Охорона праці

Мета охорони праці. Вирішення проблем безпеки й нешкідливості праці. Державне управління охороною праці. Види інструктажів з охорони праці. Класифікація причин нещасних випадків на виробництві. Пропаганда та навчання з питань охорони праці на виробництві.

Рубрика Безопасность жизнедеятельности и охрана труда
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 14.12.2016
Размер файла 825,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

температурою і тиском перегрітої пари на виході;

55. Безпечність експлуатації котельних, компресорних установок, трубопроводів і газопроводів

Компресор - це машина для отримання стисненого повітря, що є енергетичним джерелом для приведення в дію багатьох технологічних процесів, пневматичних інструментів та механізації інших трудомістких видів робіт.

Компресорні установки бувають стаціонарні і пересувні. Поршневі компресори є основним типом машин для створення високого тиску (до 2000 кг/см2). Пересувні компресорні установки бувають причіпні, переносні або такі, що монтуються на шасі автомобіля.

Стаціонарні компресорні станції являють собою централізовані установки, які подають стиснене повітря в цехи або обслуговують цілі групи підприємств. Вимоги до безпечної експлуатації компресорних установок визначені Правилами влаштування і безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок повітропроводів і газопроводів.

Компресорні станції мають три основні блоки: компресор з приводом і холодильником, ресівер (резервуар-повітрозбірник) та повітропроводи. До обладнання компресорних установок входять фільтри, призначені для очистки повітря від пилу і димових газів. Не дозволяється встановлювати компресорні станції в тих місцях, де до всмоктуваного повітря може потрапити пил, волога, газ або інша вибухонебезпечна суміш. Не дозволяється здійснювати збір повітря біля тепловипромінюючих апаратів або відкритих джерел тепла.

Трубопроводи з'єднують між собою різноманітні технологічні апарати і машини. Особливо багато технологічних трубопроводів використовують у хімічній, нафтовій, нафтохімічній, газовій та інших суміжних галузях промисловості. У різних галузях промисловості широко експлуатуються трубопроводи пари і гарячої води.

Трубопроводи пари і гарячої води бувають діаметром від декількох сантиметрів до декількох метрів, маса їх також буває різноманітною.

Із всіх трубопроводів самими небезпечними є паропроводи, що відводять від котлів пар та трубопроводи, по яким під тиском подається вода. Аварії паропроводів і трубопроводів спричинюються низькою якістю метала, незадовільним виконанням монтажних робіт, зварних з'єднань, фланцевих кріплень та несправною арматурою.

Для запобігання гідравлічним ударам в паропроводах влаштовують дренажні пристрої, які являють собою відводні лінії з вентелями і відкритими лійками. Безпечна експлуатація трубопроводів залежить від середовища, в якому вони працюють, від величини тиску і температури нагріву. Для захисту обслуговуючого персоналу від опіків, а також для зменшення тепловтрат трубопроводи підлягають ізоляції. Трубопроводи з гарячими теплоносіями при нагріванні їх до 250°С азбесткизильгуром; від 250 до 450°С сумішшю азбесту (15-20 %) і магнезії (85-80 %). Складність монтажу та експлуатації трубопроводів полягає в тому, що вони мають різноманітну конфігурацію, велику кількість рознімних і нерознімних з'єднань трубної арматури, багато різних фланців, трійників, переходів та заглушок.

56. Безпека при експлуатації балонів

Балони - це закриті металеві посудини різних ємностей, що працюють під тиском. Вони виготовляються з тих же матеріалів, що і конструкції котлів. Для газів, що знаходяться під тиском до 30 ат, використовуються зварні балони з п'ятикратним запасом міцності, а при тиску понад ЗО ат безшовні конструкції з трикратним запасом міцності. Стійкість балонів у вертикальному положенні досягається за допомогою стального башмака, впресованого у нижню частину конструкції у гарячому стані.

Вибух балонів супроводжується потужною вибуховою хвилею від миттєвого розширення газу, яка розносить осколки на відстань радіусом понад 150 м. Особливо небезпечним є вибух балона з горючим газом, який супроводжується пожежею.

Причиною вибухів балонів може бути: переповнення їх рідиною для зріджених газів, підвищення тиску в балонах, нагрівання або переохолодження, потрапляння в балон жирових речовин, накопичення в них металевих часток, тривале зберігання газу без використання, помилкове заповнення балона іншим газом, а також неправильна експлуатація.

Для запобігання неправильному використанню балонів штуцера запірного вентиля мають неоднакову різьбу: для кисневих балонів і балонів з інертними газами - праву, для горючих газів - ліву.

Особливу небезпеку для балонів становить їх падіння або удар в умовах низьких температур близько 30-40°С, оскільки за таких умов дуже сильно знижується ударна в'язкість металу і настає яви­ще холодоламкості.

Граничний робочий тиск в балоні приймається для стиснених газів при температурі + 20°С, а для зріджених газів + 50°С. Якщо температура балонів буде збільшуватися, годі тиск всередині його може перевищувати допустиме значення, що призведе до неминучого вибуху

Практично нормований незаповнений об'єм має становити 10 % від об'єму балона.

Зберігання балонів має виключати можливість їх нагрівання сонячними променями або іншими джерелами тепла. Балони з газом повинні зберігатися на складах окремо відповідно до груп небезпеки. Балони з отруйними газами необхідно зберігати в спеціальних закритих приміщеннях, влаштування яких регла­ментується відповідними нормами і положеннями. Балони з іншими газами можуть зберігатися як в спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі, захищені при цьому від атмосферних опадів і сонячних променів. Заборонено зберігати в одному приміщенні балони з киснем і балони з горючим газом.

Балони з газами зберігають у вертикальному положенні, закріплюючи їх біля стіни хомутами.

