Сутність, причини виникнення та шляхи подолання глобальних проблем сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Поняття «глобалізм» (від лат. «globus» - куля, тобто такий, що охоплює всю земну кулю) застосовується для визначення стилю у політиці, коли певне питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх і потребують для свого розв'язання спільних зусиль.

Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Месарович, А. Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн, «спресовує» світ у єдине ціле, перетворює планету на «світове село» («global village») із спільними проблемами.

На межі тисячоліть людство зіткнулося з надзвичайно гострими проблемами, які дістали назву «глобальні» і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є змістом сучасної кризи світової цивілізації.

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «Global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природнокліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого - специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують також спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.

Дана проблема актуальна , оскільки глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер. Тому розробкою даної проблеми займаються не тільки вітчизняні дослідники, а й зарубіжні.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують сировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подолання бідності та відсталості, які не нові для людства. З розвитком людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу. Їх аналіз дає змогу відзначити, що вони тісно взаємопов'язані. Важливою ознакою як не нових, так і нових проблем розвитку людської цивілізації є їх глобальний характер, адже вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів світу, виступають потужним фактором посилення взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтеграційних рис.

Загострення глобальних проблем людської цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних ресурсів, низькою технологічною культурою матеріального виробництва, максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом.

Метою курсової роботи є вивчення сутності, причин виникнення та шляхів подолання глобальних проблем, а також необхідності співробітництва в планетарному масштабі, джерел подолання глобальних проблем та внеску України у їх розв'язання

Завданнями курсової роботи є:

? визначити причини виникнення і сутність глобальних проблем сучасності;

? вивчити шляхи вирішення глобальних проблем сучасності;

? дослідити необхідність співробітництва в планетарному масштабі;

? виявити джерела подолання глобальних проблем;

? дослідити внесок України у розв'язання глобальних проблем;

Об'єктом дослідження курсової роботи є світове господарство, предметом - глобальні проблеми, основні шляхи їх вирішення, джерела їх подолання та міжнародне співробітництво з розв'язання глобальних проблем.

1. Економічні аспекти глобальних проблем

1.1 Причини виникнення і соціально-економічна сутність глобальних проблем

Характерними рисами соціально-економічного, політичного та культурного розвитку світового господарства наприкінці XX - на початку XXI ст. стало зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, суттєве збільшення масштабів диверсифікації світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутне посилення ролі ТНК у світогосподарських процесах, загострення міжнародної конкуренції, її поширення на простір усієї планети та міжнародний поділ праці, поява систем глобального менеджменту. Все це позначається поняттям "глобалізація", яке увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX століття.

Під глобалізацією мають на увазі планетарний, всеохоплюючий процес трансформації, функціонування та розвитку світового господарства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей. З цього впливає, що глобалізація світового господарства проявляється у безлічі явищ і процесів, які протікають одночасно і породжують проблеми, котрі торкаються усього людства, що називаються глобальними проблемами сучасності.

В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення цих проблем -- очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі. На рубежі ХХІ ст. вони набувають життєвого значення для долі цивілізації. Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова global, що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».

Глобальні проблеми -- це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу. Вони мають загальну специфіку, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки, яка полягає в наявності ряду спільних рис:

1) кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього людства. Затримка з їх вирішенням являє собою смертельну загрозу цивілізації або деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі;

2) у них проявляється поглиблення і ускладнення світогосподарських зв'язків та інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3) їх розв'язання можливе лише за умови об'єднання зусиль усіх держав і народів. Знайти рішення глобальних проблем -- значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший розвиток цивілізації

До глобальних проблем відносяться ті, які відповідають критеріям, наведеним у схемі 1.1.

Рис. 1.1. Критерії, за якими проблеми відносяться до глобальних

Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природнокліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого - специфічною суспільною формою, тобто особливістю розвитку відносин власності.

За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя XX ст., або демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах.

Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяг видобування корисних копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується середня температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище тощо.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речового змісту, є:

1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається у процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%, з надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя).

