Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра безпеки життєдіяльності

К О Н С П Е К Т Л Е К Ц І Й

з курсу “Безпека життєдіяльності”

для бакалаврів усіх професійних напрямів

підготовки денної та заочної форм навчання

ЗАТВЕРДЖЕНО

Методичною радою ОНАХТ

Протокол № 2 від 29.10.2010

Одеса 2010

Конспект лекцій з курсу “Безпека життєдіяльності” для бакалаврів усіх професійних напрямів підготовки денної та заочної форм навчання /Укл. О.А. Нетребський, О.О.Фесенко /Одеса: ОНАХТ, 2010.- 55 с.

Укладачі О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор,

О.А. Фесенко, канд. техн. наук, доцент

Відповідальний за випуск зав. кафедрою безпеки життєдіяльності О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

Вступ

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" відноситься до сучасних інтегрованих дисциплін гуманітарно-технічного напрямку, яка запроваджена міністерством освіти і науки України в планах підготовки бакалаврів усіх напрямів у 1991 р. як нормативна. З того часу у вищих навчальних закладах України почали створюватись кафедри безпеки життєдіяльності

В Одеській національній академії харчових технологій (ОНАХТ) дисципліна "Безпека життєдіяльності" (БЖД) почала викладатись у 1991 р. на кафедрі "Охорона праці", а з квітня 1992 р. на кафедрі "Безпека життєдіяльності", яка була створена на базі кафедри "Охорона праці".

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" на даний період відноситься до основних дисциплін кафедри БЖД. Вона узагальнює досвід науково-практичної діяльності людини і формує теоретичний і методологічний апарат, який є необхідним для подальшого вивчення охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільного захисту, котрі розглядають конкретні небезпеки природного і техногенного характерів та способи захисту від них.

Предмет курсу - захист здоров'я та життя людини у навколишньому середовищі.

Мета курсу - забезпечення оптимальних умов життя у сучасному середовищі для кожної людини окремо та людства у цілому.

Завдання курсу - розробка методів вивчення, ідентифікації небезпечних і шкідливих факторів, прогнозування їх впливу на людину і довкілля і зниження негативних наслідків від їх прояву.

Методологічна основа дисципліни "Безпека життєдіяльності" - аналіз впливу небезпечних і шкідливих факторів природного і техногенного походження на людину і довкілля, прогнозування їх наявності у біо- та техносфері, розробка організаційних та технічних заходів, спрямованих на запобігання або зниження прояву небезпечних і шкідливих факторів на людину та довкілля.

Девіз курсу БЖД:

Набагато легше забезпечити торжество принципів безпеки життєдіяльності, ніж боротися з наслідками їх ігнорування.

Автори

Пам'ятка вивчаючим БЖД

Иногда кажется, что назначение человека состоит в том, чтобы уничтожить свой род, предварительно сделав земной шар непригодным для жизни. Жан Батист Ламарк, 1809

Системний підхід в безпеці життєдіяльності

Вирішення багатовимірних і багатоспрямованих завдань безпеки життєдіяльності можливе тільки при комплексному одночасному врахуванні взаємозв'язків у всіх сферах матеріального і духовного розвитку суспільства, тобто на принципах системності і системного підходу. Структуру і взаємозв'язки найбільш вагомих систем безпеки життєдіяльності можна представити у наступному вигляді (рис.1).

ЛЕКЦІЯ 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

План лекції

1.1 Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

1.2 Терміни та визначення безпеки життєдіяльності

1.3 Характеристика системи «людина - життєве середовище»

1.4 Класифікація небезпечних та шкідливих факторів (НШФ)

1.5 Основні положення теорії ризику

1.6 Управління та прогнозування ризиків

Питання для самостійної роботи

1.7 Класифікація джерел небезпеки

1.8 Якісний аналіз небезпек

1.1 Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності. Якраз діяльність і вирізняє людину від інших істот. Вона є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні і духовні процеси, які протікають в побуті, громадській, культурній, виробничій, науковій та інших сферах життя.

Діяльністю займаються всі - діти, дорослі, люди похилого віку, тому безпека діяльності має відношення до всього людства.

Актуальність дисципліни ще більше зростає у зв'язку зі сталим розвитком людства на базі, що забезпечує його існування, тобто аксіоми про потенційну небезпеку діяльності - кожний вид діяльності є потенційно небезпечний. Ця аксіома справедлива і для бездіяльності, тому що бездіяльна людина ще більше залежить від діяльності іншої людини.