Перевезення наповнених газом балонів здійснюють в горизонтальному положенні обов'язково з прокладками між балонами. Для прокладання використовують дерев'яні бруски з вирізаними для ба­лонів гніздами, а також шнурові або гумові кільця товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон) або інші прокладки, що захищають балони від ударів один об другий. Усі балони при транспортуванні мають укладатися вентилями в один бік.

Під час навантаження, розвантаження, транспортування і зберігання балонів вживаються заходи для запобігання падінню, пошкодженню і забрудненню балонів.

57. Вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах

Раціональна організація вантажно-розвантажувальних робіт і створення при цьому нормальних санітарно-гігієнічних умов праці є запорукою високої продуктивності праці і запобігання виробничому травматизму у цих видах виробничої діяльності.

Навантажувальні і розвантажувальні роботи досі залишаються найбільш травмонебезпечними і трудомісткими процесами. Недотримування вимог безпеки при виконанні цих видів робіт, неправильне укладання, ув'язка і штабелювання вантажів або неправильне використання вантажопідіймальних пристроїв і транспортних засобів можуть призвести до тяжких нещасних випадків та аварій.

Вантажопідіймальні і транспортні засоби часто стають джерелом травмування під час маневрування під навантаження внаслідок обмеженої видимості або незадовільних шляхів під'їзду.

При вантажно-розвантажувальних роботах з використанням піднімально-транспортних машин і механізмів призначається відповідальна особа, яка перед початком робіт перевіряє справність механізмів, такелажного та іншого інвентарю.

До навантажувально-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодші 18 років, які проінструктовані з техніки безпеки і мають дозвіл на виконання цих робіт.

У зоні роботи вантажопідіймальних і транспортних засобів забороняється знаходитись особам, які не мають прямого відношення до цих робіт.

Вага вантажу, що переноситься вручну по горизонтальній площині на відстань не більше 60 м для чоловіків становить 50 кг. Дорослі жінки можуть переносити вантаж вагою не більше 20 кг, а при роботі вдвох з використанням носилок - не більше 50 кг.

Підлітки від 16 до 18 років допускаються до розвантажування і навантаження тільки відповідних вантажів (навалочних, легковагових, штучних та ін.).

58. Заходи безпеки при переміщенні вантажів. Переміщення вантажів вручну та їх норми

Безпека навантажування, розвантажування і транспортування вантажів залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі у кузові транспортних засобів. Вантажі вкладаються рівномірно по всій площі, щоб вони не виступали за борти, тому що при роз'їзді з зустрічним транспортом, особливо на вузьких дорогах, вони будуть чинити небезпеку.

Висота вантажу не повинна перевищувати допустиму висоту переїздів під мостами, шляхо - і трубопроводами і не може бути більшою за 3,8 м над поверхнею дороги.

При перевезенні вантажів з габаритами, на 0,5 м більшими за задній борт автомашини, обов'язково встановлюють червоні прапорці з кожної виступаючої сторони, а у нічний час вивішують охоронне освітлення. Вантажі мають бути укладені щільно, щоб при русі або різкому гальмуванні вони не пересувалися по кузову. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати дозвіл ДАІ.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції.

При виконанні ручних операцій виробничі травми частіше всього виникають у працівників, які не мають достатнього досвіду і навичок. Часте піднімання і перенесення вантажів на велику відстань призводить до перевантажень організму, внаслідок чого можуть виникати фізіологічні зміни. Нещасні випадки частіше всього бувають при підніманні і перенесенні вантажу, вага якого перевищує допустиму чинним законодавством норму.

Вага вантажу, що переноситься вручну по горизонтальній площині на відстань не більше 60 м для чоловіків становить 50 кг. Дорослі жінки можуть переносити вантаж вагою не більше 20 кг, а при роботі вдвох з використанням носилок - не більше 50 кг.

Підлітки від 16 до 18 років допускаються до розвантажування і навантаження тільки відповідних вантажів (навалочних, легковагових, штучних та ін.).

59. Дія електричного струму на організм людини та види можливих уражень

Проходячи через організм людини елект. струм викликає термічну, електролітичну, механічну та біологічну реакції.

Термічна реакція тканин організму людини виникає внаслідок перетворення електричної енергії в теплову.

Електролітична дія електричного струму на живі тканини полягає в розкладанні внутрішньоклітинної органічної рідини на іони.

Механічна реакція організму людини на протікання електричного струму виявляється у вигляді електродинамічного ефекту, який полягає, наприклад, у різкому скороченні м'язових тканин.

Біологічна реакція організму людини на електричний струм формується в результаті його дії на внутрішні біоелектричні процеси, в подразненні живих тканин.

Дія елект. травм на організм людини приводить до різних елект. травм, які поділяють на:

місцеві електричні травми (19%),

електричні удари (26%),

змішані (55%).

Розрізняють такі місцеві електричні травми:

електричні опіки,

електричні знаки,

механічні пошкодження,

електроофтальмія.

Розрізняють 4 етапи електричних ударів

1) судорожне скорочення мязів без втрати свідомості;

2) судорожне скорочення мязів з втратою свідомості;

3) Втрата свідомості і порушення роботи серця чи дихання;

4) Клінічна смерть (4-5хв.)

Зупинка дихання - електрична травма, яка може мати місце при довгостроковій дії (більше 15.20 с) невідпускаючого струму, який протікає через область дихальних м'язів і викликає їх параліч.

Фібріляція серця - електрична травма, що виявляється у хаотичному скороченні й розслабленні м'язових волокон серця (фібріл) внаслідок короткострокової дії струму (0,15.0,2 с) величиною декілька сотень міліампер

60. Перша допомога потерпілому від ураження електричним струмом

Перша допомога при нещасних випадках - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження життя і здоров'я потерпілого. При ураженні людини електричним струмом необхідно якнайшвидше звільнити її від дії струму, тому що від тривалості цієї дії залежить важкість електротравми. Заходи першої допомоги при оживленні людини залежать від її стану. Тому цикл реанімації складається з двох частин:

1. Швидке визначення стану потерпілого.2. Енергійне кваліфіковане надання долікарської допомоги.

