів (на Мирославу), глядів і не міг наглядітися тощо.

Краса і мужність Мирослави приковує до себе погляд не тільки максима, але й інших чоловіків. Щоб передати це захоплення автор використовує вислів водити за нею очима, додаючи „оцінну” лексему з уподобою, напр.: “тухольські громадяни, видячи її, як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою проводили за нею очима, поговорюючи: - От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї був би муж, ніж її батько!” (11). Вислів водити очима має значення: пильно стежити, дивлячись на кого-небудь.

2. Дивитися, виражаючи поглядом певний стан чи почуття (ФСУМ, І, 142). До цього ж синонімічного ряду належить фразеологічний зворот міряти (обмірювати) поглядом (очима) кого, з чого, виступаючи в тексті із семантичним відтінком “пильно, уважно оцінюючи, оглянути кого-, що-небудь” (ФСУМ, І, 339).

Процес оглядання-оцінювання передбачає певне ставлення, почуття до героя або емоції, які викликає персонаж. На прохання віддати дочку за Максима Тугар Вовк реагує гнівом, погордою, що виливається в його погляді: “Він відступить два кроки назад і прошибаючим, з гнівом і погордою змішаним поглядом мірив бідного Максима від ніг до голови” (35).

Яскравої образності надають вислову дієприкметники, які виступають у ролі означення до слова поглядом: прошибаючим, з гнівом і погордою змішаним. для змалювання ворожого ставлення і гніву синонімічну фразему використано в іншому реченні: “Бурунда змірив його від ніг до голови своїми грізними дикими очима і сказав через товкмача - сю послугу сим разом сповняв для обох тугар Вовк” (136). Семантичним центром фразеологічного звороту є лексема очима, поширена означеннями грізними і дикими.

Постійного розташування порядку компонентів обох фрезем не спостерігається. Дієслова-компоненти мають різну видову структуру: мірив / змірив.

В українській мові існує фразеологічний вислів переводити / перевести очі (погляд) на кого - що. Поглядати, дивитися на кого-небудь іншого (ФСУМ, ІІ, 615).

З подібним у повісті використано фразему відвернула очі: Мирослава не могла дивитися на „вид кривавого, потрощеного та пошарпаного трупа” і перевела погляд на щось інше, щоб на нього не дивитись. Цю ситуацію автор змалював за допомогою звороту: “Мирослава схопилася за груди і відвернула очі”(19).

До цього ж синонімічного ряду належить вираз шукати очима: “Мирослава не сміла перша нападати на медведицю; медведиця знов шукала очима, куди б напасти на ворога” (21).

Франковий вислів близький за значенням до звороту: обводити / обвести очима (оком, поглядом, зором). Оглядати, обдивлятися кого-, що-небудь, дивитися на когось, щось (ФСУМ, ІІ, 565).

У контексті речення розширюється семантика фразеологічного звороту, оскільки йдеться не тільки про вузьке значення - дивитися, обводити поглядом, а й, якщо передати його зміст, - шукала слабкого місця для нападу. На наш погляд, тут йдеться про прирощення додаткового семантичного відтінку іншої фраземи: шукати слабкого місця, слабкої сторони.

Слабке (слабе, вразливе, хибке і т ін. ) місце. Чиясь вада. Пор. слабка сторона (ФСУМ, І, 496).

Слабка сторона чия, кого, у кого, в чому. Те, що найбільш вразливе, найдошкульніше (ФСУМ, ІІ, 863).

Синонімічний ряд на позначення мовленнєвого акту

Синоніми цього ряду об'єднані на основі спільного основного значення кожного з них - передавати словами думки, почуття, повідомляти про щось.

Для вираження поняття „передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось” в українській мові існує багато фразеологічних одиниць: 1. вести мову (річ); здіймати голос, ронити слово (слова); 2. ковтати (жувати) слова; цідити [слова] крізь (через) зуби; крізь зуби; 3. теревені правити; чесати язиками; 4. городити теревені, плести несенітниці; гнати химери та багато ін. (СФС, 23 - 28).

Синонімічні одиниці, виявлені в художній мові Івана Франка, відтворюють найрізноманітніші відтінки здійснення мовленнєвого акту, виражаючи оцінну характеристику ставлення мовця до повідомлюваного чи суб'єкта говоріння. Фразеологізм подавати / подати [свій] голос має значення: 1) видавати певні звуки, обзиватися; 2) висловлюватися на захист кого- , чого-небудь, на чиюсь користь (ФСУМ, ІІ, 658).

