Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту Укаїни

Вінницький коледж НУХТ

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ БЖД

Вінниця 2013



Зміст

ВСТУП

1. Хімічно-небезпечні об'єкти розташовані на території України.

2. Загальна характеристика небезпечних хімічних речовин.

3. Вплив метероумов на поведінку небезпечних хімічних речовин у атмосфері.

1. ОЦІНКА ХІМІЧНОЇ ОБСТАНОВКИ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ХІМІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНОМУ ОБЄКТІ.

2. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В ОСЕРЕДКУ ХІМІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ.

2.1 Дії при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах.

2.2 Надання першої допомоги потерпілим. Ліквідація наслідків зараження.

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ



Вступ

1. Хімічно-небезпечні об'єкти розташовані на території України

Усього в Україні функціонує понад 1810 об'єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

- 1 ступеню хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) - 76 об'єктів;

- 2 ступеню хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) - 60 одиниць;

- 3 ступеню хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. осіб) - 1134 одиниць;

- 4 ступеню хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного з них не виходять за межи об'єкту) - 540 одиниць.

У таблиці представлено розподіл хімічно небезпечних об'єктів 1 та 2 ступенів хімічної небезпеки по областях України.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38,5% від всього населення країни). 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) України має ступінь хімічної небезпеки, з них до 1 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до 3 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 10 до 30%) - 108 АТО.

Хімічно небезпечні об'єкти, на яких використовується і зберігається велика кількість хлору, хлормістких та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значному ступені оснащені застарілим або зношеним обладнанням. За останні 10 років заміна або оновлення основних виробничих фондів цих об'єктів практично не здійснювалась. Але в цілому, порівняно з обладнанням підприємств, що мають аміачні холодильні системи, експлуатація їх основних фондів здійснюється у більшій відповідності до вимог чинних нормативів. Це зумовлено тим, що ці виробництва мають відпрацьовану за десятки років нормативну базу з питань безпеки їх функціонування. хімічний речовина аварія

На даний час в Україні функціонують 90 м'ясокомбінатів, 55 розподільчих холодильників, 143 молокозаводи, а також більше 100 цехів та дільниць з переробки м'ясомолочної продукції при сільгосппідприємствах, на яких використовуються аміачні холодильні установки.

Технічний стан холодильно-компресорного обладнання, апаратів, запірної та регулюючої апаратури, систем електропостачання, контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на переважній більшості (близько 90%) підприємств комплексу не гарантує безпечну роботу аміачних холодильних установок.

Холодильно-компресорне обладнання відпрацювало 2 - 3 амортизацій-них строки і практично не підлягає ремонту через відсутність сертифікованих запасних частин.

Електрокомутаційна апаратура, прилади контролю і сигналізації експлуатуються впродовж 20 - 25 років, за останні 10 - 15 років регламентним роботам не підлягали і майже повністю вийшли з ладу. Управління холодильними агрегатами здійснюється, в основному, у ручному режимі. На багатьох агрегатах прилади, які захищають їх від небезпечних режимів роботи, працюють не у повному обсязі.

Практично на всіх підприємствах захист обладнання, апаратури і трубопроводів від електрокорозії відсутній, також відсутні прилади контролю витоку аміаку. Розподільчі пристрої, які регулюють надходження аміаку у охолоджувальні системи камер зберігання продукції, на більшості підприємств розміщені у вантажних тамбурах і коридорах із плюсовою температурою повітря, що призводить до обледеніння розподільчих пристроїв і неможливості швидкого припинення подачі аміаку до камер у разі виникнення аварій.

У холодопроводах, по яких аміак надходить з машинних відділень до охолоджувальних камер, під час роботи міститься від 0,5 до 6 тонн аміаку. Правилами улаштування у холодопроводах не передбачено розділення їх на окремі секції, що у разі пошкодження траси робить неможливим зупинку подачі аміаку і призводить до повного його витоку.

На близько 40% перевірених підприємств (через порушення герметичності холодильних систем щорічно здійснюється їх дозаправлення рідким аміаком у кількостях від 5 до 36 тонн. Систематичний витік аміаку з цих систем створює загрозу вибуху у машинних відділеннях та холодильних камерах, припливно-витяжна вентиляція яких у 50 % випадків не повністю відповідає нормативним вимогам.

Майже на кожному третьому підприємстві у тій чи іншій мірі порушуються правила складування та зберігання рідкого аміаку. Основними недоліками, які спостерігаються на цих підприємствах, є відсутність або пошкодження обвалування навколо резервуарів та ресиверів, відсутність резервних ємностей, відсутність або несправність аварійних насосів, незахищеність ємностей від блискавки та прямої дії сонячних променів. Близько 60 % підприємств, які використовують аміак з балонів (це, як правило, малі підприємства, підприємства споживчих спілок, окремі цехи та дільниці), балони зберігаються у непристосованих складах, а іноді складують на землі або у виробничих приміщеннях. Перевіркою встановлено, що на значній кількості підприємств установки для створення водної завіси навколо резервуарів рідкого аміаку не забезпечують первинної локалізації аміачної хмари у разі аварії з його викидом, а у деяких випадках взагалі не працюють.

На низькому рівні залишається оснащеність хімічно небезпечних об'єктів системами автоматизованого виявлення СДОР у повітрі. Наявність таких систем складає трохи більше 20 %.

