Охорона праці

РЕФЕРАТ

«Охорона праці»

ПЛАН

Вступ. Основні етапи розвитку ОП

1 Стан ОП в Україні та інших країнах

2 Мета та завдання курсу ОП. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці

3 Законодавство про ОП в Україні

4 Державні нормативні акти про ОП. «Система стандартів безпеки праці». Нормативні акти про ОП, що діють в межах підприємства

5 Основи наукової організації праці. Основні поняття інженерної психології. Технічна естетика (дизайн) та ергономіка

ВСТУП. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОП

Одним з найважливіших державних завдань є охорона життя та здоров'я громадян в процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці.

Відповідно до наказу Міністерства Освіти України «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах освіти України» від 02.12.1998р. №420 з метою забезпечення виконання вимог Державної програми навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці, інших чинних законодавчих та нормативних актів з 1999/2000 навчального року при підготовці фахівців всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення дисципліни «Основи охорони праці».

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства.

Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387-322 рр. до н. е.), Гіпократа (400-377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів, який утворюється при видобуванні руди.

Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.

У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісників», в котрій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій.

М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф.Ф. Ерисманом (1842-1915 рр.) в його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 р.).

Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс І.М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своїй праці «Нарис робочих рухів людини» (1907 р.) науково обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П. Нікольський (1855-1918 рр.), О.О. Прес (1857-1930 рр.), В.О. Левицький (1867-1943 рр.), М.О. Вигдорчик (1875-1955 рр.) та ін.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

1 СТАН ОП В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ КРАЇНАХ

За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис. гине.

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 1551 - смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол. Статистичні дані свідчать, що:

кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;

в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;

в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. Працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються за окремими галузями промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.

На думку іноземний фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами:

незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці;

відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм;

недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту;

повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах;

спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

За даними журналу «Охорона праці» (різних років) можна скласти таку статистику травматизму в Україні за останні 5 років (табл.):

Статистика травматизму в Україні за останні п'ять років

Рік	Травмовано, чол.
	Всього	Зі смертельними наслідками в т.ч.
1994	90000	2439
1995	78000	2195
1996	65000	1900
1997	52000	1646
1998	47000	1552

Вищенаведені дані свідчать про те, що виробилась позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих факторів, що впливають на працівників, та скороченням чисельності останніх.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають значну суму. Так, кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500-1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн. грн., або 950 грн. у розрахунку на одного постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягли майже 400 млн. грн.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами (БЖД) набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991-1998 рр. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37,3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис, дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.

Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганській, Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.

2 МЕТА ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ ОП МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя - те та інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди - годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, ОП має важливе економічне значення - це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. За розрахунками німецької ради підприємців, наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного доходу. На ці кошти орієнтовно можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Таким чином, поліпшення умов охорони праці стає одним із важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Адже саме за таких обставин людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головним об'єктом її досліджень є людина в процесі праці. Одночасно курс «Основи охорони праці» є інженерною дисципліною, яка базується як на загальнонаукових (фізика, хімія, математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія та обладнання виробництва).

Отже, охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини у процесі праці.

Методологічною основою курсу «Основи охорони праці « є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва, навколишнього середовища з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій.

На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створення здорових і безпечних умов праці.

Курс «Основи охорони праці» складається з чотирьох частин:

законодавство і система управління охороною праці;

гігієна праці і виробнича санітарія;

техніка безпеки;

пожежна безпека.

Питанням безпеки праці певне місце відводиться у загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах. Проте з такими загальними питаннями охорони праці як система законодавчих актів, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи та відповідний комплекс науково-технічних проблем студенти знайомляться під час вивчення дисципліни «Основи охорони праці».

Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях удосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Міжнародна організація праці (МОП) є однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 році.

Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, в рамках програми Tacis почалася робота над проектом «Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні» (з метою підвищення рівня ефективності). В рамках Угоди про співробітництво в галузі ОП фахівці з України разом із фахівцями інших держав проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці, узгодження та розробки нормативної бази в галузі охорони праці.

3 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОП В УКРАЇНІ

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є:

Конституція України;

Закон України «Про охорону праці»;

Закон України «Про охорону здоров'я «;

Закон України «Про пожежну безпеку»;

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»;

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»;

Кодекс законів про працю України (КЗпП).

У статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється».

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

14 жовтня 1992 року Верховна рада України прийняла Закон «Про охорону праці». Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

В цьому законі, який складається із 8 розділів та 49 статей, задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форми власності і видів їх діяльності;

здійснення навчання населення, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та професійними спілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

міжнародне співробітництво у галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращання умов і підвищення безпеки праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

4 ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОП «СИСТЕМА СТАНДАРТІВ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ». НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОП, ЩО ДІЮТЬ В МЕЖАХ ПІДПРИЄМСТВА

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Трудові стосунки робітників та службовців регламентуються законами Верховної Ради, Постановами Кабінету Міністрів, Державним Комітетом з нагляду за охороною праці.

Основними нормами і правилами є:

будівельні норми і правила;

санітарні норми;

правила установки електроустановок;

правила установки і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів;

правила установки та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском.

«Система стандартів безпеки праці»

У 1974 році була введена «Система стандартів безпеки праці» (ССБП), у межах якої систематизується і постійно оновлюється нормативно-технічна документація з безпеки праці. Основоположний ГОСТ 12.0.001-82 «Система стандартів безпеки праці і основні положення» встановлює таку класифікацію державних стандартів безпеки праці:

0 - організаційно-методичні стандарти;

1 - стандарти вимог безпеки і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

2 - стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;

3 - стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;

4 - стандарти до вимог безпеки захисту працюючих;

5 - стандарти вимог безпеки до споруд і будинків.

На початок 1990 року в Україні діяло понад 300 державних стандартів, які встановлювали науково обґрунтовані вимоги безпеки праці. Крім державних стандартів діяли галузеві і республіканські стандарти. З 1990 року почали розробляти державні стандарти України (ДСТУ), наприклад:

ДСТУ2293-93.Охорона праці. Терміни та визначення. - К.: - Держстандарт України. - 1994. - 18 с.

ДСТУ2272-93. Пожежна безпека. Терміни та визначення. - К.: - Держстандарт України. - 1994. - 20 с.

Нормативні акти про ОП, що діють в межах підприємства

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

Положення про службу охорони праці підприємства;

Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежнотехнічного мінімуму;

Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до нормативних актів про охорону праці;

Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників;

Положення про санітарну лабораторію підприємства;

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві;

Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування;

Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах;

Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства, власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

Крім того, на підприємствах, в організаціях, установах діють правила внутрішнього трудового розпорядку, яких всі працюючі мають дотримуватися. Важливі питання і заходи щодо охорони праці включаються також у колективні договори, які щорічно укладаються між адміністрацією і профспілковою організацією, а також в угоди з охорони праці.

5 ВИДИ ОСНОВИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. ТЕХНІЧНА ЕСТЕТИКА (ДИЗАЙН) ТА ЕРГОНОМІКА

Наукова організація праці (НОП) - це приведення трудової дисципліни людей у певну систему. Завдання, які ставляться при НОП, можна умовно поділити на три групи:

економічні завдання, спрямовані на досягнення високого рівня виробництва;

психофізіологічні завдання - стан забезпечення найсприятливіших умов для нормального функціонування і поновлення робочої сили;

соціальні завдання полягають у забезпеченні умов для всестороннього і гармонійного розвитку особистості робітників, підвищення ступеня змісту їх праці.

Згідно з ДСТУ, системою «людина-машина» (Л-М) називається система, яка складається із людини-оператора (операторів) і машини, за допомогою якої він (вони) здійснюють трудову діяльність.

Структурна схема системи «людина-машина»:

Рецептори (органи чуття)	Засоби відображення інформації
Центральна нервова ссистема	Інформаційні, логічні і обчислювальні пристосування
Ефектори (органи руху)	Органи управління

Психологія праці - галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти і закономірності трудової діяльності людини. Важливою галуззю психології праці є вивчення працездатності людини, пов'язаної із втомою, добовим ритмом роботи, а також обґрунтуванням оптимального режиму праці, при якому продуктивність і якість роботи мають найменшу зміну протягом робочого дня або робочого тижня.

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційне перенавантаження).

Один і той самий небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може призвести до виробничої травми, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій.

Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.

У цілому всі вимоги ергономіки поділяють на економічні, психофізіологічні, психологічні, антропометричні, біомеханічні, гігієнічні, естетичні, соціальні.

До економічних вимог належать:

підвищення ролі машин у технологічних процесах;

вибір технологій, котрі б виключали непродуктивні затрати робочого часу;

вибір оптимального темпу і ритму праці;

раціональна організація робочого місця.

Серед психофізіологічних вимог слід назвати:

зниження нервово-емоційних напружень та фізичних навантажень;

вибір оптимального режиму праці та відпочинку;

професійний відбір працюючих.

Психологічні вимоги встановлюють відповідність професійних навичок до можливостей сприйняття, пам'яті та мислення. Вони включають: розміри, форму та масу тіла людини, можливості рушійного апарату людини (зокрема, силу різноманітних груп м'язів), враховують антропометричні та біомеханічні вимоги.

Гігієнічні вимоги:

створення сприятливих для праці метеорологічних умов;

вибір оптимальної освітленості;

забезпечення оптимального складу повітряного середовища;

забезпечення нижчих від гранично допустимих рівнів шумів і вібрацій.

Естетичні вимоги встановлюють відповідність між художньо-конструкторським оформленням виробничого середовища, робочого обладнання та естетичними запитами людини.

До соціальних вимог відносять:

покращення професійної підготовки;

підвищення ефективності керування виробничими процесами;

зацікавленість працею та її результатам.

Особлива увага в ергономіці приділяється організації робочого місця, тобто простору, у межах якого працівник здійснює свої робочі функції з використанням засобів виробництва. Першим і головним етапом організації робочого місця є його планування, при здійсненні якого необхідно забезпечити найбільш зручні умови праці. При цьому слід врахувати зв'язок цього робочого місця з іншими робочими місцями.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень - всього, що оточує людину на виробництві.