Окремі питання кримінально-правової кваліфікації кримінальних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Окремі питання кримінально-правової кваліфікації кримінальних правопорушень

Бережний Сергій Дмитрович кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та процесу



Анотація

Єдність правозастосовної практики є передумовою забезпечення верховенства права та панування законності в державі. Єдність системи судоустрою забезпечується, у тому числі, єдністю судової практики. Точне і неухильне виконання правових приписів є гарантією реалізації інтересів особи, суспільства та правової держави. Значення юридичної практики, прецедентів і доктрини кримінального права для правильної кваліфікації кримінальних правопорушень важко переоцінити. Кваліфікація кримінальних правопорушень ( злочинів, кримінальних проступків) становить собою важливу частину застосування закону про кримінальну відповідальність. Ніяка інша правозастосовна діяльність не вимагає врахування такої великої кількості конкретних фактичних обставин вчиненого діяння, такого досконального знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Вимоги сьогодення потребують докладної розробки доктринальних положень з орієнтацією на проблеми теорії та практики. Сучасний етап розвитку вітчизняної науки кримінального права та процесу зумовлює необхідність подальшого дослідження наукових поглядів щодо теорії кваліфікації кримінальних правопорушень та успішного їх застосування правозастосовними органами, що без умовно буде сприяти правильності та єдності судової практики у вирішенні завдань кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб до кожного з учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. При цьому забезпечення єдності практики є реалізацією принципу правової визначеності, яка втілюється з додержанням загальних засад кримінального провадження, встановлених у ст. 7 КПК, шляхом однакового застосування тієї самої норми закону в подібних правовідносинах. Правильна кваліфікація кримінального правопорушення за вчинене суспільно небезпечне діяння є необхідною умовою здійснення правосуддя відповідно до закону та однією з гарантій дотримання конвенційної вимоги права людини на справедливий суд, передбаченою статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Ключові слова: кваліфікація кримінальних правопорушень (злочинів, кримінальних проступків), теорія кваліфікації кримінальних правопорушень, кваліфікація кримінальних правопорушень за суб'єктивними ознаками, судова практика.



Abstract

Berezhnyi Serhiy Dmytrovych candidate of legal sciences, associate professor, associate professor of the Department of Criminal Law and Procedure, Khmelnytskyi University of Management and Law named after Leonid Yuzkov

SOME ISSUES OF CRIMINAL LEGAL QUALIFICATION OF CRIMINAL OFFENSES

Uniformity of law enforcement practice is a prerequisite for ensuring the rule of law and the rule of law in the state. The unity of the judicial system is ensured, among other things, by the unity of judicial practice. Accurate and strict implementation of legal provisions is a guarantee of realization of the interests of an individual, society and the rule of law. The importance of legal practice, precedents and doctrine of criminal law for the correct qualification of criminal offenses cannot be overestimated. The qualification of criminal offenses (crimes, misdemeanors) is an important part of the application of the law on criminal liability. No other law enforcement activity requires taking into account so many specific factual circumstances of the act committed, such a thorough knowledge of the legislation providing for liability for its commission, and investigative, prosecutorial and judicial practice. The requirements of today require a detailed development of doctrinal provisions with a focus on the problems of theory and practice. The current stage of development of the national science of criminal law and procedure necessitates further research of scientific views on the theory of criminal offenses qualification and their successful application by law enforcement authorities, which will undoubtedly contribute to the correctness and unity of judicial practice in solving the tasks of criminal proceedings, ensuring prompt, complete and impartial pre-trial investigation and trial so that each participant to criminal proceedings is subject to the appropriate legal sanction. At the same time, ensuring the unity of practice is the realization of the principle of legal certainty, which is implemented in compliance with the general principles of criminal proceedings established in Article 7 of the CPC by the uniform application of the same rule of law in similar legal relations. Correct qualification of a criminal offense for a socially dangerous act is a necessary condition for the administration of justice in accordance with the law and one of the guarantees of compliance with the conventional requirement of the human right to a fair trial under Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950.

Keywords: qualification of criminal offenses (crimes, misdemeanors), theory of qualification of criminal offenses, qualification of criminal offenses by subjective grounds, judicial practice.