Вислів подавати свій голос у повісті “Захар Беркут” має друге значення, оскільки йдеться про традиції тухольської громади: право вирішального голосу на коннім майдані мали старці-батьки, а всі решта (молодь, жінки) мали бути присутніми: “І хоч рішаючий голос мали тільки старці-батьки, але при народі вільно було й молодежі, й жіноцтву подавати свій голос під розвагу старцям” (38).

Очевидно, йдеться не про голосування, а про мовленнєвий акт; тобто говорити, висловлюватися, висловлювати свою думку мали право старці.

Вислів подавати свій голос у контексті повісті семантично близький до дієслова мовити. Висловити свої думки, сказати щось (СУМ, IV, 769).

Із синонімічним значенням виступає у творі зворот слово сказати: “ - позволь мені слово сказати, великий бегадире, - сказав один із начальників монгольських, мужчина величезного росту і геркулесої будови тіл” (79). сказати слово. Обізватися, заговорити до кого-небудь (ФУСМ, II, 813).

сказати слово - вислів, який неодноразово вживається в повісті, виконуючи певну стилістичну функцію. Вислів позволь сказати слово, уживане поряд зі звертаннями батьку, бегадире, боярине, надає текстові урочистості, піднесеності, напр.: “ - Боярине, позволь мені, несвідомому, молодому, сказати тобі слово” (30), “ - Позволь ще й мені слово сказати, великий бегадире сказав Тугар Вовк” (78).

Раптову, швидку мовленнєву дію письменник позначає зворотом слово вирвалося з уст: “Пета з подивом глянув на Бурунду, немов се перший вирвалось тому рубачі з уст таке розумне слово” (79).

Група синонімів представлена й розмовною фраземою протуркати уші/ вуха, напр.: “ - І вже ти протуркала мені уші тим максимом! - сказав він”(30). протрубити (протуркотіти, протуркотати, протуркати) [всі] вуха - Дуже надокучити кому-небудь постійними розмовами про одне і те ж (ФСУМ, II, 713).

Розмовний характер властивий для вислову плести дурниці. Зі значенням „говорити нісенітниці, дурниці” [ФСУМ, II, 645] фразема функціонує в повісті: “ - Плетеш дурниці, старий. Князь нікого не може скривдити!”(54).

2.2 Синонімічний ряд на позначення інтелектуально-аналітичної діяльності людини

Синонімічний ряд зі значенням „думати”

Для вираження людської здатності пізнавати та осмислювати дійсність в українській мові існує багато фразеологічних синонімів: мати на думці; мати думку (гадку); (почати думати) узяти на думку; (постійно думати) не сходити (не виходи, не йти і т. ін. ) з думки; (міркувати, розмірковувати над чим-небудь) думати думу (думи, думку); нар. -поет. ; прясти думи; гадати думу (думку, гадку, думки-гадоньки); повертати (повернути) розумом (мозком); розкидати (розкинути) розумом; (розв'язати складне питання) голову собі крутити; ламати голову; сушити [собі] голову; мозок (мізки) сушити (СФС, 41).

Фразеологічні синоніми відрізняються один від одного такими основними ознаками: 1) характером здійснення мислительної дії; 2) інтенсивністю і глибиною дії; 3) тривалістю; 4) участю волі у виникненні думки; 5) відносною часткою впевненості й припущення в складі думки; 6) характером ситуації, що є предметом думки; 7) відношенням до емоції; 8) стилістичним компонентом.

Стилістично нейтральне думати позначає поняття „розмірковувати над чим-небудь” (СУМ, II, 434), тобто називає мислительний процес, який постійно здійснюється у свідомості людини. Процес думати має здебільшого мимовільний характер.

Стилістично марковані фраземи, які функціонують у повісті І. Франка, характеризуються більшим обсягом інформації, згущенням змісту, емоційним навантаженням. За твердженням Г. Пашковської, такі одиниці читач не лише розуміє (інтелектуальний бік), а й переживає (емоційний бік), тобто такі одиниці не тільки називають процес, а й „оцінюють” та емоційно насичують його [40, 123].

Низка фразеологічних одиниць у своєму складі мають компонент голова як місце локалізації інтелектуальної діяльності. Семантичним центром є думка.

