Еволюція бурлескної літератури після «Енеїди» І.Котляревського

Вперше в історії української літератури на арену творчої діяльності вийшли представники демократичної, низової маси, з того часу в українській літературі і культурі визначились дві тенденції розвитку - офіційна і неофіційна, промонархічна і демократична.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.10.2008
Размер файла 38,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

31

Реферат на тему

Еволюція бурлескної літератури після «Енеїди» І.Котляревського

ПЛАН

1. Демократизація літератури.

2. Пародіювання оди.

3. Анонімна комічна творчість ХІХ ст.

4. Релігійні мотиви творчості літераторів.

5. Кумедно-слізні засоби гумористичного письменства.

6. Елітна комічна література.

7. Національна ідентичність у жартівливих творах.

8. Демонізація та алегорія.

9. Використана література.

1. Демократизація літератури.

Період, який настав в українській культурі після Котляревського, дослідники найчастіше співвідносять з П. Гулаком-Артемовським, Є.Гребінкою, Г. Квіткою-Основ'яненком і рідко згадують імена великої групи письменників, творчість яких мала бурлескно-травестійну спрямованість і є органічною частиною літературної епохи. За мовчазною згодою літературознавців вони зараховані до явища малохудожнього. Таким чином, велика кількість комічних творів залишається ніби поза літературним процесом, поза культурною історією України. Разом з тим так звана «котляревщина» була явищем далеко не однорідним і в багатьох випадках привабливим. Спробуємо визначити ідейно-естетичні функції комічного в творах цих письменників у контексті того часу з урахуванням соціально-історичних умов, які цю літературу сформували.

Незважаючи на соціальну дифузність великої групи вільних людей в Україні, істотним був сам факт існування такого своєрідного прошарку. Формальна приналежність до дворянства дала можливість багатьом таким людям одержати освіту і зайняти у соціальній ієрархії якесь середнє місце, вражаюче своєю невибагливістю й одночасно тією високою культурно-історичною місією, яку вони виконали в історії України. До цієї численної на ті часи групи людей належали всі письменники початку ХІХ ст. Через своєрідність свого становища у суспільстві вони не могли висловлювати у своїх творах послідовно ані дворянських, ані народних поглядів, були вражаюче суперечливими у своїх судженнях, але разом з тим усі тяжіли до максимальної демократизації суспільства. Вони мали на меті написання творів живою українською мовою, для задоволення їх просвітницької ідеології найбільш придатним виявився бурлеск. Таким чином, найбільш актуальні ідеї сучасності втілилися у комічному, і бурлескно-травестійна література є не тільки художнім явищем, а й політичним документом епохи.

Вперше в історії української літератури на арену творчої діяльності вийшли представники не світсько-дворянської, а демократичної, низової маси, і з того часу в українській літературі і культурі в цілому визначились дві тенденції розвитку - офіційна і неофіційна, промонархічна і демократична.

Демократична література початку ХІХ ст. явно домінувала і була представлена бурлескно-травестийними творами В.Дмитренка, Р.Андрієвича, К.Тополі, С. Александрова, П.Білецького-Носенка, К. Думитрашка, Я. Кухаренка, П. Кореницького, М. Макаровського, П. і С. Писаревських, О. Рудиковського, К. Пузини та інших. Всі вони актуалізують бурлеск, щоб на основі його традиційних сміхових форм якомога повніше відобразити свою злободенність.

2. Пародіювання оди.

У творчості письменників того часу народний бурлеск зазнав видозмін дещо в іншому плані, ніж у Котляревського. Його послідовники звернулися до пародіювання жанру оди засобами бурлеску і травестії. «Пісня на Новий год князю Куракіну» Котляревського не могла стимулювати творчої активності у цьому напрямі, бо була вперше опублікована тільки після смерті автора, але принагідно розглянемо її художньо-естетичну структуру. «Пісня» написана з метою уславлення О. Куракіна, який дуже багато зробив у Чернігівській і Полтавській губерніях для покращення управління й активізації культурного життя[i]. У творі засобами комізму слова перераховуються позитивні якості О. Куракіна як громадського діяча. Через бурлескну характеристику подається позитивний образ діяльної людини. Сміхова лексика функціонує як стверджуюча, вона не знижує об'єкт зображення, а підносить його. Ні орієнтація художнього твору на уславлення, ні тлумачення слави, добра, правди як алегорій не були властиві народному бурлеску, тому подібне співіснування у творі просвітницького і бурлескного передбачало підпорядкування одного другому. У даному випадку бурлеск тільки служить формою для вираження просвітницької концепції доброчинного праведного життя на благо народу. Функцією комічного, таким чином, стає утвердження людських чеснот, властивих Куракіну, а саме: виявлення громадської активності в галузі державного управління. Комічне набуває характеру шаржового; хоч автор і користується бурлескною тропікою, але значно віддаляється від світоглядної, естетичної сутності народного бурлеску.

Завдяки стійкій жанровій будові ода легко пародіювалася, піднесений стиль уславлення замінювався зниженим стилем похвальби баляндрасників. Лайка і прокляття також чудово вплітаються в тексти бурлескних од. Говорячи про пародійність світобачення в одах, слід зауважити, що українські бурлескні оди початку ХІХ ст. не перетворюються на власне пародії (тобто жанру пародії), оскільки їх творці не переслідували цілей саме пародіювання, а швидше - комічного уславлення обўєкта, якому вони присвячувалися. Найбільш відчутна пародійність в описі ворогів - французів, які зазіхнули на руську землю. Вона не стає єдиною формою світо­сприйняття. У даному випадку перед нами унікальний зразок співвіднесення архаїчного сміхового начала з одним із аспектів комічного світобачення нового часу (пародія), який у новій українській літературі ще не одержав дефініцій, не здобувся на осмислення, але вже вичленовувався з поліфункціональності народного бурлеску. Подібне співіснування комічного нового і старого часу складає особливість всіх українських бурлескних од початку ХІХ ст. Та й саме поняття літературної пародії тоді ще було досить хистким. Лише пізніше, з другої половини ХІХ ст., пародія як така починає розумітися настільки визначено, що формуються навіть жанрові характеристики (в 1950-ті роки у вітчизняній науці ще велися дискусії відносно того, пародія - це жанр чи форма світосприйняття).

В оді Г. Кошиця-Квітницького («Ода, сочиненная на малороссийском наречии по случаю временного ополчения») принципи бурлескного зниження служать меті дискредитації Наполеона. Осміяння ототожнюється із знущанням, приниженням. Наполеона буквально передражнюють, лайка на його адресу покликана викрити аморальність, сам же він постає у карикатурному вигляді «шолудивого, стидного, бридкого» «псища». Стиль оди максимально наближається до стилю козацького листа турецькому султану, в якому об'єкт осміяння також передражнюється і принижується лайкою. Взагалі, сварливі монологі в бурлескних українських одах стають своєрідною закономірністю цього жанру. Функція комічного - зниження Наполеона, а разом з тим і тієї страшної загрози життю, яку він приніс, - війни. Знищення загрози смерті через зниження її до рівня забавки і ствердження власної духовної і фізичної переваги над ворогом утворили ідейно-естетичний зміст бурлескної оди Г. Кошиця-Квітницького.