Для визначення стану постраждалого потрібно укласти його на спину й перевірити наявність дихання і серцевих скорочень.

Наявність дихання в потерпілого визначають за підйомом і опусканням грудної клітки під час самостійного вдиху й видиху. При порушенні дихання потерпілий має потребу в проведенні штучного дихання.

При наявності серцевих скорочень пульс найкраще перевіряти по сонній артерії. Відсутність пульсу на ній свідчить, як правило, про припинення руху крові в організмі.

Про відсутність кровообігу в організмі можна судити за станом очних зіниць, які в цьому випадку розширені. При відсутності пульсу необхідний зовнішній масаж серця.

61. Класифікація приміщень за степеню електричної небезпеки. Допустима безпечна напруга, яка використовується в них

З метою забезпечення електробезпеки всі виробничі приміщення підрозділяють за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом на три класи:

Приміщення без підвищеної небезпеки - це сухі приміщення з відносною вологістю не більше 75 % і температурою повітря в межах + 5…+ 250 С, з неструмопровідними підлогами (дерев'яними, пластмасовими), з повітряним середовищем без струмопровідного пилу.

Приміщення з підвищеною небезпекою - це приміщення, що характеризуються наявністю однієї з таких ознак:

вогкість з постійною відносною вологістю повітря більше 75 %;

струмопровідний пил;

струмопровідні підлоги (земляні, металеві, залізобетонні, цегельні);

висока температура повітря (вище 35 0С);

можливість одночасного дотику людини до металевих конструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів і до металевих корпусів електроустаткування.

Приміщення особливо небезпечні - це приміщення, в яких наявною є одна з наступних ознак:

відносна вологість повітря постійно близька до 100 %, внаслідок чого стіни, стеля таких приміщень покриті конденсатом вологи;

приміщення з постійною наявністю їдких газів чи пари відносно матеріалу ізоляції струмоведучих частин;

приміщення, для яких характерні дві чи більше ознак, що відносяться до класу приміщень з підвищеною небезпекою, наприклад, приміщення з струмопровідним пилом і сирою струмопровідною підлогою.

62. Небезпека дотику до струмоведучих частин, в однофазних та трифазних мережах з глухозаземленою та ізольованою нейтраллю

Найбільш поширеними електричними мережами являються трифазні мережі з ізольованою та глухозаземленою нейтраллю.

Електричний опір () з'єднання нейтралі джерела електричної енергії з землею у трифазних мережах з глухозаземленою нейтраллю є невеликим і складає величину < 10 Ом.

Слід також зазначити, що у трифазних електричних мережах існує два типи напруги:

лінійна напруга, що формується між будь-якими двома фазами електричної мережі;

фазна напруга, що формується між будь-якою фазою електричної мережі й землею.

Напруга дотику - це напруга між двома точками кола струму, яких одночасно торкається людина.

Електричний струм може діяти на людину при торканні безпосередньо тілом або металевим предметом до неізольованих струмоведучих провідників, металевих частин (корпусів) електричного обладнання при пошкодженні захисної ізоляції; при знаходженні поблизу проводу лінії електропередачі (ЛЕП), що впав на землю, або поблизу заземлюючого пристрою, через який проходить струм у землю; при дії блискавки.

Розрізняють два види дотику-однофазний і двофазний. При однофазному дотику людина підпадає під дію однієї фази, напруга якої у 1,73 рази менша лінійної. Двофазний дотик більш небезпечний, бо людина у цьому випадку підпадає під струм двох різних фаз, а відтак стає включеною у мережу на повну лінійну напругу.

63. Виникнення статичної електрики, її небезпечна дія та засоби локалізації

Статична електрика - це сукупність явищ, що пов'язані з виникненням, накопиченням та релаксацією вільного електричного заряду на поверхні або в об'ємі діелектричних та напівпровідникових речовин, матеріалів та виробів. Поява зарядів статичної електрики є результатом складних процесів перерозподілу електронів чи іонів при стиканні двох різнорідних тіл (речовин).

Порушення поверхневого контакту при терті тіл призводить до електризації - виникнення електричних зарядів, які можуть утримуватись на поверхні цих тіл протягом тривалого часу. Такі заряди, на відміну від рухомих зарядів динамічної електрики (електричний струм), знаходяться у статичному стані.

Електростатичні заряди виникають: при терті діелектричних тіл одне об одне або об метал; при переливанні, перекачуванні, перевезенні в посудинах горючих і легкозаймистих рідин; при транспортуванні горючих газів трубопроводом. За сприятливих умов (наприклад, при низькій вологості повітря) статичні заряди не лише утворюються, а й накопичуються. Коли в результаті такого накопичення вони набудуть високого потенціалу, то може виникнути швидкий іскровий розряд між частинами устаткування або розряд на землю. Такий іскровий розряд при наявності горючих сумішей може спричинити вибух чи пожежу. В цьому і полягає основна небезпека статичної електрики.

Заряди статичної електрики можуть утворюватись чи передаватись (контактним або індукційним шляхом) тілу людини. Якщо виникають іскрові розряди, то вони спричинюють фізіологічну дію у вигляді уколу чи незначного поштовху, які самі по собі не є небезпечними для людини (сила струму розряду дуже мала). Однак, враховуючи неочікуваність такого розряду, в людини може виникнути переляк і, як наслідок, - рефлекторний рух, що в низці випадків призводить до травмування (робота на висоті, біля рухомих незахищених частин устаткування тощо).

Систематичний вплив електростатичного поля підвищеної напруженості негативно впливає на організм людини, викликаючи, в першу чергу, функціональні розлади центральної нервової та серцево-судинної систем. Відповідно до ГОСТу 12.1.045-84, гранично допустима напруженість електричного поля Еат на робочих місцях не повинна перевищувати 60 кВ/м, якщо час впливу в не перевищує 1 год; при 1 год < їв < 9 год - ЕЛ0а =60^.