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, бурхливою автомобілізацією. Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. Нині у світі їх налічується понад 700 млн. За останні 30-40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі.

Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану. Лише 1% території України - екологічно чисті ареали. Такий стан довкілля спричинений надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв. Так, загальна площа України становила лише 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу, на частку України припадало 25% забруднення природного середовища колишнього Радянського Союзу. Щороку шкідливі виробництва викидали в атмосферу понад 100 млн. т забруднюючих речовин, але при цьому не знешкоджувалася навіть четверта їх частина.

3. Варварське ставлення людини до природи. Це найбільше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних водойм, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле.

Світові ресурси прісної води знаходяться під загрозою через те, що потреби в ній підвищуються в багатьох галузях. Дедалі більшій кількості населення потрібно все більше води. При цьому зміни клімату швидше за все сприятимуть виникненню засух. Водночас, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, майже 80% усіх випадків захворювань пов'язані із споживанням неякісної води. Проблема води стає першочерговою. Хижацьке ставлення людей до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км2 землі, а нині щорічно втрачає майже 6--7 млн. га найродючіших земель. Варварське, непродумане ставлення людини до природи виявляється також у надмірному використанні шкідливих мінеральних добрив, зокрема пестицидів. У країнах, що розвиваються, щорічно отруюються пестицидами майже 400 тис. осіб. Надмірна загазованість, отруєння хімікатами тощо призвели до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Збільшуються отруєння ртуттю, кадмієм, що є причиною катастрофічне швидкого зростання кількості серцево-судинних та онкологічних захворювань.

З погляду суспільної форми загальними причинами загострення більшості глобальних проблем є, з одного боку, відносини капіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, навколишнього середовища, лісів, водних ресурсів, Світового океану тощо. З іншого боку, такою причиною була деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи.

Ці дві соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, згідно з даними американського журналу «Сайєнс», щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай -- майже 33%, а на частку Західної Європи та Японії -- 23%. Загалом США, країна з 5% світового населення, дає 40% світового забруднення. Кожен житель її завдає природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії.

Однією з соціальних причин загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного суверенітету республік у колишньому СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Так, в Україні власність держави (українського народу) на засоби виробництва становила лише 5%, не існувало власності на природні ресурси.

З'ясовуючи сутність глобальних проблем, по-різному трактують причини їх загострення і природу цих явищ. Так, американські науковці (В. Войскопер, Д. Блейні та ін.) основними причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, прагнення до насильства. Причину кризи навколишнього середовища американський учений Ф. Слейтер, швейцарський науковець Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування. Більшість західних ідеологів такою причиною називають лише збільшення народонаселення, сучасну НТР, зростання промислового виробництва. Такі тлумачення, по-перше, ігнорують соціальну сутність людини, відображають однобічний підхід до неї лише як до біологічної істоти. Насправді, як уже зазначалося, хоч у людині органічно поєднуються біологічна та соціальна сторони, але її сутність -- це насамперед сукупність усіх суспільних відносин. По-друге, пояснювати загострення екологічних проблем лише розгортанням НТР, зростанням промислового виробництва -- означає перебувати на позиціях технологічного детермінізму. Суто біологізаторське пояснення таких причин характерне для тих науковців, які вбачають загострення глобальних проблем лише у зростанні народонаселення.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства суспільного способу виробництва -- відносин економічної власності, передусім на засоби виробництва. Мета таких концепцій -- вину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети. Ті вітчизняні економісти, політики, публіцисти, які вбачають основну причину названих проблем у зростанні кількості населення, мимоволі скочуються до метафізичного трактування їх причин, а отже й сутності. Щодо загострення цих проблем в Україні, то вони не звинувачують командно-адміністративну систему в хижацькому ставленні до природи, її надр, не виважену економічну та екологічну політику уряду в 90-х роках XX ст. -- на початку XXI ст.

Розглядаючи причини загострення глобальних проблем з погляду речового змісту, ми назвали і демографічний вибух, й інші фактори, зумовлені розвитком сучасної системи продуктивних сил. Але це пояснення розкриває лише одну зі сторін суспільного способу виробництва і має бути доповнене характеристикою відносин економічної власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбудовних відносин.