Комічне у творі не переростає у сатиру чи вўїдливу іронію, воно лишається амбівалентним, але це вже не народний бурлеск з його фамільярністю і пануючою в атмосфері свята ідеєю рівності всіх.

Цей новий бурлеск сполучається з «патріотизмом» любові до трону:

Серцем ми царя шануєм,

Підем за його на смерть...[ii]

Пафос, з яким передається цей патріотизм, не має нічого спільного з пафосом сміхового життєствердження; засобами бурлескної художності передається ідея, чужа архаїчному народному бурлеску. Осудження здобутого французькою революцією («Доброго зробили зле», бо «підряд всіх порівняли», с. 80) і запобігання перед монархом протистоїть народній сміховій культурі за самим принципами побудови бурлеску як системи світосприймання, яка заперечує будь-яку ієрархію і плазування.

Ода П. Данилевського («Ода малороссийского простолюдина на случай военных действий при нашествии французов в пределы Российской империи в 1812 году») також сповнена офіційним патріотизмом. Вона пере­насичена історичними фактами, які тлумачаться у бурлескному дусі, у категоріях народної сміхової культури. Постать Наполеона малюється ще більш жалюгідною, неприглядною, навіть негідною на чесний двобій з російським військом. Комічне зниження Наполеона й уславлення переможця - російського царя - складає ідейно-естетичний зміст оди. Звернення до царя і опис слави російського війська витримані у серйозному патетичному стилі, який відтворений за зразками високих од, традиційних для російського класицизму, в той час як все, пов'язане з вчинками і зовнішнім виглядом Наполеона, замальовується засобами сміхової лексики. Це не завершена анта­гоністична поляризація естетичних категорій всередині бурлеску, але вже відчутний рух у цьому напрямі. Наприклад, поразка французького війська втілюється у натуралістичну метафору:

Їв він царства, як галушки,

І нічим не наситивсь,

Не жувавши, думав русських

Проковтнуть; да ба, - вдавивсь!

В горлі став москаль, як кістка,

Уже й кашля й він, як кішка,

А не вихряне, не бійсь;

Мабуть, їсти вже не стане,

І живцем да ще з кістками

Перестане, не журись (с. 93).

В той же час російський цар, його правління уславлюються:

Слава Богу - господеві!

Слава руському цареві! (с. 93)

Оди Г.Кошиця-Квітницького і Д.Данилевського у свій час користувалися великою популярністю і розповсюджувались у рукописах по всій Україні. Після перемоги у війні 1812 р. пародії такого змісту сповнюються громадянським пафосом, та й потреба в них зростає у звўязку з необхідністю втілити дух переможця. Активно розвивається анонімна творчість («Мысли украинского писателя о нашествии французов», «Стихи малороссийские на случай известия, что Наполеон сослан на остров Эльбу» невідомих авторів, «Ага! Чи вже ти нахопився... Твердовського та ін.).

3. Анонімна комічна творчість ХІХ ст.

До речі, до нашого часу ще недостатньо осмислена роль анонімної творчості у формуванні естетичних смаків епохи Котляревського. Адже популяризація в рукописах різних творів впливала і на їх зміст, і на загальну спрямованість. М. Сперанський відзначав, що «умови розповсюдження літературних творів, особливо на провінції, в кінці ХVІІІ й на початку ХІХ ст. доводять, що рукописи, списуванні навіть із друкованого тексту, довго були поширеним засобом популяризації творів літератури. Той же рукопис часто йшов поруч із друкованим виданням з рукописного ж таки оригіналу» [iii]. Таке побутування художніх текстів відкривало великі можливості анонімній творчості. Значну кількість анонімних творів складають бурлескні поеми і вірші різного рівня художньої цінності. Анонімність творів давала можливість автору більш послідовно втілювати елемент сміхової культури, не гребуючи й грубуватими жартами. Багато з цих творів втрачено безслідно, але ті, що вціліли, часто є зразками бурлескного світовідчуття, частиною світосприйняття людини тієї віддаленої від нас епохи. Вони писалися переважно задля розваги публіки, але іноді досягали сильного громадянського звучання, подібно до поеми «Варшава». Спроби відтворити авторство цього твору якнайкраще висвітлюють атмосферу побутування бурлескних поем. У журналі «Киевская старина» поема «Варшава» подається як твір Василя Ростовського. В. Науменко знайшов ще один варіант поеми «Варшава», відмінний від опублікованого раніше, з поправками самого автора, який вирішив залишитися невідомим, а Василь Ростовський міг бути одним із численних переписувачів: «Все це наводить мене на думку, що автора поеми «Варшава» треба шукати десь в Лівобережній Україні. Хто саме був цей автор? Ніяких не маю натяків на це і тільки сподіваються, що опублікування цієї поеми, мало не до кінця доведеної, та ще з примітками автора, може викликати якісь нові факти з історико-літературних джерел, або хоч наведе когось на іншу стежку до шукання принаймні тих кругів, з яких вийшла ця поема...»[iv]. Авторство поеми «Вакула Чмир» (О. Павловський) також викликає сумніви у дослідників.

Розповсюдження бурлескних творів через рукописи сприяло їх популяризації, формувало значною мірою читацькі смаки, а в галузі художньої творчості сприяло вдосконаленню сміхових сюжетів, образів, мотивів (найбільш загальноприйнятих, розважальних). У сфері стихійного розважального письменства відбувався прогресивний рух культури через засвоєння національних сміхових структур.

Що ж до українських бурлескних од, то всі вони, й анонімні, й авторські, сповнені вірнопідданськими мотивами, у всіх відчутний пафос героїчного, хоча завжди він досягається засобами комічного.

У кінцевому рахунку комічне у цих творах не зводиться до пустого розважання - пестування самолюбства переможців. Все набагато складніше, бо в структуру бурлескної оди переноситься, хоч і частково, народне святкове світобачення з його прагненням увічнити все живе і перемагаюче. Тож російське військо мислилось авторами бурлескних од у бурлескних категоріях як незнищенна жива субстанція. Народному бурлеску намагаються надати соціально-політичної актуальності, пов'язуючи його з конкретною політичною подією. Комічне в українських бурлескних одах поєднується з патетичним. Поза всякими сумнівами народний бурлеск має в своєму складі, так би мовити, першоелементи пародійно-патетичного, але вони протягом народного свята ніколи не одержують такого активного розвитку, не будучи єдиною і переважаючою формою комічного серед інших таких же першоелементів. Гротескно-патетичне вперше з'являється в українських бурлескних одах на початку ХІХ ст. Його основною функцією є уславлення громадянськості, утвердження моральної переваги російських військ і російського царя над ворогом, і саме українські бурлескні оди сприяли переборенню псевдокласицистичної традиції у російській літературі.

