Доктрина природного права в українському філософсько-правовому мисленні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет «Одеська юридична академія

Київський університет інтелектуальної власності та права

Доктрина природного права в українському філософсько-правовому мисленні

Рибачек В.К., к.ю.н.

Вступ

Серед сучасних світових проблем третього тисячоліття особливе місце посідають демократизація та принципи гуманізму і національного відродження, які сприяють розвитку та встановленню пріоритету прав людини, проголошенню і реалізації загальних фундаментальних цінностей: людської гідності, свободи, рівності, правових можливостей. Тож, прагнучи стати повноправним членом ЄС, адаптуючи свою правову систему до вимог західної моделі праворозуміння, Україна повинна розвивати всі теорії права, знати та використовувати їх сутність в сучасних умовах, запозичувати плідні думки філософів-пращурів. Незважаючи на багатовікову історію розвитку (адже вважається, що основні аспекти теорії природного права юридично вперше були оформлені в «Кодексі Юстиніана», укладеному впродовж 528-534 рр. до н.е.), її волюнтаристський (божественний або суб'єктно-розумовий, так званий «інтелектуальний») характер, метафізичність та його сьогоднішній соціальний характер,природне право можна вважати загальним та вічним, оскільки з'явилося з появою людства і буде існувати доти, доки існує людство, оскільки людина не в змозі створювати ідеальн і правові норми, а тільки може постійно вдосконалювати їх, наближаючись до ідеалу.

Мета роботи полягає у характеристиці розвитку положень природного права у вітчизняній правовій думці.

Матеріалами і методами даного дослідження є як спадщина провідних філософів та діячів України, так і новітні наукові напрацювання сучасних дослідників права: В.А. Бачиніна, С.П. Головатого, О.А. Івакін, М.І. Козюбри, О.М. Костенка, М.В. Костицького, С.С. Сливки, О.В. Стовби, С.І. Максимова, І.В. Музики, П.М. Рабіновича, С.П. Рабіновича та інших, що були проаналізовані з урахуванням принципів історизму, об'єктивності, єдності історичного та логічного, системності тощо.

Результати та обговорення

У сучасних умовах, відбиваючи атаки країни-агресора проти України, суспільство стикається з незаперечними фактами порушення природних і невід'ємних прав людини. Намагаючись знищити світоглядно-ціннісні установки нашого народу, що формувалися віками і стали основою нормативно-правового поля, країна-агресор порушує всі напрацювання міжнародного гуманітарного права (бомбові удари по цивільній інфраструктурі - житловим будинкам, школам, вокзалам, лікарням, підрив Каховської греблі, захоплення та руйнація АЕС і ТЕС, вивіз українських дітей за межі нашої держави, нелюдські тортури військовополонених тощо). Ми розуміємо, що можна зруйнувати матеріальні речі, на тимчасово окупованих територіях можна вводити в дію неправомочні і незаконні норми, але ті ціннісні аспекти природного права, що існують в українському суспільстві знищити неможливо.

Саме природно-правова концепція праворозуміння сприяє обґрунтуванню права як міри справедливості, суспільного ідеалу, норм якого більшість громадян прагне дотримуватися не через страх перед покаранням, а через повагу і довіру на основі верховенства права.

Особливістю природного права є його прямий і безпосередній зв'язок з людиною та суспільством, а тому саме природна сутність людини як соціальної істоти є визначальною при розкритті змісту права. Основними положеннями теорії природного права є: духовне начало: право з'являється у людини з народження та закладено у свідомості; незмінність, вищість за закон інтереси суспільства (індивіда), які знаходяться в пріоритеті над державними; виникає природним шляхом, тобто само по собі від народження людини; історично сформувалося раніше за державу та законодавство; має на меті захист рівності та свободи людей у суспільстві, їх невід'ємних прав; незважаючи на певні вдосконалення, доповнення та зміни (від античного, класичного до неокласичного природного права) його можна вважати загальним та вічним, оскільки з'явилося з появою людства і буде існувати доти, доки існує людство.

Таким чином, природне право - це сукупність основних закономірностей, положень та засад, які базуються на принципах розумності, справедливості та моральної досконалості, визначаючи поведінку людей у соціумі.