Отже, сутність глобальних проблем можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між державами та соціальними системами , суспільством і природою в загально планетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані внаслідок їх взаємодії.

Значна кількість, багатовимірний характер глобальних проблем потребують класифікації, а також знаходження шляхів їх розв'язання, які ми опишемо в наступному параграфі.

1.2 Особливості класифікації та шляхи вирішення глобальних проблем

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують сировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подолання бідності та відсталості, які не нові для людства. З розвитком людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу. їх аналіз дає змогу відзначити, що вони тісно взаємопов'язані. Так, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна - з демографічною, демографічна - з продовольчою і т. д. Важливою ознакою як не нових, так і нових проблем розвитку людської цивілізації є їх глобальний характер, адже вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів світу, виступають потужним фактором посилення взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтеграційних рис.

Розвиток глобалізації світового господарства змінює пріоритети у глобальних проблемах. Якщо у 70-80-х роках XX ст. головною вважалась | проблема запобігання світовій ядерній війні, то нині пріоритетною окремі фахівці вважають екологічну проблему, інші - демографічну, а треті -- проблему бідності та відсталості. Однак усі ці проблеми можна вважати пріоритетними, адже вони безпосередньо пов'язані з виживанням людства, хоча і породжені дією різних факторів, а отже, є об'єктами дослідження таких наук, як міжнародна економіка, соціологія, право, біологія, географія, екологія, океанологія та ін.

Значна кількість глобальних проблем, їх багаторівневий та багатовимірний характер потребують класифікації. Існує багато точок зору, щодо класифікації глобальних проблем, але найпоширенішою є точка зору, наведена нижче.

За походженням, характером і способом розв'язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них слід виділити надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, раціональне природокористування і збереження природного навколишнього середовища, раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору. Вони спричинені закономірностями розвитку світових продуктивних сил, що створює можливості для зростання масштабів господарської діяльності, потребує все більшої кількості світового видобутку сировини, використання прісної води, вирубування лісів, збільшення навантаження на природний потенціал сільського господарства. Це сприяє задоволенню потреб людини в засобах існування, зростанню старих виробничих потреб та виникненню нових.

Характерною рисою цих проблем та їх переростання у глобальні є те, що споживання відновлюваних і не відновлюваних ресурсів досягло величезних масштабів, зростає високими темпами, і реально постає загроза їх вичерпання.

Друга група проблем - це глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин, які пов'язані із роззброєнням, конверсією військового виробництва і збереженням миру, відверненням світової термоядерної війни, недопущенням локальних, регіональних і міжнародних криз та забезпечення стабільного миру; подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу.

Серед глобальних проблем, які нині постали перед людством, збереження миру - найактуальніша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Хоча закінчення "холодної війни" призвело до припинення протистояння двох антагоністичних соціально-політичних систем і зняло гостроту та неминучість прямої загрози знищення людства у глобальній війні, війна не зникла з арсеналу засобів розв'язання суперечностей між країнами, націями, релігіями. В останні роки XX ст. та на початку XXI ст. зросли кількість та масштаби військових конфліктів локального характеру щодо територіальних, етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у регіональні або загальносвітові конфлікти з відповідним втягуванням нових учасників.

Новою загрозою існування людства стало розширення "клубу" ядерних держав. До держав, які здійснюють реалізацію програм зі створення ядерної зброї, належать ПАР, Ізраїль, Іран, КНДР, а до потенційно ядерних держав належать Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина.

До третьої групи належать глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення її майбутнього існування. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до умов природного і соціального середовища, яке динамічно змінюється під впливом НТР, подолання таких тяжких захворювань, як онкологічні, СНІД, серцево-судинні, різноманітних епідемій; культурно-моральні проблеми втрати окремою людиною довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, торгівлею людьми, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.

Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації відрізняються загальнопланетарним характером, пов'язані із забезпеченням життєвих потреб народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня соціально-економічного розвитку, географічного місце розташування і можуть бути вирішені шляхом співробітництва та взаємодії всіх держав, їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього нашої цивілізації.