Анонімний твір «Малороссийские стихи, в которых описывается погребение преосвященнейшего Виктора, архиепископа малороссийского черниговского и ордена святого Александра Невского кавалера, простыми сель­скими разговорами соображенные 1803 г. ноября 11 дня» також відноситься до бурлескно-травестійних. Уведення демократичного оповідача сприяло утвердженню народного світогляду у творі. Насамперед він відбився на самому підборі фактів, які висвітлюють подію, - поховання архієпископа Віктора. В них відчутна орієнтація на диво як на приховувану апеляцію до агіографічної літератури. Оповідач зупиняється тільки на тому, що вразило його уяву. Чекання дива, бажання його споглядати властиве не тільки народній сміховій стихії, а й усьому фольклору взагалі. «У фольклорі повістування заосноване не на зображенні звичайних характерів чи звичайних дій у звичайних обставинах, а якраз навпаки, розповідається про те, що вражає своєю незвичайністю»[v]. Звичайно, дивовижне набуває у бурлеску плідного розвитку.

4. Релігійні мотиви творчості літераторів.

Традиція зниження сакрального у сміховому світі зовсім не зменшувала священного змісту об'єкта зниження, але в той же час сакральне робилося загальнодоступним. Святість позбавляється церковної обрядності, «обмирщується», набуває видовищних форм і в такому вигляді стає надзвичайно привабливою і більш зрозумілою для мас. Будучи осміяною з одного боку, вона оберталася іншим - перед нами ланцюг бурлескних перетворень, граней, зрушень; невичерпне і саме сакральне. В українській сміховій культурі існувало багато бурлескних творів усної народної творчості, які пародіювали церковну обрядність, але сакральне у бурлеску ніколи не переважало над сміховим аспектом світобачення. Дивовижне і сакральне у «Малороссийских стихах...» ідентифікується. Тому комічне в них функціонує у новій для української літератури якості.

Церемонія поховання священника Віктора зображена через призму бурлескного світосприйняття Зінька та Леська - представників селянської маси. У «Стихах...» пародійне зниження церковного обряду поховання поєднується із схилянням перед якоюсь по-народному витлумаченою святістю людського життя. Фамільярне ставлення до релігійної літератури («І євангелію святу то сей, То той усе хватали Да знай її усе читали, Що, може, прочитали всю», с. 58), знижена характеристика натовпу («Якби весною комарі...», «Якби у висень комашки...», с. 59), зображення фізіологічних проявів людського тіла («Бо трохи не заливсь в поту...», с. 60), вживання сміхової лек­сики і підкреслено активне використання збільшувальних суфіксів («Куди ти прешся, лантушище?», с. 60), використання знижуючого середнього роду («Тоді ні одне не гуляло...», с. 70), жартівливе поводження з труною і покійником та ін. - весь цей арсенал бурлескного комікування широко представлений у поемі. Разом з тим у ній можна відшукати уривки абсолютно «богоугодного» змісту (діалог, наприклад, Зінька і Леська про загробне життя пройнятий набожністю). У поемі виникає тема доброчинного життя, зразком якого здається Леську доля архієпископа Віктора, і подається вона без комічних викривлень, хоча і засобами бурлескної художності. Замилування його праведною діяльністю передано прийомом бурлескного перерахування, як і весь опис баченого Леськом цілком відповідає формі бурлескного перерахування, за допомогою якого досягається відчуття живої речової тілесності і рухливості світу навколо Леська. У творі навіть використовуються риторичні фігури християнських проповідей: «А правда з милостю, забравшись, Сидять, мов миші від котів» (с. 67). Навіть у зображенні церковної літургії автор не зраджує прийом бурлескного перерахування, і вся служба сприймається якимсь стрімким і беззмістовним обертанням навколо постатей церковників - опис явно пародійний:

Співали гарно в криласах,

А далі вийшли переходом,

Один за другим, скороходом,

Попів десятків, може, з п'ять (с. 71).

Остання строфа «Малороссийских стихов» зовсім не в дусі бурлескного світосприйняття. Зінько й Лесько звертаються до бога з молитвою про райське життя померлого священика Віктора, при цьому їх мова позбавляється бурлескних компонентів. Тут проглядає християнська традиція, згадуючи померлого, бажати йому царства небесного. Таких прикладів сполучення сміхового і серйозного аспектів людського мислення у творі можна виявити багато.

У «Малороссийских стихах» функціонування релігійної свідомості всередині художньої системи бурлеску не тільки збереглось, а й зазнало плідного розвитку. У творі з особливою виразністю розкрилось співвідношення цих двох систем світосприйняття в одночасній взаємодії і взаємозапереченні, у принциповій подібності і невідповідності принципів утворення образів та алегорій. Обом системам властиві складні непередбачені перепади від ницого до великого, сприйняття надмірного, надприродного як жаданого, закономірного дива. Та й сам зміст бурлескної художності базується на грі сакральним, наприклад:

Свічки ж стояли біля боку,

Такі великі, із мене,

З зеленого, мосьпане, воску,

А держално все жерстяне (с. 65).

Священний церковний атрибут трактується у зниженій формі як предмет, цінний своїм складом, матеріалом, з якого виготовлений. При цьому святість церковного світу зазнає зниження через грубе тлумачення її предметно-матеріальних втілень як самоцінних, поза ореолом обрядової церковної релігійності. Цю властивість народного бурлеску виділяв А.Гуревич: «Вульгарный народный бурлеск, овеществляя спиритуальное и стирая грани между абстрактным и предметным, не только низводит потустороннее до земного, но и как бы растворяет земное в сверхестественном»[vi], «гротеск низводит великое до малого, профанирует сакральное и в этом смысле может приблизиться к святотатству»[vii]. Але «Малороссийские стихи» - твір, далекий від святотатства. Сакральне в ньому не притлумлюється настільки, щоб стати тільки смішним, комічне функціонує у творі як гротескно-сакральне і сприяє уславленню праведного життя Віктора.

5. Кумедно-слізні засоби гумористичного письменства.

У «Малороссийских стихах» проявляється також ще одна функція комічного, раніше не властивого українській літературі. Це - кумедно-слізне. Воно звучить у наріканнях Леська на тяготи селянського життя, хоч і не одержує плідного розвитку у творі, бо його ідейно-естетична спрямованість не відповідає загальній спрямованості поеми.