Постановка проблеми

Однією з основних форм застосування закону про кримінальну відповідальність є кваліфікація кримінальних правопорушень, без правильного вирішення якої неможлива реалізація завдань кримінально правової політики в державі. Однак огляд судової практики свідчить про велику кількість помилок при кваліфікації кримінальних правопорушень, що зумовлює необхідність дослідження зазначеної проблеми, як на теоретичному так і на емпіричному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам кваліфікації кримінальних правопорушень на доктринальному рівні присвячена низка наукових досліджень, зокрема аналізу цього важливого питання свої праці присвятили як вітчизняні, так і зарубіжні вчені-фахівці з питань кримінально- правової кваліфікації серед них: П. П. Андрушко, Л. П. Брич, В. К. Грищук, М. Й. Коржанський, В. В. Кузнецов, Т. М. Марітчак, П. С. Матишевський, О. Навроцький, А. В. Наумов, А. В. Савченко, М. І. Хавронюк, Є. В. Фесенко, Д. Шапченко, С. С. Яценко та багато інших. верховенство кримінальний правопорушення

Мета статті - висвітлення актуальності та важливості питання кваліфікації кримінальних правопорушень. Привернути увагу до проблемних питань кваліфікації, які виникають під час правозастосування в слідчій та судовій практиці. Навести приклади не правильної кваліфікації кримінальних правопорушень за ознаками суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, з метою встановлення правильності та єдності судової практики у вирішенні завдань кримінально правової політики держави.



Виклад основного матеріалу

Проблемам кримінально-правової кваліфікації кримінальних правопорушень посвячено багато системних та комплексних наукових досліджень як вітчизняних так і зарубіжних учених, які обумовлюються значним теоретичним і практичним інтересом до вирішення цього надзвичайно важливого, стержневого питання застосування закону про кримінальну відповідальність. Однак проведений аналіз наукових досліджень із проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень свідчить, що науковим розробкам посвяченим цій темі бракує поєднання теоретичного та практичного аспектів. Вимоги сьогодення потребують докладної розробки доктринальних положень з орієнтацією на проблеми теорії та практики. Сучасний етап розвитку вітчизняної науки кримінального права та процесу зумовлює необхідність дослідження наукових поглядів щодо теорії кваліфікації кримінальних правопорушень та успішного їх застосування правозастосовними органами.

У правозастосовній практиці не рідко виникають певні складності та помилки при кримінально-правовій оцінці вчиненого суспільно небезпечного діяння, що негативно впливає на процес законності притягнення до кримінальної відповідальності, створюється небезпека обмеження конституційних свобод та інтересів людини і громадянина, порушення їхнього права на справедливий суд. Будь-яка помилка у застосуванні закону про кримінальну відповідальність зачіпає інтереси особи, суспільства і держави у сфері протидії злочинності. Процес правозастосування у сфері кримінально-правових відносин має важливе соціальне та правове значення є об'ємним за змістом і пов'язаний із вирішенням багатьох важливих питань для реалізації завдань чинного Кримінального кодексу України (КК України).

Йдеться про забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю, вирішення питання про відповідальність за причетність до злочину, призначення справедливого покарання, погашення та зняття судимості, застосування примусових заходів медичного, виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, захист і поновлення прав потерпілих від кримінальних посягань, а також запобігання кримінальним правопорушенням, тощо.

Термін «кваліфікація» в перекладі з латинської мови, де quails -- якість, а qualificare -- визначати, означає встановлювати якість.

Термін «кваліфікація» багатозначний і застосовується в різних галузях знання для визначення тих чи інших категорій дійсності. Поняття «кваліфікація» мас три значення. 1) ступінь придатності до будь-якого виду праці, рівень підготовленості; 2) професія, фах; 3) визначення якості будь- чого; оцінка будь-чого. У цьому останньому значенні термін «кваліфікація» використовується в юридичних науках, коли виникає потреба оцінити конкретне діяння людини.