Виникнення екологічної проблеми пов'язане з високими темпами науково-технічного прогресу, який посилює вплив людства на навколишній світ. Прискорення розвитку продуктивних сил людської цивілізації дало в розпорядження людини нові засоби впливу на природу. Водночас НТР не тільки породила нові зв'язки між людиною і природою, але й зумовила нові конфлікти у процесі реалізації цих зв'язків.

До найбільш складних глобальних проблем належить проблема соціально-економічного відставання країн, що розвиваються. Останнє в соціально-економічному плані породжене несправедливим характером взаємовідносин між ними та економічно розвинутими країнами в недалекому минулому, коли їх ресурси нещадно експлуатувалися, та неоколоніалістською політикою в нинішніх умовах, зокрема "політикою дешевої сировини". Остання знекровлює економіку країн, що розвиваються.

Наведена класифікація глобальних проблем людства є певною мірою умовною. Через це кожну групу таких проблем і кожну проблему окремо необхідно розглядати тільки в тісному зв'язку з іншими проблемами і не тільки з наявними, а й з тими, які виявляються з розвитком людства.

Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством, їх небезпечний характер для подальшого існування людства та пошук шляхів розв'язання наштовхує на два висновки.

По-перше, якщо наявні нині тенденції розвитку глобальних проблем збережуться і надалі, то вже упродовж цього століття людство наблизиться до меж свого економічного зростання. Наслідком останнього буде значне зниження як чисельності населення Землі, так і виробництва матеріальних благ та надання послуг. З іншого боку, світове господарство та міжнародні економічні відносини набули такого характеру, що є можливість змінити нинішні тенденції економічного зростання, стабілізувати економічний та екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати так, щоб мінімізувати негативні наслідки свого існування на Землі. У зв'язку з цим слід окреслити основні шляхи розв'язання глобальних проблем.

Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітрова, океанічна та гідроенергія річок;

2) структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі та зменшення газу і нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших витрат держав на природоохоронні цілі;

4) розробка всіма країнами конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

5) вивчення запасів власних ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори -- до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

6) інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, в тому числі переробних галузей сировини. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд.. осіб в середині XXI ст.;

8) припинення надмірного вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищує кількість вирубаних;

9) формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнаціональному рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду суспільної форми (відносин економічної власності):

1) встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це певною мірою послабить процес пограбування імперіалістичними державами та ТНК паливно-енергетичних і сировинних ресурсів країн, що розвиваються;

2) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси;

3) протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;

4) списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн дол. Для виплати лише відсотків за ці борги не вистачає коштів, отриманих від імперіалістичних держав за експорт сировинних ресурсів. У 1988 р. загальна сума допомоги розвинутих капіталістичних держав країнам, що розвиваються, становила 90 млрд. дол., але за цей же рік виплати останніх у рахунок боргу і відсоткових платежів були на 50 млрд. вищі. Це найбільше за всю історію переливання капіталу з бідних країн до багатих;

5) відмова від диктату міжнародних капіталістичних організацій, насамперед МВФ. Він полягає в тому, що надання «допомоги» країнам, що розвиваються, здійснюється за умов виконання практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить програма жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн, призводить до нерівномірного розподілу багатств у них. Така політика імперіалістичних держав, транснаціональних монополій та міжнародних організацій зумовила те, що країни «третього світу», де голодує майже 1 млрд. населення, субсидують економіку розвинутих капіталістичних країн, що призводить до економічної, паливно-енергетичної та сировинної криз;

6) ліквідація тягаря гонки озброєнь у країнах «третього світу». Військові витрати цих країн досягають чверті витрат всього світу. Загалом країни, що розвиваються, витрачають 5,0% свого ВНП на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я і менше 3% на освіту;

7) нарощування випуску готової продукції країнами, що розвиваються, оскільки розвинуті країни і ТНК намагаються здійснювати в них лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

8) виділення розвинутими капіталістичними державами (які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, екологічної, сировинної криз) країнам «третього світу» значних фінансових, людських та технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру;

