Адміністративно-територіальна реформа та сталий розвиток регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-територіальна реформа та сталий розвиток регіонів України

Байдар Андрій Любомирович кандидат географічних наук, доцент кафедри географії України, Львівський національний університет імені Івана Франка, Бродська Христина Олегівна вчитель, Ліцей №21 Львівська міська рада; Байцар Ірина Андріївна вчитель, ЗОШ «Берегиня»

Анотація

Реформа адміністративно-територіального устрою (АТУ) -- складова адміністративно-територіальної реформи, покликана оптимізувати систему управління, полегшити взаємовідносини посадових осіб різних ієрархічних рівнів, сприяти вдосконаленню адміністративно-територіальної реформи. Рівень життя кожного громадянина в кожному міському чи сільському поселенні. Доцільність реформування АТУ визначається низкою умов.

Завдання вчених у галузі історичної географії та суміжних гуманітарних і природничих наук -- розробити всі складові масштабної проблеми організації внутрішнього устрою держави, шукати оптимальні шляхи вдосконалення державного устрою. Дослідженню змін в АТУ України приділено багато уваги в працях істориків, політологів та юристів. Вчені визначили низку принципів, на яких базуються перетворення ATУ. Серед них виділяємо: врахування природних, історичних та економічних умов; максимальне наближення державного апарату до населення, створення умов для широкого поширення місцевої ініціативи[2].

Історія України свідчить, що у разі якісних перетворень політичних та економічних засад змінюється і територіальний устрій держави.

Причому від вирішення таких основних завдань залежать: формування соціально орієнтованої ринкової економіки; можливість будувати демократичне суспільство, соціальну правову державу; створення цивілізованого громадянського суспільства, якому має сприяти відповідна система державного управління та оптимальна система організації регіональної влади[1].

Масштабна адміністративно-територіальна реформа має забезпечити докорінну трансформацію нинішньої неефективної системи державного управління, переведення її зі стану гальмування економічних і соціальних процесів в один із визначальних факторів прискорення розвитку держави. Реформа повинна мати чітку науково-практичну модель докорінного оновлення всіх основних елементів, інститутів та аспектів системи державного управління[1].

Питання сталого розвитку стояло на порядку денному на глобальному, національному та регіональному рівнях протягом останніх кількох десятиліть. Цілі та завдання соціально-економічної та екологічної рівноваги в Україні визначають напрямок стратегії розвитку багатьох питань на різних таксономічних рівнях. Політика централізації влади покликана здійснити системні реформи державного управління та покращити якість життя населення. Важливо оцінити його ефективність у контексті реалізації довгострокових цілей сталого розвитку[5].

Ключові слова: адміністративно-територіальна реформа, сталий розвиток, історія України, державний устрій.

Abstract

Administrative-territorial reform and sustainable development of the regions of Ukraine

Baitsar Andriy Lubomyrovych Candidate of Geographical Sciences, Associate Professor of the Department of Geography of Ukraine, Ivan Franko Lviv National University, Brodska Khrystyna Olehivna teacher, Lyceum №21 LMR, Baitsar Iryna Andriivna teacher, "Bereginia" elementary school

The reform of the administrative-territorial system (ATU) is a component of the administrative-territorial reform, designed to optimize the district management system, facilitate relations between officials at different hierarchical levels, and contribute to the improvement of the administrative-territorial reform. The standard of living of every citizen in every urban or rural settlement. The feasibility of reforming the ATU is determined by a number of conditions.

The task of scientists in the field of historical geography and related humanities and natural sciences is to develop all components of the large-scale problem of organizing the internal structure of the state, to search for optimal ways to improve the state structure. Much attention has been paid to the study of changes in the ATU of Ukraine in the works of historians, political scientists, and lawyers. Scientists have identified a number of principles on which ATU transformations are based. Among them we highlight: consideration of natural, historical and economic conditions; maximum approximation of the state apparatus to the population, creation of conditions for the wide spread of local initiative[2].

The history of Ukraine shows that in the case of qualitative transformations of political and economic foundations, the territorial structure of the state also changes.

Moreover, the solution of such basic tasks depends on: the formation of a socially oriented market economy; the opportunity to build a democratic society, a social legal state; the creation of a civilized civil society, which should be facilitated by an appropriate system of state administration and an optimal system of regional government organization[1].

A large-scale administrative and territorial reform should ensure the fundamental transformation of the current inefficient system of state administration, its transfer from a state of inhibition of economic and social processes to one of the determining factors of accelerating the development of the state. The reform should have a clear scientific and practical model of radical renewal of all the main elements, institutions and aspects of the state administration system[1].

The issue of sustainable development has been on the agenda at the global, national and regional levels for the past few decades. The goals and objectives of socio-economic and ecological balance in Ukraine determine the direction of the development strategy of many issues at different taxonomic levels. The policy of centralization of power is designed to implement systemic reforms of public administration and improve the quality of life of the population. It is important to assess its effectiveness in the context of the implementation of long-term goals of sustainable development[5].

Keywords: administrative and territorial reform, sustainable development, history of Ukraine, state system.

Постановка проблеми

Сучасна АТУ України створювалася за відсутності самостійної методології та визначалася імперськими ідеями землеустрою в межах колишнього СРСР. Адаптований до командно- адміністративної системи управління. Але з моменту отримання Україною статусу незалежної держави склалися політичні умови для її розвитку як цілісного державного утворення та впровадження змін до АТУ на науковій основі, виходячи з інтересів безпеки Української держави.

Сьогодні глобальні тенденції розвитку світової економіки мають значний вплив на розвиток усіх країн і регіонів світу; це створює можливості для виходу на світові ринки для регіонів з висококонкурентною продукцією тощо. Водночас досвід європейських країн доводить, що він дає позитивні результати у зміні інституційних систем держав, переході від вертикальних до децентралізованих систем управління та сприяє сталому розвитку регіонів[3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження державного управління щодо адміністративно-територіального реформування подані в наукових працях таких дослідників, як В. Авер'янов, В. Бакуменко, Р. Безсмертний, Ю. Битяк, Р. Войтович, В. Воротін, І. Горленко, Б. Данилишин, М. Долішній, Ф. Заставний, Р. Калюжний, В. Князєв, О. Копиленко, Н. Лікарчук, В. Малиновський, Н. Нижник, В. Олуйко, М. Паламарчук, М. Пістун, В. Поповкін, М. Пухтинський, С. Саханенко, С. Серьогін, А. Чемерис, В. Цвєтков, О. Шаблій, В. Шаповалов, Ю. Шемшученко, В. Яцуба.

Вагомий внесок у розвиток науки зробили такі відомі фахівці в галузі фінансів та економіки, як О. Кириленко, Н. Кочаревич, В. Кравченко, І. Луніна, В. Федоров та інші.

Серед сучасних дослідників, які плідно працювали над проблемами реформування АТУ О.В. Андрощука, Я.В. Верменич, М.Ф. Дмитрієнка, П. Ткачука, В.І. Шабельніков, автори колективних монографій та посібників. Тому одним із важливих питань, які необхідно вирішити за допомогою історичної географії, є оптимальні принципи та принципи, які мають лягти в основу АТУ під час її можливих трансформацій[2].

Проблема сталого розвитку регіонів за останні десятиріччя привернула увагу багатьох українських учених, серед яких такі вчені, як В. Боголюбова, Б. Буркинський, М. Бутко, З. Герасимчук, М. Грязев, Б. Данилишин, В. Загорський, В. Карамушка, Г. Марушевський, Л. Мельник, О. Навелєв, Д. Палехов, Т. Пепа, Л. Руденко, А. Садовенко, В. Удовиченко, Л. Чернюк, М. Шмідт, А. Шапарь, С. Шкарлет, О. Яценко та ін[3].

Проблеми сталого розвитку регіонів України привертали увагу багатьох науковців України, в тому числі Бурик З.М., Іванова Т.В., Забарна Є.М. й ін. Проте наразі особливого значення набуває вирішення проблеми державного регулювання відновлення та розвитку територій, постраждалих від військової агресії, з урахуванням сучасних вимог сталого розвитку та відповідності тенденціям країн ЄС[4].

Мета статті дослідити та розкрити основні аспекти адміністративно- територіальної реформи та суть сталого розвитку регіонів України.

Виклад основного матеріалу

Адміністративно-територіальна реформа -- правова зміна системи поділу держави на територіальні утворення, відповідно до якої здійснюється організація та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Встановлено, що адміністративна та земельна реформи в країні на будь-якому етапі історичного розвитку є важливою і складною проблемою державної політики.

Сама адміністративно-територіальна реформа є територіальною та соціально-економічною основою побудови та функціонування всіх рівнів управління, вдосконаленням діяльності різних ланок адміністративного апарату та потребує відповідної наукової перевірки структури території регіонів.

Зміни в адміністративно-територіальному устрої в Україні переконують, що поділ держави на адміністративно-територіальні одиниці має здійснюватися не для вирішення ситуативних завдань, а на основі певних перспективних принципів, дотримання яких сприятиме покращенню життя населення.

Ці принципи включають: пропорційність; компактність; доступність; суброгацію; гнучкість, адаптивність і саморегуляцію[1].

Масштабна адміністративно-територіальна реформа мала б забезпечити докорінну трансформацію неефективної системи державного управління, переведення її зі стану гальмування економічних і соціальних процесів в один із визначальних факторів прискорення розвитку держави. Реформа повинна мати чітку науково-практичну модель докорінного оновлення всіх основних елементів, інститутів та аспектів системи державного управління[1].

Кожна адміністративно-територіальна одиниця є самобутньою частиною соціально-економічної структури держави. Адміністративно-територіальний поділ, що відображає економіко-географічні та демографічні показники і враховує розміщення продуктивних сил у суспільстві, служить соціально- економічною основою для створення і побудови системи органів місцевого самоврядування.

Новий принцип територіального поділу країни міг мати далекосяжні наслідки - насамперед, громіздкість адміністративного апарату, дублювання функцій органів влади та визнання за містами, наприклад, провідної політичної та економічної ролі.

Адміністративно-територіальна реформа України - це процес, який є необхідним заходом, розпочатим для зміцнення влади в державі та вдосконалення територіального устрою, оскільки серед основних завдань - трансформація системи державного управління. Реформа допоможе усунути недоліки територіального поділу та дасть можливість виявити, що потрібно докорінно змінити (або відмовитися) в системі країни[1].

В Україні підвищення соціально-економічної ефективності реформ оцінюється через зміну накопичень у структурі доходів місцевих бюджетів. Продемонстровано важливість запропонованого підходу для посилення життєздатності подальших змін у регіональній політиці сталого розвитку[5].

Питання сталого розвитку України та її регіонів посідають важливе місце серед досліджень вітчизняних науковців. Фундаментальні наукові дослідження присвячені обґрунтуванню передумов, ресурсного забезпечення, методичних підходів до оцінки стійкості економічного розвитку, механізмів фінансового стимулювання. Водночас авторами визначено умови забезпечення низької ефективності досягнення цілей сталого розвитку, надійності та ефективності функціонування української економічної системи.

Основними перешкодами для успішної реалізації політики сталого розвитку є фінансова підтримка, неефективне макроекономічне регулювання тощо. Започаткована в Україні реформа децентралізації має конкретні результати, і ці результати виражаються у збільшенні показників соціально- економічного розвитку регіонів. На етапі розширення децентралізації важливо оцінити рівень прогресу в досягненні цілей сталого розвитку та визначити пріоритети подальшого реформування.

Ефективним засобом державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів є бюджетна політика. Головною умовою його ефективності є пріоритетність фінансування охорони здоров'я, освіти та інфраструктури області у структурі бюджетних видатків. Фінансова централізація влади є необхідною умовою забезпечення сталого економічного розвитку країни та її регіонів, про що свідчить багаторічний досвід європейської регіональної політики[5].

Війна в Україні завдала великих збитків. Відповідно потрібно переглядати весь сталий розвиток регіонів для їх подальшого відновлення та стабілізації.

Можна виділити 3 категорії регіонів за ступенем шкоди, завданої військовою агресією.

Перша модель (економія) прийнятна для найменш пошкоджених віддалених ділянок. Вони могли б розвиватися згідно зі стратегічними планами, розробленими до війни, з урахуванням необхідності підвищення стійкості регіонів до зовнішніх загроз, продовольчої безпеки та задоволення потреб у нових робочих місцях для ВПО. Соціально-економічний розвиток раціонально здійснювати без істотних змін у структурі господарських комплексів. Особливу увагу доцільно приділити розвитку туристичної діяльності та сфери послуг[4].

Відновлювально-модернізаційна модель найбільше підходить для опорних регіонів, які до війни здебільшого мали достатньо потужний потенціал і значні досягнення в соціально-економічному розвитку. Тому важливо забезпечити відновлення житлового сектора, промислового та сільськогосподарського комплексів з урахуванням модернізаційних потреб цих регіонів. Окупація прифронтових районів обов'язково закінчиться, але вони зазнають найбільших втрат[4].

Тому необхідно створити господарський комплекс з новою структурою, яка враховує екологічні вимоги багатьох регіонів, адаптується до продовольчої та енергетичної безпеки, забезпечує стійкість регіону до зовнішніх загроз.

Тобто господарські комплекси звільнених регіонів потребують перебудови на інноваційній основі.

Необхідно скористатися можливістю впровадження технологічних змін. Як наслідок, структура виробництва та споживання в Україні відповідає низькому технологічному рівню.

Збитки, завдані економіці України, унеможливлюють відновлення господарського комплексу, вирішення екологічних проблем за рахунок власних коштів регіонів та держави. Тому потрібно залучати іноземні інвестиції. Але вони мають бути спрямовані на реалізацію стратегічних цілей держави та запобігання негативному впливу на економічну безпеку країни.

Сталість розвитку залежить від забезпеченості власними ресурсами та здатності керівників держави впливати на консолідацію суспільства, використовувати фінансово-економічні інструменти регулювання розвитку, своєчасно виявляти загрози та забезпечувати реалізацію змін з метою запобігання або зменшення їх негативного впливу. Саме регіональна влада за участю науковців та громадськості має створювати плани ревіталізації територій, реалізовувати створення інвестиційних програм із забезпеченням обов'язкової екологічної експертизи, використовувати різноманітні інструменти заохочення інвесторів до участі у розвитку та запобігти збитку економіці України[4].

Після виведення військ Росія має не лише передати українській владі контроль над кордоном, а й компенсувати збитки, завдані руйнуванням інфраструктури, житлового фонду, підприємств, вивезенням обладнання та шкодою навколишньому середовищу. Але перед цим може бути тривалий судовий процес. Тому необхідно стимулювати повернення в Україну у вигляді інвестицій іноземних інвесторів, а також раніше вилучених коштів, стимулювати розвиток стратегічно важливих підприємств.

Висновки

Сталий розвиток у найзагальнішому вигляді -- це задоволення поточних потреб без шкоди для потреб майбутніх поколінь. Цей тип розвитку відбувається на стику економічної, соціальної та екологічної сфер. Сама ідея «сталого розвитку» має екологічне походження і виникла у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності людини в 20 столітті. Масштаби та форми, які загрожують відтворенню нашого природного середовища.

Сталий розвиток України та її регіонів є одним із пріоритетів державної та регіональної політики. В умовах фінансової централізації суттєво зростає ресурсне забезпечення політики сталого розвитку на регіональному рівні.

Органи місцевого самоврядування не лише фінансують поточні видатки, соціальну сферу, а й мають можливість безпосередньо вирішувати проблеми економічного розвитку громад. Перш за все, це проекти, де створюються нові галузі та робочі місця, збільшуються надходження до бюджету[5].

територіальний влада фінансовий централізація

Література

1. Бернацький А.А. Адміністративно-територіальне реформування як трансформація системи державного управління / А.А. Бернацький - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Право та державне управління №4, 2020.

2. Вівсяна І. Обгрунтування реформи адміністративно-територіального устрою України з позицій історичної географії / І. Вівсяна, м. Кіровоград, Наукові записки випуск 13.

3. Гречко А. Передумови сталого розвитку регіонів України / А. Гречко, Проблеми та перспективи економіки та управління №4 (16), 2018.

4. Миколайчук М.М. Особливості забезпечення сталого розвитку регіонів України у післявоєнний період / М.М. Миколайчук, Державне управління: удосконалення та розвиток № 2, 2023.

5. Петкова Л.О. Сталий розвиток регіонів України в умовах європейського підходу до децентралізації / Л.О. Петкова - Черкаський державний технологічний університет.

6. Огегней М.І. Лїнтур І.В. Проблеми та перспективи реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні / М.І. Стегней, І.В. Лїнтур - Мучаківський державний університет, Економіка і суспільство випуск 3, 2016.

References

1. Bernatskyi A.A. (2020). Administratyvno-terytorialne reformuvannia yak transformatsiia systemy derzhavnoho upravlinnia [Administrative-territorial reform as a transformation of the state administration system]. Kyiv: Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka, Pravo ta derzhavne upravlinnia №4.[in Ukrainian]