Локальними системами оповіщення обладнані в середньому 60% підприємств, але на більшості з них вони не мають достатнього забезпеченняприладами автоматичного зв'язку з локальними системами виявлення, метеорологічними приладами, автоматичної обробки інформації та подання сигналу про зараження, що передбачено Правилами експлуатації аміачних холодильних установок та іншими нормативними документами. Недоліками, які спостерігаються в організації оповіщення, є відсутність прямого зв'язку зіштабами цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій відповідного рівня, органами внутрішніх справ, аварійно-рятувальними підрозділами, низька якість зв'язку та частий вихід його з ладу через технічні причини, низький рівень підготовки чергових диспетчерів щодо здійснення оповіщення. До цього слід додати, що працюючий персонал переважної більшості підприємств недостатньо поінформований про сигнали оповіщення та про дії персоналу після їх подання.

Об'єктові спеціалізовані формування створені практично на всіх підприємствах, але, як свідчать результати перевірки їх готовності до дій за призначенням, на майже 70 % підприємств вони не спроможні у повному обсязі забезпечити локалізацію та первинну ліквідацію наслідків можливої аварії, пов'язаної з викидом СДОР, у зв'язку зі скороченням штату працюючого персоналу, браку або застарілості необхідної для цього техніки та майна.

На підприємствах комплексу існує проблема утримання сховищ у готовності до використання. Оскільки сховища будувались, в основному, для потреб воєнного часу, то зараз, у зв'язку зі зміною завдань цивільної оборони, їх утриманню не приділяється належної уваги. Основними фактами, які систематично виявляються під час перевірок, є негерметичність сховищ, невідповідність їх улаштування вимогам нормативів, відсутність засобів контролю складу повітря, кисневого або повітряного підпору, засобів первинного пожежегасіння, зв'язку, наявність ґрунтових вод у сховищах. Такі недоліки спостерігаються на кожному другому перевіреному підприємстві. На більше ніж 80% підприємств фільтровентиляційні установки сховищ через брак або застарілість регенераційних патронів не працюють у режимі регенерації повітря (захист від СДОР).

Промисловими протигазами марки КД, які забезпечують захист від сірководню, працюючий персонал підприємств комплексу в середньому забезпечений на 80 - 90 % (з урахуванням непостійності чисельності персоналу). Але, наприклад, у Донецькій області забезпеченість персоналу протигазами складає всього 40 %, у Запорізькій - 55 %, у Черкаській - 60 %.

Така є загальна характеристика стану небезпеки на хімічно небезпечних об'єктах України.

Тепер наведемо характеристику конкретного підприємства:

1. Відкрите акціонерне товариство „Антонівське хімічне підприємство” належить компанії „Будтрест”. Засновано і уведено в дію в 1998 році, є колективною власністю.

2. Підприємство знаходиться у промисловій північно-західній частині м. Тульчин, Вінницької області за адресою: 05732, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Паровозна, 47

Загальна площа території заводу становить - 7,25 га (72500 м2);

Площа забудови - 3,5 га (30000 м2).

Розміри території становлять - 18 м на 450 м.

3. Характеристика району розташування підприємства.

Місцевість, де розташоване підприємство, відноситься до рівнинної, відкритої.

Поверхня території підприємства - піщаник, рослинне покриття.

4. Санітарно-захисна зона для підприємства становить 50 метрів.

5. Клімат субтропічний. Основний напрямок вітру:

літом і восени - західний і північно-західний, швидкість - 2-5 м/с;

зимою - північно-західний і північно-східний, швидкість - 2-7 м/с;

весною - південно-східний, швидкість - 2-5 м/с.

6. Основними видами діяльності підприємства є:

Отримання з використанням сірководню сірчаної кислоти, сульфідів та елементарної сірки.

7. Допоміжними видами діяльності підприємства є:

виготовлення міркантенів і тіофанів в невеликих обсягах.

1. На території підприємства розташовані потенційно небезпечні об'єкти - сховище сірководню і автозаправна станція для заправки автотранспорту підприємства.

2. Перелік та характеристика основних виробничих, підсобних та інших допоміжних приміщень (будівель):

Назва будинків	Конструкція та матеріали	Поверховість	Категорія пожежної небезпеки
Адміністративно-побутовий корпус	залізобетонна конструкція (ЗБК), цегла	6	Д
Головний виробничий корпус	ЗБК, цегла	4	Д
Сховище сірководню	Цегла	1	А
Автозаправна станція (АЗС)	Метал	1	А
Котельня	Метал	1	Б

3. Загальна чисельність працюючих на заводі складає 444 особи.

У тому числі:

адміністративний аппарат 71;

цех виробництва хімічних речовин 197;

склад готової продукції 86;

Сірководневе сховище 3;

АЗС 2.

Перелік можливих видів аварій на підприємстві.

1. Можливими видами аварій на підприємстві є:

- аварія на обладнанні сховища сіркводня з витоком цієї токсичної речовини;

- аварія на автозаправній станції.

Зони ураження при виникненні аварії на сховщі сірководню (з навітряної сторони).

Зона ураження парами сірководню- до 110 м.

Зона непереносимої концентрації - до 190 м.

Зона впливу пари сірковоню на органи дихання - до 400 м.

Зони ураження при виникненні аварії на автозаправній станції.

Зона повного руйнування суміжних ємностей - до 18,5 м.

Зона можливих ушкоджень для людей:

- від вибухової хвилі - до 135,3 м;

- від теплового впливу - до 85 м.

Характеристика сховища сірководню.

1. Сховище сірководню (далі - СС) організаційно входить до компресорно-хімічного цеху.