Захист від статичної електрики та її небезпечних проявів досягається трьома основними способами: запобіганням виникненню та накопиченню статичної електрики, прискоренням стікання електростатичних зарядів та їх нейтралізацією.

Запобігти виникненню статичної електрики чи зменшити її величину можна заміною небезпечної технології, зменшенням швидкості руху речовин по трубопроводу, виготовленням поверхонь, що труться, з однорідних матеріалів.

Прискоренню стікання зарядів сприяє заземлення устаткування, збільшення електропровідності матеріалів шляхом нанесення на їх поверхню антистатичних добавок чи присадок, підвищення відносної вологості повітря.

Нейтралізація зарядів статичної електрики здійснюється внаслідок іонізації повітря індукційними, високовольтними, радіоактивними та комбінованими нейтралізаторами.

64. Призначення та принцип дії захисного заземлення. Суть його розрахунку та схема

Захисне заземлення ? це навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин електроустановки, що можуть виявитися під напругою в аварійних ситуаціях. Метою захисного заземлення є усунення небезпеки ураження людини електричним струмом при появі напруги на корпусі або на інших неструмоведучих металевих частинах.

Дія захисного заземлення полягає у зменшенні до безпечної величини сили струму, що проходить через тіло людини при її дотику до корпусу ЕУ, що виявився під напругою.

Захисне заземлення електроустановок застосовують у мережах напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю і в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захисний заземлюючий пристрій складається із сукупності заземлювача і провідників, що заземлюють. Заземлювач являє собою провідник або систему з'єднаних між собою металевих провідників, що знаходяться в безпосередньому контакті з землею. Провідник, що заземлює, - це металевий провідник, що з'єднує частини електричної установки, які заземлюються, з заземлювачем.

65. Штучні та природні заземлювачі, їх характеристика. Крокова напруга

Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні та горизонтальні електроди. В якості вертикальних електродів

Використовують діаметром 3-5 см та сталеві кутники розміром від 40x40 до 60x60 мм довжиною 2,5м" Можна також використовувати сталеві прути діаметром 10 - І; мм. Для зв'язування вертикальних електродів використовую™ стрічкову сталь перетином не менше 4x12 мм та сталь круглого перетину діаметром не менше 6 мм.

Для встановлення вертикальних заземлювачів попередньо риють траншею глибиною 0,7-0,8 м. потім за допомогою механізма забивають труби або кутники. В якості природних заземлювачів можна використовувати:

прокладені в землі водогінні та інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів спалимих рідин, спалимих або вибухонебезпечних газів, а також трубопроводів, вкритих ізоляцією для захисту від корозії,

обсадні труби артезіанських колодязів, свердловин, шурфів;

металеві конструкції та арматуру залізобетонних елементів будівель та споруд, які з'єднані з землею;

свинцеві оболонки кабелів, прокладених в землі.

Крокова напруга - це напруга між двома точками ланки струму

котрі знаходяться одна від одної на віддалі кроку і на котрих одночасно стоїть людина. Чисельно крокова напруга дорівнює різниш потенціалів точок, на котрих знаходяться ноги людини. При розташуванні однієї ноги людини на віддалі х від заземлювача та ширині кроку а (в практичних розрахунках а =0 8 м)

66. Схема захисного занулення, суть занулення. Захисне автоматичне відключення

Занмулення - навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

Захисне заземлення реалізується у вигляді спеціального електричного сполучення із землею або її еквівалентом струмовідних елементів обладнання, які не повинні перебувати під напругою, але в процесі експлуатації можуть опинитися під напругою, наприклад, у разі пошкодження ізоляції, дефектів дугогасних пристроїв,комутаційних апаратів, в аварійних випадках тощо.

Захисне заземлення є простим, ефективним і поширеним способом захисту людини від ураження електричним струмом при дотику до металевих поверхонь, які виявились під напругою. Це забезпечується зниженням різниці потенціалів між обладнанням, що виявилось під напругою, і землею до безпечної величини. Використовується в трифазній трипровідній мережі з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю і вище від 1000 В - з довільним режимом нейтралі.

Конструктивними елементами захисного заземлення є: заземлювачі (металеві провідники, що знаходяться в землі) і заземлювальні провідники (з'єднують обладнання, що заземлюється із заземлювачем).

Захисне заземлення: а - схема доторкання людини до заземленого корпуса, який опинився під напругою; б - еквівалентна електрична схема

67. Ізоляція струмопровідних частин, норми опору на ізоляцію. Прилади та методи вимірювання опору ізоляції

В електроустановках використовують декілька видів ізоляції струмоведучих частин.

Ізоляція робоча - електрична ізоляція струмоведучих частин електроустановки, що забезпечує її нормальну роботу й захист працюючих від ураження електричним струмом.

Ізоляція подвійна - електрична ізоляція струмоведучих частин електроустановки, що складається з робочої та додаткової ізоляції.

Ізоляція додаткова - електрична ізоляція струмоведучих частин електроустановки, передбачена додатково до робочої ізоляції на випадок пошкодження робочої ізоляції.

Ізоляція посилена - поліпшена електрична ізоляція струмоведучих частин електроустановки, що забезпечує такий же ступінь захисту, як і подвійна ізоляція.

Якість ізоляції характеризується, насамперед, її опором протіканню електричного струму. Відповідно до Правил устрою електроустановок (ПУЕ) опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000 В повинен складати величину Rіз ? 0,5 МОм.

Недоступність струмоведучих частин ЕУ забезпечується шляхом розміщення зовнішньої електропроводки мережі тимчасового електропостачання на опорах на висоті над рівнем землі, підлоги або настилу не менше:

2,5 м - над робочим місцем:

3,5 м - над проходами; 6,0 м - над проїздами.

