Еволюція бурлескної літератури після «Енеїди» І.Котляревського

Що ж стосується комічних героїв, які часто зустрічаються в українській літературі початку ХІХ ст., то ця частота пояснюється характером функціонування комічного в літературі того часу. Комічне прийшло в літературу як естетична категорія, народжена у надрах народної свідомості, і тому мало синкретичний характер, тобто органічно співіснувало з іншими естетичними категоріями, перебуваючи з ними ще в неантагоністичних взаємозв'язках, що властиво для літератури наступних епох. Будь-який герой у творі, виступаючи як комічний в цілому, мав ще й деяку позитивну естетичну змістовність, якусь життєву актуальність.

До того ж, приховане в демократичних масах, з яких вийшли всі письменники початку ХІХ ст., прагнення до добра ще не втілилось у конкретну виразну форму, ще не склався в свідомості цих демократичних мас образ по­зитивного народного героя поза фольклорними традиціями. За словами Н.Берковського, «мессия нужен людям, сроки же не исполнились, и приходит мессия-комик...» [xxii] . Поки закладений у глибинах свідомості позитивний заряд визріє і постане у вигляді ідеалу, він обовязково проходить стадію становлення через комічні варіації. Це спостерігалося в історії усіх західноєвропейських літератур. Наприклад, у творчості Рєньє і Сореля комічне фіксує риси переходу від ренесансного, раблезіанського його розуміння як стихії народних святкових веселощів, бурлескної образності, життєрадісного, амбівалентного сміху до моралізуючої сатири, життєподібності, до трансформації багатьох ознак комічної образності попередньої епохи. Поліфункціональність комічного сприяла винайденню естетично зумовлених і тому єдино можливих шляхів утворення прекрасного. Без комічної літератури не було б і літератури серйозної. Художня свідомість є узагальнюючою і не існує поза спадкоємністю. Українські письменники початку ХІХ ст. повинні були пройти, і пройшли, всіма можливими шляхами у процесі тривалого становлення специфічної художності, притаманної новій українській літературі.

Саме тенденція до етнографізму сприяла появі у річищі бурлескно-травестійної літератури перших спроб створення позитивних народних характерів. І виникали вони спочатку саме як національно-етнографічні типи, а не соціально детерміновані характери. Прикладом подібних ідейно-естетичних пошуків може служити творчість М. Макаровського, особливо дві його поеми «Наталя, або Дві долі разом» та «Гарасько, або Талан і в неволі». Відносити ці твори до бурлескно-травестійних можна тільки умовно, на підставі специфічної лексики, бо народний бурлеск у них не відтворюється як цілісне сміхове світосприйняття, а використана письменником народна сміхова лексика набуває зовсім не властивого їй змісту. Точніше, автор піднімає ті її змістовні пласти, які у сміховій стихії ніколи не становили домінанту значення в кожному окремому випадку.

Література.

1. Павловский И.Ф. Очерк деятельности малороссийского генерал-губернатора князя А.Б. Куракина.- Полтава, 1914.- 131 с.

2. Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст.- К., 1959.- С.80. Далі цитуємо твори бурлескно-травестійних письменників за цим виданням, вказуючи в тексті лише сторінку.

3. Сперанский М.Н. Заметки к истории «Энеиде» И.П.Котлярпевского.- Львов, 1902.- С.6. Або за книгою: Котляревщина.- Харків, 1928.- С.47.

4. Науменко В. Нові матеріали до історії початків української літератури ХІХ віку.- К., 1923.- С.58.

5. Пропп В.Я. Фольклор и действительность // Русская литература.- 1963.- №3.- С.72.

6. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры.-М., 1981.- С.302.

7. Хропко П.П. Біля джерел української реалістичної поезії (10-40-і роки ХІХ ст.). - К., 1972.- С.40-45.

8. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці.- К., 1970.- Т.1.- С.243.

9. Яценко М.Т. На рубежі літературних епох.