9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідування неоколоніальних форм аграрних відносин: розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізація продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного та політичного тиску тощо;

10) об'єднання зусиль усіх країн для розв'язання глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання насамперед екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Нині витрати на охорону довкілля у світі більш як у два рази нижчі від мінімального рівня, необхідного для стабілізації екологічної обстановки на планеті. Доцільно створити за рахунок країн, які завдали найбільшої шкоди планеті, своєрідний фонд екологічної безпеки для ліквідації най загрозливіших для навколишнього середовища джерел небезпеки;

11) взяття на себе усіма державами, незалежно від їхньої належності до певної соціальної системи, основної відповідальності за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних та правових важелів стимулювання виробництва таких автомобілів, техніки, електростанцій і т. ін., які б не забруднювали довкілля, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних, сировинних ресурсів, розширення лісових насаджень, зменшення відходів тощо;

12) активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, створення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті;

13) застосування комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних, проектів; екологічних платежів за всі види забруднення навколишнього середовища; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення; екологічне страхування та ін. У країнах ОЕСР використовується, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, в тому числі понад 80 різноманітних штрафів, понад 40 видів субсидій.

Український економіст Федоренко зазначає: «Глобальний характер проблем економії матеріальних та енергетичних ресурсів потребує реалізації різноманітних заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Найбільш суттєвими серед них є обмін інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріалозберігаючими технікою та технологіями. Це позитивно вплинуло б на використання енергії і сировини. В цьому ж напрямку вплинуло б на розв'язання сировинної та енергетичної проблеми усунення тих причин, які їх породжують. Серед них слід виокремити такі:

- забезпечення національних економік паливом і сировиною здійснюється в основному через їх експорт;

- відбувається постійне порушення зовнішньоекономічних сировинних зв'язків, що являє собою основну суперечність сировинної проблеми;

- нестійкість попиту і пропозиції, наявність періодів надлишку і дефіциту сировини, стрибкоподібне коливання світових цін;

- суперечності між країнами щодо експорту та імпорту сировини. Сировинна та енергетична проблеми є надто гострими для України…».

Автор також виділяє основні шляхи розв'язання глобальних проблем країн, що розвиваються. А саме:

- здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній і соціально-економічній сферах;

- формування нового світового порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем;

- істотне трансформування у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють природні багатства країн, що розвиваються;

- нарощування випуску готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон'юнктури на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

- надання економічно розвинутими державами світу країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання його нераціональної монокультури;

- здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі.

Магістральним шляхом подолання глобальних проблем світового господарства є міжнародне співробітництво між країнами світового співтовариства на основі нових підходів і практичних заходів, які враховували б цілісність світу, в якому розвивається сучасна цивілізація.

Наявність суперечностей між країнами світового співробітництва, що породжує регіональні і міжрегіональні конфлікти із застосуванням зброї, ставить перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності й конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем з метою збереження миру на планеті. Одним із засобів вирішення останніх є формування і засвоєння засад нового політичного мислення у відносинах між країнами світу.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включно з розробкою системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми людства неможливо вирішити одномоментно зусиллям окремих країн. Тому потрібний єдиний міжнародний механізм їх розв'язання і регулювання, мобілізація ресурсів усіх країн світу, визначення міжнародних правових та економічних норм цього регулювання. Щодо останнього, то значна кількість політиків і експертів сходяться на тому, що існуюча політика регулювання процесів глобалізації та породжених ними проблем не відповідає вимогам нового політичного мислення.

Отже, існує декілька точок зору, щодо класифікації глобальних проблем, але найбільш поширена - класифікація за трьома групами: проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства; глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин, які пов'язані із роззброєнням, конверсією військового виробництва і збереженням миру, відверненням світової термоядерної війни, недопущенням локальних, регіональних і міжнародних криз та забезпечення стабільного миру; подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу; глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення її майбутнього існування. Шляхи розв'язання глобальних проблем розділяють на декілька груп, але їх складність не означає, що світова спільнота не усвідомлює згубної небезпеки їх ігнорування, потреби комплексного міждержавного підходу до їх вирішення.