Дуже близька для художнього світу «Енеїди» Котляревського поема «Вакула Чмир» (існують припущення, що автором її був Ол. Павловський, який 1818 р. уклав першу граматику української мови, додавши до неї поему). Героїчне минуле колишнього козака Вакули Чмиря, його тілесна могутність («Хропе козак, Парує так, Мов на печі в тиші...», с. 102) змальовані засобами бурлескної художності, щоб наголосити, підсилити велетенську духовну і фізичну силу. Вакула Чмир втрачає козацькі атрибути («Згубив люльку, Чубук, губку і тютюн з гамана...», с. 101), ночує у хліві, і врешті-решт, замерзає пўяний у жалюгідній позі у степу. Але розповідається про всі ці негідні, зда­валося б, для позитивного героя вчинки із співчуттям і симпатією. Навколо Вакули Чмиря утворюється двомірність зображення - він і козак, і пўяниця, і герой, і нікчема. Така двоплановість стає можливою завдяки народному бурлеску, через амбівалентність сміху, який його супроводжує. Функцією комічного у поемі стає осміяння-співчуття, але воно має ту специфічність, що пройняте національною самосвідомістю, тому злигодні Вакули Чмиря осмис­люються як історична приреченість козацтва взагалі. Оптимістичний народний бурлеск трансформується у песимістичний (і в цьому він суттєво відрізняється від «Енеїді» І. Котляревського). На характері і функціях комічного у творі відбились настрої тієї групи суспільства, яка ще прагнула до відродження козацької вольниці, усвідомлення ж безперспективності відродження козацтва породжувало у них історичний песимізм. Для наступних поколінь цей твір стає надто мало інформативним і естетично змістовним, його заступають інші художні твори. Відхилення від основного принципу народного бурлеску - оптимізму життєствердження - потягло за собою і знецінення гуманізуючого сміху, заміну його на сміх «руйнування». У цьому творі на стадії стихійного виявлення розкривається саме та форма бурлеску, розвиток якої активізується у наступних літературних епохах і зараз повўязується з поняттями дегуманізації й деструктуризації. Адже розвиток песимістичного бурлеску стане органічною частиною естетосфери ХХ ст.[viii]

Серед бурлескно-травестійних творів початку ХІХ ст., крім поеми «Вакула Чмир», виділяються ще кілька своєю орієнтацією на історичну тематику: «Харко, запорозький кошовий» Я. Кухаренка і «Варшава» невідомого автора, відома у двох списках. Поема «Варшава» була задумана як критика польського царства, спрямована проти Речі Посполитої, «Харко», за багатьма припущеннями, - як дешифровка «Енеїди» Котляревського, в якій головна діюча особа з історичною конкретністю й відвертістю викладає події після ліквідації Запорізької Січі.

Поема «Харко», як і всі наступні бурлескно-травестійні твори, до аналізу яких ми приступаємо, належить вже до другої хвилі рефлексії народного бурлеску у літературній адаптації, яка відрізняється не тільки хронологічно, а й змістом.

Тенденція розвитку бурлеску до літописного стилю у викладі і коментуванні історичних, а не вигаданих фактів, становить одну з особливостей його розвитку в Україні і, звичайно, впливає на ідейно-естетичні функції комічного у творах з явною домінантою такого бурлеску.

Спробуємо зўясувати ідейно-естетичні функції комічного у поемі «Харко» Я. Кухаренка. Велика кількість історичних фактів у цьому творі, поза всякими сумнівами, відбилася на характері бурлеску і на функціях комічного в цілому. Аналізуючи твір, І. Айзеншток писав: «Для бурлеску в ньому занадто багато історії, імен і подій, які трактуються поважно, часом не без патріотичного захоплення (коли авторові хочеться посміятися, для чого за­ходжуватися коло таких важких речей, дотримуватися такого широкого складного й штучного плану?). Для історичної поеми в ньому занадто багато побутових, по-бурлескному освітленних сцен, забагато горілки й пияцтва»[ix]. Проте збагнути розстановку логічних акцентів у цьому творі неможливо, не збагнувши ролі бурлеску в ньому.

Якщо в «Енеїді»І. Котляревського головний герой - бурлескне переосмислення Вергілієвого образу з позицій сміхового світогляду українського народу, то головний герой поеми «Харко» - особа історична, кошовий Харко Чепига[x] із справжньою, а не вигаданою історією життя, яка нагадує історію Енея. Повістування ведеться від імені головного героя, у минулому гречного і шанованого багатьма, що виключало надмірне вживання словесних комізмів, таких звичних для манери баляндрасника, якими перенасичена «Енеїда». Адже у народному бурлеску зливаються в єдине ціле безліч точок зору, і це утримує сміховий світ у рівновазі, хоча й заснованої на принципі зворотної дії, збагачує його все новими і новими комізмами, що є запорукою існування сміхового світу взагалі. Це добре розумів Котляревський, бо в його творах немає єдиного оповідача; натомість «Енеїда» - твір поліфонічний. Я.Кухаренко ж не прагне до відтворення народної сміхової стихії за всіма її параметрами і в абсолютній цілісності; комізм як такий у його поемі відіграє другорядну роль, тільки як ілюстрація веселої кмітливої натури козаків, а не як стан, настрій, спосіб бачення, як це було в «Енеїді». Тому комічне у поемі Я. Кухаренка не становить естетичної домінанти і функціонує обмежено, тільки в окремих епізодах. Можна навіть сказати, що бурлеск у поемі «Харко» має епізодичний характер, хоча й не притлумлюється настільки, щоб втратити свої родові ознаки. Проявляється бурлескне світобачення, наприклад, тоді, коли Харко лає Виговського за зраду батьківщини:

Скурвий сину, нечестивий,

Нехристе і бузувір!

Пакосний, стидкий, вискривий,

Ти не чоловік, а звір (с. 513).

Цікаво, що у тріумфальний момент обрання Харка кошовим він присягає козакам у відданості в формі лайки («Будь я скурвий син!»), а заблукавши в лісі, здіймає лемент подібно до ярмаркового баляндрасника:

Я попавсь, мов сом у вершу,

Або так, як кіт у міх.

Вже відціль не вилізати,

Мабуть, тута куликати,

Поки жаба цицьки дасть;

Пропаду я тут, бідняка,

І ніхто не буде знать (с. 484).