Рис.1 - Структура системи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Зв'язки прямого і зворотного формування системи

Безпека людини є базовою складовою “сталого людського розвитку” (Sustainable Human Development). Він широко використовується ООН як основна характеристика гуманітарного поступу суспільства. Сталий розвиток людства - це такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й соціального, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому актуальність питань з безпеки життєдіяльності полягає саме у забезпеченні сталого людського гармонійного розвитку людства і природи. Виходячи з концепції сталого розвитку людства безпеку життєдіяльності найбільш повно можна охарактеризувати як багатопрофільну галузь знань про закони природозберігаючого формування техносфери планети та її збалансованого економічного й суспільного розвитку.

1.2 Терміни та визначення безпеки життєдіяльності

Основні поняття безпеки життєдіяльності: людина, життя, безпека (небезпека), чинники та інші. Між собою ці поняття за своїм звичайним змістом не мають видимого зв'язку, але такі зв'язки існують на рівні глибинного змісту. Наприклад, основні змістові уявлення понять “людина” і “життя” є такі:

- “людина” відіграє роль головного об'єкта і в той же час об'єкта, який потребує захисту;

- “життя” є показником стану людини, а також впливу небезпек.

Основу смислового розгляду безпеки життєдіяльності складають пари: “людина” - “життя”; “життя” - “небезпеки”; “небезпеки” - “чинник”; “чинник” - “людина”. Взаємодія кожної пари має визначений смисловий зв'язок.

Безпека - це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека - це мета, а безпека життєдіяльності - засоби, шляхи, методи її досягнення.

Безпека людини - складова характеристика стратегічного напрямку розвитку людства, що визначений ООН як “сталий людський розвиток”.

Безпека систем - наука, що застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи.

Виробниче середовище - простір, в якому здійснюється трудова діяльність людини.

Небезпека - негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту.

Небезпечна ситуація - подія, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека проявляється.

Небезпечне природне явище - подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Життєве середовище - частина Всесвіту, де знаходиться або може знаходитися в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєдіяльність є багатомірне поняття, яке включає:

- властивість людини діяти в оточуючому її життєвому середовищі;

- процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей;

- складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини і дозволяє їй зберігати здоров'я та працездатність.

Життя - одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

За Н.Ф. Реймерсом життя - особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот та їх суспільних конгломератів.

За Ф.Енгельсом життя - спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

1.3 Характеристика системи “людина - життєве середовище”

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище в системі “людина - життєве середовище”. Ця система є складною в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних факторів, які мають велику кількість зв'язків між собою.

Людина є одним з елементів (суб'єктом) зазначеної системи, в якій під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людину постійно оточує природне та соціальне навколишнє середовище, а також створені нею матеріальні та духовні умови її існування. Крім того, саме людина має своє індивідуальне середовище - організм.

Організм - це всі тканини і органи людини, в яких протікають ті фізіолого-біологічні процеси, які визначають життя організму, як цілого і які відгороджені від зовнішнього середовища шкірою і слизовими оболонками.

Навколишнє середовище - це вся сукупність природних та антропогенних факторів у середовищі яких існує людина.

Середовище життєдіяльності - сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє прямо чи опосередковано протягом життя. Середовище життєдіяльності є складовою навколишнього середовища і визначається для кожної людини окремо. Середовищем життєдіяльності людства в цілому практично є навколишнє середовище. Середовище життєдіяльності людства можна класифікувати таким чином:



Природне середовище - середовище, в якому антропогенні фактори не присутні.

Техногенне середовище - середовище, в якому присутні антропогенні фактори. Воно поділяється на відкрите і внутрішнє.

Відкрите середовище - середовище, в якому переважають природні фактори над антропогенними (вулиці міст, сіл, територія стадіонів, парків).

Внутрішнє середовище - середовище, в якому питома вага антропогенних факторів перевищує питому вагу природних факторів (закриті приміщення, відкриті території складів, майстерень).

Техногенне внутрішнє середовище, як правило, поділяють на побутове і виробниче.

Побутове середовище - це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище - найбільш небезпечне для людини, саме на виробництві на неї діють підвищені рівні шуму, вібрації; гостріше проявляються психофізіологічні фактори (стрес, втома); в повітрі робочої зони часто знаходяться токсичні речовини. На виробництві людина більше взаємодіє з машинами та механізмами, що є потенційно небезпечними. Проводячи третину свого життя, чи майже половину активного часу на виробництві, необхідно дбати про забезпечення безпечних та прийнятних умов праці, що є завданням охорони праці.

1.4 Класифікація небезпечних і шкідливих факторів (НШФ)

НЕБЕЗПЕКА - негативна властивість матерії, що провокує її самознищення. Це ситуація й умова в навколишнім середовищі, що призводять до мимовільного виділення енергії в процесі свого розвитку, яка заподіює фізичний і моральний збиток людині.

Для точного визначення виду небезпеки використовують поняття факторів:

- вражаючий фактор приводить до миттєвого знищення живого організму;

- небезпечний фактор той, дія якого може привести до втрати життєдіяльності, до травми за умови недотримання вимог безпеки;

- шкідливий фактор приводить до зниження життєдіяльності протягом усього циклу.

