Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 338.24:330.342.146

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

з теми: «Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності»

Спеціальність 08.02.03 -

Організація управління, планування і регулювання економіки

доктор економічних наук

Миценко Іван Михайлович

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк) у відділі економічних проблем охорони праці та соціальної політики.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор, академік НАН України Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Лібанова Елла Марленівна, Інститут демо графії та соціальних досліджень НАН України (м. Київ), заступник директора інституту;

доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідуючий кафедрою менеджменту;

доктор економічних наук, професор, Андрушків Богдан Миколайович, Тернопільський державний технічний університет ім. І.Пулюя Міністерства освіти і науки України (м. Тернопіль), професор кафедри менеджменту у виробничій сфері.

Провідна установа - Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів), відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління.

Захист відбудеться 10 лютого 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий 5 січня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Стратегічні напрями соціально-економічного розвитку України визначили в колі пріоритетних соціальну орієнтацію економіки, яка повинна супроводжуватися значним поліпшенням умов та якості життя населення через удосконалення управління безпекою життєдіяльності (БЖД) України та її регіонів.

Сучасний стан безпеки життєдіяльності характеризується недосконалістю управління, відсутністю його цілісності і комплексності, неефективністю впровадження соціально-економічних і організаційно-управлінських важелів. Причинами цього є різноплановість діяльності об'єктів і суб'єктів управління безпекою життєдіяльності; незбалансованість об'єктивних і суб'єктивних чинників в організації управління в її підсистемах; складність визначення ефективності управління БЖД через відсутність методики оцінки і прогнозування результатів управлінських дій.

Методологічні основи формування безпеки життєдіяльності, науково-методичні підходи та практичні рекомендації з управління, планування та регулювання безпеки життєдіяльності в окремих сферах життєдіяльності знайшли відображення в роботах зарубіжних учених: Д. Адамса, Е. Алтінса фон Гейсау, П. Боулдера, А. Вестінга, Е. Гудвіна, С. Дурнхама, Р. Шеннона і вітчизняних: І.О. Александрова, Б.М. Андрушківа, О.І. Амоші, Е.А. Арустамова, С.В. Бєлова, О.С. Власюка, В.М. Гейця, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, І.І. Дуднікової, В.В. Зацарного, Д.В. Зеркалова, Н.Б. Кирич, В.М. Кузнєцова, Е.М. Лібанової, В.А. Ліпкана, Л.М. Логачової, В.І. Мунтіяна, О.Ф. Новікової, С.І. Пирожкова, Б.В. При кіна, О.М. Русака, П.Т. Саблука, Г.В. Теплинського, С.П. Ткачука, В.М. Тре гобчука, М.І. Фащевського, М.Г. Чумаченка, А.А. Чухна, В.І. Ярочкіна.

Однак проблема управління та регулювання безпеки життєдіяльності в контексті нових стратегічних пріоритетів розвитку України та її регіонів потребує нових наукових підходів і подальших досліджень. Це і обумовило вибір теми, визначення мети, задач дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України за темами: “Дослідження проблем соціальної безпеки України та шляхи їх вирішення” (номер держреєстрації 0198U002206, 1998-2000 рр.), у рамках якої автором було визначено загрози безпеці життєдіяльності та їх вплив на стан соціальної безпеки; розроблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України з охорони праці та пропозиції щодо формування Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 р.; “Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)” (номер держреєстрації 0101U01123, 2001-2003 рр.), в якій автором визначено особливості регіонального управління безпекою життєдіяльності у соціально-трудовій сфері, внесено пропозиції з удосконалення договірного регулювання соціально-трудових відносин і забезпечення виробничої та екологічної безпеки; “Механізм збереження та розвитку людського потенціалу (організаційно-управлінський, соціально-економічний та правовий аспекти)” (номер держреєстрації 0104U003431, 2004-2006 рр.), у рамках якої дисертантом визначено недоліки управління безпекою життєдіяльності та їх вплив на умови формування людського потенціалу і людського капіталу в Україні.

За темою “Дослідження проблем безпеки життєдіяльності та шляхи їх вирішення” (номер держреєстрації 0104U008459, 2002-2004 рр.) Кіровоградського національного технічного університету МОН України дисертантом розроблено пропозиції та надано рекомендації щодо формування і забезпечення безпеки життєдіяльності в системі державного управління, удосконалення концептуальних основ управління безпекою життєдіяльності в Україні та її регіонах.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних основ безпеки життєдіяльності, розробка організаційно-економічного механізму її регулювання і науково-практичних рекомендацій з формування та реалізації такого механізму.

Для реалізації мети дослідження було поставлено і вирішено такі задачі:

визначено місце та роль безпеки життєдіяльності в системі національної безпеки і механізм її регулювання в умовах сучасного соціально-економічного розвитку України;

розкрито сутність безпеки життєдіяльності та її системоутворюючих ознак як основних елементів системи державного та регіонального управління;

визначено основні складові безпеки життєдіяльності, проаналізовано її стан і тенденції забезпечення з використанням статистичної та соціологічної інформації;

обґрунтовано пріоритетні напрями регулювання безпеки життєдіяльності в соціально-трудовій сфері;

розроблено концептуальну модель безпеки життєдіяльності та моделі окремих її складових як структурної складової системи державного і регіонального управління;

розкрито зміст, цілі, завдання і функції державного управління безпекою життєдіяльності, розроблено та надано пропозиції щодо удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності;

визначено концептуальні основи управління безпекою життєдіяльності в Україні та її регіонах;

визначено концептуальні підходи до формування організаційно-економічного механізму регулювання безпеки життєдіяльності;

спрогнозовано за допомогою економіко-статистичних методів оцінки і моделювання тенденції в забезпеченні безпеки життєдіяльності в Україні та її регіонах; економічний безпека життєдіяльність

визначено показники-індикатори для аналізу та оцінки стану безпеки життєдіяльності в основних її сферах і видах.