У доктрині (від. лат. doctrina -- вчення) кримінального права під кваліфікацією кримінальних правопорушень розуміють правову оцінку злочинного діяння із застосуванням до нього тієї кримінально -- правової норми, яка містить всі ознаки фактичного складу кримінального правопорушення або як установлення відповідності (тотожності, ідентифікації) ознак складу вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого тією чи іншою кримінально -- правовою нормою. Основні наукові розбіжності у розумінні поняття «кваліфікація злочинів» полягають у питанні, що з чим ідентифікується при кваліфікації. Кваліфікація злочинів як і кримінальних проступків (як окремих різновидів кримінальних правопорушень) розглядається і в динаміці як реалізація кримінального закону, пов'язаного із застосуванням до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми. В науці кримінального права про кваліфікацію прийнято говорити у двох значеннях: 1) у сенсі підсумку, результату цієї діяльності, втіленого у висновку про наявність або відсутність складу злочину або кримінального проступку (кримінально -- правове явище); 2) у сенсі певного процесу -- специфічної оціночної -- пізнавальної діяльності, яка складається з низки окремих стадій і відбувається у часовій перспективі (кримінально -- процесуальне явище) [1, с. 13].

П. П. Андрушко, в свою чергу, запропонував розрізняти кваліфікацію злочинів (як і кримінальних проступків) у кримінально -- правовому та кримінально -- процесуальному значеннях. У першому випадку мова йде про закріплений в обвинувальному вироку суду висновку про те, що вчинене особою діяння містить ознаки конкретного складу злочину або кримінального проступку, передбаченого кримінальним законом. У другому -- про діяльність службової особи правозастосовного органу з встановленням відповідності ознак вчиненого діяння з ознаками юридичного складу злочину або кримінального проступку, передбаченого кримінальним законом, яка має бути відображена у процесуальних документах. [2, с.48- 55]

У доктрині кримінального права необхідно чітко розділяти поняття «кримінально-правова кваліфікація» та «кваліфікація кримінальних правопорушень», останні включають в себе злочини та /або кримінальні проступки. Залежно від точності співставлення фактичних ознак конкретного складу кримінального правопорушення з юридичними ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України, правильна кваліфікація це та , при якій ознаки вчиненого кримінального правопорушення повністю співпадають з ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Неправильна або помилкова кваліфікація це та, при якій ознаки діяння, що мають значення для кваліфікації, не повністю або взагалі не співпадають з ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінально- правовою нормою.

Встановленню правильної кримінально-правової кваліфікації передує великий комплекс дій, які стосуються встановлення того, які статті Загальної та Особливої частини КК України, передбачають відповідальність за вчинене діяння. Розуміння принципів кваліфікації кримінальних правопорушень допомагає зробити правильний вибір кримінально-правової норми, яка повністю охоплює вчинене суспільно небезпечне посягання.

У теорії кримінального права існують принципи кваліфікації, яких повинні дотримуватись органи досудового розслідування та суди при правовій оцінці кримінально караного діяння. До них відносять: 1) законність; 2) офіційність; 3) об'єктивність; 4) точність; 5) індивідуальність; 6) повнота;

вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються;

недопустимість подвійного інкримінування; 9) стабільність [3,с.23].

На думку В. О. Навроцького, кваліфікація відбувається на підставі певних принципів та правил, дотримання яких є гарантією уникнення сваволі та суб'єктивізму осіб, які здійснюють правову оцінку діяння та запобігають тому, що «закон, як дишло». Іншими словами, вважається, що результат кримінально-правової кваліфікації має бути такими же точним та конкретним, як і наслідок застосування математичних формул, а волі та фантазіям, бажанням, пристрастям при її здійсненні не місце. Відповідно, вибір варіанту кваліфікації, який більш чи менш сприятливий для особи, дії якої кваліфікуються, потерпілого, учасників кримінального провадження не може мати місце [4, с. 84-87].

Процес кваліфікації кримінальних правопорушень складається з кількох послідовних та взаємозалежних між собою стадій (етапів). .

У доктрині кримінального права серед науковців-юристів (П. П. Андрушко, М. Й. Коржанський, А. В. Корнєєва, В. М. Кудрявцев, В. В. Кузнецов, В. О. Навроцький, А. В. Савченко, С. Д. Шапченко та інші) існує багато підходів до визначення стадій кваліфікації кримінальних правопорушень, кожен з яких є індивідуальним, особистим авторським баченням процесу застосування кримінального закону. Так В. О. Навроцький наголошує на необхідності дотримання стадій застосування кримінального закону: а) проаналізувати (встановити) фактичні обставини справи; б) знайти (здійснити вибір) норми, що має бути застосована; в) переконатися у правильності (істинності) тексту джерела, котре містить необхідну норму; г) визначити межі дії обраної норми в часі, просторі та за колом осіб; д) здійснити тлумачення (з'ясувати зміст) норми; ж) прийняти рішення та втілити його в нормативно-правовий акт, який закріплює таке рішення [5, с. 72].

