Роль державного управління у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький університет управління і права імені Леоніда Юзькова

Роль державного управління у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом

Бурбела Алла Леонідівна викладач

Анотація

Туберкульоз залишається однією з найсерйозніших загроз для громадського здоров'я в Україні та світі. Незважаючи на зусилля, спрямовані на боротьбу з цим захворюванням, показники захворюваності та смертності від туберкульозу в Україні залишаються високими порівняно з іншими європейськими країнами. Ефективна боротьба з туберкульозом вимагає комплексного підходу та злагодженої роботи різних гілок влади й секторів суспільства. Саме тому державне управління відіграє ключову роль у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом.

Наявні проблеми, такі як недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів, низький рівень обізнаності населення про захворювання, стигматизація хворих на туберкульоз, а також недосконалість системи раннього виявлення та діагностики, вимагають ефективного втручання з боку публічного управління. Формування дієвої стратегії боротьби з туберкульозом має базуватися на принципах доказової медицини, міжвідомчої співпраці та залучення громадянського суспільства.

Актуальність дослідження ролі державного управління у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом обумовлена необхідністю пошуку шляхів удосконалення державної політики у цій сфері. Аналіз ефективності існуючих механізмів державного управління, вивчення зарубіжного досвіду та розробка рекомендацій щодо оптимізації стратегії боротьби з туберкульозом сприятимуть зниженню тягаря цього захворювання на суспільство та покращенню стану громадського здоров'я в Україні.

Таким чином, дослідження ролі публічного управління у формуванні та і подолання цієї проблеми та забезпечення ефективної охорони здоров'я населення.

Ключові слова: цільова програма, державна політика, чинники, ефективність, протидія туберкульозу.

Abstract

Burbela Alla Leonidivna lecturer, Khmelnytskyi University of Management and Law named after Leonid Yuzkov

THE ROLE OF STATE ADMINISTRATION IN THE FORMATION AND IMPLEMENTATION OF THE STRATEGY TO FIGHT TUBERCULOSIS

Tuberculosis remains one of the most serious threats to public health in Ukraine and the world. Despite efforts aimed at combating this disease, morbidity and mortality rates from tuberculosis in Ukraine remain high compared to other European countries. Effective fight against tuberculosis requires a comprehensive approach and coordinated work of various branches of government and sectors of society. That is why the public administration plays a key role in the formation and implementation of the strategy for the fight against tuberculosis.

Existing problems, such as insufficient financing of anti-tuberculosis measures, low level of public awareness of the disease, stigmatization of tuberculosis patients, as well as the imperfection of the early detection and diagnosis system, require effective intervention by public administration. The formation of an effective strategy for the fight against tuberculosis should be based on the principles of evidence-based medicine, interdepartmental cooperation and the involvement of civil society.

The relevance of the study of the role of state administration in the formation and implementation of the strategy to fight tuberculosis is due to the need to find ways to improve state policy in this area. Analyzing the effectiveness of existing mechanisms of public administration, studying foreign experience and developing recommendations for optimizing the strategy to fight tuberculosis will contribute to reducing the burden of this disease on society and improving the state of public health in Ukraine.

Thus, the study of the role of public administration in the formation and overcoming of this problem and the provision of effective public health care.

Keywords: target program, state policy, factors, effectiveness, tuberculosis prevention.

Постановка проблеми

Туберкульоз залишається однією з найбільш серйозних загроз для громадського здоров'я в Україні. Незважаючи на зусилля, спрямовані на боротьбу з цим захворюванням, епідеміологічна ситуація в країні продовжує погіршуватися. За даними ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» у 2023 році кількість уперше зареєстрованих в Україні захворювань на туберкульоз (ТБ), включно з його рецидивами, становила 19 851, або 48,4 на 100 000 населення, що на 7,3% більше аналогічного показника 2022 року (18 510, або 45,1 на 100 000 населення). Ця тенденція до зростання захворюваності на туберкульоз в Україні є тривожним сигналом і свідчить про необхідність посилення заходів з протидії поширенню цього захворювання [1].