Магістральні проводи можуть бути без ізоляції в тому випадку, якщо вони прокладені на висоті не менше 3,5 м від рівня землі, підлоги або настилу.

68. Призначення та правила експлуатації індивідуальних засобів захисту з електробезпеки

Для забезпечення електробезпеки застосовують малі напруги 12 В і 36 В. У приміщеннях з підвищеною небезпекою для переносних ЕУ рекомендується номінальна напруга 36 В. В особливо небезпечних приміщеннях для живлення переносних світильників рекомендується використання напруги 12 В, а ручного електроінструмента - не вище 12 В.

Через те, що одним застосуванням малих напруг не завжди вдається досягти достатнього ступеня безпеки працюючих, додатково застосовують інші заходи захисту в ЕУ - подвійну ізоляцію, захист від випадкового дотику до струмоведучих частин та ін.

Застосування малих напруг є ефективним захисним методом, однак його поширення стримується високою вартістю прокладання додаткової мережі малої напруги. У зв'язку з цим область застосування малих напруг обмежується живленням ручних електрифікованих інструментів, ручних переносних світильників і ламп місцевого освітлення в приміщеннях з підвищеною небезпекою й особливо небезпечних за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом.

69. Процес горіння. Види горіння. Умова горіння

Горіння - це хімічна реакція окислення, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або свіченням. Горіння буває - гомогенне і гетерогенне. При гомогеннім горінні всі речовини, які реагують, мають однаковий агрегатний стан (наприклад газоподібний). Якщо вихідні речовини знаходяться в різних агрегатних станах і мають межу розділу фаз в горючій системі, то таке горіння буде гетерогенне. Пожежі в основному характеризуються гетерогенним (дифузійним). Будь-яка пожежа не трапляється сама по собі, а викликана конкретними умовами. Щоб виникла пожежа, необхідно щоб було три фактори: а) кисень; б) джерело вогню; в) горюча речовина. Якщо кисню буде менше 14%, то горіння не буде. При розгляді процесу горіння виділяють такі його види: спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління, вибух. Спалах - це швидке згорання горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння. Займання - виникнення горіння під впливом джерела запалювання. Спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я. Самозаймання - початок горіннябезвпливу джерела запалювання. Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я. Тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму. Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. До основних показників пожежної небезпеки, які характеризуються критичними умовами утворення достатньої для горіння газоподібних горючих продуктів випаровування чи розкладання конденсованих речовин і матеріалів відносяться: - температура спалаху; - температура запалення; температурні межі запалення; - температуру самонагрівання та інше. Всі будівельні матеріали щодо їх здатності до горючості поділяють на 3 групи: - негорючі,-важкогорючі,-горючі

70. Причини виникнення пожеж на виробництві, їх статистика

Пожежі на виробництві та в побуті завдають великої шкоди та небезпеки працюючим і спричиняють значні матеріальні збитки. основними причинами пожеж на виробництві є: - необережне поводження з відкритим вогнем (зварювання, кування,розпалювання вогню) - невиконання і незабезпечення технологічних режимів роботи; - несправність електроустаткування, освітлення, електропроводів і порушення правил їх експлуатації; - несправність вентиляційних систем; - самозагоряння (вугілля, торф, промаслені тряпки); - статична електрика; - відсутність або несправність блискавковідводів; - невиконання і недодержання на виробництві режиму системи опалення і вентиляції; - низький рівень інструктажу; - паління (куріння) в заборонених місцях. Статистика: - дані по Україні: ¦ за рік виникає приблизно 50-54 тис. пожеж; ¦ щодоби виникає 120-130 пожеж (коли осінь, то більше 130 пожеж); ¦ що саме страшне, то на пожежах гине багато людей - біля 2000 чол., в тому числі багато дітей (1995 р. - 2067 чол., 1996 р, - 2461 чол., 1997 - 2346 чол.; 1998 р. - 2202 чол., 1999 р. - чол., 2000 р. - 2002 чол., 2001 р. - 2003 чол. - по Тернопільській області в середньому пожеж виникає 600-700 в рік, і гине приблизно 30-40 чоловік; - в світі за одну годину стається приблизно 600 пожеж, за рік приблизно 5 млн. пожеж. При виникненні пожежі потрібно дзвонити за телефоном 101

71. Основні заходи щодо профілактики пожеж. Вогнестійкість

При проектуванні і будівництві промислових підприєм передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

поділу будівлі протипожежними перекриттями на пожежні ВІДСІК!

поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;

влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширені вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, борти козирки, пояси);

влаштування протипожежні" дверей і воріт;

влаштування протипожежних розривів між будівлями.

На розвиток пожежі у будівлях та спорудах значно впливе здатні окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобте вогнестійкість.

Вогнестійкість - здатність будівельних елементів та конструк зберігати свою несучу здатність, а також чинити опір нагріванню критичної температури утворенню наскрізних тріщин та пошнреи

характеризується межею вогнестійкості.

стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничн станів елементів та конструкцій (втрата несучої та тегоюізолюїс здатності, щільності). Межі вогнестійкості та максимальні межі розповсюдження вогню визначаються шляхом дослідження

72. Забезпечення промислових об'єктів протипожежною автоматикою та технікою. Дренчерні та спринклерні установки пожежегасіння

На кожному об'єкті повинні бути засоби зв'язку для швидкого виклику міської пожежної частини у випадку виникнення пожежі. Для особливо важливих та небезпечних у пожежному відношенні об'єктів рекомендується обладнання прямого телефонного зв'язку з міською пожежною частиною.