2. СС розташована на території ВАТ „АПРМП” в окремій будівлі, на відстані від якої розташовані:

- з півночі - 40-50 м - головний виробничий корпус заводу;

- з півдня - 40 м - огорожа і складські споруди заводу;

- із заходу - 25 м - склад для зберігання тари;

- зі сходу - 15 м - котельня заводу.

СС побудована у 2004 році. Стіни СС побудовано із цегли.

Будівля СС має розміри 18,0*12,0*6,0(h) м.

У будівлі СС розташовані такі приміщення та устаткування:

3 сірководневих цестерни типу „РАС163 HF-A”

Ряд насосів для пряаці з цистернами тамбур-шлюз і тамбур для відокремлення цистерн від щитової кімнати;

- вентиляційна камера витяжна;

- вентиляційна камера припливна.

У кожній групі насосів передбачений резерв.

На другому поверсі СС розташована градирня „VXT-N510”.

Кожна сірководнева цистерна АХА має закриту герметичну систему.

Перелік можливих аварійних ситуацій на сірководневому сховищі

№№ п/п	Аварійна ситуація	Характер аварійної ситуації	Місце виникнення (назва, № за блок-схемою устаткування)	Можливі Наслідки
1	Втрата механічної міцності конструктивних елементів АХА, а саме:
1.1	трубопроводів та відсікаючої арматури високого тиску	Розрив поверхні	Компресорні агрегати	Викид (вилив) сірководню

1. При роботі та експлуатації АХА характерними причинами виникнення аварійних ситуацій можуть стати:

- низька кваліфікація та помилки обслуговуючого персоналу (у тому числі персоналу ремонтних підрозділів); (Див. таблиця 2 Додаки)

- порушення вимог техніки безпеки під час проведення ремонтних та планово-попереджувальних (профілактичних) робіт.

2. Зазначені випадки можуть привести до порушення нормальної роботи АХА (аварії), а саме:

- механічному пошкодженню компресора;

- гідравлічного удару і руйнуванню елементів АХА.

2.1. Наслідком аварії АХА, як правило, є:

- викид (вилив) рідкого, газоподібного сірководню у повітря робочої зони;

- пожежа;

- вибух повітряної сумішісірководню;

- отруєння сірководнем обслуговуючого персоналу.

2.1.1. При руйнуванні обладнання АХА (ресивера для відокремлювання рідини, конденсатора, випаровувача, нагнітаючого трубопроводу), або його окремих вузлів, можливий вилив (викид) до 80% сірководню, який після заповнення приміщення СС вийде у повітря за її межи на відстань до 0,5 км, що може стати загрозою для навколишнього середовища і переходу аварії на рівень В.

2. Загальна характеристика небезпечних хімічних речовин

У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювання, розлади здоров'я, а також травматизм як у процесі контакту, так і через певний проміжок часу. На сьогодні відомо близько 7 млн. хімічних речовин та сполук, із яких 60 тис. використовуються у діяльності людини. На міжнародному ринку кожного року з'являється від 500 до 1 000 нових хімічних сполук та сумішей.

Залежно від практичного використання хімічні речовини можна поділити на:

- промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

- отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами, гризунами, комахами (гербіциди, пестициди, інсектициди);

- лікарські препарати;

- побутові хімічні речовини, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- біологічні отрути: рослинні та тваринні, які містяться у рослинах і грибах, тваринах і комахах;

- отруйні речовини: зарин, іприт, фосген та ін.

Шкідливими називають речовини, які при контакті з організмом людини можуть викликати травми, захворювання або відхилення у стані здоров'я.

Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи дихання, шкіру, рани, шлунково-кишковий тракт. Вплив шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, що потрапила в нього, її токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії. Крім того, він залежить від статі, віку, індивідуальних особливостей організму, метеорологічних умов навколишнього середовища, хімічної структури і фізичних властивостей речовини.

Токсичність - це ступінь фізіологічної активності шкідливої речовини. Фізіологічну активність шкідливих речовин вивчає наука токсикологія, яка є однією з галузей медицини. Токсикологія називає шкідливими такі речовини, які в умовах різної діяльності людини можуть викликати погіршення здоров'я або смерть. Дія шкідливих речовин проявляється у вигляді гострих та хронічних отруєнь.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією відносно великої кількості шкідливих речовин і яскравим проявом безпосередньо в момент дії через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії шкідливих речовин, що проникають в організм у відносно невеликій кількості.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, задушливої дії та ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.

Загальні токсичні речовини - це речовини, що викликають отруєння усього організму людини або впливають на його окремі системи (наприклад, кровотворення, ЦНС). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, хлорацетофенон, адамсит, хлор, фтор і азотомісткі сполуки).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо).

Канцерогенні речовини - викликають, як правило, злоякісні новоутворення - пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Речовини задушливої дії призводять до токсичного набрякання легень (оксид азоту, отруйні речовини).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори - речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпеки для людини поділені на чотири класи. Як показник небезпеки, прийнятий коефіцієнт можливого інгаляційного отруєння - КМІО.

де, С50 - концентрація речовини, що викликає загибель 50 % піддослідних тварин при 2-4 г інгаляційної речовини (мг/м3);

С20 - насичена концентрація при t = 200С.

Даний коефіцієнт залежно від числового значення дозволяє поділити хімічні речовини за інгаляційною небезпекою на чотири класи:

1-й (надзвичайно небезпечні) КМІО = 300;

2-й (дуже небезпечні) КМІО = 30-300;

3-й (помірно небезпечні) КМІО = 3-30;

4-й (малонебезпечні) КМІЛ = < 3.