Таким чином, тільки-но герой потрапляє у кризову ситуацію, як у ньому розкривається нахил до народного жартування. І цей гумор робить героя незнищенним, незламним, отже, комічне у творі виконує стверджуючі функції. Все бурлескне сповнене оптимізму, в які б моменти воно не проявлялось. Ця стверджуюча функція комічного грунтується на тих же світоглядних засадах, що й в «Енеїді» І. Котляревського, з тією тільки відмінністю, що у поемі «Харко» комічне - тільки частина художньо-естетичного світу твору. В поемі Я. Кухаренка набувають активного розвитку ідеї «первоначального інстинктивного українофільства»[xi], які М.Драгоманов знаходив у творчості Котляревського, в той час як велика кількість залучених історичних фактів підпорядкувала бурлескну художність цілям бачення зовсім не сміхового аспекту світу. Функціонування комічного змінюється як щодо обсягу, так і щодо сфери його виявлення, але не за своєю якістю, - стверджуюча функція переважає.

6. Елітна комічна література.

В історії української літератури розвиток комічної художності йшов ще в одному напрямі, а саме: народний бурлеск підганявся під смаки дворянства та великого прошарку провінційних багатих обивателів. Привабливість веселих нісенітниць зумовила й попит на літературу такого роду - й остання відразу ж з'явилась. Це були численні твори, літературна вартість яких вимірювалася простою забавою, розважанням на потребу споживача - «мужикофільствуючого» пана; звичайно, це була та група людей, яка мало цікавилася проблемами соціального становища селянства та зростаючого національно-визвольного руху. Тому до цієї групи бурлескно-травестійних творів належать найбільш помірковані в ідеологічному плані і найбільш химерні у плані вироблених бурлескних художніх форм письменники. Таким чином, на народному бурлеску в його літературній адаптації відбилися позиції різних прошарків української суспільності того часу.

Зокрема, П. Білецький-Носенко був одним із носіїв таких громадських настроїв. Він заперечував схиляння перед «чужеродною» культурою і, незважаючи на любов до Лафонтена, Флоріана і російських письменників-просвітників, вважав за свій патріотичний обов'язок писати твори українською мовою. Його неодноразові спроби ознайомити читача з героїчним минулим України, з її фольклором і мовою засвідчують національно-патріотичний нахил у діяльності письменника. У своїх ідейно-політичних поглядах П. Білецький-Носенко проявляв поміркованість, але разом з тим виступав за просвіту народу. Через усі його вчинки проглядає стихійність його ідеологічної платформи. Хоча можна відзначити й деякі схиляння до демократизму, як про це писав Б. Деркач: «...Просвітительські, демократичні тенденції у світогляді і творчості письменника нерідко переважали над ідеями консерватизму і старосвітчини»[xii].

Бурлескно-травестійна поема «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина» П. Білецького-Носенка не має тих загальнолюдських демократичних ідей, які утворили найвищу цінність у бурлеску Котляревського. Сміх як філософія життєствердження, гуманізуючий сміх, без якого народний бурлеск не існує, підміняється сміхом-розвагою, який становив лише момент у народному архаїчному бурлеску. В результаті високі ідеї гуманізму, властиві Котляревському, в «Горпиниді» перекриваються іншими, тимчасовими цілями на потребу розваги.

«Горпинида» не писалася для низового демократичного читача і не могла розраховувати на популярність серед простого люду, бо багато її мовних зворотів і власних імен звучали для простого читача надто екзотично, а насиченість екзотичним утруднювала шлях до розуміння навіть найпростішого авторського гумору:

Як ось добралась Елевзина,

Де Церій був тоді царем;

На те ж якраз в нього родини:

Синок родився - Тріптолем.

Припало помогти й цариці,

Й дитині одвести крикливці, -

Шукали знахарки, шептух,

Аж тут іде з свічей Шекера

У свитці чорної Церера -

Її у двір помчали вдух (с. 135).

Для народного бурлеску не властива такого роду вишуканість. Разом з тим, у «Горпиниді» П. Білецького-Носенка набуває плідного розвитку така властивість народного бурлеску, як близькість до світу демонологічних істот. Більша частина героїв римської міфології, перенесених у поему, наділена «бісовськими» характеристиками. В «Енеїді» Котляревського бурлескні образи нечистої сили (Сивилла, Харон, Цербер) виникають лише в окремих епізодах, у «Горпиниді» ж головна діюча особа - відьма, і наголошується на цьому повсякчас:

Химуся зирк - непереливки:

«Се певно відьма чи й упир!» (с. 134).

Опис її зовнішності повністю відповідає уявленням народу про відьму, до того ж, зустрівшись з нею, кожний переживав переляк. Цей жах завжди перемагається веселощами, добрим гумором. Таке ж перетворення страшного на смішне знала й народна сміхова культура. «Народная фантазия допускала, пусть на время, нарушение резкой демаркационной линии, ограничивавшей царство добра от царства зла, и приписывала отдельным демонам стремление к добру, жажду спастись, неосуществимую, но реальную, - сам бес становился амбивалентным! Гротеск вмещал в себя оба аспекта действительности: не уничтожая страшного, он находил в нем противоположную сторону - причудливо-комическую»[xiii]. У «Горпиниді» Церера зберігає свою бурлескну амбівалентність. З одного боку, вона - відьма і жахає всіх, кому доводиться з нею спілкуватися, вона здатна гніватися і в цьому стані перетворювати світ чудодійним, неприродним способом; з другого боку, вона - лікарка, знахарка, яка іноді стає єдиним шансом для врятування хворого. До того ж вона - мати, яка вболіває душею за своє дитя. Зіткнення неприродного і звичайного у структурі цього образу є джерелом комічного. Навіть в останній сцені Церера смішить всіх саме своєю недоречною злістю. Її гнів у цьому випадку не викликає переляку, страху:

Да збив очіпок із Церери,

Іще підняв її на глум...(с. 147)

Смішне як результат пережитого страшного дуже часто зустрічається у поемі. Таким чином, страшне, шляхом зниження і кепкування, перетворюється на розважаюче, забавне. Гра верхнім і нижнім світами також стає джерелом комізму. Гра пеклом і небом у творі існує, власне, тільки для утворення комічного. Будь-яке зниження богів римської міфології робиться задля розваги.

Подібні ж функції має комічне в «Жабомишодраківці» К. Думитрашка, хоча наявні й істотні відмінності. Ці особливості зумовлені характером тексту, який ліг в основу пародії. Адже першоджерелом для написання цього твору послужила пародія на Гомера «Батрахоміомахія», авторство якої приписується Пігрету. Значить, «Жабомишодраківка» К.Думитрашка є пародією пародії. Але яке саме джерело пародіюється у даному випадку? У 1788 р. зўявляється перший переклад з давньогрецького тексту, на початку ХІХ ст. В.Жуковський здійснює поетичнийпереклад цього твору. Поему Думитрашка можна вважати переспівом «Війни мишей і жаб» Жуковського. Але вона також нагадує пародійний переспів останніх двох частин поеми Котляревського. Про те, що існувала традиція травестування самої «Енеїди», свідчить той факт, що, наприклад, Р. Мох намагався її травестувати[xiv].