Об'єкт дослідження склали процеси розвитку державного та регіональ ного управління безпекою життєдіяльності в основних її сферах і видах.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи стали положення сучасної економічної теорії, економічні закони, закономір ності суспільного розвитку, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань управління соціально-економічними процесами, проблем національної безпеки в економічній, соціальній та екологічній сферах, державної та регіональної політики, охорони навколишнього природного середовища, виробничої безпеки, охорони здоров'я.

Джерелом інформації стали законодавчі акти Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, офіційні статистичні матеріали, матеріали міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій, результати власних досліджень.

Основою методологічного апарату є комплексний і системний підхід до вирішення проблеми забезпечення стану безпеки життєдіяльності в системі пріоритетних напрямів і цілей державного управління, створення механізму регулювання безпеки життєдіяльності.

У процесі дослідження застосовувався широкий спектр загальнонаукових і спеціальних методів: узагальнень, порівняльного аналізу, класифікації - у процесі визначення закономірностей і формування методичних основ управління безпекою життєдіяльності; статистично-економічний, системного аналізу та експертних оцінок - для визначення існуючого стану та тенденцій розвитку системи безпеки життєдіяльності населення; економіко-математичного моделювання - при визначенні прогнозних оцінок стану безпеки життєдіяльності в основних її сферах і видах; програмно-цільових - при розробці науково-практичних рекомендацій із удосконалення системи державного управління безпекою життєдіяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку теоретичної бази формування концептуальних основ управління системою безпеки життєдіяльності та організаційно-економічного механізму її реалізації і науково-практичних рекомендацій з удосконалення такого механізму.

Основні наукові результати полягають у такому:

уперше:

розроблено концептуальну модель безпеки життєдіяльності, яка враховує взаємозв'язки та взаємовпливи структурних елементів її управління: суб'єктів, об'єктів, загроз, основних напрямів і заходів забезпечення БЖД;

підготовлено пропозиції з удосконалення нормативно-правової бази формування, становлення та регулювання безпеки життєдіяльності, які полягають в обґрунтуванні змісту концептуальних, стратегічних і програмних документів щодо управління безпекою життєдіяльності за пріоритетними напрямами її забезпечення;

розроблено методологічні підходи і рекомендації щодо створення та реалізації механізму регулювання безпеки життєдіяльності, який обумовлює взаємодію організаційної, економічної та еколого-економічної підсистем;

розроблено науково-методичну основу для оцінки, моделювання та прогнозування безпеки життєдіяльності на основі застосування економіко-статистичних моделей, що надає можливість визначення пріоритетних напрямів державної політики управління безпекою життєдіяльності;

здійснено оцінку та визначено кількісні параметри основних структурних складових безпеки життєдіяльності по регіонах України як основи розробки заходів регулювання стану безпеки життєдіяльності;

удосконалено:

структуру системи управління працеохоронною діяльністю, яка передбачає регулювання виробничих небезпек на підставі запровадження допустимого ризику та попередження його виникнення в трудовому процесі;

механізм регулювання системи природокористування на основі ефективної реалізації еколого-економічних заходів формування та забезпечення безпеки життєдіяльності в екологічній сфері;

дістали подальшого розвитку:

концептуальні основи управління безпекою життєдіяльності в регіоні та механізм їх упровадження, що полягає в забезпеченні ефективного управління безпекою життєдіяльності за рахунок убудованості БЖД як підсистеми в систему державної та регіональної політики;

наукові положення з безпеки життєдіяльності щодо соціально-трудового чинника, які визначаються формуванням умов соціальної стабільності й соціальної активності населення, підвищення рівня життя;

методологічні основи оцінки ефективності захисту населення в умовах виникнення надзвичайних ситуацій через формування напрямів розвитку регіональної системи безпеки життєдіяльності із застосуванням організаційно-економічних механізмів управління нею.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення доведено до рівня конкретних пропозицій, розробок і прикладних рекомендацій.

Результати оцінки стану та тенденцій у сфері безпечної життєдіяльності в Україні та її регіонах, рекомендації щодо удосконалення управління в цій сфері враховано Національною радою з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України та Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій при доопрацюванні проекту Основних засад державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення до 2011 року (лист № 31539/2/1-04 від 20.07.2004 р.; лист №04-2105/16 від 18.11.2004 р.).

Пропозиції з удосконалення функцій управління охороною праці використано при вдосконаленні законодавства України з питань охорони праці (довідка Комітету з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України за № 06-3/12-82 від 06.03.2002 р.).

Науково-методичні розробки щодо концептуальних основ організації функціонування системи безпеки життєдіяльності та механізму їх реалізації, стратегічних напрямів і заходів її забезпечення враховано при формуванні Концептуальних засад організації безпечної життєдіяльності населення і здорового способу життя в регіоні на період 2002-2005 рр. у Тернопільській області (довідка № 01/2061 від 27.02.2004 р.), розробці Концепції безпечної життєдіяльності населення в Кіровоградській області (довідка № 16-800/2 від 09.06.2004 р.).

Результати наукових досліджень щодо оцінки стану охорони та безпеки праці на підприємствах і в організаціях Кіровоградської області враховано при розробці заходів обласної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки (довідка № 01-4/372 від 16.03.2004 р.). Розроблені дисертантом концептуальні положення системи управління охороною праці в Кіровоградській області використовуються органами регіонального управління (довідка № 01-4/503 від 12.05.2004 р.).