Для повідомлення про пожежу використовуються: сигналізація, телефонний і радіозв'язок, сирени. До всіх засобів пожежного зв'язку повинен бути вільний доступ у будь-який час доби.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорії А і Б встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожежі.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні (газові) та змішані. Це система розгалуженої мережі труб, прокладених по стелі, на яких закріплені спринклерні головки. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Важлива частина установки - контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води в мережі. Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалювальних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання замка спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку - повітрям. При зриванні хоча б одного замка, тиск води в мережі падає, спрацьовує клапан, пропускаючи воду в водоживильну мережу і одночасно спрацьовує звуковий пристрій.

Дренчерні установки використовуються як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції вогнища і запобігання його поширення. Дренчери можна встановлювати із зовнішнього боку будівлі по його периметру, над віконними та дверними отворами.

73. Вогнегасні речовини та засоби пожежегасіння. Будова та ефективність дії вогнегасників

Гасіння пожежі полягає у припиненні процесу горіння. Існують такі способи припинення горіння:

охолодження зони горіння або речовин, що горять;

зниження швидкості реакції окислення за рахунок розбавлення реагуючих речовин;

ізоляція речовин, що горять, від зони горіння;

хімічне гальмування реакції окислення.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

? охолоджуючі (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та інші);

? розбавляючі (вуглекислий газ, водяна пара, інертні гази та інші);

? ізолюючі (хімічна та повітряно-механічна піна, вогнегасні порошки, пісок та інші);

? засоби хімічного гальмування горіння (брометил, хладон, склад 3,5 та інші).

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути:

20 м. - для громадських будівель та споруд;

30 м. - для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини);

40 м. - для приміщень категорії В і Г;

70 м. - для приміщень категорії Д.

Для гасіння великих загорань у приміщеннях застосовують стаціонарні установки хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених автоматичних стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять установки водяного та пінного пожежогасіння, а також установки газового та порошкового пожежогасіння.

74. Класифікація виробництв за пожежевибухонебезпекою. Класифікація будівельних матеріалів за їх здатністю до горіння

Промислові виробництва поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д) залежно від вибухової, вибухопожежної і пожежної небезпеки речовин, що застосовуються, і матеріалів.

Категорія А. До неї належать вибухопожежонебезпечні виробництва із застосуванням таких речовин: горючих газів, нижня межа вибуховості яких 10% і менше; рідин з температурою спалаху парів до 28°С включно за умови, що вказані гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму приміщення; речовин, здатних вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною.

Категорія Б. До цієї категорії належать вибухопожежонебезпечні виробництва з використанням: горючих газів, нижня межа вибуховості яких більша за 10 %; рідин з температурою спалаху пари вищою за 28°С до 61°С включно; рідин, нагрітих за умов виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу або волокон, нижня межа вибуховості яких 65г/м3 і менша до об'єму повітря за умови, що вказані гази, рідини та пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму приміщення.

Категорія В. До неї належать пожежонебезпечні виробництва із застосуванням: рідини з температурою спалаху парів вищою за 61°С; горючого пилу або волокна, нижня межа вибуховості яких більша за 65 г/м3 до об'єму повітря; речовин, здатних горіти тільки при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною; твердих зго-ряємих речовин і матеріалів.

Категорія Г. Виробництва, пов'язані з обробкою вогнетривких речовин і матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор і полум'я, спаленням або утилізацією твердих, рідких і газоподібних речовин.

Категорія Д. Це виробництва, пов'язані з обробкою вогнетривких речовин і матеріалів в холодному стані.

Виробничі приміщення і зовнішні установки (в яких експлуатуються електроустановки) розміщені поза приміщенням відкрито чи під навісом за сітчастими або гратчастими огорожами.

Всі будівельні матеріали щодо їх здатності до горючості поділяються на три групи:

негорючі - які під дією вогню, чи високих температур (до 900°С) не загоряються і не обвуглюються (до них відносяться: багато металів і матеріали мінерального походження, цегла, глина, азбест, бетон, фарфор, пісок і т.п.).

важкогорючі - які мають властивість загорятись і продовжувати горіти тільки при постійній температурі дії стороннього джерела горіння (це гіпсова суха штукатурка, фіброліт, лінолеум, ебоніт і т.п.).

горючі - які мають властивість самостійно горіти після забирання джерела

горіння (це є лісоматеріали, папір, волок, руберойд, толь і т.п.).

75. Організація пожежної охорони. Функції та права органів держпожнагляду. Відповідальність за протипожежний стан об'єктів

Державний пожежний нагляд є спеціальною службою в системі пожежної охорони МНС, який здійснює заходи щодо попередження пожеж у населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності.

Державний пожежний нагляд (Держпожежнагляд) здійснюють голова Управління Державної пожежної охорони (ГУПО - центральний орган Держпожежнагляду), Управління Державної пожежної охорони (області підпорядковані безпосередньо ГУПО), загони й частини Державної пожежної охорони (місцеві органи Держпожежнагляду).

Основним завданням органів Держпожежнагляду є контроль за забезпеченням вимог державних стандартів, протипожежних норм, правил дотримання вимог пожежної безпеки в процесі проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення та експлуатації промислових підприємств та інших об'єктів, а також виявлення та усунення причин та умов, які спричиняють виникнення та поширення пожеж та створюють загрозу для життя й здоров'я людей або перешкоджають ліквідації можливих загорань.

Органи Держпожежнагляду відповідно до покладених на них обов'язків мають:

розробляти та затверджувати загальнодержавні правила пожежної безпеки, типові документи з питань пожежної безпеки, обов'язкові для всіх підприємств та громадян;

погоджувати проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил технічних умов та інших нормативно-правових документів, що стосуються пожежної безпеки;

здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки всіма підприємствами, гілками виконавчої влади та громадянами;

брати участь у державних комісіях з прийманням в експлуатацію будівель, споруд та інших об'єктів, а також у відведенні земель під будівництво, давати дозвіл на введення в експлуатацію нових та реконструйованих об'єктів;

проводити експертизу проектної документації на забудову об'єктів щодо відповідності їх нормативним актам з пожежної безпеки та проводити випробування нових зразків пожежно-небезпечних приладів, обладнання та ін.