У поемі К. Думитрашка бурлескно-травестійна стихія не служить способом зображення історичних фактів чи залучення і висвітлення гуманістичних ідей, для цього в ній забагато сміхової відносності всього сущого. Зазнають комічного зниження навіть патріотичний обовўязок та любов до батьківщини, тобто те, що незмінно лишалося піднесеним у бурлескному світі «Енеїди». Таким чином, «Жабомишодраківка» К. Думитрашка цілком могла бути пародією на «Енеїду» І. Котляревського. Але в такому випадку чи варто шукати в цьому творі глибокої змістовності, прихованого смислу? Основною функцією комічного у творі К. Думитрашка є розвага читача у бурле­скно-травестійному стилі, що на той час не було дивиною.

Бурлескні твори, які тяжіли до розважальності, обмежувались цією однією орієнтацією, в них не переслідувались цілі збурення національної самосвідомості чи історичної пам'яті народу, навіть боротьба з людськими пороками, така властива сатирі епохи Котляревського, відкидалася авторами. Письменники, які дотримувалися цієї позиції, не змогли створити не тільки образу позитивного народного героя, а й образу позитивного комічного героя також. До того ж сам принцип оперування бурлескною художністю був доведений ними до абсурду. Саме їхня творчість сприяла витлумаченню всієї бурлескно-травестійної спадщини в історії української літератури як явища мало­художнього, хоча кількість цих творів незначна і вони теж зробили свій внесок у розвиток форм комічного в українській літературі початку ХІХ ст., зокрема самокарикатури й шаржу.

Не можна стверджувати, що творчість такого роду пішла в небуття разом з епохою Котляревського. Бурлеск стає незмінним супровідним стилем багатьох епох, не виключаючи й сучасної, він не просто характеризує певну манеру жартування, а становить національну особливість української літератури. Щодо розважального бурлеску, то в кінці ХІХ ст. знову з'являються ліро-комічні оди, метою яких є розвага задля розваги, і які є рефлексією епігонства. Вони мало впливають на смаки й уподобання читачів, займаючи нижчий рівень в естетосфері епохи[xv]. Але в 10-30-ті роки ХІХ ст. бурлеск становив домінанту, був багатий на форми, відтінки значень, стереотипи сміхової поведінки, сюжети тощо. Літературний бурлеск в той час мав струнку, вироблену систему принципів, образів, тропів, які у пізніші епохи вже не були так цілісно відтворені, як і не становили естетичної домінанти.

7. Національна ідентичність у жартівливих творах.

Однією з тенденцій розвитку народного бурлеску в літературній адаптації було його поєднання з етнографізмом побутописання. Твори цієї групи фіксують виявлення народної моралі й форм народного побуту ніби через призму бурлескового, сміхового світосприйняття.

У бурлескно-травестійній поемі «Вечорниці» П. Кореницького смішне тісно пов'язане з побутовою стороною життя. У поемі відтворені традиційні форми спілкування селян, норми поведінки, які визначали межі дозволеного і недозволеного на вечорницях[xvi]. Зображення традиційних селянських вечорниць постає у світлі бурлескного світосприйняття і тому сповнене комічним.

Головний герой, він же й оповідач, постійно підкреслює свою приналежність до бурсаків, тішиться цією спільністю з найбільш демократичним прошарком населення, до того ж, відомого своїм веселим віршуванням і та­ким самим веселим характером. Це акцентування на соціальному становищі оповідача виявляє його тяжіння до плебсу, близькість до сміхової культури народу, рятує бурлескний твір від підпорядкування сповіді одній точці зору, а значить, і від притлумлення бурлеску в його світоглядних проявах. Звідси багатство сцен пияцтва і різних натуралістичних описів у творі.

Поема «Вечорниці» прийняла в свою художню структуру досить великий за обсягом монолог ярмаркового зазивали. Причому вже з перших рядків він розкриває свою сутність, не потребуючи коментарів:

Гей, сюди, пани і пані,

Молоденькі, і старі,

І красиві, і погані,

І гладенькі, і рябі... (с. 280).

У іншому місці поеми знаходимо згадки про те, що сам оповідач бував у яточках, тобто йому доводилось виконувати роль ярмаркового баляндрасника й зазивали, що така форма сміхового спілкування не чужа йому, а є його рідною стихією. Цей літературний варіант ярмаркового зазивання баляндрасника зберігає всі особливості вертепного, балаганного «красномовства». Тут і жартівливе зниження - запрошення взяти участь у загальних веселощах, і перерахування-обіцянка втіх сміхового світу та ін. Фамільярне грубувате слово - нормативне для ярмаркового баляндрасника. Метою його веселого монологу в поемі є спроба зачарувати читача простонародними розвагами, захопити світом веселої відносності. Цей монолог ніби здійснює перехід звичайного світу людей у світ сміху.

Бурлескна художність у цьому творі обмежується етнографічним документалізмом опису. Смішне не виходить за межі традиційного розгортання вечорниць. Завдяки таланту і спостережливості автора розкриваються особ­ливості народної поведінки і свідомості, традиційні для вечорниць, і найбільш характерне - народна сміхова самосвідомість - стає основною формою світосприйняття у творі. «Народна сміхова культура на Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. існувала і проявлялась у різних формах: у календарно-обрядових святах, у весільній драмі, обряді хрестин, інституті вечорниць та досвітків, у ярмарковій стихії з її театральними видовищами, у застольних піснях, іграх та роз­вагах молоді тощо. Народні свята, зовні повўязані у ці часи з святами офіційними, церковними, ніби творили другий світ, в якому відчужена від суспільства людина повертається в атмосферу безпосередніх чуттєвих контактів, всезагальності. Відбувається своєрідне і радикальне «олюднення» офіційного світу, вивільнення людини від зверх­ності тиску релігійно-державних норм як регулятора поведінки і форми відчуження. Ідея держави як така у цьому світі не існує взагалі»[xvii]. Саме такий світ безпосередніх чуттєвих контактів відтворений в поемі «Вечорниці» П. Кореницького. Під час веселощів зникають усі відмінності між різними верствами суспільства, і попович стає рівним будь-кому, його спілкування з людьми не детерміноване походженням. «Вольный рекреационный смех бурсака был родственен народно-праздничному смеху, звучавшему в «Вечерах» (М. Гоголя. - Т. Б.). И в то же время этот украинский бурсацкий смех был отдаленным киевским отголоском западного «risus paschalis» (пасхального смеха). Поэтому элементы народно-праздничного украинского фольклора и элементы бурсацкого бурлескного реализма так органически и стройно сочетаются в «Вие» и в «Тарасе Бульбе», подобно тому, как аналогичные элементы три века перед тем органически сочетались и в романе Рабле. Фигура демократичного безродного бурсака, какого-нибудь Хомы Брута, сочетающего латинскую премудрость с народным смехом, с богатырской силой, с безмерным аппетитом и жаждой, чрезвычайно близка к своим западным собратьям, к Панургу и особенно к брату Жану»[xviii]. До цього ще можна додати, що найбільш послідовно сміховий світ бурсацького середовища втілений у творі В. Нарежного «Бурсак», елементи подібного сміхового світосприйняття знаходимо у романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...», тобто ця форма бурлескної художності пізніше виявилася плідною, й образ бурсака, весельчака, баляндрасника прижився у комічній літературі.

Амбівалентний характер сміху в поемі «Вечорниці», зумовлений близькістю цього твору до народних сміхових джерел, вплинув на функції комічного у ньому, які також характеризуються амбівалентністю. Хоча в поемі «Вечорниці» бурлеск притаманний не всьому художньому світу твору, а стає властивістю даного замкненого, обмеженого стінами хати Горпини простору як частини того традиційного суспільства, в якому він зберігається як невід'ємна частина звичаїв і норм. Комічне у П. Кореницького відображає національну схильність українців до сприйняття смішного, до гумору, воно стверджує позастанові цінності людського життя і тому пройняте гуманізмом і щирим народним оптимізмом. Це не епопея народного життя (як в «Енеїді»), а момент, знятий з повсякденного, побутового. Цей народний бурлеск подається у сфері його природного функціонування, зумовленого тра­диціоналізмом і консерватизмом того суспільства, в якому він існує. Бурлеск у поемі «Вечорниці» - частина сміхової самосвідомості етносу, закріплена у нормах життя, побуту. І тому він функціонує у творі подібно до справжнього архаїчного народного бурлеску.

У такому ж співвідношенні з традиційними виявами життя етносу перебуває комічне у поемі С. Александрова «Вовкулака», хоча вона значно доповнюється бурлескними зображеннями у дусі народних демонологічних вірувань. Через призму народного сміхового світосприйняття подаються шлюбний обряд, порушення порядку якого і потягло за собою ланцюг дивовижних пригод головного героя. Твір фіксує народну віру в те, що необхідно пильно стежити за дотриманням колись встановлених правил проведення обряду, а то почнуться найрізноманітніші чародійства і пригоди, пов'язані з проникненням світу надприродних істот у світ людей. Обігравання цих народних забобонів, пов'язаних з ритуалами весілля, і породило невичерпне джерело комічного.

За змістом поему можна розділити на дві частини: у першій - серйозний і послідовний опис підготовки й проведення весілля, у другій - історія пригод головного героя, який випадково образив відьму Колпаківну. Комічне в першій половині поеми виникає тільки в ті моменти і тільки там, коли і де воно історично було закріплене народ­ними традиціями за певними етапами проведення ритуалу весілля, наприклад під час танців:

Тут виступив Московський Федька,

Кричить: «Заграйте лиш тії,

Що танцювала з хріном редька,

Я проходюся під неї» (с. 333).

Таке побутування бурлеску у сконцентрованому, так би мовити, вигляді як частини людського мікрокосму, а не як визначаючого цей мікрокосм, поступово переходить в останнє.

Фантастична двомірність сущого - казкова і об'єктивна - у творі зовсім витісняє реальний людський світ, як тільки роздратована відьма Колпаківна перетворює Володьку на вовка. «Фантастическое в народной поэзии, если восстановлять мысленно именно ее исконную форму, наивно. Мир не находится в распоряжении певца, а владеет его воображением. Как верование облекается в миф, миф в слово, так слово, вероятно, путем совершенно естест­венного стихийного развития переходит в поэзию. Тут не может быть места удивлению, страху, тем более анализу или отдалению реального от фантастического. Причудливая смесь того, что бывает, с тем, что не может быть, не придумывается - она веками образовывалась в сознании и органично правильна»[xix]. Умовність бурлескної світобудови все робить доступним людському розумінню, узаконює будь-які перетворення, дивовижне стає ма­теріальним, чуттєвим. Фантастичність сміхового світу грунтується на ілюзорності самого існування «світу навпаки», який у будь-який момент здатний з чуттєво-зримого, живого буття, охопленого людиною, перетворитися на небуття, зникнути.

Такий характер має фантастичне у поемі С. Александрова «Вовкулака». У ній розважальна фантастика виростає з вірування в існування вовкулак. Комічне утворюється на зіставленні реального і фантастичного. Перетворення героя на вовчище деталізоване, зриме:

Качаюсь, мучусь, взявсь за шию,

Аж шия вся моя в шерсті;

Хотів заплакать - як завию,

Ох, страшно, Господи, прости!.. (с. 358).

Дивлюсь - у мене хвіст зробився...

Скоріш під себе підігнув... (с. 358).

Звичне для людського ока, засноване на досвіді споглядання, змалювання поводження з хвостом звичайного собаки накладається на демонологічний мотив перетворення людини на лісову тварину.

8. Демонізація та алегорія.

Страждання людської душі у тілі тварини, звіра відкривають через фантастичне можливості до нагромадження каскаду комічних епізодів: відьма виганяє вовкулаку, який прийшов з уклінним проханням зробити його знов лю­диною, вовкулаку-Володьку бўють палицями, затравляють собаками, він зустрічається зі справжніми вовками, шукає житло та їжу. Герой перетворюється на комічного страдника, життя повертається до нього своєю тваринною сутністю, фантастика - реальністю. Чаклунство, наведене відьмою, існує тільки для нього, світ не здригнувся від жаху, втративши його людську постать і здобувши натомість подобу вовчу, бо він великий і здатен поглинути безліч різних перетворень, а сам він перебуває у стані становлення, матеріально-тілесного оновлення. Бурлескний світ приймає і потворне, і величне, бо у процесі його становлення потворне може перерости у прекрасне, і навпаки. Це уявлення про взаємоперетворення, чи переродження матеріально-предметного світу, не подишало людину початку ХІХ ст. і виливалося в численні табу та забобони, які циркулювали у суспільстві рефлекторного традиціоналізму абсолютно правомірно й вільно. Тим самим відкривалися необмежені можливості для стихійно масової творчості на основі оперування демонологічними сюжетами і персонажами, досконалим зразком якого і є бурлескна поема С. Александрова «Вовкулака».