Пропозиції з формування нової економічної структури України та її адаптації до економіки Європейського Союзу використано при підготовці наукових рекомендацій і аналітичних записок міжнародних наукових конференцій “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз” (акт упровадження № 126-17/491 від 17.06.2003 р.).

Результати досліджень, окремі положення і висновки дисертаційної роботи використовуються в навчальних процесах університетів, педагогічних навчальних закладів та післядипломної освіти вчителів. Вони знайшли практичне втілення при розробці навчальних програм та підготовці навчальних посібників з безпеки життєдіяльності (довідка Науково-методичного центру вищої освіти МОН України № 14/18.2-1014 від 08.06.2004 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійно виконаних наукових досліджень автора, в якому викладено авторський підхід до розробки механізму регулювання безпеки життєдіяльності в системі державного та регіонального управління. Особистий внесок автора в наукові роботи, виконані у співавторстві, конкретизовано у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати наукових досліджень доповідалися на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах. Основні з них: Всеукраїнська науково-практична конференція “Безпека підприємств у надзвичайних ситуаціях. Підвищення рівня підготовки різних категорій населення, які навчаються з безпеки життєдіяльності людини” (Київ, 1998 р.); Міжнародна конференція “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (Хмельницький, 2000 р.); Міжнародний екологічний конгрес “Новое в экологии и безопасности жизнедеятельности” (Санкт-Петербург, 2000 р.); Науково-практична кон ференція “Вплив руйнівних повеней та зсувних процесів на функціонування магістральних нафтогазопроводів, залізниць, автошляхів та електромереж. Екологічна безпека та перспективи розвитку трубопровідного транспорту, інших інженерних комунікацій” (Ужгород, 2000 р.); Всеукраїнські науково-практичні конференції “Україна наукова 2001” (Дніпропетровськ-Харків-Одеса, 2001 р.), “Україна наукова 2002” (Дніпропетровськ-Харків-Донецьк, 2002 р.); І Международная научно-практическая конференция “Проблемы профессионального здоровья специалистов в свете требований ХХІ века” (Кировоград, 2002 г.); Международная научно-практическая конференция “Межрегиональные проблемы экологической безопасности” (Суми-Санкт-Петербург, 2002 р.); Международный симпозиум “Межрегиональные проблемы экологической безопасности” (Суми-Санкт-Петербург, 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 44 наукових працях, з яких 2 індивідуальні монографії, 21 стаття у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, а також 9 матеріалів наукових конференцій, 5 брошур, навчальний посібник. Загальний обсяг публікацій 78,4 д.а., з них 69,72 д.а. належить особисто автору.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 роз ділків, висновків, додатків, списку використаних джерел із 374 найменувань. Її загальний обсяг - 455 сторінок. Основний текст викладений на 349 сто рінках, робота містить 41 рисунок, 38 таблиць і 22 додатки.

Основний зміст дисертації

У дисертаційній роботі розвинуто теоретичні положення, розроблено концептуальні науково-методичні та практичні рекомендації, які спрямовані на підвищення ефективності управління, удосконалення механізму забезпечення та регулювання безпеки життєдіяльності.

Розділ 1. Методологічні проблеми управління безпекою життєдіяльності

Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності в Україні різко загострились, її стан має сталі тенденції до погіршення. Від вирішення цих проблем залежить збереження відповідно до Конституції України найвищої соціальної цінності держави - людини, її здоров'я і життя. Держава як гарант безпеки життєдіяльності ініціює розробку та реалізацію механізму забезпечення прав громадян щодо формування умов досягнення безпеки та за хисту від небезпек і загроз. Тому стратегічним напрямом вирішення проблем забезпечення безпеки життєдіяльності має бути ефективне управління нею.

Безпека є комплексною категорією суспільної діяльності, формування якої обумовлено системністю життєдіяльності, універсальністю щодо охоплення об'єктів, взаємозалежністю складових і вимагає здійснення контролю за її станом. Безпека життєдіяльності - це складна соціально-економічна категорія, що визначає потребу протидії небезпекам, які загрожують людині, населенню, регіонам, державі у повсякденних умовах життя і при виникненні надзвичайних ситуацій, та механізм захисту від загроз в усіх сферах і видах життєдіяльності.

Управління безпекою життєдіяльності являє собою безперервний процес, що полягає в обґрунтуванні та реалізації стратегії дій з використанням найбільш оптимальних методів функціонування та засобів і шляхів удосконалення системи безпеки життєдіяльності, контролі стану, виявленні, нейтралізації (усуненні) потенційних і реальних небезпек, загроз або інших дестабілізуючих факторів життєдіяльності.

Система управління безпекою життєдіяльності складається із сукупності підсистем, які характеризуються власними критеріями і показниками, об'єднаними певними відносинами і утворюючими єдине ціле з новими якостями порівняно із властивостями цих підсистем. Вона розподіляється на складові частини з виділенням об'єктів - носіїв проблеми і суб'єктів, які забезпечують вирішення проблеми формування безпеки життєдіяльності, здійснення аналізу і оцінки впливу різних факторів на компоненти і систему в цілому, результатом яких є вибір і реалізація рішень з управління.

Розвиток теоретичних підходів щодо системності безпеки життєдіяльності дозволив визначити її концептуальну модель у системі управління (рис. 1).