За видом небезпеки фактори класифікують на виробничі, фактори навколишнього середовища і надзвичайні ситуації (НС).

За ГОСТ 12.0.003-74 фактори класифікують на:

1.Фізичні (шум, вібрація, радіація, пил, освітленість, електрострум, частини машин, що рухаються тощо);

2. Хімічні (луги, кислоти, миючі засоби тощо);

3.Біологічні (мікроорганізми, макроорганізми - домашні тварини, велика рогата худоба, миші, пацюки);

4.Психофізіологічні (монотонність праці, підвищена напруженість, стреси, хоча помірний стрес навіть корисний).

За характером дії НШФ поділяються на активні і пасивні.

Активні НШФ - такі, котрі впливають на людину за рахунок власної енергії - електрострум, частини машин, що рухаються.

Пасивні НШФ - такі, котрі впливають за рахунок власної енергії людини (задирки на держаку лопати, люк відкритий).

Активні і пасивні НШФ, як правило, діють одночасно. В цьому разі вони мають назву комбінованих факторів небезпеки.

1.5 Основні положення теорії ризику

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захворювань чи травм. Кількісна оцінка небезпеки називається ризиком. Це ключове поняття у БЖД. З ним часто пов'язують уявлення про можливі чи загрожуючи події. Тому існує різне розуміння терміна "ризик" і в нього іноді вкладають зміст, який дуже відрізняється один від одного. Однак загальним у всіх цих уявленнях є те, що ризик містить якусь невпевненість - відбудеться ця небажана подія і виникне цей неблагополучний стан, чи ні. Основні поняття ризику за формулюванням сучасних фахівців такі:

1. Ризик - це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності й існуванні, небезпеки, які пов'язані з погіршенням здоров'я людини, змінами в довкіллі, матеріальними витратами.

2. Ризик - це відношення числа тих чи інших фактичних проявів небезпеки до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.

3. Ризик - частота реалізації небезпеки.

Найбільш розповсюдженим і прийнятим поняттям ризику у сучасній теорії і практики БЖД є останнє.

Багатомірність поняття ризику сприяло появленню великої кількості його класифікацій, а саме:

- за видами ризиків: виправданий (мотивований) або невиправданий (немотивований);

- за джерелами ризику: техногенний, природний;

- за видами джерел ризику: внутрішній ризик (пов'язаний з функціонуванням підприємства); зовнішній ризик (пов'язаний із зовнішнім середовищем і не залежить функціонування підприємства); людський чинник (ризик пов'язаний з помилками людини);

- за характером нанесеного збитку: економічний, екологічний, соціальний;

- за розміром збитку: припустимий, граничний (критичний ), катастрофічний;

- за рівнем небезпеки: безумовно прийнятий, прийнятий, неприйнятий;

- за часом впливу: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий;

- за кількістю осіб, які зазнали шкоду: індивідуальний, колективний;

- за частотою впливу: разовий, періодичний, постійний;

- за рівнем впливу: локальний, глобальний;

- за сприйняттям людьми: добровільний, примусовий;

- за іншими факторами.

Найбільший інтерес в межах безпеки життєдіяльності становлять чинники техногенні і природні. Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель водосховищ та іншого. Отже, причинами аварій є інтенсивність технологічних процесів, висока концентрація виробництва, ресурсоємність і багатовідходність технологій, слабке обладнання очисними, утилізаційними пристроями. Природний екологічний ризик пов'язаний з імовірністю проявлення багатьох несприятливих природних явищ.

В обох випадках необхідно урахувати особливості геологічного устрою (властивості надр, наявність чи відсутність порушень та інше), рельєфу (наприклад, посилення ризику забруднення в котловинах), ландшафтів (ступінь їх стійкості до техногенних навантажень). Необхідно також ураховувати сусідство цінних і унікальних природних об'єктів. Для подальшого урозуміння значення поняття ризику сформулюємо постулат - "Діяльність і бездіяльність небезпечні. Досягнення нульового ризику - утопія". Утопія полягає у тому, що підвищення рівня захисту від небезпеки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. Вимоги досягнення нульового ризику можуть повернутися до людей соціальною трагедією за сценаріями погіршення матеріального стану. Тому сучасна всесвітня спільнота людей вимушена була прийняти концепцію "прийнятного ризику", яка сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти та є деяким компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягненням. Класифікації джерел небезпек та рівнів ризику загибелі людини наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація джерел та рівнів ризиків загибелі людини у промислово-розвинутих країнах (R - кількість смертельних випадків, люд^-1·рік^-1)