Проаналізувавши існуючи підходи до визначення стадій кваліфікації пропонуємо своє особисте бачення цього процесу, яке є узагальненим варіантом існуючих наукових та практичних правових позицій кваліфікації кримінальних правопорушень (злочинів та кримінальних проступків).

Перша стадія (етап). Встановлення факту порушення законодавчих приписів (норм права), через встановлення фактичних обставин вчиненого діяння;

Друга стадія (етап). У випадку підтвердження факту порушення норми права відбувається визначення конкретного виду юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративно-правової, цивільно-правової, кримінально- правової).

При цьому слід дотримуватись приписів ст. 61 Конституції України у відповідності до яких ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення [6, с. 22].

Деякі адміністративні проступки та кримінальні правопорушення подібні за своїми фактичними та юридичними ознаками, наприклад, дрібна крадіжка, яка передбачена ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та кримінально карана крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 185 КК України, відрізняються між собою лише сумою викраденого майна. Дрібне хуліганство (дії, що не мають ознак кримінально караного хуліганства) передбачене ст. 173 КУпАП та кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК Украйни, відрізняються між собою характером і ступенем суспільної небезпеки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбаченні цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [7, с. 11]. Тобто якщо одне і теж діяння підпадає під юрисдикцію адміністративної та кримінально-правової відповідальності то до особи яка його вчинила застосовується лише кримінальна відповідальність.

При цьому, слід зазначити, що в силу ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, відповідно до практики цього суду, зокрема у справах Сергій Золотухін проти Росії, Ігор Тарасов проти України (рішення від 10 лютого 2009 р. та 16 червня 2016 р.), було встановлено порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Протокол № 7) у зв'язку з притягненням осіб до кримінальної відповідальності після накладення на останніх адміністративного стягнення фактично за те саме діяння. ЄСПЛ констатував, що ст. 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону переслідування або судового розгляду іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, однакових по суті.

Водночас згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною в рішенні його Великої Палати від 15 листопада 2016 р. у справі А та Б проти Норвегії, держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку особи за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле, для вирішення різних аспектів соціальної проблеми, яка виникла, за умови, що застосовані заходи в сукупності не являють собою надмірного тягаря для такої особи. У згаданій справі ЄСПЛ не знайшов порушень ст. 4 Протоколу № 7, оскільки застосування подвійних видів штрафів до заявників здійснювалося належним чином, передбачалось у рамках однієї з процедур, які були тісно пов'язаними між собою за своєю суттю та в часі. Як зазначено у вказаному рішенні, ст. 4 Протоколу № 7 не виключає проведення подвійного провадження (у рамках кримінального та адміністративного права) у разі виконання певних умов. Зокрема, для того, щоб не відбулося забороненого подвійного засудження чи покарання, провадження мають бути об'єднані на комплексній основі та утворювати єдине ціле. Наведене означає не тільки те, що мета й засоби, які використовуються для її досягнення, мають доповнювати одне одного за своєю суттю і бути пов'язані в часі, але й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку повинні бути пропорційними та передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Кримінальна відповідальність може поєднуватися з іншим видом юридичної відповідальності, зокрема, з цивільно-правовою. У випадках заподіяння шкоди під час вчинення кримінального правопорушення та подачі цивільного позову, як під час досудового розслідування так і в судовому засіданні, суд вирішує цивільний позов одночасно з розглядом обвинувального акта по сутті. У цьому випадку має місце застосування правових норм двох галузей законодавства: кримінальної та цивільної, які поєднуються між собою в одному кримінальному провадженні.

Після того як на підставі оцінки всіх наявних фактичних даних, які характеризують вчинене діяння як неправомірне, що має великий ступень суспільної небезпеки і не охоплюється ознаками складів інших видів юридичної відповідальності слід переходити до наступної -- третьої стадії (етапу) кваліфікації кримінального правопорушення. Встановивши що вчинене діяння посягає на суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, слід встановити на який саме родовий об'єкт відбулося суспільно небезпечне посягання та до якої групи кримінально- правових норм його слід віднести.