Основними задачами системи управління безпекою життєдіяльності є: визначення та оцінка впливу загроз (реальних і потенційних) людині, населенню, регіонам; аналіз стану безпеки життєдіяльності за існуючими видами загроз; формування та реалізація законодавчої бази, спрямованої на вирішення проблем безпеки життєдіяльності в основних сферах і видах життєдіяльності, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; розробка і реалізація національних та регіональних концепцій, стратегій і програм, інших правових документів із забезпечення БЖД; залучення фінансових і матеріально-технічних ресурсів для здійснення заходів забезпечення безпеки життєдіяльності; забезпечення координації діяльності та взаємодії контрольних органів і громадських організацій, які здійснюють нагляд за станом безпеки життєдіяльності; створення системи органів управління безпекою життєдіяльності, сил і засобів; підтримка стану готовності означених сил і засобів для невідкладних дій за умов виникнення надзвичайних ситуацій.

Результати дослідження свідчать, що управління безпекою життєдіяльності потребує упорядкованості, чіткої визначеності таких складових:

1. Концепції управління безпекою життєдіяльності, стратегії і тактики управління у сферах і видах життєдіяльності, що передбачає скоординовану діяльність державних, недержавних, регіональних структур та ефективний механізм її реалізації.

2. Суб'єктів управління безпекою життєдіяльності в особі державних і місцевих органів влади, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, які об'єднані цілями і завданнями щодо формування та забезпечення безпеки життєдіяльності і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України.

3. Об'єктів управління безпекою життєдіяльності (людина, населення, сфери та види життєдіяльності, регіони, держава).

Ці структурні складові та механізм управління безпекою життєдіяльності представлено на рис. 2.

Оцінка сучасного стану і тенденцій соціально-економічного розвитку в Україні свідчить про незабезпеченість повною мірою передумов безпечної життєдіяльності та розвитку людини. Це підтверджують результати соціологічного дослідження з проблем безпеки життєдіяльності, яке проведене автором дисертаційного дослідження у 2003 р. за участю фахівців в усіх - системні зв'язки - управлінський вплив регіонах України. Стан безпеки життєдіяльності оцінили як низький на рівні держави 55,8% респондентів, на рівні регіонів - 46,1%.

Рис. 1. Концептуальна модель безпеки життєдіяльності в системі управління

Рис. 2. Схема взаємозв'язку структурних складових механізму управління безпекою життєдіяльності

Наявність розбалансованості економіки, зниження якості та рівня життя населення, скорочення його тривалості, погіршення фізичного і генетичного здоров'я нації, стану природного середовища, зростання рівня виробничих, екологічних, економічних, соціальних і продовольчих небезпек у сучасному розвитку України та її регіонів обумовили найбільшу кількість незадовільних оцінок експертів щодо соціально-трудової сфери (рівень доходів, оплати праці, бідності - 72,3%, зайнятість і безробіття - 70,8, охорона та збереження здоров'я - 66,7, демографічний розвиток - 64,6%); екологічної сфери (52,4%); невиробничих умов життєдіяльності щодо профілактики травматизму (45,3%).

Створення певної нормативно-правової бази, що визначає здійснення профілактичних заходів щодо зниження окремих небезпек для життя і здоров'я людини, функціонування Національної та регіональних рад з питань безпечної життєдіяльності населення, комісій з питань техногенно-екологічної безпеки, відповідних громадських і наукових організацій не забезпечують на сьогодні позитивних результатів щодо безпеки життєдіяльності. Серед основних причин невиконання діючих законодавчих і нормативних актів у системі управління безпекою життєдіяльності респонденти зазначали низьку відповідальність за їх виконання (56,9%), відсутність механізму їх реалізації (52,4%), недостатню кваліфікацію виконавців (29,6%).

Узагальнення результатів експертного опитування підтвердило, що для підвищення рівня безпеки життєдіяльності необхідно сконцентрувати увагу на вирішенні стратегічних, законодавчих та організаційно-управлінських питань у цій сфері.

Обґрунтовано, що державну та регіональну політику управління безпекою життєдіяльності необхідно органічно вбудовувати в основні напрями забезпечення національної безпеки в економічній, соціальній, екологічній сферах. Стратегічними орієнтирами БЖД повинні бути оптимізація управління безпекою життєдіяльності в цілому та в основних її складових (охорона і безпека праці на виробництві; безпека життєдіяльності в сфері екології, безпека життєдіяльності в соціально-трудовій сфері, безпека життєдіяльності в продовольчій сфері, безпека життєдіяльності в невиробничих умовах, безпека життєдіяльності в умовах виникнення надзвичайних ситуацій). Пріоритетною є спрямованість на розробку і реалізацію цілої низки забезпечуючи і профілактичних заходів.

Державне управління безпекою життєдіяльності потребує врахування комплексності та системності, тенденцій посилення взаємозв'язку та взаємозалежності складових системи БЖД.

Розділ 2. Формування системи управління безпекою життєдіяльності в основних її сферах

Дослідження особливості формування безпеки життєдіяльності у виробничій, невиробничій, продовольчій та екологічній сферах - основних складових системи безпеки життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності у виробничій сфері визначається станом та ефективністю управління охороною та безпекою праці. Незабезпечення охорони та безпеки праці на виробництві спричиняє втрату працездатності, здоров'я та життя працюючих, орієнтує зусилля суб'єктів управління на компенсацію наслідків впливу несприятливих умов праці, а не на профілактичну діяльність щодо їх попередження.

Умови розвитку виробництва недостатньо зорієнтовано на попередження виробничих небезпек, доведення виробничого ризику до допустимого рівня, формування та здійснення запобіжно-попереджувальних заходів виникнення небезпек у трудовому процесі.

Наприкінці 2003 р. 26,1% облікової кількості штатних працівників національної економіки працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, а в промисловості таких було 35,5%. Склалася тенденція до погіршення умов праці у промисловості.