Джерела	Принципи	Середнє значення
Внутрішнє середовище організму	Генетичні і соматичні захворювання, старіння	Rcep = (0,6…1)·10-2
Природне середовище існування	Нещасні випадки від стихійних лих (землетруси, урагани, повені та ін.)	Rcep = 1·10-6; повені 4·10-5; землетруси 3·10-5; грози 6·10-7 урагани 1·10-3
Техносфера	Нещасні випадки в побуті, на транспорті, захворювання від забруднення оточуючого середовища	Rcep= 1·10-3
Професійна діяльність	Професійні хвороби, нещасні випадки на виробництві (під час професійної діяльності)	Професійна діяльність: безпечна Rcep < 10-4 відносно безпечна Rcep= 10-4…10-3 небезпечна Rcep = 10-3…10-2 особливо небезпечна Rcep > 10-2
Соціальне середовище	Самогубства, каліцтва, злочинні дії, військові дії, тощо	Rcep =(0,5…1,5)·10-4

На рис.1.1 наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допустимого ризику). При підвищенні витрат на удосконалення обладнання технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум, коли створено необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сферу. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятного ризику. Рівень прийнятного ризику за міжнародною домовленістю вирішено рахувати в межах 10^-7…10^-6 (смертельних випадків люд^-1·рік^-1), а величина 10^-6 є максимально прийнятим індивідуальним ризиком. Реальний рівень ризиків у промислово-розвинутих країнах наведено у табл.1.1.

Рис.1.1 - Визначення прийнятного ризику

Методи визначення ризику також неоднозначні, як і його поняття, і поділяються на:

а) Інженерний - спирається на розрахунки частоти проявлення небезпек та ймовірний аналіз.

б) Модельний - базується на моделювання впливу небезпек на людину і на групи людей.

в) Експертний - ймовірність небезпек визначається спеціалістами - експертами.

г) Соціологічний - базується на опитуванні населення.

д) Статистичний - базується на статистичних даних прояву небезпек і відноситься до найбільш розповсюдженого.

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

,

де R - ризик за певний період часу; п - кількість фактичних проявів небезпеки за цей період (травм, аварій, катастроф, загибелі); N - теоретична можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи на об'єкті.

1.6 Управління та прогнозування ризиків

Управління ризиком передбачає проведення різних заходів з метою зниження реалізації потенційних небезпек. Це складний процес в якому можна виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

Принципи зменшення ризику

законодавчі орієнтуючі управлінські технічні організаційні

Законодавчі - закріплені законом правила, що забезпечують прийнятий рівень безпеки.

Орієнтуючі - основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і служать методологічною та інформаційною базою.

Технічні - спрямовані на безпосереднє відвернення дії небезпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінські - плановість, контроль, підбір кадрів, відповідальність.

Організаційні - принципи, за допомогою яких реалізується науково обґрунтовані рішення щодо зменшення ризику.

Невід'ємним елементом управління ризиком з метою забезпечення безпеки життєдіяльності є прогнозування. У безпеці життєдіяльності прогнозування охоплює науковий аналіз закономірностей життя людини в різних сферах її діяльності, оцінку тенденції їхнього розвитку в майбутньому з урахуванням уже накопиченого досвіду і досягнень у безпеці життя людини. За своєю суттю будь-який прогноз є лише припущенням унаслідок чого прогнозування завжди буває багатоваріантним.

Прогноз - результат наукового передбачення, якісні висновки з позицій принципів і методів науки про тенденції розвитку процесу чи явища, що вивчають, і моментах настання того чи іншого явища чи процесу.

Передбачення - припущення чогось заздалегідь, здійснення правильного висновку про напрям розвитку чого-небудь, про можливість якоїсь події тощо, на підставі вивчення фактів, даних та ін. Його розглядають як випереджувальне відображення дійсності (здатності мозку формувати моделі розвитку подій у майбутньому), що ґрунтуються на вивченні об'єктивних законів життєвого середовища людини.

Здатність передбачити хід подій - невід'ємна риса людини, яка вдосконалювалася в процесі практики протягом усієї історії її існування. Накопичення результатів спостереження, фактів, що давали змогу передбачати явища природи, вчинки і дії людей, сприяє уникненню типових небезпек.

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробленню ефективних заходів захисту, спрямованих на забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Керування безпекою та стійкістю функціонування системи “людина-життєве середовище” залежить від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних ситуацій та своєчасного планування і виконання ряду попереджувальних та захисних заходів.

Питання для самоконтролю

1. Характеристика та аналіз основних понять в безпеці життєдіяльності.

2. В чому полягає сутність безпеки життєдіяльності людини ?

3. Небезпечні і шкідливі фактори.

4. Людина як елемент системи "людина - життєве середовище".

5. Поняття та оцінка ризику.

6. Концепція прийнятого (допустимого) ризику.

7. Управління ризиком.