Термін «природне право» є багатозначним. Ним визначають:

1) вищі форми і принципи права, що стоять над позитивним правом і які володіють абсолютною або відносною значимістю, мають матеріальний або формальний характер;

2) зміст норм чинного права, які підлягають оцінці в морально-етичному аспекті;

3) критерій справедливості, який не піддається об'єктивуванню у вигляді конкретних норм, який виявляється в будь-якій індивідуальній ситуації [12].

Узагальнюючи образ природного права, український правознавець С. Максимов характеризує його такими рисами:

1. Пошуки об'єктивної підстави позитивного права, небуквальність поняття «природа»: в основі вчення про природне право лежить ідея про те, що всі існуючі правові норми повинні ґрунтуватися на якихось об'єктивних підставах, що не залежать від волі людини або суспільства. Оскільки зразком таких об'єктивних підстав вважалася природа, то і право, яке не залежить відлюдської волі і бажань, було названо природним.

2. Пошуки над позитивної позавладної реальності належного: теорія природного права спрямована на пошуки особливої реальності права, яка не зводиться до реальності державно-владних встановлень. А під природним правом в його узагальненому значенні розуміється надпозитивна інстанція, або «сукупність всіх над позитивних обов'язковостей людської практики».

3. Пошук справедливості як змісту природного права: особливість природно-правового мислення полягає у розмежуванні й зіставленні права і закону з позицій принципів справедливості. Воно орієнтується на пошук справедливості як сутності права і критерію оцінки закону.

4. Критика позитивного права: сутність природно-правового мислення полягає в філософській і передусім етичній критиці права і держави Тим самим ця критика «спрямована на легітимацію і обмеження права і держави».

5. Призначення природного права: зростання ролі природно-правового мислення у перехідні періоди. Через закладену в ньому критичну установку природно-правовий спосіб мислення соціально запитується ситуацією назрівання реформ і революцій, яка характеризується загостренням суперечностей між ідеалом і дійсністю, новими прогресивними прагненнями і старим позитивним правом, або, інакше кажучи, досвідом переживання несправедливості. Цей спосіб мислення - необхідна духовна передумова підготовки і здійснення реформи та змін, у періоди яких відбувається «оживлення» природно -правових теорій

6. Реалістична утопія, або інспіруючий ідеал (практична значущість): дане мислення певною мірою містить елемент утопії, оскільки виходить не з того, що є, а з того, що повинно бути, заперечуючи тим самим існуючий порядок речей. І, хоча утопічні проекти в дійсності не збуваються, людина, перебуваючи під враженням нової дійсності і натхнений цією картиною, своїми вчинками змінює соціальний світ, користуючись при цьому символами і категоріями утопічного проекту.

7. Гуманістичний сенс природного права: загальність, яка властива різним формам природного права може бути виражено формулою «боротьба за гуманізацію правопорядку». У цьому полягає дійсний (гуманістичний) зміст природного права, в горизонті якого і здійснюються пошуки підстави і критерію для оцінки правопорядку [5, с. 47-48].

Сучасні дослідники відзначають, що протягом всієї історії свого існування поняття природного права було позбавлено належної (єдиної) змістовної і понятійної визначеності. А тому до сьогодні не існує єдиної думки стосовно визначення поняття природн ого права. «Адже ніколи не було, немає й у принцип і не може бути якогось одного -єдиного природного права, а було і є безліч різних (окремих, особливих) природних прав, точніше кажучи - їхніх концепцій і версій . Отже під загальним найменуванням і єдиним терміном «природне право» маються на увазі різні (за своїм змістом, сутністю і поняттям) варіанти природного права, різні змісти, вкладені його минулим и і сучасними прихильниками і супротивниками в це збірне поняття». природний правовий філософський національний самосвідомість

Українська філософсько-правова думка також розвивалась, опановуючи всі історичні надбання та переосмислюючи сучасні європейські погляди. Ще у XV-XVI ст. спостерігається процес відродження філософської думки, а разом із зростанням національної самосвідомості українського народу відбувається розповсюдження гуманістичних ідей, носіями яких в цей період виступали такі діячі української культури як Юрій Дрогобич (1450-1494), Павло Русин (1470-1517), Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566). Саме останній уперше в історії західноєвропейської та вітчизняної культури сформував та обрав основою осмислення державно-правових інститутів концепцію природного права; одним із перших в історії вітчизняної правової думки підтримав теорію суспільного договору походження держави; став першим українським мислителем, який у своїх філософських трактатах обґрунтовував окремі елементи правової держави (верховенство права, верховенство закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави гарантом прав і свобод людини та безумовним носієм обов'язків перед нею); значну увагу приділив феномену свободи і принципам справедливості, рівності та невідчужуваності прав людини.