Результати досліджень стану управління охороною та безпекою праці на виробництві визначили, що забезпеченню ефективності управління безпекою життєдіяльності у виробничій сфері перешкоджають невизначеність серед пріоритетних напрямів виробничої діяльності забезпечення вимог охорони праці, неефективність організаційно-економічного механізму управління охороною та безпекою праці на підприємстві, нерозвиненість системи страхування виробничих ризиків.

Стан безпеки життєдіяльності у невиробничих умовах в Україні погіршується. Протягом останніх років у цілому по Україні згідно з офіційними статистичними даними щорічно передчасно гинуть унаслідок травм, нещасних випадків невиробничого характеру більше 70 тис. осіб. Щорічні втрати галузей економіки України внаслідок травматизму невиробничого характеру перевищують 8 млрд. грн., у тому числі від загибелі людей - 5,3 млрд. грн., що становить більше ніж 4% ВВП України.

Забезпечення безпеки життєдіяльності у невиробничих умовах передбачає: розробку сучасних підходів до організації управління відповідними небезпеками (ризиками), їх джерелами і причинами; визначення мети та основних завдань діяльності відповідно до основних загроз і ризиків невиробничих умов життєдіяльності, основних принципів забезпечення допустимого рівня ризиків побутового характеру, об'єктів і суб'єктів управління; розробку напрямів діяльності із забезпечення оптимального рівня безпеки життєдіяльності у невиробничих умовах у регіоні; формування відповідної структури регіонального управління; розвиток освіченості та культури людини з питань БЖД у невиробничих умовах, формування відповідної поведінки тощо.

Життєдіяльність людини обумовлена екологічною безпекою, а стан навколишнього середовища визначає якість життя, рівень задоволення потреб у якісному харчуванні, можливості працювати та відпочивати у сприятливих умовах.

Теоретичні узагальнення та проведені дослідження дозволили сформулювати авторське визначення БЖД в екологічному контексті. Безпека життєдіяльності в екологічній сфері - це гарантований державою стан навколишнього середовища, який не загрожує здоров'ю населення у процесі життєдіяльності, не підриває потенційної можливості наступних поколінь у задоволенні об'єктивних потреб у природних ресурсах та якісних умовах проживання.

Результати дослідження визначили необхідність формування нової моделі еколого-економічної політики, яка передбачає сталий розвиток, обумовлює підвищення темпів економічного й соціального розвитку з одночасним поліпшенням стану довкілля, раціональне використання природних ресурсів, запровадження економічних механізмів природокористування та охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу України.

Удосконалення механізму природокористування потребує послідовного вирішення екологічних проблем, раціонального використання природних ресурсів, розробки екологічно безпечних технологій, орієнтації соціально-економічного розвитку на збереження навколишнього природного середовища, укладання нових міжнародних угод щодо навколишнього природного середовища, екологічного виховання населення. Визначено, що екологічний аспект безпеки життєдіяльності передбачає: розгляд суспільства і природи як єдиної системи; перехід від принципу “реагування та усунення” до принципу “передбачення та запобігання”; інфраструктурне забезпечення (система моніторингу та контролю, централізовані системи очищення тощо).

Визначено залежність безпеки життєдіяльності від рівня розвиненості продовольчої сфери, стану забезпеченості населення якісними продуктами харчування, гарантування продовольчої норми споживання і доступності. Систематизовано недоліки в забезпеченні безпеки життєдіяльності у продовольчій сфері, які перешкоджають формуванню безпеки життєдіяльності населення та його соціального захисту. Сформульовано найважливіші проблеми методичного забезпечення безпеки життєдіяльності у продовольчій сфері виходячи з потреб практики управління. Ними є: взаємозв'язок виникнення продовольчої небезпеки з аграрною політикою; визначення основних напрямів формування продовольчої безпеки; формування і реалізація управлінських рішень, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності у продовольчій сфері; захист вітчизняних товаровиробників і споживачів.

Розділ 3. Пріоритетні напрями регулювання безпеки життєдіяльності в соціально-трудовій сфері

Визначено, що безпека життєдіяльності в соціально-трудовій сфері є системою, яка створює стан захищеності від загроз, пов'язаних із трудовою діяльністю, задоволенням соціальних потреб та інтересів, наданням соціальних гарантій відповідним категоріям населення, обмеженням впливу небезпечних соціально-трудових факторів на людину. До цих факторів передусім відносяться: низький рівень доходів і життя, незадоволення основних життєвих потреб, високий рівень безробіття, порушення прав працівників у соціально-трудовій сфері, поширеність захворювань та інші.

Пріоритетними в регулюванні безпеки життєдіяльності у соціально-трудовій сфері є такі напрями: оплата праці, доходи, рівень життя та бідність; охорона та збереження здоров'я; демографічний розвиток, зайнятість та безробіття.

Установлено, що є прямий взаємозв'язок між станом соціально-трудових відносин і формуванням безпеки життєдіяльності. Загальна несприятлива ситуація у соціально-трудовій сфері викликає загрози, впливає на задоволення потреб, інтереси і поведінку населення. При цьому зв'язок між соціально-трудовими відносинами і безпекою життєдіяльності є двостороннім. З одного боку, вони є частиною загального механізму формування безпеки життєдіяльності, а з іншого - безпека життєдіяльності через її складові елементи є одним із предметів соціально-трудових відносин.

Дисертаційне дослідження показує, що підвищення рівня життя населення України на сучасному етапі є одним з найважливіших напрямів створення умов безпечної життєдіяльності. Низький рівень життя не забезпечує нормальних умов для відтворення населення, створює загрози для здоров'я та життя людини, а саме: недостатнє та незбалансоване харчування; незадоволеність найнеобхідніших потреб в одязі, предметах побутового призначення, засобах гігієни тощо; незадовільні житлово-побутові умови проживання; неможливість придбати необхідні лікарські засоби та одержати медичні послуги.