За порушення вимог пожежної безпеки, використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням винні особи притягуються органами Держпожежнагляду до адміністративної відповідальності. Якщо порушення правил пожежної безпеки мали тяжкі наслідки, винні особи притягуються до кримінальної відповідальності згідно з Кримінальним кодексом, який передбачає виправні роботи строком до 2 років, а в разі наявності людських жертв - позбавлення волі до 8 років.

У разі виявлення порушень правил пожежної безпеки Держпожежнагляд має право припинити або заборонити роботу підприємств, експлуатацію будівель, споруд, виробничих дільниць, агрегатів проведення пожежонебезпечних робіт до усунення виявлених недоліків.

76. Системи опалення та вимоги до них. Повітряно-теплова завіса

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів системи опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

Метою опалення приміщень є - підтримання в них в холодну пору року заданої температури повітря, яка передбачена відповідними санітарними нормами (ДСН, СН 245-71).

В залежності від теплоносія, системи опалення бувають: водяні, парові, повітряні і комбіновані.

Основна функція теплової завіси - підтримання температури повітря в приміщенні на необхідному, комфортному для перебування і роботи, рівні. З цієї причини зазвичай повітряно-теплова завіса вважається обігрівачем, хоча принцип її дії спрямований не на нагрівання повітря в приміщенні, а на відсікання потоку повітря з вулиці.

Теплова завіса також захищає потрапляння комах, пилу і бруду в приміщення.

Це досягається утворенням плоскої повітряного струменя, що має температуру, відмінну від температури повітря поза приміщенням.

По мірі просування від виходу з корпусу спеціального обладнання, струменя повітря змішується з повітрям вулиці з одного боку і з повітрям приміщення - з іншого.

В результаті він набуває деяку середню температуру, перешкоджаючи прямому струму повітря ззовні, утворення протягу і різкої зміни температури повітря в приміщенні.

77. Класифікація виробництв за пожежевибухонебезпекою. Класифікація будівельних матеріалів за їх здатністю до горіння

Промислові виробництва поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д) залежно від вибухової, вибухопожежної і пожежної небезпеки речовин, що застосовуються, і матеріалів.

Категорія А. До неї належать вибухопожежонебезпечні виробництва із застосуванням таких речовин: горючих газів, нижня межа вибуховості яких 10% і менше; рідин з температурою спалаху парів до 28°С включно за умови, що вказані гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму приміщення; речовин, здатних вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною.

Категорія Б. До цієї категорії належать вибухопожежонебезпечні виробництва з використанням: горючих газів, нижня межа вибуховості яких більша за 10 %; рідин з температурою спалаху пари вищою за 28°С до 61°С включно; рідин, нагрітих за умов виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу або волокон, нижня межа вибуховості яких 65г/м3 і менша до об'єму повітря за умови, що вказані гази, рідини та пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму приміщення.

Категорія В. До неї належать пожежонебезпечні виробництва із застосуванням: рідини з температурою спалаху парів вищою за 61°С; горючого пилу або волокна, нижня межа вибуховості яких більша за 65 г/м3 до об'єму повітря; речовин, здатних горіти тільки при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з одною; твердих зго-ряємих речовин і матеріалів.

Категорія Г. Виробництва, пов'язані з обробкою вогнетривких речовин і матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор і полум'я, спаленням або утилізацією твердих, рідких і газоподібних речовин.

Категорія Д. Це виробництва, пов'язані з обробкою вогнетривких речовин і матеріалів в холодному стані.

Виробничі приміщення і зовнішні установки (в яких експлуатуються електроустановки) розміщені поза приміщенням відкрито чи під навісом за сітчастими або гратчастими огорожами.

Всі будівельні матеріали щодо їх здатності до горючості поділяються на три групи:

негорючі - які під дією вогню, чи високих температур (до 900°С) не загоряються і не обвуглюються (до них відносяться: багато металів і матеріали мінерального походження, цегла, глина, азбест, бетон, фарфор, пісок і т.п.).

важкогорючі - які мають властивість загорятись і продовжувати горіти тільки при постійній температурі дії стороннього джерела горіння (це гіпсова суха штукатурка, фіброліт, лінолеум, ебоніт і т.п.).

горючі - які мають властивість самостійно горіти після забирання джерела

горіння (це є лісоматеріали, папір, волок, руберойд, толь і т.п.).

78. Вибір і розрахунок ділянки для промислового підприємства.,,Роза вітрів”

Розрахунок санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих в найбільш чисельну зміну.

Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси поділяються на чотири групи, а кожна з них - ще на 2-5 підгруп.

До першої групи (має три підгрупи) відносяться виробничі процеси, що проходять при нормальних метеорологічних умовах та при відсутності шкідливих газів та пилових виділень.

До другої групи (має п'ять підгруп) відносяться виробничі процеси, що проходять при несприятливих метеорологічних умовах або пов'язані з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.

До третьої групи (має чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко виражених шкідливих факторів.

До четвертої групи відносяться процеси, що вимагають особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої чистоти.

Площі виробничих ділянок визначають трьома методами: графічним - розміщенням обладнання на технологічному плануванні; розрахунковим - за питомими площами на верстат або одиницю іншого устаткування, на одного робітника, на одне робоче місце або на одиницю ремонту; розрахунковим - за площею, зайнятою устаткуванням, і перехідними коефіцієнтами.

При розрахунку виробничих площ ділянок (зовнішнього очищення і миття, розбірно-мийної, складання, фарбування, технічного діагностування машин і ін.) за площею, зайнятою устаткуванням і машинами, і перехідними коефіцієнтами, користуються формулою:

1. Мета охорони праці. Основні шляхи вирішення проблем безпеки та нешкідливості праці.

2. Основні законодавчі акти із охорони праці, їх короткий зміст.

3. Державне управління охороною праці.

4. Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.

5. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

6. Триступеневий контроль стану охорони праці на підприємстві.

7. Види інструктажів з охорони праці, їх короткий зміст, хто та коли проводить.

8. Розслідування, реєстрація та облік нещасних випадків на виробництві.

9. Методи аналізу виробничого травматизму. Показники частоти, важкості та непрацездатності.

10. Класифікація причин нещасних випадків на виробництві, їх коротка суть.

11. Обов'язки роботодавця (адміністрації) з питань охорони праці.

12. Пропаганда та навчання з питань охорони праці на виробництві.

13. Пил і його види. ГДК пилу. Дія пилу на організм людини.

14. Аналіз та методи визначення запиленості та загазованості повітряного середовища.

15. Терморегуляція в організмі людини в залежності від метеорологічних умов.

16. Контрольно-вимірювальні прилади для визначення параметрів мікроклімату. Комфортна зона.

17. Параметри мікроклімату та їх нормування в залежності від виду виконуваної роботи.

18. Класифікація шкідливих речовин за ступенем і характером дії на організм людини.

19. Принцип побудови та дія природної вентиляції (аерації). Дефлектори.

20. Схеми механічних систем вентиляції (припливної і витяжної) та характеристика їх елементів.

21. Види місцевої вентиляції, суть методів розрахунку необхідного повітрообміну.

22. Системи опалення та вимоги до них. Повітряно-теплова завіса.

23. Засоби індивідуального захисту людини при наявності в повітрі робочої зони шкідливих речовин. Типи та порядок їх використання.

24. Вимоги до виробничого освітлення, вплив на органи зору.

25. Класифікація та характеристика систем природного освітлення. Нормування природного освітлення, метод А.М. Данилюка.

26. Класифікація та характеристика видів і систем штучного освітлення. Нормування штучного освітлення.

27. Класифікація та характеристика джерел штучного освітлення. Світильники. Захисний кут світильника.

28. Суть методів розрахунку штучного та природного освітлення.

29. Контроль та вимірювання освітленості у виробничих приміщеннях. Основні світлотехнічні величини.

30. Причини виникнення та фізичні характеристики вібрації. Нормування вібрації.

31. Шкідлива дія вібрації на організм людини. Вібраційна хвороба.

32. Заходи та засоби захисту від вібрації в джерелі її виникнення та на шляху її розповсюдження.

33. Засоби індивідуального захисту від шкідливої дії вібрації. Вимірювання вібрації та вібровимірювальна апаратура.

34. Джерела виникнення шуму на виробництві. Шкідлива дія шуму на організм людини.

35. Класифікація шумів в залежності від походження, часу, частоти та спектра шуму.

36. Рівень інтенсивності та рівень звукового тиску. Зв'язок цих рівнів.

37. Засоби індивідуального захисту від шуму, ультра - та інфразвуку, їх характеристика.

38. Вимірювання шуму на робочих місцях. Прилади для вимірювання шуму. Граничні межі.

39. Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.

40. Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.

41. Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини. Нормування згідно НРБ - 76/87 (НРБУ - 97).

42. Нормування ГДД та ГД радіоактивних речовин, їх значення в залежності від групи критичних органів.


Подобные документы

  • Управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Основи фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії. Охорона праці при експлуатації систем під тиском.

    методичка [164,4 K], добавлен 11.11.2013

  • Функціональна структура охорони праці. Документи, які впливають на строки проведення навчання з питань охорони праці та інструктажів. Гігієнічна оцінка умов праці. Основні повноваження правління Фонду. Система управління охороною праці в будівництві.

    контрольная работа [32,7 K], добавлен 12.04.2012

  • Правові та організаційні засади охорони праці. Організація охорони праці на виробництві. Розслідування, облік і аналіз нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Основні фактори виробничого середовища, що визначають умови праці на виробництві.

    курс лекций [383,2 K], добавлен 09.12.2008

  • Характеристика загальних принципів управління охороною праці. Аналіз обов’язків та повноважень власника підприємства і посадових осіб. Функції та завдання служби і комісії з питань охорони праці, громадського контролю. Шляхи фінансування охорони праці.

    лекция [52,9 K], добавлен 29.04.2010

  • Характеристика повноважень органів державного керування охороною праці. Основні функції й завдання керування охороною праці. Джерела фінансування охорони праці. Організація наукових досліджень. Розробка і зміст інструкцій з охорони праці на підприємствах.

    реферат [29,0 K], добавлен 28.06.2010

  • Особливості навчання, перевірки знань, видів інструктажу з охорони праці. Обов'язки і відповідальність роботодавця щодо дотримання діючих нормативів по навчанню працюючих з охорони праці. Державний нагляд і методи громадського контролю за охороною праці.

    реферат [26,8 K], добавлен 28.06.2010

  • Мета організації спеціального навчання з охорони праці. Класифікація інструктажів за характером і часом проведення. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Причини виробничого травматизму та професійних захворювань, методи їх аналізу.

    реферат [25,2 K], добавлен 25.04.2014

  • Гігієнічна класифікація праці. Фактори, що визначають умови праці на виробництві та їх значення для здоров’я і працездатності людей. Державна система охорони праці в Україні. Координація діяльності органів державного управління охороною праці.

    реферат [21,4 K], добавлен 30.10.2008

  • Система управління охороною праці на підприємстві як забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності, створення належних умов праці: завдання, принципи, функції. Правове забезпечення рівня охорони праці при укладанні трудових договорів.

    реферат [22,9 K], добавлен 30.11.2010

  • Склад курсу "Охорона праці". Напрямки підготовки фахівців. Загальні положення ОП, зафіксовані в українському законодавстві, гарантія прав громадян при здійсненні охорони праці на виробництві, державне управління. Аналіз умов праці. Безпека на виробництві.

    методичка [52,2 K], добавлен 20.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.