Враховуючи досвід боротьби з туберкульозом в Україні та за її межами останні десятиріччя, можна зробити висновок, що результати цієї боротьби не є задовільними і потребують невідкладних та рішучих втручань органів влади. Ефективна протидія туберкульозу вимагає комплексного підходу та злагодженої роботи різних гілок влади й секторів суспільства.

Актуальність дослідження ролі державного управління у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом обумовлена необхідністю пошуку шляхів удосконалення державної політики у цій сфері з урахуванням негативних епідеміологічних тенденцій. Аналіз ефективності існуючих механізмів державного управління, вивчення зарубіжного досвіду та розробка рекомендацій щодо оптимізації стратегії боротьби з туберкульозом сприятимуть зниженню тягаря цього захворювання на суспільство та покращенню стану громадського здоров'я в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз останніх публікацій В. І. Петренко, М. Г. Долинська, В. В. Петренко,А. В. Александрін, Ю. І. Фещенко, В. М. Мельник, Л. В. Турченко, Я. С. Терлеєва, демонструє, що дослідники приділяють значну увагу проблемі державної політики протидії туберкульозу в Україні, вивчаючи її сучасний стан, ефективність, правове забезпечення та стратегічні напрями.

Мета статті

Дослідити роль державного управління у формуванні та реалізації стратегії боротьби з туберкульозом, виявити основні проблеми та недоліки.

Виклад основного матеріалу. Туберкульоз - особливо небезпечна інфекційна соціальна хвороба, тобто її чинники мають політичне, соціальне, економічне та культурне підґрунтя, а наслідки негативно впливають на стан здоров'я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави. Державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз в Україні реалізовується шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань.

Аналізуючи події останніх десяти років, ситуація в Україні щодо протидії туберкульозу залишається напруженою. Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері боротьби з туберкульозом. Однак, через стрімке зростання темпів поширення туберкульозу серед населення України, ця проблема вийшла за межі суто медичної галузі та набула статусу загальнодержавної проблеми. державний стратегія туберкульоз

Галузевий підхід до управління складним соціальним явищем, таким як туберкульоз, що ґрунтується виключно на епідеміологічних показниках не дозволяє своєчасно прогнозувати перспективи розвитку епідемії та розробляти відповідні міжвідомчі плани протидії на національному рівні. Як наслідок, епідемія туберкульозу залишається надзвичайно серйозною загрозою не лише для життя та здоров'я громадян України, але й для національної безпеки держави в цілому, що також перешкоджає європейській інтеграції України.

Ефективність державної політики у сфері протидії туберкульозу значною мірою залежить від комплексного підходу, який має опиратись не лише на медичні аспекти, а й складні соціально-економічні детермінанти захворювання, оскільки туберкульоз є багатофакторною проблемою, що виходить за рамки суто медичної парадигми.

Такі чинники як бідність, безробіття, незадовільні житлові умови та недостатнє харчування, сприяють поширенню туберкульозу, і без їх вирішення навіть найсучасніші медичні заходи будуть малоефективними. Крім того, недостатня обізнаність населення про туберкульоз, його симптоми та шляхи передачі може призвести до пізнього виявлення захворювання та його подальшого поширення, що підкреслює важливість просвітницької роботи як складової комплексного підходу. Вразливі групи населення, такі як безпритульні, ув'язнені та ВІЛ-інфіковані особи, мають підвищений ризик захворювання на туберкульоз і потребують особливої уваги та адресних заходів, які виходять за рамки суто медичних інтервенцій. Таким чином, ефективна державна політика протидії туберкульозу повинна базуватися на міжсекторальному співробітництві та комплексному підході, що включає не лише медичні, а й соціально-економічні та профілактичні заходи, спрямовані на усунення корінних причин та наслідків епідемії туберкульозу в Україні.