Аналіз свідчить, що в Україні низький рівень життя значної кількості населення створює загрозу для фізіологічного виживання людини, оскільки не забезпечує на достатньому рівні споживання основних продуктів харчування та його калорійності (табл. 1). Для бідних верств населення впродовж останніх трьох років ситуація зі споживанням основних продуктів харчування поліпшилася несуттєво.

Таблиця 1. Споживання основних продуктів харчування населенням із різним рівнем середньодушових сукупних витрат у середньому на місяць, 2001, 2003 рр. (на 1 особу, кг)

	Середньодушові сукупні витрати на місяць, грн.
	90-120	понад 300
	2001	2003	2001	2003
М'ясо і м'ясопродукти	1,2	1,4	5,1	6,5
Молоко і молокопродукти	10,7	10,7	26,1	27,4
Яйця, шт.	10	11,0	22,0	22,0
Цукор	1,9	1,7	4,9	4,6
Картопля	10,1	8,5	12,6	10,6
Овочі і баштанні	5,8	4,9	12,9	13,2
Хліб і хлібопродукти	8,4	7,5	12,7	12,4

Створення умов для підвищення рівня безпечної життєдіяльності у соціально-трудовій сфері потребує першочергового вирішення проблеми з оплатою праці. Необхідне кардинальне реформування організаційно-економічного механізму співвідношення витрат і результатів праці працівників з величиною належного їм заробітку. Обґрунтовано, що з позицій безпечної життєдіяльності слід, по-перше, підвищити рівень як мінімальної, так і середньої оплати праці, забезпечити виконання нею відтворювальної функції; по-друге, зменшити надмірну між фірмову, міжгалузеву, міжрегіональну, міжпосадову диференціацію оплати праці з метою зниження соціальної напруги та соціальних конфліктів.

Важливим індикатором системи безпечної життєдіяльності є здоров'я людини. Збільшення захворюваності населення України простежується в останні роки майже за всіма класами хвороб. Поширюються хвороби соціогенного характеру, визначаються загальні тенденції погіршення стану здоров'я населення. Внаслідок існуючої негативної динаміки у стані здоров'я населення 77% чоловіків та 78% жінок працездатного віку мають той чи інший ступінь захворювання. Дисертаційним дослідженням обґрунтовано, що стан здоров'я населення визначається детермінантами, серед яких основ ними є: спосіб життя; соціально-економічні та екологічні умови життєдіяльності; вік, стать, фактори спадковості; життєзабезпечення. При цьому спосіб життя, що визначає 50% здоров'я людини, обумовлюється економічними (рівень життя), соціальними (якість життя), соціально-психологічними (стиль життя) та соціально-економічними (устрій життя) чинниками.

Доведено, що на сучасному етапі розвитку людського потенціалу України сформувалися загрози, причини яких обумовлені державною системою охорони здоров'я. Недостатнє фінансування цієї системи, деградація матеріально-технічної бази, відсутність цивілізованого ринку медичних послуг та неефективність сучасної державної політики щодо формування здорового способу життя дозволили зробити висновок про необхідність запровадження системи медичного страхування та здійснення реформування галузі охорони здоров'я. Обґрунтовано необхідність виконання державною системою охорони здоров'я України не тільки лікувальних функцій, а й здійснення комплексних динамічних спостережень за станом здоров'я людини і населення, забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, працездатності і соціальної активності, максимального довголіття, формування оптимальних параметрів здоров'я майбутнього покоління, здійснення моніторингу здоров'я населення за впливом на нього факторів навколишнього середовища, комплексу державних заходів профілактики захворювань.

У системі безпечної життєдіяльності важливе місце займають демографічні процеси. Демовідтворювальний потенціал вікової структури населення України значною мірою втрачено у зв'язку з тривалим падінням народжуваності та старінням населення. Зниження рівня народжуваності та зростання смертності, від'ємний коефіцієнт природного приросту населення, зниження тривалості життя та зростання трудової міграції - усе це свідчить про зростання небезпеки та несприятливі умови життєдіяльності людини в Україні.

Демографічна складова життєдіяльності, особливо її сучасний стан, викликає необхідність проведення значної роботи на рівні держави та її регіонів, пов'язаної з формуванням демографічної безпеки. У дисертації зроблено висновок, що механізм демовідтворювання може бути відновлений лише в результаті тривалого і складного процесу формування умов БЖД, які сприяють самовідтворенню та розвитку населення. Серед основних складових державної політики, спрямованої на кардинальне поліпшення демографічної ситуації, необхідно виділити такі: прискорене подолання бідності, значне підвищення життєвого рівня та якості життя людей; забезпечення зайнятості населення і відповідної оплати праці; докорінне поліпшення стану справ у сфері охорони здоров'я, реальне забезпечення доступності медичного обслуговування для всіх верств населення; стимулювання народжуваності і створення ефективної системи соціального захисту населення; істотне поліпшення екологічної ситуації; формування здорового способу життя; проведення ефективної міграційної політики.

Аналіз показує, що значні загрози безпечній життєдіяльності населення виникають у сфері зайнятості. Проблема забезпечення зайнятості населення щодо безпеки життєдіяльності може бути вирішена шляхом: збільшення кількості робочих місць як у державному, так і приватному секторах економіки; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва; підвищення кваліфікації працівників, створення ефективної та оперативної системи перепідготовки; підвищення трудової мобільності працівників; поліпшення соціального захисту безробітних; зменшення труднощів працевлаштування найменш соціально захищених груп населення.