Саме тому в другому розділі ми розглянемо більш детально міжнародне співробітництво з подолання загроз планетарного масштабу.

2. Міжнародне співробітництво з подолання загроз планетарного масштабу

2.1 Необхідність співробітництва в планетарному масштабі та джерела подолання глобальних проблем

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій з їх розв'язання, спільної розробки оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому лише об'єднавши зусилля та ресурси, оскільки вирішення глобальних проблем потребує величезних витрат. Тому можливості розв'язання глобальних проблем залежать від визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових ресурсів.

Небезпека глобальних проблем приводить до таких висновків, як:

1. якщо тенденції розвитку глобальних проблем збережуться, то вже впродовж наступного століття людство налижеться до меж свого зростання. Найімовірнішим буде значне зниження як чисельності населення, такі промислового виробництва;

2. проте є можливість змінити тенденції зростання, характерні для кінця ХХ ст., стабілізувати екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати таким чином, що потреби кожної людини будуть задовольнятися, а його індивідуальний потенціал розвиватиметься.

Глобальні проблеми -- це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов'язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Розглядаючи джерела подолання глобальних проблем слід зазначити, що подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн, що є основними одержувачами цієї допомоги, вона становить близько 3 % відносно їх ВВП, у тому числі для країн Тропічної Африки -- навіть понад 5 %, хоча в розрахунку на кожного мешканця цього регіону це становить всього 26 дол. на рік.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції. За даними МВФ, у 1990-х рр. чистий приплив усіх фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, становив щорічно від 114 до 229 млрд. дол. Проте результативність цих фінансових потоків значною мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних національних стратегій розвитку, що спиралися б насамперед на внутрішні економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій -- ЮНЕСКО, Міжнародної морської організації, Всесвітньої метеорологічної організації -- здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного потенціалу Світового океану, його впливу на погоду та клімат. Міжнародна організація з охорони та використання морського дна розроблює конкретні заходи, пов'язані зі спостереженням за діяльністю окремих країн щодо охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на сировину, що добувається з нього.

Щоправда, використання нагромадженого потенціалу стримується гонкою озброєнь, яку здійснює ряд країн (США, Пакистан, КНР, Ірак та ін.), збереженням загрози ядерної війни. Роззброєння, подолання воєнних конфліктів будь-де відвернуло б загрозу знищення життя, розблокувало б доступ до цього потенціалу в інтересах підвищення рівня і якості життя людей в усіх країнах світу.

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, пов'язаних із загальнолюдською діяльністю в тій чи іншій конкретній сфері, упирається, головним чином, у ресурсне забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які передбачається вирішити, на перше місце висуваються питання, з одного боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та використання, а з іншого -- організації екологічно безпечного розширеного відтворення суспільного виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі.

Слід зазначити, що національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним вимогам. Зараз організатором і координатором цієї діяльності виступає Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992 р.) -- своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної різноманітності.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв'язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм.

Певні наробки щодо цього вже є. Провідним органом з реалізації такої діяльності є ООН. У системі ООН діє ціла низка організацій, які спеціалізуються на розробці заходів з охорони навколишнього середовища, боротьбі з бідністю, хворобами й іншими планетарними проблемами. Так, при ООН діє міжнародна комісія з навколишнього середовища й розвитку (ЮНЕП). Вона здійснює розробку й упровадження програм, які спрямовані на поліпшення якості природного середовища. Комісія розробляє короткострокові й довгострокові програми поліпшення екологічного стану, визначає і розповсюджує критерії екологічної безпеки, на які орієнтуються багато країн. Ця організація розробляє систему моніторингу навколишнього середовища і заходи з його охорони. У 1992 р. ЮНЕП підготувала декларацію з розвитку навколишнього середовища, яка стала важливим комплексним документом, спрямованим на збереження довкілля.

Важливу роль у вирішенні глобальних проблем відіграють регіональні об'єднання країн, такі як Європейський Союз (ЄС), об'єднання країн Південної Америки (НАФТА) та країн Азіатського-Тихо-океанського регіону (АСЕАН). До вирішення цих проблем долучаються й такі міжнародно-фінансові центри, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк.

У регіональних об'єднаннях країн діють програми зі зменшення викидів в атмосферу, раціонального використання природних ресурсів. Прикладом таких дійових заходів може бути ЄС. У країнах Європейського Союзу (27 країн Європи) гостро стоїть проблема природних ресурсів. Тому ці країни особливу увагу приділяють раціональному використанню сировини, природних корисних копалин тощо.

У межах світової співпраці народів різних континентів діють і більш вузькі за призначенням, але важливі за своєю дією міжнародні організації. Серед них слід назвати ЮНЕСКО, міжнародну організацію з охорони та використання морського дна, Міжнародну морську організацію, Всесвітню метеорологічну організацію. Ці організації багато зусиль докладають до раціонального використання ресурсів Світового океану й збереження його для наступних поколінь. В арсенал цих організацій входить спостереження за цінами на сировину, що видобувають зі Світового океану, контроль за діями держав щодо охорони Світового океану.

Вирішення багатьох глобальних проблем і, зокрема, проблеми раціонального використання ресурсів Світового океану та його захисту від хижацького втручання в цю важливу для всієї цивілізації систему навколишнього середовища наштовхується на певні перепони. Серед них як найбільш суттєві можна виділити дві.

По-перше, на всі природоохоронні заходи потрібні кошти. їх виділення наштовхується на національні економічні інтереси, тому фінансування таких програм завжди є проблематичним. Проте в людства такі ресурси є й у великих розмірах. Це скорочення воєнних витрат, а в перспективі й повного роззброєння. Розміри ресурсів, які сьогодні людство безглуздо витрачає на засоби знищення собі подібних, вражають. Достатньо сказати, що тільки третини коштів, які витрачаються на побудову ядерного підводного човна, вистачило б на те, щоб на завжди ліквідувати таке захворювання, як малярія, від якого в 66 країнах світу потерпають близько 1млрд осіб.

По-друге, Світовий океан є предметом не вирішених суперечностей між великими державами, і це заважає організації спільної боротьби за збереження його ресурсів. Так, на Арктику претендують п'ять держав. Серед них Росія, Канада, СІНА, Данія (через Гренландію) і Норвегія (через острів Шпіцберген). Кожна з цих держав має своє бачення щодо розподілу Арктики, а Росія в односторонньому порядку намагається закріпити за собою більшу частину арктичного простору, не рахуючись з інтересами інших чотирьох країн. Усе це не сприяє вирішенню проблеми охорони й раціонального використання мінеральних і біологічних ресурсів цієї частин Світового океану.

Міжнародне співробітництво в охороні навколишнього середовища у вирішенні окремих питань, які виникають у зв'язку з глобальними загрозами здійснюється і через організацію міжнародних конференцій, зустрічей, нарад, які сприяють порозумінню між народами і пошуку шляхів вирішення проблем планетарного характеру. Так, у 1994 р. в Каїрі відбулася п'ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення. На цій конференції міжнародною спільнотою було прийнято Програму дій щодо політики народонаселення в усьому світі. Програма розрахована на період до 2015 р. і передбачає певне зменшення гостроти світової демографічної проблеми. Ця Програма охоплює низку різноманітних питань, починаючи від темпів приросту населення й закінчуючи питаннями освіти, подолання бідності, міжнародної міграції тощо. Було підраховано й загальну вартість витрат (вона становила близько 17млрд дол. СІНА) на реалізацію цієї Програми.

Важливою складовою у вирішенні глобальних проблем людства є розвиток громадської ініціативи, дійове втручання в розв'язання планетарних загроз цілих народів. Перші ознаки появи таких організацій з'явилися в 70-х рр. минулого століття, коли особливо відчутною стала проблема екології. У багатьох країнах виникає рух "зелених", які створюють громадські організації або партії і вдаються до активних дій зі збереження навколишнього середовища. Серед цих організацій є й такі, які поширюють свої дії на всі континенти й країни незалежно від національних кордонів. До таких відомих у світі організацій слід віднести, наприклад, Грінпіс.

Проте ідеологічно рух борців за збереження довкілля не є однорідним і, перш за все, з погляду способів і мети в досягненні гармонії між людиною і природою. Так, одна з течій бачить як кінцеву мету повернення до тих умов життя, яким жили наші давні предки. Відмова від урбанізації й максимальне наближення людини до природи (як у виробництві, так і в споживанні) - такою бачать вони перспективу розвитку людської цивілізації.

Частина представників екологічного руху вважає за можливе шляхом використання новітніх технологій, які суттєво зменшать енерго- і матеріаловитрати, а також спрямування на охорону навколишнього середовища великих коштів, досягти бажаного результату у відносинах людини й природи. Важливим моментом їх теоретичних поглядів є ідея створення великих зон збереження первісної природи, тобто свого роду національних парків дикої флори і фауни.

Ще один напрям громадянського руху за збереження навколишнього середовища робить акцент в екологічній проблемі на безмірному споживанні, яке притаманне людині й на задоволення якого все більше й більше розвивається промисловість. Саме розвиток виробництва під тиском безмірності людського споживання є причиною деградації всього навколишнього середовища.

Розглядаючи ці напрями громадського руху за збереження навколишнього середовища і певні розбіжності в їх практичних поглядах на мету й шляхи досягнення гармонії між людиною і природою, не можна не загадати великого українського вченого, академіка В.І. Вернадського, який розробив теорію ноосфери. Ця теорія визнана у світі як фундаментальне досягнення природознавства, що базується на глибокому філософському осмисленні взаємодії людства й природи, продуктом якої воно є. На жаль, на сьогодні його теорія не стала наріжним каменем для практики всепланетарної боротьби за розв'язання глобальних проблем людства у всій їх складності й взаємообумовленості.

В основі теорії В.І. Вернадського лежить необхідність переходу "від біосфери до ноосфери" (з грецької ноос - "розум", сфера - "шар"). Ноосфера - це результат мирного об'єднання всього людства на основі економічного й культурного життя. Передумовою такого об'єднання повинен стати розвиток продуктивних сил (гнучкі технології, інформатика, світовий зв'язок тощо). При цьому провідне місце має зайняти наука і свідомість людини. Він вводить поняття "жива речовина". Це всі живі організми, які акумулюють космічну енергію і переробляють косну (тверду, рідинну чи газоподібну речовину) нагромаджуючи всю цю енергію в собі. Людина сама є продуктом розвитку живої речовини і являє її саму в найдосконалішому вигляді. Енергія, яку нагромаджує людина, повертається в природу.

Людина стає планетарним явищем, а її мозок є продуктом розвитку матерії й Всесвіту. Ознакою людини є її планетарне мислення, коли мозок індивіда, який реалізує свої думки в праці, відображає не тільки інтереси особистості чи сім'ї, а й інтереси держави і, головне, всього людства. Розвиток науки остаточно поєднає фізичну й інтелектуальну працю в одній особі, що в умовах наявності в мозку кожної людини планетарного мислення подолає бездумну трату енергії, бездуховність, споживацтво. Це приведе до того, що й сам процес виробництва і споживання перетвориться на осмислений, творчий ноосферний процес, який відбуватиметься в повній гармонії із законами природи.

Реалізація наукової теорії В.І. Вернадського вимагає формування нової людини, основою життя й діяльності якої буде високий інтелектуальний рівень, духовність і відчуття повної персональної відповідальності за розвиток усієї планети. На жаль, до становлення такого індивіда ще досить далеко, і людству ще довго доведеться вдосконалювати своє життя, долаючи бідність, жебрацтво одних і надмірну розкіш інших, перетинаючи поля, густо засіяні людською бездуховністю, дурістю, жадобою, насильством та іншими пороками сучасного суспільства. Мабуть, людство ще не дозріло до повного осмислення і тим більше практичного запровадження ідей геніального українського вченого, але це тільки питання часу.