8. Прогнозування і оцінка можливих наслідків небезпек.

Література: [ 1, c. 14-52; 3, с. 5-28; 4, с. 31-35, 45-63; 5, с. 11-38 ]

ЛЕКЦІЯ 2. Фізіологічні, психологічні та соціальні особливості життєдіяльності людини

План лекції

2.1 Людський чинник в системі безпеки

2.2 Значення аналізаторів людини в системі ”людина - життєве середовище”

2.3 Структура аналізаторів, їх властивості. Закон Вебера-Фехнера

2.4 Характеристика основних аналізаторів

2.5 Природа людських помилок

Питання для самостійної роботи

2.6 Психологічні особливості людини (нервова система, психіка, риси і якості людини)

2.7 Соціальна психологія

2.8 Безпека харчування

2.1 Людський чинник в системі безпеки

Згідно з даними міжнародної статистики головним винуватцем нещасних випадків є, як не дивно, не техніка, не організація праці, а сам робітник.

Чому ж люди, якім від народження властивий інстинкт самозбереження, так часто стають винуватцями своїх травм.

Перша причина. Нажаль, як показує сучасна практика, з розвитком техніки небезпека зростає скоріше, ніж людська протидія їй. При порівнянні сучасної людини з тою, яка жила 20 - 30 тисячоліть тому назад, можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більш того, деякі її фізичні якості, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, майже в кожної людини проблеми з хребтом, немає тієї витривалості, що були колись. І незважаючи на це, людина в своєму розвитку пройшла шлях від кам'яної сокири до космосу. З розвитком знарядь праці розширився діапазон дії людини на оточуючий світ. При цьому, зрозуміло, розширилося і коло відповідних реакцій зовнішнього світу на людину в процесі її праці. Зросла також сила цих дії.

Друга загальна причина полягає у зростанні ціни помилок. Помилка первісної людини - падіння з дерева, опустити собі на ногу камінь, подряпати тіло колючою рослиною тощо. Помилки сучасної людини обходяться набагато дорожче. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає. Якщо після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло 2 - 4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10. Згадаємо катастрофи, які трапилися з пароплавом “Адмірал Нахімов”, де загинули 500 осіб, підводним човном “Курск” - 170 чоловік, літаком “Су-27” на Скнилівському літовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло77 осіб, із них 28 - діти, трагічні дії на шахтах, аварії з літаками та на автомобільних дорогах тощо.

Третя загальна причина - адаптація людини до небезпек. Для сучасної людини техніка стала задоволенням багатьох потреб. Використовуючи її блага людина часто забуває, що техніка є ще й джерелом небезпек, якими вона свідомо нехтує.

2.2 Значення аналізаторів людини в системі ”людина - життєве середовище”

Одним із основних завдань навчальної дисципліни “Безпека життєдіяльності” є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Наприклад, людина бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і відходить убік; шум грому, що наближається, змушує людину сховатися і т.д. Отримана інформація передається в мозок людини, вона її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від характеру одержуваної інформації та її цінності буде визначатися наступна дія людини. Водночас, для з'ясування засобів відображення у свідомості людини об'єктів і процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі, необхідно знати, яким чином улаштовані органи чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.

2.3 Структура аналізаторів, їх властивості. Закон Вебера-Фехнера

Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов'язаний з іменами таких учених як І.М. Сєченов (1829 - 1905) та І.П. Павлов (1849 - 1936). І.П. Павлов розвинув працю І.М. Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як про сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему. На думку І.П. Павлова, будь-який аналізатор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси за оцінкою біологічної значимості подразника.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.



Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, - рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Механорецептори - сприймають механічну енергію (рецептори слухової, вестибулярної, рухової та частково вісцеральної чутливості); хеморецептори - нюховий, смаковий; терморецептори - шкірний аналізатор; фоторецептори - зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Залежно від специфіки отримання сигналів аналізатори розрізняють:

- зовнішні: зоровий (рецептор - око); слуховий (рецептор - вухо); тактильний, больовий, температурний (рецептори шкіри); нюховий (рецептори в носовій порожнині); смаковий (рецептори на поверхні язика і піднебіння);

- внутрішні: аналізатори тиску; рухові (рецептори в м'язах і сухожиллях); вестибулярні (рецептори в порожнині вуха); вісцеральні (розташовані у внутрішніх органах і порожнинах тіла).

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або додаткову, функцію. Водночас необхідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чинників, що створюють надзвичайно важливу біологічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. Це іонізуюче випромінювання і електромагнітні поля надвисоких діапазонів частот, НВЧ-випромінювання. Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані наслідки.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості.

Властивості аналізаторів:

1) Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників. Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

2) Наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі чутливості до подразника. Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа - максимально допустима величини подразника, що не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А.Вебером (1834 р.) і кількісно описано німецьким фізиком Г. Фехнером (1860 р.).