Розділ 4. Удосконалення механізму управління безпекою життєдіяльності

Обґрунтовано, що вдосконалення системи управління БЖД на національному, регіональному і виробничому рівнях як передумови сталого соціально-економічного розвитку України повинно здійснюватися на основі реалізації єдиної концептуально визначеної та науково обґрунтованої державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення. Відповідно до цього основними правовими документами для здійснення ефективного управління системою безпеки життєдіяльності визначено: на національному рівні - Концептуальні основи державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення; на регіональному рівні - Концептуальні засади безпеки життєдіяльності в регіоні.

Реалізація концепції управління безпекою життєдіяльності неможлива без створення системи забезпечення безпеки життєдіяльності та відповідного механізму її регулювання. Обґрунтовано, що забезпечення безпеки життєдіяльності визначається цілісним механізмом системи її управління, функціонування якого, в свою чергу, забезпечується принципами законності, своєчасності, активності, обґрунтованості, економічності, спеціалізації, взаємодії та координації. Такий механізм передбачає:

формування і функціонування структур та органів управління, що забезпечують безпеку життєдіяльності;

аналіз, оцінку та прогнозування стану безпеки життєдіяльності в основних сферах і видах життєдіяльності;

розробку, фінансування та виконання програм (планів, заходів) безпеки життєдіяльності, які відповідають потребам захисту інтересів людини, населення, об'єктів на відповідній території в різних ситуаціях;

забезпечення соціального захисту від дії тих чи інших загроз або негативних факторів дестабілізації.

Досягнення максимально можливого рівня безпеки життєдіяльності передбачає формування організаційно-економічного механізму з відповідними підсистемами правового, кадрового, фінансового, науково-технічного та інформаційного забезпечення.

Механізм регулювання безпеки життєдіяльності потребує відповідного місця в механізмі державного управління та повинен забезпечувати оцінку і прогнозування її стану, а також визначати систему захисту від небезпек. При формуванні механізму регулювання безпеки життєдіяльності визначаються техніко-технологічні, соціально-економічні, екологічні чинники, які функціонують у межах системи загального економічного механізму і регулюють формування системи БЖД та її окремих складових.

Зроблено висновок, що до структури і елементів механізму регулювання в системі безпеки життєдіяльності необхідно віднести: форми організації (об'єднання) суб'єктів управління безпекою життєдіяльності; форми економічних зв'язків (усередині суб'єкта, між суб'єктами); економічні стимули і важелі впливу на ефективність роботи суб'єктів безпеки життєдіяльності (економічні стимули, методи впливу); методи, форми, структуру управління; економічний, організаційний та еколого-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності; правові форми і методи регулювання; соціально-психологічні фактори впливу на суб'єкти та об'єкти управління.

Структурними складовими механізму регулювання безпеки життєдіяльності є:

ресурсний і фінансовий потенціал суб'єктів БЖД, який може бути використаний для організації безпечної життєдіяльності;

параметри людського чинника суб'єктів управління БЖД, які включають передусім освітні, якісні характеристики персоналу, його професійний досвід;

автономність управління системою БЖД та його комп'ютерне забезпечення;

програми (національні, державні, регіональні, об'єктові) та організаційно-економічні важелі їх виконання;

правове забезпечення розробки та реалізації програм щодо регулювання безпечної життєдіяльності;

ефективна організація та мотивація діяльності персоналу суб'єктів управління безпекою життєдіяльності під час виникнення кризових, аварійних або надзвичайних ситуацій;

всебічна організація контролю за виконанням програм, рішень, стану порогових значень показників, що визначають безпеку життєдіяльності за основними її складовими.

Аналіз існуючих програм і заходів свідчить, що вони не завжди пов'язані між собою за цілями та спрямованістю, має місце дублювання цілей і завдань у різних програмах, вони не завжди відзначаються комплексністю. У дисертації зроблено висновок, що при розробці і реалізації довгострокових програмних документів з безпеки життєдіяльності необхідно виходити зі стратегії безпеки життєдіяльності державного рівня. Відносно програм регіонального та об'єктового рівня, що спрямовуються на вирішення тактичних і оперативних (поточних) завдань щодо попередження загроз і небезпек, має здійснюватися система профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності в основних її сферах і видах.

Розділ 5. Науково-методичне забезпечення оцінки, моделювання і прогнозування стану безпеки життєдіяльності

визначено, що оцінка стану безпеки життєдіяльності, при якій забезпечується своєчасне виявлення, прогнозування, діагностика негативних чи дестабілізуючих факторів, є важливим елементом для розробки технології управління нею, визначення стратегічних цілей забезпечення.

Для оцінки стану безпеки життєдіяльності рекомендується проводити індикативний аналіз безпеки життєдіяльності, що включає три етапи. На першому етапі здійснюється оцінка стану за кожним із показників-індикаторів безпеки життєдіяльності; на другому - оцінка стану за індикаторними блоками (сферами); на третьому - наводиться загальна (синтетична) оцінка рівня безпеки життєдіяльності за характером ситуації.

Досягнення сталого розвитку потребує розробки концепції “моделювання” системи безпеки життєдіяльності. У ході дослідження обґрунтовано, що при побудові конкретних моделей необхідно враховувати закономірності розвитку реального процесу в системі безпеки життєдіяльності і закласти ті адаптивні властивості, яких достатньо для спостереження за реальними процесами безпеки життєдіяльності із заданою точністю.

У дисертації відповідно до методики моделювання та прогнозування показників-індикаторів, представлених рядами динаміки, по кожному показнику, відібраному за статистичними даними за період 1993-2002 рр., розроблено трендові, адаптивні та інтегровані моделі, серед яких за допомогою визначених критеріїв вибрано оптимальні варіанти прогнозу на п'ять років. Відібрані показники-індикатори оцінювалися за основними складовими безпеки життєдіяльності. Основними принципами відбору показників були: висока вагомість кожного показника-індикатора для оцінки безпеки життєдіяльності; кількісна оцінка даного показника; наявність доступної статистичної інформації по даному показнику.

Проведені розрахунки моделей за вибраними показниками-індика торами свідчать, що в Україні склалися різноспрямовані тенденції та закономірності у формуванні стану безпеки життєдіяльності за минулий період, що і позначилося на результатах прогнозування.

За проведеними прогнозними розрахунками простежується покращення показників за такими індикаторами (2007 р. порівняно з 2002 р.): зменшення потерпілих від травматизму, пов'язаного з виробництвом (прогнозована оцінка - зниження на 0,3 п.); зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря (на 0,39 т на км²); зменшення скидання забруднених вод (зниження може становити 42,4% проти 2002 р. і досягти розміру 2785 м³ на км²); зростання виробництва зернових (більше ніж у 2,3 раза); зростання виробництва м'яса (на 36,8%); зростання частки оплати праці найманих працівників у ВВП (на 1,0 пункт); зростання індексу реальної заробітної плати у відсотках до попереднього року; калорійність харчування наприкінці 2006 р. досягне рівня 1990 р., а в 2007 р. - буде більше цього рівня на 2,9%; зменшення кількості вперше визнаних інвалідами (до 40,4 чол. на 100 тис. населення, або на 11,6 пункта в порівнянні); зменшиться кількість зареєстрованих випадків травм, отруєнь та інших наслідків зовнішніх причин, а також зареєстрованих злочинів.

Значна частина показників-індикаторів за прогнозними оцінками може змінитися на гірше, тобто їх зміни за визначеними та с прогнозованими розрахунками призведуть до зниження рівня безпеки життєдіяльності за умови, що на весь період упередження збережуться умови формування показників, які склалися за весь минулий період, який аналізувався. Зокрема, може підвищитися на 1,52 пункту відсоток працівників, які працюють у несприятливих санітарно-гігієнічних умовах; зрости коефіцієнт смертності; збільшитися до 6% рівень безробіття; значно зрости кількість ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, активний туберкульоз (на 55%) тощо.

При розробці програм управління безпекою життєдіяльності постає необхідність визначення сукупності об'єктів управління (регіонів), які були б однорідними за умовами формування стану безпеки життєдіяльності. Для визначення однорідних одиниць сукупності, які включають усі регіони України на великому інформаційному просторі, що оцінюють рівень окремих показників-індикаторів безпеки життєдіяльності за 1999 та 2002 рр., були використані кластер ні процедури класифікації. Для визначення кластерів за рівнем безпеки життєдіяльності був використаний метод рангів. Згідно з цим методом регіони ран жувалися за всіма обраними показниками в порядку погіршення значень показників. При цьому найбільшим значенням показників-стимуляторів присвоювався перший ранг, а найнижчим - останній 25 ранг. Це стосується показників, які характеризують доходи, рівень життя, виробництво продуктів харчування, коефіцієнт природного приросту населення. Усі інші показники відносяться до групи показників-дестимуляторів, які ран жувалися у зворотному порядку: перший ранг здобули області, де значення показників найменші. Відносно сучасного стану безпеки життєдіяльності в Україні розподіл регіонів на кластери здійснювався на основі суми рангів (табл. 2).

Кластеризація методом рангів показала, що до першого кластера, з високим рівнем безпеки життєдіяльності в усіх сферах, не ввійшов жодний регіон. У другий кластер з відносно добрим рівнем безпеки життєдіяльності ввійшли три області: Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька. Вони характеризуються досить високими показниками рівня безпеки життєдіяльності у таких сферах, як: охорона та безпека праці, екологія, охорона здоров'я, невиробничі умови, а також (крім Хмельницької області) у них високі демографічні показники. Однак ці області мають низький рівень зайнятості та доходів.

Таблиця 2. Розподіл регіонів України по кластерах за рівнем безпеки життєдіяльності у 2002 р.

Кластер	Рівень безпеки життєдіяльності	Області	Сума рангів
Другий	Добрий	Хмельницька	160
		Тернопільська	176
		Чернівецька	177
Третій	Задовільний	Закарпатська	180,5
		Київська	189
		Вінницька	203,5
		Волинська	206,5
		Черкаська	207,5
		Одеська	219,5
		Рівненська	220,5
		Миколаївська	226
		Полтавська	228,5
		Херсонська	234
Четвертий	Мало задовільний	Житомирська	236
		АР Крим	237
		Львівська	238
		Івано-Франківська	247,5
		Харківська	247,5
		Кіровоградська	267,5
		Сумська	257,5
П'ятий	Вкрай незадовільний	Чернігівська	272,5
		Дніпропетровська	284
		Запорізька	276
Шостий	Кризовий	Донецька	326
		Луганська	340

Найчисленніша група областей представляє третій кластер, який характеризується задовільним станом безпеки життєдіяльності відносно сьогоднішнього її рівня в Україні. При цьому на фоні достатньо задовільних показників безпеки життєдіяльності у більшості сфер ряд областей мають свої проблеми: Вінницька та Волинська області мають низький рівень доходів; у Черкаській та Полтавській - незадовільні демографічні показники; Херсонська та Миколаївська області мають високий рівень захворюваності на активний туберкульоз.