Серед небезпечних хімічних речовин виділяється особлива група речовин, що є найбільш небезпечними для людей у випадку потрапляння в навколишнє середовище. Речовини цієї групи називаються сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).

Прийняті два критерії добору в групу СДОР: перший - належність токсичної речовини до 1-2 класу небезпеки за КМІО; другий - імовірність і масштаби можливого зараження повітря, води, місцевості при виробництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерію зумовлено тим, що з досить великої кількості відомих і запланованих на майбутній випуск хімічних сполук, віднесених за величиною КМІО до 1-2 класу небезпеки, реальну загрозу масового ураження людей становить лише та їх частина, яка характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання і транспортування.

Токсична дія шкідливих речовин на організм людини.

Зазначалося раніше, організм людини є єдиною складною системою взаємопов'язаних органів, зміна в яких впливає на організм у цілому. Інтенсивний обмін речовин всередині організму, а також постійний обмін його із зовнішнім середовищем - необхідна умова підтримання життя. В обміні речовин між навколишнім середовищем та організмом беруть участь органи дихання і травлення, через які в організм потрапляють кисень і поживні речовини, та органи виділення, що виводять із організму людини шлаки.

Потрапляючи в організм, шкідливі речовини переносяться кров'ю до всіх органів та тканин. Тому порушення процесів обміну в будь-якому органі призводить, як правило, до порушення ін-ших функцій організму.

Зміна складу певних речовин, що беруть участь у нормальних процесах обміну здорової людини, не може не впливати на обмін речовин у будь-якому органі, тому і на нормальне функціонування організму в цілому. Залежно від ділянки в ланцюгу обміну речовин, в якому під дією тієї чи іншої токсичної сполуки відбувається порушення нормальних процесів, ступінь її токсичності буває більшим або меншим. Найбільш токсичними є ті хімічні сполуки, які впливають на найважливіші ферментні системи організму.Основу всіх процесів життєдіяльності будь-якого організму складають тисячі хімічних реакцій, що відбуваються з великими швидкостями. Висока швидкість процесів розщеплення пов'язана з тим, що всі вони мають каталітичний характер, а роль каталіза-торів відіграють ферменти. Жоден процес в організмі людини не відбувається без участі ферментів (наприклад, у засвоєнні білків беруть участь протенози, жирів - ліпази, вуглеводнів - кінази та фіфатази і т. д.). Усього в орган ізмі людини міститься близько 1 тисячі різних ферментних систем, що каталізують різні процеси. Для всіх ферментів характерною є висока специфічність дії, тобто кожен фермент може каталізувати лише певний процес. Незначна зміна в будові або в умовах дії ферменту призводить до втрати каталітичної активності. Таким чином, токсичність тих чи інших сполук проявляється в хімічній взаємодії між ними та ферментами, що призводить до гальмування або припинення цілого ряду життєво важливих функцій організму. Повне інактивування тих чи інших ферментних систем викликає загальне ураження організму, а в деяких випадках і його смерть.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із про-никненням токсичних речовин в організм людини, головним чином, через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини безпосередньо потрапляють у кров і розносяться по всьому організму. Для досягнення максимального ефекту отруйні речовини використовуються у вигляді газів, парів, аерозолів. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) у глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, надходячи у кров, викликають інтоксикацію. Дрібнодисперсні пилові часточки дуже важко уловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт завдяки невиконанню правил особистої гігієни, наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапити у кров із ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, відносяться жиророзчинні сполуки, феноли, ціаніди.

Кисле середовище шлунку і слаболужне середовище кишеч-ника можуть призводити до підсилення тотожності деяких сполук (н-8, PbSO4 переходить у більш розчинну сполуку PbCl4). Потрапляючи у шлунок, такі отруйні речовини як, наприклад, ртуть, мідь, церій, уран, можуть викликати подразнення його слизистої оболонки.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру як при дії рідини при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкіряному жирі та потових залозах, речовини можуть потрапляти у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри, безумовно, прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

Характеристика отруйних речовин.

Дуже негативні наслідки виникають із впливом отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього природного середовища (знищення людей, тварин, рослин), впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отже, отруйні речовини - це токсичні хімічні сполуки, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин, а також до забруднення місцевості.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За токсичністю отруйні речовини можна поділити на:

- нервово-паралітичної дії (наприклад, зарин-СВ, зоман-СД) - виклик бронхоспазмів, задухи, паралічу;

- загальнотоксичної дії (наприклад, синильна кислота, хлорціан) - набрякання, кома, параліч, судома, прискорене серцебиття;

- подразнюючої дії (Сі-Ар, Сі-Ес) - подразнення слизових оболонок носа, ротової порожнини;

- шкірнонаривної дії (наприклад, іприти) - місцеві запалення та некротичні зміни у поєднанні із загальнотоксичними резорбтивними явищами.

За вибірковою дією отруйні речовини можна поділити на:

- серцеві - кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію;

- нервові - порушення функцій нервової системи (чадний газ, аміак, вуглеводні, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки та ін.);

- печінкові - хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, фосфор, селен та ін.;

- ниркові - сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота та інші;

- кров'яні - похідні аніліну, анілін, нітрити;

- легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії отруйні речовини можна поділити на три групи:

- летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5 % випадків): термін дії до 10 діб;

- тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болі у грудях: термін дії від 2 до 5 діб;

- короткочасові - тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів нині в усьому світі користуються таким поняттям, як якість природного середовища. Нормативи якості виражаються у гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимих викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН), максимально допустимому рівні (МДР), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) та орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

Мета нормативів якості - забезпечити науково обґрунтоване поєднання екологічних і економічних інтересів як основи суспільного прогресу. Це свого роду вимушений компроміс, що дозволяє розвивати господарство, охороняти життя і благополуччя людини. В основі нормативів якості лежать три показники: медичний, технологічний, науково-технічний.

Медичний показник установлює граничний рівень загрози здоров'ю людини.

Технологічний показник оцінює рівень встановлених меж техногенного впливу на людину і середовище існування.

Науково-технічний показник оцінює можливість науково-технічних засобів контролювати дотримання меж впливу за всіма необхідними характеристиками.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості навколишнього середовища стосовно здоров'я людини. ГДК змісту шкідливих речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру.

Цей вид нормування охоплює не тільки екологічну, але й виробничу, житлово-побутову сфери життя людини.

Вперше ГДК були введені в 1939 році для питної води. До 1991 року кількість таких норм ГДК для водяних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового призначення досягла 1925. ГДК щодо атмосфери вперше були введені в 1951 році для 10 шкідливих речовин. До 1991 року їх було вже 479. ГДК у ґрунті стали вводитися з 1980 року. У 1991 році вони досягли 109.

Гранично допустима концентрація (ГДК) (норматив) - кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або взаємодії за певний проміжок часу не впливає на здоров'я людини і не викликає небажаних наслідків у майбутніх поколінь.

Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо) .

Під час визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Ще у СРСР головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені 2 норми ГДК, якими користуються і нині:

1) максимально разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хв. дії на людину;

2) середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, для обмеження їх впливу на природне середовище ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, грунт, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В Україні стан довкілля контролюється кількома відомствами. Основний контроль здійснюють Міністерство охорони здоров'я та природи, санітарно-епідеміологічні служби, республіканська гідрометеослужба та її відділи в районах та областях.

Допоміжний екоконтроль здійснюється службами міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охорони природи, “зеленими службами” Управління екологічного моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах (див. табл. 7, 8, 9).

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

Нормативи ГДК у нашій країні єдині і обов'язкові для усіх підприємств і структур, незалежно від форм власності й підпорядкованості.

Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров'я людини, але і їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому. (див. Додатки).

Одним із представників описуваних вище небезпечних речови є сірководень - безбарвний газ з характерним запахом тухлих яєць, токсичний, важчий за повітря легкозаймистий, здатний утворювати вибухові суміші з повітрям.

При концентраціях близьких до смертельних ( 0,23 г/м3 ) сірко­водень діє на людину так, що вона перестає відчувати його запах.

Особливо треба бути уважними при роботах у вигрібних ямах та каналізаційних колодязях, місцях видобутку нафти та газу, де ймовірність накопичення цієї підступної отрути максимальна.

Сірководень має подразнюючу та задушливу дію. Викликає подразнення органів зору, а також викликає світлобоязнь, що може бути попередженням про його наявність.

У випадку коли стався викид в атмосферу великої кількості сірководню, рятуватись від нього треба на підвищення, що добре продуваються вітрами.

В разі отруєння сірководнем - постраждалого слід винести на свіже повітря, забезпечити йому тепло і спокій, напоїти теплим молоком з содою, потім помістити в затемнене приміщення, накласти на очі примочки з 3-х процентного розчину борної кислоти, при тяжкому отруєнні, а також при утрудненому диханні дати постраждалому кисень, якщо необхідно - зробити штучне дихання.

Для осадження газу використовують розпилення води, а нейтралізацію здійснюють за допомогою розчинів лугу, вапна чи соди. Що ж до фізико-хімічних властивостей сірководень - безбарвний газ, що не має кольору, з неприємним запахом тухлих яєць, дуже отруйний. Молекула H₂S по структурі дещо подібна до молекули Н₂О, тому що вона полярна (м = 0,34·10-29 Кл·м). Але на різницю від молекули води, зв'язок в молекулі сірководню менш полярний, тому речовина в конденсованому стані не створює міцних водневих зв'язків. Саме тому за нормальних умов сірководень газоподібна речовина. В табл. 6 (див Додатки ) наведені найголовніші фізичні константи сірководню.

Граничні концентрації здатності до вибуху сумішей сірководню з повітрям (об./об.): нижня: 4.3%; верхня: 45.5% (за іншими відомостями об'ємний % сумішей з повітрям: LEL - 4%; UEL - 44%). Температура самозаймання 270°C (за деякими відомостями 260°C [4]), температура загоряння -82^оC.

Сірководень малорозчинний у воді, його розчин у воді в лабораторіях називають сірководневою водою. Розчин сірководню у воді має властивості дуже слабкої кислоти (тому що дисоціація по другому ступеню практично не йде).

H₂S > HS^? + H⁺

K_a = 6.9Ч10^?7 моль/л;

pK_a = 6.89.

Хімічні властивості сірководню пов'язані з його складом. За нормальних умов - це сильний відновник, він досить легко взаємодіє з багатьма окислювачами. Внаслідок окислення в розчинах утворюється вільна (часто колоїдна) сірка, здебільшого можливо максимальне окислення до сульфатів; рідше за певних умов - до сульфітів, наприклад:

3H₂S + 4HClO₃ = 3H₂SO₄ + 4HCl

2H₂S + SO₂ = 2Н₂О + 3S

H₂S + I₂ = 2HI + S

Сірководень - сполука, термодинамічно стійка за нормальних умов; він нестійкий до помірного нагрівання, і при 400 °C розкладається на елементи:

H₂S = H₂ + S

Солі сірководню (сульфіди) для більшості металів є сполуками, малорозчинними у воді, за виключенням лужних і лужноземельних, а також амонійних. Останні дуже сильно гідролізуються навіть у нейтральних розчинах, з утворенням вільного сірководню.

Більшість сульфідів має характерний колір (чорний для HgS, Ag₂S, PbS, CuS, FeS; коричневий - SnS, Bi₂S₃; оранжевий - Sb₂S₃, Sb₂S₅; жовтий - SnS₂, CdS, TiS₂; рожевий - MnS; білий - ZnS, Al₂S₃, BaS, CaS, GeS₂, K₂S, Na₂S).

Сульфіди - типові відновники:

2H₂S + 3O₂ = 2SO₂ + 2H₂O

2H₂S + O₂ = 2S + 2H₂O

Окислення (згоряння) сірководню в залежності від умов може бути повним (до SO2 та води), або неповним (до елементарної сірки та води). Останній процес широко використовують в процесах десульфурації, наприклад:

2ZnS + O₂ = 2ZnO + S

Реакції окислення сірководню та його сполук у водних розчинах призводять або до утворення вільної сірки, або до сполук S(4) та сполук S(6):

H₂S + 2HNO₃(конц.) = S + 2NO₂ + 2H₂O

2H₂S + SO₂ = 3S + 2H₂O

MnS(т) + 8HNO₃(конц.) = MnSO₄ + 8NO₂ + 4H₂O

H₂S + I₂ = S + 2HI

H₂S + 4H₂O + 4Cl₂ = H₂SO₄ + 8HCl

3H₂S + 2KMnO₄ = 3S + 2MnO₂ + 2KOH + 2H₂O

3H₂S + 4H₂SO₄ + K₂Cr₂O₇ = 3S + Cr₂(SO₄)₃ + 7H₂O + K₂SO₄

Якісні реакції, що використовують для визначення сірководню:

а) неповне згоряння H₂S з утворенням жовтого осаду сірки (наприклад, на охолодженій поверхні)

б) із розчину (в лужному, нейтральному та іноді слабко-кислому середовищі) можливе осадження сульфідів металів з дуже малою розчинністю та характерним для катіону кольором (Ag₂S, Bi₂S₃, CdS, PbS та ін.).

В промисловості H₂S іноді отримують прямим синтезом з елементів:

H₂ + S = H₂S (150-200°C)

або вилучають з природної сировини, як побічний продукт очищення нафти, природного та коксового газу.



В лабораторії сірководень можна отримати згідно рівнянь:

FeS + 2HCl(конц.) = FeCl₂ + H₂S

Al₂S₃ + 6H₂O = 2Al(OH)₃ + 3H₂S

У промисловості сірководень використовують для одержання сірки, неорганічних та органічних сірковміщуючих сполук.

У морях сірководень з'являється здебільшого завдяки життєдіяльності десульфатуючих бактерій, що перетворюють розчинені у воді сульфати до сполук сульфідної сірки (схематичні процеси):

CaSО₄ (сульфат-відновлюючі бактерії) = CaS

CaS + Н₂СО₃ = СаСО₃ + H₂S

Крім того, з глибин моря постійно виходить сірководень, що має неорганічне (вулканічне) походження.

3. Вплив метероумов на поведінку небезпечних хімічних речовини в атмосфері

При викиді в атмосферу сірководню рівень забруднення значно залежить від климатичних умов: напрямку, умов переносу й розповсюдження сірководню в атмосфері, інтенсивності сонячної радиації, яка обумовлює фотохімічні перетворення сірководню й виникнення вторинних продуктів забруднення повітря, кількості й тривалості атмосферних опадів, які призводять до вимивання сірководню з атмосфери. Тому знешкодження забруднення атмосфери повинно здійснюватися технологічними засобами з урахуванням характерних особливостей климатичних умов у районі, який розглядають.

Здатність атмосфери до розсіювання залежить від вертикального розподілу температури й швидкості вітру. Якщо температура з висотою падає, то утворюють ся умови інтенсивного турбулентного обміну. Найчастіше нестійкий стан атмосфери спостерігається влітку в денний час. У разі таких умов у земній поверхні відзначаю ться великі концентрації й можливі значні коливання їх з часом. Якщо у приземному шарі повітря температура з висотою зростає (інверсія температури), то розсіювання сірководню слабіє.

У разі піднесених інверсій приземні концентрації залежать від висоти розташування джерела забруднення по відношенню до їх нижньої межи. Якщо джерело розташовано вище шару піднесеної інверсії, то сірководень до земної поверхні надходить у невеликих кількостях. Якщо джерело розташовано нижче шару піднесеної інверсії, то основна частина сірководню концентрується у поверхні землі.

Швидкість вітру сприяє переносу й розсіюванню сірководню, оскільки з підсиленням вітру зростає інтенсивність перемішування повітряних шарів. При слабкому вітрі у районі високих джерел викиду концентрації у землі зменшуються за рахунок збільшення підіймання факелу й віднесення сірководню догори. Підіймання сірководню особливо велике у разі нагрітих викидів. У разі сильного вітра початкове підіймання зменшується, але спостерігається зростання швидкості переносу сірководню на значну відстань. Максимальні концентрації сірководню звичайно спостерігаються при деякій швидкості, яку називають небезпечною. Небезпечна швидкість вітру залежить від параметрів викиду.

Нетсійкість напрямку вітру сприяє підсиленню розсіювання по горизонталі, а концентрації у землі зменшуються.

Сонячна радиація зумовлює фотохімічні реакції у атмосфері й формування різних вторинних продуктів, які мають часто токсичніші властивості, ніж сірководень, який надходять від джерел викидів. В результаті фотохімічного ефекту у ясні сонячні дні у забрудненому повітрі формується фотохімічний смог. При туманах концентрація сірководню може сильно збільшитися. З туманами зв'язані смоги, при яких протягом великого часу утримуються високі концентрації сірководню.

На розповсюдження впливають також упорядковані вертикальні посування, обумовлені неоднорідністю підстелюючої поверхні. В умовах пересіченої місцевості на навітряних схилах виникають посування, які підіймаються, на підвітряних - які сходять униз, понад водоймами влітку - посування, які сходять униз, а у прибрежних районах - посування, які підіймаються.

Якщо потоки сходять униз, приземні концентрації збільшуються, якщо догори - зменшуються. У деяких формах рельєфа, наприклад, в улоговинах, повітря застоюється, що призводить до накопичення сірководню поблизу підстелюючої поверхні, особливо від низьких джерел викидів. У погористій місцевості максимуми приземної концентрації сірководню звичайно більші, ніж у разі відсутності нерівностей рельєфа.

Поведінка небезпечних хімічних речовин у повітрі на місцевості характеризується їх стійкістю.

Стійкість сірководню на місцевості визначається часом (хвилини, години, доби), що минув з моменту надходження сірководню, після закінчення якого ця вона вже не є небезпечною для рослин, тварин, а люди можуть перебувати в осередку хімічного зараження без засобів захисту.

Стійкість сірководню залежить від температури повітря, наявності атмосферних опадів, іфізичних і хімічних властивостей.

Розрізняють стійкість за дією парів і дією крапель хімічних речовин.

Сірководень, який перебувають у повітрі у вигляді пари і туману, виявляють уражаючу дію доти, поки його концентрація не знизиться до безпечної.

Сірководень в краплинно-рідинному стані зберігає свої уражаючі властивості значно довше: від кількох годин до кількох місяців. Влітку його стійкість може коливатися від кількох годин до кількох діб, а в холодний час року -- від кількох тижнів до кількох місяців.

На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови (температура, вітер, опади).

Від температури залежить швидкість випаровування сірководню із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинної частини сірководню збільшується і, відповідно, тривалість дія його на місцевості зменшується. Внаслідок зниження температури випаровування відбувається повільніше і, відповідно, стійкість сірководню на забруднений дільниці збільшується.

На процес розсіювання сірководню дуже впливає вертикальний стан атмосфери. У сонячний день за наявності конвекції йде інтенсивне переміщення повітря у вертикальному напрямку, в результаті чого хмара зараженого повітря швидко розсіюється. Вночі при інверсії виникає стійкий стан атмосфери, і розсіювання відбувається повільніше.

Напрямок і швидкість вітру значно впливають на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря.

Сильний вітер (понад 6 м/с) швидко розсіює сірководень і збільшує випаровування краплинно-рідинної частини речовин із зараженої ділянки. У результаті цього концентрація парів сірководня в повітрі й тривалість дії отруйних речовин на ділянці місцевості зменшується. При слабкому вітрі (до 4 м/с) і відсутності висхідних потоків повітря сірководень поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації на значну глибину до (кількох десятків кілометрів).

Великий дощ, механічно вимиває сірководень з ґрунту й змиваючи його із поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зараження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого зберігання уражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин.

Отже, ми бачимо, що різноманітні фактори по різному впливають на поширення сірководню у повітрі, а тому усіх їх варто враховувати при оцінці хімічної обстановки.

1. ОЦІНКА ХІМІЧНОЇ ОБСТАНОВКИ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ХІМІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНОМУ ОБ'ЄКТІ

1. Знаходимо степінь вертикальної стійкості атмосфери за даними прогнозу погоди: вдень за сцільної хмарності і швидкості вітру менше 1,1 м/с це буде ізотермія.

2. Визначемо еквівалентну кількість сірководня у первинній хмарі за формулою:

=

де - коефіціен, що залежить від умов зберігання сірководню (0,27);

- коефіцієнт, що дорівнює відношенню значення вражаючої тексодози хлороводню до значення вражаючої токсикози іншої СДОР (0,036);

- коефіцієнт, що враховує ступінь вертикальної стійкості атмосфери (для ізотермії - 0,23);

- коефіцієнт, що враховує вплив температури повітря (1);

- початкова маса розлитого сірководню, (15т);

= 0,27 0,036 0,23 15 = 0,033т.

3. Визначемо час випаровування сірководню з поверхнв при вільному розливі за формулою:

Т = ;

де d - густина хлороводню (0,05 ;

h - товщина шару розлитого сірководню (0,964м);

- коефіцієнт, що враховує швидкість вітру у приземному шарі (1).

Т = = 1,14 год.

4. Визначаємо еквівалентну дозу сірководня у вторинній хмарі :

= (1- ) ;

= - ( N > T) коефіцієнт, що залежить від часу, що пройшов після аварії N і тривалості випаровування речовини Т;

- коефііент, що залежить від фізико-хімічних властивостей сірководню (0,04);

(1- 0,27) 0,04 0,036 1 0,23 1,44 1 = 0,13т.

5. Визначаємо злибину зони зараження при аварії на ХНО:

Маючи величину = 0,0335т, знаходимо глибину зони зараження первинною хмарою

= 0,38+ 0,02 = 0,61 км.

=0,13т знаходимо зону зараження вторинною хмарою = 1,25 км.

ходимо повну глибину зараження:

Г =+ 0,5

Г = 1,25 + 0,50,6 = 1,55 км.

Отриманий результат порівнюємо з максимально можливим значенням глибини переносу повітряних мас на даний час, яка визначається за формулою:

= tV;



де t - час від початку аварії (2 год);

V - швидкість перенесення переднього фронту хмари зараженого повітря при заданій швидкості вітру та ступеню вертикальної стійкості атмосфери (6,6).

= 2 6,6 = 13,2 км,

Остаточно беремо менше з двох значень і Г, тобто Г = 1,5 км.

6. Визначаємо можливу площу зони хімічного зараження за формулою:

= ;

= = 1,88 к,

n - коефіціен, що залежить від швидкості вітру (4).

= = 1,88 к,

7. Визначаємо час підходу зараженого сірководнем повітря до об'єкта харчової промисловості за формулою:

t = ;

де х - відстань від джерела зараження до об'єкта (4).

t = = 0,6 год.

8. Визначаємо можливі втрати людей:

В = 150 = 52 особи.

Можливі смертельні випадки 52 0,35 = 18 осіб

Ураження важкого і середнього ступеня 52 0,4 = 21 особа

Легкий ступінь ураження 52 0,25 = 13 осіб

2. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В ОСЕРЕДКУ ХІМІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ

2.1 Дії при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах

При викиді небезпечної речовини на хімічно небезпечному об'єкті необхідно провести ряд заходів щоб забезпечити безпеку для працівників цього об'єкту і жителів котрі потрапляють під зону можливого ураження, а саме:

- Попередити про небезпеку людей.

- По можливості забезпечити їх засобами індивідуального захисту.

- Провести евакуацію.

- При можливості запобігти розростанню небезпечної ситуації.

- Надати першу медичну допомогу постраждалим.

Тепер перейдемо до детального розгляду цих пунктів аби в точності зрозуміти правильне виконання необхідних для безпеки дій: своєчасна евакуація населення з можливих районів хімічного зараження може виконуватися в попереджуючому і екстреному порядку. Упереджувальний (завчасна) евакуація здійснюється у випадках загрози або в процесі тривалих за часом великомасштабних аварій, коли прогнозується загроза розповсюдження зони хімічного зараження. Екстрена (невідкладна) евакуація проводиться в умовах швидкоплинних реакцій з метою термінового звільнення від людей місцевості по напрямку поширення хмари ХНР.

При евакуації, залишаючи квартиру (будинок), виключіть джерела електроенер-гії, візьміть з собою особисті документи, необхідні речі, одягніть протигаз або ватно-марлеву пов'язку, накидку або плащ, гумові чоботи.

Основними засобами індивідуального захисту населення від ХНР інгаляційного дії є цивільні протигази ГП-5, ГП-7, ГП-7В, ГП-7ВМ, ГП-7ВС. Всім ним притаманний великий недолік - вони не захищають від деяких ХНР (парів аміаку, оксидів азоту та ін.) Для захисту від цих речовин служать додаткові патрони до протигазів ДПГ-1 і ДПГ-3, які також захищають від окису вуглецю.

В даний час існує серйозна проблема своєчасності забезпечення населення засобами індивідуального захисту органів дихання в умовах хімічних аварій. Для захисту від ХНР протигази повинні бути видані населенню в найкоротші терміни, проте через віддаленість місць зберігання час їх видачі може становити від 2-3 до 24 годин. У цей період населення, що потрапило в зону хімічного зараження, може отримати ураження різного ступеня тяжкості.

Виходьте із зони хімічного зараження у бік, перпендикулярний напрямку вітру. Обходьте переходи через тунелі, яри, лощини у низьких місцях може бути висока концентрація ХНР. Почувши розпорядження про евакуацію, будьте уважні до вказівок управління з питань надзвичайних ситуацій і ретельно виконуйте їх.

При евакуації транспортом уточніть час і місце посадки. Попередьте про евакуацію інших людей.

Ефективним способом хімічного захисту населення є укриття в захисних спорудах цивільної оборони, насамперед у притулках, що забезпечують захист органів дихання від АХОВ. Особливо застосуємо цей спосіб захисту до персоналу, оскільки значна частина хімічно небезпечних об'єктів (до 70-80%) мають притулку різних класів. Надійний захист переховуваних може бути забезпечений до 6 годин. Потім приховувані повинні бути виведені з притулків, при необхідності - в індивідуальних засобах захисту. В даний час застосування сховищ при хімічних аваріях ускладнюється зниженням ефективності обладнання для очищення повітря. Внаслідок кризових явищ в економіці виробництво цього виду обладнання припинено або обсяги його виробництва знижені, а термін придатності фільтровентиляційних установок сховищ у більшості випадків завершився, або близький до цього.

У зв'язку з цим в умовах хімічної аварії в деяких випадках більш доцільно використовувати для захисту людей житлові, громадські та виробничі будівлі, а також транспортні засоби, всередині або поблизу від яких опинилися люди. Слід враховувати, що ХНР важче повітря будуть проникати в підвальні приміщення і нижні поверхи будівель, а ХНР легше повітря - заповнювати вищі поверхи будівель. Чим менше повітрообмін у використовуваному для захисту приміщенні, тим вище його захисні властивості. У результаті додаткової герметизації шляхом щільного закриття вікон і дверей, димоходів, вентиляційних люків, за вішання вхідних дверей (шторою, ковдрою а бодю якою іншою щільною тканиною), за клеєння щілини у вікнах і стиках рам плівкою, лейкопластиром або звичайним папером, захисні властивості приміщень можуть бути збільшені в 2-3 рази.