Основний психофізичний закон фізіології Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

Математична форма закону Вебера-Фехнера:

S = С · lg І,

де S - інтенсивність (або сила) відчуття; І - величина чинного подразника; С - коефіцієнт пропорційності.

3) Спроможність до адаптації. Це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високій інтенсивності подразників чутливість понижується і, навпаки, при низьких - підвищується.

4) Спроможність до тренування виражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тощо).

5) Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така "інерція" відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість аналізатора.

6) Перебування у наступній взаємодії один за одним. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовнішнього середовища.

7) Мінімальна тривалість сигналу, яка необхідна для виникнення почуття. Час, який проходить від початку впливу подразника до появи відповідної дії на сигнал (сенсомоторна реакція), називається латентним періодом (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Величина латентного періоду (с) для людських аналізаторів

Аналізатори	Латентний період, с
Тактильний (доторкання)	0,09 - 0,22
Слуховий (звук)	0,12 - 0,18
Зоровий (світло)	0,15 - 0,39
Нюховий (запах)	0,31 - 0,39
Температурний (тепло - холод)	0,28 - 1,60
Вестибулярний (під час обертання)	0,40

2.4 Характеристика основних аналізаторів

Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380 - 780 нанометрів (нм) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес нервового збудження. Це відбувається у сітчастій оболонці ока. Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття світла, тобто спектрального складу світлового (сонячного) випромінювання.

Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону (380 - 780 нм) і відрізняються довжиною, створюють, своєю чергою, відчуття різного кольору. Для виникнення зорового відчуття достатньо, щоб рецептори ока увібрали 1-2 кванти світла, що відповідає енергії приблизно 5 х 10 ^-19 Дж.

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так; синій - для вказівних знаків. Для транспорту зелене світло дозволяє рух. Фарбування у визначені різноманітні кольори для сприятливого (повноцінного) відчуття сприймання образу дуже часто використовується при оформленні будинків, квартир, офісів. Особливо велике значення має колір при доборі одягу. Психологи підтверджують, що колір одягу може впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість; червоний - збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий - стимулює мозкову діяльність; фіолетовий - покращує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість організму, жовтогарячий підвищує настрій і тому незамінний у стресових ситуаціях.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, мінімальний час зорової адаптації триває 8 - 10 хвилин. Через хвилину перебування у темряві чутливість ока до світла збільшується у 10 разів, а через 20 хвилин - у 6 000 разів. Зорова адаптація має велике значення при вирішенні оптимальних умов виробничого освітлення.

Високопрофесійний майстер-шліфувальник розрізняє просвіт в 0,6 мікрона, а майстер-текстильник розрізняє до 100 відтінків чорного кольору.

Слуховий аналізатор - є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. За допомогою слухового аналізатора людина отримує до 10 % інформації. У той час, як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють з визначеною частотою і характеризуються періодичною появою областей високого і низького тиску, або механічні коливання в чутному діапазоні частот, сприймаються нами як звуки.

Характерними особливостями слухового аналізатора є:

- здатність бути готовим до сприйняття інформації в будь-який час;

- здатність сприймати звуки в широкому діапазоні частот і вилучати необхідні;

- здатність встановлювати місцезнаходження джерел звуку.

У середовищі, що оточує людину, постійно відбуваються різні механічні процеси, що викликають коливання повітря. Завдяки слуховому аналізатору людина сприймає (відчуває) коливання повітря. Вухо починає сприймати звукові хвилі з інтенсивністю (силою звуку) від 10 ^-12 Вт/м². Людське вухо здатне чути звуки або механічні коливання з частотою від 16 до 20 000 Гц.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішній слуховий прохід і барабанна перетинка), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання).

На практиці для характеристики звуку прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск у децибелах (дБ). Рівень інтенсивності різних звуків на віддалі 1 м становить у дБ: шепіт - 10-20, голосна мова - 60-70, шум на вулиці - 70-8о, шум потягу - 110, шум реактивного двигуна літака - 130-140. Шкідлива дія шуму на людину виявляється через пошкодження слухового апарату (140 дБ), травми нервової системи (150 дБ). Шум з інтенсивністю 160 дБ викликає смерть тварин протягом кількох хвилин, 180 дБ - втому металу, 190 дБ - вириває заклепки з конструкцій.

Руховий аналізатор забезпечує відчуття положення і руху тіла та його частин, що дає можливість людині керувати захисними пристосуваннями, ручками, кнопками, педалями і т.п. Діапазон швидкостей, що розвиваються завдяки рухам рук, складає 0,01...8000 рух/с. Найчастіше використовуються швидкості 5...300 рух/с. Вертикальні рухи рука здійснює швидше, ніж горизонтальні. Рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе. Руховий аналізатор можна значно удосконалити шляхом тренувань.