Заслуговує на всебічний аналіз та дослідження його теорія миру, якою просягнуті всі твори мислителя. У системності та глибині осмислення природного права саме український мислитель більше, ніж на півстоліття випередив Г. Гроція, якому й досі низка сучасних дослідників віддає авторство природно-правової теорії. Зважаючи на це, українська вчена-правовик О. Дуфенюк обґрунтовує визнання С. Оріховського основоположником теорії природного права в Європі. [2, с.58] Особливо цінним в сучасних умовах є його сприяння миру як сенсу життя.

Філософська освіта в Україні (кінець 17 - друга половина 18 ст.) пов'язана з діяльністю професорів Києво-Могилянської академії (Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Ян Козельский, Семен Десницький та ін.), а також творчістю випускника цієї академії Григорія Сковороди (1722-1794). Беручи за основу ідеї «природного права» і «суспільного договору», що виникли у цей час в Європі, філософія українського Просвітництва визначає власний варіант універсального обґрунтування ідеї права. Так, «натуральним правом» (ius naturae) Я. Козельський (1729-1795) називав правильність, застосовувану щодо людської натури згідно з мірою її слабкості. Ознакою правильності натурального права виступає його відповідність емпіричним людським можливостям [12, с. 58].

Релігійно-онтологічне обґрунтування природного права Г. Сковороди відбиває його внутрішню духовну сутність. Його принципами правового світогляду стали: ідея моральної автономії особистості й ідея справедливості, які знайшли реалізацію в його концепції «спорідненої праці».

«Споріднена праця» - це вираження ступеню соціальної справедливості, а право, як механізм установлення закладеної в «спорідненій праці» справедливості, повинно виходити від людини, виражати не стільки зовнішню, скільки внутрішню міру її волі. Сковорода визнає державу необхідною формою організації громадського життя, призначення якої - у захисті хліборобів і купців від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. У державі він виділяє силу внутрішню - це принцип покликання (призначення або «природи»), і зовнішню силу - дії правлячого стану. Формальній рівності він протиставляє внутрішню «нерівну рівність» як можливість реалізації своїх здібностей, право на індивідуальність, на щастя [6].

Значним досягненням прогресивних думок XVIII ст. є своєрідне закріплення ідеї прав людини у проекті Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) - першої Конституції незалежної України, яка проголошувала відповідальність влади перед людиною, рівність прав і свобод, у тому числі на право приватної власності, демократичну організацію влади з принципом поділу влад. Цей документ є надбанням української конституційної думки, зокрема в аспекті прав та свобод людини.

Одним із українських юристів-юснатуралістів XVIII ст. був В. Золотницький, що стверджував: «природне право є знання як натуральних законів, що спостерігаються в первісному стані, так і дій та випадків, що відносяться до них. Воно полягає у знанні добрих та лихих дій, у розмірковуванні їх внутрішнього стану: відтак подає воно закони, які спонукають нас до виконання перших та ухилення від останніх. Закон натуральний є таким виразом чи зразком, за яким людина всі свої вільні дії виконувати повинна без усякого в тому упущення. Натуральний закон заснований у самій душі людській» [8, с. 247].

В українській філософсько-правовій думці «відродженого природного права» кінця ХІХ - поч. ХХ століть слід назвати Й.В. Михайловського, що стверджував: «природне право - це сукупність найбільш загальних принципів, норм, що випливають безпосередньо з абсолютної ідеї права і мають характер вічності, незмінності й безумовної обов'язковості для всіх часів та народів» [8, с. 248]. В цей період робились спроби осмислення самого юснатуралізму як особливого філософського підходу (Б.О. Кістяківський).