Питання про те на який родовий об'єкт кримінально-правової охорони було здійснене суспільно небезпечне посягання вирішується шляхом співставлення фактичних обставин кримінального правопорушення з юридичними ознаками групи (суміжних, однорідних складів кримінальних правопорушень).

При цьому, слід розуміти, що структура КК України побудована таким чином, що його Особлива частина має поділи на групи складів кримінальних правопорушень, які є суміжними, однорідними та розташовані в одному розділі і мають єдиний родовий об'єкт посягання. Наприклад, розділ що має назву «Кримінальні правопорушення проти власності» охоплює кримінальні правопорушення передбаченні ст.ст. 185-198 КК України, а Розділ «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи» охоплює склади ст.ст. 115-145 КК України. Проте ці склади кримінальних правопорушень мають різні безпосередні об'єкти, які необхідно встановити для остаточної кваліфікації вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Конкретний склад кримінального правопорушення встановлюється на підставі ретельного аналізу фактичних обставин вчиненого діяння. Це відбувається шляхом «просіювання» значимих та не значимих обставин, обов'язкових або альтернативних ознак об'єкта посягання (родового, безпосереднього), об'єктивної, суб'єктивної сторони та суб'єкта кримінального правопорушення.

На цьому етапі багатоаспектного аналізу конкретних обставин вчиненого діяння та з'ясування змісту кримінально-правової норми можлива констатація і відсутності злочинності діяння. Наприклад: недосягнення віку кримінальної відповідальності; неосудність особи яка вчинила діяння; малозначність діяння, яке лише формально містить ознаки кримінального правопорушення; наявність обставин, що виключають кримінальну відповідальність особи за вчинене діяння тощо. Тобто кваліфікація правопорушень умовно включає в себе і юридичну оцінку незлочинних діянь. Оскільки оцінка вчиненого діяння на підставі закону про кримінальну відповідальність не завжди свідчить про те, що мала місце саме кваліфікація кримінального правопорушення.

Встановивши на який родовий об'єкт кримінально правової охорони вчинене суспільно небезпечне посягання та до якої групи кримінально- правових норм воно відноситься слід переходити до наступної -- четвертої стадії (етапу).

На цій стадії із групи однорідних кримінально-правових норм обирається та норма права яка найбільш повно описує ознаки суспільно небезпечного діяння та узгоджується з фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення. У разі вчинення сукупності кримінальних правопорушень обирається декілька кримінально-правових норм, які є найбільш близькими до фактичного складу вчинених кримінальних правопорушень та найбільш повно описують їх ознаки. Це стадія встановлення безпосереднього об'єкта посягання, яка характеризується вибором із сукупності однорідних кримінально-правових норм конкретної частини статті (статей), що повністю збігається з установленими фактичними обставинами кримінального правопорушення. При цьому якщо кримінальне правопорушення має ознаки готування, замаху, співучасті тощо та обов'язково беруться до уваги при кваліфікації і положення Загальній частині КК України, на які робиться посилання у юридичній формулі кваліфікації.

У разі вибору норми права з бланкетною диспозицією -- щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремому випадку, треба звертатися до відповідних нормативних актів у яких містяться положення, необхідні для встановлення ознак конкретного кримінального правопорушення. Наприклад, кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення. Поняття та ознаки наркотичних засобів (ст.ст. 305-- 309, 313-320); психотропних речовин (ст.ст. 305-309, 313-314, 315, 317-320); прекурсорів (ст.ст. 305, 306, 311, 312, 318, 320); аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин (ст.ст. 305-309, 313-315, 317, 320), даються в Законі України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, в редакції від 08 липня 1999 р. [8, с. 317].

Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту ці діяння виражається в порушенні певних правил, що означає, що диспозиція зазначених статей є банкетною, а тому для встановлення факту порушення цих правил необхідно звертатися до відомчих нормативних актів, які регламентують поведінку працівника транспорту або іншого учасника дорожнього руху. Таким нормативним актом є Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 [9].

Практичний аспект втілення рішення про кваліфікацію кримінального правопорушення здійснюється шляхом його юридичного закріплення у процесуальних документах досудового розслідування (повідомлення про підозру, обвинувальному акті), процесуальних документах слідчого судді, суду (ухвалах, вироку). Оскільки будь яке кримінальне обвинувачення повинно бути конкретним, в процесуальних документах зазначаються опис тих обставин, які мають значення для кримінально-правової оцінки вчиненого кримінального правопорушення та його суб'єкта.

Так приписи п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК вимагають викладення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначення правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Логіко-граматичний аналіз положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України дає підстави для висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення не є тотожними з поняттям «формулювання обвинувачення».

Фактичні обставини кримінального правопорушення це об'єктивні та суб'єктивні ознаки (обов'язкові та факультативні) певного складу кримінального правопорушення, вчиненого особою. При цьому обов'язкові ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін кримінального правопорушення мають суттєве значення для правильного встановлення (кваліфікації) вчиненого суспільно небезпечного діяння. Факультативні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін, як правило, не мають впливу на кваліфікацію суспільно небезпечного діяння, разом з тим також зазначаються у фабулі обвинувачення з метою встановлення повної картини вчиненого діяння [10, с. 12].

Етап формулювання результатів кваліфікації у обвинувальному акті складає три етапи:

викладення фактичних обставин справи;

складання юридичної формули кваліфікації, а саме -- статті (частини статті) КК України;

викладення юридичного формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення згідно з доктриною кримінального права є словесним посиланням на ті кримінально-правові норми, які відображенні у формулі кваліфікації, юридичні формулювання, що містять норми закону, в яких встановлена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. У формулюванні відображається суть обвинувачення, пред'явленого особі. Тобто вказується, у вчиненні якого кримінального правопорушення її обвинувачують. Формулювання обвинувачення не замінює формулу кваліфікації, а використовується разом з нею у процесуальних документах органів досудового розслідування, слідчого судді та суду [11, с. 470].

Слід наголосити, що первинна кваліфікація -- здійснювана за первинною інформацією (на стадії внесення відомостей в єдиний реєстр досудового розслідування) і попередня кваліфікація -- здійснювана на досудовому розслідуванні як і кваліфікація викладена у обвинувальному акті прокурором не є остаточною та на практиці часто змінюються.

Зазначене свідчить, що процес кваліфікації кримінального правопорушення та перевірки її правильності та законності триває на всіх етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Цілком слушною є думка, відомого науковця В. О. Навроцького, який звернув увагу на змагальність і можливість дискусій, між учасниками кримінального провадження предметом яких є висунення оптимальних для сторони обвинувачення або захисту версій кваліфікації та їх обґрунтування. Результати цієї змагальності можуть бути двох видів: покращення правового становища особи, діяння якої кваліфікуються або його погіршення [4, с. 86-89].

Незважаючи на велику кількість наукових праць, з зазначеної теми, проблема ефективності кримінального судочинства в частині правильності та обґрунтованості кваліфікації кримінальних правопорушень на практиці продовжує залишатися актуальною. Огляд судової практики свідчить про значну кількість помилок, які допускаються органами досудового розслідування та судами при кваліфікації вчинених діянь та притягненні осіб до кримінальної відповідальності.

Так, нашу увагу привернула постанова Верховного суду від 03 грудня 2019 р. у справі № 732/1521/18. Особу_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння за місцем проживання в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою вбивства, наніс Особі_2 не менше двох ударів обухом сокири по голові, завдавши останньому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця Особа_1 залишив місце події, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було надано своєчасну медичну допомогу, чим врятовано його життя. Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду залишено без зміни. Не погоджуючись з юридичною оцінкою дій засудженого за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України Верховний Суд у своїй постанові зазначив наступне.

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

У випадку, коли під час замаху на злочин винний спрямовує свою волю на запобігання настанню суспільно небезпечного наслідку, в такому разі може мати місце добровільна відмова від вчинення злочину -- остаточне припинення особою за своєю власною волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).

На стадії закінченого замаху на вбивство добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитися і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Добровільна відмова у цих випадках можлива лише завдяки активним діям. Як убачається з вироку суду, після нанесення потерпілому декількох ударів обухом сокири по голові Особа_1. бачив та усвідомлював, що потерпілий залишався живим, при цьому, не маючи жодних перешкод довести злочин до кінця, за власною волею припинив вказані дії, залишив приміщення будинку, пішов до сусідки та попросив викликати швидку допомогу. Отже, усвідомивши можливість настання тяжкого наслідку у виді смерті потерпілого, засуджений намагався запобігти цьому, вживши заходів для надання потерпілому медичної допомоги.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки наведеним вище обставинам та доказам, які у своїй сукупності давали підстави для висновку про наявність добровільної відмови Особи_1. від вчинення умисного вбивства потерпілого, що виключає його відповідальність за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України. Згідно з висновком судово-медичної експертизи у потерпілого було виявлено тяжкі тілесні ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння. У цьому випадку дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, натомість кваліфікація їх за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого, є неправильною. З урахуванням викладеного, колегія суддів дії засудженого перекваліфікувала з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України [12].

Огляд судової практики свідчить про те, що. майже половина слідчо- судових помилок пов'язана зі спрощеною однозначною та прямолінійною трактовкою суб'єктивної сторони злочинної поведінки. Суб'єктивна сторона будь якого кримінального правопорушення має зовнішній прояв в поведінці особи. Так в об'єктивних ознаках кримінального правопорушення можуть проявлятися ознаки суб'єктивної сторони (мотив, мета та волевиявлення особи). Для правильної кваліфікації кримінального правопорушення важливий глибокий аналіз суб'єктивної сторони суспільно небезпечного діяння, необхідно чітко визначити психічне відношення суб'єкта до вчиненого діяння. Дослідження помилок, вчинених суб'єктами кваліфікації, свідчить, що вказані помилки викликані або нерозумінням суб'єктивних ознак складів злочину, або недостатнім їх з'ясуванням під час досудового розслідуванні або в суді.

При кваліфікації по суб'єктивній стороні слід враховувати зміст інтелектуального та вольового моментів вини щодо вчиненого суспільно небезпечного діяння. Відомо, що інтелектуальний момент умислу полягає в тому, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій або бездіяльності та передбачає їх суспільно небезпечні наслідки, а вольовий момент -- в бажанні або свідомому допущенню суспільно небезпечних наслідків. З'ясування обов'язкових ознак суб'єктивної сторони дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного та дозволяє розмежувати тотожні кримінальні правопорушення за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115 КК України) і вбивство через необережність (ст. 119 КК України). Встановлення в кожному конкретному випадку вини, мотиву та мети, особи можливе лише на основі детального аналізу усіх об'єктивних обставин та детального вивчення суб'єктивних умов, що привели особу до вчинення кримінального правопорушення. В умисних кримінальних правопорушеннях ступінь вини залежить не тільки від результатів злочинної дії чи бездіяльності, але і від самого змісту психічної діяльності, яка включає в себе характер і об'єм умислу, чіткість та визначеність намірів винного та безпосередньо втілюваних ним до виконання, наполегливість при здійсненні правопорушення, насамкінець, мотиви і цілі здійснення кримінального правопорушення та відношення до наслідків свого діяння.

Таким чином помилкова оцінка суб'єктивної сторони як і інших елементів кримінальних правопорушень, при притягненні винних до кримінальної відповідальності має негативні наслідки.



Висновки

Підсумовуючи проведене дослідження, вважаємо доцільним наголосити, що незважаючи на велику кількість наукових праць, з зазначеної теми, проблема ефективності кримінального судочинства в частині правильності та обґрунтованості кваліфікації кримінальних правопорушень на практиці продовжує залишатися актуальною. Судова практика свідчить про значну кількість помилок при кваліфікації вчиненого діяння за суб'єктивною стороною кримінального правопорушення. Зазначене зумовлює необхідність подальшого дослідження вищезазначеного питання на теоретичному та емпіричному рівні з метою обґрунтування і розробки оптимальних правил практики відмежування одних складів кримінальних правопорушень від інших.



Література

1. Кваліфікація злочинів / за ред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. Київ : Істина, 2010. 430 с.

2. Андрушко П. П. Кваліфікація злочинів: поняття та види. Вісник прокуратури. 2003. № 12 (30). С. ...48 -55.

3. Теорія кваліфікації злочинів / за заг. ред. Є. М. Моісеєва О. М. Джужи, наук. ред. І. А. Вартилецька. 2-е вид. Київ : КНТ, 2007. 300 с.

4. Навроцький В. О. Змагальність у кримінально-правовій кваліфікації. Змагальність у кримінальному провадженні: історія, сучасність та зарубіжний досвід: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції ( 12-13 травня 2017. м. Хмельницький) - Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2017. С. 84-87.

5. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. Київ : Атіка, 1999. С. 464.

6. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України. Законодавство України.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X. Верховна Рада України. Законодавство України.

8. Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №10, ст.. 60) Законодавство України.

9. Правила дорожнього руху України. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Верховна Рада України. Законодавство України.

10. Бережний С. Кримінальне повторення. Закон і Бізнес. 2016. № 26 (1272). 25 червня -- 03 липня.

11. Бережний С. Д Актуальні питання повернення обвинувального акта прокурору. Наукові перспективи. 2023. № 12 (42). С. 466-477.

12. Постанова Верховного Суду колегією суддів Касаційного кримінального суду від р. у справі № 732/1521/18 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України. Єдиний державний реєстр судових рішень.

References

1. Dudorov, . O. O. , Pis'mens'kiy, Є. O. (2010). Kvalifikacija zlochiniv [Qualification of crimes]. Kirv : Istina [in Ukrainian].

2. Andrushko, P. P. (2003). Kvahfikacya zlochirnv: ponjattja ta vidi [Qualification of crimes: concepts and types/ Visnik prokuraturi - Bulletin of the Prosecutor's Office, 12 (30), 48 -55 [in Ukrainian].

3. Moіseєv, Є. M. Dzhuzh, O. M. (2007). Teorija kvalifikacit zlochirnv [The theory of qualification of crimes], (vol. 1-2). Kirv : KNT [in Ukrainian].

4. Navroc'kij, V. O. (2017). Zmagal'rnsf u krimmarno-pravovy kvahfikacn. [Competitiveness in criminal law qualifications]. Proceedings from Vseukrams'ka naukovo-praktychna konferentsiia «Zmagal'nist' u kriminal'nomu provadzhenni: istorija, suchasnist' ta zarubizhnij dosvid» - The All-Ukrainian scientific and practical conference «Competitiveness in criminal proceedings: history, modernity and foreign experience». (pp. 84-87). Hmel'nic'kij : Hmel'nic'kij urnversitet upravhnnja ta prava [in Ukrainian].

5. Navroc'kij, V. O. (1999). Teoretichni problemi kriminal'no-pravovot kvalifikacit [Theoretical problems of criminal-legal qualification]. Kirv : Atika [in Ukrainian].

6. Konstitucya Ukrami [Constitution of Ukraine]. (n.d).

7. Kodeks Ukrami pro admіnіstrativnі pravoporushennja [Code of Ukraine on Administrative Offenses]. (n.d).

8. Pro narkotichrn zasobi, psihotroprn rechovini і prekursori [About narcotic drugs, psychotropic substances and precursors]. (n.d).

9. Pravila dorozhn'ogo ruhu Ukrami [Traffic rules of Ukraine. Approval by Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine]. (n.d).

10. Berezhnij, S. (2016). KrimmaTne povtorennja [Criminal repetition]. Zakon i Biznes - Law and Business, 26 (1272).

11. Berezhnij, S. D (2023). AktuaTm pitannja povernennja obvinuval'nogo akta prokuroru [Topical issues of returning the indictment to the prosecutor/ Naukovi perspektivi - cientific perspectives, 12 (42), 466-477 [in Ukrainian].

12. Postanova Verhovnogo Sudu kolegkju suddw Kasacynogo krimmal'nogo sudu vM r. u spravі № 732/1521/18 za obvinuvachennjam OSOBA_7 u vchinenrn zlochinu, peredbachenogo ch. 2 st. 15 ch. 1 st. 115 KK Ukrami. Єdinij derzhavnij reєstr sudovih rishen'. [Resolution of the Supreme Court by the panel of judges of the Criminal Court of Cassation dated

13. in case No. 732/1521/18 accusing PERSON_7 of committing the crime provided for in Part 2 of Article 15 h. 1 st. 115 of the Criminal Code of Ukraine. Unified state register of court decisions].

Размещено на Allbest.ru