Унаслідок того, що думки часто виникають мимовільно, не скеровуються якоюсь спеціальною метою, людина схильна вважати, що вони приходять звідкись іззовні. Таке уявлення відображається у сталому вислові думка прийшла до голови, напр.: “Щаслива думка прийшла йому до голови” (27).

Коли треба передати, що персонаж раптово подумав про щось, автор користується фразеологізмами-синонімами думка шибнула в голову; думка блиснула [в голові],напр.: “Щаслива думка блиснула в голові у Мирослави” (71), “Невже ж се може бути?” - блиснуло в його голові, і знов потемніло, і щось защеміло в його серці”(133), “Тепер прийдеться загибати! - блиснуло в думці в Мирослави, але відвага не покидала її. Але в тім, нова якась думка шибнула їй у голову - вона взяла перстень і, відвертаючись, урваним голосом сказала: - Дякую!” (76).

Отже, наведений синонімічний ряд має спільне значення: думка майнула (сяйнула, блиснула, мигнула і т. ін. ) [в голові] у кого, чиїй. Хто- небудь раптово, миттєво подумав про щось (ФСУМ, I, 271).

Якщо у наведених вище фразеологічних одиницях процес виникнення думки передбачає мимовільність, раптовість, незалежність від обставин, що й передається дієсловами блиснула, шибнула, то у реченні “Вид лежачих на дні вивозу потовчених монголів навів його на добру думку” (146) фразема наводити на думку має значення “наводити (навернути, наштовхнути) на думку кого, яку; примушувати кого-небудь думати певним чином або про щось” (ФСУМ, I, 520).

У реченні оговорено, що на добру думку навів вид лежачих на дні вивозу потовчених монголів, тобто думка не виникла мимовільно, її виникнення зумовлене ситуацією, обставинами.

Зі значення „обдумувати щось, думати над чим-небудь” (ФСУМ, I, 272) використовується фразеологізм думки (гадки) снують в голові у кого, чиїй.

Дієслова-компоненти фразеологізму снуються, стрибають, які вказують на те, що процес мислення триває якийсь час, замінено оказіональним компонентом шибають. Він надає вислову більшої емоційної виразності, увиразнюючи його семантику: персонаж думає про щось неприємне, напружено, несподівано. Шибати уживається на позначення “раптово, несподівано з'являтися (про думки, почуття)” (СУМ, XI, 449).

Таку ж напруженість і протяжність дії позначає фразера думка засіла в голові у реченні “Максим немов вагувався на якійсь думці, що так і засіла в його голові і силоміць просилася на волю” (35).

У фразеологічному звороті іменник думка вжито у формі однини, через що у фраземі підкреслюється важливість якоїсь однієї думки. Вона не дає спокою героєві, навіть набуває значення живої істоти, яка засіла і силоміць просилася на волю, тобто шукала якогось виходу. Таким чином, створюється ефект надзвичайної інтенсивності процесу мислення.

Фразеологізм зв'язати докупи думки має значення “зв'язати (зводити, збирати) / зв'язати (звести, зібрати) докупи (в одне ціле) [думки (слова і т. ін. )]; намагатися знайти логічний зв'язок у думках, зрозуміти суть сказаного (ФСУМ, I, 328).

Інтелектуальний процес мислити, думати у повісті „Захар Беркут” має саме такий семантичний відтінок - намагатися знайти логічний зв'язок, напр.: “По всіх страшних і несподіваних вражіннях свого вечора вона аж тепер мала час зібрати свої думки, розглянути добре своє теперішнє положення, в яке втягнув її батько” (80).

Уживання переносно-метафоричного вислову зібрати думки сприяє образному відтворенню стану душевної напруги, коли події, які сталися, настільки вразили героїню, стривожили її душу, що вона не могла довго сконцентруватися і усвідомити свої думки.

І. Франко використовує усічений варіант фраземи зібрати свої думки без прислівника докупи.

Відомо, що в наївній картині світу розуму відводиться роль регулятора фізичної, емоційної та мовленнєвої поведінки людини.

Розум - здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність (СУМ, VIII, 838). Голова є частиною тіла людини, в якій міститься мозок - орган, за допомогою якого людина мислить. Думка - те, що з'явилось в результаті міркування у поєднанні з продуктом мислення (СУМ, II, 435).