Рецептори смакового аналізатора несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, що надходять у рот. Ці рецептори розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому небі, мигдалинах і надгортаннику. У різних людей абсолютні пороги чутливості до різних речовин істотно розрізняються, аж до "смакової сліпоти". У фізіології і психології популярна чотирьох компонентна теорія смаку, відповідно до якої існує чотири види смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого і солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютна границя смакового аналізатора, виражений у величині концентрації розчину, практично в 10000 разів вище, ніж у нюхового. Смакові відчуття починають виникати вже тоді, коли, наприклад, на поверхню язика потрапляє розчин кухонної солі, що містить по одному іону натрію і хлору на 900 молекул води.

Розпізнавальна чутливість смакового аналізатора досить груба і складає в середньому 20 %. Крім того, смакові пороги залежать від стану організму. Якщо охолодити краї язику до 20 ^оС, то виникає відчуття кислого та соленого; якщо нагріти краї та кінчик язику до 35 ^оС, відчувається солодкий смак. Язик, який охолоджений льодом, цілу хвилину не відчуває солодкого. Смаки змішуються: кислий з солодким (яблука), кислий з солоним (огірковий розсіл), гіркий з солодким (шоколад). Але не змішуються гіркий з солоним і особливо - гіркий з кислим. Втрата смакового відчуття називається агевзією. Відновлення смакового сприйняття після впливу будь-яких подразників закінчується через 10-15 хв.

Нюховий аналізатор в основному обумовлюється роботою рецепторів нюхової сенсорної системи, що розташовані в області верхніх носових ходів на ділянці площею близько 2,5 см² слизової оболонки. Кожний нюховий рецептор реагує не на одну, а на багато пахучих речовин (їх діапазон охоплює до 400 найменувань). Чутливість нюхового аналізатора людини надзвичайно висока: один рецептор збуджується однією молекулою пахучої речовини, а порушення невеликого числа рецепторів приводить до виникнення відчуття. Абсолютна границя чутливості нюху в людини виміряється частками міліграма речовини на літр повітря. Диференціальна границя складає в середньому 38%. Нюховий аналізатор здатний, приміром, виявити за запахом присутність однієї молекули оцтової кислоти серед 500 млрд. молекул повітря. Однак інтенсивність дії речовини (поріг розходження) оцінюється людьми досить грубо. Найменше сприймане розходження в силі запаху складає 30-60% від його вихідної концентрації.

Приблизно 60 % генів людини, які відповідають за нюх, мають серйозні мутації або пошкодження і знаходяться у неробочому стані. Це відбулося під час еволюції людини, внаслідок цього у людини нюх розвинутий набагато гірше, ніж у інших тварин.

Шкірний або тактильний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху, людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисним суспільству. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску. Також шкірний аналізатор забезпечує відчуття болю, тепла і вібрації.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс), з'єднувально-тканинний (власне шкіра - дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень, що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механізм дії тактильного аналізатора можна пояснити так. Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті якого виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий відділ - кору головного мозку, де і формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тому, що рецепторна площа дотику більша, ніж у інших органів чуття. Це забезпечує шкірному аналізатору високу чутливість.

Приблизні пороги відчуття доторкання для кінчика пальця руки - 3 г/мм², на тильному боці пальця - 5 г/мм², на тильному боці кисті - 12 г/мм², на животі - 26 г/мм², на п'ятці - 250 г/мм².

Больовий поріг під час механічного тиску на шкіру вимірюється в одиницях тиску і залежить від місця вимірювання. Так, поріг больової чутливості шкіри живота становить 15-20 г/мм², а кінчиків пальців - 300 г/мм².

Діапазон відчуття вібрацій у людини достатньо високий: від 5 до 20 000 Гц. Найвище відчувається частота 200 - 250 Гц. Пороги вібраційного відчуття різні для різних ділянок тіла. Найбільшу чутливість мають ті ділянки, які найбільш віддалені від його медіальної площини (наприклад - кисті рук).

Температурна сенсорна система дає можливість людині відчувати різницю температур до 0,2 ^оС. Найбільш висока температура, яку людина може витримати у сухому повітрі, складає 71 ^оС протягом 1 години, 82 ^оС - 49 хв., 93 ^оС - 33 хв., а 104 ^оС - тільки 26 хв. Температура шкіри людини на лобі складає 34-35 ^оС, на обличчі - 20-25 ^оС, на животі - 34^оС, на ногах - 25-27 ^оС. Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри становить 30-32 ^оС. Шкіра має два види рецепторів. Одні реагують на холод, а інші - тільки на тепло.

Шкіра виконує ще ряд важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму: охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів, механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин, виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції.