Про дієвість та значимість теорії природного права свідчить наявність її прихильників у юридично- правовій думці незалежної України. Як зазначає С. Рабінович, неокласичні підходи до осмислення природного права стають основою його трактувань з позицій принципу інтерсуб'єктивності, в яких здійснюється спроба подолати антитезу матеріального та ідеального, суб'єктивного і об'єктивного в праві, правового буття і правової свідомості [8, с. 249].

Саме цьому науковцю належить найбільш повна характеристика та типізація концепцій сучасних видів прихильників теорій природного права сучасної України.

Назвемо деякі з них: концепція «правової реальності» С.І. Максимова, в якій корелятом природного права виступає процедурна норма аргументативного дискурсу; онтогносеологічна інтерпретація справедливості як природноправової категорії в рамках концепції «права як пізнання» (А. А. Козловський); соціокультурна концепція В.А. Бачиніна [1, с. 324]; трактування «буття-справедливим» як одної з фундаментальних основ людського буття в концепції «правової ситуації» О.В. Стовби; розробка самоорганізаційних природних основ права з позицій синергетичних підходів, поєднана зі спробою інтегрувати їх з підходами комунікативними (С.І. Тімуш); натуралістична конструкція «природного й надприродного права», яка розглядається С.С. Сливкою; «загальносоціального» права П.М. Рабіновича тощо. Також, С. Рабінович виділяє в сучасному українському юснатуралізмі: об'єктивістичні (В.А. Бачинін, С.П. Головатий, О.А. Івакін, О.М. Костенко, М.В. Костицький, С.С. Сливка, І.В. Музика),«абсолютно суб'єктивістичні» (А.А. Коловський, С.І. Максимов, С.І. Тімуш, О.В. Стовба, О.О. Мережко, Л.В. Петрова); «відносно суб'єктивістичні» (П.М. Рабінович, М.І. Козюбра) його різновиди [8, с. 273-292].

Висновки

Таким чином, можна стверджувати, що складові або принципи природного права, його норми мають універсальне значення і адресовані до всіх правоздатних суб'єктів. Вони є похідними від природного порядку речей та природи людини як невід'ємної частини світобудови і «дозволяють людям зв'язувати своє існування з всезагальними першопочатками і першопринципами буття». Адже, закони природного права - це формули римського приватного права, а «Десять заповідей» - це своєрідна релігійна інтерпретація законів природи. Таким чином, права людини визнаються відображенням антропо-аксіологічного змісту природного права. Отже, врахування природно-правових підходів, їх головних принципів та використання їх значного методологічного потенціалу збагачує як філософсько-правову думку, так і сприяє розвитку державно-юридичної доктрини в Україні.

Джерела

1. Бачинін В.А. Філософія права: словник / В.А. Бачинін, В.С. Журавський, М.І. Панов. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 408 с.

2. Дуфенюк О.М. Теорія природного права і держави у правовій спадщині С. Оріховського (Роксолана) // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник наук. праць - Львів: ЛІВС при НАВС України, 2001. - С. 96.

3. Козюбра М. Доктрина природного права: через історичні злети й падіння до визнання основою найважливіших досягнень сучасної правової теорії та практики. Право України. 2021. №1. С. 12-42.

4. Максимов С. Теорія природного права: концептуальний і доктринальний виміри / Право України. - 2021. №1. - С. 47-48.

5. Максимов С. Конституційний принцип верховенства права: загальне і особливе / Вісн. Акад. правових наук України. 2009. №3 (58). - С. 133.

6. «Незвична» філософія Григорія Сковороди.

7. Рабінович П.М. Соціально-природна правова система суспільства (спроба загальнотеоретичної характеристики) / Українське право. 2008. №1 С. 58-59.

8. Рабінович С.П. Природно-правові підходи в юридичному регулюванні: монографія. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. - 526 с.

9. Сливка С.С. Природне та надприродне право: у 3-х частинах. - Ч. 1: Природне право: історико-філософський погляд. - К.: Атіка, 2005. - 224 c.

10. Філософія: Мультимедійний навчальний посібник.

11. Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. - К., 2002. - С. 101-102.

12. Ходанич Ю.М. Концепція природного права представників Нового часу та Франц фон Цейллер / Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - Серія ПРАВО. Випуск 28. Том 1. - С. 56-61.

Размещено на Allbest.Ru