Для забезпечення ефективної протидії епідеміям необхідно впровадити розподіл сфери відповідальності держави за дотримання епідемічного благополуччя населення між центральними та відповідними місцевими органами виконавчої влади, які не обмежуються лише галуззю охорони здоров'я, а підпорядковуються й іншим відомствам. Такий підхід дозволить реалізувати комплексну стратегію боротьби з епідеміями та налагодити ефективну міжвідомчу співпрацю у цій сфері.

Прийняття Закону України «Про подолання туберкульозу в Україні» свідчить про визнання на державному рівні необхідності комплексного підходу до боротьби з туберкульозом, який виходить за межі суто медичної галузі. Впровадження багатогалузевого і багатосекторального підходу дозволяє залучити ширше коло державних органів та установ до вирішення проблеми туберкульозу, що може підвищити ефективність заходів з профілактики, діагностики та лікування захворювання. Розподіл відповідальності між різними відомствами може сприяти більш цілісному розумінню соціально-економічних детермінант туберкульозу та розробці комплексних стратегій протидії захворюванню. Україна зобов'язується слідувати міжнародним рекомендаціям у сфері боротьби з туберкульозом, зокрема Глобальній стратегії протидії туберкульозу після 2015 року, що може позитивно вплинути на ефективність національної політики у цій сфері. Проте, прийняття закону через 9 років після затвердження Глобальної стратегії вказує на певний часовий розрив в імплементації міжнародних рекомендацій на національному рівні, що могло негативно позначитися на динаміці епідемії туберкульозу в Україні у цей період [2].

Історично усталеним механізмом імплементації державної політики України у сфері боротьби з туберкульозом слугували медичні, соціальні, загальнодержавні та місцеві цільові програми, орієнтовані переважно на забезпечення надання протитуберкульозних послуг населенню, що свідчить про домінування медико-центричного підходу до вирішення проблеми туберкульозу в країні.

Традиційні програми боротьби з туберкульозом в Україні зосереджувалися переважно на подоланні наслідків епідемії, а не на усуненні її причин, що зумовлює необхідність системного перегляду підходів до розробки та впровадження цих програм, а також до державної політики протидії захворюванню на туберкульоз загалом. Незважаючи на відмову держави від таких програм, ефективної альтернативи запропоновано не було. Враховуючи комплекс актуальних політичних, економічних, соціальних, медичних, культурних та інших чинників епідемії туберкульозу в Україні, успішна загальнодержавна та регіональна політика протидії захворюванню вимагає комплексного підходу, спрямованого на усунення глибинних соціально-економічних причин та наслідків поширення епідемії, а не лише на медичні інтервенції.

Для ефективної боротьби з туберкульозом в Україні необхідно забезпечити дотримання принципу комплексності проведення профілактичних, протиепідемічних, соціальних і освітніх заходів та обов'язковості їх фінансування, закріпленого у ст. 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» [3]. Однак, домінуючий галузевий підхід до управління епідемією туберкульозу, зокрема, виключно медичний аналіз епідеміологічних показників, перешкоджає своєчасному прогнозуванню розвитку епідемії та розробці адекватного плану міжвідомчої протидії на національному та регіональному рівнях. Як наслідок, епідемія туберкульозу залишається критичною загрозою не лише для здоров'я та життя громадян України, але й для національної безпеки держави в цілому.

Чинним законодавством України не регламентується координація зусиль на міжгалузевому рівні з метою комплексного впливу на подолання медичних, медико-соціальних, економічних, соціальних, культурних та інших чинників епідемії туберкульозу та їх усунення.

Україна потребує розвитку системи первинної профілактики туберкульозу, яка виходить за рамки суто медичних заходів і передбачає реалізацію комплексу соціально-економічних інтервенцій з боку держави, спрямованих на покращення умов та способу життя, праці, навколишнього середовища, виховання тощо. Профілактика туберкульозу як соціально небезпечної хвороби є специфічним випадком загальнопрофілактичної діяльності суспільства, метою якої є створення умов, що унеможливлюють появу нових випадків інфікування туберкульозом, а також мінімізація негативного впливу цієї інфекційної хвороби на функціонування суспільства як цілісної соціальної системи.

При комплексному підході профілактика туберкульозу здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов, які сприяють збереженню та циркуляції збудника туберкульозу серед населення.

Для створення сприятливої суспільно-політичної атмосфери щодо боротьби з туберкульозом в Україні необхідно забезпечити комплексний підхід, який включає підвищення обізнаності населення про захворювання через освітні кампанії та інформаційні програми, зменшення стигматизації та дискримінації людей, які живуть з туберкульозом, шляхом просвітницької роботи та формування толерантного ставлення в суспільстві, забезпечення політичної підтримки та пріоритетності заходів з протидії туберкульозу на національному та регіональному рівнях, залучення громадянського суспільства, неурядових організацій та місцевих громад до розробки та реалізації програм боротьби з туберкульозом, а також сприяння міжвідомчій співпраці та координації зусиль різних секторів, таких як охорона здоров'я, соціальний захист, освіта та інші.

Закон України «Про державні цільові програми» у статті 2 визначає ключові засади розробки та реалізації державних цільових програм, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до цього закону, державна політика протидії туберкульозу повинна бути орієнтована на забезпечення ефективного використання та координації наявних ресурсів і потенціалу країни для вирішення проблеми туберкульозу на загальнодержавному рівні. Це передбачає концентрацію фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, а також мобілізацію виробничого та науково-технічного потенціалу для розробки та реалізації комплексних заходів боротьби з туберкульозом. Крім того, необхідно забезпечити координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для досягнення синергетичного ефекту у протидії цьому захворюванню на всій території України.

Глобальна стратегія та цілі в галузі профілактики, лікування і боротьби із туберкульозом, затверджені 67-ою сесією Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я у травні 2014 року, є ключовим документом, який визначає міжнародні стандарти та рекомендації для ефективної протидії туберкульозу. Стратегія базується на принципах пацієнторієнтованого підходу, міжсекторальної співпраці, захисту та дотримання прав людини, забезпечення загального доступу до високоякісної діагностики та лікування туберкульозу. Вона передбачає амбітні цілі щодо зниження захворюваності, смертності та економічних втрат, пов'язаних з туберкульозом, а також наголошує на необхідності розробки нових інструментів та інноваційних підходів для прискорення прогресу у боротьбі з цим захворюванням. Глобальна стратегія закликає країни адаптувати її положення до національних умов та забезпечити політичну підтримку і належне фінансування для її ефективної реалізації [4].

Державна стратегія протидії ВІЛ-інфекції'/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року, затверджена розпорядженнями Кабінету Міністрів України 27 листопада 2019 року, є важливим кроком у боротьбі з цими захворюваннями в Україні. Стратегія визначає ключові напрямки та заходи для зниження захворюваності, смертності та покращення якості життя людей, які живуть з ВІЛ, туберкульозом та вірусними гепатитами. Вона передбачає розширення доступу до діагностики, лікування та профілактики цих захворювань, а також зміцнення системи охорони здоров'я та міжсекторальної співпраці. Однак, стратегія має певні недоліки, такі як недостатньо чіткі механізми фінансування та координації між різними гілками влади та секторами, а також відсутність конкретних цільових показників для оцінки прогресу. Крім того, реалізація стратегії може бути ускладнена через обмежені ресурси та потенціал системи охорони здоров'я України, а також через соціально-економічні виклики, які впливають на доступ до медичних послуг та дотримання лікування пацієнтами.

З моменту оголошення епідемії туберкульозу в Україні у 1995 році, ситуація залишається критичною, становлячи серйозну загрозу для життя і здоров'я громадян, а також для економіки та національної безпеки держави. Загальновизнано, що в умовах надзвичайних ситуацій, включаючи воєнні дії, ризик неконтрольованого поширення туберкульозу значно зростає.

Погіршення умов життя, харчування та праці, обмеження доступу до належних медичних послуг, перебування військових у несприятливих польових умовах та наявність значної кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО), особливо з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз, є факторами, які можуть сприяти неконтрольованому поширенню туберкульозу в умовах воєнних дій. Історичні дані свідчать про те, що війна є потужним чинником ризику розвитку туберкульозу, тому, враховуючи складну довоєнну ситуацію з цим захворюванням в Україні, особливо у регіонах з традиційно високим рівнем захворюваності, можна очікувати подальшого зростання рівня захворюваності та поширення епідемії туберкульозу. Ця проблема ускладнюється високим рівнем міграції населення з цих регіонів та виявленням занедбаних форм туберкульозу у ВПО при зверненні за медичною допомогою. Зважаючи на ці факти, обов'язкові профілактичні рентгенологічні огляди для осіб, які претендують на статус ВПО, стають ще більш актуальними для забезпечення інфекційного контролю за туберкульозом та реалізації конституційного права громадян на захист від цієї хвороби. Однак, на даний момент відсутнє нормативне регулювання медичного обстеження кандидатів на отримання статусу ВПО з метою запобігання неконтрольо- ваному поширенню туберкульозної інфекції в регіонах переселення громадян [1].

Історія свідчить, що війни та військові конфлікти завжди мали негативний вплив на поширення туберкульозу. Наприклад, під час Першої світової війни спостерігалося значне зростання захворюваності на туберкульоз в країнах Європи, що було обумовлено погіршенням умов життя, недостатнім харчуванням та скупченням великої кількості людей в окопах та бараках. Подібна ситуація спостерігалася і під час Другої світової війни, захворюваність на туберкульоз зросла в кілька разів.

У більш сучасній історії, під час війни в Афганістані в 1980-х роках, захворюваність на туберкульоз серед афганських біженців у Пакистані була в 4 рази вищою, ніж серед місцевого населення. Під час громадянської війни в Сирії, яка почалася у 2011 році, зруйнована система охорони здоров'я та переміщення великих груп населення призвели до значного зростання захворюваності на туберкульоз, особливо серед внутрішньо переміщених осіб та біженців.

Ставлення законодавства України до проблеми туберкульозу не повною мірою відповідає рівню небезпеки, яку становить це захворювання. Туберкульоз є особливо небезпечною інфекційною соціальною хворобою, що підтверджується його визначенням у Законі України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 5 липня 2001 року. Чинники, що сприяють поширенню туберкульозу, мають політичне, соціальне, економічне та культурне підґрунтя, а наслідки негативно впливають на стан здоров'я і якість життя населення, несучи загрозу економіці та національній безпеці держави [2].

Експертні оцінки ВООЗ свідчать, що визначальну роль у формуванні системи здоров'я відіграє спосіб життя (понад 50%), тоді як медичним факторам належить менше 10%. Це підкреслює важливість комплексного підходу до боротьби з туберкульозом, який має включати не лише медичні заходи, а й соціально-економічні та культурні перетворення.

Лише через 3 роки після закінчення терміну Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки було затверджено «Державну стратегію у сфері протидії ВІЛ- інфекції'/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року», яка, однак, є недосконалою копією попередньої програми. Це свідчить про недостатню увагу з боку держави до проблеми туберкульозу та відсутність ефективних механізмів її вирішення на законодавчому рівні.

Затвердження «Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції'/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року» розпорядженням Кабінету Міністрів України, а не Законом України або постановою уряду, свідчить про недостатньо високий рівень правового регулювання цього питання. В ієрархії нормативно-правових актів органів державної влади розпорядження має одну з найнижчих юридичних сил, поступаючись за значимістю та сферою застосування постановам уряду [5].

Постанови Кабінету Міністрів України є нормативними правовими актами, що приймаються в межах компетенції виконавчої влади, мають юридичну силу на всій території України та широку сферу застосування. Вони, як правило, не обмежені часовими рамками і стосуються істотних правовідносин, таких як порядок нарахування пільг, пенсій, виплата заробітних плат тощо.

На відміну від постанов, розпорядження уряду не мають нормативного характеру і покликані вирішувати оперативні та поточні проблеми, такі як боротьба зі стихійними лихами, разове виділення матеріальної допомоги або організація масових заходів. Розпорядження мають вузьку сферу застосування, зачіпають окремі сегменти людської діяльності, обмежені часовими рамками та підлягають негайному виконанню особами, на яких поширюється їх дія.

Отже, затвердження «Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ- інфекції'/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року» розпорядженням уряду, а не постановою або законом, може свідчити про недостатньо серйозне ставлення до проблеми туберкульозу на державному рівні та обмежувати ефективність реалізації цієї стратегії.

Висновки

Ефективна державна політика протидії туберкульозу в Україні повинна базуватися на комплексному підході, який враховує положення національного законодавства, міжнародні стандарти та рекомендації, а також специфічні виклики, обумовлені військовим конфліктом на сході країни. Для успішної реалізації державної політики необхідно забезпечити достатнє фінансування, міжсекторальну співпрацю, зміцненнясистеми охорони здоров'я, а також розробку та впровадження інноваційних підходів до профілактики, діагностики та лікування туберкульозу. Особливу увагу слід приділити заходам з протидії туберкульозу серед вразливих груп населення, зокрема, внутрішньо переміщених осіб та мешканців територій, постраждалих від військового конфлікту. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на оцінку ефективності реалізації державної політики протидії туберкульозу та розробку науково обґрунтованих рекомендацій щодо її вдосконалення.

Література

1. Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України.

2. Про подолання туберкульозу в Україні : Закон України від 05.07.2001 р. № 2586-III: станом на 14 лип. 2023 р.

3. Про захист населення від інфекційних хвороб : Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III : станом на 01 січ. 2024

4. Глобальна стратегія та цілі в області профілактики, лікування і боротьби з туберкульозом на період після 2015 р. : доповідь Секретаріату : шістдесят сьома сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я, пункт 12.1 попереднього порядку денного, A67/11, 14 березня 2014 р.

5. Про схвалення Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 р. № 1415-р : станом на 27 листопада 2019

6. Всесвітня організація охорони здоров'я

References

1. Centr gromads'kogo zdorov'ja M^sters^a ohoroni zdorov'ja Ukral'ni [Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine].

2. Zakon Ukral'ni “Pro podolannja tuberkul'ozu v Ukra'i'm” [The Law of Ukraine “On overcoming tuberculosis in Ukraine”]. (n.d).

3. Zakon Ukra'ini “Pro zahist naselennja vіd mfekcijnih hvorob” [The Law of Ukraine “On the protection of the population from infectious diseases”]. (n.d).

4. Global'na strategija ta v oblasti profilaktiki, hkuvannja і borot'bi z tuberkul'ozom na period pіslja 2015 r. [Global strategy and targets for the prevention, treatment and control of tuberculosis beyond 2015].

5. Rozporjadzhennja Kabmetu Mіnіstrіv Ukrami “Pro shvalennja Derzhavno!.' strategn u sferi protidn VIL-mfekcn'/SNIDu, tuberkul'ozu ta vnusnim gepatitam na period do 2030 roku” [The Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On the approval of the State Strategy in the field of combating HIV infection/AIDS, tuberculosis and viral hepatitis for the period until 2030”]. (n.d).

6. Vsesvrtnja orgarnzacija ohoroni zdorov'ja [World Health Organization].

Размещено на Allbest.ru