За допомогою аналізаторів людина отримує величезну інформацію про навколишній світ. Кількість інформації прийнято вимірювати у двоїчних знаках - бітах. Наприклад, потік інформації через зоровий рецептор людини складає 10⁸-10⁹ біт/с, нервові шляхи пропускають 2·10⁶ біт/с, в пам'яті міцно затримується тільки 1 біт/с. В корі головного мозку аналізується та оцінюється не уся інформація, яка надходить, а тільки найбільш важлива. Інформація, яка надходить з зовнішнього і внутрішнього середовищ, визначає роботу функціональних систем організму і поведінку людини. Для управління поведінкою людини та активністю його функціональних систем (тобто вихідною інформацією, яка надходить з кори великих півкуль головного мозку) достатньо близько 10⁷ біт/с при підключенні програм, які містяться у пам'яті. В таблиці 2.2 наведені максимальні швидкості передачі інформації, яку людина сприймає за допомогою різних органів відчуттів і проводить до кори великих півкуль.

Таблиця 2.2 - Швидкість передачі інформації органами відчуттів людини

Сигнал, який сприймається	Характеристика	Максимальна швидкість, біт/с
Зоровий	Довжина лінії	3,25
	Колір	3,1
	Яскравість	3,3
Слуховий	Гучність	2,3
	Висота тону	2,5
Смаковий	Солоність	1,3
Нюховий	Інтенсивність	1,53
Тактильний	Інтенсивність	1,53
	Тривалість	2,3
	Розташування на тілі	2,8

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Коли ми говоримо про поганий стан здоров'я, то це стосується передусім порушення рівноваги внутрішнього середовища організму.

Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при очевидній мінливості зовнішнього) були сформульовані французьким фізіологом К.Бернаром (1813 - 1878). Людина є складовою частиною природного середовища й протягом тривалого періоду еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги. Це виражається унаступному: а) сталості температури тіла (36,5 - 37°С), б) атмосферного тиску (приблизно 760 мм рт.ст.), в) вмісту води в організмі, г) складі повітря, д) чергуванні біоритмів тощо.

Параметри зовнішнього середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання, що створюють загрозу для здоров'я і життя людини. Наприклад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники неоднакові на різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати зміни у зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією та антропогенним впливом на зміну хімічного складу води, повітря, ґрунту, бактеріально-вірусного оточення і т.д., а також перебування людини в екстремальних ситуаціях. Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися» - писав К.Бернар.

Американський фізіолог У. Кеннон (1871 - 1945) цю властивість назвав гомеостазом. У сучасному розумінні гомеостаз - стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища. Однією із складових такого апарата є інтерорецептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини. Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у відповідність з потребами всього організму.

2.5 Природа людських помилок

Відомо, що в приблизно у 90% нещасливих випадків винуватцем виступає сама людина. У чому ж причини свідомого порушення людьми норм безпеки?

Причинами можуть служити внутрішні фактори:

- індивідуальні психологічні та фізіологічні особливості;

- порушення емоційного стану;

- недолік знань і досвіду

- зовнішні фактори навколишнього середовища.

Небезпечні чинники, обумовлені особливостями фізіології і психології людини, називаються психофізіологічними (ПФ). Їх відносять до потенційних небезпек постійної дії:

1) Недоліки органів почуттів (дефекти зору слуху і т.п.);

2) Порушення зв'язку між сенсорними і моторними центрами, унаслідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, сприймані органами почуттів;

3) Дефекти координації руху;

4) Підвищена емоційність;

На безпеку діяльності людини впливають його психомоторні здібності, особливо на виробництві з високим рівнем автоматизації і механізації технологічних процесів. При цьому для людей, зайнятих на таких підприємствах, велике значення мають швидкість реакції, рухів, точність, координація, темп, ритм (періодичність) рухів, надійність, увага. Емоційна урівноваженість також позитивно впливає на життєдіяльність людини і зменшує імовірність небезпечних ситуацій.

Питання для самоконтролю

1. Як впливає людина на середовище, яке її оточує ?

2. Будова аналізаторів людини.

3. Властивості аналізаторів людини.

4. Поясніть психофізіологічний закон Вебера - Фехнера

5. Значення гомеостазу для забезпечення здоров'я і безпеки людини.

6. Природа людських помилок.

Література: [1, с. 56-62, 73-117; 2, с. 119-153; 3, с. 38-71; 5, с. 54-107]

природний техногенний життєдіяльність безпека

ЛЕКЦІЯ 3. Природне середовище і його небезпечні і шкідливі чинники

План лекції

3.1.Складові природного середовища та їх характеристика

3.2. Гігієнічна характеристика чинників природного середовища

3.3. Природні небезпеки

Питання для самостійної роботи

3.4 Біологічні небезпечні фактори, їх класифікація та захист від них

3.5 Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях