Концепти "культурна дипломатія", "національна культура" і "культура безпеки"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин

Концепти «культурна дипломатія», «національна культура» і «культура безпеки»

Ціватий Вячеслав Григорович

кандидат історичних наук, доцент

заслужений працівник освіти України

Проаналізовано, у контексті інноваційних теоретико-методологічних підходів до безпекових вимірів національної культури та комунікації - особливості «soft power» («м'яка сила») в умовах поліцентричного світоустрою ХХІ століття та умов воєнного стану. Акцентовано увагу на тому, що формування культури безпеки і набуття здобувачами вищої освіти відповідних знань, умінь, навичок і професійних компетентностей у сфері культурної дипломатії, національної безпеки, національної культури і культурно-національної спадщини - є кардинальним способом підвищення загальної безпеки життєдіяльності населення нашої держави, і новий інноваційний інструмент культурно-силового захисту національної безпеки України в системі координат: «м'яка сила» - «жорстка сила» -«безпека». Сила та інструментарій культури, національної культури, культурної дипломатії - це теж і військова сила, але у форматі м'якої сили - «soft power» - «м'якого лобіювання» наших зовнішньополітичних пріоритетів. Ключові слова: національна безпека, інституціоналізація, культурна дипломатія, дипломатія, зовнішня політика, міжнародні відносини, націлнальна культура, культура безпеки, комунікація, «softpower».

Безпекові виміри культури та комунікації набули особливої актуальності в умовах повномасштабної агресії росії проти України, зокрема - для ефективної реалізації публічної політики, політики європейської та євроатлантичної інтеграції. В умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну - реалізація освітньо-наукових, креативно-культурних та іміджевих проектів з проблематики європейської інтеграції наближає нашу Перемогу, Велику Перемогу Нескореної та Незламної України [1, с. 9-14].

Проблеми забезпечення та ефективного функціонування системи регіональної безпеки та системи національної безпеки держави на сьогодні є особливо актуальними для більшості держав світу в умовах поліцентричного (постбіполярного, багатополярного) світоустрою ХХІ століття. Особливо актуалізуються питання інформаційно-аналітичної діяльності та моделювання у сфері міжнародних відносин, зокрема - моделювання безпекових стратегій національних держав. В умовах зростання міжнародно -політичної нестабільності у світі, підвищеної політичної конфліктогенності у світовому геополітичному просторі та повномасштабного вторгнення росії в Україну - постають нові виклики й загрози міжнародній безпеці в енергетичній, інформаційній, а особливо - у воєнній сферах. Дипломатія переорієнтовується на нові напрями діяльності в умовах воєнного стану: культурна дипломатія, публічна дипломатія, іміджева дипломатія, кризова дипломатія [2, с. 112-114].

Для просування українського наративу в історичних дискусіях і публічному європейському просторі - важливу роль відіграють такі чинники як створення якісного освітнього, комунікативного і культурного продукту, пошуки партнерів для здійснення важливих для України спільних проєктів у сфері культурних і керативних індустрій, міжкультурних комунікацій та європейської політики, міжнародних освітніх проектів подвійного дипломування у сфері європейської інтеграції.

Практична діяльність Українського культурного фонду (УКФ) в умовах війни це чудово ілюструє. Культура, освіта і комунікація набувають свого безпекового та інституціонального характеру. Постає питання щодо розробки науково -методичних засад введення культурних, комунікативних і регіональних аспектів європейської безпекової політики до освітнього процесу.

Сила та інструментарій культури, національної культури, культурної дипломатії - це теж і військова сила, але у форматі м'якої сили - «soft power» - «м'якого лобіювання» наших зовнішньополітичних пріоритетів [3].

Безумовно, що концепт «культура» і концепт «комунікація» в умовах воєнного стану набули іншого інституціонального звучання. Вони стали одним із видів психологічної та інтелектуальної зброї. Коли ми говоримо «культура» вибудовується інституціональний ряд таких категорій і понять як: публічна культура; мовленнєва культура; культура поведінки державного службовця; ділова культура дипломата; культурна дипломатія; та ін. Коли говоримо комунікація, то маємо - публічна комунікація; міжкультурна комунікація; комунікація в умовах війни тощо. Дихотомія, співзвучність чи синхронність концептів «культура» і «комунікація» стає питанням для наукових розвідок сьогодення... [4, с. 47-50].

На сьогодні необхідність спеціального, цілеспрямованого формування культури безпеки пов'язана, перш за все - із появою й поширенням нових видів небезпек (екологічних, соціальних, інформаційних, політичних, військових, ІПСО (інформаційно-психологічних операцій) тощо). Культурою безпеки слід вважати норму поведінки індивідуума щодо потенційної можливості прояву загрози небезпеки, правильну реакцію, що стала повсякденною звичкою і нормою, подібно до того як вихована людина, згідно із нормами етикету міжнародної ввічливості - звикла вітатися при зустрічі зі знайомими людьми, не замислюючись щоразу про те, з яких міркувань це слід робити. Саме наявність такої реальної культури безпеки і стає показником якості зрілості й розвиненості суспільства, особистості та державних службовців - зокрема, у сфері європейської інтеграції та національної безпеки.

Безпекові, євроінтеграційні, суспільно-політичні, політико-дипломатичні, інституціональні та економічні виклики сьогодення вимагають розвитку і поглиблення інтеграційних процесів української культури й комунікації як одного з найважливіших шляхів підвищення ефективності сфери культурних та креативних індустрій, формування економіки знань, а також інтеграції вітчизняної науки до європейського та світового дослідницького простору. У контексті зазначених напрямів державної політики національної безпеки актуальним є питання визначення критеріїв національної безпеки в освітній сфері та діяльності Українського культурного фонду (УКФ), які повинні забезпечувати можливість перевірки й оцінювання відповідності результатів діяльності освітньої системи потребам національної безпеки. Незважаючи на наявність усвідомлення взаємозв'язку стану системи освіти із безпековою сферою, його конкретизація на рівні кількісних і якісних перевірюваних показників залишається нерозробленою до цього часу. Таке становище пояснюється, у тому числі, і браком застосовного у вітчизняних умовах міжнародного досвіду [5; 6].

Концепти «Культура», «Освіта» і «Комунікація» у їх прагматичному розумінні, поряд з демократичними принципами і патріотизмом, виступають однією з основних складових світогляду українців, що зумовлює постійну увагу до проблем соціокультурного, історичного та міжкультурного порозуміння. Аналіз безпекових вимірів та імплікацій культурної, освітньої та комунікативної політик, здійснюваний представниками експертної спільноти, відзначається не тільки обґрунтуваннями важливості цих сфер загального характеру на державному рівні, а й визначенням критеріїв оцінки їх інституціонального стану у зв'язку із потребами забезпечення національної безпеки та пропозиціями щодо заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Урахування цього зарубіжного досвіду, наприклад США - видається актуальним для України в умовах, з одного боку, потреби вирішення питань щодо шляхів розвитку культури, освіти та комунікативних практик, та, з іншого, необхідності зміцнення національної безпеки [7; 8, с. 2-18].

Важливо також підкреслити, що в розробці питання впливу освіти на національну безпеку йдеться не про мілітаризацію чи примітивну «патріотизацію» освіти, а саме про забезпечення ключових умов збереження і примноження людського капіталу, поліпшення стану захищеності держави і суспільства щодо актуальних і потенційних загроз суголосно з тим, як ці питання вирішуються у провідних країнах світу, зокрема, у США та, врешті-решт, - забезпечення кращого майбутнього для України. Окрім зазначеного, культура безпеки орієнтована на розвиток і самовизначення особистості, її індивідуальних, духовних, пізнавальних здібностей, самореалізацію в процесі навчання, що передбачає оволодіння здобувачами вищої освіти системою не тільки наукових знань, але й гуманістичних ідеалів, цінностей, переконань і способів діяльності у надзвичайних ситуаціях природного, техногенного характеру, автономного існування людини в природних умовах, у випадку надання першої меичної допомоги [8, с. 2-18; 9, с. 193-200].

Навчання державних службовців у сфері європейської інтеграції та національної безпеки за оновленими моделями - це першочергове безальтернативне питання (особливості формування професійних компетентностей у сфері національної безпеки, з міжкультурної комунікації, публічної та культурної дипломатії) [10, с. 103-107]. Сучасні тенденції розвитку освіти та духовності державних службовців - це система подальшого навчання впродовж життя, елемент процесу безперервної освіти, яка стає одним із пріоритетних факторів об'єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів. Безперервність виступає в сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення особистості та професіоналізму [11].

Важливою складовою оновлення та удосконалення Освітньо-професійної програми за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» та за спеціальністю 256 «Національна безпека (за окремими сферами забезпечення і видами діяльності)» - є отримання інноваційних і нових професійних компетентностей. Модифіковані освітні програми з європейської інтеграції та національної безпеки мають дати своїм здобувачам вищої освіти теоретичні й практичні відповіді на нові виклики і загрози поліцентричного (постбіполярного) світоустрою. Такими новими професійними компетентностями мають стати компетентності у сфері комунікології, національної безпеки, міжкультурної комунікації, а також має бути поглиблено і розширено програму навчання з міжнародного ділового, державного, дипломатичного протоколу і етикету міжнародної ввічливості, що викликано мондіалізацією системи міждержавних відносин [12, с. 274-278].

Нове покоління державних службовців у сфері національної безпеки та публічної політики має бездоганно оволодіти комунікативними технологіями та вміти протидіяти деструктивним комунікаціям у сучасному суспільстві, міжнародних відносинах, зовнішній політиці та дипломатії, зокрема - маніпулюванню масовою свідомістю, формуванню викривленого інформаційного поля, використанню мас- медіа і соціальних мереж для пропагандистських акцій, створенню й поширенню фейків і фейкових новин тощо. Наявність комунікативних професійних компетентностей, міжкультурних професійних компетентностей і мистецтво публічного мовлення - це необхідні умови життєдіяльності особи та її професійного зростання в сучасному світі [12, с. 277-278].

Нове покоління державних службовців має бездоганно оволодіти комунікативними технологіями та вміти протидіяти деструктивним комунікаціям у сучасному суспільстві, міжнародних відносинах, зовнішній політиці та дипломатії, зокрема - маніпулюванню масовою свідомістю, формуванню викривленого інформаційного поля, використанню мас -медіа і соціальних мереж для пропагандистських акцій, створенню й поширенню фейків і фейкових новин тощо [12, с. 274-278].

Вирішення проблем усесторонньої підготовки державних службовців за новими стандартами з національної безпеки, публічного управління та адміністрування потребує розширення переліку спеціалізованих професійних компетентностей, зокрема у сфері - національної безпеки, міжкультурної комунікації, публічної та культурної дипломатії, державно -протокольної міжнародної практики.

Безумовно, що нові підходи і нова модель державного службовця потребують постійного навчання впродовж життя, а також забезпечення умов безперервного оновлення їх професійних знань, оволодіння сучасними технологіями застосування цих знань і професійних компетентностей на практиці, багато в чому залежить від ефективності освітньої діяльності закладів вищої освіти, які навчають державних службовців за освітніми програмами з європейської інтеграції та національної безпеки.

Україна потребує суттєвого реформування системи підготовки кадрів вищої кваліфікації у сфері європейської інтеграції з урахуванням міжнародних тенденцій модернізації моделей освіти та моделей культурної та освітньої дипломатії [12, с. 274-278].

На сьогодні освітнім закладом з європейської інтеграції має стати саме Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Адже саме в КНУ імені Тараса Шевченка успішно відкрили першу сертифіковану програму підготовки до європейської інтеграції в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Шевченковий Університет вже має досвід у курсах європейської інтеграції, в Університеті вже успішно запровадили Центр передового досвіду Жана Моне, який об'єднав понад 50 (п'ятдесят) спеціалізованих курсів з європейської інтеграції. КНУ імені Тараса Шевченка наявний досвід навчання та підготовки державних службовців з європейської інтеграції в рамках Інституту публічного управління і державної служби. Є також - подальші освітньо-наукові плани щодо розширення курсів, створення нових цільових програм в університетському Центрі європейської освіти! Флагманом спеціалізованої підготовки державних службовців потенційно має стати Інститут публічного управління та державної служби КНУ імені Тараса Шевченка.

Поліцентричний світоустрій сьогодення і світова глобалізація викликали необхідність формування у випускників ХХІ століття нових, спеціальних комунікативних компетенцій, оскільки існує ряд відмінностей у моделях поведінки і міжкультурного спілкування між українською, західною і східною культурами, зокрема у спілкуванні із діаспорою [13, с. 16-26].

Такі відмінності в комунікаційних моделях і фреймах зустрічаються в цілому ряді випадків - від техніки ведення дискусій чи переговорів до вміння виступати публічно. Більш того, і в умовах неформального спілкування з іноземцями чи колегами у країні перебування державного службовця, є потрібним володіння вищезгаданими навичками для проведення максимально успішної комунікації. Не менш значущим для успішної професійної діяльності є не лише певні комунікативні моделі, але й спеціальні вміння, які реалізуються в здібності вирішувати життєві й професійні проблеми, здібності до іншомовного спілкування тощо. Міжкультурна комунікація і комунікативна компетенція є затребувана, так як сучасна освіта вимагає нагальної сутнісної модернізації професійної підготовки з урахуванням швидко змінних вимог ринку праці або трансформацій у сіспільстві.

Однією із форм навчання професійним компетентностями може стати тренінги: «Тренінг міжкультурної комунікативної компетентності (європейські практики і досвід)» і «Національна безпека і сила національної культури в мовах воєнного стану». Мета таких професійних тренінгів - підвищення рівня комунікативної компетентності державних службовців для забезпечення успішної управлінської діяльності, формування навичок ефективної групової взаємодії, корекція емпатійності, толерантності, уміння використовувати інструментарій культурної дипломатії для захисту і відстоювання національних інтересів держави, захисту державного суверенітету тощо [14, с. 270-283].

На сьогодні ми спостерігаємо перехід до нових/інноваційних форм культурних і креативних індустрій, упровадження інноваційних стратегій та технологій у сфері сучасного мистецтва та розвиткові туризму (історико-культурного туризму) у регіонах України. Культурні та креативні галузі вважаються попередниками нових, динамічних форм економічної діяльності.

Креативні індустрії можна також визначити як галузь економіки, що об'єднує підприємців та підприємства, продукція яких несе в собі потенціал створення, виробництва та експлуатації творчої інтелектуальної власності в контексті традицій і новітніх технологій сьогодення. Сучасне мистецтво й розвиток креативних індустрії виступають як вагомі фактори соціально-економічного розвитку постіндустріальної економіки та туристичних регіонів України. Креативність і творчість зараз затребувані в найрізноманітніших галузях життя - починаючи від промисловості, закінчуючи управлінням і туризмом.

Креативний (творчий) капітал став важливою частиною фінансової складової бізнесу, новітніх технологій у професійній діяльності. Креативний підхід дає плацдарм для знаходження унікальних рішень у стрімко мінливому поліцентричному світі ХХІ століття: від традицій до новітніх технологій. Головним уроком, який на рубежі століть показала культура індустріальному виробництву - можна вважати саме урок творчості. На даний момент в Україні ще зарано говорити про креативні індустрії як про інституціонально сформований сектор культури, у т. ч. і сучасного мистецтва. Це пов'язано із рядом обмежень. Здебільшого ці обмеження економічного характеру. До них відноситься недостатній розвиток багатьох інститутів індустріального світу і сировинна спрямованість економіки. Розуміння креативної (творчої) індустрії більше як соціального явища, ніж культурологічного, створює проблему її нерівномірного інституціонального розвитку [15, с. 60-64].

Сьогодні вітчизняна освіта, маючи численні незаперечні здобутки й досягнення, потребує суттєвого оновлення відповідно до потреб суспільного розвитку та забезпечення національної безпеки. Необхідність модернізації освіти зумовлюється як специфічними для України чинниками, так і загальноєвропейськими та світовими тенденціями розвитку соціально-економічної сфери.

Військова сила вже не є достатньою умовою для гарантування безпеки держави. Національна безпека нині тісно пов'язана з людським капіталом, а сила чи слабкість людського капіталу країни визначається станом системи освіти, культури, мистецтва, сферою культурних і креативних індустрій, дипломатії, комунікації та міжкультурного діалогу!

Саме модернізована освітня програма у сфері національної безпеки та європейської інтеграції, інноваційна модель навчання державних службовців у сфері європейської інтеграції є тією поєднувальною ланкою, яка інституціонально об'єднує освітні модулі і спрямована на формування культури безпеки та компетенції безпечної поведінки у стандартних і нестандартних ситуаціях, а також охоплює мотиваційну сферу життєдіяльності, є культура безпеки фахівців у сфері європейської інтеграції ХХІ століття [16, с. 327339].

Отже, концепти «національна культура», «культура» і «культурна дипломатія» є креативним елементом та інноваційними складовими моделі національної безпеки держави. Культура і дипломатія - це «soft power» (м'яка сила) у сфері національної безпеки України. У залежності від об'єктивних обставин набуває статусу сили і статусу зброї.

Культурні та креативні індустрії - в умовах культури інформаційного суспільства, це один із нових інституціональних і політико-дипломатичних підходів до розвитку творчих галузей культури, сучасного мистецтва і професійної діяльності: концепт «сучасне мистецтво», концепція терміна «креативні індустрії», технології розвитку креативного (творчого) кластера і креативних індустрій тощо. Культурні та креативні індустрії в умовах поліцентричного світоустрою ХХІ століття особливо актуалізуються, зокрема - у контексті нового інструментарію іміджевої, культурної та публічної дипломатії. До культурних і креативних індустрій у цілому відносяться театральні та образотворчі види мистецтва, кінематограф, телебачення і радіо, музика, видавнича справа, комп'ютерні ігри, нові медіа, архітектура, дизайн, мода і реклама, історико-культурний туризм тощо. Культурні та креативні індустрії в умовах воєнного стану - це культурна зброя, зброя іміджевої та культурної дипломатії України.

«Поворот до культури» у нових умовах модернізації України, вимагає інших новітньо-технологічних, культурологічних, інституціональних, туристичних і громадських систем відповідно до вимог часу та їх адаптації в умовах поліцентричного світу ХХІ століття. Культурні та креативні індустрії - це новий інструментарій культурної, гастрономічної та публічної дипломатії України в умовах культурного й туристичного простору інформаційного суспільства ХХІ століття в соціокультурному, безпековому та професійному вимірах.

Інституціональна історія, теорія і практика європейської культурної дипломатії та гуманістичних традицій Європи потребує своїх подальших наукових досліджень у сфері національних інтересів держави та національної безпеки.

Джерела

культурна дипломатія національна безпека

1. Циватый В. Г. Историко-культурный туризм и туристическая дипломатия как глобальная технология культурной индустрии: институциональный и региональный дискурсы. Історико-культурний туризм: український та світовий досвід: Зб. матеріалів Міжнародної наукової конференції. К.: «Фоліант», 2019. С. 914.

2. Ціватий В. Г. Навчання державних службовців: особливості формування професійних компетентностей із міжкультурної комунікації та діаспорології (інституціональний дискурс). Освітньо-професійна програма за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування»: відповідь на виклики сьогодення: збірник наукових статей. Київ: НАДУ, 2021. С. 112-114.

3. Modern Diplomacy in Practice. Written and Edited by Robert Hutchings, Jeremi Suri. Springer Nature Switzerland AG, 2020. 260 р.

4. Ціватий В. Г. Культурні та креативні індустрії у сфері музеєзнавства і пам'яткознавства: новації музейної педагогіки. Культурологічний альманах: науковий журнал. Київ, 2022. Випуск XIX. С. 47-50.

5. Understanding International Diplomacy. Theory, Practice and Ethics. Second Edition Corneliu Bjola and Markus Kornprobst. First edition published by Routledge 2013. Second edition published 2018. 305 р.

6. Український культурний фонд (УКФ). URL: https://ucf.in.ua/ (дата звернення: 09.06.2023).

7. Українське козацтво. Мала енциклопедія / Г.К. Швидько, С.Р. Лях, В.Г. Ціватий, Л.О. Нестеренко. Київ: Генеза - Запоріжжя: Прем'єр, 2002. 2-ге вид. 568с., іл., карти.

8. Бистрицький Є. Вступ. Є. Бистрицький, Р. Зимовець, С. Пролеєв. Комунікація і культура в глобальному світі. К.: Дух і Літера, 2020. С. 2-18.

9. Киридон А. М. Музеї як інституції пам'яті. Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2015. Вип. 16(1). С. 193-200.

10. Ціватий В. Г. Культурна спадщина і міжнародні аспекти інноваційних досліджень в археології: експериментальний, освітньо-науковий та інституціональний аспекти. Археологія Північно-Східної України: здобутки, сучасний стан та перспективи. Збірник наукових праць. Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2022. С. 103-107.

11. Public Diplomacy: A New Strategic Imperative, 2016. 196 р.

12. Ціватий В. Г. Політика безпеки, гібридні війни і міжнародно-політичні переговори в теорії та практиці дипломатії: історико-інституціональний і політико-правовий дискурси. Міжнародна безпека. Російсько-українська війна: право, безпека, світ. Збірник наукових праць. Тернопіль: ЗУНУ, Західноукраїнський національний університет, 2022. Випуск V. С. 274-278.

13. Tsivatyi V. National Security as a Component of Global Security: Lessons from Ukraine's Crises. Eastern Europe Regional Studies. Tbilisi-Chisinau, 2017. No 2 (4). P. 16-26.

14. Марутян Р. Р. Воєнна фантастика як гуманітарна технологія гібридної війни. Інформаційно-комунікаційна безпека: сучасні тренди / О. О. Бровко, О. В. Курбан, А. Л. Лісневська, Р. Р. Марутян. Монографія. Київ: Київський університет імені Б. Грінченка, 2022. С. 270-283.

15. Ціватий В. Г. Інформаційна безпека і транскордонна дипломатія України в умовах трансформації системи міжнародних відносин і реалізації програми Східного партнерства: інституціональний і міжнародно-політичний дискурси. Україна в координатах Східного партнерства: пошук геополітичних пріоритетів крізь призму національної безпеки: збірник наукових праць. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2023. Випуск ІІІ(3). С. 60-64.

16. Ситник Г. П. Інформаційна компонента критичних (надзвичайних) ситуацій у контексті забезпечення державної безпеки. Науковий вісник: Державне управління: науковий журнал. 2020. №2(4). С. 327-339.

Размещено на Allbest.ru