Надприродне, яке сприймалося на віру як справжнє, створювало протягом свята неповторну фантастику знижених і смішних жахів. Демонологічні моменти у ході будь-якого свята були пов'язані з необхідністю переборення страху людиною і необхідністю проникнути в нові, невідомі раніше сфери світу, навіть світи. Демонологічне - воно ж і незвідане, незнане і тому надзвичайно притягальне. Кожна людина і кожен предмет можуть виявитися сповненими таємничою чаклунською силою, адже світ реальний і чарівний співіснують у довічній єдності. Чарівне зникає, залишаючи відбитки у реальному, останнє ж породжує дива. Демонологічні фігури уподібнюються людині, як боги, адже світ єдиний у своїй тілесності. Смішним стає кожен, хто зазнав страху, побачивши відьму. Переборення страху перед могутністю демонологічної істоти стає одним із провідних мотивів у бурлескній літературі. Страшне, звично проявляючись в умовах сільського побуту, ставало кумедним та привабливим. «Страшное не только отталкивало, оно и жадно притягивало, комическое распространяется на мир зла и порождает специфический бурлеск, в котором необычное совершается в бытовой сфере»[xx].

Демонічне, перетворившись на химерне, продовжує жити у сміховому світі за законами своєї таємної організації - ось невичерпне джерело комізму. Переборення страху повўязане з перемогою над цією таємною і могутньою силою. Ось характерний епізод: «После обеда под трактиром собрались все порядочные люди. Вот где слушать историй: тут рассказывает мельник, как надавно еще когда-то, за старого пана, его отец убил ночью в мельнице собственноручно небольщого беса, который был по обыкновению в немецком платье, в самых узеньких панталонах, с хвостом, с рогами и крыльями; как покойный отец взял эту негодную тварь за рога и выбросил на плотину. Настало утро; вы думаете, бес исчез? Ничуть не бывало: утро осветило бесовский труп; все село смотрело не него; и несколько дней лежал бесенок на плотине; его не клевали вороны; собаки, поджав хвосты, с визгом оббегали эту нечистую вещь, а бес между тем сох да съеживался и сделался так мал, что проходящая из Курской губернии баба плюнула на него - и его не стало видно»[xxi]. Фізичне зменшення чорта тут відповідає сміховому зниженню. Бурлескне світосприйняття передбачає безліч подібних знижень (як і перебільшень). Гра малим і великим рухає бурлескним світом, зберігає його від застою, а значить, не дає зникнути. Будь-яка фантастика можлива у системі бурлеску, бо її зникнення передбачається самим її існуванням, вона тимчасова і неповторна. Світ фантастичного в усіх бурлескних творах замальовується так детально, матеріально виважено, як і світ людей, побутовий і звичний, до того ж неможливе поєднується з реальним в алегоричній круговерті буття сміхового світу. Вся величезна фантастична будова в системі бурлеску може зникнути у будь-яку хвилину. «Все», яким би реальним воно не видавалося, швидко перетворюється на «ніщо». Зразком такого розгорнутого демонологічного полотнища і є поема «Вовкулака» С.Александрова.

Своєрідна оманливість буття і небуття, явного і таємного, звичного й надприродного властива бурлескній фантастиці. Сміховий світ у демонологічному освітленні допускає раптове зникнення навіть предметів, які реально існують, при цьому смерть сприймається також як раптове зникнення, але не остаточне, а таке, що має нахил до повернення. Бурлескна демонологічна фантастика служить цілям комічного зниження обўєктів світу, гра де­монологічним - найбільш поширена форма сміхового зниження, фантастичною при цьому стає зрима і чуттєва матеріалізація дива.

Комічними видаються страждання головного героя у вовчій шкурі. Вони викликають у читача якийсь сатанинський сміх, бо не зачіпають за душу, не збуджують милосердя і співчуття. Комічне функціонує як бурлескно-сатанинське, воно розкриває в людині не приналежність її до світу живого, а навпаки, відокремленість, яка й зазнає немилосердного осміяння. Така спрямованість сміху мотивується тим, що Володька заслужив подібне покарання. У творі співіснують дві функції художності: прекрасне як регламентоване обрядами, гідне наслідування, і комічне як гротескно-сатанинське, розважальне і виняткове. Таким чином, комічне, розважаючи, навчає основних норм се­лянського життя, оскільки у кінцевому підсумку саме ця його функція домінує.


Подобные документы

  • Основні типи дискурсів у сучасній українській літературі. Поезія 90-х років XX століття. Основні художні здобутки прози. Постмодерний роман "Рекреації". Становлення естетичної стратегії в українському письменстві після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

    реферат [23,3 K], добавлен 22.02.2010

  • Роль творчої спадщини великого Кобзаря в суспільному житті й розвитку української літератури та культури. Аналіз своєрідності і сутності Шевченкового міфотворення. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка на уроках української літератури.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 06.10.2012

  • Загальні особливості та закономірності розвитку української літератури XX ст., роль у ньому геополітичного чинника. Діяльність Центральної Ради щодо відродження української культури та її головні здобутки. Напрями діяльності більшовиків у сфері культури.

    реферат [54,0 K], добавлен 22.04.2009

  • Знайомство з основними особливостями розвитку української літератури і мистецтва в другій половина 50-х років. "Шістдесятництво" як прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Загальна характеристика теорії класицизму.

    контрольная работа [45,3 K], добавлен 29.10.2013

  • "Велесова книга" – пам’ятка української передхристиянської культури. Дерев'яні книги. Уточнення заснування Києва. Біблійні мотиви в українській літературі. Історія, побут і культура Русі-України в поемі "Слово о полку Ігоревім". Мовний світ Г. Сковороди.

    реферат [46,3 K], добавлен 17.12.2010

  • Дослідження особливостей розвитку української поезії та прози у 20-ті рр. ХХ ст. Характерні риси та поєднання розмаїтих стильових течій в літературі. Втручання компартії у творчий процес. "Неокласики" - неформальне товариство вільних поетів-інтелектуалів.

    реферат [34,6 K], добавлен 23.01.2011

  • Противага неоромантизму до "позитивістської" системи цінностей, своєрідність його гуманітарного та онтологічного різновидів. Становлення модерного типу творчості в українській літературі, оригінальність та принцип індивідуальності як характерні ознаки.

    реферат [19,6 K], добавлен 17.03.2010

  • Продовження і розвиток кращих традицій дожовтневої класичної літератури і мистецтва як важлива умова новаторських починань радянських митців. Ленінський принцип партійності літератури, її зміст та специфіка. Основні ознаки соціалістичного реалізму.

    реферат [18,1 K], добавлен 22.02.2011

  • Короткий опис життєвого шляху Івана Величковського - українського письменника, поета, священика кінця XVII і початку XVIII ст. Риси барокової української літератури. Значення бароко як творчого методу в українській літературі. Творчість І. Величковського.

    презентация [3,2 M], добавлен 19.05.2015

  • Вивчення психологічних особливостей літератури XIX століття, який був заснований на народній творчості і містив проблеми життя народу, його мови, історії, культури, національно-визвольної боротьби. Психологізм в оповіданні А. Катренка "Омелько щеня".

    реферат [17,9 K], добавлен 03.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.